субота, 23 квітня 2011 р.

Яка модель підходить Україні?


Народовладдя передбачає сильну демократичну державну владу

Історія свідчить, що не завжди політична система, суспільний та державний лад, зафіксовані в конституціях різних країн, на певних етапах їхнього існування відповідали реальному політичному режиму, правам і свободам громадян.

Класичний тому приклад - сталінська Конституція 1936 року, яка за своїм змістом вважалася взірцем демократичної організації суспільства, проте в країні існував фашистський режим з політичними репресіями й голодомором. Тож суспільство природно зацікавлене у міцній, але демократичній державі, влада в якій формується шляхом волевиявлення більшості громадян.

Дієздатна - означає міцна

Сформована громадянами в демократичний спосіб влада має бути відповідальною перед ними, а вони, в свою чергу, зацікавлені, щоб ця влада була дієздатною, а значить, міцною. Слабкість влади завжди є наслідком слабкості демократії. Найслабкішими політичними режимами в їх гуманітарному вимірі були режими авторитарні.

Які ж висновки варто зробити для сучасної України? 20-річний досвід державної незалежності засвідчив нелегкий шлях перетворень. Маючи працьовитий і талановитий народ, природні багатства, великі науково-технічні можливості, ми не змогли реалізувати свій потенціал.

В основі всіх негараздів, які довелося пережити країні, лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. До запровадження президентської посади вона була парламентською республікою, та короткий час існування такої форми правління не дав змоги належно оцінити її ефективність.

З часу заснування посади президента (199[1] рік), з'яви відповідного закону про його статус до ухвалення нового Основного Закону в нас діяла по суті президентська форма державного управління, Президент був водночас главою держави і виконавчої влади, обирався всенародно.

Відповідно до Конституції 1996 року Президент залишився лише главою держави, а уряд став відповідальним перед ним. Тобто в країні була започаткована президентсько-парламентська форма державного управління. Восьмирічний досвід її існування не приніс відчутних успіхів на шляху розвитку української державності.

Попередній досвід не врахували

Зміни до Конституції від 8 грудня 2004 року перетворили країну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Неналежно продумана в науковому сенсі ця реформа призвела лише до критичного розбалансування влади, зробивши її надто слабкою й неефективною, практично не здатною забезпечити потреби суспільства.

Конституційний суд скасував зміни до Конституції 2004 року як неконституційні і повернув Україну до президентсько-парламентської форми правління.

На мою думку, яка грунтується на усталених канонах науки конституційного права та досвіді зарубіжних країн, у Конституції 1996 року за визначальними ознаками закладена все-таки не президентсько-парламентська форма управління, а своєрідна, властива саме Україні модель президентської форми.

Президентська республіка в різних варіаціях її форм властива багатьом демократичним державам. Класичною президентською республікою вважаються США.

Науковці зараховують до її головних ознак дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; обрання президента всенародно; поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; формування уряду президентом лише за обмеженої участі парламенту; відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; відсутність права глави держави на розпуск парламенту; відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які мають нести відповідальність за їх реалізацію.

Баланс противаг і стримувань

Цим характеристикам великою мірою відповідає Основний Закон від 28 червня 1996 року. Він також передбачає більш збалансований варіант стримувань та противаг, зокрема можливість дострокового припинення повноважень парламенту за ініціативою президента.

У цьому варіанті президент є главою держави і не очолює виконавчу владу, оскільки передбачається наявність Кабінету Міністрів.

Це, з одного боку, начебто обмежує повноваження президента, з другого - дещо послаблює його відповідальність за стан справ у державі. Однак конституційне положення, що Кабінет Міністрів відповідальний перед президентом, покладає на нього і відповідальність за діяльність уряду.

Президент призначає членів уряду, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих держадміністрацій та припиняє їхні повноваження, а отже, обсяг повноважень глави держави дає всі підстави стверджувати, що така форма державного управління скорше притаманна президентській.

Яка ж модель вітчизняного управління спроможна сьогодні вивести нашу країну з економічної кризи, підняти соціальну сферу на рівень європейських стандартів?

Оптимальний варіант вбачається в органічному поєднанні законодавчого оформлення державного управління зі здатністю тих, хто його здійснює, реалізувати владу в інтересах суспільства і держави.

Та чи суперечить сильна влада, яка нерідко асоціюється з авторитаризмом, основам громадянського суспільства, демократії та парламентаризму?

Звернімося до досвіду демократичних країн світу, в яких сильна влада організована в демократичний спосіб. Приміром, ніхто не заперечуватиме, що у США була і є сильна державна влада. Водночас не можна поставити під сумнів відсутність у цій країні демократії, розвинутого парламентаризму чи громадянського суспільства.

Країнам ЄС, які переважно є парламентськими, також властива сильна державна влада, та не в сенсі переваг примусових її механізмів (застосування сили проти власного народу), а в її організованості й ефективності, довіри до неї з боку громадян (гарантії прав і свобод, забезпечення розвитку економіки, належний рівень зарплат, соціальної сфери, правопорядку).

Така державна влада, побудована на демократичних засадах, не тільки не обмежує самоврядні начала у структурі влади загалом, а, навпаки, має бути зацікавлена у справжньому громадському самоврядуванні, яке, в свою чергу, є джерелом і основою ефективного управління та довіри громадян до неї. Сильна президентська влада зовсім не означає великої кількості державних службовців, які начебто мають її забезпечувати. Навпаки, вона має визначити оптимальну чисельність держапарату і сприяти значному її зменшенню.

Перші кроки нинішньої влади в цьому напрямі не можна не вітати. Важливо також, що це робиться одночасно з проведенням адміністративної реформи, яка не лише вдосконалює структуру управління, а й приводить її до потреб економічного і соціального розвитку суспільства.

Саме про це йдеться в законопроекті про центральні органи державної виконавчої влади, який зараз розглядається у Верховній Раді.

Віталій ЖУРАВСЬКИЙ, доктор юридичних наук
«Урядовий курєр», 23 квiтня 2011 р.
//www.ukurier.gov.ua/uk/articles/yaka-model-pidhodit-ukrayini/p/

//zushchiks.livejournal.com/4051.html
//www.museum.ru/imgB.asp?10511

Немає коментарів: