Предназначение Конституционной Ассамблеи

Конституционный процесс 

по-украински

Недавно президент подписал указ N328/2012 о создании Конституционной ассамблеи. В указе говорится, что ассамблея - специальный вспомогательный орган при президенте, главная цель которого - подготовка законопроектов о внесении изменений в Конституцию Украины. Тем самым, свершилось то, о чем во власти говорили уже около года, и в нашем государстве всерьез вышли на тропу изменения Основного Закона.

Для начала, немного о сущности украинской Конституции.

Основной Закон государства прочен там, где он опирается не просто на текст, а на определенные общественные отношения.

Действенная Конституция в любом государстве прописывает «правила игры», которые признаются политической элитой как руководство для действий. Потому ее исполняют, и существовать она может длительное время в неизменном виде. Например, как Конституция США. Хотя там масса устаревших норм, но она признается базисом политики, а потому успешно действует.

Что же до Украины, то у нас Конституция никогда не воспринималась как свод правил игры, поскольку сама идея о каких-то правилах в принципе чужда нашему «элитариуму». Точнее, правило есть. Одно. Кто сильнее – тот и прав.

По сути, реальную Конституцию, действующую в стране, можно изложить в нескольких тезисах: 1) кто захватывает Киев – того и власть; 2) кого власть – тот подминает экономику; 3) кто против – тех устраняют из политики.

Никаких правил игры в таких условиях не может быть в принципе. Любые ограничения задаются не абстрактными условностями, а конкретными обстоятельствами. Например, способностью дать отпор.

Эта война не предполагает мира, а только перемирия, которые и фиксируются в разных документах.

Потому Конституцию у нас переписывают постоянно, но особого прогресса в исполнении ее норм не наблюдается. Ибо пишут ее не исходя из необходимости стабилизировать ситуацию в стране, а исключительно согласно требованиям политической конъюнктуры.

Требования ж конъюнктуры также весьма незамысловаты.

В начале своего срока президент ориентируется на максимальную концентрацию в своих руках власти. В средине полномочий главная цель любой реформы – создать условия, чтобы удержаться во власти. Если же к концу полномочий становится ясно, что у кормила не выйдет удержаться, то целью «конституционной реформы» становится «выжженная земля» для преемника.

Первый этап с максимальным увеличением полномочий нынешний президент уже прошел. Думать о «выжженной земле» для преемника (как Кучма в 2004) еще рано. Следовательно, единственный мотив для любых изменений – это необходимость удержать власть.

Теперь немного о самом органе, который должен обеспечить конституционный процесс. В самом его названии заложено противоречие. Конституционная ассамблея – это избираемый народом орган учредительной власти. Если же говорить понятнее, то речь о европейском названии для «учредительного собрания», которое избирается для принятия конституции. Ясное дело, что наша «Конституционная ассамблея» таковой не является. Это, кстати, отражено и в Указе главы государства, где она названа «вспомогательным» органом. Сформированным президентом, из близких к президенту людей для написания нужного президенту текста.

Любопытной является пресс-конференция Главы КА Л. Кравчука, которая прошла 18 мая, и на которой прозвучало несколько интересных тезисов. Например, Леонид Макарович считает, что по внесению изменений в Конституцию нужно проводить референдум, а сами изменения ожидаются к 2014 году.

Еще один интересный тезис Кравчука. Он заявил, что против избрания президента в парламенте. Конечно, это подается как его «частное мнение», но и игнорировать его не стоит. Ведь оно – своеобразный ответ всем тем, кто прогнозирует следующие выборы президента в парламенте.

А что? Мысль вполне здравая. Зачем избирать президента в парламенте? Ведь это будет означать необходимость «отстегивать» что-то депутатам. Проще выборы перенести.

Не нужно разъяснять, что референдум не является легитимной процедурой внесения изменений согласно действующей Конституции, однако занятно, что «пик» конституционного процесса относят именно на 2014 год, предшествующий году президентских выборов.

В общем, на сегодня ситуация выгляди следующим образом. Создается орган, который называется «ассамблей», но таковой не является. Возглавляет его первый украинский президент, и целью провозглашается изменение Конституции к 2014 году. Очевидно, что за бижутерией в виде названия, участия авторитетных политиков и юристов скрывается попытка «протянуть» новый основной закон вне парламента.

Тезис о референдуме только подтверждает эту мысль. Ясно, что у общества нет ни знаний, ни возможностей для оценки конституции. Придется выбирать из того, что предложат. А если предложат «убедительно»? Если будут об этом год повторять в СМИ? Если наполнят текст большим количеством красивых лозунгов?

Ассамблея что-то напишет, это что-то вынесут на референдум, и 2015 год страна встретит с новой Конституцией, которая, скорее всего, будет полна сюрпризов.

Очевидно, для внесения на референдум текст наполнят «заманухами». Тем же русским языком, например. Параллельно, там «проиграются» с президентскими сроками, как это сделал в свое время Лукашенко.

Ведь тяжело увидеть какое-либо иное практическое назначение КА кроме игр со сроками полномочия президента в направлении их увеличения/продления.

Нет никаких объективных потребностей у главы государства, который и так имеет все полномочия, что-то к ним добавлять через сложный президентский процесс. Тем более никто не поверит, что кто-то думает о «лучшей конституции», поскольку у нас и действующая не так плоха, вот только ее никто и не думает выполнять.

Потому именно в вопросе сроков президентских полномочий и следует искать объективное назначение разных ассамблей.

Петр Олещук, политолог, 18.05.2012

//blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/oleshchuk3/a65465

Почему выборы 2012 будут ключевыми для судьбы страны

…И почему нужно крайне ответственно относиться к нашему общему грядущему выбору…

Часто можно прочитать о том, что грядущие парламентские выборы не будут играть никакой принципиальной роли для политической жизни страны. Что, мол, парламент у нас не имеет достаточных полномочий для влияния на исполнительную власть и т.д.

Конечно, в условиях ”конституционной контрреформации” сложно говорить о том, что парламентские выборы могут изменить характер политической власти в стране.

Но кое-что они все-таки могут сделать.

Не так давно г-н Левочкин успел сделать очень важное заявление, которому никто не придал особого значения. А именно, о том, что Комиссия во главе с Л. Кравчуком завершила работу, подготовив материалы для работы грядущей Конституционной ассамблеи. Именно разработку текста новой Конституции в АП объявили ключевой задачей на ближайший год.

А вот теперь мы должны немного подумать о том, для чего, собственно, в АП нужен новый текст Основного закона?

Нынешняя Конституция полностью отвечает интересам правящей команды.

Именно она позволила монополизировать власть в одних руках, выстроить ”вертикаль”, в которую завязаны все ”государевы люди” страны. Именно на ней держится политический монополизм одной партии и одной семьи.

Зачем им нужно менять такую чудесную (для них) Конституцию?

Официальная версия о ”приближении к европейским стандартам и выполнении рекомендаций Венецианской комиссии” не выдерживает никакой критики.

До недавних пор критика с Запада у нас никого особо не волновала. Более того, первые лица любили подчеркивать, что они ”не бедные родственники” для Европы.

Тогда зачем все это?

Ответ может быть очевиден, и понять его можно исходя из специфики украинской политики и социальной психологии общества.

Итак, в нашей стране ключевой политической фигурой является президент. Вокруг него строится вся система исполнительной власти. Он же воспринимается ”хозяином страны” в общественном сознании. Потому именно президентские выборы воспринимаются у нас как ”момент истины”, вызывая максимальное оживление политической жизни.

Пример 2004 года в этом плане весьма показателен. Вышли бы люди на Майдан без такого повода как выборы?

Кстати, этот же пример показывает, какой бурной может быть реакция общества на откровенную фальсификацию результатов голосования по выборам президента.

Теперь сопоставим все это с: 1) динамикой рейтинга действующего президента; 2) характером общественных настроений в стране; 3) перспективами развития ситуации до 2015 года. Не нужно быть великим предсказателем, чтобы понять: идти нынешнему президенту на выборы 2015 года – это самоубийство.

Он либо проиграет, либо выиграет в результате фальсификаций, что спровоцирует общественный взрыв.

Следовательно, единственно-рациональная стратегия для команды из АП – это сделать все, чтобы никаких выборов в 2015 году не было.

Никто не знает, какие сценарии и как будут реализовываться.

Но есть следующие факты: 1) власть продвигает идею о новой конституции; 2) принятие новой конституции в странах СНГ сопровождалось продлением полномочий президента (Беларусь, Россия).

Например, через новую конституцию продлил свой первый президентский срок А. Лукашенко.

Потому можно предположить, что и наша ”новая конституция” может быть связана с продлением полномочий Главы государства.

Но делать это нельзя примитивно и прямолинейно, учитывая зависимость украинской ”элиты” от стран ЕС, где у каждой уважаемой ”талантливой” семьи есть недвижимость и активы.

Открыто организовать переворот в стране означает кинуть вызов европейской общественности. На этот вызов нужно будет реагировать европейским правительствам. И они будут просто обязаны перенести на Украину опыт отношений с Белоруссией. Но то, что является нормальным для Лукашенко, будет сильным ударом по его украинским ”коллегам”.

Следовательно, нужно будет действовать тоньше. Например, используя механизм ”конституционной реформы”.

Чем он полезен в данном случае?

Начнем с того, что в тексте самой конституции сами изменения можно записать весьма туманно и двусмысленно. Далее, текст желательно дополнить рядом прогрессивных норм. Например, касательно расширения полномочий местного самоуправления и т.д. и т.п., чтобы он выглядел вполне легитимным в глазах украинской общественности, а также европейских партнеров Украины.

Далее, текст необходимо принять согласно действующей легитимной процедуре (для чего нужно 300 голосов депутатов). Возможно, даже подкрепив в едином порыве на референдуме.

Повторюсь, в самом тексте можно ни словом не упоминать о любом продлении полномочий президента.

Главное, чтобы там сохранилась роль Конституционного Суда.

После чего можно обратиться в суд с запросом, от какого числа считать начало полномочий президента. И суд вполне может предложить считать его с 2013 года (года вероятного принятия новой конституции).

И страна войдет в ситуацию политического коллапса. Для Европы все будет выглядеть вполне легитимно, поскольку Конституция была принята в соответствии со всеми требованиями, а решения КС не могут быть предметом для обсуждения (уже был один такой прецедент, когда Венецианская комиссия не смогла дать оценку решения КС от октября 2010 г.).

Не будет выборов в обозримом будущем? Оппозиционные партии быстро ”захиреют”, поскольку потеряют цели своего существования и спонсоров, а общество впадет в состояние спячки. Поскольку без выборов президента оно потеряет внятные цели для своих протестов и активности.

Что для всего этого нужно?

Нужно 300 депутатов, готовых проголосовать за новый текст основного закона в виде, который будет выгоден для АП.

Не депутатов от ПР. Возможно, депутатов, которые и не будут поддерживать ПР, но проголосуют в критический момент.

Отсюда видна и задача-минимум для украинского гражданского общества: 151 нардеп, который никогда не пойдет на поводу у Банковой.

Следовательно, цель– повышенное внимание к перечню ”единых кандидатов”, к партийным спискам.

Все мы знаем, что некоторые ”пост-оранжевые боссы” очень любили в недалеком прошлом продавать места в списках, мотивируя это необходимостью получения денег на выборы. Желание сейчас создать ”закрытый пул единых кандидатов” от нескольких оппозиционных партий вызывает дополнительные подозрения о характере таких депутатов.

Очевидно, что, например, депутаты, замеченные в сотрудничестве с ПР в нынешнем составе ВР, продолжат его и в новом парламенте.

Следовательно, небезразличным гражданам и стоит сосредоточиться на том, чтобы в будущем парламенте был бы хотя бы 151 принципиальный депутат. Информировать других, распространять информацию, призывать голосовать за кандидатов, в честности которых мы не сомневаемся.

И это действительно важная битва! Потому ближайшие выборы будут решающими для дальнейшей украинской истории. И об этом не нужно никогда забывать.

Петр Олещук, 26.01.2012

//www.mv.org.ua/?news=31462

Конституційна асамблея: Утворення з прихованим статусом

Новостворена Конституційна асамблея з не до кінця зрозумілим статусом стане, швидше за все, зручним механізмом влади для підбиття своїх дій під правове поле.

Створення указом Президента від 21 лютого науково-експертної групи з підготовки Конституційної асамблеї стало несподіванкою для широкого суспільного загалу. Офіційно це рішення стало наслідком підтримки чинним главою держави ініціативи свого попередника.

Виступаючи під час першого засідання науково-експертної групи, Віктор Янукович зазначив, що, на його переконання, нині настав час поновити процес вдосконалення Основного закону. "З огляду на те, що відбулися трансформації в суспільстві, що ця Конституція пережила в тому числі і відомі всім зміни у грудні 2004 року, що є критична точка зору, яка відповідає вимогам часу і життю нашої країни, цей процес роботи над новою Конституцією треба поновити", - наголосив Віктор Янукович.

Передбачається, що Конституційна асамблея, створення якої розпочалося під керівництвом першого Президента Леоніда Кравчука і під патронатом та за сприяння Януковича, напрацює нову редакцію Конституції України. При чому особливо наголошується, що цей проект буде широко обговорюватися у суспільстві, і в результаті в статусі президентського законопроекту буде поданий до Верховної Ради. Також було поінформовано, що Конституційна асамблея тісно співпрацюватиме з Венеціанською комісією, що повинно, в теорії, забезпечити міжнародну легітимність запропонованих змін.

Названі цілі досить слабко в’яжуться із діями української влади, яка шляхом проведення адміністративної реформи та внесення змін до законодавства вже достатньо посилила повноваження Президента

Отже, як бачимо цілі у новоствореного органу із не до кінця зрозумілим статусом на даний момент є досить амбітними. Фактично, мова йде про нову, масштабну конституційну реформу, що повинна змінити правове поле української держави. Водночас, вищеназвані цілі досить слабко в’яжуться із новітніми діями української влади, яка шляхом проведення адміністративної реформи та внесення змін до законодавства вже достатньо посилила повноваження Президента. Не зрозуміло, куди за таких умов може рухатися реформа, адже подальше посилення президентської влади може викликати негативну реакцію у світовому співтоваристві. Послаблення ж президента у ході конституційної реформи видається ще більш малоймовірним, адже саме глава держави виступав ініціатором зворотного процесу.

То що ж стоїть за Конституційною асамблеєю?

Уточнення понять

Перш за все, необхідно з'ясувати, що ж являє собою вищеназвана Конституційна асамблея згідно з теорією конституційного права. Це не що інше як виборний орган, що має установчу владу, тобто владу ухвалювати нову конституцію.

Фактично це подібний до парламенту орган, однак він, як правило, має більшу кількість делегатів (для збільшення представництва інтересів суспільних груп), та обирається на короткий термін, лише для ухвалення конституції. У вітчизняній історії цей орган традиційно називали установчими зборами.

У теорії конституційного права ухвалення конституції саме установчими зборами вважається найкращим механізмом зміни основного закону. Оскільки цей орган збирається лише для розгляду одного питання, то це підвищує фахово-професійний рівень учасників процесу та зменшує вплив приватних політичних інтересів (як у випадку конституційного процесу у стінах парламенту).

Варто зазначити, що конституційне право України не передбачає можливості ухвалення змін до Конституції поза парламентом (тобто як референдумом, так і Конституційною асамблеєю)

Проте, варто зазначити, що конституційне право України не передбачає можливості ухвалення змін до Конституції поза парламентом (тобто, як референдумом, так і Конституційною асамблеєю).

Крім того, Конституційна асамблея не може бути створена указом Президента. Вона не може бути сформована жодними адміністративними актами, адже тоді ми матимемо справу не з асамблеєю, а з дорадчим органом.

Фактично самі ініціатори, повторюючи, що зміни мають бути ухвалені Верховною Радою, визнають, що у даному випадку ми маємо справу лише з певним консультативним органом, який повинен започаткувати суспільну дискусію, напрацювати деякі пропозиції.

Наскільки продуктивною буде робота новоствореної Конституційної асамблеї, покаже час. Однак деякі моменти примушують заздалегідь сумніватися у дієвості цього органу.

Зокрема, склад науково-експертної групи з підготовки Конституційної асамблеї викликає певні питання. Окрім першого Президента, там представлені переважно колишні судді та народні депутати. Із 20 учасників лише 11 є докторами юридичних наук. Дехто взагалі не є правником. Лише Віктора Колісника можна вважати відомим фахівцем у галузі саме конституційного права.

Проте, наприклад, у комісії не представлений нинішній глава ЦВК Володимир Шаповал, який є автором україномовного підручника з цієї галузі права. Все це свідчить про підготовку роботи комісії у "пришвидшеному режимі".

Мета створення

Отже, запропонована модель конституційних змін виглядає неоднозначною з точки зору права. У будь-якому випадку, самі зміні ініціюватиме Президент, а вноситиме – Верховна Рада. В принципі, будь-які асамблеї за таких умов видаються схожими, швидше, на "п’яте колесо", ніж на дієвий орган.

Однак, очевидно, що і створення цієї структури відбулося невипадково. Можна спробувати визначити кілька версій справжнього призначення Конституційної асамблеї.

1. Сигнал для Венеціанської комісії. Як відомо, цей орган, що відповідає за моніторинг конституційно-правового поля Європи, не надто позитивно відреагував на скасування у жовтні 2010 року політичної реформи 2004 року в Україні рішенням Конституційного суду. З правової точки зору, це рішення є більш ніж сумнівним. Відповідно експерти з Венеції запропонували Україні ухвалити зміни з дотриманням усієї процедури або ухвалити нову редакцію Конституції.

Створення Конституційної асамблеї має вказати міжнародному співтовариству на готовність влади прислухатися до його думки та діяти у правовому полі. Однак оскільки статус асамблеї невизначений, то і процес ухвалення нової Конституції може розтягнутися хоч на 4 роки (збори, добір експертів, суспільне обговорення змін і т.д.). І весь цей час у відповідь на закиди у власній неконституційності, українська влада матиме усі підстави казати, що "працює над цим питанням".

2. Повернення Кравчука. Щодо лідера опозиції Юлії Тимошенко влада обрала просту та дієву тактику: позбавляти її найближчого оточення. На декого впливають через різноманітні юридичні механізми, а комусь пропонують посаду. Не можна сказати, що перший Президент був найпослідовнішим прихильником колишнього прем’єра, однак, безсумнівно, відігравав свою певну роль.

Тепер нинішній Президент, створюючи асамблею, наділяє свого попередника посадою та статусом, надаючи можливість повернутися у політичний процес. Очевидно, що платою за це буде лояльність. Тобто команда Тимошенко втрачає ще одного, не останнього за рангом члена.

Не можна виключати будь-яких факторів політичного впливу, а тому асамблея ще може сказати своє вирішальне слово у момент, коли на це ніхто не очікуватиме

3. Запасний аеродром. Крім того, Конституційна асамблея може бути використана як реальний механізм, коли, наприклад, суспільно-політична ситуація різко зміниться і виникне реальна потреба у зміні державного ладу для того, щоб влада елементарно могла утриматись. Не можна виключати будь-яких факторів політичного впливу, а тому асамблея ще може сказати своє вирішальне слово у момент, коли на це ніхто не очікуватиме.

У будь-якому випадку, дієвість чи пасивність Конституційної асамблеї, її реальний чи віртуальний характер буде для всіх зрозумілий залежно від її активності та продуктивності роботи. Однак, вже зараз очевидно, що мотивація створення цього органу має, швидше, політичний, ніж юридичний характер.

Петро Олещук, політолог, 23 лютого 2011 р.

//novynar.com.ua/analytics/government/156405

Колаж: durdom.in.ua

Партійна система: нові реалії

Рішення Конституційного Суду, згідно до якого в Україні відновлено дію Конституції 1996 року, суттєво вплине на політичну систему загалом та її конкретні елементи безпосередньо.

Проте, слід відзначити, що тенденції у зміні політичного устрою намітилися з перших днів роботи нової української влади. Нинішні події - ключові, але не визначальні для подальшого розвитку української політики. Усе що відбувається зараз, лише логічний розвиток закладених раніше тенденцій.

Позбавлення парламенту реальної ролі у формуванні виконавчої влади у поєднанні зі скасуванням de facto імперативного мандату, очевидно, повернуть партійну систему України у реалії десятилітньої давнини.

Ще нещодавно видавалося, що Україна стоїть на межі двопартійності (чи, принаймні, двоблоковості), але зараз подібна ситуація видається неможливою та неактуальною на найближчі роки.

Можна припустити, що це буде не останнім етапом у зміні партійної структури вітчизняної політики.

До цього моменту влада вела досить успішну боротьбу проти опозиції, яка будувалася виключно на використанні внутрішніх проблем, суперечностей та вад опозиційних політичних сил.

Наприклад, явище із купівлею місць у виборчих списках було з успіхом використане при формуванні парламентської коаліції, адже немає нічого простішого ніж перекупити того, хто прийшов у політику за гроші і за грошима.

Лідерсько-наполеонські комплекси опозиціонерів реалізовувалися у створенні численних "альтернативних опозицій". Відсутність ідейно-політичного стрижня дозволяло "перевербовувати" "опозиціонерів" цілими осередками.

Не треба бути пророком, щоб передбачити розвиток вищеназваних тенденцій у найближчому майбутньому.

По-перше, посилення децентралізації опозиції і, як наслідок, її маргіналізація.

Зробити це, враховуючи характер опозиційного українського "контингенту", не важко. Достатньо "переконати" когось із відомих опозиціонерів у їх "потенціалі", "допомогти" із становленням власного політичного проекту, і можна одержати 3-тю, 4-ту, 5-ту і так далі альтернативну опозицію.

По-друге, зміна виборчої системи.

Для того, щоб полегшити процес дрібнення опозиції, цілком можна змінити до наступних парламентських виборів систему голосування, запровадивши змішану чи навіть мажоритарну модель.

Зокрема, "змішана" система вже найближчим часом буде "обкатана" та випробувана на місцевих виборах. Очевидно, що якщо досвід буде визнано за позитивний, то це дозволить поширити його на всеукраїнський масштаб.

Згадаймо Верховну Раду часів Кучми, коли певний час парламент обирався саме за змішаною системою. Оскільки у такому випадку половина депутатів не залежить від партій, то їм, в принципі, і не потрібна партійна підтримка, а будь-які рішення та голосування депутат може робити на власний розсуд.

Це створює чудовий потенціал для формування "парламентсько-урядової коаліції" у будь-який потрібний момент за рахунок депутатів-мажоритарників.

Крім того, змішана система дозволить пришвидшити зупинений нещодавно процес партійного дроблення. У 90-ті роки ледь не кожен депутат-мажоритарник був "лідером" власної кишенькової партії, побудованої за принципом "я та моя теща".

Звичайно, дещо зміниться у порівнянні з 90-ми роками, адже на даний момент в Україні наявна консолідована та єдина провладна партія, з якою буде безпосередньо пов'язане у найближчі роки державне управління. Тому значна частина місцевих еліт демонструватимуть (і уже демонструють) бажання влитися до її лав.

Це також буде фактором появи в Україні нової потужної та централізованої бюрократичної партії (типу "Єдиної Росії"). Відповідно, ті, хто не зможуть або не забажають пройти "кастинг" у партію влади зможуть реалізувати власні амбіції через партії-сателіти (типу тої ж "Справедливої Росії").

У результаті, і влада буде єдиною, і "політичний плюралізм" - збережено.

По-третє, не важко також передбачити активізацію політичних маргіналів. У час, коли центристська опозиція переживає кризу, а влада не може впоратися з численними соціальними проблемами, настає сприятливий момент для відродження політичних маргіналів зразка початку 90-тих років.

Як показує досвід Російської Федерації, навіть досить централізована влада поблажливо дивиться на опозиціонерів-маргіналів (типу Жириновського), адже вони: 

1) направляють негативні настрої суспільства у бажаному напрямку; 

2) виступають в якості радикальної і водночас контрольованої опозиції; 

3) своїми екстравагантними діями знижують суспільну напругу.

Можна припустити і в Україні найближчим часом відродження маргінальних проектів та появу на телевізійних екранах відомих політичних персонажів 90-тих (а, можливо, і запалення нових "зірок").

По-четверте. Суттєве обмеження місцевого самоврядування у низці найбільших міст України (таких як Київ або Харків) продовжить процес віртуалізації політичних партій, їх перетворення на умовні "політичні проекти".

Подібний проект набагато легше та дешевше утримувати, можна "згорнути" та "розгорнути" у будь-який момент. Відповідні тенденції уже можна прослідкувати на прикладі найбільших партій сучасної України, які існують, швидше, на політичних ток-шоу, аніж у реальному житті.

Відтак, партійна система України цілком може вже найближчим часом набути рис відносно монополістичної - з однією мега-партією, численними міні-партіями, що виступатимуть в якості сателітів влади, малочисельними, але інформаційно-активними маргінальними політичними силами, розпорошеними опозиційними партіями та численним політичним "болотом", що виступатиме в якості спостерігача.

За таких умов можливості громадянського суспільства впливати на політичний процес прямуватимуть до нуля. Відповідно, це ставить на перший план пошук альтернативних, неінституціоналізованих у формі традиційних партій способів політичної боротьби.

Окремі тенденції цього (зокрема, виступи приватних підприємців проти проекту Податкового кодексу, громадські акції на захист української мови) можна помітити вже тепер.

Відома нам партійна система зараз перебуває у стані передсмертної агонії. Шкодувати за нею навряд чи слід, адже саме діючі партії створили з України те, чим вона є. Питання швидше у тому, яку альтернативу зможе запропонувати українське громадянське суспільство завтра, і чи буде ця альтернатива дієвою.

Петро Олещук, 08 жовтня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2010/10/8/5453439/

Конституційно-правова анігіляція

Україна стоїть на межі рішення Конституційного Суду, яке може змінити Конституцію України, повернувши її до норм зразка 2004 року.

Ситуація є украй парадоксальною. Орган, який створено для контролю за дотриманням Конституції, і який має її захищати, може змінити саму передумову свого існування.

Що далі?

Академія наук змінюватиме фізичні закони? Футболісти на полі змінюватимуть правила? Автоінспектори будуть переносити дорожні знаки?

Коло замикається. Суд створюється згідно Конституції, Суд - змінює Конституцію. Конституція перетворюється на замкнену систему, яка відокремлюється непролазною стіною від усіх інших норм.

Але найцікавіше не це. Найцікавіше - які політико-правові наслідки матиме дане рішення для майбутнього України.

Конституційне право тому і конституційне, що регулює політичні відносини, до яких не можна підходити так само як, наприклад, до господарських.

