Павло Мовчан: Ті хто керує процесами в країні, діють, як самогубці

Мені кажуть, що мене немає

Інтерв’ю з головою Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, народним депутатом Павлом Мовчаном вийшло дуже емоційним. Ми говорили про кипуче нині мовне питання, і відчувалося, що на душі у нього справді «накипіло». На думку Мовчана, якщо нинішні політики допустять здачу позицій української мови, цього їм не простять ні живі, ні мертві.

- На цьому пленарному тижні представники Партії регіонів обіцяють розглянути та прийняти в другому читанні мовний законопроект Колесниченка - Ківалова. Який ваш прогноз подій у сесійній залі?

- Не хочу говорити про ті сюжети, які вони готують. Ніхто не приховує, що мовне питання пов’язують з економічним – з російсько-українськими газовими стосунками. Мова в обмін на знижки. Але як можна такі несумірні речі ставити на терези? Сьогодні здаєш мову, завтра – державу. Післязавтра – перспективу на твоє власне життя.

Утім, зараз атака прихильників русифікації загальмувалася. І мені важко сказати, чи їх протест українців зупиняє, чи сам російський президент Путін, який не вдовольняється вирішенням лише мовного питання. Вимоги його, я так розумію, набагато ширші, і стосуються передовсім геополітики. Плюс – «Юлі – волю!».

На жаль, ті хто керує процесами в країні, діють, як самогубці. В них наче жодного аналітика нема. Я не знаю, що там Єрмолаєв (політолог Андрій Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень – ред.) робить, і кого вони слухають взагалі. Кого слухає перша особа – адже все залежить від неї.

Вибудували ж систему, коли все вирішує один. Хоча не можна сказати, що президент Янукович не свідомий того, що чиниться у мовній сфері. Тому я не виключаю, що цей законопроект перенесуть на наступну сесію.

- В чому його найголовніша небезпека?

- Давайте згадаємо історію. Що було в основі придністровського конфлікту? Поміняли абетку – кирилицю на латинку, і почалася війна. З тисячами загиблих. А по цьому законопроекту практично кожен населений пункт перетвориться на фронтову зону. 10% населення будуть визначати долю 90% .

- Здається, там передбачено, що рішення прийматимуть місцеві ради – про введення в офіційний ужиток тої чи іншої мови.

- 10% начальницького люду в тому чи іншому населеному пункті назбирується – депутати та всі інші, от і все. І думку 90% просто «пох..рять».

- Треба, щоб вони наважились проти своєї громади піти…

- Так уже наважились – з законом в першому читанні. Вони пішли проти Конституції. Питання лише - чи є у них стрими?

- Відомо, що до цього законопроекту подано чимало правок.

- Там все треба правити. Починаючи від заголовку. Тому що не може закон визначати засади мовної політики, які визначені Конституцією, 10 статтею. І так по кожному пункту.

- Може, документ вдасться так поправити, що на виході він всіх більш-менш влаштує – і владу, і опозицію?

- Ні, так не вийде. Вони мають обкатаний механізм голосування. Ви що, не бачили? Є набір карток, і кожен грає за кількома пультами. Де їм треба, вони набирають необхідну кількість голосів, а жодної правки від опозиції не пропускають.

- А домовитися не можна?

- З ким домовитися?

- З владою. Вона ж об’єктивно зацікавлена, щоб країна не розвалилася в кінці-кінців.

- Та їм це до «лампочки»! Якщо вони йдуть напролом, то очевидно, прораховані всі алгоритми. З Юлею ж вони напролом пішли! А були застереження – не робіть цього. Бо в них відчуття сили. Вони вважають, що сила все вирішує. Не сила розуму. А просто сила. От є у них сила – картки, які вони контролюють, і більш їм нічого не треба. 71 депутат був відсутній із тих, хто проголосував за цей закон в першому читанні. Якісь 170 депутатів вирішили конституційне питання. Та й що їм з того?

Це не випадково, до речі, що одночасно з розглядом у Верховній Раді мовного питання запрацювала Конституційна асамблея. Все координується з єдиного центру. Головна мета – відновлення потуги російської імперії.

- В чому саме полягає зв'язок між цими двома питаннями – мовним та Конституційної асамблеї?

- Вони хочуть перезаснувати українську державу. Всі конституційні статті, через які не можна здати суверенітет, планується вилучати. Звичайно, сила російська без нас неможлива – ні в демографічному, ні в геополітичному плані. Як сказав колись Володимир Черняк, війна за Україну йтиме ще не одне десятиліття.

- На днях ви подали законопроект про внесення змін до закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов». В якому пропонується застосовувати Хартію до ряду мов (болгарської, гагаузької, кримськотатарської, молдавської, новогрецької, ромської, румунської,угорської), але не до російської. На якій підставі ви робите для російської мови виключення?

- А на яких підставах вона має бути в цьому списку?

- Це ж мова національної меншини.

- Якої меншини?

- Росіян.

- Почитайте Хартію. Кого вона покликана захищати? Мови, що опинились під загрозою. Але російська мова в нас домінуюча. Вона розвивається. Заполонила усе телебачення. У нас нема жодного повноформатного українського телеканалу. Окрім хіба «Культури», якого бачать вночі. Але це більше канал для Пирогово, ніж для всієї України. Про Перший національний і говорити нічого. І це – в Києві. А на сході та півдні українські телебачення, радіо та преса зникли взагалі.

На таке не наважувалися навіть Йосип Віссаріонович, Микита Сергійович та Леонід Ілліч. Нинішні можновладці вважають, що української там зовсім не потрібно. І що треба лиш узаконити панування російської.

А як нам бути?! Як мені бути?! Які мої права? Я хочу слухати українську пісню. Я хочу читати українську книгу. Скільки у нас відсотків українських книг? 7%! Я шукаю в кіосках українську газету, і знаходжу аж три із сотні видань. Після цього ви мене питаєте, чому я не пропоную окремим пунктом захищати те, що мене губить, що мене позбавляє моїх прав?! З російською мовою все прекрасно. А коли буде так з українською?

- Воно-то так, але якийсь формальний статус російській мові треба надати?

- Саме тому я російську не включав у перелік мов, які треба захищати - бо вона всюди. В неї є статус – «Велика російська мова». Яка має велику російську державу, де вона є пануючою. Росія, до речі, не ратифікувала Хартію. Тому що тоді росіянам довелося б захищати і татарів, і алтайців, і всіх інших.

Яка у нас державна мова, якщо перші особи розмовляють російською? Підіть в адміністрацію президента чи в Кабмін – від першого поверху до останнього. Яку ви мову почуєте?

Раніше казали: треба вивчати державну, тому що це потрібно для кар’єри. Тепер це вже не мотивація. Всім дозволено порушувати 10 статтю Конституції, на кожному кроці. Хоча це норма прямої дії.

В результаті Україна перетворюється на матеріал для «Русского мира». Так, це хороший матеріал. Якщо згадати історію, то Сибір і Забайкалля першими освоювали українці.

- Інша сторона каже наступне: нам не подобається, що нас силою примушують вчити українську.

- Так, їм не подобається, що є українська держава. «Потому что Киев – это мать городов русских!» Тому що Петро І та Катерина хотіли перенести столицю Російської імперії сюди, на територію України – почали будувати Новомосковськ. Тому що нас, українців, нема і не було, нас придумали! І нашу історію придумали. Ось - їхня філософія! Як я з цим можу миритися – коли мені кажуть, що мене нема?!

- Може, краще іншу тактику вибрати – просто популяризувати українську. Так, щоб російськомовні, включаючи можновладців, самі нею говорити захотіли?

- Та перестаньте! Якщо вони не хочуть нашої держави, якщо їм «Русский мир» подавай – що вони захочуть?! Знаєте, що казав російський філософ Ільїн про націоналізм? «Национализм – это чувство почвы». Я з ним повністю згоден. Це спорідненість з традицією, з історією.

Чому мене позбавляють моєї родової пам’яті, яка передається через мову, моєї причетності до цієї землі?! Ви пограбували нас, живих – добре, розкошуйте. Та не чіпайте мертвих. Не чіпаєте могил моїх предків! Якщо вони не пустили Кіра і Дарія, якщо вони чинили опір загарбникам в різні часи доісторичні, потім в християнські часи боронили цю землю, і мільйони оборонців лежать мертвими, як можна казати, що їх не було?!

«Это мы сюда пришли, так исторически сложилось!» - ось фактично єдиний аргумент, який можуть висловити прихильники русифікації.

Предків теперішніх носіїв російської в 1933 році завозили в Україну ешелонами – з Курщини зокрема. Тільки печі охололи - як українці з голоду повмирали, і їх туди заселяли. Хоча самі вони, звичайно не винуваті були – що їх сюди привезли. Якщо живі не спроможні захистити мову пращурів, то мертві не дозволять її знищити.

Це - серйозні матерії, над якими не замислюються ні влада, ні олігархи. Вони ходять в Лавру, Богові свічку ставлять, і не розуміють, що Бог – це слово! Їм здається, що це все так просто. Думають - прийшли до влади, тепер треба закріпитися на цьому плацдармі. Не буде цього. Мова – це те, що їх змете. Як це станеться – не скажу. У Господа Бога свої шляхи, про які він нікому не говорить.

Якщо треба було, щоб той Союз розвалився – знайшлися шляхи. Тому що Господь-Бог вирішив: край! Був один цікавий епізод в історії СРСР. У 1964 році змінили російський правопис у відповідності з вимовою на малій батьківщині Микити Сергійовича. Замість «зайцы»и «огурцы» тепер треба було писати: «зайци», «огурци». У тому ж, 1964 році, закінчилася доба Хрущова. Тому що він зачепив субстанцію неймовірної глибини. Що таке слово, що таке логос? Я досліджую природу слова, і створив на цю тему 68 фільмів. Ми несемо в своїх ДНК мовну інформацію. Ми вже запрограмовані бути з певним артикуляційним апаратом, з фрикативним «г».

Найпереконливішим прикладом того, що мова - це господня справа, є відродження івриту в Ізраїлі. Носіями його були одиниці. Сьогодні ця мова є найглибшим інтеграційний механізмом єврейської держави. Відродження мови та держави відбувалися синхронно. Різноетнічні групи іудеїв - європейських, близько- та далекосхідних, африканських, зліпилися докупи завдяки мовному чиннику. Мова – це обруч, який тримає націю, це матриця Господня. Вона об’єднує будь-який народ – і тих же росіян, наприклад. А в нас її хочуть відібрати. Та ніколи в житті. Земля горітиме під їхніми ногами!

- Що на ваш погляд треба зробити, щоб українська мова була захищена?

- Для початку представникам влади слід було б зрозуміти те, що під кінець правління зрозумів Леонід Кучма. Що Україна - не Росія. Тоді і Єфремов, і Чечетов, і всі інші згадають, як вони колись чудово розмовляли українською. І просто виконувати Конституцію України.

Не руште мови! За нею стоять тисячі поколінь. Мільйони і мільйони мертвих. Мова формується тисячоліттями. Моя мова - це моя історія, це моя земля, мої предки, моя кров, це мої генетичні лінії, мої висхідні, це моя вертикаль і горизонталь…

Знаєте урок Печерських пагорбів? Я маю на увазі Аскольдову могилу. Колись там був найпрестижніший цвинтар. Якщо ви глянете на старі знімки, то побачите дуже багаті склепи і каплички. Там вся царська знать лежала. Де те все тепер? Це що, прийшли українці з лопатами? Ні, це прийшов час. Це Господь прийшов, і все змів. Так і з тими буде, хто на нашу мову посягає. Бо наша справа Господня!

02.07.2012

Розмовляв Володимир Сонюк, «Оглядач»

//obozrevatel.com/interview/98540-movchan-meni-kazhut-scho-mene-nema.htm

Іван Заєць: Конституційна Асамблея може бути перетворена на орган установчої влади

Конституційна асамблея - 
це трюк з явними цілями

Створивши Конституційну асамблею, нинішня влада започаткувала “новий спосіб ревізування Конституції”. 

Про це заявив на прес-конференції в УНІАН народний депутат України Павло Мовчан (депутатська група "Реформи заради майбутнього").

Він наголосив, що нинішня Конституція України “відповідає всім принципам європейських правових стандартів”. За його словами, “на сьогодні найголовніше - виконувати Конституцію, а не вносити зміни до неї”.

П.Мовчан зазначив, що вже перше засідання Конституційної асамблеї показало, що “знову хочуть запровадити той інструментарій, який би дав можливість абсолютизувати владу”.

Голова Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, доктор юридичних наук Василь Костицький наголосив, що нині чинна Конституція України “себе не вичерпала”. За його словами, на сьогодні “дійсно є проблеми з реалізацією Конституції, найбільше із статтею 8, яка визначає принцип верховенства права і яка визначає, що норми Конституції є нормами прямої дії”.

Він не відкидає можливості працювати над покращенням Конституції. При цьому зазначає: “Працювати над тим, щоб у майбутньому створити щось краще, звичайно, можна. Коли це відбудеться? Для мене це питання. Я не впевнений, що це має відбутися завтра. Я не бачу для цього політико-правових і економічних підстав”.

“Звичайно, конституційний процес безперервний, життя ставить нові вимоги. Але питання про те, чи треба ламати Конституцію, чи, може, треба створювати умови для того, щоб шукати ефективні шляхи реалізації чинної Конституції, воно, здається, не потребує відповіді і є для нас зрозумілим, бо основою стабільності держави є конституційна стабільність”, - підкреслив В.Костицький.

У свою чергу народний депутат Іван Заєць (фракція “Наша Україна - Народна самооборона”) наголосив, що створення Конституційної асамблеї призведе не до внесення змін до Конституції України, а створить нову Конституцію. Він підкреслив, що “велика загроза стоїть сьогодні над Конституцією - ця загроза йде від низького рівня політичної культури, моралі, від нерозуміння або небажання розуміти, що Конституція, законодавство і практика - це різні речі”.

При цьому депутат додав: “Треба підводити нашу практику під Конституцію, а не Конституцію підводити під цю мафіозну практику, яку ми сьогодні спостерігаємо в діяльності наших органів влади”.

За словами І.Зайця, якби справді “хотіли б підготувати зміни до Конституції, то не потрібно Конституційної асамблеї, а достатньо зібрати якусь робочу групу, у нас є багато конституціоналістів, які б дуже швидко напрацювали ці зміни і точково ми могли б внести їх у Конституцію”.

На його думку, сьогодні “йде велика гра навколо Конституційної асамблеї”, метою якої є “обійти парламент” при ухваленні змін до Конституції. Він зазначив, що шлях внесення таких змін залежатиме від результатів виборів у 2012 році до парламенту України.

“Якщо режиму Януковича вдасться сформувати конституційну більшість, то у мене немає жодного сумніву, що робота Конституційної асамблеї виллється у появу нової Конституції, і ця нова Конституція буде прийнята у ВР.

Але якщо 300 голосів не буде зібрано, тоді Конституційна асамблея якимись маніпулятивними засобами буде перетворена на представницький такий орган, орган установчий і буде задіяний народ, і народ на референдумі буде голосувати за цю Конституцію, яку вони собі створять для того, щоб перезаснувати державу, і для того, щоб закріпити себе на віки вічні при владі”, - заявив І.Заєць.

Громадянський та політичний діяч, Герой України Степан Хмара також вважає, що змінювати Конституцію – “це є дуже велика і небезпечна авантюра, яка може призвести фактично до ліквідації суверенітету України”. “І сама вже форма підготовки так званих змін до Конституції так званою Конституційною асамблеєю - це вже є закладений принцип шахрайства”, - підкреслив він.

За словами С.Хмари, Конституційна асамблея - “це є маріонетковий орган, створений при Президентові, і створений саме нинішньою владою”. Він додав, що “в цьому є велика загроза”.

С.Хмара також піддав критиці колишнього Президента України Леоніда Кравчука, який очолює цей орган. “Він (Л.Кравчук - УНІАН) нічого не зробив для України. Ця людина завжди була маріонеткою, яка пристосовувалася до панівної влади в Україні”, - сказав С.Хмара.

Він наголосив, що Конституцію України треба, “насамперед, виконувати, а не змінювати її за чиїмись примхами чи заради інтересів певних кланів”. За його словами, “змінюючи Конституцію, нинішня влада і певні сили з-поза меж України хотіли б таким чином послабити Українську державу і, врешті-решт, її зруйнувати”.

Народний депутат України Юрій Гнаткевич (фракція «БЮТ-Батьківщина”) наголосив, що від сьогоднішньої влади не можна очікувати “української політики”, оскільки “джерелом влади є український космополітичний пацанат, олігархат”. За його словами, рішення Конституційної асамблеї “будуть продиктовані Януковичем, а Януковичу продиктує пацанат і олігархат”. […]

28.06.2012 р.

//www.unian.ua/news/511924-politiki-konstitutsiyna-asambleya-tse-tryuk-z-yavnimi-tsilyami.html

Фото: Юрія Тивончука /ПРЕС-СЛУЖБА КНУ
//www.univ.kiev.ua/ua/news/3701/

Передсвяткова розмова

Основний Закон держави: 

погляд через п'ятнадцять років

Минає п'ятнадцять років від ейфорійного дня прийняття Конституції, як зараз кажуть, зразка 1996-го. Доля цього головного державного документа дуже непроста: від захоплення (визнаний же чи не найкращим у Європі!), спроб ревізії і офіційного внесення змін до несподіваного повороту назад, прописаного рішенням Конституційного суду.

Чи виправдав Основний Закон ті сподівання, які супроводжували його прийняття «конституційної ночі»? І чи потребує він змін, а то й повного оновлення? Про це наш парламентський кореспондент запитав у народних депутатів, які півтора десятка років тому благословили цю Конституцію у життя і сьогодні перебувають у депутатському строю (таких у кожній фракції — одиниці).

Володимир Стретович (нині фракція НУ-НС):

— Коли п'ятнадцять років тому ми ухвалювали Конституцію (я тоді був секретарем тимчасової спеціальної комісії, яка доопрацьовувала і здійснювала останнє редагування її тексту), то сподівалися: цей «паспорт» держави Україна послужить тим потужним імпульсом, із якого почнеться її швидкий розвиток. Однак сили, котрі не сприймають Україну як свою Матір, узяли своєрідний реванш. Через закони, через протистояння між парламентом і тодішнім президентом Кучмою всі зусилля державотворчого характеру були зведені нанівець. Сьогодні, через п'ятнадцять років, ми є свідками того, що норми Конституції не виконуються, вони нівелюються, і саме тому ми не можемо поступально рухатися вперед, побудувати нормальне громадянське суспільство, реальне місцеве самоврядування...

Нинішня влада грішить тим, що вона не є конституціоналістською, що вона не спирається на Основний Закон, порушуючи як Регламент Верховної Ради, так і багато інших нормативно-правових приписів Конституції, не кажучи вже про права та свободи людини і громадянина.

Сьогодні багато говорять про нову Конституцію. Ні! Не треба нової, треба просто навчитися жити за Конституцією, пам'ятати, що це — Біблія держави, Букви якої кожен державотворець, кожен громадянин має дотримуватися. Коли ми цього навчимося, тоді Україна стане іншою.

Олександр Стоян (нині фракція Партії регіонів):

— Те, що Конституцію в 1996-му треба було приймати, це однозначно. Незалежна держава Україна не мала ні свого Основного Закону, ні Прапора, ні інших головних атрибутів державності. Я дуже радий, що тоді пройшли мої дуже важливі пропозиції (я на той час був ще й головою Федерації профспілок України) до статті 36 частини 2 про право людей об'єднуватися в профспілки, про рівність усіх профспілок, про право на соціальний захист громадян.

Та дуже важка ніч, коли ми голосували за норми Конституції, досі свіжа у пам'яті...

Я скажу так: сьогодні ця Конституція діє і казати, що її треба переробляти, передчасно... Я вважаю, це недоцільно. Безумовно, деякі положення треба підправити (он у США більше 200 років діє Конституція, яку тільки підправляють). Важливо інше — щоб чинна Конституція виконувалася! А поки якісь її статті не виконуються чи ігноруються, маємо таку картину: час від часу тим чи іншим політичним силам доводиться звертатися до Конституційного суду, який на свій розсуд її тлумачить...

Володимир Бондаренко (нині фракція БЮТ — «Батьківщина):

— На превеликий жаль, більшість тих надій, які ми покладали на Конституцію, не виправдалася в результаті іноді бездарної, іноді свідомо руйнівної політики по відношенню до неї.

Основний Закон гарантував, що з України підуть іноземні війська, гарантував державний статус української мови... Ви знаєте, що зробили з питанням базування іноземних військ. Сьогодні активно просуваються проблеми надання державного статусу російській мові...

Крім Основного Закону, ще треба було ухвалити близько п'яти десятків окремих законів. Частину з них таки ухвалено, а більшість просто проігноровано. Поспішність із прийняттям Конституції виправдана тим, що насувався нав'язаний суспільству маніпулятивний референдум, і ми вимушені були в ту ніч, в той ранок змобілізуватися і працювати... Але, повторюся, на жаль, багато чого не здійснилося. Немає закону про Севастополь, закон про столицю спотворений — фактично сьогодні Київ не має самоврядування, не синхронізовано виборчих процесів на всіх рівнях... Було внесено зміни в головний документ так званою конституційною реформою, які погіршили Конституцію, розбалансували владу. Разом з тим і повернення до такого її варіанта, як ми сьогодні маємо, не є балансом. Ситуація більше свідчить про концентрацію влади в одних руках, але тоді треба визначитися, чи хоче цього суспільство? Адже 5 стаття Конституції прямо говорить: єдиним сувереном влади в Україні є український народ, тож чи хоче він узурпації влади?

На мій погляд, 24 стаття сьогодні не працює в повному обсязі. В ній ідеться про те, що громадяни України мали б бути рівними в своїх правах і обов'язках. Вони рівні? Я вважаю, що дискримінованим залишається сільське населення в частині умов проживання, щодо надання державних пільг і гарантій в житлово-комунальних послугах, забезпечення житлом. Тобто з багатьма дійсно життєво важливими проблемами люди залишилися сам на сам. І не тільки це керівництво держави, а й минуле, позаминуле ігнорувало їх права і свободи.

Прийняття Конституції — не героїзм, а робочий нормальний крок парламенту, який тоді ще був парламентом. Сьогодні це вже не парламент, це просто зібрання людей, які себе називають депутатами. Всі рішення приймаються поза ним, а тут лише «освячуються» підняттям руки однієї людини. Цей «семафор» просто перекреслив український парламентаризм, нині ми далі від демократичних конституційних норм, ніж були п'ятнадцять років тому.

Як матриця Конституція 1996 року є, на мій погляд, однією з кращих у світі. Не треба було її спотворювати...

Павло Мовчан (нині група «Реформи заради майбутнього):

— Конституції пишуться не для того, щоб їх потім ревізувати, переглядати... Це довготривалий процес. Усі запам'ятали «конституційну ніч». Скільки було спершу змін до «радянської» Конституції, скільки років працювали над виробленням концепції, над самим текстом... Мене залучили до робочої групи, яка займалася «мовною» 10-ою статтею... Усе це дуже довго і непросто притиралося, узгоджувалося, а «конституційна ніч» — це тільки завершальний процес і водночас спроба реваншу тих, хто не хотів цієї Конституції. Різні були задіяні сили — і з лівого, і з правого боку, щоб зірвати процес...

Це була, за оцінками європейських експертів, Конституція прекрасна, виважена, демократична, збалансована, з розставлянням усіх необхідних наголосів, яких вимагає цей документ. Вона тому не діє, що з моменту її прийняття почалися різні деструктивні процеси. Тож говорити про те, чи виправдала надії, чи не виправдала, не доводиться: вона незреалізована. Кожна влада прагне абсолютизації. Президент Кучма, власне, і розраховував, що Конституція не зреалізується, а він проведе ту, яка зручна саме для нього.

Фактично Конституцію 1996-го зревізовано. Асиметрія влади, яка виникла між президентською вертикаллю, законодавчим органом і виконавчою владою, є нестійкою, незбалансованою, становить загрозу для існування держави. Однак і путінська модель сьогодні в Україні не спрацює.

Конституцію знов намагаються переписати. Я б запропонував, за винятком невеличких змін, які стосуються виборчої системи і ще кількох важливих статей, повернутися до того «тіла», яке закладено в неї як найбільш необхідна основа для нашої молодої держави європейської орієнтації.

Юрій Кармазін (нині фракція НУ-НС):

— Я переконаний, що сила Конституції ще до кінця суспільством не усвідомлена, і через це неусвідомлення іде її брутальне невиконання. Люди, які говорять про те, що треба міняти Конституцію чи щось у ній, або ж її не читали, або читали та не зрозуміли — ні її Духу, ні її Букви. Це стосується, скажімо, того, як ратифікували Харківські угоди, залишивши в Україні Чорноморський флот РФ. Чотири роки очолюючи парламентську комісію з вивчення політико-правової ситуації в Криму, я чітко побачив ті небезпеки, які постають перед Україною, вивчав їх на місці і тому запропонував внести у Конституцію ту норму, яка стала частиною 7-ою статті 17, де записано: на території України забороняється розташування іноземних військових баз. Я сподівався, що хоч наші діти не будуть мати тих проблем, які ми сьогодні маємо, які нам залишилися у спадок. І тільки Перехідні положення Основного закону давали змогу за цією статтею ще використовувати орендні відносини в питаннях Чорноморського флоту. Так ось, певне, не розуміючи, що Конституція забороняє розташування іноземних баз, взагалі без договору оренди було укладено так зване «Харьковское соглашение».

Так само не зрозуміла влада і статтю, яка забороняє скорочувати мережу існуючих державних та комунальних лікувальних закладів (її також я вніс). На жаль, разом із нинішнім урядом з'явився й термін «оптимізація». Прикриваючись ним, брутально порушують прямий припис Конституції і «оптимізують», тобто скорочують, ліквідовують, заклади медицини, а зараз уже хочуть провести експеримент над кількома областями, де взагалі планують це беззаконня узаконити.

Конституцію треба виконувати, а її досі жодного дня сповна не виконували.

Скажімо, у трьох статтях (124, 127, 129) записано про участь у правосудді присяжних засідателів, а ця норма п'ятнадцять років ігнорується!

Конституція гарантує всім рівне правосуддя і рівні можливості. Вона гарантує демократичний розвиток України. Але ті, кому це не потрібно, хочуть скасувати саме ці надбання Конституції і ще раз переділити владу. Хоча тієї влади у них вже стільки, що нею давляться, її переварити не можуть. І результати цих потуг ми бачимо в економіці, сільському господарстві. Я вважаю: змінювати Конституцію абсолютно не слід. Її треба навчитися виконувати, причому всім, навіть Конституційному суду, який почав «запливати за буйки». Йому давали право тлумачити Основний закон, але не наділяли правом змінювати його...

Катерина Ващук (нині фракція Народної партії):

— Кожного року напередодні Дня Конституції згадую ті дні, коли вона приймалася. Дехто каже, що за одну ніч. Це неправда. Вона напрацьовувалася дуже довго. Просто та — «конституційна» — ніч була своєрідним апогеєм. І те, що Верховна Рада хотіла показати, що вона недарма їсть хліб виборців і здатна-таки прийняти Основний закон держави, дати йому життя (бо як це — держава без Конституції?), усе це було дуже важливо для самого парламенту, для суспільства. Цей період в пам'яті — назавжди.

Те, що кожна нова влада, яка приходить, починає говорити про чергові зміни до Конституції, не на користь державі. Я не скажу, що Конституція 1996-го найідеальніша. Напевне, досконалості жоден документ у світі не має. Але те, що нашу Конституцію в свій час було визнано однією з найкращих у Європі, — це теж правда. І, з моєї точки зору, головне — її виконувати. Я не пам'ятаю жодного року впродовж двадцятиріччя існування Української держави, коли б Конституція і Закон були обов'язкові абсолютно для всіх. От якби наше суспільство, наша влада нарешті стали жити за таким принципом, що перед Конституцією, перед Законом рівні всі, то це було б найкращою реформою.

Буваючи на зустрічах із виборцями, іноді чую докори, мовляв, немає законів таких, як треба. Та їх більш ніж треба! Якби ж вони всі виконувалися. А те, що часто вносяться зміни до законів, я як депутат із досвідом кожного разу сприймаю з певними пересторогами, бо за всім цим часто криється лобіювання чиїхось інтересів: хтось під себе забере кому, десь заберуть слово, переінакшать абзац... Зал проголосує, не додивившись, а уже суть закону змінена, «розбалансована», порушена його цілісність.

Те ж саме можна сказати й про зміни до Конституції. Звичайно, якщо буде напрацьовано щось епохальне, що дійсно поліпшить ситуацію із правами людей у державі, покращить їх життя, — такі зміни потрібні. Але мені здається, що в чинній Конституції, за яку і я голосувала, якраз права людини виписані гарно, повно. Головне, аби їх забезпечували, аби влада всіх рівнів дотримувалася Букви і Слова Конституції. Ось тоді й життя в державі було б набагато кращим.

Передсвяткову розмову вела

Ніна ЦЮПА, «Сільські вісті» № 71 (18661), 24 червня 2011 року

//www.silskivisti.kiev.ua/18661/index.php?n=9661

Висока оцінка Європою Конституції 1996 року – це міф

У нас в державі така чудасія виходить, ніби всі граблі — з кривими держаками. Бо наступає на них влада, а по лобі одержує народ.