четвер, 30 червня 2011 р.

Чи стала українська Конституція цінністю?


Українці не розуміють, для чого їм чергова зміна Основного закону, яку збирається здійснювати Конституційна асамблея під головуванням Леоніда Кравчука. Адже проблема не в законах, а в їхньому виконанні. І в нашій, питомо українській, роздвоєній свідомості. Ми хочемо, щоб нами управляла «сильна рука», але тільки якщо це «наша рука». Ми хочемо ефективної влади, але водночас хотіли б розігнати всю чинну бюрократію. Нам би хотілося, щоб враховували особливості «двох Україн» — у регіональному й ментальному аспектах, але чекаємо, що із столиці приїде якась висока особа і нас розсудить.

За великим рахунком, нам все одно, яка форма правління в державі. Так, арифметична більшість жителів України виступає за сильну президентську владу. Але і тренд демократизму, і навіть анархії, що йде від запорізьких часів і хуторського індивідуалізму, не менш сильний. Тому можна говорити, що для України однаково придатні і парламентсько-президентська, і президентсько-парламентська моделі державного устрою. Усе залежить від ситуації на даний момент і, як це не банально, від осіб, що стоять на чолі держави.

Протягом 20 років Україна ніяк не може віднайти свій зовнішньополітичний вектор і прийти до пов’язаної з цим внутрішньополітичного взаєморозуміння. Від розколу сьогодні її рятує лише байдужість, що запанувала в головах більшості українців щодо контроверсійних аспектів нашої історії. Так само як і відторгнення керівного класу від народу — адже що далі від інтересів рядового електорату його обранці і призначенці цих обранців, то менше довіри до ідей, які вони проголошують. Отже ідея зміни Конституції, разом з іншими, здається українцям не особливо актуальною. Якщо в крані немає води, і її немає вже бозна-відколи, якщо немає управи на мажорів і чиновників, що збивають людей на вулицях, якщо кожен дрібний бюрократ чинить свавілля в межах своїх повноважень, про яку Конституцію може йтися? Основний закон сприймають як формальність. Нам не звикати. Такими ж фікціями були й радянські конституції в тому нібито неймовірно щасливому і милостивому «далеко» 20-річної давності.

Сталінська конституція 1936 року (український аналог 1937 року - ред.) була найдемократичнішою у світі. Її ухвалили в грудні 1936 року, а наступний рік був відомо яким. Брежнєвська конституція була лише перекроюванням сталінської і служила лише декорумом для закритого радянського режиму, за кулісами якого чинилися всі й усілякі беззаконня. Нинішні конституції тим більше сприймають як якийсь обов’язковий до наявності документ, реальний сенс якого — свідчити про те, що в країні все добре і ми належимо до сім’ї народів, які визнає ООН. Не більше того. Довіра до Конституції не просто втрачена за ці роки. Її особливо ніколи й не було.

Для тих, хто досі живе часами соціалістичної рівності, кращим завжди буде те, що народилося й існувало в ті роки. Тому сам факт приватної власності, наприклад, такі люди сприйматимуть як образу. Це — не «їхня» Конституція. Для прибічників максимального демократизму і європейського вибору кучмівський документ 1996 року, реанімований до життя Конституційним Судом восени минулого року, є мало не формалізацією диктатури. Для цієї великої групи громадян нинішня Конституція як мінімум архаїчна й небезпечна. Але й слабкість попередньої моделі, що фактично дала можливість розвалити механізм влади, була очевидною. Для прибічників «сильної влади» теж не все просто. Їм важлива навіть не сама Конституція, а те, щоб держава виконувала стосовно них — в обмін на лояльність — зобов’язання сильного й добродійного патрона. Ця, ще чисельніша, маса людей може взагалі обійтися без політичних свобод. Зате їм потрібні гарантії захисту з боку держави. І захисту за кращими радянськими зразками. Медицина й освіта у нас давно не безкоштовні, але в Конституції вони зобов’язані залишатися такими. Це — фетиш. Відміна цих формальностей означає для таких людей розрив контракту на підпорядкування державі і зраду ідеалу «сильної влади». Причому розриву з боку самої держави. Тим часом неоліберальний тренд, який сповідує теперішня влада, сповна може «докотитися» і до таких новацій. Пенсійна реформа — найперше тому свідчення.

«ЗАМИЛИТИ ОЧІ» ЄВРОПІ НЕ ВИЙДЕ

Навіщо Віктор Янукович вирішив реформувати теперішню, зручну йому, кучмівську, Конституцію? Окрім прагнення зайняти чимось Леоніда Кравчука і бажання показати Європі, що в Україні тривають деякі процеси, схожі на демократичні, інших аргументів особисто в глави держави могло і не бути. Адже, якщо Конституція реформується, якщо в цій реформі беруть участь відомі правознавці, якщо у складі Конституційної асамблеї будуть опозиційні депутати і незалежні експерти конституційного права, то чи можна говорити про автократію в країні? Схоже, цю думку Януковичу хтось підказав. Проте Європа навряд чи зважатиме на існування зародка такої асамблеї і навіть на саму роботу асамблеї, якщо в Україні й далі відбуватимуться судові процеси над опозиціонерами, які на Заході однозначно вважають політично мотивованими. Європа навряд чи братиме до уваги роботу над новою Конституцією, нехай навіть і найактивнішу, якщо Україна почне йти в східному напрямі, здаючи Росії стратегічні активи і входячи в Митний союз. Захід буде дуже уважно вивчати наш закон про вибори, уже поданий до Венеціанської комісії, і цей закон для розуміння правової і політичної ситуації в Україні для європейців буде набагато важливіший за конституційний процес невідомої тривалості, який відбуватиметься в Україні.

Отже ідея з «замилюванням очей» Європі, якщо вона була в основі створення Конституційної асамблеї, навряд чи спрацює. У Європи вже накопичилося дуже багато питань до України та її Президента. Судові процеси над Тимошенко і Луценком лише збільшують кількість цих питань. Якщо проти України захочуть ввести санкції, якщо нам перекриють шлях до ЗВТ з Євросоюзом, якщо нас почнуть знову довго «карати» санкціями за ті чи інші не зовсім демократичні дії й акції, то жодна асамблея й авторитет її голови не зможуть вирішити проблему іміджу української влади.

Так невже Конституційна асамблея і сама ідея реформування Основного закону — мертвонароджене й безглузде заняття? Ні. Асамблея здатна виписати — правда, незрозуміло, в якій перспективі — цілком прийнятний документ. Тільки жити й правити за цим документом буде вже не Янукович, а його наступник. Ім’я якого невідоме. Так само як невідомі обставини 2015—2020 років і пізнішого періоду. Те, що Янукович, за принципом Кучми, під час другого свого терміну проголосить переформатування повноважень, цілком можна передбачити. Наприклад, він може розраховувати залишитися прем’єром при своєму зміннику. Як Путін при Медведєві. І тоді повноваження президента можуть бути урізані на користь прем’єрських.

ОСОБЛИВОСТІ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Але до кого влада точно навряд чи повернеться під час конституційних змін найближчих десятиліть — це до парламенту. Наші нардепи показали, що не готові, та й не можуть, бути відповідальними керівниками країни. Та й умам з Конституційної асамблеї має бути зрозуміло: давати повноту влади олігархам і їхнім ставленикам, «темним конячкам» із партійних списків, епатажним політиканам і лобістам, — просто небезпечно. А велика частина народних обранців, на жаль, підпадає під ці визначення. І це якраз той випадок, коли народ справді не зрозуміє. Уже краще який-небудь «символ нації», нехай смішний і зневажений, яким був Віктор Ющенко на останньому етапі свого президентства, але тільки не повноцінна влада 450 безкарних «слуг народу».

На жаль, в руках цих обранців — і питання їхньої власної недоторканності, і скорочення своєї власної кількості, і ті проблеми, які хвилюють наших громадян ще більше, — від податкових до пенсійних. Оскільки наших нардепів цікавлять лише власні бізнес-питання і максимальне відособлення від «простих смертних», то говорити про повагу з їхнього боку до Конституції неможливо. Народ міг би висловити своє ставлення до них на референдумі, але змінювати Конституцію референдумом заборонено. Україна перебуває в замкненому колі формального конституціоналізму, коли народ не може зобов’язати депутатів виконати свою волю. Він може зробити це лише шляхом виборів, тобто опосередковано. А це, як кажуть, в наших умовах «уже не те».

Так і народжується недовіра населення не лише до влади як такої, але й до документа, який регламентує функціонування держави. Якщо закони не виконують, якщо влада відокремилася від народу, якщо можливість що-небудь змінити передбачає відразу ж вихід на Майдан — і без гарантій на успіх — то про яку пошану до цього документа з боку народу може йти мова?

САМІ, ЛИШЕ САМІ...

Але не можна повністю знімати відповідальність і з громадян. Це вони — тобто ми з вами впали в апатію і виживаємо поодинці. Це ми знову прийдемо на вибори голосувати за тих же політиків, сподіваючись, що стануться якісь зміни. Це ми боїмося відстоювати свої законні права, хоча в нас ще не Білорусь і навряд чи така буде. Поки ми самі так поводимося, ми маємо право лаяти наших народних обранців, президента й інших, нарікаючи на те, що Конституція не виконується в базових нормах. Але доки не зміниться наш власний менталітет, в Україні не зміниться нічого. Адже і депутати, і президент — це все «наші люди», з «товщі народної». Вони — це ми, тільки зухваліші, які прорвалися завдяки цій якості вгору. Такі беруть владу в усіх країнах, але в деяких при цьому виборець навчився контролювати своїх обранців і правителів. Навіть у тих країнах, де немає конституції, як наприклад, у Великобританії. Отже справа не в поганому документі, і не в тому, коли буде написано хороший, а в нашому власному ставленні до того, чи хочемо ми бачити нашу країну хоч у чомусь спроможною, яка йде вперед, у сім’ю нормальних демократичних країн.

Поодинці ми виживати вже якось призвичаїлися. Але якщо ми знову не сконцентруємо зусилля на обстоюванні своїх базових прав, що зневажаються на кожному кроці й кожним чинушею, податківцем і міліціонером, тоді ми втратимо навіть те, що написане в чинній Конституції. І буде вона лише формальним фіговим листком для свавілля влади.

Павел КОВАЛЬОВ, політолог
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ /«День» №111, 30 червня 2011 р.
//www.day.kiev.ua/211768

Дмитро Сінченко. Останній шанс легітимності


28-го червня по всій Україні пройшли заливні дощі, місцями грози. Саме так – похмуро та непривітно – відсвяткувала Україна "велике" державне свято – День Конституції. Ніби оплакуючи загибель свого Основного Закону, скасованого Конституційним судом ще минулого року.

Вийшовши з під’їзду та ховаючись від негоди під хитким дахом зупинки, мені мимоволі довелось стати свідком розмови трьох молодих дівчат:

- Прівєт, с празнікам!
- С какім?
- Ну как, с Дньом маладьожі!
- Так він же був позавчора…
- І вчєра, і сьодня… всє чітирі дня…
- Та нє, сьодня ж цей, День Канституціі!

Молодь також для наших "можновладців" ніколи не була пріоритетним напрямком державної політики, але зараз мова не про неї. Мова про те, що цей день так і не став народним святом.

Ми просто не вважаємо, як, власне, ніколи й не вважали, його таким. Хіба що ще одним вихідним.

Його перші три літери назви – "кон-" – вже давно замінені нами на "про-". І від цього зміст цієї дати став лише чіткішим та зрозумілішим.

Ми не сліпі. Ми все бачимо. І робимо висновки.

Тому нам взагалі не зрозуміло – а що ж ми святкуємо?

Як це – "не зрозуміло", здивується хтось… 28 червня 1996 року в Україні відбулось прийняття чи не найдемократичнішої у світі Конституції. Але ким і для кого? Народом і для народу? Ні. Швидше, керівництвом держави для себе.

Нам як кістку кинули декларативні твердження про "джерело влади", рівність та соціальні гарантії, а за собою закріпили абсолютну владу та безвідповідальність.

Та вони не врахували того нюансу, що ми з цим документом ніколи не погоджувались. Ми не казали ані "ТАК", ані "НІ". Нас взагалі ніхто не запитував. І тому ми не сковані жодними зобов’язаннями.

Президент у своєму зверненні до народу говорить про необхідність відкоригувати Конституцію. Адже вона не зовсім досконала.

Браво.

Хоч крапля правди є в бочці брехні. Однак способи, якими наш гарант збирається її корегувати, викликають сумніви у їх об’єктивності. Що це за "Конституційна Асамблея"? Хто ці мудрі експерти, що до неї входять? Чому саме вони, а не хтось інший?...

В тому, що Конституцію "покращать", я не маю жодних сумнівів. В тому, що всі "покращення" будуть на руку діючому президенту, я також переконаний. Та як його не покращуй – законів і далі ніхто не дотримуватиметься.

Ніхто з тих, хто при владі. І сьогоднішнє створення Конституційної Асамблеї – це лише спосіб глибшої узурпації влади.

За незрозумілими назвами незрозумілих органів ховається абсолютно протилежний зміст. Адже сьогодні під обгорткою "Конституційної Асамблеї" нам намагаються впарити такий собі дорадчий орган при президентові Україні, в той час як його первинне значення – це установча влада.

Його ще часто називають Установчими (національними, народними, конституційними) Зборами (соймом, конгресом, конвентом, скупщиною тощо).

Саме з таких зборів починається діяльність будь-якої громадської, політичної, комерційної організації чи об’єднання. З нього почало своє життя чимало держав – Франція, США, Німеччина, Туреччина, Бельгія, Польща, Литва, Латвія, Грузія, Чехія, Індія, Естонія, Італія, Болгарія, Румунія, Португалія тощо.

Хтось буде нас переконувати, що держава – це занадто складний механізм, і тому її не можна порівнювати з іншими організаціями. Це маячня. І переконують нас в цьому ті, кому вигідно керувати державою, побудованою за зразком організованого злочинного угруповання.

Насправді держава – це лише форма самоорганізації населення. Все геніальне – просте. І чим простішим є державний механізм – тим меншим є простір для зловживань. Тим більше демократії. Тим більших успіхів може досягнути кожен громадянин зокрема і їхні об’єднання в цілому.

Ідея створення Конституційної Асамблеї має сенс. Але лише в тому випадку, якщо жоден з існуючих органів влади не братиме участі в її створенні та роботі. А її напрацювання будуть затверджені на всенародному референдумі постатейно. І всі результати голосування безапеляційно будуть прийняті та виконані діючим режимом.

Це останній шанс для діючої влади на мирне і безболісне завершення державотворчого процесу в Україні, що триває вже понад 20 років.

Чи скористається влада цим шансом?

Дмитро Сінченко, Рух Державотворці, 30 червня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2011/06/30/6343773/

//durdom.in.ua/uk/main/photo/photo_id/26850.phtml

Землякам, що раз на рік збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898


Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерти! Не хваліться, що живе ще Наша воля й слава: Зрада їх давно стоптала, Продала, лукава. Ваші предки торгували Людськими правами, Їх продавши, породили Нас на світ рабами. Не пишайтеся ж у співах Ви козацьким родом: Ви раби, хоча й пани ви Над своїм народом. Україна вам не мати, Є вам інша пані, Зрадних прадідів нікчемних Правнуки погані! Тільки той достойний щастя, Хто боровсь за його, Ви ж давно покірні слуги Ледарства гидкого. Ви ж давно не люди — трупи Без життя і сили, Ваше місце — кладовище, Яма та могили. Як живі покинуть мертвих, Щоб з живими стати, «Ще не вмерла Україна» Будемо співати. Як живі покинуть мертвих, Прийде та година, Що ділами, не словами Оживе Вкраїна.


Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) — український письменник, поет, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист. Член «Братства Тарасівців». Один із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Редактор низки українських періодичних видань. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л.Яворенко, П.Вартовий, Б.Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, автор «Рідного слова» - книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

____________
//uk.wikipedia.org/wiki/Грінченко_Борис_Дмитрович

Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського (Конституція УНП) 1905 
Конституційне питання і українство в Росії 1905 
Одвертий лист до галицько-української молодежі 1905 
Самостійна Україна 1900 
Profession de foi молодих українців 1893
Проект засад Статуту українського суспільства «Вольний Союз» - «Вільна Спілка» (Михайла Драгоманова) 1884-р 
Указ (Емський) 1876-р 
Хто хоч би жменькою землю носить, той зможе насипати гору 1872-1874, 1878-1879 
Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867-р 
Циркуляр (Валуєвський) 1863-р 
Ще не вмерли України… 1862 
Начерки Конституції Республіки (Георгія Андрузького) 1850-р 
Книга буття українського народу 1846 
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє 1845


середа, 29 червня 2011 р.

Конституція: «чому так?» і «що робити?» позаду. На черзі – «яким чином?»


До річниці Конституції вийшло чимало публікацій, які пояснюють, чому наша Конституція така недолуга, і запитують що робити
У відповідь, будь ласка, 11 тез – менше не виходить.

1. Конституції потрібен "корсет" відповідальності

Прикро, але "найкраща в Європі Конституція" буксує: бракує дієвого механізму відповідальності влади в українських, себто неєвропейських умовах. Негатив, що маємо за 15 років після ухвалення Основного закону, широко відомий, немає потреби наводити. Народ злидарює, простір свободи зменшується, а жодна партія не пропонує позитивної стратегії розвитку країни.

2. Діагноз верхівці: хронічна неспроможність від переїдання

Чому немає механізму, немає стратегії? Тому що у влади немає часу: вона їсть. Подивіться динаміку рейтингів Форбсу. А опозиція ще вчора була такою ж владою, і сподівається знову нею стати. Обидва боки однієї медалі-політикуму по черзі дерибанять бюджет і цинічно ведуть розмови про демократію й свободу.

Партійно-політична верхівка не розуміє, що їй пора на вихід у повному складі: внаслідок хронічної політичної неспроможності.

3. Гальмує... досвід

Щоправда, з десяток депутатів, на відміну від усіх інших у ВР, визнали банкрутство сучасного політикуму. Усвідомили безперспективність партійної боротьби за владу в сучасних умовах, коли наявне змагання не ідей і програм, а брехні й грошей. Вирішили, що широкий непартійний рух – єдина перспектива зупинити деградацію, запровадили регіональні ініціативи: Зарваницька, Холодноярська, далі, можливо, буде.

І це добре, але явно замало. Бо головний напрям руху обрано з умов ХХ-го, а не ХХІ століття.

4. Тренд світової демократії

Тримаючись гарного, але суттєво застарілого досвіду, "ініціативники" явно недооцінюютьсучасні тенденції західних демократій, що спрямовані до горизонтальних політичних структур, які здатні дистанціювати політикум від розпусного впливу корпорацій.

Директор Інституту Землі при Колумбійському університеті, професор економіки Джефрі Сакс каже: "Гроші вирішують усе, вони розбещують політиків і ринки в усьому світі", – і робить висновок – "Нам потрібен новий вид політиків, які вестимуть виборні кампанії за допомогою вільного інтернету, а не через платну пресу. Коли політики звільняться від пожертв із боку фірм, вони зможуть контролювати корпоративні зловживання.

І ось кандидат у президенти від Республіканської партії Мішель Бехман (Michelle Bachmann) уже заявила, що республіканці повідають свою історію через соціальні медіа.

5. Шукають свіжу кров

Отже, західним демократіям потрібен новий вид політиків, вільних від пожертв із боку фірм. А хіба нам не потрібні такі політики? "Наша проблема полягає в наявності дуже обмеженої кількості інтелектуалів, опозиціонерів", – визнає один з "ініціативників", і це свята правда.

Заперечення викликає наступне: "Ми повинні виростити нову альтернативну еліту, нових опозиційних лідерів, громадських лідерів, інтелектуальних лідерів…"

Шановні, так можна було казати й робити ще 10 чи навіть 5 років тому. Але не сьогодні! Коли в нових політиків з'явиться потреба повчитися, вони звернуться не до депутатів ВР – навіть, до найпорядніших і найрозумніших із них.

Нові наслідують не місцевий, а світовий тренд.

6. Де зростає новий політикум

"Це мережі людей, які роками знають одне одного, і не тільки он-лайн, а завдяки зустрічам наживо; мережі людей, які проводять величезну кількість часу, як у Вікіпедії, обговорюючи, дискутуючи, навчаючись і з ентузіазмом працюючи, щоб усе йшло добре", –цю думку оприлюднила The Guardian.

І навела два риторичних запитання:

1) Які інші інструменти використовують люди, щоб вимагати більшої прозорості, відкритості й чесності від інституцій?

2) Як ви можете співпрацювати он-лайн і офф-лайн із мислячими людьми, які прагнуть зробити світ кращим?

У пострадянських країнах політична роль інтернету на порядок вища. Соціальні мережі, на додаток до переваг у демократичних країнах, певною мірою компенсують відсутність демократичних традицій і громадянського суспільства.

У Росії, наприклад, партії вже перестали приваблювати соціально активних людей, їм цікавіші блоги й соціальні мережі: саме активісти із соціальних мереж незабаром, можливо, змінюватимуть політичний ландшафт.

7. Мережі і Майдани

Ланцюг революцій у Магрибі примусив навіть інтернет-скептиків переглядати роль мереж у соціально-політичних трансформаціях. Тут Україна отримала можливість зазирнути в майбутнє завдяки східному сусіду: Росія за темпами доступу до інтернету випереджає Україну на один-два роки, а громадянське блогерство там на порядок активніше внаслідок авторитарності політичного режиму.

Відомий блогер Марина Литвинович пише: "Я вижу, что ситуация зреет. Я примерно чувствую ее скорость. … Это все что угодно может быть – революция, волнения гражданские… По моим ощущениям, перелом, когда Интернет повлияет сильно и свое мнение покажет, должен произойти на стыке 12–13 года".

Коли Майдан-2 відбудеться, народу треба подати не обіцянки, чергового месію чи "сильну руку" – а реальний проект демократичного оновлення держави.

Тільки не згадуйте комісію Леоніда Кравчука при Януковичі.

8. Гарантія політичного кредиту

Взяти владу й використати її для демократичного оздоровлення країни можливо лише за стійкої підтримки більшості. В українських умовах довіру може викликати лише міцна гарантія – гарантія політичного кредиту. Надійною заставою стане пакет законопроектів, що передбачає негайне дострокове позбавлення влади партій, що зрадили інтереси своїх виборців.

Отримавши перемогу, такий рух надасть Конституції "корсет відповідальності". І тоді вона стане запобіжником зловживань для партій і політиків будь-яких ідеологічних кольорів.

9. Моральний імператив

Жорсткий громадянський контроль відокремить бізнес від політики, перекриє доступ до влади казнокрадам, політичним зрадникам і брехунам, які сьогодні "правлять бал" наверху.

Усунення цинічної верхівки, яка є основним джерелом морального занепаду, станепередумовою оздоровлення суспільства.

10. Мережана демократія – єдність політичної нації

Загальноукраїнським проектом, Українською ідеєю, яка згуртує націю на громадянській основі, може стати випереджальне будівництво власної держави мережаної демократії. Подібний проект можна скласти й реалізувати лише на позапартійній основі, тимчасово відклавши ідеологічні суперечності, що переважно штучно роз'єднують народ.

11. Перший крок до очищення: це досить просто...

В умовах світової кризи представницької демократії і псевдодемократії в Україні, нам не залишається іншого виходу, як найшвидше будувати мережану демократію.

Технологічно це стало можливим завдяки масовому поширенню ІТ-технологій. Уже половина дорослих мешканців України виходить в інтернет щотижня, близько третини – щодня.

Ми зможемо контролювати владу завтра, якщо сьогодні примусимо її забезпечити власну прозорість – хоча би на рівні Естонії й Грузії. Прозорість – перший і обов'язковий крок до оновлення Конституції, до прямої демократії, до позитивного майбутнього.

Зроби його задля себе і своїх дітей – це швидко й неболяче.

Олександр Тертичний, 29 червня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2011/06/29/6340672/
Фото: Часткова мапа мережі Інтернет станом на початок 2005 року
//uk.wikipedia.org/wiki/Інтернет

вівторок, 28 червня 2011 р.

Конституція 2011: як зіпсувати свято


П'ятнадцятиріччя Конституції України збіглося зі стартом її чергового реформування. 28 червня 2011 Президент Віктор Янукович стримано привітав українців з державним святом і повідомив, що Основний закон необхідно розвивати і вдосконалювати: «щоб він відповідав сучасним потребам суспільного розвитку і враховував сучасний політичний досвід розвитку Україна». Тому глава держави підтримує створення… [Конституційної Асамблеї]Нагадаємо, що Конституція України-96 була прийнята після жорстких дебатів між прихильниками сильної виконавчої влади і народними депутатами, що відстоювали широкі повноваження парламенту. Разом з тим незабаром Конституція стала об'єктом критики у зв'язку з нібито внутрішніми суперечностями і неузгодженостями, викликаними поспішністю її прийняття. Противники внесення поправок звинувачували своїх опонентів в спробах підсилити органи виконавчої влади в збиток повноваженням парламенту.

Прийшовши до влади, Віктор Янукович першим ділом взявся за Конституцію, а вже потім - за своїх політичних опонентів, більшість з яких, до речі, є прихильниками парламентської республіки й ідеологами децентралізації влади. Ще в лютому Президент виступив з ініціативою створення Конституційної Асамблеї і запропонував першому президенту України Л. Кравчуку цей процес очолити. Очевидно, що ця ідея не була ситуативною і В. Янукович твердо намірився переписати Основний закон. У тому числі положення, що стосуються судової системи, виборчих правил, скорочення прав і свобод громадян.

Сьогодні завдання Президента не посилити повноваження (це він зробив, повернувши Конституцію 1996 року), а змінити конституційний ландшафт і знизити роль парламенту в ньому. Конституційна асамблея по суті, покликана «підмінити» Верховну Раду в такому ключовому питанні, як модернізація Основного закону. За версією Януковича, у парламенту відбирають право формувати модель державного управління і передають це право органу з невиразними повноваженнями. Тому то незважаючи на указ Президента про створення Асамблеї, який був підписаний ще 21 лютого, функції даної структури є загадкою: де виписані її повноваження? Якими законами або актами «ассамблеісти» будуть керуватися у своїй нелегкій роботі? Який буде статус та правові можливості у тих, хто буде причетний до створення нового духу і букви Основного закону? За якими принципами планують добирати «золоту сотню» конституційних творців? Чи увійдуть до Асамблею представники опозиції, політичних партій і громадських рухів чи тільки фахівці з конституційного права, експерти?

Леонід Кравчук в День Конституції заявив, що Асамблея буде сформована до осені і тоді ж почне свою роботу. Але знову-таки про принципи формування «колегіального органу» і про принципи його роботи, підпорядкування та звітності сказано нічого не було. Взагалі, конституційні асамблеї бувають двох видів. Суверенна - це коли подібне «утворення» створюється в перехідний період, відразу після революцій, коли в країні немає легітимних і діючих органів влади. І несуверенних - у випадку, коли влада є, але вона не в змозі виконувати свої прямі функції.

Оскільки ніяких революцій і переворотів в 2011-му не відбувалося, то необхідності в суверенній Конституційної Асамблеї немає: в Україні ефективно (за словами вищих чиновників) функціонують всі гілки влади, парламент, уряд і Президент діють злагоджено і синхронно. Тому заяви про необхідність «освіження» Конституції і синхронізації її розділів з європейськими нормами конституційного права підтверджують: влада визнає свою нездатність в справі державного управління - раз. Для «закріплення» позицій їй необхідно «зменшити» обсяг прав і повноважень, які є в нинішньому тексті Конституції, яка, до речі, Європою визнана однією з найдосконаліших - це два.

Конституційна Асамблея м'яко і непомітно підмінить собою основний конституційний постулат, позбавивши народ права, зафіксованого в статті 5 Основного закону: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» - це три. Дійсно, народ згоду на створення спеціальних органів для зміни Конституції не давав. Не можуть українці надалі вплинути і на здійснення влади, оскільки Асамблея не є органом влади або органом місцевого самоврядування. То навіщо це все?

Перше. Створення Асамблеї покликане відвернути увагу від того, що відбувається в країні. Приведення Конституції України до європейських норм повинно позитивно позначитися на іміджі України і її керівництва в очах ЄС і підтвердити наші намір рухатися в бік євроінтеграції, а не зближуватися з Росією. А ось за цією «ширмою» можна буде вести будь-які приватні переговори, на зразок тих, що пройшли у вихідні в Ялті між Януковичем і Путіним.

Очевидно також, що влада хоче побачити в заголовках європейських ЗМІ не месиджі про політичні репресії проти Тимошенко та її соратників з уряду, а заяви з серії: «Україна змінює Конституцію відповідно до європейських стандартів». Це допоможе уникнути порівнянь з Білоруссю і зміцнити довіру до зовнішньої політики України: судячи з останніх візитів Віктора Януковича до Європи, поки там не поспішають високо оцінювати наші реформи і приймати Україну до лав високорозвинених країн. Загалом, без ініціатив, які повинні сподобатися ЄС, України як і раніше буде асоціюватися з Білоруссю або Казахстаном, ні на йоту не просунувшись до європейських ринків. А це вкрай важливо для тих, хто сьогодні при владі. Як справедливо зауважив депутат від КПУ Олександр Голуб, «модернізація Конституції потрібна 10 відсоткам багатих громадян України, які хочуть закріпитися на теплих місцях під бюджетним сонцем».

Друге. Створення органу для вдосконалення Основного закону буде конкурувати не тільки з судовими процесами проти лідерів опозиції, а й «збігатиметься» у часі з дебатами щодо зміни електоральних правил. Восени розгориться війна за виборчий закон. Одні сили пропонують йти на вибори за партійними відкритими списками, інші виступають за перехід до двопалатного парламенту, треті - за змішану систему. Владі необхідно змінити систем виборів так, щоб обмежити потрапляння до Верховної Ради опозиції та неконтрольованих «мажоритарщиків».

З нинішнім парламентом це зробити не вийде: навіть спікер Володимир Литвин заговорив про антиконституційну практику та й «праві» у Верховній Раді навряд чи проголосують за невигідний для себе закон про вибори. Асамблея «перебере» на себе функції формування нових виборчих норм: адже потрібна така система, за якої місця у Верховній Раді «розписуються» в Адміністрації Президента, а для цього і необхідний свіжий погляд на норми Основного закону. «У народу хочуть забрати право на демократію, на вибори» - заявляє сьогодні багато політичних та громадські діячі.

До речі, Л. Кравчук заявив, що в сферу уваги членів Асамблеї потрапить і питання про імпічмент Президенту, не врегульований в законодавчому полі. У Конституції імпічмент є, але от як його застосовувати за прямим призначенням неясно. Леонід Макарович допоможе «розібратися»: у завдання Конституційної Асамблеї, схоже, буде входити і ліквідація загроз, пов'язаних з непорушністю президентських повноважень Віктора Федоровича. А те, що така загроза існує стає ясно, як тільки послухаєш лідерів опозиції. Не факт, що нинішній парламент оголосить імпічмент Президенту, але краще «зняти» цю небезпечну статтю в Конституції.

Третє. Модернізація Основного Закону та його європеїзація це прямий наступ на соціальні обов'язки держави, закріплені в Конституції. На наступному тижні Верховна Рада повинна буде прийняти антинародну по суті пенсійну реформу - на вимогу МВФ, який дає Україну фінансові транші.

Наступний етап змін точно торкнеться гарантій безплатної медицини, освіти, права на працю і відпочинок. Вже сьогодні розпочато підготовку до освітньої та медичної реформ, мета яких - скоротити не тільки бюджетні витрати на ці сфери, але і зменшити державні зобов'язання, давши старт розвитку комерційних послуг на ринку медицини та освіти, а також ЖКГ.

Кадрова чехарда в МОЗ та житлово-комунальній сфері підтверджує очевидне: влада зі своїми «тігіпковскімі» реформами не в змозі комплексно і якісно вирішити завдання забезпечення даних конституційних норм. Але визнати це для Віктора Януковича і його команди означає втратити й без того низький кредит довіри населення. Адже за невиконання передвиборних обіцянок «покращити життя вже сьогодні» доведеться відповідати. На виборах 2012 і 2015 років. А ось «підгонка» незручних і нездійсненних статей під європейські норми - чудовий вихід зі скрутного становища. Адже в Німеччині або Франції середній пенсійний вік: від 65 до 70 років. А ми ж йдемо до ЄС ...

Четверте. Мало хто сумнівається, що основною сферою докладання зусиль «ассамблеістов» стане «урізання» громадянських прав і свобод - таких, як право на мітинги і демонстрації, свободу слова і т.і. І так владі доводиться викручуватися, винаходячи приводи для заборони Майданів та акцій протесту під СІЗО. Але ж коли активізуються судові процеси проти «політичних в'язнів», масових зібрань не уникнути. Не виставляти ж кожен раз загородзагони «Беркута». Той же суд над лідером БЮТ і винесення вироку Тимошенко загрожує багатотисячними акціями протесту.

А восени-взимку нас чекають організовані виступи проти розпродажу землі, підвищення тарифів, падіння гривні. Хто б і що не говорив проти низького суспільного потенціалу, але «рвонути» цілком може. Тому увага експертів Конституційної Асамблеї також буде зосереджено на судовому реформуванні (на кшталт «накладання табу» на суд присяжних), а також на виписуванні повноважень Генпрокуратури, якій сьогодні відводиться особлива роль.

П'яте. До Конституції планується ввести спеціальний розділ «Про відповідальність посадових осіб за недотримання Основного закону». Чудова «противага» імпічменту! Тільки якийсь прем'єр спробує влаштувати главі держави «харакірі», як його тут же покарають відповідно до Основного закону: як відомо, при президентському правлінні саме голова уряду становить для лідера найбільшу небезпеку в плані конкуренції за владу.

А ще під цю статтю можна просто «викошувати» всіх незгодних з політикою чинної влади. Це спосіб тримати в узді тих «соратників», які можуть підкласти міну під правління Віктора Федоровича або обуритися його методами керівництва, складанням депутатських списків, підходами до зовнішньої політики, принципами розподілу економічних преференцій. З цією статтею простіше знімати віце-прем'єрів і міністрів, формувати вертикаль місцевої влади. Просто необмежені можливості. З Днем Конституції нас!

Марія Бакушинська, Політика, 28.06.11
//www.golosua.com/ua/main/article/politika/20110628_-konstitutsiya-2011-kak-isportit-prazdnik
//www.thesimpsons.com/

Гра в Конституцію


Уже 15 років конституційно-правове поле України лихоманить від постійних змін. З моменту ухвалення Основного закону, до нього вже двічі вносилися правки. Причому другий варіант правок, як відомо, просто анулював попередні.

Очевидно, що метою конституційного реформування було не реальне покращення Конституції, а її підлаштування під вимоги політичної доцільності.

І це, не рахуючи численних спроб та ініціатив внести зміни до Конституції, які так і не були реалізовані. А таких спроб було безліч.

Спочатку змінити конституційне поле під потреби спокійного відходу від президентської влади хотів Леонід Кучма. Потім, уже після політреформи, повернути собі "царські" повноваження через відновлення першого варіанту Конституції постійно прагнув Віктор Ющенко. Зі своїми конституційними проектами виступали також регіонали, бютівці та комуністи. Уважний спостерігач пам'ятає, що в регіоналів і бютівців конституційні ініціативи ледь не втілилися в створення парламентської республіки.

Проте отримавши президентську владу, Віктор Янукович швидко забув про свій пієтет до парламентаризму, розпочавши спецоперацію по відновленню президентської, або термінологічно правильно – президентсько-парламентської конституційної моделі. Що й завершилося утвердженням президентської форми правління через відновлення Основного закону зразка 1996 року за рішенням Конституційного суду, який з 1 жовтня 2010 року повернув країну в політичний формат часів Кучми.

Однак такі напівлегітимні конституційні новації викликали низку питань у Венеціанської комісії.
Із цього часу й починається сучасний етап конституційного процесу.

Адже, будучи змушеною дати адекватні пояснення Венеціанській комісії й зберегти гідне обличчя перед західними спостерігачами, влада вдалася до подальшої імітації конституційного процесу. Механізмом цієї гри з Основним законом стало створення в лютому 2011 року Конституційної асамблеї на чолі з першим президентом Леонідом Кравчуком.

І якщо сама асамблея нібито покликана розробити нові, "кращі" зміни до Конституції, то Кравчук покликаний надати діяльності цього органу видимість легітимності.

Власне, судячи з усього, робота Конституційної асамблеї так і не зрушила з "підготовчого" етапу. Тобто асамблея досі не тільки нічого не напрацювала, а й навіть не була сформована як повноцінний дієздатний орган. Проте можна здогадуватися, що реального завдання розробити певний "передовий" проект Конституції перед асамблеєю ніхто й не ставив.

Справжніми завданнями органу по реформуванню Основного закону є, по-перше, окозамилювання, а по-друге, збереження можливості для президентських маневрів у політико-правовому полі.

Отже, передусім Конституційна асамблея повинна створювати в західних спостерігачів ілюзію того, що влада працює над помилками, указаними в доповіді Венеціанської комісії. Причому необхідно створювати саме видимість, а не вести реальну роботу. Адже насправді керівництво держави й особисто президента глибоко влаштовує як обсяг тих повноважень, якими він наділений зараз, так і зміст розподілу відповідальності між гілками і органами влади.

Таким чином можна і зручну систему розподілу влади зберігати, і перед європейцями виправдовуватися, ніби "робота по вдосконаленню Конституції ведеться".

Крім того, важливим завданням роботи асамблеї є створення можливості для політичних маневрів президента.

Так, припустимо, у разі остаточного провалу "реформ і модернізації" і суттєвого падіння рейтингу Януковича, йому буде потрібно створити умови для спокійного відходу з президентської посади. Конституційна асамблея стане тут майже незамінним механізмом для зміни моделі влади, аби обмежити вплив і повноваження наступника Януковича на посаді.

З іншого ж боку, якщо станеться диво, і "реформи та модернізація" таки дадуть якийсь відчутний результат, а Янукович отримає шанси на переобрання – Конституційна асамблея стане для нього механізмом формально-юридичного закріплення, легалізації своєї влади в Основному законі.

Таким чином, Конституція України фактично виконує не функцію бази для створення стабільного й легітимного правового поля, формування нормальних правових відносин у суспільстві, а завдання "підгону" правового поля під потреби політичної доцільності.

Фактично, відбувається своєрідна гра в Конституцію, де Основний Закон із бази правових відносин перетворюється на засіб реалізації приватних або групових, кланових інтересів.

І учасниками цієї гри стають не тільки президент, його оточення і Конституційна асамблея, а й парламент, Конституційний суд – уся політична система і суспільство в цілому. А результатом цієї гри стають особисті успіхи окремих політиків і руйнування правової системи 45-мільйонної країни.

То ж, чи варта ця гра смутного минулого, нестабільного сьогодення і поламаного майбутнього всієї країни?

Олексій Краснопьоров, політолог, 28 червня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2011/06/28/6338849/
//otherside.com.ua/news/detail.php?lang=1&id=27116

Закон не для всіх


Українській Конституції виповнилось 15. Всупереч деяким очікуванням, її поточний гарант з цієї нагоди не змалював народові свого бачення її чергової реформи. Віктор Янукович сказав лише, що така реформа неодмінно буде, і що Конституція – це «головна правова угода українського народу».

В останньому пункті президентські спічрайтери відверто передали куті меду, і можна лише уявити собі, як на цю пишну фразу реагували численні «маленькі українці», котрих ніхто ні про що не питав ані під час прийняття Основного Закону, ані (попри позірне «всенародне обговорення») під час його реформування, ані під час скасування реформ.

З іншого боку, конституції, як і будь-які закони, в усіх країнах і в усі часи створюються тими, кому належить політична влада. А політична влада в усіх країнах і в усі часи належить тим, кому належить влада економічна.

Досить згадати цю прописну істину, і все стає на свої місця, а ст.3 нині чинної Конституції («Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю») стає тим, чим вона і є – маскувальним прийомом. Як, власне, і більшість статей розділів Першого («Загальні засади») та Другого («Права, свободи і обов’язки людини та громадянина»).

Історія знає різні підходи правлячих верств до конституційної творчості. Вожді Американської революції, масони-ідеалісти, створили хороший (і досі чинний) документ, бо дбали саме про його загальні засади. В усьому іншому вони справедливо покладались на майбутнє, котре саме розставить усе по місцях. Франклін, Медісон, Гамільтон, Джей та інші активно пропагували новий «суспільний договір» на шпальтах фінансованих ними ж видань, але показово, що слави ці заможні панове не шукали: підписувались псевдонімами (як правило, в дусі Стародавнього Риму).

Можливо, зазначені джентльмени дуже здивувались би, якби дізнались, що основоположні принципи їхньої конституції приведуть до визнання негрів рівними білим, права жінок обирати й обиратися до влади, зрештою, до законодавчої заборони водити собак на надто коротких повідках. А можливо, й не здивувались би. Права та обов’язки вони прописували лише для досить невеликої кількості виборців, котрі мали право голосу за віковим, статевим, расовим, але головне – майновим цензом. І, як уже було сказано, справедливо вважали, що коли майбутнє поставить до їхніх ідей нові вимоги, воно ж, майбутнє, ці вимоги й реалізує. Вони щиро вірили, що творять на віки – і, в принципі, не помилились.

А от у творців Конституції України цих віків не було. Що в них було, то це нагальна потреба розподілити владу та встановити принципи користування нею. Саме тому скопійовані українською Конституцією положення конституції США, такі, як заборона звужувати права громадян, працюють лише тоді, коли треба оберегти від уваги журналістів приватний простір президента, чи зберегти надвисокі пенсії для колишніх прокурорів.

Адже саме вони, президенти, прокурори, судді, депутати та інші, і є громадянами України. Тобто людьми, що реально мають гарантовані державою права та свободи. Саме вони, і тільки вони, мали й мають в Україні економічну владу – а відтак, і владу політичну. Просто творці конституції США відверто писали закони для небагатьох, а автори Конституції України такої відвертості собі дозволити не могли. Але ж суть справи від того не міняється: як і за радянських часів, абсолютна більшість українців не є повноправними громадянами – а конституції, як і закони взагалі, пишуться лише для громадян.

Абсолютна більшість українців, як, утім, і росіян, білорусів чи молдован, має замість «прав і обов’язків» щось на кшталт «вольностей» (котрі зі своєї примхи дає холопам феодал) та «повинностей» (котрі за наших часів найчастіше набувають форми корупційної ренти). Саме тому жодна з реформ української Конституції, як і її створення, не стосувались прямих інтересів більшості населення.

Згадаймо: 15 років тому Основний Закон виник як компроміс між засілими в парламенті «червоними директорами» і пропрезидентськими «технократами», колишніми комсомольцями, яким у майбутньому належало стати так званими «олігархатом». 9 років тому стартувала конституційна реформа, головною метою якої було зовсім не «обмежити повноваження майбутнього президента в інтересах Кучми», як і досі вважають окремі романтики, а розширити право вже зміцнілих олігархів на участь у політиці.

Нарешті, торішнє скасування прийнятої в інтересах олігархів Конституції судом, глузувати з назви якого навіть після таких рішень забороняє закон, було проведене, в кінцевому рахунку, в інтересах тих-таки олігархів. Подібним же чином великі феодали ранніх Середніх віків обирали собі короля, щоб мати гаранта своєї власності і не виснажувати її постійними війнами «всіх з усіма».

Ця паралель, звичайно, нагадує, що феодалам все одно притаманні чвари, і що рано чи пізно деякі з них об’єднуються, щоб скинути монарха. Але ця «конституційна реформа» у нас іще попереду. Наразі ж не варто дивуватися, що президент Янукович ніяк не пояснює свого бачення нової Конституції, а про роботу його «Конституційної Асамблеї» ніхто ніколи нічого путнього так і не почув. Громадян України – я маю на увазі справжніх громадян – усе поки що влаштовує так, як є.

Олександр Михельсон, 28 червня 2011 р.

//caricatura.ru/2005/09/30/url/parad/tsvetkov/5632/

Віктор Мусіяка: Поки люди не навчаться по-справжньому захищати свої права, нічого не буде


8 червня 1996 Верховна рада України прийняла Конституцію України, яка закріпила права і свободи громадян, суспільно-політичне і державний устрій, основні принципи взаємодії гілок влади, засади регулювання найважливіших суспільних відносин. Очікувань було багато. Чи виправдалися вони? Про це та багато іншого кореспонденту «ГолосUA» розповів один з авторів Конституції 1996-го, народний депутат ІІ та ІV скликань Віктор Мусіяка.

- Віктор Лаврентійович, Основному закону держави - 15 років. Цей документ гарантує українцям багато прав і свобод. Але чомусь те, що гарантовано, не дотримується ...

- Конституцію писали нормальні люди. Ні в кого з тих, хто готував в 1996 році Основний закон, не було й думки, що хтось може нахабно, цинічно не виконувати Конституцію. Або приймати зміни як тільки комусь захочеться. Хто таке міг подумати? Та ніхто. А сьогодні маємо те, що маємо. І поки люди не навчилися по-справжньому захищати свої права, нічого не буде.

- Як вони повинні це робити?

- Люди просто не навчилися вибирати до органів влади тих людей, які налаштовані і готові морально і професійно виконувати свої зобов'язання, як це прописано в Конституції. А потім, один раз допустили до влади людей, які не готові діяти відповідно до Конституції і законам, і все! А ці люди почали продукувати механізми, які забезпечували і забезпечують до цього часу їм спокійне життя і безвідповідальність за невиконання законів. І поки люди не зрозуміють, що ті права і свободи, які проголошені Конституцією, це для людей, і що їх потрібно захищати і відстоювати, до тих пір нічого не змінитися.

- А які механізми захисту прав громадян?

- У нас поки легальний механізм - це вибори. Але чомусь кожен раз ми наступаємо на ті ж граблі. І обираємо тих, хто нехтує Основним законом країни.

- Чому політики дозволяють собі переступати через закон, Конституцію?

- Якраз безвідповідальність до цього і приводить. Справа в тому, що вони самі створюють механізми, які повинні забезпечувати відповідальність. У законах прописана відповідальність за дії, які відбуваються. Але хто їх буде притягувати до відповідальності, якщо вони формують всі органи влади: прокуратуру, міліцію, суди і так далі? Так що треба йти більш серйозним шляхом, щоб поставити владу на місце. Тому що чиновники не бачать відповідальності і дозволяють собі вольності.

- Як виховати в політиках відповідальне ставлення до Конституції і законів?

- (Усміхнувся - авт.) Якщо б почати з дитячого садочку, то можна було б ще виховувати. Але вони ж вже не діти і чітко знають мету свого приходу в політику. Але якщо нічого не робити, пустити все на самоплив, наслідки можуть бути страшними. І я завжди волав на цю тему. Неодноразово заявляв, що ми вже докотилися до стану, коли займатися тільки просвітництвом мало. Потрібно щось робити. Інакше ми далеко зайдемо. Народ повинен не просто гортати Конституцію. Він повинен її читати, осмислювати і вимагати виконання від влади основних норм Конституції.

- Підкажіть, як це робити простим людям?

- Можна писати різні запити до органів влади. Якщо це не йде, значить потрібно створювати різні громадські організації, рухи, партії і так далі. Демонстрації, виступи влаштовувати. Якщо і це не допомагає, потрібно вимагати дострокових виборів. І говорити чиновникам: «Забирайте своє лахміття, мільйони, і пішли з влади». Але повернутися в правове поле не так вже й просто. Це не за день і не за місяць робиться. Це повинен бути процес. Тим більше, життя показує, що якщо ми через щось перескакуємо, то потім потрапляємо в прірву. А треба, щоб був фундамент ментальності, розуміння цього всього. Треба, щоб всі ланки, одна за одною були пройдені. Це процес дуже складний. І треба не просто розуміння того, що так жити не можна, а розуміння, як треба жити і як до цього прийти.

- Чому у політиків, які приходять до влади, є таке нездорове бажання щоразу переписувати Конституцію під себе?

- Коли вони дориваються до влади, вони хочуть дуже довго керувати. А Конституція, навпаки, свідчить, що влада повинна змінюватися, що влада повинна мати противагу, баланс, що влада не повинна концентруватися в одних руках. Бо тоді всі співають не тільки одну пісню, а й в один голос. А це не подобатися політикам. Тому й намагаються весь час перекроювати Основний закон. Це не дуже добре, якщо весь час щось міняти там. Ось, наприклад, Америка вже майже два століття живе за тією Конституцією, яку прийняла. А ми? Через кожні 3-5 років заводимо розмови про те, що потрібно щось змінити. Насправді спочатку хоча б потрібно почати виконувати те, що там прописано. А далі буде видно.

Ольга Черненко, 28.06.11
//www.golosua.com/ua/main/article/intervyu/20110628_viktor-musiyaka-poka-lyudi-ne-nauchilis-po-nastoyaschemu-zaschischat-svoi-prava-nichego-ne-budet

Мусіяка Віктор Лаврентійович - вчений, відомий політичний і державний діяч, заслужений юрист України, професор, один з авторів тексту Конституції України, Цивільного кодексу та більше сотні законопроектів. Віце-спікер Верховної ради України (1996-1998), перший представник Президента України у Верховній Раді Україні (1995-1996), Народний депутат України (1994 -1998, 2002-2006), голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення політичної реформи, парламентської реформи та організації парламентського контролю, член Комітету з питань правової політики (2002-2006), головний консультант Науково-експертного управління Секретаріату ВР України, заступник директора з наукової роботи Інституту законодавства ВР України (1998 - 2002).

Є автором більше 200 публікацій. Консультант з правових питань провіднихполітиків України.

Особистий девіз: «Вір, люби - і будеш!»
//c-lawyers.com/ua/team/getOnePartner/19/

Кому и зачем нужна новая Конституция Украины?


Конституционная реформа поссорит действующих власть имущих и с Западом, и с Востоком. С Западом – потому что узурпаторов там не любят.

С Востоком – потому что нельзя уже будет объяснить Москве, что в их объединения мы не интегрируемся и на свои стратегические объекты их не пускаем, потому что общественное мнение и демократические процедуры не позволяют принять решение об этом.

В прессе появляется всё больше публикаций на тему желания ныне правящей в Украине силы изменить Конституцию. В основном – осуждающих или высмеивающих это желание.

Убедить публику в необходимости конституционных перемен на минувшей неделе попыталась Марина Ставнийчук, руководитель главного управления по вопросам конституционно-правовой модернизации администрации президента. Интервью с ней опубликовано в журнале украинском «Профиле» №25-26 (194-195).

Основная мысль: «Реформа давно назрела – практика наглядно демонстрирует, что возвращённая к жизни Конституция в редакции 1996 года, да и предыдущий Основной Закон в редакции 2004 года во многих положениях требовали существенного усовершенствования. Это всё-таки Конституция постсоветского периода, а новое время требует нового Основного Закона».

На деле, интервью вызывает больше вопросов, чем даёт ответов. Например, почему вдруг Ставнийчук или кто-либо из её коллег решил, что постсоветский период в истории Украины закончился и настало некое новое время?

С другой стороны, если новое время действительно настало, то почему это должно означать и смену Конституции? Разве, скажем, в Соединённых Штатах – государстве идеальном с точки зрения работы и Конституции и с Конституцией – меняют Основной Закон всякий раз при смене эпох?

Да и вообще, откровенно говоря, до какой степени цинизма нужно дойти, чтобы правовой нигилизм власть имущих прикрывать фиговым листочком «потребности в существенном усовершенствовании» Конституции? Тот факт, что политическим руководителям из года в год начхать на Конституцию, вовсе не означает, что проблема в Конституции.

Ещё из слов Ставнийчук: «Если говорить о стратегической цели, я вижу радикально обновлённую, модернизированную Конституцию, буквально во всех разделах».

Ну, амбициозность Марины Ивановны тут, конечно, впечатляет. Но простой вопрос: а мандат-то есть?

Почему это вдруг заместитель главы администрации президента, пусть и эксплуатирующий имидж Венецианской комиссии, позволяет себе размышлять не просто об «обновлении» Конституции, а ещё и о радикализме при этом? Когда это народ Украины выражал своё неудовольствие действующей Конституцией, тем более буквально во всех разделах?

Когда это в Украине случились некие фундаментальные перемены, позволяющие сказать, что нельзя ограничиться некоторыми поправками Конституции?

Что это вообще если не попытка узурпаторов легализоваться? Легализоваться за счёт того, чтобы поставить народ перед фактом: вот новая Конституция – или соглашайтесь, или получите кризис.

Ставнийчук говорит: «Что же касается содержания планируемого реформирования, то для людей важнее всего их права и свободы – распределение полномочий между органами власти важно преимущественно для самой власти».

И сразу хочется спросить: а власть – это что, не люди? Это сверхлюди?

Да и кто вообще дал право заместителю главы администрации президента решать за весь народ Украины, что важно этому народу, а что ему не важно?

Иными словами, если это не превышение должностных полномочий, то что это? Злоупотребление властью?

Кроме того, почему это вдруг в устах члена Венецианской комиссии власть стала субъектом – стала отдельной от людей? Это что, новый тренд в Европе? Так сказать, за демократию через право быть «равнее других»?

Никакое существенное распределение полномочий между органами власти не может быть произведено без учёта мнения людей. А народ-то не выражал пока что своё неудовольствие распределением полномочий – народ взбешён лживостью и вороватостью конкретных лиц, которые стайкой перебегают от одного президента к другому.

Так почему же Марина Ставнийчук в частности и Партия регионов в целом позволяют себе претендовать на то, что явно не в их компетенции? Они что, переродились уже в некий украинский аналог партии «Баас»?

Дык, «Баас» и её методы с 2003 года сильно не в моде – и, чтоб вы понимали, особенно в этом уверены сторонники «авианосной демократии». А с ними спорить – себе дороже.

В журнале «Український Тиждень» №25-26 (190-191) опубликована колонка, очень показательная в том смысле, что, прочитав её, превосходно понимаешь, какое будущее ждёт отечественных «конституционных реформаторов».

Когда их выдавят в эмиграцию, основным их занятием станет написание мемуаров-отповедей на вот такие слова: «Наверное, известного специалиста по конституционному праву Марину Ставнийчук совсем не беспокоит (и как юриста, и как гражданина), что она принимает участие в узурпации власти. Не больше и не меньше». Ну, это, конечно, если у них будет свободное от общения с адвокатами и от игры в кошки-мышки с журналистами время на написание мемуаров.

Автор колонки дотошно перечисляет, на фоне чего ныне правящая в Украине сила намеревается «модернизировать» Конституцию:

«Помните вехи славного пути? «Тушечное» парламентское большинство, созданное вопреки Основному Закону и решению Конституционного суда (он позволил перебежчикам участие на индивидуальной основе в коалиции, однако не отменил своё предыдущее решение о формировании коалиции исключительно на базе фракций, которые совокупно превышают половину депутатского корпуса).

Правительство, созданное этим квази-большинством, члены которого по нескольку месяцев не сдавали депутатские мандаты, а значит, объединяли в своём лице исполнительную и законодательную власть. «Судебная реформа», результатом которой стало антиконституционное лишение Верховного суда статуса высшего органа в соответствующей иерархии. Налоговый кодекс, который снова-таки вопреки Основному Закону, существенно урезал права граждан на трудовую деятельность и владение частной собственностью. Местные выборы в одни ворота, закон о которых (как и все без исключения документы такого уровня за последние полтора года)
Верховный совет утвердил с помощью многочисленных «пианистов», то есть провластных депутатов, которые голосуют за себя и за отсутствующих в зале заседаний парней. Решение Конституционного суда, который внёс неоценимый вклад в сокровищницу мировой правовой мысли, отменив изменения 2004 года, которые уже давно стали телом действующей Конституции и на основе которых состав этого же органа неоднократно изменился».

Действительно, есть о легализации чего подумать.

Таким образом, новая Конституция Украины нужна тем, кто вынужден – в силу бедственного экономического положения в нашей стране – думать о приличиях. Думать о том, что политическое руководство европейского государства должно действовать на основе, а не в нарушение Конституции. Иначе, как сказал Кернес, «тебе денег никто не даст».

Ну, и в меру своего «юридического простодушия» – лучше сказать, дикости – политическое руководство Украины решило легализовать собственные антиконституционные привычки посредством вписывания их в новый Основной Закон. Ну, правда: зачем себя ограничивать, если «можно» принять Конституцию на основе удобной практики господства?

Вот только проблема в том, что узурпатор – он и через века узурпатор. Конечно, «пену дней» не интересуют отзывы о себе людей следующих столетий, однако следует понимать, что Украина – не хутор, на котором в угаре безнаказанности дозволено делать что угодно, в том числе поражать в правах «лишних людей». Украина – это часть глобального мира, в котором узурпаторы заканчивают свои дни бесславно.

И уж для руководителей Украины это особенно актуально. Будущего в самой Украине у них нет – ну, разве что вечно за высочайшим забором и в расчёте на милость следующих руководителей. На Западе – узурпаторы вызывают только неприязнь. А на Востоке... Это сейчас Москве можно объяснять, что их чудесные интеграционные проекты не впечатляют слишком большое число граждан Украины, и потому руководство Украины в силу демократических процедур и ради стабильности не может в них участвовать. А после узурпации власти как будете объяснять свою независимость?

Дмитрий Литвин, 28 июня 2011 г.
//lb.ua/news/2011/06/28/103453_komu_i_zachem_nuzhna_novaya_konstit.html

//lb.ua/news/2011/06/28/103453_komu_i_zachem_nuzhna_novaya_konstit.html 
//www.profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=2802