понеділок, 19 грудня 2011 р.

Висновок щодо проекту закону Про засади державної мовної політики. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) 2011








//docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:JzmYi7QlivgJ:portal.rada.gov.ua/rada/document/297162/Strasb.pdf+&hl=ru&gl=ua&pid=bl&srcid=ADGEESi6CSmHrUp9Gc_W8nenRh1fJg5slwlqx3xagxbPctO40WJzljoob-k50uon-IyfFp4qe1_UzY9GR6Rx3Xg4-dVH2tMNMP22THxLxf2EUVHSkCmPGmaJyxNznJygY-7eLot9hHSf&sig=AHIEtbQmaT2a_VE3mZwUxFD4wnV3qMPVMg
//www.venice.coe.int/docs/2011/CDL-AD(2011)047-e.pdf
19 грудня 2012 р.

_____________________________
Проект Закону Про засади державної мовної політики
Номер, дата реєстрації: 9073 від 26.08.2011
Сесія реєстрації: 9 сесія VI скликання
Включено до порядку денного: 4344-VI від 07.02.2012

Ініціатор(и) законопроекту:
Ківалов С.В. VI скликання
Колесніченко В.В. VI скликання

Текст законопроекту та супровідні документи (DOC):

Авторський колектив 25.08.2011
Колесніченко В.В. – Народний депутат України;
Ківалов С.В. – Народний депутат України;
Монастирський А. І. – Генеральний директор Всеукраїнської благодійної організації «Єврейський фонд України», Всеукраїнська громадська організація «Єврейський форум України»;
Товт М. М. - Почесний голова Демократичної спілки угорців України, народний депутат України ІІ скликання;
Божеску А. - відповідальний секретар Міжрегіонального Об’єднання «Румунська Спільнота України»;
Бортнік Р.О. – голова Всеукраїнської громадської організації «Правозахисна організація «Спільна Мета».


Проходження законопроекту:
Останній стан: Готується на підпис
Останній етап проходження: Закон прийнято (03.07.2012)

//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=41018
//uk.wikipedia.org/wiki/Проект_Закону_«Про_засади_державної_мовної_політики»

05.07.2012 Правовий висновок Центру політико-правових реформ щодо закону Про засади державної мовної політики 
23.09.2011 Координаційна рада з питань захисту української мови. Висновок щодо законопроекту Про засади державної мовної політики
30.03.2011 Висновок щодо проекту закону Про мови в Україні. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія)

вівторок, 13 грудня 2011 р.

Ініціативна група «Першого грудня»: Домогтися встановлення нових «правил гри» в державі можна лише шляхом послідовної громадської взаємодії та суспільного консенсусу




Звернення 
традиційних Українських Церков
до вірних та до всіх людей доброї волі


Сказав Господь: 
«Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, 
а все це додасться вам» (Мт. 6, 33)

Дорогі у Христі брати і сестри!

Двадцять років тому наш народ підтвердив свій вибір — жити у самостійній, незалежній державі. Перед нами відкрилися великі можливості, а разом з тим з’явилася і велика надія, що нарешті, після століть поневолення і розділень, наша держава духовно й матеріально розквітне.

Відтоді минуло два десятиліття, позначених і здобутками, які маємо цінувати, і гіркими розчаруваннями, через які, однак, не слід впадати у відчай.

Всім зрозуміло, що українське суспільство не може зупинятися на досягнутому. Тим більше, що виросло нове покоління українців, не обтяжених вадами радянського минулого. Хочеться, щоби вони жили краще та свої перші кроки у самостійному житті робили в суспільстві з правдивими й міцними підвалинами.

Нині є принагідний час, аби спитати власне сумління та один одного — в чому причина наших тривалих негараздів та як налагодити гідне життя суспільства?

Бог дав нашому народу все необхідне — родючі землі, бажання і вміння працювати, мирну вдачу, державну незалежність та багато іншого. Найголовніше ж — Бог дарував кожній людині особисту свободу, здатності розуму й віри, щоб ми могли пізнавати Його благу волю, любити і творити добро.

Але чи використовуємо ми ці Божі дари як належить?

Людина — насамперед духовна істота. Її зовнішні успіхи чи поразки є наслідком доброго чи хибного духовного життя. Це є справедливим і для всього суспільства. Тому не будемо шукати винних ззовні — головна причина негараздів прихована в нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство.

За десятиліття панування безбожництва серед багатьох укорінилася думка, що перше місце у житті належить матеріальним речам. Для таких людей багатство і можливості, які воно дає, стали ідеалом і сенсом життя. Але матеріальне багатство при духовній убогості завжди породжує в людині гедонізм (гонитву за насолодами) та егоїзм (самолюбство), які призводять до корупції, тобто руйнування, у всіх сферах життя — державній, політичній, суспільній та особистій.

З року в рік багато хто переконує народ, що подолати негаразди та досягти справжнього загального блага можна лише тоді, коли успішно працюватиме економічна структура держави. Але першоджерело суспільних негараздів — не матеріальна, а духовна убогість! Тому справді подолати різного роду кризи ми зможемо лише шляхом зміни суспільних і особистих пріоритетів, коли на перше місце стане не тимчасове, матеріальне, а вічне, духовне — те, що залишається цінним навіть після смерті.

Згадаймо слова Євангелія: «Глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12, 15). Без духовного фундаменту будь-які реформи та зміни залишаться безплідним замкненим колом, у якому суспільство блукає вже не один рік. Здорову ж державну спільноту зможемо побудувати лише на основі традиційних для нашого народу духовних засад, утвердження яких зміцнить і матеріальний добробут — але аж ніяк не навпаки!

Такими засадами є:

1. Поставити на перше місце в житті Бога і Його правду: «Кращий для мене Закон уст Твоїх, ніж тисячі золота й срібла» (Пс. 119, 72).

2. Пам’ятати, що кожна людина є образ Божий, Господнє творіння і Його улюблена дитина: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові…» (Рим. 8, 16—17).

3. Те, що шануємо і цінуємо в собі та для себе, переносити на всіх інших людей, — таких же Божих дітей, як і ми: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6, 31).

Дорогі у Христі брати і сестри!

Ми закликаємо всіх людей доброї волі — незалежно від релігійної, національної, політичної приналежності — засвідчити соборність, розкрити духовний потенціал, даний Богом нашому народу, та утвердити в суспільстві принципи любові, справедливості й взаємодопомоги. Єднання суспільства навколо цих духовних ідеалів, громадська самоорганізація та взаємна підтримка — найкращий захист в умовах політичних та економічних криз.

Особливо ж ми звертаємо свій заклик до тих, хто має авторитет і повагу людей, мудрість та життєвий досвід: об’єднаймо свої зусилля для служіння українському народу! Разом ми зможемо сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя.

Переконані, що лише у вільному діалозі нам може відкритися живе мислення, яке спонукатиме кожного до особистої відповідальності за ближнього, за свою громаду та свою країну — мислення, сповнене правди, здатне звершити духовне оновлення суспільного життя.

Того, хто прагне досягнути кращого, попереду чекає велика праця, духовний подвиг. Ми віримо, що Дух любові й мудрості в людських серцях переможе оману й неправду. Ми також закликаємо молитися про кожного, хто береться за добру справу духовного оновлення.

І нехай Всемогутній Господь, у Трійці Святій Єдиний, благословляє й допомагає нам усім чинити свій особистий подвиг на цьому шляху!

Звернення опрацьоване представниками Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви і оприлюднене у присутності Глав і представників цих Церков на зустрічі 

1 грудня 2011 року




Декларація

Ми, учасники зустрічі з Главами 
та представниками Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви 1 грудня 2011 року, солідаризуємося з думками, викладеними у Зверненні згаданих Церков до українського народу з приводу нинішньої суспільної ситуації в Україні та об’єднуємо зусилля задля духовного відродження українського суспільства.

До 20-ї річниці державної незалежності суспільство підійшло у вкрай драматичному стані морального і соціального занепаду та втрати життєвих орієнтирів. Хибно зрозуміле матеріалістичне мислення взяло гору над пріоритетом етичних і духовних цінностей. Взаємне поборювання й жадоба нагромадження стали масовими нормами соціальної поведінки. Все це спричинило серйозні суспільні деформації: моральні чесноти асоціюються з життєвим програшем, правосуддя щораз більше ототожнюється з корупцією та правом сили, зросла криміналізація суспільства, поглибився розрив між бідними та багатими. Це призвело до атомізації суспільства, викривило міжлюдські стосунки, а також породило відчуження між політичною владою та народом і недовіру до держави загалом.

Відродження потребують усі пласти українського суспільства. Ми переконані, що всі виразки нашого суспільства є лише проекціями головної проблеми — замулення нашого духу. Майбутнє України вимагає піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю.

Нашою метою є становлення вільного народу України, об’єднаного спільними духовними вартостями, здатного творити моральну політику, справедливу економіку та соціальне благо.

Ми не єдині у своєму прагненні сприяти оздоровленню українського суспільства. У кожному українському місті чи селі є чимало людей, які чинять тихий опір руйнівним тенденціям. Їхня слабкість — в їхній розрізненості, у тому, що вони не подали одне одному руки.

Ми об’єдналися самі й закликаємо об’єднуватись інших довкола таких принципів:

1. Примат свободи та людської гідності. Людина є вільною особистістю, а не придатком державної машини і фінансового капіталу.

2. Верховенство права та справедливий суд. Рівність перед правосуддям — замість вибіркового застосування закону, що заперечує сам принцип правосуддя та перетворює його на інструмент авторитарної примхи.

3. Доброчинство та взаємодопомога в суспільстві — замість патерналістських і авторитарних тенденцій державної політики; солідарність із людьми в потребі.

4. Партнерство та кооперація у сфері національного господарства — замість олігархічного монополізму, чесна конкуренція — замість хижацького взаємознищення і споживацького світосприйняття.

5. Взаємна відповідальність влади й суспільства за вибір належних і пропорційних засобів для захисту своїх інтересів. Добрі суспільні справи робляться лише добрими способами.

6. Спроможність до самоорганізації у вирішенні та обстоюванні соціально-політичних питань — замість політичного маніпулювання або схильності до зневіри.

7. Особиста посвята і жертовність, особливо політиків, заради суспільного блага — замість спекулятивної політики роз’єднань та ворожнечі. Будь-які суспільні зміни вимагають посилення політичної моралі та культури, особистого прикладу.

Домогтися встановлення нових «правил гри» в державі можна лише шляхом послідовної громадської взаємодії та суспільного консенсусу. Щоб забезпечити і те, і те в суспільстві, потрібно:
  • відновити чесну, фахову та продуктивну розмову навколо життєво важливих його проблем, давши волю творчій ініціативі людей;
  • гарантувати в цій дискусії право голосу всіх сегментів суспільного життя, незалежно від регіональних, ідеологічних чи будь-яких інших відмінностей;
  • сформувати критичну масу громадян, які здатні жити у свободі та правді, брати відповідальність за свої вчинки й утверджувати моральну політику та спільне благо.

Ми почали діалог. Закликаємо всіх громадян об’єднатися навколо відповідальності за майбутнє своєї країни. Ми започатковуємо Національний круглий стіл, який має стати новим суспільним інститутом вираження суверенної волі громадянського суспільства. Запрошуємо всіх людей доброї волі долучитися до підготовки і проведення цього заходу, організовуючи подібні форуми на місцевому рівні та обговорюючи найнагальніші національні пріоритети сьогодення.

Україна нашої мрії досі не постала тому, що ми очікували її в подарунок. Натомість такого роду мрії стають реальністю лише з великої віри й поту нашого чола.

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський

13 грудня 2011 року

//1-12.org.ua/zvernennya
//1-12.org.ua/deklaratsiya
//vgazeti.net/translyaciya-nacionalnogo-kruglogo-stolu-ukra%D1%97nsko%D1%97-inteligenci%D1%97/
//www.radiosvoboda.org/content/news/24537127.html

субота, 10 грудня 2011 р.

Права людини в Україні 2011: порушень все більше


Як відомо, СРСР та його сателіти під час голосування резолюції ООН про ухвалення Всесвітньої декларації прав людини 10 грудня 1948 утрималися. Українська держава утримується й досі.

Якщо в 2005-2009 роках ми зазначали, що державна політика в галузі прав людини є неефективною, безсистемною та хаотичною, то сьогодні змушені констатувати, що останні два роки ця політика взагалі відсутня: права людини зовсім не є пріоритетом для керівництва держави.

Позитивних дій органів влади та управління, спрямованих на здійснення українцями своїх прав, майже не спостерігається, а порушень прав людини та основоположних свобод все більше і більше.

Сьогодні найбільше турбує жорстка позиція держави щодо припинення або зменшення соціальних виплат чорнобильцям, афганцям, на дітей тощо.

Всупереч рішенню Конституційного суду, згідно з яким права не можна призупиняти в дії, на відміну від привілеїв, уряд демонстративно призупинив реалізацію соціальних та економічних прав в законі про бюджет й розпорядився нараховувати пенсії без врахування судових постанов.

Це викликало масові протести чорнобильців та інших груп населення по всій країні і загрожує посиленням протистояння протестних груп суспільства з правоохоронними органами.

Одна людина – 74-літній інвалід-шахтар Геннадій Конопльов – вже померла в Донецьку внаслідок цього протистояння.

Уряд каже, що в бюджеті немає коштів для соціальних виплат в таких розмірах. Але такі дії уряду виглядають особливо непристойно на тлі витрачання шалених коштів на утримання президента, парламенту, вищого урядового чиновництва, іншого державного апарату, які загалом перевищують бюджетну суму соціальних виплат на 3 мільярди гривень.

Закупівля дорогих автомобілів, жемчужних ванн, золотих унітазів, пересування по країні чартерними рейсами тощо – усе це тільки підкріплює думки людей про аморальність влади, про те, що кошти в бюджеті є, але тільки їх крадуть або спрямовують на потреби вищих посадовців, а не громадян.

Сильна незалежна та справедлива судова влада – головна передумова дотримання прав людини. Проте хто тільки не заміряється на авторитет правосуддя!

Заборона Кабміну відділенням Пенсійного фонду виконувати рішення судів щодо соціальних виплат яскраво характеризує неповагу до правосуддя, зверхнє ставлення виконавчої влади до судової.

Генеральна прокуратура звертається до Вищої ради юстиції із заявами про порушення суддями присяги за ухвалення рішень, які не подобаються прокурорам. Наругою над правосуддям є судові процеси проти колишніх урядовців.

Так, Юлії Тимошенко та Юрію Луценку змінили запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під вартою без жодної законної підстави. Просто знущанням над правосуддям є проведення цими днями суду щодо визначення запобіжного заходу Юлії Тимошенко прямо в медсанчастині СІЗО. І знущанням над обвинуваченою, яка не може навіть піднятися з ліжка.

2011 рік відзначився посиленням політичних переслідувань не тільки проти представників політичної опозиції, а й проти учасників громадських рухів. За нашими спостереженнями, таких переслідувань зазнали 55 громадських активістів, журналістів, правозахисників.

Політично вмотивованими були кримінальні справи, порушені проти учасників Податкового майдану, членів ВО "Свобода", товариства "Тризуб", які пофарбували пам’ятник Дзержинському, відпиляли голову бюсту Йосифа Сталіна.

Політичні репресії є дуже серйозним порушенням прав людини, вони суттєво впливають на стан політичної свободи, яка зменшується, як шагренева шкіра, вони спрямовані на залякування суспільства. Але мають вони протилежний результат, бо викликають ще більші протести.

У 2011 ситуація із катуваннями та поганим поводженням в Україні серйозно загострилася порівняно з 2010.

Попри неодноразові масові акції протесту, випадки брутального поводження із затриманими тривають, незважаючи на проголошену МВС політику "нульової терпимості" до порушень закону з боку правоохоронців.

За даними соціологічних досліджень на національному рівні (один з його елементів – опитування 3000 респондентів в Києві, Львові, Харкові, Полтаві та Криму), які були проведені за проектом Харківської правозахисної групи за підтримки Європейської Комісії, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2010 склала більше 790 тисяч (це означає, що у 2010 році кожні 40 секунд в міліції відбувався акт незаконного насильства) а в 2011 – 980 тисяч.

Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина (в 2009 – 23 загиблих), а на кінець червня 2011 року до публічної сфери потрапили відомості про 27 загиблих.

Навіть Генеральний прокурор України Віктор Пшонка на розширеному засідання колегії 21 червня за підсумками роботи органів прокуратури України у І півріччі 2011 року, визнав: "Надзвичайно гострою для України є проблема дотримання прав людини у кримінальному судочинстві. Непоодинокі факти катування і тортур на стадії дізнання та досудового слідства".

2011 рік відзначився ухваленням низки законів, які порушують права людини, зокрема, дискримінаційної пенсійної реформи, внаслідок якої чинні пенсії зменшилися, змін до закону "Про доступ до судових рішень", який дозволяє вирішувати, які судові рішення вводити до реєстру, а які можна не оприлюднювати (частина третя статті 3 цього закону тепер викладена в такій редакції: "3. Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України"), закон "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та інші.

В останньому законі усі без виключення зміни зосереджені виключно на розширенні повноважень державних органів у проведенні контролю за іноземцями та здійсненні щодо них функцій примусу й покарання.

Одночасно із запровадженням до законодавства змін, націлених на посилення правового тиску на іноземців, у 2011 році в Україні був остаточно сформований додатковий державний орган реалізації подібної імміграційної політики – Державна міграційна служба.

На жаль, замість незалежного від МВС, цивільного та прозорого у своїй діяльності органу в Україні утворено ще один жандармський орган надзору за іноземцями, своєрідне "дочірнє підприємство" МВС.

Стан із правами людини та основоположними свободами зміниться на краще тільки за умови докорінної зміни ставлення керівництва держави до свого головного конституційного обов’язку – утвердження й захисту прав людини. А сьогодні стаття 3 Конституції виглядає суцільним лицемірством.

Євген Захаров, 10 грудня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2011/12/10/6824555

ООН. Логотип прав людини 
Право на свободу В Україні має з’явитись широкий громадський рух на захист конституційних прав і свобод 

//ukrslovo.org.ua/nagolos/suspilstvo/amnesty-international-krytykuye-ukrayinu-za-pogirshennya-sytuatsiyi-z-pravamy-lyudyny.html
//domivka.net/content/prava_liudyny_v_ukraini_2011_porushen_vse_bilshe-1090

пʼятниця, 9 грудня 2011 р.

Конституційне будівництво України: історична ретроспектива


Занадто багато очікувань пов’язують із 2012 роком. 

Хтось вірить пророцтву майя і готується до кінця світу чи до другої хвилі світової економічної кризи; хтось живе передчуттям проведення Євро-2012 в Україні та Польщі і розраховує на свято футболу, і якщо не на тріумф національної збірної, то хоча б на допомогу рідних, але не фартових для збірної, донецьких стін; хтось покладає особливі надії на проведення парламентських виборів в Україні, які мають змінити політичну ситуацію в державі, довести остаточну перемогу одних і поразку інших політичних сил; хтось проголошує неминучість соціальних заворушень, збурень, революцій в Україні і т.д. Важко знайти місце для конституційної реформи в цьому переліку надзвичайно важливих очікувань і подій 2012 року.

Безумовно проведення конституційної реформи необхідне. Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року фактично перекреслило логіку новітнього конституційного процесу в Україні. Конституційне будівництво пішло шляхом не вперед до оновлення та вдосконалення, а відбулося повернення назад до попереднього етапу. Практично всі у вітчизняному політикумі розуміють, що така ситуація не додає авторитету державі і вищим органам державної влади. Тому з усіх політичних таборів ми чуємо слова про необхідність проведення конституційної реформи, прийняття нової Конституції чи внесення змін до чинного Основного Закону, змін які мають радикально покращити функціонування державного механізму.

Історичний досвід свідчить, що для практичної реалізації конституційних ідей в незалежній Україні потрібен великий проміжок часу. Конституційні зміни в нашій державі відбуваються дуже повільно. Від моменту проголошення ідеї необхідності чи то нової Конституції, чи внесення вважливих змін до тексту Основного Закону до практичної реалізації проходить кілька років. Так у липні 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, яка мала стати основою нової Конституції, у червні 1991 р. Верховна Рада УРСР затвердила Концепцію нової Конституції української держави, у липні 1992 р. публікується для всенародного обговорення проект нового Основного Закону вже незалежної України, а саме затвердження нової Конституції України відбудеться тільки 28 червня 1996 року. Тобто майже 6 років тривала розробка та ухвалення Конституції, яка остаточно закріпила створення суверенної незалежної України.

Інший приклад, у квітні 2000 р. відбувся конституційний референдум за народною ініціативою на який виносилися важливі питання функціонування вищих органів державної влади. Більше 80% громадян України, які взяли участь у цьому референдумі, висловилися за скорочення кількості народних депутатів, обмеження депутатської недоторканності, двопалатний парламент, додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом. До практичної реалізації результатів цього референдуму Президент Л.Кучма візьметься тільки у березні 2003 р., а потім і народні депутати запропонують кілька варіантів проекту закону про внесення змін до Конституції України. Один із депутатських проектів у квітні 2004 р. не добрав 6 голосів, натомість інший проект (як на мене менш продуманий) 8 грудня 2004 р. набрав 402 голоси депутатів і на наступні майже чотири роки (починаючи з 1 січня 2006 р.) юридично закріпив політичну нестабільність в українській державі. Знову, більше 4 років пройшло до спроби здійснити на практиці лише одне питання із конституційного референдуму 2000 р. (можливість розпуску парламенту Президентом України у разі, якщо він упродовж місяця не сформує постійно діючу парламентську більшість ), а інші питання з того референдуму відпали на різних стадіях законопроектної роботи народних депутатів.

На початку 2008 р. була висловлена ідея про проведення конституційної реформи через скликання Конституційної Асамблеї України. У лютому 2011 р. Президент України підписав указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї». За цим указом має бути створена Конституційна Асамблея для підготовки змін до Конституції України, призначається персональний склад Науково-експертної групи для розробки пропозицій щодо механізму створення і діяльності Конституційної Асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також аналізу концепцій реформування Конституції України. Ініціатором скликання Конституційної Асамблеї виступив перший президент України Л. Кравчук. Передбачалося, що формування асамблеї буде завершено у грудні 2011-го або січні 2012 року.

Навіть якщо вдасться скликати цю асамблею на початку 2012 р. до практичної реалізації конституційної реформи справа дійде ще не скоро. Потрібно не просто запропонувати концептуальні засади проведення конституційної реформи, розробити і узгодити у владних кабінетах проект чи нової Конституції, чи закону про внесення змін до чинної Конституції, підготовлений проект має пройти всенародне обговорення (навіть сталінська Конституція 1936 року проходила такий етап), обговорення у Верховній Раді України, отримати висновок Конституційного Суду України і тільки тоді ставити питання затвердження у парламенті чи на всенародному референдумі. За один рік реалізувати це нереально. До того ж вже маємо негативний досвід поспішного внесення змін до Конституції.

Правда конституційну реформу можна ще провести шляхом внесення комплексних змін до Конституції України у порядку, передбаченому розділом XIII чинного Основного Закону. Але в умовах підготовки до парламентських виборів у жовтні 2012 р. народні депутати згадають скоріше про реалізацію розділу II Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» і пообіцяють в черговий раз всім громадянам достатній життєвий рівень (достатнє харчування, одяг, житло), безкоштовну медицину, безпечне для життя і здоров'я довкілля, пенсії і так далі. На фоні підготовки до нових виборів зміни у функціонуванні державного механізму відійдуть на другий план.

Тому я вважаю, що в 2012 році очікувати проведення конституційної реформи не варто, про це свідчить як історична традиція, так і політичні реалії сучасної України.

Андрій Пижик, кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України КНУ ім. Тараса Шевченка, читає курс "Історія українського конституціоналізму".

09.12.2011
//www.fundgp.com/ua/publications/exclusive/148/
//ua.glavred.info/archive/2011/06/28/103500-2.html

субота, 3 грудня 2011 р.

Леонід Кравчук: Сучасна політична еліта не може очолити народ і завоювати його довіру


Світ ще належним чином не оцінив наш Референдум

У знаменний день 20-річчя Всеукраїнського референдуму щодо незалежності України чи не найпопулярнішою людиною був перший Президент Леонід Кравчук. Він виступав на кількох телеканалах, давав інтерв’ю ЗМІ, спілкувався з молоддю на інтернет-сайті, а по обіді прочитав блискучу лекцію для майбутніх держслужбовців — слухачів Національної академії державного управління при Президентові України. Президент вишу Юрій Ковбасюк принагідно нагадав, що саме Леонід Макарович, перебуваючи в свій час на посаді глави держави, 4 березня 1992 року підписав указ про створення в незалежній Україні Інституту державного управління та самоврядування, який пізніше став академією.

Вісім років тому за рішенням вченої ради Леонідові Кравчуку присвоєно звання почесного доктора НАДУ. Послухати головного учасника тих історичних подій поталанило і кореспондентові «Урядового кур’єра».

Референдум придумав Кравчук

Документальна кінохроніка повернула нас на два десятиліття назад. Стривожений зимовий Київ. Тисячі людей на вулицях. На головному майдані столиці ще бовваніє монумент вождю зовсім іншого народу. На чорно-білих транспарантах незвичні для сьогоднішнього суспільства гасла: «Головний аргумент імперії — танк», «Геть окупантів!», «Україні — волю!».

Тим часом у приміщенні Верховної Ради з 10-ї ранку до 21-ї години творився Акт про державну незалежність України. Звучить голос головуючого Леоніда Кравчука: «Виходячи зі смертельної небезпеки для народу…, права української нації на самовизначення…». Наступний кадр — з надзвичайної сесії 24 серпня 1991 року. І знову Леонід Макарович зачитує непересічної історичної ваги документ про призначення референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності. Кінофільм завершується і зал зривається оплесками — всі присутні нібито на кілька хвилин побували в 1991-му.

Леонід КРАВЧУК: Ви запитаєте мене, яку історичну вагу мав референдум 1 грудня 1991 року? Колосальну! Верховна Рада Української РСР проголосила Акт про незалежність, світ сприйняв цей факт, але жодна країна тоді ще не визнала нашу державу. За міжнародним правом такий документ нелегітимний. Адже 17 березня 1991 року проводився всесоюзний референдум і тоді «за Союз» висловилося 76% українців. Тож лише рішення Верховної Ради не могло скасовувати ті результати.

Я переконував своїх колег в необхідності отримати офіційне підтвердження народного волевиявлення. Це можна було зробити, лише спитавши думку всіх громадян. А тим часом на Михайлівській площі на мене «наїжджали» націонал-патріоти, закидаючи, що я придумав референдум, що таким чином хочу «поховати» незалежність.

Справді, більшість парламентаріїв гадали, що достатньо Акта про незалежність. Та він був лише декларацією про наміри в країні, де все ще належало чужій державі — власність, гроші, управлінські важелі. Приміром, на банкові була вивіска «Контора банку СРСР» і, відповідно, всі кошти були в Москві. З Білокам’яної постійно нагадували: «17 березня Україна проголосувала за збереження Союзу».

Леонід КРАВЧУК: Тож я розумів: якщо ми не перекриємо це рішення нашим референдумом, вердикт Верховної Ради не матиме міжнародної сили. Мою тверду віру в те, що народ не помиляється, підтвердили результати волевиявлення 1 грудня — 90,32 % виборців сказали незалежності України «Так»!

Про що шумить Біловезька Пуща

На початку зими 1991 року стало зрозумілим, що горбачовський процес «склеювання обломків колоса на глиняних ногах» зайшов у глухий кут і треба було шукати інші шляхи. Три президенти нових держав-сусідок зустрілися в білоруській Біловезькій Пущі. Гадали, чи ухвалити Декларацію, чи звернення до народів, обговорювали подальші плани.

Леонід КРАВЧУК: Борис Єльцин знову звернувся до мене, мовляв Горбачов доручив йому запитати мою думку, чи зможе Україна парафувати всесоюзний договір від 17 березня. Я відповів: «Ні, бо український народ вже проголосував за незалежність. Якщо я це зроблю, то зраджу своєму народові». І прямо запитав співрозмовника, а як би він повівся на моєму місці? Борис Миколайович трохи подумав і відповів: «Я вас розумію…».

Тому я говорив тоді і кажу нині — не було б референдуму, не було б Біловезьких угод, денонсації союзного договору 1922 року. Український народ сказав своє слово і я, як президент, був зобов’язаний захищати вибір свого народу.

Москва ще продовжувала бути «вагітною» союзним утворенням, зібрала в Колонному залі Кремля всіх глав нових держав — старих республік і «м’яко стелила». Та Кравчук туди не поїхав, завваживши, що йому там вже нічого робити. Україну представляли його заступники І. Плющ та К. Масик, проте без права підпису будь-яких документів. Усі присутні на тому зібранні, включаючи Бориса Єльцина, підписали проект нового союзного договору. Всі, крім Української держави.

Леонід КРАВЧУК: Світ досі по-справжньому не оцінив значення і роль незалежної України. Адже ще до падіння Берлінської стіни сталася перша в історії цивілізації подія, коли за волею одного народу фактично була розвалена могутня імперія. Імперія, в якій була потужна сучасна армія (вісім мільйонів озброєних людей!), яка мала десятки ядерних боєголовок, величезний військово-промисловий потенціал, складну каральну систему.

До речі, коли потім обговорювався проект створення СНД, також за моїм наполяганням документ розпочинався словами: «Радянський Союз як державна субстанція припиняє своє існування…».
Ось чому наш референдум 1 грудня 1991 року відіграв епохальну роль не лише в українській, а й у світовій історії.

Реформи розпочалися, і це — головне

Як і завжди на своїх зустрічах з молоддю, Леонід Макарович охоче відповідає на запитання. Так, каже він, живемо ми хоч і складно, час від часу кульгаючи з тих чи тих причин, проте Українська держава залишається сильною, коли вона спирається на волю народу.

За його словами, зміни на краще з’являться тоді, коли у владу прийде нове покоління. Бо середнє ще подекуди чіпляється за «радянську пуповину», пам’ятаючи з шкільного підручника портрет кучерявого Володі Ульянова.

Леонід КРАВЧУК: Реформи розпочалися — це головне, і цим ми завдячуємо чинному Президентові. Вони складні, подекуди суперечливі, та з чогось треба розпочинати. Тому я запропонував створити Конституційну асамблею, запросити до її роботи найкращих правників-конституційників, небайдужу громадськість і удосконалити наш Основний Закон, прибрати з нього суперечності, двозначності.

На жаль, команди однодумців, розпочинаючи від сільради і до Верховної Ради, у нас ще немає. Паростки прогресивного чавить дух невпинного збагачення, самовихваляння. Країна, де понад 70 відсотків громадян бідують, завжди готова до соціального вибуху, і влада мусить постійно удосконалювати соціальні програми.

Визначальним, за словами першого Президента, стає моральний фактор, адже політика настільки моральна, скільки в ній моралі. Сучасна політична еліта, на жаль, комерціалізувалася. Бізнес купив її, тому така еліта не може очолити народ і завоювати його довіру.

Леонід КРАВЧУК: З огляду на те, що ми 350 років були у складі чужої імперії, Україна на 50—60 років відстала від цивілізаційного поступу. Я був і залишаюся прихильником європейського вибору. Ще ніколи наша країна не була так близько до цієї мети і нерозумно не скористатися таким шансом.

Перший президент великі надії покладає на молодих людей, з якими часто і залюбки спілкується. Та не на мажорів, що бездумно спалюють своє життя, тішачись дорогими машинами, золотими годинниками чи заморськими віллами, придбаними на вкрадені батьками народні гроші. І ще він наголошує, що коли ми не навчимося поважати себе, свою державу, нас ніхто не поважатиме.

Леонід Макарович з надією вдивляється в обличчя слухачів Національної академії державного управління, в яких, за його словами, бачить паростки тієї нової національної еліти, яка отримала щеплення від «закидонів», не вміє миритися з неправдою і хоче вірою служити Українській державі. А зала, у якій ніби посвітлішало від мудрого Кравчукового слова, щиро аплодує людині, без якої, (страшно навіть уявити!), могло б не бути грудневого референдуму 1991-го…

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА, 03.12.2011
//ukurier.gov.ua/uk/articles/leonid-kravchuk-virishalne-slovo-bulo-za-narodom/

Леонід Кравчук: Cлово Тимошенко з-за ґрат може мати колосальну силу… А Ющенко - такий Президент, як з мене курка


Київ – Ув’язнивши Юлію Тимошенко та Юрія Луценка, влада додала сили опозиції на виборах, вважає перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. 

В інтерв’ю Радіо Свобода Кравчук наголосив, що влада діє так, як дозволяє їй народ, і, на його думку, немає підстав говорити про політичну помсту.

– Мені важко сказати. Я щось стверджую тільки тоді, коли маю на столі якесь рішення, якийсь документ. У мене немає жодного документу, щоб я міг сказати – це помста. В даному разі в мене немає жодного факту. Відповідальний політик не може гратися словами, і я усіх прошу бути толерантними. Українська мова настільки багата, що можна знайти відповідні коректні формулювання.

– Що ж тоді є причиною того, що Тимошенко й Луценко сидять за ґратами?

– Я не кажу, що сидять вони правильно чи неправильно. Вони сидять, з моєї точки зору, на основі неправильних рішень і неправильних кримінальних законів, які залишилися ще від часів СРСР. І ці закони можна використати або на добро, або на зло. У даному разі правоохоронні органи і судова система використали їх проти України.

Я вже заявляв, що не може не турбувати доля Тимошенко й Луценка. Я їх поважаю. Я шкодую, дуже шкодую, що вони за ґратами. І ще не відомо, коли буде міцнішим слово Тимошенко – з-за ґрат чи на волі, коли почнуться вибори. Я думаю, що народ схильний підтримувати тих, хто принижений. Тому слово Тимошенко з-за ґрат може мати колосальну силу. Я про це кажу владі, щоб вони добре думали. Бо це неправильно, це старі підходи, це не європейські цінності, це не європейське право! Немає тут верховенства права, тут є рудимент тоталітарної системи.

– Тоді поясніть, чому за 20 років – і за Вас, і за Кучми, і за Ющенка, та й за прем’єрства Тимошенко, ніхто не доклав зусиль, щоб вирішити цю проблему? Чому досі ніхто у владі не звертав увагу на те, що люди роками утримуються під вартою без вироку суду? Це ж справжнє знущання. Це тортури…

– Я знаю. Це порушення прав і свобод людини. Я був зайнятий створенням держави. Держави Україна не було, були лише залишки соціалістичної системи в Україні. Країну потрібно було об’єднати, створити Збройні Сили, внутрішні війська, створити службу безпеки, домогтися визнання нашої держави у світі. Я був президентом 2,5 роки.

– Чому цього не зробили інші? Чому не зробив Ющенко?

– Тому, що кожна влада, коли бралася до цього питання, думала, що його можна використати для побиття опозиції. Можна використати. А стали самі заручниками. Що, не було можливості?! При всьому тому я ще раз кажу: я шкодую, що Юлія Володимирівна, яку я поважаю, – за ґратами. Я шкодую. Але якщо б не сталося цього, можливо, й зараз ми б не знали, що живемо за цим кодексом 1962 року – хрущовським, сталінським. А доля Тимошенко як харизматичної людини випукло показала, що ж у нас робиться з Кримінальним кодексом, з Кримінально-процесуальним кодексом. На чому ми базуємо своє право?! На чому? На минулому.

А тепер і ми звернули на це увагу, і Європа. Не було б щастя, так нещастя допомогло. Ми таки змінимо це, якщо не сьогодні, то завтра.

– А чим Ви можете пояснити цю хвилю соціальних протестів, що котиться Україною?

– Немає у державі порядку – ні у формуванні бюджету, ні у його витрачанні. Ось уже декілька разів підвищували зарплати суддям, прокурорам, міністрам, чиновникам. Підвищили зарплати всім, кому тільки можна було, тільки не учасникам війни і пенсіонерам.

Пояснювали тим, що, «коли ми збільшимо з тисячі до чотирьох, то вони не будуть красти». Красти будуть, якщо немає закону і немає покарання, яку б зарплату не поклали. Це ілюзії. Не можна завжди робити з українців дурнів.

Немає можливості забезпечити всіх на такому рівні, яке виписали суди. Ну немає можливості. Чому? Неефективна економіка. Чому? Погане управління.

– Як вийти з цієї ситуації?

– По-перше, я встановив би прогресивний податок для олігархів. Не 17–20 відсотків, а 45 відсотків. Я думаю, їм вистачило б для життя, навіть при 45 відсотках. Тому що, коли хтось може десь на галявині у Франції, Монако чи ще десь прийняти людей і витратити на це 50 мільйонів доларів, а не може допомогти збудувати лікарню (обіцяли, а потім відмовились), то це вже свідчить про певну внутрішню культуру. Тож хай платять!

По-друге, треба різко обмежити всі витрати на чиновників на власні потреби, починаючи від Адміністрації Президента. А також треба дати справжні стимули для виробництва й подолати корупцію. Я навіть закликав би суворим, навіть не дуже демократичним способом, подолати корупцію. Якби ми хоча б це зробили – ми б у людей підняли віру. Без віри, без сили віри ніяка економіка розвиватися не буде.

– Слабка економіка – слабка держава. А тут ще Росія оголосила про намір створити свою систему протиракетної оборони. Що чекає Україну?

– По-перше, я не думаю, що Америка теж правильно чинить, розгортаючи ПРО в Європі. Не треба провокувати. Якщо одному можна, то й іншому можна. Неможливо так організувати світове співтовариство, щоб одна країна вирішувала все.

Що стосується Росії, то вона завжди мала світові амбіції. Радянський Союз і Сполучені Штати Америки балансували світ й таким чином вибудовували політику. Вони вирішували, скорочувати чи не скорочувати озброєння. Росія взяла на себе функції Радянського Союзу. Вона не має такої сили, але вже бере такі функції. Тому я не хочу оцінювати дії Росії, я хочу говорити про те, що Україна не повинна іти в складі Росії.

– Але це стратегія Росії…

– Мало чого хоче Росія. Ми маємо знати, чого ми хочемо. Ми не вміємо захищати свої інтереси. Коли я кажу «ми», то маю на увазі українську владу і народ український. Ми – Україна в цілому. Тому що влада діє так, як їй дозволяє народ. Якщо народ мовчить, влада робить що хоче. Якщо народ дозволяє грабувати землю, влада це робить. Якщо люди, які живуть на землі, дозволяють згрібати чорнозем і вивозити на дачі олігархів, то вони це роблять. До тих пір, поки народ не відчує свою силу, не повірить у себе – до тих пір влада буде діяти за власним бажанням, а не за волею народу.

– Яким чином народ може у законний спосіб контролювати?

– Треба домогтися ухвалення нової Конституції та відповідних законів, що б дозволило не лише чесно обирати владу, а й відкликати її. Це й буде найдієвішим механізмом контролю.

І ще є ключові речі – це воля й свідомість. Поки людина не навчиться захищати свій дім, її грабуватимуть. Я знаю, як українці вміють захищати свій дім, свою родину, своїх дітей, своїх онуків. Так само треба захищати землю України. Так треба контролювати владу.

Ніхто тобі не допоможе, доки ти інертний, доки ти стоїш й чекаєш – хай, хтось прийде, зробить.

Чому у нас такі депутати? Бо таких обрали. Прийшли, гречки дали, обдурили.

– Люди у 2004 році піднялися, щоб захистити результат виборів від фальсифікацій. А що отримали?

– Отримали Ющенка. А Ющенко – такий Президент, як з мене курка. Я не ходив на Майдан, бо я знав, що вони пустомелі. Я казав, а мені не вірили. От Олександра Кужель розказала, як вона 9 годин чекала Ющенка у приймальні – 9 годин!

Обманути людей можна дуже просто. Віктор Ющенко – нормальна людина, тільки він ненормальний Президент. Не кожен може бути Президентом. Він випадково був обраний Президентом. Як людина він нормальна. Він, скажімо, проголошував українські гасла, він говорив про Голодомор. Він говорив про мову, він говорив про європейський вибір. Говорив і вірив у це! А зробити не міг!

– Чому?

– Не звідти руки ростуть. Але я просив і прошу бути всім разом, коли йдеться про стратегічні інтереси України.

– Ось 20 років референдумові від 1 грудня 1991 року.

– Це історичне рішення. Воно визначило долю українського народу. Воно визначило сучасну історію і майбутнє. Референдум дав можливість найбільш демократичним способом – через волю народу, через силу народу – створити власну державу.

Коли вирішуються питання такого масштабу, як зміна політичного курсу, утворення держави, вихід з великої держави її частини і утворення самостійної держави, – своє слово сказати може тільки через референдум. Представники народу не можуть братися за такі великі справи. І ми вчинили тоді найбільш демократичним, найефективнішим способом, провівши Всеукраїнський референдум. І по-друге, у нас не було вибору. Ми мали подолати наслідки референдуму 17 березня, який проводив центр – Москва на чолі з Горбачовим. Без нашого референдуму було б нам важко вийти зі складу Радянського Союзу. А ще точніше, без нашого референдуму, без волі українського народу Біловезькі угоди в такому контексті, в такому змісті не були б підписані.

Завдяки цьому величезна тоталітарна держава розпалася мирно на основі Конституції (ми так і записали). У Конституції СРСР було положення, що кожна республіка має право на самовизначення аж до відокремлення, також на основі міжнародного права. Тобто, Радянський Союз перестав існувати, як суб’єкт міжнародних прав він втратив свої всі основи. Це відбулося мирно, цивілізованим шляхом, і Україна фактично тільки після цього стала на шлях будівництва власної держави.

Валентина Павленко, 03 грудня 2011 р.
//www.radiosvoboda.org/content/article/24409976.html 

пʼятниця, 2 грудня 2011 р.

Громадянський конституційний конгрес. Декларація про створення органу установчої влади


Громадянський конституційний конгрес - 11 листопада в Українському домі

За ініціативи низки громадських та профспілкових організацій - Громадський конституційний комітет; СОГ «Трудовий рух «Солідарність»; ГР «Вільний простір»; Економічний форум України; Конфедерація вільних профспілок Львівщини; Комітет виборців Донбасу; Конфедерація вільних профспілок Луганської області; шахтарські та підприємницькі профспілки; ветерани бойових дій; ветерани розвідки; Народна рада України; Асамблея малого та середнього бізнесу України - цей захід відбудеться 11 листопада 2011 року об 11.00 в «Українському домі» (Київ, Хрещатик, 2).

Метою Громадянського конституційного конгресу є створення єдиної, потужної громадської платформи для конструктивного та соціально відповідального діалогу суспільства з владою задля посилення участі та впливу громадських інститутів у формуванні й реалізації державної політики через використання механізмів прямої демократії та народовладдя.

Як відомо законодавчі та нормативні акти прийняті протягом 2011року органами законодавчої та виконавчої влади, особливо в питаннях пенсійної реформи, освіти, медицини, захисту прав трудівників, діяльності та власності громадських організацій викликають надзвичайне велике занепокоєння в суспільстві, збільшують соціальну напругу.

Все це, та багато інших факторів сповільнюють процеси економічного та соціального реформування в у мовах економічної кризи, а інколи, навіть несуть в собі загрози національній безпеці та суверенітету країни.

Численні громадські організації стурбовані таким розвитком подій і не мають надії на вирішення наболілих питань народними депутатами чи політичними партіями.

Єдиним виходом може стати консолідація громадянського суспільства використовуючи європейський та світовий досвід методів прямої демократії та швидкого і ефективного впровадження дієвих реформ в умовах жорсткої світової та внутрішньополітичної кризи.

Ініціативною групою напрацьовано ряд документів що стосуються участі громадськості в роботі Конституційної асамблеї, впровадження економічних та соціальних реформ, вирішення проблеми не легітимності влади, реституції майна та власності, впливу на владу через інструменти прямої демократії та підтвердження європейського вибору громадянського суспільства.

Учасники конгресу планують створити ряд робочих органів, комітетів та комісій робота яких буде спрямована на реалізацію моделі справжнього народовладдя.

Будуть запропоновані механізми та шляхи подолання наслідків світової кризи та внутрішніх загроз.

Ініціативна група планує завершити перший етап роботи конгресу о 16.00, реєстрація учасників почнеться о 10.00.

Запрошуємо всіх зацікавлених громадських активістів взяти участь у зазначеному заході.

На разі організаційним комітетом опрацьовується інші документи для розгляду на Конгресі і будуть Вам представлені по мірі готовності для висловлення думки та внесення пропозицій.

За дорученням ініціативної групи
Юрій Збітнєв
м.Київ

© Костянтин Ільченко, 10.11.2011
//sd.org.ua/news.php?id=20456


В Україні розпочалася підготовка до Конституційних зборів

11 листопада 2011 року об 11.00 в Києві розпочав роботу Громадянський конституційний конгрес. Прийнята Декларація про початок процесу створення інституту установчої влади через механізм Конституційних зборів з метою розробки та прийняття нової Конституції України або внесення змін в діючу з подальшим винесенням її тексту на всеукраїнський референдум.

Цей форум, що проходив в «Українському домі», був скликаний з ініціативи громадських і профспілкових організацій, серед яких Громадянський конституційний комітет, Асоціація малого та середнього бізнесу, Конфедерація вільних профспілок Луганської області, Народна рада Україна, ветерани бойових дій та розвідки, а також багато інші. Всього були представлені понад 200 громадських організацій.

Мета конгресу - створення єдиної потужної громадської платформи для конструктивного та соціально відповідального діалогу суспільства з владою. На думку делегатів, через використання механізмів прямої демократії та народовладдя можна досягти принципово нових механізмів управління державою, і, як наслідок, відсторонення від керівництва нинішньої владної верхівки мирним, легітимним і конституційним шляхом.

У доповіді голови Громадянського конституційного комітету, лідера партії «Нова сила» Юрія Збітнєва, виступах представників громадських та профспілкових організацій зазначалося, що громадяни України відчувають себе невід’ємною частиною європейської спільноти та сповнені рішучості створити Європу в Україну.

Проте діяльність інститутів влади в нашій країні не завжди відповідає задекларованим принципам і більше 80 відсотків населення розуміє неефективність роботи нинішнього державного механізму, супроводжуваного порушеннями Конституції, прав людини, свободи слова, втручанням у діяльність громадських організацій, вибірковим і політично мотивованим застосуванням кримінального законодавства. У виступах підкреслювалося, що громадяни України фактично усунені від управління державою.

Саме тому, наголошується в ухваленому на форумі листі президенту ПАРЄ, учасники конгресу, «розуміючи всю складність завдань, що стоять перед державою і суспільством, вважають, що єдиним правильним шляхом на сьогоднішньому етапі є проведення Конституційних зборів, яке може стати прикладом і продовженням європейських традицій конституціоналізму і методів прямої демократії».

На конгресі також обговорили ряд документів, що стосуються участі громадськості в роботі Конституційних зборів. Прийнято звернення до ВГО Народна Рада стати організатором підготовки зборів. Нагадаємо, що ВГО Народна Рада представляє більше 800 громадських організацій і підтримує ідею проведення Конституційних зборів.

Також обговорювалися питання впровадження економічних і соціальних реформ, вирішення проблеми нелегітимності влади, реституції майна та власності, впливу на владу через інструменти прямої демократії та підтвердження європейського вибору громадянського суспільства.

Учасники ГКК прийняли декларацію, рішення про проведення всеукраїнського страйку, а також резолюцію про створення комісій і комітетів конгресу, робота яких «буде спрямована на реалізацію моделі справжнього народовладдя».

Нагадаємо, що 21 лютого підписано Указ [Президента України №224/2011 Про] підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї.

© «Народний Оглядач», 16.11.2011
//sd.org.ua/news.php?id=20465


Громадянський Конституційний Конгрес: Декларація про створення органу установчої влади

Розпочато процедуру скликання Конституційних зборів як органу установчої влади з метою відновлення Конституційного ладу, розробки та ухвалення нової Конституції України або внесення змін і доповнень до нині діючої Конституції.

Ми, громадяни України, представники громадських та ветеранських організацій, профспілок та релігійних громад,

- прагнучи миру та злагоди в суспільстві;

- визнаючи загострення політичної та економічної кризи в Україні, що виникла внаслідок неефективного та безвідповідального управління;

- дбаючи про необхідність сталого розвитку, гідну працю та соціальний захист громадян;

- вимагаючи знищення корупції у вищих ешелонах влади та персональної юридичної відповідальності вищих посадових осіб;

- стверджуючи про втрату легітимності законодавчої та виконавчої гілок влади;

- усвідомлюючи себе органічною частиною європейських народів;

- спираючись на світовий досвід конституціоналізму;

- на підставі Декларації про Державний суверенітет;

- беручи за основу 5 ст. та 69 ст. Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює волевиявлення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (Конституційні збори, страйки тощо);

- зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 11 червня 1997 р., що стверджує про виключно одноразове уповноваження народом прийняття Конституції ВР України,

рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 р., згідно з яким народ має право ухвалювати нову Конституцію України,

а також, керуючись Указом Президента України від 21 лютого 2011 р. №224/2011 «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї»;

- вимагаючи відміни законодавчих актів, ухвалених з порушеннями чинної Конституції;

- зважаючи на рекомендації Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) в питаннях Конституційної Асамблеї та впровадження нового виборчого законодавства без порушень конституційних прав;

ПРОГОЛОШУЄМО

початок процедури скликання Конституційних зборів як органу установчої влади з метою відновлення Конституційного ладу, розробки та ухвалення нової Конституції України або внесення змін і доповнень до нині діючої Конституції, що повинно привести до принципово нових механізмів управління державою, та, як наслідок, відсторонення від керівництва нинішньої владної верхівки в мирний, легітимний і конституційний спосіб.

Ми переконані, що використання форм і методів безпосередньої демократії стане запорукою довіри населення, отримає визнання і легітимність на міжнародній арені, створить передумови для сталого розвитку держави і нації.

Учасники Громадянського Конституційного конгресу
11 листопада 2011 р. м. Київ

© «Народний Оглядач», 02.12.2011
//sd.org.ua/news.php?id=20509



Громадянський 
конституційний конгрес

...

Розпочато процес формування комітетів. Важливо, що було задекларовано з самого початку – просто вибори не вирішують актуальні питання сьогодення, а збори не переслідують будь які політичні цілі. Також було прийнято резолюцію:

Резолюція про створення Громадянського Страйкового Комітету з метою підготовки і проведення загальнонаціонального страйку Керуючись Конституцією України, а саме ст. 5, ст. 69, ст. 44:

Ми , учасники громадянського конституційного конгресу констатуємо, що в Україні щоденно порушуються конституційні права громадян, право на працю, право на соціальний захист, право на життя. Соціальна напруга в суспільстві не викликає адекватних і цивілізованих дій влади, що погіршує ситуацію в цілому. Ми переконані, що тільки спільна і скоординована дія всіх громадян, всього суспільства змусить владу або ефективно керувати державою або піти у відставку. З цією метою ми ініціюємо створення ГРОМАДЯНСЬКОГО СТРАЙКОВОГО КОМІТЕТУ.

З метою підготовки і проведення ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОГО СТРАЙКУ Доручити Ільченко К. сформувати персональний склад комітету. Провести переговори з профспілковим організаціями, трудовими колективами та громадським організаціями, що до участі в страйку та виробленні чітких економічних, політичних та соціальних вимог до діючої влади. Визначити час та терміни проведення загальнонаціонального страйку. Довести до відома учасників страйку методи мирних і ненасильницьких дій під час проведення акції, поінформувати про їх громадянські права та статті Конституції, що стоять на захисті прав і свобод громадянина України.

м. Київ, 11 листопада 2011 року

Товариство підприємців «Край», 17 листопада 2011 р.
//www.krai.biz/index.php?option=com_content&view=article&id=211:2011-11-17-08-55-54&catid=1:latest-news&Itemid=18
//www.arhitrade.com/support.php?Id=33