понеділок, 31 жовтня 2005 р.

Леонід Кучма: Шкодую, що ми прийняли недосконалу Конституцію


Фонд «Україна», який очолює екс-президент Леонід Кучма, розташований якраз навпроти чорного входу до Секретаріату президента. Можливо, Леонід Данилович розраховував, що саме з цієї резиденції він впливатиме на політику свого наступника, яким бачив Віктора Януковича. Вийшло інакше. Тепер другий президент цікавий не як діючий політик, а як людина, котра визначала життя європейської країни протягом десяти років. Три місяці тому він почав курити і під час розмови з Контрактами подовгу м’яв у руках сигарети. А перед тим як відповідати на запитання, часто зітхав…

Щаслива карта Януковича 

Чому своїм наступником ви обрали Віктора Януковича? Невже не передбачали, що кандидат у президенти з кримінальним минулим викличе спротив суспільства?

— Моєю першою кандидатурою на посаду прем’єра перед виборами був Сергій Тігіпко. Він молодий, колишній банкір, працював міністром економіки. Але коли ми подивилися розклади в парламенті, то виявилося, що Тігіпку не вдасться набрати 226 голосів. Також нам тоді не вдалося домовитися з «Нашою Україною» і створити більшість між нею і блоком «За Єдину Україну!». Коли кажуть: «Гроші, а потім усе інше», я відповідаю: «Спочатку давайте роботу».

«Наша Україна» вимагала грошей?

— Ні, я говорю умовно. Йшлося здебільшого про портфелі. Я керувався тим, що Україні потрібна стабільність, що в інтересах держави має існувати потужне об’єднання центристських і правоцентристських сил. І пропонував спочатку підписати угоду про створення такого блоку, а далі вирішувати, хто голова парламенту, хто голова уряду. Нам цього не вдалося зробити, тому й вибір припав на кандидатуру Віктора Януковича. Донбас — найпотужніший регіон України. Янукович проявив себе на посаді губернатора як сильний господарник. До того ж партія «Регіони України» мала в парламенті потужну фракцію. Щодо його роботи в уряді, то, як на мене, це був найуспішніший уряд за всі роки незалежності. Звичайно, в його досягненнях є успіхи кожного попереднього.


Тому, роблячи ставку на Віктора Януковича, я підтримував стабільне економічне зростання, передбачуваність розвитку країни. Ні про що інше я не думав.

Ющенко теж зарекомендував себе як непоганий прем’єр. До того ж він мав високий стартовий рейтинг, якого не було у Януковича. Чому влада не поставила на нього?

— Ющенко відбувся як політик лише тому, що Кучма був президентом. Я його висунув головою НБУ і головою уряду. Хіба він може сказати, що Кучма його не підтримував? Навпаки! Касетний скандал вніс сум’яття в голови політиків, збурив парламент, і Ющенка відправили у відставку. Під час виборчої кампанії я стояв осторонь і не брав участі в подіях, що відбувалися на виборчому полі. Бо керувався принципом: «Нехай перемагає той, хто зможе краще переконати людей». Тож звинувачувати мене у прямій підтримці когось із кандидатів не можна.

Плівки Мельниченка чекають часу Х 

Хто, на вашу думку, стояв за касетним скандалом?

— Касетний скандал — це провокація проти України і президента. Його влаштували ті, хто не хоче, щоб Україна була сильною, незалежною, впливовою у свiтi. На жаль, їм це значною мiрою вдалося. Прикро, що руками своїх же українських провокаторiв, якi так люблять Україну, що готовi задушити її в обіймах.

Таких сил багато. Хто саме?

— Так. У який бік не подивись, ніде не знайдеш зацікавлених у сильній Україні. Всі хотіли нам диктувати свою позицію своєю мовою. Як на Заході, так і на Сході.

Несподівано головним промоутером «плівок Мельниченка» став Борис Березовський. Яка його роль у цьому скандалі — він його організатор чи вміло використовує момент?

— Чому ж він мовчав, якщо стільки років у нього були плівки? Якщо він не хотів передавати матеріали тодішній владі, то їх можна було опублікувати. Але він мовчав.

Ви підтримували стосунки з Березовським?

— Так, починаючи з його роботи в Раді безпеки Росії. Але після того, як він виїхав до Лондона, — ні. Саме я вніс його кандидатуру на посаду секретаря СНД. Навіть Єльцин його не дуже хотів призначати. Та Березовський тоді демонстрував просто шалену активність. Він людина з величезною енергією, і якщо її використовувати в позитивному руслі, то можна зробити багато хорошого. Але якщо в людині переважають меркантильні прагнення, то ця енергія перетворюється на руйнівну силу. Так і в нього.

Чому Березовський знову став в Україні вагомою політичною фігурою?

— Причина в ментальності. Україна ослаблена, на нашому політичному полі можуть топтатися всі охочі. Будь-яку нову фігуру дехто зустрічає з розпростертими обіймами, зокрема й Березовського.

Чи має Березовський бізнес-інтереси в Україні?

— Те, що Березовському багато пообіцяли і він сподівався, що після перемоги Ющенка зможе тут активно працювати, мені здається, не таємниця. На дрібниці він не розмінюється, грає по-крупному.

Тобто всі його заяви спрямовані на те, щоб добитися обіцянок, даних командою Ющенка?

— Можливо. Березовського, за великим рахунком, Україна не цікавить. Його цікавлять Москва і Путін. Через Україну він хотів наблизитися до Росії, бути присутнім тут і постійно дошкуляти президенту Росії. Це його головна мета, а не «встановлення демократії в Україні». Чому він до виборів не говорив, що підтримує ті чи інші проекти, спрямовані на утвердження демократії, як це роблять, наприклад, американці? Вони працювали на демократію через Демократичний і Республіканський інститути. Так і ти скажи: на які інституції ти даєш кошти. Хто ж повірить, що Березовський просто так переказував гроші. Позиція «Я переказав на демократію, а куди вони дійшли, не знаю» як мінімум дивна. Якщо ти не знаєш, куди ці гроші пішли, то їх можуть використати ті формування, де слово «демократія» в принципі не вживається.

Як ви вважаєте, чи потрібно зараз публікувати плівки Мельниченка, щоб припинити шантаж ними?

— Боятися публікації цих плівок мені нічого. Я переконаний, що в жодній цивілізованій країні того, що діється в нас, не було б. Ми забули про національний інтерес, національну безпеку. Через ці плівки ми зазнали колосальних економічних збитків. Нас виставили дикунами перед усім світом. «Плівки Мельниченка» — це вже товарний знак. Я не відкидаю, що можуть з’явитися й нові записи, які також виконуватимуть певну роль на парламентських виборах. Хто тепер перевірятиме, правдиві вони чи ні? Зверніть увагу, що багато політиків, які часто бували у мене в кабінеті, взагалі не присутні на плівках. Це означає, що їхні розмови зберігаються для якогось часу «Х». Чи є в Україні можливість заборонити це? Я не знаю. Потрібно вивчити це питання з правового погляду. Мені здається, що ці записи вже всім набридли, навіть американцям, вони до них втратили інтерес після того, як плівки виконали своє завдання.

Справу Гонгадзе колись розкриють 

Ви знаєте причину самогубства колишніх міністра внутрішніх справ та міністра транспорту?

— Наскільки мені відомо, смерть міністра транспорту Георгія Кирпи пов’язана з його здоров’ям. Я його вважаю найкращим менеджером. Нехай міністр Червоненко прозвітує, що він зробив за вісім місяців, окрім підвищення тарифів. При Кирпі залізниця і транспорт потужно розвивалися. Нам навіть росіяни заздрили.


Що ж стосується міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, то я досі не можу повірити, що він сам обірвав своє життя у такий спосіб. Він був дуже сильною людиною. І я абсолютно переконаний, що жодних команд вбити журналіста він дати просто не міг. У нього гарна родина, дві доньки. Щоб з’ясувати правду, потрібно розібратися, кому був вигідний скандал, хто стояв за тим самим Мельниченком. Не відкидаю й того, що Кравченка підштовхували до самогубства через заяви у ЗМІ. Потім Піскун взагалі зняв звинувачення з Кравченка. Просто шкода людину.

Коли ви були президентом, вас звинувачували у гальмуванні розслідування вбивства Гонгадзе. Влада змінилася, але розслідування так само далеке до завершення. Чому?

— Не сьогодні-завтра вбивство Гонгадзе буде розкрито. Я в цьому переконаний.

Віктор Ющенко заявляв, що відразу після інавгурації на нього чинився величезний тиск з метою не розслідувати справу Гонгадзе. Звідки тиснули?

— Хто міг тиснути? Сам Ющенко заявив у Європі, що через два місяці справу буде розкрито. Я так розумію, що він просто послухав генерального прокурора. А це не він має робити такі заяви. У справі Гонгадзе забагато політики, і це не дає можливості слідчим об’єктивно розслідувати вбивство. Найстрашніше те, що почалася виборча кампанія, і замість спокійного розслідування знову бачимо використання імені Гонгадзе в політичних цілях. Зараз намагаються когось штучно зробити винуватцем загибелі журналіста. Причому не юридично, а політично. Це наш український винахід.

Існує версія, що між вами і Ющенком була домовленість про передачу влади і гарантом залишався уже екс-генпрокурор Святослав Піскун. Це так?

— Відверта нісенітниця.

Але чому лише Піскун з представників старої влади так довго залишався на своїй посаді?

— Я звільнив Піскуна згідно з Конституцією. І звільнив за великі прорахунки в роботі. Це підтверджують відповідні укази. Недоліків у роботі прокуратури вистачить на десять звільнень. Хоча я міг просто звільнити його, як казав посол РФ Віктор Черномирдін, через те, що обличчя не сподобалося. Такими повноваженнями мене наділила Конституція. До речі, згідно зі змінами до Основного Закону ця норма не діятиме з 1 січня 2006 року. На початку грудня 2004 року Шевченківський райсуд міста Києва ухвалив рішення поновити Піскуна. Хочу звернути увагу на те, що тоді весь інформаційний простір ряснів повідомленнями про відновлення Піскуна на посаді генпрокурора. Так, я міг його не призначати вдруге. Але я прийняв політичне рішення, бо не мав морального права подавати нову кандидатуру. Як пам’ятаєте, генпрокурор Геннадій Васильєв написав заяву про відставку, не витримавши тиску з боку парламенту. Країна на кілька місяців могла залишитися без генпрокурора. У тій ситуації я думав так: якщо новому президенту не подобається Піскун, він може наступного дня після інавгурації звільнити його й подати до парламенту нову кандидатуру. Жодних розмов і тим більше домовленостей щодо цього не існувало. Це не було потрібно ні мені, ні, тим більше, новому президенту.

Ніч перед штурмом 

Чи відповідає дійсності твердження, що екс-голова Адміністрації президента Віктор Медведчук і екс-прем’єр Віктор Янукович вимагали розігнати людей на Майдані силою?

— Усі розмови про застосування сили, про те, що на Київ йшли війська, — провокація, відверта брехня. 28 листопада 2004 року Рада національної безпеки та оборони ухвалила рішення про незастосування сили за жодних обставин. Окрім президента ніхто такої команди дати не міг.

Учасники подій по-різному описують ту ніч. Подейкують, що така команда була. Але не зрозуміло, від кого. Можливо, від міністра МВС Миколи Білоконя?

— Можу перехреститися: жодних команд ніхто не давав. Усі, хто мене добре знає, можуть підтвердити: на такий крок я ніколи не пішов би. Якісь заходи з підвищення боєготовності, напевно, проводила міліція, але ви добре знаєте, що з Майдану 28 листопада лунали заклики йти штурмувати органи влади. Навіть штаб Майдану хотів прийняти таке рішення, але там знайшлися люди з тверезим розумом, які це зупинили.

Хто з лідерів революції вимагав штурму?

— Не хочеться вдаватися в деталі. Зрозуміло, що не Ющенко.

Під час помаранчевої революції ви часто консультувалися з президентом РФ Володимиром Путіним. Він давав якісь поради чи вимагав від вас рішучих дій?

— Хто хоч трошки знає Путіна, той розуміє, що давати таких порад він не міг.

Ми його не знаємо. І все-таки про що ви розмовляли з Путіним?

— Періодично розмови в нас відбувалися. Я просто інформував його про ситуацію в країні. І все. Застосовувати силу, коли в перші дні на Майдані зібралися студенти і діти? Загибель навіть однієї людини — це пляма на все життя. Багато хто хотів, щоб саме так усе закінчилося. Але те, що ми цивілізовано вийшли з цієї ситуації, — плюс усім силам, як з боку Ющенка, так і з боку Януковича.

Хто хотів, щоб усе закінчилося кров’ю?

— Прямо про це ніхто не говорив. Але те, що у ЗМІ лунали відверті звинувачення, мовляв, президент не використав силу і він не правий, багато про що свідчить. Я не називатиму цих прізвищ, вони відомі. Але не робіть спроби приписати це Януковичу.

Але вони відомі на рівні чуток, а ви безпосередній учасник подій. Мушу уточнити: хто?

— Щодо влади, то на засіданні РНБО можна обговорювати все, що завгодно, але рішення про незастосування сили було одноголосним.

Що схилило шальки терезів під час переговорів на користь Ющенка?

— Західна думка. Тільки-но відбувся перший тур виборів, ще ніхто зі спостерігачів нічого не сказав, а держсекретар США вже робить заяву, що вибори сфальсифіковані. От і розпочалася інформаційна атака. Як і з плівками Мельниченка: 16 вересня 2000 року ще ніхто не знав, що зник Гонгадзе, а 18 вересня вже з’явилися футболки з його портретом і весь інтернет ряснів відповідною інформацією.

Чи справді російські політтехнологи відіграли вирішальну роль у кампанії Януковича?

— На мій погляд, швидше негативну роль, ніж позитивну.

Хто їх запросив?

— Присягаюся, що в цей процес я взагалі не втручався. У штабі Ющенка теж були іноземні політтехнологи. Усі вони приїздять сюди заробляти гроші. А щоб бути корисним на 100%, потрібно досконально знати все, що відбувається у країні. Тому часто поради російських політтехнологів працювали на мінус, особливо коли ці «порадники» з’являлися на екранах телебачення. Ти тут працюй, давай поради, але, будь-ласка, не коментуй або їдь до Росії чи на Захід і там як політолог або політик роби заяви.

Наскільки ефективна «російська політика» нинішньої української влади?

— Я не відкрию Америки, коли скажу, що відносини з Росією раніше ніколи не були такими складними і напруженими. Це недалекоглядна політика, і хочеться сподіватися, що з призначенням нового уряду цю сторінку буде перегорнуто. Україна повинна мати не тільки добрі, дружні, а й стратегічні відносини з Росією — у цьому полягає її національний інтерес. І будувати політику треба виходячи з цього інтересу. Я також переконаний, що й Росії вигідно мати в особі України дружнього й прогнозованого сусіда.

Бакай нічого не крав 

Як сталося, що громадянин Росії Бакай став керівником Державного управління справами?

— Зараз я переконаний: багато з того, що сплило через заяви правоохоронних органів, — це просто піар-кампанія. Візьмімо готель «Україна». Як тільки ми отримали його з балансу Верховної Ради, відразу ж передали готель у Фонд держмайна. І Фонд разом з Кабміном, Київською держадміністрацією та росіянами розробив інвестиційний проект. Планувалося його знести і побудувати новий п’ятизірковий готель. Подивіться на столицю Росії — знамениті готелі, такі як «Росія» і «Москва» зносяться, а на їхньому місці будуються нові. А в нас у самому центрі столиці стоять такі жахливі готелі. На місці «Дніпра» теж потрібно зводити новий готель, тоді як він ще й досі в управлінні трудового колективу. А Бакаю приписують, що він розпродав усе. Бакаю не треба мовчати, якщо він невинний.

Ви підтримуєте стосунки з бізнесменами, яких називають олігархами, наприклад, з Ринатом Ахметовим, Григорієм Суркісом? Про зятя Віктора Пінчука навіть не запитую.

— Виключно на футболі. Іноді бувають телефонні дзвінки. Вони зараз не в найкращому становищі, тож їм не до стосунків з опальним, в очах влади, президентом.

Енергію Тимошенко — в позитивне русло 

Ви були одним з тих, хто вивів Юлію Тимошенко у вищу лігу політиків, призначивши її віце-прем’єром в уряді Ющенка. Чому ви це зробили, адже, подейкують, у вас були досить напружені стосунки?

— Я її призначив останньою, довго не підписував цей указ. Але було подання прем’єр-міністра. Він вважав, що, призначивши людину, яка знає всі схеми постачання газу (вона була головним торгівцем російського газу на Україні), зможе навести порядок у цій сфері. Вона ж і на посаді прем’єра працювала, як керівник великої корпорації — здійснювалося ручне управління. Якби її енергію й характер спрямувати в позитивне русло, то результат був би зовсім інший!

Ви з Тимошенко були знайомі ще з Дніпропетровська?

— Ні.

А коли ви познайомилися?

— Я знав, що існує корпорація «Єдині енергетичні системи» на чолі з Тимошенко. Наскільки я пригадую, особисто з нею познайомився тоді, коли її було призначено віце-прем’єром.

На вашу думку, чому Ющенку не вдалося направити її в позитивне русло?

— Я вважав і вважаю, що призначення Тимошенко прем’єром — це помилка Ющенка. Поки не пройдуть парламентські вибори, не можна на чолі уряду ставити людину, яка має надмірно великі політичні амбіції. У такому випадку їхній блок не розпався б, не було б політичної кризи, та й імідж ми собі не попсували б. Тимошенко пішла шляхом голого популізму, практично втілюючи гасло більшовиків: усе забрати й перепродати.

А які ще помилки побачили?

— Вважається помилкою, коли людина не виправляє власних помилок. І тут Ющенко зробив правильний крок, відправивши Тимошенко і практично всю свою команду у відставку. Таким чином він виправив свою основну помилку. Як ви помітили, після президентських виборiв я уникав оцінок, порад нинішньому президенту. Але якщо так стоїть питання, я порадив би йому бути президентом усiєї України, а не лише тих виборців, якi за нього голосували. Друга помилка — не можна грати на бажанні людей отримати все і відразу й обіцяти, що ми тепер житимемо, як при комунізмі, бо попередня влада не давала такої можливості. За такі ігри й обіцянки Ющенко був змушений розраховуватися падінням економічного зростання з 12 до 3%.


Я вже не кажу про політичні переслідування. Цей факт Ющенко визнав, підписавши меморандум з Януковичем. До речі, цю домовленість вважаю великим позитивом, оскільки вона передбачає перший крок до примирення. Не розумію також того, коли звільнення 42 тисяч держслужбовців декларується як досягнення. Це ж фахівці, які сформувалися в умовах ринкової економіки. Їх не запросиш з-за кордону, вони виросли тут. Не всі ж вони злодії.

Але більшість чиновників були активними противниками Ющенка, вимагали від підлеглих голосувати за Януковича.

— Може, хтось і був. Таких можна й звільнити. Але ми дійшли, як кажуть, до села. Працювали по-сталінськи: «Ліс рубають, тріски летять». Коли я переміг Кравчука, то з адміністрації пішло кілька чоловік, а весь апарат залишився, і на регіональному рівні теж. У всьому світі зміна влади зачіпає тільки політичну верхівку.

Шкодую, що ми прийняли недосконалу Конституцію 

Ви колись сказали, що хочете побачити Україну без Кучми. Ну то як?

— До цього висловлювання мене підштовхнули журналісти. Але не таку країну я хотів бачити. Хотілося бачити успіхи України. Якби успіхи примножувалися, це був би й мені позитив. А коли все руйнується, то це біда України, і радіти з цього приводу я не можу.

А що найважче в роботі президента?

— Приймати рішення. Президент обов’язково повинен думати про наслідки будь-якого рішення. Іноді воно не зовсім відпрацьоване, але його потрібно прийняти сьогодні, бо зволікання з вирішенням проблеми може негативно вплинути на економіку чи політику. Брати на себе величезну відповідальність під силу не кожній людині.

Про яке своє рішення чи вчинок ви шкодуєте?

— Не можу сказати, що шкодую про щось у повному розумінні цього слова. Шкодувати можна про те, що не зроблено або зроблено несвоєчасно. Однією зі своїх помилок вважаю те, що часто розмовляв із парламентом з позиції сили, замість того щоб шукати і знайти консенсус. Думаю, що в питанні прийняття Конституції я не допрацював, поквапився з указом про прийняття Конституції на референдумі, який спонукав депутатів прийняти Основний Закон за одну ніч. Усі розуміли, що після референдуму відбулися б нові парламентські вибори, а ні в кого з депутатів бажання йти на дострокові вибори не було. Можливо, треба було професійніше й ретельніше працювати з парламентом, знаходити в ньому більше прихильників, а не породжувати противників.


Мені шкода, що прийнята нами Конституція недосконала, хоча це й був крок уперед, що не прийнято Конституцію, яка була відпрацьована робочою комісією, а потім затверджена Конституційною комісією, співголовами якої були я і спікер ВР Олександр Мороз. Це справді був виважений, збалансований документ, який передбачав важелі впливу і рівновагу усіх гілок влади. У неприйнятому проекті Конституції були закладені європейська політична структура, коаліційний уряд, право президента розпускати парламент. Без такого важеля впливу рухатися вперед неможливо, тому в нинішніх змінах до Конституції це головний позитив. 

У своїй книзі «Україна не Росія» ви стверджували, що спроба перетворити Україну з президентської на парламентську республіку вигідна російським недругам України. Майже одночасно з виходом книги ви ініціювали політреформу. Як це розуміти?

— Еволюція моїх поглядів на цю проблему цілком логічна. У період становлення економіки й держави нам потрібна була сильна президентська влада. Хоча її й не існувало в чистому вигляді, бо президент не мав жодних важелів впливу на парламент. А сьогодні ви самі бачите, що відбувається у Верховній Раді. Важелів впливу на депутатів, особливо напередодні парламентських виборів, ні у президента, ні у прем’єра немає, тому й необхідна реформа. Візьмімо бюджет. Сьогодні парламент пропонує прийняти його з опрацюванням парламентського комітету. Виникає питання: чий це буде бюджет — парламенту чи уряду? Як уряд може відповідати за виконання бюджету, який він не розробляв? Адже це головний економічний закон України, за який відповідає уряд.

Джаз і грузинські пісні 

Як живете зараз, чим займаєтеся?

— Вранці йду на годинну прогулянку. Потім приїжджаю до фонду, проводжу зустрічі. Ввечері зазвичай займаюся на тренажерах.

Де любите відпочивати?

У Кончі-Заспі, там я живу. Хочеться бути ближче до природи, про щось поміркувати на самоті чи з кимось зустрітися й поговорити. В Києві аура інша.

З ким із політиків дружите?

— Коли стаєш керівником достатньо великого масштабу, то друзів практично не буває, є тільки соратники та приятелі. Дружба може бути тоді, коли є друзі. У мене це студентська пора та перші роки роботи в конструкторському бюро. Є в мене кілька друзів, з якими ще відтоді підтримую стосунки. Коли я був президентом, багато хто на коліна переді мною ставав і клявся в любові до гроба, а потім виступав із зовсім іншими речами. Але це життя. Не називатиму прізвищ політиків, з якими маю дружні стосунки, тому що не хочу завдавати їм якихось неприємностей. Мої слова обов’язково будуть використані тією чи іншою силою. Усі вони самодостатні політики, тому давати ті чи інші поради вважаю недоцільним.

Ви товаришуєте з кимось з відставних і діючих президентів?

— З усіма президентами в мене були і є надзвичайно приязні й дружні стосунки. Я переконаний, що це допомагало Україні у вирішенні багатьох проблем.


Наприклад, щоб не залежати в питанні поставок газу тільки від Росії, я домовився з Туркменістаном. Просто поїхав до Туркменбаші, який був і залишається моїм другом незважаючи на те, що на його адресу лунає чимало некоректних слів. До речі, тоді Ашгабат був ще відвертою провінцією, там не було жодного будинку, вищого за панельну п’ятиповерхівку. В Україні, мабуть, жодного райцентру такого не було. Ми домовилися про постачання в Україну 30 млрд куб. м газу. Він запропонував нам чудові умови — $32 долари за куб. м. Причому 50% оплати — це товарні поставки та інвестиційні проекти. І проблему з газом було вирішено. Ось що означає дружні стосунки між президентами. І таких прикладів багато. Коли виникли серйозні проблеми з бензином, я зустрівся з Алієвим, і з Азербайджану до нас цистернами возили нафтопродукти. Ми нормально провели посівну. Те саме можна сказати і про Казахстан.

Подейкують, ви любите слухати джаз?

— Так. Шкода, що Лундстрем помер. А негритянський джаз — це, на мою думку, одне з найкращих надбань світової музичної культури. Слухаєш його — й відразу з’являється добрий настрій. Я полюбив цю музику ще в студентські роки. Особливо захоплювався нею в перші роки роботи в конструкторському бюро «Південне». Там я був секретарем комсомольської організації. Ми активно займалися самодіяльністю. У нас був дуже сильний джазовий оркестр, з яким ми об’їздили пів-Росії, виступаючи на наших сумісних підприємствах. Звичайно, все це було на любительському рівні. Не можу жити без авторської пісні Окуджави, Висоцького, Розенбаума. А ще я дуже люблю слухати грузинський спів і взагалі народну музику.

Це правда, що ви нещодавно почали курити?

— Фідель Кастро подарував мені кілька коробок сигар. Вони стояли в мене на столі, я ними гостей пригощав. Одного разу, жартуючи, і сам закурив. Місяців три тому.

Ви задоволені десятьма роками свого президентства?

— За часів мого прем’єрства в короткий термін ми з Віктором Пинзеником створили ґрунтовну законодавчу базу, яка дала можливість здійснити ринкові перетворення. Деякі декрети чинні й досі. Так, були якісь помилки. Ми не розуміли усіх процесів, робили все по книжках і думали, що, взявши якийсь прогресивний західний закон, зможемо відразу запустити його тут. Але просте копіювання не завжди приносить користь, чужі закони не працюють у наших умовах. Після своєї перемоги я замислився: «Навіщо мені ця перемога?!», адже падіння ВВП становило 60% на рік, інфляція — 1200%. У цій кризі я нікого не звинувачую, бо причини зрозумілі. Ми пішли правильним шляхом, використовуючи в економіці жорсткі заходи, і лише вони, а не популізм дали позитивні результати. За останні п’ять років зростання ВВП становило більш ніж 9%. Тож є чим пишатися. Хоча без проблем не буває. За нашого радянського менталітету перейти з однієї системи до іншої не так просто. Головне — перебороти психологію. Колись у Рузвельта запитали: «Які причини ваших успіхів?», і він відповів, що головне — це психологія його громадян. Вони керувалися принципом «єдина сім’я, єдина нація». У нас до єдності нації поки що далеко.

Досьє Контрактів

Народився 9 серпня 1938 р. на Чернігівщині. Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету.
З 1960 р. працює інженером, старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора КБ «Південне».
1975-1981 рр. — секретар парткому КБ «Південне».
1981-1982 рр. — секретар парткому ВО «Південний машинобудівний завод».
1982-1986 рр. — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне».
1986-1992 рр. — генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод».
У 1990 р. обраний народним депутатом України у виборчому окрузі на Дніпропетровщині.
1992-1993 рр. — прем’єр-міністр України.
1994-2004 рр. — президент України.
З 2005 р. — президент фонду «Україна».

Роман Кульчинський,
фото Світлани Скрябіної, "Контракти", 31.10.2005
//archive.kontrakty.ua/gc/2005/44/36-zhizn-posle-vlasti.html?lang=ua



четвер, 13 жовтня 2005 р.

Способна ли украинская власть нормально провести выборы?



Украина неоднократно становилась полем битвы внешних по отношению к ней сил.

В новейшее время в этих геополитических битвах решаются уже не задачи непосредственного захвата территориальных и людских ресурсов, а решение тактических задач в ходе реализации глобальных стратегий противоборствующих сторон. К сожалению, украинское государство в ходе этого противоборства выступало в качестве дополнительного фактора, а не основополагающего элемента нового мирового порядка. Украина за время существования в качестве независимого государства так и не смогла достичь статуса самостоятельного геополитического игрока, в настоящее время фактически стремительно теряет остатки надежды когда-либо реализоваться в качестве регионального лидера.

Многие мои знакомые политики и политологи, оценивая ситуацию в нынешней Украине начинают выражаться в уже знакомых терминах «…опустить!.. замочить!.. порвать!..». Складывается впечатление, что кто то пытается привить украинскому избирателю самый, что не наесть настоящий рвотный рефлекс при одном только упоминании о так называемой новой украинской власти – „честной, демократичной и как там она себя еще «обзывает»? Чем не план к действию для «друзей – любителей Малороссийской коллегии»?

Дискредитации новой власти в Украине, как власти по своей сути несостоятельной. Вот достойный ответ всяческим там «цветочно-фруктовым» революциям? А какими «изумительными» могут быть плоды этой работы: коллапс власти, «уездный беспредел», разгул преступности, угроза паралича экономики, далее массовые протесты, а затем «простое решение», и … новый режим, но на этот раз надолго и «правильный».

В реальности подобный сценарий в идеальной модели вряд ли возможен. Скорее это – «кошмарик». Но разве не предупреждали о грядущей «помаранчевой революции» в 2004 году. Тогда многие тоже говорили о «страшилках»…

Нормальный человек, обычно недолюбливает или не доверяет любой власти, часто побаивается, но не презирает, в глубине души связывая с ней (с властью) свою последнюю надежду на лучшую жизнь. Эта надежда дорогого стоит и за нее надо бороться, иначе без нее – цинизм и хаос.

Дальнейшее углубление глобального политического кризиса, постепенно проникающего во все ветви украинской власти, несет кроме тьмы внутреннеполитических проблем и угрозу дестабилизации внешнеполитических позиций Украинского государства. Речь уже идет не только и не столько о катастрофическом падении авторитета отечественных политических и государственных лидеров, а о прямых внешних угрозах украинской государственности.

Исключительный интерес еврочиновников к судьбе украинских младенцев, отмена визита Ширака (или адекватная замена уровня представительства), обвинения в воровстве транзитных энергоносителей, сомнения иностранных дипломатов в способности украинских властей противодействовать контрабанде оружия из Приднестровья, осуществляемой через украинские порты, очередная насмешка с поправкой Вэника и многое другое – все это явления разного уровня, только источник их появления един.

Разочарование европейцев в «оранжевой власти» начало нарастать еще задолго до перехода внутренних конфликтов властной команды в открытую фазу. Связано это, с явной неспособностью новой властной украинской команды в целом (но каждый на своем месте) проводить внятную и последовательную евро-интеграционную политику. Причем речь идет не о попытках приблизиться к формальным требованиям европейской демократии, но глубинном понимании и выработке стратегии системных преобразований.

Несмотря на все попытки выступить инициатором создания действенных региональных межгосударственных проектов, украинское государство остается объектов воздействия сил, основные управляющие центры которых находятся вне территории государства. Слабость и зависимость власти от внешнего воздействия наглядно демонстрирует развитие скандала с финансированием «украинской демократии» Березовским, размещение информации о, якобы «сговоре» Коломойского и Тимошенко, того же Коломойского с тем же Березовским. При всей своей эфемерности и недоказуемости, приведенные «документы» явились серьезнейшим дестабилизирующим фактором углубления внутриполитического кризиса.

Очевидно, что Украина оказалась идеальным плацдармом для отработки моделей взаимной конкуренции трех основных геополитических центров – России, США и объединенной Европы, что наиболее наглядно было продемонстрировано во время последних президентских выборов. При этом было бы глубокой ошибкой считать, что победа Ющенко означала однозначное поражение России и усиление позиций США и европейского сообщества.

Парадоксально, но победа «оранжевой революции» способствовала окончательной реализации стратегии формирования полноценного государственного суверенитета Российской федерации.

Россия получила столь необходимый ей аргумент для возобновления практики невооруженной политической конфронтации с западным миром, фронтир которой прошел по территории Украины. Сохранив за собой рычаги влияния на политическое руководство Украины в виде зависимости от поставок сырьевых и энергетических ресурсов, контроль над информационным полем (более того, даже приумножив свое влияние, что доказывает перепродажа контрольных пакетов акций ведущих украинских телеканалов российскому бизнесу), РФ постепенно, но верно вырабатывает эффективное противоядие от нежелательных демократических преобразований, как на своей территории, так и на территории своих непосредственных политических сателлитов. В этих условиях, политический кризис в Украине является для руководства РФ идеальным подарком, к развитию и углублению которого Кремль может приложить максимум усилий.

Одновременно, используя, прежде всего газовую зависимость или если хотите приманку для Европы, Россия сохраняет традиционные рычаги давления на Евросоюз, препятствуя слишком активному вмешательству европейских структур в ситуацию на Украине.

Также не следует преувеличивать значение российско-американского противостояния и возможность его использования в интересах Украины. С одной стороны, США сейчас заинтересовано в еще большем усилении своего влияния на глобальные мировые процессы, непосредственным противником чего выступает даже не Россия, а тот же Евросоюз. С другой стороны, собственно Украина не входит непосредственно в зону «жизненно важных интересов США», и поддержка нынешней украинской власти резко уступает в приоритетности обеспечению непосредственных американских интересов. Особо наглядно это проявляется в реакции США на попытки реализовать Украиной энергетические проекты в Иране с целью достижения своей энергетической независимости. При этом в первую очередь, в блокировании таких проектов, способных ослабить энергетическую зависимость Украины от РФ, кровно заинтересовано российское политическое руководство.

Поэтому реализация стратегических интересов Москвы и Вашингтона на территории Украины отнюдь не исключает их, если не сотрудничество, то, по крайней мере, мирное сосуществование.

Вполне обоснованными представляются опасения многих экспертов, что независимо от назначения нового премьера Еханурова, отношение России к украинскому государству вряд ли испытает позитивные изменения, скорее станет более изощренным. Россия опять может сосредоточить внимание на поддержке определенных сил, основные усилия которых направлены на дестабилизацию, а также делегитимизацию президентской вертикали власти в Украине. Среди потенциальных партнеров не в последнюю очередь могут рассматриваться «лица из ближайшего окружения» Тимошенко, которые способны значительно потеснить традиционных получателей российской адресной помощи. В условиях, когда лидерам страны всячески помогают «потерять элементарный контроль над ситуацией», соблазн ускорить наступление властного коллапса возникает далеко не только у оппозиционных сил.

В результате складываются идеальные условия для решения своих внешнеполитических задач, прежде всего ближайшими соседями, со многими из которых у Украины существуют нерешенные вопросы. После России первое место в этом списке по праву принадлежит Румынии, нерешенные проблемы, с которой могут составить довольно обширный список – от территориальных претензий до имущественных споров (определение судьбы румынской доли в Криворожском горно-обогатительном комбинате окисленных руд, экстренно готовящемся украинской стороной к приватизации).

Чересчур активная позиция Киева в урегулировании приднестровской проблемы также не может не вызывать скрытого недовольства в румынских политических кругах. Сегодня позиции националистических сил, выступающих за объединение двух румынских государств (Молдовы и Румынии) получают мощную поддержку на высшем уровне.

Например, депутат румынского парламента от наиболее влиятельной политической партии социал-демократов Адриан Северин недавно представил в Бухаресте политический анализ Института «Овидиу Шинкай», озаглавленный «Приднестровье — эволюция замороженного конфликта и перспективы урегулирования». Он заявил, что этот документ предлагает официальным лицам Румынии направить свои усилия на «отсоединение Приднестровья от территории Республики Молдова и установление там режима, аналогичного примененному в провинции Косово», то есть, «автономизировать Республику Молдова от Приднестровья».

По мнению молдавских экспертов, спокойная реакция Запада на предложение депутата румынского парламента есть косвенное подтверждение тому, что вариант возвращения блудной Бессарабии под юрисдикцию Румынии до настоящего времени не снят с повестки дня Бухареста. При этом не стоит забывать, что восстановление «Великой Румынии» невозможно без включения в ее состав части территории и современной Украины.

Нынешняя же нестабильность и возможная дальнейшая дестабилизация в Украине наносит непоправимый удар по позициям Молдовы в регионе (уже не говоря об Украине) и усиливает позиции Москвы. Создаются предпосылки для срыва декабрьских выборов в республике и к переходу полу коммунистического руководства Молдовы «под руку» России.

Также необходимо отметить, что в условиях перманентного кризиса, который стремительно уничтожает остатки авторитета «страны победившей революции», Украина, на сегодня уже не может настолько, как раньше рассчитывать на своих традиционных союзников.

Польша больше занята своими выборами, а затем определенным переформатированием власти (а это процесс, который требует времени). Характерно, что на фоне украинского коррупционного скандала, сам Квасьневский оказался фигурантом скандала, связанного с коррупцией вокруг польской нефтяной группы «ПКН Орлен».

Что касаемо Саакашвили, то он сам нуждается в поддержке курса проводимого им в Грузии и «попасть под раздачу» влезая в украинские разборки, явно не входит в его планы. В противном случае можно еще больше увязнуть в проблемах той же Южной Осетии. Да и миротворцами в Абхазии он уже видит друзей прибалтов.

Ближайшая же перспектива и архиважное событие в Украине – парламентские выборы, а также выборы в местные советы 2006 года. Не трудно предположить, что главная и жирная черта под существованием новой власти и в целом под идеей самостоятельности может быть подведена именно тогда, весной следующего года. Желание Ющенка честно провести выборы в надежде дальнейшей необратимости процессов демократизации украинского общества на самом деле может остаться лишь благим пожеланием или несбыточной мечтой.

Речь не идет о возможном срыве выборов или избирательного процесса (юридически это сделать практически невозможно или почти невозможно), но вопрос в том, как эти парламентские выборы будут выглядеть в глазах украинского избирателя и, что также важно в глазах мирового демократического сообщества.

Поэтому максимально серьезно следует отнестись к возможности провокаций, целью которых есть дискредитация избирательный процесса. Что же касается характера таких акций, то здесь возможны какие угодно провокационные действия, ведь под заказ, перефразируя: «политтехнологическая голь – на выдумки таки хитра».

Как пример, может разыгрываться национальная карта, могут быть недружественные акции на украино-румынской границе, на участке границы с Приднестровьем, а также в Крыму, проведении дестабилизирующих акций в других зонах компактного проживания национальных меньшинств во время активной фазы избирательной кампании. Особая опасность в возможном использования во время таких «мероприятий» полу криминальных «национальных» группировок. Также, возможна реанимация проблемы ущемления прав национальных меньшинств, например, раздувание якобы нерешенной русинской проблемы и т.д. и т.п.

Суть и цель остается одна – убедить в первую очередь украинский народ, а заодно и "мировую демократию" в том, что новая власть в Украине, не состоятельна как власть, с ее представителями нельзя иметь никаких дел, они смешны и беспомощны…

К этому, уже сейчас можно добавить тот факт, что на сегодня практически почти вся политическая элита в Украине дискредитирована. Нужна абсолютно новая команда – а ее нет. Нужна работа на опережение, но нет даже адекватной защиты. Как воздух необходим диалог, а главное сотрудничество власти и народа, взамен – новые обещания и просьба «тихо жди».

Затяжной политический кризис сегодня, прежде всего, означает истощение внутренней энергии украинского государства, что способно похоронить всякие претензии украинского руководства на лидерство, как видим, не только в регионе, но и в собственном государстве. Страна, которая живет в условиях непрекращающейся войны компроматов и партийных распрей не только теряет право на выдвижение геополитических инициатив, но и легко становится безвольным объектом внешнеполитического воздействия и манипулирования со стороны внешних сил, постепенно проваливаясь в пучину провинциального прозябания на периферии развивающихся мощных геополитических союзов.

Вадим Мурачов, 13 октября 2005 г. //glavred.info/archive/2005/10/13/101506-4.html

Результати парламентских виборов 26 марта 2006 г.
//uk.wikipedia.org/wiki/Парламентські_вибори_в_Україні_2006

середу, 5 жовтня 2005 р.

Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом) 2005


 Конституційний Суд;
Рішення від 05.10.2005 № 6-рп/2005
Документ v006p710-05, чинний, остання версія -
Прийняття від 05.10.2005



ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука Вадима Сергійовича, Подгорної Вікторії Валентинівни, Кислої Тетяни Володимирівни про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України 
(справа про здійснення влади народом)

м. Київ Справа N 1-5/2005
5 жовтня 2005 року
N 6-рп/2005

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Пшеничного Валерія Григоровича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Станік Сюзанни Романівни,
Ткачука Павла Миколайовича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України (254к/96-ВР) в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука В.С., Подгорної В.В., Кислої Т.В. про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40, 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стали конституційне подання народних депутатів України та конституційне звернення громадян.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 93, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень частин другої, третьої, четвертої статті 5, частини першої статті 103, статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 60 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України (254к/96-ВР) в контексті положень її статей 5, 156. Народні депутати України зазначають, що згідно зі статтею 5 Конституції України (254к/96-ВР) народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

У конституційному поданні наголошується, що за Конституцією України (254к/96-ВР) народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69). Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (частина перша статті 103 Конституції України (254к/96-ВР). У зв'язку з цим народні депутати України запитують, чи не призведе введення іншого порядку обрання Президента України до зміни конституційного ладу України та до обмеження права народу здійснювати свою владу безпосередньо.