Якщо мова йде про суперечку між господарюючими суб'єктами, то її може вирішити суд. А якщо суперечка стосується норм Конституції щодо формування державної влади?

Вище Конституції норм не існує. Відповідно, будь-яка серйозна конституційно-правова суперечка вирішується не юридично, а політично, через волевиявлення.

Тут не діють критерії процедури. Адже якщо виходити із процедурного примату, то не було б ухвалено ні Конституції США, ні французької Декларації прав людини ігромадянина (1789).

Не було передбачено у монархічній Франції Бурбонів процедури, згідно до якої владу короля би хтось обмежував.

Крім того, ухвалили Декларацію Національні збори - самопроголошений орган, що вийшов за межі компетенції традиційних "Генеральних штатів".

Отже, очевидно, усе це "не конституційно".

Так само "неконституційний" і Основний Закон США. Цікаво, можливо комусь із англійців варто звернутися до місцевого суду щодо скасування Конституції США? Вона ж була ухвалена без врахування норм Статутів Північно-Американських колоній Англії.

Або візьмемо документи, пов'язані із проголошенням української незалежності. Стаття 74 Конституції СРСР (від 7 жовтня 1977) ясно проголошує, що "закони СРСР мають однакову силу на території всіх союзних республік. В разі розбіжності Закону союзної республіки з загальносоюзним Законом, діє Закон СРСР".

У той час як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголошує , що "Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території".

А вже щодо Акту проголошення Незалежності України і говорити нічого. Там ясно сказано, що "Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України".

То що, чекати на скасування Акту української незалежності як невідповідного Конституції СРСР? Можна припустити, що для когось це справді була б непогана ідея.

На даний момент усе це виглядає зведенням проблеми до абсурду. Але абсурд цей - лише виразна ілюстрація того, у що може перетворитися правова система України.

Конституція - це не чернетка, у яку можна до нескінченності вносити зміни, а потім їх виправляти. Вона має становити Основний Закон держави, а документ, який можна шляхом дивних маніпуляцій крутити наче колесо жодною гарантією бути не може.

Сьогодні ми в судовому порядку змінимо Конституцію. А що далі? Будемо в судовому порядку призначати найвищих посадовців? Змінювати будь-які правові норми? Переписувати історію?

Наслідки таких дій є не прогнозованими. Сьогодні президента наділять повноваженнями, а через роки або десятиліття - взагалі зможуть скасувати посаду глави держави. А що? В Конституції УРСР 1978 не було жодних президентів!

Коротше кажучи, зміна Конституції через Конституційний Суд - початок анігіляції правової системи України. Досить скоро вітчизняні видатні правники загонять державу у настільки непролазні конституційно-правові нетрі, що виходу з них не буде взагалі.

Наприклад, як бути із нормами, ухваленими із 2006 по 2010 роки? Якщо реформа була неконституційною, то чи конституційними були уряди Тимошенко та Януковича? Чи конституційними були їх постанови та будь-які рішення центральних органів виконавчої влади?

Чи потрібно їх скасувати? Якщо не потрібно, то як сталося, що неконституційні органи можуть видавати правові рішення?

Чи є дійсними міжнародні договори, укладені протягом цього періоду? Як, наприклад, сприйняла б Росія ситуацію, коли б Україна звернулася до неї із пропозицією скасування усіх газових домовленостей даного періоду, мотивуючи це "неконституційністю" власних урядів?

Питання є - відповідей катма. Але зрозуміло одне: регулярне та потужне втручання у конституційно-правовий механізм підриває самі основи держави.

Тому, якщо комусь потрібно змінювати Конституцію, то робити це можна лише у традиційному порядку - через поетапний розгляд у Верховній Раді. Проходити попереднє голосування і затвердження 2/3 парламенту.

Не можна сказати, що така процедура ідеальна, але вона, принаймні, не підриває основи державності і не створює шкідливі прецеденти.

Петро Олещук, 01 жовтня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2010/10/1/5431319/