четвер, 30 серпня 2012 р.

Ігор Темкіжев: Головне - відійти від звичного фінансування судових органів…


Інтерв’ю
Голови Вищого адміністративного суду України Ігоря Темкіжева газеті "Закон і бізнес"

1. Як би Ви оцінили сучасний стан судової системи після прийняття за останні два роки глобальних законодавчих змін у сфері судочинства?

З часу запровадження реформаторських змін в судовій системі України минуло лише два роки, втім вже сьогодні можна говорити про перші результати судової реформи. Це, і зміна умов доступу до професії судді, і зміна системи притягнення суддів до відповідальності, і збільшення незалежності судів від інших гілок влади, і початок широкого застосування рішень європейських судів в українській практиці.

Всі розуміють, що судова реформа не завершена, а скоріш тільки-но розпочата, тож для законодавця ще є великий обсяг роботи у цьому напрямку. Тим більше, що практика застосування закону «Про судоустрій і статус суддів», який став першим етапом у реформуванні українського судочинства, виявила коло проблем, які залишились невирішеними.

На початку реформування Президент України поставив завдання зробити правосуддя об’єктивним, справедливим і доступним, при цьому знаково, що глибока правова та судова реформи стали одними з перших його ініціатив на посаді Глави держави. Чи вдалося досягти цієї мети за два роки? Скажімо так: нам є над чим працювати. Два роки тому суддівське співтовариство побачило щиру зацікавленість керівництва країни у вирішенні проблем судової гілки влади. Сьогодні ми відчуваємо готовність до подальших кроків в цьому напрямку. Сподіваємось на конструктивну роботу нового парламенту, адже виправлення багатьох недоліків залежить заме від їхньої злагодженості.

В цілому ж сучасний стан судової системи я оцінюю як цілком дієздатний навіть за мірками найкращих міжнародних стандартів. Не варто забувати, що процес реформування правової та судової галузі розпочався на далеко не досконалій платформі, і передбачає роботу в умовах нашої все ще пострадянської правової дійсності. Зрозуміло, що сподіватись на швидкий результат за таких умов не доводиться. Втім, за умов професійного, сумлінного, послідовного здійснення таких реформувань добропорядними в загальнолюдському та політичному розумінні виконавцями безсумнівно забезпечить очікуваний результат.

2. Який із законодавчих актів, ухвалених за цей час, мав найбільш доленосне значення для подальшого розвитку судової гілки влади?

Звісно, це власне сам закон «Про судоустрій і статус суддів». Саме він покликаний стати основою для подальшого розвитку та зміцнення українського правосуддя. Завдяки цьому документу система судів загальної юрисдикції в Україні побудована нарешті за принципами територіальності та спеціалізації, як цього вимагає Основний Закон.

Позитивним надбанням реформи є і створення єдиної системи судів — першої, апеляційної, касаційної інстанції та найвищого органу в системі — Верховного Суду. Прописані довгоочікувані порядок призначення на посади суддів уперше та механізм призначення суддів на адміністративні посади, визначено статус голови суду та керівника апарату.

Велике значення мали і нещодавно прийняті Податковий кодекс, новий Кримінально-процесуальний кодекс, закони «Про доступ до публічної інформації» і закон «Про адміністративні послуги», численні зміни до процесуальних законів, в тому числі і до КАСУ, які скоротили строк розгляду деякої категорії справ, створили умови для зменшення можливостей для застосування процесуальних диверсій в ході судового процесу.

3. Які законодавчі акти, на Ваш погляд, варто розробити та прийняти найближчим часом для подальшого зміцнення незалежної судової системи?

Великої уваги, на мій погляд, потребують такі питання як посилення авторитету і престижу суддівської професії, зміцнення незалежності суддів, забезпечення публічності судочинства.

Щодо незалежності суддів, то її забезпечення має відбуватися шляхом створення реальної економічної незалежності. Йдеться і про матеріально-технічне забезпечення судів, і про гідну оплату праці суддів, і про створення достойних умов для учасників судового процесу. При цьому створити дійсно гідні умови для здійснення судочинства, забезпечивши належний рівень незалежності суддів, можливо за допомогою вже існуючих механізмів, без прийняття принципово нових рішень. Головне – відійти від звичного фінансування судових органів за залишковим принципом, припинити публічний тиск на судову владу з боку представників інших гілок влади, активніше утверджувати міжнародні стандарти незалежності суддів в Україні.

Деякі покращення можливі лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Як відомо, Конституційна Асамблея активно працює над цілою низкою змін до Основного закону і до початку 2014 року повинна надати проект змін до Конституції України. Очікується, що деякі зміни відбудуться саме в частині формування та функціонування судової влади.

Актуальним також є реформування інституту прокуратури. З урахуванням демократичних перетворень у країні, законодавцем повинні бути уточнені спірні моменти щодо ролі прокуратури в судовому процесі. Сьогодні ця тема активно обговорюється, є кілька законопроектів, покликаних принципово змінити роль прокуратури в Україні.

Як неодноразово відзначали міжнародні експерти, принципи незалежності судів і самостійності суддів в Україні порушує також надання органам та посадовим особам, які не належать до судової влади, повноважень щодо організації та діяльності судів, визначення судоустрою та статусу суддів поза їхньою конституційно визначеною компетенцією. Таким чином, на часі розроблення відповідних законодавчих змін, які б збільшили роль представників суддівського корпусу при прийнятті подібних рішень та/або встановили більш сувору відповідальність за спроби прямого чи опосередкованого тиску або впливу на суддю з боку посадових осіб і представників влади.

"Закон і бізнес" № 35 (1074) від 29 серпня - 7 вереся 2012 року

вівторок, 28 серпня 2012 р.

Круглий стіл «Шляхи реформування місцевого самоврядування в Україні» 2012


Через децентралізацію до зміцнення соборності України

27-28 серпня 2012 року у Севастополі за підтримки Ради Європи відбувся круглий стіл «Шляхи реформування місцевого самоврядування в Україні», присвячений обговоренню проекту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, розробленої фахівцями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства спільно з експертами Ради Європи та Адміністрації Президента України.

В круглому столі взяли участь Президент України в 1991-1994 роках, голова Конституційної Асамблеї Леонід Кравчук, Радник Президента України, голова Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства Марина Ставнійчук, Радник Президента України Андрій Фіалко, голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Володимир Константинов, Голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіки Крим Віктор Плакіда, голова Харківської обласної ради, президент Української асоціації районних та обласний рад Сергій Чернов, Голова Вінницької обласної ради Сергій Татусяк, голова Луганської обласної ради Валерій Голенко, голова Кіровоградської обласної ради Микола Ковальчук, міський голова м. Вінниця Володимир Гройсман, Народний депутат України Юрій Ганущак, представники всіх асоціацій органів місцевого самоврядування, незалежні експерти. Окрім того, до роботи круглого столу були запрошені професор Університету Париж І Пантеон-Сорбонна, експерт Ради Європи Жерар Марку, радник Президента Польщі з питань регіонального розвитку та місцевого самоврядування, професор Павєл Свянєвіч, експерт Ради Європи та Ради Європейських муніципалітетів і регіонів Дайян Бунян (Великобританія).

Учасники круглого столу наголосили на необхідності невідкладного реформування системи місцевого самоврядування та високо оцінили запропонований до дискусії проект Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, розробленої фахівцями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства спільно з експертами Ради Європи та Адміністрації Президента України.

Як зазначила Радник Президента України Марина Ставнійчук, реформа місцевого самоврядування, бюджетна децентралізація, перерозподіл повноважень на користь територіальної громади є основою подальшого зміцнення соборності України. На першому етапі реформи очевидною необхідністю є впровадження механізмів демократії участі на місцях: від посилення системи самоорганізації населення до розширення можливостей громадянського контролю через громадські слухання, конференції чи збори мешканців тощо. Принцип добровільності для об’єднання територіальних громад, субсидіарності, демократичність в прийнятті управлінських рішень є базовими пріоритетами для реформування місцевого самоврядування.

____________
//civil-rada.in.ua/?p=1041


…З вітальним словом виступили Голова Севастопольської міськдержадміністрації Володимир Яцуба, Голова Верховної Ради АР Крим Володимир Константинов, Постійний Представник ПУ в АР Крим Віктор Плакіда, перший президент України, голова Конституційної Асамблеї Леонід Кравчук, керівник Департаменту демократії, інституційного розвитку та врядування Генерального директорату з питань демократії Генерального Секретаріату Ради Європи Альфонсо Зарді.

З висновками та рекомендаціями Ради Європи щодо реформування місцевого самоврядування в Україні виступили експерти: професор Університету Париж I Пантеон-Сорбонна, Директор «GRALE- дослідницької групи з питань місцевого врядування в Європі» проф. Жерар Марку (Франція), професор Варшавського університету, радник Президента Польщі з питань регіонального розвитку та місцевого самоврядування проф. Павєл Свянєвіч (Польща).

Також свої відгуки озвучили щодо проекту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади України: Голова Харківської обласної ради, Президент Української асоціації районних та обласних рад Сергій Чернов, Вінницький міський голова, Віце-Президент Асоціації міст України Володимир Гройсман, Фурсівський селищний голова, Президент Української асоціації сільських та селищних рад Микола Фурсенко, Український міський голова, Президент Асоціації малих міст України Павло Козирєв та інші.

Під час круглого столу було обговорено:

- основні напрямки реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні;
- створення належних конституційних засад реформування місцевого самоврядування як один з пріоритетних напрямків в контексті оновлення Конституції України;
- підвищення якості та покращення доступу до адміністративних та соціальних послуг;
визначення обґрунтованої територіальної основи для діяльності органів МС та органів виконавчої влади;
- створення належних умов для забезпечення здійснення органами МС власних і делегованих повноважень; сприяння розвитку форм демократії участі на місцях;
- вдосконалення системи місцевих бюджетів в контексті реформи місцевого самоврядування.

____________
//astu.com.ua/news/kruglij_stil_na_temu_shljakhi_reformuvannja_miscevogo_samovrjaduvannja_v_ukrajini/2012-08-31-124

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування: «Напрями вдосконалення конституційного регулювання системно-структурної організації місцевого самоврядування в Україні» 
25.09.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування 
04.07.2012 Перше засідання комісії з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування

//civil-rada.in.ua/?p=1041

понеділок, 27 серпня 2012 р.

Юрій Барабаш. Щодо права визначення конституційного ладу народом України


Відповідаючи на питання, означені на засіданні комісії, та виходячи із завдань, що ставляться перед комісією, як робочим органом асамблеї, маємо повідомити таке.

1. Чи дійсно народ має право визначати конституційний лад (як це підтверджується механізмами застосування (положення частини другої статті 5 Конституції)?

Почнемо з ключового поняття «конституційний лад». У науці відсутнє єдине розуміння цього терміна. Цікавим, до речі, є і те, що цей факт знайшов своє певне відображення в одному з рішень Конституційного Суду України. Так у рішенні у справі про здійснення влади народом Суд, зокрема, зауважив, що у «відповідях вчених-правознавців по-різному визначається поняття конституційного ладу в Україні». Якщо проаналізувати визначення, які даються цьому поняттю, то можна зробити висновок, що основні дискусії ведуться навколо того, чи можна застосовувати категорію «конституційний лад» до недемократичних країн[*].Точніше кажучи, частина науковців стверджують, що конституційний лад — це система суспільних відносин, закріплених у Конституції, які визначають державний і суспільний лад у країні. Інші дослідники вважають, що для того, щоб визнавати, що в країні існує конституційний лад, наявності такого формального критерію, як конституція, явно недостатньо. Важливим елементом категорії «конституційний лад» є підпорядкованість конституційно закріплених відносин таким безумовним демократичним та гуманістичним цінностям, як народний суверенітет, розподіл влади, невідчужуваність природних прав людини тощо.

Не прояснив цю достатньо складну ситуацію і Конституційний Суд. Перш за все слід зазначити, що він у своїх актах неодноразово звертався до цієї категорії. Одним таких прикладів є рішення у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Розглядаючи цю справу, Суд зауважив, що стабільність конституційного ладу залежить від непорушності рівноваги в системі стримувань та противаг між вищими державними інституціями. Схожим був підхід Суду до розуміння стабільності конституційного ладу і при розгляді справи про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб. У рішенні у цій справі, зокрема, підкреслюється, що «поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову передбачає їх тісну взаємодію, кінцевим результатом якої є досягнення конституційних цілей і завдань (забезпечення прав і свобод людини і громадянина, їх безпека, стабільність конституційного ладу тощо).

Про стабільність, але вже основ конституційного ладу говорилось у Рішенні Конституційного Суду у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Тоді загрозою послаблення існуючих основ конституційного ладу Суд визнав винесення на всеукраїнський референдум запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?». Логіка суддів полягала в тому, що винесення подібного питання на референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України здатне поставити під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні.

Різними є погляди самого Суду відносно такого поняття, як засади (основи) конституційного ладу. Так, приймаючи рішення про закриття провадження у справі за конституційними поданнями 57 та 69 народних депутатів України щодо «визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні «Українського дому» 21 січня та 1 лютого 2000 року, Суд зазначив, що вказані у поданнях події «не мали наслідком порушення принципів Конституції України, які є основою конституційного ладу держави». У цьому контексті Суд дав пояснення, що такими принциповими засадами є: те, що всі органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах, відсутність змін у структурі парламенту, забезпечення публічності та принципу більшості у прийнятті ним рішень, реалізація Верховною Радою всіх конституційних функцій (Ухвала КСУ вiд 27.06.2000 р. № 2-уп/2000).

Стосовно структурного розташування засад конституційного ладу в тексті Основного Закону, то тут позиція Суду також не є однозначною. Так у рішенні у справі про застосування української мови правова позиція Конституційного Суду полягала в тому, що засади конституційного ладу включено в розділ І «Загальні засади». Однак в іншому правовому акті цього органу конституційної юрисдикції діапазон розміщення вихідних принципів конституційного ладу був розширений ще до двох розділів Основного Закону, зміни до яких, як і до розділу І, потребують ускладненої процедури із застосуванням інституту референдуму. Мова йде про розділ ІІІ «Вибори. Референдум» та розділ ХІІІ «Внесення змін до Конституції України».

До речі, слід відмітити, що не виправдались сподівання юридичної громадськості остаточно встановити істинний правовий зміст вищеназваних категорій і після ухвалення вже згаданого рішення Конституційного Суду у справі про здійснення влади народом. Нагадаємо, що все, на що спромігся Суд, так це інтерпретувати норму ч. 3 ст. 5 Конституції в такий спосіб: «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» треба розуміти так, що «тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основ­ного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII».

Окремої уваги потребує унормування цієї категорії у вітчизняному конституційному праві. Категорія «конституційний лад» вперше з’явилась в українському (чи точніше радянсько-українському) правовому просторі в Конституції СРСР 1977 року з досить дивною, як для сучасних конституційних доктрин, характеристикою, як «радянський»: «Не допускаються створення і діяльність партій, організацій і рухів, які мають на меті насильницьку зміну радянського конституційного ладу (виділено мною − Ю.Б.) і цілісності соціалістичної держави, підрив її безпеки, розпалювання соціальної, національної і релігійної ворожнечі» (ч.2 ст. 7). Ця норма потрапила до конституційного тексту в результаті прийняття Закону про заснування поста Президента СРСР від 14 березня 1990 року. За абсолютно зрозумілою для федеративної країни інертною логікою аналогічна норма з’явилась через півроку (24 жовтня 1990 року) і в Основному Законі УРСР 1978 року, вагомою причиною стало також ухвалення Декларації про державний суверенітет. Єдине, що фактично зробили вітчизняні законодавці, так це не надали цьому ладові статусу радянського. Хоча з цього приводу в сесійній залі і точились дискусії, однак, як свідчить аналіз стенографічних матеріалів, особливих питань сама категорія «конституційний лад» у депутатів не викликала. Більш дискусійним було положення про територіальну цілісність, як вагому конституційну цінність, яку слід захищати від зазіхань політичних сил.

Тобто можемо зробити попередній висновок, що радянське минуле мало визначальний вплив на появу в нормативному інструментарії категорії «конституційний лад». І особисто у мене не виникає жодних сумнівів щодо того, що перші конституційні проекти ідеологічно спрямовувались проти тоталітарних партій, однак, як буде продемонстровано далі, через низький рівень нормативної техніки, невизначеність в стратегії подальшого державного розвитку, ця ідея була фактично знівельована, стала настільки розпливчастою, що жоден юрисдикційний орган не візьме на себе сміливість дати їй чітку офіційну інтерпретацію.

У цьому контексті пригадаємо, як ідея внормування питань, пов’язаних із конституційним ладом, втілювалась у проектах нового Основного Закону. Достатньо відзначити, що в проекті Конституції винесеному на всенародне обговорення, поряд із тим, що перший розділ мав назву «Загальні засади конституційного ладу», містилось ще й положення ст. 2, відповідно до якого «конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина». Не менш цікавим є і те, що в проекті Конституції прийнятому в першому читанні 4 червня 1996 року, нічого не говорилось про право народу визначати та змінювати конституційний лад. Утім при цьому до проекту була включена ст. 9, згідно з якою «громадяни України мають право чинити опір будь-кому, хто намагатиметься протиправно ліквідувати демократичний конституційний лад України, встановлений цією Конституцією, якщо інші засоби не можуть бути використані». Звертаємо увагу на те, що конституційний лад визначається як демократичний, тобто розробники проекту підходили до розуміння цього поняття з вузької, формальної сторони. Що ж стосується вищезгаданого положення ч. 3 ст. 5 чинної Конституції, то воно з’явилось за пропозицією тодішнього Голови Верховної Ради. І, на наш погляд, це спричинило більше непорозумінь, ніж користі для гарантування визначених Конституцією демократичних цінностей.

До цього висновку ми приходимо з таких міркувань. Насамперед питання конституційного ладу законодавці пов’язали з поняттям «народовладдя», включивши право на визначення та зміну конституційного ладу до правосуб’єктності Українського народу. При цьому незрозумілим залишилось як те, що має вкладатись у поняття «конституційний лад» (до речі, на цей прикрий факт звертав увагу Конституційний Суд, приймаючи рішення у справі про здійснення влади народом), так і те, у чому має полягати різниця між «визначенням конституційного ладу» та його зміною. Окрім цього, виникають ще принаймні декілька запитань.

По-перше, в яких випадках буде мати місце зміна конституційного ладу? Якщо дотримуватися логіки Конституційного Суду, тоді, наприклад, зміна віку, з якого набувається активне виборче право (ч. 1 ст. 71 розділу ІІІ), є зміною конституційного ладу, бо в цьому випадку, згідно зі ст. 156 Конституції, остаточне рішення щодо змін до Конституції має ухвалити народ на референдумі. Навпаки ж, у разі обрання Президента парламентом, як це пропонувалось у першому варіанті законопроекту № 4105, це можна не визнавати зміною конституційного ладу, оскільки для ухвалення подібного роду положень достатньо було рішення парламенту. (Хоча цю правову позицію Суду можна розглянути і з другого боку: інші розділи Конституції (окрім І, ІІІ та ХІІІ) змінюються народом через обраний ним парламент. Однак як бути в цьому випадку з виключністю права народу?)

По-друге, чи може в певних випадках зміна конституційного ладу за своєю змістовною стороною перетворитись у встановлення нового конституційного ладу? Нічого дивного в цьому запитанні немає, адже західному конституціоналізму відомі приклади, коли на рівні конституції закріплюються механізми як часткового, так і повного перегляду конституційного тексту. Так, наприклад, відповідно до ст. 168 Конституції Іспанії передбачається можливість повного перегляду Конституції. При цьому використовується більш складний механізм конституційної реформи, який включає в себе розпуск парламенту та проведення референдуму з цього питання. До того ж за аналогічною процедурою вносяться зміни до Вступного розділу цієї Конституції, в якому по суті вміщуються засади конституційного ладу, такі як принцип народовладдя (правда, сформульований через національний суверенітет), статус офіційної мови тощо, а також до підрозділу Конституції, присвяченого основним правам і громадянським свободам, та розділу, яким врегульований статус Корони в Іспанії.

Можемо зробити висновок, що законодавець (за погодженням із народом, який висловив свою позицію щодо Конституції на референдумі) визначив, що зміна таких ключових питань, як принципи побудови держави та суспільства, основоположні права людини та правове положення монарха, по суті є рівноцінною до зміни всього ладу, визначеного Конституцією.

Зрозуміло, що подібна схема зміни Основного Закону характерна не тільки для іспанського конституціоналізму. Не меншу цікавість викликає механізм конституційного реформування, запроваджений у Конституції Болгарії. По-перше, це один із небагатьох випадків, коли на рівні самої Конституції передбачена процедура прийняття нової Конституції. Право на встановлення нового конституційного порядку закріплюється за конституантою, функції якої в цій республіці виконує Велике народне зібрання (статті 157, 158 Конституції Болгарії). По-друге, за Великим зібранням закріплюється також виключне право вирішувати питання про зміну території республіки і ратифікації міжнародних договорів, що передбачають такі зміни (у нашій країні це є предметом обов’язкового референдуму); питання про зміну форми державного устрою і державного управління; питання про зміну конституційних положень, які передбачають пряму дію норм Конституції, статус ратифікованих міжнародних договорів, недоторканність основних прав громадян та гарантії прав громадян в умовах дії особливих державно-правових режимів; питання про зміну чи доповнення глави Конституції, в якій передбачені норми, присвячені конституційній реформі.

Ми можемо навести ще не один подібний приклад. Проведений детальний аналіз як історії конституційного реформування, так і змісту та напрямків використання категорії «конституційний лад» у вітчизняній юридичній науці був зроблений із метою встановлення вірогідності твердження про необхідність забезпечення стабільності конституційного ладу та зв’язку явища стабільності конституційного ладу і конфліктності у функціонуванні державного механізму.

Насамперед ми впевнені, що парламентарії, які приймали Основний Закон, мали благі наміри при запровадженні припису ч. 3 ст. 5 вітчизняної Конституції. Однак при цьому допустили, на наш погляд, доктринальну помилку, яка суттєво вплинула на подальший розвиток як конституційного процесу, так і науки конституційного права.

По суті в цьому випадку законодавець задав тон юридичній науці (хоча б з огляду на те, що серйозні монографічні дослідження в цій сфері з’явились вже після прийняття Конституції). Проте зробив це не зовсім коректно, оскільки, поставивши перед науковцями дуже важливе завдання щодо доктринальної розробки теорії конституційного ладу, встановив через норму ч. 3 ст. 5 жорсткі конституційні рамки для подальших наукових розробок.

Ми переконані в тому, що якщо і слід було вести на рівні Конституції мову про належність Українському народу права на зміну конституційного ладу, то лише в частині зміни його основ[1], тому що в противному разі вироблена теорія конституційного ладу абсолютно не збігається з механізмом зміни самої Конституції, визначеним у розділі ХІІІ. Припускаємо, що «розмитість» висновків Конституційного Суду пов’язана саме з цією помилкою в застосуванні нормативної техніки.

Якщо ж говорити ще більш відверто, то ми заперечуємо проти використання подібного роду оціночних категорій, особливо в частині визначення правосуб’єктності народу. Звичайно, наявність оціночних понять є нормальною ситуацією для конституційного нормотворення. Утім, як демонструє на сьогоднішній день стан дослідження цього державно-правового явища, категорія «конституційний лад» охоплює надзвичайно широкий діапазон поглядів щодо його змісту. Це у свою чергу аж ніяк не сприяє ефективному застосуванню цього важливого конституційного положення.

Тому вважаємо, що при подальшому конституційному реформуванні ця норма має бути або відповідним чином трансформована, або, що ще краще, взагалі виключена. Ще одним варіантом може бути литовський аналог згадуваного конституційного припису: згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції цієї країни, найважливіші питання життя Держави і Народу вирішуються шляхом референдуму (хоча, звичайно, і ця конституційна формула не ідеальна).

Як інший варіант виходу із ситуації, що склалась навколо цієї проблематики - зміна доктринальних підходів до розуміння категорії «конституційний лад» в аспекті виключно права Українського народу. Якщо взяти до увагу підхід проф. Цвіка М.В., то стають абсолютно зрозумілими логічні зв’язки між нормами ч.3 ст.5 та ст. 156 (про затвердження на референдумі Конституції тільки змін до Розділів І, ІІІ та ХІІІ). При такому стані речей дійсно тільки народ може змінювати конституційний лад.

2. Коли і в яких формах (видах) народ визначав конституційний лад, яким чином була реалізована його воля – історичний екскурс і наша реальність (конституційна еволюція).

Фактично конституційний лад України був визначений при ухваленні Конституції 28 червня 1996 року. Як зазначається в Преамбулі Конституції, Верховна Рада України від імені всього Українського народу приймає цю Конституцію. В даному випадку не ставлячи під сумнів справедливості положення преамбули хотілось би звернути увагу шановних членів Асамблеї на низку доктринально-теоретичних моментів. Передусім до питання розуміння у вітчизняному конституційному судочинстві питання установчої влади та референдуму як форми її реалізації.

З самого початку своєї діяльності Конституційний Суд України розпочав активно оперувати такою категорією як «установча влада Українського народу». Досить пригадати перші розглянуті ним справи. Так, у справі про набуття чинності Конституції України, Суд виступив з правовою позицією, згідно з якою «Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу. Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: саме в Конституції України визнано принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом» (Рішення КСУ від 3 жовтня 1997 р. № 4-зп).

До цього Суд в іншому рішенні вказав також, що «прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття». Основними аргументами на користь того, що повноваження щодо прийняття Конституції носило характер ad hoc, на думку Суду, є відсутність серед повноважень Верховної Ради права приймати нову Конституцію, а також необхідністю використовувати референдум як стадію ратифікації при внесенні змін до Розділів Конституції, що закріплюють основи конституційного ладу (Рішення КС від 11 липня 1997 р. № 3-зп). Ці правові позиції мало важливе значення для подальшого визначення змісту доктрини реалізації народовладдя.

У зв'язку з цим виникає цілий ряд питань. І перш за все, звідки у Суду виникла тверда впевненість у тому, що саме народ уповноважував парламент на реалізацію його (народу) установчих повноважень? Коротенько нагадав основні етапи прийняття чинної Конституції і зміни конституційного ладу в цілому. Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року, шляхом прийняття Верховною Радою Акта проголошення незалежності, цей Акт був підтверджений на всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року. Фактично роль Основного Закону продовжувала виконувати Конституція УРСР 1978 р. Згідно з цим конституційним актом новий Основний Закон міг бути прийнятий парламентським шляхом. У всякому разі, про це свідчила норма п.1 ч.1 ст.97 Конституції 1978 року.

Разом з тим, якщо взяти до уваги інші конституційні приписи, то висновок про те, що нова Конституція повинна бути прийнята парламентським шляхом, не є таким однозначним. Зокрема, згідно ст. 5 Основного закону 1978 року найбільші важливі питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум) (Важко собі припустити, що може бути важливіше для подальшого державного будівництва, ніж прийняття нової демократичної Конституції?!).

Надалі референдумний спосіб ще не один раз позначався як єдино можливий шлях встановлення нового конституційного ладу. Так, у Концепції нової Конституції України, затвердженої Верховною Радою 19 червня 1991р., передбачалося, що саме на референдумі має бути прийнята Конституція. Сюди ж можна віднести і одне із заключних положень Конституційного договору 8 червня 1995р. (Який на незрозумілих правових підставах було укладено між парламентом і главою держави і виконував функції Основного Закону до прийняття нової Конституції): на перехідний період заборонялося проводити референдум з будь-яких питань, крім як прийняття нової Конституції, текст якої має бути узгоджений сторонами, які підписали договір (правда при цьому, згідно договору, за самою Верховною Радою формально залишалося право прийняти новий Основний Закон).

Все подальше після прийняття договору події вказують на те, що задуми забезпечити максимальну легітимність нової Конституції через утвердження її на референдумі були відтіснені серйозним політичним протистоянням між Радою і Президентом.

Нам би хотілося, щоб вищенаведені міркування не були зрозумілі читачами, як сумніви автора щодо легітимності чинної Конституції. Аж ніяк. Під сумнівом ми ставимо правові позиції Конституційного Суду з цього приводу. Оскільки ту «народно-мовчазну» легітимність, яку придбав чинний конституційний лад, важко (якщо взагалі необхідно) пояснити правом прийняття Конституції, яким з незрозумілих установчим каналам наділив Верховну Раду Український народ (Рішення КС від 3 жовтня 1997р. № 4-зп), при цьому Рада, на думку Суду, шляхом прийняття Конституції опосередк[кувала] суверенну волю народу (Рішення КС від 5 жовтня 2005 р. № 6-рп/2005). Або ж приводити як аргумент відсутність у чинній Конституції зазначеного права у парламенту (Рішення КС від 11 липня 1997 р. № 3-зп).

В кінцевому підсумку легітимність діючої Конституції ніхто не оспорює. Однак «референдумні можливості» народу в конституційному процесі залишаються до кінця незрозумілими виходячи з наступних міркувань.

Коли в 2000-му році Президентом був проголошений всеукраїнський референдум, одним з питань було визначення способу прийняття Конституції в майбутньому: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України повинна прийматися на всеукраїнському референдумі?». Конституційний Суд, розглянувши Указ Президента про проголошення референдуму, визнав таку постановку питання неконституційною. На думку Суду, винесення такого питання на референдум без з'ясування волі народу, щодо необхідності прийняття нової Конституції, взагалі могло послабити основи існуючого конституційного ладу (Рішення КС від 27 березня 2000р. № 3-рп/2000).

Проте надалі, Суд визнав наявність у громадян на ініціативному референдумі встановлювати новий лад шляхом прийняття Конституції (Рішення КС від 16 квітня 2008р. № 6-рп/2008). При цьому за дужками залишилося питання щодо необхідності двохступінчаст[ості] так[ої] референдумної процедури: спочатку плебісцит з питання доцільності прийняття нової Конституції, і тільки потім - затвердження тексту нового Основного Закону.

3. Чи змінювався за період з 1996 р. (законами, рішеннями КСУ) (частково, окремі складові) конституційний лад: а) за участю народу; б) без участі народу – державною владою, судом.

Якщо виходити із широкого розуміння конституційного ладу, як системи відносин, врегульованих Конституцією, то зміни конституційного ладу відбулися 8 грудня 2004 року, коли парламент ухвалив Закон № 2222-IV, яким були внесені зміни до цілої низки розділів Конституції, присвячених організації державної влади.

Зважаючи на те, що ми сповідуємо більш вузький (змістовний) підхід до розуміння категорії конституційний лад, то слід зазначити, що за останній період конституційний лад в частині своїх засад не зазнавав жодних змін.

____________
[1] Тут доречно бути згадати абсолютно слушний підхід до категорії конституційний лад, який був висловлений відомим теоретиком права М.В. Цвіком. Вчений вказував на те, що з огляду на зміст ст.. 156 Конституції України «конституційний лад складається з основних засад Конституції, її положень щодо виборів і референдуму в Україні, а також порядку внесення змін до неї. Таким чином, конституційний лад, являє собою сукупність найбільш стабільних конституційних принципів і положень і правовідносин, що складаються на їх базі» (Конституція України. Науково-практичний коментар. - Х.: Право, 2011. - С. 37).

[*Декларація прав людини і громадянина 1789. Стаття 16. Суспільство, у якому не забезпечуються гарантії прав та відсутній поділ влади, не має конституції.Ред.]

27.08.2012
Ю.Г.Барабаш (Комісія з питань здійснення народовладдя)
Прес-служба Президента України Віктора Януковича

Фото Макс Левин
//lb.ua/news/2011/08/24/111802_militsiya_primenila_k_mitinguyushchim_.html

Олена Рябченко. Щодо влади народу через органи державної влади


Делегування народом повноважень органам державної влади, які діють на засадах розподілу влад, передбачено Конституцією України. Обрання народних депутатів України, Президента України легітимує делегування народом владних повноважень, а інші органи державної влади реалізують передану владу через здійснення вторинного представництва, легітимованого народом або Верховною Радою України.

Вирішення питання про достатність форм реалізації влади народом через державні органи, відповідно ч.2 ст.5 Конституції України, знаходиться у площині врегулювання строковості зайняття посад, відкритості та доступності інформації про діяльність зазначених органів, можливості вирішення питання про позачергове припинення повноважень державних органів, які здійснюють вторинне представництво, ефективності діяльності судової влади як елементу системи стримувань і противаг.

Звернення до практики діяльності органів державної влади у частині, що стосується гарантування відкритості і доступності інформації про їх діяльність дозволяє вказати про Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. Стосовно інших гарантій достатності форм реалізації народовладдя - можливості вирішення питання про позачергове припинення повноважень органів вторинного представництва, ефективності діяльності судової влади – їх здійснення потребує суттєвого вдосконалення. Слід при цьому підкреслити системний характер проблеми забезпечення ефективності діяльності органів судової влади, вирішення якої потребує значних зусиль з боку не тільки законодавця, а й самої судової влади.

Не можна оминути проблему усунення конфліктності в діяльності органів державної влади. Про існування такої проблеми свідчать деякі Рішення Конституційного Суду України (зокрема, від 26.02.2009 № 6-рп/2009, від 17.04.2008 № 7-рп/2008)[справа щодо припинення повноважень члена Вищої ради юстиції].

Діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції виступає гарантом запобігання конституційних конфліктів, ефективним способом захисту та забезпечення верховенства норм Основного Закону. Проте функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції не вичерпує шляхи вирішення проблеми запобігання конфліктам на конституційному рівні.

Одним із шляхів запобігання конституційних конфліктів є врегулювання погоджувальних процедур саме на конституційному рівні, що дозволило би не тільки уникнути конфліктності ситуації, але й створити конституційний механізм реалізації представницького народовладдя, враховуючи припис статті 3 Конституції України про те, що «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Наступним напрямком вдосконалення конституційно-правового регулювання форм народовладдя доцільно виділити закріплення на рівні Основного Закону засад здійснення народовладдя, а процедур реалізації –на рівні законів.

Конституційні основи здійснення народовладдя являють собою загальні норми-принципи як керівні ідеї, на яких основана державність та спеціальні норми-принципи як основи реалізації безпосередньої та представницької форм народовладдя. При цьому можна передбачити певну відмінність між спеціальними нормами-принципами як основами реалізації представницької форми народовладдя через діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Наявність відмінності між нормами-принципами реалізації представницької функції органами державної влади та органами місцевого самоврядування ґрунтується на специфічних суб’єктно-об’єктних ознаках місцевого самоврядування як публічної влади територіальної громади (Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2002 від 26.03.2002 р.)[справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад].

Закріплені у Основному Законі загальні та спеціальні норми-принципи являли би собою основу побудови конституційної моделі реалізації кожної форми народовладдя, втілення якої через врегулювання конституційно-правового статусу органів державної влади, органів місцевого самоврядування являють стабілізуючу основу функціонування держави, її владних інститутів, місцевого самоврядування та основ здійснення безпосередньої форми народовладдя. Забезпечення системності врегулювання конституційних основ народовладдя передбачає закріплення статусу органів державної влади, органів місцевого самоврядування як носіїв прав та обов’язків народовладдя у представницькій формі та суб’єктів народовладдя у безпосередній формі.

Як вірно вказує професор А.О. Селіванов, підфункціями народовладдя є: законодавча, виконавча, судова, що випливає з конституційно закріпленого положення про розподіл влад. Виділено також контрольну функцію народовладдя.

У зв’язку з цим логічно зазначити наступне. Здійснення народовладдя у представницькій формі обумовлює контроль народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади. Такий контроль дозволить виявити міру і ступінь належної реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування представництва. Формами контролю можуть бути: звіти народних депутатів, посадових осіб органів державної влади, громадські слухання, громадська експертиза.

Встановлюючи контрольну функцію на конституційному рівні, необхідно уникнути зайвої політизації та безпідставного ініціювання здійснення тієї чи іншої форми контролю, сформувати процедури мотивування до конструктивної взаємодії, досягнення компромісу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, діяльність яких є предметом контрольної функції і суб’єкта ініціювання здійснення цієї функції з метою опрацювання того рішення, яке буде оптимальним за існуючих умов конституційного розвитку держави. Саме такий підхід випливає із сутності народовладдя як однієї з найголовніших форм виразу соборності, реальність якої залежить від активної громадянської позиції кожного та відповідальності перед народом і суспільством органів державної влади, місцевого самоврядування, конкретних посадових осіб, які реалізують представницьку функцію у відповідній формі.

Проведений аналіз довів необхідність вдосконалення конституційно-правового регулювання у таких напрямках:

- визначення основ реалізації народовладдя (закріплення загальних та спеціальних норм-принципів реалізації безпосередньої та представницької форм народовладдя);
- регламентація погоджувальних процедур з метою усунення конфліктності у механізмі держави;
- формування основ контролю народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади.

27.08.2012
О.П.Рябченко (Комісія з питань здійснення народовладдя)
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
//www.president.gov.ua/news/25130.html

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу» 

Фото Макс Левин
//lb.ua/news/2011/08/24/111802_militsiya_primenila_k_mitinguyushchim_.html

пʼятницю, 24 серпня 2012 р.

Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна» 2012



Річниця незалежності - це свято єдності, гордості і надії.

Це час підбити підсумки нашої роботи і поговорити про плани та перспективи.

Останні роки були дуже серйозним випробуванням для українського народу.

Ми відчули жорсткий зовнішній тиск. Пережили тривалий час політичної нестабільності.

Зіткнулися з жорсткими економічними труднощами, породженими світовою економічною кризою.

Незважаючи на всі труднощі, ми наполегливо будуємо нашу спільну українську перспективу, виборюємо собі гідне місце в світі.

Загрози і проблеми, з якими стикається Україна, не унікальні.

Згортаються світові ринки, сповільнюється рух інвестицій, гальмується процес технічного і технологічного оновлення.

Звужуються можливості для досягнення торговельного і бюджетного балансу.

Особливість нашого становища зумовлена тим, що нинішніми труднощами прагнуть скористатися не лише зовнішні, а й внутрішні сили, які намагаються зробити політичний капітал на проблемах українського суспільства.

Я маю на увазі деструктивну частину опозиції, яка відмовляється від змістовного діалогу, робить ставку на дестабілізацію і хаос.

Її мотив зрозумілий - сховатися від відповідальності за свої минулі помилки. Заради політичного реваншу вони йдуть на провокації в Україні і за кордоном. Їм більше нічого запропонувати суспільству.

Проте не політики-популісти, а корумпована бюрократія становить найбільшу загрозу для розвитку країни.

Однак у влади достатньо політичної волі та важелів, щоб навести порядок і покласти край корупційному свавіллю.

Я переконаний: попри об’єктивні труднощі та внутрішню протидію, ми продовжимо курс на оздоровлення економічної, соціальної, правової та адміністративної сфер.

Історія нашої держави додає мені впевненості у тому, що ми досягнемо поставленої мети.

Адже становлення української нації, процес творення української держави - це історія пошуку, що ніколи не припинялася.

Це історія постійних економічних, політичних, соціальних і гуманітарних трансформацій. Від Давньої України-Русі до сучасної незалежної української держави.

І спільно з іншими європейськими народами ми творимо Європу ХХІ століття.

Ми здолали шлях від неповороткої і неефективної командно-адміністративної економіки до ринкової економіки відкритих можливостей та ініціативи.

Ми зруйнували систему ідеологічного диктату та політичного примусу.

Сьогодні в Україні активно утверджуються демократичні і правові процедури. В центрі сучасної політично-правової системи знаходяться права і свободи громадянина.

Відкрито шлях свободі думки і творчої самореалізації. Поставлено надійні перепони проти приниження на етнічному, культурному чи релігійному ґрунті. І ці досягнення сьогодні цінує кожен громадянин України.


Незалежність - це в першу чергу спроможність держави самостійно обирати шляхи власного розвитку, захищати інтереси своїх громадян, гідно протистояти викликам сучасного мінливого світу.

Пройшовши шлях довжиною у двадцять один рік, наша країна поступово перетворилася на помітного світового гравця.

Відкрита модель національного економічного розвитку довела свою ефективність як в умовах кризи, так і в післякризовий період.

Нині перед Україною постали нові глобальні виклики, пов'язані з серйозним ускладненням ситуації на світових фінансових ринках, політичною нестабільністю на Близькому Сході.

За цих умов затягування з реформами наражатиме Україну на нові кризи, позбавлятиме можливостей світового економічного прогресу.

Саме тому з 2010 року ми пішли шляхом радикальних економічних реформ, розпочавши їх з дерегуляції економіки.

Ми послідовно рухаємося до створення сприятливих умов для цивілізованого й відповідального бізнесу в країні.

Зокрема, на законодавчому рівні визначено виключний перелік документів дозвільного характеру. Чиновникам заборонено встановлювати дозволи, не передбачені законом.

Скасовано понад 58 тисяч актів та рішень, які створювали перепони для розвитку бізнесу. Запроваджено декларативний принцип початку господарської діяльності.

Ми знизили ставки податків, надали податкові канікули для малого бізнесу, готельної справи, ІТ-індустрії.

Незважаючи на несприятливі зовнішні чинники, протягом 2010-2012 років нам загалом вдалося подолати руйнівні наслідки кризи і забезпечити стабільне зростання ВВП.

Економічні успіхи дали поштовх для зростання реальних доходів українців. Реальна зарплата торік зросла майже на 9%, за перше півріччя 2012 року - майже на 16%.

Стабільний валютний курс гривні є надійним орієнтиром для бізнесу, стимулом для притоку іноземних інвестицій.

Відбуваються якісні зрушення у структурі національного експорту, особливо у сфері послуг.

Сьогодні ми з гордістю можемо говорити, що Україна належить до п’ятірки найбільших світових експортерів програмного забезпечення.

Успішно втілюється ціла низка національних проектів. У тому числі проект «Нове життя», в рамках якого відкрито 6 перинатальних центрів, де вже народилось 8 тисяч дітей.

Ще одним прикладом ефективного впровадження національних проектів є будівництво в Одеській області LNG-терміналу.

Видатною віхою в історії Незалежної України є успішне проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро-2012.

За останні два роки нам вдалося радикально прискорити побудову цілої низки важливих інфраструктурних проектів.

Нові термінали аеропортів, дороги, стадіони, модернізований рухомий склад залізниць, оновлена готельна інфраструктура, сучасні прикордонні пункти переходу утворюють потужну базу для подальшого економічного зростання.

Фінал європейського футбольного чемпіонату відкрив світові нову Україну. Ця подія сприяла звільненню європейців від багатьох стереотипів, нав’язаних недобросовісними політиками.

Проведення в Україні Євро-2012 довело всьому світові, що ми є надійним партнером міжнародної спільноти і здатні виконувати складні завдання.

Переконаний, що ми підтвердимо це високим рівнем проведення чемпіонату Європи з баскетболу у 2015 році та під час боротьби за можливість прийняти в Україні Зимні Олімпійські ігри 2022 року.

Послідовно посилюється й соціальний вектор державної політики. Доказом цього є нові соціальні ініціативи, які вже знайшли своє відображення у відповідних змінах до Державного бюджету.

У непростих економічних умовах ми знаходимо можливість підвищення соціальних стандартів.

Розпочалися важкі, проте неминучі реформи соціальної сфери: пенсійного, трудового законодавства, сфери охорони здоров’я.

Посилюється цільова спрямованість соціальної допомоги, ефективність видатків на соціальну сферу.

Наша мета - створити справді ефективну і динамічну систему соціального забезпечення громадян.

«Перезавантажено» регіональну політику. Регіони поступово позбуваються звички озиратися на центр, вчаться раціонально розпоряджатися своїм ресурсним потенціалом на стратегічних засадах.

Все це відбувається на тлі посилення взаємовигідної міжрегіональної співпраці, що зміцнює єдність країни.

На моє глибоке переконання, ці реформи позначили принципово новий етап розвитку незалежної України.

Адже вони спрямовані на встановлення норм, правил, практики, притаманних вже не перехідній економіці, а сучасним зрілим країнам європейського типу.

У зовнішньополітичній площині ми залишаємось вірними європейському вибору.

Ми впевнено торуємо шлях розбудови сучасної європейської держави. Але це надзвичайно складний процес. Ми шукаємо свою дорогу до спільноти розвинених держав.

Проте інтеграція за будь-яку ціну - за рахунок втрати незалежності, економічних чи територіальних поступок, за рахунок дозволу втручатися у внутрішні справи - такий шлях ми ніколи не сприймали і не сприймемо.

Свобода і незалежність - це найголовніша умова успіху і процвітання України.

Вільна держава, як і вільна людина, може робити помилки, може зазнавати поразок. Але у неї завжди є шанс на перемогу в майбутньому. У того, хто втратив свою незалежність, такого шансу немає.

Останнім часом ми здійснили серйозні кроки в напрямі входження України до європейської спільноти. Парафовано Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС. Тепер ми очікуємо на порозуміння з боку наших європейських партнерів, оскільки сприймаємо цей процес, як дорогу з двостороннім рухом.

Будуючи нову державу, ми прагнемо будувати новий світ, нову Європу, повноправною частиною є вже сьогодні Україна. Водночас ми маємо пам’ятати наскільки важливими для України є відносини з країнами СНД, зокрема з нашим найбільшим торговельним компаньйоном та сусідом - Росією. Нам необхідно всебічно розвивати співробітництво з нашими партнерами по СНД, адже саме там знаходиться найбільший ринок для українських товаровиробників. Тож ми не повинні залишати поза увагою інтеграційні процеси, що там відбуваються.


В історії людства вже не раз траплялись революційні зміни. Коли попередні моделі розвитку виявлялись вичерпаними і неефективними, наступав час трансформацій. І сьогодні світ входить саме у такий період.

Попереду нас очікують системні, фундаментальні зміни, які торкнуться усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства, держави.

На порядку денному міжнародного співтовариства стоять справді глобальні виклики:
  • забезпечити вихід до новітніх технологічних укладів;
  • вирішити проблему погіршення екології і кліматичних змін;
  • знайти нову модель соціально-економічного розвитку в умовах обмежених життєво-важливих ресурсів;
  • гарантувати глобальний демократичний розвиток, захист прав людини, бізнесу і співробітництво у світі.
В таких умовах успішний розвиток української держави залежить від нашої здатності виробити власну випереджальну стратегію подолання ризиків і загроз.

Одним із ключових викликів сучасності для всіх без виключення країн світу залишається глобальна економічна криза.

До цього часу зберігається нестабільність на світових фінансових ринках.

В багатьох країнах світу, передусім у країнах зони євро, накопичуються проблеми в секторі державних фінансів.
На тлі глобального зниження попиту загострюється конкуренція за ринки збуту і боротьба за збереження національного промислового потенціалу. Все більш реальною стає загроза торговельних війн.

В умовах невизначеності і зростаючих ризиків у глобальній економіці ми маємо робити ставку на вільне підприємництво, гарантувати максимально сприятливий клімат для інвестицій, для створення нових виробництв, впровадження новітніх технологій.

Україна має стати найбільш сприятливою країною для бізнесу - країною відкритих можливостей.

Розпочати і вести бізнес в Україні повинно бути простіше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Така наша мета.

Тільки в цьому випадку ми зможемо реалізувати наш шанс і наше прагнення увійти до лав країн-лідерів.

Для того, щоб гарантувати сталий розвиток країни маємо також знайти відповідь на проблему дефіциту енергетичних ресурсів.

У сучасному світі енергетична безпека вже стала синонімом незалежності та суверенітету держави. І ми повинні зробити прорив у вирішенні наших енергетичних проблем.

Україна має багаті запаси метану та сланцевого газу, родовища вуглеводнів на шельфі Чорного моря. Для їх розробки залучаються провідні іноземні компанії. Залучаються великі інвестиції.

Ми нарощуємо інвестиції у ядерну енергетику.

У нас є гарні перспективи для розвитку альтернативної, передусім «зеленої енергетики». Ми вже побудували найбільшу в Європі сонячну електростанцію.

У нас величезний невикористаний потенціал впровадження новітніх енергоефективних і енергозберігаючих технологій в економіці та житлово-комунальній сфері.

Впевнений, що в перспективі Україна позбудеться тотальної залежності від іноземних постачальників енергоресурсів.

Разом із тим, до традиційних глобальних ресурсних проблем сьогодні додаються нові. Через зміни клімату людство стикається із загрозами нестачі продовольства та питної води, деградацією сільськогосподарських угідь. За таких умов пріоритетом для України є розвиток аграрного сектору та харчової промисловості.

Наша держава має все необхідне для світового лідерства у цих секторах виробництва. Ми маємо сприятливі природно-кліматичні умови, потужний земельний і людський потенціал, розвинену науково-дослідну базу та вікові аграрні традиції. І ми повинні відповідально розпорядитися цими перевагами.

Україна вже сьогодні є потужною складовою світової продовольчої безпеки. Увага міжнародної спільноти до нашого аграрного сектору дедалі зростатиме. Це - шанс залучити кошти для модернізації національного АПК, «вдихнути нове життя» в сільські території та громади.

Водночас, хочу наголосити, що наша земля, наші ріки і озера, ліси і поля - це не просто природний ресурс. Це багатство всього народу, наш спадок, який ми отримали від предків і маємо передати нашим дітям. Тому раціональне землекористування, дбайливе ставлення до екології має бути базовим принципом нашої політики.

Часи трансформацій і змін у світі часто супроводжуються зростанням конфліктності у міжнародних відносинах.

Сьогодні відчутно збільшується кількість й інтенсивність локальних збройних конфліктів. Росте напруження у відносинах між різними центрами впливу у світі.

Водночас знижується дієвість міжнародного права та ефективність міжнародних безпекових організацій.

Україна як відповідальний учасник міжнародних відносин має докладати максимум зусиль для підтримки миру і недопущення нового глобального протистояння.

Позаблоковий статус держави відкриває перспективи для більш активної участі у врегулюванні міжнародних конфліктів у якості посередника.

Статус країни-засновниці ООН, наш авторитет і досвід роботи у якості непостійного члена Ради Безпеки ООН надасть ваги пропозиціям щодо реформування і підвищення ефективності цієї організації.

В контексті завдань підтримання миру і безпеки в регіоні актуальним стає формування єдиного й неподільного простору безпеки Великої Європи.

Для України, як і для інших позаблокових держав, обговорення формату створення такого безпекового простору дає можливості отримати додаткові зовнішні гарантії безпеки.

Водночас нам необхідно підвищити ефективність забезпечення національної безпеки за рахунок власних сил, засобів і ресурсів.

Вирішення цього завдання потребує докорінного реформування сектору безпеки та оборони. Напрямки цих реформ вже визначені у новій редакції Стратегії національної безпеки, Воєнній доктрині. І у найближчі роки поставлені завдання будуть виконані.

Виклики сучасного світу висувають нові вимоги і до ефективності урядів у обстоюванні власних національних інтересів.

Ефективність влади має критичне значення не лише для зменшення руйнівного впливу на Україну майбутніх криз і катастроф. Це, передусім, питання збереження і розвитку нашої економічної, соціокультурної, національної ідентичності. Це основна гарантія нашого суверенного права розпоряджатися власними ресурсами. І зрештою - власним майбутнім.

Тому саме зараз настав час для становлення ефективного та професійного державного апарату, якісних та доступних державних послуг, оперативного та результативного реагування на поточні та перспективні виклики.


Світова криза стала не тільки випробуванням для нашої держави. Вона дала нам дуже цінні підказки, вказала на помилки, які ми можемо виправити. Вже багато що зроблено.

Базовим пріоритетом сьогодні є розвиток національного виробництва і звільнення підприємницької ініціативи.

В Україні акумулюються фінансові можливості для проведення глибинного оновлення виробничих фондів і технологічної бази. Для цього створюються всі необхідні умови.

Йде активний пошук інвесторів і партнерів для реалізації інноваційних проектів у перспективних галузях промисловості - машинобудуванні, літакобудуванні, розвитку енергетики.

Це ключова тема переговорів Президента і Уряду з нашими колегами із Росії, Китаю, США, країн ЄС. Ми відкриті до співробітництва і реалізації спільних проектів.

Головне, чого нам сьогодні бракує - це часу, так бездарно витрачати час, як наші попередники, ми не будемо. Наступні 2 роки будуть вирішальними для країни.

Або ми зосередимось на вирішенні дійсно важливих для суспільства питань. Або, в черговий раз потрапивши в тенета політичного протиборства, безнадійно відкотимося назад, посідаючи останні місця у світових інвестиційних рейтингах.

Сьогодні стабільність політичного життя і непорушність демократичних процедур є ключовою умовою нашого прогресу.

Але точка зору, що демократія - це постійні політичні перевороти, безкінечні авантюри, конфлікти, та розвороти державного курсу на 180 градусів - це велика помилка.

Демократія - це забезпечення прав і свобод громадян. Це забезпечення представленості їх інтересів в органах влади. Тільки на таких умовах можна будувати стабільність.

Сьогодні робиться все, щоб на практиці реалізувати цей принцип. На нових засадах буде сформовано новий парламент.

Партійний вождизм поступиться інтересам територіальних громад, які направляють своїх представників у Верховну Раду.

Переконаний, що цьогорічні парламентські вибори стануть відправним пунктом для кардинальних змін в українському суспільстві.

Буде вирішуватися питання вдосконалення бюджетної системи. Громади і регіони отримають необхідні повноваження та можливості для свого розвитку. Одержить новий імпульс адміністративна реформа.

Вибори мають відбутися чесно і відповідно до законодавства. Реформам потрібна легітимна представницька влада.

Заважати її формуванню, блокувати і зривати цей процес можуть тільки вороги оновлення нашої держави.

Я впевнений, що спільними зусиллями політичного керівництва держави, представницької влади всіх рівнів і громад ми подолаємо опір супротивників реформ на місцях, і в центрі.

Зі свого боку я робитиму все необхідне, щоб забезпечити реалізацію курсу перетворень.

Зокрема, Конституційна Асамблея забезпечить високий рівень фаховості і відкритості процесу підготовки нової редакції Конституції.

Закликаю всі політичні та громадські сили забути про поточну політичну кон’юнктуру і взяти участь в роботі Асамблеї.

Наступним кроком стане реформування правоохоронної системи. Наші правоохоронні органи, спеціальні служби мають стати не тільки ефективним інструментом протидії корупції та злочинності в усіх її проявах, але й забезпечувати безумовне дотримання законності та прав громадян.

Цьому сприятиме впровадження нового Кримінально-процесуального кодексу, прийняття низки законів про адвокатуру, прокуратуру.

Проте ключове значення матиме подальший розвиток української судової системи, яка є інструментом захисту прав громадян.

А це є серйозна справа для подальших економічних реформ. Особливо, якщо ми говоримо про земельну реформу, приватизацію, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Справедливий і незалежний суд - гарантія прав власника та інвестора. Тому продовження судової реформи є ключовою вимогою для продовження модернізації української економіки.

Мета економічних реформ - це не тільки технічне і технологічне оновлення. Наша мета - побудова відкритої економіки без рейдерства, корупції і «тіні».

Ще раз хочу наголосити - ми робимо ставку на розвиток вільного, конкурентного підприємництва. В цьому є основа майбутнього процвітання нашої держави.

Сьогодні у багатьох країнах обирають шлях збільшення податків. Для нас такий вихід неприйнятний. Навпаки, мусимо продовжити роботу по дерегуляції і лібералізації вітчизняного законодавства.

Вимагаю повністю знищити будь-який тиск на бізнес. Самим рішучим чином викорінити «наїзди» на підприємців корупціонерів від правоохоронних та контролюючих органів. Слід безжалісно очистити від них державну владу.

Натомість необхідно закріпити зрозумілі і стабільні «правила гри», створити чіткі гарантії прав власності, що дасть змогу розкрити підприємницький потенціал українського суспільства.

Водночас це звільнить шлях для приходу в Україну іноземних компаній і підприємців, які хочуть відкрити власну справу, налагодити нове виробництво, працювати над інноваціями разом з нами.

Зменшуючи тиск на бізнес, ми гарантуємо економічний розвиток на довгострокову перспективу.

Проте далеко не все вимірюється тільки економічною доцільністю. У ХХІ столітті державна незалежність набуває вираженого людиноцентричного виміру.

Громадянин оцінює дієздатність власної держави за станом безпеки життя й праці, рівнем задоволення основних соціальних потреб, вирішення власних проблем, захистом довкілля і створенням умов для самореалізації.

На жаль, доводиться констатувати: протягом двох десятиліть політики більше переймалися зовнішніми атрибутами незалежності, а не облаштуванням країни і життя людей.

У кричущому стані знаходиться житлово-комунальне господарство. Постійно посилюються техногенні ризики. Природні катаклізми загострили питання безпечності довкілля та спроможності протистояти стихії.

Переконаний, саме розбудова інфраструктури життєдіяльності має складати основний зміст нашої роботи щодо зміцнення незалежності України у найближчому десятилітті.

Таке завдання цілком може бути підґрунтям загальнонаціонального консенсусу. Адже робитимемо це для себе та для майбутніх поколінь.

Рухаючись в цьому напрямі, ми створимо необхідні умови для реформи соціальної сфери.

Нині успадкована ще від радянських часів розгалужена, але практично недієва соціальна сфера все менше відповідає очікуванням населення.

Рівень державної соціальної допомоги поки не захищає на достатньому рівні від злиднів. Водночас дуже часто соціальна допомога надається заможним громадянам.

Така система є несправедливою і має бути змінена і модернізована. Ми вже істотно просунулися в цьому напрямі завдяки реалізації нових соціальних ініціатив.

Разом з тим необхідно розуміти, що недоліки системи соціального захисту гостро відчуваються за умов зниження рівня добробуту населення.

Впевнений, що зростання оновленої української економіки буде надійною базою для підвищення доходів громадян.

Україна розпочала рух до побудови суспільства соціальної справедливості і ми не звернемо з цього шляху.

Цивілізаційний поступ сучасної української держави залежить від модернізації системи національної освіти, нових підходів до збереження національної культури та духовності.

Наріжним каменем нової гуманітарної політики залишається підтримка єдиної державної української мови.

Для того, щоб державною мовою створювався новий культурний продукт, робились наукові дослідження, знімались фільми, держава буде втілювати програму всебічної підтримки української мови.

Наше спільне завдання - створити і зберегти єдиний культурний простір нашої країни, дати кожному громадянину України право вільно використовувати свою рідну мову.

Тому ми будемо вдосконалювати законодавство про розвиток і застосування інших мов в Україні.

Водночас ми маємо забезпечити нашій культурі, нашій науці та економіці гідне місце в сучасному глобалізованому світі. Для цього ми повинні підтримувати прямий діалог із Заходом і Сходом. Тому я поставив перед Урядом завдання створити сприятливі умови для вивчення провідних іноземних мов, починаючи від дошкільних навчальних закладів і шкіл, до вузів та центрів підвищення кваліфікації.

На завершення свого виступу хочу підкреслити, що політика перетворень, яку ми зараз здійснюємо - це наш вільний вибір.

Ми не виконуємо зовнішні директиви, не намагаємось щось копіювати і необґрунтовано насаджувати в Україні.

Курс на оновлення - це вияв прагнення самого українського народу. Ми хочемо бути модерною нацією. Жити в економічно-розвиненій, впливовій, демократичній і правовій державі.

Сьогодні оновлення - це і є наша національна ідея. Вона об’єднує нас незалежно від віросповідання і культурних вподобань, від місця проживання або роботи. Тому я впевнений в успіху обраного курсу реформ.

Зі святом, дорогі співвітчизники!

З Днем Незалежності!

24 серпня 2012 року
Офіційне Інтернет-представництво Президента України
http://partyofregions.ua/news/blog/50378934c4ca42ee400001be
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича
http://video.bigmir.net/show/338958/
http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2012/08/24/854339.html?cid=3922337
http://fakty.ictv.ua/ru/index/view-media/id/19610
http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2012/08/22/853991.html







Віктор Янукович відкрив пам'ятник незалежності «Україна, що летить» — пам'ятник, встановлений на честь проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року у місті Харкові на площі Конституції. Був урочисто відкритий 22 серпня 2012 року напередодні 21-ї річниці Незалежності держави та Дня міста Харкова (святкується 23 серпня).
http://uk.wikipedia.org/wiki/Пам'ятник_незалежності_(Харків)

24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

Віктор Янукович святкує День Незалежності. Покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку. Київ, 24 серпня 2012 року
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича
http://news.tochka.net/ua/127387-yanukovich-v-lavre-postavil-svechu-za-nezavisimost-foto/
Віктор Янукович святкує День Незалежності. Покладання квітів до пам'ятника Михайлу Грушевському. Київ, 24 серпня 2012 р.
Фото прес-служби Президента України Віктора Януковича
http://news.tochka.net/ua/127387-yanukovich-v-lavre-postavil-svechu-za-nezavisimost-foto/
Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна». Київ, 24 серпня 2012 р.
http://deluxesound.com.ua/news/751-den-nezavisimosti-ukrainy-2012-prazdnichnyy-koncert-v-dvorce-ukraina.html
Урочистості з нагоди Дня Незалежності України в Національному палаці мистецтв «Україна». Київ, 24 серпня 2012 р.
http://deluxesound.com.ua/news/751-den-nezavisimosti-ukrainy-2012-prazdnichnyy-koncert-v-dvorce-ukraina.html