У конституційному зверненні громадян Галайчука В.С., Подгорної В.В., Кислої Т.В. заявлено клопотання про офіційне тлумачення окремих положень Конституції України (254к/96-ВР), якими гарантовано реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, зокрема словосполучення "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) "народ здійснює владу безпосередньо", що, на думку заявників, унеможливлює посягання на державну владу з його боку. Оскільки народ є джерелом формування будь-яких органів державної влади, він не може узурпувати державну владу, про що йдеться в частині четвертій статті 5 Конституції України (254к/96-ВР).

2. З огляду на те, що конституційне подання народних депутатів України та конституційне звернення громадян стосуються того самого питання, Конституційний Суд України згідно зі статтею 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) Ухвалою від 14 грудня 2004 року об'єднав їх в одне конституційне провадження.

3. В одержаних на запити Конституційного Суду України відповідях Президента України, Голови Верховної Ради України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, юридичних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, доктора юридичних наук, професора Одеської національної юридичної академії Орзіха М.П., кандидата юридичних наук, доцента юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Мяловицької Н.А. викладено позиції щодо порушених питань. Зокрема, у цих відповідях міститься однозначне розуміння положень частин другої, третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР), за якими носієм і єдиним джерелом влади в Україні є народ та виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні.

При цьому підкреслюється взаємозв'язок безпосередньої (здійснення народного волевиявлення через вибори, референдуми тощо) та представницької (здійснення влади народом через органи державної влади та органи місцевого самоврядування) демократії, а також відсутність переваги жодної з цих форм здійснення влади народом. Як наголошується у висновку Інституту законодавства Верховної Ради України, положеннями розділу III "Вибори. Референдум" Конституції України (254к/96-ВР) "унормовується порядок прийняття владних рішень самим народом, здійснення чи не найсуттєвішого з політичних прав громадян - виборчого і, нарешті, формування ключових ланок державного механізму".

Разом з тим у зазначених відповідях вчених-правознавців по-різному визначається поняття конституційного ладу в Україні та викладено різне бачення вирішення питання щодо зміни порядку обрання Президента України. З цього приводу Голова Верховної Ради України вважає, що у зв'язку з прийняттям Постанови Верховної Ради України "Про внесення доповнення до Постанови Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)" від 3 лютого 2004 року N 1403-IV (1403-15) положення частини першої статті 103 чинної Конституції України (254к/96-ВР), за якими Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років, було відновлено у законопроекті про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4180), а тому "пропозиція щодо запровадження порядку обрання Президента України Верховною Радою України сьогодні не є предметом конституційної реформи в Україні".

4. Вирішуючи питання, поставлені у конституційному поданні народних депутатів України та конституційному зверненні громадян, Конституційний Суд України виходить з такого.

4.1. Конституція України (254к/96-ВР), прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року від імені Українського народу, є вираженням його суверенної волі (преамбула Конституції України).

Згідно зі статтею 5 Основного Закону України (254к/96-ВР) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя).

Положення "носієм суверенітету... є народ" закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп (v003p710-97) (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України) (254к/96-ВР) зазначено, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).

На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі.

4.2. "Воля народу, - наголошується в Загальній декларації прав людини (995_015), - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування" (частина третя статті 21).

За Основним Законом України (254к/96-ВР) народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69) (зокрема вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів, всеукраїнський та місцеві референдуми) в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Здійснення народного волевиявлення у зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими.

Влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. На думку Конституційного Суду України, реалізація громадянами України конституційних прав і свобод, передусім права голосу на виборах і референдумі, є складовою процесу здійснення влади народом безпосередньо. При цьому кожен громадянин зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України, абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року N 4-рп/2001 (v004p710-01) (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).

Основним Законом України (254к/96-ВР) гарантовано здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).

4.3. Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) держава, її органи, посадові особи не мають права визначати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові. Однак Конституція України (254к/96-ВР), закріплюючи конституційний лад, не містить визначення цього поняття. У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп (v003p710-97) стверджується лише про засади конституційного ладу в Україні, що закріплені у розділах I, III, XIII Конституції України (254к/96-ВР) (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).

Розділ XIII Конституції України (254к/96-ВР) встановлює порядок внесення лише змін до неї. Зокрема, для внесення змін до розділів I, III, XIII Основного Закону України (254к/96-ВР) визначено особливу процедуру, згідно з якою законопроект про внесення змін до цих розділів подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (частина перша статті 156).

Чинна Конституція України (254к/96-ВР) прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей (преамбула Конституції України). Тобто при прийнятті 28 червня 1996 року Конституції України (254к/96-ВР) суверенна воля народу була опосередкована Верховною Радою України. Із нормативно-правового змісту положень частин другої, третьої статті 5 Основного Закону України (254к/96-ВР), за якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію України.

4.4. Конституція України (254к/96-ВР) забороняє узурпацію належного виключно народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами. Узурпація означає, зокрема, привласнення переліченими суб'єктами права, яке передусім належить народові, вносити зміни до Конституції України (254к/96-ВР) у спосіб, який порушує порядок, визначений розділом XIII чинного Основного Закону України, в тому числі усунення народу від реалізації його права визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Тому будь-які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові, є неконституційними і незаконними.

4.5. Розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "ніхто не може узурпувати державну владу" у системному зв'язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо.

Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України (254к/96-ВР) принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (v006p710-99) (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).

4.6. Відповідно до частини першої статті 103 Конституції України (254к/96-ВР) Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Верховна Рада України 8 грудня 2004 року прийняла Закон України "Про внесення змін до Конституції України" N 2222-IV (2222-15), яким залишила порядок обрання Президента України, встановлений частиною першою статті 103 чинної Конституції України (254к/96-ВР), без змін.

Отже, виходячи з цього і на підставі статті 45, частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) Конституційний Суд України дійшов висновку про припинення конституційного провадження у справі про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України (254к/96-ВР) в контексті положень статей 5, 156 Конституції України, оскільки практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України відпала.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України (254к/96-ВР), статтями 45, 51, 61, 63, 65, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), Конституційний Суд України

вирішив:

1. Положення частини другої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.

Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими.

2. Положення частини третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.

Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

3. Положення частини четвертої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями.

4. Припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України (254к/96-ВР) в контексті положень її статей 5, 156 на підставі статті 45, частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР).

5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-05