четвер, 31 березня 2011 р.

Решение Венецианской комиссии по Конституционной Ассамблее (Документ)


На своем пленарном заседании 25-26 марта Венецианская комиссия оценила проект создания Конституционной Ассамблеи в Украине, предоставленный регионалом Сергеем Головатым в обход президентской экспертной группы по подготовке Конституционной Ассамблеи. Как мы и предполагали, Венкомиссия позитивно оценила его проект. К тому же, эксперты прямо посоветовали Президенту взять именно его во внимание. А, говоря о группе Леонида Кравчука, европейцы намекнули, мол, группа эта хороша, но уже есть команда Головатого, а потому с дуализмом двух органов в конституционной сфере надо заканчивать.

Напомним, 21 февраля Виктор Янукович на пару с Леонидом Кравчуком разыграли прекрасный спектакль на тему Конституционной Ассамблеи. Президент тогда на полном серьезе пытался «втюхать» журналистам, да и всему народу, что к нему тут недавно пришел Леонид Макарович с предложением создать Конституционную Ассамблею. Мол, первый Президент пришел к четвертому и «підступно» нашептал на ухо, что надо срочно переписать Конституцию. И лучше всего это сделает президентская Ассамблея под чутким контролем самого Кравчука. Люди, знающие, как на самом деле шла подготовка этого вопроса, только посмеялись с этого фарса. Зато уважаемые политики, которые уже грезили себя в роли великих конституционных реформаторов, чуть ли не волосы на себе рвали от злости.

Но, что поделаешь, Президент определился со своим выбором, дал полный карт-бланш на создание Конституционной Ассамблеи Кравчуку. Тот ответил - «Есть!», пообещав, что до 24 августа его научно-экспертная группа предоставит Президенту все организационные документы, и на День Независимости Янукович даст старт конституционной реформе. Короче говоря, экспертная группа разошлась, и, как мы полагаем, приступила к разработке проекта Конституционной Ассамблеи. По крайней мере, так говорил журналистам и Президент, и Леонид Кравчук.

Каково же было наше удивление, когда мы узнали, что в обход кравчуковской группы Венецианской комиссии уже передали «Концепцию создания и функционирования Конституционной Ассамблеи Украины». Оказалось, что в начале марта Сергей Головатый, глава президентской Комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права, а заодно представитель ПАСЕ в Венецианской комиссии, уже успел передать готовый документ европейцам. Вот так, Леонид Макарович, не надо долго раскачиваться и по футболам расхаживать, а то на повороте могут и обойти.

«Главком» уже подробно разбирал переданную Венецианской комиссии Концепцию и публиковал неофициальный перевод этого документа. Лишь напомним, что по проекту Головатого, Конституционная Ассамблея должна стать консультативным органом при Президенте, а наработанные ею изменения в Конституцию должна утверждать Верховная Рада.

И вот Венецианская комиссия показала чудеса оперативности, и рассмотрела документ меньше, чем за месяц. В начале заключения эксперты, как всегда, призвали Украину к широкой дискуссии по поводу всеохватывающей конституционной реформы. Они снова отметили необходимость соблюдения всех конституционных процедур внесения правок, чтобы ни в коем случае парламент не исключили из конституционного процесса. Ведь, как отметила Венецианская комиссии, «нынешняя конституционная модель основывается на решении КС, и не имеет достаточно легитимности, которую может обеспечить только конституционная процедура внесения изменений в Конституцию Украины Верховной Радой».

Дальше эксперты долго расхваливают президентскую Комиссию по укреплению демократии и утверждению верховенства права Сергея Головатого и ее концепцию создания Конституционной Ассамблеи. Потом эксперты вспоминают о созданной Президентом научно-экспертной группе Кравчука по подготовке Конституционной Ассамблеи. Правда, в негативном свете, мол, Венецианская комиссия обеспокоена созданием двух органов, работающих параллельно в одном направлении.

Что касается конкретных замечаний к Концепции создания Конституционной Ассамблеи, то, прежде всего, Венецианская комиссия считает неправильным, чтобы состав КА назначал Президент Украины. Европейские эксперты призывают передать функцию определения состава Ассамблеи Верховной Раде. При чем, депутаты должны избирать членов КА не простым, а квалифицированным большинством.

Также эксперты не смогли понять, кто будет избирать Группу экспертов Конституционной Ассамблеи и попросили уточнить эти моменты. Они советуют лучше выписать порядок функционирования КА, ее подкомитетов и секретариата. Венецианская комиссия, исходя из опыта ЕС, советуют КА встречаться чаще раза в три месяца, как это предвидено в концепции.

В своем заключении Венецианская комиссия в который раз указала Украине, в каком направлении надо реформировать Конституцию. И главная из рекомендаций – усиливать парламентский контроль за исполнительной властью.

Короче говоря, заключение Венецианской комиссии поучительное, показывает, как создавать Конституционную ассамблею и в каком направлении ей работать. Только вот европейским экспертам, как, на самом деле, и украинцам, вообще не понятно, что это за игры в Украине между Кравчуком и Головатым за право реформировать Конституцию. По данным «Главкома», у экспертной группы Кравчука и слышать не слыхивали об инициативе Головатого. Они себе там тихонько разрабатывают альтернативный документ. Судя по всему, комиссия Головатого использовала Венецианскую комиссию во внутренней подковерной борьбе за право руководить в Конституционной ассамблее от имени Виктора Януковича. Ну что же, будем ждать, как на эту возню отреагирует сам Виктор Федорович.

А пока предлагаем вам ознакомиться с неофициальным переводом «Главкома» решения Венецианской комиссии:






31.03.2011 г.
Виталий Червоненко, «Главком»
//glavcom.ua/articles/3346.html

13.04.2012 Сергей Головатый. Демократия у нас есть
06.03.2012 Спів… Головатий
2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад)

середа, 30 березня 2011 р.

Висновок щодо проекту закону Про мови в Україні. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) 2011


В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України - Марини Ставнійчук та Сергія Ківалова.

Марина Іванівна наполягала, що Венеціанська комісія забракувала коаліційний проект, визнала його незбалансованим й таким, що суперечить Конституції України.

Представники влади називали його упередженим, зокрема, нардеп регіонал Сергій Ківалов висловив рішучу незгоду з висновками Венеціанської комісії.

Але ж офіційно рішення було оприлюднене тільки вчора ввечері! Тому, аби кожен сам міг дізнатися, що ж там насправді понаписували в Європі, ми вирішили оприлюднити свій переклад рішення Венеціанської комісії. Аби кожен міг сам оцінити, що думають у Європі про «творіння» народних депутатів Симоненка, Єфремова та Гриневецького.

Тільки зазначимо, що коаліційний проект отримав украй негативну оцінку в Європі. Там дійсно побачили, що чи не єдина мета документа - посилення ролі російської мови, і аж ніяк не захист всіх мов національних меншин України. Більше того, експерти Венеціанської комісії присвятили цілий розділ тому, що мовний проект суперечить 10 статті Конституції України.

«Російська мова є рідною мовою або мовою повсякденного спілкування більшості громадян України, - це абсолютно зайве та контраверсійне положення законопроекту», - вважають експерти.

«Охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності їх вивчати», - вважають у Венеціанській комісії, зауважуючи, що цей проект шкодить офіційній українській мові. І тут же роблять висновок: «Не існує права осіб, що належать до національних меншин, очікувати того, що вони зможуть ніколи не використовувати державну мову».

У експертів «виникає питання про відповідність проекту статті 10 Конституції», адже Венеціанська комісія вважає, беручи до уваги рішення Конституційного суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 1999, що «ряд статей законопроекту не відповідають статті 10 Конституції України».

«Комісія вважає, що пільговий захист російської мови як загальний підхід може бути сумнівним з правової точки зору і підвищує невиправдану напруженість в українському суспільстві», - оцінюють в Європі, настільки нинішня влада насправді хоче досягти загального порозуміння в країні.

Величезне занепокоєння Венеціанської комісії викликало занадто абстрактне визначення понять «регіональної мови» та «носії регіональної мови». На думку експертів, це буде прекрасним підґрунтям для різноманітних маніпуляцій.

«У першу чергу не зрозуміло, які адміністративно-територіальні одиниці в цих положеннях означають слово «регіон». Чи стосується це області, чи буде відноситися до села, міста, або району? Крім того, поняття «регіональна мова» взагалі є неясним», - вказано у висновку Венеціанської комісії.

Європейці доречно запитують, «чи врахували автори законопроекту, що в певній територіальній одиниці дві або більше мов можуть відповідати 10% критерію, і чи передбачили вони наслідки такої ситуації»?

Для Венеціанської комісії також очевидно, «що російська мова швидше за все, відповідає критерію «регіональної» в більшості «областей». А тому не дивно, що російська отримає такий же статус, як українська по всій державі.

«Захищаючи та підтримуючи російську мову на майже тому самому рівні, що і українську мову, яка є єдиною офіційною мовою України, законопроект погрожує применшити інтеграційну силу цієї мови», - роблять загальний висновок експерти Венеціанської комісії. І на останок наголошують, що «прийняття його в нинішній редакції стане контрпродуктивним засобом регулювання використання мов у країні».













01.04.2011 р. «Главком»
//glavcom.ua/articles/3358.html
//www.venice.coe.int/docs/2011/CDL-AD(2011)008-e.pdf
30.03.2011 р.

_________________________________
Проект Закону про мови в Україні
Номер, дата реєстрації: 1015-3 від 07.09.2010
Сесія реєстрації: 7 сесія VI скликання

Авторський колектив:
Кушнарьов Є.П. Народний депутат України V скл.
Єфремов О.С. Народний депутат України VI скл.

Ініціатор(и) законопроекту:
Єфремов О.С. VI скликання
Симоненко П.М. VI скликання
Гриневецький С.Р. VI скликання

Текст законопроекту та супровідні документи (DOC):


Проходження законопроекту:
Останній стан: Відхилено та знято з розгляду
Останній етап проходження: В порядок денний не включено (01.02.2011)

//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38474
//uk.wikipedia.org/wiki/Проект_Закону_«Про_мови_в_Україні»_(2010)

23.09.2011 Координаційна рада з питань захисту української мови. Висновок щодо законопроекту Про засади державної мовної політики 
19.12.2011 Висновок щодо проекту закону Про засади державної мовної політики. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія)

Конституционная реформа: шаг вперед или два назад?


...Пожалуй, наиболее выразительный пример значения конституционной реформы в судьбе того или иного народа в середине ХХ века явила собой Франция. В силу устаревшей Конституции 1875 года она встретила нападение гитлеровской Германии, будучи крайне ослабленной политическими распрями, министерской чехардой, разбродом и шатаниями в умах политической элиты.

Чтобы проиллюстрировать катастрофическое положение, в котором тогда оказалась Франция, достаточно привести мнение историка, который ещё накануне Первой мировой войны выразил сомнение в том, что "страна, сменившая 42 военных министра за 43 года, способна сражаться эффективно".

Уже после Второй мировой, Шарль де Голль, на эту же тему, полушутя-полусерьезно сокрушенно восклицал: "Как можно управлять страной, у которой 246 сортов сыра?".

Генерал де Голль же и дал ответ на сей вопрос. Он инициировал конституционную реформу, которая в итоге привела к появлению на свет совершенно новой Конституции Франции 1958 года, которая объединила нацию перед лицом внутренних и внешних угроз. Новая Конституция ввела Францию в круг великих держав, сделав её одним из лидеров послевоенной Европы.

Одним словом, при определенных исторических условиях конституционная реформа способна обеспечить кардинальное обновление страны.

А теперь позвольте примерить сказанное к украинским реалиям.

Для начала приведу вещие слова Игоря Губермана:

В России жил я, как трава,
и меж такими же другими,
сполна имея все права
без права пользоваться ими.

Берусь утверждать, что сегодня в Украине мы имеем все права без права пользоваться ими.

И когда речь заходит о конституционной реформе, то лично я имею в виду такую редакцию Конституции, которая однозначно позволит нам пользоваться всей полнотой прав, данных нам историей развития человечества.

Нам нужна лишь такая конституционная реформа, которая способна обеспечить реальное воплощение в жизнь основных прав человека, построение гражданского общества и созидание правового государства.

Всё иное, как говорится, от лукавого!

Права человека, провозглашенные в Конституции Украины, на практике оказались нежизнеспособными. В чем корень зла?

На мой взгляд, проблема в том, что в реальной жизни господствуют и торжествуют некие сложившиеся веками стереотипы поведения, которые определяют нашу повседневность с такой же неотразимой силой, как законы природы. Эти стереотипы так укоренились в нашем менталитете, так неумолимо подчиняют себе наше повседневное поведение, что Конституция Украины не в силах с ними справиться.

Чтобы не путаться в терминах, оговоримся сразу: тот нормативный акт, который был официально принят в качестве Основного закона державы, мы будем именовать юридической Конституцией. Ну, а те реальные, неписаные правила, которые ежечасно и ежедневно определяют, а подчас и отравляют нашу жизнь – назовем фактической Конституцией.

Юридическая Конституция при этом может быть самой что ни на есть "распрекрасной", читая которую хочется смеяться от счастья. А фактическая, наоборот, может любого заставить зарыдать от горя.

Так вот.

Искусство наделить "распрекрасную" юридическую Конституцию той силой, которая сможет на деле вытеснить за пределы повседневной жизни фактическую, делающую нас несчастными – и должно стать сутью правовой реформы. Такая реформа заслуживает всяческого одобрения и всенародной поддержки.

Поэтому можно только приветствовать указ президента от 21 февраля 2011 года "О поддержке инициативы по созданию Конституционной Ассамблеи", который дал старт реформе.

А вот каковой окажется эта реформа на деле – зависит от нас с вами.

Теперь в самый раз дать еще одно определение.

На мой взгляд, Конституция – это такие общеобязательные правила поведения, в соответствии с которыми государство должно обеспечить самосохранение, достоинство и свободное развитие нации в лице любого человека, этноса и коренного народа, проживающего на отведённой им исторической судьбой территории.

Конституция – это наказ народа государству защищать права человека и гражданина.

Конституция, которая не способна заставить государство обеспечить достижение этих благих целей, является фиктивной. То есть – декларативной, пустопорожней, мертворожденной с момента своего появления на свет.

Один американский правовед заметил, что "как только Конституция США была ратифицирована, практически всякий человек в Америке немедленно воспринял её как документ, контролирующий его судьбу". Можем ли мы нечто подобное заявить о своей Конституции? Нет!

Если судить о действующем Основном законе по таким признакам, как темпы вымирания населения, степень распространения смертельно опасных эпидемий, масштаб бегства (эмиграции) людей из страны, а также уровень коррупции среди украинского чиновничества, вывод неутешительный и однозначный: Конституция Украины является фиктивной.

Конституция должна обеспечить народу реальную возможность влиять на своё государство с целью защиты прав человека. В ней должны быть заложены нормы права, позволяющие гражданам привлекать к ответственности любое должностное лицо, игнорирующее права человека.

Иными словами, речь должна идти о конституционной реформе, которая способна будет привести к подлинному народовластию в Украине.

Народ платит налоги, чтобы государство обеспечивало ему достойную жизнь и свободное развитие. Всей своей сутью Конституция Украины должна обеспечить принцип: государство для человека, а не человек для государства.

Конституция, которая не способна содействовать воплощению этого принципа в жизнь, однозначно нуждается в ревизии.

Посему, если мы хотим защитить достоинство и основные права своих соотечественников, мы должны принять участие в конституционной реформе, без которой нам вряд ли суждено жить в правовом государстве.

