вівторок, 26 грудня 1989 р.

Всеобщая декларация прав народов 1976


Принята Алжирской конференцией национально-освободительных движений в 1976 году и является документом мягкого международного права.

Мы живем во времена великих надежд, но также и глубоких беспокойств:

  • времена конфликтов и противоречий,
  • времена, когда освободительная борьба подняла народы мира против национальных и международных структур империализма и привела к свержению колониальных систем,
  • времена борьбы и побед, когда нациями в их отношениях друг с другом и внутри каждой из них овладевают новые идеалы справедливости,
  • времена, когда резолюции Генеральной ассамблеи ООН, Всеобщая декларация прав человека, Хартия экономических прав и обязанностей государств, отразили стремление к новому международному политическому и экономическому порядку

Но это также времена незаконных лишений и поражений, когда новые формы империализма появляются для угнетения и подавления народов. Империализм всеми вероломными и грубыми средствами при соучастии правительств, установленных им же самим, продолжает господствовать над частью мира.

Путем прямого или косвенного вмешательства, прибегая к различным уловкам многонациональных предприятий, используя местных коррумпированных политиков, используя помощь военных режимов, основанных на полицейских репрессиях, пытках и физическом истреблении оппозиционеров, вооружившись целым арсеналом практических средств, имя которому – неоколониализм, империализм распространяет свое влияние на многие народы.

Осознавая стремление нашей эпохи, мы собрались в Алжире для того, чтобы провозгласить, что все народы мира имеют равное право на свободу, право освободиться от любого иностранного вмешательства и иметь правительство, выбранное им самим, право, если они порабощены, бороться за свое освобождение, право пользоваться в своей борьбе помощью со стороны других народов.

Убежденные в том, что подлинное уважение прав человека подразумевает уважение прав народов, мы приняли Всеобщую декларацию прав народов.

Пусть все те, кто во всем мире ведет борьбу, часто с оружием в руках, за освобождение всех народов, найдут в настоящей Декларации уверенность в законности их борьбы.

Раздел 1.
Право на существование.

Статья 1.
Любой народ имеет право на существование.

Статья 2.
Каждый народ имеет право на уважение его национальной и культурной самобытности.

Статья 3.
Каждый народ имеет право на сохранение собственности на свою территорию и на возвращение туда в случае изгнания.

Статья 4.
Никто не может стать, в силу своей национальной и культурной принадлежности, объектом уничтожения, пыток, преследования, ссылки, изгнания, либо поставлен в условия жизни, подрывающие самобытность или целостность народа, которому он принадлежит.

Раздел 2.
Право на политическое самоопределение.

Статья 5.
Каждый народ имеет незыблемое и неотъемлимое право на самоопределение. Он определяет совершенно свободно свой политический статус, без какого-либо внешнего иностранного вмешательства.

Статья 6.
Каждый народ имеет право освободиться от любого прямого или косвенного колониального или иностранного господства и от любого расистского режима.

Статья 7.
Каждый народ имеет право на демократический режим, представляющий всех граждан, без различия расы, пола, верования или цвета кожи и способный обеспечить действительное соблюдение прав человека и фундаментальных демократических свобод для всех.

Раздел 3.
Экономические права народов.

Статья 8.
Каждый народ имеет исключительное право на свои национальные богатства и ресурсы. Он имеет право получить их обратно, если они были расхищены, равно как быть возмещенным за несправедливо понесенный ущерб.

Статья 9.
Каждый народ имеет право участвовать в научно-техническом прогрессе, составляющем общее достояние человечества.

Статья 10.
Каждый народ имеет право на то, чтобы его труд был справедливо оценен и чтобы международные обмены происходили на равных и справедливых условиях.

Статья 11.
Каждый народ имеет право выбора социально-экономических системы и продолжать свой собственный путь экономического развития совершенно свободно и без внешнего вмешательства.

Статья 12.
Экономические права, изложенные выше, должны осуществляться в духе солидарности между народами мира, учитывая их взаимные интересы.

Раздел 4.
Право на культуру.

Статья 13.
Каждый народ имеет право говорить на своем языке, сохранять и развивать свою культуру, способствуя таким образом обогащению культуры человечества.

Статья 14.
Каждый народ имеет право на ценности искусства, истории, культуры.

Статья 15.
Каждый народ имеет право не допускать навязывания себе культуры, которую считает чуждой для себя.

Раздел 5.
Право на окружающую среду и на общие ресурсы.

Статья 16.
Каждый народ имеет право на сохранение, защиту и улучшение своей окружающей среды.

Статья 17.
Каждый народ имеет право на использование общего достояния человечества, каковыми являются открытое море, дно морей, космическое пространство.

Статья 18.
Учитывая все предыдущие права, каждый народ должен считаться с необходимостью координировать требования своего экономического развития с требованиями солидарности между народами мира.

Раздел 6.
Права меньшинств.

Статья 19.
Когда какой-то народ составляет внутри какого-либо государство меньшинство, то он имеет право на уважение его самобытности, традиций, родного языка и культурного достояния.

Статья 20.
Члены меньшинств должны пользоваться без дискриминации теми же правами, что и другие граждане данного государства и должны участвовать в общественной жизни на равных правах с ними.

Статья 21.
Осуществление этих прав должно происходить с соблюдением законных прав сообщества в целом, и не должно допускать какого-либо посягательства на территориальную целостность и политическое единство государства, при условии, что оно действует согласно всем принципам, изложенным в настоящей Декларации

Раздел 7.
Гарантии и санкции.

Статья 22.
Всякое уклонение от диспозиций настоящей Декларации составляет нарушение обязательств по отношению ко всему мировому сообществу.

Статья 23.
Любой ущерб, нанесенный вследствие нарушения настоящей Декларации, должен быть полностью возмещен тем, кто его совершил.

Статья 24.
Всякое обогащение за счет народа и нарушение диспозиций настоящей Декларации должно иметь следствием возврат ему упущенной прибыли. То же самое касается всех сверхприбылей, полученных в итоге инвестиций иностранного происхождения.

Статья 25.
Любые неравноправные договоры, соглашения или контракты, заключенные вопреки основным правам народов, не имеют силы.

Статья 26.
Непомерные и невыносимые для народов внешнеэкономические и финансовые сборы подлежат отмене.

Статья 27.
Наиболее грубые нарушения основных прав народов, в частности права на существование, представляют собой международные преступления, влекущие индивидуальную ответственность их авторов.

Статья 28.
Любой народ, основные права которого грубо попираются, имеет право заставить признать их, в частности, путем политической или профсоюзной борьбы, и даже, в качестве крайней меры – прибегнув к силе.

Статья 29.
Освободительные движения должны иметь доступ в международные организации, а их бойцы имеют право на защиту согласно гуманитарному праву периода военных действий.

Статья 30.
Восстановление основных прав какого-либо народа, подвергшихся грубому нарушению, являются долгом всех членов международного сообщества.

____________
//www.gumilev-center.ru/vseobshhaya-deklaraciya-prav-narodov-alzhir-1976-god/


//losttoys.info/prava-cheloveka

четвер, 21 грудня 1989 р.

Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации 1965




Международная конвенция
о ликвидации всех форм расовой дискриминации

Принята
резолюцией 2106 (XX)
Генеральной Ассамблеи 
от 21 декабря 1965 года

Государства — участники настоящей Конвенции,

считая, что Устав Организации Объединенных Наций основан на принципах достоинства и равенства, присущих каждому человеку, и что все государства — члены Организации обязались предпринимать совместные и самостоятельные действия в сотрудничестве с Организацией Объединенных Наций для достижения одной из целей Организации Объединенных Наций, состоящей в поощрении и развитии всеобщего уважения и соблюдения прав человека и основных свобод для всех, без различия расы, пола, языка или религии,

считая, что Всеобщая декларация прав человека провозглашает, что все люди рождаются свободными и равными в своем достоинстве и правах и что каждый человек должен обладать всеми правами и свободами, провозглашенными в ней, без какого бы то ни было различия, в частности без различия по признаку расы, цвета кожи или национального происхождения,

считая, что все люди равны перед законом и имеют право на равную защиту закона от всякой дискриминации и от всякого подстрекательства к дискриминации,

считая, что Организация Объединенных Наций осудила колониализм и любую связанную с ним практику сегрегации и дискриминации, где бы и в какой бы форме они не проявлялись, и что Декларация о предоставлении независимости колониальнымстранам и народам от 14 декабря 1960 г. (резолюция 1514 (XV) Генеральной Ассамблеи) подтвердила и торжественно провозгласила необходимость незамедлительно и безоговорочно положить всему этому конец,

считая, что Декларация Организации Объединенных Наций о ликвидации всех форм расовой дискриминации от 20 ноября 1963 г. (резолюция 1904 (XVIII) Генеральной Ассамблеи) торжественно подтверждает необходимость скорейшей ликвидации расовой дискриминации во всем мире, во всех ее формах и проявлениях, и обеспечения понимания и уважения достоинства человеческой личности,

будучи убеждены в том, что всякая теория превосходства, основанного на расовом различии, в научном отношении ложна, в моральном — предосудительна и в социальном — несправедлива и опасна, и что не может быть оправдания для расовой дискриминации, где бы то ни было, ни в теории, ни на практике,

подтверждая, что дискриминация людей по признаку расы, цвета кожи или этнического происхождения является препятствием к дружественным и мирным отношениям между нациями и может привести к нарушению мира и безопасности среди народов, а также гармоничного сосуществования лиц даже внутри одного и того же государства,

будучи убеждены в том, что существование расовых барьеров противоречит идеалам любого человеческого общества,

встревоженные проявлениями расовой дискриминации, все еще наблюдающимися в некоторых районах мира, а также государственной политикой, основанной на принципе расового превосходства или расовой ненависти, как, например, политикой апартеида, сегрегации или разделения,

преисполненные решимости принять все необходимые меры для скорейшей ликвидации расовой дискриминации во всех ее формах и проявлениях и предупреждать и искоренять расистские теории и практику их осуществления с целью содействия взаимопониманию между расами и создания международного сообщества, свободного от всех форм расовой сегрегации и расовой дискриминации,

принимая во внимание Конвенцию о дискриминации в области найма и труда, утвержденную Международной организацией труда в 1958 году, и Конвенцию о предотвращении дискриминации в области образования, утвержденную Организацией Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры в 1960 году,

желая осуществить принципы, изложенные в Декларации Организации Объединенных Наций о ликвидации всех форм расовой дискриминации, и обеспечить для достижения этой цели скорейшее проведение практических мероприятий,

согласились о нижеследующем:

ЧАСТЬ I

Статья 1
1. В настоящей Конвенции выражение «расовая дискриминация» означает любое различие, исключение, ограничение или предпочтение, основанное на признаках расы, цвета кожи, родового, национального или этнического происхождения, имеющие целью или следствием уничтожение или умаление признания, использования или осуществления на равных началах прав человека и основных свобод в политической, экономической, социальной, культурной или любых других областях общественной жизни.

2. Настоящая Конвенция не применяется к различиям, исключениям, ограничениям или предпочтениям, которые государства-участники настоящей Конвенции проводят или делают между гражданами и негражданами.

3. Ничто в настоящей Конвенции не может быть истолковано как влияющее в какой-либо мере на положения законодательства государств-участников, касающиеся национальной принадлежности, гражданства или натурализации, при условии, что в таких постановлениях не проводится дискриминация в отношении какой-либо определенной национальности.

4. Принятие особых мер с исключительной целью обеспечения надлежащего прогресса некоторых расовых или этнических групп или отдельных лиц, нуждающихся в защите, которая может оказаться необходимой для того, чтобы обеспечить таким группам или лицам равное использование и осуществление прав человека и основных свобод, не рассматривается как расовая дискриминация, при условии, однако, что такие меры не имеют своим последствием сохранение особых прав для различных расовых групп и что они не будут оставлены в силе по достижении тех целей, ради которых они были введены.

Статья 2
1. Государства-участники осуждают расовую дискриминацию и обязуются безотлагательно всеми возможными способами проводить политику ликвидации всех форм расовой дискриминации и способствовать взаимопониманию между всеми расами, и с этой целью:

а) каждое государство-участник обязуется не совершать в отношении лиц, групп или учреждений каких-либо актов или действий, связанных с расовой дискриминацией, и гарантировать, что все государственные органы и государственные учреждения, как национальные, так и местные, будут действовать в соответствии с этим обязательством;

b) каждое государство-участник обязуется не поощрять, не защищать и не поддерживать расовую дискриминацию, осуществляемую какими бы то ни было лицами или организациями;

c) каждое государство-участник должно принять эффективные меры для пересмотра политики правительства в национальном и местном масштабе, а также для исправления, отмены или аннулирования любых законов и постановлений, ведущих к возникновению или увековечению расовой дискриминации всюду, где она существует;

d) каждое государство-участник должно, используя все надлежащие средства, в том числе и законодательные меры, в зависимости от обстоятельств, запретить расовую дискриминацию, проводимую любыми лицами, группами или организациями, и положить ей конец;

е) каждое государство-участник обязуется поощрять в надлежащих случаях объединяющие многорасовые организации и движения, равно как и другие мероприятия, направленные на уничтожения расовых барьеров, и не поддерживать те из них, которые способствуют углублению расового разделения.

2. Государства-участники должны принимать, когда обстоятельства этого требуют, особые и конкретные меры в социальной, экономической, культурной и других областях, с целью обеспечения надлежащего развития и защиты некоторых расовых групп или лиц, к ним принадлежащих, с тем чтобы гарантировать им полное и равное использование прав человека и основных свобод. Такие меры ни в коем случае не должны в результате привести к сохранению неравных или особых прав для различных расовых групп по достижении тех целей, ради которых они были введены.

Статья 3
Государства-участники особо осуждают расовую сегрегацию и апартеид и обязуются предупреждать, запрещать и искоренять всякую практику такого характера на территориях, находящихся под их юрисдикцией.

Статья 4
Государства-участники осуждают всякую пропаганду и все организации, основанные на идеях или теориях превосходства одной расы или группы лиц определенного цвета кожи или этнического происхождения, или пытающиеся оправдать, или поощряющие расовую ненависть и дискриминацию в какой бы то ни было форме, и обязуются принять немедленные и позитивные меры, направленные на искоренение всякого подстрекательства к такой дискриминации или актов дискриминации, и с этой целью они в соответствии с принципами, содержащимися во Всеобщей декларации прав человека, и правами, ясно изложенными в статье 5 настоящей Конвенции, среди прочего:

а) объявляют караемым по закону преступлением всякое распространение идей, основанных на расовом превосходстве или ненависти, всякое подстрекательство к расовой дискриминации, а также все акты насилия или подстрекательство к таким актам, направленным против любой расы или группы лиц другого цвета кожи или этнического происхождения, а также предоставление любой помощи для проведения расистской деятельности, включая ее финансирование;

b) объявляют противозаконными и запрещают организации, а также организованную и всякую другую пропагандистскую деятельность, которые поощряют расовую дискриминацию и подстрекают к ней, и признают участие в таких организациях или в такой деятельности преступлением, караемым законом;

с) не разрешают национальным или местным органам государственной власти или государственным учреждениям поощрять расовую дискриминацию или подстрекать к ней.

Статья 5
В соответствии с основными обязательствами, изложенными в статье 2 настоящей Конвенции, государства-участники обязуются запретить и ликвидировать расовую дискриминацию во всех ее формах и обеспечить равноправие каждого человека перед законом, без различия расы, цвета кожи, национального или этнического происхождения, в особенности в отношении осуществления следующих прав:

а) права на равенство перед судом и всеми другими органами, отправляющими правосудие;

b) права на личную безопасность и защиту со стороны государства от насилия или телесных повреждений, причиняемых как правительственными должностными лицами, так и какими бы то ни было отдельными лицами, группами или учреждениями;

с) политических прав, в частности права участвовать в выборах — голосовать и выставлять свою кандидатуру — на основе всеобщего и равного избирательного права, права принимать участие в управлении страной, равно как и в руководстве государственными делами на любом уровне, а также права равного доступа к государственной службе;

d) других гражданских прав, в частности:

i) права на свободу передвижения и проживания в пределах государства;
ii) права покидать любую страну включая свою собственную, и возвращаться в свою страну;
iii) права на гражданство;
iv) права на вступление в брак и на выбор супруга;
v) права на владение имуществом, как единолично, так и совместно с другими;
vi) права наследования;
vii) права на свободу мысли, совести и религии;
viii) права на свободу убеждений и на свободное выражение их;
ix) права на свободу мирных собраний и ассоциаций;

e) прав в экономической, социальной и культурной областях, в частности:

i) права на труд, свободный выбор работы, справедливые и благоприятные условия труда, защиту от безработицы, равную плату за равный труд, справедливое и удовлетворительное вознаграждение;
ii) права создавать профессиональные союзы и вступать в них;
iii) права на жилище;
iv) права на здравоохранения, медицинскую помощь, социальное обеспечение и социальное обслуживание;
v) права на образование и профессиональную подготовку;
vi) права на равное участие в культурной жизни;

f) права на доступ к любому месту или любому виду обслуживания, предназначенному для общественного пользования, как, например, транспорт, гостиницы, рестораны, кафе, театры и парки.

Статья 6
Государства-участники обеспечивают каждому человеку, на которого распространяется их юрисдикция, эффективную защиту и средства защиты через компетентные национальные суды и другие государственные институты в случае любых актов расовой дискриминации, посягающих, в нарушение настоящей Конвенции, на его права человека и основные свободы, а также права предъявлять в эти суды иск о справедливом и адекватном возмещении или удовлетворении за любой ущерб, понесенный в результате такой дискриминации.

Статья 7
Государства-участники обязуются принять немедленные и эффективные меры, в частности, в областях преподавания, воспитания, культуры и информации, с целью борьбы с предрассудками, ведущими к расовой дискриминации, поощрения взаимопонимания, терпимости и дружбы между нациями и расовыми или этническими группами, а также популяризации целей и принципов Устава Организации Объединенных Наций, Всеобщей декларации прав человека, Декларации Организации Объединенный Наций о ликвидации всех форм расовой дискриминации и настоящей Конвенции.

ЧАСТЬ II

Статья 8
1. Должен быть учрежден Комитет по ликвидации расовой дискриминации (в дальнейшем именуемый «Комитет»), состоящий из восемнадцати экспертов, обладающих высокими моральными качествами и признанной беспристрастностью, избираемых государствами-участниками из числа своих граждан, которые должны выполнять свои обязанности в личном качестве, причем уделяется внимание справедливому географическому распределению и представительству различных форм цивилизации, а также главных правовых систем.

2. Члены Комитета избираются тайным голосованием из числа внесенных в список лиц, выдвинутых государствами-участниками. Каждое государство-участник может выдвинуть одно лицо из числа своих граждан.

3. Первоначальные выборы проводятся через шесть месяцев после вступления в силу настоящей Конвенции. Каждый раз по крайней мере за три месяца до даты выборов Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций обращается с письмом к государствам-участникам, приглашая их представить имена выдвигаемых ими лиц в течение двух месяцев. Генеральный секретарь готовит список, в котором в алфавитном порядке внесены все выдвинутые таким образом лица, с указанием государств-участников, которые выдвинули их, и представляет этот список государствам-участникам Конвенции.

4. Выборы членов Комитета проводятся на заседании государств-участников Конвенции, созываемом Генеральным секретарем в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций. На этом заседании, на котором две трети государств-участников составляют кворум, избранными в Комитет членами являются те кандидаты, которые получили наибольшее число голосов и абсолютное большинство голосов присутствующих и участвующих в голосовании представителей государств-участников Конвенции.

5.
а) Члены Комитета избираются на четыре года. Однако срок полномочий девяти членов, избранных на первых выборах, истекает в конце двухлетнего периода; немедленно после первых выборов имена этих девяти членов определяются по жребию председателем Комитета.

b) Для заполнения непредвиденных вакансий государство-участник Конвенции, эксперт которого не состоит более членом Комитета, назначает другого эксперта из числа своих граждан при условии одобрения Комитетом.

6. Государства-участники несут ответственность за покрытие расходов членов Комитета в период выполнения ими обязанностей в Комитете.

Статья 9
1. Государства-участники обязуются представлять Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для рассмотрения Комитетом доклад о принятых законодательных, судебных, административных или других мерах, с помощью которых проводятся в жизнь положения настоящей Конвенции: а) в течение года после вступления в силу настоящей Конвенции для данного государства; и b) впоследствии каждые два года и всякий раз, когда этого требует Комитет. Комитет может запрашивать у государств-участников Конвенции дополнительную информацию.

2. Комитет ежегодно через Генерального секретаря представляет доклад Генеральной Ассамблее Организации Объединенных Наций о своей деятельности и может делать предложения и общие рекомендации, основанные на изучении докладов и информации, полученных от государств-участников Конвенции. Такие предложения и общие рекомендации сообщаются Генеральной Ассамблее вместе с замечаниями государств-участников Конвенции, если таковые имеются.

Статья 10
1. Комитет устанавливает свои собственные правила процедуры.

2. Комитет избирает своих должностных лиц сроком на два года.

3. Секретариат Комитета обеспечивается Генеральным секретарем Организации Объединенных Наций.

4. Заседания Комитета обычно проводятся в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций.

Статья 11
1. Если какое-либо государство-участник считает, что другое государство-участник не выполняет положений Конвенции, то оно может довести об этом до сведения Комитета. Комитет затем передает это сообщение заинтересованному государству-участнику. В течение трех месяцев получившее уведомление государство представляет Комитету письменные объяснения или заявления, освещающие этот вопрос и меры, которые могли быть приняты этим государством.

2. Если вопрос не урегулирован к удовлетворению обеих сторон путем двусторонних переговоров или каким-либо иным доступным им путем в течение шести месяцев после получения таким государством первоначального уведомления, то любое из этих двух государств имеет право вновь передать этот вопрос на рассмотрение Комитета путем соответствующего уведомления Комитета, а также другого государства.

3. Комитет рассматривает переданный ему вопрос в соответствии с пунктом 2 настоящей статьи после того, как он установит в соответствии с общепризнанными принципами международного права, что все доступные внутренние средства правовой защиты были испробованы и исчерпаны в данном случае. Это правило не действует в тех случаях, когда применение этих средств чрезмерно затягивается.

4. По любому переданному на его рассмотрение вопросу Комитет может предложить заинтересованным государствам-участникам представить любую относящуюся к делу информацию.

5. Если какой-либо вопрос, вытекающий из положений настоящей статьи, находится на рассмотрении Комитета, то заинтересованные государства-участники имеют право направить своих представителей для участия в заседаниях Комитета без права голоса на период рассмотрения данного вопроса.

Статья 12
1.

а) После того как Комитет получил и тщательно проверил всю информацию, которую он считает необходимой, Председатель назначает специальную Согласительную комиссию (в дальнейшем именуемая «Комиссия») в составе пяти человек, которые могут быть или не быть членами Комитета. Члены Комиссии назначаются с единодушного согласия сторон в споре, и Комиссия предоставляет свои добрые услуги заинтересованным государствам в целях миролюбивого урегулирования данного вопроса на основе соблюдения положений Конвенции.

b) Если между государствами, являющимися сторонами в споре, не будет в течение трех месяцев достигнуто согласия относительно всего состава или части состава Комиссии, то те члены Комиссии, о назначении которых не было достигнуто согласия между государствами, являющимися сторонами в споре, избираются из состава членов Комитета большинством в две трети голосов путем тайного голосования.

2. Члены Комиссии выполняют свои обязанности в своем личном качестве. Они не должны быть гражданами государств, являющихся сторонами в споре, или государства, не участвующего в Конвенции.

3. Комиссия избирает своего председателя и устанавливает свои собственные правила процедуры.

4. Заседания Комиссии обычно проводятся в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций или в любом другом удобном месте по решению Комиссии.

5. Секретариат, который обеспечивается в соответствии с пунктом 3 статьи 10 Конвенции, также обслуживает Комиссию, если спор между государствами-участниками Конвенции приведет к созданию Комиссии.

6. Государства, являющиеся сторонами в споре, в равной мере несут все расходы членов Комиссии в соответствии со сметой, представляемой Генеральным секретарем Организации Объединенный Наций.

7. Генеральный секретарь имеет право оплачивать расходы членов Комиссии, если это необходимо, до их возмещения государствами, являющимися сторонами в споре, в соответствии с пунктом 6 настоящей статьи.

8. Полученная и изученная Комитетом информация предоставляется в распоряжение Комиссии, и Комиссия может предложить заинтересованным государствам представить любую относящуюся к делу информацию.

Статья 13
1. Когда Комиссия полностью рассмотрит вопрос, она должна подготовить и представить Председателю Комитета доклад, содержащий ее заключения по всем вопросам, относящимся к фактической стороне спора между сторонами, и такие рекомендации, которые она признает необходимыми для миролюбивого разрешения спора.

2. Председатель Комитета должен направить доклад Комиссии каждому из государств, участвующих в споре. В течение трех месяцев эти государства должны сообщить Председателю Комитета о том, согласны ли они с рекомендациями, содержащимися в докладе Комиссии.

3. По истечении периода, предусмотренного в пункте 2 настоящей статьи, Председатель Комитета должен направить доклад Комиссии и заявления заинтересованных государств-участников другим государствам-участникам Конвенции.

Статья 14
1. Государство-участник может в любое время заявить, что оно признает компетенцию Комитета в пределах его юрисдикции принимать и рассматривать сообщения от отдельных лиц или групп лиц, которые утверждают, что они являются жертвами нарушения данным государством-участником каких-либо прав, изложенных в настоящей Конвенции. Комитет не должен принимать никаких сообщений, если они касаются государства-участника Конвенции, не сделавшего такого заявления.

2. Любое государство-участник, которое делает заявление, предусмотренное в пункте 1 настоящей статьи, может учредить или указать орган в рамках своей национальной правовой системы, который будет компетентен принимать и рассматривать петиции отдельных лиц и групп лиц в пределах своей юрисдикции, которые заявляют, что они являются жертвами нарушения какого-либо из прав, изложенных в настоящей Конвенции, и которые исчерпали другие доступные местные средства правовой защиты.

3. Заявление, сделанное в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи, а также наименование любого органа, учрежденного или указанного в соответствии с пунктом 2 настоящей статьи, должны быть депонированы соответствующим государством-участником у Генерального секретаря Организации Объединенных Наций, который препровождает их копии остальным государствам-участникам. Заявление может быть в любое время взято обратно путем уведомления об этом Генерального секретаря, но это не должно ни в коей мере отражаться на сообщениях, находящихся на рассмотрении Комитета.

4. Список петиций составляется органом, учрежденным или указанным в соответствии с пунктом 2 настоящей статьи, а заверенные копии этого списка ежегодно сдаются через соответствующие каналы Генеральному секретарю, причем их содержание не должно предаваться гласности.

5. В случае, если петиционер не удовлетворен действиями органа, учрежденного или указанного в соответствии с пунктом 2 настоящей статьи, он имеет право в течение шести месяцев передать данный вопрос в Комитет.

6.
а) Комитет в конфиденциальном порядке доводит любое полученное им сообщение до сведения государства-участника, обвиняемого в нарушении какого-либо из положений Конвенции, но соответствующее лицо или группа лиц не называются без его или их ясно выраженного согласия. Комитет не должен принимать анонимных сообщений.

b) В течение трех месяцев получившее уведомление государство представляет Комитету письменные объяснения или заявления, освещающие этот вопрос и меры, которые могли быть приняты этим государством.

7.
а) Комитет рассматривает сообщения с учетом всех данных, представленных в его распоряжение заинтересованным государством-участником и петиционером. Комитет не должен рассматривать никаких сообщений от какого-либо петиционера, если он не установит, что петиционер исчерпал все доступные внутренние средства правовой защиты. Однако это правило не действует в тех случаях, когда применение этих средств чрезмерно затягивается.

b) Комитет направляет свои предложения и рекомендации, если таковые имеются, заинтересованному государству-участнику и петиционеру.

8. Комитет включает в свой ежегодный доклад резюме таких сообщений и, в случае надобности, краткое изложение объяснений и заявлений заинтересованных государств-участников, а также свои собственные предложения и рекомендации.

9. Комитет компетентен выполнять функции, предусмотренные в этой статье, лишь в тех случаях, когда по крайней мере десять государств-участников Конвенции сделали заявления в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи.

Статья 15
1. До достижения целей Декларации о предоставлении независимости колониальным странам и народам, содержащейся в резолюции 1514 (XV) Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1960 г., положения настоящей Конвенции никоим образом не ограничивают право подачи петиций, предоставленного этим народам в силу других международных документов или Организацией Объединенный Наций и ее специализированными учреждениями.

2.
а) Комитет, учрежденный в соответствии с пунктом 1 статьи 8 настоящей Конвенции, получает копии петиций от органов Организации Объединенных Наций, которые занимаются вопросами, непосредственно относящимися к принципам и целям данной Конвенции, и представляет им мнения и рекомендации по этим петициям при рассмотрении петиций от жителей подопечных и несамоуправляющихся территорий и для всех других территорий, в отношении которых применяется резолюция 1514 (XV), касающихся вопросов, предусмотренных настоящей Конвенцией, которые находятся на рассмотрении этих органов.

b) Комитет получает от компетентных органов Организации Объединенный Наций экземпляры докладов, касающихся законодательных, судебных, административных и других мероприятий, непосредственно относящихся к принципам и целям настоящей Конвенции и проводимых управляющими державами в территориях, упомянутых в подпункте анастоящего пункта, а также выражает по этому поводу свое мнение и делает рекомендации этим органам.

3. Комитет включает в свой доклад Генеральной Ассамблее резюме петиций и докладов, полученных им от органов Организации Объединенных Наций, а также мнения и рекомендации Комитета, относящиеся к данным петициям и докладам.

4. Комитет запрашивает у Генерального секретаря Организации Объединенных Наций всю относящуюся к целям данной Конвенции и находящуюся в его распоряжении информацию относительно территорий, упомянутых в пункте 2, а настоящей статьи.

Статья 16
Положения настоящей Конвенции, касающиеся урегулирования споров или рассмотрения жалоб, применяются без ущерба для других методов разрешения споров или жалоб в области дискриминации, изложенных в основополагающих документах Организации Объединенных Наций и ее специализированных учреждений или в конвенциях, одобренных последними, и не препятствуют государствам-участникам использовать другие методы для разрешения споров в соответствии с общими или специальными международными соглашениями, действующими в отношениях между ними.

ЧАСТЬ III

Статья 17
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания любым государством — членом Организации Объединенных Наций или членом любого из ее специализированных учреждений, любым государством-участником Статута Международного Суда и любым другим государством, приглашенным Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций к участию в настоящей Конвенции.

2. Настоящая Конвенция подлежит ратификации. Ратификационные грамоты депонируются у Генерального секретаря Организации Объединенных Наций.

Статья 18
1. Настоящая Конвенция будет открыта для присоединения для любого государства, указанного в пункте 1 статьи 17 настоящей Конвенции.

2. Присоединение совершается путем сдачи на хранение документа о присоединении Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.

Статья 19
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый день после сдачи на хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций двадцать седьмой ратификационной грамоты или документа о присоединении.

2. Для каждого государства, которое ратифицирует настоящую Конвенцию или присоединится к ней после сдачи на хранение двадцать седьмой ратификационной грамоты или документа о присоединении, настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый день после сдачи на хранение его собственной ратификационной грамоты или документа о присоединении.

Статья 20
1. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций получает и рассылает всем государствам, которые являются или могут стать участниками настоящей Конвенции, текст оговорок, сделанных государствами в момент ратификации или присоединения. Любое государство, возражающее против оговорки, должно в течение девяноста дней со дня вышеуказанного извещения уведомить Генерального секретаря о том, что оно не принимает данную оговорку.

2. Оговорки, несовместимые с целями и задачами настоящей Конвенции, не допускаются, равно как и оговорки, могущие препятствовать работе каких-либо органов, созданных на основании настоящей Конвенции. Оговорка считается несовместимой или препятствующей работе, если по крайней мере две трети государств-участников Конвенции возражают против нее.

3. Оговорки могут быть сняты в любое время путем соответствующего уведомления, направленного на имя Генерального секретаря. Такое уведомление вступает в силу в день его получения.

Статья 21
Каждое государство-участник может денонсировать настоящую Конвенцию путем письменного уведомления о том Генерального секретаря Организации Объединенных Наций. Денонсация вступает в силу через один год со дня получения уведомления об этом Генеральным секретарем.

Статья 22
Любой спор между двумя или несколькими государствами-участниками относительно толкования или применения настоящей Конвенции, который не разрешен путем переговоров или процедур, специально предусмотренных в настоящей Конвенции, передается по требованию любой из сторон в этом споре на разрешение Международного Суда, если стороны в споре не договорились об ином способе урегулирования.

Статья 23
1. Требование о пересмотре настоящей Конвенции может быть выдвинуто в любое время любым государством-участником путем письменного уведомления, направленного на имя Генерального секретаря Организации Объединенных Наций.

2. Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает решение о том, какие меры, если таковые необходимы, следует провести в связи с таким требованием.

Статья 24
Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций сообщает всем государствам, упомянутым в пункте 1 статьи 17 настоящей Конвенции, следующие сведения:

а) о подписании, ратификации и присоединении, в соответствии со статьями 17 и 18;

b) о дате вступления в силу настоящей Конвенции, в соответствии со статьей 19;

с) о сообщениях и декларациях, полученных в соответствии со статьями 14, 20 и 23;

d) о денонсациях, в соответствии со статьей 21.

Статья 25
1. Настоящая Конвенция, английский, испанский, китайский, русский и французский тексты которой являются равно аутентичными, хранится в архиве Организации Объединенных Наций.

2. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций препровождает заверенные копии настоящей Конвенции всем государствам, принадлежащим к любой из категорий, упомянутых в пункте 1 статьи 17 Конвенции.

____________
Источник: United Nations, Treaty Series, vol. 660, p. 240–266.
//www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/raceconv.shtml

Международный билль о правах человека 

//handinlife.intuitwebsites.com/

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965


ООН; Конвенція,
Міжнародний документ, Заява від 21.12.1965
Документ 995_105, чинний, поточна редакція -
Редакція від 04.02.1994, підстава 3936-12



Міжнародна конвенція
про ліквідацію всіх форм 
расової дискримінації

[Прийнята резолюцією 2106 (XX)
Генеральної Асамблеї від 21.12.1965]

{Про зняття застережень див. Указ Президії ВР УРСР
N 7248-XI (7248-11) від 14.03.89}

{Поправки до Конвенції див. в Постанові ВР
N 3936-12 від 04.02.94, ВВР 1994, N 23, ст.169}

Держави-учасниці цієї Конвенції,

вважаючи, що Статут Організації Об'єднаних Націй (995_010) грунтується на принципах гідності і рівності, властивих кожній людині, і що всі держави-члени Організації зобов'язалися вживати спільних і самостійних заходів у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй для досягнення однієї з цілей Організації Об'єднаних Націй, яка полягає в заохоченні і розвитку загального поважання і додержання прав людини та основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови чи релігії,

вважаючи, що Загальна декларація прав людини (995_015 ) проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності та правах і що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені в ній, без будь-якого розрізнення, зокрема без розрізнення за ознакою раси, кольору шкіри чи національного походження,

вважаючи, що всі люди рівні перед законом і мають право на рівний захист закону від усякої дискримінації і від усякого підбурювання до дискримінації,

вважаючи, що Організація Об'єднаних Націй осудила колоніалізм і всяку пов'язану з ним практику сегрегації та дискримінації, де б і в якій би формі вони не проявлялись, і що Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14 грудня 1960 р. (резолюція 1514 (XV) Генеральної Асамблеї) підтвердила і урочисто проголосила необхідність негайно і беззастережно покласти всьому цьому кінець,

вважаючи, що Декларація Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 р. (резолюція 1904 (XVIII) Генеральної Асамблеї, урочисто підтверджує необхідність якнайшвидшої ліквідації расової дискримінації в усьому світі, в усіх її формах і проявах, і забезпечення розуміння та поважання гідності людини,

переконані в тому, що всяка теорія переваги, основаної на расовій відмінності, в науковому відношенні хибна, в моральному - недозволенна і в соціальному - несправедлива та небезпечна і що не може бути виправдання для расової дискримінації, де б то не було, ні в теорії, ні на практиці,

підтверджуючи, що дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри чи етнічного походження є перешкодою до дружніх і мирних відносин між націями і може привести до порушення миру та безпеки серед народів, а також гармонійного співіснування осіб навіть всередині однієї й тієї самої держави,

переконані в тому, що існування расових бар'єрів суперечить ідеалам будь-якого людського суспільства,

занепокоєні проявами расової дискримінації, що все ще спостерігаються в деяких районах світу, а також державною політикою, основаною на принципі расової переваги або расової ненависті, як, наприклад, політикою апартеїду, сегрегації чи відокремлення,

сповнені рішимості вжити всіх необхідних заходів для якнайшвидшої ліквідації расової дискримінації в усіх її формах і проявах та відвертати й викорінювати расистські теорії і практику їх здійснення з метою сприяння взаєморозумінню між расами і створенню міжнародного товариства, вільного від усіх форм расової сегрегації і расової дискримінації,

беручи до уваги Конвенцію про дискримінацію в галузі найму і праці, затверджену Міжнародною організацією праці в 1958 році, і Конвенцію про запобігання дискримінації в галузі освіти (995_174 ), затверджену Організацією Об'єднаних Націй у питаннях освіти, науки й культури в 1960 році,

бажаючи здійснити принципи, викладені в Декларації Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, і забезпечити для досягнення цієї мети якнайшвидше проведення практичних заходів,

погодилися про нижченаведене:

ЧАСТИНА I

Стаття 1
(1) У цій Конвенції вислів "расова дискримінація" означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

(2) Ця Конвенція не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх Держави-учасниці цієї Конвенції проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.

(3) Ніщо в цій Конвенції не може бути витлумачено як таке, що якоюсь мірою впливає на положення законодавства Держав-учасниць стосовно національної належності, громадянства або натуралізації, за умови, що в таких постановах не проводиться дискримінація щодо якоїсь певної національності.

(4) Вжиття спеціальних заходів з виключною метою забезпечення належного прогресу деяких расових або етнічних груп чи окремих осіб, що потребують захисту, який може виявитися необхідним для того, щоб забезпечити таким групам чи особам рівне використання і здійснення прав людини та основних свобод, не розглядається як расова дискримінація за умови, однак, що такі заходи не ведуть до збереження особливих прав для різних расових груп і що їх не буде залишено в силі після досягнення тих цілей, заради яких вони були запроваджені.

Стаття 2
(1) Держави-учасниці осуджують расову дискримінацію і зобов'язуються невідкладно всіма можливими способами проводити політику ліквідації всіх форм расової дискримінації і сприяти взаєморозумінню між усіма расами, і з цією метою:

а) кожна Держава-учасниця зобов'язується не чинити щодо осіб, груп або установ будь-яких актів чи дій, пов'язаних з расовою дискримінацією, і гарантувати, що всі державні органи і державні установи, як національні, так і місцеві, діятимуть відповідно до цього зобов'язання;

b) кожна Держава-учасниця зобов'язується не заохочувати, не захищати і не підтримувати расову дискримінацію, здійснювану будь-якими особами чи організаціями;

с) кожна Держава-учасниця повинна вжити ефективних заходів для перегляду політики уряду в національному і місцевому масштабі, а також для виправлення, скасування або анулювання будь-яких законів і постанов, що ведуть до виникнення або увічнення расової дискримінації всюди, де вона існує;

d) кожна Держава-учасниця повинна, використовуючи всі належні засоби, в тому числі й законодавчі заходи, залежно від обставин, заборонити расову дискримінацію, що її проводять будь-які особи, групи чи організації, і покласти їй кінець;

e) кожна Держава-учасниця зобов'язується заохочувати в належних випадках об'єднавчі багаторасові організації та об'єднавчий рух, так само як і інші заходи, спрямовані на знищення расових бар'єрів, і не підтримувати ті з них, які сприяють поглибленню расового роз'єднання.

(2) Держави-учасниці повинні вживати, коли обставини цього вимагають, спеціальних і конкретних заходів у соціальній, економічній, культурній та інших галузях з метою забезпечення потрібного розвитку і захисту деяких расових груп чи осіб, що до них належать, з тим, щоб гарантувати їм повне і рівне використання прав людини та основних свобод. Такі заходи ні в якому разі не повинні в результаті привести до збереження нерівних чи особливих прав для різних расових груп після досягнення тих цілей, заради яких вони були запроваджені.

Стаття 3
Держави-учасниці особливо осуджують расову сегрегацію та апартеїд і зобов'язуються відвертати, забороняти і викорінювати всяку практику такого характеру на територіях, які є під їх юрисдикцією.

Стаття 4
Держави-учасниці осуджують всяку пропаганду і всі організації, які грунтуються на ідеях або теоріях переваги однієї раси чи групи осіб певного кольору шкіри або етнічного походження або намагаються виправдати, або заохочують расову ненависть і дискримінацію в будь-якій формі, і зобов'язуються вжити негайних і позитивних заходів, спрямованих на викоренення всякого підбурювання до такої дискримінації чи актів дискримінації, і з цією метою вони відповідно до принципів, поданих у Загальній декларації прав людини, і прав, ясно викладених у Статті 5 цієї Конвенції, серед іншого:

а) оголошують злочином, що карається за законом, всяке поширення ідей, основаних на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також усі акти насильства або підбурювання до таких актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також подання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, включаючи її фінансування;

b) оголошують протизаконними і забороняють організації, а також організовану і всяку іншу пропагандистську діяльність, які заохочують расову дискримінацію та підбурюють до неї, і визнають участь у таких організаціях чи в такій діяльності злочином, що карається законом;

с) не дозволяють національним чи місцевим органам державної влади або державним установам заохочувати расову дискримінацію чи підбурювати до неї.

Стаття 5
Відповідно до основних зобов'язань, викладених у Статті 2 цієї Конвенції, Держави-учасниці зобов'язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:

а) права на рівність перед судом і всіма іншими органами, що здійснюють правосуддя;

b) права на особисту безпеку і захист з боку держави від насильства або тілесних ушкоджень, заподіюваних як урядовими службовими особами, так і будь-якими окремими особами, групами чи установами;

с) політичних прав, зокрема права брати участь у виборах - голосувати і виставляти свою кандидатуру - на основі загального і рівного виборчого права, права брати участь в управлінні країною, так само як і в керівництві державними справами на будь-якому рівні, а також права рівного доступу до державної служби;

d) інших громадянських прав, зокрема:

(і) права на свободу пересування і проживання в межах держави;
(іі) права залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися в свою країну;
(ііі) права на громадянство;
(iv) права на одруження і на обрання подружжя;
(v) права на володіння майном як одноосібно, так і спільно з іншими;
(vi) права спадкоємства;
(vii) права на свободу думки, совісті і релігії;
(viii) права на свободу переконань і на вільне вираження їх;
(ix) права на свободу мирних зборів та асоціацій;

e) прав в економічній, соціальній і культурній галузях, зокрема:

(і) права на працю, вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці, захист від безробіття, рівну плату за рівну працю, справедливу і задовільну винагороду;
(іі) права створювати професійні спілки і вступати до них;
(ііі) права на житло;
(iv) права на охорону здоров'я, медичну допомогу, соціальне забезпечення і соціальне обслуговування;
(v) права на освіту і професійну підготовку;
(vi) права на рівну участь у культурному житті;

f) права на доступ до всякого місця або всякого виду обслуговування, призначеного для громадського користування, як, наприклад, транспорт, готелі, ресторани, кафе, театри і парки.

Стаття 6
Держави-учасниці забезпечують кожній людині, на яку поширюється їх юрисдикція, ефективний захист і засоби захисту через компетентні національні суди та інші державні інститути в разі будь-яких актів расової дискримінації, що посягають, порушуючи цю Конвенцію, на її права людини та основні свободи, а також права подавати в ці суди позов про справедливе й адекватне відшкодування чи оплату за всяку шкоду, якої завдано в результаті такої дискримінації.

Стаття 7
Держави-учасниці зобов'язуються вжити негайних і ефективних заходів, зокрема в галузях викладання, виховання, культури та інформації, в цілях боротьби із забобонами, які ведуть до расової дискримінації, з метою заохочення взаєморозуміння, толерантності і дружби між націями та расовими або етнічними групами, а також популяризації цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, Загальної декларації прав людини, Декларації Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та цієї Конвенції.

ЧАСТИНА II

Стаття 8
(1) Має бути засновано Комітет по ліквідації расової дискримінації (далі іменований "Комітет"); він складатиметься з вісімнадцяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями і визнаною безсторонністю, обираються Державами-учасницями з числа їх громадян і повинні виконувати свої обов'язки від себе особисто, причому приділяється увага справедливому географічному розподілу і представництву різних форм цивілізації, а також головних правових систем.

(2) Члени Комітету обираються таємним голосуванням з числа внесених до списку осіб, висунутих Державами-учасницями. Кожна Держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян.

(3) Перші вибори проводяться через шість місяців після набуття чинності цією Конвенцією. Кожного разу принаймні за три місяці до дати виборів Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй звертається з листом до Держав-учасниць, запрошуючи їх подати імена осіб, яких вони висувають, протягом двох місяців. Генеральний секретар готує список, де в алфавітному порядку внесені всі висунуті таким чином особи, із зазначенням Держав-учасниць, що висунули їх, і подає цей список Державам-учасницям Конвенції.

(4) Вибори членів Комітету проводяться на засіданні Держав-учасниць Конвенції, яке скликається Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. На цьому засіданні, на якому дві третини Держав-учасниць становлять кворум, обраними до Комітету членами є ті кандидати, що дістали найбільше число голосів та абсолютну більшість голосів присутніх і голосуючих представників Держав-учасниць Конвенції.

(5)
а) Члени Комітету обираються на чотири роки. Проте строк повноважень дев'яти членів, обраних на перших виборах, минає наприкінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена
цих дев'яти членів визначаються за жеребом Головою Комітету.

b) Для заповнення непередбачених вакансій Держава-учасниця Конвенції, експерт якої вже не є членом Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян за умови схвалення Комітетом.

(6) Держави-учасниці несуть відповідальність за покриття витрат членів Комітету в період виконання ними обов'язків у Комітеті.

Стаття 9
(1) Держави-учасниці зобов'язуються подавати Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для розгляду Комітетом доповідь про вжиті законодавчі, судові, адміністративні чи інші заходи, за допомогою яких проводяться в життя положення цієї Конвенції:

а) протягом року після набуття чинності цією Конвенцією для даної держави; та

b) надалі через кожні два роки і щоразу, коли цього вимагає Комітет. Комітет може запитувати у Держав-учасниць Конвенції додаткову інформацію.

(2) Комітет щороку через Генерального секретаря подає доповідь Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй про свою діяльність і може робити пропозиції та загальні рекомендації, що грунтуються на вивченні доповідей та інформації, одержаних від Держав-учасниць Конвенції. Такі пропозиції та загальні рекомендації передаються Генеральній Асамблеї разом із зауваженнями Держав-учасниць Конвенції, якщо зауваження є.

Стаття 10
(1) Комітет встановлює свої власні правила процедури.

(2) Комітет обирає своїх службових осіб строком на два роки.

(3) Секретаріат Комітету забезпечується Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

(4) Засідання Комітету звичайно проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 11
(1) Якщо якась Держава-учасниця вважає, що інша Держава-учасниця не виконує положень Конвенції, то вона може довести це до відома Комітету. Комітет потім передає це повідомлення зацікавленій Державі-учасниці. Протягом трьох місяців держава, яка одержала повідомлення, подає Комітетові письмові пояснення чи заяви для висвітлення цього питання і заходів, що могли бути вжиті цією державою.

(2) Якщо питання не врегульовано на задоволення обох сторін шляхом двосторонніх переговорів або якимсь іншим доступним їм шляхом протягом шести місяців після одержання такою державою першого повідомлення, то кожна з цих двох держав має право знову передати це питання на розгляд Комітету шляхом відповідного повідомлення Комітету, а також другій державі.

(3) Комітет розглядає передане йому питання відповідно до пункту (2) цієї Статті після того, як він встановить, відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, що всі доступні внутрішні засоби правового захисту було випробувано і вичерпано в даному разі. Це правило не діє в тих випадках, коли застосування цих засобів надмірно затягується.

(4) За всяким переданим на його розгляд питанням Комітет може запропонувати зацікавленим Державам-учасницям надати будь-яку інформацію, що стосується справи.

(5) Якщо якесь питання, що випливає з положень цієї Статті, знаходиться на розгляді Комітету, то зацікавлені Держави-учасниці мають право послати своїх представників для участі в засіданнях Комітету без права голосу на період розгляду даного питання.

Стаття 12
(1)

а) Після того як Комітет одержав і ретельно перевірив всю інформацію, яку він вважає необхідною, Голова призначає спеціальну Погоджувальну комісію (далі іменовану "Комісія") у складі п'яти чоловік, що можуть бути або не бути членами Комітету. Члени Комісії призначаються за одностайною згодою сторін у спорі, і Комісія надає свої добрі послуги зацікавленим державам з метою миролюбного врегулювання даного питання на основі додержання положень Конвенції.

b) Коли між державами, які є сторонами в спорі, не буде протягом трьох місяців досягнуто згоди стосовно всього складу або частини складу Комісії, то ті члени Комісії, про призначення яких не було досягнуто згоди між Державами-учасницями в спорі, обираються із складу членів Комітету більшістю в дві третини голосів шляхом таємного голосування.

(2) Члени Комісії виконують свої обов'язки від себе особисто. Вони не повинні бути громадянами держав - сторін у спорі або держави, яка не бере участі в Конвенції.

(3) Комісія обирає свого Голову і встановлює свої власні правила процедури.

(4) Засідання Комісії звичайно проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй або в будь-якому іншому зручному місці за рішенням Комісії.

(5) Секретаріат, який забезпечується відповідно до пункту (3) Статті 10 Конвенції, також обслуговує Комісію, якщо спір між Державами-учасницями Конвенції приведе до створення Комісії.

(6) Держави, які є сторонами в спорі, рівною мірою несуть всі витрати членів Комісії відповідно до кошторису, що його подає Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй.

(7) Генеральний секретар має право оплачувати витрати членів Комісії, коли це виявляється необхідним, до їх повернення Державами-учасницями в спорі відповідно до пункту (6) цієї Статті.

(8) Одержана і вивчена Комітетом інформація надається в розпорядження Комісії, і Комісія може запропонувати зацікавленим державам надати будь-яку інформацію, що стосується справи.

Стаття 13
(1) Якщо Комісія повністю розгляне питання, вона повинна підготувати і подати Голові Комітету доповідь, де міститимуться її висновки з усіх питань, що стосуються фактичного боку спору між сторонами, і такі рекомендації, які вона визнає необхідними для миролюбного розв'язання спору.

(2) Голова Комітету повинен надіслати доповідь Комісії кожній з держав, що бере участь у спорі. Протягом трьох місяців ці держави повинні повідомити Голову Комітету про те, чи згодні вони з рекомендаціями, що їх містить доповідь Комісії.

(3) Після закінчення періоду, передбаченого в пункті (2) цієї Статті, Голова Комітету повинен надіслати доповідь Комісії і заяви зацікавлених Держав-учасниць іншим Державам-учасницям Конвенції.

Стаття 14
(1) Держава-учасниця може в будь-який час заявити, що вона визнає компетенцію Комітету в межах його юрисдикції приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб чи груп осіб, які твердять, що вони є жертвами порушення даною Державою-учасницею якихось прав, викладених у цій Конвенції. Комітет не повинен приймати ніяких повідомлень, якщо вони стосуються Держави-учасниці Конвенції, яка не зробила такої заяви.

(2) Кожна Держава-учасниця, яка робить заяву, передбачену в пункті (1) цієї Статті, може заснувати або вказати орган у межах своєї національної правової системи, що буде компетентний приймати і розглядати петиції окремих осіб і груп осіб у межах своєї юрисдикції, які заявляють, що вони є жертвами порушення якогось із прав, викладених у цій Конвенції, і які вичерпали інші доступні місцеві засоби правового захисту.

(3) Заяву, зроблену відповідно до пункту (1) цієї Статті, а також найменування будь-якого органу, заснованого або вказаного відповідно до пункту (2) цієї Статті, має бути депоновано відповідною Державою-учасницею у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, який надсилає їх копії іншим Державам-учасницям. Заяву може бути в будь-який час взято назад шляхом повідомлення про це Генерального секретаря, але це не повинно жодною мірою відбиватися на повідомленнях, які знаходяться на розгляді Комітету.

(4) Список петицій складається органом, заснованим або вказаним відповідно до пункту (2) цієї Статті, а завірені копії цього списку щороку здаються через відповідні канали Генеральному секретареві, причому їх зміст не підлягає розголошенню.

(5) В разі, коли петиціонер не вдоволений діями органу, заснованого або вказаного відповідно до пункту (2) цієї Статті, він має право протягом шести місяців передати дане питання в Комітет.

(6) а) Комітет у конфіденційному порядку доводить кожне одержане ним повідомлення до відома Держави-учасниці, що обвинувачується в порушенні якогось із положень Конвенції, але відповідну особу або групу осіб не називає без її чи їх ясно вираженої згоди. Комітет не повинен приймати анонімних повідомлень.

b) Протягом трьох місяців держава, що одержала повідомлення, подає Комітетові письмові пояснення чи заяви для висвітлення цього питання і заходів, які могли бути вжиті цією державою.

(7) а) Комітет розглядає повідомлення з урахуванням усіх даних, що надійшли в його розпорядження від зацікавленої Держави-учасниці і петиціонера. Комітет не повинен розглядати ніяких повідомлень будь-якого петиціонера, коли він не встановить, що петиціонер вичерпав усі доступні внутрішні засоби правового захисту. Проте це правило не діє в тих випадках, коли застосування цих засобів надмірно затягується.

b) Комітет надсилає свої пропозиції та рекомендації, якщо такі є, зацікавленій Державі-учасниці і петиціонерові.

(8) Комітет включає до своєї щорічної доповіді резюме таких повідомлень і в разі потреби короткий виклад пояснень і заяв зацікавлених Держав-учасниць, а також свої власні пропозиції та рекомендації.

(9) Комітет компетентний виконувати функції, передбачені в цій Статті, лише в тих випадках, коли принаймні десять Держав-учасниць Конвенції зробили заяви відповідно до пункту (1) цієї Статті.

Стаття 15
(1) До досягнення цілей Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, яку містить резолюція 1514 (XV) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1960 р., положення цієї Конвенції аж ніяк не обмежують права подавати петиції, наданого цим народам в силу інших міжнародних документів або Організацією Об'єднаних Націй та її спеціалізованими установами.

(2) а) Комітет, заснований відповідно до пункту (1) Статті 8 цієї Конвенції, одержує копії петицій від органів Організації Об'єднаних Націй, які займаються питаннями, що безпосередньо стосуються принципів і цілей даної Конвенції, і доповідає їм думку та рекомендації по цих петиціях від жителів підопічних та несамоврядних територій і всіх інших територій, щодо яких застосовується резолюція 1514 (XV), стосовно питань, передбачених цією Конвенцією, що знаходяться на розгляді цих органів.

b) Комітет одержує від компетентних органів Організації Об'єднаних Націй примірники доповідей, в яких ідеться про законодавчі, судові, адміністративні та інші заходи, що безпосередньо стосуються принципів і цілей цієї Конвенції і проводяться управляючими державами в територіях, згаданих у підпункті цього пункту, а також висловлює з цього приводу свою думку і робить рекомендації цим органам.

(3) Комітет включає до своєї доповіді Генеральній Асамблеї резюме петицій і доповідей, одержаних ним від органів Організації Об'єднаних Націй, а також думку та рекомендації Комітету, що стосуються даних петицій і доповідей.

(4) Комітет запитує у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй всю інформацію, яка стосується цілей даної Конвенції і є в його розпорядженні, стосовно територій, згаданих у підпункті a) пункту (2) цієї Статті.

Стаття 16
Положення цієї Конвенції стосовно врегулювання спорів або розгляду скарг застосовуються без шкоди для інших методів розв'язання спорів чи скарг у питанні дискримінації, викладених в основоположних документах Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованих установ або в конвенціях, схвалених останніми, і не перешкоджають Державам-учасницям використати інші методи розв'язання спорів відповідно до загальних чи спеціальних міжнародних угод, чинних у відносинах між ними.

ЧАСТИНА III

Стаття 17
(1) Ця Конвенція відкрита для підписання будь-якою державою - членом Організації Об'єднаних Націй або членом будь-якої з її спеціалізованих установ, будь-якою Державою-учасницею Статуту Міжнародного Суду (995_010) і всякою іншою державою, яку Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй запросить до участі в цій Конвенції.

(2) Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти депонуються у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 18
(1) Ця Конвенція буде відкрита для приєднання будь-якої держави, зазначеної в пункті (1) Статті 17 цієї Конвенції.

(2) Приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 19
(1) Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцять сьомої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

(2) Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцять сьомої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання її власної ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 20
(1) Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй одержує і розсилає всім Державам, які є або можуть стати учасницями цієї Конвенції, текст застережень, зроблених державами в момент ратифікації або приєднання. Кожна держава, яка заперечує проти застереження, повинна протягом дев'яноста днів від дня вищезгаданого сповіщення повідомити Генерального секретаря про те, що вона не приймає дане застереження.

(2) Застереження, не сумісні з цілями і завданнями цієї Конвенції, не допускаються, так само як і застереження, що можуть перешкоджати роботі якихось органів, створених на підставі цієї Конвенції. Застереження вважається несумісним або таким, що перешкоджає роботі, коли принаймні дві третини Держав-учасниць Конвенції заперечують проти нього.

(3) Застереження можуть бути зняті в будь-який час шляхом відповідного повідомлення, надісланого на ім'я Генерального секретаря. Таке повідомлення набуває чинності в день його одержання.

Стаття 21
Кожна Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення про те Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Денонсація набуває чинності через один рік від дня одержання повідомлення про це Генеральним секретарем.

Стаття 22
Всякий спір між двома або кількома Державами-учасницями стосовно тлумачення чи застосування цієї Конвенції, який не розв'язано шляхом переговорів або процедур, спеціально передбачених у цій Конвенції, передається на вимогу будь-якої із сторін у цьому спорі на розгляд Міжнародного Суду, якщо сторони в спорі не домовилися про інший спосіб урегулювання.

Стаття 23
(1) Вимогу про перегляд цієї Конвенції може бути висунуто в будь-який час будь-якою Державою-учасницею шляхом письмового повідомлення, надісланого на ім'я Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

(2) Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй приймає рішення про те, які заходи в разі їх необхідності треба провести у зв'язку з такою вимогою.

Стаття 24
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй передає всім Державам, згаданим у пункті (1) Статті 17 цієї Конвенції, такі відомості:

а) про підписання, ратифікацію і приєднання відповідно до Статей 17 і 18;

b) про дату набуття чинності цією Конвенцією відповідно до Статті 19;

с) про повідомлення і декларації, одержані відповідно до Статей 14, 20 і 23;

d) про денонсації відповідно до Статті 21.

Стаття 25
(1) Ця Конвенція, англійський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є однаково автентичними, зберігається в архіві Організації Об'єднаних Націй.

(2) Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надсилає завірені копії цієї Конвенції всім державам, що належать до будь-якої з категорій, згаданих у пункті (1) Статті 17 Конвенції.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені на те своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію, відкриту для підписання в Нью-Йорку сьомого березня тисяча дев'ятсот шістдесят шостого року.

Набула чинності 4 січня 1969 р.,
для України - 7 квітня 1969 р.

Верховна Рада України,
Інститут законодавства
"Закони України" том 14.

***

Конвенція підписана Українською РСР 7 березня 1966 року.

Ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 січня 1969 року з таким застереженням до статті 22:

"Українська Радянська Соціалістична Республіка не вважає для себе обов'язковими положення статті 22 Конвенції, згідно з якою всякий спір між двома або кількома державами відносно тлумачення або застосування Конвенції передається на вимогу будь-якої з сторін в цьому спорі на вирішення Міжнародного Суду, і заявляє, що для передачі такого спору Міжнародному Суду необхідна в кожному окремому випадку згода всіх сторін, що беруть участь у спорі",

та з такою заявою щодо пункту 1 статті 17:

"Українська Радянська Соціалістична Республіка заявляє, що положення пункту 1 статті 17 Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, згідно з яким ряд держав позбавляється можливості стати учасником цієї Конвенції, носить дискримінаційний характер, і вважає, що Конвенція у відповідності з принципом суверенної рівності держав повинна бути відкритою для участі всіх заінтересованих держав без будь-якої дискримінації і обмеження".

Відомості Верховної Ради Української
Радянської Соціалістичної Республіки. -
1969. - N 5. - Ст.27.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 року (7248-11) застереження до статті 22 Конвенції зняте. 

При повідомленні про зняття застереження зроблена заявка, за якою відповідне положення статті 22 Конвенції буде поширюватися на спори щодо тлумачення і застосування на випадки, які можуть виникнути після дати повідомлення Генеральному секретареві ООН про зняття застережень Української РСР.

Відомості Верховної Ради Української
Радянської Соціалістичної Республіки. -
1989. - N 13. - Ст.108.



Президія Верховної Ради УРСР;
Указ від 14.03.1989 №7248-XI
Документ 7248-11, поточна редакція -
Редакція від 14.03.1989



УКАЗ
ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Про зняття зроблених раніше застережень
Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції
Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення і
застосування ряду міжнародних договорів

Президія Верховної Ради Української РСР постановляє:

1. Прийняти пропозицію Ради Міністрів Української РСР про зняття застережень Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН, зроблених:

до статті IX Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього 1948 року (995_155) при ратифікації 22 липня 1954 р.;

до статті IX Конвенції про політичні права жінок (995_156) 1952 року при ратифікації 22 липня 1954 р.;

до статті 22 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами 1949 року (995_162) при приєднанні 15 листопада 1954 р.;

до статті 22 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (995_105) 1965 року при ратифікації 21 січня 1969 р.;

до пункту 1 статті 29 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року (995_207 ) при ратифікації 24 грудня 1980 р.;

до пункту 1 статті 30 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (995_085) 1984 року при ратифікації 26 січня 1987 р.

2. При повідомленні про зняття застережень зробити таку заяву:

"Українська РСР заявляє, що відповідні положення зазначених договорів будуть поширюватися на спори щодо тлумачення і застосування цих договорів до випадків, які можуть виникнути після дати повідомлення Генеральному секретареві ООН про зняття застережень Української РСР".

Голова Президії
Верховної Ради Української РСР В.ШЕВЧЕНКО

Секретар Президії
Верховної Ради Української РСР М.ХОМЕНКО

м. Київ, 14 березня 1989 р.
N 7248-XI


Верховна Рада України;
Постанова від 04.02.1994 №3936-XII
Документ 3936-12, поточна редакція -
Прийняття від 04.02.1994



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про прийняття поправок до Міжнародної конвенції
про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 23, ст.169)

Верховна Рада України постановляє:

1. Прийняти поправки до статті 8 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 року (995_105), що були схвалені чотирнадцятою нарадою держав - учасниць цієї Конвенції (15 січня 1992 року) та 47 сесією Генеральної Асамблеї ООН (Резолюція 47/78 від 16 грудня 1992 року) (додаються до оригіналу).

2. Міністерству закордонних справ України повідомити депозитарія згаданої Конвенції про прийняття від імені Верховної Ради України зазначених поправок.

Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ

м.Київ, 4 лютого 1994 року
N 3936-XII

ДОДАТОК
до Постанови Верховної Ради України
від 4 лютого 1994 року №3936

ПОПРАВКИ
до Міжнародної конвенції про ліквідацію
всіх форм расової дискримінації (995_105)

1. Замінити пункт 6 статті 8 пунктом такого змісту:

"Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надає персонал та засоби, необхідні для ефективного здійснення функцій Комітету згідно з Конвенцією".

2. Доповнити статтю 8 новим пунктом 7 такого змісту:

"Члени Комітету, заснованого згідно з цією Конвенцією, отримують винагороду за рахунок ресурсів Організації Об'єднаних Націй на таких умовах, які може визначити Генеральна Асамблея".

____________
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_105
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/7248-11
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3936-12

Міжнародний білль про права людини 

Держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію 
всіх форм расової дискримінації:
Визнають дію 14 Статті
Не визнають дію 14 Статті
Підписали, проте не ратифікували
Не підписали
//uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародна_конвенція_про_ліквідацію_всіх_форм_расової_дискримінації