субота, 23 лютого 2008 р.

Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення



Цією публікацією я хотів би відкрити національні конституційні дебати — якнайширшу суспільну дискусію в нашій країні стосовно конституційної реформи. Основний документ держави не може бути лише справою політиків. Він має бути справжньою всенародною справою. Саме такий підхід відкриє шлях до народної Конституції єдиної політичної нації.

Чому саме зараз час для такого широкого обговорення? Це, насамперед, диктує гостра потреба виходу за межі перманентних політичних криз та конфліктів. Це визначає необхідність розвитку українського конституціоналізму у руслі європейської традиції. Потрібно перевизначити відносини держави й людини у бік пріоритетності інтересів кожного громадянина, тільки за таких умов держава насправді служитиме людям. Ідеологія нового суспільного договору і має стати конституційною платформою.

Національна конституційна традиція

Коли ми говоримо про Конституцію, маємо дати відповідь на питання: що вона означає для Ук­раїнської держави, для українських громадян. З правової точки зору, Конституція є головним правовим уставом держави. Але не менш важливим є розуміння світоглядного підґрунтя Конституції. Тільки такий Основний Закон, який відповідає природі відносин у суспільстві може бути дієвим, може на практиці впорядкувати ці відносини і спрямувати їх на розвиток нації. Конституція — це і система поглядів, мислення та бачення українського народу, його самоідентифікація та розуміння власної державності. Перші конституційні проекти своєю ціллю ставили саме закріплення права української нації на самостійну дер­жаву.

Згадаємо перший такий документ, який увійшов в історію під назвою «Конституція Пилипа Ор­лика». У «Пактах й конституції законів та вольностей Війська Запо­різького» укладених 5 квітня 1710 року П.Орлик зробив спробу запро­вадити в Україні перші паростки демокра­тичних відносин між законодавчою владою — виборною Ге­неральною радою та виконавчою — гетьманом та старшиною. Але головне в документі Орлика — це проголошення права Української держави на суверенітет, підняття українського питання на рівень європейської політики. Поява цього документа заслужено розглядається як початок історії української Конституції.

Ідеї українського конституціоналізму, започатковані Пилипом Ор­ликом, активно розвивалися і в нас­тупні століття.

Ці ідеї отримали втілення в таких проектах, як «Проект основаній устава україн­ського общества «Вольный Союз» — «Вільна спілка» Михайла Драгоманова (1884р.), «Основный закон Самостійної Ук­раїни» Миколи Міхновського (1905р.), основних державницьких документах: Третьому і Четвертому Універсалах Української Централь­ної Ради (1917 р.), Конституції української народної республіки (статуті про дер­жавний устрій, права і вольнос­ті УНР, 1918 р.), Законах Ук­раїн­ської держави про тимчасовий дер­жавний устрій України (1918 р.), Акті Соборності України від 22 січня 1919 року, проекті Основного держаного закону УНР (1920 р.). Певне значення мали й радянські конституції України, остання з яких, зазнавши докорінних змін, діяла до прийняття чинного Основного Закону України.

Істотним внеском до скарбниці українського конституціоналізму стала ухвалена Верховною Ра­дою 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України. Сама ж Конституція України була прийнята керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року було великою подією у державному будівництві. Основний Закон незалежної Української держави став переконливим свідченням незворотнос­ті прагнень до утвердження в Ук­раїні справжнього народовладдя, демократичних засад суспільного життя. Водночас досвід підготовки, прийняття, тим більше — реа­лізації положень Конституції-1996, виявив такі проблеми, як недосконалість гарантій та захисту конституційних прав і свобод громадянина, неефективність системи стримувань та противаг, наявність певних неузгодженостей та прогалин. Ця Конституція відображала домовленості політичних еліт та гілок влади на перехідний пострадянський період розвитку України.

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року став ще одним компромісом еліт, прикладом кулуарного конституціоналізму, а не реалізацією глибинного національного запиту та прагнень народу. Показовим є те, що цей закон був присвячений взаємовідносинам президента, парламенту та уряду і залишив поза увагою інші сфери конституційного врегулювання.

Суспільно-політична практика останніх років показала гостре політичне протистояння та слабкість конституційного врегулювання суспільних відносин, нестабільність функціонування всього дер­жавного механізму. Протягом останніх двох років ми стали свідками не тільки тривалих політичних серіалів на кшталт «коа­ліціад» та «прем’єріад», а й спроб окремих політичних суб’єктів стати вище Конституції та законів. Ці негативні явища та перманенті кризи свідчать, що політична система потребує перегляду і вдосконалення.

Конституція — для народу

Процес творення нової національної Конституції має ґрунтуватися на баченні конституційного світогляду нації, а не окремих еліт чи владних інститутів. Саме таке порозуміння — основа довгострокового планування національного розвитку, утвердження і вдосконалення державності, суспільної консолідації.

Відтак, доречним і затребуваним є системне оновлення Конституції України. На мій погляд, цей процес повинен мати кілька складових:

Перше. Посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина, реального забезпечення захисту цих прав і свобод, в тому числі через суд.

Друге. Розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії.

Третє. Підвищення ефективності функціонування державного механізму.

Четверте. Реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування.

П’яте. Визначення зовнішнього курсу України у процесах світової і європейської інтеграції.

Сучасний погляд на Конститу­цію має базуватися на реалізації таких завдань: поглиблення прав і свобод громадянина, модернізація системи державного управління та реформування політичної системи за європейськими стандартами. Основними напрямками конституційного порядку денного мають бути: реформування виборчої та партійної систем, оптимізація організаційної структури парламенту (однопалатність чи двопалатність), вдосконалення моделі розподілу влад, забезпечення незалежності судової влади.

Нам потрібна дієздатна Конституція свобод, яка ефективно гарантуватиме права і свободи людини і громадянина.

Гарантії політичної свободи та непорушності права приватної власності є базисом громадянського суспільства. Саме перед ним дер­жава має нести відповідальність, сприяти розвитку інститутів громадянського суспільства.

Одним із дієвих механізмів має стати інститут конституційної скарги, тобто право на звернення до Конституційного суду осіб, конституційні права яких були порушені.

Для активного залучення громадян до прийняття найважливіших державних рішень має бути інститут народної законодавчої ініціативи. Згідно з ним законопроекти можуть бути внесені до розгляду Верховною Радою за ініціативою певної кількості громадян, які мають право голосу.

Доцільно визначити предмет всеукраїнського референдуму, а також встановити таку форму референдуму за народною ініціативою як «народне вето», наслідком якого може бути скасування прийнятого Верховною Радою закону або його окремих положень. Необхідно також передбачити можливість проведення всеукраїнського консультативного референдуму, тобто дорадчого опитування.

Демократія стабільності

Новий конституційний лад має закріпити загальні і обо­в’язкові для всіх суб’єктів владних відносин правила та процедури, незалежно від того, яка саме політична сила є при владі. За вибором народу можуть змінюватися політичні суб’єкти, які отримують визначені Конс­титуцією владні повноваження. Але система політичних інститутів та норм має бути непохитною для всіх політичних суб’єктів. В Україні вже звикли до основного принципу виборчої демократії, при якому влада та опозиція можуть в результаті вибору народу помінятися місцями.

Конституційна реформа має посилити засади парламентаризму в Україні. Але парламент не може виконувати роль «найвищого органу державної влади» як це було притаманно радянській моделі парламентаризму та багато в чому зберігається в нинішній організації Верховної Ради. Потрібно утверджувати європейську модель представницького органу нації, де законодавчий орган є невід’ємною частиною у системі розподілу влад та рівноправною законодавчою гілкою влади поряд з виконавчою та судовою.

Необхідно виключити й такі ситуації, коли український пар­ламент у своїй діяльності фактично підміняється коаліцією парламентських фракцій. Слід визначити статус парламентської опозиції і виписати її права (насамперед це стосується питань парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади).

Потрібно розглядати різні моделі побудови національного парламенту. Тут ми маємо широке поле для конструктивних дискусій, а надто — для зважених і далекосяжних рішень. Саме вони дадуть відповідь про доцільність парламентського представництва регіонів України, посилення відповідальності при ухваленні парламентом рішень тощо.

Під час виборчих перегонів парламентські політичні сили підтримали мою вимогу скасувати необмежену депутатську недоторканність. Ми повинні нарешті виконати цю чітку вимогу людей.

Новітні конституційні традиції України багато в чому пов’язуються з президентською владою. Народнообраний президент має прямий мандат від вибор­ців, є гарантом дотримання Конституції України, територіальної цілісності та національної безпеки держави. Зважаючи на це, президент повинен мати конституційні, тобто правові інструменти впливу для запобігання порушення Конституції, ліквідації загроз для існування дер­жави чи виникнення ризиків національній безпеці.

Президент України виконує базову роль у забезпеченні функціонування всього державного механізму. Конституція має визначати статус президента України, а також його повноваження у взаємовідносинах з парламентом, урядом, іншими органами державної влади. Президент — це конституційний інститут, який гарантує, що реалізація курсу країни залишатиметься в рамках обраних державою пріоритетів та Конституції.

Зберігаючи в цілому існуючий статус Кабінету міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади, потрібно удосконалити взаємозв’язки у «трикутнику»: парламент — уряд — президент. Кабінет міністрів України формується парламентською коаліцією за результатами парламентських виборів. Треба передбачати збалансований механізм політичної відповідальності уряду за результати його діяльності. Слід врахувати, що компетенція Кабінету міністрів України тісно пов’язана з повноваженнями президента України, який має конституційно закріплені владні преференції у визначених сферах. Саме ця «конституційна геометрія» взаємовідносин «президент—уряд—парламент» має бути закріплена й в Конституції з метою забезпечення дієвого балансу повноважень та умов плідної взаємодії між парламентом, главою держави і урядом.

