вівторок, 24 грудня 2013 р.

Юрій Луценко: Новообраний президент скличе Конституанту


У своїх листах із тюрми я писав про тягар української людини, який лежить через здійснення деколонізації українського Сходу. Я не претендую на істину, але, здається, саме це зараз відбувається в Україні. Ми ведемо війну на два фронти - з імперськими колонізаторами і з їхньою п’ятою колоною межигірського бандтва з претензією на еліту. Загроза втягування України в Євразійський проект Кремля лише підкреслив той факт, що економічне звільнення середнього класу неможливе без загальнонародного політичного звільнення.

Нюанси справді існують. У нас належність до середнього класу вимірюється не статками, а самоусвідомленням. Наприклад, багато вчених, вчителів відносять себе до цього прошарку, хоча їхні доходи мізерні. Те саме стосується доведених до напівпролетарського стану службовців та більшості підприємців.

ПР з мізками тюльки і щелепами акули своїм безбожним пограбуванням всіх їх штовхає на Майдан. Вони борються не за зміну прізвища Президента, а за зміну Системи влади.

Механізми? Зміна Конституції?

І це теж. Зміна Конституції має відбутися таким чином, щоб одна людина не могла узурпувати всю владу в країні. Має також відбутися зміна системи захисту власності. Має функціонувати конкурентна економіка за мінімального втручання держави. Має постати фінансово забезпечене самоврядування. Можна ще довго перераховувати, та загалом це зводиться до ліберальних цінностей.

Як ви бачите механізм повернення до Конституції 2004 року? Нове рішення КС? Скасування попереднього рішення КС парламентом?

Я не найсильніший конституціоналіст, але мені здається, що ситуацію могло б змінити рішення парламентської більшості про відправлення рішення КС назад до адресата для роз'яснення порядку імплементації документа. Ну не можна вважати, що розпорядження керівника Секретаріату ВР надрукувати стару Конституцію в парламентській газеті є достатнім методом зміни Основного Закону держави!

Хоча повернення Конституції 2004-го року – тимчасовий компроміс. Ми говоримо не про повернення до старих правил, а про перезавантаження країни.

Дозволю собі відступ. Особисто для мене Врадіївка стала дефолтом нинішньої суспільної угоди. Двадцять років нас влаштовувала клептократія. На горі крали мільярди, посередині – мільйони, а внизу – кольоровий метал із свого заводу. І ніхто нікого не чіпав. Проте тут з’явилася межигірська бригада, яка, треба віддати їй належне, дуже швидко вкрала все, що ще погано лежало на горі і зсунулася на середину. Це називається війною «сім’ї» з олігархами. Оскільки й ці себе не образять, то їхні опричники також опустилися нижче. Врадіївське зґвалтування стало символом порушення мирного співіснування народу, олігархів та влади. Ця подія стала останньою краплею. Порушився існуючий суспільний договір.

Конституція 2004-го хіба вирішить ситуацію?

Ні. Конституція 2004 року не є документом, який може претендувати на право бути новим суспільним договором. Вона була недолугим компромісом ще в момент прийняття. І її не довели до пуття реформою місцевого самоврядування.

Повернення до Конституції 2004 року в цьому парламенті могло б стати потрібним компромісом заради гарантування спокійних виборів президента. Це потрібно для позбавлення узурпаторських і диктаторських повноважень президента. Ціна виборів перестане бути ціною життя і смерті. І не лише для однієї персони, а для колосальної кількості людей. Після цього можна сформувати Тимчасовий технократичний Уряд, який триматиме штурвал до виборів нового капітана і його команди.

А після виборів новообраний президент скличе Конституанту з числа людей, котрі беруть на себе зобов’язання не обиратися найближчі 10-15 років до будь-яких органів влади. Вони й сформулюють новий справедливий суспільний договір - Основний Закон. Потім така Конституція виноситься на референдум і після її прийняття відбуваються нові парламентські вибори. Це можна встигнути зробити між 2015 і 2017 роками.

Йдеться не тільки про баланс повноважень Президента, Прем'єра і парламенту. Не менш важливий акцент – на сильному самоврядуванні, незалежності суддівської влади, децентралізації бюджету, реалістичних соціальних гарантіях держави для народу. Очевидно, що має бути застережено й право народу на повстання. У нашій країні це вже стало зрозуміло.

24.12.2013
Юлия Лымарь, шеф-редактор проекта «Главком»
http://glavcom.ua/articles/16400.html

Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності 


1 коментар:

imho сказав...

10.04.2014 | Луценко
і опозиційний «ландшафт»:
чи грядуть зміни? ...

Наріжна Луценкова теза полягає в тому, що лишень механістична зміна прізвищ на «монаршому троні» до очікуваних змін не призведе. Тож наразі необхідно створення «плану нової країни – Третьої Української республіки». На його основі і має відбутися народний «тендер на менеджера країни». При цьому сам Юрій Луценко наголошує, що нікому не переходитиме дорогу політичної конкуренції і готовий працювати понадпартійно.

Для написання новітнього «плану Луценка» сам він збирається залучити креативних і компетентних людей з різних сфер, котрі наразі мають і публічно пропонують власні ґрунтовні напрацювання щодо проекту «нової країни» (яких, водночас, нинішні опозиційні лідери з малозрозумілих причин впритул «не помічають»). Якщо не помиляємося, йдеться про надпартійну, альтернативну до влади «конституанту», котра найперше викладе на папір інтегрально-системну й деталізовану програму – навіть не перезавантаження, а радикальної заміни пострадянської, олігархічно-корупційної «матриці» чи «материнської плати» нинішньої України «епохи Януковича». Власне, запропоноване Луценком висунення на початку 2014 року єдиного опозиційного кандидата на президентські вибори-2015 видається лишень субпідрядним інструментом набагато більш ширшого бачення ситуації й перспективи.

Як на наш погляд, негайний приступ до роботи над пропонованою «чернеткою» програми дій таки може щонайменше змінити на краще як якість умовно-«триєдиної» опозиції, так і її нинішній невизначено-блідий «ландшафт». Звісно, якщо її парламентські лідери щиро (а не позірно) зраділи поповненню лав потужним «бійцем» і мають до попередньо-артикульованих Луценком змін достатню політичну волю.

Андрій Коваленко – журналіст, письменник
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24955269.html