пʼятниця, 28 травня 2010 р.

Віктор Мусіяка. Закрита корпорація


Зараз в Україні є небезпека створення закритої корпоративної судової системи, що чутливо реагуватиме на вольові запити її творців

Саме суди стали особливими об’єктами антиконституційного, незаконного впливу. Їхні рішення використовуються як підґрунтя для будь-яких дій: рейдерських захоплень, підтвердження незаконного указу чи рішення, навіть розправи з людьми. Хоча, наголошую, тисячі суддів гідно виконують свої обов’язки.

Ми є свідками нескінченних реформаторських потуг навколо судової системи та в її середовищі. Боротьба різних поглядів на вдосконалення діяльності судів вилилася, по суті, в боротьбу за впровадження «законних» способів впливу на судову гілку влади. Судова реформа відбувається на тлі відвертої боротьби за оволодіння механізмами цього впливу. Вона здійснюється під тих чи інших конкретних суб’єктів, які сьогодні перебувають на ключових посадах у судовій владі й навколо неї. Усім, включно з гарантом, це відомо. І всіх це влаштовує.

Що б зараз не робилося, які б зміни до законів не вносилися (навіть справді здатні позитивно вплинути на судову галузь), вони вже дискредитовані, оскільки одразу виникає питання: проти кого вони спрямовані й кому принесуть дивіденди.

Об’єктивно останні новації мають і плюси, і мінуси. Встановлення Вищого адміністративного суду єдиною інстанцією для розгляду справ щодо суддів не є критичним, водночас абсолютно неприйнятним є надання Вищій раді юстиції можливості вимагати від судів конкретні незавершені справи: достатньо ознайомитися з принципами судочинства. Кому потрібні ці зміни? Про яку боротьбу з корупцією у судовій владі можна говорити, здійснюючи якісь вибіркові позасистемні зміни до спеціального законодавства?

Приймаючи у 1996-му Конституцію, в її перехідних положеннях, ми передбачили, що впродовж п’яти років законодавство у судовій сфері має бути приведено у відповідність до Основного Закону. Так звану малу судову реформу було здійснено буквально напередодні завершення цього терміну. Ми орієнтувалися на німецьку систему судочинства, але відтворили її не цілковито, а з урахуванням українських реалій, що сьогодні призвело до явної деградації як нинішньої системи судової влади, так і ідей її реформування.

До ініціатив влади в суспільстві зараз немає довіри, адже кожен орган закладає в законодавчі новації свій інтерес: уряд у законі про Кабмін намагається збільшити свої повноваження; президент пропонує проект Конституції, найбільше йому вигідний; Верховна Рада прагне перетягнути владну ковдру на себе… Безліч порушень можновладцями законів не тягне за собою їхньої невідворотної відповідальності. Абсолютно зрозуміло, що судова влада не може бути взірцем дотримання Конституції і законів, допоки не буде завершено конституційну реформу і всю владу не буде загнано в «прокрустове ложе» вимог Конституції і законів.

У Конституції треба чітко прописати систему судоустрою, види спеціалізованих судів, їхній статус, як і статус Верховного Суду. Має бути остаточно визначено місце прокуратури в системі правоохоронних органів та її повноваження. Наступний крок – системне вдосконалення всього законодавчого масиву, що встановлює механізм здійснення правосуддя. Це потребує завершення багаторічної роботи над законами про статус адвокатури, виконавче провадження, суддівське самоврядування, а також вдосконалення та прийняття нових кодексів у галузі спеціального й загального судочинства. І, звичайно, слід формувати реальний механізм не лише політичної, а й юридичної відповідальності суб’єктів влади, зокрема за вплив на діяльність суддів. У цьому процесі мають бути задіяні не лише «придворні» фахівці, а й широке коло знаних професіоналів, вчених і практиків, ознайомлених із тонкощами відповідних галузей державного будівництва, зокрема й судової влади.

Низка ґрунтовних ідей щодо напрямів і способів реформування судової системи може бути знайдена в матеріалах багатьох громадських круглих столів, конференцій за участю провідних вчених і фахівців.

Якщо цей або схожий алгоритм руху до відновлення та вдосконалення правової системи держави буде вкотре проігноровано, доведеться знову констатувати нашу громадянську державотворчу незрілість. Тоді не буде дива в легітимізації шляхом ухвалення низки законів (а незабаром і через зміни до Конституції) закритої корпоративної судової системи, що чутливо реагуватиме на вольові запити її творців. Така система природно сприйматиме заклики до боротьби з корупцією не інакше, як прояв прагнення до її повалення.

Віктор Мусіяка, 28 травня, 2010
//tyzhden.ua/Columns/50/759

15.03.2013 Микола Оніщук. «Правосуддя» потребує доопрацювання
06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 
23.11.2012 Микола Мельник. Підпорядкування судової влади: завершення процесу 
12.11.2012 Марина Ставнийчук. Что необходимо изменить в украинской системе правосудия 
19.10.2012 Микола Мельник. Як при Ющенку так і при Януковичу відбувається масштабна дискредитація судової влади 
27.06.2012 Виктор Мусияка. Юристы сегодня чаще всего решают вопросы, даже не ссылаясь на закон 
18.06.2012 Микола Оніщук. В процес відправлення правосуддя потрібно залучити безпосередньо народ 
01.04.2011 Микола Оніщук. Дилеми правової держави 
23.10.2010 Марина Ставнійчук. Судова реформа: крок вперед і два назад 
10.04.2010 Марина Ставнійчук. За реальну судову реформу

//illustrators.ru/illustrations/340106

середа, 19 травня 2010 р.

Конституційна реформа: змін не уникнути, тому потрібно на них впливати


Українська політична система перебуває в стані перманентної кризи. І це вже чомусь сприймається як нормальне явище.

Причини цього різні.

Деякою мірою праві ті, хто звинувачує у всьому особовий склад вітчизняного політикуму. Мають рацію й ті, хто вважає, що "українське суспільство не доросло до демократії". Можна знайти ще безліч інших суб'єктивних причин, дуже правильних і обґрунтованих.

Разом усе це узагальнюється однією фразою: невідповідність базових правових норм ціннісним орієнтирам та стандартам поведінки громадян України.

Сталося це через те, що наша Конституція виникла аж ніяк не в результаті суспільного договору. Вона писалася швидше в якості стратегії демократичної трансформації, а не методики вирішення існуючих соціально-політичних протиріч і підтримання в державі необхідного рівня справедливості.

Це не дивно.

Адже на момент прийняття Конституції в 1996 році українське суспільство мало дуже незначний досвід життя, формування влади та вирішення конфліктів в умовах політичної демократії. А поняття справедливості сприймалося у вузькому соціалістичному трактуванні.

Творці Конституції радше дивилися на записні ідеали демократичної правової соціальної держави, а не на потреби і особливості посттоталітарного суспільства, у якому не завжди приживаються класичні зразки західної демократії.

Станом на сьогодні в Україні відбулася ціла серія президентських і парламентських виборів. Було застосовано різні виборчі системи та моделі розподілу повноважень між головою держави та виконавчою гілкою влади. Кілька разів обмінялися місцями влада та опозиція...

У результаті накопичилася величезна кількість емпіричних даних про особливості українського суспільства. І їх необхідно врахувати при підготовці нової редакції Основного закону.

Значна частина цих даних була наявна вже в 2004 році, коли готувалася остання конституційна реформа.

Проте, ключові постаті, які мали вплив на формулювання норм нової редакції Конституції, нехтували всезагально прийнятними справедливими правилами гри на користь здобуття більш вигідного владного становища для себе. Розрахунок був простий. Вони сподівалися, що їм вдасться тривалий час користатися з повноважень, яких нова Конституція надасть посадам, які вони на той час утримували, або мали найбільші шанси обійняти.

У цьому контексті дуже промовистою є зміна поглядів, наприклад, Віктора Ющенка й Віктора Януковича на оптимальний обсяг президентських повноважень у залежності від того, чи обіймають вони цю посаду...

Кількаразовий перехід політичних лідерів із влади в опозицію й навпаки - чітко зафіксував, що в Україні неможливо сконцентрувати "під себе" всі владні повноваження, і користатися з них більш-менш тривалий проміжок часу. Дуже скоро цей "скарб" із фактично необмежених можливостей зловживати владою - опиняється в руках конкурентів. Зі всіма наслідками, що випливають із цього.

Незважаючи на це, українським політичним лідерам дуже складно розставатися з ілюзією можливості тривалого владарювання.

Виходячи із цього, проголошена Віктором Януковичем чергова спроба переписати Конституцію також, швидше за все, має на меті закріплення максимального обсягу повноважень за посадою, яку він нещодавно обійняв, і яку збирається утримувати щонайменше два терміни.

Немає сумніву, що політичні конкуренти діючого президента скористаються можливістю, і запропонують свої варіанти змін до Конституції.

Наприклад, цілком може бути запропоновано більш однозначно прописати в Основному законі норму щодо формування парламентської коаліції фракціями, а не окремими депутатами й делегітимізувати теперішню урядову коаліцію.

Проте, Конституція - це комплекс базових правил гри. І встановлення їх на користь будь-якої особи, чи в результаті торжища за принципом "візьміть собі міністерства, а мені нехай залишаться губернатори" - неодмінно призведе до патологій у суспільному житті. Як при формуванні влади, так і при її здійсненні та якості.

В Україні в цьому переконувати, думаю, сьогодні нікого вже не потрібно.

Навіть та відносна стабільність, що встановилася із приходом на Банкову нової команди й формуванням "коаліції тушок", - тимчасова. Оскільки вже незабаром, після парламентських виборів, більш ніж імовірне поновлення протистояння між президентом та урядовою коаліцією.

Таким чином, вітчизняна політична криза закладена в системі влади, прописаній у Конституції. Вона має бути зміненою.

Але від ключових політичних фігур годі сподіватися прийняття нових справедливих правил гри. І виглядає так, що не існує виходу із зачарованого кола "влада" - "нові правила гри" - "ще більше влади".

Разом із тим, ніхто не заважає українським громадським організаціям, підприємцям, найманим працівникам, академічному середовищу спільно витворити власний проект Конституції. Такої, що відповідає інтересам усього суспільства, а не окремих політичних сил. Сучасні засоби комунікації дозволяють це зробити. І зібрати необхідні підписи для проведення референдуму щодо прийняття такого проекту Конституції - значно легше, ніж навіть 10 років тому.

Якщо, незважаючи на всі технічні складності, подібний проект у нас буде втілено в життя, можна буде всерйоз говорити про те, що українська політична нація відбулася. А українська держава - це справжня республіка, тобто справа кожного з нас.

На завершення цієї статті буде доречним окреслити коло питань, щодо яких необхідна громадська дискусія, у разі, якщо проект народної Конституції почне реалізовуватися.

Українське суспільство повино дати собі обґрунтовані та чесні відповіді на наступні ключові питання:

- Як часто має відбуватися зміна або підтвердження повноважень владних команд в Україні?
- Скільки відсотків виборців має підтримати владну команду для того, щоб вона вважалася легітимною?
- Як забезпечити максимально точне волевиявлення громадян, яке відображає рівень підтримки як політичних сил, так і осіб, що їх представляють?
- Які правові механізми допоможуть забезпечити підзвітність влади громадянам у міжвиборчий період?
- Яким чином повинна формуватися в Україні виконавча влада?
- Які механізми дозволять забезпечити зростання якісного рівня політичної еліти України?
- У який спосіб в Україні буде захищено право меншості - політичної, мовної, національної тощо?
- Які функції й повноваження повинні мати органи місцевого самоврядування?
- Як оздоровити українську судову гілку влади?

Кожне із цих питань потребує глибокого аналізу вітчизняної практики, сміливих гіпотез, логічної довершеності та надлюдської об'єктивності. Коли відповіді будуть знайдені, їх необхідно перетворити в максимально точні юридичні формулювання. Такі, що не допускають жодних подвійних трактувань.

Адже людям не потрібні закони для того, щоб робити добрі вчинки. Закони пишуться для того, щоб запобігти злим справам.

Тому норми, що регулюють діяльність політиків та чиновників, з метою перестороги, мають бути сформульовані точніше, ніж ходить швейцарський годинник на зап'ясті українського корупціонера.

Сергій Кемський, Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, 19 травня 2010 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2010/05/19/5054621/

вівторок, 18 травня 2010 р.

Модернізована опозиція


Кількамісячне спостереження за "Україною без Ющенка" переконує у тому, що українське суспільство опинилося у полоні дуже небезпечних ілюзій.

З одного боку, у середовищі нової влади в Україні (язик не повертається сказати "нової української влади") панує ейфорія повної безкарності, а відтак - ігнорування факту сформованої (з часу відродження державності у 1991 році) хоч і слабкої, але державницької традиції, хоч і слабкого, але громадянського суспільства.

Рельєфними проявами такої ейфорії є шалений темп процесу "деукраїнізації" України, легкість у прийнятті державних рішень, які будуть мати ефект не для одного покоління українців ("харківські угоди"), і активний наступ на свободу слова.

З іншого боку, у середовищі опозиційних сил панує ілюзія, що антидержавний курс команди Януковича - це добрий фон для підготовки до місцевих і парламентських виборів.

Хтось намагається це використати для збільшення свого представництва у парламенті та місцевих радах, хтось як золотий час подолання 3-відсоткового бар'єру.

На жаль, мало хто сьогодні думає про те, що в Україні з 1991 року вже сформоване "покоління Української держави", для якого державні цінності мають занадто велике значення, щоб дозволити ними торгувати чи конвертувати у парламентські бали.

Це покоління не має голосу ні у владі, ні в опозиції. Що означає лише одне - в Україні є реальна загроза "маргіналізації" українського політичного життя, тобто різке посилення груп позасистемної опозиції.

Дана тенденція є абсолютно незримою, її дуже важко ідентифікувати, але вона вже має грунт для народження. Бо коли люди не можуть вирішити питання голосом і бюлетенем, то створюється ілюзія, що цього значно легше досягти пістолетом, автоматом чи вибухівкою.

Якими можуть бути вихід з цієї ситуації? Як не дивно це звучить, на сьогодні в Україні є потреба початку нового суспільного діалогу, того діалогу, який свого часу намагався започаткувати президент Ющенко. Часто за ці спроби його звинувачують у слабкості, компромісності.

А насправді, це дуже відповідальна позиція - зробити все, щоб опозиція і опозиційний електорат отримали легітимні механізми впливу на владу, реальний голос при прийнятті важливих державних рішень.

І треба визнати - саме ці заходи не дозволили маргіналізувати проросійську політику в Україні і радикалізувати проросійський електорат. Сьогодні таку політичну мудрість має продемонструвати і команда Януковича.

Політичним втіленням компромісу має бути відставка з ключових посад в уряді, з посад керівників органів виконавчої влади одіозних фігур, зокрема, Табачника.

Для команди Януковича це не буде великою втратою та й відхід цей буде тихим. "Хоробрість" таких "фігур" є добре відомою: навіть, коли серйозні люди грубо ображають "клоуном і казнокрадом", то войовничі українофоби демонструють подиву гідну християнську смиренність.

Іншою складовою такого компромісу має стати припинення згортання українізаційних процесів, розпочатих ще при президенті Кучмі і особливо активно втілюваних при президентові Ющенку.

Правовим втілення суспільного компромісу має стати проведення в Україні конституційної реформи. Конституція - найкращий спосіб встановлення гарантій такого компромісу. Принаймні, про це свідчать соціологічні опитування, проведені у квітні 2010 року на замовлення Школи політичної аналітики.

Більше 60% українців підтримують необхідність внесення змін до Конституції України, лише 20,7% проти.

При тому, в Україні фіксується категорична неприйнятність повернення до старого варіанту Конституції, лише 12% висловлюються за скасування реформи 2004 року (78,2% опитаних підтримують варіант або внесення змін до Конституції або прийняття її нової редакції).

Це означає, що на сьогодні українці розглядають внесення змін до Конституції не в контексті взаємовідносин "президент-парламент-уряд", не в контексті перерозподілу повноважень.

Більшість українців виступають за збереження чинної моделі форми державного правління (42,8%), де президент обирається всенародно, а уряд формує парламентська більшість. Тобто, українці чекають від нової Конституції значно більшого - гарантій стабільності розвитку суспільства.

Такими конституційними гарантіями мають стати непорушність знакових категорій сучасного суспільства. Як приклад, запровадження новели про те, що входження України до військово-політичних блоків здійснюється лише за рішенням всеукраїнського референдуму.

Відомо, що бізнес-еліти часто не розуміють потенціалу позасистемної опозиції, не здатні оцінити її масштабів і впливу. Тому, коли у кінці 90-тих минулого століття група вірменських патріотів зайшла з "калашами" на День Уряду у парламент Вірменії і розстріляла впливових проросійських політиків, для багатьох тоді це було справжнім шоком.

Будемо надіятися, що бізнес-еліти українські будуть значно розумнішими за вірменські кінця ХХ століття. Бо бажаючих зробити аналогічний візит у Верховну Раду України на сьогодні стає все більше...

Андрій Дуда, експерт Школи політичної аналітики
"Що чекає Україну", 18 травня 2010 року
//www.pravda.com.ua/articles/2010/05/18/5051689/

Послання президентові
Модернізація - «по посланіям». Развод - «по понятіям»

Развод - «по понятіям». Модернізація - «по посланіям»
Команда Януковича вдруге заходиться…
Конституційний коловорот 
Усовершенствовать Творца
Законы должны молчать 
Президентська монархія
«Перекоси» Януковича?
Народе, це все для тебе!
Україна захоплена рейдерами
Чорний квадрат Януковича
Тому що послідовні 
Конституційна Асамблея повертає Україну в 1937-ий рік?

//ru.wikipedia.org/wiki/Автомат_Калашникова_модернизированный

четвер, 13 травня 2010 р.

Закон України Про контроль над судовою владою 2010


Верховна Рада України;
Закон від 13.05.2010 № 2181-VI
Документ 2181-17, чинний, поточна редакція -
Визнання конституційними окремих положень від 16.06.2011,
підстава v005p710-11



ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо недопущення зловживань правом на оскарження

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 26, ст.272)

{Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI (2453-17) від 07.07.2010, ВВР, 2010,
N 41-42, N 43, N 44-45, ст.529}

{Щодо визнання конституційними окремих
положень див. Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2011
(v005p710-11) від 16.06.2011}

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122):

1) доповнити статтею 188-32 такого змісту:

"Стаття 188-32. Невиконання законних вимог Вищої ради юстиції щодо надання інформації

Невиконання законних вимог Вищої ради юстиції щодо надання інформації, копії судової справи або надання їй завідомо неправдивої інформації, а так само недодержання встановлених законодавством строків надання інформації, копії судової справи Вищій раді юстиції -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

2) статтю 221 після цифр "188-31" доповнити цифрами "188-32";

3) пункт 11 частини першої статті 255 після слів і цифр "частина друга статті 127-1" доповнити словом і цифрами "стаття 188-32".

2. У Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., NN 35-37, ст. 446):

1) у статті 18:

частину другу після слів "посадова чи службова особа" доповнити словами "крім випадків, передбачених цим Кодексом, та";

частину четверту викласти в такій редакції:

"4. Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції";

2) у статті 19:

частину другу доповнити словами "крім справ з приводу оскарження актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, які стосуються інтересів конкретної особи";

частину третю викласти в такій редакції:

"3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ";

3) у частині першій статті 24 слова "Президента України" виключити;

4) частину п'яту статті 117 викласти в такій редакції:

"5. Не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції та встановлення для них заборони вчиняти певні дії;

2) зупинення рішень Національного банку України щодо призначення та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку";

5) статтю 171 викласти в такій редакції:

"Стаття 171. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

4. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

5. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

6. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

7. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

8. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

9. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

10. Постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

11. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

12. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовому акту вищої юридичної сили постало під час розгляду іншої адміністративної справи";

6) доповнити статтею 171-1 такого змісту:

"Стаття 171-1. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) актів Вищої ради юстиції;

3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції.

2. Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта Верховної Ради України, Президента України Вищий адміністративний суд України зобов'язує відповідача опублікувати про це оголошення. Оголошення публікується з дотриманням вимог, встановлених частинами третьою - п'ятою статті 171 цього Кодексу. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.

4. Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції незаконним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції вчинити певні дії.

У разі визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта резолютивна частина постанови суду невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

6. Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку".

3. У Законі України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 25, ст. 146):

1) у статті 24:

у частині першій слова "не менш як дві третини" замінити словами "більшість членів Вищої ради юстиції";

у частині п'ятій слова "три четвертих" замінити словами "дві третини";

2) статтю 25 викласти в такій редакції:

"Стаття 25. Повноваження Вищої ради юстиції при розгляді справ

Вища рада юстиції для здійснення своїх повноважень може одержувати необхідну інформацію від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань. Така інформація надається на письмовий запит Вищої ради юстиції з перевірки конкретних справ.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким направлено запит Вищої ради юстиції, зобов'язані протягом десяти днів з дня його одержання надати відповідну інформацію. У разі необхідності зазначений строк може бути продовжений до тридцяти днів, про що Вища рада юстиції повідомляє безпосередньо у запиті.

Вища рада юстиції для здійснення своїх повноважень може витребувати від судів копії судових справ, розгляд яких не закінчено, крім справ, розгляд яких відбувається у закритому судовому засіданні. Копії судових справ надаються Вищій раді юстиції в порядку, встановленому частинами першою та другою цієї статті. Витребування копії судової справи не перешкоджає розгляду такої справи в суді.

