субота, 3 грудня 2011 р.

Леонід Кравчук: Сучасна політична еліта не може очолити народ і завоювати його довіру


Світ ще належним чином не оцінив наш Референдум

У знаменний день 20-річчя Всеукраїнського референдуму щодо незалежності України чи не найпопулярнішою людиною був перший Президент Леонід Кравчук. Він виступав на кількох телеканалах, давав інтерв’ю ЗМІ, спілкувався з молоддю на інтернет-сайті, а по обіді прочитав блискучу лекцію для майбутніх держслужбовців — слухачів Національної академії державного управління при Президентові України. Президент вишу Юрій Ковбасюк принагідно нагадав, що саме Леонід Макарович, перебуваючи в свій час на посаді глави держави, 4 березня 1992 року підписав указ про створення в незалежній Україні Інституту державного управління та самоврядування, який пізніше став академією.

Вісім років тому за рішенням вченої ради Леонідові Кравчуку присвоєно звання почесного доктора НАДУ. Послухати головного учасника тих історичних подій поталанило і кореспондентові «Урядового кур’єра».

Референдум придумав Кравчук

Документальна кінохроніка повернула нас на два десятиліття назад. Стривожений зимовий Київ. Тисячі людей на вулицях. На головному майдані столиці ще бовваніє монумент вождю зовсім іншого народу. На чорно-білих транспарантах незвичні для сьогоднішнього суспільства гасла: «Головний аргумент імперії — танк», «Геть окупантів!», «Україні — волю!».

Тим часом у приміщенні Верховної Ради з 10-ї ранку до 21-ї години творився Акт про державну незалежність України. Звучить голос головуючого Леоніда Кравчука: «Виходячи зі смертельної небезпеки для народу…, права української нації на самовизначення…». Наступний кадр — з надзвичайної сесії 24 серпня 1991 року. І знову Леонід Макарович зачитує непересічної історичної ваги документ про призначення референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності. Кінофільм завершується і зал зривається оплесками — всі присутні нібито на кілька хвилин побували в 1991-му.

Леонід КРАВЧУК: Ви запитаєте мене, яку історичну вагу мав референдум 1 грудня 1991 року? Колосальну! Верховна Рада Української РСР проголосила Акт про незалежність, світ сприйняв цей факт, але жодна країна тоді ще не визнала нашу державу. За міжнародним правом такий документ нелегітимний. Адже 17 березня 1991 року проводився всесоюзний референдум і тоді «за Союз» висловилося 76% українців. Тож лише рішення Верховної Ради не могло скасовувати ті результати.

Я переконував своїх колег в необхідності отримати офіційне підтвердження народного волевиявлення. Це можна було зробити, лише спитавши думку всіх громадян. А тим часом на Михайлівській площі на мене «наїжджали» націонал-патріоти, закидаючи, що я придумав референдум, що таким чином хочу «поховати» незалежність.

Справді, більшість парламентаріїв гадали, що достатньо Акта про незалежність. Та він був лише декларацією про наміри в країні, де все ще належало чужій державі — власність, гроші, управлінські важелі. Приміром, на банкові була вивіска «Контора банку СРСР» і, відповідно, всі кошти були в Москві. З Білокам’яної постійно нагадували: «17 березня Україна проголосувала за збереження Союзу».

Леонід КРАВЧУК: Тож я розумів: якщо ми не перекриємо це рішення нашим референдумом, вердикт Верховної Ради не матиме міжнародної сили. Мою тверду віру в те, що народ не помиляється, підтвердили результати волевиявлення 1 грудня — 90,32 % виборців сказали незалежності України «Так»!

Про що шумить Біловезька Пуща

На початку зими 1991 року стало зрозумілим, що горбачовський процес «склеювання обломків колоса на глиняних ногах» зайшов у глухий кут і треба було шукати інші шляхи. Три президенти нових держав-сусідок зустрілися в білоруській Біловезькій Пущі. Гадали, чи ухвалити Декларацію, чи звернення до народів, обговорювали подальші плани.

Леонід КРАВЧУК: Борис Єльцин знову звернувся до мене, мовляв Горбачов доручив йому запитати мою думку, чи зможе Україна парафувати всесоюзний договір від 17 березня. Я відповів: «Ні, бо український народ вже проголосував за незалежність. Якщо я це зроблю, то зраджу своєму народові». І прямо запитав співрозмовника, а як би він повівся на моєму місці? Борис Миколайович трохи подумав і відповів: «Я вас розумію…».

Тому я говорив тоді і кажу нині — не було б референдуму, не було б Біловезьких угод, денонсації союзного договору 1922 року. Український народ сказав своє слово і я, як президент, був зобов’язаний захищати вибір свого народу.

Москва ще продовжувала бути «вагітною» союзним утворенням, зібрала в Колонному залі Кремля всіх глав нових держав — старих республік і «м’яко стелила». Та Кравчук туди не поїхав, завваживши, що йому там вже нічого робити. Україну представляли його заступники І. Плющ та К. Масик, проте без права підпису будь-яких документів. Усі присутні на тому зібранні, включаючи Бориса Єльцина, підписали проект нового союзного договору. Всі, крім Української держави.

Леонід КРАВЧУК: Світ досі по-справжньому не оцінив значення і роль незалежної України. Адже ще до падіння Берлінської стіни сталася перша в історії цивілізації подія, коли за волею одного народу фактично була розвалена могутня імперія. Імперія, в якій була потужна сучасна армія (вісім мільйонів озброєних людей!), яка мала десятки ядерних боєголовок, величезний військово-промисловий потенціал, складну каральну систему.

До речі, коли потім обговорювався проект створення СНД, також за моїм наполяганням документ розпочинався словами: «Радянський Союз як державна субстанція припиняє своє існування…».
Ось чому наш референдум 1 грудня 1991 року відіграв епохальну роль не лише в українській, а й у світовій історії.

Реформи розпочалися, і це — головне

Як і завжди на своїх зустрічах з молоддю, Леонід Макарович охоче відповідає на запитання. Так, каже він, живемо ми хоч і складно, час від часу кульгаючи з тих чи тих причин, проте Українська держава залишається сильною, коли вона спирається на волю народу.

За його словами, зміни на краще з’являться тоді, коли у владу прийде нове покоління. Бо середнє ще подекуди чіпляється за «радянську пуповину», пам’ятаючи з шкільного підручника портрет кучерявого Володі Ульянова.

Леонід КРАВЧУК: Реформи розпочалися — це головне, і цим ми завдячуємо чинному Президентові. Вони складні, подекуди суперечливі, та з чогось треба розпочинати. Тому я запропонував створити Конституційну асамблею, запросити до її роботи найкращих правників-конституційників, небайдужу громадськість і удосконалити наш Основний Закон, прибрати з нього суперечності, двозначності.

На жаль, команди однодумців, розпочинаючи від сільради і до Верховної Ради, у нас ще немає. Паростки прогресивного чавить дух невпинного збагачення, самовихваляння. Країна, де понад 70 відсотків громадян бідують, завжди готова до соціального вибуху, і влада мусить постійно удосконалювати соціальні програми.

Визначальним, за словами першого Президента, стає моральний фактор, адже політика настільки моральна, скільки в ній моралі. Сучасна політична еліта, на жаль, комерціалізувалася. Бізнес купив її, тому така еліта не може очолити народ і завоювати його довіру.

Леонід КРАВЧУК: З огляду на те, що ми 350 років були у складі чужої імперії, Україна на 50—60 років відстала від цивілізаційного поступу. Я був і залишаюся прихильником європейського вибору. Ще ніколи наша країна не була так близько до цієї мети і нерозумно не скористатися таким шансом.

Перший президент великі надії покладає на молодих людей, з якими часто і залюбки спілкується. Та не на мажорів, що бездумно спалюють своє життя, тішачись дорогими машинами, золотими годинниками чи заморськими віллами, придбаними на вкрадені батьками народні гроші. І ще він наголошує, що коли ми не навчимося поважати себе, свою державу, нас ніхто не поважатиме.

Леонід Макарович з надією вдивляється в обличчя слухачів Національної академії державного управління, в яких, за його словами, бачить паростки тієї нової національної еліти, яка отримала щеплення від «закидонів», не вміє миритися з неправдою і хоче вірою служити Українській державі. А зала, у якій ніби посвітлішало від мудрого Кравчукового слова, щиро аплодує людині, без якої, (страшно навіть уявити!), могло б не бути грудневого референдуму 1991-го…

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА, 03.12.2011
//ukurier.gov.ua/uk/articles/leonid-kravchuk-virishalne-slovo-bulo-za-narodom/

Немає коментарів: