Рухати революцію вперед

Завершився тільки перший етап антикримінальної революції в Україні. Втеча Януковича і його найближчих прибічників – це ще далеко не вся перемога. По-перше, ні він, ні Пшонка, Клюєв, Захарченко, Клименко, керівники внутрішніх військ, "Альфи", командири "Беркуту" не затримані і не заарештовані.

По-друге, зберігається значна, підтримувана Росією фронда, що засіла в органах влади в Криму, Луганській, Донецькій та Харківській областях. По-третє, ще не взято під контроль багато життєво важливих для безпеки та функціонування України інститутів.

Майдан як ключовий орган революції, має зараз сформулювати програму подальших дій та вимог.

На найближчих засіданнях Верховної Ради слід негайно створити авторитетну Комісію з розслідування злочинів проти людяності в Україні з повноважним міжнародним представництвом. Вона збере докази злочинів, які ляжуть в основу судового обвинувачення усіх винних. Ратифікувати Римський статут міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Хочу застерегти: є реальна небезпека, що на заміну бандитському сходняку, який народ усунув, до влади може прийти колективний олігархат. Всі парламентські партії тією чи іншою мірою перебувають під впливом олігархів. Останні схочуть сформувати новий уряд під себе.

Не для того на повстання піднялися мільйони українців і на вівтар свободи були принесені сотні жертв, щоб хтось спробував приватизувати результати народної перемоги.

Величезною небезпекою є спроба колишніх діячів режиму відкупитися від переслідування, знайшовши тих, у новій владі, кому можна дати відкупне. Це в свій час убило перемогу Помаранчевої революції. За цим всі маємо щоденно слідкувати і виявляти будь-яку спробу.

Тому головною вимогою Майдану щодо нового уряду має бути не створення політичного (коаліційного уряду), а формування позапартійного (технічного) перехідного уряду, у який увійдуть галузеві фахівці, технократи, а не партійні популісти. І прем'єр також має бути рівновіддаленим від політичних сил і не претендувати на президентську посаду.

Необхідність цього полягає в тому, що завданням перехідного уряду буде робити непопулярні кроки, врятувати країну від дефолту і підписати угоду з ЄС. Діючі політичні діячі ніколи не зможуть цього зробити на міністерських посадах, оскільки будуть думати про свої рейтинги і політичну кар'єру.

Одразу після формування перехідного уряду необхідно здійснити серію наступних кроків. Послідовність хай визначають самі депутати.

1. Демонополізація і розукрупнення власності олігархів. Запровадження механізму оцінки приватизованої власності і доплати в державний бюджет.

2. Повна люстрація суддів, прокурорів, міліції, податкової адміністрації і виконавчих органів. Через прийняття спеціального закону і створення люстраційних комісій по кожній категорії. Включення представників Майдану в люстраційні комісії.

3. Скликання через прийняття окремого закону Установчих Зборів для прийняття нової Конституції України. Діюча Верховна Рада ніколи не прийме доброї Конституції. Діючі політики завжди будуть прагнути писати правила під себе, а не для країни.

4. До кінця року – дострокові вибори до парламенту за новим виборчим законом. Не можна думати, що ті, хто ще місць тому приймали драконівські закони 16 січня, а зараз, рятуючи себе, перебігли у більшість, будуть надійною опорою для законодавчого перезавантаження країни.

Майдан, який не розійдеться, має бути надійним гарантом виконання цих кроків. Майдан має постійно тиснути на Верховну Раду, щоб ці вимоги виконувалися. Основа Майдану: сотні Самооборони, Правий сектор, Афганці, Автомайдан, Демальянс та інші мають велику місію рухати революцію вперед. Завтра їх представники зайдуть у велику політику і кардинально її змінять.

Тарас Стецьків, 24 лютого 2014 року

http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/530bb60cd15a0/

Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності 

Олександр Корнійчук. Маємо створити справді народну Конституцію та не допустити підміни поняття децентралізація 

Звернення науковців-конституціоналістів та громадських експертів щодо конституційної реформи в Україні 

Ярина Журба. Хто писатиме нову Конституцію? 

Сергій Одарич. Я не хочу, щоб Конституцію моєї країни писали Турчинов з Тігіпком і Фаріон 

Мирослава Свистович. Національна Революція буде завершеною, якщо ми приймемо нашу Народну Конституцію 

Володимир Ференц. Невчасна фантазія на тему європейськості 

Ігор Марков. Революція чи Протест або Установчий Майдан 

Олександр Палій. Ігор Дідковський. Якщо політики, які контролюють сцену, думають, що вони – це Майдан, то вони сильно помиляються 

Юрій Луценко. Новообраний президент скличе Конституанту

http://spilnotv.com/archives/tag/lyustratsiya

Громадянська Асамблея України закликає надати право писати Конституцію народу

Опозиція та громадські організації скритикували указ Януковича про створення Конституційної асамблеї для підготовки змін до Конституції. Натомість пропонується законопроект із затвердження Конституції на референдумі.

Указом від 21 лютого президент Віктор Янукович доручив підтримати ініціативу екс-президента Леоніда Кравчука щодо створення Конституційної асамблеї для підготовки змін до Конституції України. До складу цього органу, за офіційною інформацією, мають увійти сам Кравчук, наукові співробітники "найбільш вагомих навчальних закладів юридичного напряму", а також судді Верховного та Конституційного судів у відставці.

Представники громадськості називають указ незрозумілим. Згадана в указі асамблея не буде достатньо представницькою для органу, що має написати нову Конституцію, сказав Deutsche Welle голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко. Незрозумілим експерт назвав і те, що, власне, збираються вдосконалювати. "Якщо президент бачить необхідність широкого реформування Конституції, то він мав би пояснити, чому, для чого і в якому напрямку".

Закон про Установчі збори

Якщо депутати не здатні внести такі зміни до Основного закону, які б уможливили реформи і не допустили нових конфліктів між гілками влади, в народа є право самостійно ухвалити нову Конституцію на референдумі, сказав Коліушко. Він нагадав, що це гарантоване статтю 5 чинної Конституції.

Але готувати проект нового Основного закону має, на його думку, Конституційна асамблея, спеціально для цього скликана через механізм Установчих зборів. Закон із затвердження такої процедури вже внесений до парламенту заступником фракції НУНС Тарасом Стецьківим.

Згідно з ним, делегати Установчих зборів обираються в мажоритарних округах з числа "моральних та професійних авторитетів". Вони мають добровільно відмовитися від участі в органах місцевої, центральної, законодавчої, виконавчої, судової та представницької влади щонайменше на 10 років. А політичні партії, згідно з проектом закону, усуваються від висування та агітації.

23.02.2012

Автор: Олександр Савицький

Редактор: Захар Бутирський

//www.dw.de/dw/article/0,,14861240,00.html

14.05.2014 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності

05.07.2012 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу подій навколо ухвалення законопроекту №9073   

22.03.2012 IV Форум Громадянської Асамблеї України «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства». Громадянська Конституційна Асамблея 

18.03.2012 Положення про Громадянську Конституційну Асамблею (проект) 

01.02.2012 Заява Оргкомітету Громадянської Асамблеї України з приводу Указу Президента України про Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї 

29.12.2009 Проект Закону України Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України 

09.04.2009 Резолюція ГАУ 2009: Дія громадянського суспільства в умовах державної кризи 

21.06.2008 Резолюція ГАУ 2008: Нова Конституція: позиції громадянського суспільства 

29.04.2008 Повернемо Україну народу! (звернення) 

24.07.2007 Резолюція ГАУ 2007: Політична криза: позиції громадянського суспільства

Тарас Стецькив: То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича

Почему оппозиция отказалась от участия в работе Конституционной ассамблеи?

Заместитель руководителя фракции НУНС в Верховной Раде Тарас Стецькив: «Оппозиция не будет участвовать в работе Конституционной ассамблеи потому что этот орган создан указом Януковича. Это придворный орган, состав которого он подбирает руководствуясь собственными симпатиями. Задача этого органа — легитимизировать Конституцию, написанную придворными юристами Януковича. Принимать в этом участие оппозиция по определению не имеет права. Мне кажется, что настоящая Конституционная ассамблея должна быть создана не Указом Президента и не Верховной Радой, как это предлагает Яценюк, а должны быть всенародно избранными. В таком собрании оппозиция будет принимать участие. Для этого Верховная Рада должна принять соответствующий закон либо вынести этот вопрос на референдум. Яценюк же предлагает Конституционную ассамблею принимать в парламенте. Но в существующем парламенте Конституционная Ассамблея будет такой же, как созданная указом Януковича. Ведь в Верховной Раде Партия Регионов имеет уверенное большинство. Поэтому то, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича. Выбирать членов Конституционной ассамблеи парламентом неправильно. Правильно их выбирать всем народом для написания новой Конституции Украины».

Заместитель руководителя фракции Партии Регионов в Верховной Раде Вадим Колесниченко: «Если проанализировать, о чем рассказывал господин Яценюк, мы увидим, что оппозиционеры утверждают, что в работе Конституционной ассамблеи должны принимать участие не политики, а те, кто не будет участвовать в избирательной кампании. Возможно, у оппозиции просто нет достаточно квалифицированных юристов, которые могут писать Конституцию. А возможно, оппозиционеры последовательны в своих действиях: так как они собираются участвовать в предвыборной кампании, им не следует принимать участие в конституционном процессе и вносить в Конституцию изменения «под себя». Это правильный государственниченский подход».

Народный депутат Украины (Народная партия) Олег Зарубинский: «Яценюк — выкормыш действующей власти. Он не имеет права говорить от имени всей оппозиции, потому что он санкционированный оппозиционер. Против таких оппозиционеров никакая власть не возражает. Яценюк пытается перебрать на себя нюсмейкерство в связи с тем, то Тимошенко не на свободе. Поддержки у него среди народа немного, но благодаря PR-активности он стремится это исправить. Поэтому он каждый день будет делать по 3-5 заявлений».

Политолог Михаил Погребинский: «Оппозиция использует все возможные инструменты для демонстрации того, что они не признают никаких позитивных инициатив действующей власти. Они предполагают, что в любой инициативе есть своя червоточинка. Они подробно не объясняют, что имеется в виду, но их аргументация выглядит разумно. В Конституции есть механизм того, как ее можно менять. При этом никакой Конституционной ассамблеи наш Основной Закон не предусматривает. Поэтому если есть добрая воля, можно устраивать неформальные собрания, чтобы сдвинуть с места конституционный процесс, который должен проходить в рамках, обусловленных действующей Конституцией. Но оппозиция демонстрирует готовность блокировать любые инициативы власти до тех пор, пока Тимошенко и Луценко в тюрьме».

Народный депутат Украины от БЮТ Андрей Шкиль: «Я думаю, что оппозиция должна контролировать действия власти. Принимать участие в работе Конституционной ассамблее с целью контроля я не вижу смысла. Зачем принимать участие в том, что мы осуждаем?».

