Сергей Гайдай. Мнение: право на восстание

Очень скоро молодые и активные сообразят: если попасть в политику мирным путём невозможно, стоит пинками выгнать тех, кто не хочет уйти по-хорошему.

Как отправить на свалку нынешнее поколение украинских политиков, заменив их принципиально другими? Заметьте – не новыми, а именно другими. Политическая система периодически подбрасывает нам новых персонажей. Но действуют они по-старому. В итоге новое поколение украинских политиков ещё опаснее и вреднее для страны, чем предыдущее. Они циничнее, ненасытнее и с более жёсткой хваткой, пишет Фокус.

Наши Навальные уже «зреют» в сети

Сегодня украинское государство устроено несправедливо. Чем ближе ты к власти – тем у тебя больше способов богатеть и быть защищённым законом и от закона. А чем дальше – тем ты беднее, и тем меньше стоит твоя жизнь. И даже закон тебе не поможет. Справедливости – вот, чего на самом деле хотят люди, а вовсе не дружбы с Россией или Европой, и не закона о том, на каком языке говорить – на русском или украинском.

Как тем, кто может и хочет менять нашу жизнь, идти во власть? Легального социального лифта в политику нет. Есть только чёрный ход. Система пускает лишь тех, кто готов жить по её правилам. У неё есть тысячи уловок и способов, чтобы сохранить себя и нейтрализовать контрэлиту, готовую заменить существующий политический класс. Прежде всего это наше с вами невежество и податливость мифам.

Миф о том, что политика – грязное дело и в политику идут только ущербные граждане, состоявшиеся или успешные – аполитичны. Это как анекдот о парне, который сам ел торт, а остальным говорил, что он невкусный. Зачем власти новые поколения конкурентов? Лучше пусть думают, что это дело не для них.

Миф о деньгах: для взятия власти нужны большие деньги олигархов. Говорят, у простого народа нет денег на политику. На самом деле есть! Нужно только убедить простых граждан в необходимости вложить «свои кровные» в политику и суметь собрать их вместе. Посмотрите, что происходило на Майдане. Можно, конечно, верить в мифы про американские деньги, но без реального запроса на перемены в стране ничего бы не было. Это подтверждают и события в России. 24 декабря на проспекте Сахарова в Москве собрались десятки тысяч людей. Деньги на аппаратуру для митинга, оборудование сцены и транспорт нашлись через соцсети после публикации поста о сборе пожертвований на организационные расходы.

Миф о гражданской войне. При словосочетании «государственный переворот» украинцы приходят в испуг. В их представлении переворот – это потрясения, стрельба, беспорядки и разруха. Этому нас научили «историки». Этот миф как никогда выгоден любому правящему классу. Как бы неэффективно и преступно они ни правили страной, народ не должен хотеть реализовать своё священное право на восстание. Граждане должны бояться любых переворотов. И тогда правящий класс может чувствовать себя безнаказанным.

Но государственный переворот можно назвать и по-другому – смена власти, замена старой политической системы на новую, смена политических элит, кардинальное преобразование государственной системы. Так вот, если за это возьмутся профессионалы, имеющие управленческий опыт, которые хотят защитить себя и будущее своих детей, его можно будет осуществить без особых потрясений для граждан страны.

Запрос на перемены, как и на таких героев, в обществе есть. В течение этого года я наблюдаю, как создаются дискуссионные клубы людьми, далёкими от политики, но готовыми перейти от слов к делу. В «Фейсбуке» рождаются движения, готовые диктовать власти свои условия. Участники не только ведут дискуссии в сети. Они выходят на уличные акции, заявляя о своих требованиях.

Возможно, наши Навальные уже «зреют» в сети. И, возможно, у нас появится настоящий лидер, подобный Саакашвили, который благодаря наличию политической воли в течение восьми лет последовательно менял криминальную и коррумпированную Грузию на Грузию, где уважают закон.