Нова Конституція зможе працювати, якщо в країні ефективно функціонуватиме судова система. В основу проведення судової реформи має бути закладено чіткі та прозорі принципи: доступність, незалежність, професійність. При цьому є нагальна потреба, зокрема, визначити принципи заміщення суддівських посад, відбір на які має відбуватися за реальним і відкритим конкурсом. Зараз судова система практично є обтяжливою, складною і такою, що не забезпечує належного доступу до правосуддя.

Значну увагу має бути надано охороні Конституції та конституційній стабільності. Минула практика довела необхідність забезпечення наступництва і безперерв­ності діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції, у зв’язку з чим вважаю доречним, зокрема, при розгляді питання щодо формування складу Консти­туційного суду України передбачити часткову ротацію судів.

Конституційна реформа має створити юридичні передумови для проведення ефективної адміністративно-територіальної реформі, реформування місцевого самоврядування з метою його посилення. При цьому важливо змістити акцент у місцевому самоврядуванні на рівень громад, котрі об’єктивно виступають осередками реального народовладдя.

Доцільно визначити перелік сфер повноважень обласних дер­жавних адміністрацій, поклавши на них здійснення державного контролю на відповідній території та координацію діяльності територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. Також слід переглянути перелік сфер повноважень обласних рад, наблизивши їх до предметів відання Автономної Республіки Крим, з урахуванням вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Це сприятиме системному підходу до розмежування сфер повноважень та предметів відання між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях одного рівня.

Водночас необхідно передбачити ефективні заходи запобігання політичному сепаратизму, спробам штучного розколу суспільства і протиставляння груп населення за етнічними, мовними та іншими ознаками.

Доцільно було б також вилучити з тексту Основного Закону положення про делегування місцевими радами повноважень органам виконавчої влади, як таке, що суперечить сутності місцевого самоврядування. З іншого боку, необхідно зберегти можливість делегування повноважень органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування.

У зв’язку з європейською інтеграційною політикою України потрібно розглянути питання щодо врегулювання зобов’язань, які будуть взяті державою при вступі до відповідних європейських міждержавних об’єднань. Наша нова Конституція має стати також і Конституцією європейського вибору України.

Легітимність конституційного процесу

Щодо алгоритму розробки, легітимації та втілення в життя нової редакції Основного Закону України, я бачу його реалізацію наступним чином:

Найбільш прийнятним способом реформування є здійснення системного удосконалення інституційного комплексу Конституції України шляхом підготовки нової редакції Конституції.

З огляду на це завдання 27 грудня 2007 року я підписав указ «Про Національну конституційну раду» на чолі з президентом України. Національна конституційна рада здатна і повинна стати тим консолідуючим органом, у якому спільно працюватимуть і узгоджуватимуть позиції представники політичних сил, а також фахівці з конституційного права, інших галузей права і суспільних наук, відомі правозахисники і громадські діячі, представники регіонів України.

На раду покладено завдання — підготувати консолідований проект майбутньої Конституції України на основі нових концептуальних пропозицій щодо її змісту та за наслідками експертного і всенародного обговорення. Вважаю, що все українське суспільство долучиться до конче необхідної дискусії на тему конституційної реформи, яка буде відбуватися прозоро, публічно, з найширшою участю громадськості.

Хід роботи над проектом нової редакції Конституції України бачу таким:

Насамперед слід підготувати пропозиції щодо концепції основних положень проекту нової редакції Конституції України.

Друге: слід провести громадське обговорення основних положень проекту за участі відомих громадських діячів, провідних фахівців у галузі конституційного права, у сфері суспільно-політичних наук, представників правозахисних громадських організацій та інших об’єднань громадян;

Третє: потрібно узагальнити внесені під час громадського обговорення пропозиції та підготувати з їх урахуванням проект нової редакції Конституції України;

Четверте: провести експертизу проекту нової редакції Конс­титуції України насамперед Вене­ціанською комісією, іншими відповідними міжнародними органами.

П’яте: Наступним кроком має стати проходження проекту нової редакції Конституції України через Верховну Раду та винесення президентом України прийнятого проекту на затвердження всеукраїнським референдумом. Я переконаний у відповідальності парламентських політичних сил і вірю в такий розвиток подій. Разом з тим можливий і всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою — у разі, якщо народні депутати не зможуть дійти згоди щодо цілісного і дієвого проекту Конституції. Я щиро сподіваюся, що цей склад Верховної Ради буде гідний високого звання представників народу і конституційною більшістю ухвалить проект Основного Закону до його винесення на референдум.

Цього разу народ стане реальним учасником конституційного процесу на всіх його ключових стадіях, і остаточне рішення щодо нової редакції Конституції України буде результатом волевиявлення суверена.

Конституція не буде писатися «під» будь-який орган влади, політичну силу чи окремі персоналії. Це було б безперспективним шляхом. Творення нової Конституції, загальнонаціональні конституційні дебати, форма прийняття та саме текст нової редакції мають сприяти становленню українського конституційного патріотизму. Український конституційний патріотизм означає лояльність демократичним процедурам та правовій системі, відданість людей громадянським та політичним нормам, дасть новий поштовх національній єдності, політичній консолідації та суспільному консенсусу.

Наголошую, що за будь-яких обставин саме український народ як єдине джерело влади в Україні має визначити конституційний лад в Україні, в тому числі шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі. Саме до цього нас закликає загальновідома конституційна мудрість, яка говорить, що народ є єдиним джерелом будь-якої влади, і, звертаючись до нього, можна подолати усі труднощі.

Віктор Ющенко «Дзеркало тижня» №7, 23 лютого 2008
//dt.ua/POLITICS/ukrayini_potribna_konstitutsiya_natsionalnogo_tvorennya-52906.html

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко
Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 
26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 
17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 
31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 
16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 
20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 
18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 
27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 
05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні
30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 
30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 
03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 
27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 
2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 
05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

//yushchenkoinstitute.org/photos/view/56/
//yushchenkoinstitute.org/photos/view/187/

середа, 20 лютого 2008 р.

Під головуванням Президента відбулося перше засідання Національної конституційної ради


На початку засідання Президент наголосив: події, що відбуваються сьогодні у політичній сфері України, зокрема в парламенті, є яскравим свідченням існування «базових фундаментальних протиріч», які залишилися не вирішеними в контексті конституційної реформи. «Країну роздирає політична нестабільність, ми не можемо організувати роботу законодавчого органу влади. Цим можна сказати, що ми не можемо забезпечити планомірну продуману роботу всіх гілок влади, і перш за все виконавчої», – зазначив В. Ющенко.

Саме тому, наголосив Глава держави, мета Національної конституційної ради – утвердження Конституції України як реального загальнонаціонального політико-правового документу. «Це ключ, що об'єднав усі політичні сили, над яким ми будемо працювати в найближчі кілька місяців», – відзначив В. Ющенко.

У своєму програмному виступі Глава держави висловив своє бачення підготовки нової редакції Конституції України:

«Хотів би особливо підкреслити, що нам потрібна дієздатна Конституція – Конституція свобод, яка буде ефективно гарантувати людські права і свободи, свободи і права громадянина України, чітко буде розподіляти владні повноваження і убезпечить країну від будь-яких проявів авторитаризму.

Конституція є головним джерелом національного права, основою всієї правової системи України. Це, по суті, – акт згоди між різними верствами суспільства та політичними силами.

Переконаний, що сьогодні всі політичні сили, які зібрані за цим столом, суспільство в цілому усвідомлюють об’єктивну та нагальну потребу продовжити конституційну реформу. Це підтверджується і позиціями в програмах практично всіх парламентських сил. Про це фактично щоденно говориться в суспільстві.

Я хотів би коротко викласти погляд Президента на цілі конституційної реформи в Україні.

Відтак, адекватним і затребуваним є системне і комплексне оновлення Конституції України, що, на мій погляд, повинне мати на меті:

Перше. Посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина і людини, реального забезпечення судового захисту цих прав і свобод.

Друге. Розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії.

Третє. Вдосконалення системи стримувань і противаг, підвищення ефективності функціонування державного механізму в цілому.

Четверте. Створення конституційних засад реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування.

Наступне. Встановлення конституційних засад участі України у процесах світової і європейській інтеграції.

Які є бачення основних підходів з позиції Глави держави? Дозвольте деталізувати і своє бачення суті конституційного регулювання суспільних відносин у нашій державі.

Найважливішим завданням є конкретизація фундаментальних положень статті 3 Конституції України про людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність в Україні та про головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в цілому.

Потрібно уточнити конституційні формулювання, зокрема, щодо соціально-економічних прав реального забезпечення судового захисту вимог громадян до держави.

Необхідно відмовитися від конституційних застережень, які передбачають встановлення законами обмежень щодо особистих і політичних прав. Такі обмеження слід передбачити виключно на конституційному рівні.

Гарантії політичної свободи, а також непорушності права приватної власності є базисом громадянського суспільства, перед яким держава має нести відповідальність, підпорядковуватись служінню та сприяти розвитку інститутів громадянського суспільства.

У цьому аспекті, на мій погляд, потребують подальшого розвитку конституційні засади, що закріплюють багатоманітність суспільного життя в усіх його інституційних аспектах, зокрема свободу політичної діяльності, що ґрунтується на вільному суперництві політичних партій, які поважають демократичні цінності і відкидають насильство як засіб відстоювання своїх інтересів.

Ефективним засобом забезпечення прав і свобод людини має стати запровадження інституту конституційної скарги, тобто права на звернення до Конституційного Суду безпосередньо осіб, конституційні права яких були порушені.

Для активного залучення громадян до прийняття найважливіших державних рішень пропоную встановити інститут народної законодавчої ініціативи, передбачивши, що законопроекти можуть бути внесені до розгляду Верховною Радою за ініціативою визначеної кількості громадян, які мають право голосу, та обов’язково мають бути розглянуті українським парламентом.

Вважаю доцільним визначити предмет всеукраїнського референдуму, а також встановити таку форму референдуму за народною ініціативою як «народне вето», наслідком якого може бути скасування прийнятого Верховною Радою закону або його окремих положень.

Необхідно також передбачити можливість проведення всеукраїнського консультативного референдуму, тобто дорадчого опитування.

Основний новий Закон держави має встановити загальні та обов’язкові для всіх суб’єктів владних повноважень рамки і правила, незалежно від того, яка політична сила є при владі.

Мають змінюватися за вибором народу політичні суб’єкти, які отримуватимуть визначені Конституцією владні повноваження, а не самі ці повноваження.

Майбутня Конституція України має закласти чіткі правила взаємодії, насамперед, вищих органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування.

Конституційна реформа має посилити засади парламентаризму в Україні.

Безумовно, треба виключити і такі ситуації, коли український парламент у своїй діяльності фактично підміняється коаліцією парламентських фракцій.

Слід означити статус парламентської меншості (або опозиції), окреслити її права з організації діяльності Верховної Ради України, насамперед у здійсненні парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади.

Безумовно, слід скасувати необмежену депутатську недоторканність: це потрібно, аби всі кандидати в народні депутати України мали на меті законотворчу діяльність, а не пошук захисту від відповідальності.

Вважаю, що настав час ретельно обговорити моделі побудови національного парламенту. У цьому питанні є широке поле для конституційної дискусії, а надто – для зважених і далекосяжних рішень, що, серед іншого, повинні дати відповідь на доцільність парламентського представництва регіонів України, посилення відповідальності при ухваленні парламентських рішень тощо.

Для поліпшення організації роботи парламенту вважаю доцільним встановити кворум для проведення засідань та для прийняття відповідних рішень українського парламенту.

У контексті забезпечення наступності в організації та здійсненні державної влади на найвищому рівні потрібно визначитись щодо оптимального строку повноважень парламенту, що має протягом своєї каденції реально представляти волю українських виборців.

Важливо забезпечити повноцінний статус всенародно обраного Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності та Конституції. При цьому треба визначити ключову роль Президента у зовнішній політиці та сферах національної безпеки і оборони.

Конституція має визначити статус Президента України, а також його повноваження у взаємовідносинах з парламентом, урядом, іншими органами державної влади з урахуванням специфіки, яка властива змішаній формі державного правління.

Той факт, що пост глави держави заміщується шляхом обрання на загальних і прямих виборах, зумовлює загальний обсяг його конституційних повноважень.

Ці повноваження будуть спрямовані, зокрема, на недопущення конфліктних ситуацій, що вірогідні у відносинах органів влади, в тому числі недопущення зловживань владними повноваженнями.

Зберігаючи існуючий статус Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади, потрібно удосконалити взаємозв’язки у владному «трикутнику», беручи до уваги, що за змішаної форми державного правління компетенція Кабінету Міністрів тісно пов’язана з повноваженнями Президента, який має конституційно закріплені владні преференції у сферах національної безпеки і оборони.

Кабінет Міністрів України формується відповідними політичними силами за результатами парламентських виборів. Нам потрібно передбачити збалансований механізм політичної відповідальності уряду за результати його діяльності.

Слід урахувати, що жодна з конституцій, прийнятих у країнах з подібною формою державного правління, не передбачає індивідуальної політичної відповідальності членів уряду перед парламентом.

Хочу окремо наголосити, що ніхто в державі, окрім народу, не може мати всієї повноти влади. Відтак, потрібно забезпечити дієвий баланс повноважень між парламентом, главою держави та урядом.

Конституційна реформа має відкрити шлях і для проведення кардинальної судової реформи. Правосуддя має бути доступним, судові процедури справедливі, судді незалежні та безсторонні.

При цьому ми маємо визначитися щодо принципів заміщення суддівських посад. Відбір на ці посади має відбуватися за справжнім і відкритим конкурсом.

Нам потрібно обговорити також систему судів загальної юрисдикції, яка зараз є практично чотириланковою. Зараз судова система практично є обтяжливою, складною і такою, що не забезпечує належного доступу до правосуддя.

На мій погляд, значна увага має бути приділена охороні Конституції. Крім того, практика довела необхідність забезпечити наступництво та безперервність діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції. У зв'язку з цим я вважаю доречним при розгляді питань про порядок формування складу Конституційного Суду України, передбачити механізм часткової ротації суддів Конституційного Суду України.

Конституційна реформа має створити юридичні передумови для проведення ефективної адміністративно-територіальної реформи, для реформування місцевого самоврядування та посилення функціонування самоврядування на рівні районів.

Думаю, при цьому важливо змістити акцент у місцевому самоврядуванні на рівень українських громад, котрі виступають осередками дійсного народовладдя. Варто розглянути питання про закріплення на конституційному рівні можливості асоціацій та інших форм об'єднання на загальнодержавному рівні органів місцевого самоврядування.

Вважаю доцільним конституційно визначити перелік повноважень обласних державних адміністрацій, надавши їм право здійснення державного контролю на відповідній території та координації діяльності територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. Треба визначити і перелік повноважень обласних рад, з урахуванням Європейської хартії місцевого самоврядування.

Усе це сприятиме системному підходу до розмежування сфер повноважень та предметів відання між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, утворюваних в адміністративно-територіальних одиницях одного рівня.

Водночас необхідно передбачити ефективні заходи запобігання політичному сепаратизму, спробам штучного розколу суспільства і протиставляння груп населення за етнічними, мовними чи іншими ознаками.

Доцільно вилучити положення про делегування місцевими радами повноважень органам виконавчої влади, як таке, що суперечить сутності місцевого самоврядування. З іншого боку, необхідно зберегти можливість делегування повноважень органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування.

Наступне. Виходячи з євроінтеґраційної політики України, потрібно розглянути врегулювання її зобов’язань, які візьме на себе Українська держава при вступі до європейських міждержавних об'єднань.

Слід передбачити пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких дана парламентом, відносно актів внутрішньодержавного права.

Отже, потреба у реформуванні чинної Конституції України є об’єктивною, нагальною і, наголошую, як ніколи реальною.

Шановні учасники нашого засідання,

Найбільш прийнятним способом реформування є здійснення системного удосконалення інституційного комплексу Конституції України шляхом підготовки нової редакції.

З огляду на це завдання, 27 грудня 2007 року після проведення з вами відповідних консультацій я підписав Указ «Про Національну конституційну раду» на чолі з Президентом України.

На нас покладено завдання – підготувати консолідований проект майбутньої Конституції України на основі нових концептуальних пропозицій щодо її змісту та за наслідками експертного і всенародного обговорення.

Потрібно, щоб все українське суспільство долучилося до вкрай необхідної дискусії на тему конституційної реформи. Гарантую, що це буде відбуватися прозоро та за найширшою участю громадськості.

Хід роботи над проектом нової редакції Конституції України я бачу таким чином.

Насамперед слід підготувати пропозиції щодо концепції основних положень проекту нової редакції Конституції України.

Друге. Слід провести громадське обговорення основних положень проекту за участю відомих громадських діячів України, провідних фахівців у галузі конституційного права, суспільно-політичних наук, правозахисної діяльності.

Третє. Потрібно узагальнити внесені під час громадського обговорення пропозиції та підготувати з їх урахуванням проект нової редакції Конституції України.

Наступне. Потрібно провести експертизу проекту нової редакції Конституції відповідними міжнародними органами і, насамперед, Венеціанською комісією.

П’яте. Після експертизи має відбутися проходження проекту нової редакції Конституції через Верховну Раду та внесення Президентом України прийнятого парламентом проекту на всеукраїнський референдум для затвердження.

Я переконаний у відповідальності парламентських політичних сил і вірю у виконання зазначених кроків.

Разом з тим, можливий і всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою.

За всіх обставин ми з вами повинні вжити усіх заходів, щоб цього разу народ став реальним учасником конституційного процесу на всіх його стадіях. Гарантую, що остаточне рішення щодо нової редакції Конституції України буде результатом волевиявлення суверена – Українського народу.

Наголошую, що за будь-яких обставин саме український народ як єдине джерело влади в Україні має визначити конституційний лад в Українській державі, у тому числі шляхом прийняття Конституції на всеукраїнському референдумі.

Ідеологія майбутнього «суспільного договору» – Конституції європейської держави України – має сприяти об’єднанню зусиль усіх органів влади та інститутів громадянського суспільства.

Національна конституційна рада здатна і повинна стати тим консолідуючим органом, у якому спільно працюватимуть і узгоджуватимуть позиції представники політичних сил, а також фахівці з конституційного права, інших галузей права і суспільних наук, відомі українські правозахисники і громадські діячі, представники різних регіонів України.

Гарантую, що Рада працюватиме відкрито, зрозуміло і буде широко висвітлювати свою роботу в засобах масової інформації України. Це позиція принципова.

Хочу ще раз закликати всіх присутніх – і політичні, і громадські ініціативи – до спільної роботи, сповненої відповідальності за краще життя на нашій землі нинішнього та майбутніх українських поколінь».

20.02.2008
Прес-служба Президента України Віктора Ющенка
//www.president.gov.ua/news/9074.html

*** 
02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко
Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 
26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 
17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 
31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 
16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 
23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 
18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 
27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 
30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 
30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 
03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 
27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 
2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 
05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

Фотогалерея. Засідання Національної конституційної ради 
під головуванням Президента. 20 лютого 2008 року
//www.president.gov.ua/gallery/968.html

понеділок, 18 лютого 2008 р.

Указ президента України Про склад Національної конституційної ради 2008




УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

{Указ втратив чинність на підставі Указу Президента
N 477/2010 (477/2010) від 02.04.2010}

Про склад Національної конституційної ради

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) постановляю:

1. Затвердити персональний склад Національної конституційної ради (додається).

2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 18 лютого 2008 року
N 139/2008

ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 18 лютого 2008 року N 139/2008

СКЛАД
Національної конституційної ради

ЮЩЕНКО Віктор Андрійович - Президент України, Голова Національної конституційної ради

АВЕР'ЯНОВ Вадим Борисович - завідувач відділу проблем державного
управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України (за згодою)

АВКСЕНТЬЄВ Юрій Анатолійович - голова Українського комітету "Назустріч III-му тисячоліттю" (за згодою)

АЗАРОВ Микола Янович - народний депутат України, член-кореспондент Національної академії наук України (за згодою)

БАЛОГА Віктор Іванович - Глава Секретаріату Президента України

БЕЗСМЕРТНИЙ Роман Петрович - заступник Глави Секретаріату Президента України

БЛИЗНЮК Анатолій Михайлович - голова Донецької обласної ради (за згодою)

БОГАТИРЬОВА Раїса Василівна - Секретар Ради національної безпеки і оборони України

БОДНАР Ольга Борисівна - народний депутат України (за згодою)

БОЙКО Віталій Федорович - суддя Верховного Суду України у відставці (за згодою)

ВАСИЛЕНКО Володимир Андрійович - представник України у Комісії ООН з прав людини

ВЕГЕШ Микола Миколайович - ректор Ужгородського національного університету (за згодою)

ВИДРІН Дмитро Гнатович - директор Європейського інституту інтеграції та розвитку

ВІЛКУЛ Юрій Григорович - голова Дніпропетровської обласної ради (за згодою)

ВОРОНА Валерій Михайлович - директор Інституту соціології НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою)

ВОРОПАЄВ Юрій Миколайович - народний депутат України (за згодою)

ГАВРИШ Степан Богданович - Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України

ГЕРАСИМЕНКО Євгеній Станіславович - докторант кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за згодою)

ГОЛОВАТИЙ Сергій Петрович - народний депутат України (за згодою)

ГРИНЕВЕЦЬКИЙ Сергій Рафаїлович - народний депутат України (за згодою)

ГРИЦЕНКО Анатолій Павлович - Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за згодою)

ГУБЕРСЬКИЙ Леонід Васильович - директор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Національної академії наук України (за згодою)

ДЖЕМІЛЄВ Мустафа - народний депутат України (за згодою)

ДЗЮБА Іван Михайлович - письменник, академік Національної академії наук України (за згодою)

ДОКТОРОВА Жанна Павлівна - Керівник Головної державно-правової служби Секретаріату Президента України

ЄВДОКИМОВ Валерій Олександрович - голова Союзу юристів України (за згодою)

ЄПІФАНОВ Анатолій Олександрович - ректор Української академії банківської справи Національного банку України (за згодою)

ЄФРЕМОВ Олександр Сергійович - народний депутат України (за згодою)

ЗАБОЛОТНИЙ Григорій Михайлович - голова Вінницької обласної ради (за згодою)

ЗАЄЦЬ Іван Олександрович - народний депутат України (за згодою)

ЗАРУБІНСЬКИЙ Олег Олександрович - народний депутат України (за згодою)

ЗАХАРОВ Євген Юхимович - голова правління Всеукраїнської асоціації громадських організацій "Українська Гельсінська спілка з прав людини" (за згодою)

ЗВАРИЧ Роман Михайлович - народний депутат України (за згодою)

КАМЧАТНИЙ Валерій Григорович - народний депутат України (за згодою)

КАРПАЧОВА Ніна Іванівна - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (за згодою)

КАТЕРИНЧУК Микола Дмитрович - народний депутат України (за згодою)

КИРИЛЕНКО В'ячеслав Анатолійович - народний депутат України (за згодою)

КІВАЛОВ Сергій Васильович - народний депутат України (за згодою)

КЛЮЧКОВСЬКИЙ Юрій Богданович - народний депутат України (за згодою)

КНЯЗЕВИЧ Руслан Петрович - народний депутат України (за згодою)

КОЗЮБРА Микола Іванович - завідувач кафедри державно-правових дисциплін Національного університету "Києво-Могилянська академія", суддя Конституційного Суду України у відставці (за згодою)

КОЛЕСНІКОВ Борис Вікторович - народний депутат України (за згодою)

КОПИЛЕНКО Олександр Любимович - директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент Національної академії наук України (за згодою)

КРЮЧКОВ Георгій Корнійович - член Центрального комітету Комуністичної партії України (за згодою)

ЛАБУНСЬКА Анжеліка Вікторівна - народний депутат України (за згодою)

ЛАВРИНОВИЧ Олександр Володимирович - народний депутат України (за згодою)

ЛЕВЕНЕЦЬ Юрій Анатолійович - директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Кураса НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України (за згодою)

ЛИТВИН Володимир Михайлович - народний депутат України, академік Національної академії наук України (за згодою)

ЛУКАШ Олена Леонідівна - народний депутат України (за згодою)

МАЛЯРЕНКО Василь Тимофійович - суддя Верховного Суду України у відставці (за згодою)

МАМУТОВ Валентин Карлович - директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою)

МАРТИНЕНКО Петро Федорович - декан юридичного факультету Міжнародного Соломонового університету, суддя Конституційного Суду України у відставці (за згодою)

МАРТИНЮК Адам Іванович - народний депутат України (за згодою)

МАТВЄЄВ Валентин Григорович - народний депутат України (за згодою)

МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович - президент Української академії політичних наук, член-кореспондент Національної академії наук України (за згодою)

МІРОШНИЧЕНКО Юрій Романович - народний депутат України (за згодою)

МОЙСИК Володимир Романович - народний депутат України (за згодою)

ОЛІЙНИК Ігор Мирославович - голова Івано-Франківської обласної ради (за згодою)

ОНІЩУК Микола Васильович - Міністр юстиції України

ПАТОН Борис Євгенович - президент Національної академії наук України, академік Національної академії наук України (за згодою)

ПИСАРЕНКО Валерій Володимирович - народний депутат України (за згодою)

ПІТЦИК Мирослав Васильович - віце-президент Асоціації міст України та громад з виконавчої роботи (за згодою)

ПЛЮЩ Іван Степанович - народний депутат України (за згодою)

ПОПОВИЧ Мирослав Володимирович - директор Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою)

ПОРТНОВ Андрій Володимирович - народний депутат України (за згодою)

ПРИГОДСЬКИЙ Антон Вікентійович - народний депутат України (за згодою)

ПУКШИН Ігор Гелярович - заступник Глави Секретаріату Президента України - Уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України

ПУХТИНСЬКИЙ Микола Олександрович - голова Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України

РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович - заступник декана юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (за згодою)

РУБАН Юрій Григорович - директор Національного інституту стратегічних досліджень

САС Сергій Володимирович - народний депутат України (за згодою)

САУХ Петро Юрійович - ректор Житомирського державного університету імені Івана Франка (за згодою)

СЕЛІВАНОВ - постійний представник Верховної Ради Анатолій Олександрович України у Конституційному Суді України, завідуючий Відділом зв'язків з органами правосуддя апарату Верховної Ради України

СЕНИК Мирослав Петрович - голова Львівської обласної ради (за згодою)

СИМОНЕНКО Петро Миколайович - народний депутат України (за згодою)

СИРОТА Михайло Дмитрович - народний депутат України (за згодою)

СІРЕНКО Василь Федорович - головний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України (за згодою)

СМОЛІЙ Валерій Андрійович - директор Інституту історії України НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою)

СОБОЛЄВ Сергій Владиславович - народний депутат України (за згодою)

СТАВНІЙЧУК Марина Іванівна - заступник Глави Секретаріату Президента України - Представник Президента України у Конституційному Суді України, секретар Національної конституційної ради

СТРЕТОВИЧ Володимир Миколайович - народний депутат України (за згодою)

СУПРУН Людмила Павлівна - голова правління Українського фонду миру (за згодою)

ТАБАЧНИК Дмитро Володимирович - народний депутат України (за згодою)

ТАЦІЙ Василь Якович - ректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, академік Національної академії наук України (за згодою)

ТЕПЛЮК Михайло Олексійович - заступник Керівника апарату Верховної Ради України - керівник Головного юридичного управління (за згодою)

ТИМОШЕНКО Юлія Володимирівна - Прем'єр-міністр України

ТОМЕНКО Микола Володимирович - народний депутат України (за згодою)

ЧАЛИЙ Валерій Олексійович - заступник генерального директора Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (за згодою)

ЧАЛИЙ Олександр Олександрович - заступник Глави Секретаріату Президента України

ШАПОВАЛ Володимир Миколайович - Голова Центральної виборчої комісії, суддя Конституційного Суду України у відставці (за згодою)

ШАРОВ Ігор Федорович - народний депутат України (за згодою)

ШВЕЦЬ Віктор Дмитрович - народний депутат України (за згодою)

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович - директор Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою)

ШУЛЬГА Микола Олександрович - заступник директора Інституту соціології НАН України (за згодою)

ЮРКІН Олександр Валентинович - Голова Федерації професійних спілок України (за згодою)

ЯНУКОВИЧ Віктор Федорович - народний депутат України (за згодою)

ЯЦЕНЮК Арсеній Петрович - Голова Верховної Ради України (за згодою).

Глава Секретаріату Президента України В.БАЛОГА
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/139/2008

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко
Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)