Андрій Скумін. «По просьбам трудящіхся» - референдум як інструмент зміцнення режиму Януковича

Режим готується
провести через референдум конституційні зміни, які розширять можливості для репресій проти політичних опонентів і забезпечать тривалий імунітет їхньому ініціатору.

У Верховній Раді зареєстровано законопроект № 0976, поданий Олександром Лавриновичем і Віктором Януковичем, про позбавлення недоторканності народних депутатів і президента України, який передбачає внесення змін до Конституції щодо гарантії недоторканності окремих посадових осіб. Схоже, найближчим часом цей документ може стати одним із ключових інструментів тиску на опозицію та навіть своїх у парламенті, адже в ньому закладена популярна в суспільстві ідея позбавлення недоторканності вищих посадових осіб, яка натомість подана в дуже маніпулятивній інтерпретації.

Наразі відповідно до ст. 80 Конституції «народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Це означає, що особу, яка має статус народного депутата, навіть якщо її спіймають за руку на місці злочину, не можна ані затримати, ані заарештувати, ані провести досудове розслідування.

Ворогам – закон

Законопроект № 0976 залишає лише часткову недоторканність парламентарія. Згідно з пропонованою редакцією «народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарештований до набрання чинності обвинувальним вироком суду щодо нього». Тобто відтепер достатньо лише вироку підконтрольних режиму судів для того, щоб можна було заарештувати будь-якого народного обранця від опозиції або й незговірливих своїх. Адже МВС, Генпрокуратура і СБУ, які й «шитимуть справу», перебувають під цілковитим контролем «Сім’ї».

У світлі нещодавніх подій довкола одного з основних комунікаторів із Заходом Григорія Немирі (якого намагаються прив’язати до справи про незаконне фінансування піар-кампанії «Батьківщини» за кордоном), захисника Тимошенко Сергія Власенка (якого не випускають із країни під приводом справи про несплату аліментів) та Андрія Шкіля (який навіть був змушений виїхати до Чехії та просити там політичного притулку, побоюючись поновлення провадження у справі 2001 року за фактом організації масових безладів під час акції «Україна без Кучми») відповідне законодавче рішення відкриє нові, широкі можливості для влади щодо незговірливих опозиціонерів у парламенті. Скажімо, депутат від «Батьківщини» Арсен Аваков у найкоротший час, не виключено, може опинитися за ґратами. Така сама доля може чекати народних обранців від опозиції, які брали участь у парламентських бійках зі співробітниками УДО, і навіть тих, хто виганяв із сесійної зали «тушкованих депутатів» Табалових. У Кримінальному кодексі на кожне таке діяння є своя стаття… Таким чином, попри популярну для широкого загалу «обгортку» – позбавлення ненависних парламентаріїв привілейованого статусу, політичний вимір проблеми в тому, що за допомогою «кримінального» гачка влада зможе досить легко шантажувати та впокорювати опозицію й при цьому і далі не чіпати навіть найбільших злочинців із власного табору.

Багатоходівка

На будь-які звинувачення опозиції (і міжнародних організацій, зокрема Венеціанської комісії) в упередженості авторів законопроекту № 0976 щодо депутатів-опозиціонерів, у Лавриновича і Януковича є залізний контраргумент: їхній проект змін до Конституції передбачає позбавлення недоторканності не лише народних обранців, а й гаранта.

На сьогодні, згідно зі ст. 105 Основного Закону, президент «користується правом недоторканності на час виконання повноважень». Інакше кажучи, з моменту прийняття присяги до припинення (дострокового чи планового) повноважень його не може бути ні затримано, ні заарештовано, але, тільки-но вони закінчуються, це стає можливим. Тепер же проектом Лавриновича – Януковича пропонується норму про недоторканність глави держави «на час виконання повноважень» вилучити, натомість доповнити ст. 105 реченням такого змісту: «Президент України не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього». Фокус у тому, що звання президента, згідно з тією самою ст. 105 Конституції, «охороняється законом і зберігається за ним довічно». А це означає, що особа, яка є президентом, нинішнім чи колишнім, не може до набрання чинності обвинувального вироку суду без згоди парламенту бути затримана чи арештована. Зрозуміло, що в умовах, коли судова система підконтрольна президентській вертикалі, обвинувальний вирок гарантові неможливий апріорі, так само як і згода пропрезидентської більшості в парламенті на його арешт чи затримання. Тож принаймні до 2015 року Януковичу буде забезпечено імунітет.

Проте в законопроекті № 0976 є ще один цікавий штрих. Відповідно до чинної редакції Конституції звання президента України зберігається довічно, «якщо тільки президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту». А згідно з проектом Лавриновича – Януковича цей єдиний виняток передбачається вилучити. Інакше кажучи, пропонується зберігати згадане вище звання навіть за особою, яка була усунута з посади в результаті імпічменту. До речі, в порядку останнього, відповідно до ст. 111 Конституції України, усувають гаранта у випадку «вчинення ним державної зради або іншого злочину». Виходячи з логіки Лавриновича і Януковича, глава держави, усунутий з посади за зраду Батьківщини, не лише наділяється імунітетом від арешту, а й зберігає за собою пільги, які надаються колишнім президентам.

У зв’язку з цим варто зазначити, що закладена популістська норма про можливість притягнення до відповідальності гаранта за рішенням суду може бути анульована, так би мовити, постфактум на підставі наявного рішення КСУ, який може його й продублювати. 1 квітня 2010 року він уже давав висновок щодо аналогічного конституційного законопроекту на предмет його відповідності

ст. 157, 158 Конституції України. Згідно з цим висновком положення конституційного законопроекту в частині обмеження недоторканності президента (навіть у такій двозначній інтерпретації) визнано таким, що не відповідає ст. 157 Основного Закону, у той час як обмеження недоторканності народних депутатів – таким, що відповідає ст. 157 і 158. Як, до речі, КСУ вважає «конституційною» і норму про довічне збереження звання президента для тих, хто пройшов імпічмент. Таким чином, у підсумку може виявитися, що обмеження повноважень торкнеться лише депутатів, а не президента.

Якщо загалом законопроект Лавриновича – Януковича можна сприймати як наступальний на опозицію (через послаблення статусу опозиційних депутатів), то пропоновані зміни до ст. 105 Конституції є свідченням того, що ні президент, ні його команда не мають впевненості у власному майбутньому. При цьому, що цікаво, від їхньої ініціативи очевидні дивіденди отримує не лише нинішній гарант, а й колишні очільники Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Леонід Кравчук.

Природно, депутати парламенту, усвідомлюючи ризики від таких змін до Основного Закону, навряд чи проголосують за згаданий законопроект. Однак, схоже, Януковичу це буде потрібно лише для того, щоб виправдати його винесення на всенародний референдум. Причому ініціатива виходитиме від «обуреної громадськості». Мовляв, президент хоче позбавити недоторканності депутатів і навіть себе, але, на відміну від нього, люди в парламенті туди тільки й прагнуть, щоб її здобути, а тому за народною ініціативою й проводиться референдум. І з огляду на невисоку обізнаність громадян у юридичних нюансах та можливих політичних наслідках згаданого документа зовні популярна норма про рівність усіх перед законом цілком може зробити свою справу.

У результаті країна, не виключено, справді отримає рівність у беззахисності всіх перед «законом», від імені якого вирішуватиме свої питання вузьке коло наближених до недоторканного президента та його «Сім’ї».

Андрій Скумін, 19.01.2013 р.

//tyzhden.ua/Politics/68236

Матеріал друкованого видання Тиждень.ua № 51 (268) від 20 грудня 2012 р.

Узурпація ім'ям народу: режим Януковича хоче позбавити громадян можливості впливати на владу

Протягнувши антиконституційний закон про референдум, режим Януковича сподівається змусити громадян власноруч позбавити себе останніх можливостей впливати на владу

6 листопада парламентська більшість 265 голосами прийняла в цілому Закон «Про всеукраїнський референдум» – традиційно без належного розгляду в профільному комітеті, без обговорення і врахування сотень поправок. Відповідний законопроект № 6278, ухвалений у першому читанні, пролежав у Верховній Раді понад два роки. З огляду на результати нещодавніх виборів, перспективи прийняття новим депутатським складом суперечливого за змістом та ідеологією документа бачилися вельми сумнівними. Тож не дивно, що за нього поспіхом проголосувала нинішня слухняно-керована більшість, яка доживає останні дні.

Усе заради однієї технології?

Згідно із законом, Всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошує президент України, якщо під вимогою про його проведення підписалося не менше ніж 3 млн громадян держави, ці підписи зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області. За предметністю референдум розподіляється на чотири різновиди: конституційний (про схвалення нової редакції Основного Закону України, внесення змін до чинної Конституції); ратифікаційний (про зміну території держави); законодавчий (щодо прийняття чи скасування закону України або внесення змін до чинного закону) та загальний (із будь-якого питання, за винятком тих, що їх не допускає Конституція).

Найбільші занепокоєння й нарікання експертів, представників опозиції та громадськості викликає законодавча новела, що стосується порядку ухвалення конституційних змін і законів та набуття ними чинності. Конституція і законодавчі акти можуть бути затверджені, а головне, імплементовані самою лишень позитивною відповіддю громадян під час референдуму. Без участі єдиної (відповідно до Конституції) законодавчої гілки влади – Верховної Ради. Відтак правовідносини й процедури, які регламентує вичерпно й винятково Основний Закон, отримують іще одного, додаткового регулятора в «особі» документа про референдум. Юридична антиутопія? Аж ніяк, коли уважно вчитатись у відповідні положення старого-нового витвору Партії регіонів.

За статтею 4 закону, «результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі є обов’язковими». Тут і закопано міну сповільненої дії. Відповідно до п. 1 ст. 95 закону, «результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними і не потребують затвердження чи схвалення будь-якими органами державної влади і є обов’язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких вони стосуються і до повноважень яких відносяться».

У разі позитивного підсумку глобального «соцопитування» та після офіційного оголошення результату Центрвиборчкомом те чи те рішення автоматично  набуває чинності або ж утрачає силу. Верховна Рада виявляється зайвим, мало не атавістичним елементом у нових законотворчих координатах.

Верховна Рада більше не «заважатиме» господареві Банкової, скажімо, в ухваленні нової, «кишенькової» Конституції, узаконенні російської мови як другої державної чи ще чогось. Серед новел цього документа варто також відзначити встановлення порядку прийняття на референдумі нової редакції Конституції України. Очевидно, що у випадку «неслухняного» парламенту команда Януковича може через референдум (за допомогою звичних для режиму фальсифікацій) провести нову редакцію Конституції, тим самим посиливши позиції президента. Наприклад, не виключено, що партія влади йде протоптаною стежкою білоруського лідера Аляксандра Лукашенки. Так, згідно зі ст. 2 закону, предметом Всеукраїнського референдуму можуть бути «будь-які питання за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається Конституцією України». Це означає, що саме в такому порядку може бути прийнято рішення продовжити термін перебування на посаді президента держави, що свого часу було апробовано в Білорусі.

Не виключено, що з підписанням цього закону активізується й російська п’ята колона в Україні. Референдум може стати каталізатором у педалюванні небезпечних для держави питань – від російської мови як другої офіційної та вступу до Митного союзу аж до територіальних змін включно. Зокрема, всеукраїнський референдум, за новим законом, стає зручним інструментом реалізації мрій багатьох діячів із Партії регіонів та проросійських сил про федералізацію України. Показово, що Віктор Медведчук, який утілює в Україні явно прокремлівський проект «Украинский выбор» (див. Тиждень, № 26/2012), на своїй сторінці у Facebook 6 листопада написав: «Принятие Верховной Радой Украины Закона «О всеукраинском референдуме», считаю первым шагом на пути реализации лозунга Движения «Украинский выбор» «Страной управляешь ты!».

Це цілком комфортний привід для провокації хаосу в країні в разі усунення від влади нинішнього режиму Януковича й водночас невміння опозиції запропонувати і, особливо, реалізувати привабливу альтернативу. Після цього може бути задіяна тема неспроможності державності України та необхідності її реінтеграції з РФ.

Підсолодити потрібну пігулку

Формально ідея референдуму апелює до народу як єдиного джерела влади в країні. Однак нинішня влада намагається систематично спотворювати його волевиявлення. Це засвідчили і президентські вибори 2004 року, і місцеві 2010-го, і, нарешті, нещодавні парламентські. Якщо під час останніх ставку робили на нездатність більшості виборців розібратись у різноманітних «незалежних» самовисуванцях, то під час референдуму основний розрахунок, вочевидь, буде на те, що звичайний громадянин не зможе відрізнити зерна від полови у тонкощах тієї чи тієї зміни до законодавства.

Важко уявити, як народ читатиме й ухвалюватиме (чи скасовуватиме) громіздкі, заплутані та часто казуїстичні покручі, якими грішить чимало чинних законів. У них-бо часто губляться і блукають навіть самі правники. Понад те, досвід кучмівського референдуму 2000 року свідчить, що, аби дістати масову підтримку потрібного рішення, на референдумі його можна проінкрустувати кількома популістськими пунктами. Як і тоді, у випадку змін до Конституції може йтися про скасування недоторканності народних обранців (яка насправді лише зробить беззахисними депутатів від опозиції), зменшення чисельності нардепів та поділ парламенту на дві палати, членів однієї з яких (сенату) обирали б виключно в мажоритарних округах, а також їх делегувала б місцева влада (залежна від центральної), а тому ця структурна надбудова перебувала б під повним контролем Адміністрації президента, безпосередньо самого глави держави тощо.

Водночас Закон «Про всеукраїнський референдум» передбачає майже однозначні сценарії щодо організації та процедури цього заходу. «Народну ініціативу» із проведення всеукраїнського референдуму можна придушити ще в зародку. Скажімо, на зборах з утворення ініціативних груп для референдуму повинні бути присутні представники Центральної виборчої комісії (ініціатори повідомляють її про збори за п’ять днів). Членам ЦВК достатньо не з’явитися на такі збори, щоб існувала підстава для нереєстрації ініціативної групи.

Є ризик, що на всеукраїнський плебісцит виставлятимуть лише «потрібні» питання й законопроекти, а голоси рахуватимуть винятково лояльні до президентської вертикалі люди. Саме на такий висновок наштовхують положення закону, за якими винесені на референдум питання перевіряє на предмет конституційності (!) Центральна виборча комісія або президент, а фільтрування законопроектів доручено Міністерству юстиції (ст. 31.2).

І, власне, останнє, проте чи не найголовніше. Хто рахуватиме голоси на референдумах у разі набуття чинності законом? Усе геніально й просто. Членами дільничних і окружних комісій будуть навіть не представники фантомно-техноло­гіч­них партій та висуванців, як на недавніх парламентських виборах. Ними стануть особи, яких призначатимуть керівні органи місцевих рад (ст. 45.1, 46.1). Оскаржувати процес референдуму, за законом, мають право лише його суб’єкти, себто учасники ініціативної групи (або уповноважені представники) та офіційні спостерігачі, знову ж таки від ініціативної групи.

23 листопада 2012 року

Андрій Скумін, Андрій Коваленко

//tyzhden.ua/Politics/65120

Матеріал друкованого видання Тиждень.ua № 46 (263) від 15 листопада 2012