середу, 21 липня 2010 р.

Концепция государственной языковой политики в Украине (проект Валерия Говгаленко, Василия Зеленчука) 2010


По мнению активистов ОД Севастополь Без Коррупции, для того что бы решить актуальную языковую проблему в Украине, необходимо прежде всего отказаться от спекуляций всем противоборствующим сторонам и принять то решение, которое будет моральным и справедливым по отношению ко всем жителям страны. Предлагаем вашему вниманию проект закона «О Концепции государственной языковой политики в Украине», авторы: Валерий Говгаленко, Василий Зеленчук

I. Общие положения

Статья 1. Нравственные и законодательные принципы языковой политики

С первого момента существования Украины как нового полноценного государства украинский народ еще до принятия новой Конституции придерживался главного нравственного принципа неущемления прав ни одной национальности на территории Украины, бережного и осторожного отношения к вопросам межэтнических отношений. Именно эта позиция помогла избежать многих конфликтов. Испытав на себе печальный опыт насильственного уничтожения украинского языка, что нанесло значительный урон украинской культуре, Украина берет на себя не только правовое, но и моральное, нравственное обязательство никогда не допускать притеснения других языков и наций в Украине ни в период возрождения языков после постсоветских культурных разрушений, ни в последующий период. Прилагать все усилия по сохранению и развитию языков и культур коренных народов Украины, а также поддержание исторически сложившихся в стране различных языковых сред.

Принцип мягкой концепции. В отношении решения всех сложных проблем межэтнических отношений использовать исключительно путь переговоров, путь консенсуса, поиска взаимоприемлемых решений.

Руководствоваться во всех действиях исключительно Конституцией, настоящим Законом, Европейской хартией о региональных языках или языках меньшинств. Рассматривать Концепцию государственной языковой политики Украины как основу для принятия Законов Украины о языках в Украине и как составную часть общей Концепции государственной этнонациональной политики Украины после ее принятия Верховной Радой Украины соответствующим Законом.

Если действующим международным договором Украины, согласие на обязательность которого дано Верховной Радой, содержатся иные правила, чем те, которые содержатся в Концепции, то используются положения международного договора. В частности, в результате возможного присоединения Украины к Конвенции ЮНЕСКО «О нематериальном культурном наследии».

Статья 2. Перечень понятий, которые используются в Концепции

1. Этническая общность – постоянная совокупность людей, объединенных общими идентифицирующими признаками – происхождением, языком, культурой, религией, способная к демографическому самовоспроизведению. Этническими сообществами, которые являются объектами государственной языковой политики Украины, определяются национальное большинство, коренные народы, национальные меньшинства, украинская диаспора.

Национальное большинство – совокупность граждан Украины, которые относят себя к численно доминирующему украинскому этносу (титульной украинской этнической нации) – ведущего субъекта создания государства.
Национальное большинство включает в себя традиционный этнический массив украинцев, очерченное этническими границами, и его субэтничные (этнографические) группы, которые отличаются некоторыми чертами культурной и диалектной самобытности.

Национальное меньшинство – постоянная группа граждан Украины не украинского этнического происхождения, которая традиционно (не меньше 100 лет) проживает на территории Украины в ее современных государственных границах, является численно меньшей совокупности этнических украинцев, имеет общие этнические, языковые, культурные, религиозные характеристики, которые отличают ее от остального населения, и изъявляет желание сохранять и развивать свою етнокультурную идентичность.

Коренной народ – автохтонное этническое сообщество, этногенез которого состоялся на территории в границах современных границ Украины, составляет этническое меньшинство в составе ее населения и не имеет собственного государственного образования за пределами Украинского государства. Коренными народами в Украине являются крымские татары, караимы, крымчаки.

Украинская диаспора – многочисленные этнические группы заграничных украинцев, которые являются гражданами других государств или лицами без гражданства, имеют украинское этническое происхождение или имеют происхождение из Украины.

2. Языковая и культурная среда для существования каждой национальности - это такой набор гарантируемых законом культурных условий, включающих возможность бытового, образовательного, научного, художественного и иного общения, которые позволяют АВТОМАТИЧЕСКИ без дополнительных платных курсов обучаться, поддерживать и творчески развивать язык и культуру национальности. Таким образом, языковая среда - это практический механизм существования языка и культуры.

3. Коммуникативные языки - языки, обеспечивающие расширение информационных и коммуникативных возможностей личности для связей с другими сообществами и информационного обмена. Это могут быть официальные международные языки различных сообществ, а также технические и иные языки, обеспечивающие информационный обмен не только непосредственно между людьми, но и через технические, физико-, химико-биологические и иные искусственно созданные устройства.

II. Языковая ситуация в Украине

Украине, как и остальным странам бывшего СССР, досталось тяжкое историческое наследие ассимиляционной насильственной языковой политики бывшей Российской империи, которая русифицировала народы, подавляя их культурное развитие, а также наследие так называемой «ленинской национальной политики». Это не только сами результаты такого наследия, приведшие к полному исчезновению десятков малых народов, физическому уничтожению и культурной ассимиляции представителей значительной части еще существующих этносов, но и укоренившиеся традиции и представления в отношении способов решения межэтнических проблем. Например, предложения узаконить нынешнюю языковую ситуацию как статус-кво или не предпринимать государственных усилий по возрождению исчезающих языков и культур, если сохранившаяся часть этих народов не проявляет стремления к своему возрождению.

Согласно научным данным за период 1926-1959гг. только в СССР «исчезли» почти 90 этнических общностей (некоторые из них насчитывали более чем по 200 тыс. человек. Значительно пострадала украинская этническая общность. В Украине согласно данным Всеукраинской переписи 2001 года украинцы составляют 77,8% населения, однако украинский язык как родной указало только 67,5%, а владеют родным языком лишь около 50% украинцев. В ряде районов Украины, в частности, Севастополе, на 84 тысячи украинцев имеется лишь одна украиноязычная школа. Продолжают исчезать малые народы. В Крыму из 1000 еще существующих представителей исчезающего коренного народа караимов только 70 человек пока еще владеют родным языком. В тяжелом положении находится культура крымских татар, вынужденных решать проблемы репатриации после насильственной депортации.

В то же время остается неурегулированым положение около половины населения Украины, владеющее русским языком и использующие его для общения, а также положение представителей русского народа, составляющих около 20% населения, и не имеющих четкого представления о перспективах и реальных гарантированных способах защиты русского языка и культуры.

Данная языковая ситуация свидетельствует о глубокой гуманитарной катастрофе, а также о том, что, несмотря на отсутствие в Украине государственной политики ассимиляции и подавления других народов, запущенный ранее маховик культурного нивелирования народов сохраняет свою разрушительную силу. Поэтому необходимы специальные меры для устранения языковых деформаций и восстановления языкового и культурного баланса.

III. Принципы языковой политики в Украине

1. Принцип «соединяться не сливаясь» и принцип гарантии равновесия

Статья 3. Принцип «соединяться, не сливаясь» является самым главным в языковой, этнической, культурной и вообще любой политики развития Украины. Он является основой общенациональной идеи государства. Поскольку он заложен в самой Природе и вытекает из нее. В языковой политике должно быть как объединяющее начало - государственный язык, сохраняющее возможность существования общества, государства, природы как единого целого, так и условия сохранения разнообразия языков, культур, наполняющих мир неповторимыми красками и оттенками.

Реализацию этих принципов в языковой политике государства обеспечивает равновесное сочетание государственного языка и языков различных этнических сообществ в государстве, их языковых сред как механизмов функционирования языков.

Статья. 4. Государственным языком в Украине является украинский язык - язык украинской общности, национального большинства, а также язык межнационального общения.

Государство Украина является единственным местом на Земле, где культура, язык, обычаи и другое нематериальное культурное наследие украинской общности могут быть защищены и воспроизводиться в полной мере.

Обязанностью государства является формирование и поддержка языковой среды украинского языка, создание условий и возможностей для изучения государственного языка каждым гражданином.

Статья. 5. Каждый гражданин Украины обладает правом получения образования на родном языке. Государство в пределах своих возможностей должно оказывать содействие и помощь в получении такого образования.

Статья 6. Языком функционирования и управления в административной сфере, армии, милиции и других силовых структурах является государственный язык. Государство также обеспечивает возможность государственному служащему, военнослужащему, сотруднику милиции и других силовых структур в получении общественной информации на родном языке и поддержания его культурных потребностей. В условиях контракта на государственную, военную и иную специальную государственную службу определяется как обязанность госслужащего, военнослужащего, сотрудника иных госорганов в овладении государственным языком, так и обязательства государства по поддержке культуры и родного языка государственного служащего.

2. Разноуровневый принцип государственного языка

Статья 7. Обязательность и уровень владения государственным языком определяется перечнем должностей, сфер государственного и общественного функционирования и управления, на которых невозможно осуществлять должностные обязанности без овладения государственным языком, не нарушая права остальных граждан Украины на использование государственного языка как средства межнационального общения. Предполагается три уровня владения государственным языком - высший, средний и минимальный. Перечень требований к соответствующему уровню владения государственным языком разрабатывается правительством и утверждается Верховной Радой Украины. Экзамен на знание государственного языка может быть сдан автоматически, одновременно с получением образования в школах и вузах, а также в специальных центрах, в которых, в том числе, на коммерческой основе может сдать экзамен на любой уровень в любое время любой гражданин Украины, а также нерезидент Украины.

Каждый гражданин обязан владеть государственным языком не ниже минимального уровня.

3. Принцип обеспечения среды существования языка

Статья 8. Наличие языковой среды является одним из важнейших условий жизни языка. В противном случае язык следует считать мертвым.

Государство гарантирует законом создание таких механизмов и культурных условий, включающих возможность бытового, образовательного, научного, художественного и иного общения, которые позволяют автоматически без дополнительных платных курсов обучаться, поддерживать и творчески развивать язык и культуру национальности.

В качестве составных элементов языковой среды могут быть: минимальное количество периодических, книжных изданий на душу населения (представителя этнической общности), минимальное количество информационного вещания электронных СМИ, обеспечение языковой среды в сфере обслуживания, здравоохранении, образовании, воспитании. Обеспечение квалифицированным переводом процессуальных действий в судопроизводстве.

Государство обеспечивает поддержание, защиту и развитие среды для государственного языка в полном, умеренном или минимальном объеме, которые бы обеспечили каждому гражданину Украины овладение и поддержку уровня знания государственного языка без дополнительных усилий и специальных курсов - как реализацию прямого конституционного права каждого гражданина.

4. Принцип функционирования языков национальных меньшинств и коренных народов

Статья 9. В районах компактного проживания представителей соответствующего национального меньшинства или в районах проживания коренного народа может быть введен дополнительный местный язык этого национального меньшинства или язык коренного народа.

Государство Украина является единственным местом на Земле, где культура, язык, обычаи и другое нематериальное культурное наследие коренной общности могут быть защищены и воспроизводиться в полной мере.

Перечень региональных и местных языков в Украине определяется после изучения уполномоченным органом особенностей, распространенности, степени уязвимости языка и других характеристик для определения способов его защиты, и утверждается законом.

Введение и использование дополнительных местных языков, с учетом Европейской хартии о региональных языках национальных меньшинств, не должно наносить ущерба изучению и использованию государственного официального языка. Решение о введении дополнительного местного языка принимается соответствующим законом Верховной Рады Украины по представлению представительных органов местной власти на основании процедуры, в которой содержатся основания для введения местного языка, механизмы введения, использования и поддержки языка, а также механизмы поддержки государственного языка и его сосуществования наряду с местным языком во всех сферах общения, включая сферы административного управления, коммунальной милиции, сферы обслуживания, образования, здравоохранения и судопроизводства.

При наличии в данной местности более одного дополнительного местного языка каждому гражданину обеспечивается право выбора в изучении не более двух языков этнических сообществ в Украине: только родного языка и государственного языка.

Поощрение коммуникативного полиязычия

Статья 10. С целью повышения уровня коммуникаций и обмена информацией с внешним миром допускается создание двух-, трехязычных и более сред общения в научных, студенческих городках, технополисах и пр. Факультативное чтение одних и тех же курсов лекций на разных языках. Это могут быть в сочетаниях «русскоязычные», «англоязычные», «франкоязычные» и другие среды. Создание коммуникативной среды не является аналогом или заменителем полноценной языковой среды, носит чисто вспомогательный характер и не может служить основанием для полноценной государственной поддержки как культурного, языкового и другого нематериального наследия.

5. Неотвратимость ответственности за нарушение языкового законодательства

Статья 11. Препятствование осуществлению языковых и культурных прав граждан Украины, а также использование языковых, этнических различий как средства для разжигания межнациональной вражды в Украине являются конституционным преступлением и караются в соответствии с уголовным кодексом. За неумышленное нарушение языкового законодательства на виновного могут быть наложены административная ответственность, штраф или иное взыскание, определенное Законом.

IV. Переходный период восстановления языкового баланса

Статья. 12. Для восстановления языкового баланса в Украине и преодоления последствий гуманитарной катастрофы вводится период продолжительностью 20 лет (примерный период полного образования человека от рождения) для введения и реализации специальных восстановительных мер, которые действуют только в этот период, и после восстановления языкового баланса, определяемого как соответствие количества представителей этнических общностей, количеству владеющих родным языком в каждой из этнических общностей.

Статья 13. В перечень восстановительных мер включаются: воссоздание языковой среды для поддержки функционирования соответствующего языка, введение стимулирующих мер для поощрения владения родным языком; введения стимулирующих мер для поддержания книгоиздания, периодической печати и электронных средств массовой информации до уровня паритетного среднего обеспечения на душу населения каждой из этнических общностей; поощрение развития искусств, народного творчества и другого нематериального культурного наследия; поощрение языкового баланса в сферах обслуживания, здравоохранения, образования, обеспечения судопроизводства с учетом введения практики перевода и др.

V. Механизмы реализации государственной языковой политика

Статья 14. Решение поставленных Концепцией задач на основе изложенных в ней принципов требует объединения мер правового, организационного, финансово-экономического, научного и другого обеспечения. Государство обеспечивает научные исследования в сфере мониторинга, анализа и прогнозирования процессов в языковой и культурной среде Украины, обеспечивает разработку и внедрение соответствующих механизмов для реализации сбалансированной государственной языковой политики.

VI. Заключительные положения

Статья 15. Концепция государственной языковой политики является документом, обязательным для учета при подготовке и принятии законов, подзаконных актов, правительственных и региональных программ по вопросам, касающихся языковой сферы общества.
Концепция может быть изменена с учетом динамики демографических и миграционных процессов, изменений в общественном развитии и уровня реализации прав и свобод этнических сообществ.

Использованная литература и комментарии к Концепции:

Говгаленко В.П. Концепция единства. Концепция решения языковой проблемы в Украине. //Севастополь, 2005. - 42 с., на русском языке. В мае 2005 года на множительной технике отпечатан тираж брошюры в 200 экз., в сентябре 2005 года разослан в Кабмин, Верховную Раду, Администрацию президента Украины и в другие адреса. (Полные комментарии).
Говгаленко В.П. К концепции решения языковой проблемы в Украине. //Газета «Абсолютно все», №9, 8 марта 2006 года. (Краткие комментарии).
Говгаленко В.П. Язык в поствыборном соусе. Каковы перспективы решения одной из важнейших проблем. //Международный общественно-политический еженедельник «Зеркало недели», № 21 (600) Суббота, 3-9 Июня 2006 года. (Краткие комментарии).

2010-07-21
Василий Васильевич Зеленчук
//www.podrobnosti.biz/article/288
//www.podrobnosti.biz/od/structure

В очікуванні урочистостей. Севастополь. День Конституції України 2012 року
//sevsou.io.ua/s205509/arhiv

вівторок, 13 липня 2010 р.

Олександр Єфремов: Зміна Конституції неминуча


Автором «виборчого» закону є лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов. Олександр Сергійович виступає адвокатом свого законодавчого дітища, заявляючи серед іншого, що права громадян документ зовсім не обмежує. 

Про переваги ухваленого закону про вибори, про грядущі законодавчі плани коаліції, вірогідні кадрові перестановки у виконавчій владі та конституційний референдум в інтерв’ю «Дню» розповів голова «синьо-білої» фракції ВР Олександр ЄФРЕМОВ.

— Депутатський корпус, перш ніж піти на літні канікули, працював стахановськими темпами. Після відомих і тривалих блокадних простоїв ВР таку продуктивність можна було б лише вітати. Але в цьому випадку виникає питання про те, чи відповідає кількість ухвалених парламентаріями законів їхній якості? Гранично часто питання розглядаються так швидко, аж складається враження, що депутати самі не знають, за що натискують кнопку «за».

— Перш за все, зауважу таке. Президентові вдалося за короткий строк консолідувати роботу всіх гілок влади. Ми, нарешті, позбулися такого ганебного явища, коли окремі керівники високого рівня або не розмовляли одне з одним, виконуючи свою роботу за допомогою листування, або вели публічні образливі дискусії не лише всередині держави, а й за її межами.

Завдяки консолідації у владі налагодилася робота і в парламенті. Було, як відомо, створено правлячу більшість, яка демонструє ефективну роботу. А тепер повернуся до вашого запитання. Так, справді, часто доводиться чути запитання, мовляв, як після приходу до влади вдалося так швидко почати, зокрема, й законодавчу роботу. Так от, пояснюю. Ми п’ять років перебували в опозиції й за той час, окрім усього іншого, готували відповідні документи з тих напрямів, які нам делегували виборці. І коли трапилася нагода реалізувати цю політику, в нас уже були готові документи, і ми почали працювати.

Тепер щодо вашої репліки щодо поспіху ухвалення законопроектів. Ви знаєте, я вважаю, ми не квапимося, а проходимо все з дотриманням процедури, що передбачена регламентом як парламентським законом. А те, що за минулі роки багато хто відвик у такому режимі працювати, — це проблема попереднього, а не сьогоднішнього політичного періоду. Мені здається, що навіть виборці сьогодні, бачачи, в якому ритмі працює парламент, зрештою, змінять своє ставлення до цього державного органу і позитивніше оцінюватимуть роботу депутатів, зокрема, і парламенту в цілому.

— Олександре Сергійовичу, сьогодні де-факто Україна стала президентською республікою, хоча де-юре є парламентсько-президентською. Останнім часом із вуст представників владної команди все частіше звучать заяви про можливе поєднання 31 жовтня регіональних виборів із конституційним референдумом. Сценарій «пакетного» осіннього плебісциту, на ваш погляд, реальний?

— На мою думку, серед політиків, які представляють різні партійні табори, немає розбіжностей стосовно того, що зміни, внесені до Конституції 2004 року, м’яко кажучи, необдумані...

— Але ж Партія регіонів голосувала «за»...

— Дозвольте, я закінчу думку. Так от, на мій погляд, з одного боку, ці поправки були неконституційними. З іншого — вони лише принесли розбрід у нашу державу. І, повірте мені, абсолютна більшість політиків дотримується погляду, що нам необхідно змінити це в законодавчому полі. Тому зміна Конституції неминуча, й вона буде проведена. Наш погляд полягає в тому, що ми маємо повернутися до Конституції 1996 року, яка визнана як один із кращих документів такого рівня Венеціанською комісією, та й усіма експертними керівниками європейського та світового співтовариства.

— Віктор Янукович був обраний президентом на п’ятирічний термін під повноваження, виписані в 5-му розділі чинного Основного Закону. Під час виборчої кампанії кандидат Янукович не казав про те, що в разі перемоги змінюватиме (перш за все, щодо посилення президентських повноважень) конституційні правила гри. Навряд чи українці голосували б за Кучму-2.

— Виборці голосували за президента, і коли ми говоримо про винесення питання конституційних змін на референдум (а ми саме так питання і ставимо), ми отримуємо або підтримку, або непідтримку народу. Це, власне, і є відповіддю на ту, скажімо так, обережність, яку ви сформулювали у своєму запитанні. Адже ми не йдемо таким шляхом: ухвалили рішення — і крапка. Ні, ми хочемо звернутися до людей і на референдумі підтвердити легітимізацію цього питання.

— Конституцію, як відомо, можна змінити (або затвердити нову редакцію) за наявності 300 голосів у парламенті. На момент відходу ВР на літню пленарну відпустку правляча більшість налічувала 263 депутати. До 300 не вистачає всього 37 голосів. Партія регіонів зацікавлена в коаліції трьохсот, яка відкриває широкий простір для законодавчих маневрів?

— Нам сьогодні взагалі не потрібна більшість у 300 голосів. Нам важливо, аби за окремими знаковими законами, що голосуються в парламенті, було 300 і більше голосів. Але це зовсім не означає, що одна політична сила консолідує ці голоси. Це означає, що в результаті планомірної роботи буде досягнуте компромісне рішення, що об’єднує політику нашої держави.

— Ключова подія майбутньої осені — регіональні вибори. Ідеологічний багаж, з яким піде на місцеві вибори Партія регіонів, — це...

— Це програма, з якою Президент йшов на вибори. І ми цю програму починаємо реалізовувати. Але ж минуло не так багато часу для того, щоб робити якісь оцінки. Тому, вважаю, нам немає сенсу змінювати програму Президента. Ми лише доповнимо її щодо вирішення регіональних або місцевих питань. В цілому ж, ідеологія та реформи, що були проголошені Президентом і підтримані виборцями, знайдуть віддзеркалення і під час виборів до місцевих рад.

— Ви — автор затвердженого днями ВР закону про регіональні вибори. Критики документа найчастіше відзначають два моменти. Перше — заборона йти на вибори партіям, місцеві організації яких були зареєстровані менш ніж за рік до виборів. Чи коректно настільки істотно змінювати правила виборчої гри за кілька місяців до виборів? Друге — скасування блоків призведе до партійного укрупнення, до чого Україна, а точніше — політична еліта, не готова ментально...

— Секундочку, у нас в Україні офіційно зареєстровано 182 партії.

— Де-юре так, але де-факто... Реально працює кілька десятків (якщо не менше) партійних організацій.

— Так от, для того, щоб де-юре відповідало де-факто, ми маємо дати поштовх розвитку партійної системи. І коли я вніс цей законопроект до парламенту, багато партійних лідерів задумалися над деякими питаннями, які раніше їм навіть на думку не спадали. А деякі партійні предводителі через свою недосвідченість про ці питання й зовсім не знали. Вони вважали, що партія та партійний лідер — це одне й те саме й що вийшовши на ток-шоу вони вже досягли своєї мети. Але — ні, виявляється, ще необхідно займатися структуризацією партійної організації, проводити копітку, нудну, але потрібну для громадян роботу. Не може партія бути представлена одним лідером у Києві, коли на місцях немає її представників. До кого звертатися людям на місцях, якщо раптом цей лідер опиниться біля влади?

Претензії висувають сьогодні політичні лідери, які займаються самопіаром і будують партійну роботу через ток-шоу, а не ті, хто реально займається партійним будівництвом. Тому ми маємо визначитися: або серйозно займатися структуризацією партійних організацій, і тоді такий закон сьогодні потрібний, або ми займатимемося популізмом, чим сьогодні займаються багато лідерів. Я за те, аби ми йшли шляхом розвитку цивілізованої держави, аби партійна система в нас будувалася так, як вона будується у всьому світі. Тому вважаю, що ця норма внесе своєрідний поштовх у розвиток партійних організацій у нашій державі.

182 партії офіційно зареєстровані? Зареєстровані. Є кілька десятків партій, що мають досить розвинену структуру. Будь ласка, беріть участь у виборах, у чому проблема? В будь-якому разі, позиція громадян не обмежена. Люди мають можливості визначити свої переваги у виборі тієї або іншої політичної сили. А в тому, що окремі політичні лідери виявилися неготовими до цієї ситуації, нічого страшного немає. Колись же потрібно починати реально працювати.

Щодо участі партій у виборчому процесі. До виборів у нас залишається ще кілька місяців. Із електронним варіантом закону можна було ознайомитися за бажання ще кілька місяців тому. Отже, критика тут недоречна.

— Якщо вже мова зайшла про реальну роботу, дозвольте запитання. Ви тривалий час очолювали комітет з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР. Так от, про етику. У Конституції чорним по білому написано, що депутат повинен голосувати особисто. Ми ж спостерігаємо (особливо в ході вечірніх пленарних засідань) — голосування не законодавців — їхніх карток. І хай Рада ухвалює закони хоч сотнями, цей момент не прикрашає і не додає довіри до парламенту.

— Ви знаєте, це серйозна проблема і, до речі, не лише нашого парламенту. Ця проблема не вирішена в багатьох країнах світу. Дехто намагається вирішити цю проблему, утвердивши один спеціальний день для голосування. В такому випадку цього дня збирають усіх депутатів і голосують. У нас була така практика. Проте останнім часом об’єм роботи, який необхідно виконати в парламенті, чималий, тому повертатися до цієї практики зараз було б нераціонально. І не варто також забувати про те, що, окрім роботи в сесійній залі, депутат здійснює діяльність і в інших напрямах, що відриває його від голосування в залі. Це факт. Але при цьому ми маємо враховувати ще один важливий нюанс. Перш ніж голосувати за певний закон або поправку, ці документи проходять досить серйозну експертну оцінку. Документу для того, аби потрапити на узгодження ради фракції, потрібно пройти п’ять оцінних рівнів. Потім рада фракції ухвалює остаточне рішення щодо тієї або іншої поправки або законодавчого документа. Тому в депутатів є достатньо часу і можливостей ознайомитися із законопроектом (поправками) ще до винесення питання на голосування. І, за великим рахунком, вони можуть делегувати голос своєму колезі, заздалегідь знаючи результат. Хоча ви абсолютно правильно зауважуєте, що конституційна норма, яка передбачає особисте голосування депутата, не дотримується. Проте в цій ситуації дуже й дуже складно (за той часовий період, який пройшла Україна) збудувати політичну культуру так, щоб ця проблема була вирішена. Я вважаю, ще кілька років знадобиться для того, щоб прийти до цього де-факто.

— Представники парламентської меншості в особі БЮТ та НУ-НС розробляють законопроекти, альтернативні владним, вносять поправки до запропонованих коаліцією документів. Проте в більшості випадків опозиційні пропозиції не отримують підтримки правлячої більшості. Чому?

— Я наведу вам конкретний приклад. У результаті тривалих дискусій коаліція погодилася з пропозицією опозиції — перенести на повторне друге читання один із засадничих документів — закон про референдум. Погодьтеся, це серйозне рішення, й це рішення, як мені здається, дає відповідь на ваше запитання.

Щодо цілої низки законопроектів, які ухвалюються, ми враховуємо погляд опозиції. Інша річ, коли чітко виписаний, системний законопроект вноситься до ВР, а дехто свідомо подає 700 або 1000 поправок лише для того, щоб зірвати ухвалення документа. Адже насправді в системний документ навіть одну поправку вносити проблематично, бо це в корені може змінити ситуацію і повністю порушити структуру закону. Тому, як правило, законодавець на таке не йде, вносячи хіба що технічні поправки, які не змінюють тіло закону.

— Часто доводиться чути критику, мовляв, влада внесла на розгляд ВР законопроект про місцеві вибори, про референдум, а з місцевими депутатами, мерами, а головне — виборцями документ не обговорювався.

— Це неправда. До того як закон про місцеві вибори був винесений на розгляд до сесійної зали, була проведена нарада і з губернаторами, і з мерами міст. Зокрема, за пропозицією губернаторів ми абсолютно пішли від системи, коли округи формувалися суто за кількісним принципом виборців і перейшли до системи представництва територій. Тому пропозиції, що виносилися регіональними керівниками, були враховані. Інша річ, що не всі мери брали участь в обговоренні. І тепер відсутній мер може нарікати, ось, мовляв, не запросили. Але запросити десятки тисяч мерів різних рівнів на погоджувальну роботу практично неможливо. До того ж, при підготовці цих документів враховувалася думка відповідних громадських організацій, які представляють у тому числі й мерів (Асоціація малих міст, Асоціація обласних центрів тощо).

— ВР провалила законопроект, що передбачав розмежування повноважень мера Києва та голови КМДА, якого пропонувалося призначати і звільняти Президентові за поданням Кабінету Міністрів. Які подальші плани очолюваної вами фракції в цьому питанні?

— Зараз готується новий законопроект, і, гадаю, на осінній сесії цей документ буде ухвалений.

— Саме після того, як опозиціонери зареєстрували проект постанови про звільнення віце-прем’єра Сивковича, ви заявили, що найближчим часом кадрові питання не розглядатимуться. Проте Нестора Шуфрича «пішли» ще до літніх канікул. Рада вже до осені не працюватиме в пленарному режимі. Які кадрові перестановки в уряді можливі після вересневого парламентського старту і, власне, чи будуть вони?

— Знаєте, ми повинні відрізняти відставки і перехід людей на іншу роботу. Є рішення Президента щодо скорочення державного апарату. Якщо реалізація цих завдань веде, наприклад, до скорочення посади певного віце-прем’єра, то, вважаю, це впорядкування діяльності виконавських органів. Якщо ж ми переводимо когось із співробітників, у тому числі й міністрів, на роботу в іншу сферу, де він може принести більше користі, це теж не відставка, а перехід на іншу роботу. Тому не варто робити різких оцінок. Не було помилок при призначенні в уряд. Відбувається планомірна кадрова робота, і вона проводитиметься найближчим часом. Хоча і від відставок ми не застраховані.

Давайте не забувати, що ми працюємо коаліційним урядом. У рамках коаліційного уряду представники інших політичних сил делегують свої кадри у виконавчу владу. І залежно від рівня підготовки цих кадрів ухвалюватимуться відповідні рішення. Якщо керівники будь-якого рівня справлятимуться зі своєю роботою — значить, звичайно, вони працюватимуть й надалі на цій посаді. Якщо той або інший керівник не справлятиметься зі своєю роботою, то на його місце прийдуть інші — підготовленіші. І це абсолютно нормальний підхід у будь-якій державі.

— Бюджетний процес по-українськи, як правило, непростий. Ваш прогноз: головний фінансовий кошторис на 2011 рік буде прийнятий вчасно?

— Гадаю, бюджет буде затверджений до кінця цього року. У нас не буде ситуації, коли ми ввійдемо в наступний рік, не маючи бюджету. Це принциповий підхід нашої політичної сили до цього питання.

— А в цілому, на вашу думку, майбутній осінньо-зимовий парламентський сезон пройде без потрясінь?

— Я недавно дивився засідання парламенту Південної Кореї, де йшло активне з’ясування стосунків між депутатами. З посмішкою спостерігав за процесами, які в них відбуваються, і думав про те, що будь-який парламент не застрахований від вираження емоцій у питаннях, що розбурхують суспільство. А в цілому... Ви знаєте, ми вступаємо в досить складний період реформ, перш за все, економічних. Має бути чітке розуміння, що, не провівши ці реформи, ми не поставимо країну на ті рейки, якими вона успішно рухатиметься далі. Період проведення реформ — це кілька років. Вони будуть дуже болючими. Будь-яка країна, що проводила ці реформи, стикалася з невдоволенням людей на початковому етапі. Ми ризикуємо, причому досить серйозно в цьому плані. Проте при цьому розуміємо: якщо не проведемо реформ, найближчим часом не буде іншої політичної сили, яка взяла б на себе відповідальність за їхнє проведення. Тож, розуміючи неминучість ризику, з яким зіткнемося, ми, однак, беремо на себе відповідальність за проведення реформ.

КОМЕНТАРI

Ігор КОЛІУШКО, голова 
Центру політико-правових реформ:

— В цілому прийнятий закон справляє негативне враження. Адже реформа виборчого законодавства в місцевому самоврядуванні мала б забезпечити можливість громадян обирати дієві ради, які, в першу чергу, відстоюватимуть інтереси територіальних громад. А також забезпечувати ефективне функціонування місцевого самоврядування.

В той час, як із року в рік, від одних виборів до інших, нам не вдається отримати дієву центральну владу на загальнонаціональному рівні, місцеве самоврядування і його розвиток могло б дати шанс громадянам покращувати своє життя. Цієї мети даний закон не досягає.

В ньому на 50 відсотків залишено пропорційну систему із закритими списками, які формуються партійними структурами. До цих списків громадяни не мають реального доступу, вони навіть не знають, які люди займають місця в переліку. Прізвища прочитати можна, але сформувати уявлення про те, кому належать ці прізвища, неможливо. Зазвичай це особи з обласного центру або столиці, жодним чином не причетні до даного населеного пункту.

Друга частина обирається за мажоритарною системою в одномандатних округах. Проблема в тому, що одномандатні округи є дуже залежними від адміністративного впливу. Технологія адмінресурсу на виборах, і особливо на місцевих, була добре відпрацьована до 2004 року, тому є велика небезпека владної режисури на місцевих виборах.

Набагато доцільніше було б запровадити мажоритарну систему з багатомандатними округами. В таких округах застосовувати адмінресурс набагато важче, бо вони є більшими. Крім того, виборці мають можливість вибору кількох депутатів. А це збільшує можливість проходження особи, що не заплатила за це місце, а дійсно імпонує громаді своїми заслугами.

Цілий ряд технологічних положень цього закону вказують на мотив, який рухав депутатами під час прийняття змін. Недопущення до перемоги нових політичних сил через часові обмеження щодо реєстрації місцевих осередків партій, заборона самовисування, навіть в мажоритарних округах, на посади міських, сільських, селищних голів — це такі собі драконівські норми, які показують, що основна мета нинішнього керівництва України — взяти собі побільше влади на всіх рівнях, бажано назавжди. Проте вищевказане положення дуже вигідне для найбільших опозиційних партій, таких як «Батьківщина», а не БЮТ, бо блоки також заборонені. Що, до речі, є позитивним моментом. Утім, двопартійна система — це явний негатив.

Нові сили мають шанси пройти поодиноко, що, звичайно, не вплине на загальну ситуацію в країні. Для того, щоб суттєво змінити розстановку політичних сил, треба одне з двох: або домовленість опозиційних політиків про координацію своїх дій, таким чином протидіючи на більшій території України владному адміністративному ресурсу, або самоорганізація місцевих громад і контроль за проведенням виборів. Якщо громада чітко знає, кого хоче обрати, їй це вдасться за будь-якого закону. Але проблема в тому, що високого рівня організації не мають ані опозиційні політики, ані громадяни. Проте при наполегливій роботі за кілька років певного рівня в самоорганізації досягнути цілком можливо.

Сергій ТАРАН, голова правління 
Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір»:

— Цей закон писався не під потреби суспільства, а відштовхуючись від конкретних намірів Партії регіонів сколотити собі фракції в тих регіонах і на тих територіях, де вона не має достатньої підтримки. Це робитиметься в два етапи. Перший — у ПР є розрахунок, що в тих регіонах, де їхня підтримка мінімальна, 3-4% на виборах все ж партія отримає. В раду заходять віддані члени партії, умовно назвемо їх «смотрящими». Вони формують монолітну фракцію, а потім ця маленька фракція, використовуючи методи Верховної Ради, перекуповує мажоритарщиків, формуючи більшість «тушками». Таким чином ПР розраховує отримати більшість чи принаймні сильні фракції навіть у тих регіонах, де немає підтримки в місцевих органах влади. Це викликає певний спротив у суспільстві, оскільки зрозуміло, що результат буде такий, як у Верховній Раді, — сформується більшість, за яку не голосували.

І другий момент. Формування органів місцевої влади шляхом «50 на 50» передбачає укрупнення виборчих дільниць. А це означає, що вартість кампанії на цих дільницях буде вищою, ніж була досі. Наприклад, умовно кажучи, якби була виборча кампанія в Київську міську раду, вона б коштувала від 300 тисяч умовних одиниць. Зрозуміло, що не може взяти участь у такій кампанії звичайний вчитель, лікар або інша людина, яка має авторитет у громадськості. Цей закон створює умови, за яких претендувати на мандат може лише людина, яка має достатньо грошей. Таким чином сам принцип місцевого самоврядування, коли обирають авторитетну людину, а не ту, яка має гроші, порушений.

Новий закон акумулює те найгірше, що є в мажоритарній та пропорційній виборчих системах. Все краще відкидає, створюючи суміш, яка не працює на розвиток місцевого самоврядування.

Я прогнозую, що на цих виборах буде дуже низька явка виборців на дільниці. Цей фактор при будь-якій владі працює на неї, оскільки дає можливість активувати ті механізми, які є не зовсім чесними під час виборів.

Можна ще говорити про те, що в законі не прописано чіткого механізму відкликання депутатів. А це серйозна допомога у формуванні «коаліції тушок», тому що, якби можна було відкликати депутатів, позиція «тушки» могла б погано закінчитися для такого депутата. Вад закон має дуже багато, а те, що сформовані у радах фракції не відповідатимуть реальному волевиявленню, підриває саму суть виборів та демократії.

Володимир ЛУПАЦІЙ, політолог, директор 
Центру соціальних досліджень «Софія»:

— До позитивних моментів прийнятого закону можна віднести лише той факт, що місцеві вибори таки відбудуться, тобто Україна хоча б по формі повернеться до конституційного й правового поля.

Негатив же стосується загального підходу українських політиків до формування політичної системи України. Неможливо прийняти нормальний закон про місцеві вибори, не беручи до уваги його місце в загальному контексті реформування та оптимізації діяльності політичної системи. На сьогодні досі не поставлено на політичному рівні питання про повернення до реформування політичної системи. Ті дисбаланси, які є в політичній системі, повинні вирішуватися на системному рівні. Тільки в цьому контексті можна розглядати закон про місцеві вибори. У нас фактично відбувається самозамкнення політичної системи і неможливість проникнення в неї нових політичних сил. Цей закон цьому сприяє.

Якщо на місцевому рівні отримують можливість бути представленими лише дві політичні сили, навряд чи це буде сприяти політичній стабілізації. По-перше, Україна — багатоукладна країна, а по-друге, існує велика відмінність в характері економічного та соціального розвитку регіонів. Саме ці два фактори визначають, що політична система України не може бути збалансованою в умовах двопартійності. Це є критерієм виборчого законодавства як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях. Думаю, закон про місцеві вибори скоріше прийнятий по інерції, а не з міркувань бачення стратегії реформування політичної системи. Крім того, він неадекватно реагує на новий розклад політичних сил у суспільстві.

Володимир КВУРТ, секретар 
Львівської міської ради:

— На жаль, законопроект «Про вибори до місцевих органів влади» стоїть у ланцюжку поступових, системних кроків з узурпації влади в Україні. Насправді ревізується що завгодно, але не проект успішної України: проект «Росія-2», проект «Колонія», але не проект «Держава». На жаль, останній законопроект — це крок на знищення місцевого самоврядування. Попри всі лозунги, попри всі заяви. Одначе головна прикрість не в тому, що цей законопроект прийняли Партія регіонів разом із комуністами та блоком Литвина. Найприкріше, що це відбувалося за мовчазної згоди як «Нашої України», так і Блоку Тимошенко. Мені чомусь спадає на думку, що, якби на місці коаліції були БЮТ та «Наша Україна», вони теж прийняли б такий документ. Цей документ, на моє глибоке переконання, ставить за мету законсервувати владу в Україні. Пригадайте виступи і оклики, що були озвучені ще три роки тому до тодішньої коаліції: «Панове, приймайте законопроект. Не затягуйте з датою виборів. Давайте напрацюємо документ — зрештою, навіть той, котрий готував Ключковський». Мова йшла про Виборчий кодекс, в якому були узгоджені різні документи, що стосуються виборчого законодавства. Був час, йшло обговорення, але, на жаль, коли дійшло до дати виборів, знову гору взяла політична доцільність: порушення Європейської хартії місцевого самоврядування, нехтування рекомендаціями Венеціанської комісії. Тому маємо те, що маємо.

Законопроект, окрім цього, скерований і проти нових партій, точніше, — проти лідерів, які пробують сформувати якійсь інший політичний рух. Це, в першу чергу, стосується партій Яценюка, Гриценка і, хай як це дивно звучить, Тігіпка. Тому вихід один: об’єднувати свої зусилля, пробувати домовлятися, використовувати ті партії, які йдуть на співпрацю. Львівська обласна організація партії «Пора» готова дати місця чи навіть погодити спільний список на базі «Пори». Має бути одна-єдина умова: щоб наші партнери розділяли наші моральні цінності в царині економіки і патріотизм, коли ми говоримо про державність.

Андрій ПАВЕЛКО, керівник 
Дніпропетровської обласної організації «Фронт змін»:

— Антидемократичність нового закону очевидна — він штучно обмежує кількість партій, які можуть брати участь у місцевих виборах, і, таким чином, цей закон, кінець кінцем, утискає конституційні права громадян. На минулих президентських виборах за нашого лідера Арсенія Яценюка проголосували близько 2 млн. виборців, але тепер, за допомогою хитрощів, старі партії, що входять до коаліції, спробують перерозподілити ці голоси на себе й відсікти від виборчого процесу нові політичні сили. Перш за все, йдеться про норму, згідно з якою у виборах зможуть взяти участь лише ті місцеві партійні організації, які були зареєстровані не менш ніж за рік до дня голосування. Для «Фронту змін» це означає, що із 682 зареєстрованих міських і 27 обласних організацій у виборах візьмуть участь лише 18 обласних парторганізацій, які зможуть висунути кандидатів у обласні ради. Вельми сумнівною видається і норма про те, що висувати кандидатів на мажоритарні округи можуть лише партії. На мій погляд, це суперечить Конституції. Не менш дискримінаційним є і положення про формування виборчих комісій лише з представників парламентських партій. При цьому соцопитування свідчать: якби зараз проводилися парламентські вибори, то партія Литвина та КПУ не подолали б тривідсоткового бар’єра. Крім того, ця норма вже тому підозріла, що в такому положенні проконтролювати чесність виборів і підрахунок голосів буде вельми непросто. Недемократичне також, на мій погляд, положення, за яким кандидати на посаду міського голови повинні висуватися від партій. Таким чином, усіх майбутніх мерів заганяють під контроль партійних босів для того, щоб сформувати слухняну вертикаль виконавчої влади від верху до низу. Загалом, не хотілося б смішити Європу тим, що в Україні встановлюють таке ручне керівництво політичним життям. Адже не можна напередодні кожних виборів постійно міняти правила.

Рефат ЧУБАРОВ, заступник голови 
меджлісу кримськотатарського народу, президент 
Всесвітнього конгресу кримських татар:

— Без сумніву, народні депутати України, які проголосували за прийняття закону про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у вигляді, якому пропонується підписати Президентові, не тільки виявили відверту зневагу до суспільства, але й унеможливили залучення до органів місцевого самоврядування людей достойних та авторитетних, які б піклувалися, в першу чергу, про інтереси громади, але не партій.

В умовах кримської специфіки, яка характеризується актуальністю проблем інтеграції кримських татар, в тому числі й у сфері самоврядування, пропонована система обрання набагато зменшить їхню представленість у органах місцевого самоврядування.

Отже, замість пошуку через виборчі закони нових правових шляхів щодо згуртовування місцевих громад, що складаються з людей різних культур, національностей та віросповідань, тобто так, як це робиться у багатьох європейських країнах, матиме суттєвий крок назад, наслідком якого буде тотальне розчарування людьми владою — владою, до обрання якої вони менше всього мали відношення.

Упевнений, що затверджена виборча система, в тому числі — з причин ігнорування необхідності ефективних інструментів залучення представників різних етнічних спільнот, особливо в місцях їхнього компактного проживання (кримські татари, угорці, румуни), мала б бути не затверджена Президентом України.

Але, швидше за все, цього не буде. І справа не стільки в Президентові, скільки в тих, хто є «акціонерами» чинної коаліції у Верховній Раді України. В тому числі — й Народної партії України, яку очолює Литвин.

Наталія Ромашова, «День» №121, 13 липня 2010 р.
//www.day.kiev.ua/302500

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ /«День»

четвер, 8 липня 2010 р.

Олександр Палій. Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими


Партія регіонів посилено проштовхує законопроект про референдум. Крім повернення президентові повноважень часів Кучми, цей законопроект може бути використаний і для вкрай деструктивних для держави цілей.

На сьогоднішній день більшість населення не підтримує той конституційний лад, який був встановлений в Україні 2004 року.

Конституція 1996 року справді була значно краща, аніж та, що є сьогодні. Але в неї була одна велика вада: не було створено дієвої системи балансів і противаг. Єдиним балансом залишалася Верховна Рада, яку неможливо було розпустити, і депутати. Яких неможливо було посадити.

За Кучми вона залишилася "вогнищем" опозиційних настроїв, а вся решта органів влади решта фактично були "під президентом".

Тепер же президент Янукович намагається повністю демонтувати систему балансів і противаг. Дивлячись на те, як сьогоднішня влада знищує засоби стримувань і противаг, а це і Верховний Суд, і в цілому судова система, і парламентський контроль, неважко передбачити, як надалі влада ставатиме більш централізованою.

Тому замість ефективної збалансованої влади ми отримаємо монопольну владу з диктаторськими повноваженнями, і, як показала історія з Податковим кодексом і бюджетом 2010 - владу з вкрай сумнівним рівнем компетенції.

Країні дійсно потрібна сильна президентська влада. Але їй потрібен і сильний парламент, який би мав важливі контролюючи функції. Більше того, потрібно створити незалежні агенції для контролю за кадровою політикою - у Міністерстві внутрішніх справ, Генпрокуратурі, в судовій системі тощо.

Нинішня Вища Рада Юстиції, жодним чином не може бути таким органом. Чиновники в Україні потребують додаткового механізму контролю, бо того, який є, не вистачає. Країні потрібна нова гілка влади - кадрова, яка зможе оперативно і додатково контролювати чиновників.

Надзвичайна загроза від закону про референдум полягає в тому, що він створює можливість для "розшматування" країни суперечливими питаннями: мови, вступу до різних союзів тощо.

В законопроекті є одна норма про те, що питання, які виносяться на референдум, не можуть бути спрямовані проти незалежності України. Але не виключено, що ця норма може "загубитися" перед другим читанням.

Крім того, передбачена можливість голосування на референдумі за відокремлення від України частин території в результаті так званого ратифікаційного референдуму. Це теж украй небезпечна річ, яку не потрібно закладати в закон про референдум.

Адже вона створює правові підстави для зміни території та загроз для територіальної цілісності України. Гіпотеза: капітулянтське керівництво країни спочатку підписує угоди про втрату територій а потім ставить і проштовхує питання втрати територій на референдум.

Як свідчить практика референдумів, якщо мати можливість поставити запитання так, як хотіти, то можна гарантовано отримати потрібну відповідь. Тому ж дуже важливо обмежити фантазію тих, хто складає запитання.

Дуже важливо вписати норму, відповідно до якої на референдум може виноситися тільки одне питання. Чим більше питань, тим більше маніпуляції.

При всій повазі, далеко не всі громадяни здатні тримати в голові багато відсторонених від їхнього життя речей. Це характеристика людської психіки в усіх країнах, а не лише в нашій.

При цьому має бути дуже тривале обговорення питання, винесеного на референдум. Тобто між прийняттям рішення про референдум і самим референдумом має пройти досить багато часу, можливо, півроку і більше, щоб люди зрозуміли суть питання.

Дуже важливо, щоб питання референдуму було сформульовано максимально просто: можна було б обмежити кількість слів у питанні, скажімо, до десяти чи восьми слів, тому що коли на референдум виносяться заскладні й задовгі запитання, то це, як правило, маніпуляція, що не має нічого спільного з демократією.

Поки що ж створюється потужний інструмент, яким суспільство використовуватимуть, ошукуватимуть, і при цьому намагатимуться переконати, що це і є демократія.

Крім того, варто було б передбачити у законі негативні наслідки референдуму. Тобто якщо влада, яка ініціює референдум і підтримує винесене на нього питання, отримує на референдумі негативний результат, вона мусить піти у відставку.

Це було б дуже вагомим стримуючим чинником проти всілякого роду референдумів, які розділюють країну, та зміцнювало б відповідальність і самоконтроль самих чиновників.

Приміром, у Франції в 1969 році тодішній президент де Голль програв референдум про конституційне розширення його повноважень. Він хотів сам призначати керівників органів влади на місцях та реформувати сенат.

Але 52% французів проголосували проти - і де Голь порахував неможливим залишатися при владі, навіть не маючи законодавчо закріпленого обов'язку іти у відставку. Але то де Голль...

08 липня 2010 р.
Олександр Палій - політолог, кандидат політичних наук

Валерій Тарасенко, "Мітинг" 
//veselahata.com/2011/11/19/karikatura-miting/?lang=ru

вівторок, 6 липня 2010 р.

Заява Верховної Ради України Про надання Україні реальних гарантій безпеки 2010


Верховна Рада України;
Постанова, Заява від 06.07.2010 № 2431-VI
Документ 2431-17, чинний, поточна редакція -
Прийняття від 06.07.2010



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Заяву Верховної Ради України
про надання Україні реальних гарантій безпеки

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 39, ст.519)

Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Заяву Верховної Ради України про надання Україні реальних гарантій безпеки (додається).

2. Кабінету Міністрів України забезпечити підготовку міжнародно-правового документа, спрямованого на розвиток положень Будапештського меморандуму (998_158) і створення реальних міжнародно-правових гарантій національної безпеки без'ядерної України, здійснити необхідні кроки і процедурні формальності щодо його розгляду і підписання провідними ядерними державами світу - Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та Французькою Республікою.

3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН

м. Київ, 6 липня 2010 року
N 2431-VI



ЗАЯВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

про надання Україні реальних гарантій безпеки

5 грудня 2009 року виповнилося 15 років з дня підписання Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України як держави, що не володіє ядерною зброєю, до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї - Будапештського меморандуму (998_158).

Цим документом провідні ядерні держави світу - Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, а також Китайська Народна Республіка та Французька Республіка - високо оцінили безпрецедентний крок суверенної України, яка не просто приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (995_098), а й на виконання положень ухваленої ще в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України (55-12) добровільно відмовилася від третього у світі за потужністю військового ядерного потенціалу.

Після підписання Будапештського меморандуму (998_158) Україна у визначений період позбулася всієї ядерної зброї, розміщеної на її території, послідовно та неухильно дотримувалася і дотримується зобов'язання не приймати, не виробляти і не набувати такої зброї.

Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, підписавши Будапештський меморандум (998_158), взяли на себе політичні зобов'язання:

згідно з принципами Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки і співробітництва в Європі поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України;

утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, від використання будь-якої зброї проти нашої країни;

утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги.

Хоча положення Будапештського меморандуму (998_158) не мали характеру міжнародно-правових зобов'язань, це не применшує його історичного значення.

Збільшення за час, що минув після підписання Будапештського меморандуму (998_158), кількості держав світу, які де-факто володіють ядерною зброєю, розвиток подій у світі, що засвідчує негативні тенденції у безпековій сфері, появу загроз безпеці і у глобальному вимірі, і для окремих держав, насамперед без'ядерних, зокрема тих, які взяли на себе зобов'язання нерозповсюдження ядерної зброї, викликає серйозне занепокоєння. Отже, зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної, а також інших видів зброї масового знищення стало нагальною необхідністю.

Особливо гострою проблема убезпечення від новітніх викликів XXI століття є для України, яка не приєдналася до жодної з існуючих систем колективної безпеки і оборони.

Верховна Рада України вважає, що нинішня міжнародна обстановка і тенденції її розвитку вимагають еволюції ідеології, закладеної в Будапештському меморандумі (998_158), та її оновленого втілення шляхом прийняття окремого документа міжнародно-правового характеру, який містив би інструментарій, що гарантуватиме надійну відповідь на сучасні виклики національній безпеці України. Ініціатором розроблення такого документа готова виступити Україна як держава, що добровільно відмовилася від ядерної зброї.

Верховна Рада України звертається до Федеральних Зборів Російської Федерації, Парламенту Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Конгресу Сполучених Штатів Америки, Всекитайських зборів народних представників, Парламенту Французької Республіки як законодавчих органів держав - гарантів нашої національної безпеки із закликом підтримати цю ініціативу.

Українські парламентарії переконані, що їхня ініціатива знайде позитивний відгук, і сподіваються, що її реалізація набуде безперешкодного та незворотного характеру, сприятиме зміцненню миру і міжнародної безпеки.

м. Київ, 6 липня 2010 року

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2431-vi

Декларація Про боротьбу за звільнення України 2014 

//oduda2010.blogspot.com/