Таких лидеров нам не хватает? Но это не значит, что их нет. Посмотрите, сколько в Украине мудрых, опытных бизнесменов и руководителей. Есть и молодые люди, чьи мечты не о покупке «бентли» и постройке «маетка» в пригороде столицы, а о новой Украине. Загнанным в угол этой властью, им не останется ничего иного, кроме как взять на себя ответственность за будущие перемены. Призыв к справедливости и люстрации класса коррупционеров будет одним из ключевых, который поддержит большинство украинцев. Знаете, сколько отважных и сплочённых одной идеей людей нужно для больших перемен? Достаточно будет пятерых. И места вакантны.

Сергей Гайдай, политтехнолог

//focus.ua/opinion/213412/

Закон і вибори. Постскриптум
Новая революция в Украине будет стопроцентно
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2

novate.ru/files/masha/baloon_gun2.jpg

infobiz.org.ua/wp-content/uploads/2011/01

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1

Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року:
Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення.

Орест Друль. Status quo влади проти суверенітету народу
Неефективна система влади розглядається громадянами як невдалий контракт, і може бути ними же і переукладений. Влада десакралізована і оцінюється виключно з позиції ефективності менеджменту. Виникнення конкурента на владу в такій системі заохочується – як можливість знайти більш ефективного менеджера. При блокуванні процесу зміни (узурпація влади) – право на повстання в такій концепції виглядає цілком природнім.
//www.zgroup.com.ua/print.php?articleid=7

Олег Романчук. Природне право
Суспільство також має природне право на захист від узурпації влади. Найдієвішим механізмом такого захисту є право відкликання влади народом. Коли ж немає реальних механізмів відкликання або зміни влади, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Про це право писали ще перші філософи-енциклопедисти напередодні Великої французької революції.
//www.pravda.com.ua/articles/2007/08/17/3271782/

Олексій Толкачов. Через терни до громадянського суспільства
Проект Конституції від 26 жовтня 1993 року надавав настільки широку свободу і настільки відверто утверджував пріоритет громадянського суспільства над державою, що в статті 12 закріпив право громадян «чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади». Фактично за суспільством закріплювалося право на повстання.
//www.radiosvoboda.org/content/article/1840348.html

Свобода. Равенство. Права человека. Просветительская группа по правам человека «Мемориал»
Когда правительство нарушает права народа, восстание для народа и для каждой его части есть его священнейшее право и неотложнейшая обязанность. Декларация прав человека и гражданина. Из Конституции 24 июня 1793 г.
//www.memo.ru/about/biblio/swoboda/chapt2.htm

Конституционное право зарубежных стран
Конституции, принятые в последние десятилетия, стали закреплять право на сопротивление, которое стало более «компактным» и потеряло свой революционный оттенок. Статья 21 Конституции Португалии 1976 г. установила: «Каждый пользуется правом оказывать сопротивление любому приказу, который наносит ущерб его правам и свободам и их гарантиям, а также применять силу для отпора любой агрессии, если невозможно обратиться к представителям власти.
//books.google.com.ua/books?id=zZXatjTp9NsC&pg=PA230&lpg=PA230&dq#v=onepage&q&f=false 

Джон Локк. Два трактата о государственном правлении
Если правитель не оправдывает доверия, люди имеют право и даже обязаны перестать ему подчиняться. Иначе говоря, люди имеют право на восстание.
//books.atheism.ru/gallery/Locke/

В. Речицкий. Эссе о политике 
С другой стороны, присутствие права на демократическое восстание в конституциях США, Германии, Чехии, Словакии, Литвы и некоторых других стран является впечатляющим свидетельством того, что главные приоритеты конституции на самом деле принадлежат не столько государству, как долгое время было принято считать в традиционной теории конституционного права, сколько гражданскому обществу и его характерным "хаотическим" субъектам.
//library.khpg.org/index.php?id=1080686571

В. В. Кудрявцев. Три понятия свободы
Осмысленность понятий «беззаконие» и «неправомерное использование власти» влечет за собой требование определенных политических прав. В случае, если лица, находящиеся у власти, используют ее незаконно или неправомерно, подданные (народ) имеют право взять верховную власть в свои руки и либо изменить форму правления, либо сохранить ее и передать власть в другие руки.
//hpsy.ru/authors/x1016.htm 

В. Середа. Мы имеем право на восстание 
Преступная деятельность государства предоставляет моральное и юридическое право народу на восстание, о чем сказано в Декларации прав человека, принятой ООН. Однако ни одна политическая партия Украины не поднимает проблем государственной важности — утверждения и обеспечения прав и свобод человека, необходимости административной реформы. Это характеризует уровень компетентности политиков.
//2000.net.ua/2000/forum/40257 

Сергей Гайдай. Мнение: право на восстание
Миф о гражданской войне. При словосочетании «государственный переворот» украинцы приходят в испуг. В их представлении переворот – это потрясения, стрельба, беспорядки и разруха. Этому нас научили «историки». Этот миф как никогда выгоден любому правящему классу. Как бы неэффективно и преступно они ни правили страной, народ не должен хотеть реализовать своё священное право на восстание. Граждане должны бояться любых переворотов. И тогда правящий класс может чувствовать себя безнаказанным.

//constituanta.blogspot.com/2012/01/blog-post.html

Вадим Мурачов. Заява ВО "Народна Конституція" 
про право народу на повстання
Україна – на колінах. Українці – принижені і розгублені. Довіра до будь-якої влади розтоптана на роки вперед. Наскрізь по країні гуляє-розгулює беззаконня і свавілля нового українського "панства". Століттями омріяна Українська Держава вже давно нагадує м’ясорубку: людських життів, ідей, прагнень, сподівань, віри у справедливість і Закон.
//constituanta.blogspot.com/2011/02/blog-post_9078.html

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2 

ІМХО

Андрій Нечипоренко. Повстання - основний засіб захисту прав людини 

Юрій Кириченко. Щодо конституційного закріплення захисту прав і свобод людини і громадянина (право на захист)

Всеволод Речицький. Ідея обмеженого правління як політико-правова доктрина 

Олексій Курінний. Право народу на повстання у філософсько-правових концепціях європейської цивілізації 

Олександр Северин. Jus resistendi (Право на спротив) 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о праве народа на восстание 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о гарантиях для Украинского Народа

Паріс. Скитські воїни (зображення з кургану Куль-Оба)
//ru.wikipedia.org/wiki/Фригийский_колпак

Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років

СВЯТО КОНСТИТУЦІЇ, 

ЯКУ НЕ ВИКОНУЮТЬ...

Наприкінці червня нас чекає аж чотири вихідні дні! 11-ту річницю Конституції відзначатимемо пишно й урочисто, як ніколи. У Києві та інших містах-мільйонниках будуть масові гуляння, концерти та феєрверки. Бомонд збереться на урочисте засідання в Національній опері. Плюс ще на суботу (30 червня) припадає День молоді — також привід для салюту.

За іронією долі, саме в цьому році, зі вступом у силу політреформи, Основний Закон критикували всі бажаючі. Мовляв, Конституція суперечлива, недосконала й рясніє суперечливими моментами. Потрібно її змінювати.

Нову Конституцію готують і БЮТ, і «Наша Україна», і «Народна самооборона». Фішка Конституції «від Луценка» — право голосувати з 16 років (нині громадяни України голосують із 18). Інші політичні сили своїх варіантів не афішують.

Конституцію, звичайно, змінити можна. Можливо, навіть і потрібно. Тільки ось де гарантія, що народні обранці цю нову Конституцію «полюблять» більше, ніж колишню? Поки що наша «еліта» живе не за законами, а за домовленостями. Так і ті не завжди виконує...

Олена ЯХНО, «День»

МИ ЗАПИТАЛИ РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ «ДНЯ»:

Як відзначати День Конституції, яку не виконують?

Любомир ЗУБАЧ , заступник голови Асоціації медіа-юристів Львівщини:

— Незважаючи на останні події, День Конституції таки вважаю святом. Переконаний, що Конституцію потрібно поважати і виконувати, оскільки це нормативний акт найвищої юридичної сили в державі. Інша справа, якою за змістом є ця Конституція, наскільки вона відповідає потребам суспільства, якою мірою виконується чи не виконується органами державної влади.

На жаль, на сьогоднішній день Конституція в очах громадськості є дискредитованою. Винні у цьому, безумовно, політики, які зробили Конституцію розмінною монетою у своїх ігрищах. Тепер можна довго сперечатися, хто перший почав порушувати Конституцію: парламент, коли прийняв відверто неконституційний закон «Про Кабінет Міністрів України»; коаліція, коли розпочала своє «переформатування» на неконституційній основі, чи Президент, коли видав сумнівний з юридичної точки зору указ про розпуск парламенту? Або Конституційний Суд, який протягом тривалого часу був бездіяльним? Відповіді на ці питання, на мою думку, є непринциповими. Тому що це не причина, а наслідок.

Справжньою причиною політичної кризи, яку ми маємо сьогодні, вважаю кризу правову, що виникла значно раніше. Світовою практикою доведено, що Конституція повинна бути найстабільнішим правовим актом у державі. Конституція України 1996 року, на мою думку, була достатньо якісним документом, який мав право на існування. Правова система тільки почала формуватися в Україні, потрібно було прийняти ще цілу низку законів та підзаконних актів, що дало б змогу якісно врегульовувати суспільні відносини. Але у 2004 році до Конституції були внесені радикальні зміни, які зламали «хребет» правової системи, спричинили хаос в роботі органів державної влади, судових та правоохоронних органів. Спочатку ці проблеми були латентними, а наочно ми їх побачили у 2007 році.

У цій ситуації позитивом принаймні є те, що конституційні «пертурбації» стосувалися в основному перерозподілу повноважень між різними гілками державної влади, але не зачіпали основних прав і свобод людини та громадянина. Наприклад, конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань було закріплене і в Конституції 1996 року, і в Конституції 2004-го. Така сталість правового регулювання дала свої плоди, і ситуація зі свободою слова вважається на сьогоднішній день чи не найбільшим здобутком нашої країни. Безумовно, це пов’язано також зі зміною політичного режиму, але значення правових механізмів не можна недооцінювати. Таких прикладів насправді можна називати багато, коли стабільне правове регулювання певних суспільних відносин приносить результат.

Що робити зараз? На мою думку, теперішня Конституція навряд чи зможе стати «ядром» правової системи України, оскільки не має довіри людей. Тому потрібен новий узгоджений варіант Конституції, розроблений згідно з пропозиціями фахівців з конституційного права. А вже після прийняття Конституції в новій редакцій пропоную не рухати Конституцію щонайменше 100 років. І тоді все буде гаразд.

Володимир ПРИТУЛА , політолог (Крим):

— Конституція сама по собі як Основний Закон країни, що визначає її головні параметри, — самоцінний феномен. Тому, звичайно, якщо не всі в державі дотримуються Конституції, то виникають і правові, й політичні, й моральні запитання як до державників, які нею нехтують, так і до всього суспільства. Однак ті положення, які порушують, в цьому випадку — в Україні, — то лише незначна частка всього комплексу правовизначальних норм Конституції. Адже в ній, Конституції, крім повноважень державників, визначено і весь обсяг наших прав і обов’язків, весь устрій не тільки державного, а й громадського життя, характер держави, перспективи країни тощо, навіть її адміністративно-територіальний поділ. Конституція — це і є Країна, це і є Держава. Тому День Конституції — це символічне державне свято, яке не втрачає свого значення навіть за умови, якщо хтось там дозволяє собі не виконувати певні норми Основного Закону. І від цього ні авторитет самої Конституції, ні її державотворче значення не має вважатися зменшеним, саме свято має залишатися таким же значним, як і завжди.

Звичайно, роль нинішньої Конституції України серйозно змінена завдяки так званій політреформі, яка зроблена людьми, що турбувалися зовсім не про Україну, а про свої амбіції та своє благополуччя. Однак це применшує не саму Конституцію, а тих політиків, які пішли на цей крок. Бо весь нинішній правовий безлад — то результат саме тієї не продуманої, не доведеної до кінця політреформи, яка призвела до двовладдя та порушення рівноваги в країні.

Як говорив один із класиків марксизму, кращий спосіб відзначити річницю революції — це трудитися заради втілення її ідеалів. Отже, кращий спосіб відзначити нинішню річницю Конституції України — працювати в ці дні для втілення в життя її положень. Тому, гадаю, ці чотири вихідні дні слід провести не в бездіяльності. Політики мають в поті чола працювати над новим текстом майбутньої Конституції, яка б не мала вад нинішнього Основного Закону, а прості люди мають сповна реалізувати надане Конституцією право на працю та право на відпочинок — вдосталь попрацювати на своїх городах та вдосталь відпочити на своїх «фазендах» і хоч трохи відпочити від докучливої політики, щоб краще розставити в своїх головах все по своїх місцях, та з 1 липня взятися за подальше вдосконалення нашого життя. Хто в політиці, а хто — в цеху, хто — в редакції — але незмінно заради блага України...

Ігор ДІДЕВИЧ , член Ради Донецької обласної організації НСНУ:

— Вважаю, що День Конституції в Україні потрібно святкувати обов’язково, бо для нашої країни отримання Конституції було епохальною подією. Україна отримала ще один символ своєї незалежності — окрім Державного Прапора і Герба.

Так, на жаль, сьогодні багато які пункти Конституції не виконуються, але, на мій погляд, подібні проблеми завжди лікує час. І вже зовсім скоро ми дивитимемося на все це інакше: мені здається, вже найближчим часом усім українцям, без винятку, доведеться задуматися, що в нас є Конституція, яку необхідно виконувати, хоч що б то було. І якщо ми вже зараз розуміємо, що наш Основний Закон не дуже ефективний, значить, усім нам варто задуматися про те, щоб його удосконалити.

До речі, на мій погляд, святкування Дня Конституції має передусім зводитися до масових просвітницьких заходів: тобто варто влаштовувати не просто бездумні масові гуляння — це в цьому випадку трохи не той формат, а й щось на зразок інформаційних днів. Щоб люди не просто знали, що в нас є Конституція, а думали про те, що потрібно виправити в нашому Основному Законі, щоб уже ніхто не міг його ігнорувати.

Юрій КОДЕНКО , викладач політології Луганського державного інституту культури та мистецтв:

— Рідко в яких країнах широко відзначаються річниці прийняття головного законодавчого документа, за яким живе держава, тому святкування цієї дати потрібно, мабуть, вважати умовним заходом для її мешканців. Скоріше, це данина традиціям державного будівництва в окремій країні, на певному етапі її розвитку. Саме свято може вилитися в урочистості — у випадку, коли народ ні в чому матеріальному не має потреби і нація думає не про соціально-економічну ситуацію, а просто насолоджується життям у всіх його проявах. Дату прийняття Основного Закону можуть проігнорувати окремі верстви населення, якщо вони мислять так званою імперською свідомістю, з оглядкою на життєвий устрій, який колись панував на цій території. Наприклад, переважна більшість літніх людей на Луганщині ніколи не сприймала всерйоз державні свята України — День Конституції й День незалежності, аргументуючи свої пріоритети тим, що, мовляв, це свята «чужої» для них країни. Зрозуміло, що такі погляди в них сформувалися на підставі існуючого стереотипного мислення та певної «промивки мізків» — прийому, який досі залишився на озброєнні владних вітчизняних еліт і неохайних у ідеологічному плані політичних партій «лівого» спрямування. Так що про День Конституції України можна сьогодні говорити як про особливе свято взагалі за умов молодої держави та періоду становлення її демократичних інститутів.

У наших палестинах сам процес прийняття основного документа країни, як і практика внесення до нього поправок, обріс синдромом скандальності та перетворився на своєрідний чинник на шляху пошуку можливих компромісів. Власне кажучи, Основний Закон став одним із інструментів політичного торгу можновладців. Пригадаємо 1996 рік, нічні пильнування депутатів, переляканих планами Кучми розпустити Верховну Раду, змусили їх прийняти документ, положення якого явно були нездійсненними. Це було на той час зрозуміло всім українцям, але ніхто особливо не опирався такому повороту подій, політикум вважав його тимчасовим явищем. Розмінні дії народних депутатів кінця 2004 року з легітимізації Ющенка на посаді Президента призвели до прийняття поправок, які зовні, для народу, завуалювали під зміну форми державного устрою. Тоді ж багато які експерти вважали такі наміри угодовськими, які були покликані зберегти мир і спокій у вируючому суспільстві. Тому всі дії навколо нашої Конституції можна характеризувати як ірраціональні за природою їх виникнення та функціонування, які не піддаються виразному логічному поясненню.

