вівторок, 10 лютого 2004 р.

Звернення Ради Народних Міністрів до всієї людності Української Народної Республіки 1918




ДО ВСІЄЇ ЛЮДНОСТІ
 УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Громадяни!

Проголосивши 9 січня 1918 р. в своєму 4 Універсалі Українську Народну Республіку державою самостійною, ні від кого незалежною, Українська Центральна Рада 27 січня замирила з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною, положила кінець війні, здобула для трудящого люду мир демократичний без всяких анексій та контрибуцій.

Цього миру домагався працюючий люд України вже давно. І Українська Центральна Рада вволила його державну волю, не дивлячись на те, що Совіт народних комісарів з Петрограда з усієї сили перешкоджав українському урядові, Раді Народних Міністрів заключити мир і дати тим змогу робітникам та селянам стати до спокійної роботи на нивах та фабриках, заводах і майстернях.

Не маючи сам змоги здобути для Росії доброго миру з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною, Петроградський совіт народних комісарів рішив не допустити й Українську Народну Республіку до заключення миру.

Безсовісною брехнею та нечесними наклепами на Центральну Раду цей Совіт народних комісарів хотів посіяти недовір’я серед українського народу до Ради і тим загальмувати справу миру.

Коли з цього нічого не вийшло, коли трудящий люд, робітники, селяни, солдати та матроси через своїх депутатів заявили про своє довір’я до Ради, тоді Совіт народних комісарів послав своїх красногвардійців, запаморочених солдатів та матросів з Московщини на Україну, щоб збройною силою скинути український уряд, а Україну знову вернути в московську неволю, зламати справу миру та знищити добробут українського народу.

Користуючись з того, що царське правительство і правительство Керенського під час війни кидали наших вояків на далеку північ, а на Україну насилали хмари вояків-чужинців, Совіт народних комісарів, котрий так голосно і лицемірно заявляв про кінець війни та мир між трудящими людьми всіх народів, почав збройною силою грабувати Україну, вивозити силоміць з нашої землі хліб, цукор, вугіль, паровози, вагони і всяке народне майно, а особливо величезне майно військове, на Московщину.

А для того, щоб легше було грабувати Україну, і без того страшенно сплюндровану тяжкою війною, для того, щоб швидше вкинути Україну в московську неволю, Совіт народних комісарів настановив на Україні народних секретарів, котрі мають слухатися всякого наказу з Петрограда та продавати інтереси Української держави Московщині і власне російським капіталістам.

Чи то міг український уряд, Рада Народних Міністрів мовчки дивитися на це руйнування добробуту нашого народу, на це знущання Московщини над Україною, на це знищення нового самостійного політичного життя українського народу.

Рада Народних Міністрів покликала весь український народ до рішучої боротьби, боротьби збройної з петроградськими насильниками, з Совітом народних комісарів, з бандами грабіжників з Московщини.

Але для того, щоб швидше покласти кінець грабуванню України, щоб швидше приступити після заключення миру до переведення земельного закону і закону про поліпшення долі робітництва, Рада Народних Міністрів прийняла військову допомогу від нині дружніх держав – Німеччини та Австро-Угорщини.

На Україну для допомоги українським козакам, котрі зараз б’ються з ватагами великоросів-красногвардійців та солдатів, йдуть дивізія українців полонених, українці – січові стрільці з Галичини та німецькі війська.

Вони йдуть на Україну для того, щоб знищити нелад та безладдя та завести спокій та добрий лад на нашій землі, для того, щоб дати змогу Раді Народних Міністрів творити велике діло – будувати самостійну Українську Народну Республіку, державу всього працюючого люду України.

Вони будуть тільки допомагати тим нашим козакам, котрі завзято боронять нашу державу, землю і волю на Україні від збройного нападу російського правительства, Совіта народних комісарів, котрі так само, як і за царів, хотять, щоб Україна опинилася під владою московських капіталістів, щоб Московщина живилася працею та багатствами українського народу.

Ці війська, дружні нам, будуть битися з ворогами Української Народної Республіки під проводом польового штабу нашої держави.

Допомагаючи українському урядові в його боротьбі з насильниками та грабіжниками, ці війська не мають ніяких ворожих нам намірів, бо Німеччина і Австро-Угорщина також мають велику потребу, щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця трудящого люду.

Адже ж тільки при доброму ладові на Україні можна буде налаштувати скоро торговельні зносини та обмін товарами між нашою державою та державами, з котрими замирено 27 січня.

Тому Рада Народних Міністрів закликає весь український народ негайно ставати до мирної праці, до боротьби з безладдям.

Довга і тяжка війна, анархія за часів революції в Росії та грабіжницька політика російського уряду на Україні сплюндрували добробут нашого народу.

Рада Народних Міністрів постановила собі тверду і ясну ціль – встановивши добрий лад в Українській державі, негайно стати до роботи над поліпшенням долі робочого люду, селян та робітників.

Тверда влада та добрий лад в державі – це найкращий фундамент для соціально-економічних реформ.

І Рада Народних Міністрів твердо і рішуче стоятиме на сім шляху, ні на одну хвилину не сходячи з нього ні під чиїм впливом.

Громадяни! Ваш обов’язок в ці дні – з усією силою та енергією підтримати Раду Народних Міністрів в цих державних заходах.

До жвавої праці, громадяни землі української! До будування самостійної Української Народної Республіки на основах доброго ладу, твердої влади та широких соціально-економічних реформ в інтересах трудящого люду.

Рада Народних Міністрів

Голова Ради Міністрів В.Голубович
Народний військовий Міністр О.Жуковський
Народний Міністр внутрішніх справ П.Христюк

1918 р. 10 лютого.

____________
Робітнича газета. 1918. 2 березня.


Всеволод Олександрович Голубович (1885 – 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, голова Ради Народних міністрів Української Народної Республіки. 
Народився в сім'ї священика, село Молдавка Балтського повіту Подільської губернії (нині Молдовка Голованівського району Кіровоградської області). Після закінчення духовної семінарії навчався в Київському політехнічному інституті, у 1915 р. здобув диплом інженера. 
З 1903 р. – член Революційної української партії (РУП). З 1912 р. – член Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). 
Працював інженером Південної залізниці, у 1916 – серпні 1917 р. — начальником відділу водних, шосейних, грунтових шляхів Румунського фронту. 
У квітні 1917 р. від імені Одеської управлінської громади надіслав петицію керівництву Тимчасового уряду з вимогою надання Україні територіальної автономії. Належав до Одеської української громади. 
У Генеральному Секретаріаті — секретар шляхів (з 27 липня 1917 р.), секретар торгу і промисловості (з листопада 1917 р.). У січні - квітні 1918 р. — голова Ради Народних Міністрів і Міністр закордонних справ УНР. Протягом 3-20 січня перебував у Бресті на перемовах із Німеччиною та її союзниками. 
За участь у викраденні банкіра А.Доброго 29 квітня (день приходу до влади гетьмана Скоропадського) був заарештований німцями і до 16 грудня 1918 р. (14 грудня гетьман Скоропадський зрікся влади) перебував у Лук'янівській в'язниці. 
У 1919 р.  першій половині 1920 р. редагував друковані органи УПСР у Кам'янці-Подільському та Вінниці. У серпні 1920 р. був заарештований Особливим відділом 14-ї армії, 22-29 травня 1921 засуджений на процесі українських есерів — членів Центральної Ради, звинувачених у злочинах проти робітників і селян: опорі встановленню радянської влади в Україні, до десяти років ув'язнення в концентраційному таборі, а зважаючи на амністію ВУЦВК — до п'яти років, але амністований вже у грудні 1921 р. 
До 1931 р. працював у відділі капітального будівництва Української Ради народного господарства. У 1931 р. засуджений у справі Українського національного центру — вигаданої ОГПУ контрреволюційної організації. Помер 16 травня 1939 р. у в'язниці Ярославля (РСФСР).

____________
//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1213582&cat_id=661174
//uk.wikipedia.org/wiki/Голубович_Всеволод_Олександрович

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) 1918
Протокол засідання Ради Народних Міністрів під головуванням Всеволода Голубовича 1918 
Закон про державну мову 1918
Оповіщення Центральної Ради до громадян Української Народної Республіки 1918 
Закон про поділ України на землі 1918
Законопроект про підданство Української Народньої Республіки 1918-р
Закон про державний герб України 1918
Від бою під Крутами минуло 25 днів
Тимчасовий земельний закон 1918 
Ухвала про організацію Реєстрового Вільного Козацтва. Пам’ятка вільному козацтву 1918

1 коментар:

Вадим Мурачов сказав...

РЕЗОЛЮЦІЯ ТРЕТЬОГО З’ЇЗДУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ СОЦІЯЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
[ПРО ФОРМУ ВЛАДИ НА УКРАЇНІ]
21-24 листопада (4-7 грудня) 1917 р.

1. З огляду на те, що незабаром зберуться Установчі Збори України, яким Центральна Рада передасть всю повноту влади, З’їзд Української Партії Соціялістів-Революціонерів не вважає потрібним переобирати Центральної Ради; одначе, з огляду на необхідність створення суто-клясової організації для дальшого пляномірного розвитку клясової боротьби на Україні, З’їзд доручає фракції УПСР в Центральній Раді домагатися, щоб Центральна Рада взяла негайно на себе почин утворення всеукраїнського клясового органу трудової демократії.

2. Для того, щоб Центральна Рада мала найрішучішу піддержку провідних органів революційної демократії, вона повинна подбати про негайне створення всеукраїнських об’єднуючих територіальних центрів - рад робітничих, селянських та військових депутатів, які забезпечать центральному клясовому органові точний і безпосередній зв’язок з організаціями революційної демократії на місцях. Для цього Центральна Рада повинна, між иншим, негайно перевести в життя територіальне роспреділення війська, шляхом евакуації чужого війська з України - виведення укомплектованих з неукраїнців військових частин і замінення їх по всіх гарнізонах України територіяльним українським військом.

3. В зв’язку з цим доручається партійним організаціям на місцях поставити на чергу дня перевибори місцевих рад салдатських депутатів і скликання всеукраїнської ради військових депутатів. При тому всі українські вояки на фронті мусять бути виділені в окремі части.

4. Визначаючи, що теперішні ради робітничих депутатів на місцях дуже часто не одповідають настроєві робітничих мас на Україні, доручається партійним організаціям УПСР подбати, щоб перевибрати ті Ради якнайшвидше і зараз же по перевибранню місцевих рад скликати всеукраїнський з’їзд рад робітничих депутатів.

5. З вище зазначених вже причин З’їзд доручає своїм фракціям у всіх радах селянських депутатів домагатися переобрання їх на місцях і обновлення через їх з’їзду Всеукраїнської Ради Селянських Депутатів.

6. Всі ці три всеукраїнські ради утворять згаданий центральний всеукраїнський клясовий орган.

Крім того, в цей орган повинні влитись депутати від територіяльних українських з’їздів тих трудових верств, які не представлені в задовольняючій мірі в вищезазначених радах, як залізнодорожники, почтовики і телеграфісти, шосейники та робітники торговельних пароплавів, а також представники всіх соціялістичних партій на Україні, які стоять на клясовій точці погляду.

В тому разі, коли до створення цього органу не буде ще переведено демобілізації, в склад його повинні увійти також представники від українських частин фронту і фльоти, при чому українці-моряки з Балтійського фльоту повинні бути переведені в Чорноморський.

Тільки такий клясовий орган може існувати як постійна установа, організована з низу до верху, на яку буде спиратися центральна влада і реалізувати через неї свою політику.

Тільки в такій організації можуть найти піддержку Українські Установчі Збори і перевести свою велетенську роботу без особливих катастроф.

____________
Валерий Федорович Солдатенко –
Україна у революційну добу. Рік 1917
//litrus.net/book/read/2015?p=122