Крига скресла?

Здавалося, що ідея Президента Януковича щодо створення Конституційної асамблеї якось тихо «канула у вічність». В усякому разі, від початку літа ніхто не чув про якісь рухи у цьому напрямку.

Аж ось крига скресла. Відповідний указ Президента про створення асамблеї з’явився вчора.

Нагадаємо, рік тому було створено спеціальну комісію, яку очолив перший президент України Леонід Кравчук, а серед її членів були політологи і юристи. За 12 місяців фахівці провели безліч круглих столів і розробили дуже важливий документ — концепцію утворення Конституційної асамблеї. Оновлена Конституційна асамблея з лютого налічуватиме 100 осіб. Їхні імена поки що не розголошують.

Про підготовку зміни Основного Закону в розмові з «Днем» розмірковують перший президент України Леонід Кравчук, радник Президента України, член Венеціанської комісії Марина Ставнійчук і професор права Віктор Мусіяка.

ЦЕ МАЄ БУТИ ЗАКОН ПРЯМОЇ ДІЇ

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Леоніде Макаровичу, нещодавно в інтерв’ю The New York Times Президент згадав про Конституційну асамблею. 

Узагалі-то минув уже цілий рік із того моменту, як ця тема з’явилася. І за цей час практично не було жодних згадок про асамблею. Громадськість, мабуть, уже забула, що це таке. На якому етапі ви зараз?

— Ми зайняли таку, на мій погляд, дуже розумну позицію: поки телятко не народилося, не треба ставити собі завдання його зарізати. Ми досить серйозно працювали. За цей рік, який минув, ми визначили, що таке Конституційна асамблея в Україні, які мають бути принципи її діяльності, які принципи її організації, які завдання вона перед собою ставить. Як вона буде працювати й організаційно, і теоретично, й у правовому полі.

Після того, як Венеціанська комісія подала нам свої зауваження, ми провели дуже багато засідань, провели конференції в КНУ ім. Т. Шевченка, у Могилянці, у харківських, львівських університетах. Тобто провели дуже багато зустрічей і круглих столів.

Наприкінці минулого року вже було підготовлено документ. Президент його розглянув і сказав, що підготує указ про створення Конституційної асамблеї. Це буде десь у межах 100 осіб. Приблизно 30 % — це професіонали-конституціоналісти, далі будуть громадські діячі, політики, представники відповідних політичних сил... І, отже, це буде дискусія й опрацювання змін до Конституції. Підкреслюю: ЗМІН. Ми не будемо писати нову Конституцію. Ми їх оприлюднимо й подамо до Президента України. І він як суб’єкт законодавчої ініціативи внесе цей проект, звичайно, зі своїми зауваженнями і доповненнями (на це він має право) до парламенту. Думаю, що це вже буде Верховна Рада нового скликання, яку оберуть наприкінці цього року.

— 2010 року Конституційний Суд без усіляких асамблей вже змінив Конституцію. Відтоді в нас нова політико-правова реальність, президентська республіка...

— Венеціанська комісія вже заявила, що ці дії Конституційного Суду були неправомірними. Він перевищив свої повноваження, вийшов із правового поля. І вони й до Президента, і до всіх нас звернулися, щоб ми увійшли у правове поле. І почали реальну конституційну реформу, побудовану на легітимності. Так, щоб усе було законно, з участю широкого кола громадських діячів, науковців, людей, які розв’язують ці питання. Щоб ми знали, що Конституція не написана в кабінеті, а щодо неї велися дискусії, до неї причетна велика кількість людей. Щоб це був справді договір між владою й суспільством, щоб Конституція була не під особу, а документом, за яким живе й повинна жити держава.

— Чи означає це, що ми знову будемо змінювати устрій? Від президентської республіки можемо знову перейти до парламентської? Чи як воно буде?

— Очевидно, коли підійдемо до цього питання, ми, можливо, проведемо якісь соціологічні опитування. Можливо, навіть опитування широкого масштабу, щоб знати думку людей. Я як людина не можу зараз відповісти вам на це запитання, навіть якщо в мене є своя особиста позиція. Це буде не моя позиція, і не позиція Януковича, і не Верховної Ради. Ми хочемо знати думку людей.

— Утім, цікаво знати й вашу особисту думку. Скажімо, а що в теперішній Конституції вас не влаштовує?

— Мене багато чого не влаштовує. Практично в кожному розділі є речі, які має бути виписано якісніше. Не повинно бути подвійного тлумачення. Це має бути закон прямої дії, за яким має жити держава й розвиватися суспільство.

— Насправді в Україні не так уже й багато фахових юристів-конституціоналістів. На початку нашої розмови ви сказали, що над Конституцією будуть працювати 100 осіб. Чи не забагато це? Знаєте, як кажуть, у семи няньок дитина без ока.

— Ні. Я думаю, це оптимальна кількість. Ми довго думали над нею. Треба, щоб туди знов-таки увійшли представники політичних партій, які мають авторитет у суспільстві, щоб вони сказали своє слово. Щоб це були вчені, щоб це були громадські діячі. Щоб було представлено громадянське суспільство. Ми аналізували це з усіх боків, іншого варіанта немає. Принаймні з нашої точки зору.

Так, Конституцію написати можуть і 20 осіб, можуть і 10. Але ж ми хочемо, щоб це було доведено до дискусії, до обговорення, до тлумачення думок. Щоб ми залучили іноземних експертів. Ми хочемо, щоб там провідними були європейські цінності. Ми хочемо, щоб в основі лежало верховенство права, демократія. Не просто як категорії, гарні слова, а як механізми, які діють і забезпечують демократичне життя держави.

Є ПОТРЕБА ПОЧИНАТИ ПОВНОМАСШТАБНИЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Марина СТАВНІЙЧУК, радник Президента України:

— Марино Іванівно, Леонід Кравчук влітку минулого року заявив, що «Конституційна асамблея буде створена не раніше кінця цього року». Наразі її поки немає. Як взагалі просувається процес?

— Науково-експертну групу було створено в лютому минулого року, насамперед — з метою напрацювання пропозицій щодо порядку формування і діяльності майбутньої Конституційної асамблеї. Пропозиції щодо відповідної Концепції Конституційної асамблеї, які б дали можливість започаткувати конституційний процес, уже внесено. Глава держави їх розглянув. Наскільки мені відомо, ні Леонід Макарович, ні чинний Президент не стверджували, що Конституційну асамблею мало бути створено минулого року. Як на мене, йшлося про те, що науково-експертною групою мала бути створена концепція порядку формування і діяльності Конституційної асамблеї, відповідно, запропоновані принципи та порядок організації її роботи. 25 січня Президент України видав Указ щодо започаткування конституційного процесу і пов’язаний він з питаннями формування та організації діяльності Конституційної асамблеї. На сьогодні запропонований виважений підхід, яким надається перевага насамперед фахівцям, професіоналам у сфері права, політики, філософії, економіки. Безумовно, що за відповідними критеріями у складі Конституційної асамблеї має бути представлені і політичні парламентські сили, а також політичні партії, що отримали серйозну підтримку на останніх виборах в Україні, мають бути широко представлені громадські організації, які спеціалізуються на проблемах конституціоналізму, прав людини тощо.

— Чинна влада через Конституційний Суд 2010-го повернула повноваження Основного Закону 1996 року. Після цього, вона ініціювала процес створення Конституційної асамблеї, яка має запропонувати зміни до Конституції. Яка логіка?

— Рішення Конституційного Суду, звичайно, треба виконувати всім — і громадянам, і тим, хто перебуває при владі. Однак я би хотіла нагадати, що питання повномасштабної конституційної реформи є актуальним за будь-яких обставин, в тому числі — з урахування рішення КС. Європейська комісія за демократію через право у грудні 2010-го розглядала конституційну ситуацію в Україні вже після рішення Конституційного Суду. Не даючи своєї оцінки безпосередньо рішенню Конституційного Суду, вона одну з основних проблем конституційної ситуації в Україні виділила як проблему легітимності. Рішення КС, повертаючи чинність редакції Конституції 1996 року, все ж поставило під сумнів легітимність органів влади, Основний Закон після конституційної реформи 2004 року. Отже, є необхідність починати повномасштабний конституційний процес.

З іншого боку, є низка нагальних інституційних проблем, які вимагають також негайного вдосконалення Конституції. Насамперед це стосується системи судочинства в Україні. Судова реформа в Україні, розпочата два роки тому, триває. Реформа судочинства пов’язана з реформою правоохоронної системи в цілому. Але вирішити серйозно проблеми реформи судочинства без вдосконалення в цій частині Конституції не має можливості. На це звертають увагу експерти в середині країни, про це неодноразово заявляли органи Ради Європи, зокрема Венеціанська комісія, яка за останні роки декілька разів експертувала законопроекти, пов’язані з реформою системи судочинства, та здійснює моніторинг проведення судової реформи в Україні.

Серйозною і нагальною проблемою є і питання реформування місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою. На ці проблеми неодноразово звертав увагу Президент України. Ці питання також вимагають системного, комплексного підходу, вдосконалення насамперед на рівні Конституції.

— Судова реформа була започаткована півтора року тому, але на її адресу як на старті, так і зараз звучить багато критики. Ми це можемо спостерігати, виходячи з того, що відбувається навколо резонансних справ. Чи будуть вносити зміни до вже чинної судової реформи?

— Очевидно, що судова реформа одна з надзвичайно складних реформ в правовій системі України. Зрозуміло, що багато кроків зроблено позитивно, але є і недоліки. Венеціанська комісія, аналізуючи законопроекти щодо судової реформи і здійснюючи моніторинг вже ухвалених законів в цій галузі, рекомендує прислухатися до її висновків про те, що справжню судову реформу в Україні неможливо здійснити без внесення змін до Конституції в частині правосуддя. Тому очевидно, що хід судової реформи має бути скореговано, покращено, ті позитивні кроки і тенденції, які мають місце, повинні тривати, а недоліки, які є в системі судоустрою, суддівського самоврядування, в системі добору на посади суддів, треба усунути. Насамперед з метою створення незалежної судової гілки влади, незаангажованої, незалежної, тієї, яка здатна забезпечувати права людини на ефективне правосуддя.

— Які ще передбачаються зміни в Конституцію, наприклад, яка буде форма правління після реформування?

— Сьогодні дещо зарано говорити про повний перелік тих питань, які необхідно вирішувати під час конституційного процесу. Однак цілком зрозуміло, що якщо і приступати до повномасштабної конституційної реформи, то мова повинна йти про комплексний підхід. Крім вирішення конституційних питань реформи правосуддя, реформи місцевого самоврядування, адміністративно-територіальної реформи, адміністративної реформи, є також питання загальноконцептуального значення. Мова йде про ефективні механізми реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Серед іншого йдеться про ефективне забезпечення політичних прав. Скажімо, в Конституції України, буквально з 1996 року, закріплено одне із пріоритетних політичних прав — це право на мирні зібрання. За весь період український парламент так і не спромігся, попри часті намагання, закріпити на рівні конституційного закону відповідне політичне право. При вдосконаленні Конституції повинні бути створені такі механізми, які би стали запобіжниками того, що пріоритетні політичні та інші права людей обов’язково мають бути забезпечені.

Також мова йде про необхідність серйозного гарантування соціальних прав громадян.

Всі ці питання — пласт, який вимагає серйозної концептуальної роботи. Ще одна ключова проблема — це створення єдиного ефективного механізму державної влади, при цьому, нам потрібен чіткий механізм стримувань і противаг як в організації владної вертикалі і владних горизонталей. Безумовно, що актуальною є проблема забезпечення реального парламентаризму. Є багато концептуальних проблем, які вимагають системного аналізу, виявлення недоліків, що мали місце в процесі реалізації Конституції як в редакції 1996 року, так і в редакції 2004 року, винесення уроків з практики застосування Конституції, а далі — серйозної роботи щодо удосконалення Основного Закону.

ЗАЛИШАТИСЯ У КВАЗІПРАВОВОМУ ПОЛІ НЕ МОЖНА

Віктор МУСІЯКА, професор права:

— Я був у групі консультантів, яка працювала при Інституті держави і права. Ми допомагали формувати відповідні документи для прийняття рішень щодо створення Конституційної асамблеї для науко-експертної групи, яку очолює Леонід Макарович Кравчук. Усі рекомендації, пропозиції перебувають зараз в Адміністрації Президента, залишається тільки одне — має бути сигнал громадсько-політичним організаціям, які повинні запропонувати своїх кандидатів до складу асамблеї. Потім має бути указ про створення та склад асамблеї. Тобто залишилися суто організаційні моменти.

Так, немає сумнівів, що чинна Конституція влаштовує владу, інакше не було б того, що сталося 2010 року, коли через Конституційний Суд змінили Основний Закон. Але справа в тому, що є Венеціанська комісія, інші європейські структури, які вказали на те, що Конституція України має змінюватися в порядку, який визначає сама Конституція, а не рішенням КС. Тому влада сьогодні й започаткувала цей процес із конституційною реформою, вона намагається підвести підвалини Конституції під свої дії. Вони не повинні викликати ніяких сумнівів ні в Європі, ні в Україні. А далі, коли асамблея вже буде створена, невідомо, які ще ідеї можуть виникнути в її діяльності, наприклад — під час формування відповідних змін до Конституції.

Поки можна говорити, що влада хоче започаткувати конституційний процес. Як вона його використає? Повторюю: для влади важливо створити легітимні підвалини для свого функціонування. Це можна зробити тільки через навіть косметичні зміни, тим більше — їхнє остаточне ухвалення на референдумі. Тоді влада вже може спокійно функціонувати, не побоюючись того, що їй можуть закидати, мовляв, ви шляхом узурпації отримали повноваження.

Чому відбулися зміни 2004 року, ми знаємо, там було більше корпоративних інтересів, ніж державних. Але ж була необхідність демократизації конституційних засад функціонування держави. З цієї точки зору цей крок був позитивний для держави. Сьогодні ми повернулися назад — до авторитарної системи, яка була необхідна в той момент, коли держава формувалася. Коли створювалися засади, які б дали нормальний імпульс для розвитку і неможливість повернення назад. Тоді ми вважали, що основна небезпека — з боку комуністичної ідеології, а виявилося, що абсолютно нові сили, які були породжені новими процесами, стали основними чинниками небезпеки конституційному ладу.

Але ми маємо рухатися далі, тим більше — в європейському векторі, який вимагає, щоб були демократичні засади й основи формування державних інститутів, взагалі функціонування суспільства. Вносити зміни в нинішню Конституцію однозначно потрібно. Навряд чи суспільство сприйме кроки, які будуть направлені на посилення влади президента, вертикалі влади, тому їй доведеться робити кроки в напрямку демократичних засад. Можливо, з’явиться розуміння, що залишатись у квазіправовому полі не можна, що треба шукати демократичні форми зміни влади, тим більше, життя показує, що суспільство все більше не сприймає існуючий стан.

26 січня 2012 р.

Підготували Олена Яхно, Іван Капсамун, «День»

//www.day.kiev.ua/222567

Малюнок Анатолія Казанського /з архіву «Дня», 1996 р.

Александр Свириденко. От президента звонят дважды

В пятницу [01.04.11] президент Виктор Янукович назначил представителя Украины в Европейской комиссии "За демократию через право" (Венецианская комиссия) Марину Ставнийчук заместителем главы администрации президента (АП). 

В ее обязанности войдут сопровождение законопроектов при прохождении экспертизы в Венецианской комиссии и координация работы Конституционной ассамблеи. Решение главы государства оказалось неожиданным, поскольку госпожа Ставнийчук известна своим критическим отношением к политике власти, пишет "Коммерсантъ Украина".

Президентский указ #342 о назначении представителя Украины в Венецианской комиссии Марины Ставнийчук заместителем главы администрации президента был обнародован на сайте главы государства в пятницу вечером. Выступая в вечернем эфире "Первого национального", госпожа Ставнийчук так прокомментировала свое назначение: "Президент сказал, что он считает необходимым развивать Украину в европейском цивилизованном направлении. И конечно, когда речь идет о развитии правового государства, я, как член Венецианской комиссии, просто не могу оставаться в стороне".

Назначение госпожи Ставнийчук в АП стало неожиданностью, поскольку в последний год она часто выступала с критикой политики власти. Наиболее острые высказывания были сделаны ею после того, как в Украине вновь начала действовать Конституция в редакции 1996 года, а также при проведении судебной реформы и после принятия закона о местных выборах. "Когда в своем последнем выводе Венецианская комиссия поставила под сомнение саму легитимность украинской власти, ее институтов, полномочий теперь и в прошлом, а главное — основного закона государства, то это уже, извините, finita la comedia! Как говорится, приехали",— писала Марина Ставнийчук в своем блоге на "Украинской правде" 22 декабря прошлого года. В большинстве случаев ее информация о выводах Венецианской комиссии шла вразрез с заявлениями другого представителя Украины в комиссии, главы парламентского комитета по вопросам правосудия Сергея Кивалова о поддержке европейскими экспертами украинских законопроектов.

По мнению руководителя Центра политико-правовых реформ Игоря Колиушко, теперь таких несовпадений не будет. "Если человек занимает пост в патронатной службе президента, он не может выступать с критикой президента. Потому, заняв пост, Марина Ставнийчук, очевидно, будет говорить об инициативах главы государства или хорошо, или никак",— заявил Ъ господин Колиушко. "У меня достаточно четко сформирована система ценностей относительно права, и я четко понимаю европейские стандарты и подходы к развитию правовой системы, в том числе и в Украине. Независимо от того, где я буду работать, моя система ценностей не изменится",— заверила Ъ госпожа Ставнийчук.

Марина Ставнийчук — заслуженный юрист Украины, автор более 70 научных работ в области конституционного права. В 1999 году Верховная рада назначила госпожу Ставнийчук членом Центризбиркома, где она с 2004 по 2007 год занимала пост заместителя председателя комиссии. С 2007 по 2010 год работала заместителем главы секретариата президента—представителем президента в Конституционном суде и Центризбиркоме. В марте 2009 года президент Виктор Ющенко назначил Марину Ставнийчук членом Европейской комиссии "За демократию через право".

В администрации президента Марина Ставнийчук стала девятым по счету заместителем главы ведомства и вторым видным специалистом по конституционному праву в команде Виктора Януковича. Напомним, должность первого заместителя главы АП—представителя президента в Конституционном суде с марта 2010 года занимает Елена Лукаш. Как сказала Ъ пресс-секретарь президента Дарья Чепак, полномочия нового заместителя главы АП до ведома сотрудников администрации еще не доводились. "В круг моих обязанностей войдут вопросы, связанные с законодательством, которое будет предметом рассмотрения Европейской комиссии 'За демократию через право'. Скорее всего это будут проблемы конституционного развития и избирательного законодательства",— сказала Ъ Марина Ставнийчук.

В пятницу в СМИ появилась информация о том, что после назначения госпожа Ставнийчук возьмет на себя руководство работой Конституционной ассамблеи, созданием которой сейчас занимается первый президент Украины Леонид Кравчук (см. Ъ от 22 февраля). Вчера Марина Ставнийчук подтвердила такую возможность. "Понятно, что Конституционная ассамблея должна действовать как профессиональный, политически не ангажированный орган. Но поскольку она по своей природе является совещательным органом при президенте Украины, то определенный режим сотрудничества с членами ассамблеи, рабочей группой, экспертными группами, очевидно, будет",— заявила Марина Ставнийчук. Заметим, что опыт в вопросе подготовки новой редакции основного закона у госпожи Ставнийчук уже есть — под ее руководством группа экспертов подготовила проект Конституции, который Виктор Ющенко внес в Верховную раду весной 2009 года (см. Ъ от 1 апреля 2009 года).

Следует отметить, что из бывших соратников Виктора Ющенко при президенте Викторе Януковиче свои посты удалось сохранить заместителю главы АП Андрею Гончаруку и секретарю Совбеза Раисе Богатыревой, а бывший глава секретариата президента Виктор Балога получил в правительстве Николая Азарова пост главы МЧС. "Трудно сказать, что мы имеем дело с тенденцией перехода кадров бывшего президента к нынешнему. Эти люди смогли профессионально реализовать себя как при президентах Леониде Кучме и Викторе Ющенко, так и при президенте Викторе Януковиче. Для государства это только хорошо",— считает бывший председатель СБУ, глава политсовета партии "Наша Украина" Валентин Наливайченко.

Александр Свириденко, 04.04.2011

Газета "Коммерсантъ Украина", №53 (1327)

Фото: Михаила Маркива

//www.kommersant.ua/doc/1614464

11.10.2012 Марина Ставнийчук. Молодежный формат реально отвечает стандартам Совета Европы 

05.04.2011 Віталій Кулик. Модернизация конституционного процесса

02.04.2010 За окном День дураков. Как Дуся к Параске в гости ходила

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №369/2011

Про призначення М.Ставнійчук Радником Президента

України - Керівником Головного управління з питань

конституційно-правової модернізації Адміністрації

Президента України

Призначити СТАВНІЙЧУК Марину Іванівну Радником Президента України - Керівником Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

5 квітня 2011 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №361/2011

Про звільнення М.Ставнійчук з посади заступника

Глави Адміністрації Президента України

Звільнити СТАВНІЙЧУК Марину Іванівну з посади заступника Глави Адміністрації Президента України.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

5 квітня 2011 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №342/2011

Про призначення М.СТАВНІЙЧУК Заступником

Глави Адміністрації Президента України

Призначити СТАВНІЙЧУК Марину Іванівну заступником Глави Адміністрації Президента України.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ
1 квітня 2011 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №283/2010

Про відставку заступника Глави Секретаріату

Президента України – Представника Президента

України у Конституційному Суді України

М.Ставнійчук

Відповідно до статті 31 Закону України «Про державну службу» прийняти відставку заступника Глави Секретаріату Президента України – Представника Президента України у Конституційному Суді України СТАВНІЙЧУК Марини Іванівни.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

3 березня 2010 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №145/2009

Про призначення М.Ставнійчук членом

Європейської Комісії «За демократію через право»

(Венеціанська Комісія)

Призначити СТАВНІЙЧУК Марину Іванівну – заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України – членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія).

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

10 березня 2009 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №508/2007

Про призначення М.Ставнійчук заступником Глави

Секретаріату Президента України – Представником

Президента України у Конституційному Суді України

Призначити СТАВНІЙЧУК Марину Іванівну заступником Глави Секретаріату Президента України – Представником Президента України у Конституційному Суді України.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

6 червня 2007 року

____________

//www.president.gov.ua/documents/13339.html
//www.president.gov.ua/documents/13331.html
//www.president.gov.ua/documents/13305.html
//www.president.gov.ua/documents/10572.html
//www.president.gov.ua/documents/9051.html
//www.president.gov.ua/documents/6238.html

04.02.2013 Указ Президента України №61/2013 Про увільнення М.Ставнійчук від виконання обов'язків члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія)

Фото з сайту Президента України

Высокая оценка Европой Конституции 1996 года – это миф

Президент сказал, что конституционная реформа должна продолжаться. Ну, надо – значит, надо. С этой целью в феврале планируют организовать Конституционную ассамблею. Чтобы, значит, плотно заняться изучением данной проблемы. Марина Ставнийчук, скорее всего, войдет в ее состав. По крайней мере, мы так думаем. Она же эксперт. И член Венецианской комиссии. Два в одном. Мы пораспрашивали ее о вариантах развития событий.

– Марина Ивановна, нужна ли Украине Национальная конституционная ассамблея? И какой она будет?

Абсолютно очевидно, что существует необходимость усовершенствования Основного закона. Об этом говорят политики, политологи и специалисты в области конституционного права. И, в конце концов, хочется верить, что Украина – европейское государство, которое развивается в направлении демократических ценностей.

Мне кажется, чтобы ответить на вопрос, какой будет эта Ассамблея, необходимо учитывать следующие факторы. Первый: целеполагание. Другими словами, что нам нужно получить в результате: новую Конституцию, новую редакцию Основного закона или просто модернизировать некоторые существующие положения Конституции? Второй: какой будет общественно политическая ситуация в стране?

Президент, судя по его заявлениям, рассматривает Ассамблею как совещательный орган. Он подчеркивает, что власть не будет навязывать обществу свое видение конституционного будущего страны. При спокойном, эволюционном развитии событий, а также с учетом существующей процедуры внесения изменений в Основной закон действительно можно рассматривать Ассамблею как совещательный орган, который будет работать над соответствующим проектом. Однако если ситуация усложнится, то, скорее всего, речь может идти об органе, который будет принимать новую Конституцию. Более того, скажу, что подобные настроения также существуют.

– Но ведь в таком случае придется формировать принципы создания Ассамблеи!

Безусловно. В законе необходимо будет прописать четкую процедуру избрания представителей в Ассамблею, определить уровень и нормы представительства. Надо будет также урегулировать и форму работы данной структуры. В парламенте уже был соответствующий проект. Но, на мой взгляд, подобный вариант развития событий пока маловероятен.

– Европейский Союз признал Конституцию образца 1996 года одной из самых лучших и сбалансированных в Европе. Назовите хотя бы три причины, по которым ее следует менять.

Три причины я вам, конечно же, назову, однако давайте сначала развеем один миф, связанный с оценкой Конституции 1996 года европейскими экспертами. Прежде всего, необходимо иметь в виду, что конституционный процесс проходил в Украине в чрезвычайно сложных условиях. Мы стали чуть ли не последней страной на постсоветском пространстве, которая приняла новый Основной закон. Учитывая данное обстоятельство, Совет Европы, Венецианская комиссия приветствовали сам факт благополучного завершения конституционного процесса, причем традиционным парламентским путем. И это привело к возникновению мифа о Конституции 1996 года как об одной из лучших в Европе. По этому поводу было соответствующее обращение Парламентской ассамблеи Совета Европа к Венецианской комиссии: действительно ли была дана такая оценка в свое время? Ответ был дан 17 декабря 2010 года, и его суть сводится к следующему. Да, действительно Конституция 1996 года была документом своего времени и выглядела сбалансированной. Однако практика ее применения свидетельствует о том, что возник целый ряд серьезных проблем, о которых Венецианская комиссия предупреждала еще до и сразу после принятия Конституции в 1996 году. Таким образом, была необходимость продолжения конституционного процесса. Сегодня не девяностые годы прошлого века. Ситуация изменилась.

Если же говорить о трех причинах, по которым необходимо менять Основной закон, то я бы назвала следующие.

Во-первых, с точки зрения глобальных, цивилизационных процессов, Украина не должна быть объектом внешнего влияния. Из страны практически «третьего мира» с повышенными рисками она должна перейти в категорию регионального лидера, конкурирующего субъекта, интегрированного в мировое политико-экономическое пространство. Поэтому на повестке дня стоит вопрос модернизации в правовой, социальной и экономической сферах. Это достаточно серьезный вызов, который стоит перед украинским государством.

Во-вторых, не решен вопрос легитимизации власти. Об этом сегодня предпочитают не говорить, однако после «исторического» решения Конституционного суда проблема легитимности самого Основного закона в редакции 1996 года, а также властных институтов создана. Удалось лишь снизить ее остроту, однако она никуда не делась. Венецианская комиссия не дает правовой оценки вердикта КС (решение окончательное и обжалованию не подлежит), однако рассматривает возникшую ситуацию как достаточно сложную и нетрадиционную с точки зрения практики европейского конституционализма.

Если ситуация в стране станет менее стабильной, то эту проблему сразу же начнет «раскручивать» оппозиция. И власть должна учитывать данное обстоятельство. Я думаю, оппозиция сегодня пока не вытаскивает все свои козыри.

И, в-третьих: существуют достаточно серьезные проблемы, связанные с обеспечением эффективной и сбалансированной работы системы сдержек и противовесов между институтами власти. Плюс ко всему необходимо провести настоящую судебно-правовую реформу на основе европейских подходов, которая также непосредственно связана с внесением изменений в Основной закон. Есть необходимость совершенствования и институтов регионального и местного самоуправления и т.д.

Все это дает мне основания говорить о том, что процесс усовершенствования Конституции имеет абсолютно объективный характер.

– Как лучше всего «легализировать» наработки Ассамблеи: на референдуме или с помощью Верховной Рады?

Я не случайно подчеркивала, что все будет зависеть от развития ситуации в стране. Если стабилизация продолжится, то, безусловно, наилучший вариант – это принятие конституционных изменений парламентом. Другой вопрос – каким составом парламента. Венецианская комиссия занимает достаточно однозначную позицию. Она заключается в том, что процесс внесения конституционных изменений должен проходить в соответствии с установленным Основным законом порядком. Это не специальная рекомендация для Украины, а общеевропейский подход.

– Какая форма правления, на ваш взгляд, является оптимальной для Украины: президентско-парламентская или парламентско-президентская? И какая форма государственного устройства является наиболее адекватной: унитарная или федеративная?

Начну отвечать со второго вопроса. Для меня совершенно очевидно, что Украина так настрадалась в ходе исторического развития, что сегодня нет никакого смысла начинать дискуссию о федерации или о создании самостоятельных политических автономий. Что же касается первого вопроса, то, на мой взгляд, если не будет надлежащей политической культуры в обществе, если не удастся создать реальные механизмы ответственности власти, то какую форму правления ни вводи, результат будет один и тот же.

Наши эксперты исходят из того, что есть западные конституционные модели, на которые следует равняться. Но сегодня нет ни одной европейской страны, о которой можно сказать, что в ней реализована президентская или парламентская форма правления. Везде наблюдается определенное смешение этих форм, что дает возможность, с одной стороны, эффективно работать власти, с другой – избегать злоупотребления ею с помощью механизма сдержек и противовесов.

У нас же сегодня наблюдается явный перекос в сторону усиления полномочий института президентства. На самом деле сильная президентская власть в определенный промежуток времени может обеспечить стабильное и эффективное управление. Однако это ограниченный во времени ресурс. Эксперты, которые серьезно изучают опыт развития постсоветских стран, склоняются к мнению, что необходимо двигаться в сторону расширения парламентаризма. Все-таки именно эта форма правления способствует развитию демократического общества, свободной конкурентной экономики, обеспечивает балансы во власти. Для меня очевидно, что наше будущее – это смешанная, парламентско-президентская республика. Возможно, это дело будущего, а в определенный период времени необходимо выбрать из двух зол наименьшее. Если рассматривать усиление президентских полномочий только как средство обеспечения неких корпоративных интересов, то это неприемлемо. Доминирование президента обосновано, если есть необходимость создать единый центр для проведения справедливых социальных, экономических реформ, модернизации производства. Но я говорю об определенном, ограниченном периоде времени, о неком согласии элит по этому вопросу.

– Как вы считаете, необходимо ли сокращать количество депутатов, формировать двухпалатный парламент и ограничивать депутатский иммунитет? В 2000 году абсолютное большинство избирателей поддержало данные инициативы.

Начну с того, что сегодня у нас наблюдается серьезный парламентский кризис. Верховную Раду вряд ли можно рассматривать в качестве представителя народа, своих избирателей и инициатора в законодательном процессе. Она – простой исполнитель. Совершенно очевидно, что с этим надо что-то делать. Необходима эффективная система сдержек и противовесов, когда достаточно сильному, избираемому напрямую президенту соответствует сильный парламент, влияющий на формирование состава правительства, обладающий серьезными контролирующими полномочиями и надлежащим образом реализующий свою основную функцию – законодательную.

Что же касается двухпалатного парламента, то в Европе единого рецепта нет. Понятно, что двухпалатный парламент имеет целый ряд преимуществ – усиливается роль регионов, бурные дебаты в нижней палате сдерживаются за счет существования более консервативной верхней палаты. Но также есть и недостатки. Усложняется законодательная процедура, которая к тому же занимает больше времени. Возникает проблема двойного вето: не только президентского, но и верхней палаты. Лично у меня нет уверенности в том, что Украине нужен двухпалатный парламент.

А сокращение численности депутатского корпуса – это интересная идея. И народ ее поддерживает. Если снизить расходы на содержание Верховной Рады за счет сокращения или отмены депутатских льгот, то можно обойтись и без сокращения численности парламентариев. Если же все останется по-прежнему, то подобная необходимость есть. А иммунитет надо ограничивать. В этом никакого сомнения нет. Будет ли это все реализовано в ближайшее время? Вы же понимаете, что решения референдума 2000 года вообще утратили свое юридическое значение, поскольку они не были реализованы Верховной Радой. Да и с той поры прошло десять лет.

– С помощью какой электоральной системы следует избирать парламент: мажоритарной, пропорциональной или смешанной?

Внесение изменений в избирательную систему приобрело в Украине некий деформированный вид. Она (система) менялась чуть ли не под каждую кампанию. И если в период становления государственности это было оправдано, поскольку происходило нарабатывание элементов политсистемы, строилась система парламентаризма, то сегодня есть необходимость говорить о стабилизации законодательства. Безусловно, выборы в Верховную Раду по открытым партийным спискам – это наше будущее. Должна быть реальная конкуренция внутри политических партий, не искусственные праймериз, которые являлись, к примеру, элементом предвыборной агитации во время местных выборов. Я, кстати, убеждена в том, что местные выборы должны проходить исключительно на основе мажоритарной системы. Для чего нужно инспирировать многопартийность, когда для решения региональных проблем необходимо большинство людей, которые знают и умеют решать местные проблемы?

Еще раз подчеркну: в будущем мы придем к избранию Верховной Рады на основе открытых партийных списков. Что касается следующих парламентских выборов, то, скажем так, есть политическая воля на реализацию смешанной, мажоритарно-пропорциональной системы или даже чисто мажоритарной системы. И оппозиция в парламенте эту волю не в силах сломить. В этом случае я бы делала основной акцент на открытости, конкурентности и траспарентности избирательных процедур. На качестве списков избирателей, порядке формирования избирательных комиссий, обеспечении равных возможностей для кандидатов. Вот это главное поле битвы.

Фотографии Ольги Якимович

Беседовали Владимир Скачко, Александр Юрчук, «Киевский телеграф», 02 лютого 2011 р.

//telegrafua.com/country/11706/

Конституційна Асамблея — шанс модернізувати країну, або Методологія демократії «без прикметників»

Президент Віктор Янукович ініціював створення Національної конституційної асамблеї з метою, як було зазначено, удосконалення базових положень Основного Закону відповідно до реалій сучасного світу. 

Правильна постановка питання полягає в тому, що народові і державі потрібен справжній демократичний рух уперед, без потрясінь, спекуляцій та руйнівних політичних експериментів.

Заява глави держави, очевидно, має не тільки дати старт оновленню конституційного дизайну, а й відкрити перспективу для здійснення повномасштабної модернізації країни.

Не менш важливе у цьому сенсі питання ціни суспільних перетворень. Чи зможе влада, визначаючи цілі та засоби політико-правових і соціально-економічних реформ, піднятися над своїми вузькокорпоративними інтересами? Чи зможе усвідомити, що концентрація повноважень, адміністративний тиск, «політична доцільність» — ресурс обмеженого часу?

Від розуміння цих аспектів залежатиме головне питання — вибору моделі конституційної реформи та інструментів модернізації, визначення ризиків і шляхів їх подолання

Порядок денний: від подолання дефіциту легітимності до модернізації країни

Україна потребує модернізації всієї країни. Фрагментарні, сегментні реформи позитивного результату не дають. Приклади так званої судової реформи чи реформи податкової системи підтверджують це.

Відтак, країні сьогодні потрібна систематизація реформ: від економіки, фінансів, соціальної політики — до політичної системи, внутрішньої і зовнішньої безпеки.

Єдиним чинником, що за своєю природою здатен сьогодні стати матрицею реформування всієї країни, є лише конституційно-правова модернізація.

Вона розглядається нами як процес приведення права України, і передовсім Конституції, у відповідність до сучасних потреб суспільства та держави, національної правової традиції, критеріїв і стандартів європейського конституціоналізму, європейського права.

Центральною позицією конституційно-правової модернізації є формування справжнього народовладдя, подолання відчуження влади і суспільства.

Хоч би як пафосно чи абстрактно це звучало, але саме ця проблема пов’язана з визнанням людини, її прав і свобод основною цінністю, з легітимністю існування владних інститутів. В Україні упродовж 20 років незалежності закладено основи державності, впроваджено демократичні інститути і процедури. Попри це, наша демократія значною мірою має нерозвинений, фасадний, а тепер — ще й імітаційний характер.

Зрештою, правовою квінтесенцією відриву влади від суспільства стала заміна політичної системи країни за рішенням суду через шість років після прийняття Конституції України у відповідній редакції.

Загальновідомо, що зміни до Основного Закону вносилися у 2004 році з процедурними порушеннями Конституції. Проте, з погляду теорії і практики конституціоналізму, рішення Конституційного суду — безпрецедентне. КС, який зобов’язаний діяти в межах Конституції і не може стояти над нею, поставивши себе вище конституційного законодавця, ще більше вийшов за межі демократичної легітимності. Він дестабілізував засади конституційного ладу, підірвав основний інституційний зв’язок між народом (як джерелом влади в Україні) та парламентом, президентом України (як конституційними суб’єктами конституційного процесу в державі). Власноруч звівши нанівець свій авторитет, Конституційний суд навряд чи сьогодні й сам може реально виконувати свої функції «захисника» Конституції та попереднього конституційного контролю.

Нагадаю, що 17 грудня 2010 року Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) дала чітку оцінку конституційній ситуації в Україні: «…рішення Конституційного суду порушує питання про легітимність дій у минулому, оскільки інститути України працювали протягом декількох років на основі конституційних норм, пізніше визнаних неконституційними. Це також порушує питання легітимності щодо діючих інститутів, оскільки і президент, і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними».

Саме тому Венеціанська комісія вкотре настійно рекомендує провести в Україні справжню і всеосяжну конституційну реформу. Комісія підкреслила необхідність забезпечення легітимності конституційної реформи в Україні.

Повернення до Конституції 1996 року, як ніколи (може, цього ще не всі розуміють, у тому числі й на Банковій), актуалізує питання легітимації влади. Жорсткий, однак виключно правовий характер рекомендацій Венеціанської комісії щодо конституційної ситуації в Україні підтверджує це. Більше того, потуги окремих вітчизняних «маститих» юристів кулуарно «вплинути» на рішення комісії тільки систематизували і зробили його текст «точнішим». Як член Венеціанської комісії я дуже стурбована цим, бо вкрай негативна оцінка конституційної ситуації в Україні стосується практично всієї держави. А це вже не жарти.

Демократична чи авторитарна модернізація?

Після рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року виникла нова політико-правова реальність, що передбачає зосередження конституційних політичних, економічних, адміністративних повноважень в руках президента України.

Концентрація владних повноважень в одному центрі може забезпечити керованість системи й підвищити її ефективність. В історії є чимало прикладів, коли держави з сильною виконавчою владою та розширеними повноваженнями президента домагалися значних економічних і політичних успіхів. Можна згадати Сінгапур періоду правління Лі Кван Ю або ряд країн Латинської Америки, Південно-Східної Азії, де президенти забезпечили економічне зростання і підвищення якості життя широких верств населення. Досвід США часів Франкліна Рузвельта і його «Нового курсу» також ґрунтувався на сильному президентському правлінні.

Отже, попри всю неоднозначність способу зміни політичної системи з позицій європейського конституціоналізму, такий формат усе ж таки може бути сприйнятий (легітимізований) українським суспільством і міжнародною спільнотою, але тільки за умов, якщо:

по-перше, подальші конституційні зміни матимуть характер комплексного, системного, продуманого у часі процесу, який передбачатиме глибоку сутнісну модернізацію Конституції України, і на її основі — всієї правової системи держави;

по-друге, надалі буде забезпечено обов’язкове дотримання конституційного порядку проведення конституційно-правової модернізації. Конституцію, як писав Йон Елстер, має бути піднято вище «звичайної політики». Відправний пункт тут — це те, що конституція є «способом самообмеження, створеного державою, щоб захистити себе від її передбачуваної тенденції приймати непрозорі рішення». Наріжним каменем конституційного права є конституція як єдиний акт, котрий повинен мати стабільність, що сприяє зміцненню авторитету держави і відносній сталості конституційного ладу;

по-третє, влада розглядатиме процес конституційно-правової модернізації як укладення суспільно-правового договору, що потребує не кулуарного підходу, а вільної і відкритої атмосфери. Зрештою, новітній конституційний процес не може бути зведений до формату «октроювання» (монаршого дарування) конституції своєму народові. Усвідомлюючи свою політичну відповідальність, і влада, і опозиція не мають використовувати конституційну реформу як полігон для боротьби, а зобов’язані працювати конструктивно. Громадськість повинна мати вдосталь часу для розгляду, аналізу, формування пропозицій, а головне — для того, щоб впливати на перебіг, зміст, суть пропонованих змін. «Гравцями» на цьому полі мають виступити не лише політичні партії, тим більше не лише ті, які нині представлені в парламенті. Спектр учасників повинен бути набагато ширший. Діюча Верховна Рада вже не репрезентує основних суспільних настроїв. Кого представляють нинішні «тушки» в парламенті, які забезпечують більшість? І саме тому до цього процесу неодмінно мають бути залучені і непарламентські політичні сили, насамперед ті, чиї представники здобули підтримку на президентських, місцевих виборах (адже за кожною з них стоїть вагомий суспільний інтерес, з яким слід рахуватися), і громадські організації. Особлива роль має відводитися науково-експертному співтовариству;

по-четверте, влада забезпечить суспільну довіру до реформ. Наприклад, не можуть дерегуляція і зниження бюджетних витрат супроводжуватися збільшенням коштів на закупівлю меблів та елітного автотранспорту для VIP-чиновників, а боротьба з корупцією — скидатися на вибіркове застосування «букви закону» до політичних опонентів. Люди здатні відрізняти справжні реформи від їх імітації, бо результат того й іншого відчувають на собі.

Досвід останніх років засвідчив, що демократія — це не подвижництво лідера, декларації, майдани та гасла, а система інститутів і управлінських практик.

Якщо немає вільних виборів, рівної участі, реальної конкуренції, свободи об’єднань, вільної інформації, свободи слова, підзвітності влади всіх рівнів, механізмів стримувань і противаг — то немає сенсу говорити про демократію, хоч би які прикметники — суверенна, демократія по-українському тощо — використовувалися в цьому контексті.

Варто взяти до уваги позицію секретаря Венеціанської комісії Томаса Маркерта: «У молодої демократії, такої як українська, досить проблематичною є концентрація влади в руках однієї особи. Тут Україна суттєво відрізняється, до прикладу, від Франції — «старої» президентської демократії. Досвід показує, що в Україні були серйозні зловживання владою. Це дає привід для занепокоєння». У зв’язку з цим у Висновку Венеціанської комісії наголошується, що зміни в закон про Кабінет міністрів уже демонструють тенденцію до концентрації в руках президента повноважень, яких він не має навіть за Конституцією 1996 року.

Водночас заява президента Віктора Януковича про створення Конституційної асамблеї свідчить, що на Банковій, очевидно, бачать ризики авторитарної модернізації. Отже, рішення Конституційного суду від 30 вересня минулого року поставило не крапку, а двокрапку, що неминуче має відкрити нову сторінку в конституційному процесі України.

Якою повинна бути Конституційна асамблея?

У світовій практиці конституційної інженерії є кілька форматів застосування цього інституту.

1. Формат спеціально обраного народом органу, який розробляє й ухвалює нову конституцію держави (установчі збори). Варіантів цього формату дуже багато. Так писалися й ухвалювалися конституції США (в 1787 році — Конвентом) і Франції (в 1791 році — Генеральними штатами). У новітній історії установчі збори ухвалювали конституції Італії (1947 р.), Індії (1950 р.), Тунісу (1956 р.), Болівії (1967 р.), Бангладеш (1972 р.), Намібії (1990 р.), Болгарії (1991 р.) та ін. Як правило, установчі збори — це однопалатний (тільки в Бразилії він був двопалатним) орган, який обирався й нерідко розпускався відразу після прийняття конституції, поступаючись місцем обраному на основі нового основного закону парламенту.

2. Комбінований формат. Є приклади, коли самі установчі збори ставали парламентом чи парламент перейменовувався на певний час у конституційну асамблею (у Шрі-Ланці 1972 р., Папуа—Новій Гвінеї 1975 р., Пакистані 1973 р., Таїланді 1974 р., Греції 1975 р., Танзанії 1977 р., Нідерландах 1983 р., Бразилії 1988 р., Замбії 1992 р.). При цьому іноді конституційна асамблея як обиралася прямим голосування громадян, так і формувалася виконавчою владою. У деяких країнах установчі збори складалися з кількох частин: парламенту і вибраних членів асамблеї (Народний консультативний конгрес в Індонезії в 1945 р., Лойя-джирга (Велика Рада – ред.) в Афганістані в 1987 р., Великий народний хурал у Монголії в 1992 р.).

У новітній історії України також є приклади спроб застосувати установчі збори для прийняття нової редакції Основного Закону. 2008 року до парламенту навіть було внесено проект закону про процедуру підготовки нової редакції Конституції України через скликання Конституційної асамблеї України, сформованої шляхом прямих виборів із використанням комбінованої виборчої системи. Однак цей законопроект не був розглянутий парламентом навіть у першому читанні і повернутий суб’єкту законодавчої ініціативи у червні минулого року.

3. Крім органу з імперативними повноваженнями щодо ухвалення Конституції,Конституційна асамблея може розглядатись як дорадчий або представницький орган, який лише розробляє текст конституції чи зміни до неї. Сам же акт прийняття документа перебуває в компетенції парламенту або виноситься на референдум. Так, конституція IV Республіки Франції 1946 року була розроблена установчими зборами й схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

На особливу увагу заслуговує досвід Конституційної асамблеї в ПАР. Процес підготовки конституції в Південній Африці розпочався з падінням режиму апартеїду в ПАР (наприкінці 1980-х років). Дві провідні політичні сили — опозиційний Африканський національний конгрес (АНК) і правляча Національна партія (НП) — виступили ініціаторами процесу переговорів. При цьому діалог відбувався в рамках офіційно створених багатопартійних дискусійних майданчиків, які дозволяли і невеликим політичним групам висловлювати свої погляди та брати участь у підготовці угод. Було скликано багатопартійну конференцію «Конвенція за демократичну Південну Африку» (CODESA), а по закритті цього форуму розпочався процес «Багатосторонні переговори» (MPNP), у якому брали участь усі політичні групи ПАР.

Було вирішено, що для забезпечення загального суспільного охоплення конституція має стати продуктом зусиль усього суспільства, представленого трьома основними категоріями: 1) політичні партії, представлені в асамблеї; 2) партії, котрі не увійшли до Конституційної асамблеї, та організації громадянського суспільства; 3) окремі громадяни. Прозорості сприяло те, що всі засідання Конституційної асамблеї і її структур були відкриті для публіки, а всі матеріали, включно з протоколами, доповідями та пропозиціями, можна було прочитати в Інтернеті. Крім того, нова конституція була написана так, щоб її могли розуміти прості люди, і перекладена одинадцятьма основними мовами ПАР, а вивчення її стало предметом масової загальнонаціональної просвітницької програми. Остаточний текст конституції ПАР ухвалив парламент країни 8 травня 1996 року, а 11 жовтня 1996 року Конституційна асамблея внесла основні доповнення.

На думку одного з авторів південноафриканського основного закону, Сіріла Рамафоза, механізм Конституційної асамблеї і «Багатосторонніх переговорів» дозволив сформувати в людей стійке відчуття причетності до вироблення свого основного закону, більшість представників населення мала можливість зробити свій внесок у створення конституції ПАР.

Україна, безперечно, має свій досвід конституційного будівництва. Наша країна пройшла декілька етапів конституційного конструювання. Застосовувався і формат дорадчого органу для вироблення тексту конституційних змін. У 2008 році президент Віктор Ющенко створив Національну конституційну раду. Проте мушу визнати, що в умовах відсутності належної правової культури та політичної відповідальності політичний егоїзм тогочасної влади й опозиції, з одного боку, а з іншого — недостатня політична воля і наполегливість президента не дали реалізуватися ідеї конституційної реформи. Був запропонований консенсусний формат напрацювання пропозицій щодо вдосконалення Основного Закону. Попри нереалізованість конституційного проекту, Венеціанська комісія у 2009 році відзначила, що конституційна реформа рухається у правильному напрямку.

З позицій власного досвіду, можу сказати, що в нинішнього президента України на початку його каденції є сприятливі умови для запуску конституційної модернізації, він демонструє необхідну для цього політичну волю. Тому ідея створення Конституційної асамблеї заслуговує всебічного обговорення і підтримки.

Викликає занепокоєння інше.

Останнім часом влада вдалася до низки кроків у правовій сфері, що їх у комплексі вже негативно оцінили міжнародні експерти. Тому не треба більше імітацій реформ.

З боку скидається, що на сьогодні у влади не сформоване цілісне бачення шляхів подальшого конституційного реформування. Періодично у промовах президента України йдеться про референдум, про парламентську процедуру... Нещодавно створено Комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (експерти вже зазначали, що комісія виявилася не репрезентативною у плані представництва вітчизняних наукових юридичних шкіл, незалежних експертів-конституціоналістів). Однак під час її першого засідання президент озвучує ідею створення Національної конституційної асамблеї! Створено також окрему робочу групу з питань удосконалення законодавства про вибори. Все це свідчить або про конкурентну боротьбу всередині президентської команди, або про відсутність стратегічного бачення і, відповідно, підготовлених кадрів, відтак, як наслідок, — відсутність єдиної, позитивної лінії поведінки у сфері конституційних відносин.

Головна й необхідна умова для досягнення поставленої мети — скоригованість складових конституційного процесу та їх узгодженість із процесом проведення економічних і соціальних реформ. Така робота однозначно має проводитися узгоджено, а отже — мати єдиний, неконфліктний центр генерування рішень.

У зв’язку з цим доцільним буде поступовий розвиток конституційно-правової модернізації. У нинішніх умовах доцільно забезпечити вдосконалення (зміни) окремих положень (розділів) Основного Закону держави з подальшим їх розвитком шляхом прийняття відповідних конституційних законів, інших актів законодавства України, підзаконних нормативно-правових актів та, безумовно, якісне запровадження прийнятих новел на практиці.

Першим кроком конституційно-правової реформи повинна стати модернізація інституту виборів, адже виборча система є модулятором майбутньої політичної системи.

Не можна відкладати і проведення справжньої судово-правової реформи, покликаної забезпечувати захист прав та свобод людини і громадянина.

Предметом конституційної модернізації мають також стати місцеве самоврядування, територіальна організація, адміністративна реформа.

Зверну увагу на те, що йдеться не лише про суто нормотворчий процес а про реалізацію цілого комплексу заходів правового, організаційного, фінансового тощо характеру.

Проведення конституційно-правової модернізації передбачає планування цієї роботи, підготовку концепції з визначенням методології, основного інструментарію, постановку завдань і цілей, визначення пріоритетів та прогнозування результатів.

Надзвичайно важливо, щоб послідовність, наступність влади, принаймні у стратегічно важливих речах, була забезпечена.

Марина Ставнійчук «Дзеркало тижня. Україна» №2, 21 січня 2011

//dt.ua/POLITICS/konstitutsiyna_asambleya__shans_modernizuvati_krayinu,__abo_metodologiya_demokratiyi_bez_prikmetniki-73745.html

//caricatura.ru