понеділок, 23 січня 2012 р.

Про строк довіри народу


Політичні фантазії

Якось так склалося, що ні Конституція, ні закони України жодним чином не пов’язують результати виборів зі строком повноважень народних обранців. 

Законодавці чи то неуважні до цього дещо незвичного за змістом питання, чи геть байдужі до його простоти…
Або навпаки – якраз і не зацікавлені в такій залежності. Тим часом, це не може бути байдужим самому народові.

Від негідного до месії

Уявімо собі, що на час виборів президента народ настільки розчарувався у можливості свого впливу на той самий вибір та на його наслідки, що масово не вийшов голосувати. І до виборчих дільниць зійшлися лише дуже суспільно свідомі громадяни, закляті прихильники обридлих висуванців та з ними й ті, кого заставила до цього служба.

Таких набралося, скажімо, 10 відсотків від тих, кого внесено у виборчі списки на дільницях.

А ще голоси розділилися, і переможець урешті-решт набрав половину від цих голосів. Вибори, як каже влада завжди, відбулися чесними. І за підтримкою всього 5-ти відсотків виборців такий обранець, далекий від всенародного, стає беззаперечним і законним главою держави з повним обсягом повноважень на цілих п’ять років.

А тепер – інша ймовірна, хоча й майже фантастична ситуація. Настав давно й усіма очікуваний час, коли в Україні нарешті появився справжній народний лідер. Жодних інших думок окрім про благо держави і співгромадян. В голові ніякого підприємництва.

Вивчений, мудрий від науки та життя. Спокійний, виважений, кмітливий до всякої справи. Вся рідня погодилася покинути свої комерційні діла і затаїтися у благодійництві на час, поки їх родовий представник правитиме державою. Дитинство – ясне і світле серед добрих і мудрих людей. Жодного значного гріха за душею.

Рідня до сьомого покоління без будь-яких проблем із законом. Село чи місто, в якому він виріс і був обраний господарювати, а далі й район та область ставали за його управління зразковими. І він знає за набраним досвідом та природною мудрістю як господарювати і в усій державі, щоб народ його був щасливим. І таке подібне...

Зачаровані своїм месією люди кинулися всі на вибори – лише його обрати. Поз’їжджалися з усього світу окрилені майбутніми змінами заробітчани. Явка – небувала, підтримка – одностайна. І от за підтримкою майже всіх своїх співгромадян цей дійсно всенародний обранець обирається правити державою, знову ж таки, на тих же п’ять років.

Як бачите, в обох випадках, таких за змістом крайніх та, проте, досить можливих, результат – строк повноважень президента – однаковий. Де тут і яка логіка? А головне – де справедливість?

Лукава відносна більшість

І все-таки європейські стандарти дещо лукавлять щодо дійсного змісту терміну "демократія", допускаючи у своєму виборі ніби достеменне представництво за відносною більшістю.
Можливо, дійсно в них так і трапляється – переможець, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, як правило, перемагає там і за абсолютною більшістю. Для чого тоді, справді, витрачати кошти на другий тур виборів?

Але то в них, а не у нас. Дуже показовими на лукавий глузд такого стандарту стали останні вибори Київського міського голови, що відбулися за нововведеним обранням відносною більшістю у травні 2008 року, коли ні чинна влада, ні вдавана на той час опозиція не зуміли домовитися – як між собою, так і в собі – і дружно та із тріском програли вибори кумирові зігрітих щедрою увагою пенсіонерів панові Черновецькому.

Провелися б тоді вибори за абсолютною більшістю, не гукали б нині кияни свого мера то в Ізраїлі, то у Грузії. Та й узагалі не шукали б його, такого собі обраного світами.

І ще чимало таких прикрих прикладів обрання міських голів за відносною більшістю на нашій пам’яті.

То чи потрібен нам такий європейський виборчий стандарт? І кому саме він потрібний?

Чи, може, секрет "сходів цього стандарту на нашім ґрунті" якраз і полягає в тому, що використання адмінресурсу за умов обрання розпорошеною відносністю для чинної влади є набагато ефективнішим, ніж це буде у другому турі голосування? Хоча, буває, і промахуються (приклад із київським мером)...

Право вибору та користування ним

Орієнтиром для встановлення міри народної довіри – відносної кількості голосів виборців на підтримку свого обранця – за логікою змісту демократії як волі більшості, а заодно як чинний параметр, забезпечений виборчим законодавством, візьмемо два показники:

1) кількість виборців, внесених до списків виборців на виборчих дільницях, та їх більшість – половина від загальної кількості громадян України, які мають право вибирати собі владу, плюс один голос;

2) кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, та їх більшість – половина від загальної кількості громадян, які скористалися правом вибирати собі владу, плюс один голос.

Саме за цими показниками визначається активність громадян у виборах – так звана явка, що подається неофіційними даними (це неважко порахувати й самому) як відсоток кількості виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно їх кількості, внесених до списків виборців на виборчих дільницях.

На жаль, такої графи у протоколах ЦВК про результати голосування немає – вибори всіх рівнів у нас відбуваються за будь-якої явки. Це – надзвичайно зручний та вигідний для кожної нашої влади європейський виборчий стандарт. І користуються ним у нас також своєрідно – по-нашому.

Бо насправді зорієнтований він скоріше на ту ж таки європейську ментальність, коли зміна влади не дуже позначається на якості життя, а тому її можна обирати по-європейському – за "дуже вільним волевиявленням".

Що частенько там і буває. А якщо якість життя раптом у них погіршується, то доля влади вирішується не очікуванням чергових виборів, щоб її переобрати (хоча і це у них значиме), а масовим виходом на вулиці. А далі їх уряди та парламенти покірно і чемно самі йдуть у відставку.

А тепер згадаймо, як це буває у нас. Навіть за славнозвісної та гучної на весь світ Помаранчової революції тодішній наш президент пробув у своєму високому кріслі зайвих два місяці... А чи багато урядів у нас пішло у відставку? А чи хоча б одна Верховна Рада саморозпустилася? Та і як зачасто ми виходимо сварити владу на вулиці та майдани?

Явка і підтримка

Статистика виборів передбачає три вичерпні випадки підтримки виборцями свого обранця:

1) більшістю виборців, внесених до списків виборців на виборчих дільницях;

2) кількістю виборців, меншою від половини внесених до списків виборців на виборчих дільницях, але більшістю виборців, які взяли участь у голосуванні;

3) кількістю виборців, меншою від половини виборців, які взяли участь у голосуванні.

Саме ці три достатньо явні параметри будь-яких виборів дають можливість цілком справедливо орієнтувати строк обрання президента відповідно на три заслужені народним вибором терміни – повний, скорочений та найкоротший.

Питання полягає лише в тому, якими саме за часом мають бути ці строки. З повним строком зрозуміло – п’ять конституційних років.

Не буде великою похибкою, якщо за короткий строк взяти чотири роки, а за найкоротший – три.

Отже, єдино виправданим показником демократичного вибору має бути саме довіра більшості громадян, які мають право голосу (а в ідеалі – більшості усієї кількості населення), незалежно від того, чи взяли вони участь у голосуванні.

І, оскільки вона є достеменною більшістю, саме така підтримка народом свого обранця дає йому право на повний п’ятирічний строк визначеного Конституцією терміну повноважень.

У разі, якщо обранець за результатами виборів не дотягнув підтримкою до половини голосів виборців, внесених до списків виборців на дільницях, але був підтриманий більшістю тих, хто прийшов на повторне голосування, строк його обрання – чотири роки.

Нарешті, якщо виборці прийдуть на повторне голосування і не голосуватимуть за жодного кандидата в такій кількості, що переможець не набере й половини їх голосів, строк повноважень такому президентові – три роки.

До речі, у випадку обрання нинішнього президента України, який у другому турі виборів за явкою 68,26% виборців отримав 48,95% підтримки тих, хто взяв участь у повторному голосуванні, ми, за такою підтримкою (33,41% від загальної кількості виборців), отримали б главу держави на три роки. І нині нам залишилося б чекати кінця того, "що маємо", ще рівно рік. Справедливо?

Між іншим, ідею залежності строку повноважень від рівня підтримки можна застосувати й до виборів сільських чи міських голів, народних депутатів, які обираються в одномандатних округах, навіть парламенту в цілому.

До висновків

Запропонована ідея щодо встановлення строку обрання президента в залежності від рівня його народної підтримки є новою в сучасному конституційному праві. Це – не європейський стандарт, оскільки в їх переліку про це мови немає. Однак, чому ми не можемо бути прикладом у розвитку конституційного права?

Єдине, що по-справжньому нітить: втілення цієї ідеї нині являє собою щось нереальне – тому й обізване автором політичною фантазією, бо потребує, найперше, розуміння та згоди принаймі двох третин складу Верховної Ради, а далі й змін у Конституції щодо строку повноважень президента, ними підтриманих.

За чинного складу нашого парламенту (як і того, що завзято вже готується) – це є неможливим.

Але десь уже збирається Конституційна Асамблея. Кажуть, із цілком поміркованих людей. То, може, хтось із них і внесе цю пропозицію до проекту нової Конституції?

Ось конкретний текст статті до того проекту в розділі "Загальні засади: "Строки владних повноважень надаються народом відповідно до встановленого Конституцією України рівня підтримки представництва за народним волевиявленням".

А далі у розділі "Президент України": "Президент України обирається на строк, відповідний рівню його народної підтримки громадянами України, які мають право голосу.

У разі обрання президента України за підтримкою кількістю голосів, що складає більшість голосів громадян України, внесених до списків виборців на виборчих дільницях, строк його повноважень складає п’ять років.

У разі обрання глави держави з підтримкою кількістю голосів, що складає більшість голосів громадян України, які взяли участь у виборах, але менше ніж кількість голосів громадян України, внесених до списків виборців на виборчих дільницях, строк його повноважень складає чотири роки.

У разі обрання президента за підтримкою кількістю голосів, меншою ніж кількість голосів громадян України, які взяли участь у виборах, строк його повноважень складає три роки".

І тоді явка на вибори та голосування "проти всіх" матиме, безперечно, іншу ціну та значення.

Чи це таки фантазії?..

Сергій Каденюк, 23 січня 2012 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2012/01/23/6921063/


Немає коментарів: