понеділок, 29 серпня 2011 р.

О правовом государстве и юридическом сообществе в наше время и в будущем


Первые 20 лет в жизни государства – это много или мало? И много и мало одновременно. Все зависит от того, с какой "колокольни" смотреть. Если с точки зрения всеобщей истории мировой цивилизации, то и говорить не о чем. Если же с точки зрения истории жизни трех поколений, живущих теперь в этой стране, то это достаточно значительный период, определяющий не только сегодняшнее их состояние, но и предопределяющий их развитие или упадок на многие годы и даже, возможно, десятилетия вперед…

Можно, безусловно, попытаться соединить эти ДВЕ точки зрения и тогда мы получим обобщение происшедших за 20 лет событий и явлений из жизни конкретного человека и общества в целом…

Как гражданина и правоведа, меня, в первую очередь, интересует проблема реализации в нашей жизни конституционного положения о том, что Украина является правовым государством, в котором признается и действует принцип верховенства права, а соблюдение конституционных прав, свобод и обязанностей человека и гражданина гарантируется всеми механизмами и инструментами государственной власти.

Так ли это на самом деле? Мой ответ на этот вопрос однозначный – НЕТ!

Аргументов тому – бесчисленное множество. Но я не стану утомлять читателя перечислением общеизвестных фактов.

На пороге нового 20-летия моего государства меня интересуют следующие, по логике, за предыдущим вопросы: "почему? когда ЭТО закончится? что надо делать для того, чтобы ЭТО закончилось еще при моей жизни на Земле?".

По моему мнению, ТАК происходит по ряду причин.

Человек по своей природе очень корыстное и эгоистическое биосоциальное существо, желающее, в первую очередь, удовлетворить свои личные потребности и желания, а потом уже попытаться подумать и, возможно, помочь другому человеку в удовлетворении его потребностей и желаний.

Для достижения этой цели мы используем все свои (часто и не свои) ресурсы, способности и возможности. При этом наши потребности и желания не всегда соотносятся с нашими ресурсами, способностями и возможностями и тогда…

Часть, пусть даже относительно небольшая, нашего сообщества старается овладеть теми механизмами и инструментами, которые позволяют искусственно расширить (умножить, увеличить) собственные ресурсы, способности и возможности для достижения все той же цели.

Одним из таких способов является приход у власти – законодательной, исполнительной, судебной.

Мировая цивилизация за годы своего развития смогла сконструировать единственный более или менее демократический механизм прихода во власть – выборы.

Естественно, тот, кто рвется во власть, легко овладевает всеми возможными инструментами влияния на избирательный процесс.

Включая создание политических партий, участие в избирательных процедурах, фальсификацию результатов голосования, подкуп избирателей и организаторов выборов, дачу заведомо ложных обещаний, как то улучшения жизни, расширения гражданских и политических прав и свобод, обеспечения общественного порядка, борьбу с преступностью и коррупцией и так далее.

Учитывая, что функционирование этих инструментов требует материальных и организационных ресурсов, кандидатами в публичные органы власти становятся те, кто обладает такими ресурсами, или может привлечь их.

Так формируются "команды" идущих во власть, которые после прихода в эту самую власть начинают реализовывать свои истинные цели и задачи на фоне исполнения лишь тех публичных программ и обещаний, которые не мешают им удовлетворять собственные потребности и желания и предоставляют очередную возможность оставаться во власти как можно дольше.

"Команды" же стараются максимально полно воспользоваться, опять же в личных целях, властными полномочиями своих лидеров, нередко помимо их воли и без их ведома.

Ответ на второй поставленный мной вопрос: "Когда ЭТО закончится?" – достаточно пессимистичен: боюсь, что эти механизмы и инструменты вечны!

Человеческие сообщества могут лишь пытаться управлять ими, сводя к минимуму риски разбалансировки общественного и государственного устройства.

Это доказывает опыт других государств с устойчивыми демократическими и политическим режимами, в которых функционирует высокоразвитая правовая и политическая культура, основанная на личной ответственности тех, кто приходит во власть, перед собой и теми, кто эту власть им доверяет.

Ответ на третий вопрос сводится к проблеме функционирования юридического сообщества и соответственно уровню развития правовой культуры в нашем государстве.

Необходимо констатировать: в нашей стране традиции глубоко нравственной правовой культуры отсутствуют не только среди всех слоев граждан, но, в первую очередь, среди юристов.

К этому следует добавить, что изменчивое и противоречивое "правовое поле" (нормативно-правовая база регулирования общественных отношений) не способствует развитию и укреплению этой культуры.

Быстротечное и бурное развитие частной собственности на землю, движимое и недвижимое имущество, доставшиеся своим собственникам, как правило, путем незаконного перераспределения, а то и просто силового захвата, развал системы государственного управления и правосудия – все это лишь обрушило и без того хрупкую систему моральных и материальных ценностей общества и конкретного человека.

Все и вся, включая честь, совесть и справедливость, перешло в подчинение "золотого тельца"!

А особенности украинской ментальности послужили причиной того, что в Украине действует добрый десяток "самостійних і незалежних" юридических общественных организаций: два "союза юристов", два "адвокатских объединения", ассоциации прокуроров, криминологов, процессуалистов, цивилистов, конституционалистов, юристов-финансистов, юристов-ученых и преподавателей и так далее и тому подобное…

И в каждом из них есть свой "президент (гетьман)", правление ("козацька рада"), бухгалтер ("скарбник") и прочие, использующие свои "посади" в личных целях, а то и в услужение политическим партиям, которым они симпатизируют или под эгидой которых были созданы…

Добавьте к этому такие государственные или полугосударственные структуры как Высший совет юстиции, Академия правовых наук, Комиссия при президенте по утверждению верховенства права, Квалификационные комиссии судей и адвокатов – и получите весь разношерстный спектр украинского юридического сообщества.

В нем, увы, некому провозгласить анафему непрофессионализму значительной части действующих судей, прокуроров, адвокатов, юрисконсультов и восстать в своем ЕДИНСТВЕ против попрания Конституции, проявляя ответственность в отстаивании безусловного исполнения конституционных принципов законности и верховенства права.

Посему лишь изредка слышны голоса отдельных юристов-профессионалов (не академиков, не политиков, не "гетьманов" от правоведения) в самом глубоком и лучшем понимании смысла этого определения в защиту Человека и Конституции.

Когда же мы – юристы Украины – наконец-то объединимся в одну корпорацию профессионалов, отстаивающих права и интересы не только отдельных физических и юридических лиц, но и общества и государства в целом?!

С означенной проблемой напрямую связана проблема подготовки юридических кадров в наших вузах. Немалая часть студентов-первокурсников юридических факультетов к 3-4 курсу своего обучения разочаровываются в выборе профессии, поскольку встречается с двойными стандартами нашей действительности.

С одной стороны, преподаватели учат их как должна функционировать правовая система государства, а с другой стороны, реальная жизнь показывает, как она функционирует на самом деле…

И перед студентом-выпускником предстает дилемма в поиске ответа на вопрос "как быть?".

Поступать так, как учили преподаватели и учебники по правоведению, или как учит жизнь.

Большинство молодых юристов выбирают второй вариант – учатся у реальной жизни… Вывод неутешителен – мы, старшие поколения, продуцируем стагнацию и загнивание общества и государства.

А сами мечтаем эволюционным путем построить в Украине Европу... Но, увы, "…жить в эту пору прекрасную уж не придется ни мне, ни тебе...".

29 августа 2011 г.
Владимир Сущенко, заслуженный юрист Украины
//www.pravda.com.ua/columns/2011/08/29/6529553/
//www.mk.ru/merinov/

середа, 24 серпня 2011 р.

Юлія Тимошенко. Декларація принципів 2011


Вітання Юлії Тимошенко українському народу з Днем Незалежності

Дорогі мої співвітчизники!

Вітаю Вас з головним святом нашої держави – Днем Незалежності. Сьогодні в день 20-ї річниці Незалежності України ми схиляємо голови перед героями, що поклали свої життя для того, що ми мали можливість відзначати це Велике Свято!

Саме в таки дні нація повинна відчувати свою відповідальність за долю та майбутнє власної країни.

Натомість чинна влада пропонує сумнівні політичні видовища, показові судилища, перемивання брудної білизни, інспіровані ідеологічні конфлікти.

Як правило, в усьому світі такими методами користуються політичні сили, які прийнято називати п’ятою колоною. Україна стала унікальною країною, в якій антидержавні справи робляться самою владою.

Всіх нас цікавить лише одне питання: коли в країні відновляться справжні орієнтири та чітка стратегія національного розвитку?

Власне для того, щоб дати свою відповідь на це питання, я і звертаюся сьогодні до вас, шановні й дорогі мої співвітчизники.

Закінчиться правління «п’ятої колони» лише тоді, коли ми разом з вами сформуємо альтернативу нинішній владі. Ми мусимо разом виробити образ сильної та справді незалежної держави, яка постане на українській землі не колись в далекому майбутньому, а будувати яку ми продовжимо, одразу після того як скинемо владу орди.

Зробити це ми можемо лише об’єднавшись навколо принципів, що визначають орієнтири національного розвитку, навколо яких незалежно від можливих політичних і ідеологічних відмінностей повинна бути цілковита і безумовна згода.

Цими принципами визначаються також етичні і світоглядні рамки, за які, на мою думку, не повинен переступати жоден політик в Україні. Без визначення таких рамок, а також чіткого їх дотримання всіма відповідальними політичними силами в Україні, неможливо буде повернути довіру людей до держави, а також взаємну повагу і взаєморозуміння з нашими зарубіжними партнерами.

Наш народ і світове співтовариство чекають від України визначеності у базових питаннях. Після цього народ і держава отримають перспективу, а політичні спекулянти втратять ґрунт для провокацій і маніпуляцій.

Отже, такими принципами є:

1. Українська держава – це результат і продукт самовизначення українського народу. Тому повага і державний захист усіх культурних та історичних надбань українського народу є святим обов’язком усіх відповідальних політиків в Україні. До цих надбань українського народу належать його мова, культура, традиції, пам’ять про національних героїв та всі визвольні рухи, що ставили за мету незалежність України, свободу людини і соціальну справедливість. Це – ті цінності, які впродовж сторіч утверджував український народ на власній землі.

2. Державний суверенітет і територіальна цілісність України є недоторканими. Будь-які зазіхання на право України здійснювати повний контроль на всій території держави та спроби втручатися у наші внутрішні справи повинні отримувати негайну і категоричну реакцію. Положення Конституції про відсутність іноземних військових баз на території України є нормою прямої дії, яку політики повинні не обговорювати, а виконувати – усіма доступними їм засобами.

3. Свобода слова та свобода переконань, вільна конкуренція ідей і програм є запорукою духовного і морального здоров’я нашого суспільства, сили і дієвості нашої держави. Український народ і український громадянин не повинен жертвувати своєю свободою на користь вождів, партій чи державного апарату.

4. У зовнішній політиці ми дотримуємося принципу європейського вибору України, що реалізовується на основі національної гідності, прагматизму і взаємної поваги.

5. Спільна мова потрібна людям для того, щоб розуміти один одного. Коли ми спілкуємося між собою на побутовому рівні, то таке взаєморозуміння можливе й при наявності багатьох мов. Але тоді, коли справа торкається управління державою, судочинства, науки, політики, спільноті потрібна єдина мова. І такою мовою в Україні може бути тільки українська.

6. Наші внутрішні регіональні, культурні та мовні відмінності – це не привід для конфліктів ідентичностей, а ресурс нашого зростання і взаємного збагачення. Культурне багатоманіття є дуже сприятливим чинником для творення сильної і гармонійної української політичної нації, що входить в коло європейської цивілізації на правах її органічної і рівноправної складової частини.

7. Вся державна система мусить бути сконструйована та підлаштована під головну мету – створення таких правил та порядків, які дадуть кожному громадянину України повністю реалізувати свій потенціал, свої можливості, свою персональну місію у своїй власній країні.

8. Основною перешкодою для оздоровлення українського суспільства, політики та економіки є сьогодні диктатура олігократії, що діє в Україні. За допомогою грошей, підконтрольних мас-медіа і прямого насильства, що прикривається правоохоронною системою, цей монстр душить усе живе й незалежне. Олігократія перетворила на своїх рабів і прислужників не лише мільйони робітників, селян, але й інтелігенцію, політиків, державних службовців. Тому першочерговим політичним завданням є повалення диктатури олігократії. Це означає – прибрати її представників з органів влади, обмежити їх вплив на мас-медіа, забезпечити відкритість і громадський контроль їхньої діяльності, припинити розподіл державної власності між представниками олігархії, примусити їх жити і працювати по законам єдиним для всіх підприємців, повернути вкрадене та незаконно привласнене.

9. Інструмент, за допомогою якого олігархія править країною – це корупція. На корупційному податку багатіють десяток мафіозних родин, на ньому живе продажна армія чиновників, правоохоронців, суддів, політиків та обслуговуючий їх кримінал. Усі інші громадяни в нашій країні є платниками цього ганебного корупційного податку. Ми повинні збудувати іншу Україну – Україну без корупції. Для цього нам потрібно дати суспільству прозорі й справедливі закони, виховати і привести в органи влади порядних і професійних управлінців, а також здолати силу звички, свідомість мільйонів людей, які звикли давати і брати.

10. Влада Януковича створила, централізувала та взяла під контроль існуючі в країні корупційні потоки, вона на них тримається, ними живиться і заради їх збереження піде на будь-які злочини. Усі, хто в цю систему не включиться, будуть просто викинуті на смітник. Тому для всіх порядних людей в Україні постає вибір – або боротьба, або шлях у нікуди. Повалення режиму Януковича конституційним шляхом – це перша і невідкладна умова для реалізації усіх інших принципів оздоровлення суспільства і національного розвитку України.

Консолідація суспільства і більшості здорових політичних сил в Україні на основі чітких і зрозумілих принципів нашої внутрішньої і зовнішньої політики можлива і життєво необхідна. Вона відкриє шлях для поступальної і цілеспрямованої роботи, створить умови для творчого самовираження і вільної конкуренції ідей, програм, персональних і колективних політичних амбіцій.

Треба не тільки об’єднатися навколо таких принципів, але й керуватися ними при розробці й ухваленні своїх рішень, майбутній законодавчій та адміністративній роботі в органах влади, відповідно до наданих Українським народом повноважень.

Вірю в нашу спільну перемогу! Нехай Господь благословить всіх вас.

Слава Україні!

Юлія Тимошенко, 24 червня 2011 р.
//byut.com.ua/news/7636.html
//progolovne.ck.ua/archives/530
Фото EPA, AP
http://rbcdaily.ru/photo/562949981703960

24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

Останнє спілкування Юлії Тимошенко з пресою перед арештом.
Київ, 05 серпня 2011 р.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25066185.html
Юлія Тимошенко в залі суду. Київ, 15 серпня 2011 р.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24297794.html
Юлія Тимошенко з дочкою Євгенією та чоловіком Олександром під час судового засідання в жовтні 2011 р. RIA Novosti
http://www.rferl.org/content/tymoshenko_needs_surgery/24409869.html
11 жовтня 2011 р. Юлію Тимошенко, обурену рішенням судді Родіона Кірєєва, намагаються заспокоїти в залі суду. Юлія Тимошенко засуджена до 7 років ув'язнення, 3 років позбавлення права перебування на посаді у владі.
Крім того, Тимошенко повинна відшкодувати 1,5 мільярди гривень збитків «Нафтогазу», а також кілька тисяч гривень витрат на експертизи та видатки суду. Родіон Кірєєв зачитував рішення з 9.00 до 13.00.
Sergei Supinsky / AFP - Getty Images
http://pixanews.com/politics/kak-timoshenko-izbivali-v-tyurme.html
04 листопада 2011 р. Юля Тимошенко посміхається журналістам зі своєї камери ув'язнення в СІЗО, Київ.
Фотографія опублікована прес-службою Юлії Тимошенко.
AFP PHOTO / POOL / TYMOSHENKO PRESS-SERVICE / STRINGER
http://pixanews.com/politics/kak-timoshenko-izbivali-v-tyurme.html
04 листопада 2011 р. Юля Тимошенко посміхається журналістам зі своєї камери ув'язнення в СІЗО, Київ. 
Фотографія опублікована прес-службою Юлії Тимошенко.
AFP PHOTO / POOL / TYMOSHENKO PRESS-SERVICE / STRINGER
http://pixanews.com/politics/kak-timoshenko-izbivali-v-tyurme.html

вівторок, 23 серпня 2011 р.

Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна» 2011



В ці серпневі дні ми святкуємо ювілей Української держави.

Незалежній Україні – 20 років!

В серпні 1991 року стала реальністю вікова мрія українського народу.

Крах соціалістичної системи, провал «путчу ГКЧП» та розпад СРСР ще раз засвідчили, що жодна імперія чи тоталітарна держава неспроможні втримати енергію національного розвитку і протистояти прагненню до свободи.

За традицією, в ці святкові дні річниці незалежності ми ще і ще раз аналізуємо пройдений шлях, як-то кажуть, звіряємо наш рух вперед за компасом історії.

Адже саме в ці святкові дні кожен з нас має унікальну можливість відволіктися від буденності сьогодення і замислитись над десятиліттями як минулого, так і майбутнього.

Для України та її громадян ці двадцять років – це не просто ювілейна дата.

Це важлива віха в історії держави і суспільства, що пройшли горнило перших випробувань на міцність.

Сьогодні ми з впевненістю стверджуємо: український народ достойно склав іспит на свободу і незалежність!

Світ, в якому ми живемо, змінюється з величезною швидкістю.

Ще зовсім недавно за історичним виміром, якихось 25-30 років тому, світоустрій виглядав статичним і прогнозованим.

Але поразка комуністичної системи, гостра конкуренція за ресурси розвитку і глобальна економічна криза, яка нині ще далека від завершення, назавжди змінили старий порядок.

Яким буде новий – без перебільшення, залежить сьогодні від кожного народу, від кожної держави.

За роки незалежності ми здолали комплекс, що складався століттями, — комплекс меншовартості.

Не менш важливо сьогодні подолати і розповсюджене в суспільстві відчуття апатії.

Ми навчилися долати кризи власними силами.

Ми рухались вперед, змінювали своє уявлення про світ, про свої можливості і свою історичну місію.

Маємо нарешті усвідомити, що справжній фундамент нашого двадцятиріччя – віковий досвід пошуку і розвитку державництва, духовності та культури.

Маємо пам’ятати і те, що наша історія завжди була нерозривно пов’язана із становленням європейської цивілізації.

Наріжним каменем цього фундаменту є спадщина державності від Київської, Древньої Русі, що була невід'ємною сторінкою історії європейського середньовіччя.

З Київською державою рахувались церкви і монархії Європи. З нею вигідно торгували. Її міста вражали красою.

«Гардарика - країна міст» - так в деяких середньовічних текстах згадують Русь.

В ті славетні часи Київська Русь стала одним із духовних центрів європейської християнської цивілізації.

Україна з гордістю продовжує цю місію і сьогодні.

Складні часи України-Русі, що охоплюють кілька століть, коли українські землі та населення перебували у складі інших держав, не завадили нашим прадідам зберігати і розвивати міста, архітектуру, створювати освітні центри, забезпечувати хлібом та іншим продовольством європейські ринки, поєднувати просвітницькі процеси з традиціями культурної спадщини, зберегти православну віру і толерантне ставлення до інших церков.

Особливе місце займає козацька доба, що залишиться в історії славною сторінкою на шляху до нової державності.

Ідея нової, модернової держави в сім'ї вільних європейських народів, з якою пов’язані імена видатних українських вчених, філософів і просвітників, поетів, письменників, надихала романтиків у буремні роки європейської «весни народів» дев’ятнадцятого століття і фундаторів самостійної української республіки на початку двадцятого.

На жаль, прагненням до незалежності не судилось здійснитись.

Республіканські проекти згинули в горнилі громадянської війни та соціалістичного перевороту.

Але здобута і втрачена незалежність, напівдержавний статус новоствореної УРСР у складі СРСР — це не лише трагічні та героїчні сторінки з підручника.

Саме в ХХ столітті, ціною жертв комуністичної системи та десятиліть несвободи, Україна все ж з'явилась на світовій мапі.

Разом з іншими народами українці перемогли нацизм у другій світовій війні.

Руками мільйонів трударів було створено міцну основу сучасної індустрії.

Україна отримала своє перше визнання як один з засновників Організації об'єднаних націй.

Складною і трагічною в роки радянської України була доля тих, хто намагався дорогою ціною прискорити плин історії.

«Червоне століття», як визначив цю епоху наш філософ-сучасник Мирослав Попович, зробило народження незалежної України незворотнім.

І якщо сьогодні запитати, що ж стало вирішальним в народженні держави України, що зберегло її землі і забезпечило єдність громадян, незалежно від регіону і етнічного походження?

Відповідь: визнана усіма ідея незалежності, єдність народу і наявний досвід державництва.

Це - основа, на який зросла молода республіка Україна на початку 90-х років ХХ століття.

По суті, для нашого багатонаціонального народу ідея незалежності стала об'єднуючою духовною силою, що містить в собі такі цінності як свобода, гуманізм, демократія, толерантність, справедливість, соціальна єдність.

Українська політична нація нині стала невід'ємною складовою сім'ї європейських народів.

Впевнений - назавжди!


В буремні 90-ті вибір шляху нашого розвитку був непростим.

Як в суспільстві, так і серед політиків не було єдності і чіткого розуміння того, яку державу і яке суспільство потрібно будувати.

Згадаймо ті роки.

Економічний колапс, виробництво майже зупинено. Мільйони безробітних.

В українських сім’ях – знову злидні, наче по країні прокотилась війна.

На вулицях – розквіт злочинності. Інфляція вимірюється на сотні відсотків.

І все це відбувалось в умовах зовнішнього тиску щодо наявної тоді в України ядерної зброї, швидкого демонтажу рубльового простору, розпаду старих виробничих зв'язків.

Державотворення було важливим завданням перших років.

Але в ті роки, і це треба розуміти і пам’ятати, люди більшою мірою опікувались одним завданням – як вижити родинам, і як знайти місце в новому, ще незрозумілому для них світі.

Романтизм національного відродження поступався соціальному відчаю і зростаючим протестним настроям.

Перші кроки на шляху економічних перетворень середини 90-х на певний час врівноважили ситуацію в країні.

Приватна власність, розвиток підприємництва і дійсно знаменна подія – прийняття Конституції незалежної демократичної України – створили нову реальність.

Україну визнали і в Україну повірили.

Саме на початку XXI століття наша держава отримала унікальний шанс через реформи увійти до кола країн-учасників європейського інтеграційного процесу.

Кажу щиро: я і до сьогодні вважаю, що економічна динаміка зростання, пік якої припав на 2003-2004 роки, могла б стати чудовим фундаментом наступних глибоких модернізаційних змін.

Саме в ті роки Україну почали визнавати як майбутній центральноєвропейський осередок розвитку.

Зростав добробут громадян, і це відчувала кожна родина.

Ми мали шанс на прискорений успіх. Якби не одне «але».

Трагічна смерть журналіста Георгія Гонгадзе і наступний, так званий, «касетний скандал» стали приводом для тривалих «боїв без правил» за владу.

Звичайно, в умовах економічного піднесення люди бажали і нових, якісних змін.

Неефективна політична система, не завжди справедливе правосуддя, корумпований чиновницький апарат гальмували розвиток.

Водночас, підміна реальної політики примітивним популізмом, ідеологічне шаманство і вождізм дестабілізували ситуацію.

2004 рік став роком своєрідного «зламу».

Після помаранчевих подій 2004 року ми всі пережили 5 фактично втрачених років життя держави.
Українська політика була перетворена на нескінченне ток-шоу.

Суспільство знову, як і в перші роки незалежності, було штучно занурено в дискусії про історію, що провокувало нові конфлікти і непорозуміння.

Економіка увійшла в піке, її керованість була фактично втрачена.

Зовнішня політика підмінювалась ритуалом, а на практиці – лише декларації і сумнівні прожекти та контракти, такі як газова угода 2009 року.

Нагадаю також, що країна вимушено пережила експеримент з недолугою реформою політичної системи та невиправдані дострокові вибори до парламенту у 2007 році.

Як логічний наслідок, розхитана та розхристана країна виявилась неготовою до викликів світової економічної кризи, і опинилась серед лідерів економічного спаду.

Реальною загрозою став дефолт за зовнішніми зобов'язаннями держави.

Після президентських виборів 2010 року ми виправили ситуацію.

Ефективна антикризова політика та курс на модернізацію країни, системні реформи в економіці та соціальній сфері дають нам новий шанс.

І цього разу ми не маємо права його втрачати.

Розумію, що такий стислий екскурс в недалеке минуле не вичерпує всіх аспектів нашого життя.

Незалежно від політичних подій в державі, люди працювали, народжували і виховували дітей, і мріяли про якісні зміни, про достойне життя і про справедливу та сильну владу.

Які ж уроки ми маємо винести з власної історії?

Перший урок, і мабуть, головний: незалежна держава – це не подарунок на все життя.

Незалежність потрібно доводити і зміцнювати щодня.

Це справа кожного громадянина – підприємця і вчителя, шахтаря і міністра, пенсіонера і студента.

Не популізм і красиві гасла забезпечують незалежність.

А лише реальні справи і повсякденна робота.

Урок другий: недореформованість країни – головний чинник соціальних бід і нестабільності.

Очевидно, що потрібна системність і послідовність змін, глибока модернізація країни.

Світова криза ще раз засвідчила, що в сучасному світі навіть найсильніші країни можуть стати банкрутами, якщо не здатні до саморозвитку.

А для країн з радянською спадщиною – в економіці, політиці і, у декого, в думках – модернізація потрібна, як кисень для людини.

Урок третій – потрібне ствердження правової і впорядкованої демократичної системи.

Для багатьох українських політиків демократія стала синонімом сваволі та безвідповідальності.

Прикро, що і для багатьох моїх співвітчизників політика «гарного слова» виглядає привабливішою за політику законного порядку та реальних справ.

Скільки ще потрібно уроків, щоб позбутися хвороб анархізму та популізму?

Урок четвертий: корумпована система влади знищує будь-яку реформу.

Визнаю, що і в нинішній владі рівень корупції залишається критично високим.

Я оголосив війну корупції, і наголошую – це не просто гасло. В цій війні не буде «своїх» та «чужих».

І хто ще не зрозумів – відчує, як-то кажуть, на своїй власній шкурі вже найближчим часом.

Це також моя відповідь тим, хто хоче політиканством та демагогією підмінити правосуддя.

Заявляю відкрито – нічого у них не вийде. Досить жити за правилами політичного шоу.

Лише справедливе правосуддя і закон, а не політична доцільність, мають визначати, чи була дія громадянина злочином, чи ні.

Це моя принципова позиція.

І п'ятий урок. Всі роки незалежності ми відчували дефіцит гуманізму, людяності в стосунках між державою та громадянами.

Жодні реформи, жодні політичні ініціативи не матимуть підтримки і розуміння, якщо вони не вирішують проблеми конкретної людини.

Громадяни мають нарешті відчути, що вони живуть не в державі, де панують бюрократія і право сильного, а у власній республіці, що піклується про кожного.

Впевнений, ми спільно побудуємо таку країну!



Сьогодні я з упевненістю стверджую: В Україні є широкий консенсус щодо того, яку країну ми творимо разом.

Це - сучасна, демократична, правова, високотехнологічна і розвинена держава, яка є невід’ємною складовою європейського цивілізаційного простору.

І ця мета об'єднує усіх українців, незалежно від політичних уподобань чи віри.

Шлях її досягнення безальтернативний — це реформи і глибока модернізація країни.

Найближчим часом Україна буде в Європейській спільноті і увійде до кола розвинених країн.

На шляху до цієї мети маємо вирішити низку стратегічних завдань, від яких великою мірою залежить майбутнє України.

Буду відвертим: попереду на нас чекають непрості часи.

Зберігається реальна загроза «другої хвилі» світової економічної кризи.

Вже зараз Уряд напрацьовує пакет антикризових заходів, які націлені на запобігання фінансової нестабільності та спаду виробництва.

Таких провалів, що були допущені владою в 2008-2009 роках, не буде.

Впевнений, ми впораємось з новими викликами і вийдемо на траєкторію стабільного прогресивного розвитку ще сильнішими.

Тому піклуємось про сьогодення, працюємо на перспективу.

Пріоритети політики модернізації та напрями реформ були викладені в щорічному Посланні Президента та Програмі економічних реформ.

Сьогодні ж, користуючись нагодою, хочу акцентувати увагу на загальних завданнях на перспективу.

Перш за все, необхідна гуманізація реформ.

Насамперед, в усіх реформаторських напрямках мають бути чітко визначені якісні характеристики та соціальний зміст пропонованих змін.

Як завтра і післязавтра житимуть люди, які матимуть можливості отримати якісну освіту і професію, як забезпечуються гарантовані Конституцією основні права та свободи – саме на ці питання мають відповідати реформи.

Досвід з підготовки і впровадження податкової реформи ще раз засвідчив: остаточні рішення мають прийматися лише після широкого громадського обговорення, незалежних експертиз та врахування інтересів тих груп населення, яких ці зміни безпосередньо стосуються.

Вимагаю від Комітету реформ та Уряду максимального використання механізмів соціального діалогу та партнерства.

Робота над впровадженням пенсійної реформи, а точніше, її першого етапу, показала важливість і ефективність регулярних парламентських слухань, що дозволяють врахувати позиції провідних політичних сил, громадськості та професійних кіл.

Вважаю, що на майбутнє кожен реформаторський напрямок має пройти всі ланки – «Комітет реформ – соціальній діалог та громадське обговорення – парламентські слухання», і лише потім - втілюватись у конкретні рішення.

Саме цим шляхом мають бути підготовлені реформа освіти та охорони здоров’я.

Я звертаюсь до політиків і урядовців, які зараз намагаються займатися реформами і пропагують їх: навчіться, будь ласка, нарешті, зрозуміло і по-людськи пояснювати нашим громадянам, які цілі і які результати ваших рішень.

Ви зобов'язані навчитися чути і розуміти проблеми кожного громадянина.

Адже, умовно кажучи, чи не половина проблем, пов’язаних з впровадженням реформ, виникають тому, що часто люди не зорієнтовані щодо завдань і наслідків пропонованих змін.

А тому часто – розгублені і незгодні зі змінами.

Ми зобов’язані доносити свої плани і рішення своєчасно і зрозуміло.

Ще раз наголошую: мета усього пакету соціальних реформ – пенсійної, охорони здоров’я, освітньої – захист конституційних прав та забезпечення якісних послуг для кожного українця, покращення його життя.

Захищена старість і гарантована гідна пенсія для пенсіонерів, можливості для накопичення пенсій працюючих з використанням сучасних ринкових інструментів, гарантованість і доступність якісної освіти для дітей та молоді, відродження дитсадків та середніх учбових закладів, створення сучасної та забезпеченої системи медичних закладів – це неповний перелік пріоритетів пакету соціальних реформ.

Саме ці реформи націлені на впровадження нових стандартів і якості життя.

Наступне завдання – забезпечення високих темпів і нової якості зростання.

Поступово, але невпинно українська економіка виходить з кризового стану.

Проте, аби Україна посіла гідне її місце у післякризовому світі, виключно відновлення докризового рівня економіки замало.

Необхідна нова якість економічного зростання, яка інтегрує економічні та соціальні результати розвитку, національний соціально-економічний поступ та утвердження позицій у міжнародному поділі праці.

На часі - інвестиційно-інноваційна модернізація країни - формування якісно нової економіки, заснованої на прискореному освоєнні знань і виробництві інноваційної, високотехнологічної продукції, динамічному попиті на внутрішньому ринку та високій конкурентоспроможності на світовому ринку.

Збережений донині науковий комплекс здатний ефективно продукувати результати світового рівня.
Сформований науково-технологічний потенціал в ракетно-космічній, авіабудівній промисловості, сільському господарстві, харчовій промисловості, машинобудуванні та в інших сферах виробництва може стати основою для формування нових точок зростання.

Нам вдалося відновити дієвість держави у реалізації масштабних системних економічних проектів національного рівня.

Показовий приклад цього – підготовка до проведення в Україні Євро-2012.

В умовах жорсткої фінансової кризи ми сконцентрували ресурси держави і бізнесу, спільно реалізували масштабні інфраструктурні проекти, які мають велике значення для пожвавлення економіки в цілому, поліпшення інвестиційного середовища країни.

Вважаю, що такий підхід має впроваджуватись і надалі – при проведенні житлово-комунальної реформи, розвитку національної транспортної інфраструктури, відродження оборонного комплексу та високотехнологічних виробництв.

Головна запорука динамічного економічного зростання на сучасних засадах – справжнього економічного фундаменту національної незалежності – у всебічному розвитку вітчизняного бізнесу, створенні відповідних правових та економічних передумов.

З цією метою запроваджується регуляторна реформа.

Продовження потребує податкова реформа.

Чесний бізнес, який працює у прозорому регуляторному середовищі, сплачує прийнятні податки та упевнений у непорушності «правил гри», має стати головним рушієм економіки сучасної України.

Формування солідарної відповідальності держави та бізнесу за економічну могутність країни – це шлях, який має утвердити досягнення 20 років незалежності України у ХХІ столітті.

Україна має величезний потенціал щодо залучення іноземних інвестицій.

Проте післякризовий світ характеризуватиметься підвищеною конкуренцією за інвестиції у світовому масштабі.

Саме можливість прибуткового ведення бізнесу, спираючись на багатий людський потенціал, перспективні сектори економіки, вигідне геостратегічне положення України,– а не експлуатація її природно-ресурсного потенціалу – має стати головним джерелом інвестиційної привабливості нашої країни у новітньому світі.

Потенціал національної економіки повною мірою буде розкритий завдяки проведенню масштабної аграрної реформи.

Перший важливий крок – реформа земельних відносин.

Світова продовольча криза, що лише набирає обертів, обумовлює значне посилення уваги до українського аграрного ресурсу.

Відтак мусимо зрозуміти, що зволікання з реформами посилює ризики його безконтрольного «розтягування».

Левова частка доходу від використання українських сільськогосподарських земель має належати тим, хто на них працює.

На це і має бути орієнтована земельна реформа.

Це вимагає підготовки до запровадження повноцінного ринку землі - завершення встановлення та оформлення прав власності на землю, формування механізмів захисту прав власників, унормування ефективного використання земель власниками за прямим призначенням.

Одне з ключових завдань національного розвитку – ствердження засад республіканської демократії.

Ефективна система врядування будь-якої держави ґрунтується на трьох фундаментальних положеннях: національній традиції та культурі, верховенстві права і демократичних практиках, які пронизують все суспільство та створюють основу демократичної легітимності влади.

Власне це і є республіканська ідея – «країна як спільна справа», реалізація якої можлива за умови системної модернізації країни.

Поряд з економічною трансформацією необхідна конституційно-правова, а у широкому контексті, – демократична модернізація.

В це поняття вкладається не лише приведення законодавчо-нормативної бази України у відповідність з європейськими стандартами та нашими зовнішніми зобов’язаннями.

Демократична модернізація розглядається нами як остаточний розрив з радянським минулим та його деформованими практиками врядування, як реальний шлях подолання корупції та бюрократизму, популізму та політичної безвідповідальності.

За 20 років незалежності Україна як держава динамічно розвивалася.

І те, що такий розвиток на певних етапах потребує перегляду Основного Закону – цілком природно.

Оновлення конституційного поля є закономірним явищем, що відповідає суспільному розвитку.

Конституційна реформа в Україні стартувала.

Мною підтримано ініціативу щодо створення Асамблеї для підготовки змін до Конституції України.

Світовий досвід показує, що така модель започаткування конституційного процесу є демократичною і перспективною, та вже знайшла свою підтримку в європейських інституціях, зокрема у Венеціанській комісії.

Запитання, які найдуть місце в новій Конституції, які ми дуже часто чуємо в цьому контексті: суть та строки змін, можливості участі суспільства у напрацюванні змін до Конституції України. Все це ми повинні усвідомлювати.

Отримати відповіді на ці запитання, можна буде після початку роботи Конституційної Асамблеї.

Проте метою оновлення Основного Закону є утвердження якісно нової демократичної моделі політичної системи європейського зразка, яка має повністю забезпечувати принципи дотримання прав і свобод людини та громадянина, народовладдя, верховенства права, ефективного державного управління.

Строки внесення змін до Конституції України мають бути оптимізовані.

З одного боку процес оновлення Конституції має бути ґрунтовним, професійним та відкритим, з іншого боку – Україна потребує цих змін і штучно затягувати процес оновлення Основного Закону також неприпустимо.

Правова модернізація, насамперед, передбачає зміну філософії та підходів до державного управління, розвитку громадянського суспільства та завершення судової реформи, започаткування реформи місцевого самоврядування, реформування виборчої системи.

Комплексне та системне вдосконалення виборчого законодавства є одним з важливих напрямів реформ в Україні.

Короткострокова мета цього процесу – проведення парламентських виборів у жовтні 2012 року на новій нормативній основі, що виправляє вади існуючої пропорційної моделі парламентських виборів, дозволяє врахувати низку рекомендацій ОБСЄ, Венеціанської комісії.

Стратегічно ж національне виборче законодавство має стимулювати розвиток парламентаризму, партійної системи, реального місцевого самоврядування та розвиватися в напрямі комплексно-системного удосконалення з метою його кодифікації.

Маємо вирішити стратегічне завдання – формування ефективної публічної влади.

Сьогодні мова йде про потребу цілісної ідеології, системного підходу та напрацювання нового алгоритму конституційно-правового регулювання відносин у сфері місцевого і регіонального розвитку.

Пріоритет має бути надано в першу чергу потребам територіальних громад.

Ми зважено підходимо до питання компетенцій, прогнозування всіх ризиків та викликів, обрахування ресурсу, яким держава може наділити місцеве самоврядування.

Нині опрацьовується концепція реформи підтримки регіонального розвитку, відповідні зміни до податкового та бюджетного законодавства.

Давно назріла потреба реформи адміністративно-територіального устрою.

Реформа місцевого самоврядування повинна бути позбавлена конфліктів, що мали місце під час попередніх спроб реформувати адміністративно-територіальний устрій.

Я хочу, щоб всі мене зрозуміли.

Мова йде про формування зручного «середовища» для життя громадян, а не лише про оптимізацію системи управління.

Ще одне важливе і невідкладне завдання.

Країна повинна вміти захищати свої національні інтереси.

А для цього потрібні ефективні Збройні Сили, органи сектору безпеки.

Ми розпочинаємо глибоку воєнну реформу, спрямовану на створення Збройних Сил, які спроможні надійно захистити інтереси України в реальних умовах.

Завершується підготовка стратегічних документів, які визначать майбутній обрис нашої армії і флоту.

Впевнений, що Уряд зможе забезпечити належне фінансування цих перетворень.

На Службу безпеки України, розвідувальні органи в умовах позаблокової політики також покладається особлива відповідальність.

Від їх професійних і ефективних дій, відданості Конституції і демократичним цінностям залежить спроможність реалізовувати нагальні цілі державної політики, забезпечувати безпеку суспільства і держави.


Проведення зовнішньої політики національного прагматизму вимагає послідовності і передбачуваності.

Я розраховую на те, що саме в 2011 році ми завершимо переговори з Євросоюзом щодо політичної асоціації з ЄС та створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Це стане переконливим свідченням незворотності нашого цивілізаційного вибору і практичних кроків на запровадження європейської суспільної моделі в Україні.

Маємо використати цей потенціал і прогрес як стимул для подальшої модернізації нашої держави, економіки, соціальних інститутів.

Водночас, партнерство з Росією та країнами СНД було і залишається нашим стратегічним пріоритетом.

Ми зможемо переконати наших партнерів, що стратегічне економічне партнерство – це найбільш вигідний і перспективний формат наших відносин.

А для України така модель взаємин з Євросоюзом і Росією та іншими країнами Митного союзу – це практична реалізація стратегії економічної консолідації на Євро-Азійському континенті.

Україна може і повинна стати силою, що єднає континентальні економічні союзи. Ми і надалі будемо розвивати стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та країнами Тихоокеанського регіону.

Але ця амбітна мета вимагає сильної і впевненої в собі України.

Ми зберігаємо і примножуємо капітал партнерських стосунків з лідерами і Заходу, і Сходу, нарощуємо свою присутність в перспективних регіонах світу, де утверджуються нові центри розвитку.

В сучасному глобалізованому і складному світі ми мусимо ствердитись у якості сильної та амбітної держави, що має міцний фундамент і здатна відповідати на виклики буремного XXI століття – століття глибоких світових трансформацій.

Чи готові ми до цього іспиту? Глибоко переконаний – так!

І я в це вірю! І я знаю, як досягти цієї мети!

З Днем незалежності, дорогі співвітчизники!

23 серпня 2011 року
http://jurliga.ligazakon.ua/news/2011/8/23/47703.htm
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича



24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна». Київ, 23 серпня 2011 р.
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича
Урочистості з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна». Київ, 23 серпня 2011 р.
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича
Звернення Президента України Віктора Януковича з нагоди 20-річчя Незалежності УкраїниКиїв, 24 серпня 2011 р.
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича