четвер, 7 грудня 2000 р.

Хартия основных прав Европейского Союза 2000


Хартія основних прав
Європейського Союзу

Європейський Союз; Хартія,
Міжнародний документ від 07.12.2000
Документ 994_524, поточна редакція -
Прийняття від 07.12.2000



Хартия основных прав 
Европейского Союза

Торжественная прокламация
(Ницца, 7 декабря 2000 года)

Европейский парламент, Совет и Комиссия торжественно провозглашают Хартию основных прав Европейского Союза, текст которой следует ниже


Преамбула

Народы Европы, образуя все более сплоченный и тесный союз, приняли решение строить вместе мирное будущее на основе общих ценностей.

Сознавая свое духовное и моральное достояние, Европейский Союз основывается на неделимых и всеобщих ценностях - достоинстве человека, свободе, равенстве и солидарности; он опирается на принципы демократии и правового государства. Он ставит человека во главу угла своей деятельности, учреждая гражданство Европейского Союза и создавая пространство свободы, безопасности и правосудия.

Европейский Союз способствует сохранению и развитию этих общих ценностей при уважении разнообразия культур и традиций народов Европы, а равно национальной самобытности государств-членов и организации их публичных властей на национальном, региональном и местном уровнях; он стремится содействовать сбалансированному и устойчивому развитию и обеспечивает свободное передвижение лиц, товаров, услуг и капиталов, а также свободу учреждения субъектов предпринимательской деятельности.

В этих целях необходимо, придав им в Хартии большую четкость, упрочить защиту основных прав, учитывая эволюцию общества, социальный прогресс, развитие науки и техники.

Настоящая Хартия вновь подтверждает, при соблюдении компетенции и целей Европейского сообщества и Европейского Союза, а также принципа субсидиарности, права, проистекающие, прежде всего, из конституционных традиций и общих международных обязательств государств-членов, Договора о Европейском Союзе (994_029) и Договора о Европейских сообществах (994_017, 994_026, 994_027), Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод (995_004), Социальных хартий (994_062, 994_044), принятых Европейским сообществом и Советом Европы, а равно судебной практики суда Европейских сообществ и Европейского суда по правам человека.

Обладание этими правами влечет за собой ответственность и обязанности как по отношению к другим людям, так и по отношению к мировому сообществу и будущим поколениям.

Следуя изложенному, Европейский Союз признает формулируемые ниже права, свободы и принципы.


Глава I. Достоинство

Статья 1. Достоинство человека

Достоинство человека неприкосновенно. Его необходимо уважать и защищать.

Статья 2. Право на жизнь 

1. Каждый человек имеет право на жизнь.
2. Никто не может быть приговорен к смертной казни или казнен.

Статья 3. Право на личную неприкосновенность

1. Каждый человек имеет право на физическую неприкосновенность и неприкосновенность психики.
2. В области медицины и биологии необходимо прежде всего обеспечить:
- добровольное и свободное согласие заинтересованного лица в соответствии с установленным законом порядком;
- запрещение евгенической практики, прежде всего той, которая направлена на селекцию человека;
- запрещение использования тела человека и его частей как таковых в качестве источника наживы;
- запрещение репродуктивного клонирования человеческих существ.

Статья 4. Запрещение пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающему достоинство обращению и наказанию

Никто не должен подвергаться пыткам или жестокому, бесчеловечному или унижающему достоинство обращению и наказанию.

Статья 5. Свобода от рабства и подневольного состояния

1. Никто не должен содержаться в рабстве или подневольном состоянии.
2. Никто не может привлекаться к принудительному или обязательному труду.
3. Торговля людьми запрещается.


Глава II. Свободы

Статья 6. Право на свободу и личную неприкосновенность

Каждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность.

Статья 7. Уважение частной и семейной жизни

Каждый человек имеет право на уважение его частной и семейной жизни, на неприкосновенность жилища и тайну корреспонденции.

Статья 8. Защита сведений личного характера

1. Каждый человек имеет право на охрану касающихся его сведений личного характера.
2. Эти сведения должны использоваться в соответствии с установленными правилами в определенных целях и на основании разрешения заинтересованного лица либо на иных правомерных основаниях, предусмотренных законом. Каждый человек имеет право на доступ к относящимся к нему собранным сведениям и добиваться внесения в них исправления.
3. Соблюдение этих правил подлежит контролю со стороны независимого органа.

Статья 9. Право на вступление в брак и право на создание семьи

Право на вступление в брак и право на создание семьи гарантируются в соответствии с национальным законодательством, регламентирующим его осуществление.

Статья 10. Свобода мысли, совести и религии

1. Каждый человек имеет право на свободу мысли, совести и религии. Это право включает свободу менять свою религию или убеждения, а равно свободу исповедовать свою религию или придерживаться убеждений как индивидуально, так и сообща с другими, публичным или частным образом, в богослужении, вероучении и отправлении религиозных и ритуальных обрядов.
2. Право на отказ от военной службы по религиозно-этическим мотивам признается в соответствии с национальным законодательством, регламентирующим его осуществление.

Статья 11. Свобода выражения своего мнения и свобода информации

1. Каждый человек имеет право на свободу выражать свое мнение. Это право включает свободу придерживаться своего мнения, получать и распространять информацию и идеи без какого-либо
вмешательства со стороны публичных властей и независимо от государственных границ.
2. Соблюдаются свобода и плюрализм средств массовой информации.

Статья 12. Свобода собраний и ассоциаций

1. Каждый человек имеет право на свободу мирных собраний и на свободу ассоциации с другими на всех уровнях, в частности, в политической, профсоюзной и общественной жизни, что подразумевает право каждого человека создавать совместно с другими профессиональные союзы и вступать в них для защиты своих интересов.
2. Политические партии, действующие на уровне Европейского Союза, содействуют выражению политической воли граждан Союза.

Статья 13. Свобода художественного творчества и научно-исследовательской деятельности

Гарантируется свобода художественного творчества и научно-исследовательской деятельности. Соблюдается свобода преподавания в вузах.

Статья 14. Право на образование

1. Каждый человек имеет право на образование, а также на доступ к профессиональной подготовке и повышению квалификации.
2. Это право включает возможность бесплатного получения обязательного образования.
3. Свобода создавать учебные заведения при условии соблюдения демократических принципов, а также право родителей обеспечивать своим детям обучение и воспитание в соответствии с их религиозными, философскими и педагогическими убеждениями, соблюдаются в соответствии с национальным законодательством, регламентирующим их осуществление.

Статья 15. Свобода профессиональной деятельности и право на труд
1. Каждый человек имеет право на труд и на осуществление профессиональной деятельности, которую он свободно выбирает или на которую он свободно соглашается.
2. Каждый гражданин и каждая гражданка Союза имеет право искать работу, работать, учреждать собственное дело или предоставлять услуги на территории любого государства-члена.
3. Выходцы из третьих стран, имеющие разрешение на работу на территории государств-членов, имеют право на равные условия труда с гражданами Европейского Союза.

Статья 16. Свобода предпринимательства
Свобода предпринимательства признается в соответствии с правом Европейских сообществ и национальным законодательством и практикой.

Статья 17. Право собственности

1. Каждый человек имеет право владеть, пользоваться, распоряжаться и завещать свою законно приобретенную собственность. Никто не может быть лишен своего имущества, иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом, при условии справедливой и своевременной компенсации за причиненный ущерб. Пользование собственностью может регламентироваться законом в соответствии с общественными интересами.
2. Интеллектуальная собственность охраняется.

Статья 18. Право на убежище
Право на убежище гарантируется согласно положениям Женевской конвенции от 28 июля 1951 года (995_011) и Протокола от 31 января 1967 года о статусе беженцев (995_363) и в соответствии с Договором об учреждении Европейского сообщества (994_017).

Статья 19. Защита в случае ссылки, высылки и экстрадиции
1. Коллективная высылка запрещается.
2. Никто не может быть сослан, выслан или экстрадирован в государство, в котором существует серьезная опасность того, что ему может быть вынесен смертный приговор, что он может подвергнуться пыткам или другим видам бесчеловечного или унижающего достоинство человека обращения или наказания.


Глава III. Равенство

Статья 20. Равенство в правах

Все люди равны в правах.

Статья 21. Недопущение дискриминации

1. Запрещается дискриминация любого рода, в частности, по признаку пола, расы, цвета кожи, этнического или социального происхождения, генетических характеристик, языка, религии или убеждений, политических и иных взглядов, принадлежности к национальному меньшинству, имущественного положения, происхождения, ограниченной трудоспособности, возраста или сексуальной ориентации.
2. В сфере применения Договора, учреждающего Европейское сообщество (994_017) и Договора о Европейском Союзе (994_029) и без ущерба для особых положений указанных договоров любая дискриминация по признаку гражданства запрещается.

Статья 22. Культурное, религиозное и языковое разнообразие

Европейский Союз уважает культурное, религиозное и языковое разнообразие.

Статья 23. Равноправие мужчин и женщин
Равноправие мужчин и женщин должно быть обеспечено во всех областях, в том числе в области трудоустройства, работы и вознаграждения за труд.
Принцип равноправия не является препятствием для сохранения или принятия мер, предусматривающих особые преимущества для недостаточно представленного пола.

Статья 24. Права ребенка

1. Дети имеют право на защиту и уход, необходимые для их благополучия. Они могут свободно выражать свое мнение. Оно учитывается в касающихся их случаях в зависимости от их возраста и зрелости.
2. При совершении любых действий в отношении детей, как со стороны публичных властей, так и со стороны частных учреждений, высшие интересы ребенка должны рассматриваться как приоритетные.
3. Каждый ребенок имеет право регулярно поддерживать личные отношения и прямые контакты с обоими родителями, если только это не противоречит его интересам.

Статья 25. Права пожилых людей

Европейский Союз признает и уважает право пожилых людей вести достойную и независимую жизнь и участвовать в социальной и культурной жизни.

Статья 26. Социальная реабилитация инвалидов
Союз признает и уважает право инвалидов пользоваться плодами мер, направленных на обеспечение их самостоятельности, их социальной и профессиональной реабилитации и их участия в жизни общества.


Глава IV. Солидарность

Статья 27. Право трудящихся на получение информации и проведение консультаций на уровне предприятия
Трудящимся или их представителям должно быть гарантировано право на своевременное получение информации и проведение консультаций на соответствующем уровне в тех случаях и на тех условиях, которые предусмотрены правом Европейских сообществ и национальным законодательством и практикой.

Статья 28. Право на ведение переговоров и коллективные действия

Трудящиеся и работодатели или их соответствующие организации, согласно праву Сообщества и национальному законодательству и практике, имеют право обсуждать и заключать коллективные договоры на соответствующем уровне и, в случае столкновения интересов, прибегать к коллективным действиям, в том числе забастовкам, для защиты своих интересов.

Статья 29. Право на услуги по трудоустройству
Каждый человек имеет право на доступ к бесплатным услугам по трудоустройству.

Статья 30. Защита в случае незаконного увольнения
Каждый трудящийся имеет право, в соответствии с правом Сообщества и национальными законодательством и практикой, на защиту от незаконного увольнения.

Статья 31. Справедливые и равные условия труда
1. Каждый трудящийся имеет право на работу в условиях, обеспечивающих охрану его здоровья, его безопасность и уважение его достоинства.
2. Каждый трудящийся имеет право на ограничение максимальной продолжительности рабочего времени и на ежедневный и еженедельный отдых, а равно на ежегодный оплачиваемый отпуск.

Статья 32. Запрещение использования детского труда и охрана труда молодых людей
Использование детского труда запрещается. Минимальный возраст для приема на работу не может быть ниже возраста завершения обязательного школьного образования, без ущерба для норм, более благоприятных в отношении молодых людей, кроме случаев отдельных ограниченных исключений.
Молодым людям, принятым на работу, создаются соответствующие их возрасту условия труда; им обеспечивается защита от экономической эксплуатации и привлечения к любому труду, который может причинить вред их безопасности, здоровью, физическому, умственному, моральному или социальному развитию, либо воспрепятствовать получению ими образования.

Статья 33. Семейная жизнь и профессиональная деятельность
1. Охрана семьи обеспечивается на юридическом, экономическом и социальном уровнях.
2. В целях обеспечения возможности совмещать семейную жизнь и профессиональную деятельность каждой женщине предоставляется право на защиту от увольнения по причине беременности, а также право на оплачиваемый отпуск по беременности и родам и послеродовой отпуск, или отпуск в связи с усыновлением ребенка.

Статья 34. Социальное обеспечение и социальная помощь
1. Европейский Союз признает и соблюдает право на получение пособий по социальному страхованию и социальное обеспечение в случае рождения ребенка, болезни, производственных травм, невозможности самостоятельного существования или старости, а также в случае потери работы в соответствии с условиями, предусмотренными правом Европейских сообществ и национальными законодательством и практикой.
2. Любое лицо, проживающее или перемещающееся на законных основаниях на территории Европейского Союза, имеет право на выплату пособий в сфере социального обеспечения и социальные льготы в соответствии с правом Европейских сообществ и национальными законодательством и практикой.
3. В целях борьбы с социальным отторжением и бедностью Европейский Союз признает и соблюдает право на получение социальной помощи и жилищных субсидий, предназначенных для обеспечения достойного существования для всех, кто не располагает достаточными средствами, в соответствии с условиями, предусмотренными правом Европейских сообществ и национальным законодательством и практикой.

Статья 35. Охрана здоровья
Каждый человек имеет право на профилактическое лечение и медицинское обслуживание на условиях, предусмотренных национальными законодательством и практикой. Повышенное внимание должно уделяться защите здоровья человека при разработке и осуществлении всех политик и действий Европейского Союза.

Статья 36. Доступ к услугам в сфере экономики

В целях содействия социальному сплочению и территориальной интеграции Европейского Союза в соответствии с Договором, учреждающим Европейское сообщество (994_017) Европейский Союз признает и соблюдает право на доступ к экономическим услугам общенационального характера в том виде, как это предусмотрено национальными законодательством и практикой.

Статья 37. Защита окружающей среды
Политики Европейского Союза должны включать повышенный уровень защиты окружающей среды и обеспечивать улучшение ее качества в соответствии с принципом устойчивого развития.

Статья 38. Защита прав потребителя
Политики Европейского Союза должны включать повышенный уровень защиты прав потребителя.


Глава V. Гражданство

Статья 39. Право избирать и быть избранным на выборах в Европейский парламент
1. Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза имеет право избирать и быть избранным на выборах в Европейский парламент, проводящихся в государстве-члене Союза, в котором он или она проживают, на тех же условиях, что и граждане данного государства.
2. Члены Европейского парламента избираются в ходе всеобщих выборов путем прямого, свободного и тайного голосования.

Статья 40. Право избирать и быть избранным на муниципальных выборах

Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза имеет право избирать и быть избранным на муниципальных выборах, проводящихся в государстве-члене Союза, в котором он или она проживают, на тех же условиях, что и граждане данного государства.

Статья 41. Право на надлежащее управление

1. Каждый человек имеет право на беспристрастное, справедливое рассмотрение его дела в разумный срок институтами и органами Европейского Союза.
2. Данное право предусматривает, в частности:
- право каждого человека высказать свое мнение, до того как к нему персонально будут применены меры, которые могут повлечь за собой неблагоприятные для него последствия;
- право каждого человека на доступ к касающимся его материалам при соблюдении законных интересов конфиденциальности, а также профессиональной и коммерческой тайны;
- обязанность административных органов мотивировать принимаемые решения.
3. Каждый человек имеет право на возмещение Сообществом ущерба, причиненного его институтами или его служащими при исполнении ими своих обязанностей, в соответствии с общими принципами права государств-членов.
4. Каждый человек может обращаться в институты Европейского Союза на одном из официальных языков договоров и должен получить ответ на том же языке.

Статья 42. Право на доступ к документации

Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза, или любое физическое или юридическое лицо, проживающее или имеющее официальное зарегистрированное местопребывание в одном из государств-членов, обладает правом доступа к документам Европейского парламента, Совета и Европейской комиссии.

Статья 43. Омбудсман

Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза или любое физическое или юридическое лицо, проживающее или имеющее официальное зарегистрированное местопребывание в одном из государств-членов, вправе обратиться к Омбудсману Европейского Союза с жалобой в случае ненадлежащего выполнения функций институтами или органами Сообщества, за исключением жалоб на Европейский суд и суд первой инстанции при исполнении ими своих судебных функций.

Статья 44. Право на подачу петиции

Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза, физическое или юридическое лицо, проживающее или имеющее официальное зарегистрированное местопребывание в одном из государств-членов, обладает правом на подачу петиции в Европейский парламент.

Статья 45. Свобода передвижения и проживания
1. Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза обладает правом свободного передвижения и проживания на территории государств-членов.
2. Свобода передвижения и проживания может предоставляться в соответствии с Договором, учреждающим Европейское сообщество (994_017), выходцам из третьих стран, законно проживающим на территории любого государства-члена.

Статья 46. Дипломатическая и консульская защита

Каждый гражданин Европейского Союза пользуется на территории третьего государства, в котором его государство не имеет своего представительства, защитой дипломатических или консульских учреждений любого государства-члена на тех же условиях, что и граждане данного государства.


Глава VI. Правосудие

Статья 47. Право на эффективное средство правовой защиты и доступ к беспристрастному суду

Каждый человек, чьи права и свободы, гарантированные правом Европейского Союза, были нарушены, имеет право на эффективное средство правовой защиты в суде при соблюдении условий, предусмотренных настоящей статьей.
Каждый человек имеет право на справедливое, публичное и своевременное разбирательство его дела независимым и беспристрастным судом, созданным на основании закона. Каждый человек может прибегнуть к помощи адвоката, защитника и назначить своего представителя.
Те, кто не располагает достаточными средствами, освобождаются от судебных расходов, в той мере, в которой это освобождение необходимо для обеспечения эффективного доступа к правосудию.

Статья 48. Презумпция невиновности и право на защиту

1. Каждый обвиняемый считается невиновным, пока виновность его не будет установлена согласно закону.
2. Каждому обвиняемому гарантируется соблюдение его права на защиту.

Статья 49. Принципы законности и соответствия наказания совершенному преступлению

1. Никто не может быть осужден за совершение какого-либо деяния или бездействия, которое, согласно действовавшему в момент его совершения национальному или международному праву, не являлось правонарушением. Равным образом не может налагаться наказание, более тяжелое нежели то, которое подлежало применению в момент совершения правонарушения. Если после совершения правонарушения законом устанавливается более легкое наказание, оно подлежит применению.
2. Ничто в настоящей статье не препятствует преданию суду и наказанию любого лица за любое деяние или бездействие, которое в момент совершения являлось преступлением согласно общим принципам права, признанным международным сообществом.
3. Мера наказания должна соответствовать тяжести совершенного преступления.

Статья 50. Право не быть повторно осужденным или наказанным в уголовном порядке за одно и то же преступление
Никакое лицо не должно быть повторно судимо или наказано в уголовном порядке за преступление, в совершении которого оно уже было окончательно оправдано или осуждено на территории Европейского Союза в соответствии с законом.


Глава VII. Общие положения

Статья 51. Сфера применения

1. Положения настоящей Хартии адресуются институтам и органам Европейского Союза при соблюдении принципа субсидиарности, а также к государствам-членам исключительно в случаях применения ими права Европейского Союза. Соответственно они соблюдают права, следуют принципам и способствуют их применению согласно своей компетенции.
2. Настоящая Хартия не создает новых полномочий и не ставит новых задач перед Сообществом и Европейским Союзом, и не изменяет их полномочия и задачи, определенные в договорах.

Статья 52. Сфера действия гарантируемых прав

1. Любое ограничение прав и свобод, признанных настоящей Хартией, должно быть предусмотрено законом и соблюдать основное содержание этих прав и свобод. Ограничения могут применяться лишь при соблюдении принципа пропорциональности и только в том случае, если они необходимы и действительно отвечают общим целям, признаваемым Европейским Союзом, или необходимы для защиты прав и свобод других людей.
2. Права, признаваемые в настоящей Хартии и основанные на Договорах о Сообществах (994_017, 994_026, 994_027) или на Договоре о создании Европейского Союза (994_029), осуществляются на условиях и в пределах, в них установленных.
3. В той мере, в которой настоящая Хартия содержит права, соответствующие правам, гарантируемым Европейской конвенцией о защите прав человека и основных свобод (995_004), их смысл и применение совпадают со смыслом и применением установленными названной Конвенцией. Данное положение не является препятствием для их более широкой защиты по праву Европейского Союза.

Статья 53. Уровень защиты
Ни одно из положений настоящей Хартии не должно толковаться как ограничивающее или наносящее ущерб правам человека и основным свободам в соответствующей сфере их применения, признанным правом Европейского Союза, международным правом и международными конвенциями, участниками которых являются Европейский Союз, Европейское сообщество или все государства-члены, и в особенности Европейской конвенцией о защите прав человека и основных свобод (995_004), а также конституциями государств-членов.

Статья 54. Запрещение злоупотребления правом

Ничто в настоящей Хартии не может толковаться как предполагающее право заниматься какой-либо деятельностью или совершать какие-либо действия, направленные на попрание прав и свобод, изложенных в настоящей Хартии, или на их ограничение в большей степени, нежели это предусмотрено настоящей Хартией.

____________

//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_524


Флаг Европы — представляет собой 12 золотых пятиконечных звёзд, расположенных по кругу, аналогично цифрам на циферблате часов. Первоначально являлся флагом Совета Европы.

В официальном пояснении к решению комитета министров Европейского совета от 9 декабря 1955 года по принятию флага говорится следующее:

На фоне голубого неба западного мира звёзды символизируют народы Европы в кругу, знак единства. Число звёзд неизменно, определяется равным двенадцати. Это число символизирует совершенство и полноту … Как двенадцать знаков зодиака представляют всю вселенную, так двенадцать золотых звёзд стоят за все народы Европы, и за те, что ещё не могут участвовать в построении Европы в единстве и мире.

//ru.wikipedia.org/wiki/Флаг_Европы
//ru.wikipedia.org/wiki/Европейский_союз

Представительство ЕС в Украине
//eeas.europa.eu/delegations/ukraine/index_uk.htm

вівторок, 25 квітня 2000 р.

Про підсумки всеукраїнського референдуму 2000



ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ
ПОВІДОМЛЕННЯ
від 25.04.2000
м. Київ
vd20000425

Про підсумки всеукраїнського референдуму
16 квітня 2000 року

Відповідно до частин третьої, восьмої статті 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1286-12), статті 11 та пунктів 11, 13 статті 15 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" (733/97-ВР) Центральна виборча комісія на підставі протоколів комісії Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських комісій з всеукраїнського референдуму встановила, що:

загальна кількість громадян України, включених до списку громадян, які мають право брати участь у всеукраїнському референдумі, - 36629926

кількість громадян України, як одержали бюлетені, - 29728575

Референдум визнається таким, що відбувся, оскільки в ньому взяло участь більше половини (вісімдесят один цілих і п'ятнадцять сотих відсотка) громадян України, внесених у списки для голосування.

1. Кількість громадян України, як взяли участь у голосуванні з питання:

"Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: "Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України", яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: "та в інших випадках, передбачених Конституцією України?",

становить 29698047

1.1. Кількість громадян України, які голосували за схвалення зазначеного питання, - 25177984

1.2. Кількість громадян України, які голосували проти схвалення зазначеного питання, - 4126394

1.3. Кількість бюлетенів, визнаних недійсними, - 393669

1.4. Відповідно до частини сьомої статті 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" зазначене питання вважається ухваленим громадянами, оскільки за нього було подано більшість (вісімдесят чотири цілих шістдесят дев'ять сотих відсотка) голосів громадян України від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

2. Кількість громадян України, які взяли участь у голосуванні з питання:

"Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: "Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?",

становить 29694705

2.1. Кількість громадян України, які голосували за схвалення зазначеного питання, - 26461382

2.2. Кількість громадян України, які голосували проти схвалення зазначеного питання, - 2862560

2.3. Кількість бюлетенів, визнаних недійсними, - 370763

2.4. Відповідно до частини сьомої статті 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" зазначене питання вважається ухваленим громадянами, оскільки за нього було подано більшість (вісімдесят дев'ять відсотків) голосів громадян України від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

3. Кількість громадян України, які взяли участь у голосуванні з питання:

"Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів "чотириста п'ятдесят" на слово "триста", а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?",

становить 29694861

3.1. Кількість громадян України, які голосували за схвалення зазначеного питання, - 26730432

3.2. Кількість громадян України, які голосували проти схвалення зазначеного питання, - 2597915

3.3. Кількість бюлетенів, визнаних недійсними, - 366514

3.4. Відповідно до частини сьомої статті 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" зазначене питання вважається ухваленим громадянами, оскільки за нього було подано більшість (вісімдесят дев'ять цілих і дев'яносто одна сота відсотка) голосів громадян України від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

4. Кількість громадян України, які взяли участь у голосуванні з питання:
"Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?",

становить 29695380

4.1. Кількість громадян України, які голосували за схвалення зазначеного питання, - 24284220

4.2. Кількість громадян України, які голосували проти схвалення зазначеного питання, - 4994336

4.3. Кількість бюлетенів, визнаних недійсними, - 416824

4.4. Відповідно до частини сьомої статті 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" зазначене питання вважається ухваленим громадянами, оскільки за нього було подано більшість (вісімдесят один цілих і шістдесят вісім сотих відсотка) голосів громадян України від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Центральна виборча комісія 

____________
//uazakon.com/document/spart44/inx44810.htm

Василий Таций. Итоги всеукраинского референдума 2000 года незаслужено забыты


15 грудня 2000 року почалася акція "Україна без Кучми"...

понеділок, 27 березня 2000 р.

Рішення Конституційного Суду України (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) 2000


Конституційний Суд;
Рішення від 27.03.2000 № 3-рп/2000
Документ v003p710-00, остання версія -
Прийняття від 27.03.2000



ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 103 і 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою)

м. Київ, 27 березня 2000 року
Справа N 1-26/2000
N 3-рп/2000

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича - суддя-доповідач,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мартиненка Петра Федоровича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тимченка Івана Артемовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю представників суб'єктів права на конституційне подання - 103 і 108 народних депутатів України - Сіренка Василя Федоровича, Кушніра Олександра Дмитровича, Крючкова Георгія Корнійовича, Головатого Сергія Петровича, Кармазіна Юрія Анатолійовича, народних депутатів України; представників Президента України: Підпалова Леоніда Васильовича - заступника Глави Адміністрації Президента України, Стичинського Броніслава Станіславовича - першого заступника Міністра юстиції України, Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України; залучених до участі у розгляді справи: Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; уповноважених представників Центральної виборчої комісії: Алсуф'єва Віктора Володимировича, Співака Василя Івановича, Ставнійчук Марини Іванівни - членів Центральної виборчої комісії; свідка Григор'єва Володимира Вікторовича - голови ради житомирської обласної організації партії "Демократичний союз", розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями 103 і 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року N 65/2000.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стали конституційні подання народних депутатів України про відповідність Конституції України (конституційність) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року.

Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень від 18 лютого 2000 року відповідно до статті 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) зазначені конституційні подання були об'єднані в одне конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року.

Підставою для розгляду справи є наявність спірних питань стосовно відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року.

Заслухавши суддів-доповідачів Євграфова П.Б. і Корнієнка М.І., пояснення Сіренка В.Ф., Кушніра О.Д., Крючкова Г.К., Головатого С.П., Кармазіна Ю.А., Підпалова Л.В., Стичинського Б.С., Носова В.В., Селіванова А.О., Ставнійчук М.І., Алсуф'єва В.В., Григор'єва В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Указ Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року N 65/2000 (далі - Указ) видано на вимогу більш як трьох мільйонів громадян України, засвідчену в установленому порядку Протоколом Центральної виборчої комісії від 15 січня 2000 року (n0001359-00) "Про загальні підсумки збирання підписів громадян України під вимогою проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою". Метою цього референдуму є з'ясування позиції громадян України щодо ряду актуальних питань, а також внесення у зв'язку з цим відповідних змін до Основного Закону України.

Згідно з Указом (стаття 1) проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою проголошено на неділю 16 квітня 2000 року. На референдум виносяться такі питання (стаття 2):

1) "Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України XIV скликання і внесення у зв'язку з цим доповнення до частини другої статті 90 Конституції України такого змісту:

"а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?";

2) "Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту:

"Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України",

яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами:

"та в інших випадках, передбачених Конституцією України ?";

3) "Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України:

"Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?";

4) "Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів "чотириста п'ятдесят" на слово "триста", а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?";

5) "Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?";

6) "Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?".

В Указі (статті 3, 4, 5, 6, 7) також встановлюється форма бюлетеня для таємного голосування на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою, надаються відповідні доручення Кабінету Міністрів України та Центральній виборчій комісії щодо забезпечення фінансування підготовки та проведення референдуму, центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям.

2. Суб'єкти права на конституційне подання - 103 і 108 народних депутатів України - звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України, зокрема положенням її статей 8, 19, 72, 85, 92, 147, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення", Указ Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року.

У конституційних поданнях народних депутатів України, виступах представників суб'єктів права на конституційне подання наголошується, що Указ не відповідає Конституції України, тому що:

- відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інститут проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою на відміну від передбаченого статтею 13 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1286-12) інституту призначення всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України є принципово новим видом референдуму, організація та порядок проведення якого не визначені зазначеним Законом, що унеможливлює проведення такого референдуму;

- всеукраїнським референдумом за народною ініціативою безпосередньо не можуть вноситися зміни до Конституції України, оскільки це суперечило б її розділу XIII "Внесення змін до Конституції України";

- Конституція України не містить положень про консультативні референдуми. Проте в пунктах 5, 6 статті 2 Указу сформульовані питання, які становлять предмет консультативного референдуму, тоді як положення пунктів 1, 2, 3, 4 цієї ж статті є предметом зобов'язального (імперативного) референдуму;

- питання, які згідно з Указом мають бути включені до бюлетенів, не відповідають вимогам щодо проведення референдумів, оскільки деякі з них охоплюють два і більше самостійних питань, що істотно може вплинути на вільне волевиявлення громадян під час голосування.

3. У листах, які надійшли від Президента України до Конституційного Суду України, а також у поясненнях представників Президента України на пленарному засіданні Суду висловлено протилежну позицію щодо суті всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Основний зміст цієї позиції такий:

- Конституція України не запровадила нового виду референдуму, а лише надала Президентові України повноваження проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою, яке раніше здійснювала Верховна Рада України відповідно до Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року;

- проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою гарантується статтею 72 Конституції України. Проголосити цей референдум - конституційний обов'язок Президента України як глави держави і гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102, пункт 6 статті 106 Конституції України);

- Конституція України, Закон України "Про Центральну виборчу комісію" (733/97-ВР), Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" в частині, що не суперечить Конституції України, інші закони створюють достатню правову базу для проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою;

- право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Тому предметом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою може бути будь-яке питання, за винятком тих, що передбачені статтею 74 Конституції України;

- воля народу, що буде виявлена на всеукраїнському референдумі, проголошеному Президентом України за народною ініціативою, не може мати дорадчого характеру. Тому в разі підтримки народом положень, які включені до пунктів 1, 2, 3, 4 статті 2 Указу, ці положення мають стати частиною тексту Конституції України;

- питання, викладені в пунктах 5, 6 статті 2 Указу, що стосуються запровадження в Україні двопалатного парламенту та порядку прийняття Конституції України, можуть бути реалізовані в новій Конституції України, яка має бути прийнята всеукраїнським референдумом.

4. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить з такого:

4.1. Всеукраїнський референдум є однією з форм народного волевиявлення (стаття 69 Конституції України), який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) (частина перша статті 72). Зокрема, Верховна Рада України призначає всеукраїнський референдум з питань про зміну території України (стаття 73, пункт 2 частини першої статті 85 Конституції України); Президент України - щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України (пункт 6 статті 106). Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (стаття 74 Конституції України).

Конституція України також передбачає проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, який проголошує Президент України на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області (частина друга статті 72, пункт 6 статті 106).

З огляду на положення статті 8 Конституції України щодо прямої дії її норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина друга статті 72 Конституції України встановлює первинну і принципово важливу правову основу для проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Цей референдум може бути проведений відповідно до чинного законодавства. Тому положення статей 1, 3, 4, 5, 6, 7 Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" (65/2000) від 15 січня 2000 року є такими, що відповідають Конституції України.

4.2. Згідно з Конституцією України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (стаття 5).

Внесення змін до Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України, які здійснюються в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України (пункт 1 частини першої статті 85). Відповідно до статті 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності позитивного висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157, 158 Конституції України.

Виходячи з цілісності та системного аналізу Конституції України, яка має найвищу юридичну силу (частина друга статті 8), Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституція України при внесенні до неї змін передбачає збалансованість дій Президента України, народних депутатів України, Верховної Ради України при реалізації волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (стаття 157). У зв'язку з цим Конституційний Суд України вважає необгрунтованою думку, висловлену учасниками конституційного провадження, згідно з якою ні Центральна виборча комісія, ні Президент України, ні інші державні органи не повноважні здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України питань, які пропонуються ініціативними групами громадян для всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

4.3. Аналізуючи питання, які пропонується включити до бюлетенів для таємного голосування на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою 16 квітня 2000 року, Конституційний Суд України дійшов висновку, що питання, сформульовані ініціативними групами громадян і викладені в пунктах 2, 3, 4, 5 статті 2 Указу, відповідно до Конституції України можуть бути винесені на всенародне голосування.

Виходячи з положень статей 69, 72 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що у разі схвалення всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питань, викладених у пунктах 2, 3 4, 5 статті 2 Указу, ці питання є обов'язковими для розгляду і прийняття рішень відповідними органами державної влади в порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом XIII "Внесення змін до Конституції", та законами України.

4.4. Питання, викладені в пункті 1 ("Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України XIV скликання і внесення у зв'язку з цим доповнення до частини другої статті 90 Конституції України такого змісту: "а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?") і пункті 6 ("Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?") статті 2 Указу, суперечать Конституції України, оскільки:

1) чинна Конституція України не передбачає інституту висловлення недовіри на всеукраїнському референдумі, в тому числі проголошеному за народною ініціативою, Верховній Раді України чи будь-яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їх повноважень. Тому винесення на всеукраїнський референдум питання щодо недовіри Верховній Раді України за відсутності названого інституту в Основному Законі України було б порушенням такого конституційного принципу, як здійснення органами державної влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією України, та принципів правової держави, якою проголошено Україну.

Враховуючи ту обставину, що викладене в пункті 1 статті 2 Указу питання про висловлення недовіри Верховній Раді України XIV скликання за змістом нерозривно пов'язане з пропозицією щодо внесення відповідної зміни до Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 1 статті 2 Указу не відповідають Конституції України повністю;

2) закріплюючи право визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно за народом, Основний Закон України встановив чіткий порядок внесення змін до Конституції України.

Викладене в пункті 6 статті 2 Указу питання виноситься на всеукраїнський референдум без з'ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що питання, сформульовані в пунктах 1, 6 статті 2 Указу, мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 51, 61, 70, 81 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статті 1, пунктів 2, 3, 4, 5 статті 2, статей 3, 4, 5, 6, 7 Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року N 65/2000.

Схвалені всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питання, викладені в пунктах 2, 3, 4, 5 статті 2 Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою", є обов'язковими для розгляду і прийняття рішень у порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом XIII "Внесення змін до Конституції України", та законами України.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року N 65/2000:

1) пункту 1 статті 2 Указу, в якому викладено питання: "Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України XIV скликання і внесення у зв'язку з цим доповнення до частини другої статті 90 Конституції України такого змісту: "а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?";

2) пункту 6 статті 2 Указу, в якому викладено питання: "Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?".

3. Положення Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою", що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Виконання цього Рішення покласти на Президента України, Верховну Раду України, Центральну виборчу комісію.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-00