суботу, 30 червня 2012 р.

Віктор Янукович: сеанс конституційної самореклами


Ні, не з Днем Конституції привітав громадян України Віктор Янукович. Він привітав їх із собою, зі своїм перебуванням у президентському кріслі.

Коли вітають подружжя з річницею весілля, якось не заведено казати: часи, мовляв, змінилися, тож настав час чоловікові й дружині пошукати собі нові пари. Коли вітають людину з ювілеєм, нікому й на думку не спаде тільки й вести мову, що от би відправити ювіляра на пенсію, а на його посаду призначити когось нового.

Президент України Віктор Янукович, відкинувши умовності (часи ж бо змінилися), саме в такому ключі витримав своє звернення з нагоди Дня Конституції: «Шістнадцять років тому молода українська держава прийняла Конституцію - Основний закон нашої країни. Він закріпив статус України як незалежної, демократичної та правової держави. Країни, в якій найвищою соціальною цінністю є людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека. Динамічний розвиток України та світу ставить перед нами нові завдання».

Ні, хоч що кажіть, а Віктор Янукович - президент-новатор. Із чим зазвичай зверталися в День Конституції до українців усі попередні президенти? Із банальними привітаннями. Ніхто тих привітань тепер і не пригадає. Нинішній президент виголосив не менш ніж звернення. Як і належить не просто політикові, а державному діячеві й, не побоюся цього слова, вождеві народному.

Узагалі-то, після того, як телеканали та радіо анонсували трансляцію звернення президента, стало якось не по собі. Бо так уже заведено: глави держави виступають зі зверненнями до громадян зазвичай тоді, коли сталося щось надзвичайне й, здебільшого, аж ніяк не приємне. Фраза «Шановні співвітчизники!», з якої почав президент своє звернення зі звичною для нього інтонацією, теж нічого доброго не віщувала. А виявилося, що мова всього лише про День Конституції. І як же потеплішало одразу на душі! Як спокійно стало, як затишно! Ні, хоч що кажіть, а підняти настрій наш президент уміє.

Тож учитаймося в наведені вище слова. Динамічний розвиток світу - то, поза всяким сумнівом, дуже вагома причина змінювати Конституцію однієї окремо взятої України. Із динамічним розвитком самої України дещо цікавіше. Ще одна цитата: «Оновлення Основного закону - це, фактично, основа нашого сучасного державотворення. Це - фундамент модернізації країни і наш обов'язок перед майбутніми поколіннями». Щодо обов'язку перед майбутніми поколіннями - то як часто той обов'язок треба виконувати? Тобто, як часто він вимагає змінювати Конституцію? Хто й коли його, той обов'язок, на нас поклав? Що ж до модернізації країни... У благополучних країнах модернізація - це постійний і безперервний процес. Але чомусь конституції свої вони безперервно не змінюють - ледарі, мабуть, безпросвітні.

От що вже зовсім важко зрозуміти, то це такий пасаж президента: «І сьогодні я закликаю все суспільство, всіх, кому не байдуже майбутнє держави, долучитися до оновлення Основного закону». Воно, звісно, дуже добре було б (адже відомо, що в Україні геть усе суспільство - то компетентні фахівці з конституційного права), от тільки як це зробити? Як пересічний українець - член суспільства, якому не байдуже майбутнє держави - може сказати своє вагоме слово, у який спосіб і за якою процедурою? Та ще й так, щоб його слово бодай хто-небудь почув - не кажучи вже про те, щоб розглянув по суті?

Ні, не хочеться вірити, що президент це сказав просто так, задля красного слівця, не вкладаючи у свої слова жодного змісту.

«Переконаний, лише спільними зусиллями можна змінити країну на краще. Разом ми збудуємо сучасну, сильну, заможну Україну, - сказав Віктор Янукович. - Країну, де кожен громадянин справді відчуватиме захист своїх прав, гарантований державою». І під кожним із цих слів хотілося б підписатися - можливо, навіть по декілька разів. Одного тільки шкода: президент так і не сказав, скільки разів треба ухвалювати нову Конституцію, щоб одного чудового ранку (чи, може, вечора) все це взяло й стало реальністю. Може, оновлювати Конституцію щодня, а то й двічі на день? Може, закинути всі буденні справи, а тільки й виконувати магічний ритуал зміни Конституції? А може, під час ухвалення нової Конституції якесь заклинання треба вимовити - щоб вона тут само запрацювала, а не залишилася на папері?

Дуже хотілося б дізнатися відповідь на одне дріб'язкове запитання: що саме не влаштовує Віктора Януковича в нині чинній Конституції? Які її положення гальмують «динамічний розвиток світу»? Але у зверненні президента шукати цієї відповіді марно. Як, боюся, й у повному на даний момент зібранні його публічних виступів. Так само марно шукати відповідь і на інше запитання: яким хотів би бачити президент новий конституційний устрій, які фундаментальні положення він хотів би до нової Конституції включити - бодай у загальних рисах. Як має виглядати омріяна модернізована Україна. Головне - вступити в бій, а там видно буде?

Утім, навіщо всі ці запитання? Президент - непересічний державний діяч - вирішив подарувати народові нову Конституцію, тож усі ми хоча б за це мусимо бути йому дуже й дуже вдячними. Зрештою, навіщо взагалі нам та Конституція, коли є в нас такий президент?

От тільки раптом за два місяці, 24 серпня, виявиться, що й сама незалежна Україна взірця 1991 року безнадійно відстала від «динамічного розвитку світу»?

Якщо ж серйозно... Ні, не з Днем Конституції привітав громадян України Віктор Янукович. Він привітав їх із собою, зі своїм перебуванням у президентському кріслі. Що ж, ми привіталися. Щиро дякуємо.

З відгуком Інни Долженкової про конценрт на Першому національному на День Конституції можна ознайомитися тут.

Борис Бахтєєв для «Телекритики» 30-06-2012
//www.telekritika.ua/view/2012-06-30/72970
//zaxid.net/home/showSingleNews.do?pro_uyavnu_i_realnu_stabilnist_rezhimu&objectId=1250055

Що святкуємо, братове?


Мабуть, коли на Першому національному в концерті на День Конституції Лобода виходить у сукенці «по саме нікуди» й співає про «Мішку», а солістка «Інді» оповідає, як вона «хотела твоё тело», це має символізувати конституційне право талантів на повну самореалізацію

Цього року День Конституції розтягли на цілих чотири вихідні, майже як новорічні чи травневі свята. Безумовно, аграрно стурбована частина працездатного населення країни такій оказії потрудитися на майбутній урожай дуже зраділа. Інша частина, не обтяжена глобальними проблемами кризи продовольства, наввипередки поскакала в зони відпочинку на шашлики. Ще інша скористалася нагодою й чкурнула перепочити від офісних буднів десь на заморських курортах.

Тим, що всі вони своїм тривалим відпочинком завдячують святу, яке мало би теоретично бути «завжди з тобою», а саме - Дню Конституції, ніхто з представників означених категорій не переймався. Ба більше, навряд чи хто з наших пересічних громадян бодай раз за 16 років (час існування Конституції України часів незалежності) розгортав синьо-жовтий томик. Проте від тих самих «пересічних» вимагати знання Основного Закону країни напам'ять просто смішно, адже вони чудово знають, що жодна, навіть найкраща Конституція не допоможе їм здобути якісну освіту чи вилікуватися в муніципальних лікарнях.

І бог би з ним, але проблема в тому, що навіть президент країни, вітаючи українців зі святом, виглядав чомусь дуже невпевнено. Віктор Янукович, регулярно з'являючись на екрані 28 червня зі своїм зверненням до українців, наголошував не стільки на тому, що в нас нині - День чинної Конституції, скільки на тому, що назріла необхідність її змінювати. Чому? Бо життя в нас, бачте, сильно модернізувалося, тож треба й Основний закон модернізувати.

Телеканали ж узагалі реагували на свято мляво. У святкових сітках комерційних телемовників не знайшлося жодної шпарини для згадки про те, чому в їхніх програмах на цілих чотири дні запанувала святкова верстка.

Чого не можна сказати про Перший національний, якому з огляду на статус сам бог велів щонайдокладніше розтлумачити нетямущому глядачеві, чому йому дали такі тривалі вихідні. Проте «на розігрів» телесвята Перший подав десерт у вигляді двогодинного концерту, присвяченого Дню Конституції (забувши при цьому в титрах поставити кому перед дієприкметниковим зворотом). Утім, перед концертом показали ще п'ятихвилинку про Пилипа Орлика з циклу «Обличчя української історії», а опісля показали історичні кадри ухвалення Конституції 28 червня 1996 року Верховною Радою України.

Кілька слів про сам концерт. Добір виконавців, серед яких, згідно з останніми трендами, не було жодного всесвітньовідомого митця з України (хоч таких у нас чимало і в опері, і в балеті, і в інструментальному мистецтві), не викликав ані особливого подиву, ні надмірного захвату. Дорогу дали як молодим (Матіас, гурт «Інді», Роман Полянський, Ірина Федишин та багато інших), так і «маститим» - Ніні Матвієнко, Світлані та Віталію Білоножкам, Степанові Гігі й навіть «нашому всьому» Іво Бобулу. Вийшла така собі збірна солянка, покликана задовольнити будь-які смаки всіх вікових категорій. Мабуть, коли Свєта Лобода виходить у сукенці «по саме нікуди» й співає про «Мішку», а солістка «Інді» оповідає, як вона «хотела твоё тело», це має символізувати конституційне право молодих і не надто талантів на повну самореалізацію. Принаймні з репертуару виконавців, за поодинокими винятками, можна було зрозуміти саме так.

Ведучі, Ольга Сумська та Віталій Борисюк, своїми коментарями не заважали насолоджуватися концертом, бо, як той Пилип із конопель, вигулькнули на екрані лише раз, привітавши всіх із Днем Конституції. На тому їхня місія скінчилася.

Після концерту й неминучого того дня чергового показу привітання президента Перший транслював спецвипуск програми Олеся Терещенка «Про головне». Героєм її став Леонід Кравчук, глава новоствореної Конституційної асамблеї, покликаної напрацювати зміни до Основного закону. «Ну, нарешті, з перших рук дізнаюся, що саме не так із нашою вистражданою 16 років тому Конституцією!» - подумала я і зручніше вмостилася в кріслі.

Однак ані в цьому спецвипуску, ні пізніше, в програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му, від першого президента України почути чітке і ясне, без жодних можливостей для кривотлумачень, пояснення, чому саме тепер знадобилося змінювати Конституцію, не вдалося.

Шановного Леоніда Макаровича, складається таке враження, просто «кинули під танк», а може, й спеціально призначили головою Конституційної асамблеї, щоби він вивчив правильні слова і грамотно роз'яснював особливо допитливим необхідність зміни Конституції. Тим паче, наразі з чинної влади фахово коментувати конституційний процес у країні може (чи просто погодилася під тиском?) лише радник президента, начальник ГУ з питань конституційно-правової модернізації АП Марина Ставнійчук. Відома, до речі, своєю колишньою відданістю президентові Ющенку, а отже, її теж можна «під танк»!

Тим часом, повертаючись до спецвипуску «Про головне» з Леонідом Кравчуком, зауважу: всі його відповіді на запитання ведучого Олеся Терещенка були дуже переконливими в історичній частині інтерв'ю і, навпаки, досить плутаними, коли йшлося про обґрунтування нового конституційного процесу. Скажімо, коли перший президент говорив про чвари між Ющенком та Тимошенко, ноги яких росли з Конституційної реформи 2004 року, а отже про необхідність повернутися до модернізації Основного закону задля зміцнення порядку в країні, це ще якось можна було проковтнути. Але коли Леонід Макарович обмовився, що лише народ, незалежно від влади, залишиться, стало зрозуміло: він сам не вірить в успіх такого безнадійного заходу, як новітній конституційний процес. Задля обґрунтування його необхідності шановний політик використовує ту саму мантру, що і його нинішній наступник - життя йде вперед дуже швидко, і саме тому нам треба модернізувати Конституцію.

Того ж вечора, в інтерв'ю одному з ведучих «Часу. Підсумків дня» Романові Чайці, Леонід Макарович був трохи відвертішим, висловивши крамольну думку про нелегітимність повернення країни до Конституції 1996 року і навіть про можливість покарання суддів КС за те, що вони ухвалили рішення, на яке не мали права. Проте це, спохватився екс-президент, може зробити лише закон, ухвалений ВРУ за поданням президента. Адже Конституцію, за законами України, може ухвалювати чи змінювати лише Верховна Рада. На запитання Романа Чайки про те, що, повернувшись до «старої» Конституції, чи не відмовили судді КС чинному президентові в його легітимності, пан Кравчук цілком казуїстично відповів, що в нас закон зворотної дії не має, тож президент може почуватися обраним абсолютно легітимно.

Під час цього інтерв'ю з'ясувалося: зміни до Основного закону знадобилися тому, що в «найкращій Конституції Європи» майже всі статті суто декларативні, а отже треба працювати не рік і не два, щоби їх докладно «виписати». Приміром, славнозвісні права на безкоштовні медичне обслуговування та освіту, а також на працю. Їх, заспокоїв патріарх українського політикуму, ліквідовувати не збираються, але асамблея «пропише» соціальні розділи так, щоби права громадян можна було реально виконувати. І насамкінець додав свою улюблену тезу про народ як єдине джерело влади.

У тій-таки програмі «Час. Підсумки дня» Марина Ставнійчук намагалася зробити акцент не на суті майбутніх змін до Основного закону, а на тому, щоб забезпечити їхню легітимність чіткою процедурою внесення.

Тож День Конституції на нашому телебаченні перетворився на щось дуже погано артикульоване й тому незрозуміле. Державний Перший національний явно відбував номер, а на 5-му так і не спромоглися розібратися, чим же така погана наша «найкраща» Конституція, що її терміново треба міняти.

То що ж ми все-таки святкували 28 червня? На думку спадає давній російський каламбур про їхнє свято 12 червня (тепер воно називається «День России»): «День независимости России от Конституции». Цей сумний жарт, на жаль, давно став правдою і в наших реаліях.

Інна Долженкова для «Телекритики» 30-06-2012
//www.telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2012-06-30/72972

//www.mk.ru/merinov/

Государство - это я!


Пожалуй, самой короткой конституцией можно назвать высказывание некоего европейского монарха: «Государство – это я!». Но вообще-то конституции и своды законов всегда были правилами, обязательными к исполнению рядовыми гражданами, иногда исключая рабов, всегда исключая тех, кто эти законы отслеживает и проводит в жизнь.

Так или иначе, конституция является основным законом, предписывающим якобы неукоснительное его исполнение. Термин «антиконституционность» появился, видимо, потому что некоторым гражданам данного государства не хочется придерживаться конституции. Конституционный суд призван отслеживать соответствие конституции законов и подзаконных актов высших исполнительных органов государства, что указывает на необязательность достаточной образованности для законодателей и чиновников высшей исполнительной власти. Это фактически признается самим существованием конституционных судов.

Представим себе, что некий гражданин, потрясая книжечкой конституции, ходит по инстанциям, доказывая свое право на справедливость. Чиновник любого ранга на основании множества законов, прошедших проверку конституционного суда, с легкостью докажет, что само хождение данного гражданина с конституцией наперевес по инстанциям является нарушением конституционных прав гражданина чиновника. Таким образом, конституция не является законом, гарантирующим защиту прав общества и каждого его члена.

Но, может быть, конституция определяет обязанности государства перед обществом и каждым его членом? Если это так, то государство обязано неукоснительно выполнять все свои обязательства, прописанные в конституции. Например, если написано, что гражданин имеет право на жилье, то обязанностью государства является предоставить любому бомжу по месту его регистрации жилье, достаточное хотя бы для осуществления его права на отдых и хранение его личных вещей. Однако государство имеет множество законов и подзаконных актов, позволяющих уклониться от выполнения таких и подобных им обязанностей.

Именно такая ситуация, видимо, и породила известную «одесскую» пословицу: «Иметь право и иметь – это же ж две большие разницы!»

Таким образом, напрашиваются выводы:

1. Конституция не является законом прямого действия;

2. Конституция не является основным законом, защищающим права общества;

3. Конституция не является инструментом, обеспечивающим исполнение обязанностей государства перед обществом.

Следует заметить, что приведенные выводы справедливы для большинства стран, не могут являться признаком, определяющим «качество» власти в отдельно взятой стране.

До тех пор, пока не будут опровергнуты приведенные выводы, пока конституция не станет законом прямого и обязательного действия, все переписывания конституции и «ломка копий» около ее содержания будут простой детской забавой и увлекательной игрой верхних эшелонов власти, а при хорошей рекламе еще и отвлечением рядовых граждан от насущных нужд.

Константин Пахотин, «Тогда да, тогда конечно...», 30.06.2012
//blog.liga.net/user/pakhotin/article/9516.aspx

//www.business-citation.ru/

пʼятницю, 29 червня 2012 р.

Несуверенна Україна


Напередодні чергової річниці святкування Дня Конституції України Президент своїм указом створив Конституційну асамблею. На думку Глави Держави, Основний Закон повинен зазнати змін, які б об'єднали суспільство і посилили розпочаті в державі реформи. Опозиція ж оптимізму влади не поділяє і вважає, що конституційна реформа – лише привід для посилення і концентрації влади в одних руках, а однією із перших змін до Конституції може стати зрівняння у правах української і російської мов.

Питання внесення змін до Конституції постають в Україні із завидною регулярністю: одні президенти їх вносять задля виконання політичних зобов'язань перед партнерами за коаліцією, інші з такою ж легкістю домагаються скасування нововведень у Конституційному Суді. І вже цілком звично для держави гостра потреба у змінах постає саме напередодні чергових виборів: чи то парламентських, чи то президентських. Натомість, як свідчить соцопитування, проведене Центром Разумкова на початку червня, майже половина українців не вважають за потрібне щось міняти в Конституції (45,6%), понад 30% протилежної думки, а майже чверть опитаних досі не визначилися.

"Погляд" вирішив поцікавитися, чи потрібно міняти Конституцію, в тих, хто стояв біля витоків української незалежності, громадських і політичних діячів, Героїв України Левка Григоровича Лук'яненка та Ігоря Рафаїловича Юхновського.

Л.Лук'яненко:

Ми на проводі Української Республіканської партії розглядали питання про те, як нам поставитися до Конституційної асамблеї, яку доручили очолити Кравчуку. І вирішили, що вкрай негативно. Ми проти створення такої асамблеї, ми проти змін у Конституції. Мотиви: ця влада є цілком антиукраїнською, вона є промосковська, не демократична і якщо вона зможе змінити Конституцію, то тільки в гірший бік. Тобто в бік більшої концентрації влади в одних руках, у бік згортання демократії, у бік розширення, власне, підстав для продовження русифікації в Україні тощо. Антиукраїнська влада у принципі не може покращити Конституцію. Тому ми своє ставлення сформулювали і опублікували. І я дотримуюся тієї ж позиції, тому вважаю, що не слід міняти Конституцію, і не слід допускати цього. Звісно, Конституція сама по собі не є ідеальною. Можливо, дещо і слід було б змінити, але в основі вона є непоганою, проте найголовніше, що ця влада не може внести позитивні моменти. Вона може зрівняти у правах українську і російську мови тощо, що тільки погіршить ситуацію.

І.Юхновський:

Та Конституція, яка була написана 1996 року і до якої повернувся президент Янукович, є доброю. Вона давала дуже великі права Президенту і, безумовно, він не міг справитися з тою великою кількістю питань і мусів біля себе тримати цілу канцелярію, так звану Адміністрацію Президента. В Україні розвивається така собі тавтологічна система роздачі указів, коли є міністерства, є Кабінет Міністрів, є Адміністрація Президента і є Президент. Тобто чотири структури розв'язують одні і ті самі питання. Немає чіткого поділу повноважень між системами влади. А ще є парламент і депутати, комітети Верховної Ради.

Конституція 1996 року була демократичною у багатьох відношеннях, але все ж вона тоді не розмежовувала нормальним чином владних функцій поміж трьома основними гілками влади: парламентом, Президентом і Кабінетом Міністрів. Нині, насамперед, це слід упорядкувати. Згодом Мороз вніс свої абсолютно безглузді поправки, які фактично позбавляли Президента будь-яких прав. Зрештою це викликало зворотну дію, яку втілив у життя Янукович. Тому мені здається, що треба змінити Конституцію. Крім того, Президент і столиця Київ є фактично головними гегемонами усередині держави, а області не грають суттєвої ролі, відтак, відбувається дублювання влади між обласними радами і адміністраціями, районними радами і адміністраціями. Усе це вимагає поправки. Тому питання нової розумної Конституції є на часі. Україні потрібен двопалатний парламент і введенням адміністративної системи, адже нині в управлінні державою не вистачає ще однієї ланки. Усе це є наслідком того, що хтось вважає необхідним (чи то Верховна Рада, чи то Адміністрація Президента, чи то уряд) щось комбінувати і захопити собі якусь ділянку влади. Тому, мені здається, що Конституцію таки потрібно виправити і зробити в деяких місцях кращою. А крім того, безумовно, державу незалежну ми маємо, але вона не є суверенною. Народ не є сувереном у цій країні. Це означає, що судова влада не є незалежною владою в цій державі і залежить від Адміністрації Президента. Власне такі моменти й потрібно змінити у Конституції.

– Які найслабші місця має нинішня Конституція?

Л.Лук'яненко:

Про це не варто зараз говорити. Хоча я й брав активну участь у творенні Конституції і в мене було дуже багато різних поправок. Щось з цього врахували, щось не врахували, бо то, знаєте, над Конституцією працювали дві комісії і Верховна Рада. Звичайно, що могло щось бути по-іншому, але зараз про це не варто говорити. Конституція є нормальною і, власне, за такої Конституції можна довго працювати і вона не заважає роботі. Її просто треба втілювати в життя. Хотів би підкреслити дуже позитивний момент Конституції: в ній є стаття, яка проголошує українську мову державною, але ще важливішою є стаття одинадцята, яка зобов'язує державу проводити ідеологічну роботу, спрямовану на поширення національної свідомості, національної культури, традицій, усе це спрямоване на відродження українців як нації. Біда в тому, що влада геть нічого не робить в цьому напрямку, навпаки, вона старається робити все на зло українській мові, українській культурі, нашим традиціям.

І.Юхновський:

Найслабшим фактично є місце щодо адміністративного поділу України. Ми маємо 25 областей, в області – майже 25 районів, а в кожному районі є до 50-ти сіл, а села фактично не мають жодного права. Тобто на нижньому рівні держава не є організована. Друге – безумовно, області не мають нормального представництва в державі. Мені здається, щоби покращити представництво областей у державі, потрібно створити сенат, тобто двопалатний парламент. Ну, і дуже чітко треба визначити, раз і назавжди, функції і права Кабінету Міністрів, Президента, Верховної Ради. Фактично ось ці три речі є найважливішими. Коли буде сенат, то ми спокійно справимося із тим, щоби судова влада стала незалежною від Адміністрації Президента.

– Якщо нинішня влада таки доведе до логічного завершення конституційну реформу, то які статті насамперед з'являться в новій Конституції?

Л.Лук'яненко:

По-перше, вони внесуть зміни до десятої статті. Щоправда, це може звучати по-іншому, але, очевидно, російську мову вони проголосять другою державною. Далі вони підуть шляхом більшої концентрації влади в руках Президента. Якщо зараз у нас є президентсько-парламентська форма правління, то вони підуть шляхом збільшення повноважень Президента. Крім того, є проблема щодо роботи правоохоронних структур, прокуратури, судів тощо. Можливо, буде надано більше повноважень прокуратурі. Ну, а потім проблема із місцевими органами влади, виборчою системою. Найочевидніше, всі ці речі зміняться ще у гірший бік.

І.Юхновський:

Про парламент, тобто, як він має виглядати, про адміністративний поділ держави і про розподіл функцій між гілками влади. Що ж стосується нинішніх гасел про запровадження другої державної мови, то, я вважаю, це є звичайний агітаційний прийом і цього допускати в жодному випадку не можна. Країна повинна зберігати свої символи, ті, які є у Конституції 1996 року. Символи держави міняти не можна.

– Нинішня Конституція містить чимало чудових статей на кшталт права на безкоштовну освіту чи медичну допомогу, але на ділі українці цього не відчувають. Що потрібно, аби Основний закон нарешті запрацював?

Л.Лук'яненко:

Для того, щоби Конституція запрацювала, потрібно, аби в нас активізувався народ. Для цього слід реформувати політичну систему. В нас є понад 190 партій, а потрібно, щоби було штук п'ять ідеологічних. Необхідно роз'єднати бізнес і владу. У нашому суспільстві зрослися бізнес із владою, а влада із бізнесом. Це найгірший бур'ян для суспільства. Коли гроші і влада разом, то виникає беззаконність, бо тоді бізнес купує рішення судів. Виходить: хто заплатить більше, тому й карти в руки. Судова система в нас геть нікуди не годиться.

І.Юхновський:

Для того, щоби народ став законослухняним, насамперед його доходи повинні відповідати життєвим потребам. Тому проблема створення дієвого середнього класу в державі є дуже важливою. Якщо ми цей середній клас створимо, то закони і Конституція запрацюють.

Оксана ДУДАР, 
"Доки українці святкують, Президент думає, 
як змінити Основний Закон", 03.07.2012
//www.pohlyad.com/index.php?id=174&no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=5052&tx_ttnews%5BbackPid%5D=1&cHash=438d27a653

Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 2012


[голова - Анатолій Селіванов,
секретар - Юрій Барабаш]


Під головуванням постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України, академіка Національної академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора Анатолія Селіванова 29 червня 2012 року відбулося перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя.

Голова Комісії Анатолій Селіванов поінформував членів Комісії щодо прийнятих 20 червня 2012 року рішень Конституційної Асамблеї, проекту Регламенту Конституційної Асамблеї, підготовки пропозицій за предметом відання, явки членів Комісії, формату спілкування, порядку обговорення і прийняття підготовлених матеріалів, підбору і затвердження наукових експертів Комісії, питання гласності роботи Комісії, використання творчих проектів членів Комісії тощо.

Члени Комісії обрали секретарем Комісії проректора з навчальної роботи Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», члена-кореспондента Національної академії правових наук України, доктора юридичних наук, доцента Юрія Барабаша.

Відповідно до порядку денного засідання Комісії розглянуто питання плану підготовчих завдань членам Комісії стосовно «конституційної моделі народовладдя в Конституції України, аналітичного пошуку та визначення обсягу конституційних норм, які закріплюють принцип і механізм народовладдя в Конституції України, визначення обсягу досліджень щодо якісної характеристики категорій «поняття народовладдя», «системний інститут народовладдя», «структура напрямків і механізм народовладдя», «форми народовладдя», співвідношення понять «народовладдя» і «демократія», плану робочих завдань щодо підготовки попереднього висновку у застосуванні інституту народовладдя в Конституції України та стан реального народовладдя в Україні.

Голова Комісії Анатолій Селіванов доручив членам Комісії, зокрема, опрацювати текст Основного Закону України щодо нормативного закріплення прямих норм і внутрішнього змісту інших норм щодо народовладдя (поняття, форми), відображення в інших смислових значеннях, прояви відображення народовладдя у законах, тотожності, правової визначеності понять «народовладдя» і «демократія», а також підготувати на наступне засідання аналітичні висновки у частині закріплення інституту народовладдя як механізму здійснення влади народом, джерело влади, верховенство влади народу.

Наступне засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя має відбутися у першій половині вересня 2012 року.


____________
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
//www.president.gov.ua/news/24844.html

22.03.2013 (V) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 
12.02.2013 (IV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 
05.12.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя
05.11.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 
16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу» 
19.09.2012 Круглий стіл «Конституційно-правові механізми забезпечення народовладдя та підвищення ефективності діяльності представників органів влади» 
*** 
20.06.2012 Комісії Конституційної Асамблеї (склад) 
*** 
19.06.2012 Анатолій Селіванов. Мотивація сучасної конституційної модернізації в Україні
08.07.2011 Анатолій Селіванов. Конституційна модернізація: шлях до легітимності

Конституція України визріє разом із суспільством


Напередодні річниці прийняття Конституції в Україні насамперед згадуємо, як усе відбувалося. Кадри хронік із сльозами на очах, датовані червнем 1996. Михайло Сирота, який рветься до трибуни. Зворушення й тріумф. Справа в тому, що йшов уже шостий рік після проголошення незалежності й усі колишні радянські республіки вже мали свої конституції. Україна зате була першою, де прийняли Конституцію парламентським шляхом. Однак у нас найдовше з усіх зволікали: напевно, сподівалися на повернення радянських часів та порядків.

Конституцію України приймали в умовах важко досягнутого консенсусу, в протидії ретроградам, які тоді представляли й тепер представляють провладну більшість. 

Конституцію потрібно було підкріпити ще прийняттям 50-ти законів, але цього досі не зроблено. Відтак, за словами завідувача кафедри конституційного права юридичного факультету Львівського на­ціо­наль­ного університету імені Івана Франка Любомира Бориславського, наша Конституція – наче жінка, яка вийшла на вулицю голою. 2004 року ніхто її не захистив, коли внаслідок неправових конституційних змін багато повноважень Президента перейшло до Прем’єр-Міністра. І тепер відбуваються маніпуляції зі статтями Конституції, як і, зрештою, інших законів України, що їх використовують як кому заманеться. Звичайно, зміни до Основного Закону теж можуть бути доречні, але виключно на правовій основі.

Під таким кутом зору глянемо на законопроект “Про засади державної мовної політики”, що спричинив чималий переполох у суспільстві. Хто тільки з прибічників “Кіко” (Ківалова–Колесніченка) не згадував ст.10 Конституції України, яка гарантує вільний розвиток російської мови в Україні як мови нацменшини? Мовляв, велика російська мова зникає в Україні з ужитку, мовляв, потрібно її підтримати й надати їй статус регіональної. А подекуди звучить навіть пропозиція надати російській статус другої державної в Україні.

Чи ж це не макіавеллівська поведінка манкуртів з Партії регіонів? Не прикривання надірваним фіговим листком статті Конституції національної індиферентності та ненависті до України, її культури? Адже хіба хто-небудь у нас чув про обов’язкове володіння державною мовою службовців усіх рангів? Чи то не в нас Міністр економіки є кричущим прикладом недотримання в Україні тієї ж ст.10 Конституції України, де сказано, що державною мовою в Україні є українська? Чи, може, діють державні програми на підтримку українського книговидавництва? Чи, може, сучасна школа не послуговується архаїчними до непристойності хрестоматіями з літератури ледь не радянських часів? Чи, може, уряд бодай щось зробив для українців Росії, які також воліли би мати підтримку з Батьківщини у вивченні рідної мови на чужині?

Я вже не кажу про видатні постаті минулого, які творили українською та прославили її в світі. Пам’ять про цих людей теж повинна бути справою Української Держави, бо вони – національне надбання. І це також записано в різних статтях нашої Конституції.

Натомість два кричущі випадки того, як уряд не дбає про вшанування діячів минулого. Перший – Марко Вовчок. Письменниця, яка на початку XIX ст. прославила українське слово на цілий світ. Забута в Кабардино-Балкарії її могила, занедбаний літературно-меморіальний музей, що його час від часу поновлюють власними коштами емігрантські згромадження…

І другий кричущий випадок – Олександр Довженко. Автор фільмів, що входять до першого десятка шедеврів світового кіномистецтва. З волі Сталіна Довженко помер і похований у Москві. Спроби перевезти прах письменника на Батьківщину, з туги за якою розірвалося його серце, Українська Держава не зробила жодної. Творів не перевидавала, фільмів не тиражувала, а сад, посаджений режисером довкола Київської кіностудії, названої його іменем, якась підприємлива людинка задумала була зрубати. Дивно, що перешкодили, але напевно що не органи влади.

Такі сумні думки можна би було продовжити, але є все-таки здорові люди в Украї­ні, і тому хочеться саркастично сміятися в очі тим, хто так хвилюється про російське.

І так в усьому. Видається, що реальність (як є), і те, що фіксує Основ­ний Закон (як має бути), так само далекі, як небо від землі. Невже радянська конституція залишила своїй спадкоємиці тінь фасадності?

Шкода, адже наша Конституція, за словами [] професора Любомира Бориславського, складена у відповідності до найвищих морально-етичних норм та правових засад. Вчений згадує видатних людей, у тому числі львів’ян, безпосередньо причетних до процесу створення та прийняття української Конституції. Це В’ячеслав Чорновіл, Ігор Юхновський, Михайло Голубець, колишній завідувач кафедри конституційного права юридичного факультету нашого Університету, професор Володимир Кампо. До складу Конституційної комісії входив також випускник юридичного факультету Львівського університету Віктор Бедь.

Потрібно змінювати суспільство, щоби про нього не можна було сказати, ніби воно не здатне до державного життя. А поки що статті Конституції України, які стосуються нас, пересічних громадян, віддають якщо не іронією, то гумором точно. Бо ми на папері маємо право на гідне життя, навчання й працю. А в реальності бабуся простягає руку на розі вулиці. Щодня хтось розпачливо просить гроші на лікування рідних. І так до безконечності.

Ми в чи не найбіднішій країні Європи, друзі. Щоб остаточно не скотитися до статусу біогумусу, мусимо все пильніше задумуватися, що маємо їсти-пити, в що одягнутися, що робити нашим дітям, які завершили навчання у ВНЗ і не мають місця праці. Усе це – насущні питання, перемішані з фактами безчинства влади супроти громадян, вибіркового судочинства або ще гірше – такого, що забиває людей на смерть, свавілля багатіїв та їхньої безкарності за те, що полюють на людей, як на зайців. Ще раз: папір і практика – два різні полюси нашого життя.

На останніх сторінках Конституції – перелік рішень Конституційного Суду України, що містять тлумачення окремих статей Основного Закону України. Ці тлумачення в основному стосуються народних депутатів, виборів та органів влади й судочинства. Нас, простих громадян, наших інтересів, там мало.

В таких країнах, як наша, люди особливо пам’ятають про вищі закони, які єдині урівнюють справедливо “великих” та “малих”. Це – наша віддушина. Напевно, Конституція України визріє разом із суспільством. Можливо, Конституційна асамблея, що розпочала роботу, справді залучить громаду до вдосконалення Основного Закону, до модернізації методів управління і взагалі оновлення правил життя відповідно до вимог часу. Так стверджує ініціатор асамблеї, екс-президент Леонід Кравчук.

Не приведи, Господи, аби це утворення при Адміністрації Президента, незважаючи на свій поважний склад (науковці-конституціоналісти, політики, чиновники найвищих рангів), перетворилося на ще одне сервілістське, маніпулятивне зібрання, яке напередодні чергових виборів до Верховної Ради знову щось змінить у Конституції заради власної вигоди.

Марія Кривенко, 29.06.2012

//ukrslovo.org.ua/ukrayina/istoriya/zlochyntsi-stukachi-seksoty-i-gromadyanske-suspilstvo.html

Конституційна Асамблея повертає Україну в 1937-ий рік?


В українській історії останніх ста років, багатій на різноманітні приключки, один епізод виділяється своєю неординарністю. 

Уявіть собі: десятиліття з гаком країна жила за вельми недосконалою Конституцією, яка не давала простору демократії.

Влада повсякчас могла почати репресії проти реальних і уявних своїх опонентів (і починала, і кидала людей за ґрати, і відправляла у кращі світи). Й от з ініціативи цієї самої влади була ухвалена куди більш досконала Конституція, яка гарантувала чимало демократичних свобод і людських прав. Але якраз через місяць після ухвалення цієї Конституції з якогось дива розпочався широкомасштабний терор, якому вона анітрохи не завадила. 

Ба більше: влада на кожному кроці порушувала цю Конституцію, одночасно вихваляючи її (і не в останню чергу – перед європейськими прибічниками демократії, багато хто з яких повірив цим вихвалянням).

Якщо ви думаєте, що йдеться про наші часи, то помиляєтесь. Час дії – роки тридцяті; ідеться не про майбутній кравчуківсько-януковичівський Основний Закон, а про Конституцію УРСР 1937 року, яка була скалькована в головних своїх положеннях майже дослівно з Конституції СРСР 1936 року. Тієї, що офіційно звалася Сталінською, насправді ж була написана під керівництвом Ніколая Бухаріна і значною мірою ним самим – цим украй дивакуватим і суперечливим персонажем тих часів, то лівішим за Леніна, прихильником масових розстрілів як засобу формування «нової людини» (із тих, що уціліли, ясна річ), то не менш палким прихильником всеосяжного НЕПу та автором гасла: «Збагачуйтесь!» - мовляв, соціалізм неможливий, коли люди бідні, тільки заможні та культурні господарі побудують справедливе суспільство…

Так от, видається, Бухарін щиро хотів створити Основний Закон, який би легітимізував «соціалізм з людським обличчям» - загальне виборче право, широкі можливості діяльності громадських організацій, вільні дискусії в пресі, ба, навіть можливість бути економічно автономним від держави за рахунок особистої власності й особистої праці. Але реально його праця тільки легітимізувала більшовицький тоталітаризм, сприяла обдуренню західних інтелектуалів та робітників, а ще – додала слави товаришу Сталіну. Який із вдячності через рік з кількома місяцями після прийняття досконалої Конституції відправив свого давнього і відданого друга «Бухарчика» у той самий розстрільний підвал, який був ним оспіваний у молоді часи…

Отож: Конституція УРСР, ухвалена 30 січня 1937 року у стольному Києві. Не Основний Закон, а пісня.

Як вам її перша стаття«Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична держава робітників і селян»?

Не що-небудь, а держава, у якій вся влада «належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих» (стаття 3).

Ясна річ, що в соціалістичній державі має панувати соціалістична власність. Але вона «має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об’єднань)» (стаття 5), тобто держава не є економічним диктатором.

Ба більше: читаємо статті 9 та 10: «Поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною формою господарства в УРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке ґрунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці. Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заощадження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предмети хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності громадян – охороняються законом».

Ось так! А на сторожі законів стоїть суд. І про нього йдеться у статтях 110 та 111: «Розгляд справ у всіх судах УРСР відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням обвинуваченому права на оборону. Судді незалежні і підкоряються тільки законові».

Є й інші статті, присвячені цим питанням: «Громадянам УРСР забезпечується недоторканість особи. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора. Недоторканість житла громадян і тайна листування охороняются законом» (статті 126 і 127).

На додачу до цього, судочинство в УРСР провадиться українською мовою (стаття 109), за винятком Молдавської АРСР (яка тоді входила до складу України) – там залежно від ситуації молдавською або українською.

Що ж стосується блоку статей Конституції, присвячених виборам до Рад усіх рівнів, то важко втриматися, щоб не процитувати його майже повністю:

«Стаття 133. Вибори депутатів до всіх Рад депутатів трудящих: Верховної Ради УРСР, Верховної Ради Молдавської АРСР, обласних Рад депутатів трудящих, Рад депутатів трудящих адміністративних округ, районних, міських, селищних, станичних і сільських Рад депутатів трудящих, - провадяться виборцями на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.
Стаття 134. Вибори депутатів е загальними: всі громадяни УРСР, які досягли 18 років, незалежно від расової і національної приналежності, віросповідання, освітнього цензу, осілості, соціального походження, майнового стану та минулої діяльності, мають право брати участь у виборах депутатів і бути обраними, за винятком божевільних і осіб, засуджених судом з позбавленням виборчих прав.
Стаття 135. Вибори депутатів є рівними: кожний громадянин має один голос; всі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах.
Стаття 136. Жінки користуються правом обирати і бути обраними нарівні з чоловіками.
Стаття 137. Громадяни, які перебувають у лавах Червоної Армії, користуються правом обирати і бути обраними нарівні з усіма громадянами.
Стаття 138. Вибори депутатів є прямими: вибори до всіх Рад депутатів трудящих, починаючи від сільської та міської Ради депутатів трудящих аж до Верховної Ради УРСР, провадяться громадянами безпосередньо шляхом прямих виборів.
Стаття 139. Голосування при виборах депутатів є таємним.
Стаття 141. Кандидати при виборах виставляються по виборчих округах.
Право виставлення кандидатів забезпечується за громадськими організаціями й товариствами трудящих; комуністичними партійними організаціями, професійними спілками, кооперативами, організаціями молоді, культурними товариствами».

І хто після цього скаже, що в УРСР не було гарантованих Конституцією прав вільно обирати і бути обраними, тобто електоральної демократії?

А погляньмо-но на блок статей, присвячених правам людини і громадянина – він також заслуговує на увагу й повагу. Ясна річ, попереду тут ідуть соціальні права – «право на працю, тобто право на одержання гарантованої роботи з оплатою їх праці у відповідності з її кількістю і якістю» (стаття 117), «право на відпочинок», яке«забезпечується скороченням робочого дня для величезної більшості робітників до 7 годин, установленням щорічних відпусток робітникам і службовцям з збереженням заробітної плати, наданням для обслуговування трудящих широкої сітки санаторіїв, будинків відпочинку, клубів» (стаття 118), «право на матеріальне забезпечення в старості, а також – в разі хвороби і втрати працездатності» (стаття 119), «право на освіту», яке «забезпечується загальнообов'язковою початковою освітою, безплатністю освіти, включаючи вищу освіту, системою державних стипендій величезній більшості тих, що вчаться у вищій школі, навчанням у школах рідною мовою» (стаття 120).

А ось і ґендерна рівність та її гарантії: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіком у всіх галузях господарського, державного, культурного і громадсько-політичного життя.
Можливість здійснення цих прав жінок забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням утримання, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків» (стаття 121).

Ясна річ, расизм та шовінізм – поза законом: «Яке б то не було пряме чи посереднє обмеження прав або, навпаки, встановлення прямих чи посередніх переваг громадян залежно від їх расової і національної приналежності, так само як усяка проповідь расової або національної винятковості, або ненависті і зневаги – караються законом» (стаття 122).

Вільно мають почуватися і різні церкви разом із своїми вірними, бо ж в УРСР маємо «забезпечення за громадянами свободи совісті», тож «свобода відправлення релігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами» (стаття 123).

І, нарешті, громадянські права. Тут, згідно зі статтею 124 Конституції, «гарантується законом:
а) свобода слова,
б) свобода друку,
в) свобода зборів і мітингів,
г) свобода вуличних походів і демонстрацій.
Ці права громадян забезпечуються наданням трудящим і їх організаціям друкарень, запасів паперу, громадських будинків, вулиць, засобів зв'язку і інших матеріальних умов, необхідних для їх здійснення».

І не самотніми одинаками виявляються ті, хто виходить на демонстрації і користується свободою друку: «У відповідності з інтересами трудящих і з метою розвитку організаційної самодіяльності і політичної активності народних мас громадянам УРСР забезпечується право об’єднання в громадські організації: професійні спілки, кооперативні об'єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні і наукові товариства…» (стаття 125).

При цьому ніхто, навіть перший секретар ЦК КП(б)У чи нарком внутрішніх справ, не вивищуються над іншими – всі мають однакові права та обов’язки: «Кожний громадянин УРСР зобов'язаний додержувати Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, виконувати закони, додержувати дисципліни праці, чесно ставитися до громадського обов'язку, поважати правила соціалістичного співжиття» (Стаття 129).

І ще одна стаття Основного Закону зразка 1937 року – не менш важлива, ніж інші: «Українська Радянська Соціалістична Республіка зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік» (стаття 14).

От такою демократичною була сталінсько-бухарінська Конституція – як на рівні загально радянському, так і на рівнях республіканських. Користуйся правами й свободами, як політичними, так і соціально-економічними на повну котушку і знай, що тобі гарантований захист закону й незалежний суд.

Щоправда, загальну картину дещо псувала друга частина статті 125, де говорилося, «найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств трудящих об’єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення і розвиток соціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних».

Але, по-перше, не кожен читач Конституції доходив до цієї розташованої в останніх розділах статті (відтак навіть склалася легенда, наче керівна роль комуністів у сталінській Конституції не була зафіксована), по-друге, якщо партія є добровільним об’єднанням трудящих, то там також мусять діяти загальні демократичні норми, а сама партія повинна у всьому підкорятися законам, хіба не так?

Партія в особі її ЦК й особисто товариша Сталіна швидко дала на це питання вичерпну відповідь. 

23 лютого 1937 року зібрався пленум ЦК ВКП(б), на якому з доповіддю «Про недоліки партійної роботи і заходи з ліквідації троцькістських та інших дворушників» виступив генсек (до речі, ще одна легенда – що Сталін офіційно не займав після 1934 року посаду генерального секретаря ЦК; якщо він найчастіше підписувався просто «секретарем», це не означає, що був він лише одним із багатьох…). 

Головна ідея доповіді – «загострення класової боротьби у міру будівництва соціалізму». У центрі уваги пленуму була «справа Бухаріна» (Сталін не зволікав із вдячністю). 

Пленум, який тривав до 3 березня, звинуватив Бухаріна у «дворушництва», тобто таємному веденні опозиційної діяльності попри публічне «визнання помилок». 

Заяви ж Бухаріна про те, що дані про його нібито терористичну діяльність проти партії є наклепом, що відповідні свідчення вибиті слідчими НКВД із заарештованих, що є грубим порушенням закону, були оголошені «очорненням радянського ладу». 

За підсумками пленуму Бухарін був виключений з партії, його справа передана в НКВД. Загалом же із 72 осіб, які виступали на цьому пленумі, 52 були рано чи пізно розстріляні.

І пішло-поїхало…

Якщо громадсько-політичні та загальнолюдські права, зафіксовані в Конституції СРСР і Конституції УРСР, одразу виявилися фікцією (що одним із перших відчув на собі творець формулювань цих прав), то соціально-економічні повністю зійшли на пси у 1939-40 роках, коли була скасована безплатна освіта у старших класах шкіл та вишах, запроваджена «мобілізація трудових ресурсів», тобто пацанів і дівчат до фабрично-заводських училищ, де професійне навчання сполучалося із обов’язковим виконанням трудових норм, встановлено 8-годинний (як мінімум, а на оборонних підприємствах і довший) робочий день і заборонений самочинний перехід з підприємства на підприємство, введена серйозна кримінальна відповідальність за 20-хвилинне запізнення на роботу (незалежно від причин) – і так далі, і таке інше. 

Ясна річ, ніхто не змінював і не скасовував «найбільш демократичну у світі Конституцію», як її любили називати партійні пропагандисти, - але ніхто й не виконував. Усе життя в СРСР та, відповідно, в «соціалістичній державі робітників і селян» УРСР будувалося не за законами, а «по понятіям», напрацьованим партією більшовиків на чолі зі своїм паханом Кобою.

Кажуть, Гегель колись обмовився, що історія повторюється, але спершу у вигляді трагедії, а потім – у вигляді фарсу. Точніше було би сказати, мабуть, - трагіфарсу. Бо ж, якщо Леонідові Кравчуку навряд чи загрожує доля Ніколая Бухаріна, то для десятків мільйонів українців є трагедією життя за умов, коли Основний Закон – старий чи новий, значення не має, – був, є і буде фіговим листочком для прикриття влади паханату. 

Тим більше, коли в оновленій Конституції України може з’явитися щось на кшталт другої частини статті 125 Конституції УРСР, де закріплюватиметься всевладдя тих, хто сам сьогодні призначив себе «передовим загоном» і «керівним ядром» усього, де задіяні влада та гроші, бажано – великі і дуже великі.

Отож – щоби позбутися ілюзій на «новий і праведний закон» за умов чинної влади, раджу ще раз перечитати статті дуже прогресивної Конституції УРСР, прийнятої на самому початку незабутнього у віках 1937 року…

Сергій Грабовський 29 червня 2012 року


Олександр Башкаленко: Модернізація Конституції як модернізація країни


У свято основного Закону України я з прикрістю думаю, чому для більшості з нас це – не більше, як додатковий вихідний? Чому своєю Конституцією ми не пишаємося так, як це роблять німці, французи, американці? Тому, що вже на другий день після прийняття у 1996-му, її затаврували як списану з чужих і пророкували нежиттєздатність? Чи тому, що багато норм Конституції і по сьогодні мають декларативний характер? Або через те, що ми просто не знаємо своєї Конституції? Напевно, все з переліченого потрохи має місце.

Кажуть, що для народу добра та Конституція, до якої він звик. На мою думку, це – безвідповідальне твердження. Що ж виходить: ніколи не жили добре, не треба й починати? Побутує думка, що кожна політична сила, яка приходить до влади, намагається внести зміни до Основного Закону. Справді, прецеденти були. Але апелюю до вислову Черчіля – «Політик думає про наступні вибори, а державний діяч про наступні покоління». «Конституція не повинна писатися «під» будь-який орган влади, політичну силу чи окремі персоналії. Це – безперспективно», – твердо і чітко заявив Глава держави.

Модернізація Конституції України, ініційована Президентом, не самоціль. Це – прагнення досягти відповідності основного Закону держави реальним потребам часу і запитам народу. «Наша мета – утвердження Конституції України як реального сучасного загальнонаціонального політико-правового договору, основоположного Закону національного права, що буде надійним фундаментом майбутнього Української держави», – наголосив Віктор Янукович.

За 16 років, відколи була прийнята Конституція України, суттєво змінився світ, а також – наші країна і суспільство у цьому світі. Відтак, з часом необхідно закріплювати в правовому порядку, так би мовити, інші правила співжиття, нові права і свободи людини, що, до речі, і передбачає діюча Конституція України.

Вимагає вдосконалення виборче законодавство, законодавство про місцеве самоврядування (воно і досі багато в чому декларативне), розмежування повноважень між центром та місцевим рівнем (зокрема: децентралізація у вирішенні соціально-економічних, фінансових, правових, культурних та інших питань розвитку суспільства), позиціонування нашого пенсійного і трудового законодавства на рівні сучасних міжнародних стандартів, ефективною повинна бути інтеграція України у процес глобалізації, мають посилитися законодавчі вимоги до політичних партій і громадських організацій.

Перелік можна продовжити. «Процес розвитку громадянського суспільства, реалізація нашої зовнішньополітичної стратегії та зміни в економічному житті України, реформування системи органів влади вимагають відповідного конституційного регулювання. Наша головна мета – модернізувати країну. І зробити це можливо лише за рахунок зміцнення демократичної, соціальної та правової держави», – зазначив Глава держави.

Головне, на чому наполягає Президент, це те, що оновлена Конституція України має бути орієнтована на утвердження людини, як найвищої цінності суспільства та держави. На це спрямовані соціальні ініціативи Президента, для цього необхідно в Основному Законі посилити захист прав дітей, жінок, пенсіонерів, інвалідів. Загалом підвищити ефективність захисту соціально-економічних прав громадян, в тому числі, і в умовах економічних криз та інших викликів, на зразок кримінальних чи терористичних.

«Пріоритетом передусім є посилення конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина, у тому числі – реального забезпечення ефективного і незалежного судового захисту прав і свобод», – зазначив Віктор Янукович.

Будь-яка правотворчість, а надто, коли йдеться про Конституцію держави, не терпить поспіху, стихійності, кулуарності. Потрібні чіткість, стратегія, визначення пріоритетів і, без сумніву, публічність процесу. Саме тому Віктор Янукович приділяє особливу увагу підготовці науково обґрунтованої цілісної концепції модернізації Основного Закону України, а на її основі – відповідних законодавчих пропозицій про внесення змін до Конституції.

«Окрім того, ми обираємо для реалізації необхідних конституційних змін формат Конституційної Асамблеї – щоб створити всі необхідні умови для прямої участі в обговоренні та прийнятті рішень представників громадськості, науковців, експертів», – зазначив Президент. Він також звернувся до керівництва Європейської комісії та Ради Європи із запрошенням долучитися до роботи Конституційної Асамблеї. Глава держави переконаний, що процес реформування Конституції має об’єднати суспільство.

Планується, що до кінця 2012 року Конституційна Асамблея сформулює концепцію змін до Основного Закону, а, починаючи з 2013 року, працюватиме над текстом цих змін. Найпізніше на початку 2014 року проект Закону «Про внесення змін до Конституції України» має бути поданий Президентові та до Верховної Ради. Ці терміни красномовно заперечують можливі закиди про зміни Конституції «під себе». До того ж розпочати конституційну реформу в Україні до парламентських виборів рекомендували і Венеціанська Комісія, і Парламентська Асамблея Ради Європи.

На завершення своїх міркувань процитую іще одну сучасну приповідку: «Проблема не в тому, що у нас погані закони, а в тому, що ми їх не виконуємо».

Оновлення Конституції – нагальна потреба часу. Але якість стосунків суспільства з Основним Законом – не менш актуальна сьогодні. Відповідально ставитися до визначальних правил державно-суспільного життя не лише має, а й повинен кожен із нас! Саме ця ознака є головною у визначенні «держава з верховенством права». У нас буде така держава!

З вірою і щирістю –

Олександр БАШКАЛЕНКО,
голова Волинської обласної організації Партії регіонів, перший заступник голови Волинської ОДА.

29.06.2012
//www.vk.volyn.ua/news_52_352_OleksandrBashkalenko:ModernizatsiyaKonstitutsiiyakmodernizatsiyakraini.html
//volynrada.gov.ua/blogs/oleksandr-bashkalenko-modernizatsiya-konstitutsiyi-yak-modernizatsiya-krayini

Довідка

Башкаленко Олександр Костянтинович. Народився 16 травня 1961 року в місті Махачкала Російської Федерації. Здобув вищу освіту в Ризькому вищому військово-політичному Червонопрапорному училищі ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. Трудову діяльність розпочав курсантом Ризького вищого військово-політичного Червонопрапорного училища імені Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. Працював начальником відділення Збройних Сил Радянського Союзу, заступником командира групи - старшим інженером Збройних Сил Радянського Союзу, командиром групи Збройних Сил Радянського Союзу та начальником штабу - заступником командира дивізіону Збройних Сил Радянського Союзу. З 1992 року займався підприємницькою діяльністю. Очолював мале підприємство «Літа», ТзОВ «Стиль плюс» та ТзОВ «Екопрод». Перший заступник голови Волинської обласної державної адміністрації. Голова Волинської обласної організації Партії регіонів. Депутат Волинської обласної ради.

//www.volynnews.com/files/bashkalenko_oleksandr_kostyantynovych/

Володимир Войтович: Провести конституційну реформу через спеціальний орган установчої влади - Конституційну Асамблею України

//caricatura.ru/art/Sayenko/url/parad/Sayenko/5742/