пʼятниця, 8 жовтня 1993 р.

Конституція України (проект опублікований у пресі 26 жовтня) 1993


Верховна Рада України;
Постанова від 08.10.1993 3494-XII
Документ 3494-12, поточна редакція -
Прийняття від 08.10.1993



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про проект нової Конституції України

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 42, ст.403)

Верховна Рада України постановляє:

Проект нової Конституції України доопрацювати за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді України і опублікувати в пресі у жовтні 1993 року.

Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ

м. Київ, 8 жовтня 1993 року
N 3494-XII

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3494-12


ПРОЕКТ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
(опублікований у пресі 26 жовтня 1993 року)


УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД,

ВИРАЖАЮЧИ свою суверенну волю,

СПИРАЮЧИСЬ на багатовікову історію українського національного державотворення,

ДБАЮЧИ про забезпечення усіх прав і свобод людини, гідних умов її життя,

ПРАГНУЧИ до збереження і зміцнення соціальної злагоди,

ПІКЛУЮЧИСЬ про побудову і розвиток громадянського суспільства,

БАЖАЮЧИ вільно жити в демократичній правовій державі,

КЕРУЮЧИСЬ Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, підтвердженим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

УСВІДОМЛЮЮЧИ відповідальність перед нинішніми і прийдешніми поколін­нями,

ЗАТВЕРДЖУЄ цю Конституцію і проголошує її ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ.

РОЗДІЛ І. 
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ 
КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Стаття 1

Україна є демократичною правовою соціальною державою.


Стаття 2 

Конституційний лад України грунтується на визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритеті її прав і свобод.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.


Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність.

Стаття З

Україна є республікою. Вся влада в Україні належить народові

Український народ, який складають громадяни України усіх національностей, є єдиним джерелом влади.

Влада народу (народовладдя) здійснюється на основі Конституції України без­посередньо і через систему державних органів і органів місцевого самовряду­вання.

Державна влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, вико­навчу і судову.

Кожна влада при виконанні своїх функцій діє у встановлених Конституцією межах.

Від імені народу в межах Конституції України виступає виключно Верховна Рада України.

Жодна частина народу, жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати дер­жавну владу.


Стаття 4 

Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування.

Відносини органів державної влади і місцевого самоврядування регулюються законом.

Стаття 5 

Вибори в Україні є вільними, відбуваються періодично і проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.


Стаття 6

В Україні діє принцип верховенства права, на якому грунтується ця Конституція.

Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конститу­ційним законам України.

Громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволене все, що не забо­ронене законом».

Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійсню­ють повноваження за принципом «дозволене лише те, що визначене законом».


Стаття 7 

Державною мовою в Україні є українська мова.

В місцях компактного проживання однієї або декількох національних груп поряд з державною мовою може вживатись як офіційна в державних органах та установах мова, прийнятна для більшості жителів даного 
населеного пункту.

Стаття 8

Держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомос­ті, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної само­бутності усіх національних меншин. 

Україна виявляє піклування про задоволення національно-культурних духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.


Стаття 9

Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідео­логічної багатоманітності.

В Україні гарантується рівне право громадян і громадських об'єднань на участь у державних справах і політичному житті.

Закон гарантує рівний захист усіх форм власності і видів господарювання, соці­альну спрямованість економіки.

Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не 
може визнаватись офіційною державною ідеологією.

Стаття 10

Територія України є єдиною, недоторканною і цілісною.

Стаття 11

Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загально­визнаних принципів міжнародного права. 

Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інте­ресів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі неухильного додержання принципів поваги до державного суверенітету і суверенної рівності; незастосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів і територіальної цілісності держав; невтручання у внутрішні справи; поваги прав людини і основних сво­бод; співпраці між державами; сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; мирного врегулювання спорів.

Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов'язковими для виконання.


Стаття 12 

Громадяни України мають право чинити опір і перепони будь-кому, хто здій­снює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, .порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади.



РОЗДІЛ IІ. 
ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ 
ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Глава 1. 
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття ІЗ 

Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Природні права і свободи людини є невід'ємними.


Стаття 14 

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, станов­лять основу будь-яких інших прав і свобод особи і не є вичерпними.

Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані.


Стаття 15 

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед за­коном незалежно від походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і ха­рактеру занять, місця проживання та інших обставин.

Ніхто не може користуватися перевагами і пільгами, не встановленими законом.

Здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати прав і свобод інших осіб.


Стаття 16 

Кожний має право на збереження і захист своєї національної належності.


Глава 2.
ГРОМАДЯНСТВО

Стаття 17 

В Україні існує єдине громадянство.

Громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права на вихід з громадянства України.

Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються Конституційним законом про громадянство України.



Стаття 18 

Громадянин України не може бути вигнаний за її межі або виданий іноземній державі.



Стаття 19 

Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист за її межами.



Стаття 20 

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебу­вають на території України, визначається законом, який не може суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права.

Іноземним громадянам та особам без громадянства може бути наданий по­літичний притулок.

Глава 3. 
ГРОМАДЯНСЬКІ І 
ПОЛІТИЧНІ ПРАВА 

Стаття 21 

Кожна людина має невід'ємне право на життя і не може бути свавільно його позбавлена.

Закон захищає життя людини від будь-яких протиправних посягань.

Кожний має право захищати своє життя і життя інших осіб усіма законними за­собами від будь-яких протиправних посягань.

Смертна кара до її повної відміни може застосовуватися відповідно до закону як виняткова міра покарання за навмисне вбивство і лише за вироком суду присяжних.

Стаття 22 

Кожна людина має право на свободу, особисту недоторканність та повагу її гідності.

Арешт, тримання під вартою або інше обмеження особистої свободи у будь-якій формі не допускаються інакше, як на підставі вмотивованого рішення суду чи санкції прокурора, яка може бути оскаржена до суду, і тільки у випадках, передбачених законом.

У невідкладних випадках, зумовлених необхідністю попередження або припи­нення злочинів, уповноважені на те органи можуть затримувати підозрюваних осіб, про що протягом 24 годин вони повинні повідомити мирового суддю.

Якщо мировий суддя протягом наступних 24 годин не прийме вмотивованого рішення про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.

Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути невідкладно повідом­лено про мотиви затримання чи арешту та роз'яснені його права.

Стаття 23

Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстоких, нелюдських або таких, що принижують його гідність, поводження чи покарання.

Жодна особа не може бути без вільної згоди піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 24 

Кожній людині гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення в житло й інші володіння людини, проведення в них обшуку та огляду інакше, як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, врятуванням життя та майна, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення в житло і інші володіння людини, проведення в них обшуку і огляду.

Стаття 25 

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть допускатися за рішенням суду чи санкцією прокурора для запобігання злочинам чи з'ясування істини в ході розслідування і розгляду кримінальних справ.

Стаття 26

Громадянам України гарантується свобода пересування і вільного вибору місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом в інтересах охорони здоров'я, боротьби з епідеміями і стихійним лихом, попередження злочинів.

Кожний громадянин має право вільно покинути територію України і поверну­тися до неї при умові виконання обов'язків, що накладаються законом.

Стаття 27 

Ніхто не може зазнавати свавільного втручання у його особисте і сімейне життя.

Не допускаються збирання, зберігання, використовування і поширення конфі­денційної інформації про особу без її згоди.

Кожному гарантується судовий захист права спростувати невірогідну інформа­цію, а також відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої оприлюдненням або використанням такої інформації.

Стаття 28 

Кожний має право на свободу думки, совісті і релігії.

Це право включає свободу сповідувати чи не сповідувати релігію, змінювати її, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ри­туальні обряди, вести релігійну діяльність.

Забороняється вимагати від священнослужителів відомості, одержані ними при сповіді віруючих.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмо­витися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, за винятком виконання військового обов'язку. У разі коли виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, він має бути замінений ви­конанням альтернативної (невійськової) служби.

Стаття 29 

Кожному гарантується свобода слова та вільне виявлення в будь-якій формі своїх поглядів і переконань.

Кожний має право вільно і незалежно від державних кордонів шукати, одер­жувати, фіксувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово чи за допомогою друку або іншими способами на свій вибір.

Обмеження цього права визначається лише в законі з метою охорони дер­жавної та іншої захищеної законом таємниці, а також захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 30 

Кожний громадянин має право у порядку, визначеному в законі, знайомитися з відомостями про нього та будь-якою інформацією в державних органах і уста­новах, органах місцевого самоврядування, яка зачіпає його права і інтереси і не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Стаття 31 

Громадяни України мають право на свободу об'єднання для здійснення і захис­ту своїх прав і свобод та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яке об'єднання, обмежений у правах або мати переваги у зв'язку з належністю чи неналежністю до нього.

Не допускається об'єднання громадян у випадках, передбачених статтею 86 цієї Конституції.

Стаття 32 

Громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до відповідних органів державної влади і самоврядування.

Стаття 33 

Визнається право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.

Про проведення зборів, мітингів і демонстрацій в громадських місцях повідом­ляються державні органи чи органи місцевого самоврядування.

Закон встановлює вимоги до порядку здійснення цього права з метою забез­печення громадського порядку, безпеки, прав і свобод інших осіб.

Стаття 34 

Кожний громадянин, який має право голосу, користується рівним правом дос­тупу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого само­врядування.

Кваліфікаційні та інші вимоги до кандидатів на відповідні посади визначаються законом. Заміщення цих посад здійснюється, як правило, за конкурсом.

Стаття 35 

Усі мають право направляти індивідуальні й колективні письмові звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, які зобов'язані розглядати їх, давати вмотивовані, юридичне обгрунтовані відповіді в установлений законом термін і вживати щодо цих звернень необхідних заходів.

Глава 4. 
ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ, 
ЕКОЛОГІЧНІ І КУЛЬТУРНІ ПРАВА 

Стаття 36 

Громадяни України мають право на приватну власність, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, засобами виробництва, при­родними ресурсами, що їм належать відповідно до чинного законодавства, та результатами інтелектуальної праці. Ніхто і ні за яких обставин не може бути протиправне позбавлений своєї власності. Здійсненне громадянами права власності не повинно порушувати прав інших осіб.

Недоторканність приватної власності і право її успадкування гарантуються зако­ном і забезпечуються судовим захистом. Кожний має право охороняти свою власність усіма законними засобами.

Стаття 37 

Громадини України мають право користуватися природними та іншими об'єкта­ми суспільної власності для задоволення своїх потреб відповідно до законів України.

Стаття 38 

Громадяни України мають право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Забороняється підприємницька діяльність депутатів Верховної Ради України депутатів Верховної Ради Республіки Крим, обласних (земельних) Рад, поса­дових осіб органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування, суду, прокуратури, слідства, служби безпеки, внутрішніх справ і війсь­ковослужбовців.

Стаття 39 

Громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку погоджуються.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки праців­ників.

Наймодавець зобов'язаний забезпечити умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими. Відповідні стандарти умов праці встановлюються законом.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова, альтернативна їй невійськова служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком суду або у відповідності з законами про надзвичайний і воєнний стан.

Заробітна плата не може бути нижчою мінімального розміру, який встановлю­ється державою за участю професійних спілок, і має забезпечувати такий про­житковий мінімум для працівника і його сім'ї, який відповідає науково обгрун­тованим фізіологічним і соціально-культурним потребам людини.

Кожному гарантується захист від незаконного звільнення та матеріальне забез­печення у випадку безробіття з незалежних від нього причин не нижче про­житкового мінімуму.

Стаття 40 

Громадяни України мають право на відпочинок і дозвілля.

Максимальна тривалість робочого часу і мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, а також інші основні умови здійснення цього права встановлюються законом.

Стаття 41 

Визнається право працюючих на страйк з метою захисту їхніх колективних еко­номічних і соціальних прав і інтересів.

Страйк не допускається, якщо він може створити реальну загрозу життю і здо­ров'ю людей.

Ніхто не може бути примушений до участі у страйку.

Забороняються будь-які обмеження прав і переслідування працівника та його звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно з законом.

Забороняється страйк суддів, посадових осіб органів законодавчої і виконавчої влади, прокуратури, попереднього слідства, працівників служби зв'язку і транс­порту, безпеки, внутрішніх справ і військовослужбовців.

Стаття 42 

Громадяни України мають право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страху­ванням за рахунок страхових внесків державних і приватних установ, бюджет­них та інших джерел соціального забезпечення.

Пенсії та інші види соціальної допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя людини, не нижчий прожиткового мінімуму, встановленого державою за участю профспілок.

Стаття 43 

Громадяни України мають право на житло.

Особам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та ор­ганами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату у відповідності з встановленими законом нормами. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла без законних на те підстав і не інакше, як за рішенням суду.

Стаття 44 

Громадяни України мають право на охорону здоров'я.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, розширенням мережі державних і комунальних медичних установ і підприємств.

Гарантується медичне страхування.

В державних і комунальних установах охорони здоров'я медична допомога на­дається безоплатно за рахунок бюджетних коштів, страхових внесків та інших надходжень.

Стаття 45 

Громадяни України мають право на освіту.

Гарантується загальнодоступність і безоплатність дошкільної, середньої загаль­ної, середньої професійної та вищої освіти в державних і комунальних учбових закладах. Рівень обов'язкової освіти встановлюється законом.

Стаття 46 

Кожний має право на екологічно безпечні для життя і здоров'я навколишнє се­редовище, продукти харчування і предмети побуту.

Закон гарантує кожному право вільного доступу до вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на поширення такої інформації.

Приховування або спотворення службовими особами інформації про факти, що завдають шкоди здоров'ю людей, караються законом.

Стаття 47 

Громадянам України гарантується свобода викладацької та іншої творчої ді­яльності й досліджень в галузі науки, техніки, культури і забезпечується загаль­нодоступність надбань національної і світової науки та культури, які є у публічних фондах.

Глава 5. 
ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД 

Стаття 48 

Громадянам України гарантується рівний захист законом. Усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожний має право законними засобами реагувати на порушення своїх прав і свобод.

Стаття 49 

Гарантується право кожного знати свої права й обов'язки. З цією метою дер­жава у встановлений законом термін публікує і робить загальнодоступними усі закони та інші нормативні акти.

Не доведені належним чином до відома населення закони та інші нормативні акти є нечинними і не підлягають виконанню і застосуванню.

Стаття 50 

Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази на­віть в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

За видання і виконання очевидно злочинного розпорядження чи наказу насту­пає юридична відповідальність.

Стаття 51 

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

Стаття 52 

Принцип презумпції невинуватості гарантується.

Особа вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена в законному по­рядку і встановлена обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Звинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шля­хом, а також на припущеннях. Усі сумніви у справі тлумачаться на користь підо­зрюваної, звинувачуваної чи підсудної особи.

Ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду.

У випадку відміни судового вироку як неправосудного держава відшкодовує повну матеріальну і моральну шкоду тим, кому вона заподіяна.

Стаття 53 

Особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення чи пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на захист, адвокатську та іншу кваліфіковану правову допомогу.

Кожний затриманий, взятий під варту чи звинувачений у скоєнні злочину має право користуватися допомогою адвоката відповідно з моменту затримання, взяття під варту або пред'явлення звинувачення.

Стаття 54 

Засуджений користується усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які випливають із вироку суду і закону, що регулює виконання пока­рань.

Держава забезпечує гуманне ставлення до осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, відповідає за їхню безпеку.

Стаття 55 

Закон не має зворотної сили, за винятком випадків, коли він поліпшує стано­вище, пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які під час їх вчинення не ви­знавалися законом правопорушеннями. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього відмінена або пом'якшена новим законом, застосо­вується новий закон.

Стаття 56 

Кожному гарантується право на оскарження в судовому порядку дій державних органів і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та будь-яких посадових осіб, які порушують чи обмежують його права та свободи.

Кожний має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями державних органів і органів місцевого самоврядування чи їхніх поса­дових осіб під час виконання ними службових обов'язків.

Відшкодуванню за рахунок держави підлягає також шкода, заподіяна громадя­нину внаслідок злочинних посягань, якщо не встановлений злочинець або якщо він неплатоспроможний.

Стаття 57

Кожний має право на юридичну допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. З метою надання юридичної допомоги діють незалежні об'єднання юристів, а також окремі особи, які мають право надавати таку допомогу.

Стаття 58 

Державний контроль за законністю дій посадових осіб, що стосуються прав і свобод громадян, покладається на Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини (Народного правозахисника).

Статус і порядок діяльності Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини визначаються Конституційним законом.

Стаття 59 

Конституційні права і свободи особи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених цією Конституцією і прийнятими на її основі законами, з метою захисту прав і свобод інших осіб, охорони здоров'я та громадської безпеки.

Такі обмеження мають бути мінімальними і відповідати засадам демократичної держави.

У випадках введення воєнного або надзвичайного стану можуть бути обмежені права, передбачені статтями 24, 25, 26, 29, 33, 36, 37, 38, 39, 40, 41 Конституції, і лише на той термін і в тій мірі, які обумовлюються гостротою відповідного стану.

Нагляд за дотриманням умов обмеження конституційних прав і свобод грома­дян покладається на Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини.

Глава 6. 
ОСНОВНІ ОБОВ'ЯЗКИ 

Стаття 60 

Кожний зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності за виконання обов'язків.

Стаття 61

Захист Батьківщини є обов'язком громадянина України, Громадяни України несуть військову службу відповідно до закону.

Стаття 62 

Кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, вста­новлених законом.

Стаття 63 

Кожний зобов'язаний не завдавати шкоди природі, історико-культурній спад­щині, відшкодовувати завдані їм збитки.

РОЗДІЛ III.
ГРОМАДЯНСЬКЕ
СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА

Глава 7.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 64

Громадянське суспільство грунтується на засадах свободи і рівноправності лю­дей, самоорганізації і саморегулювання. 

Держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соці­альної справедливості.

Правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється в межах, виз­начених цією Конституцією, і спрямоване на забезпечення інтересів людини.

Глава 8. 
ВЛАСНІСТЬ

Стаття 65 

Власність в Україні є приватною і суспільною. Приватною є власність окремих громадян і їх об'єднань. Суспільною є державна і комунальна (муніципальна) власність. Законом гарантується соціальна функція власності.

З метою забезпечення загальнодержавних інтересів закон встановлює вичерп­ний перелік об'єктів власності, які можуть знаходитись виключно у державній власності.



Стаття 66 

В Україні відповідно до закону можуть бути об'єкти права власності іноземних держав, їхніх громадян і міжнародних організацій. Право приватної власності на землю надається лише громадянам України на підставах і в межах, визначених у законі.



Стаття 67 

Примусове відчуження приватної власності може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності як виняток і за умови попереднього і повного відшко­дування державою її ринкової вартості.

Примусове відчуження приватної власності з наступним повним відшкодуван­ням її ринкової вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі і порядку, встановлених законом, лише у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Глава 9. 

ПІДПРИЄМНИЦТВО 

Стаття 68 

Закон гарантує свободу підприємництва, договорів і сумлінної та ненадмірної конкуренції.

Забороняється безпосереднє втручання державних органів у господарську ді­яльність приватних та комунальних підприємств, за винятком випадків введення воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 69 

Закон гарантує право трудових колективів брати участь в управлінні державни­ми і комунальними підприємствами, створювати для цього необхідні контрольні та інші громадські (крім політичних) органи та організації.

Стаття 70 

Забороняється монополістична діяльність, яка спрямована або призводить до зловживання домінуючим становищем на ринку.

Межі і види державної монополії встановлюються законом.

Стаття 71 

Держава захищає інтереси споживачів, підтримує громадські форми їх охорони, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів обслуговування.

Глава 10. 
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА 

Стаття 72 

В Україні визнається пріоритет екології над економікою.

Держава здійснює екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки шляхом раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища, збереження генетичного фонду живої природи, здійс­нення екологічної освіти населення.


Стаття 73 

В Україні здійснюється державна та заохочується громадська та інші види еко­логічної експертизи.

Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, проектної, господарської та іншої діяльності, наслідки якої впливають на стан навколишнього середовища.


Стаття 74 

Будь-які порушення екологічних стандартів, приховування екологічної інформа­ції або її спотворення є суспільне небезпечними і караються законом.

Рішення громадських об'єднань не є обов'язковими для населення, державних органів місцевого самоврядування. 
[...]

Стаття 87

Професійні спілки утворюються для захисту економічних і соціальних прав та інтересів трудящих. 

Професійні спілки здійснюють свою діяльність на підприємствах і в установах незалежно від форм власності.


Стаття 88

Закон захищає права та інтереси релігійних організацій.

Усі віросповідання, релігійні організації та конфесії є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання, релігійної організації чи конфесії щодо інших не допускається.

Глава 14.
СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 89 

В Україні гарантується свобода інформації. Законом забезпечуються рівні права і можливості доступу до інформації.



Стаття 90 

Засоби масової інформації є вільні. Цензура засобів масової інформації забо­роняється.

Засновниками засобів масової інформації можуть бути фізичні та юридичні особи.

Не допускається монополізація будь-якого виду засобів масової інформації.

Стаття 91 

Засоби масової інформації мають право на одержання відомостей від дер­жавних органів, об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ й організацій, посадових осіб, а також вірогідних даних про їхню діяльність.

Забороняється використання засобів інформації для розголошення відомостей, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, для закликів до повалення конституційного ладу чи захоплення влади, до порушення тери­торіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи люди­ни та суспільну мораль.

Примусове призупинення діяльності або ліквідація засобів масової інформації здійснюються в судовому порядку.

РОЗДІЛ IV.
ПРЯМЕ НАРОДОВЛАДДЯ 

Стаття 92 

Основою народовладдя в Україні є суверенна воля її народу.

Народне волевиявлення здійснюється через референдуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні і місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 93 

Право голосу на референдумах і виборах мають громадяни України, що досягли 18 років на час їх проведення.

Права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними.

Стаття 94 

Референдум і вибори призначаються Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим, обласними (земельними) Радами і органами місцевого самоврядування за власною або народною ініціативою у відповідності з конституційними законами про референдум і вибори.

Всеукраїнський референдум призначається за вимогою не менше двох мільйонів громадян України, які мають право голосу, або не менше половини депу­татів Верховної Ради України.

У випадку, передбаченому статтею 135 цієї Конституції, референдум признача­ється Президентом України.

Обласні (земельні) і місцеві референдуми призначаються за вимогою не менше однієї десятої частини громадян України, які постійно проживають на відпо­відній території і мають право голосу, або на вимогу не менше половини депу­татів обласної (земельної) Ради або радників органу місцевого самовряду­вання.

Стаття 95 

Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміни тери­торії України та вступ її до міждержавних союзів

Обласні (земельні) і місцеві референдуми є обов'язковими при вирішенні пи­тань про зміни в адміністративно-територіальному поділі та перейменуванні ад­міністративних одиниць.

Стаття 96 

Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) гласності і відкритості;

2) вільного і рівноправного висунення претендентів та кандидатів грома­дянами, громадськими об'єднаннями та політичними партіями;

3) неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування;

4) забезпечення державою рівних можливостей всім кандидатам у проведенні виборчої кампанії;

5) свободи агітації;

6) контролю за джерелами та встановленими законом обмеженнями фі­нансування та витратами на виборчу кампанію.

Стаття 97 

Народ здійснює законодавчу ініціативу шляхом внесення до Верховної Ради за­конопроекту.

Законопроект вноситься від імені не менше 300 тисяч громадян, які мають пра­во голосу.

Законопроект про зміни та доповнення до Конституції вноситься від імені не менше 1 мільйона громадян, які мають право голосу.

РОЗДІЛ V. 
ВЕРХОВНА РАДА 

Стаття 98 

Єдиним органом законодавчої влади України є Верховна Рада України.

Стаття 99 

Верховна Рада згідно з Конституцією України правомочна вирішувати будь-які питання державного і суспільного життя України, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені до відання Президента України, виконавчої та судової влади, областей (земель), Республіки Крим, а також органів місцевого самоврядування.

Глава 15. 
СКЛАД І ФОРМУВАННЯ 
ВЕРХОВНОЇ РАДИ 

Стаття 100 

Верховна Рада складається із 450 депутатів України, які обираються безпо­середньо народом терміном на 4 роки.

Депутатом України може бути громадянин України, який має право голосу, не молодший двадцяти п'яти років на день виборів, постійно проживає в Україні.

Стаття 101 

Депутати представляють український народ і є відповідальними перед вибор­цями.

Стаття 102 

Закон гарантує умови для безперешкодного і ефективного здійснення депута­тами України своїх повноважень.

Депутати України виконують свої функції на постійній основі. На період дії де­путатського мандата вони звільняються з попереднього місця роботи.

Депутатам України забороняється займатися підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової і викладацької.

Інші випадки несумісності мандата депутата України встановлюються Конститу­ційним законом про статус депутата України.

Стаття 103 

Депутатам України гарантується парламентська недоторканність.

Депутати України юридичне не відповідальні за голосування або висловлювання у Верховній Раді і її органах, за винятком звинувачення у наклепі та образах.

Повноваження депутатів України не можуть бути обмежені навіть в разі вве­дення воєнного чи надзвичайного стану.

Депутати України не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, арештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попередньої згоди на це Верховної Ради.

Подання про позбавлення депутата України парламентської недоторканності вносить до Верховної Ради Генеральний прокурор України.

Стаття 104 

Повноваження депутата України припиняються одночасно з припиненням пов­новажень Верховної Ради.

Дострокове припинення повноважень депутата України за рішенням Верховної Ради може бути у випадках:

1) невиконання ним без поважних причин протягом двох місяців вимоги щодо несумісності депутатського мандата;

2) складення повноважень за його особистою заявою;

3) обвинувального вироку суду щодо нього, що набрав чинності;

4) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

5) втрати ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України.

Повноваження депутата України достроково припиняються також відповідно до закону про відкликання депутата України виборцями.

Глава 16. 
ПОВНОВАЖЕННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ 
РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ 

Стаття 105 

Верховна Рада вносить зміни і доповнення до Конституції України з наступним затвердженням всеукраїнським референдумом.

Верховна Рада ухвалює конституційні закони України, які передбачені статтями 17,58, 94, 102, 130, 145, 153, 167, 177 цієї Конституції, а також інші закони України, вносить до них зміни і доповнення, здійснює їх офіційне тлумачення.

Стаття 106 

Виключно Конституцією і законами України визначаються:

1) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства;

2) права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; ос­новні обов'язки людини і громадянина;

3) права національних меншин;

4) статус мов;

5) державний бюджет, основи фінансової, цінової, кредитної інвестиційної політики: засади побудови системи оподаткування; види податків, зборів та обов'язкових платежів; платники податків і об'єкти оподаткування; валюта, проби, вартість і типи національних монет, порядок і санкціонування емісії банкнот;

6) одиниці ваги, міри і часу;

7) правовий режим власності;

8) засади і гарантії підприємництва;

9) екологічна політика, екологічні стандарти;

10) основи використання природних ресурсів, освоєння космічного прос­тору, організації та експлуатації енергосистем, повітряного, морського, річкового, залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту і зв'язку;

11) основи соціальної політики, соціального захисту громадян, шлюбу, сі­м'ї, охорони здоров'я, виховання, освіти і культури;

12) демографічна, міграційна (в тому числі імміграційна і еміграційна) політика.

13) основи формування і діяльності громадських об'єднань та засобів масової інформації;

14) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

15) організація і діяльність Верховної Ради, правовий статус депутатів України;

16) основи організації і діяльності органів державної виконавчої влади, засади державної служби, здійснення державної статистики та інформатики;

17) судоустрій, судочинство, судова експертиза, прокуратура, слідство і нотаріат; органи і установи виконання покарань; основи організації і діяль­ності адвокатури;

18) засади територіального устрою України, основи регіональної політики;

19) основи організації місцевого самоврядування;

20) засади утворення і функціонування вільних економічних зон;

21) статус міст загальнодержавного значення;

22) засади та основні напрямки зовнішньої політики;

23) основи організації і оборони державної безпеки і забезпечення гро­мадського порядку;

24) засади зовнішньоекономічної і митної політики;

25) правовий режим державних кордонів;

26) встановлення і порядок використання та захисту державного прапора, герба і гімну;

27) статус столиці;

28) правовий режим воєнного і надзвичайного стану;

29) встановлення державних нагород і звань;

30) визначення діянь, які є злочинами, адміністративними і дисциплінар­ними правопорушеннями, і встановлення відповідальності за них; амністія.

До виключних повноважень Верховної Ради належать ухвалення основ, кодексів та інших кодифікаційних актів з усіх галузей законодавства, внесення до них змін і доповнень.

Верховна Рада може ухвалювати закони і з інших питань своєї компетенції.

Стаття 107 

До повноважень Верховної Ради належить:

1) оголошення рішень, прийнятих на всеукраїнських референдумах;

2) затвердження державного бюджету та звіту про його виконання;

3) здійснення парламентського контролю у формах і межах, встановлених цією Конституцією;

4) ратифікація, прийняття, затвердження міжнародних міждержавних дого­ворів або приєднання України до них, а також денонсація чи призупинення таких договорів;

5) призначення виборів Президента України; проголошення акта його обрання і прийняття від нього конституційної присяги; прийняття відставки Президента України;

6) оголошення розпуску Верховної Ради за рішенням всеукраїнського ре­ферендуму та прийняття рішення про саморозпуск; призначення чергових і позачергових виборів Верховної Ради (крім випадку, передбаченого ч. 6 ст. 116 цієї Конституції);

7) ухвалення рішення про проведення всеукраїнського референдуму про дострокове припинення повноважень Президента України за вимогою не менше 2 мільйонів виборців або за ініціативою самої Верховної Ради;

8) затвердження персонального складу Кабінету Міністрів України;

9) заслуховування щорічних доповідей Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України;

10) призначення Голови та 7 суддів Конституційного Суду України; прийняття від Голови та суддів Конституційного Суду України присяги; прийняття чи відхилення відставки Голови та суддів Конституційного Суду, які призначаються Верховною Радою; призначення Голови і членів Верховного Суду, Вищого господарського суду, Генерального прокурора України;

11) визначення структури, чисельності та порядку використання Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України;

12) оголошення стану війни за поданням Президента та схвалення рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших військових формувань в разі збройного нападу;

13) затвердження указів Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, загальну або часткову мобілізацію;

14) повторний розгляд закону, на який було накладене вето Президента;

15) заслуховування звітів і пропозицій утворених Верховною Радою тимчасових слідчих комісій, обговорення та прийняття рішень з них;

16) усунення з посади Президента в порядку імпічменту;

17) прийняття постанов, ухвалення заяв, декларацій і звернень;

18) заслуховування відповідей по запитах депутатів України та ухвалення по них рішень;

19) контроль у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні; призначення і звільнення, а також прийняття відставки Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини; заслуховування його доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;

20) призначення і звільнення, а також прийняття відставки Голови Держав­ного контрольного комітету;

21) надання попередньої згоди на призначення Президентом України глав дипломатичних представництв України в інших державах та глав представництв України при міжнародних організаціях;

22) прийняття остаточних рішень з питань зміни правового статусу облас­тей (земель) і Республіки Крим та їхніх територій (укрупнення, ліквідація тощо); надання згоди на зміну меж між областями (землями), областями (землями) і Республікою Крим;

23) дострокове припинення повноважень окремих обласних (земельних) Рад та органів місцевого самоврядування за поданням Президента України у разі порушення ними Конституції та законів України, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів; призначення до них нових виборів.

Верховна Рада може проводити розслідування і слухання з будь-яких питань, що стосуються інтересів держави і суспільства.

Стаття 108

Верховна Рада працює сесійно.

Сесії Верховної Ради проводяться у формі пленарних засідань Верховної Ради і засідань її комітетів та комісій.

Стаття 109 

Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше тридцятого дня після виборів.

Верховна Рада є правомочною за умови обрання не менше чотирьох п'ятих де­путатів України від визначеного Конституцією їхнього складу.

На чергові сесії Верховна Рада збирається першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії і засідання Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради з його ініціативи або за вимогою не менше третини визначеного Конституцією складу Верховної Ради чи за пропозицією Президента. Такі сесії чи засідання закриваються відразу після вичерпання порядку денного.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання.

Стаття 110 

Засідання Верховної Ради веде її Голова, а у випадках, передбачених Регла­ментом, інша визначена в ньому особа.

Перше засідання Верховної Ради відкриває Голова Верховної Ради поперед­нього скликання. До обрання Голови Верховної Ради нового скликання її засі­дання веде обрана Верховною Радою Президія засідання.

Стаття 111 

На першому засіданні Верховна Рада із свого складу обирає Мандатну і Лічильну комісії та затверджує їх голів.

За поданням Мандатної комісії Верховна Рада приймає рішення про визнання повноважень депутатів України, а в разі порушення Закону про вибори — про визнання повноважень окремих депутатів недійсними.

Стаття 112 

3асідання Верховної Ради проводяться гласно і відкрито. Для проведення закритого засідання вимагається рішення не менше двох третин від визначеного Конституцією складу Верховної Ради.

Голосування на засіданнях Верховної Ради є персональним і здійснюється від­крито, якщо інше не визначене Конституцією і Регламентом Верховної Ради Ук­раїни.

Стаття 113 

Верховна Рада обирає із свого складу Голову Верховної Ради України та його заступників. Голова Верховної Ради:

1) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають роз­гляду на засіданнях Верховної Ради, підписує акти, ухвалені Верховною Радою;

2) представляє Верховну Раду у зносинах з органами та організаціями усередині держави та за кордоном;

3) формує секретаріат Верховної Ради й організує його роботу; призначає його керівника, керівників підрозділів Секретаріату та їх заступників;

4) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утри­мання Верховної Ради і її функціонування;

5) здійснює інші функції, передбачені цією Конституцією. Заступники Голови Верховної Ради виконують функції, які визначаються Голо­вою Верховної Ради.

Стаття 114 

Верховна Рада затверджує перелік комітетів Верховної Ради та їх склад, обирає голів цих комітетів.

Комітети здійснюють законопроектні роботи, готують і попередньо розглядають питання, які віднесені до повноважень Верховної Ради, контролюють виконання законів та інших актів Верховної Ради і її органів.

Комітети з питань, які віднесені до їхніх повноважень, ухвалюють рішення. Рі­шення комітетів підлягають негайному розгляду відповідними органами, орга­нізаціями і посадовими особами з повідомленням про результати розгляду.

Верховна Рада може утворити, коли визнає за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань своєї компетенції.

Стаття 115 

Верховна Рада може обирати із свого складу тимчасові слідчі комісії для про­ведення розслідування з будь-яких конкретно визначених ними питань, що ста­новлять суспільний інтерес, якщо за їх утворення проголосувало не менше тре­тини від визначеного Конституцією складу Верховної Ради.

Рішення Верховної Ради про утворення тимчасової слідчої комісії і визначення її завдання вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше третини від визначеного Конституцією складу Верховної Ради. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для суду.

Стаття 116 

Повноваження Верховної Ради припиняються в день відкриття першої сесії Верховної Ради нового скликання.

Повноваження Верховної Ради можуть бути припинені достроково:

1) в порядку саморозпуску;

2) за рішенням всеукраїнського референдуму про недовір'я Верховній Раді;

3) в результаті її розпуску Президентом у випадку, передбаченому статтею 135 цієї Конституції.

Саморозпуск Верховної Ради проводиться за рішенням Верховної Ради, якщо за таке рішення подано не менше двох третин голосів від встановленого Кон­ституцією складу Верховної Ради.

Всеукраїнський референдум про довіру Верховній Раді проводиться відповідно до статті 94 цієї Конституції.

Якщо за рішенням всеукраїнського референдуму буде висловлене недовір'я Верховній Раді, вона оголошує свій розпуск і призначає день виборів нової Верховної Ради. Новообрана Верховна Рада має повноваження на повний тер­мін, визначений в статті 100 Конституції.

У випадку розпуску Верховної Ради Президентом день виборів нової Верховної Ради призначається Президентом не пізніше двох місяців після розпуску Вер­ховної Ради.

Глава 17.
ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС

Стаття 117

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить народу, депутатам, комітетам Верховної Ради, Президенту України, Кабінету Міністрів України і Верховній Раді Республіки Крим. 

Законопроект, внесений до Верховної Ради України в порядку народної ініціа­тиви, розглядається у пріоритетному порядку.


Стаття 118 

Законопроекти подаються до Секретаріату Верховної Ради, поширюються се­ред депутатів України, попередньо обговорюються у відповідних комітетах чи тимчасових спеціальних комісіях, після чого передаються на розгляд Верховної Ради згідно з Регламентом Верховної Ради України.

Розгляд ї прийняття законопроекту Верховною Радою передбачає:

- схвалення основних положень проекту в принципі;

- схвалення його постатейно і в цілому.


Стаття 119

Верховна Рада ухвалює закони, постанови та інші акти на засіданнях простою більшістю голосів від визначеного Конституцією їхнього складу, за винятком випадків, передбачених статтями 115, 116, 121, 140, 141, 209 цієї Конституції.



Стаття 120

До законопроекту, який потребує фінансових витрат, додаються необхідні роз­рахунки Державного контрольного комітету й обгрунтування відповідного комі­тету про шляхи їхнього покриття.

В ухваленому законі, який потребує нових або додаткових витрат, мають бути визначені шляхи їхнього покриття.



Стаття 121 

Закон підписує Голова Верховної Ради і відразу передає його Президенту.

Президент приймає закон до виконання, скріплює своїм підписом та офіційно публікує протягом 15 днів з дня отримання закону. До виповнення цього терміну Президент може скористатися своїм правом відкладального вето і повернути закон зі своїми зауваженнями до Верховної Ради для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон буде прийнятий двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний його підписати і опублікувати протягом 10 днів.

У разі коли Президент протягом встановленого терміну не повернув закон на повторний розгляд, закон вважається скріпленим Президентом.

Якщо Президент подає не скріплений ним закон з мотивів його неконституційності до Конституційного Суду, то визначений для скріплення закону термін від­повідно продовжується.

У випадку коли Президент застосовує право вето після закінчення сесії Вер­ховної Ради, має бути негайно скликана позачергова сесія для повторного роз­гляду закону.

Закон набуває чинності після 10 днів з моменту його опублікування, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.


Стаття 122 

Ратифікація, прийняття, затвердження, денонсація чи призупинення міжнарод­них договорів, а також приєднання до них здійснюються шляхом прийняття від­повідної постанови, якщо інше не передбачене в самому договорі.

Глава 18. 
БЮДЖЕТ. ФІНАНСОВИЙ 
КОНТРОЛЬ 

Стаття 123 

Бюджетну систему України складають загальнодержавний бюджет, бюджети областей (земель) і Республіки Крим, а також місцеві бюджети.

Стаття 124 

Державний бюджет України становлять доходи і видатки держави які мають бути реальними, конкретно визначеними і збалансованими. Видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно За­коном про державний бюджет України.

Закон встановлює граничний розмір бюджетного дефіциту. Покриття бюджет­ного дефіциту за рахунок емісії можливе лише як виняток і тільки за дозволом Верховної Ради.

Верховна Рада може здійснити нове обчислення державних доходів, а також змінити попередні і виділити нові асигнування на поточний бюджетний рік у додатковому бюджеті.

У разі прийняття Верховною Радою державного бюджету з перевищенням ви­датків над доходами в Законі про державний бюджет передбачаються джерела і засоби покриття дефіциту. Закон про державний бюджет не може встановлю­вати нові податки, штрафи та інші платежі, не передбачені спеціальним за­коном.

Загальні принципи формування і виконання бюджетів областей (земель) і Рес­публіки Крим, а також місцевих бюджетів визначаються Законом про бюджетну систему України.

Стаття 125 

Державний бюджет України приймається щорічно на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Президент не пізніше перших 15 днів осінньої сесії подає до Верховної Ради проект Закону про державний бюджет на наступний рік.

Проект бюджету розглядається Державним контрольним комітетом і відповідни­ми комітетами Верховної Ради.

Закон про державний бюджет, схвалений у порядку, передбаченому статтею 119 Конституції, набирає чинності з першого січня наступного року і не підлягає скріпленню Президентом.

Порядок складення і прийняття державного бюджету встановлюється законом.

Стаття 126 

Президент подає до Верховної Ради постатейний звіт про виконання держав­ного бюджету не пізніше 3 місяців після закінчення звітного бюджетного року.

Поданий звіт попередньо розглядається Державним контрольним комітетом і відповідними комітетами Верховної Ради. Звіт затверджується з урахуванням їхніх висновків і підлягає опублікуванню.

Стаття 127 

Грошовий обіг і порядок розрахунків встановлюються Національним банком Ук­раїни, який має виключне право емісії грошей.

Національний банк України підзвітний Верховній Раді України.

Стаття 128 

Фінансовий контроль за здійсненням державного бюджету покладається на Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль як безпосередньо, так і через Державний контрольний комітет.

Стаття 129 

Державний контрольний комітет є органом парламентського контролю за фі­нансовою діяльністю держави, органів місцевого і регіонального самоврядуван­ня та використанням рухомого й нерухомого майна, що є суспільною власністю.

Державний контрольний комітет підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Стаття 130 

Державний контрольний комітет складається з державних контролерів, які при­значаються Верховною Радою із числа фахівців у галузі фінансів і права строком на 4 роки. На державних контролерів поширюються умови несумісності, передбачені статтею 153 цієї Конституції.

Очолює Державний контрольний комітет Голова Державного контрольного ко­мітету. Голова державного контрольного комітету, його заступник та державні контролери призначаються за поданням Голови Верховної Ради на її засіданні.

Державний контрольний комітет з питань своєї компетенції може проводити розслідування з тими ж повноваженнями, що й тимчасові слідчі комісії Вер­ховної Ради.

Організація, компетенція і порядок діяльності Державного контрольного коміте­ту визначаються Конституційним законом.

РОЗДІЛ VI. 
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ 

Стаття 131 

Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рів­ного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Порядок проведення виборів Президента України визначається Законом «Про вибори Президента України».

Президентом може бути громадянин України, який має виборче право, не мо­лодший тридцяти п'яти років, проживає в Україні не менше 10 років, володіє державною мовою і за станом здоров'я може виконувати обов'язки Прези­дента.

Одна й та ж особа не може бути Президентом більше двох термінів підряд.

Президент не може бути депутатом Верховної Ради, мати інший представни­цький мандат, займати будь-яку посаду в державних органах і об'єднаннях гро­мадян чи займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

Стаття 132 

Президент вступає на посаду з моменту прийняття присяги на засіданні Вер­ховної Ради не пізніше як у п'ятнадцятиденний термін після офіційного оголо­шення результатів виборів.

Приведення Президента до присяги здійснює Голова Верховної Ради. Президент приносить присягу такого змісту:

«Урочисто присягаю українському народу вірно служити Україні, суворо дотри­муватися Конституції і законів України, поважати й охороняти права і свободи людини і громадянина, захищати незалежність України, сумлінно виконувати покладені на мене високі обов'язки».

На особу Президента поширюється парламентська недоторканність, встановле­на статтею 103 Конституції.

Стаття 133 

Президент:

1) виступає гарантом державної єдності, незалежності, національної безпеки та територіальної цілісності України;

2) представляє Україну у міжнародних відносинах;

3) звертається з посланнями до народу і подає на розгляд Верховної Ради щорічні доповіді про внутрішнє і зовнішнє становище України;

4) накладає вето на схвалені Верховною Радою закони і повертає їх на повторний розгляд Верховної Ради;

5) подає на затвердження Верховній Раді кандидатуру Прем'єр-міністра України; за поданням Прем'єр-міністра формує склад Кабінету Міністрів України і представляє його на затвердження Верховній Раді; звільняє за поданням Прем'єр-міністра з посад міністрів і керівників відомств та інших органів державної виконавчої влади;

6) призначає і звільняє, за попередньою згодою Верховної Ради, глав дип­ломатичних представництв України в інших державах, глав представництв України при міжнародних організаціях; призначає і звільняє інших посадо­вих осіб, визначених Конституцією;

7) керує здійсненням зовнішньої політики; веде переговори і підписує між­народні договори України, приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав;

8) є Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами України; очолює Раду Національної безпеки України; призначає і звільняє вище команду­вання Збройних Сил України;

9) присвоює вищі військові звання дипломатичні ранги, інші спеціальні звання і класні чини;

10) у випадку загрози нападу на Україну, небезпеки державній незалеж­ності України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, яке в дводенний термін затверджується Верховною Радою;

11) приймає рішення про оголошення стану війни та використання Зброй­них Сил України в разі збройного нападу на Україну з затвердженням цього рішення Верховною Радою в наступні 2 дні;

12) оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами еколо­гічного лиха з затвердженням цього рішення Верховною Радою в наступні 2 дні;

13) оголошує в разі необхідності в Україні або в окремих місцевостях над­звичайний стан з затвердженням цього рішення Верховною Радою в нас­тупні 2 дні;

14) скасовує акти міністрів, керівників інших центральних органів виконав­чої влади і Уряду Республіки Крим у разі невідповідності їх Конституції і за­конам України та указам Президента;

15) вирішує питання про прийняття до громадянства України, надання при­тулку, депортації іноземних громадян й осіб без громадянства;

16) входить з поданням до Верховної Ради про дострокове припинення повноважень обласної (земельної) Ради і окремих органів місцевого само­врядування згідно зі статтями 184 і 19-? цієї Конституції та про призначення до них нових виборів;

17) здійснює помилування осіб, засуджених судами України, крім випадків засудження осіб у зв'язку із застосуванням до них імпічменту;

18) нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання Ук­раїни;

19) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Президент на основі і на виконання Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові до виконання на всій території України.

Стаття 134 

Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Для здійснення своїх повноважень Президент утворює необхідні контрольні й консультативні органи у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади у державному бюджеті.

Стаття 135 

Президент має право призначити всеукраїнський референдум про недовір'я Верховній Раді України.

Якщо за наслідками референдуму народ України не проголосує за недовір'я Верховній Раді, Верховна Рада може прийняти рішення про відставку Президента України у двотижневий термін після офіційного оголошення наслідків ре­ферендуму.

Стаття 136 

Президент України виконує свої обов'язки до вступу на посаду новообраного Президента.

Повноваження Президента припиняються достроково у випадках:

1) порушення ним вимог несумісності посади Президента з іншими видами діяльності, які встановлені частиною 6 статті 131 Конституції;

2) задоволення його прохання про відставку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) на підставі рішення, прийнятого всеукраїнським референдумом відпо­відно до статті 139 цієї Конституції;

5) усунення з посади в порядку імпічменту;

6) втрати громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

7) прийняття Верховною Радою рішення відповідно до частини 2 статті 135 цієї Конституції.

Стаття 137 

Відставка Президента приймається і набирає чинності за умови, коли заява про відставку буде ним особисто проголошена і розглянута на пленарному засіданні Верховної Ради і задоволена простою більшістю голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

Стаття 138 

Неможливість виконання Президентом повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради на підставі письмового подання Верховного Суду України, обгрунтованого медичним висновком та висновком спеціально створеної тимчасової парламентської комісії і підтверджена більшіс­тю голосів і!.. встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

Стаття 139 

Рішення про час проведення всеукраїнського референдуму про дострокове припинення повноважень Президента, якщо цього вимагають не менше простою більшістю голосів від 2 мільйонів виборців приймає Верховна Рада встановленого Конституцією її складу.

Стаття 140 

Рішення про проведення всеукраїнського референдуму про дострокове припи­нення повноважень Президента за ініціативою Верховної Ради приймається не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

Якщо за наслідками референдуму, проведеного за ініціативою Верховної Ради, народ України не проголосує за дострокове припинення повноважень Прези­дента, Верховна Рада може бути розпущена Президентом у двотижневий тер­мін після офіційного оголошення наслідків референдуму.

Стаття 141 

Президент може бути усунутий з посади в порядку імпічменту у випадку зло­чинного порушення ним Конституції або законів під час виконання ним службо­вих обов'язків.

Питання про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту пору­шується за ініціативою не менше однієї третини депутатів України від встанов­леного Конституцією складу Верховної Ради України.

Рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту ухва­люється не менше ніж трьома четвертинами голосів депутатів України від вста­новленого Конституцією складу Верховної Ради.

Рішення Верховної Ради про усунення Президента з посади в порядку імпіч­менту може бути оскаржене Президентом до Конституційного Суду України.

Стаття 142 

У разі смерті, дострокового припинення повноважень Президента або усунення його з посади відповідно до статей 136 і 141 Конституції виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на посаду нового Президента покладається на Прем'єр-міністра України. Вибори нового Президента мають відбутися не пізніше 90 днів від дня відкриття вакансії. Новообраний Президент має повноваження на термін, визначений у статті 131 Конституції.

РОЗДІЛ VII.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Стаття 143

Кабінет Міністрів (Уряд) України є вищим органом державної виконавчої влади 

України. Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується програмою Президента.

Кабінет Міністрів підзвітний і відповідальний перед Верховною Радою.


Стаття 144 

До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, заступники Прем'єр-мі­ністра, міністри, а також керівники інших органів виконавчої влади.

Прем'єр-міністр подає на розгляд Президента і Верховної Ради програму ді­яльності Кабінету Міністрів.

Верховна Рада більшістю голосів від встановленого Конституцією її складу мо­же виражати недовір'я Прем'єр-міністру, окремим членам Кабінету Міністрів або Кабінету Міністрів у цілому, що тягне за собою їх відставку.

Уряд, який йде у відставку, продовжує виконувати свої повноваження до сфор­мування нового Кабінету Міністрів.


Стаття 145 

Кабінет Міністрів в межах своїх повноважень:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України;

2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, соці­ального і культурного розвитку України та регіональну політику з цих пи­тань;

3) забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, кредитної та по­даткової політики України, складання й виконання державного бюджету Ук­раїни, створення загальнодержавних та інших фондів розвитку, фондів лік­відації наслідків стихійного лиха та катастроф, проведення політики в галузі освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і приро­докористування;

4) вживає необхідних заходів до забезпечення національної безпеки і обо­роноздатності України;

5) організує і забезпечує здійснення зовнішньополітичної тг зовнішньоеко­номічної діяльності України, митної справи;

6) здійснює заходи щодо захисту державних інтересів України, забезпечення прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

7) об'єднує і спрямовує роботу міністерств, Уряду Республіки Крим, облас­них (земельних) виконавчих комітетів, інших підвідомчих йому органів дер­жавної виконавчої влади;

8) виконує інші повноваження визначені у Конституційному законі про Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання на всій території України.


Стаття 146 

На посадових осіб Кабінету Міністрів та інших органів державної виконавчої влади поширюються вимоги несумісності, які встановлені статтею 153 цієї Конституції.



РОЗДІЛ VIII.
СУДОВА ВЛАДА

А. Органи правосуддя 

Стаття 147 

Правосуддя здійснюється виключно судами у формах конституційного, цивіль­ного, кримінального та адміністративного судочинства. Присвоєння функцій правосуддя будь-ким іншим, а також делегування цих функцій не допускаються.

Правосуддя здійснюється від імені України.


Стаття 148 

Судову систему України складають Конституційний Суд України, загальні і гос­подарські суди.

Створення надзвичайних та особливих судів, а також спеціальних позасудових органів, наділених судовою владою, забороняється.

Організація, повноваження і порядок діяльності судів визначаються законами України.

Стаття 149 

Конституційний Суд України здійснює правосуддя у межах, визначених Консти­туцією.

Стаття 150 

Правосуддя з цивільних, адміністративних і кримінальних справ здійснюється загальними судами: мировими суддями, районними (окружними), міськими, об­ласними (земельними) судами, Верховним Судом Республіки Крим і Верховним

Судом України. Судовий нагляд за діяльністю загальних судів здійснює Верховний Суд України.

Стаття 151 

Вирішення господарських спорів здійснюється обласними (земельними) госпо­дарськими судами, Київським міським господарським судом, Господарським судом Республіки Крим, Вищим господарським судом України.

Судовий нагляд за діяльністю господарських судів здійснює Вищий господарський суд України.

Стаття 152 

Судді незалежні при розгляді справ і прийнятті рішень і підкоряються тільки Конституції і закону.

Недоторканність суддів гарантується законом.

Судді незмінювані. Суддя без його згоди може бути звільнений з посади лише за підставами і в порядку, визначеними в законі.

Держава забезпечує належні умови роботи судів і суддів.

У державному бюджеті обов'язково визначаються видатки на утримання судових органів, що гарантують матеріальну незалежність судів та належний рі­вень соціального захисту суддів. Розмір видатків на утримання судів не може бути змінений без згоди Конституційного Суду України, Верховного Суду Укра­їни, Вищого господарського суду України.

Стаття 153 

Судді не можуть бути членами політичних партій і рухів, брати участь у політич­ній діяльності, мати будь-який представницький мандат, виконувати іншу опла­чувану роботу, крім наукової і викладацької.

Статус суддів визначається Конституційним законом.

Стаття 154 

Судді, крім мирових і суддів Конституційного Суду України, призначаються без­строкове за результатами конкурсу.

Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються терміном на З роки.

Мирові судді обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні терміном на 5 років.

Судді Верховного Суду України та Вищого господарського суду України призна­чаються Верховною Радою України.

Судді Верховного Суду Республіки Крим призначаються Верховною Радою Рес­публіки Крим.

Судді районних, окружних, міських, обласних (земельних) судів та господар­ських обласних (земельних) судів призначаються Президентом України.

Судді Конституційного Суду України призначаються відповідно-до статті 196 Конституції.

Вимоги до кандидатів у судді визначаються законом.

Стаття 155 

Для розгляду питань про проходження судової служби, накладання дисциплі­нарних стягнень на суддів та припинення їхніх повноважень створюються квалі­фікаційні і атестаційні комісії.

Повноваження та порядок формування цих комісій визначаються законом.

Стаття 156 

Правосуддя здійснюється суддею одноособове, колегією суддів і судом присяжних.

Підсудність справ судам, порядок визначення і залучення присяжних до здійс­нення правосуддя визначаються законом.

Стаття 157 

Розгляд справ у всіх судах усний і відкритий. Слухання справи в закритому засіданні допускається з додержанням усіх правил судочинства і лише у випадку, коли суд вирішить, що гласний розгляд може призвести до розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці чи фактів особистого або сімейного життя громадян. Судове рішення оголошується публічно.

Судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін,

Стаття 158 

Судочинство провадиться державною мовою. В місцях компактного проживання однієї або декількох національних груп судочинство може провадитися мовою, прийнятною для більшості населення даної місцевості.

Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судовому розгляді через перекладача і право виступати у суді рідною мовою.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд справи у тому суді, який визначений законом.

Стаття 159 

Судове рішення повинно бути вмотивованим, неупередженим і грунтуватися на всебічно розглянутих та об'єктивно доведених фактах.

Судове рішення може бути оскаржене в касаційному та апеляційному порядку.

Судові рішення, що набули чинності, є обов'язковими для всіх державних орга­нів, підприємств, установ й організацій, органів місцевого самоврядування, громадян та їхніх об'єднань, посадових та інших осіб і підлягають виконанню на всій території України.

Стаття 160 

Матеріальна та моральна шкода, заподіяна внаслідок судової помилки чи не­законних дій органів суду, прокуратури, дізнання і слідства, має бути відшко­дована за рахунок держави відповідно до закону.

Б. Прокуратура

Стаття 161

На Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів покла­даються: 

1) нагляд за відповідністю Конституції та законам України правових актів та дій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування;

2) нагляд за забезпеченням конституційних прав і свобод громадян;

3) нагляд За дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство;

4) розслідування злочинів по справах, які віднесені до компетенції органів прокуратури;

5) підтримування державного обвинувачення в суді;

6) нагляд за дотриманням законів у місцях виконання заходів криміналь­ного покарання, а також застосування інших заходів примусового харак­теру;


7) захист майнових та інших інтересів держави.

Стаття 162

Генеральний прокурор України призначається Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 10 років. Прокурори областей (земель), районів (округів) і міст призначаються Генеральним про­курором України строком на 10 років. 

Прокурор Республіки Крим призначається Генеральним прокурором України за поданням Верховної Ради Республіки Крим. У разі недосягнення протягом трьох місяців згоди між Генеральним прокурором України і Верховною Радою Республіки Крим питання про призначення прокурора Республіки Крим вирішує Верховна Рада України за поданням альтернативних кандидатур Верховною Радою Республіки Крим і Генеральним прокурором України.


Стаття 163 

На прокурорів й інших посадових осіб прокуратур поширюються вимоги несу­місності, які встановлені статтею 153 Конституції.

Організація, повноваження і порядок діяльності прокуратури України визнача­ються законом.

РОЗДІЛ IX.
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ І
ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Глава 19.
ПРИНЦИПИ ТА СИСТЕМА
ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ

Стаття 164

Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності і цілісності дер­жавної території, комплексності соціально-економічного розвитку, децентралі­зації і керованості її частин з урахуванням економічних, історичних, географіч­них і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.


Стаття 165

Територіальна організація України спрямована на забезпечення поєднання за­гальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. 

Стаття 166 

Систему територіального устрою України складають Республіка Крим, області (землі), міста, райони, селища і села.



Глава 20.
РЕСПУБЛІКА КРИМ

Стаття 167 

Республіка Крим має правовий статус автономії, який визначається цією Кон­ституцією, Конституційним законом України та Конституцією Республіки Крим.

Конституція Республіки Крим відповідає Конституції і законам України.

Стаття 168 

Республіка Крим у межах повноважень, встановлених цією Конституцією і Кон­ституційним законом України, самостійно вирішує питання, віднесені до її ві­дання, створює і визначає порядок діяльності своїх органів законодавчої і вико­навчої влади та місцевого самоврядування.

Стаття 169 

Органи державної влади Республіки Крим діють в межах власних повноважень на основі цієї Конституції і законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрі" України.

Стаття 170 

Республіка Крим, виходячи з інтересів соціально-економічного розвитку своєї території, при дотриманні основ законодавства України, загальнодержавних інтересів, а також інтересів областей (земель) здійснює нормативне регулювання з наступних питань:

1) сільське господарство і ліси;

2) початкова освіта, ремісниче і професійно-технічне навчання;

3) кар'єри;

4) меліорація;

5) громадські роботи; громадська благодійність та благодійницькі заклади; ремесла і народні промисли;

6) містобудування і житлове господарство;

7) туризм, готельна справа; ярмарки і базари;

8) музеї, бібліотеки, театри, історико-культурні заповідники та інші заклади культури;

9) міська, селищна і сільська міліція;

10) транспорт загального користування, автомобільні шляхи республікан­ського значення; водопровід;

11) мисливство у внутрішніх лісах і рибальство у внутрішніх водах;

12) санітарна і лікарняна служба.


Стаття 171 

Республіка Крим здійснює розпорядчі і контрольні повноваження з наступних питань:

1) здійснення права власності на об'єкти, що належать Республіці Крим;

2) прийняття рішень з питань територіального устрою Республіки Крим (встановлення і зміна меж районів, населених пунктів, віднесення населе­них пунктів до категорії міст; найменування і перейменування міст, районів, селищ міського типу, сіл) з наступним затвердженням Верховною Радою України;

3) організація і проведення республіканських виборів і референдумів;

4) надання згоди на призначення посадових осіб відомств і установ, що безпосередньо підпорядковані центральним органам;

5) складання і затвердження бюджету на основі єдиної податкової політики України; встановлення доходів, що складають доходну частину бюджету Республіки Крим;

6) розробка і реалізація у відповідності з загальнодержавними програмами програм розвитку економіки Республіки Крим, науково-технічного прогре­су, програм соціального і культурного розвитку, раціонального природоко­ристування, охорони навколишнього середовища; створення і функціону­вання вільних економічних зон згідно з законодавством України;

7) визначення статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів та їх правового режиму;

8) оголошення карантину і зон стихійного лиха;

9) реалізація державної політики в галузі культури, розвитку мови і націо­нальних традицій, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, а також використання і охорона історико-культурної спадщини; участь у розробці і реалізації програм України в сфері демографічної і міграційної політики;

10) охорона правопорядку і боротьба із злочинністю;

11) участь (в межах її повноважень) у зносинах України з іншими держава­ми та міжнародними організаціями;

12) утворення і формування органів судової влади відповідно до судової системи України;

13) встановлення почесних звань Республіки Крим та заснування інших на­город.

В Республіці Крим є представництво Президента України.

Представництво Президента здійснює контроль за реалізацією Конституції і за­конів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Мі­ністрів України.

Уряд Республіки Крим має постійне представництво в столиці України.

Стаття 172 

Конституційним законом України Республіці Крим можуть бути додатково делеговані й інші повноваження.

Республіка Крим здійснює свої повноваження в повному обсязі, за винятком тих питань, які законами України передані органам місцевого самоврядування.

Стаття 173 

Республіка Крим користується фінансовою самостійністю в межах, встановле­них законами України.

У розпорядження Республіки Крим надходять її республіканські податки і збори, а також відрахування з загальнодержавних податків, розмір яких визначається в залежності від її потреб. Республіка Крим має власність згідно з законодавством України.

Обсяг повноважень Республіки Крим, встановлений цією Конституцією, не мо­же бути змінений без згоди на те Верховної Ради України та Верховної Ради Республіки Крим.

Стаття 174 

Республіка Крим не має права встановлювати мито на ввезення або транзит товарів. Не можуть також застосовуватись будь-які інші заходи, які перешко­джають вільному пересуванню осіб і майна на її території.

Стаття 175 

Республіка Крим може укладати з областями (землями) угоди, окрім полі­тичних, при умові дотримання законів України.

Стаття 176 

Законодавча влада в Республіці Крим належить Верховній Раді Республіки Крим.

Виконавча влада в Республіці Крим належить Уряду Республіки Крим.

Повноваження, порядок формування і діяльність Верховної Ради і Уряду Рес­публіки Крим визначаються Конституційним законом України і Конституцією Республіки Крим.

З питань, віднесених до її повноважень, Верховна Рада Республіка крим прий­має закони, а Уряд Республіки Крим — постанови і розпорядження, які є обо­в'язковими до виконання на її території.

Глава 21. 
ОБЛАСТІ (ЗЕМЛІ) 

Стаття 177

Області (землі) самостійно вирішують питання, віднесені до їх відання Консти­туцією та законами України.

Правовий статус областей (земель) визначається цією Конституцією і Конститу­ційним законом України.

Межі між областями (землями), областями (землями) і Республікою Крим мо­жуть бути змінені угодами між ними за згодою Верховної Ради України.

Стаття 178 

Області (землі) здійснюють нормативне регулювання, а також розпорядчі і кон­трольні повноваження в обсязі і на умовах, передбачених для Республіки Крим в статтях 170 і 171, за винятком пп. 11—13 статті 171 цієї Конституції, питань, переданих законами України органам місцевого самоврядування.

Конституційним законом України областям (землям) можуть бути додатково делеговані й інші повноваження.

На області (землі) поширюються також права та вимоги, передбачені статтями 174 і 175 цієї Конституції.

Стаття 179 

Органи державної влади області (землі) діють в межах власних повноважень на основі Конституції і законів України, указів Президента, постанов і розпо­ряджень Кабінету Міністрів.

Стаття 180 

В областях (землях) для вирішення питань, віднесених Конституцією і консти­туційними законами України до їх відання, створюються обласні (земельні) Ради і обласні (земельні) виконавчі комітети, які діють за принципом розподілу влад.

Стаття 181 

Обласна (земельна) Рада складається з депутатів, які обираються терміном на 4 роки по виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців.

Кількісний склад обласних (земельних) Рад визначається самими Радами, але не повинен перевищувати 75 депутатів.

Стаття 182 

Обласна (земельна) Рада із числа депутатів обирає голову обласної (земельної) Ради.

Голова обласної (земельної) Ради:

1) організує роботу Ради, веде її засідання;

2) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають роз­гляду на засіданнях Ради, підписує акти, ухвалені Радою;

3) представляє Раду у зносинах з державними органами, громадськими об'єднаннями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами і громадянами;

4) формує секретаріат Ради і організує його роботу;

5) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утри­мання Ради і її функціонування;

6) здійснює інші функції, передбачені законом.

Стаття 183 

Обласна (земельна) Рада здійснює нормотворчі, установчі і контрольні функції у межах і порядку, визначених Конституційним законом України.

З питань, віднесених до її компетенції, обласна (земельна) Рада ухвалює рі­шення, які є обов'язковими для виконання на території області (землі).

Стаття 184 

Повноваження обласної (земельної) Ради можуть бути достроково припинені у випадках:

- якщо вона прийняла рішення, спрямоване на порушення терито­ріальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіаль­ного устрою;

- грубо порушила Конституцію і закони України та не бажає привести своє рішення у відповідність з ними;

- не може приймати рішення через неможливість сформувати про­тягом двох місяців депутатську більшість у своєму складі.

Рішення про дострокове припинення повноважень і призначення нових виборів обласної (земельної) Ради приймає Верховна Рада України за поданням Пре­зидента.

Стаття 185 

Обласний (земельний) виконавчий комітет є органом державної виконавчої влади.

Очолює обласний (земельний) виконавчий комітет голова обласного (земель­ного) виконавчого комітету, який обирається населенням області (землі) на ос­нові загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні і затверджується у. азом Президента України.

Склад обласного (земельного) виконавчого комітету затверджується обласною (земельною) Радою за поданням голови обласного (земельного) виконавчого комітету.

Обласний (земельний) виконавчий комітет підконтрольний і підзвітній (земельній) Раді, а також підпорядкований Кабінету Міністрів та Президенту України.

Стаття 186 

Голова обласного (земельного) виконавчого комітету організує роботу облас­ного (земельного) виконавчого комітету, здійснює керівництво його апаратом, контролює дотримання Конституції, забезпечує реалізацію законів України, ука­зів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також координує і контролює діяльність органів внутрішніх справ, національної безпеки, оборони та інших органів в областях (землях), що підпорядковані центральним органам державної виконавчої влади.

Стаття 187

Обласна (земельна) Рада двома третинами голосів від загальної кількості депу­татів може виразити недовір'я голові обласного (земельного) виконавчого комі­тету, що тягне за собою відставку усього його складу. 

У випадку грубого порушення Конституції, законів України, указів і розпоря­джень Президента, постанов чи розпоряджень Кабінету Міністрів України голо­ва обласного (земельного) виконавчого комітету може бути усунутий з посади Указом Президента України.

Глава 22.
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 188

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними колективами сіл, се­лищ, міст і районів безпосередньо і через обрані ними органи. 

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, районні і міські Ради.

Система місцевого самоврядування включає також місцеві референдуми та ін­ші форми територіальної самоорганізації громадян.


Стаття 189 

Сільські, селищні, районні, міські Ради складаються із радників, які обираються виборцями терміном на 2 роки.

(Варіант: Районні Ради складаються з радників, які обираються за певними квотами сільськими, селищними, міськими (міст районного значення) Радами).

Кількісний склад Рад визначається самими Радами, але не більше 30 радників).

Очолює сільську, селищну, районну, міську Раду голова, який обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосу­ванні.

Голова Ради є одночасно головою виконавчого органу сільської, селищної, ра­йонної, міської Ради.


Стаття 190 

Органи місцевого самоврядування мають право юридичної особи і наділяються власною компетенцією, яка не може бути змінена інакше як законом або до­говором. У межах своєї компетенції ці органи діють незалежно і самостійно. Не допускається втручання з боку державних органів і їхніх посадових осіб в законну діяльність місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування різних рівнів за взаємною згодою, на підставі договорів можуть перерозподіляти між собою окремі повноваження з урахуванням місцевих демографічних, територіальних, економічних умов і національних особливостей.

Органи місцевого самоврядування можуть делегувати частину своїх повнова­жень органам самоврядування, які створюються за місцем проживання грома­дян (будинках, вулицях, кварталах, мікрорайонах, житлових комплексах і т.п.), передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень.

У порядку і в межах, встановлених законом, органи місцевого самоврядування здійснюють делеговані їм повноваження органів державної виконавчої влади.


Стаття 191

Районні, міські (міст обласного і загальнодержавного значення) Ради координу­ють роботу сільських, селищних, міських (міст районного значення) Рад при проведенні ними міжтериторіальних заходів, забезпечують збалансування сіль­ських, селищних і міських бюджетів.

Міські Ради міст обласного і загальнодержавного значення мають право вирі­шувати питання про ліквідацію існуючих або створення нових районів у місті, про поділ міста на інші одиниці з метою утворення там своїх територіальних органів управління.

Стаття 192 

Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень вирішують пи­тання господарського, соціального, культурного, природоохоронного значення, розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, встановлюють передбачені законом місцеві податки і збори, розпоряджаються комунальною власністю, вирішують інші питання, що випливають з потреб відповідного територіального колективу громадян.

Майно, доходи і комунальні підприємства є виключною власністю територіаль­них колективів, на яку поширюються ті ж гарантії, що і на інші форми власності, закріплені цією Конституцією.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, а також особами, майно яких не належить до комунальної влас­ності, будуються на податковій і договірній основі.


Стаття 193 

Органи місцевого самоврядування ухвалюють рішення.

Рішення органів місцевого самоврядування доводяться до відома тих, кого вони стосуються, і є обов'язковими для виконання на відповідній території. Вони не повинні суперечити Конституції, законам України, іншим правовим актам.

Рішення органів місцевого самоврядування у разі їх невідповідності Конституції,

законам України чи іншим правовим актам призупиняються обласною (земельною) Радою або виконавчим комітетом області (землі) до прийняття рішення відповідним судом, до компетенції якого належить розгляд цих справ.



Стаття 194 

Повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути припинені до­строково Верховною Радою за поданням Президента, якщо ці органи порушу­ють Конституцію, закони України та укази Президента України.

Повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Законом Укра­їни «Про місцеве самоврядування».

Повноваження органів місцевого самоврядування міста Києва визначаються та­кож Законом про столицю України — місто Київ.

РОЗДІЛ Х.
ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ

Стаття 195

Охорону Конституції здійснює Конституційний Суд України. 

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України та конституційним законам України.

Повноваження і порядок розгляду справ визначаються законами про Конститу­ційний Суд України і конституційне судочинство.


Стаття 196 

Конституційний Суд України складається з 15 суддів, включаючи Голову Кон­ституційного Суду.

Суддею Конституційного Суду може бути призначений громадянин України, який має виборче право, досяг на день обрання не менше 35 років, має стаж практичної, наукової або педагогічної роботи в галузі права не менше 10 років.

Голова Конституційного Суду призначається таємним голосуванням на засі­данні Верховної Ради

Кандидатуру на посаду Голови Конституційного Суду вносять у Верховну Раду спільно Голова Верховної Ради і Президент.

У разі коли Голова Верховної Ради і Президент не дійдуть згоди щодо канди­датури на посаду Голови Конституційного Суду, запропоновані ними кандида­тури вносяться у Верховну Раду як альтернативні.

Судді Конституційного Суду в однаковій кількості — по 7 суддів Конституційного Суду — призначаються Президентом України і Верховною Радою України.

Голова і судді Конституційного Суду України призначаються терміном на 10 років. Їхнє повторне призначення не допускається.


Стаття 197 

Судді Конституційного Суду при виконанні своїх повноважень є незалежними і підкоряються тільки Конституції України, законам про Конституційний Суд і кон­ституційне судочинство.

На суддів Конституційного Суду поширюються вимоги несумісності їхніх посад, які встановлені статтею 153 цієї Конституції.

Судді Конституційного Суду користуються парламентською недоторканністю, встановленою статтею 103 цієї Конституції.


Стаття 198 

Повноваження судді Конституційного Суду припиняються достроково у зв'язку з:

1) його проханням про відставку;

2) втратою громадянства України або виїздом на постійне проживання за межі України;

3) неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) досягненням граничного віку, встановленого законом;

5) порушенням ним вимог несумісності, які встановлені статтею 153 цієї Конституції;

6) порушенням присяги;

7) усуненням з посади в порядку імпічменту. Рішення про дострокове припинення повноважень суддів Конституційного Суду ухвалює Верховна Рада.


Стаття 199

Конституційний Суд розглядає справи про відповідність Конституції і конститу­ційним законам України (конституційність):

1) чинних законів та інших актів Верховної Ради;

2) Конституції та законів Республіки Крим;

3) указів Президента, актів Кабінету Міністрів;

4) актів міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади України;

5) актів обласних (земельних) Рад і обласних (земельних) виконавчих ко­мітетів;

6) актів місцевого самоврядування.

Ці справи розглядаються за поданням Президента, Голови Верховної Ради Ук­раїни, не менше однієї п'ятої депутатів України, Голови Верховного Суду, Голо­ви Вищого господарського суду, Генерального прокурора, Верховної Ради Рес­публіки Крим, обласних (земельних) Рад. Конституційний Суд розглядає справи про конституційність законів та інших правових актів за скаргою громадянина, якщо справа, з приводу якої він скаржиться, розглядалася загальними судами і по ній прийнято Верховним Су­дом остаточне судове рішення і якщо він вважає, що закон чи інший правовий акт, який було застосовано при вирішенні цієї справи, суперечить Конституції.

З питань, визначених цією статтею, Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов'язковими на всій території України для законодавчих, виконавчих і судових органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, посадових осіб, громадян та їхніх об'єднань.


Стаття 200 

За поданням Верховної Ради Конституційний Суд дає висновки про:

1) відповідність Конституції міжнародних міждержавних договорів України, внесених у Верховну Раду для ратифікації;

2) дотримання Конституції України Президентом;

3) дотримання Конституції України Прем'єр-міністром, іншими посадовими особами, які призначаються чи затверджуються Верховною Радою (за ви­нятком суддів Конституційного Суду).


Стаття 201 

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду визнаються не­конституційними повністю або в певній частині, якщо вони не відповідають Кон­ституції або була порушена передбачена Конституцією процедура їхнього роз­гляду, ухвалення або надання чинності.

Рішення Конституційного Суду про невідповідність законів чи інших норматив­них актів або їхніх окремих положень Конституції, законам чи належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним угодам України припиняє чинність цих актів з моменту введення їх в дію, якщо вони введені в дію після дня початку Конституційним Судом судочинства, а тих, що введені в дію до дня початку здійснення Конституційним Судом судочинства, — з дня прийняття Конституцій­ним Судом цього рішення.

Правовідносини, які виникли внаслідок неправочинного акта, регулюються ор­ганом, який прийняв такий акт, в разі неспроможності цього органу — за його клопотанням компетентним вищестоящим органом.

Матеріальна і моральна шкода, завдана фізичним і юридичним особам некон­ституційними актами і діями, відшкодовується державою.



Стаття 202 

Компетенція Конституційного Суду не поширюється на судові рішення, акти ор­ганів дізнання, попереднього розслідування і прокуратури з конкретних справ.


РОЗДІЛ XI.

ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ 
Стаття 203 

Символами державності України є герб, прапор і гімн.

Стаття 204 

Державним гербом України є тризуб золотої барви на синьому щиті.

Стаття 205 

Державним прапором України є прямокутне полотнище, яке складається з двох рівношироких горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, з зображенням тризуба золотої барви у верхній частині на відстані однієї третини від древка.

Співвідношення ширини прапора і його довжини — 2:3.

Стаття 206 

Державним гімном України є національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Стаття 207 

Столицею України є місто Київ.

Стаття 208 

Національним святом України є День Незалежності — 1 грудня.

РОЗДІЛ XII.
ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН І
ДОПОВНЕНЬ ДО КОНСТИТУЦІЇ І
КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАКОНІВ

Стаття 209

Зміни і доповнення до Конституції можуть вноситися за ініціативою не менше однієї третини складу Верховної Ради або у порядку народної ініціативи, під­триманої підписами не менше 1 мільйона виборців. 

Закон про внесення змін і доповнень до Конституції в порядку здійснення на­родної ініціативи приймається всеукраїнським референдумом.

Закон про внесення змін і доповнень до Конституції в порядку здійснення пар­ламентської ініціативи приймається Верховною Радою не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією її складу і затверджується всеукраїнським референдумом.


Стаття 210 

Не можуть бути внесені зміни і доповнення до Конституції, якщо вони спрямо­вані проти національної незалежності і територіальної цілісності України чи мають на меті зміну конституційного ладу, обмеження закріплених Конституцією форм власності й скасування прав людини. Не допускається внесення змін і доповнень до Конституції в умовах надзвичайного стану.

Закон про внесення змін і доповнень до Конституції не підлягає скріпленню Президентом.


Стаття 211 

Закони, які у Конституції іменуються конституційними, приймаються, змінюють­ся і доповнюються не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

Конституційні закони можуть бути прийняті, змінені чи доповнені при наявності висновку Конституційного Суду про конституційність проектів цих законів, змін та доповнень до них.

Конституційні закони, зміни чи доповнення до них не підлягають скріпленню Президентом.

Проект Концепції внесення змін до Конституції України (Марини Ставнійчук, доопрацьований) 2014 

Фото прес-служби Президента України