пʼятниця, 16 травня 2008 р.

Пропозиція фашизму, або про яку державу мріє Юлія Тимошенко


Коментар до проекту 
Конституції від БЮТ

Хід конституційного процесу в Україні, започаткованого президентом Віктором Ющенком, останнім часом спотворився політичними спекуляціями, шантажем і неправдою.

Підготовка змін до Конституції стала інструментом політичної боротьби, коли замість зміцнення демократичних інститутів, збалансування влади пропонуються до втілення, по суті, механізми згортання демократії та утвердження авторитаризму. Авторитаризму, який неминуче перетвориться на тиранію.

Ця загроза спонукає мене, як посадову особу, політика і громадянина, виступити із превентивними застереженнями. Ціна питання – майбутній розвиток України – надто висока, щоб сором’язливо замовчувати плани тих, хто відносить себе до демократичного табору і називає союзниками чинного президента, але хоче силоміць запровадити модель держави, обнесеної колючим дротом.

Йтиметься про проект Конституції, розроблений БЮТ, який ця політична сила планує винести на розгляд Верховної Ради.

Одразу наголошу: розрахунок на конституційний бліцкриг - марний. Команда президента зробить все від неї залежне і можливе, щоб нова Конституція стала джерелом якісної еволюції, а не революції чи руйнації.

Ми застосуємо весь наданий законом арсенал засобів, щоб відвернути загрозу трансформації України в державу тільки однієї і тільки для однієї людини. Нас не введуть в оману ні красиві гасла, ні скрадливий голос, ані білі шати.

Так само не підірвуть нашу рішучість ні брехливі заяви, ні наклепи та провокаційні кампанії. Президентська команда готова як до відкритої, коректної дискусії, так і до жорсткого протистояння.

Прикро, але змістовний діалог з одним із учасників демократичної коаліції – БЮТ – поки не клеїться. Дуже важко вести розмову, коли твій візаві охоплений істерикою. Надважко налагоджувати діалог, коли інша сторона поводиться, немов дитина, якій відмовляють в такій бажаній іграшці.

Але якщо ця іграшка – не для дитячих забавок, то поступки неможливі. Мало хто готовий дати погратися своєму найулюбленішому чаду з бойовою гранатою. Не дозволив - і дитина одразу ж верещить, що їй усі заважають жити, вона всіх ненавидить та зживе зі світу.

Думаю, алегорія зрозуміла. Все надто серйозно: на кону – держава і влада, тому й затьмарює розум спокуса перехопити їх в своє розпорядження, володіти одноосібно і крутити-вертіти, як заманеться.

Порівняв конституційні апетити БЮТ із гранатою не випадково. Адже зміни до Конституції, які пропонують "біло-сердечні", вкрай небезпечні для життя нашої держави. Вони, фактично, спрямовані на встановлення в Україні режиму, тотожного владі в гітлерівській Німеччині.

Пройдімося разом по найбільш визначних місцях "країни Тимошенко". Країни, в якій права й свободи громадян не розширюються ні на йоту, натомість уся влада передається канцлеру. Точніше, судячи із передбачених для нього в бютівському проекті Основного Закону обсягу повноважень - рейхсканцлеру.

Отже.

Статтю 36 Конституції БЮТ хоче доповнити положенням про неможливість оскарження партійних рішень у суді. У цю статтю також пропонується додати норму про фінансування партій, що пройшли у парламент, із державної скарбниці. Таким чином, вище Закону ставляться корпоративні, фінансові та приватні інтереси партійних бонз.

Більше того, якщо партійним структурам заманеться створити свої штурмові загони (як це свого часу зробив Гітлер), то держава не тільки не зможе цього не допустити, а й буде зобов’язана фінансувати "неоесесівців" із бюджету. Наголошую: у розділі про права та свободи людини передбачено тільки розширення прав для власників контрольного пакету партійних акцій.

Йдемо далі. Особливої уваги заслуговують побажання БЮТ до статті 77, щодо виборів до Верховної Ради. У статтю пропонується новація: партія може змінювати черговість кандидатів у своєму виборчому списку протягом семи днів після затвердження результатів голосування.

Тільки уявить собі, які безмежні можливості відкриваються для зловживань із партійними списками! "Демократичний" БЮТ вважає цілком нормальною норму, за якою лідер партії (вождь, фюрер) за власним бажанням може змінювати волю виборців.

При цьому не зрозуміло, чи йдеться про зміну порядку місць лише для тих, хто пройшов фільтр голосування (БЮТ пропонує відкриті списки), чи мається на увазі перегляд списків із врахуванням і тих кандидатів, які за підсумками виборів опинилися поза прохідною частиною.

У такому разі за списком будь-якої партії та блоку, наприклад БЮТ, до Верховної Ради може потрапити не тільки Віктор Медведчук, а, скажімо, якийсь серійний убивця.

Ще однією відзнакою нової редакції 77 статті є пропозиція зменшити виборчий бар’єр до 1%, але проводити вибори у два тури, коли до другого туру допускаються дві партії, які набрали найбільшу кількість голосів. В підсумку вимальовується система "переможець отримує все".

За такого варіанту вибори у нас перетворяться на нескінченну лихоманку. Кампанії будуть запеклими та брудними, бо їхні учасники не вельми перебиратимуть методами. Доведеться забути про стратегічний розвиток держави, системні реформи - тобто про все те, що вимагає зважених, вдумливих та інколи непопулярних рішень.

Політичні сили змагатимуться за те, хто більше сподобається виборцеві – ширше усміхнеться, розповість солодшу казочку і роздасть найбільше цукерок. Чи може суспільство і держава витримати такий політичний екстрім кожні кілька років? Відповідь – ні.

У цьому зв’язку спадає на думку одна історична аналогія. Латинська Америка, 1950-70-і роки минулого століття. Евіта Перон - особа, з якою любить себе порівнювати Юлія Тимошенко. Актриса, яка стала дружиною президента. Вона перекачувала мільйони доларів з державного бюджету на програми соціальної допомоги, не забуваючи і про свої рахунки у банках Швейцарії.

Це оберталося економічним крахом для країни, але привертало фанатичних прихильників до особи популіста. Як казала сама Евіта Перон, "мій найбільший страх у житті – бути забутою".

Таким людям байдуже, як їхні дії відіб’ються на житті їхньої країни та її громадян. Головне – сяяти тут і зараз, не відповідаючи за наслідки. Тому розробники бютівської Конституції передбачають захисні механізми.

Для того, щоб таку систему зацементувати, зробити партійних функціонерів слухняними виконавцями будь-якої, навіть злочинної, волі канцлера, БЮТ змінює статтю 78 і дозволяє народним депутатам бути міністрами.

Можна лише уявити, що може накоїти міністр із депутатською недоторканністю. Отже, Юлія Тимошенко санкціонує та законодавчо закріплює корупцію на найвищому державному рівні. Крім того, це означає можливість одночасного наділення однієї і тієї ж особи законодавчими та виконавчими функціями.

Тут важко уникнути паралелі з сумним досвідом Паризької комуни, яка одночасно приймала і втілювала свої революційні закони…

Повертаючись до запропонованого БЮТ конституційного закріплення режиму найбільшого сприяння корупції, зверну увагу на пункт про відставку Генерального прокурора за поданням 150 народних депутатів.

На практиці це означатиме, що проти прем’єра, міністрів та депутатів більшості ніколи (!) не буде порушено кримінальної справи, оскільки не встигне Генеральний прокурор поставити свій підпис на відповідних документах, як залишиться без посади.

Під контролем уряду та залежної від канцлера більшості також опиняються Національний банк, спеціалізовані державні органи.

Корекція статті 81 передбачає запровадження імперативного мандату. Народний депутат втрачає повноваження автоматично після виключення з фракції за рішенням керівного органу партії, читай - господаря партії. Таким чином, зв’язок між партією і депутатом ставиться вище за зв’язок депутата з виборцями, а воля партії – вище волі народу.

Саме така норма сьогодні застосовується в ряді далеких від демократії країн, наприклад, на Кубі. Натомість в розвинених демократіях (Франція, Великобританія, Іспанія, Італія) депутати обстоюють власне розуміння національних інтересів, а не "лінію партії" (було колись таке сталінське визначення).

Набувають гіпертрофованих обсягів повноваження Кабінету Міністрів. Підсилені партійною диктатурою, вони перетворюють керівника уряду на рейхсканцлера. Він має необмежені царські права, але вільний від будь-якого контролю, оскільки і силові органи, і парламент знаходяться під безпосереднім впливом прем’єр-міністра.

А якщо врахувати ту обставину, що Конституція не обмежує термін перебування прем’єр-міністрів на посаді, в Україні може встановитися пролонгована парламентська диктатура.

Якби бютівські автори писали Основний Закон не під свого шефа, вони щонайменше мали б передбачити ліміт терміну повноважень прем’єра двома поспіль скликаннями парламенту.

Поки лідерка БЮТ прагне поєднати владу а-ля фюрер і славу аргентинської популістки Евіти Перон, а оточення Тимошенко намагатиметься вгадати ще невисловлені побажання своєї господарки, суспільству та країні загрожуватимуть небезпечні експерименти.

Чи хоче український народ жити за Основним Законом, який позбавляє його можливості впливати на владу та запроваджує в країні тоталітарний режим?

Очевидно, недарма Юлія Володимирівна з жахом сприймає навіть ідею запитати думку суспільства на референдумі. Бо знає відповідь.

16 травня 2008 р.
Віктор Балога, глава секретаріату президента України
//www.pravda.com.ua/articles/2008/05/16/3439031/
Фото з сайту Разом

Немає коментарів: