четвер, 30 листопада 2006 р.

Віктор Ющенко: Конституція веде до узурпації влади урядом


Президент Віктор Ющенко сьогодні заявив, що готовий ініціювати референдум за конституційними змінами, оскільки вважає, що діюча Конституція призводить до "узурпації влади" Кабінетом Міністрів.

В ексклюзивному інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі президент також переконував, що спроби усунути з посад Юрія Луценка, Бориса Тарасюка, Анатолія Гриценка дестабілізують ситуацію в Україні.

Бі-Бі-Сі: Чи ви будете захищати міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який був призначений до уряду за квотою коаліції?

В.Ющенко: Я категорично наполягаю на тому, що такого плану кадрові ревізії йдуть не на користь стабілізації. Але для парламенту вже стало традицією скочуватися до процесів, які породжують ускладнення і протиріччя, перш за все, в стінах парламенту. Я переконаний, що рано чи пізно це призведе до формування протиріч і по вісі парламент-уряд.

Бі-Бі-Сі: Я уточню, чи Ви будете якісь дії застосовувати на захист?

В.Ющенко: У політичному сенсі я буду виступати проти цього. Щодо засобів впливу, то всіляко буду прагнути, щоб це рішення не було проведене, не було реалізоване. Але в даному випадку це вже не питання компетенції президента.

Бі-Бі-Сі: Чи правильно я розумію, що в питанні Бориса Тарасюка ви будете доводити недоцільність його звільнення з посади? І як Ви можете на це вплинути?

В.Ющенко: Я формально визначився і вніс пропозиції прем’єр-міністру щодо недоцільності такого звільнення. Бо це питання знаходиться в компетенції президента.

Бі-Бі-Сі: Але може статися так, що ви скажете – ні, все одно кандидатура Тарасюка, а коаліція скаже – подайте іншу кандидатуру. Як така ситуація буде в правовому сенсі врегульована?

В.Ющенко: Поживемо-побачимо. Але я буду наполягати на тому, аби міністр Тарасюк робив свою роботу і ця робота потрібна Україні. А не використовувати це для якихось торгів. Тарасюк буде працювати.

Бі-Бі-Сі: Сьогодні також стало відомо про ваш указ про звільнення і призначення на іншу посаду голови Служби безпеки України Ігоря Дріжчаного. Дуже багато версій навколо того, чому ви це зробили. Можете відкрити завісу і сказати, в чому причини його відставки?

В.Ющенко: Думаю, почати треба з того, що за останній рік Дріжчаним Ігорем Васильовичем була зроблена та робота, яка ставилася мною перед ним як завдання. Він започаткував і в значній мірі провів реорганізацію СБУ, в більшості питань, які відносяться до кадрової політики, були прийняті ті рішення, які вивели Службу безпеки на основи нової діяльності, відбулося скорочення служби суттєве, у структурі досить радикальні зміни були проведені і я вважаю, що сьогодні Ігор Васильович це завдання виконав. Тепер до апарату Служби треба добавити „свіжу кров”, яка б дала змогу активно реалізувати в нових умовах реформованої СБУ нову політику.

Бі-Бі-Сі: А чи Ви вже знаєте, хто буде цією „свіжою кров’ю”, хто його замінить?

В.Ющенко: Існує кандидатура, але я її назву не сьогодні, а в порядку, визначеному законом.

Бі-Бі-Сі: Питання вже не про сьогоднішні події, а про процес, який триває протягом певного часу. Люди, які з вами працювали під час революції, в період інавгурації, вже не біля вас. Оточення ваше суттєво змінилося. Є різні версії, чому це сталося. Ви перестали їм довіряти? Чи є якісь інші причини, чому ви їх віддалили?

В.Ющенко: Є інші причини.

Бі-Бі-Сі: Можете розкрити?

В.Ющенко: Можу. Я безмежно вірю, що ту роботу, яка була потрібна для України в плані демократизації її життя, перш за все політичного, виконувала політична сила “Наша Україна”. Виконували ті люди, які стояли коло мене. До цієї роботи згодом залучилися інші члени коаліції. Провокації, які були запущені в помаранчеву команду, призвели до того, що ця команда програла вибори. Це не мої протиріччя з кимсь персонально. Я не говорю про політичну силу “Наша Україна”, а поза політичною силою “Наша Україна”.

Ті звинувачення в корупції, звинувачення в справах, які були пов’язані з усяким – починаючи з моєї особистої історії, що я начебто привласнив бренд, який у мене був під час виборчої кампанії, що щось там переписав на сина... Знаєте, це такий бруд, це така ганьба, це таке розчарування в тих людях, які спровокували цю позицію... Причому, спровокувала це не “Наша Україна”.

Ви знаєте, я на ці речі не звертаю уваги, тому що я розумію – я публічна особа, з публічним життям і в умовах тієї свободи, яка є в Україні, моя кожна дія під лупою і контролюється. Але питання інше – що була нечистоплотна політика тих людей, які стояли і біля Тимошенко, і біля Мороза, і біля мене, це було моє оточення, до речі. Але це оточення не дало саме собі ради. І жертвою вийшла команда “Нашої України”. І я до цього часу не розумію, на яких підставах Мартиненко є хабарник, бо я, як і будь-який політик, буду керуватися фактами. Цих фактів немає. Я не розумію тих неправдивих звинувачень, які виникли навколо Безсмертного, які виникли навколо Третьякова, голів обласних адміністрацій.

Усе це була політика взаємного протистояння, а на парламентських виборах сталася дуже проста річ. Не Янукович переміг, а політичні сили, які формували помаранчеву коаліцію, через внутрішні відносини досить глибоко себе дискредитували. Коли трапилася сформована штучна суб’єктивна така атмосфера навколо певних осіб цієї команди, для загальної справи краще було б, щоб вони віддалилися, щоб вони знайшли мужність у собі зрозуміти, що це треба для нашого ж політичного прогресу.

Бі-Бі-Сі: Але багато з цих людей є лідерами “Нашої України”. Ви на з’їзді сказали, що не хотіли б, щоб партія перетворювалася на закрите акціонерне товариство. Чи Ви їх мали на увазі? І, по-друге, чи за цей період, який минув від з’їзду, ви побачили якісь зміни в керівній команді “Нашої України”?

В.Ющенко: Я думаю, що партія пережила етап тих ускладнень, які виникали в неї з іншими політичними силами в середині помаранчевої коаліції, і в цьому вона розібралася. Стабілізувалася ситуація. Прийшло розуміння логіки, стратегії цих відносин. Як для мене, це була суть. Тому що я хотів би сказати, що я не приєднуюсь до тих звинувачень і пороків, які були кинуті. Для мене це великий біль був. Коли я увійшов у це коло людей, які формують її тактику, її стратегію, мене це вразило і значною мірою розчарувало. У дуже багатьох людях, які і досі сприймаються нацією, як герої.

Що стосується стану всередині команди, вона повинна зробити щось аналогічне. Ми говоримо про колективний політичний проект, який ставить за мету демократизацію українського життя. Коли ми говоримо про хвороби, проблеми і їх лікування, ми починаємо з альтернативних виборів. Або ми робимо ставку не на систему персон, і вони потім роблять надбудову – політичні органи – і їх скеровують. На мій погляд, такий час був у нас, два-три роки тому. Сьогодні не є той момент, коли треба вживати таку тактику. Не через персону треба виходити зараз на стабілізацію ситуації в партії. Нам сьогодні надзвичайно важливо закріпити логіку процесу, яка би забезпечила формування нових органів на місцях і на базі сформованих нових органів – обрання керівництва партії, а не навпаки. І коли ми оновимо місцеві і регіональні інститути, тоді ми прийдемо на з’їзд і здійснимо обрання керівництва партії і ті корективи, які треба буде внести в керівництво партії.

Бі-Бі-Сі: У цьому керівництві ви себе і далі бачите почесним головою партії?

В.Ющенко: Ви чудово розумієте, що Конституція мені забороняє присутність у будь-якій політичній силі. І я цьому підкоряюсь. Це демонстрація того, що не вважаю, що маю бути віддаленим від соціалістів чи інших політичних сил. Моє партійне буквально членство десь і президентство не було б кращим статусом з точки зору комунікацій і поваги до усіх політичних поглядів. Я демократичний президент. Я хочу це підкреслити, що своєю посадою я визнаю ту політичну карту, що є в Україні, рахуюся і хочу формувати діалог з усіма політичними силами. А що стосується “Нашої України”, то тут вже говорить моє серце. Я готовий все віддати, щоб повернути її репутацію і сказати людям, що це – найчесніша, найпорядніша партія в Україні. І навіть якщо вона у чомусь помилки зробила, - простіть її. Це треба сприймати як епізоди, а не суть. І якщо я зможу чимось підтримати цю партію, звісно, не порушуючи параграф номер один, - я готовий це зробити.

Бі-Бі-Сі: Зважаючи на усі останні політичні події навколо рішень парламенту, навколо міністрів, чи ви і далі хотіли б, щоб “Наша Україна” входила до широкої коаліції?

В.Ющенко: Сьогодні я є більшим песимістом у цьому питанні, ніж раніше. Якщо мета великої політики - мати об’єднану націю, консолідований народ, - я би радив менше чванства виявляти. Я добре знаю, якими є політичні сили в Україні. На що здатні Партія регіонів чи інші політичні сили. Що нас може об’єднати? Тільки мета. Коли ми ведемо мову про голодомор, про зовнішній вектор, про адміністрування в економіці, про борги по відшкодуванню ПДВ, про те, приватизовувати чи ні “Укртелеком”, коли він з кожним місяцем гине, а його “роздоюють” на усі боки...

Це додає мені відчуття, що сторони не розуміють сутність цього моменту. Тому відповідь не у тому полягає, сходитися чи розходитися. А у тому, чи сторони розуміють один одного чи ні? Чи ми все зробили для цього розуміння? Чи не станеться так, що для чистості експерименту ми матимемо позицію і опозицію, а для національного прогресу це буде гірший період існування України.

Скажу відверто, я іноді із здивуванням дивлюся на деякі трюки уряду. Бо це дискредитує, в першу чергу тих людей, які одержати так багато голосів людей на свою підтримку.

З іншого боку, я думаю, що для оцінки цих дій ще буде час. Бо, зауважте, політична сила - Партія регіонів - перебуває при владі усього 100 днів. Багато робиться помилок, немає зваженого підходу до багатьох питань. Але, можливо, це та хвороба, яку можна пережити. Тому позиція президента полягає у тому, що давайте, колеги, іще раз подумаємо, чи ми використаємо шанс для того, щоб ми сформулювали загальний цілісний курс країни, чи знову будемо закликати людей у парламенті і у регіонах до протистояння і повертатися у лоно дестабілізації ситуації. Я не хочу цього.

Бі-Бі-Сі: Після внесення змін до Конституції ви особисто відчуваєте, що ваші повноваження суттєво скорочені, про що говорить багато експертів як про причину того, що зараз відбувається в Україні?

В.Ющенко: З одного боку, статус президента у стосунках із парламентом – підвищився. Бо було надано президенту право розпуску Верховної Ради. Окрім того, існує право призначення голів держадміністрацій президентом, право вето законів парламенту і урядових рішень. Тут, я би сказав, позиція не послаблена і досягнений оптимізований баланс.

Однак, повноваження президента у стосунках із урядом суттєво ослаблені, йдеться про призначення міністрів і керівників центральних органів виконавчої влади, а також керівників правоохоронних органів. Тому я й кажу, що ті зміни до Конституції, по суті, ведуть до узурпації влади.

Бі-Бі-Сі: Узурпації влади ким?

В.Ющенко: Узурпації влади інститутом уряду. Бо, по суті, усі реальні оперативні важелі – в уряду. Приклад – і те, що відбувається із міністром внутрішніх справ. У жодній країні немає такого, щоб уряд мав вплив на орган, який контролює через слідчу функцію у тому числі й представників виконавчої влади. Цього не можна допускати.

Це явний конфлікт інтересів, який може мати далекі наслідки. Я тут не звинувачую нинішній уряд, я кажу про недосконалість реформи, яка відбулася. І якщо ми говоримо про міністерство внутрішніх справ, яке має військові підрозділи, тут виникає два знаки запитання. Чи можуть під управлінням уряду перебувати військові підрозділи, озброєні люди? Чи це не є конфлікт? Я делікатно коментую ці речі і наголошую, принципи, які закладені у Конституції, виводять на конфлікт. Незалежно від того, якими є прізвища людей, які очолюють ці структури.

Я вже не кажу про процедуру призначення генерального прокурора. Я не думаю, що є раціональним, коли президент не може ініціювати відсторонення генпрокурора. Попередня модель була більш вдалою.

Бі-Бі-Сі: Ви так говорите, ніби Ви вже поправки до Конституції підготували. Але цей парламент очевидно не затвердить 300 голосами ваші пропозиції. Ви вже натякали, що мова може йти про референдум. Але вже є швидка відповідь Януковича і представників коаліції, що це, по-перше, може призвести до дестабілізації ситуації, по-друге, на референдум в такому разі можуть бути запропоновані інші питання. Ми розуміємо, які інші: НАТО і тд. Як Ви бачите розв’язання такої ситуації, можливої кризи?

В.Ющенко: Я думаю, не треба плутати грішне з праведним. Ми зараз говоримо про конституційний процес. Якщо ми є чесними і відданими політиками, то можемо уявити два варіанти. Один – це варіант, що приносить конфронтацію, коли народні депутати певних політичних сил домагатимуться скасування політичної реформи. Хоча мета цих ініціатив прийти до другого етапу – внести зміни, на мій погляд, це дорога, яка забере дуже багато часу і принесе дестабілізацію.

Інший варіант – якщо ми це розуміємо, що ці виклики існують перед країною і підемо, як мудрі люди, - то сформуємо конституційну комісію. Хай вона попрацює, внесе пропозиції. Просто потрібне порозуміння, спільні стремління виправити ті дисбаланси, які є, прийняти додаткові рішення по тих питаннях, які не були вирішені під час першого етапу формування Конституції. Іншими словами, давайте ми зробимо публічним цей процес. Почнемо з круглого столу, запросимо всі сторони.

Якщо це не відбувається, у президента лишається тільки варіант через референдум, зібравши відповідні голоси, запропонувати новий текст Конституції. А хто збирається щось інше робити – будь ласка, це його право. Якщо це передбачено Конституцією.

Бі-Бі-Сі: В українській політиці реалізація всього, про що ви говорите, дуже залежить від особистих стосунків перших осіб - скажімо, ваших і Януковича – за якими стоять багато людей і політичних сил. Які у Вас зараз стосунки із Віктором Януковичем?

В.Ющенко: Я намагаюся їх тримати в розумних межах. Тому вважаю, що із Банкової не звучить щось таке, що б дискредитувало роботу, наприклад, прем’єра, чи його позицію. Я цим хочу продемонструвати, що я хотів би бачити прем’єра більш раціональним у внутрішній і зовнішній політиці. Мені здається, що виявляється якась проблема оточення, яке у певній частині, не в більшій частині намагається формувати деструктивну, явно деструктивну позицію прем’єр-міністра.

Я думаю, що це – мода продемонструвати свою важливість. Я думаю, що з часом це проходить. І сподіваюся, що сам Віктор Федорович роздивитися, що для нього потрібні раціональні люди, а не люди, які формують конфлікти.

Востаннє, коли ми говорили, у нас була дуже довга розмова, багатогодинна. Ми торкалися у тому числі і цього питання. І я просив, щоб прем’єр-міністр робив висновки з цієї частини організації взаємин, нашої спільної роботи. Буде жаль, якщо ці відносини не будуть конструктивним, якщо обірветься діалог. Я б цього особисто не хотів.

Думаю, що сьогодні для уряду максимально потрібна колективна політика, бо з’являється дуже багато викликів, вони - надзвичайно серйозні. Самостійно уряд не справиться з цими викликами. Треба залучати до консолідації і парламент, і президента, і Раду національної безпеки. Щоб українська політика була успішна, треба всім консолідуватися. Це є обов’язок, це є не примха. Звичайно, у цьому напрямку багато ще треба зробити. Зняти емоції, які сформувалися в рамках перемоги.

Не хотілося, щоб питання, які можуть об’єднувати Україну, так легко ігнорувалися. В мене на пам’яті - голосування про Голодомор 32-33 років. Я не можу пояснити, чим керувалася фракція регіонів, відверто вам кажу, не можу навіть пояснити, чим керувалася фракція комуністів. Це треба бути або у великому блуді політичному, або так тримати у собі шматки тоталітарної ідеології, бути прив’язаним до інтересів, які далеко не є в даному питанні національними, щоб так не поважати смерть 10 мільйонів людей. Мене це й турбує – чітка визначеність національних пріоритетів. Але я переконаний, що нічого ще не втрачено, шанс є, але час втрачається.

30 листопада 2006 p.
Світлана Дорош, шеф-кореспондент київського бюро Бі-Бі-Сі
//www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2006/11/061130_yuschenko_bbc_oh.shtml
//www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2006/11/printable/061130_yuschenko_bbc_oh.shtml

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко
Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

вівторок, 28 листопада 2006 р.

Закон України Про Голодомор 1932-1933 років в Україні 2006


Зміст сторінки:
  • 28.11.2002 Постанова Верховної Ради України Про 70-ті роковини голодомору в Україні 
  • 06.03.2003 Постанова Верховної Ради Про Рекомендації парламентських слухань 
  • щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років 
  • 15.05.2003 Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років 
  • 07.11.2003 Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 рр. 
  • 28.11.2006 Закон України Про Голодомор 1932-1933 років в Україні


Верховна Рада України;
Постанова від 28.11.2002 № 258-IV
Документ 258-15, поточна редакція -
Прийняття від 28.11.2002



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про 70-ті роковини голодомору в Україні

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 51, ст. 377)

Засуджуючи політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду Українського народу, та з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні, а також привернення уваги вітчизняної й іноземної громадськості до цієї трагічної події та надання державної підтримки громадянам, які пережили голодомор, Верховна Рада України постановляє:

I. Провести спеціальне засідання Верховної Ради України у травні 2003 року за участю Президента України та членів Кабінету Міністрів України з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.

II. Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності забезпечити підготовку та розробити порядок проведення цього засідання.

III. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити, затвердити та забезпечити виконання плану заходів щодо відзначення 70-их роковин голодомору 1932-1933 років в Україні. Зокрема, передбачити в цьому плані такі заходи:

1. Створити державний Центр з дослідження причин і наслідків голодів в Україні.

2. Підготувати й видати пам'ятні книги жертв голодомору 1932-1933 років із списками всіх жертв в областях, районах, селах України.

3. Провести конкурс на кращий проект Меморіалу жертвам голодомору в Україні 1932-1933 років для його спорудження у м. Києві.

4. Забезпечити спорудження пам'ятників жертвам голодомору, в тому числі і за кордоном, у співробітництві з українською діаспорою.

IV. Рекомендувати Міністерству фінансів України профінансувати підготовку й проведення всіх заходів, присвячених 70-им роковинам голодомору 1932-1933 років в Україні.

V. Рекомендувати Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України:

1. Забезпечити висвітлення у засобах масової інформації заходів, що проводяться у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні.

2. Організувати цикли тематичних теле- і радіопрограм.

3. Сприяти створенню документального фільму українською, англійською, німецькою та французькою мовами про голодомор в Україні 1932-1933 років з метою його демонстрації за кордоном.

VI. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України забезпечити:

1. Проведення наукових досліджень, присвячених пам'яті жертв голодомору в Україні, та публікацію їх результатів.

2. Проведення у вищих, професійних та загальноосвітніх навчальних закладах щорічно, в День пам'яті жертв голодомору (23 листопада), уроків та лекцій, присвячених пам'яті жертв голодомору в Україні.

VII. Рекомендувати Міністерству закордонних справ України:

1. Здійснити міжнародні заходи, спрямовані на визнання голодомору в Україні 1932-1933 років державною політикою геноциду проти Українського народу.

2. Ініціювати визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти Українського народу.

3. Запропонувати Генеральній Асамблеї ООН вшанувати пам'ять жертв голодомору в Україні 1932-1933 років хвилиною мовчання перед початком одного з її засідань.

4. Сприяти створенню міжнародного музею голодомору під егідою ООН.

VIII. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 28 листопада 2002 року
N 258-IV



Верховна Рада України;
Постанова, Рекомендації від 06.03.2003 № 607-IV
Документ 607-15, поточна редакція -
Прийняття від 06.03.2003



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Рекомендації парламентських слухань
щодо вшанування пам'яті жертв голодомору
1932-1933 років

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 26, ст. 201)

Зважаючи на висновки та пропозиції учасників парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (додаються).

2. Кабінету Міністрів України:

у процесі підготовки проекту Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік, прийняття нормативно-правових актів і розробки державних програм у сфері культури, освіти і науки, а також здійснення інформаційної політики врахувати рекомендації, зауваження і пропозиції, висловлені учасниками парламентських слухань;

спорудити у центральній частині столиці України - місті Києві (вулиця Січневого повстання, 1) Державний історико-меморіальний комплекс жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій (далі - Державний історико-меморіальний комплекс), включаючи монумент, музей, конференц-зал, науково-дослідний центр та інші необхідні функціональні приміщення.

3. З метою реалізації пункту 2 цієї Постанови Кабінету Міністрів України:

створити дирекцію з проектування і будівництва Державного історико-меморіального комплексу, передавши їй функції замовника;

вивільнити земельну ділянку за адресою: місто Київ, вулиця Січневого повстання, 1 з користування Міністерства оборони України разом із спорудами, розташованими на цій ділянці, що належать військовій комендатурі Міністерства оборони України, та передати
їх зазначеній вище дирекції;

перевести військову комендатуру Міністерства оборони України та розмістити її у місті Києві на іншій території, що належить Міністерству оборони України або іншим установам державної форми власності;

затвердити спільно з Київською міською державною адміністрацією заходи з проведення конкурсу на кращий проект Державного історико-меморіального комплексу, а також забезпечення
його будівництва;

включити до Державного історико-меморіального комплексу Державний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили";

профінансувати у 2003 році в установленому порядку конкурсні, проектувальні та інші підготовчі роботи із спорудження Державного історико-меморіального комплексу за рахунок резервного фонду бюджету;

передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік кошти на спорудження Державного історико-меморіального комплексу.

4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на комітети Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та з питань культури і духовності.

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 6 березня 2003 року
N 607-IV

Схвалено
Постановою Верховної Ради України
від 6 березня 2003 року N 607-IV


РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань щодо вшанування 
пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

Учасники парламентських слухань 12 лютого 2003 року, присвячених відзначенню 70-х роковин голодомору 1932-1933 років та вшануванню пам'яті його мільйонних жертв, відзначають, що трагедія голодомору 1932-1933 років в Україні протягом багатьох десятиріч офіційно заперечувалася Комуністичною партією Радянського Союзу і правлячою верхівкою Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Його причини, штучний характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від світової громадськості, а й, насамперед, від кількох поколінь наших співвітчизників.

Намагання замовчати і поховати у плині історичного часу правду про загибель від організованого сталінським режимом голодомору 1932-1933 років мільйонів українців виявилися марними. Про цю катастрофу України ще з 1933 року знали і писали на Заході. Щодо Українського народу - то для нього істина, дійсно об'єктивні матеріали про події 1932-1933 років почали відкриватися зовсім недавно - напередодні розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Тоді був покладений початок прориву в офіційному замовчуванні цих подій. Нині без перебільшення можна стверджувати, що перші слова правди про голодомор 1932-1933 років відіграли велику роль у національному відродженні, стали одним із важливих чинників здобуття Україною незалежності.

Але далеко не все, пов'язане з історією голодомору 1932-1933 років, який слід визнати актом геноциду Українського народу, до кінця розкрито і з'ясовано. Передусім Верховна Рада України досі не давала належної політико-правової оцінки цій трагедії.

Учасники парламентських слухань підкреслюють, що така ситуація є неприпустимою. Адже Україна вже понад 10 років є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, де відбуваються активні процеси відродження національної самосвідомості та історичної пам'яті народу. Учасники парламентських слухань наголосили також на відсутності у законодавстві України будь-яких положень стосовно подолання наслідків голодомору 1932-1933 років чи інших пов'язаних з ним питань.

Разом з тим позитивні зрушення у дослідженні і висвітленні фактів голодомору 1932-1933 років та вшануванні його жертв вже намітилися. Відбуваються наукові конференції, "круглі столи", присвячені цій темі, проводяться мітинги-реквієми, встановлюються пам'ятні знаки, здійснюється видання документальних матеріалів тощо. Активізувалася діяльність правозахисних та інших громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблеми голодомору 1932-1933 років.

Парламентські слухання порушили чимало гостродискусійних питань, що стосуються історії голодомору 1932-1933 років, передусім його причин, дійсних організаторів та виконавців, механізму здійснення, наслідків - економічних, соціальних, політичних, демографічних, етнічних, морально-психологічних.

Учасники парламентських слухань висловили ряд побажань та конкретних пропозицій і звертаються з рекомендаціями до:

1. Президента України:

сприяти співпраці і стимулювати консолідацію всіх гілок влади у реалізації заходів, присвячених 70-м роковинам голодомору 1932-1933 років;

взяти до уваги матеріали парламентських слухань і доручити Адміністрації Президента України врахувати їх у практичній діяльності;

взяти особисту участь у спеціальному засіданні Верховної Ради України 7 травня 2003 року, що буде проведено з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.

2. Верховної Ради України:

разом з Кабінетом Міністрів України порушити у встановленому порядку питання перед Організацією Об'єднаних Націй про визнання голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу;

з метою реалізації цієї пропозиції створити на державному рівні комісію фахівців-юристів для підготовки спеціальної документації та здійснення необхідних процедур, передбачених міжнародним законодавством;

забезпечити належний рівень і результативність спеціального засідання Верховної Ради України, яке має відбутися 7 травня 2003 року з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (пункт 1 Постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року N 258-IV (258-15) "Про 70-ті роковини голодомору в Україні");

прийняти в установленому порядку Закон України про визнання факту геноциду української нації у 1932-1933 роках;

разом з Кабінетом Міністрів України забезпечити відповідно до законодавства передачу до Національного архівного фонду матеріалів Комісії Конгресу Сполучених Штатів Америки з розслідування голодомору 1932-1933 років;

з метою ознайомлення української та світової громадськості з матеріалами парламентських слухань 12 лютого 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років видати ці матеріали масовим накладом в установленому порядку.

3. Кабінету Міністрів України:

внести відповідно до законодавства до Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодомору 1932-1933 років, його наслідків для Українського народу та про статус потерпілих від голодомору;

подати пропозиції про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" щодо фінансування в поточному році заходів, пов'язаних із вшануванням пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років;

передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік кошти на фінансування заходів, пов'язаних із вшануванням пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років;

разом з Національною академією наук України підготувати і провести у листопаді 2003 року в місті Києві міжнародну наукову конференцію з метою визнання світовою спільнотою голодомору 1932-1933 років актом геноциду Українського народу;

при розробці відповідних нормативно-правових актів та загальнодержавних програм у галузях культури, освіти, науки, інформаційної політики врахувати пропозиції, висловлені на парламентських слуханнях;

до Дня пам'яті жертв голодомору та політичних репресій - 22 листопада 2003 року в місцях масових поховань загиблих від голодомору 1932-1933 років установити пам'ятні знаки для увічнення їхньої пам'яті;

зважаючи на гірку і трагічну долю селян України, пам'ятаючи про мільйони хліборобів і їхніх дітей, які стали жертвами голодомору 1932-1933 років, та з метою відродження поваги до українського селянина - годувальника нації в установленому порядку проголосити 2003 рік Роком українського селянина;

активно залучати народних депутатів України до участі в реалізації Плану заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні на 2002-2003 роки, забезпечуючи оперативне інформування Верховної Ради України про їх проведення, зокрема в регіонах України;

розглянути питання про перетворення Центру досліджень геноциду в Україні Інституту історії України НАН України в самостійний науково-дослідний інститут;

сприяти організації роботи тимчасової археографічної комісії для виявлення нових документів з історії голодоморів в Україні;

організувати постійно діючі тематичні експозиції в Національному музеї історії України, обласних краєзнавчих музеях, присвячені голодоморам Українського народу в XX столітті;

забезпечити видання і перевидання збірників архівних документів і матеріалів про голодомор 1932-1933 років, наукових монографій, брошур та спеціального посібника для шкіл на цю тему (українською і російською мовами);

ввести в програми навчальних закладів усіх типів і рівнів акредитації проведення уроків пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років;

забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації теми голодомору 1932-1933 років та заходів, пов'язаних з його 70-ми роковинами, запровадивши для цього відповідні рубрики в газетах і журналах та цикли радіо- і телепередач;

звернутися до Українського народу з проханням пожертвувати кошти на спорудження Державного історико-меморіального комплексу.

4. Державного комітету архівів України:

разом з Міністерством освіти і науки України та Національною академією наук України підготувати і видати масовим накладом хрестоматію документів про голодомор 1932-1933 років;

продовжити разом з Національною академією наук України та осередками Міжнародної асоціації україністів систематичне дослідження історичної правди про події 1932-1933 років шляхом залучення до наукового обігу джерел із закордонних архівів, передусім Російської Федерації (документи федеральних архівів та відомчих архівів силових служб), а також Великобританії, Італії, Німеччини, Румунії, Франції (аналітично-інформаційні матеріали спецслужб, дипломатичних представників, журналістів за 1932-1933 роки);

розробити і реалізувати із залученням Всеукраїнської спілки краєзнавців та інших громадських організацій державну програму збирання та зберігання спогадів і свідчень людей, які пережили голодомор 1932-1933 років, та їх нащадків "Усна історія Голодомору".



Верховна Рада України;
Постанова, Звернення від 15.05.2003 № 789-IV
Документ 789-15, поточна редакція -
Прийняття від 15.05.2003



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України
14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 30, ст. 262)

Провівши згідно з пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року N 258-IV "Про 70-ті роковини голодомору в Україні" спеціальне засідання з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, Верховна Рада України постановляє:

Схвалити Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (додається).

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 15 травня 2003 року
N 789-IV


ЗВЕРНЕННЯ
до Українського народу учасників спеціального
засідання Верховної Ради України щодо вшанування
пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України, керуючись ідеалами гуманізму і соціальної справедливості, відстоюючи права людини і громадянина з позицій загальнолюдських цінностей, звертаємося до Українського народу - громадян України усіх національностей у рік трагічної дати у нашій історії - 70-річчя голодомору, організованого сталінським тоталітарним режимом.

Вітчизняна і міжнародна громадськість відзначають 70-ті роковини української національної катастрофи, коли, певно, вперше в історії людства конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з політичною метою. Голодомор 1932-1933 років, що став нелюдським засобом ліквідації мільйонів українців, є підтвердженням злочинної суті тодішньої влади.

Жорстоке вилучення урожаю 1932 року і вивезення його за межі України, конфіскація у кожної селянської родини усіх продуктів харчування, руйнування святинь і храмів, масові репресії української інтелігенції та духовенства - все це спрямовувалося на підрив національного духу українства, викорінення його еліти, ліквідацію економічної незалежності селянства.

Тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму. Поруйновано соціальні основи української нації, її вікові традиції, підірвано духовну культуру і унікальну етнічну самобутність. Трагедія голодомору 1932-1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася державною правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співтовариства, а й від кількох поколінь наших співвітчизників. Та спроби навіки замовчати і поховати у плині історичного часу правду про голодомор 1932-1933 років виявилися марними. Про цю Катастрофу України ще з 1933 року знали і писали на Заході. Конгрес США у 1988 році офіційно визнав голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, тоді ж це зробила Міжнародна комісія юристів.

Щодо громадян України, то для них істина про події 1932-1933 років стала відкриватися напередодні розпаду СРСР. Саме тоді був покладений початок прориву в офіційному замовчуванні цих трагічних фактів історії.

Сьогодні можна з упевненістю твердити, що перші слова правди про голодомор 1932-1933 років відіграли помітну роль у національному відродженні, стали одним з важливих чинників здобуття незалежності України.

Разом з тим ми вважаємо, що в умовах незалежної України страхітливу правду про ті роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор 1932-1933 років був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду.

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогодні, визнаючи голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталінського режиму.

Ми вважаємо, що кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні, є важливим чинником відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного соціального стресу, незаперечним доказом незворотності процесів демократизації суспільства, суворим застереженням спробам встановити в Україні нову диктатуру, нехтувати найголовнішим правом людини - правом на життя.

Розглянувши питання про голодомор як акцію геноциду на спеціальному засіданні Верховної Ради України, ми певною мірою виконали свій громадянський, патріотичний обов'язок перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.

Разом з тим ми глибоко усвідомлюємо, що лише після надання офіційної - на найвищому державному рівні і від імені усіх гілок влади в Україні належної політико-правової оцінки такій соціальній Катастрофі в історії нашої Вітчизни, якою був голодомор 1932-1933 років, гідного щорічного вшанування його незліченних жертв, доведення факту цього голодомору як геноциду українського народу до світової громадськості - лише після цього ми можемо називатися повноцінною цивілізованою Нацією.

Не забуваймо минулого в ім'я майбутнього!

[15 травня 2003 року]



ООН; Заява,
Міжнародний документ від 07.11.2003
Документ 995_g07, поточна редакція -
Підписання від 07.11.2003

Спільна заява делегацій держав-членів ООН 
щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 рр.



СПІЛЬНА ЗАЯВА

делегацій Азербайджану, Бангладеш, Білорусі, Беніну, Боснії і Герцеговини, Гватемали, Грузії, Єгипту, Казахстану, Канади, Катару, Монголії, Науру, Об'єднаних Арабських Еміратів, Пакистану, Республіки Молдова, Російській Федерації, Саудівській Аравії, Сирійської Арабської Республіки, Сполучених Штатів Америки, Судану, Таджикистану, Тимора-Лешті, України, Ямайки з нагоди сімдесятої річниці Голодомору - Великого голоду 1932-1933 років в Україні

7 листопада 2003 р.

У колишньому Радянському Союзі мільйони чоловіків, жінок і дітей стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму. Голодомор - Великий голод 1932-1933 років в Україні - забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не винних людей та став національною трагедією для українського народу. У цьому зв'язку ми беремо до уваги заходи з нагоди сімдесятої річниці голоду, зокрема заходи, організовані Урядом України.

Відзначаючи сімдесяту річницю української трагедії, ми також віддаємо данину пам'яті мільйонам росіян, казахів і представників інших національностей, що померли від голоду в Поволжі, на Північному Кавказі, в Казахстані та інших регіонах колишнього Радянського Союзу внаслідок громадянської війни та примусової колективізації, що залишило глибокі незагойні рані у свідомості майбутніх поколінь.

Висловлюючи співчуття жертвам Великого голоду, ми закликаємо всі держави-члени, Організацію Об'єднаних Націй та її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, а також неурядові організації, фонди й асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії.

Визнаючи важливе значення підвищення рівня інформування громадськості про ці трагічні події в історії людства для їхнього запобігання у майбутньому, ми засуджуємо дії та політику, що призвели до масового голоду і загибелі мільйонів людей. Ми не хочемо зводити рахунків з минулим, яке не можна змінити, але ми переконані в тому, що викриття порушень прав людини, збереження історичних документів і відновлення гідності жертв шляхом визнання їхніх страждань слугуватиме орієнтиром для майбутніх суспільств і сприятиме запобіганню подібних катастроф у майбутньому. Ми вважаємо, що якнайбільше людей повинні дізнатися про цю трагедію, і що ці знання допомагатимуть зміцненню законності і поваги до прав людини та основних свобод.



Верховна Рада України;
Закон від 28.11.2006 №376-V
Документ 376-16, чинний, поточна редакція -
Прийняття від 28.11.2006



ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Голодомор 1932-1933 років в Україні

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 50, ст. 504)

Верховна Рада України постановляє:

вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків;

шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;

усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства;

відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч;

засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності;

співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору;

високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933 років в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки, а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору - Великого голоду 1932-1933 років в Україні (995_g07), яку підписали Аргентинська Республіка, Азербайджанська Республіка, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала, Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар, Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія, Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав - членів Європейського Союзу;

виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року N 607-IV (607-15), та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року N 789-IV (789-15), в якому Голодомор визнається актом геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР;

визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (995_155) як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон.

Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов'язані:

брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;

сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України;

вживати заходів щодо увічнення пам'яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам'яті та встановлення пам'ятних знаків жертвам Голодомору;

забезпечувати в установленому порядку доступ наукових та громадських установ і організацій, вчених, окремих громадян, які досліджують проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідки, до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються Голодомору.

Стаття 4. Держава забезпечує умови для проведення досліджень та здійснення заходів з увічнення пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної програми, кошти на виконання якої щорічно передбачаються в Державному бюджеті України.

Стаття 5. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України:

1) визначити статус і функції Українського інституту національної пам'яті та забезпечити його утримання за рахунок коштів державного бюджету як спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;

2) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;

3) вирішити в установленому порядку за участю Київської міської державної адміністрації питання щодо спорудження у м. Києві до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 28 листопада 2006 року
N 376-V

____________

Київ. Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні.
//www.president.gov.ua/