Ненадання Вищій раді юстиції інформації, копій судових справ, а також надання завідомо недостовірної інформації має наслідком відповідальність, встановлену законом.

Член Вищої ради юстиції має право знайомитися з матеріалами, наданими на розгляд Вищої ради юстиції, брати участь у їх з'ясуванні та перевірці, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, надавати відповідні документи";

3) у статті 27:

частину першу доповнити пунктом 7 такого змісту:

"7) інші акти в межах повноважень Вищої ради юстиції";

доповнити частиною третьою такого змісту:

"Акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені виключно до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України";

4) статті 30 і 32 викласти в такій редакції:

"Стаття 30. Суб'єкти звернення щодо подання про звільнення суддів

До Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звертатися:

1) відповідна кваліфікаційна комісія суддів;

2) член Вищої ради юстиції";

"Стаття 32. Подання про звільнення судді за особливих обставин

Питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР) (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою.

Порушенням суддею присяги є:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР) приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції";

{Щодо визнання конституційними положень підпункту 4 пункту 3 розділу I, в якому викладено в новій редакції статтю 30, див. Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2011 (v005p710-11) від 16.06.2011}

5) частину четверту статті 42 викласти в такій редакції:

"Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності";

6) частину шосту статті 46 викласти в такій редакції:

"Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності";

7) частину четверту статті 47 викласти в такій редакції:

"Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність прокурора, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин прокурор може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення прокурора виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого прокурора є підставою для розгляду справи за його відсутності".

II. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, провадження в яких відкрито на день набрання чинності цим Законом, в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

3. Адміністративні позови, подані до дня набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, провадження за якими не відкрито, передаються відповідними адміністративними судами до Вищого адміністративного
суду України.

{Пункт 3 розділу II із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI (2453-17) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI від 07.07.2010}

Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 13 травня 2010 року
N 2181-VI

____________
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2181-17

Закон України Про люстрацію суддів 2014
*** 
Законопроект Про внесення змін до Конституції України щодо завершення процесу підпорядкування судової влади (Андрія Портного) 2013 
Проект Закону України Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні (КАЯК) 2013 
Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гарантій залежності суддів 2012 
Закон України Про підпорядкування судової влади 2010 
*** 
Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо» 
История европейского провала Украины в документах 
Марина Ставнійчук. Вищу раду юстиції варто формувати за рахунок насамперед суддів у відставці 
Виктор Мусияка. Юристы сегодня чаще всего решают вопросы, даже не ссылаясь на закон 
Елена Геда. Во ВСЮ меняются 
Микола Мельник. Підпорядкування судової влади: завершення процесу 
Валерій Євдокимов. Місце Вищої ради юстиції в системі правосуддя України 
Андрій Портнов. Доповідь щодо проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій залежності суддів 
Володимир Колесниченко. Хотів би, щоб у Вищій раді юстиції були представники громадянського суспільства 
Судова реформа - вдосконаленню немає меж 
Василь Маляренко. Закріпити за Вищою радою юстиції повноваження судової влади
 
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25067141.html

середа, 12 травня 2010 р.

Конституційна реформа - ключовий пріоритет 2010


Європейська комісія серед ключових реформ для України на 2010 рік назвала реформу Конституції, а також енергетичного сектора. Перелік реформ міститься в доповіді по Україні в рамках загальної доповіді, присвяченої п'ятиліттю реалізації Європейської політики сусідства.

Так, у доповіді сказано, що ключові пріоритети в сфері реформ на 2010 включають:

- зусилля, спрямовані на поліпшення макроекономічної стабільності,
- реформи Конституції з метою поліпшення політичної стабільності і просування демократичного розвитку,
- реформи в енергетичному секторі, зокрема, у газовій сфері,
- реформи публічного адміністрування, боротьба з корупцією,
- реформи в юридичній сфері,
- заходи для поліпшення клімату для ведення бізнесу й інвестицій.

У доповіді також сказано, що після років стійкого прогресу в багатьох сферах, що включені в План дій (Україна-ЄС), Україна сповільнила реформи в 2009 році, що було обумовлено глобальною економічною кризою і внутрішніми політичними і конституційними проблемами.

12.05.2010
//www.pravda.com.ua/news/2010/05/12/5034736/

Будинок Європейської комісії у Брюселі
//www.hreuc.com/ukr/news/news_299.html