понеділок, 30 серпня 2004 р.

Розпорядок Диктатора ЗУНР в справі зорганізування Комісії кодифікаційної при Уряді Диктатора ЗУНР для справ внутрішніх, судівництва і комунікації 1920


Диктатор Західно-Української Народної Республіки

Розпорядок Диктатора ЗУНР з дня 30 серпня 1920
в справі зорганізування Комісії кодифікаційної при 
Уряді Диктатора ЗУНР для справ внутрішніх, судівництва і
комунікації

§ 1

Для підготування і розроблення матеріалів, потрібних для законодатної діяльності Уряду, утворюється при уряді Диктатора ЗУНР для справ внутрішніх, судівництва і комунікації постійну Комісію кодифікаційну, якої членів іменує і звільняє Диктатор ЗУНР на внесення Уповноваженого для справ внутрішніх і прч.

§ 2

Завданням сеї Комісії, яка стає під проводом Уповноваженого Диктатора для справ внутрішніх, судівництва і комунікації і якої діяльність обіймає усі області адміністрації, є:

1/ усталити, які закони і розпорядки видано на Західній Україні за часів української влади, та провірити їх форму і зміст,

2/ ствердити, які закони і розпорядки видано в часі, коли Всхідна Галичина була окупована через Польщу, та заопініювати, котрі з тих законів і розпорядків мусили б бути сейчас ухилені, котрі вимагають певних змін, а котрі можуть бути без змін рециповані,

3/ розслідити, які зміни в устрою держави, в законодавстві, адміністрації та організації урядів перевели по розпаді Австрії сукцесійні держави /Чех.[ія], Нім.[еччина], Австрія, Югославія/,

4/ уложити план обняття адміністрації на території Всхідної Галичини.

§ 3

Правильник для внутрішнього урядування Комісії кодифікаційної наданий буде розпорядком уповноваженого для справ внутрішніх, судівництва і комунікації.

§ 4

Розпорядок сей обов’язує з днем 30 серпня 1920.

§ 5

Виконання сего розпорядку доручу уповноваженому для справ внутрішніх, судівництва і комунікації.

Відень, дня 30 серпня 1920.
Диктатор ЗУНР: Петрушевич

____________
ЦДАВО України. Ф. 2192. Оп. 2. Спр. 7. Арк. 12-12 зв. Оригінал.
//www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=1237881

Конституція Західно-Української Народної Республіки (проект Станіслава Дністрянського) 1920 
Розпорядок Диктатора ЗУНР про виконування Уповноваженими атрибутів державної влади в часі неприсутності Диктатора 1920 
Розпорядок Диктатора ЗУНР про організацію Уряду для виконування державної влади в Західно-Українській Народній Республіці 1920 
Закон про уживання мови на Західній Області Української Народної Республіки 1919 
Велика Злука. День проголошення самостійності України 1919
Закон про Виділ Української Національної Ради 1919 
Обіжник Ради Державних Секретарів Західної Української Народньої Республіки до державних повітових Комісарів про їх обов’язки та права 1918 
Тимчасовий основний закон Української Національної Ради про державну самостійність Західної-Української Народньої Республіки 1918 
Основи державного устрою Галицької Республіки (проект статуту) 1918 
Поклик Української Національної Ради до Українського Народу (про взяття верховної державної влади у Львові) 1918 
Проголошення Української Національної Ради Українському Народу про утворення Української Держави 1918 
Проклямація Української Національної Ради про утворення Української Держави 1918 
Статут Української Національної Ради 1918 
Устрій Галицької Держави (проект тимчасових основних законів Станіслава Дністрянського) 1918

//www.kmu.gov.ua/control/ru/photogallery/photo?photoId=67185342&

Розпорядок Диктатора ЗУНР про виконування Уповноваженими атрибутів державної влади в часі неприсутності Диктатора 1920


Диктатор Західно-Української Народної Республики

Розпорядок Диктатора ЗУНР з дня 30 серпня 1920
про виконування Уповноваженими атрибутів державної
влади в часі неприсутності Диктатора

§ 1

Під час довшої неприсутності Диктатора ЗУНР в місці осідку Уряду Диктатора ЗУНР і оскільки безпосереднє зношення з ним осіб, поставлених на чолі поодиноких його відділів Уряду, стає через те неможливим, є обов’язані Уповноважені Диктатора ЗУНР згл. особи, поставлені в їх місце на чолі самостійних відділів Уряду перед вирішенням важних засадничих чи то взагалі важних справ з приділених їм областей адміністрації, піддавати їх під розвагу і вирішення Колегії Уповноважених Диктатора ЗУНР.

§ 2

До участі в нарадах колегії можуть бути покликані Диктатором також інші особи з голосом дорадчим або рішаючим.

§ 3

В разі безсумнівної наглості справи може колегія уповноважених виїмково видавати постанови також у справах, застережених особистому вирішенню Диктатора, з виключенням, одначе, справ: найвищого військового проводу, законодатних та рішень, які викликували б зміну прийнятого Диктатором ЗУНР напряму політичного.

§ 4

Повисші постанови не звільнюють Уряд від обов’язку удержування в міру можності зв’язку безпосереднього з особою Диктатора і засягання його інструкцій в дорозі урядовій.

§ 5

До скликування засідань Колегії і ставленя на порядок дневний справ, які уважає за важні, є управнений кожний Уповноважений Диктатора ЗУНР, стоячий на чолі самостійного відділу.

§ 6

Кожний Уповноважений і особи, покликані до того Диктатором, є обов’язані брати участь в нарадах Колегії.

§ 7

Провід нарад виконують уповноважені по черзі, означеній віком.

До важності рішень вимагається повідомлення усіх управлених до участі та звичайної більшості голосів усіх управнених до рішаючого голосу.

§ 8

Формальне запрошення до участі в нарадах переводить на візвання управненої особи Президіяльна Канцелярія Диктатора ЗУНР.

§ 9

Шеф Президіяльної Канцелярії веде протокол нарад для ствердження: присутніх учасників, порядку дневного, внесків, висліду голосуваня та автентичного тексту ухвал.

Протокол підписується провідником нарад і ведучим його та переховується Президіяльною Канцелярією.

§ 10

В разі потреби оголошення або доведення до відома третіх осіб правосильних рішень Колегії – мають вони бути на жадання одного з Уповноважених означені як рішення Уряду Диктатора ЗУНР, видані на основі сего Розпорядку.

§ 11

Диктатор означує окремим обіжником день, з котрим зайдуть, згл. устануть умови примінення сего Розпорядку. В нім будуть означені також особи, які з поза Уповноважених увійдуть до Колегії, і їх права.

§ 12

Розпорядок сей входить в жит[тя] з днем 31 серпня 1920.

Відень, дня 30 серпня 1920.
Диктатор ЗУНР: Петрушевич

____________
ЦДАВО України. Ф. 2192. Оп. 2. Спр. 7. Арк. 13—14. Оригінал.
//www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=1237881

Конституція Західно-Української Народної Республіки (проект Станіслава Дністрянського) 1920 
Розпорядок Диктатора ЗУНР в справі зорганізування Комісії кодифікаційної при Уряді Диктатора ЗУНР для справ внутрішніх, судівництва і комунікації 1920
Розпорядок Диктатора ЗУНР про організацію Уряду для виконування державної влади в Західно-Українській Народній Республіці 1920 
Закон про уживання мови на Західній Області Української Народної Республіки 1919 
Велика Злука. День проголошення самостійності України 1919
Закон про Виділ Української Національної Ради 1919 
Обіжник Ради Державних Секретарів Західної Української Народньої Республіки до державних повітових Комісарів про їх обов’язки та права 1918 
Тимчасовий основний закон Української Національної Ради про державну самостійність Західної-Української Народньої Республіки 1918 
Основи державного устрою Галицької Республіки (проект статуту) 1918 
Поклик Української Національної Ради до Українського Народу (про взяття верховної державної влади у Львові) 1918 
Проголошення Української Національної Ради Українському Народу про утворення Української Держави 1918 
Проклямація Української Національної Ради про утворення Української Держави 1918 
Статут Української Національної Ради 1918 
Устрій Галицької Держави (проект тимчасових основних законів Станіслава Дністрянського) 1918

Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич з членами свого уряду в еміграції. 
Відень, 1920 р. //kolpravda.at.ua/news/2009-11-02-66

вівторок, 24 серпня 2004 р.

Юрій Іллєнко: До зброї!


Не знаю кращої відозви, ніж ці безсмертні слова: 
І мертвим, і живим, і ненародженим... 

Сьогодні в Україні вони звучатимуть приблизно так: «Титульному етносу України — бомжам, невільним нелеґалам-заробітчанам по всіх неукраїнах, рабиням і рабам секс-індустрії глобалізму, героїчним жебракам-освітянам, безсилим від голоду вченим, митцям у внутрішній еміґрації, обеззброєній славі України — військовим, нацькованим на неньку чиновникам, студентам і пенсіонерам — жертвам чергового геноциду окупаційної влади, сотням тисяч самогубців із відчаю, мільйонам абортованих через безнадію.

Приспаному інтелекту України і в солодкому сні незалежності — зґвалтованому.

І все ж таки, єдиній надії нації — постінтеліґенції — відозва: 

«До зброї!»

Моя зброя — мій інтелект. Наша зброя — наш інтелект!

Живу на окупованій ворогом моїй етнічній інформаційній території. Ворогом, який запроваджує зачистку території моєї культури, геноцид моєї титульної в цій культурі нації, нації, яка створила цю культуру.

Головний інструмент геноциду проти мене — дезінформація.

Годі вже згадувати Шевченка всує — згадаймо Заповіт дослівно.

У Заповіті, крім слова — поховайте, є слово — вставайте!

Крім слова — воля, є дієслово — окропіте!

Нікому не дано права змінювати імперативні мандати Запо-віту. Навіть юристам. Навіть президентам. Навіть ляльководам президентів.

Мандат на повстання вручив нам Шевченко.

Він сказав: «Вражою злою кров’ю волю окропіте!»

Накази не обговорюються.

Накази виконуються.

Тож — виконуймо.

Живемо, тобто жевріємо, вовками виємо, відокремлено, поодиноко, самотньо, по-хуторянськи вже скавчимо собаками.

Одинокого Сірка в чистому полі навіть заєць забиває.

Наші інтелектуали стали об’єк-том маніпуляції, зачистки, геноциду.

Саме інтелектуалів, саме інтеліґенцію повністю відсунуто на марґінал базікання про свободу, лібералізм, справедливість, незалежність і таке інше. Відсунуто від реальних процесів державотворення, від приватизації, від со-ціального добробуту, від роботи, від творчості, від інформації.

Наші голови — вже не голови, а жлукта — видовбані з деревини посудини, в яких золили, відбілювали полотно наші предки, а зараз відбілюють, золять наші мозкові звивини, як звивини полотна, інформаційні окупанти, ситуативні власники-загарбники наших із вами капіталів та інтелектуальних надбань.

Інтернет-жлукта, прокиньмося!

Привид сновигає Европою, — лякали людство два німецькі інтелектуальні євреї аж у позатому столітті, — Привид комунізму! Вони знали, що базікають, бо самі того привида клонували із самих себе, зі своїх голів, і засмітили тими примарами, ілюзіями, сновидами увесь, тоді ще цнотливий, недорозвинутий інформаційний простір уже тоді старої та немічної Европи.

Ті привиди мали властивість розмножуватися, як таргани, і мутантуватися, як їхні винахідники.

Вранці 1 січня XXI століття людство прокинулося в інформаційній ері. Мезозойська ера раптом на ранок закінчилася.

Ніби сніг за вікном одного весняного ранку.

У кожного за вікном — ера інформаційна, де б не було те вікно, — чи на Манхеттені, чи на хуторі поблизу Диканьки, в Тайбею, Ріо-де-Жанейро, чи на Алясці.

Через вікно на Манхеттені на світанку століття показали, як завалюють Близнюків Усесвітньої Торгівлі.

Через вікно в Кремлі показали, як труїть газом, ніби у штатному Освенцімі, своїх слухняних  громадян сам президент на повчальному для цілого світу спектаклі «Норд-Ост».

Через вікно в Багдаді показали, як шукають воші в брудному волоссі вчорашнього диктатора, а може, — не воші, а таємну зброю, в той час, як у Білому Домі роблять педикюр собачці Буша, бо вона забруднила лапки в калюжці нафти.

Через вікно на Банковій показали, як телеведучий (підозріло схожий на Карла Маркса — чи то, бува, не він сам?) дражнить хохла на хуторі поблизу Диканьки, а українські письменники спалюють свої рукописи під вікнами прем’єра, щоб зігрітися.

Багато чого показали цікавого.

І все це — через чотири кватирки (два вуха й два ока) в моїй довбаній голові-жлукті — впаковувалося у мій понівечений, відбілений, страждальний, загиджений ідеологічною дезою, зомбований, напівголодний інтелект...

Це був ранок століття. Початок інформаційної ери.

Тринадцятий рік Незалежності.

Я прокинувся.

Чи, може, ми вже всі прокинулися?

Не знаю, бо ми всі роз’єднані.

Не чую, щоб хтось комусь посміхнувся: «Доброго ранку! Слава Ісу! Слава Україні!»

А скрізь лише: «Здравствуйте, мама. Здесь, в Украине, можно было бы неплохо жить, если бы не эти хохлы с их дурацкой национальной идеей».

Інформаційна ера, перш за все, подбала, щоб споживач інформації був не колективний, а відокремлений від інших.

Сам на сам з інформацією.

Дезінформацією — так буде точніше.

Власне, сьогодні — це сино-німічний ряд, якщо поставити в нього ще й слово терор.

Інформаційний терор, інформаційне залякування, інформа-ційне розтління, інформаційне знущання, інформаційний голодомор, інформаційне замовчування — краще, ніж мочити у сортирі, або контрольний постріл у потилицю в ліфті.

В чиїх руках інформація — той новітній диктатор.

Інформацію, хочеш ти того чи не хочеш, доставлять тобі через твої чотири довірливі кватирки персонально додому, або де б ти не був.

Все одно тебе замочать інформацією, — сказав же Цар.

Лише відкрий вікно комп’ютера, зазирни у вічко телетруни, погортай листя отруєних прайс-листів, встроми носа в заразні метастази мас-медіа, повсовуй у вуха банани слухових апаратів, що під’єднані до міазмів російсько-американсько-єврейського маскультмаразму.

Інформація обплутала земну кулю ловчими сітками, павутинням інтернету.

При цьому формою державних незалежностей постали національні інформаційні простори.

Кожна держава дбає, в першу чергу, про свою інформаційну незалежність, недоторканність, суверенність і самодостатність.

Решта — похідне.

Економіка — похідне. Виробництво — похідне. Політика — похідне. Кордони — похідне. Валюта — похідне. Церква — похідне.

Все — в інформації, і все — через інформацію.

Христос — це інформація, яка перевернула світ. Євангеліє перекладається як Благая Вість — тобто позитивна інформація.

В Іоанна сказано про друге пришестя Христа:

«І у світі був, і світ через Нього почав бути, і світ Його не упізнав...»

Тобто йдеться про друге пришестя у вигляді інформаційної ери.

Дочекалися.

Хоч ми її поки що не впізнали, та вона вже віч-на-віч із нашими душами. Інформаційний простір держави — це її стратегічний ресурс, це її безпека, це її майбутнє.

Інформаційний простір держави — це її історичне надбання, це її динамічна культура — єдине, що робить державу — державою.

Культура — як феномен багатовікового державотворення корінними етносами, сформованими на географічних теренах, і історичними теренами.

Динамічна культура — як вияв існування в часі тих життєдайних національних етнічних угруповань її генокодів.

Єдина незалежна держава у світі, в якої немає власного інформаційного національного простору, — це Україна. Саме ця ознака визначає певне етногеографічне угруповання як колонію.

Батьку Тарасе, вибачай: України немає...

Ми її проґавили. У нас її вкрали. Нам її підмінили російсько-американсько-сіоністські Повитухи при народженні.

Повернімося до Заповіту, вже як до мандату до дії.

Сказано: «Кайдани порвіте!»

Які такі кайдани Ти маєш на увазі, Тарасе Григоровичу?

Інформаційні.

Сьогодні лише одні кайдани на Україні.

Точніше — дезінформаційні.

Решта видів кайданів і катувань — похідні.

Коли Україна по руках і ногах в інформаційних кайданах, то дуже просто: кинути їй у жебрацьку торбу договір про ЕЕП;

пообіцяти, якщо буде тихо висіти на гілці російської культури,  европейську інтеґрацію;

і в той же час вирвати їй язика, позбавити мови;

зґвалтувати й знеславити її культуру;

обібрати до нитки і її саму, і її оселю;

заморити голодом та безробіттям і розігнати по світах її працелюбних, працездатних дітей,

розбестити її малих діточок за ковток пепсі-коли;

замість Божої Матері, Сковороди й Шевченка на покуті поставити портрети Кінг-Конга із зони, зображення кумирів руйнівного часу.

Ідеолог зачистки території Табачник свої портрети познімав з усіх вітрин, з усіх покуть і працює в рукавичках, щоб не залишити відбитків пальців на шиї конаючої України.

Панове інтелектуали! Українська інтеліґенціє!

Годі вже складати до ніг повішеної на придорожній вербі України, тобто при всохлій при нафтогінній трубі-вербі;

годі складати і складати до посинілих ніг неньки незчисленні факти наруги над нами, її законними дітьми й байстрюками, народженими й ненародженими;

годі нагромаджувати свідчення брехні й зневаги, геноциду й голодомору, енкаведистських розстрілів і відрубаних таращанських голів;

годі згадувати про приватизаційні сертифікати й ваучери, які роздавали нам, дурням, як індульґенції-перепустки в рай, що виявився кравчуково-кучмівським пеклом.

Годі!

Головне, єдине і пекуче - перше: треба змусити верховну раду на конституційному рівні прийняти Закон про націоналізацію інформаційного простору України.

Коли Боїнг-747 пролітає десь там, за хмарами, над, скажімо, Люксембурґом, та власник Боїнга-747 сплачує Люксембурґу зеленими хрустами за спалений над його територією озон.

Коли перекупка виставляє на прилавок Бессарабки свинячу голову, підчеревину й ошийок, то вона відстьобує зі свого навару власнику Бессарабки зеленими хрустами за право користуватися тим прилавком.

Коли пан Крутелик виграє в казино в рулетку вкрадений учора у вас мільйон, то він відкатує податковій адміністрації президента зеленими хрустами відсоток за право пограти на тій рулетці.

Єдиний простір, де безкоштовно фарцюють інформаційною наркотою окупанти, — це інформаційний простір України.

Коли інформаційний простір України буде проголошено в Конституції національним надбанням України, —

без права приватизації при будь-яких змінах Конституції,
без права переміни державної української мови як операційного інструментарію цього простору — лише тоді це поставить крапку на окупації.

Сьогодні інформаційний простір України під подвійною окупацією: російсько-сіоністською та американо-сіоністською.

А тепер готуйтеся послухати, як мене затаврують клеймом звірячого антисемітизму. Лише за констатацію факту. Без будь-яких оцінок із мого боку і закликань до національної ворожнечі. Як із цього зроблять «єврейський погром»! До речі, євреї - реальна складова сучасного українського етносу. Проживання століттями на етнічному терені України інтеґрує різні привнесені національні меншини в українську культуру і робить їх, із часом, повноправними чинниками етноідеології.

Абсолютний, тотальний, глобальний контроль російсько-єврейського й американо-єврейського окупаційного режиму над інформаційним простором України вже повністю витіснив:

1. Українську мову з телебачення, радіо, газет, книговидання, інтернету, освіти, адміністрації, науки, бюрократії та маскультури. Нечисленні освітянські безсилі, без живлення від інформпростору, вогнища — лише прикрий приклад того, що ми все програли.

2. Українську літературу з літератури. Сотня-друга українськомовних текстів у бурхливому океані рускоязичія — лише образлива подачка нашій конаючій культурі.

3. Український кінематограф з екранів України. Поодинокі подвиги українських кінематографістів — прорватися в рідний інформаційний простір — закінчуються трагічно для тих зухвальців (в окупованому інформаційному просторі мене за мою «Молитву за гетьмана Мазепу» пропіарили чорним, ще раз чорним і ще чорнішим: порнографія, знущання над царем Петром, перекручення історії, творча імпотенція, манія величі, застаріла естетика, тотальний непрофесіоналізм оператора, акторів і композитора... Божевільну лавину фресок, але не з Храму, а з Вертепу... російських матюків та єврейських образ (ну, хоча б від пана Роднянського, власника великого сектору мого з вами інформпростору, та його подвійних реббе — Корчинського та Борсюка) на свою адресу я не цитую...).

4. Українську історію взагалі обкарнали до пня. Точніше, всіма силами її намагаються виставити як засохлу, вже неплодючу гілку на пишному дереві з руського імперського саду. Петровська анафема Мазепі — сьогодні все ще робочий інструмент російських піaрщиків в інформпросторі щодо історії України.

5. Українську ментальність безкінечно намагаються спотворити, вкрасти в неї або приховати від неї її кращі здобутки й вершини. Натомість розкручується з сатанинською потужністю Вєрка Сердючка як ментальний інтелектуальний портрет сучасної України.

6. Українську національну ідею, яка не потребує дефініції, яка є аксіоматичною, фундаментальною чільною засадою національного державотворення, проголошено блефом, фантомом, маренням націоналістів.

Досить.

Можна ридати безкінечно.

Схаменімося.

Об’єднаймося.

Кайдани порвімо!

Як?

Оголосимо добровільну мобілізацію всіх свідомих патріотів України до лав УПА. Так, ви не помилилися, читаючи.

І я не помилився, пишучи.

До лав УПА! Української Повстанської Армії проти окупаційного режиму національного інформаційного простору.

Нові часи вимагають нових форм боротьби.

Якщо кожен із нас поставить свій підпис під цією відозвою, то це означатиме, що ми почали партизанську операцію за звільнення Батьківщини від окупаційного режиму.

Що кожен із нас мобілізований до лав УПА.

Мільйони наших мобілізацій примусять наших із вами обранців у верховній раді подолати спротив окупаційної більшості (наші підписи просто деструктуризують ту штучну більшість, до якої сьогодні примусово введено чимало патріотів України) і прийняти «Конституційний Закон про національний інформаційний простір України».

З обов’язковою статтею про те, що ексклюзивне право працювати в національному українському просторі належить державній мові України.

Хочеш працювати російською, — будь ласка, як на Бессарабці, або в повітрі над Люксембурґом, або в казино — за зелені хрусти.

І чималі.

Хочеш англійською, ідиш, китайською, суржиком Вєрки Сердючки, — будь ласка, — відстьобуй від реклами, відкатуй від прибутків, плати за збитки.

Ціну виставлятимемо ми — інтелект України — колективні власники національного інформаційного простору.

Наявність такого чинного закону потребує створення нової вертикалі виконавчої структури.

Але це вже буде не волюнтаристська славнозвісна потрійна президентсько-урядова-податкова вертикаль. Три паралелі, які ніби не повинні перетинатися, за законом Піфагора, а за кучмівським беззаконням — перетинаються, навіть тісно сплетені в один канчук, що гуляє по наших спинах ось уже тринадцять років Незалежності.

Годі вже хилитися, щоб канчуку було зручніше.

Підіймаймося!

Кайдани порвімо!

Захазяйнуймо в нашому національному інформаційному просторі заради якісного життя сьогодні, а не в далекому «світлому» майбутньому.

Юрій ІЛЛЄНКО,
режисер кінофільмів: «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебедине озеро. Зона», «Молитва за гетьмана Мазепу»
(Слово просвіти” ч. 15.)
//www.chas.cv.ua/29_04/1.html



вівторок, 10 серпня 2004 р.

Закон про відновлення українського козацтва 1918


В Раду Міністрів. 10/8–1918 р.
Павло Скоропадський. Київ



Ухвалений Радою Міністрів

Закон про відновлення 
українського козацтва
[10 серпня 1918 р.]

Ст. 1. Козацтво на Україні відновлюється, і на чолі його стає Ясновельможний Пан Гетьман.

Ст. 2. Відновлення козацтва має своєю метою відродження велично-гарного минулого України і допомогу відродженню Батьківщини і забезпечення її державності, а також виконування як наростаючого, так і будучих поколінь. З боку щирої прихильності до старої Батьківщини, на чолі якої стоїть Ясновельможний Пан Гетьман, і взаємної допомоги.

Ст. 3. Для досягнення зазначеної в попередній (2) статті мети козацькі громади, уявляючи з себе військову організацію, разом з тим прямують до завдань фізичного і духовного розвою козацтва, а рівно з тим до завдань як взагалі культурнопросвітнього, так і економічного характеру, наскільки вони, торкаючись козацтва, зможуть допомогти його доброму життю.

Ст. 4. Вступ в козацькі громади провадиться добровільним записом, згідно правил Козачого Статуту, а затвердження – Генеральною Радою.

Ст. 5. Нащадки колишніх українських козаків мають право записуватись в козацькі громади по свойому козацькому стані, крім тих, кого Ясновельможний Пан Гетьман або Генеральна Козача Рада визнає згубившими се право через осібності життя їх або їх окремі події.

Ст. 6. З інших українських громадян запис приймається тільки від осіб православної віри, які будуть визнані достойними сього.

Ст. 7. Належність до козацьких громад не змінює як персональних, так і матеріальних прав залічених до козацтва осіб.

Ст. 8. Кожна козача громада, складаючи полк, по можливості в межах повіту ділиться на сотні, полки ж в межах губернії об’єднуються в кіш.

Ст. 9. На чолі коша стоїть кошовий отаман, який безпосередньо підлягає Ясновельможному Панові Гетьманові і Ним призначається. Полкові отамани безпосередньо підлягають отаманові коша, сотенні – полковим отаманам.

Ст. 10. При Панові Гетьманові під Його головуванням утворюється Генеральна Козача Рада в складі: 1) президії в кількості одинадцяти осіб, призначених Ясновельможним Паном Гетьманом, в сій кількості і замісник його по головуванню в Раді; 2) дванадцяти додаткових членів, обраних президією і затверджених Ясновельможним Паном Гетьманом; 3) дев’яти членів, обраних Радою і затверджених Ясновельможним Паном Гетьманом; 4) почесних членів, обраних Генеральною Козачою Радою і ухвалених Ясновельможним Паном Гетьманом.

Ст. 11. Генеральна Козача Рада, об’єднуючи діяльність місцевих рад (12) і керуючи ними, має вищий догляд за зміцненням в козацькій громаді почуття і переконання необхідності всіма засобами підтримувати державний порядок, сю неодмінну умову найкращого життя як всіх вкупі, так і кожного окремо.

Ст. 12. Міські козачі ради збираються при кошах, полкових і сотенних отаманах і під їх головуванням, сотенні – з дозволу полкового отамана, полкові – кошового і кошові – з дозволу Генеральної Козачої Зади і провадять культурно-освітні і економічні справи в межах коша, полка і сотні. Складаються ради: сотенні – з чотирьох членів, обраних сотнею, і отамана сотні під його головуванням; полкові – із чотирьох членів від сотень і полкового отамана під його головуванням, кошові – з чотирьох членів від полків і кошового отамана під його головуванням.

Члени сотенних рад затверджуються кошовим отаманом, а члени полкових і кошових рад – президією Генеральної Козачої Ради.

Члени рад обираються згідно Статуту.

Ст. 13. Генеральн[ій] і місцевим козачим радам належать права представництва від всього козацтва, кошів, полків і сотень як юридичним особам чи з боку чисто правового, чи з боку придбання того чи іншого майна, рухомого і нерухомого, взагалі козацтву, кошу, полку і сотні, потрібного для культурно-освітніх [і] економічних завдань.

Ст. 14. Особи і інституції, які приймають записи до козацької громади, строк початку запису, умови прийому на підставі запису осіб, які не належать до нащадків українських козаків, належність прийнятих в козацькі громади до військової повинності, правила козацької служби, взаємовидності козацької влади з громадськими і державними інституціями, порядок призначення на посади полкових і сотенних отаманів, а також на посади співробітників їх і кошових отаманів, праця і діловодство в Генеральній і місцевих радах, улаштовання братств, культурно-освітніх, економічних і спортивних товариств серед козаків, а також зразки козачого одягу зазначаються осібним статутом, котрий затверджується Ясновельможним Паном Гетьманом.

Ст. 15. Склад Генеральної козачої і місцевих рад, а разом з тим і платня членам їх і підвалини для призначення отримання тим, котрі не одержують постійних коштів, зазначається особливим розкладом.

Ст. 16. Персональні права козаків і права їх земельні і інші зазначаються в Статуті.

З оригіналом згідно:

____________
ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 9–10. Засвідчена копія.
//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1219503&cat_id=661211




Грамота про відновлення Великої Росії (зречення Павла Скоропадського) 1918-у/р 
Грамота Гетьмана Усієї України та військ козацьких Павла Скоропадського (на випадок смерті або тяжкої хвороби) 1918

Тимчасовий Закон про Верховне Управління Державою на випадок смерти, тяжкої хороби і перебування по-за межами Держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України 1918 
Закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями 1918 
Закон про громадянство Української Держави та додаток до нього (Заприсяжне обіцяння) 1918
Проект Конституції Української Держави 1918
Закони про тимчасовий державний устрій України 1918 
Грамота до всього українського народу 1918 
Проект основних законів Української Держави 1918-р 
Ухвала про організацію Реєстрового Вільного Козацтва. Пам’ятка вільному козацтву 1918

понеділок, 9 серпня 2004 р.

Резолюція Української Центральної Ради про Інструкцію Генеральному Секретаріатові 1917




РЕЗОЛЮЦІЯ 
УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
[9 (22) серпня 1917 р.]

І. Вислухавши реферат Генерального Секретаріату Центральної Ради про переговори з Тимчасовим Правительством у справі затвердження Генерального Секретаріату й вислухавши видану 4 (17) серпня тимчасовим правительством інструкцію Генеральному Секретаріатові, Українська Центральна Рада, признаючи, що інструкція:

1) подиктована недовіррям до змагань усієї демократії України;

2) пересякнена імперіалістичними тенденціями російської буржуазії в відношенню до України;

3) нарушує угоду Української Центральної Ради з тимчасовим правительством з 3 (16) липня;

4) не дає можливости демократії України утворити власть на цілій теріторії, заселеній українським народом;

5) звужує й ослаблює значіння власти Генерального Секретаріату, не обхоплюючи всіх краєвих справ і потреб населення України (справи: харчова, військова, судова, комунікації, почт і телеграфів);

6) перешкоджає утворенню й праці міцної революційної краєвої власти (§§6 і 9);

7) признаючи всупереч порозумінню української й неукраїнської демократії невідповідаюче взаїмним відносинам націй у краю число (4) генеральних секретарів для представлених в Українській Центральній Раді неукраїнських національностей, вона має на цілі знищити єдність української й неукраїнської демократії;

8) зовсім не відповідає потребам і бажанням не тільки українського народу, але й національних меншостей, що живуть на Україні, —

Українська Центральна Рада вважає необхідним твердо й, рішуче вказати тимчасовому правительству:

а) що інструкція з 4 (17) серпня стоїть у суперечности з угодою У.Ц.Р. з тимчасовим правительством з 3 (16) липня, від котрої тільки й могла й може виходити У.Ц.Р. в справі приготування всієї України до автономного ладу, Українського Установчого Зібрання й Всеросійських Установчих Зборів;

б) що інструкція служитиме перешкодою в дійсній роботі по організації краю, викликуючи зайві й непотрібні загострення й ослаблюючи силу та твердість революційної краєвої власти;

в) що в інтересі добрих взаїмних відносин між Україною й Росією необхідно в найкоротшім часі поробити заходи в цілі переведення в життя норм взаїмних відносин між тимчасовим правительством і відповідальним перед Центральною Радою Генеральним Секретаріатом, які випливали-б з угоди (3) 16 липня.

II. В інтересі можливо швидкого установлення міцного ладу, закріплення й поглибення завойовань революції на Україні та здійснення необхідних для сього заходів, — У.Ц.Р. уважає необхідним:

а) предложити з числа 14 секретарів Ради — 9 генеральних секретарів, указаних у тимчасовій інструкції, на затвердження тимчасовому правительству;

б) поручити Комітетові У.Ц.Р. й Генеральному Секретаріатові виробити статут, що означив би взаїмні відносини між Українською Центральною Радою й її Генеральним Секретаріатом;

в) поручити Генеральному Секретаріатові виробити ряд законопроектів у справі планового задоволення потреб трудових мас населення, а саме: в робітничій справі, земельній, харчовій і просвітній;

г) підняти перед тимчасовим правительством питання про війну й мир, смертну кару й инші репресії;

д) негайно приступити до приготовної праці по скликанню Українського Установчого Зібрання й Всеросійських Установчих Зборів;

е) звернутися до всіх націй України з указанням на всі недостачі тимчасової інструкції й зазивом трудових мас населення всієї України до зорганізованої боротьби за свої інтереси та до об'єднання довкола Української Центральної Ради.

____________
Володимир Винниченко. Відродження нації
//exlibris.org.ua/vinnichenko/vin116.html



Протест Харківської губернської Української Ради з приводу виключення Харківщини з меж України. 21 серпня 1917 р.
ЦДАВО України, ф. 1113, оп. 1, спр. 1, арк. 21, 28
//www.archives.gov.ua/Sections/90AZ/CDAVO/index.php?1#photo
//www.archives.gov.ua/Sections/90AZ/CDAVO/index.php?2#photo

Четвертий Універсал Української Центральної Ради 1918 
До бою під Крутами лишилося 5 місяців і 7 днів 

середа, 4 серпня 2004 р.

Тимчасова Інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні 1917




Тимчасова Інструкція 
Генеральному Секретаріатові 
Тимчасового Правительства на Україні

1. До вирішення питання про місцеву управу Установчими Зборами призначається тимчасовим правительством на предложення Центральної Ради Генеральний Секретаріат, котрий є найвищим органом тимчасового правительства в справах управи Україною.

2. Повновласти Генерального Секретаріату розтягаються на губернії: київську, волинську, подільську, полтавську й чернигівську, з виїмкою повітів мглинського, суразького, стародубського й новозибківського; ці повновласти можуть бути поширені й на инші губернії або їх части, коли заведені в сих губерніях на підставі постанови тимчасового правительства земські установи висловляться за бажаностю такого поширення.

2. Генеральний Секретаріат складається з генеральних секретарів по міністерствам для справ: а) внутрішніх, б) фінансових, в) хліборобських, г) просвітних, д) торговельних, і промислових і е) праці, а також секретаря для національних справ і генерального писаря; крім того при Генеральнім Секретаріаті находиться для контролю в його справах генеральний контрольор, який бере участь у засіданнях Генерального Секретаріату з правом рішаючого голосу.

В числі секретарів не менше чотирьох повинні бути особи, які не належать до української національности.

При Секретаріаті для національних справ заводиться три посади товаришів секретаря з тим, щоб усі чотирі найчисленнійші національности України мали кожна свого представника в особі секретаря або одного з його товаришів.

4. Генеральний Секретаріат розглядає, розробляє й предкладає на затвердження тимчасовому правительству пропозіції щодо життя краю і його управи. Сі пропозіції перед їх предложенням тимчасовому правительству можуть бути внесені на обговорення Центральної Ради.

5. Повновласти тимчасового правительства в справах місцевої управи в сфері компетенції перелічених в § 3 міністерств здійснюються при посередництві генеральних секретарів. Ближче означення сих справ знаходиться в окремому додаткові.

6. В усіх справах, означених у попередній статі, місцеві власти краю звертаються до Секретаріату, котрий, по зносинах з тимчасовим правительством, передає його розпорядки та вказівки місцевим властям.

7. Генеральний Секретаріат предкладає кандидатів на правительственні посади, які входять у круг справ, означених в §5, і які обсаджуються по призначінню тимчасового правительства.

8. Зносини найвищих державних установ і окремих цівільних міністерств з Секретаріатом і окремими секретарями по приналежности, як рівнож останніх з найвищими державними установами й міністерствами, відбуваються через осібного комісара України в Петрограді, якого призначає тимчасове правительство; таким самим способом направляються законодатні наміри й проекти, які відносяться лишень до місцевих справ України, як також і заходи загальнодержавного значіння, що виникнуть в окремих міністерствах або обговорюватимуться в міжміністеріальних комісіях і будуть вимагати через спеціальне відношення їх до України участи представника управи комісара в тих комісіях.

9. В наглих і нетерплячих проволоки випадках найвищі установи й міністерства передають свої постанови місцевим властям безпосередньо, повідомляючи одночасно про ці розпорядки Секретаріат.

Підписали: 

міністер-презідент Керенський, міністер судівництва Зарудний. 
Петроград, 4 (17) серпня 1917.

____________
Таким способом замісць Констітуції ми мали Інструкцію.

Основним завданням цього кадетського твору було звести на нівець інстітут окремої національної влади на Україні. Навіть саму ідею такої влади витерти з договорного акту.

Через це, насамперед, Генеральний Секретаріат було названо Генеральним Секретаріатом не Центральної Ради, не України, а Тимчасового Правительства. Псіхологія казуїстів і книжкових законників очевидно припускала, що назва може зв'язати, з'обов'язати й перевернути дійсну суть справи. Але вони були консеквентні: Генеральний Секретаріат стає органом влади Тимчасового Правительства на Україні. Джерело його повновластей уже не є українська демократія, не з широких народніх мас він дістає силу, а від Тимчасового Правительства. Отже, виходячи з цього, всі права належали тільки Генеральному Секретаріатові. Центральна ж Рада мала бути при йому немов би якимсь дорадчим приватним органом. Вона могла собі обмірковувати проекти „предположеній”, вироблених Генеральним Секретаріатом, але то ніякого значіння мати не могло, бо ті „предположенія” приймати чи одкидати мало право тільки Тимчасове Правительство.

Далі компетенція. Військова справа, комунікація, міжнародні зносини, продовольча справа, почта й телеграф, — усе це виймалося з компетенції Генерального Секретаріату.

Призначати урядовців він не міг. Міг тільки „представляти” їх на призначення своєму Урядові. Навіть не мав над ними влади, бо Тимчасове Правительство могло звертатися до сих урядовців, до місцевих властей, поминаючи Генеральний Секретаріат.

Теріторія — як раз та сама, яку кадетські професори намічали ще під час першої делегації; як раз оті самі „найбагатші области” не входили в сферу влади Ген. Секретаріату (Харьківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія й Бесарабія).

Словом, уся Інструкція було ні що инче, як ціничне, безсоромне й провокаційне зламання угоди 16 липня й отверте бажання видерти з рук українства всі його революційні здобутки.

І, розуміється, делегація ні в одному пункті своєї згоди не дала. Ми рішуче й категорично до самого кінця одстоювали Статут, не сходячи з його навіть у тих точках, які сама делегація вважала не конче необхідними для сього моменту.

Та й не мали ми повновласти давати чи не давати згоду.

Наше завдання було вирвати якесь рішуче, остаточне слово в Уряду. Це слово було: Інструкція. Добре. Ми своє зробили й везли те слово в Київ на вирішення Центральної Ради, чергова сесія якої спеціально для цього скликалась на 18 серпня (н. ст.).

І так само, як перша, не з легким серцем і не з добрим чуттям до Московії верталась і друга делегація на Україну.

____________
Володимир Винниченко. Відродження нації.
//exlibris.org.ua/vinnichenko/vin115.html
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0004300-17
//textbooks.net.ua/content/view/986/17/
//ru.wikipedia.org/wiki/Временное_правительство_России

До бою під Крутами лишилося 5 місяців і 12 днів 

//sevvpussit.webhop.org/