пʼятниця, 9 грудня 2011 р.

Конституційне будівництво України: історична ретроспектива


Занадто багато очікувань пов’язують із 2012 роком. 

Хтось вірить пророцтву майя і готується до кінця світу чи до другої хвилі світової економічної кризи; хтось живе передчуттям проведення Євро-2012 в Україні та Польщі і розраховує на свято футболу, і якщо не на тріумф національної збірної, то хоча б на допомогу рідних, але не фартових для збірної, донецьких стін; хтось покладає особливі надії на проведення парламентських виборів в Україні, які мають змінити політичну ситуацію в державі, довести остаточну перемогу одних і поразку інших політичних сил; хтось проголошує неминучість соціальних заворушень, збурень, революцій в Україні і т.д. Важко знайти місце для конституційної реформи в цьому переліку надзвичайно важливих очікувань і подій 2012 року.

Безумовно проведення конституційної реформи необхідне. Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року фактично перекреслило логіку новітнього конституційного процесу в Україні. Конституційне будівництво пішло шляхом не вперед до оновлення та вдосконалення, а відбулося повернення назад до попереднього етапу. Практично всі у вітчизняному політикумі розуміють, що така ситуація не додає авторитету державі і вищим органам державної влади. Тому з усіх політичних таборів ми чуємо слова про необхідність проведення конституційної реформи, прийняття нової Конституції чи внесення змін до чинного Основного Закону, змін які мають радикально покращити функціонування державного механізму.

Історичний досвід свідчить, що для практичної реалізації конституційних ідей в незалежній Україні потрібен великий проміжок часу. Конституційні зміни в нашій державі відбуваються дуже повільно. Від моменту проголошення ідеї необхідності чи то нової Конституції, чи внесення вважливих змін до тексту Основного Закону до практичної реалізації проходить кілька років. Так у липні 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, яка мала стати основою нової Конституції, у червні 1991 р. Верховна Рада УРСР затвердила Концепцію нової Конституції української держави, у липні 1992 р. публікується для всенародного обговорення проект нового Основного Закону вже незалежної України, а саме затвердження нової Конституції України відбудеться тільки 28 червня 1996 року. Тобто майже 6 років тривала розробка та ухвалення Конституції, яка остаточно закріпила створення суверенної незалежної України.

Інший приклад, у квітні 2000 р. відбувся конституційний референдум за народною ініціативою на який виносилися важливі питання функціонування вищих органів державної влади. Більше 80% громадян України, які взяли участь у цьому референдумі, висловилися за скорочення кількості народних депутатів, обмеження депутатської недоторканності, двопалатний парламент, додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом. До практичної реалізації результатів цього референдуму Президент Л.Кучма візьметься тільки у березні 2003 р., а потім і народні депутати запропонують кілька варіантів проекту закону про внесення змін до Конституції України. Один із депутатських проектів у квітні 2004 р. не добрав 6 голосів, натомість інший проект (як на мене менш продуманий) 8 грудня 2004 р. набрав 402 голоси депутатів і на наступні майже чотири роки (починаючи з 1 січня 2006 р.) юридично закріпив політичну нестабільність в українській державі. Знову, більше 4 років пройшло до спроби здійснити на практиці лише одне питання із конституційного референдуму 2000 р. (можливість розпуску парламенту Президентом України у разі, якщо він упродовж місяця не сформує постійно діючу парламентську більшість ), а інші питання з того референдуму відпали на різних стадіях законопроектної роботи народних депутатів.

На початку 2008 р. була висловлена ідея про проведення конституційної реформи через скликання Конституційної Асамблеї України. У лютому 2011 р. Президент України підписав указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї». За цим указом має бути створена Конституційна Асамблея для підготовки змін до Конституції України, призначається персональний склад Науково-експертної групи для розробки пропозицій щодо механізму створення і діяльності Конституційної Асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також аналізу концепцій реформування Конституції України. Ініціатором скликання Конституційної Асамблеї виступив перший президент України Л. Кравчук. Передбачалося, що формування асамблеї буде завершено у грудні 2011-го або січні 2012 року.

Навіть якщо вдасться скликати цю асамблею на початку 2012 р. до практичної реалізації конституційної реформи справа дійде ще не скоро. Потрібно не просто запропонувати концептуальні засади проведення конституційної реформи, розробити і узгодити у владних кабінетах проект чи нової Конституції, чи закону про внесення змін до чинної Конституції, підготовлений проект має пройти всенародне обговорення (навіть сталінська Конституція 1936 року проходила такий етап), обговорення у Верховній Раді України, отримати висновок Конституційного Суду України і тільки тоді ставити питання затвердження у парламенті чи на всенародному референдумі. За один рік реалізувати це нереально. До того ж вже маємо негативний досвід поспішного внесення змін до Конституції.

Правда конституційну реформу можна ще провести шляхом внесення комплексних змін до Конституції України у порядку, передбаченому розділом XIII чинного Основного Закону. Але в умовах підготовки до парламентських виборів у жовтні 2012 р. народні депутати згадають скоріше про реалізацію розділу II Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» і пообіцяють в черговий раз всім громадянам достатній життєвий рівень (достатнє харчування, одяг, житло), безкоштовну медицину, безпечне для життя і здоров'я довкілля, пенсії і так далі. На фоні підготовки до нових виборів зміни у функціонуванні державного механізму відійдуть на другий план.

Тому я вважаю, що в 2012 році очікувати проведення конституційної реформи не варто, про це свідчить як історична традиція, так і політичні реалії сучасної України.

Андрій Пижик, кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України КНУ ім. Тараса Шевченка, читає курс "Історія українського конституціоналізму".

09.12.2011
//www.fundgp.com/ua/publications/exclusive/148/
//ua.glavred.info/archive/2011/06/28/103500-2.html

Немає коментарів: