понеділок, 8 травня 1989 р.

Декларація про поліцію 1979


Парламентська Асамблея 
Ради Європи

Резолюція 690 (1979) 


ПРО ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО ПОЛІЦІЮ 
|читать по-русски|

Преамбула

Асамблея,

1) Приймаючи до уваги, що для повного здійснення прав людини і фундаментальних свобод, гарантованих Європейською Конвенцією з прав людини й іншими національними і міжнародними інструментами, необхідна наявність мирного суспільства, де панує порядок і громадський спокій;

2) Приймаючи до уваги, що в цьому відношенні поліція відіграє важливу роль у всіх країнах-членах, і що поліцію часто закликають до дії в умовах, небезпечних для її працівників, і що їх обов'язки ускладнюються ще більше, якщо недостатньо визначений кодекс поведінки для співробітників поліції;

3) Вважаючи, що співробітники поліції, які порушили права людини, або співробітники поліцейських органів, розбещених через їх нелюдське поводження, не повинні працювати в поліції;

4) Вважаючи, що європейську систему захисту прав людини могли б поліпшити загальноприйняті правила професійних етичних норм для поліції, з урахуванням принципів прав людини і фундаментальних свобод;

5) Враховуючи, що поліцейським бажано заручитися активною моральною і фізичною підтримкою суспільства, якому вони служать;

6) Враховуючи, що поліцейські повинні мати такий же статус і права, як і цивільні службовці;

7) Вважаючи, що було б бажано сформулювати інструкції з поведінки для поліції в ситуаціях війни і надзвичайного стану або іноземної окупації;

8) Приймає наступну Декларацію про поліцію, що є складовою частиною даної резолюції;

9) Доручає своєму комітету з парламентських і суспільних зв'язків і своєму комітету з юридичних питань, а також генеральному секретарю Ради Європи дати максимальне поширення даної декларації.



Додаток

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ПОЛІЦІЮ

А. Етика


(Частини А і Б декларації стосуються всіх співробітників та організацій, включаючи такі органи, як секретні служби, військова поліція, збройні сили або воєнізовані загони, які виконують функції поліції, що зобов'язані охороняти закон, розслідувати злочини і підтримувати громадський порядок і державну безпеку).

1) Поліцейський виконує обов'язки, покладені на нього законом, захищаючи своїх співгромадян і суспільство від насильницьких, грабіжницьких та інших небезпечних дій, які визначено за законом.

2) Поліцейський діє чесно, неупереджено і з гідністю. Зокрема, він утримується і рішуче протистоїть всім актам корупції.

3) Сумарні страти, катування й інші форми нелюдського або принижуючого поводження або покарання заборонені при будь-яких обставинах. Поліцейський зобов'язаний не виконувати або ухилятися від наказів або інструкцій, що припускають подібні заходи.

4) Поліцейський виконує накази вищестоящих чинів, як ведеться, але утримується від виконання наказів, що, як йому відомо або повинно бути відомо, є протиправними.

5) Поліцейський протистоїть порушенням закону. Якщо допущене порушення спричинить за собою негайну або непоправну і серйозну шкоду, він діє негайно за своїм розумінням.

6) Якщо немає погрози негайної або непоправної і серйозної шкоди, він повинен запобігти наслідку такого порушення, або повторному порушенню, повідомив про нього начальству. Якщо реакції не пішло, він може звернутися до вищих інстанцій.

7) Карні або дисциплінарні міри не застосовуються до поліцейського, що відмовився виконувати протиправний наказ.

8) Поліцейський не бере участь у вистеженні, арешті, утриманні під вартою або транспортуванні осіб, що не вчинили і не підозрюються у вчиненні правопорушення, але розшукуються, затримуються або переслідуються через расу, релігію або політичні переконання.

9) Поліцейський несе особисту відповідальність за свої протиправні дії і за протиправні дії або бездіяльність за його наказом.

10) У поліцейській організації існує чітка підзвітність. Завжди відомо, який керівний чин несе останню відповідальність за помилки поліцейського.

11) Законодавство повинно передбачати юридичні гарантії і відшкодування шкоди, нанесеної в результаті дій поліції.

12) Виконуючи свої обов'язки, поліцейський виявляє необхідну рішучість для досягнення мети, якої потребує або яку дозволяє закон, але ніколи не перевищує межу розумного застосування сили.

13) Поліцейський одержує ясні і чіткі інструкції щодо засобу й обставин застосування зброї.

14) Поліцейський, під вартою якого знаходиться людина, що потребує медичного догляду, забезпечує такий догляд силами медиків і, якщо необхідно, вживає заходів по збереженню життя і здоров'я цієї людини. Він виконує вказівки лікарів і інших компетентних медичних працівників, коли вони надають затриманому медичну допомогу.

15) Поліцейський береже в таємниці всю інформацію, 
яка йому трапляється, що не підлягає розголошенню, якщо це не суперечить його обов'язкам або закону.

16) Поліцейський, що додержується умови даної декларації, має право на активну моральну і фізичну підтримку суспільства, якому він служить.

Б. Статус

1) Поліцейські органи - це державні органи, створені за законом, що відповідають за дотримання закону.

2) Будь-який громадянин може стати співробітником поліції, якщо він відповідає певним вимогам.

3) Поліцейський проходить ретельну загальну підготовку, професіональну підготовку і підготовку на робочому місці, а також необхідні інструкції щодо соціальних проблем, демократичних свобод, прав людини й особливо Європейської Конвенції по правам людини.

4) Професійні, психологічні і матеріальні умови, у яких поліцейський повинен виконувати свій обов'язок, такі, що вони захищають його чесність, неупередженість і гідність.

5) Поліцейський має право на справедливу платню з урахуванням особливих факторів, наприклад, більший ризик і відповідальність, і менш регулярні години роботи.

6) Поліцейський має можливість організувати професійні організації, вступати в них і відігравати в них активну роль. Він може активно брати участь і в інших організаціях.

7) Професійна організація поліції, якщо вона є представницькою, має право:
- брати участь у переговорах про професійний статус поліцейських;
- давати консультації про управління поліцейськими структурами;
- вести юридичні справи від імені групи поліцейських або одного поліцейського.

8) Членство у професійній поліцейській організації й активна участь у ній не приносять поліцейському шкоди.

9) У випадку дисциплінарного або кримінального розслідування проти нього поліцейський має право на розмову і захист адвоката. Рішення приймається в розумний період часу. Він також має право на допомогу професійної організації, в якій він перебуває.

10 Поліцейський, проти якого були прийняті дисциплінарні заходи або карні санкції, має право апеляції до незалежного і безстороннього органу або суду.

11) Перед будь-яким судом або трибуналом поліцейський має такі ж права, що й інші громадяни.

В. Війна і надзвичайний стан - іноземна окупація
(ця частина не відноситься до військової поліції)

1) Поліцейський продовжує виконувати свої завдання охорони громадян і майна під час війни і ворожої окупації в інтересах громадянського населення. Тому він не має статусу “учасника військових дій” і до нього не відносяться положення Третьої Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується поводження з військовополоненими.

2) Громадянської поліції стосуються положення Четвертої Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, щодо захисту громадянського населення під час війни.

3) Окупаційні влади не наказують поліцейським виконувати завдання, що виходять за рамки згаданих у Статті 1 даної глави.

4) Під час окупації поліцейський:
- не бере участь в операціях проти сил опору;
- не бере участь у заходах для використання населення у військових цілях і для охорони військових об'єктів.

5) Якщо поліцейський виходить у відставку під час ворожої окупації, тому що його примушують до виконання незаконних наказів окупаційної влади, що суперечать інтересам громадянського населення перерахованим вище, і тому що він не бачить іншого виходу з положення, він може повернутися в поліцію як тільки окупація закінчилася, не гублячи прав і переваг, якими він користався б, якби залишався в поліції.

6) Ні під час, ні після окупації до поліцейського не застосовуються карні або дисциплінарні санкції за чесне виконання наказу влади, що вважалася компетентною, якщо виконання цього наказу входить до його звичайних обов'язків.

7) Окупаційні влади не застосовують дисциплінарних або юридичних заходів проти поліції за виконання наказів компетентної влади, відданих до окупації.


***
Декларація про поліцію була прийнята 8 травня 1979 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи. З того часу вона широко публікувалася. Хоча вона не має юридичної чинності, поліцейські в багатьох країнах поклали її в основу своїх професійних стандартів 

____________
//www.uapravo.com/hro/text.php?lan=rus&id=4775&id_book=0&id_parent=0&id_vid_res=17
//assembly.coe.int/Communication/Logo/DownloadPACELogoE.asp

//lviv.ukrcei.org/anouns/do_dnya_evropi_lvivska_molod_diskutuvatime_pro_
evropeiski_cinnosti.html

пʼятницю, 5 травня 1989 р.

Статут Ради Європи 1949


Рада Європи; Статут,
Міжнародний документ від 05.05.1949
Документ 994_001, чинний, поточна редакція -
Приєднання від 31.10.1995, підстава 398/95-вр



СТАТУТ РАДИ ЄВРОПИ

Лондон, 5 травня 1949 року

(Про приєднання додатково див. Закон
N 398/95-ВР (398/95-ВР) від 31.10.95)

Дата підписання: 05.05.49 р.
Дата ратифікації: 31.10.95 р.
Дата набуття чинності: 09.11.95 р.

Уряди Королівства Бельгія, Королівства Данія, Ірландської Республіки, Італійської Республіки, Великого Герцогства Люксембург, Королівства Нідерланди, Королівства Норвегія, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Французької Республіки та Королівства Швеція,

впевнені в тому, що зміцнення миру на засадах справедливості та міжнародного співробітництва є життєво важливим для збереження людського суспільства та цивілізації,

підтверджуючи свою відданість духовним та моральним цінностям, які є спільним надбанням їхніх народів і справжнім джерелом особистої свободи, політичної свободи та верховенства права, принципам, які становлять підвалини кожної справжньої демократії,

враховуючи, що інтереси збереження та подальшого втілення в життя цих ідеалів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу потребують більш тісного єднання між всіма європейськими країнами, які сповнені одними й тими ж ідеалами,

вважаючи, що для задоволення цієї вимоги і здійснення виявлених їхніми народами сподівань віднині необхідно створити організацію, яка об'єднає європейські держави в більш тісний союз,

вирішили створити Раду Європи, яка складається з комітету представників урядів та консультативної асамблеї, і з цією метою ухвалили такий Статут:

Глава I
МЕТА РАДИ ЄВРОПИ

Стаття 1
a) Метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу.

b) Ця мета досягається за допомогою органів Ради шляхом обговорення питань, що становлять спільний інтерес, шляхом укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також у галузі захисту та збереження і подальшого здійснення прав людини і основних свобод.

c) Участь у Раді Європи не впливає на співробітництво її членів з Організацією Об'єднаних Націй та іншими міжнародними організаціями або союзами, членами яких вони є.

d) Питання, що стосуються національної оборони, в компетенцію Ради Європи не входять.

Глава II
ЧЛЕНСТВО

Стаття 2
Учасниками цього Статуту є члени Ради Європи.

Стаття 3
Кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.

Стаття 4
Комітет Міністрів може запропонувати стати членом Ради Європи будь-якій європейській державі, яка вважається здатною і має бажання виконувати положення статті 3. Будь-яка держава, що отримує таку пропозицію, стає членом Ради з моменту здачі на зберігання від її імені Генеральному секретарю документа про приєднання до цього Статуту.

Стаття 5
a) В окремих випадках Комітет Міністрів може запропонувати європейській країні, яка вважається здатною і має бажання виконувати положення статті 3, стати асоційованим членом Ради Європи. Будь-яка країна, що отримує таку пропозицію, стає асоційованим членом Ради з моменту здачі на зберігання від її імені Генеральному секретарю документа про прийняття цього Статуту. Асоційований член має право бути представленим тільки у Консультативній асамблеї.

b) Термін "член" у цьому Статуті охоплює також асоційованих членів, крім випадків його використання стосовно представництва у Комітеті Міністрів.

Стаття 6
Перш ніж зробити пропозицію, передбачену в статтях 4 і 5 вище, Комітет Міністрів визначає кількість місць представників, на які пропонований член матиме право в Консультативній асамблеї, а також частку його фінансового внеску.

Стаття 7
Будь-який член Ради Європи може вийти з неї шляхом офіційного повідомлення Генерального секретаря про свій намір. Такий вихід набирає чинності по закінченні фінансового року, в якому зроблено повідомлення про вихід, якщо воно надсилається у перші дев'ять місяців цього фінансового року. Якщо повідомлення про вихід надсилається в останні три місяці поточного фінансового року, вихід набирає чинності після закінчення наступного фінансового року.

Стаття 8
Будь-який член Ради Європи, який грубо порушив статтю 3, може бути тимчасово позбавлений права представництва, і Комітет Міністрів може попросити його вийти з Ради згідно зі статтею 7. Якщо такий член Ради не виконує це прохання, Комітет може прийняти рішення про припинення його членства в Раді, починаючи з дати, яку може визначити Комітет.

Стаття 9
Якщо член Ради не виконав своїх фінансових зобов'язань, Комітет Міністрів може тимчасово позбавити його права представництва у Комітеті та Консультативній асамблеї до того часу, поки він не виконає ці зобов'язання.

Глава III
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 10
Органами Ради Європи є:

i. Комітет Міністрів,
ii. Консультативна асамблея.

Роботу цих двох органів забезпечує Секретаріат Ради Європи.

Стаття 11
Місцезнаходженням Ради Європи є місто Страсбург.

Стаття 12
Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька мови. Обставини та умови, за яких можуть використовуватися інші мови, визначаються Правилами процедури Комітету Міністрів та Консультативної асамблеї.

Глава IV
КОМІТЕТ МІНІСТРІВ

Стаття 13
Комітет Міністрів - це орган, який діє від імені Ради Європи відповідно до статей 15 і 16.

Стаття 14
Кожний член Ради має в Комітеті Міністрів одного представника, а кожний представник має один голос. Представниками в Комітеті є міністри закордонних справ. Якщо міністр закордонних справ не може бути присутнім на засіданні Комітету або за інших обставин, коли це доцільно, замість нього може бути призначений замісник, який, у міру можливості, має бути членом уряду його країни.

Стаття 15
a) Комітет Міністрів розглядає, за рекомендацією Консультативної асамблеї або за своєю власною ініціативою, заходи, яких необхідно вжити для досягнення мети Ради Європи, включаючи питання про укладення конвенцій або угод і прийняття урядами спільної політики щодо конкретних питань. Висновки Комітету повідомляються членам Ради Генеральним секретарем.

b) У відповідних випадках висновки Комітету можуть приймати форму рекомендацій урядам країн - членів Ради, і Комітет може попросити уряди країн - членів Ради інформувати його про заходи, вжиті ними щодо таких рекомендацій.

Стаття 16
Комітет Міністрів, з урахуванням положень статей 24, 28, 30, 32, 33 і 35 про повноваження Консультативної асамблеї, приймає обов'язкові до виконання рішення з усіх питань, що стосуються внутрішньої організації та процедур Ради Європи. З цією метою Комітет Міністрів затверджує необхідні фінансові та адміністративні правила.

Стаття 17
Для досягнення окремих цілей, які Комітет Міністрів може вважати необхідними, він може створювати консультативні та технічні комітети або комісії.

Стаття 18
Комітет Міністрів приймає свої Правила процедури, в яких, серед іншого, визначаються:

i. кворум;
ii. порядок призначення та строк повноважень Голови Комітету;
iii. процедура внесення пунктів до порядку денного Комітету, включаючи подання пропозицій відносно резолюцій; і
iv. порядок повідомлення про призначення замісників згідно зі статтею 14.

Стаття 19
Комітет Міністрів подає Консультативній асамблеї на кожній її сесії звіти про свою діяльність разом з відповідною документацією.

Стаття 20
a) Одностайним рішенням голосуючих представників та більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті, ухвалюються резолюції Комітету Міністрів, що стосуються таких важливих питань, як:

i. рекомендації, які виносяться згідно зі статтею 15b);
ii. питання, які стосуються статті 19;
iii. питання, які стосуються статті 21a)i. та b);
iv. питання, які стосуються статті 33;
v. рекомендації про внесення змін та доповнень до статей 1d), 7, 15, 20 та 22, і
vi. будь-яке інше питання, яке з огляду на його важливість, за резолюцією комітету, прийнятою в резолюції згідно з пунктом d) нижче, має вирішуватися шляхом одностайного голосування.

b) Питання, що стосуються Правил процедури або фінансових і адміністративних правил, можуть вирішуватися простою більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

c) Резолюції, які Комітет приймає на виконання статей 4 та 5, ухвалюються більшістю у дві третини голосів всіх представників, які мають право засідати в Комітеті.

d) Всі інші резолюції Комітету, включаючи затвердження бюджету, правил процедури, фінансових і адміністративних правил, рекомендації про внесення змін та доповнень до статей цього Статуту, не згаданих у пункті a)v вище, а також рішення, у разі сумнівів, про застосування того чи іншого пункту цієї статті, ухвалюються більшістю у дві третини голосуючих представників та більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

Стаття 21
a) Якщо Комітет Міністрів не ухвалить іншого рішення, його засідання відбуваються:

i. при зачинених дверях, і
ii. в штаб-квартирі Ради.

b) Комітет визначає, яку слід поширювати інформацію про обговорення, що відбулося на закритому засіданні, та зроблені на ньому висновки.

c) Комітет збирається на засідання перед відкриттям та на початку кожної сесії Консультативної асамблеї, а також у будь-який інший час, коли він вважає це за необхідне.

Глава V
КОНСУЛЬТАТИВНА АСАМБЛЕЯ

Стаття 22
Консультативна асамблея є дорадчим органом Ради Європи. Вона обговорює питання, що належать до її компетенції відповідно до цього Статуту, та надсилає Комітету Міністрів свої висновки у формі рекомендацій.

Стаття 23 (1)
----------------
(1) Зі змінами, внесеними у травні 1951 року.

a) Консультативна асамблея може обговорювати будь-яке питання та виносити рекомендації щодо будь-якого питання, яке відповідає меті і компетенції Ради Європи, визначеним у главі I. Вона також обговорює будь-яке питання та може виносити рекомендації щодо будь-якого питання, яке Комітет Міністрів надсилає їй для підготовки висновку.

b) Асамблея складає свій порядок денний згідно з положеннями пункту a) вище. При цьому вона враховує діяльність інших міжурядових європейських організацій, до яких входять усі або деякі члени Ради.

c) Голова Асамблеї, у разі сумнівів, приймає рішення щодо того чи відповідає будь-яке порушене в ході сесії питання порядку денному Асамблеї.

Стаття 24
Консультативна асамблея, з належним урахуванням положень статті 38d), може утворювати комітети або комісії, які розглядають будь-які питання, що входять до її компетенції, визначеної у статті 23, і подають їй відповідні доповіді, розглядають і проробляють питання, внесені до її порядку денного, а також консультують з усіх процедурних питань.

Стаття 25 (1)
----------------
(1) Перше речення пункту a) містить зміни, внесені у травні 1951 року. Два останніх підпункти пункту a) були включені у травні 1953 року; перший підпункт пункту a) містить зміни, внесені у жовтні 1970 року.

a) Консультативна асамблея складається з представників кожного члена Ради, які обираються або призначаються його парламентом із числа членів цього парламенту згідно із встановленою ним процедурою, при тому розумінні, однак, що уряд кожної держави - члена Ради має право робити будь-які додаткові призначення, якщо парламент не працює і якщо він не визначив процедуру, якої необхідно дотримуватися у такому випадку. Кожний представник обов'язково повинен бути громадянином держави - члена Ради, яку він представляє, однак, він не може бути одночасно членом Комітету Міністрів.

Повноваження представників, призначених за такою процедурою, набирають чинності з відкриттям чергової сесії, яка відбувається після їхнього призначення, і закінчуються з відкриттям наступної або іншої чергової сесії, якщо члени Ради не зроблять нових призначень у зв'язку з парламентськими виборами.

Якщо член Ради призначає нових представників на місця, які стали вакантними через смерть представника або його відставку, або якщо він вдається до нових призначень внаслідок парламентських виборів, повноваження нових представників набирають чинності з першого засідання Асамблеї, яке відбувається після їхнього призначення.

b) Під час сесії Асамблеї жодний представник не може бути позбавлений своїх повноважень як таких без згоди Асамблеї.

c) Кожний представник може мати одного заступника, який, у разі відсутності представника, може брати участь у засіданнях, виступати та голосувати замість нього. Положення пункту a) вище стосуються також призначення заступників.

Стаття 26 (1)
----------------
(1) Зі змінами, внесеними у грудні 1951 року, травні 1958 року, листопаді 1961 року, травні 1963 року, травні 1965 року, лютому 1971 року, грудні 1974 року, жовтні 1976 року, січні 1978 року, листопаді 1978 року, листопаді 1988 року, травні 1989 року, листопаді 1990 року, листопаді 1991 року, травні 1992 року, травні 1993 року, червні 1993 року, жовтні 1993 року, листопаді 1994 року, лютому 1995 року, листопаді 1995 року, лютому 1996 року та листопаді 1996 року.

Члени Ради мають право на таку кількість представників:

Австрія – 6
Албанія – 4
Андорра – 2
Бельгія – 7
Болгарія – 6
Греція – 7
Данія – 5
Естонія – 3
Ірландія – 4
Ісландія – 3
Іспанія – 12
Італія – 18
Кіпр – 3
Колишня югославська Республіка Македонія – 3
Латвія – 3
Литва – 4
Ліхтенштейн – 2
Люксембург – 3
Мальта – 3
Молдова – 5
Нідерланди – 7
Німеччина – 18
Норвегія – 5
Польща – 12
Португалія – 7
Росія – 18
Румунія – 10
Сан-Маріно – 2
Словацька Республіка – 5
Словенія – 3
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії – 18
Туреччина – 12
Угорщина – 7
Україна – 12
Фінляндія – 5
Франція – 18
Хорватія – 5
Чеська Республіка – 7
Швейцарія – 6
Швеція – 6

Стаття 27 (1)
----------------
(1) Зі змінами, внесеними у травні 1951 року.

Умови, за яких Комітет Міністрів може бути колективно представлений у дебатах Консультативної асамблеї або за яких представники в Комітеті або їхні замісники можуть виступати в Асамблеї, визначаються правилами процедури, які Комітет може затвердити з цих питань після консультацій з Асамблеєю.

Стаття 28
a) Консультативна асамблея приймає свої Правила процедури і обирає із числа своїх членів Голову Асамблеї, який обіймає цю посаду до наступної чергової сесії.

b) Голова керує роботою Асамблеї, однак не бере участі ні в обговоренні, ні в голосуванні. Заступник представника, обраного Головою Асамблеї, може брати участь у засіданнях, виступати та голосувати замість нього.

c) Правила процедури визначають, серед іншого:

i. кворум;
ii. процедуру виборів та строк повноважень Голови Асамблеї та інших посадових осіб;
iii. процедуру складання порядку денного та його направлення представникам; і
iv. термін і порядок повідомлення прізвищ представників та їхніх заступників.

Стаття 29
З урахуванням положень статті 30 більшістю у дві третини голосуючих представників ухвалюються всі резолюції Консультативної асамблеї, включаючи резолюції, в яких:

i. містяться рекомендації Комітету Міністрів;
ii. пропонуються Комітету питання для обговорення в Асамблеї;
iii. передбачається створення комітетів чи комісій;
iv. визначається дата відкриття її сесій;
v. встановлюється більшість, необхідна для прийняття резолюцій у випадках, не передбачених в пунктах i - iv вище, або визначається, у разі сумнівів, необхідна більшість.

Стаття 30
Резолюції Консультативної асамблеї з питань, що стосуються її внутрішньої процедури, до якої належать вибори посадових осіб, призначення осіб для роботи в комітетах і комісіях та прийняття Правил процедури, приймаються більшістю голосів, яку Асамблея може визначити згідно зі статтею 29v.

Стаття 31
Обговорення пропозицій, які надходять до Комітету Міністрів, про внесення того чи іншого питання до порядку денного Консультативної асамблеї обмежується визначенням питання, запропонованого для внесення до порядку денного, і мотивів "за" та "проти" його внесення.

Стаття 32
Консультативна асамблея збирається щороку на чергову сесію, дата відкриття і тривалість якої визначаються Асамблеєю з урахуванням необхідності уникати по можливості збігу з термінами проведення парламентських сесій у державах-членах та сесій Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Тривалість чергових сесій за будь-яких обставин не повинна перевищувати одного місяця, якщо Асамблея та Комітет Міністрів не ухвалять за спільною згодою іншого рішення.

Стаття 33
Чергові сесії Консультативної асамблеї відбуваються у штаб-квартирі Ради, якщо Асамблея та Комітет Міністрів не ухвалять за спільною згодою рішення про проведення сесії в іншому місці.

Стаття 34 (1)
----------------
(1) Зі змінами, внесеними у травні 1951 року.

Консультативна асамблея може бути скликана на надзвичайну сесію за ініціативою або Комітету Міністрів, або Голови Асамблеї після досягнення між ними згоди, у тому числі відносно термінів і місця її проведення.

Стаття 35
Якщо Консультативна асамблея не ухвалить іншого рішення, її обговорення проводяться на відкритих засіданнях.

Глава VI
СЕКРЕТАРІАТ

Стаття 36
a) До складу Секретаріату входять Генеральний секретар, заступник Генерального секретаря та інший необхідний персонал.

b) Генеральний секретар та заступник Генерального секретаря призначаються Консультативною асамблеєю за рекомендацією Комітету Міністрів.

c) Інші співробітники Секретаріату призначаються Генеральним секретарем відповідно до адміністративних правил.

d) Жоден співробітник Секретаріату не може обіймати жодну посаду, оплачувану будь-яким урядом, бути членом Консультативної асамблеї чи парламенту будь-якої країни або займатися діяльністю, несумісною з його службовими обов'язками.

e) Кожний співробітник Секретаріату робить урочисту заяву, в якій підтверджує свою відданість Раді Європи та рішучість свідомо виконувати свої обов'язки, не піддаючись впливу ніяких національних міркувань, а також своє зобов'язання не запитувати та не отримувати вказівок щодо виконання його службових обов'язків від жодного уряду або стороннього для Ради органу і утримуватись від будь-яких дій, які можуть вплинути на його позицію міжнародного службовця, відповідального тільки перед Радою. Генеральний секретар та заступник Генерального секретаря роблять таку заяву перед Комітетом, всі інші співробітники - перед Генеральним секретарем.

f) Кожний член Ради має поважати виключно міжнародний характер функцій Генерального секретаря та співробітників Секретаріату і має утримуватись від спроб впливати на них під час виконання ними своїх обов'язків.

Стаття 37
a) Секретаріат розміщується в штаб-квартирі Ради.

b) Генеральний секретар відповідає за діяльність Секретаріату перед Комітетом Міністрів. Серед іншого, він надає Консультативній асамблеї, з урахуванням статті 38d), необхідну секретаріатську та іншу допомогу.

Глава VII
ФІНАНСУВАННЯ

Стаття 38 (1)
----------------
(1) Пункт e) статті 38 був включений у травні 1951 року.

a) Кожний член Ради несе витрати на своє представництво в Комітеті міністрів та Консультативній асамблеї.

b) Витрати Секретаріату та всі інші спільні витрати розподіляються між усіма членами Ради у частках, які встановлюються Комітетом з урахуванням чисельності населення держав - членів Ради.

Розмір внеску кожного асоційованого члена визначається Комітетом.

c) Згідно з фінансовими правилами Генеральний секретар щороку подає на затвердження Комітету бюджет Ради.

d) Генеральний секретар передає на розгляд Комітету прохання Асамблеї, витрати на виконання яких перевищують асигнування, передбачені в бюджеті для Асамблеї та її діяльності.

e) Генеральний секретар передає також на розгляд Комітету Міністрів кошторис витрат на виконання кожної представленої у Комітет рекомендації. Будь-яка резолюція, здійснення якої вимагає додаткових витрат, вважається ухваленою Комітетом Міністрів лише після затвердження ним відповідного кошторису таких додаткових витрат.

Стаття 39
Генеральний секретар щорічно повідомляє уряд кожної держави - члена Ради про розмір її внеску. Кожна держава-член сплачує Генеральному секретарю суму внеску, яка вважається такою, що підлягає сплаті з дати її повідомлення, але не пізніше ніж через шість місяців після цієї дати.

Глава VIII
ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ

Стаття 40
a) Рада Європи, представники членів Ради та Секретаріат користуються на території членів Ради імунітетами та привілеями, які в розумних межах необхідні для виконання ними своїх обов'язків. Такі імунітети включають імунітет усіх представників у Консультативній асамблеї від арешту та будь-якого судового розгляду на території всіх членів Ради стосовно їхніх заяв або голосування в Асамблеї або її комітетах чи комісіях.

b) Члени Ради зобов'язуються по можливості у найкоротші строки укласти угоду з метою виконання положень пункту a) вище. Для цього Комітет Міністрів рекомендує урядам держав - членів Ради укласти угоду, яка визначає привілеї та імунітети, що надаються на території всіх членів Ради. Крім того, з урядом Французької Республіки укладається спеціальна угода, яка визначає привілеї та імунітети Ради в місці її знаходження.

Глава IX
ЗМІНИ ТА ДОПОВНЕННЯ

Стаття 41
a) Пропозиції про внесення змін та доповнень до цього Статуту можуть подаватися до Комітету Міністрів або, згідно зі статтею 23, - до Консультативної асамблеї.

b) Комітет рекомендує ті зміни та доповнення до Статуту, які він вважає доцільними, і вживає заходів для їх оформлення у вигляді протоколу.

c) Протокол про внесення змін та доповнень набирає чинності після його підписання та ратифікації двома третинами членів Ради.

d) Незважаючи на положення попередніх пунктів цієї статті, зміни та доповнення до статей 23 - 35, 38 і 39, затверджені Комітетом та Асамблеєю, набирають чинності з дати сертифіката, який складається Генеральним секретарем та надсилається урядам держав - членів Ради і який засвідчує ухвалення цих змін та доповнень. Положення цього пункту застосовуються тільки після закінчення другої чергової сесії Асамблеї.

Глава X
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 42
a) Цей Статут підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

b) Цей Статут набирає чинності після здачі на зберігання семи ратифікаційних грамот. Уряд Сполученого Королівства надсилає всім урядам, що підписали цей Статут, повідомлення про набрання ним чинності із зазначенням членів Ради Європи на цей час.

c) Після набрання чинності цим Статутом кожна Сторона, що підписала цей Статут, стає його учасницею з дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені представники підписали цей Статут.

Вчинено у Лондоні п'ятого дня травня місяця 1949 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Уряду Сполученого Королівства. Уряд Сполученого Королівства надсилає завірені копії цього Статуту іншим урядам, які його підписали.

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_001


Верховна Рада України;
Закон від 31.10.1995 № 398/95-ВР
Документ 398/95-вр, чинний, поточна редакція -
Прийняття від 31.10.1995



ЗАКОН УКРАЇНИ

Про приєднання України до Статуту Ради Європи

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 38, ст. 287)

Підтверджуючи відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів, та враховуючи, що інтереси збереження та подальшого втілення в життя цих ідеалів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу потребують більш тісного єднання між усіма європейськими країнами, Верховна Рада України постановляє:

Приєднатися від імені України до Статуту Ради Європи (994_001).

Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ

м. Київ, 31 жовтня 1995 року
N 398/95-ВР

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/398/95-%D0%B2%D1%80
//conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/001.htm

Висновок N190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи 
*** 
Хартія основних прав Європейського Союзу 2000 
Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 
Декларація щодо регіоналізму в Європі 1996 
Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин 1995 
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (міноритарних мов) 1992 
Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників 1989 
Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 
Декларація про поліцію 1979 
Європейська соціальна хартія 1961 
Європейська культурна конвенція 1954 
Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950

Рада Європи – міжнародна організація 47 держав-членів.
Кандидати до вступу: Білорусь (1993)
Статус парламентського спостерігача:
Ізраїль (1957), Канада (1997), Мексика (1999)
Статус спостерігача міністерського комітету:
Ватикан (1970), Японія (1996), Канада (1996), США (1996), Мексика (1999)
____________
http://uk.wikipedia.org/wiki/Рада_Європи
http://hub.coe.int/