субота, 28 листопада 2009 р.

Марина Ставнийчук: Реформирование Конституции неизбежно


Всенародное обсуждение Конституции президента Виктора Ющенко выходит на конечный этап, но перспектива ее парламентского обсуждения весьма туманна – Верховная Рада до сих пор даже не удосужилась рассмотреть поправки к Закону «О выборах президента Украины». Тем временем выборы-2010 приближаются. Оценкой нынешней ситуации с правовой точки зрения «Профиль» начал беседу с главным государственным экспертом по избирательному законодательству Мариной Ставнийчук, заместителем главы Секретариата Президента, представителем Виктора Ющенко в Конституционном Суде, членом Венецианской комиссии от Украины.

Какие камни преткновения остаются в законе о выборах президента-2010, и есть ли еще шанс исправить недочеты путем одобрения парламентом поправок, предложенных действующим президентом Виктором Ющенко?

Знаете, я никогда не теряю оптимизма. Да, президент предложил ряд поправок в закон о выборах, в первую очередь исходя из решения Конституционного Суда, признавшего неконституционными ряд положений обновленной летом редакции закона, а также исходя из общих рекомендаций Венецианской комиссии и ОБСЕ. Крайний срок внесения изменений в закон, не смотря на то, что избирательный процесс идет, еще не наступил. Все-таки предложения президента связаны с усовершенствованием работы избирательных комиссий, особенностями подготовки к голосованию, подсчета голосов и установления результатов выборов, обеспечением права на волеизъявление граждан, которые в момент выборов будут находиться за границей, однако не поставлены на консульский учет. К слову, одна эта возможность для тех, кто находится за пределами Украины, на работе или на отдыхе, подать заявление накануне выборов и прийти проголосовать в родное посольство или консульство даст нашим соотечественникам за границей возможность уважать свое государство больше, чем любые рассуждения политиков о правах граждан. Кроме этого, в законе не прописана вообще процедура установления результата по отдельному зарубежному округу, четко не установлены процедуры принятия протоколов ЦИК от окружных комиссий внутри страны. И эти вопросы тоже следует рассмотреть безотлагательно.

Возможно ли, на ваш взгляд, объективное и независимое принятие закона в условиях, когда спикер и главы практически всех парламентских фракций сами баллотируются на высший пост государства?

Очевидно, что за кулисами формального избирательного процесса идет большая игра. Но есть позиция президента Украины, и какими бы ни были спекуляции его политических оппонентов, Виктор Ющенко твердо стоит на том, что выборы должны состояться в сроки и в порядке, предусмотренном Конституцией и избирательным законодательством Украины. Вспомните, как Конституционный Суд поправил парламент относительно даты предстоящих выборов на основании именно представления главы государства. Так же и сейчас: есть рекомендации европейских институций, которые говорят о том, что законодательство о выборах президента Украины, принятое парламентом в его теперешнем виде – шаг назад. Украине были даны также советы, как совершенствовать законодательство во имя открытых, прозрачных и транспорентных выборов. Конечно, сроки поджимают, но время еще есть, в том числе для устранения неточностей и несоответствий, которые имеют место в законе. Здесь мелочей нет!

Что касается «мелочей», пожалуйста, подробнее – механизм выборов, как известно, и состоит из технологических моментов…

Важно, чтобы люди были уверены, что их голос, когда они проголосовали, никто не украдет. Кстати, в частности, поэтому в так называемом третьем туре 2004-го, в 2006-м на парламентских выборах избирательные урны опечатывались пластиковыми пломбами, изготовленными ЦИК централизованно. Нумерация пломб была общая для всей страны. В секрете держалось, какая серия этих пломб и куда будет отправлена. И главное – они были одноразовыми: никто не мог распечатать урну и запечатать снова, вложив туда другое содержимое. Если даже такие поправки по пломбированию урн не будут внесены в законодательство, надеюсь, это сделает по собственной инициативе Центризбирком. Необходимо также общественное наблюдение за ходом избирательной кампании, особенно за соблюдением порядка голосования и установлением результатов. Подобные моменты технологий избирательного процесса напрямую касаются каждого. Это важно.

Касательно перспективы судебных разбирательств по выборам, насколько наши суды готовы и к мелким, и к серьезным разбирательствам?

Если говорить о результатах выборов, я бы исходила из того, что их должны устанавливать не в судах, а по результатам голосования. В связи с тем, что в последнее время обществу навязывается мысль, что исход президентских выборов 2004 года решил суд, надо уточнить, что это принципиально манипулятивная позиция, которая не соответствует действительности! Да, в 2004 году по установлению результатов выборов было два серьезнейших судебных процесса. В ноябре Верховный Суд выявил серьезные нарушения и принял решение о невозможности установления результатов всенародного голосования. Но победителя выборов суд не определял! Результаты выборов президента устанавливал ЦИК по итогам повторного голосования 26 декабря, признав избранным кандидата, который набрал наибольшее количество голосов. Это был Виктор Ющенко. Свою позицию по установлению результатов этого повторного голосования ЦИК отстоял в Верховном Суде. Таким образом, суд не подменял принципы избирательного права. Но, должна заметить, что на местных выборах часто были случаи, когда избирательные комиссии устанавливали один результат, а вследствие судебных рассмотрений результат был иным. В связи с этим, и не только, в проекте Конституции Виктора Ющенко предлагается на конституционном уровне закрепить положение о том, что суды не могут принимать решения, подменяя полномочия других органов или должностных лиц.

Возможна ли подобная ситуация на предстоящих выборах? Все-таки эксперты прогнозируют примерный паритет сил во втором туре…

Если акцентировать на качестве судебного разбирательства, то тем юристам, которые формируют правовые позиции и Блока Юлии Тимошенко, и Партии регионов, нужно уже сейчас найти в себе силы согласиться с принятием нормального законодательства, не дающего оснований для разночтений и использования его в тех или иных целях, не всегда благих. Что же касается президентского законопроекта о выборах, то он был еще на прошлой неделе подготовлен профильным комитетом парламента, в том числе с участием и ЦИК, ко второму чтению. Этот проект в избирательном процессе и судебной процедуре расставляет все точки над «і», не дает возможности манипулировать нормами закона. Почему две крупнейшие фракции не хотят вносить изменения объективного характера? Да из-за того, что их лидеры соперничают, и обе стороны, и БЮТ, несмотря на то, что при принятии в первом чтении поддержал президентский законопроект, и Партия регионов, уже закладывают режим не правового установления результатов выборов, а войны. Многое сейчас зависит от тех юристов, которые формируют правовые позиции своих лидеров – возможно, их личные амбиции и правовой цинизм не дают признать правоты позиции президента страны, подтвержденной европейскими экспертами. А может, не хватает патриотизма и профессионализма, чтобы подняться над ситуацией и думать в первую очередь о стране. Но может придти время и достаточно скоро, когда у них же их политические лидеры спросят, почему нельзя однозначно установить результат выборов-2010?! Мне бы очень не хотелось, чтобы подобный прогноз оправдался.

А какова ситуация в целом в государстве с правосудием, судебной реформой?

К сожалению, судебная система с ее реформой оказывается заложником в руках политических сил, которые рвутся к абсолютной власти в государстве. Если каждый человек действительно будет иметь реальные возможности защитить свои права и свободы в независимом суде, можно говорить, что общество состоялось, и оно развивается. Именно судебно-правовое реформирование гарантирует реализацию и обеспечение всех остальных реформ. Справедливое независимое профессиональное правосудие стоит во главе всех остальных процессов в государстве. Неслучайно, как только Украина обрела независимость, встал вопрос о проведении судебной реформы. Конституция 1996 года многое расставила по своим местам. Если смотреть объективно, сделано немало. За это время появились конституционная, административная юстиция, специализация судов. Однако независимость судов от власти в течение этих лет стала пониматься самими судьями не всегда правильно. Свобода, независимость судов – это не вседозволенность, не своеволие судебной власти, а четкое понимание сути правосудия, четкое соблюдение Конституции и законов. Поэтому дальнейшее развитие и продвижение судебной реформы просто необходимо. На повестке дня такие первоочередные задачи как обеспечение доступа к правосудию, доступа к судейской профессии. Актуальным остается законодательное урегулирование порядка назначения судей на административные должности, правовой механизм надлежащего финансирования судов как гарантии их независимости, материально-техническое обеспечение судопроизводства, социальные гарантии судей, расширение судейского самоуправления, ликвидация возможностей воздействия на суд.

Сейчас едва ли не каждый второй кандидат в президенты в своей программе выступает за то, чтобы судей избирал народ…

Президент этого не предлагает. Хотя у других кандидатов есть подобные предложения. Скажу так – это голый популизм. Советская судебная система служила власти, хотя судьи и формально избирались народом. Судьи должны быть независимыми, эти люди обязаны пройти четкий профессиональный отбор, но не с помощью народного голосования. Доступ к профессии судьи – это конкурс, но конкурс профессиональный, где оценку ставят специалисты. Только тогда может идти речь о профессиональном правосудии, как во всех европейских странах. А популизм людям, конечно же, нравится, особенно если они забывают о том, чтобы избираться, нужно вести кампанию, которая стоит денег, что кто-то ее должен спонсировать-финансировать. Интересно, кто и из каких побуждений может дать будущему судье деньги на выборы? И если он таким образом попадет на должность, как можно ожидать от него непредвзятости? По моему глубокому убеждению, судьи должны назначаться бессрочно. Практика показывает необходимость поднятия возрастного ценза для назначения на должность судьи. И, кроме того, должен быть соответствующий контроль со стороны квалификационных комиссий, Высшего совета юстиции, который, кстати, в своем большинстве должен состоять из числа судей в отставке – авторитетных, опытных профессионалов. Граждане же могут принимать участие в осуществлении правосудия посредством выборных мировых судей и присяжных заседателей: это позволит приблизить судебную власть к народу, не снижая ее эффективности. Кстати, именно это предлагается в проекте Конституции Виктора Ющенко. И поддержка людьми этих позиций очевидна.

Ровно десять лет назад вы защитили свою кандидатскую диссертацию «Законодательство о выборах народных депутатов Украины: проблемы теории и практики». Как согласно юридической науке обстоят дела с нашей периодичностью избрания высшего законодательного органа – нужно ли проводить парламентские выборы сразу после президентских?

К слову, с тех пор многие вещи, о которых писала в конце 90-х, стали реальностью: необходимость принятия кодекса о выборах и референдуме, парламентский закон как модельный закон в системе избирательного законодательства, партии как субъекты выдвижения кандидатов и так далее. Что же касается необходимости парламентских выборов после президентских, это вопрос не столько периодичности, сколько рациональной организации политической системы. Да, провести их нужно. Опыт 2004-го это доказывает. Глубоко убеждена, что если бы у президента в тех условиях абсолютного доверия избирателей оказалось и бесспорное парламентское большинство, был бы огромный прорыв в развитии гражданского общества, реформирования политической, правовой системы. А на самом деле все пять лет своего президентства Виктор Ющенко работал без парламентского большинства, а после 2006-го еще и с «урезанными» полномочиями. Достаточно давно в одной из своих научных статей я утверждала, что нужно разводить во времени местные и парламентские выборы, а на общенациональном уровне президентские и парламентские должны проходить с минимальным разрывом, как это делается, к примеру, и во Франции, и в России. Принцип периодичности и цикличности выборов должен быть всегда разумным.

Приближается 1 декабря, день завершения всенародного обсуждения Конституции президента Виктора Ющенко. Какие изменения и дополнения были предложены широкой общественностью, какова дальнейшая перспектива этого проекта?

Обсуждение продолжается, и в количественных рамках оно действительно всенародное. Абсолютно очевидно, что люди выступают за снятие депутатской неприкосновенности, за сокращение количества депутатов, причем даже не до 300, как предлагает Ющенко, а до 200 человек. Многие не поддерживают предложения главы державы оставлять экс-президентов пожизненно работать в составе Верхней палаты парламента. К слову, эту позицию Виктор Андреевич сам не предлагал, на ней настоял экспертный совет, утверждая, что в противном случае просто пропадет колоссальный опыт государственных лидеров. Многие замечания касаются природоохранных вопросов, экологической ситуации – оказалось, не только политические моменты волнуют людей. Очевидно, что по результатам всенародного обсуждения в текст будут внесены изменения и дополнения. Важно понимать, что конституционный процесс не может пройти быстро, важно не только внести поправки, но и переосмыслить их. Я думаю, что проект на основе всенародного обсуждения будет доработан, и могу предположить, что после этого будет внесен в парламент. Далее и Виктор Ющенко лично, и его парламентская сила будут отстаивать его принятие. Потому что действия президента по оптимизации Конституции не предвыборный пиар-ход или технология нынешней избирательной кампании. А его личное глубокое убеждение, что в основе всех политических конфликтов лежит конфликт конституционный, институционный – именно на уровне Основного Закона государства. Зная президента Ющенко, могу утверждать, что он в любом случае доведет этот процесс до завершения, попытается найти в данном вопросе взаимопонимание – либо с действующим составом парламента, либо с тем, кто придет ему на смену.

Мария СТАРОЖИЦКАЯ, «Профиль»
№45 (114), 28.11.2009
//www.profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=1659

вівторок, 17 листопада 2009 р.

Конституція України (проект ГО «Українське юридичне товариство») 2009


Проект Конституції України

Розділ I
Загальні положення

Стаття 1. Україна унітарна, суверенна, демократична, правова держава.

Стаття 2. Державною мовою в Україні є українська мова.

Стаття 3. Столицею України є місто Київ.

Стаття 4. Головним обов’язком держави є забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 5. Єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Народ може здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Стаття 6. Нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу є Конституція України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 7. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Будь-яка особа може звернутись до суду за захистом своїх конституційних прав і свобод, посилаючись безпосередньо на норми Конституції України.

Стаття 8. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, і не може бути узурповане органами державної влади або їх посадовими особами.

Стаття 9. Народ має право чинити опір всім, хто насильницьким шляхом посягає на незалежність, територіальну цілісність і конституційний лад України.

Стаття 10. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Стаття 11. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та Законами України.

Стаття 12. Кожен зобов'язаний дотримуватись Конституції України та законів України.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 13. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження та накази.

Стаття 14. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення.

Стаття 15. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 16. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують становище, або скасовують відповідальність особи.

Стаття 17. Міжнародні договори, ратифіковані верховною Радою України є частиною національного законодавства України і є обов’язковими для виконання на всій території України.

Розділ II
Права і обов’язки людини і громадянина

Стаття 18. Усі люди є вільними і рівними у своїх правах.

Стаття 19. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки людини і громадянина, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, не оприлюднені у встановленому законом порядку, є нечинними.

Стаття 20. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 21. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 22. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 23. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе , членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Стаття 24. Кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист та надання правової допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 25. Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 26. Кожен має право на власність.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Стаття 27. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом.

Стаття 28. Кожен має право на свободу віросповідання.

Стаття 29. Кожному гарантується право на свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, або з метою забезпечення громадського порядку.

Стаття 30. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте життя.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Стаття 31. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Стаття 32. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних програм.

Стаття 33. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Фінансування повної загальної середньої освіти здійснюється із держаного бюджету України.

Стаття 34. В Україні існує єдине громадянство.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Україна гарантує захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 35. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією та законами України.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.
Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, незаконне захоплення державної влади, пропаганду насильства, забороняється. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Стаття 39. Захист державного суверенітету та територіальної цілісності є почесним обов’язком всіх громадян України.

Стаття 40. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 41. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними та не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Розділ III
Вибори і референдуми

Стаття 42. Громадяни України беруть участь в управлінні державними справами шляхом участі у виборах і референдумах.

Стаття 43. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 44. Референдуми та вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Стаття 45. Референдум є вищою формою безпосередньої демократії.
Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування Конституції та законів України, інших рішень з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення.

Стаття 46. Конституція України, закони України та інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.
Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень органів місцевого самоврядування, на території яких він проводився.

Стаття 47. Закони, інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження органами державної влади чи місцевого самоврядування, і можуть бути скасовані або змінені лише шляхом референдуму.

Стаття 48. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Стаття 49. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про прийняття та зміну Конституції України, а також зміну території України.

Стаття 50. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 51. Організація проведення виборів і референдумів покладається на Центральну виборчу комісію України.

Розділ IV
Верховна Рада України

Стаття 52. Верховна Рада України є вищим представницьким органом українського народу. Верховна Рада України приймає закони, здійснює контроль за діяльністю органів державного управління, визначає порядок використання державних коштів та майна.

Стаття 53. До складу Верховної Ради України входять чотириста п'ятдесят народних депутати України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Стаття 54. Строк повноважень Верховної Ради України становить чотири роки.
Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти п'яти років, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 55. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця четвертого року повноважень Верховної Ради України.
Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться через шістдесят днів після опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Стаття 56. Перед вступом на посаду народні депутати України складають присягу.
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Стаття 57. Народним депутатам України на період виконання депутатських повноважень гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Стаття 58. Народний депутат України має право на запит до посадових осіб Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 59. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвістно відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) його смерті.

Стаття 60. Верховна Рада України працює сесійно.
Сесія Верховної Ради України є повноважною, якщо в ній беруть участь не менш як дві третини від її конституційного складу.
Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.
Перше засідання Верховної Ради України відбувається відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Стаття 61. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
У разі оголошення Указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.
У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 62. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито.
Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

Стаття 63. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) прийняття законів;
2) призначення всеукраїнського референдуму на вимогу не менше ніж 1/3 депутатів від конституційного складу Верховної Ради України;
3) затвердження Державного бюджету України та звіту про його виконання;
4) призначення виборів Президента України;
5) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру.
6) усунення Президента України з посади в порядку імпічменту;
7) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та інших органів державного управління;
8) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
9) призначення на посади та звільнення з посад Голови та заступників голови Рахункової палати України;
10) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Антимонопольного комітету України;
11) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
12) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;
13) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
15) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
16) затвердження державних символів України;
17) затвердження на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
18) надання згоди на звільнення з посади судді за порушення закону або вчинення злочину;
19) обрання суддів Верховного Суду України;
20) затвердження подання Кабінету Міністрів України про утворення та ліквідацію областей, районів, встановлення і зміну меж областей, районів, міст; віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів.
21) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
22) ратифікація та денонсація міжнародних договорів України;
23) надання згоди на використання військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань:

Стаття 64. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Стаття 65. Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України.
Голова Верховної ради України на період виконання обов’язків призупиняє своє членство в партії.
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;
3) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та інших держав;
4) підписує нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України;
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».

Стаття 66. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.
Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.
Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових слідчих комісій встановлюються Законом України « Про Регламент Верховної Ради України».

Стаття 67. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Стаття 68. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Стаття 69. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.
Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається прийнятим і має бути офіційно оприлюднений протягом 10 днів.

Розділ V
Президент України

Стаття 70. Президент України є главою держави і вищою посадовою особою в системі органів державного управління.

Стаття 71. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п'ять років.

Стаття 72. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Стаття 73. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два терміни підряд.

Стаття 74. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в об'єднаннях громадян, а також займатися підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Стаття 75. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України.
У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення його повноважень.

Стаття 76. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті.

Стаття 77. Новообраний Президент України вступає на посаду не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Стаття 78. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з посади в порядку імпічменту.

Стаття 79. Президент України:
1) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
2) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;
3) призначає та відправляє у відставку за поданням Прем’єр-міністра України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади;
4) за поданням Прем’єр-міністра України, в межах коштів, передбачених у держбюджеті України, утворює, реорганізує, ліквідує міністерства, інші органи державного управління;
5) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
6) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших військових формувань;
7) приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях;
8) приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
9) призначає суддів у визначеному законом порядку;
10) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
11) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
12) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
13) здійснює помилування;
14) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
15) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
16) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
17) проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
18) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
19) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;
20) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
21) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
22) призначає на посади та звільняє з посад Голів обласних та районних державних адміністрацій;
23) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
24) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
25) Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
26) Президент України має право призначати всенародний референдум щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.
Якщо більше половини громадян, які взяли участь у референдумі, проголосує за дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, то повноваження парламенту вважаються припиненими і призначаються нові вибори Верховної Ради України. Якщо більшість громадян, які взяли участь у референдумі, висловлять довіру до Верховної Ради, то Президент України має піти у відставку.

Стаття 80. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Стаття 81. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України – за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Стаття 82. Президент України може бути усунений з посади Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.
Рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Стаття 83. У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на посаду нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 10-14, 20, 21, 23, 24, статті 88 Конституції України.

Розділ VI
Кабінет Міністрів України

Стаття 84. Кабінет Міністрів України є вищим органом державного управління.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Стаття 85. Очолює Кабінет Міністрів України Прем'єр-міністр України.
Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України.

Стаття 86. Персональний склад Кабінету Міністрів України формується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Стаття 87. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік.
Державний бюджет затверджується Верховною Радою України щорічно на період з 1 січня по 31 грудня.

Стаття 88. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 89. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата відповідно до закону.

Стаття 90. Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
3) здійснює управління об’єктами державної власності.

Стаття 91. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Стаття 92. Прем'єр-міністр України, міністри, керівники інших органів державного управління можуть бути відправлені у відставку Президентом України за власною ініціативою або у випадку висловлення їм недовіри Верховною Радою України.
Якщо Верховна Рада України висловлює недовіру Прем'єр-міністру України, то Президент України відправляє у відставку весь Кабінет Міністрів України.
Якщо Верховна Рада України висловлює недовіру окремому міністру, то Президент України відправляє у відставку лише цього міністра.

Стаття 93. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів державної влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Розділ VII
Правосуддя

Стаття 94. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
В процесі судочинства в Україні діє принцип верховенства права.
Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Військові суди діють тільки в період військового стану.
Система судів в Україні будується за адміністративно-територіальним принципом.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 95. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Стаття 96. У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 97. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований.
Суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) припинення його громадянства;
5) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
6) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
7) смерті.

Стаття 98. Правосуддя здійснюють професійні судді.
Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 99. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Стаття 100. Вищим судовим органом України є Верховний Суд України.
Верховний Суд України вирішує питання відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України.
Вирішує спори між вищими органами державної влади та їх посадовими особами як суд першої інстанції.
Розглядає звернення юридичних та фізичних осіб на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Здійснює касаційне провадження відповідно до закону.
Забезпечує однакове застосування законів на всій території України.
Здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності судової системи України.

Стаття 101. На посаду судді Верховного Суду України може бути обрано особу, яка відповідає вимогам, передбаченим у статті 99 та має стаж практичної роботи на посаді судді не менше 7 років.
Судді Верховного Суду України обіймають посади безстроково.

Стаття 102. Вищою посадовою особою в системі органів правосуддя є Голова Верховного Суду України, який здійснює свої повноваження відповідно до закону.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 103. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Стаття 104. Судді апеляційних судів призначаються Президентом України терміном на 5 років у порядку, встановленому законом.

Стаття 105. Судді місцевих судів призначаються Президентом України терміном на 2 роки в порядку, встановленому законом.

Стаття 106. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
2) змагальність сторін;
3) забезпечення обвинуваченому права на захист;
4) гласність судового процесу та повне його фіксування технічними засобами;
5) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
6) обов'язковість рішень суду;
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 107. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Держава забезпечує фінансування судової системи та належні умов суддям для здійснення правосуддя.

Розділ VIII
Прокуратура

Стаття 108. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
6) внесення до Верховної Ради України, або Президента України, подання про звільнення з посади Судді за порушення закону чи вчинення злочину.

Стаття 109. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Строк повноважень Генерального прокурора України – п'ять років.

Розділ IX
Адміністративно-територіальний устрій України

Стаття 110. Адміністративно-територіальний устрій України ґрунтується на засадах цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.

Стаття 111. Основою адміністративно-територіального поділу України є принцип повсюдності місцевого самоврядування. Це означає, що в Україні немає території, яка знаходиться поза юрисдикцією органу місцевого самоврядування.

Стаття 112. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: області, райони, міста і села.

Розділ X
Місцеві органи державного управління

Стаття 113. Місцевими органами державного управління є обласні та районні державні адміністрації.
Обласні та районні державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державного управління;
2) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку;
3) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
Очолює обласну державну адміністрацію Голова обласної державної адміністрації;
Голова обласної державної адміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Голова районної державної адміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням голови обласної державної адміністрації.
За свою діяльність голови обласних та районних державних адміністрацій несуть відповідальність перед Президентом України;

Розділ XI
Місцеве самоврядування

Стаття 114. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села, міста чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в столиці України місті Києві визначаються окремим законом.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, міські ради та їх виконавчі органи.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл та міст, є районні та обласні ради.

Стаття 115. До складу сільської, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки.
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають терміном на чотири роки відповідно сільського та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.
Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
Голови районної та обласної рад обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради.

Стаття 116. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади сіл і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 117. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються Головою обласної державної або районної адміністрації у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Розділ XII
Прикінцеві положення

Стаття 118. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

Стаття 119. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Стаття 120. Зміна конституції або внесення змін до Конституції України може відбуватись лише шляхом проведення всенародного референдуму.
Ініціаторами проведення референдуму щодо зміни Конституції можуть бути Президент України, половина від конституційного складу народних депутатів України, або не менше, ніж 3 млн. громадян України.

Стаття 121. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 122. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Українське юридичне товариство, 17 листопада 2009 р.
//uals.anticorruption.net.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=12:2009-11-17-08-23-30&catid=10:2009-11-17-08-19-22&Itemid=15