Экспертный опрос был проведен 31 января,

ИА «Мост-Днепр» //arhivi.info/news/6970.shtml

Узурпация по-украински
Александр Мучник. Мы и Конституция: 20 лет порознь

Александр Мучник. Нация и Конституция
Тарас Стецьків. Первородний гріх української Конституції

//file.liga.net/person/349-taras-steckiv.html

//file.liga.net/person/567-vadim-kolesnichenko.html

//file.liga.net/person/595-oleg-zarybinskii.html

//file.liga.net/person/670-mihail-pogrebinskii.html

//file.liga.net/person/305-andrei-shkil.html

Гідність супроти сваволі

Не збираюся писати про те, що Партія Регіонів рішенням Конституційного Суду узурпувала владу; що влада розпочала політичні репресії; що так звані реформи (податкова, комунальна, пенсійна і судова) проводяться за рахунок простих людей на користь олігархічного капіталу; що влада нав'язує виключно московський варіант православ'я, не гребуючи рейдерськими захопленнями храмів та загальноукраїнського інформаційного простору; що стратегічною метою влади є впровадження в Україні російської мови де факто як єдиної мови офіційного спілкування.

Це загальне місце – про це і так всі вже знають, а того, хто не хоче собі в цьому признатися – нема сенсу переконувати, хай його життя переконує.

Питання в іншому – чому це стало можливим і чи є цьому антидот.

1. Сила і злиденність влади.

"Мы сильны как никогда" – цю тезу влада намагається впровадити в голову кожного живого і ненародженого громадянина України. Насправді, причина не в їхній силі – Янукович-2010 набрав на 367 тисяч голосів менше за Януковича-2004. Причина – в нашій слабкості, п'ять років взаємопожирання зруйнували надію мільйонів на гідне життя.

Але наміри ПР вибудувати на цьому ґрунті альтернативу у вигляді путінської моделі в Україні викликають закономірне заперечення. І справа не тільки в тому, що "Україна не Росія" в ментальному сенсі. Українці завжди будуть чинити опір нав’язуванню азіатської моделі управління собою. В 50х роках минулого століття, нагадаю, тільки ув'язнені в Гулагу бійці УПА змогли подолати терор "урок" у сталінських таборах.

Справа радше в тому, що для побудови тоталітарної держави у нинішньої влади нема ресурсів. Таких як путінський газ - щоб абсолютна більшість народу продала свою свободу взамін на такий-сякий добробут.

Більше того: в цієї влади немає ідеології, без якої успішний авторитаризм неможливий. Нема навіть лукашенківської архаїчної ідеології "народної безолігархічної держави".

Натомість є вторинність, як випирає при першій можливості. І є прогресуючі тріщини у нав'язаному нам образі моноліту – тріщини, які, на відміну від попередньої влади, не демонструють на телешоу, але які можна спостерігати у взаємовиключних кадрових призначеннях.

Не варто зловтішатися з цієї ще невидимої внутрішньої агонії, що вже почалась. Бо якщо ми не створимо суспільно однозначної альтернативи, то цей процес стане агонією держави.

Чому ж нема такої альтернативи? І що робити в цій ситуації? Відповідаючи на ці питання, хочу окреслити кілька найпринциповіших позицій.

2. Джерела розрухи

Для пошуку відповіді на ці питання помічним є прочитати Звернення Глави УГКЦ Любомира Гузара з нагоди завершення місцевих виборів, де він вказує на два основних джерела розрухи в головах: самолюбство політиків, що є наслідком загальної деморалізації, та дефіцит жертовності. Брак вміння і волі жертвувати бодай часточку своїх зусиль для суспільної справи.

Складно вимагати від народу жертовності, коли політикум характеризується виключним користолюбством та егоїзмом. Тим більше захоплення викликають поодинокі приклади самопожертви серед еліти: є лицарі духу серед журналістів та священників, серед підприємців та освітян.

Я розумію, що з сьогодні назавтра важко вимагати від людей негайно жертвувати себе заради іншого. Можна поставити вимогу значно скромнішу, у своїх вчинках і думках зважати на іншого, пам'ятати про його існування і поважати його потреби. В повсякденному житті це називається кооперуванням своєї діяльності.

Тобто ми повинні здійснювати цю м'яку жертовність не лише заради іншого, але й разом з іншими. Патріотизм, любов до Вітчизни, перестає бути абстрактним, конвертуючись в повагу до сусіда чи співробітника, спільну дію з іншими.

3. Горизонтальна цивілізація проти вертикальної

Однією з підвалин західної моделі розвитку є взаємозв’язок конкуренції і кооперації практично у всіх сферах суспільного життя. Це деформована радянська пропаганда нав’язувала розуміння західних демократій як території "свободи для вовка", тобто домінування сильнішого.

Насправді ж домінування і підпорядкування є відмінною рисою якраз східної моделі; в найм’якішій формі - це державний капіталізм або регульована демократія. Власне, цю модель і реалізовує нинішня влада, Партія Регіонів.

Горизонтальна співпраця в такій системі розглядається центральною владою як непокора і джерело загрози. Тому орда в принципі не може кооперуватися: для них співпраця без домінування – загрозлива ознака слабкості.

Натомість наша історична традиція збудована на цілком інших засадах. Коли наші прадіди організовували "Просвіту" і мережі кооперативів як в Галичині, так і у Великій Україні, вони не лише будували фундамент для політичного українства, вони об’єктивно реалізовували західну цивілізаційну модель. В сучасній термінології – вводили народ в європейський дискурс.

Нинішній глобальний і український контекст вимагають, звичайно, нових, адекватніших до нашої доби форм – але зміст залишається той же: будувати по цілій Україні міцні суспільні підвалини української політики і підносити в народі горизонтальну співпрацю.

4. Час посполитого рушення

Політичним виміром такої кооперації сьогодні має стати якнайширше опозиційне об'єднання. Це питання найгостріше постає на всіх зустрічах з людьми, які ми проводимо в останні місяці.

І це створює гостре почуття дежа-вю: всі 90-і роки пройшли під гаслом об’єднання, і згадайте: тільки об'єднання в 2002 році сталося – прийшла перемога 2004-го.

Про цю потребу об'єднання я постійно говорю на зустрічах лідерів наших національних і демократичних партій. Наші герої телеекранів, виховані добою тотальної політичної конкуренції, на жаль, слабо розуміють реалії, які склалися після приходу до влади Януковича.

Вони зі щирим ентузіазмом підтримують думку про необхідність об'єднання опозиції, та природа бере своє: ми чуємо постійне українське "але" — "але не сьогодні", "але без того і того", "але базі однієї партії – тобто моєї". Перелік цих "але" безмірний, та не тільки в них справа.

Об'єднання демократів в одну партію само по собі нічого не дасть. Можливо, воно допоможе провести в парламент більше порядних людей – але головного протистояння: протистояння українського народу проти малоросійського олігархату, за спиною якого стоїть Росія, не вирішить.

Треба зрозуміти, що партії є ефективним інструментом конкуренції ідей в демократичному суспільстві. Для цього треба мати демократичну державу. А з цим при режимі Януковича тяжко. А якщо немає демократії і вільних виборів, то партійна конкуренція ідей зводиться до ослаблення опозиції і самопожирання.

Саме тому, в нинішніх умовах поділ на партії є шкідливим. В цій ситуації нам треба не конкурувати один з одним, не взаємопоборюватися, а творити спільний чин – спільний українських народний фронт. Іншими словами, рух за українську справу і демократичні свободи. І в цьому полягає наш момент істини.

Таке своєрідне посполите рушення треба розуміти не як насильно нав’язану штучну однорідність, думання і дії, а як готовність кожного діяти за принципом єдиного організму, за одним єдиним Законом співіснування, який велить служити спільній справі.

5. Справедливість і гідність

Невдовзі після Майдану ми стали розгубленими свідками "вакханалії демократії", яка переросла в анархію і руйнування інститутів влади. Суспільство не зрозуміло, а еліта виявилася неспроможною пояснити і усунути причини цього явища.

Цей безлад був названий надміром демократії і свободи. Символом цього блюзнірства стали безконечні телешоу, де "державні мужі" безкарно брехали і безконечно гризлися, цинічно називаючи це демократією і свободою слова, чим прямо дискредитували обидві цінності.

Ці поняття в світі мають зовсім інші значення. Ми забули (а багато хто й не знав), що засадничими підвалинами демократії є чесні інституції і тверді процедури. Справедливі суди, некорумпована бюрократія, ефективні правоохоронці. Підконтрольна суспільству влада, розумний та праведний закон.

Саме це впорядковує суспільне життя, саме це гарантує безпеку кожного і всіх. Це дозволяє (через чіткі правила і прогнозованість наслідків) цілеспрямовано планувати діяльність як основу індивідуального і суспільного поступу.

Тому основою всієї нашої роботи в нинішніх умовах має стати розуміння українського майбутнього як впровадження правил та інструментів їх дотримання.

Наші опоненти заперечать, що українці є анархічними суб'єктами, не здатними жити за правилами. Наша історія показує, що справа не в ментальності, а в тих нормах, які нам накидують. Тобто, за такими правилами, які зараз нам нав'язують українці жити не будуть. І слава Богу, бо ми не хочемо таких правил, які насправді є узаконеними "понятиями".

Правил, коли багаті і владні мають "законні" права нас обдирати, а ми не маємо права їм противитися. Українці будуть поважати правила, збудовані на людськості – точніше на їх вирозумілості, і коли вони однаково виконуються всіма членами суспільства.

Іншими словами, обов’язковість дотримання правил має поставати не на бездушності, а на співчутті і людськості. Поряд із пануванням справедливості має існувати повага до людської гідності. Так само і конкуренція як джерело поступу має поставати з кооперації і солідарності. Таким чином, формальна демократія повинна стати на міцний ґрунт української традиції.

Нема абстрактної демократії, є демократія, що випливає з англосаксонської історії, демократія скандинавської традиції чи іспанської.

Наше завдання – вибудувати українську демократію. Бо ми українці. І цю унікальність свого українства мусимо плекати у всіх сферах – мові, культурі, обряді, відстоюванні свого і толеранції до інших. Толерантність, цю нашу споконвічну рису, що завжди трактувалася як наш хрест, маємо перетворити в інструмент нашої експансії, перейти від збереження культури до її поширення.

З цього випливає ще один не менш однозначний висновок. Цивілізаційний вимір українства є обов'язково приналежним до культурного, політичного та світоглядного простору Європи.

Маю тверде переконання: поза цим простором Україна перестає існувати, а вироджується в Малоросію як придаток "русского мира". Натомість переконаний: місія України – бути форпостом європейської цивілізації супроти орди, на противагу Євразії творити демократію на українських традиціях, здійснити органічний синтез своєї Західної і Східної частин, в основі чого мають лежати правдиві європейські цінності гідності людини.

6. Що робити?

Коли ми говоримо, що починаємо з малих кроків, то наголошуємо на слові "починаємо". Починаємо з дитячого майданчика, організовуємо невеликі просвітні акції - про українську історію та демократію, про те як побудувати малий бізнес та як знайти кращу роботу, як захистити свої права перед чиновниками та в судах. Відновлюємо спортивні команди і створюємо патріотичні клуби, організуємо хори і театри.

Паралельно організовуємо взаємний інформаційний обмін позитивним досвідом. Тобто, творимо загальноукраїнську мережу людей і довіри. Живий ланцюг 1990-го року, який колись ми вибудували, нині має перетворитися на щільне переплетення мільйонів людей і їхніх добрих справ.

Головне правило: кожен тиждень, спочатку принаймні кожен місяць, робимо хоча б одну добру справу, разом з сусідам, односельцями і друзями. Мільйони цих маленьких справ змінять атмосферу в країні, інсталюють моральний закон Декалогу і складуться в потужний чин поступу — для загального блага і вільного розвитку нації.

В результаті, окрім цих мільйонів конкретних справ, що залишаться конкретним людям, ми отримаємо принаймні ще три наслідки: відновлення довіри між людьми, витворення нових правил в спільній дії, появу нових лідерів і організаторів. Потім виникне широкий рух, потім будуть відбуватися акції, які утверджуватимуть український дух і українські цінності, нашу силу.

"Ніхто не вимагає від другого зразу геройських вчинків", - писав Євген Коновалець до старшин УСС навесні 1921 року, в час поразки національної революції, після програної війни і, здавалося, назавжди програної української справи.

"Треба, однак, щоб кожний під цю пору давав maximum цього, що в даній обстановці він може дати, [...] щоби переждати це врем'я люте, зберігаючи при цьому нашу провідну думку. [...] Сьогодні вже казати собі, що все покінчено, що "commedia finita", вважаю невмісним, а коли би це сталося, вважав би злочином." Треба дуже добре усвідомити цю настанову, бо саме в ній – рецепт для нашого сьогодення.

Нова українська держава має виростати знизу, з нас самих, з нашої систематичної спільної дії, що спрямована на покращення нашого становища. Така дія буде творити нові правила і нові інституції. Які в процесі свого визрівання будуть витісняти і Орду, і наскрізь прогнилі корумповані державні інститути, які дісталися нам у спадок від комуністичного минулого.

В такому випадку українська держава не може бути ані ленінським апаратом насильства, яка "железной рукой ведет человечество у счастью", ані утилітарно-ліберальною державою як функціонування найманих менеджерів, ані державою корпоративної націєкратії.

Вона стане державою як результатом згоди всіх її суспільних прошарків, інститутом надпартійним, через своєрідний суспільний договір. Отже, справжня держава буде не тільки територією спільного проживання її громадян (це необхідна умова), вона стане духовним простором, збудованим на засадах людської гідності, української традиції і братерської любові. На цьому стоїмо.

Тарас Стецьків, 11 січня 2011 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2011/01/11/5772240/

//www.fanpop.com/spots/human-rights/images/9320382/title/dignity-justice-fanart

На злобу дня нинішнього і завтрашнього
Первородний гріх української Конституції

На злобу дня нинішнього і завтрашнього

З одного боку, здається, в Україні на 19-ому році її незалежності ніби нічого страшного не сталося. Одна з політичних сил перемогла на президентських виборах; зрозуміло, що до перемоги її привело розчарування виборців діяльністю попередньої влади. 

Так само зрозуміло, що розчарування новою владою в майбутньому теж неминуче, бо до перемоги вона прийшла на хвилі соціального популізму, брехні і проросійських гасел. Тому, здається, що майбутній електоральний результат цієї влади на виборах є цілком прогнозованим.

Виглядає: сиди, кури бамбук і чекай, коли вони програють.

Чому ж насправді в суспільстві стільки тривоги?

Перша відповідь лежить на поверхні: "поки сонце зійде - роса очі виїсть". Оборудки Партії Регіонів у міжнародній сфері (політикою це назвати язик не повертається) можуть призвести Україну до беззастережної васальної залежності від Росії; а рішення в сфері економічній ставлять її перед реальною загрозою втрати суверенності, або остаточно закріплять кланово-олігархічну модель влади, яка не дає країні жодної позитивної перспективи. Це дуже реальний результат, і через це - потужне джерело тривоги. Але не єдине.

Бо "оптичний" обман полягає в ілюзії щодо того, що нові демократичні вибори їх виженуть з влади. Тому що нових демократичних виборів нинішньою владою не передбачається. Тобто, обман полягає в тому, що Партія Регіонів прийшла до влади завдяки демократичному процесу, користуючись чи навіть зловживаючи правами опозиції, а перше, що вони роблять при владі - це нищать той самий демократичний процес. Вони плюють на Конституцію і закон, вони підминають під себе суди і пресу, вони нищать опозицію і громадянські свободи. А потім, зламавши опір, вони щораз дужче залазять в нашу кишеню: збільшують податки, штрафи і тарифи. Тобто проблема полягає в тому, що ми будували - і не могли інакше - демократичний процес, в якому опозиція потрібна як інструмент. А новій владі демократичний процес не потрібен - він "мешает жить".

Обман полягає в тому, що вони брутально зупинили еволюцію політичної системи України в європейському напрямку, тобто в напрямку цивілізованості в первинному значенні цього слова - коли електоральна конкуренція партій як зародок конкуренції ідеологій (архаїчно - поки що - уособлених в партійних лідерах як протагоністах цих ідей). Нова влада хоче установити в Україні одне єдине правило, майже як у генералісимуса Франко: своїм друзям - все, а ворогам - написаний ними Закон.

Мусимо чітко усвідомити: в Україні будується авторитарна модель управління. Отже (як наслідок, бо так за своєю природою передбачає авторитарна модель), основний політичний конфлікт відбувається не в площині партій, а знову постає у формі протистояння влади (гримучої, у нас, суміші бюрократії та вузької групи олігархів) і суспільства.

На жаль, демократичний політикум за інерцією продовжує псевдо-політичне протистояння, імітуючи бурхливу діяльність. Виникають нові партії, точніше, нові "персональні проекти", йде запекла боротьба за опозицію, без розуміння того, що при авторитаризмі нема місця опозиції. Опозиція - це явище виключно політичної демократії, натомість в авторитарних режимах є дисиденти, а серед нинішнього політикуму бажаючих зайняти цю вакантну нішу щось не видно.

Що робити?

Треба вольовим зусиллям перебороти апатію. Домінуючим нині суспільним настроєм є якраз апатія ("пропало все": тобто не варто старатися, бо все одно з цього нічого не вийде); суспільство розгублене: не ясно, що робиться - припомаджений американськими політтехнологами свіжий президент, що, будучи в якості кандидата, виглядав на одного з політичних лідерів, обійнявши посаду, кардинально змінив образ. Дехто і далі пасивно очікує - а, може, пронесе, а, може, це якесь непорозуміння, що само по собі розсмокчеться. І цей настрій апатії і очікування (іншими словами - страху і злості) є дуже на руку нинішній владі, і вона всіляко старається його посилити. Наше завдання - шляхом соціальної активності людей на найнижчому рівні, шляхом маленьких перемог цю апатію подолати.

Друге. Відмовитися від ілюзій. Ілюзій того, що збережеться демократичний процес, міжпартійна конкуренція, що опозиція може бути дієвим інструментом зміни влади. Ілюзії того, що шляхом політичної конкуренції наших партій чи блоків ми зможемо взяти владу і змінити напрям розвитку Україну.

Авторитаризм долається тільки "посполитим рушенням" всього народу: потрібна критична маса людей, що активно не приймають авторитарний режим, і нова якість цих людей. Це мають бути дієві та спроможні люди, що усвідомлюють свої інтереси - і особисті (власні), і групові (інтереси своїх спільнот), і політичні (в тому числі на державному рівні). Приклади таких "посполитих рушень" усі пам'ятають - і це не тільки Майдан, це і масовий народний рух на зламі 80-х і 90-х, який зробив вирішальний внесок у здобуття незалежності. І це не тільки Україна - це і оксамитові революції Східної Європи, і повалення ГКЧП в Москві і багато інших прикладів.

Чи такі люди, спільноти, ініціативи можливі в Україні? Не тільки можливі, вони вже є. І кожен їх знає: це, наприклад, харківські зелені активісти і студенти "антитабачної" кампанії, акція проти недемократичного Закону «Про збори громадян» і кампанія «Стоп цензурі». Це і тисячі інших: байкери, і кондомініуми, сільський самозахист і ситуативна спілка мешканців одного під'їзду для встановлення кодового замка.

Проблема в тому, що учасники цього соціального мережива не пов'язані вищою загальною ідеєю, не свідомі того, який небезпечним для авторитарної влади потенціалом творення вони володіють. Бо своєю самореалізацією вони невпинно витісняють владу з цілих сегментів суспільного життя - авторитарна влада живиться ідеєю незамінимості не лише в політиці, а й у готуванні борщу чи зачатті дітей.

Проблема в тому, що нема взаємної довіри між цими активістами, немає досвіду взаємодопомоги, зате є негативний досвід використання громадських активностей в політичних цілях. Як долати цей негативний досвід? Рецепт простий - творити горизонтальні мережі за принципом полілідерства. Творити саме мережі, а не альтернативну владній піраміду. Творити громадянське суспільство, а не його бутафорний сурогат. Іншими словами, треба творити живильний розчин спонтанної соціальної активності, множити самоорганізацію. Зрештою, це ж нам властиво - бо така природа українського народу, природа цивілізованої людини загалом.

Зрозуміло, що рано чи пізно цей рух мусить отримати і політичний вектор, і своїх лідерів. Але це будуть інші лідери, бо нова еліта прийде саме знизу, спонтанно вибрана конкуренцією соціальної дії і успішністю такої дії. Горизонтальні мережі, як трава крізь асфальт, зсередини зруйнують вертикальну піраміду авторитарної влади. Ці мережі, що охоплять країну від Ужгорода до Луганська, надійно зшиють її проти всякого розколу. Такий процес спільної громадянської діяльності витворить з населення модерну націю, витворить з електорату народ.

Самоорганізація стане основою нового процесу: боротьби за встановлення народом як єдиним джерелом влади обов'язкових для всіх правил співіснування в державі. 

Кульмінаційним етапом цього процесу стане скликання установчих зборів - Конституційної Асамблеї, яка напише нову Конституцію України, де знайдуть закріплення нові відносини, що складуться у суспільстві. 

І треба зазначити, що своїми діями - спробами відмінити політреформу, неконституційним узаконенням коаліції "тушок" тощо - нинішня влада, максимально делегітимізуючи себе як правову систему, робить все, щоб цей кульмінаційний момент наблизити.

Вибори до Конституційної Асамблеї будуть позапартійними, партіям буде заборонено брати участь у виборчому процесі, політикам та чиновникам - заборонено обиратися до неї, а її делегатам - заборонено протягом десяти років брати участь у будь-яких гілках влади. До такої Асамблеї народ до неї обере найдостойніших - справжню і жертовну еліту, яка напише правила для всіх і змусить владу їх дотримуватися.

Саме у цьому: самоорганізації, встановленні правил і, відповідно, встановленні влади народу полягає нині українська справа.

23 серпня 2010 р.

Тарас Стецьків, народний депутат України

//www.pravda.com.ua/columns/2010/08/23/5323440/

Олег Романчук. Перезаснування України: ретросистемні загрози державності 

Степан Гавриш. Сверху или снизу?

Василь Куйбіда. Україну потрібно перезаснувати 

Сергій Дацюк. Перезаснування країни

Дмитро Сінченко. Тюнінгована УРСР? 

Андрій Левус. Країна вільних людей VS проект «Україна - 91»

Андрій Квятковський. Перезавантаження. Конституанта 

Віктор Андрусів. Нова республіка - неминуча

//k-maler.livejournal.com/

Первородний гріх української Конституції

Народ не уповноважував Верховну Раду України приймати установчі акти. Ці повноваження вона собі привласнила...

Як ви думаєте — чому останніх десять років у країні щороку політики роблять спроби змінити Конституцію? Може, вони її змінюють, аби відстояти якісь людські права чи свободи? Не помічалося. Конституцію пробують змінювати виключно на догоду перерозподілу повноважень між вождями, які очолюють різні гілки влади. Доки політики володітимуть правом змінювати правила гри, ми в країні нічого доброго не матимемо. Доки у політиків не забрали цього права — писати правила для самих себе і суспільства, у країні не вдасться здійснити вкрай необхідну модернізацію — модернізацію не тільки економіки, а й суспільства. Модернізацію і оновлення влади.

«Епохальне звернення» останніх днів вітчизняного поточного спікера яскраво цю проблему унаочнює. Відчувши загрозу, що БЮТ із «Регіонами» можуть поділити владу без нього (в кулуарній атмосфері витає мрія: щоб уникнути ризику бути необраними, вони готові домовитися і покроїти владу на двох і надовго — вибори президента України перетворити у вибори президента парламенту, а вибори самих депутатів відсунути на невизначений термін), він оголошує про свою крайню зацікавленість у цьо­му процесі. Цитую: «Формально Партія регіонів та БЮТ можуть створити таку конституційну більшість. Однак справа не тільки в кількості голосів. Сутність питання у тому, щоб суспільство, люди повірили політикам. Двоє завжди сильніші за одного, це проста арифметика. Проте лише такий союз у цій справі призведе до нового витка поляризації країни. Допустити це означає втратити країну». Старий Фройд плаче. Тобто такий союз на двох погано, а на трьох — уже може бути. Тоді ніхто, особливо Володимир Михайлович, «країну не втратить».

Тепер згадаймо неодноразово висловлювані тривоги лідера однойменного блоку з незмінним лейтмотивом: народ вийде на вулиці і знесе всю владу. І ось ми дістали панацею «Литвин ТМ» від цих кошмарів.

Даруйте за, може, зайву різкість висловлювань. Бо річ не в самому Литвині, а в загальному дискурсі українського політикуму (якщо політиканство може мати дискурс). У всіх діях, заявах «владних мужів» маячить зверхня зневага до власного народу, круто замішана на страху перед ним. Нічого дивного — це звичайний страх похмілля, яке неминуче настане.

Тут мушу нагадати кілька фундаментальних істин. За своїм змістом установча влада — це первинна влада, що належить безпосередньо установчому суб’єкту. Колись таким суб’єктом вважалися боги, які диктували посвяченим норми вічного Закону; потім роль такого суб’єкта узурпували монархи, що своєю милістю дарували закони своєму народу. Сьогодні ніхто не насмілиться підважувати думку, що таким сувереном є народ, який реалізує свій суверенітет як безпосередньо, так і через певні інституції, в тому числі виборні.

Установча влада об’єктивно передує вторинній владі, тобто тій її конфігурації, яка визначена установчим актом. Таким актом, як правило, є конституція. Конституція України прийнята Верховною Радою України, яка відносно найвищого установчого суб’єкта — народу України — є тільки «виконавчим» органом (у сенсі виконання волі народу, а не виконавчої влади), і не повинна була б виконувати первинних установчих функцій. Адже народ не уповноважував Верховну Раду України приймати установчі акти. Ці повноваження вона собі привласнила у спадок від Радянської України і користується ними за принципом замовчування, враховуючи нібито мовчазну згоду народу. Переконаний, що це мовчання трактується засадничо неправильно — ми мали терпеливу незгоду, яка поступово перестане бути мовчазною.

Фактично, відбулася підміна понять: під виглядом необхідності компетентного розгляду і прийняття базового юридичного документа держави — проти чого важко заперечити — Верховна Рада узурпувала право бути таким компетентним органом, так, ніби народ як носій суверенітету не може обрати іншого компетентного органу. Може і у всьому світі обирає.

Одним з основних аспектів ідеї установчої влади є те, що її акти повинні встановлювати засади функціонування публічної влади та окремих її інститутів. Встановлення таких засад парламентом містить у собі кілька фундаментальних загроз, які з часом стають у нас дедалі наочнішими. Окреслю три моменти з цих загроз; загалом, це є проблемою не тільки України, але в інших країнах вона знімається або сильним громадянським суспільством, або сильною владою авторитарного лідера держави, наприклад президента.

Момент перший: домовленість сам-із-собою. Прийняття владою актів щодо себе самої, тобто Верховна Рада сама для себе прописує правила, за якими має функціонувати. Таким чином, договір про повноваження Верховної Ради парламент підписує двічі: з одного боку — як представник замовника — народу, з іншого — як виконавець замовлення. Народу відводиться роль захопленого глядача, який повинен цю віртуозну маніпуляцію вітати оплесками. Уявіть, що ви — власник фірми і ви наймаєте в такий спосіб директора. Де буде ваша фірма через півроку, навіть уявляти не треба.

Момент другий: заангажованість. Проблема чинної Конституції полягає в її авторстві. Основний Закон написаний заангажованою стороною. Інакше кажучи, політики формували Конституцію самі для себе і в такий спосіб перетворили її на поле бою за повноваження. Кожна зі сторін конфлікту трактує норми Конституції, виходячи із власних інтересів. Не може залишатися поза конфліктом і Конституційний суд, судді якого призначаються за квотами сторін конфлікту. Першоджерело сприйняття майбутнього рішення суду як такого, що є справедливим рішенням (а тому і прийняття цього рішення, тобто керування ним у своїх діях) — довіра до неупередженості суду. Попри бажання самих суддів і особисту повагу до них, така довіра в наших умовах неможлива, і в кожному наступному рішенні шукається підтвердження цієї первинної недовіри. І майже завжди знаходиться шукане — або думається, що знаходиться, — що, з погляду психології, одне й те ж саме.

Крім того, невиконання легітимної процедури («Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами», ст. 5 Конституції України) позбавляє владний устрій необхідної сакральності і провокує постійні спроби бавитися з Основним Законом через ілюзію легкої її зміни.

Момент третій: нерівність. Парламент — один з елементів системи влади. І якщо він — парламент — приймає акт установчого характеру, тобто Конституцію, то це створює базову нерівноцінність вищих суб’єктів владних повноважень (як в Оруела — «всі звірі рівні, але є рівніші»). А це означає певне узалежнення всіх інших інститутів влади від суб’єктивної волі того, хто приймає рішення, тобто парламенту. Практикою доведено, що в нашим умовах поняття «певне узалежнення» має схильність із часом перетворюватися на «повне узалежнення». Очікувати від парламенту уконституціювання рівноцінного й самостійного статусу (не кажучи вже про незалежний власний статус, порівняно з власним статусом парламенту) всім іншим вищим суб’єктам владних повноважень можна тільки в ідеальних мріях. На практиці — це, фактично, нездійсненне завдання. Адже уникнути проявів суб’єктивізму, навіть «колективного», з боку парламенту щодо інших інститутів влади насправді нереально. В результаті «маємо те, що маємо»: перманентну боротьбу всіх вищих суб’єктів владних повноважень за утвердження свого статусу. Замість незалежності статусу отримали незалежну від суспільства боротьбу за статус. Інституційна модель влади має бути чіткою. Неясність, двозначність, як правило, завжди приводять до загострення колізійних моментів у найнесприятливіший час і до взаємного втручання в «чужу сферу». Тобто не можна шукати політичного компромісу під час формулювання статей Конституції на шкоду їх чіткості й однозначності; така практика відтерміновує конфлікт у майбутнє і, фактично, закликає в цьому майбутньому розв’язувати обтічно сформульовану проблему з позиції права сили, а не права закону: хто в момент актуалізації проблеми виявиться сильнішим в обстоюванні своєї правоти, той і буде правий.

Позитивний вихід я бачу в одному (ще донедавна це був один із виходів, а тепер, без перебільшення, єдиний): акти установчого характеру влади — в першу чергу Конституцію, а також конституційні закони, такі як «Про Верховну Раду», «Про Президента», «Про Кабінет Міністрів», «Про Конституційний суд» тощо (у цьому переліку мали би бути й такі закони, як «Про землю», «Про страхову медицину», «Про пенсійну систему»), необхідно приймати за спеціальною процедурою установчих зборів.

Принцип прийняття такого роду основних правил детально обдумав і прописав знаний теоретик справедливого, з погляду моралі, суспільства Джон Ролз у своїй нині вже хрестоматійній «Теорії справедливості». Якщо говорити стисло, то справедливість прийнятих Конституційною Асамблеєю правил можна і треба забезпечити через процедурну справедливість їх прийняття (так звану «завісу невідання»), умовами якої є: 1) рівність учасників; 2) відсутність у них прихованих мотивів; 3) вільний доступ до обговорення запропонованих ними концепцій.

З першим і останнім пунктами проблем у нас немає: вільне і публічне обговорення будь-яких тем — загальна практика нашого нинішнього життя (проблема, правда, полягає у відсутності відповідальності за слова та їх наслідки), а забезпечити процедурну рівність із допомогою цієї ж прозорої процедури не є складним завданням.

Натомість є проблеми з ключовою умовою «завіси невідання» — з прихованими мотивами, точніше — з їх відсутністю. Йдеться, фактично, про те, щоб учасники не писали правила для влади, сподіваючись у майбутньому скористатися ними ж самими написаними правилами. Тобто щоб не писали правила для себе чи на свою користь або для тих, хто віддячить за корисні їм правила. Щоб цього не сталося, пропонується — крім, скажімо, освітніх вимог — обмеження двоякого роду:

— заборона на обрання всіх, хто на даний момент є представником влади (депутатів, державних службовців та функціонерів місцевого самоврядування, суддів тощо);

— обов’язкову добровільну відмову вибраних учасників Конституційної Асамблеї обіймати будь-які посади у владі протягом десяти років з моменту прийняття нової Конституції.

Крім цього, до повноважень Конституційної Асамблеї на першому етапі входитиме тільки прийняття розподілу відповідальності і повноважень для владних структур. Політичні рішення, що, з одного боку, потребують іншої компетенції, а з іншого — розколюють суспільство, буде винесено за рамки роботи Конституційної Асамблеї. Тобто різного роду політичний популізм виноситься за дужки. І це дасть можливість сконсолідувати суспільство: в питаннях ставлення до влади, а точніше — в бажанні мати її чесною та справедливою розкол абсолютно відсутній.

Мені довелося вислухати багато критичних зауважень із приводу ідеї установчих зборів. Найчастіше звучить скепсис щодо спроможності народу обрати людей, здатних зважено й відповідально підійти до такого важливого завдання, твердження, що розробляти правила для держави — функція еліти.

У нас немає політичної еліти: середній рівень тих, хто, за формальними ознаками, нею вважається, середній рівень відповідності функціональним вимогам до еліти як такої значно нижчий від середнього рівня так знаного простого народу. Бо бурхливі роки перманентного перехідного періоду витворили специфічну селекцію для соціальних ліфтів; наявність переконань та глибокої освіти була, радше, перешкодою для входження в політичну еліту. Навпаки, цінувалися якості візантійських інтриганів та хамелеонів, здатних на миттєву мімікрію. Кажуть, що еліта — відображення суспільства. Неправда, вона, швидше, є відображенням правил, які панують у суспільних реаліях.

Тому і треба звернутися до першоджерела. Ніхто без нас нічого доброго для нас не зробить.

Тарас Стецьків, «Дзеркало тижня» №9, 14 березня 2009 р.

//dt.ua/POLITICS/pervorodniy_grih_ukrayinskoyi_konstitutsiyi-56401.html

//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/6/68/B_Escorial_18.jpg

Узурпация по-украински

То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича

Александр Мучник. Мы и Конституция: 20 лет порознь

Александр Мучник. Нация и Конституция

Проект Закону України Про процедуру підготовки проекту нової редакції Конституції України 2008

Проект

вноситься народними депутатами України

Стецьків Т.С.

Стретович В.М.

Томенко М.В.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про процедуру підготовки проекту нової 

редакції Конституції України

Верховна Рада постановляє:

Цей Закон відповідно до принципу народовладдя, на забезпечення реалізації права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке закріплюється статтею 5 Конституції України, визначає процедуру розробки та розгляду проекту нової редакції Конституції України, який виноситься на затвердження всеукраїнським референдумом.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання законодавчого визначення процедури підготовки проекту нової редакції Конституції України

Завданням законодавчого визначення процедури підготовки проекту нової редакції Конституції України є забезпечення реалізації установчої влади Українського народу, зокрема права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні.

Стаття 2. Етапи підготовки проекту нової редакції Конституції України

1. Етапи підготовки проекту нової редакції Конституції України:

1) ініціювання процесу підготовки проекту нової редакції Конституції України;

2) скликання та діяльність Конституційної Асамблеї України;

3) винесення на всеукраїнський референдум проекту нової редакції Конституції України.

2. Процес підготовки проекту нової редакції Конституції України може розпочатися за народної вимогою про проведення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції України, або за ініціативою Президента України шляхом подання до Верховної Ради України проекту нової редакції Конституції України, або за ініціативою не менш як однієї другої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України шляхом подання до Верховної Ради України проекту нової редакції Конституції України.

3. Президент України видає указ про скликання Конституційної Асамблеї України протягом двох місяців з моменту отримання народної вимоги про проведення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції України, або з моменту реєстрації в апараті Верховної Ради України проекту нової редакції Конституції України.

4. Президент України негайно після прийняття рішення Конституційною Асамблеєю України про винесення проекту нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом призначає всеукраїнський референдум з відповідного питання.

Стаття 3. Ініціювання процесу підготовки проекту нової редакції Конституції України

1. Вимога про проведення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції України за народною ініціативою (народна вимога) – це Звернення (петиція) громадян України, яке підписано не менш як трьома мільйонами громадян України, які мають право голосу, за умови, що їх підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей України і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

2. Ініціативні групи щодо збору підписів вільно здійснюють агітацію в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України.

3. Народна вимога про проведення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції України подається до Центральної виборчої комісії України для перевірки її відповідності вимогам, встановленим законодавством про вибори та референдуми.

4. Народна вимога про проведення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції України після прийняття Центральною виборчою комісією рішення про відповідність її вимогам, встановленим законодавством про вибори та референдуми, невідкладно направляється Президенту України.

5. Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президенту України, зареєстрований у Верховній Раді України, проект нової редакції Конституції України.

Стаття 4. Конституційна Асамблея України

1. Конституційна Асамблея України є органом державної влади спеціально уповноваженим забезпечити реалізацію Українським народом установчої влади.

Стаття 5. Завдання Конституційної Асамблеї України

1. Основними завданнями Конституційної Асамблеї України є забезпечення:

1) реалізації права Українського народу на самовизначення;

2) вираження суверенної волі громадян України у Конституції України – Основному Законі України;

3) підготовки проекту нової редакції Конституції України незалежно від політичних інтересів з урахуванням демократичних світових стандартів та досягнень вітчизняної науки для винесення його на затвердження всеукраїнських референдумом.

Стаття 6. Принципи діяльності Конституційної Асамблеї України

1. Діяльність Конституційної Асамблеї України ґрунтується на принципах:

1) народного суверенітету - забезпечення реалізації Українським народом установчої влади;

2) верховенства права – спрямування діяльності на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, здійснення її на засадах справедливості та гуманізму;

3) законності – здійснення повноважень у межах та в порядку, встановлених Конституцією України та цим Законом;

4) гласності та відкритості – проведення засідань Конституційної Асамблеї України відкрито, забезпечення залучення громадськості до процесу прийняття рішень, обов’язкове оприлюднення всіх рішень Конституційної Асамблеї України;

5) незалежності – здійснення повноважень самостійно, незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

6) колегіальності – прийняття рішень після обговорення на пленарних засіданнях шляхом голосування;

7) професіоналізму – забезпечення прийняття якісних законів про внесення змін до Конституції України, а також нової Конституції України шляхом підготовки проектів з дотриманням вимог законодавчої техніки, урахуванням демократичних світових стандартів та досягнень вітчизняної науки;

8) добросовісності – усі народні обранці Конституційної Асамблеї України зобов’язані діяти добросовісно, тобто зі щирим переконанням щодо високої мети своїх повноважень, відданістю визначеним законом завданням та щирими намірами підготувати проект нової редакції Конституції України незалежно від політичних інтересів з урахуванням демократичних світових стандартів та досягнень вітчизняної науки для винесення його на затвердження всеукраїнських референдумом;

9) ефективності та розумного строку – забезпечення розробки нової редакції Конституції України з найменшими затратами коштів (без зайвих витрат) та протягом розумного строку, тобто у найкоротший строк, достатній для розробки якісного проекту нової редакції Конституції України.

Стаття 7. Правові засади діяльності Конституційної Асамблеї України

1. Організація, повноваження і порядок діяльності Конституційної Асамблеї України визначаються цим Законом.

2. Конституційна Асамблея України приймає акти, що регламентують організацію її внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом.

Стаття 8. Повноваження Конституційної Асамблеї України

1. До повноважень Конституційної Асамблеї України належить:

1) розробка проекту нової редакції Конституції України у разі проголошення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції України за народною ініціативою;

2) доопрацювання проекту нової редакції Конституції України у разі ініціювання прийняття нової редакції Конституції України Президентом України або не менш як однією другої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

3) прийняття рішення про винесення проекту нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом;

4) прийняття рішення про підтвердження незмінності Конституції України.

Стаття 9. Місцезнаходження Конституційної Асамблеї України

1. Конституційна Асамблея України здійснює свої повноваження у столиці України – місті Києві.

2. Державний Герб України та Державний Прапор України є обов'язковими атрибутами залу засідань Конституційної Асамблеї України.

3. Указ Президента України про скликання Конституційної Асамблеї України є правовою основою оголошення Центральною виборчою комісією початку виборчого процесу до Конституційної Асамблеї України.

Стаття 10. Призначення всеукраїнського референдуму з питань затвердження нової Конституції України

1. Дата проведення всеукраїнського референдуму призначається Президентом України не раніш як за два і не пізніш як за чотири місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.

2. Всеукраїнський референдум проводиться відповідно до законодавства про референдуми.

Розділ II

СКЛАД ТА ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ 

КОНСТИТУЦІЙНОЇ АСАМБЛЕЇ УКРАЇНИ

Глава 1. Склад та порядок скликання Конституційної Асамблеї України

Стаття 11. Cклад Конституційної Асамблеї України

1. Cклад Конституційної Асамблеї України – триста народних обранців Конституційної Асамблеї України (далі – народні обранці), які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах комбінованої виборчої системи відповідно до цього Закону.

Стаття 12. Статус народних обранців

1. Народний обранець – є обраним відповідно до виборчого законодавства України представник Українського народу у Конституційній Асамблеї України, і уповноважений ним протягом строку повноважень Конституційної Асамблеї України одного скликання брати участь у забезпеченні реалізації Українським народом установчої влади відповідно до Конституції України та цього Закону.

2. Народним обранцем може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти п’яти років, вільно володіє державною мовою та має право голосу.

3. Не може бути обрано до Конституційної Асамблеї України Президента України, народного депутата України, члена Кабінету Міністрів України та його заступника, керівника центрального органу виконавчої влади та його заступника, суддю Конституційного Суду України або судів загальної юрисдикції, а також громадянина, який має судимість за вчинення умисного злочину.

4. До повноважень народного обранця належить:

1) участь у засіданнях Конституційної Асамблеї України та роботі її органів;

2) голосування з усіх питань, що розглядаються на засіданнях Конституційної Асамблеї України та її органів, до складу яких його обрано;

3) внесення пропозицій та пропонування питань для розгляду Конституційною Асамблеєю України та її органами;

4) подання проектів рішень Конституційної Асамблеї України та її органів;

5) виступ з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування, участь у дебатах, постановка питань на засіданні Конституційної Асамблеї України та під час роботи її органів;

6) викладення окремої думки як додатку до рішення робочої комісії Конституційної Асамблеї України, членом якої обраний народний обранець;

7) порушення питань про довіру головуючому на засіданнях робочої групи Конституційної Асамблеї України;

8) звернення до державних та недержавних організацій щодо отримання інформації необхідної для реалізації ним повноважень;

9) реалізація інших повноважень, передбачених законами України.

5. Народний обранець не має права претендувати на обрання його главою держави, а також представником у законодавчий орган, на призначення його членом вищого органу виконавчої влади, керівником центрального органу виконавчої влади та його заступником, а також суддею України протягом п’яти років після затвердження всеукраїнським референдумом нової редакції Конституції України, підготовленої Конституційною Асамблеєю України за його участі.

6. Народному обранцю виплачується тимчасове щомісячне утримання в розмірі четвертини суми заробітної плати народних депутатів України протягом п’яти років після затвердження всеукраїнським референдумом нової редакції Конституції України, підготовленої Конституційною Асамблеєю України за його участі.

7. Після набуття повноважень народний обранець одержує посвідчення народного обранця Конституційної Асамблеї України.

Стаття 13. Здійснення повноважень народного обранця Конституційної Асамблеї України

1. Протягом строку повноважень Конституційної Асамблеї України одного скликання народні обранці здійснюють свої повноваження на постійній основі.

2. Народні обранці не вправі суміщати реалізацію своїх повноважень із іншими видами діяльності (крім викладацької, наукової та творчої діяльності).

3. Народні обранці зобов’язані брати особисту участь у роботі Конституційної Асамблеї України та її органів, до складу яких їх обрано.

4. Під час реалізації своїх повноважень народний обранець повинен дотримуватись загальновизнаних в Україні норм моралі, завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших людей.

Глава 2. Порядок формування Конституційної Асамблеї України

Стаття 14. Порядок формування Конституційної Асамблеї України

1. Формування Конституційної Асамблеї України здійснюється шляхом виборів народних обранців на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах комбінованої виборчої системи відповідно до цього Закону та виборчого законодавства України.

2. Народні обранці обираються до Конституційної Асамблеї України на основі комбінованої виборчої системи з метою забезпечення представлення громадян України, місцевих громад та політичних партій у одномандатних, регіональних та загальнодержавному виборчих округах.

3. Сто народних обранців обираються на засадах пропорційної системи в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у народні обранці від політичних партій чи їх блоків.

4. Вісімдесят один народний обранець обирається на засадах мажоритарної системи відносної більшості по три народні обранці від Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у відповідних багатомандатних округах.

5. Сто дев’ятнадцять народних обранців обираються на засадах мажоритарної виборчої системи відносної більшості в одномандатних виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців у них.

6. Вибори народних обранців України призначаються за рішенням Президента України.

Стаття 15. Засади виборів народних обранців

1. Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) дотримання принципів виборчого права, визначених у законодавстві України;

2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у виборчий процес;

3) політичного плюралізму та багатопартійності;

4) прозорості та відкритості;

5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів у народні обранці до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії;

6) неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до кандидатів у народні обранці та політичних партій, що їх висувають.

2. Витрати на підготовку і проведення виборів народних обранців здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів народних обранців, та коштів виборчих фондів кандидатів у народні обранці, яких зареєстровано Центральною виборчою комісією.

3. Вибори для заміщення народних обранців, повноваження яких було достроково припинено проводяться лише у випадку, коли кількість народних обранців стає меншою ніж дві третини народних обранців від конституційного складу Конституційної Асамблеї України.

4. Голосування виборців на виборах народних обранців здійснюється за допомогою трьох виборчих бюлетенів з виборів народних обранців України. Ступінь захисту виборчого бюлетеня встановлюється Центральною виборчою комісією.

5. У кожному з трьох виборчих бюлетенів виборець робить одну позначку "плюс" ("+") або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви політичної партії (блоку), за кандидатів у народні обранці від якої (якого) він голосує або проти кандидата, за якого він голосує. У разі не підтримання кандидатів у народні обранці виборець робить позначку "плюс" ("+") або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти слів "Не підтримую кандидатів у народні обранці від жодної політичної партії, виборчого блоку політичних партій" або у квадраті проти слів "Не підтримую кандидатів у народні обранці України".

6. Інші положення виборчого процесу, зокрема, пов’язані з фінансуванням, передвиборчою агітацією, організацією роботи виборчих комісій, процедурою голосування застосовується за аналогією з виборчим законодавством України.

Стаття 16. Висування народних обранців у загальнодержавному виборчому окрузі

1. У загальнодержавному виборчому окрузі право висунення кандидатів у народні обранці має політична партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів.

2. Громадянин України, який відповідно до цього Закону має право бути обраним народним обранцем, може дати згоду балотуватися кандидатом у народні обранці від одної політичної партії (виборчого блоку).

3. Політична партія (виборчий блок) може висунути кандидатом у народні обранці особу, яка є членом цієї політичної партії (членом політичної партії, яка входить до виборчого блоку), або позапартійну особу, яка відповідно до цього Закону має право бути обраною народним обранцем.

4. Висування кандидатів у народні обранці політичною партією здійснюється на її з'їзді (зборах, конференції), а виборчим блоком - на міжпартійному з'їзді (зборах, конференції) партій, що входять до цього блоку. У з'їзді (зборах, конференції), на якому здійснюється висування кандидатів у народні обранці, повинно брати участь не менш як 200 делегатів.

5. Висування кандидатів у народні обранці здійснюється у вигляді виборчого списку кандидатів у народні обранці від політичної партії (виборчого блоку) за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією. Усі кандидати у народні обранці, висунуті політичної партією (виборчим блоком), включаються до єдиного виборчого списку політичної партії (виборчого блоку). Черговість кандидатів у списку визначається на з'їзді (зборах, конференції). Особа може бути включена до виборчого списку лише однієї політичної партії (одного виборчого блоку).

6. Кількість кандидатів у народні обранці, що висуваються політичною партією (виборчим блоком) не може бути менше п’ятдесяти та більше ста осіб.

Стаття 17. Реєстрація кандидатів у народні обранці у загальнодержавному виборчому окрузі

1. Центральна виборча комісія у загальнодержавному виборчому окрузі реєструє кандидатів у народні обранці, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку), за умови отримання нею таких документів:

1) заяви про реєстрацію кандидатів у народні обранці, підписаної керівником політичної партії (керівниками політичних партій, що входять до виборчого блоку політичних партій) та скріпленої печаткою партії (печатками партій, що входять до виборчого блоку політичних партій);

2) копій свідоцтва про реєстрацію політичної партії (політичних партій, що входять до виборчого блоку політичних партій) та її статуту (статутів політичних партій, що входять до виборчого блоку політичних партій), засвідчених безоплатно Міністерством юстиції України після оголошення про початок виборчого процесу;

3) угоди про утворення виборчого блоку політичних партій (у разі висунення кандидатів у народні обранці виборчим блоком політичних партій);

4) виборчого списку кандидатів у народні обранці від політичної партії (виборчого блоку політичних партій) за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією;

5) заяв осіб, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку політичних партій), про згоду балотуватися кандидатом у народні обранці від цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з їх автобіографією, що містить положення визначені виборчим законодавством;

6) програми політичної партії (виборчого блоку політичних партій) щодо напрямків конституційних змін, викладеної державною мовою.

2. Подання документів до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів у народні обранці закінчується за вісімдесят днів до дня виборів.

3. Центральна виборча комісія не пізніш як на сьомий день з дня прийняття заяви про реєстрацію кандидатів у народні обранці та доданих до неї необхідних документів приймає рішення про реєстрацію кандидатів у народні обранці або про відмову в їх реєстрації.

4. Виборчий список кандидатів у народні обранці політичних партії (виборчого блоку) разом із рішенням про їх реєстрацію в цей же строк оприлюднюється в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр".

Стаття 18. Голосування за кандидатів у народні обранці у загальнодержавному виборчому окрузі

1. Форма, розмір, колір і текст виборчого бюлетеня для голосування за пропорційною системою повинні бути однаковими та затверджуються Центральною виборчою комісією не пізніш як за тридцять два дні до дня виборів.

2. У виборчому бюлетені зазначаються повна назва кожної політичної партії (виборчого блоку з обов'язковим зазначенням назв політичних партій, що входять до виборчого блоку).

3. Назви політичних партій (виборчих блоків) у виборчому бюлетені розміщуються у порядку їх номерів, визначених жеребкуванням, яке проводить Центральна виборча комісія за участю представників політичних партій (виборчих блоків) у Центральній виборчий комісії після закінчення реєстрації кандидатів у народні обранці від політичних партій (виборчих блоків) та перед затвердженням форми і тексту бюлетеня.

Стаття 19. Встановлення результатів виборів народних обранців у загальнодержавному виборчому окрузі

1. Центральна виборча комісія на своєму засіданні на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, у тому числі з поміткою "Уточнений", не пізніш як на п'ятнадцятий день з дня виборів встановлює результати виборів народних обранців, про що складає протокол.

2. У розподілі мандатів народних обранців беруть участь політичні партії (виборчі блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах народних обранців набрали не менше двох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

3. Мандати народних обранців розподіляються між виборчими списками політичних партій (виборчих блоків) пропорційно до кількості голосів виборців кандидатами у народні обранці, включеними до виборчих списків політичних партій (виборчих блоків), які мають право на участь в розподілі мандатів.

4. Центральна виборча комісія встановлює сумарну кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у народні обранці, включених до виборчих списків політичних партій (виборчих блоків), що отримали два і більше відсотків голосів виборців.

5. Кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного мандата народного обранця (далі - виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців на сто мандатів.

6. Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у народні обранці, включених до виборчого списку цієї політичної партії (виборчого блоку), ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість мандатів, що отримали кандидати у народні обранці від цієї політичної партії (виборчого блоку). Дробові залишки враховуються при розподілі відповідно до частини сьомої цієї статті решти мандатів народних обранців.

7. Політичні партії (виборчі блоки), виборчі списки від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення відповідно до частини шостої цієї статті, отримують по одному додатковому мандату народного обранця, починаючи з виборчого списку політичної партії (виборчого блоку), що має найбільший дробовий залишок. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках політичних партій (виборчих блоків) однакові, першим додатковий мандат народного обранця отримує той виборчий список політичної партії (виборчого блоку), за кандидатів від якої віддано більшу кількість голосів виборців. Розподіл додаткових мандатів народних обранців закінчується після вичерпання загальної кількості мандатів народних обранців.

8. Результатом виборів народних обранців за пропорційною системою є визначення в порядку черговості у виборчих списках політичних партій (виборчих блоків) осіб, обраних народними обранцями від політичних партій (виборчих блоків), відповідно до кількості мандатів народних обранців, отриманих виборчими списками політичних партій (виборчих блоків).

Стаття 20. Висунення та реєстрація народних обранців у регіональних округах

1. Для проведення виборів народних обранців від територіальних громад утворюються 27 виборчих регіонів, межі яких відповідають межам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

2. Право висувати не більше одного кандидата у народні обранці мають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські ради, районні ради в містах Києві та Севастополі, міські (міст обласного значення), районні та обласні ради (далі – місцеві ради).

3. Центральна виборча комісія формує регіональні виборчі комісії за поданням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських рад, а також обласних рад у складі голови, заступника голови, секретаря та дванадцяти членів регіональної виборчої комісії.

4. Кандидати в народні обранці реєструються регіональною виборчою комісією, на території юрисдикції якої знаходиться місцева рада, що висунула їх.

5. Регіональна виборча комісія реєструє кандидата у народні обранці, за умови отримання нею таких документів:

заяви про реєстрацію кандидата у народні обранці, підписаної головою відповідної місцевої ради;

витягу з протоколу засідання відповідної місцевої ради;

заяви особи, включеної до протоколу відповідної місцевої ради, про згоду балотуватися кандидатом у народні обранці від цієї ради з її автобіографією, що містить положення визначені виборчим законодавством;

програми кандидата у народні обранці щодо напрямків конституційних змін, викладеної державною мовою.

6. Подання документів до регіональної виборчої комісії для реєстрації кандидатів у народні обранці закінчується за вісімдесят днів до дня виборів.

7. Регіональна виборча комісія не пізніш як на сьомий день з дня прийняття заяви про реєстрацію кандидатів у народні обранці та доданих до неї необхідних документів приймає рішення про реєстрацію кандидатів у народні обранці або про відмову в їх реєстрації.

8. Рішенням про реєстрацію кандидатів у народні обранці в цей же строк оприлюднюється в місцевих засобах масової інформації та надсилається до Центральної виборчої комісії.

Стаття 21. Голосування на виборах народних обранців у регіональних округах

1. Форма, розмір, колір і текст виборчого бюлетеня для голосування за кандидатів у народні обранці від адміністративно-територіальних одиниць повинні бути однаковими та затверджуються Регіональною виборчою комісією не пізніш як за тридцять два дні до дня виборів.

2. У виборчому бюлетені зазначаються прізвища, імена, по батькові кандидатів у народні обранці, зареєстрованих відповідною Регіональною комісією та найменування відповідної місцевої ради, що висунула кандидата. Послідовність кандидатів визначається шляхом жеребкування, яке проводить регіональна виборча комісія.

Стаття 22. Встановлення результатів виборів народних обранців у регіональних округах

1. Регіональна виборча комісія після прийняття і розгляду протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях, у тому числі з поміткою "Уточнений", на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях встановлює результати виборів народних обранців, про що складає протокол.

2. Вимоги до складення протоколу встановлюються за аналогією до положень закону України про вибори народних депутатів України з врахуванням особливостей виборчої системи.

3. Відомості про підсумки голосування в межах регіонального виборчого округу цифрами і прописом заносяться до протоколу регіональної виборчої комісії про підсумки голосування в межах регіонального округу.

4. Право на отримання мандату народного обранця мають три кандидати, що отримали найбільшу підтримку виборців, що взяли участь у голосуванні.

5. Рішення про результати виборів народних обранців у регіональному окрузі невідкладно оприлюднюється в місцевих ЗМІ та надсилається до Центральної виборчої комісії.

6. На підставі рішення окружної виборчої комісії Центральна виборча комісія реєструє народного обранця.

Стаття 23. Реєстрація кандидатів у народні обранці у одномандатних виборчих округах

1. Сто дев’ятнадцять одномандатних округів утворюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за дев’яноста днів до дня виборів з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі. Орієнтовна середня кількість виборців в одномандатних округах визначається Центральною виборчою комісією на підставі даних центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Відхилення кількості виборців в одномандатному окрузі не може перевищувати, як правило, десяти відсотків орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних округах.

2. Центральна виборча комісія формує окружні виборчі комісії за поданням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських рад, а також обласних рад у складі голови, заступника голови, секретаря та восьми членів окружної виборчої комісії.

3. Кандидатів у народні обранці може висувати громадська організація, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів та діє на території відповідного округу.

4. Громадянин України, який відповідно до цього Закону має право бути обраним народним обранцем, може дати згоду балотуватися кандидатом у народні обранці лише від однієї громадської організації.

5. Висування кандидата у народні обранці громадською організацією здійснюється шляхом прийняття відповідного рішення її загальними зборами.

6. Громадська організації має права висунути лише одного кандидата у народні обранці у округах, яких вона діє.

7. Окружна виборча комісія реєструє кандидатів у народні обранці від громадської організації за умови отримання нею таких документів:

1) рішення загальних зборів громадської організації про висування кандидата у народні обранці, скріпленого печаткою організації;

2) копій свідоцтва про реєстрацію громадської організації та її статуту, засвідчених безоплатно Міністерством юстиції України після оголошення про початок виборчого процесу;

3) заяви особи, яка висувається громадською організацією про згоду балотуватися кандидатом у народні обранці від цієї громадської організації з їх автобіографією, що містить положення визначені виборчим законодавством;

4) програми громадської організації напрямків конституційних змін, викладеної державною мовою.

8. Окружна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня прийняття рішення громадської організації про висування кандидата у народні обранці в одномандатному окрузі та доданих до неї необхідних документів приймає рішення про реєстрацію кандидата у народні обранці або про відмову в його реєстрації.

Стаття 24. Голосування на виборах народних обранців у одномандатних виборчих округах

1. Форма, розмір, колір і текст виборчого бюлетеня повинен бути однаковим та затверджуються окружною виборчою комісією не пізніш як за тридцять два дні до дня виборів.

2. У виборчому бюлетені зазначаються прізвища, імена, по батькові кандидатів у народні обранці, зареєстрованих відповідною окружною комісією, та повна назва громадських організації, які їх висунули. Послідовність кандидатів визначається шляхом жеребкування, яке проводить окружна виборча комісія.

Стаття 25. Встановлення результатів виборів народних обранців у одномандатних виборчих округах

1. Якщо на день виборів в одномандатному окрузі не залишилося зареєстрованим жодного кандидата у народні обранці, окружна виборча комісія приймає рішення про визнання виборів народних обранців України у відповідному одномандатному виборчому окрузі такими, що не відбулися. Це рішення разом з виборчими документами, надсилається до Центральної виборчої комісії.

2. Окружна виборча комісія на підставі протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці в одномандатному виборчому окрузі, у тому числі з поміткою "Уточнений", встановлює результати виборів народних обранців, про що складає протокол.

3. Вимоги до складення протоколу встановлюються за аналогією до положень закону України про вибори народних депутатів України з врахуванням особливостей виборчої системи.

4. Окружна виборча комісія на підставі протоколу про підсумки голосування виборців в одномандатному виборчому окрузі приймає одне із рішень про результати виборів народних обранців в одномандатному окрузі: про визнання народного обранця обраним, про повторне голосування в одномандатному окрузі, про подання до Центральної виборчої комісії щодо визнання виборів в одномандатному окрузі недійсними.

5. Обраним народним обранцем вважається кандидат у народні обранці, який одержав найбільшу кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

6. Повторні вибори проводяться у виборчих округах у випадках, коли вибори по виборчому округу були визнані такими, що не відбулися, чи недійсними.

7. Рішення про результати виборів народних обранців в одномандатному окрузі невідкладно оприлюднюється в місцевих ЗМІ та надсилається до Центральної виборчої комісії.

8. На підставі рішення окружної виборчої комісії Центральна виборча комісія реєструє народного обранця.

Стаття 26. Реєстрація обраних народних обранців

1. Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів та отримання інформації про вибори від адміністративно-територіальних одиниць та одномандатних округів офіційно оприлюднює результати виборів народних обранців у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр". Список обраних народних обранців публікується із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові, року народження, освіти, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.

2. Особа, обрана народним обранцем, для її реєстрації зобов'язана подати до Центральної виборчої комісії не пізніш як на десятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документ про її звільнення з роботи (посади), не сумісної з мандатом народного обранця, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради.

3. Протягом трьох днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті, Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію обраної особи народним обранцем.

Стаття 27. Набуття повноважень народними обранцями та Конституційною Асамблеєю України

1. Повноваження народних обранців починаються з моменту їх реєстрації Центральною виборчою комісією.

2. Повноваження Конституційної Асамблеї України починаються з моменту реєстрації Центральною виборчою комісією не менш як чотирьох п’ятих народних обранців від конституційного складу Конституційної Асамблеї України.

Глава 3. Припинення повноважень Конституційної Асамблеї України

Стаття 28. Припинення повноважень народного обранця

1. Повноваження народних обранців припиняється одночасно з припиненням повноважень Конституційної Асамблеї України.

2. Повноваження народного обранця припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) смерті.

3. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті повноваження народного обранця припиняються з дня прийняття рішення Конституційною Асамблею України.

4. У випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини другої цієї статті повноваження народного обранця припиняються з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, а в разі смерті народного обранця – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

Стаття 29. Припинення повноважень Конституційної Асамблеї України

1. Повноваження Конституційної Асамблеї України припиняється з моменту прийняття Конституційною Асамблеєю України або рішення про підтвердження незмінності Конституції України, або рішення про винесення нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом.

2. Дострокове припинення повноважень Конституційної Асамблеї України можливе лише за рішенням всеукраїнського референдуму.

3. Всеукраїнський референдум з питання дострокового припинення повноважень Конституційної Асамблеї України може бути проголошений за народною ініціативою або призначений Президентом України, або Верховною Радою України не раніше ніж через рік після набуття Конституційною Асамблеєю України своїх повноважень.

Розділ ІІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ 

КОНСТИТУЦІЙНОЇ АСАМБЛЕЇ УКРАЇНИ

Глава 1. Структура та органи Конституційної Асамблеї України

Стаття 30. Голова Конституційної Асамблеї України

1. Голова Конституційної Асамблеї України очолює Конституційну Асамблею України та організовує її діяльність.

2. Голова Конституційної Асамблеї України:

1) веде засідання Конституційної Асамблеї України;

2) підписує рішення, прийняті Конституційною Асамблеєю України, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням;

3) забезпечує оприлюднення рішень Конституційної Асамблеї України;

4) представляє Конституційну Асамблею України;

5) контролює виконання посадових обов’язків заступниками Голови Конституційної Асамблеї України, координує діяльність робочих комісій Конституційної Асамблеї України;

6) організовує розробку та розгляд проекту нової редакції Конституції України;

7) організовує доопрацювання проекту нової редакції Конституції України;

8) організовує роботу Секретаріату Конституційної Асамблеї України та здійснює контроль за його діяльністю;

9) пропонує Конституційній Асамблеї України кандидатури для призначення на посади заступників Голови Конституційної Асамблеї України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України та цим Законом.

Стаття 31. Обрання Голови Конституційної Асамблеї України та його заступники

1. Голова Конституційної Асамблеї України, його два заступники обираються на пленарному засіданні Конституційної Асамблеї України на строк її повноважень таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з числа народних обранців.

2. Вибори заступників Голови Конституційної Асамблеї України проводяться після обрання Голови Конституційної Асамблеї України.

3. Кандидатури на посаду Голови Конституційної Асамблеї України пропонуються на засіданні Конституційної Асамблеї народними обранцями. Народний обранець може запропонувати для обрання свою кандидатуру.

4. Кандидатури на посаду заступників Голови Конституційної Асамблеї України пропонуються Головою Конституційної Асамблеї України.

5. Головою Конституційної Асамблеї України, заступником Голови Конституційної Асамблеї України вважається обраним кандидат на відповідну посаду, який отримав більшість голосів народних обранців від конституційного складу Конституційної Асамблеї України.

6. Повноваження Голови Конституційної Асамблеї України, його заступників починаються відразу після їх обрання.

7. Голова Конституційної Асамблеї України, його заступники можуть бути в будь-який час відкликані з посади Конституційною Асамблеєю України на їх прохання, на вимогу не менш як однієї третини народних обранців від конституційного складу Конституційної Асамблеї України у зв‘язку з незадовільною роботою на цій посаді, або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ними своїх обов‘язків.

Стаття 32. Заступники Голови Конституційної Асамблеї України

1. Заступники Голови Конституційної Асамблеї України виконують окремі повноваження Голови Конституційної Асамблеї України за розподілом обов‘язків, які визначає Президія Конституційної Асамблеї України, а також інші повноваження передбачені цим Законом.

2. У разі відсутності Голови Конституційної Асамблеї України або неможливості виконання ним своїх обов‘язків його обов‘язки виконує заступник Голови Конституційної Асамблеї України, який є старший за віком.

Стаття 33. Президія Конституційної Асамблеї України

1. Президія Конституційної Асамблеї України є робочим органом Конституційної Асамблеї України.

2. До складу Президії Конституційної Асамблеї України входять за посадою:

1) Голова Конституційної Асамблеї України, який очолює Президію Конституційної Асамблеї України;

2) заступники Голови Конституційної Асамблеї України;

3) Голови робочих комісій Конституційної Асамблеї України, кількісний склад яких визначається Конституційною Асамблеєю України нового скликання.

3. Президія Конституційної Асамблеї України:

1) організовує роботу Конституційної Асамблеї України, координує діяльність її органів;

2) організовує підготовку питань щодо розгляду їх на засіданнях;

3) сприяє народним обранцям у виконанні їх обов’язків;

4) формує порядок денний засідань Конституційної Асамблеї України і вносить його на затвердження Конституційної Асамблеї України;

5) розподіляє посадові обов‘язки між заступниками Голови Конституційної Асамблеї;

6) здійснює інші повноваження організаційного характеру, передбачені цим Законом.

Стаття 34. Робочі комісії Конституційної Асамблеї України

1. Робоча комісія Конституційної Асамблеї України (далі – робоча комісія) – орган Конституційної Асамблеї України, який утворюється з числа народних обранців для здійснення за окремими напрямами розробки, доопрацювання проекту Конституції України, попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Конституційної Асамблеї України.

2. Робоча комісія відповідальна перед Конституційною Асамблеєю України і підзвітна їй.

3. Діяльність робочих комісій координує Президія Конституційної Асамблеї України.

4. Кількість робочих комісій, їх назви і предмети відання затверджуються на пленарному засіданні Конституційної Асамблеї України, виходячи з організації процесу підготовки нової редакції Конституції України, більшістю голосів народних обранців від її конституційного складу.

5. Робочі комісії обираються Конституційною Асамблеєю України на строк її повноважень у складі голови, заступника голови та інших членів робочої комісії.

6. До роботи робочих комісій можуть залучатися державні службовці, а також народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

Стаття 35. Основні функції робочих комісій Конституційної Асамблеї України

1. Робочі комісії здійснюють:

1) розробку проекту нової редакції Конституції України;

2) доопрацювання проекту нової редакції Конституції України;

3) попередній розгляд та підготовку висновків щодо проекту нової редакції Конституції України;

4) узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли до проекту нової редакції Конституції України.

Глава 2. Порядок роботи Конституційної Асамблеї України

Стаття 36. Організація діяльності Конституційної Асамблеї України

1. Питання організації діяльності Конституційної Асамблеї України, порядок діловодства, правила внутрішнього розпорядку Конституційної Асамблеї України визначаються Конституцією України, цим Законом та актами Конституційної Асамблеї України, що встановлюють порядок організації внутрішньої роботи Конституційної Асамблеї України.

2. Здійснення організаційного, правового, документального, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї України, її органів, а також народних обранців покладається на Секретаріат Верховної Ради України.

Стаття 37. Форми роботи Конституційної Асамблеї України

1. Робота Конституційної Асамблеї України складається з пленарних засідань Конституційної Асамблеї України та засідань робочих комісій.

Стаття 38. Перше засідання Конституційної Асамблеї України

1. Конституційна Асамблея України збирається на перше засідання не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після реєстрації Центральною виборчою комісією не менш як двісті чотирьохсот народних обранців.

2. Перше засідання Конституційної Асамблеї України відкриває найстарший за віком народний обранець. Найстарший за віком народний обранець веде пленарні засідання Конституційної Асамблеї України до обрання Голови Конституційної Асамблеї України.

Стаття 39. Пленарні засідання Конституційних Зборів України

1. Пленарні засідання Конституційної Асамблеї України є повноважними, якщо на них присутні не менше трьох четвертих від її конституційного складу.

2. Пленарні засідання Конституційної Асамблеї України проводяться відкрито.

3. Пленарні засідання Конституційної Асамблеї України веде Голова Конституційної Асамблеї України, а в разі його відсутності – найстарший за віком його заступник.

4. Рішення Конституційної Асамблеї України приймаються виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань шляхом особистого поіменного голосування народних обранців крім випадків, передбачених цим Законом.

5. Проект порядку денного складається Президією Конституційної Асамблеї України та затверджується Конституційною Асамблеєю України.

6. Пленарні засідання Конституційної Асамблеї України стенографується і оформлюється протоколом, який підписує головуючий на цьому засіданні.

7. Порядок проведення засідань Конституційної Асамблеї України, їх стенографування і оформлення протоколом, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання діяльності Конституційної Асамблеї України визначаються Регламентом Конституційної Асамблеї України.

Стаття 40. Засідання робочих комісій Конституційної Асамблеї України

1. Засідання робочої комісії є повноважними, якщо на ньому присутні не менше половини народних обранців від її складу.

2. У засіданнях робочих комісій можуть брати участь з правом дорадчого голосу залученні державні службовці, а також народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

3. Засідання робочої комісії Конституційної Асамблеї України веде голова робочої групи, а у разі його відсутності – його заступник.

4. Рішення робочої групи приймаються виключно на її засіданнях після обговорення питань шляхом особистого голосування народних обранців України більшістю голосів народних обранців від загального складу робочої групи.

5. Засідання Кабінету Міністрів України стенографується і оформлюється протоколом, який підписує головуючий на цьому засіданні.

6. Порядок проведення засідань робочої групи, підготовки питань на її розгляд, інші процедурні питання діяльності робочої групи визначаються Регламентом Конституційної Асамблеї України.

Стаття 41. Попереднє доопрацювання та розгляд проекту нової редакції Конституції України

1. Проект нової редакції Конституції України попередньо доопрацьовуються та розглядаються у робочих групах з урахуванням предметів їх спеціалізації. За підсумками розгляду проектів робоча групи приймає висновок.

2. Для попереднього доопрацювання та розгляду проектів можуть проводити спільні засідання декількох робочих груп.

3. Після доопрацювання та попереднього розгляду проектів у робочих групах проекти розглядаються Конституційною Асамблеєю України за процедурою трьох читань.

Стаття 42. Розробка проекту нової редакції Конституції України

1. Проект нової редакції Конституції України розробляється у робочих групах з урахуванням предметів їх спеціалізації.

2. За підсумками роботи робочі групи подають до Президії Конституційної Асамблеї України проекти відповідних частин нової редакції Конституції України.

3. До розробки проекту нової редакції Конституції України можуть залучатися державні службовці, а також народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

Стаття 43. Експертиза проекту нової редакції Конституції України

1. За рішенням Конституційної Асамблеї України, або за дорученням Голови Конституційної Асамблеї України, або за рішенням робочої групи Конституційної Асамблеї України проект нової редакції Конституції України може бути направлено на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення наукового дослідження.

2. Перед прийняттям проект нової редакції Конституції України обов’язково направляються на правову експертизу до Верховної Ради України, Президентові України, до Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, до наукових установ і громадських аналітичних організацій.

3. Експертні висновки повинні бути подані до Конституційної Асамблеї України не пізніше 20 днів з дня надходження такого звернення від Конституційної Асамблеї України та її органів. Якщо в установлені строки висновки не одержано, вважається, що зауваження відсутні.

Стаття 44. Розгляд проекту нової редакції Конституції України

1. Розгляд за процедурою трьох читань включає такі етапи:

1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури проекту та прийняття його за основу;

2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття проекту в другому читанні;

3) третє читання - прийняття проекту в цілому.

2. Після розгляду проекту Конституційна Асамблея України може прийняти рішення про необхідність доопрацювання проекту або про перехід до процедури прийняття остаточного рішення.

Стаття 45. Рішення Конституційної Асамблеї України

1. Рішеннями Конституційної Асамблеї України є остаточні рішення щодо підтвердження незмінності Конституції України чи винесення нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом.

2. Рішення Конституційної Асамблеї України приймаються більшістю голосів народних обранців від конституційного складу Конституційної Асамблеї України, крім випадків передбачених цим Законом.

3. Рішення Конституційної Асамблеї України набувають чинності з моменту їх прийняття, крім випадків передбачених Конституцією та цим Законом.

Стаття 46. Підтвердження незмінності Конституції України

1. Конституційна Асамблея України розглядає питання про незмінність Конституції України після обрання Голови Конституційної Асамблеї України, а також за пропозицією не менш як однієї третини народних обранців України.

2. Рішення про підтвердження незмінності Конституції України приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Конституційної Асамблеї України двома послідовними голосуваннями, які не можуть відбуватися протягом одного дня.

3. Рішення про підтвердження незмінності Конституції України підписує Голова Конституційної Асамблеї України та невідкладно направляє його Президентові України.

4. Рішення про підтвердження незмінності Конституції України набуває чинності з моменту його прийняття Конституційною Асамблеєю України.

Стаття 47. Прийняття рішення про винесення нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом

1. Конституційна Асамблея України на своїх пленарних засіданнях приймає рішення про винесення нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом не менш як двома третинами від конституційного складу Конституційних Зборів України двома послідовними голосуваннями, які не можуть відбуватися протягом одного дня.

2. Рішення про винесення нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським референдумом підписує Голова Конституційної Асамблеї України та невідкладно направляє його Президентові України.

Стаття 48. Офіційне оприлюднення кінцевих рішень Конституційної Асамблеї України

1. Кінцеві рішення Конституційної Асамблеї України та усі додатки до них обов’язково публікуються в Офіційному віснику України та оприлюднюються на веб-сторінці Конституційної Асамблеї України.

2. Інші рішення Конституційної Асамблеї України обов’язково оприлюднюються на веб-сторінці Конституційної Асамблеї України.

Стаття 49. Всенародне обговорення проекту нової редакції Конституції України

1. Конституційна Асамблея України може прийняти рішення про винесення проекту нової редакції Конституції України на всенародне обговорення.

2. Результати всенародного обговорення обов’язково розглядаються робочими групами Конституційної Асамблеї України.

Розділ ІV

ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОЇ АСАМБЛЕЇ
УКРАЇНИ ТА НАРОДНИХ ОБРАНЦІВ

Стаття 50. Забезпечення здійснення своїх повноважень народним обранцем

1. Особа народного обранця є недоторканною на весь строк здійснення ним повноважень народного обранця.

2. Народний обранець не може бути без згоди Конституційної Асамблеї України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

3. Народні обранці не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в Конституційній Асамблеї України та її комісіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

4. Ніхто не має права обмежувати здійснення народним обранцем своїх повноважень, крім випадків передбачених цим Законом.

5. Повноваження народного обранця та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

6. Держава гарантує народному обранцю необхідні умови для ефективного здійснення ним своїх повноважень.

7. Народним обранцям створюються належні житлові умови на час виконання ними своїх повноважень, їм відшкодовується витрати, пов’язані з переїздом на роботу в Конституційну Асамблею України та їх поверненням, виплачується тимчасове щомісячне утримання в розмірі четвертини суми заробітної плати народних депутатів України.

Стаття 51. Гарантії трудових прав народних обранців

1. На час виконання народними обранцями своїх повноважень за ними зберігається попереднє їх місце роботи (посада).

2. Звільнення народного обранця з роботи (посади) або переведення на іншу роботу без його згоди під час перебування ним народним обранцем є грубим порушенням законодавства про працю і тягне передбачену законом відповідальність винних осіб.

Стаття 52. Гарантії діяльності Конституційної Асамблеї України

1. Не допускається будь-яке втручання у діяльність Конституційної Асамблеї України органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.

Стаття 53. Фінансування Конституційної Асамблеї України

1. Порядок фінансування Конституційної Асамблеї України встановлюється Верховною Радою України.

Розділ V

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції стосовно внесення змін до законів України у зв'язку з прийняттям цього Закону.

ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Голова Верховної Ради України

А.Яценюк

Номер, дата реєстрації: 2245 від 20.03.2008

Сесія реєстрації: 2 сесія VI скликання

Суб'єкт законодавчої ініціативи: Народний депутат України

Текст законопроекту та супровідні документи у форматі DOС:

Проект Закону 20.03.2008

Подання 20.03.2008

Пояснювальна записка 20.03.2008

Документи, пов'язані із роботою над законопроектом у форматі DOС:

Висновок Головного науково-експертного управління 21.05.2008

Останній стан:
Повернуто на доопрацювання

Останній етап проходження:
Повернуто суб'єкту ініціативи (07.06.2010)

//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=32057

Проект Постанови Верховної Ради України Про системне вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин (Арсенія Яценюка) 2011 

Проект Постанови Верховної Ради України Про утворення Національної Конституційної Асамблеї (Арсенія Яценюка) 2011 

Проект Закону України Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України (Матвієнка-Стретовича-Марущенка-Стеця) 2009

*** 

Сергей Ольховик. Народная Конституция - легитимным путем 

Тарас Стецькив. То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича 

Виктор Мусияка. Гарантом Конституции должен быть не Президент

//www.mk.ru/merinov/