Не стоит лишь при этом упускать из виду пророческие слова французского писателя и политического деятеля 18 века Жана Кондорсе: "Даже при самой свободной конституции невежественный народ все-таки остается рабом".

30 марта 2011 г.
Александр Мучник, Институт демократии и прав человека, заслуженный юрист Украины, специально для УП
//www.pravda.com.ua/columns/2011/03/30/6063624/
//www.mk.ru/merinov/

четвер, 17 березня 2011 р.

Закон України Про центральні органи виконавчої влади 2011


Верховна Рада України;
Закон від 17.03.2011 № 3166-VI
Документ 3166-17, чинний, поточна версія -
Прийняття від 17.03.2011



ЗАКОН УКРАЇНИ

Про центральні органи виконавчої влади

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 38, ст. 385)

Цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення та система центральних органів виконавчої влади

1. Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

2. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Стаття 2. Принципи діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади

1. Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

2. Міністерства діють за принципом єдиноначальності. Інші центральні органи виконавчої влади діють за принципом єдиноначальності, якщо інше не передбачено законом.

3. Підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не можуть здійснювати владні повноваження, крім випадків, визначених законом.

Стаття 3. Правові засади діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади

1. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України (254к/96-ВР), цим та іншими законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.

2. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України (254к/96-ВР), цим та іншими законами України.

3. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Президент України.

Стаття 4. Статус і атрибути міністерств, інших центральних органів виконавчої влади

1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

2. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

3. На будинках, де розміщуються міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, вивішуються таблички (вивіски) із зображенням Державного Герба України та найменуванням розташованих органів і піднімається Державний Прапор України.

4. Зразки печаток, бланків і табличок (вивісок) міністерств, інших центральних органів виконавчої влади затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади

1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

2. Члени Кабінету Міністрів України можуть вносити Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо утворення, реорганізації або ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

3. Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

4. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади.

5. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

6. Державна реєстрація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи здійснюється у триденний строк з дня набрання чинності актом Президента України про призначення керівника новоутвореного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади.

Здійснення заходів щодо державної реєстрації міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи покладається на керівника такого органу.

7. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України.

8. Указом Президента України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується.

9. Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (1074-2011-п), визначається Кабінетом Міністрів України.

Розділ II
МІНІСТЕРСТВА

Стаття 6. Міністерство

1. Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією (254к/96-ВР ) та законами України.

2. Міністерство очолює міністр України (далі - міністр), який є членом Кабінету Міністрів України.

3. Порядок призначення на посаду та звільнення з посади, припинення повноважень на посаді міністра, а також статус міністра як члена Кабінету Міністрів України, визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (2591-17).

Стаття 7. Завдання міністерства

1. Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є:

1) забезпечення нормативно-правового регулювання;

2) визначення пріоритетних напрямів розвитку;

3) інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики;

4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Стаття 8. Міністр

1. Міністр як член Кабінету Міністрів України здійснює повноваження, визначені Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (2591-17), в тому числі щодо спрямування та координації діяльності центральних органів виконавчої влади.

2. Міністр як керівник міністерства:

1) очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;

2) визначає пріоритети роботи міністерства та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани роботи міністерства, звіти про їх виконання;

3) в межах компетенції організовує та контролює виконання апаратом міністерства і територіальними органами міністерства Конституції України (254к/96-ВР), законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України;

4) забезпечує виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України;

5) вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника міністра, заступника міністра (у разі введення), заступника міністра - керівника апарату;

6) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства, призначає на посади та звільняє з посад їх керівників і заступників керівників, працівників патронатної служби міністра;

7) вносить Кабінету Міністрів України подання про утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників апарату міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідацію, реорганізацію територіальних органів міністерства як юридичних осіб публічного права, затверджує положення про них;

8) затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів;

9) утворює, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом Міністрів України територіальні органи міністерства як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи;

10) призначає на посади керівників територіальних органів міністерства за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та їх заступників і звільняє їх з посад;

11) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції у разі вмотивованої відмови Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної державної адміністрації (підтримки головою обласної державної адміністрації вмотивованої відмови голови районної державної адміністрації) погодити призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується міністром, керівника підприємства, установи, організації, що належить до сфери управління цього міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується міністром, про надання Кабінетом Міністрів України згоди на призначення такого керівника;

12) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належить до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), призначає на посади за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняє з посад їх керівників, крім випадків, установлених законом, здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності;

13) притягує до дисциплінарної відповідальності керівників державних підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління відповідного міністерства;

14) скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів міністерства;

15) порушує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника та заступника міністра (у разі введення), заступника міністра - керівника апарату;

16) порушує в установленому порядку питання щодо присвоєння рангу державного службовця заступнику міністра - керівнику апарату;

17) вирішує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства, керівників та заступників керівників територіальних органів міністерства, присвоює їм ранги державних службовців;

18) вносить подання щодо представлення в установленому порядку державних службовців та працівників апарату міністерства, його територіальних органів до відзначення державними нагородами України;

19) представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

20) у передбачених законодавством випадках погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

21) визначає обов'язки першого заступника міністра, заступника міністра (у разі введення) та заступника міністра - керівника апарату, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступником міністра (у разі введення), які вони здійснюють у разі його відсутності;

22) скасовує повністю чи в окремій частині накази заступника міністра - керівника апарату;

23) залучає державних службовців та працівників територіальних органів міністерства, а за згодою керівників - державних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій до розгляду питань, що належать до компетенції міністерства;

24) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство;

25) утворює комісії, робочі та експертні групи;

26) скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції;

27) підписує накази міністерства;

28) дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення;

29) здійснює інші повноваження відповідно до Конституції України (254к/96-ВР), цього та інших законів, а також актів та доручень Президента України.

Стаття 9. Перший заступник міністра, заступник міністра

1. Міністр має першого заступника, який здійснює визначені міністром обов'язки.

У разі необхідності для забезпечення здійснення міністерством окремих завдань рішенням Президента України у структурі міністерства може бути введено посаду заступника міністра.

2. Перший заступник міністра та заступник міністра (у разі введення) призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України.

Прем'єр-міністр України вносить на розгляд Президента України подання про призначення на посади першого заступника міністра та заступника міністра (у разі введення) відповідно до пропозицій відповідного міністра.

У разі звільнення міністра перший заступник міністра та заступник міністра (у разі введення) звільняються з посад Президентом України.

3. Особа, яка призначається на посаду першого заступника міністра чи заступника міністра (у разі введення), повинна відповідати вимогам до членів Кабінету Міністрів України, передбаченим Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (2591-17).

4. Перший заступник міністра, заступник міністра (у разі введення) дають обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення.

5. Посади першого заступника міністра та заступника міністра (у разі введення) належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

6. Соціальне та інше забезпечення першого заступника міністра, заступника міністра (у разі введення) здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про Кабінет
Міністрів України" (2591-17) для членів Кабінету Міністрів України.

Стаття 10. Заступник міністра - керівник апарату

1. Заступник міністра - керівник апарату призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняється з посади Президентом України.

Прем'єр-міністр України вносить на розгляд Президента України подання про призначення на посаду заступника міністра - керівника апарату відповідно до пропозиції відповідного міністра.

Заступник міністра - керівник апарату є державним службовцем.

2. Кандидатами на посаду заступника міністра - керівника апарату можуть бути громадяни України, які мають вищу освіту, досвід роботи у відповідній сфері або на державній службі не менш як 10 років, у тому числі не менш як 5 років на керівних посадах, і відповідають іншим вимогам, передбаченим законодавством про державну службу.

3. Основними завданнями заступника міністра - керівника апарату є забезпечення діяльності апарату міністерства, стабільності і наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов'язаної із здійсненням повноважень міністерства.

4. Заступник міністра - керівник апарату відповідно до покладених на нього завдань:

1) організовує роботу апарату міністерства;

2) забезпечує підготовку пропозицій щодо виконання завдань міністерства та подає їх на розгляд міністрові;

3) організовує та контролює виконання апаратом міністерства Конституції (254к/96-ВР) та законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства та доручень міністра, його першого заступника та заступника (у разі введення), звітує про їх виконання;

4) готує та подає на затвердження міністрові плани роботи міністерства, звітує про їх виконання;

5) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у апараті міністерства;

6) в межах своїх повноважень запитує та одержує в установленому порядку від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій в Україні та за її межами безоплатно інформацію, документи і матеріали, а від органів державної статистики - статистичну інформацію, необхідну для виконання покладених на міністерство завдань;

7) за погодженням із Міністерством фінансів України затверджує штатний розпис та кошторис міністерства;

8) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату міністерства (крім тих, яких призначає на посади та звільняє з посад міністр), присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

9) приймає на роботу та звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату міністерства (крім тих, яких призначає на посади та звільняє з посад міністр), приймає рішення щодо їх заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

10) забезпечує формування в установленому порядку кадрового резерву міністерства, організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників міністерства, а також осіб, включених до кадрового резерву;

11) представляє міністерство як юридичну особу в цивільно-правових відносинах;

12) у межах повноважень дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками міністерства доручення;

13) з питань, що належать до його повноважень, підписує накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання;

14) вносить пропозиції міністрові щодо представлення державних службовців та працівників апарату міністерства до відзначення державними нагородами України;

15) у разі звільнення міністра здійснює його повноваження до призначення на цю посаду іншої особи, крім тих, які визначені пунктами 2, 5, 6 (за винятком звільнення), 7-10, 11 (за винятком звільнення), 20, 28 (у частині виконання повноважень міністра, які за Конституцією (254к/96-ВР ) та законами України виконуються ним особисто) частини другої статті 8 та статтею 18 цього Закону.

Стаття 11. Апарат міністерства

1. Апарат міністерства - організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань.

2. Керівником апарату міністерства є заступник міністра - керівник апарату.

3. Структуру апарату міністерства затверджує міністр.

4. Вимоги до формування структури апарату міністерства визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Державні службовці апарату міністерства, крім керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства та їх заступників, а також працівників патронатної служби міністра, призначаються на посади та звільняються з посад заступником міністра - керівником апарату в порядку, передбаченому законодавством про державну службу.

Працівники апарату міністерства приймаються на роботу та звільняються з роботи заступником міністра - керівником апарату у порядку, передбаченому законодавством про працю.

6. Звільнення міністра не може бути підставою для звільнення державних службовців та працівників апарату міністерства, крім працівників патронатної служби міністра.

Стаття 12. Патронатна служба міністра

1. Міністр має право на формування патронатної служби міністра у межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і витрат, передбачених на утримання міністерства.

2. Патронатна служба міністра здійснює консультування міністра, підготовку необхідних для виконання завдань міністерства матеріалів, забезпечує зв'язок із посадовими особами інших органів державної влади, організацію зустрічей та зв'язків із громадськістю, засобами масової інформації, а також виконує інші доручення міністра.

3. Міністр самостійно визначає персональний склад патронатної служби міністра. Працівники патронатної служби міністра призначаються на посади та звільняються з посад міністром. Працівники патронатної служби міністра звільняються також у зв'язку із звільненням міністра.

Працівник патронатної служби міністра може бути звільнений з підстав, визначених законом про державну службу, а також за рішенням міністра.

4. До складу патронатної служби міністра можуть бути переведені державні службовці за їх згодою.

5. Державні службовці, які були переведені до патронатної служби міністра з апарату міністерства чи його територіальних органів, після звільнення з її складу поновлюються на попередній посаді або призначаються на іншу рівноцінну посаду в цьому міністерстві.

У разі неможливості поновлення державного службовця на попередній посаді або призначення на іншу рівноцінну посаду, його може бути призначено за взаємною згодою на іншу посаду в цьому міністерстві.

6. Працівники патронатної служби міністра не мають права давати доручення державним службовцям та працівникам міністерства.

7. На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про державну службу з особливостями, встановленими законом.

Стаття 13. Територіальні органи міністерства

1. Територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Президентом України.

2. Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

3. Територіальні органи міністерства діють на підставі положень, що затверджуються міністром.

Типове положення про територіальні органи міністерства (563-2011-п) затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

5. Керівники територіальних органів міністерства призначаються на посади за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняються з посад міністром, якщо інше не передбачено законом.

Заступники керівників територіальних органів міністерства призначаються на посади та звільняються з посад міністром.

Інші державні службовці територіальних органів міністерства призначаються на посади та звільняються з посад керівниками територіальних органів міністерства.

Працівники територіальних органів міністерства приймаються на роботу та звільняються з роботи керівниками територіальних органів міністерства.

6. Структуру територіальних органів міністерства затверджує міністр.

Штатний розпис та кошторис територіальних органів міністерства затверджує заступник міністра - керівник апарату.

Стаття 14. Колегія міністерства та інші консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи міністерства

1. Для підготовки рекомендацій щодо виконання завдань міністерства може утворюватися колегія міністерства як консультативно-дорадчий орган.

2. До складу колегії входять міністр (голова колегії), перший заступник міністра, заступник міністра (у разі введення), заступник міністра - керівник апарату, можуть входити керівники самостійних структурних підрозділів апарату міністерства, територіальних органів міністерства, а також за згодою - представники інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, наукових і навчальних закладів, громадських організацій, інші особи.

3. Періодичність проведення засідань колегії визначається міністром.

4. Рішення колегії оформляються протоколом.

5. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу міністерства.

6. Типове положення про колегію міністерства затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у міністерстві можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

8. Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів приймає міністр.

9. Кількісний та персональний склад колегії, інших консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і положення про них затверджує міністр.

Стаття 15. Накази міністерства

1. Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції (254к/96-ВР) та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

2. Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

3. Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

4. Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"
(1160-15).

5. Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

6. Всі накази міністерства оприлюднюються державною мовою на офіційному сайті міністерства.

7. Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

8. Накази міністерства або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

9. Накази міністерства можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині.

10. Скасування наказу міністерства Кабінетом Міністрів України має наслідком припинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання скасованого наказу міністерства, здійснення повноважень, визначених цим наказом.

Розділ III
ІНШІ ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 16. Центральні органи виконавчої влади

1. Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

2. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Стаття 17. Завдання центральних органів виконавчої влади

1. Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є:

1) надання адміністративних послуг;

2) здійснення державного нагляду (контролю);

3) управління об'єктами державної власності;

4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на них Президентом України.

2. Центральні органи виконавчої влади можуть здійснювати одне або кілька визначених частиною першою цієї статті завдань.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам, центральний орган виконавчої влади утворюється як служба.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства, центральний орган виконавчої влади утворюється як інспекція.

Стаття 18. Повноваження міністра у відносинах з центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується через міністра

1. Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Президента України.

2. Міністр:

1) забезпечує формування державної політики у відповідній сфері та контролює її реалізацію центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним;

2) погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені центральним органом виконавчої влади проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України;

3) визначає пріоритетні напрями роботи центрального органу виконавчої влади та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани його роботи;

4) вносить пропозиції Прем'єр-міністрові України стосовно кандидатури на посаду керівника центрального органу виконавчої влади і за пропозицією його керівника - стосовно кандидатур на посади його заступників;

5) погоджує структуру апарату центрального органу виконавчої влади;

6) видає обов'язкові до виконання центральними органами виконавчої влади накази та доручення з питань, що належать до сфери діяльності центрального органу виконавчої влади;

7) погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним;

8) погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади;

9) погоджує пропозиції керівника центрального органу виконавчої влади щодо утворення, реорганізації, ліквідації його територіальних органів як юридичних осіб публічного права та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України відповідне подання;

10) погоджує утворення, реорганізацію, ліквідацію територіальних органів центрального органу виконавчої влади як структурних підрозділів апарату цього органу;

11) порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо скасування актів центрального органу виконавчої влади повністю чи в окремій частині;

12) доручає керівнику центрального органу виконавчої влади скасувати акти його територіальних органів повністю чи в окремій частині, а в разі відмови скасовує акти територіальних органів центрального органу виконавчої влади повністю чи в окремій частині;

13) порушує перед Президентом України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників;

14) ініціює питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, його територіальних органів та їх заступників, а також керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління;

15) ініціює питання щодо проведення службового розслідування стосовно керівника центрального органу виконавчої влади, його заступників, інших державних службовців і працівників апарату центрального органу виконавчої влади та його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

16) приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності центрального органу виконавчої влади та його територіальних органів;

17) заслуховує звіти про виконання покладених на центральний орган виконавчої влади завдань та планів їх роботи;

18) визначає структурний підрозділ апарату міністерства, що відповідає за взаємодію з центральним органом виконавчої влади;

19) визначає посадових осіб міністерства, які включаються до складу колегії центрального органу виконавчої влади;

20) визначає порядок обміну інформацією між міністерством та центральним органом виконавчої влади, періодичність її подання;

21) вирішує інші питання, пов'язані із спрямуванням і координацією діяльності центрального органу виконавчої влади.

Стаття 19. Керівник та заступники керівника центрального органу виконавчої влади

1. Керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняється з посади Президентом України.

Керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше двох заступників, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України.

2. Пропозиції Прем'єр-міністрові України стосовно кандидатур на посади керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Керівник центрального органу виконавчої влади вносить на розгляд міністра пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад своїх заступників.

3. Керівник центрального органу виконавчої влади та його заступники є державними службовцями.

4. Керівник центрального органу виконавчої влади:

1) очолює центральний орган виконавчої влади, здійснює керівництво його діяльністю;

2) у межах компетенції організовує та контролює виконання в апараті центрального органу виконавчої влади та його територіальних органах Конституції (254к/96-ВР) та законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств;

3) вносить на розгляд міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у відповідній сфері, зокрема, розроблені центральним органом виконавчої влади проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів відповідного міністерства, а також позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства;

4) подає на затвердження міністрові, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, плани роботи центрального органу виконавчої влади;

5) затверджує за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, структуру апарату центрального органу виконавчої влади;

6) забезпечує виконання центральним органом виконавчої влади наказів та доручень міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, з питань, що належать до сфери діяльності центрального органу виконавчої влади;

7) забезпечує взаємодію центрального органу виконавчої влади із структурним підрозділом міністерства, визначеним міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, відповідальним за взаємодію з центральним органом виконавчої влади;

8) забезпечує дотримання встановленого міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, порядку обміну інформацією між міністерством і центральним органом виконавчої влади та вчасність її подання;

9) звітує перед міністром про виконання планів роботи центрального органу виконавчої влади та покладених на нього завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності центрального органу виконавчої влади, його територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

10) розподіляє обов'язки між своїми заступниками;

11) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади;

12) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату центрального органу виконавчої влади (якщо інше не передбачено законом);

13) приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників центрального органу виконавчої влади;

14) вносить міністрові пропозиції щодо утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, а також щодо ліквідації, реорганізації Кабінетом Міністрів України територіальних органів центрального органу виконавчої влади, які є юридичними особами публічного права;

15) утворює в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом Міністрів України та міністром територіальні органи центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату цього органу;

16) призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади;

17) призначає на посади за погодженням з міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади;

18) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує їхні положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

19) скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів центрального органу виконавчої влади;

20) забезпечує реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її збереженням в апараті центрального органу виконавчої влади;

21) забезпечує формування в установленому порядку кадрового резерву центрального органу виконавчої влади, організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і працівників центрального органу виконавчої влади та осіб, включених до кадрового резерву;

22) вирішує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців та працівників апарату центрального органу виконавчої влади, керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади, присвоює їм ранги державних службовців (якщо інше не передбачено законом);

23) у встановленому порядку вносить подання щодо представлення державних службовців та працівників апарату центрального органу виконавчої влади, його територіальних органів до відзначення державними нагородами України;

24) представляє в установленому порядку центральний орган виконавчої влади у відносинах з іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами;

25) залучає державних службовців та працівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади, а за домовленістю з керівниками - державних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій до розгляду питань, що належать до компетенції центрального органу виконавчої влади;

26) представляє центральний орган виконавчої влади у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами;

27) утворює комісії, робочі та експертні групи;

28) скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції;

29) підписує накази центрального органу виконавчої влади;

30) у межах повноважень дає обов'язкові для виконання державними службовцями і працівниками апарату центрального органу виконавчої влади та його територіальних органів доручення;

31) за погодженням із Міністерством фінансів України затверджує штатний розпис та кошторис апарату центрального органу виконавчої влади;

32) приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є центральний орган виконавчої влади;

33) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів.

5. Заступники керівника центрального органу виконавчої влади здійснюють повноваження відповідно до затвердженого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов'язків, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності керівника центрального органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин його обов'язки виконує один із заступників відповідно до встановленого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов'язків.

Стаття 20. Апарат центрального органу виконавчої влади

1. Апарат центрального органу виконавчої влади - організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів, що забезпечують діяльність керівника центрального органу виконавчої влади, а також виконання покладених на центральний орган виконавчої влади завдань.

2. Структуру апарату центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

3. Вимоги до формування структури апарату центрального органу виконавчої влади визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).

Працівники апарату центрального органу виконавчої влади приймаються на роботу та звільняються з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю.

5. Звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади не може бути підставою для звільнення з посад державних службовців та звільнення з роботи працівників апарату центрального органу виконавчої влади.

Стаття 21. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади

1. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади на розгляд міністрові вносить керівник центрального органу виконавчої влади.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади, затвердженим Президентом України.

Територіальні органи центральних органів виконавчої влади можуть утворюватися в інших організаційно-правових формах у порядку, визначеному законодавством.

2. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

3. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.

Типове положення про територіальні органи центрального органу виконавчої влади (563-2011-п) затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

5. Керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Кандидатури на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади погоджуються з головами місцевих державних адміністрацій, якщо інше не передбачено
законом.

Порядок призначення на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади (45-2012-п) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Інші державні службовці територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Працівники територіальних органів центрального органу виконавчої влади приймаються на роботу та звільняються з роботи керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

6. Структуру територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Штатний розпис та кошторис територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади.

Стаття 22. Колегія центрального органу виконавчої влади, інші консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи центрального органу виконавчої влади

1. Для підготовки рекомендацій щодо виконання завдань центрального органу виконавчої влади в центральному органі виконавчої влади може утворюватись колегія як консультативно-дорадчий орган.

2. Періодичність проведення засідань колегії визначається керівником центрального органу виконавчої влади.

3. Рішення колегії оформляється протоколом.

4. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання керівником центрального органу виконавчої влади відповідного наказу.

5. Типове положення про колегію центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у центральному органі виконавчої влади можуть утворюватись інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

7. Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів приймає керівник центрального органу виконавчої влади.

8. Кількісний та персональний склад колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і положення про них затверджує керівник центрального органу виконавчої влади.

Стаття 23. Накази центрального органу виконавчої влади

1. Центральний орган виконавчої влади у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції (254к/96-ВР) та законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України та наказів міністерств видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

2. Накази центрального органу виконавчої влади або їх окремі положення можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Накази центрального органу виконавчої влади можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині.

Стаття 24. Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом

1. Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом можуть бути утворені Президентом України.

2. Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Заступники Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України.

3. Питання діяльності Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України та інших органів зі спеціальним статусом у Кабінеті Міністрів України представляє Прем'єр-міністр України.

4. Положення цього Закону поширюються на Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, інші утворені Президентом України центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, крім випадків, коли Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, актами Президента України визначені інші особливості організації та порядку їх діяльності.

Розділ IV
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОСАДОВИХ ОСІБ МІНІСТЕРСТВ
ТА ІНШИХ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 25. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади

1. Фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 26. Умови оплати праці, матеріального та побутового забезпечення державних службовців і працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади

1. Умови оплати праці державних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх матеріального і побутового забезпечення визначаються законами України та актами Кабінету Міністрів України.

Стаття 27. Відповідальність посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади

1. Посадові особи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність відповідно до закону.

2. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави в порядку, визначеному законом.

3. Держава має право зворотної вимоги (регресу) до посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які заподіяли шкоду, у розмірах і порядку, визначених законодавством.

Розділ V
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Цивільному кодексі України (435-15) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40-44, ст. 356):

абзац перший частини третьої статті 107 доповнити словами "крім випадків, встановлених законом";

частину третю статті 111 доповнити словами "крім випадків, встановлених законом";

2) у Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 31-32, ст. 263; 2006 р., N 27, ст. 234, N 37, ст. 310; 2009 р., N 19, ст. 263; 2011 р., N 2-3, ст. 11):

у статті 36:

в абзаці п'ятому частини першої слова "який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу" виключити;

у частині другій:

абзац другий доповнити реченням такого змісту: "Ліквідаційний баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи";

доповнити абзацом третім такого змісту:

"Ліквідаційний баланс центрального органу виконавчої влади повинен бути затверджений головою ліквідаційної комісії. Нотаріальне посвідчення справжності підписів голови та членів ліквідаційної комісії на ліквідаційному балансі у цьому випадку не вимагається";

частину четверту статті 37 доповнити абзацом другим такого змісту:

"Передавальний акт або розподільчий баланс центрального органу виконавчої влади повинен бути затверджений головою комісії з реорганізації. Нотаріальне посвідчення справжності підписів голови та членів комісії з реорганізації на передавальному акті або розподільчому балансі у цьому випадку не вимагається".

3. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом

Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ 
17 березня 2011 року
N 3166-VI
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3166-17/page
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3166-17/page2

Развод - «по понятіям». Модернізація - «по посланіям»
Конституційний коловорот
Назад в СРСР

17.05.2012 Закон України. Про щорічне послання Президента України