Вважаю, що й відзначати це свято українцям необхідно без оглядки на його сутність. Потрібно сприймати ці дні як привід відпочити посеред такого спекотного літа, яке видалося цього року. Так, у свідомих українців у зв’язку з обструкцією цього державного свята з боку частини населення з’являється ще одна вагома причина дати свої тлумачення такому процесу, але нічого іншого й не слід чекати за умов перманентної політичної кризи, яка спостерігається нині. Шановні співгромадяни, їдьте, будь ласка, на природу, дачу; здійснюйте короткочасні вояжі на курорти, заповідні місця країни — і забудьте про свято наприкінці червня, яке позначено в календарі червоним кольором! Такий стан речей триватиме мінімум років зо п’ять, якраз до настання періоду, коли вітчизняна еліта почне думати про те, як облаштувати життя пересічних українців, а не лише своє власне. Практика показує, що здатне на це лише нове покоління політиків і лише ті з чинних, хто бачить шкоду від продовження розбрату і незгоди між владними елітами України. Щиро вірю в те, що плани того ж Ріната Ахметова щодо подальшого розвитку країни, безсумнівно, приведуть до зміни «споживчої» свідомості у влади, адже пробуксовка в цьому напрямі може просто позбавити її бізнесу. Українцям не залишається нічого іншого, як чекати за умов… забуття своїх по-справжньому вистражданих багатьма поколіннями державних свят. Ще трохи побудемо нацією іванів, які не пам’ятають свого родоводу. На жаль, таке наше з вами життя!

Юрій ГАЙДАЙ , генеральний директор Української юридично- інформаційної компанії «Гаюм», м. Житомир:

— У вихідні на День Конституції, мабуть, 90 відсотків українських громадян не звертають уваги на назву свята і ці дні використовують для своїх справ. Тому що люди живуть своїм життям і не сподіваються на те, що Конституція буде виконуватися. А ще втомилися від того, що в державі не виконуються закони. І у зв’язку з тим, що ця втома спостерігається досить довго, переважна більшість їх на це не звертає уваги й займається своїми справами. Є буденні турботи, є сім’ї, якісь інші проблеми. Тому ніхто не проти додаткових вихідних, бо зараз проводяться сільськогосподарські роботи, йде заготівля овочів, фруктів і таке інше.

А якби ми були активними як народ, то в день цього свята мали б проводитись протестні акції проти нинішньої влади, бо у нас всі гілки влади не виконують закони, а Конституцію перетворили просто в книжечку. Протести могли б бути як активні, так і пасивні. Щодо пасивних, то, наприклад, це б могло бути малювання шаржів на керівників держави, уряду, парламенту, місцевих органів влади. Бо невиконання законів спостерігається зверху донизу, і безкарність чиновників породжує нівелювання будь-яких принципів. Люди через розуміння ситуації могли б висловити своє ставлення до цього. Але українська нація тільки формується, тому ми бачимо таку пасивність. Українець протестує проти незаконних дій центральної або місцевої влади здебільшого мовчки і з дулею у кишені.

Владислав РОМАНОВ , директор інформаційно-аналітичної агенції «Придніпров’я», м. Дніпропетровськ:

— Сам факт того, що Конституцію намагаються переписати наново, говорить про те, що без неї не можна обійтися. За радянських часів, коли демократії не було, Основний Закон ніхто й не розкривав. Інша річ, що нинішня Конституція України була плодом компромісу в середовищі політичної еліти середини 90-х. У період помаранчевої революції в неї постаралися внести корективи, які відбивали нові реалії. Тепер знову мають намір удосконалити під інший розклад сил. І так може тривати нескінченно. Біда в тому, що Конституцію приймає вузьке коло політиків, людей, причетних до влади, а тому прямо зацікавлених у розподілі повноважень. На мій погляд, Основний Закон повинна приймати не Верховна Рада, а Конституційна асамблея, в якій буде репрезентовано більш широкі суспільні сили. Можливо, ключові проблеми, які викликають суперечки в суспільстві, необхідно винести на референдум — наприклад, питання про статус російської мови, про участь у військових блоках і так далі. Але річ у тім, що симпатії нашої політичної еліти далеко не завжди збігаються з симпатіями більшості виборців. І доти, доки це триватиме, Україну морозитиме, а Конституцію ще не раз «удосконалюватимуть».

Микола ВАСЬКІВ , доцент кафедри теорії та історії журналістики й української літератури Кам’янець- Подільського державного університету:

— Дуже часто те, що закон виконується чи не виконується, аж ніяк не є свідченням його якості. Зазвичай невиконання законів свідчить про недосконалу чи неправильну систему їхнього утвердження в суспільстві (цікаво спостерігати, як представники влади й міліціонери, які мали б боротися з курінням у громадських місцях, самі там курять; або ж як міліціонери напідпитку гасають вагонами, щоб, борони Боже, хто не розпивав спиртні напої в купе). Недарма ж говорили, що радянська конституція 1936 року була свого часу найкращою у світі. Зараз кажуть, що українська Конституція є однією з найпрогресивніших у Європі, а відповідно, у тому ж таки світі.

Конституція — Основний Закон держави, і цим усе сказано. Неповага до неї — це неповага до своєї держави і, зрештою, до самого себе як представника цієї держави. Крім того, видається, у нас традиційно перебільшують повний крах владних і судових інституцій, правову анархію й нігілізм. Кілька місяців усі кричать про політичну кризу, але це криза верхів, для абсолютної більшості народу вона майже не відчутна. Загальнодержавний організм виявляється усе більш стійким проти будь-яких хвороб і «морозів». Одночасно правоохоронна система була протягом усіх років незалежності, м’яко кажучи, не дуже доброю і справедливою до пересічних громадян. Випадків правового свавілля, беззаконня з боку законників — безліч. Чомусь тільки тоді ніхто не кричав, що Конституція і закони не виконуються. Мені ж видається, що захист кожного громадянина — важливіша функція Конституції, ніж те, якими саме повноваженнями наділити Президента, прем’єра, Верховну Раду чи її спікера.

Цілком очевидно, що конституційна реформа породила дуже недосконалий, суперечливий Основний Закон. Але навіть у такому вигляді він утримує державу цілісною і на плаву. В даному випадку цю важку і благородну місію взяв на себе гарант Конституції — Президент. У подальшому варто, мабуть, прибрати суперечності в законодавстві чи то шляхом повернення до Конституції 1996 року, чи то удосконаленням реформованої. Але набагато більше залежить від демократизації всього суспільного життя, відвертості й прозорості владних структур. Саме тоді закони, навіть недосконалі, будуть виконуватися, причому всіма без винятку. Зрештою, живуть же британці без конституції, але хто наважиться стверджувати, що Велика Британія — країна безправ’я і насильства (хіба що якісь викопні залишки радянсько-комуністичної епохи).

Якщо 28 червня ми відзначаємо День Конституції, то це не означає, що ми святкуємо тільки той день, коли ця Конституція була прийнята. Це одночасно і свято нашої державності, й належності до демократичного світу, і пошанування прав і свобод кожного громадянина, і якщо не переконаності, то хоча б прагнення того, що наша держава зробить усе можливе для захисту кожного Мене — багатого чи незаможного, східняка чи західника, законослухняного чи навіть не дуже. Висновок простий: про святкування Дня Конституції двох думок бути не може. Адже ми поважаємо себе, свій народ, свою державу, мову і культуру? Поважаємо й законодавство, навіть якщо воно конче потребує вдосконалення і, головне, чіткого й послідовного впровадження в життя.

23 червня 2007 року
Підготувала Ірина ЄГОРОВА, «День»

ЧЕРВЕНЬ 1996 РОКУ. ВЕРХОВНА РАДА. 
КОНСТИТУЦІЯ ПРИЙНЯТА!
ФОТО ЛЕОНІДА БАККА, «День»
//www.day.kiev.ua/183487

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

26.06.2009 Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее! 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд 

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

01.03.2008 Евгений Захаров. Новая Конституция - hie et nunc! 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні 

30.06.2007 Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні 

30.06.2007 Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція