четвер, 24 лютого 2011 р.

Олександр Мороз: Конституція не потребує ніяких асамблей


Ющенко, Тимошенко, Янукович мають бути задоволені... Ці маніпуляції придумали різні “центри”, а не Кравчук... Комусь пахне європейською «Шанелью № 5», а комусь – нужником диктатури...

Лідер Соцпартії Олександр Мороз – 
співавтор нині чинної Конституції від 1996 року, апологет конституційний змін 2004 року, поборник парламентаризму. Соціалісти вибули з Верховної Раді на виборах 2007 року. Нагадаємо, що після альянсу СПУ з “Регіонами” 2006 року відбулися позачергові вибори, у результаті яких політсила Мороза зазнала поразки. Ми поставили Олександру Морозу кілька запитань, пише УНІАН.

ЮЩЕНКО, ТИМОШЕНКО, ЯНУКОВИЧ МАЮТЬ БУТИ ЗАДОВОЛЕНІ

Олександре Олександровичу, за півроку в Україні різко змінилася конституційна реальність. Спочатку коаліція відкрилася не лише для фракцій, а й для всіх бажаючих, потім рішенням КС одну Конституцію замінюють на іншу. Як вам було за всім цим спостерігати?

Характерно, що спекуляції довкола Основного Закону завжди велися в Україні високопосадовцями. Спочатку Леонід Кучма, підтриманий Леонідом Кравчуком та Іваном Плющем, вибив у парламенту право уряду (вдуматися!) писати закони – якщо ви пам’ятаєте, це називалося декрети. Проти такої авантюри зі мною виступило лише дванадцять депутатів. Розвал економіки, розграбування багатств країни – один із наслідків тієї авантюри. Згодом Кучма, ставши президентом, по всьому світу бідкався, що в нього немає права розпустити парламент, що той має бути двопалатний. Естафету незадоволення прийняв Віктор Ющенко, котрий, аби стати президентом, підтримав перший крок до європейської моделі управління, а після обрання відразу включився в боротьбу за скасування змін. Саме задля цього була неконституційна затія з виборами-2007, шахрайство з голосами щодо противників конституційного реваншу – соціалістів. Згодом особиста свара президента з прем’єром звела конституційні приписи до фігового листка. Проте вони мають тепер задоволення: є Конституція – 1996. Нехай з незаконним рішенням КС і бездіяльним у цьому відношенні парламентом, але… є. Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко мають бути задоволені.

Здавалося, мав би бути задоволеним і Віктор Янукович. Ніхто ж не подумає навіть, що йому не вистачає повноважень для влади чи немає хисту тримати її в руках. Уміння вже продемонстровано.

В чому ж річ? Чому такий бурхливий сплеск конституційних ініціатив, та ще й у далеко не підходящий момент? Не варто посилатися на банальність з приводу спроби закрити соціально-економічні негаразди політичним шоу довкруж Основного Закону. Для того за потреби інструментів вистачило б. Не хочу робити домисли, але сподіваюся, що Віктор Янукович уважно проаналізує ХТО і ЧОМУ добивається розпалювання конституційного скандалу. І яких наслідків, у т.ч. для самого президента, можна очікувати.

Можливо, «ходоки до президента» накидали йому доказів щодо необхідності змін. Цілком таке допускаю, тим паче, на шляху України в Європу треба «Європу» створювати в Україні. А для цього правова система має бути адаптована до європейської. Таку роботу розпочато в кінці 2004-го, до речі, за підтримки Віктора Януковича. І якби не регресивні рішення КС, потрібно було б лише змінити деякі статті щодо самоврядування, судової системи, прокуратури.

У будь-якому разі, змінювати дещо в Конституції слід. То в чому проблема? Президент – суб’єкт законодавчої ініціативи. Він має конституційне право створювати робочі групи, комісії тощо. Достатньо його розпорядження, щоб без визначення статусу надуманого, зайвого органу, без політизації, професійно і якісно, нехай би і під надійним керівництвом Леоніда Кравчука, група підготувала потрібні пропозиції. А далі – як визначено в Конституції. Якщо потрібно – то й через референдум. А забезпечення обговорення, експертизи, гласність… Це справа технології.

Роблячи це, слід подбати про відповідність «духу і букви» Конституції. З цього приводу деякі правники можуть зайти далеко, захоплюючись «духом», звинувачуючи інших у юридичному невігластві. Але, як мовиться в російській, трохи перефразованій приказці, «на нюх и цвет товарищей нет». Одному з нової редакції повіватиме європейською «Шанелью № 5», іншому – нужником диктатури. Конституція, при її всеохопній ролі й узагальненому утвердженні статусу правової держави, залишається при тому річчю абсолютно конкретною. Тільки в такому вигляді вона придатна до своєї виняткової функції. Мною пропонується шлях найкоротший, найефективніший. І головне, конституційний. Укотре повторю: біди України не в Конституції, а в її недотриманні.

ЦІ МАНІПУЛЯЦІЇ ПРИДУМАЛИ РІЗНІ “ЦЕНТРИ”, А НЕ КРАВЧУК

Чи вірите ви в Конституційну асамблею, створення якої проголосив пан Янукович? Днями він сказав, що попередній державний устрій не витримав випробовування кризою...

Видання указу президента про підтримку створення так званої Конституційної асамблеї завершує оформлення намірів, котрі декларуються деякими політиками уже тривалий час. Характерно, що найчастіше такі ідеї проголошували ті, хто займав високі державні посади. Показово також, що вони при тому нібито дбали про забезпечення реалізації права народу як джерела влади.

Ні в кого немає сумніву, що про право народу тут не йшлося і думкою його ніхто не цікавився. Це й не дивно, бо громадяни незадоволені не змістом норм Конституції, зокрема їхніх прав і свобод, а тим, що ці права не забезпечуються державою. Звідси закономірний висновок – не треба займатися маніпулюваннями довкола Конституції. Потрібно зосередитися на тих проблемах, котрі справді турбують людей. Адже Основний Закон не створює жодних перешкод для забезпечення людей роботою, навпаки - зобов’язує владу гарантувати людям соціальний захист, пенсії, стипендії, медичне обслуговування і безпеку… То давайте цим і займатися, а не придумувати якісь причини, через що конституційні норми в багатьох випадках стають формальностями, а Конституція не поважається громадянами.

Зрозуміло, що Основний Закон має вдосконалюватися постійно, виходячи з обставин, що складаються в результаті розвитку держави й суспільства. У Конституції якраз і передбачено порядок унесення змін (уточнень, поправок). Цьому присвячено її окремий ХІІІ розділ. Він викладений так, щоб обмежувати спокуси неврівноважених ініціаторів. Передбачено, наприклад, використання референдуму щодо найважливіших моментів державного та суспільного ладу, прав і свобод громадян. Та змісту розділу ХШ.

Схоже, що це якраз найдужче нервує бажаючих бавитися з Конституцією. Чому такий висновок?

Конституція не передбачає ніяких асамблей. До речі, в українському лексиконі слово «асамблея» вживається лише для позначення загальних зборів якоїсь міжнародної організації (Генеральна асамблея ООН, Парламентська асамблея Ради Європи тощо). Неточна дефініція орієнтує на оманливу логіку дій. І справді, у коментарях ініціаторів «асамблеї» (а дискусії з цього приводу в різноманітних «центрах», «лабораторіях» тощо ведуться вже не перший рік, не Л.Кравчук ініціатор ідеї) передбачаються різні варіанти, як «асамблеєю» замінити парламент. Там і референдум про потребу нової Конституції, і референдум про зміну змісту її ХІІІ розділу, і про можливість самою «асамблеєю» ухвалювати новий Основний Закон, і навіть про те, що її ініціативи не варто аналізувати в Конституційному Суді. А чому? Бо все, мовляв, заполітизовано: парламент, КС, уряд… А «асамблея» складатиметься зі «святих», які політикою не займаються, не займалися і зобов’яжуться (!) надалі не займатися, на державну службу не влаштовуватися і т.д. Що останнє – порушення конституційного права громадянина – до уваги не береться.

Аналітики з «центрів» і «лабораторій», не маючи, схоже, власних аргументів, посилаються на досвід колишніх країн Східної Європи, на Італію, Португалію, Венесуелу, Індію і т.д. Говорять при тому про реалізацію установчого права народу шляхом проведення Установчих Зборів, котрі й утверджують Основний Закон. Правильно пишуть. Так було. Але у всіх випадках – при становленні нових держав або нового суспільного ладу: в Індії – після її колоніального стану, в Італії і Португалії – при переході від фашистської диктатури до демократії, у Румунії, Болгарії… – при зміні соціалістичного на капіталістичний лад, у Бельгії, США, Норвегії – при прийнятті взагалі першого закону, що започатковував державність.

А що започатковуємо ми? Мати треба на увазі, що використання інструменту «асамблеї» потребує спочатку змін у ХІІІ розділі Конституції, а їх можна ввести лише референдумом. Референдумом про… «асамблею». Хіба це на здорову голову придумано? І нащо це, зокрема, Леонідові Кравчуку та Віктору Януковичу? Щоб під «асамблейні» питання начіпляти інші, розсварити людей, втратити державу? Ми через 20 років існування держави починаємо демонструвати сумнів у тому, що вона «ще не вмерла»? Та ні, вона жива і була б здоровішою, якби на її організмі не заводилися різні утворення з сумнівними функціями.

ЮЩЕНКО Й ТИМОШЕНКО НІКОЛИ Б НЕ СТВОРИЛИ РОБОЧОГО ТАНДЕМУ

Минулі вибори президента відбулися без потужного лівого кандидата, участь Симоненка у виборах була чисто номінальна. Чому ліві сили так скомпрометовані? Ви не жалкуєте, що колись стали спікером від більшості з “Регіонами”?

Ситуація коментувалася мною не раз, повторюватися не варто. Тим паче щоб не наговорити чогось зайвого про номінальних сусідів у політичному спектрі.

Про головування в парламенті та альянс... У мене складається враження, що людям зручніше користуватися пропагандистськими стереотипами, ніж об’єктивністю. Мені ні за що виправдовуватись і ні за чим шкодувати. Я брав на себе відповідальність за організацію інститутів влади в конкретних не мною створених умовах. Домовленість між ПР і НУ була вже оформлена угодою. Заважала тому лише одна обставина – на Майдані не “регіонали”, а соціалісти виступали за зміну режиму. Що вже пройшло два роки, за які НУ і БЮТ побили горшки (пригадайте скандальну відставку уряду у 2005 році), що за цей час НУ і БЮТ сприймали соціалістів ворогами і вибори – 2006 це демонстрували, – усе це ніби не мало значення. Що на виборах ми казали: «Усі вони однакові, ліберали». Для Віктора Ющенка альянс НУ і ПР був бажаним (і логічним, додам). Але для цього слід було довести неможливість створення іншої коаліції, тобто виправдати його перед своїми виборцями. Знайшли привід: соціалісти – зрадники. То вони хочуть посади спікера (погодженої завчасно), то пізно від неї відмовились, то не хочуть підтримати кандидатуру спікера від Ющенка (коли ми погодилися на Єханурова, його замінили на Порошенка, щоб чехарду з владою розтягнути ще на 3 – 4 місяці, і т.д.), то просто не голосують разом з БЮТ і НУ… У будь-якому разі ярлик був уже підготований, через це треба було пройти. Моя помилка – не використовував усі можливості для пояснення людям того, що відбувалось. Сподівався на те, що Віктор Ющенко схаменеться, а для користі справи не треба президента зайве «проявляти». Сподівався і на час, люди й самі дозріли б до розуміння суті.

Не сталося. Зате за 5 років люди мали змогу переконатися: я був правий! Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко ніколи б не створили робочого тандему. Їхні особисті амбіції та інтереси того не дозволяли! Це очевидно.

А що дорого коштувало партії і мені? Те, що ми, не зважаючи на оббріхування, взяли практично майже той процент, що й на виборах – 2006, тільки у 2007 році адміністрація «демократичного» президента знищила наші результати, особливо в Закарпатській, Одеській та інших областях, де в нас були найвищі показники. А суди й виборчі комісії і тоді діяли «в межах закону», як і під час комунальних виборів 2010 року. Тепер організатори ще тієї «адміністрації» в структурах нової влади.

Так, для партії відсутність у парламенті – демонстрація неуспіху. Прикро, це втрата можливостей для боротьби за наші програмні цілі. Але для суспільства – це ще більша втрата. І вона теж – через користування згаданими стереотипами.

КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ ОРГАНІЗУВАВ НЕ Я, А ЛЕОНІД КУЧМА

Суспільні настрої зараз дуже пригнічені. Журналісти шукають, де, як і в чому люди помилилися. Порівняно з Януковичем президент Кучма виглядає супердержавником. Він та його рідні кажуть, що саме касетний скандал звів Україну зі шляху реформ, згубив її імідж. А батьком касетного скандалу ви можете вважатися так само, як і батьком Конституції. Ви переконані, що вчинили тоді правильно?

Хто й чого з президентів варті – покаже час. Порівняльні оцінки – не моя тема сьогодні. Думки рідних Леоніда Кучми можна пояснити, тим паче, якщо вважати розвал економіки й усього, що можна розвалити, – реформами. Згубив імідж держави й організував так званий касетний скандал не я, а Леонід Кучма. Не я ж вів розмови про Георгія Гонгадзе (а це лише мікроепізод (!) для демонстрації управління).

Я вчинив так, як був зобов’язаний за Конституцією, законами й совістю. У правильності кроків переконаний абсолютно.

А якби ви пішли з плівками до Кучми, якби розкрили карти? Могло бути, що влада мала б імпульс до самоочищення, а Україна – еволюційний шлях демократизації?

Цікаво... Розкажіть, як би це виглядало... Політика – не гра в карти. Тим більше, махлювати… Це не моє. Навіть у картах. А потім у душі все життя носити: «Вибач, Гіві, тебе вбили, щоб… демократія розвивалася»? Злочин урівноважується карою. Так будуються суспільні відносини. Цим торгувати не можна. Особливо, коли ціна – життя людини.

Ще один приклад. Я зустрівся з Леонідом Кучмою. Так, мовляв, і так, є інформація, що в Америці розгориться скандал щодо «Кольчуг». Треба його не допустити. Є змога.

“А-а, це те, що одягати?” – зіграв розумника мій співбесідник.

“Вибачте, тоді нема про що говорити”.

«Кольчуги» в Іраку знайшли. При зустрічі запитав про це в Олбрайт. Вона делікатно промовчала. Видно, був на той час у чомусь інтерес вищий, ніж справа про незаконну торгівлю зброєю...

Вибачте, усі ці питання диктуються гірким визнанням, що напівавторитаризм Януковича першого року значно гірший від напівавторитаризму Кучми його десятого року.

Ми (суспільство в цілому) часто розумні заднім числом. Треба було підтримати соціалістів. Можливостей було багато за 20 років. Не сталося. Та й журналісти часто мовчали там, де мовчати не можна, або вибирали зручну позицію. Хіба не так? Хіба не видно, що видалення соціалістів упродовж принаймні двох останніх років з інформаційного простору, - це установка. А ми ж усі нібито за свободу слова, за демократію.

Пукача визнано винуватцем смерті Георгія, замовником визнано Кравченка. Ви з такими результатами розслідування згодні?

Це дурниця, я вже не раз про це казав. Відповідь тільки на одне питання (а слідство зобов’язане її одержати) проллє світло на всю справу: хто розпорядився і для чого перевезти останки журналіста з Рокитнянського району під Таращу? Нехай журналісти ставлять це питання прокуратурі й суду. Воно цілком логічне.

Родина Кучми думає, що касетний скандал замовлено іншою державою. Ви припускаєте, що Гонгадзе могли вбити, що “підігнати” це під плівки?

Тут не треба нічого припускати, адже слідство нібито проведено і ніяких «слідів» іноземних держав не виявлено. Узагалі про таке соромно говорити, люди ж то в нас не примати. Не треба їх ображати пропагандою ідіотичних версій.

Може продовжимо тему? А яка держава «замовила» криворізьку провокацію і чому чоловік безневинно провів 5 років за гратами? Чому президент особисто мало не щодня контролював те слідство?

А чому не розслідувано до кінця вбивства Малєва, Гетьмана, Чорновола, отруєння Ющенка, «подвиги» Лозинського? Це теж «сліди» іноземних держав, чи все-таки їхні «агенти» в нашому взутті? Правда, де воно тепер наше…

Лана Самохвалова, 24 лютого 2011 р.
//www.unian.ua/news/422874-oleksandr-moroz-konstitutsiya-ne-potrebue-niyakih-asambley.html

1 коментар:

imho сказав...

Конституція не передбачає ніяких асамблей.
А. Мороз | 23.02.2011

Склад Конституційної
Асамблеї | 17.03.2012

МОРОЗ Олександр Олександрович - голова Соціалістичної партії України (за згодою)
http://constituanta.blogspot.com/2012/05/3282012.html