четвер, 31 травня 2012 р.

Хто зупинить «лінгвістичні війни»?


Позитивний вихід для імплементації Хартії існує. Його умовою є зміна ціннісних орієнтирів.

Розуміння цінності і в прямому смислі ціни слова є новітньою й дуже суттєвою ознакою суспільно-політичної динаміки України. Статус української мови хоч і не так давно (із кінця 1980-х років), але усталився як синонім демократичності суспільства — саме так донедавна сприймали його як національно настроєні громадяни, так і їхні політичні антагоністи. Логіку розвитку України сприймали (усі частини суспільства!) саме так: якщо йдеться не про імперські задвірки, а про незалежну державу, то й державна мова у ній — українська. Політичні опоненти в цьому питанні були одностайними, незважаючи на те, що не всім їм такий напрямок державного розвитку подобався; тобто синонімічність понять «незалежна українська держава», «українська мова» і «демократія» ще в переддень проголошення пострадянської незалежної України став конвенцією — підкреслю — для всіх політичних сил.

Ідея зміни статусу української мови як елемент передвиборчої риторики теж усталилася і не справляє враження бозна-якої політичної новації, звично означаючи реверанс тоталітарному минулому. Але несподіванкою останніх політичних сезонів є те, що медійний дискурс зненацька наповнився ідеями зміни статусу державної мови — не як спосіб ідентифікації з тоталітарним минулим як «правильнішим» суспільним ладом, не як прояв зазіхання на основи демократії в українській державі, а як спосіб демократизації «недостатньо демократичної» незалежної української держави. Іншими словами, певні сили почали презентувати втомленій політичними іграми громадськості уявний шлях розвитку суспільства в протилежному тоталітаризмові напрямі не інакше, як через надання іншого, ніж нинішній, статусу російській мові.

Знаменно, що прихильників цього підходу не бентежить та обставина, що в Україні конституційно (цитую!) «гарантується вільний розвиток, використання і захист російської» мови (ст. 11) й інших мов національних меншин, крім того, «держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування» (ст. 11), — а те, що російська належить до цієї групи мов, заперечувати навряд чи можливо. То що ж насправді переймає прихильників конституційних змін у сфері мовних прав в Україні? Можливо, крім російської, ця ж стаття закріплює вільний розвиток і інших мов національних меншин?

Із запальних суперечок депутатів-гостей різноманітних ток-шоу випливає, що турбота про міноритарні мови і є ознакою демократичності, є, власне кажучи, символом демократії. Здебільшого дискутанти апелюють до Європейської хартії регіональних або міноритарних мов (1992) як еталону демократичності, оскільки нею передбачено застосування системи регуляторних заходів, спрямованих на захист міноритарних або загрожених мов у країнах, які долучилися до цієї хартії.

У той же час утворення Європейського Союзу, євроінтеграція й глобалізація спричинилися до наростання потреби спільної мови в прямому, навіть буденному значенні цього вислову. На практиці така потреба реалізується у застосуванні англійської як універсального комунікативного медіума. Природним наслідком цього процесу стало домінування англійської як необхідного складника освіченості, запоруки доступу до соціальних перспектив сучасного європейця чи взагалі цивілізованого індивіда. Повсюдне культивування англійської, змінюючи поведінку мовців, впливає на мовну ситуацію навіть у майже монолінгвальних країнах. Водночас імплементація Європейської хартії про статус і захист міноритарних мов виступає політичним пріоритетом європейських країн і є невід’ємною ознакою їхньої цивілізованості.

Отже, спостерігаються явно протилежні тенденції. З одного боку — розповсюдження англійської як раціоналізація комунікації, а з другого — повсюдне усвідомлення цінності міноритарних мов як вияв сентиментальності, причому юридично закріпленої. Тож загрожені мови теж треба берегти, оскільки вони є гуманітарною цінністю. Дарма що в минулому європейської цивілізації вистачає прикладів лінгвоциду як засобу державотворення. Але — що приємно — історія таки чогось учить: сучасна Європа, об’єднуючись, намагається зберегти те унікальне, що в неї є, а це насамперед мовно-діалектне розмаїття.

Одночасно відбуваються процеси й універсалізації, й атомізації свідомості європейців. Щоб такі тенденції було реалізовано на практиці, має відбуватися або суцільне перекладання (модель мовного застосування в ООН), або інтеріоризація через освіту кількох мов у свідомості сучасного європейця, яка опиняється під дією саме цих протилежно спрямованих ефектів — атомізації й універсалізації.

У мовознавчій науці ситуацію двомовності прийнято вважати нетривкою, такою, що зазвичай призводить до поглинання однієї мови іншою або до розподілення комунікативних функцій, а отже — до неповноцінного функціонування кожної із них. Таке розуміння природи й перспектив дво- або багатомовності є традиційним і добре усвідомлюється фахівцями (які не є «кремлівськими мрійниками»), без участі яких документи на кшталт Європейської хартії не можна було б розробляти чи ухвалювати.

Тож постають запитання: по-перше, чому прагматично настроєне плюралістичне вільне ринкове суспільство побачило нагальну потребу зберігати права загрожених (тобто із прагматичного погляду заздалегідь «неперспективних») мов, а по-друге, як цей документ попри всю його моральну цінність можна реально втілити?

Закріплене хартією ставлення до міноритарних мов як до унікального, цінного продукту діяльності свідомості ще чи вже невеликих людських колективів, які ідентифікуються як такі, є квінтесенцією поваги до досягнень людського духу й цивілізаційного поступу сучасної Європи.

Позитивний вихід для імплементації Хартії існує. Його умовою є зміна ціннісних орієнтирів. Якщо сприймати міноритарність як статусну ознаку, а не як тягар, то це, швидше за все, дасть бажаний результат. Сучасний стан європейської освіти це дозволяє. У будь-якому випадку така необхідність, як бачимо, чітко усвідомлюється і формулюється у розвинених країнах. (Доречно згадати про паралель щодо ставлення до людей із вадами розвитку у США: неврахування їхніх інтересів вважається — і це суспільно визнана точка зору — якщо не дикістю, то ознакою поганого тону і браком виховання).

На цьому фоні дискусії довкола зміни статусу російської мови в Україні не справляють враження прогресивних ідей, суголосних духу європейського гуманітарного розвитку. Насамперед тому, що російська мова — слава Богу — не є загроженою в Україні. А по-друге, це мова, що є питомою і державною на території, яка у порівнянні більша, ніж територія України. І, звичайно, інтенсивність функціонування російської в Україні не може навіть жартома порівнюватися з функціонуванням української в Російській Федерації.

Зміна status quo за нинішніх обставин за необхідністю тягнутиме плутанину в умах і душах громадян України, незалежно від їхньої мовної компетенції, національності та чіткої національної ідентичності. Просто так завжди буває. Кожна правописна реформа тягне за собою період зниження грамотності населення. Подібне відбувається й зі статусом мови. За таких умов розхитуватиметься той хоч і не жорсткий, та все ж досить усталений каркас державної ідентичності громадян, який великою мірою ѓрунтується на встановлених принципах мовного застосування. А на цьому каркасі — до слова буде сказано — ґрунтується й існування поточної еліти (тобто керівного ешелону відокремленої країни), тих, хто приймає рішення на державному рівні, в тому числі й щодо статусу державної мови України.

Можливо, збереження позиції української як єдиної державної уявляється декому з них якоюсь далекою від реальності забаганкою гуманітаріїв-філологів у рясно вишитих сорочках. Але це не так, і європейська практика, що позначена появою тієї таки Хартії, чітко це підтверджує.

Звичайно, контури нації і держави не обов’язково збігаються, а утиски інших, ніж державна, мов не є (і не були ніколи) метою державотворчих зусиль жодної партії в Україні. Зрештою, хто сьогодні наважився б декларувати такі наміри? Втім кожна мовна ситуація є унікальною. Історія української мови — це історія її гноблення з боку панівних на її ж території режимів, і цим пояснюється асиметрія мовної ситуації, тривала традиція накиненої двомовності.

З другого боку, історія власне української держави щодо не-українських мов не позначена заборонами чи обмеженням можливостей їхнього розвитку та представляє Україну в значно вигіднішому світлі порівняно із багатьма іншими країнами як старої, так і молодої демократії. Підкреслю, що збереження статусу української мови залежить насамперед від самої української еліти, тому що це є наріжним каменем існування української держави з усіма похідними, включно з існуванням її керівного ешелону. Тому легковажити, розхитувати щойно усталене — це нісенітниця, абсурд, що містить загрозу не тільки українській ідентичності, національній чи державній, але й існуванню державної еліти як такої. Порівняння цієї ситуації з пилянням гілки, на якій сидиш, може не надто оригінальне, проте напевно цілковито відповідне нинішньому стану справ. Тому і за доцільністю «захист» російської мови в Україні співвідносний із гіпотетичною ситуацією, в якій би екологи всерйоз заходилися захищати удавів від кролів.

Не варто забувати також, що на території України існують мови, які поза її межами не мають державної форми (чи й взагалі території) функціонування. І якщо вже йти за настановами Хартії, то до мовного протекціонізму варто вдаватися, починаючи саме з них, а не з мови, що тривалий час була панівним засобом спілкування на одній шостій земної кулі і залишається державною мовою однієї з найвпливовіших країн світу.

Об’єктивна потреба сучасної цивілізації у плюралізмі, тобто у «впорядкованій множинності», — чим мови в своєму різноманітті й виступають, будучи сукупністю втілених стійкостей (адже кожна мова сублімує буття народу в часі) — є безумовно суголосною глобалізаційним тенденціям і в певному сенсі є їхнім продуктом. Мовне функціонування, за умов розчинення звичних для людства кордонів будь-якого типу: політичних, віртуальних чи моральних, безболісно задовольняє цю найбільшу на сьогодні суспільну потребу — в стабільності і впорядкованій множинності.

Європейський побут свідчить про неабиякий поступ у цьому напрямку. Пересічний європеєць, як уже згадувалося, говорить принаймні двома мовами (рідною й англійською), нерідко знає і вживає «нібито безперспективний» у європейському масштабі діалект. Однак, це не призводить до зміни статусу державної мови...

Для забезпечення декларованого Конституцією вільного розвитку мов в Україні необхідна сильна держава, структури якої спроможні гарантувати інтереси громадян, делеговані їй для забезпечення. Сучасна цивілізована країна має бути не аморфним, зі сплесками політичних страшилок, а сильним, консолідованим громадянським утворенням, яке всі верстви суспільства сприймають не як реальну чи потенційну годівницю, а як турботливу годувальницю.

Ефективність потужного інструменту державотворення, яким є мова, особливо в унітарній країні, опирається на статус мови як єдиної державної. Це аксіома. Причому державі це не менш корисно, ніж мові. Забезпечення такого статусу значною мірою гарантує здійснення України як держави, включно із повноцінною реалізацією нею функції забезпечення розвитку всіх інших мов, що функціонують на її території, в дусі принципів, проголошених Європейською хартією і сповідуваних європейською спільнотою.

Хочеться вірити, що «лінгвістичні війни» невдовзі відійдуть в історію, а зусилля державників України фахово і вдумливо спрямовуватимуться на збереження, вивчення та ефективне застосування державної та інших мов України як унікального витвору діяльності людини розумної.

Антоніна БЕРЕЗОВЕНКО — доцент кафедри української мови, літератури та культури, факультет лінгвістики, Національний технічний університет України «КПІ»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА /«День»

 «День» №92, 31 травня 2012 року
//www.day.kiev.ua/229196

03.07.2012 Закон України Про засади державної мовної політики 
28.10.1989 Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки Про мови в Українській РСР

середу, 30 травня 2012 р.

Таких моментов больше не будет


Памяти несостоявшегося 
конституционного большинства

Давно ожидавшийся указ президента о создании Конституционной Ассамблеи (КА), подписанный 17 мая, оппозиция использовала как повод для новых обвинений по адресу главы государства. Дескать, Янукович хочет изменить Конституцию под себя, предполагая, в частности, перейти к избранию президента парламентом. Президентская сторона и глава КА Леонид Кравчук это, естественно, опровергают, пишет 2000.

Надо также обратить внимание, что высказанное первым президентом еще в феврале 2011-го предложение принимать новый Основной Закон на референдуме не нашло реализации в указе. Там говорится, что задача КА — подготовка соответствующего законопроекта для рассмотрения Верховной Радой.

Но ясно, что в парламенте нынешнего созыва конституционного большинства у президента нет. Да и внесение изменений в Основной Закон этой Радой практически невозможно. Ведь проект должен быть рассмотрен на двух следующих друг за другом сессиях парламента. А до конца нынешней сессии осталось чуть более полутора месяцев — срок явно недостаточный для серьезной разработки документа Ассамблеей и принятия его в первом чтении Радой. Ударные темпы работы в этом случае только возбудят наихудшие подозрения по адресу власти, не дав никакого результата: нереально рассчитывать, что она в канун выборов увеличит число приверженцев в парламенте до 300.

Также нет оснований ожидать, что у партии власти будет конституционное большинство в ВР нового созыва даже с учетом мажоритарников. А с приближением президентских выборов-2015 опираться на этих независимых депутатов будет все сложнее.

Между тем у Партии регионов был момент, когда она без труда могла заручиться поддержкой более чем 300 депутатов.

Такая ситуация сложилась в первой половине 2010 г. вслед за избранием Януковича главой государства.

Опрос, проведенный с 16-го по 24 апреля 2010 г. группой «Рейтинг», показал, что ПР имела в то время поддержку 38,5% респондентов (см. таблицу). Это давало «регионалам» абсолютное большинство в Раде. Ведь все проходящие в парламент партии в сумме набирали 74%. Вместе с «Сильной Украиной» ПР имела бы почти двукратное превосходство над БЮТ и «Фронтом перемен», которые прошли бы тогда в Раду.

В совокупности ПР и СУ получили бы 298—299 мандатов. Союз этот оказался бы прочным, даже если б не произошло формального присоединения «Сильной Украины» к «регионалам», как сейчас. Ясно, что в партии Тигипко нашлось бы очень мало таких, которые, подобно возглавлявшей Госкомпредпринимательства Александре Кужель, способны разорвать отношения с властью (да, возможно, и она вела бы себя иначе, чем сейчас, когда у нее есть возможность пройти в Раду по списку БЮТ). Поскольку же у «Сильной Украины» на тот момент были неразвиты структуры на местах, то, скорее всего, ее список в немалой степени наполнился бы людьми, нужными для входящих в ПР олигархов.

Такие же лица, вероятно, оказались бы и в списке ФП, только в не столь значительном количестве. Ведь у партии Яценюка также возникли бы проблемы с наполнением списка (хотя и меньшие — поскольку проект стартовал раньше, чем СУ) и на тот момент эта политсила не была настолько оппозиционной, насколько сейчас. Да и в рядах БЮТ нашлись бы перебежчики к «регионалам».

Опрос «Рейтинга» проходил большей частью до Харьковских соглашений (подписанных 21 апреля). После их заключения рейтинг ПР поднялся еще выше, а рейтинг БЮТ заметно упал — правда, это падение чуть уравновесил рост рейтинга ВО «Свобода». Об этом свидетельствуют данные опроса, проведенного Киевским международным институтом социологии (КМИС) с 11-го по 20 июня 2010 г. Выборка респондентов была весьма солидной, как и в предыдущем исследовании, — соответственно 2028 и 2000, т. е. вдвое больше, чем у абсолютного большинства американских социологических служб, которые сейчас регулярно измеряют поддержку участников президентской гонки в своей стране.

При этом КМИС задавал два вопроса: как голосовали бы на парламентских выборах и на местных. Но поскольку ввиду отсутствия на тот момент второй кампании кандидаты в депутаты на местах были неизвестны, второй вопрос стал по сути повторением первого и ответы оказались практически идентичными — разве что респонденты смелее поддерживали новые политические проекты Тигипко и Яценюка. Ясно, что и тут участники опроса выражали преимущественно отношение к самим партийным лидерам, ибо хорошо если каждый 20-й из приверженцев СУ и ФП знал, кто может представлять эти партии в их регионе.

По версии КМИС, «регионалы» набрали бы заметно больше, чем остальные прошедшие в парламент партии вместе взятые, и получили бы 250—260 мандатов, а вместе с «Сильной Украиной» — 305—310. На долю БЮТ пришлось бы менее чем 80, т. е. заметно меньше, нежели имеет эта политсила сейчас, после всех отходов от Тимошенко ее прежних сторонников.

При таком раскладе, разумеется, можно было бы легко изменять Конституцию без участия КС, восстановить действие дополитреформенного Основного Закона. И внутри страны, и вне ее такой сценарий реставрации выглядел бы на порядок более легитимным и солидным, чем задействованный осенью 2010-го. Другое дело, что представлялась бы сомнительной потребность в этом возврате, особенно при подобном соотношении сил в парламенте, и без того позволяющем президенту контролировать его.

Но выгода от такого большинства отнюдь не сводилась бы к возможности изменять Конституцию. Более того, эта возможность была бы отнюдь не самым важным результатом досрочных выборов. Главным стало бы то, что после них Тимошенко — и на Украине и за ее пределами — воспринимали бы не как политика, уступившего Януковичу на президентских выборах пару процентов, а как лидера блока, растерявшего за неполных три года половину своих избирателей. А при таком раскладе неизбежно существенное падение интереса к ней со стороны потенциальных спонсоров и лоббистов.

По той же причине в случае привлечения Юлии Владимировны к уголовной ответственности ее защита на Западе при описанных обстоятельствах не была бы столь рьяной, как сейчас, а депутатский мандат ее бы не защитил — с таким парламентским большинством не возникло бы проблем со снятием неприкосновенности. Однако политическая маргинализация БЮТ и ее лидера объективно была бы куда худшим наказанием для Тимошенко, чем нынешнее судебное преследование, которое, напротив, подняло ее рейтинг.

Западного давления можно было бы избежать не только по поводу Тимошенко, но и в связи с парламентскими выборами. С тем отношением к Януковичу, которое существовало на Западе в начале 2010-го, к выборам не придирались бы даже при столь сокрушительной победе ПР, тем более что при таком рейтинге партии власти нет никакой нужды прибегать к админресурсу. Следовательно, с серьезным давлением с той стороны было бы вероятно столкнуться только при выборах, намеченных на январь 2015-го. И власть более чем в течение четырех лет имела бы свободу для маневра. За такой срок пусть горы и не своротишь, но немало можно успеть, при том что мандат доверия, выданный правящей партии, облегчал бы решение многих практических вопросов, например финансовых заимствований на внешних рынках.

Можно ли было заранее ожидать такого роста рейтинга? Безусловно. Свидетельство тому — резкий рост поддержки Виктора Ющенко сразу после его победы. Так, проведенное КМИС в марте 2005 г. исследование показало: произойди выборы тогда, условный блок Ющенко получил бы около 52%, или 240 мандатов. Правда, предложенный социологами состав этого блока вызывал вопросы. Так, в него включали и «Батькивщину», и Народную партию Литвина. Пойди НП отдельно, она набрала бы 25—30 мандатов. А «Батькивщина» — 110—115, т. е. столько же, сколько пропрезидентские силы. Но ПР получала бы лишь около 100 депутатских мест (и менее четверти голосов на выборах), коммунисты — 50 мандатов, ПСПУ— 20, а социалисты — 40.

Значит, даже при отходе социалистов от «оранжевых» не хватило бы голосов для антикризисной коалиции образца 2006—2007 гг. Другое дело, что пройди выборы тогда, они объективно ускорили бы конфликт между Ющенко и Тимошенко, а это было бы нежелательно прежде всего для тогдашнего президента. Впрочем, при таком сценарии президент имел бы в ВР такое же число сторонников, что и Тимошенко, тогда как на обоих последующих выборах его блоки ей проигрывали.

Рост рейтинга власти сразу после ее победы на выборах — явление закономерное и присущее не только нашей стране: на этом этапе часть избирателей из тех, кто в ходе кампании не симпатизировал ее будущим победителям, изъявляют готовность дать новому руководству кредит доверия на ограниченный срок.

На этом феномене основана недавняя политреформа во Франции: с 2000 г. срок президентских полномочий сокращен с семи лет до пяти, становясь равным сроку полномочий палаты депутатов. В итоге выборы палаты начиная с 2002-го стали проходить через месяц после окончания президентских выборов. Смысл здесь в том, что на парламентских выборах весомая часть избирателей будет подстраиваться под ориентацию победителя — и благодаря этому президент неизбежно получит парламентское большинство (чего часто не происходило при Миттеране и на первом сроке Ширака). В результате не будет двоевластия, и президент сможет эффективно исполнять роль главы государства, отведенную ему во Франции не столько конституцией, сколько правовым обычаем.

Расчет оказался верным: и Жак Ширак на втором сроке, и Николя Саркози имели в парламенте более значительную поддержку, чем на своих выборах. Так, в 2007-м Саркози получил в первом туре 31,18%, а через месяц его партия — Союз за народное движение (СНД) — в первом туре выборов палаты депутатов заручилась поддержкой 39,54% избирателей, а с учетом партий-союзников, которые не выдвигали кандидатов в президенты, — 44,48%. Впрочем, во Франции — двухтуровая мажоритарка, при которой главное не число голосов, а количество мандатов. С этим у Саркози было все в порядке, так как подобная система укрупняет представительство сильнейшей партии: фракция СНД после выборов насчитывала 320 депутатов (из 577), еще 25 мест получили ее союзники. Теперь опыт правых должны повторить социалисты, чей лидер Франсуа Олланд избран президентом.

Однако вернемся в родные пенаты. Было ли Администрации Президента и правительству известно о росте рейтинга ПР сразу после выборов? Безусловно, да. И узнали они о том куда раньше, чем любители политики, получающие информацию из открытых источников. Ведь каждая власть — как впрочем, и каждая крупная партия — регулярно заказывает соцопросы.

Были ли с технической стороны проблемы, препятствующие роспуску парламента и досрочным выборам? Нет. Коалиция могла бы заявить о своем распаде, подчеркнув, что делает это из сугубо формальных соображений, чтобы новый президент имел больший кредит доверия в парламенте, однозначный мандат на проведение реформ. А «регионалы» и президент могли бы со своей стороны прибавить, что обращение к досрочным выборам ради такого кредита — характерная черта европейских демократий. Действительно к подобной практике широко прибегали в колыбели современного парламентаризма — Великобритании, в частности во времена Маргарет Тэтчер.

Были ли проблемы с материальной стороны? Реально — нет. Основные избирательные расходы несут сами участники выборов. Конечно, все партии (точнее, их спонсоры) поиздержались в ходе президентской кампании. Но эти издержки были все же главной проблемой не «регионалов», а их соперников. Крупнейшим олигархам страны, которые стоят за ПР, потратиться было бы не так сложно, тем более с учетом приятной перспективы увеличить представительство своих людей в ВР. А благодаря финансовому преимуществу, глядишь, и результат на выборах оказался бы еще повыше рейтинга.

Конечно, теоретически проблемой могло стать изыскание в бюджете дополнительных средств на организацию выборов. Ведь нынешняя власть традиционно говорит, что приняла государство с пустой казной. Но выборы — очень малая часть бюджетных расходов. А перспектива исхода первых объективно стала бы для олигархов хорошим стимулом пополнить бюджет испытанным у нас методом — уплатой налогов вперед.

Почему же такой сценарий не состоялся? Думаю, по двум причинам.

Во-первых, потому что крупнейшие политические игроки Украины живут по принципу «надо отложить все, что можно отложить», тем более если отказ от такого откладывания сопряжен с материальными издержками.

Во-вторых, власть очень часто не может просчитать ход будущих событий хотя бы в среднесрочном плане. Самый яркий пример — дело Тимошенко, реакции на которое со стороны Запада явно не предполагали. Просчитать же выгоду от досрочных выборов было не легче. Но теперь остается вспоминать, как говорят футбольные комментаторы об упущенном верном шансе забить гол: «Таких моментов может больше и не быть».

Впрочем, слово «может» в контексте истории с упущенными досрочными выборами — явно лишнее: ведь политика — не футбол, а очередные выборы в ВР — на носу.


Алексей ПОПОВ, Еженедельник 2000, 30 мая 2012 г.
//2000.net.ua/2000/svoboda-slova/realii/80713
Данная статья вышла в выпуске №22 (608) 1 — 7 июня 2012 г.
//2000.net.ua/is/1191/608-f8.pdf



Степан Гавриш: Я пойду в парламент с готовым пакетом законодательных предложений, включая конституционные


Недавно мы опубликовали статью  с прогнозом относительно кандидатов в народные депутаты по мажоритарным округам в Харьковской области. Статья вызвала большой интерес и получила много отзывов: несмотря на то, что до выборов осталось пять месяцев, публичных заявлений о намерении баллотироваться практически не звучало. Насколько наши прогнозы оказались верны, покажет время. Возможно, по некоторым округам в итоге будут выдвинуты другие кандидаты. Однако уже сегодня есть люди, по поводу намерений которых сомневаться не приходится. Пока что их около десяти. Большинство из них – довольно известные личности. Мы начинаем серию интервью с теми, кто уже определился со своими политическим желаниями.

Первый гость рубрики "Политикум" – Степан Гавриш, который уже заявил о намерении баллотироваться в Верховную Раду по 176-му избирательному округу (г.Чугуев, а также Великобурлукский, Волчанский, Двуречанский, Печенежский и Чугуевский районы - "SQ").

- Степан Богданович, чем вы занимаетесь в последнее время - после того, как ушли из власти и политики?

- Я недавно ушел из власти, но не ушел из политики. Сейчас занимаюсь глобальным анализом событий во внешней и внутренней политике, мировых тенденций и их влияния на наше будущее. Для Украины это очень важно, поскольку в уже существующей новой реальности внешняя политика стала внутренней. Много читаю и пишу. И у меня появилось больше времени для семьи, сыновей.

- В своих предыдущих интервью вы говорили, что у вас совершенно новый этап в жизни, и он связан именно с детьми…

- Да. Это так. Мой новый этап жизни связан именно с семьей, появлением двух сыновей – Луки и Марка. Это подарок судьбы после тяжелой катастрофы. С ними, мне кажется, я начал новую жизнь.

- Какие черты характера они унаследовали от вас? Пытаетесь ли вы вложить в них то, чего вам самому в себе не хватает?

- Да, я вижу в них настойчивость, упрямство и лидерские качества. Необычна склонность к творчеству, причем во всех сферах. Они прекрасно рисуют, как и я в детстве. Это все передалось им от моей мамы. Пацаны очень эмоциональные, что и для меня характерно. Я был страшным непоседой. Вообще, жизнь ребенка в сельском дворе - это совсем не та жизнь, которая есть сегодня. Я был полноценным и ответственным членом домохозяйства: пас гусей, коров, даже доил корову, поскольку все работали в страду колхозном поле.

- Известно, что вы пошли в школу гораздо раньше своих сверстников. Не растеряли свои таланты по жизни?

- Да, было такое в моей жизни. Я в прямом смысле удрал в школу, когда мне едва исполнилось шесть лет. Мать уехала в город продавать гусей, потому что в колхозе платили трудоднями и денег не было, а мы строили дом. Каждый день дети шли в школу с криками: "Пошли с нами, умный", - потому что я все время ходил с книгой. В отличие от них, я научился читать гораздо раньше и даже ходил в сельскую библиотеку. Я босиком, с полотняной торбочкой через спину пошел с этими "провокаторами", захватив книги, тетради и карандаш. Смеясь, взрослые ребята посадили меня на заднюю, самую большую парту в первом классе. Первоклашки из двух сел друг друга еще хорошо не знали. Поэтому учительница только в конце урока обратила на меня внимание. Она с удивлением спросила, что здесь делает такой маленький мальчик. Увидев книгу и тетрадь, она по-учительски строго спросила меня: "Ты умеешь читать и писать?" Сначала я бегло прочел в книге сказку о волшебном баштане, а потом на доске написал печатными буквами свою фамилию и имя. Она позвала директора. Он долго на меня смотрел, в итоге отправил домой. Дома вечером директор застал меня на коленях на кукурузе с двумя грабовыми поленьями в руках. Я был наказан за непослушание. Но директор долго убеждал маму, что я очень способный, и мне надо обязательно учиться. Мама продала теленка, купила костюм и портфель, и они пахли новой жизнью. Так я пошел в школу. Через месяц в школу по письму "доброжелателей" примчалась комиссия из районо. Они на всех громко кричали. Потом задавали мне разные вопросы, заставляли читать, писать, складывать в уме, долго совещались в учительской. Какая-то член комиссии, вытирая слезу, все время говорила, какой я маленький и хрупкий. Мне под ответственность директора разрешили учиться в школе.

У меня была уникальная память, я мог запомнить целую страницу написанного текста и пересказать ее с абсолютной точностью. Мои родители, когда я был в первом классе, приглашали соседей, доставали "Кобзарь", соседи наугад открывали любую страницу и давали мне. Я читал, давал им книжку и повторял все слово в слово. В школе был драмкружок, и я знал наизусть роли всех участников постановки. Случалось, что приходилось играть сразу две роли, когда кто-то из участников труппы болел. На колхозной машине мы ездили выступать в другие села, в основном ставили произведения Шевченко. Я и сейчас пользуюсь памятью больше, чем записями.

Причем с такой же легкостью я откликаюсь на все детское, что есть в моих двух маленьких сыновьях. И мне кажется, что между нами иногда нет особой разницы. Я часто с ними вступаю в различные единоборства, придумывая на ходу разные игры. Мне иногда кажется, что мое детство вместе с озорством помогает мне и сейчас находить ответы на сложные вопросы современного мира. Когда бывает очень трудно, я прячусь в детских воспоминаниях или иду в спортзал.

- Вы говорили, что очень любите читать, и у вас дома отличная библиотека. Какая последняя книга произвела на вас впечатление?

- У меня действительно отличная библиотека. Последняя книга, которую я прочитал, не поверите, с каким-то восторгом, - это книга М.Ридли "Геном". Она уникальна. В Украине в печатном виде ее нет, поэтому пришлось скачивать из интернета. Это бестселлер о результатах глобального исследования генома человека. Книга послужила толчком для написания статьи - о геноме украинца и факторе его страхов. Феноменальный физик-ядерщик М.Каку со своей книгой о физике будущего подтолкнул меня к написанию статьи о трагедии Фукусимы в контексте Чернобыльской катастрофы, а мемуары Ли Куан Ю – об экономическом кризисе и модернизации Украины.

Но я, наверное, приверженец скорее научной фантастики. Она в высшей степени связана со смелыми прогнозами развития мира и человечества. Классика - это основа мировоззренческой позиции, без нее не обойтись. Поэтому сейчас заканчиваю, кстати, книгу Франца Кафки, изданную недавно Иваном Малковичем. Но научная фантастика – это свободный взгляд в будущее. В Совбезе я не раз пытался предвидеть, спрогнозировать будущее для страны. Это очень похоже. Например, нанотехнологии были предсказаны фантастами еще в 1950-х годах. В Совбезе мы предсказывали системный кризис развития из-за игнорирования принципа преемственности власти, делегитимизации ее конституционной конструкции и наращивании слияния власти с большим бизнесом. Помните, у нас не читатели - у нас писатели.

У меня нет дома раритетных коллекций, но есть великолепные книги с уникальными иллюстрациями, коллекции украинских книг, которые в силу бедности отечественного книгоиздательства издаются почти поштучно. Я поддерживаю такие издания. Когда-то я как вице-спикер парламента был инициатором и автором создания особого экземпляра Конституции, на котором президент должен был приносить торжественную клятву, вступая в должность. Тогда мы эмоционально дискутировали с выдающимися украинскими дизайнерами, переплетчиками о том, какой она будет… Есть книги, которые для меня представляют особую ценность. Например, "Україна - козацька держава", раритетное энциклопедическое издание, рассчитанное на политическую, научную и творческую элиту страны. Я стоял у истоков ее подготовки.

- Степан Богданович, после того как вы вспомнили о политическом прошлом, хочется спросить о вашем политическом будущем. Вы заявили, что будете баллотироваться в народные депутаты, причем по тому же округу, по которому уже избирались дважды. Что вас с ним связывает?

- Моя политическая карьера началась в этом округе: я прошел в парламент, стал вице-спикером, руководителем фракции, лидером парламентского большинства. Мне приятно, что я сделал очень много для округа и его избирателей. К концу второй депутатской каденции три района (Чугуевский, Печенежский и Великобурлукский) занимали первые места в области по социально-экономическому развитию. Я придумал, разработал и реализовал программу газификации округа на 76-80%. Были полностью газифицированы Печенежский район, Великий Бурлук, Старый Салтов и другие крупные населенные пункты. Это был уникальный проект. После меня никто не решался на подобные вещи.

Я много сделал для того, чтобы действия центральной власти и интересы моего округа постоянно пересекались. Иногда со скандалами. Я находил разные способы договариваться. Это сложная и тонкая политика компромиссов. Несколько раз в округ приезжал президент Леонид Кучма, премьер Юлия Тимошенко. С министром по вопросам чрезвычайных ситуаций и по делам защиты населения от последствий Чернобыльской катастрофы Василием Дурдинцом (был министром в 1999-2002 гг. - "SQ") в поселке Вильча (Волчанский район) мы подписали договор о поддержке жителей, которые были переселены сюда из зоны отчуждения Чернобыльской АЭС. Благодаря этому для них были созданы сотни рабочих мест в Волчанске, оборудована амбулатория, обеспечено автобусное сообщение.

Я занимался проблемами интернатов и детей-сирот в этом округе. Реализовал проект по расширению сети домов семейного типа. Так, под Волчанском был создан уникальный семейный дом, где и по сей день воспитывается 16 детей-сирот. Мной внесен в парламент законопроект о госпомощи семьям с детьми, о государственной соцпомощи малоимущим семьям, о финансовой поддержке детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, и (что очень важно) законопроект о детских домах семейного типа. В 2000 году стал законом мой проект о противодействии насилию в семье, за который я долго боролся. В итоге, правда, многое из него было выброшено, в том числе и организация телефонной линии, по которой дети и беззащитные члены семьи могли обращаться в правоохранительные органы или к психологу за защитой от насилия в семье. Жаль, что нынешние депутаты от власти не продолжили этих традиций, а сосредоточились на личных интересах.

В ближайшее время я собираюсь представить полный отчет о своей работе перед избирателями.

Я придумал и успешно реализовал два этнофестиваля - "Печенежское поле" и "Свадьба в Малиновке". "Печенежское поле" объединило на одной сцене на берегу Печенежского водохранилища представителей Украины, Беларуси, Молдовы, России и других стран. Мы рассчитывали на возрождение старых традиций, прежде всего - украинского славянского этно. Одновременно с песенным фестивалем и фестивалем-конкурсом народных костюмов и музыкальных инструментов, конкурсом ремесленников и художников проводился конкурс на лучшее исполнение поэзии Петра Василенко – удивительного поэта из Печенег. Планировали создать большую ярмарку, на которой можно было бы продавать то, что выращивается на простом сельском дворе. Чтобы стимулировать интерес людей к этому, я в свое время предлагал законопроект о поддержке сельских домовладений в Украине. Но, к сожалению, он не был поддержан из-за того, что парламент лоббирует интересы исключительно крупных финансово-промышленных групп или отдельных миллиардеров.

- Раньше вы заявляли, что большинство районных газет отказались печатать ваши поздравления, вам отказывали в выделении помещений для общения с избирателями. Продолжаете ли вы ощущать препятствования вашим действиям?

- Знаете, я никогда не испытывал давления на себя со стороны воинствующего и тупого административного ресурса. Я обращался в чугуевскую, двуречанскую, печенежскую газеты, чтобы разместить самые обычные поздравления на коммерческих основаниях. Но мне не только отказали, а и разместили вместо этого грязные и унизительные публикации от имени запуганных властью ветеранов, в которых "разобрали" чиновничьим языком какие-то мои политические или экспертные пассажи. Мы посетили этих ветеранов, и они сказали, что подписали это под давлением районных редакций и райгосадминистраций. После чего они потеряли спокойствие: их, пожилых людей, снова запугивали и приглашали на собеседование "в стиле ЧК".

В пос. Вильча я много помогал людям, они нуждаются в помощи и сегодня. Но вот теперь мне приходится проводить встречи с людьми в саду под деревьями. Учителя вместе с сельским головой (вдумайтесь, какую мораль они несут детям?) бегали и уговаривали людей не идти на встречу со мной. А ведь я когда-то организовал в этой школе большой компьютерный класс. И не только. Пришло человек 50, много инвалидов. Они возмущались, что им даже не дали возможности присесть, чтобы со мной поговорить. А в Печенегах, к примеру, совсем молодой председатель администрации вызывал к себе ветеранов и давал им "разгон" за то, что они приезжали ко мне на встречу.

- Степан Богданович, а как вы будете вести предвыборную кампанию?

- Буду продолжать лично встречаться с избирателями, использовать прессу, телевидение. Уверен, меня поддержат местные общественные организации, которые устали от неожиданно возродившегося феодализма. Конечно, в этих условиях очень важно, как будет действовать власть. Готова ли она быстро усиливать политический кризис в стране, чтобы Европа эти выборы не признала? Готова ли она и к личному кризису, будущим испытаниям и личным потрясениям? Ведь это приведет к тому, что Украина окажется в полной не только политической, но и экономической изоляции. Думаю, сегодня власти важно понять, что если она будет стремиться в 14 избирательных округах Харьковщины избрать 14 депутатов - представителей власти, то это будет прямо свидетельствовать о грубой фальсификации выборов.

Со стороны власти, как вы видите, существует жесткое и брутальное давление на независимых кандидатов. Но, кроме них, своих кандидатов в округах обязательно выставит и объединенная оппозиция. И знаете, все это может привести к тому, что власть, используя административный ресурс, фальсификации, запугивая избирателей, членов избирательных комиссий, втягивая в политику правоохранительные органы и суды, сможет победить. Но это будет колоссальной ошибкой и пирровой победой. Есть проблема и с оппозицией, которая не умеет и не хочет договариваться, не выдвигает сегодня конкретных программных целей, что позволило бы получить доверие и объединить независимых политиков. Я - независимый и пытаюсь убедить в этом избирателей. Ведь ни с одной, ни с другой стороны нет четкого плана будущего. А я пойду в парламент с готовым пакетом законодательных предложений, включая конституционные.

В свое время я много раз говорил и Олегу Демину, и Евгению Кушнареву (экс-губернаторы Харьковской области - "SQ") о том, что нужно уделять максимальное внимание формированию харьковской политической группы в Киеве, чтобы влиять на центральную политику в интересах Харьковского региона. И у нас была сильная харьковская группа "Демократические инициативы", в ней было 11 депутатов-харьковчан, в том числе и нынешний губернатор Михаил Добкин.

Я написал несколько законопроектов в интересах Харьковской области. Харькову были предоставлены значительные льготы по налогообложению. По сути, мы создали в городе технопарк, но этим никто не воспользовался - не хватило знаний, решительности, здорового авантюризма. Также мы написали для завода им. Малышева закон о приоритетном развитии отрасли бронетехники. Потом вместе с харьковскими нардепами Аллой Александровской и Александром Бандуркой разработали законопроект о поддержке авиастроения в Харькове.

- В случае избрания вы планируете быть независимым депутатом?

- Да. Я никогда не состоял ни в каких политических партиях, кроме коммунистической. Да, был еще партийный опыт, когда я участвовал в оппозиционном блоке "Не так!" (на выборах 2006 г. - "SQ"). Я его не стыжусь, но и не горжусь им. Я считаю, что это был период больших сомнений и единственно возможной дискуссии с властью.

Сегодня вести такой диалог с ней достаточно сложно, скорее - даже невозможно. А если не будет открытой и понятной обществу дискуссии, мы не сможем остановить очень сложный и непредсказуемый кризис, который с каждым днем только набирает обороты. Власть не приобретает сторонников и отпугивает трезвомыслящих прагматиков. Если вчера в обществе были какие-то группы, которые склонялись к диалогу с властью, то сегодня они стали либо "протывсихами", либо ее оппонентами. Украина скатывается к серьезной и тотальной изоляции. Все действия направлены не на развитие государства, а на сохранение власти и усиление личных капиталов.

Украине нужны быстрые и понятные людям демократические реформы. Провести их силами тех, кто зачастую не имеет элементарных знаний и не обращает никакого внимания на общественное мнение, невозможно. Реформы не могут быть проведены просто хорошими друзьями и преданными слугами. Нужны интеллектуалы, способные оценить глобальные тренды развития мира, нужны опытные управленцы и моральные лидеры во власти. Нужны реальные экономисты, финансисты и честные, умные юристы.

Внутренний рынок - на нулевой отметке. Мы не можем взять деньги нигде в мире и вынуждены кататься на печатном станке. Гривна стоит перед девальвацией. Цены галопируют, коррупция превращает чиновников в единственный правящий класс страны. Никто не говорит о легитимизации правопорядка, о реальной реформе правосудия и правоохранительной системы в целом. Армия с нулевой боеготовностью не способна к защите государственного суверенитета, она не реформируется и не перевооружается.

У нас, конечно, есть отдельные высокоинновационные сегменты в экономике. Но это всего лишь островки в устаревшей и изношенной экономическое системе. В целом мы скатываемся все глубже и глубже в третий мир. Поэтому нужны воистину революционные реформы. Но для этого власть должна иметь доверие хотя бы половины населения. И надо еще иметь решительность отказаться от ошибок, от тех глубоких проколов и провалов, которые больно бьют по реальности.

- Вы говорите, что нужны быстрые революционные реформы. По-вашему, реформы, которые проводит сегодня власть, являются неэффективными и неантикризисными?

- Ни одна проведенная реформа не дала положительного результата. Например, налоговая привела к тому, что Украина оказалась на третьем месте с конца в мире по качеству налоговой системы. Это не мое мнение, это мнение Мирового банка и аудиторской компании "Прайс Уотерхаус Куперс". Придут инвесторы в страну с такой налоговой системой? Никогда. Кто реально платит налоги по Налоговому кодексу? Платя такие налоги, ни один бизнес не смог бы выжить.

Судебная реформа. Самая худшая судебная система сейчас - в Украине, и это не мое мнение, а всего мира. У нас самая высокая коррупция в судах, которые слишком часто принимают решения, совершенно не отвечающие закону.

Инвестиции в Украину. Скорее следует говорить о репатриации капиталов. Инвестиционная привлекательность страны сегодня находится на самой низкой отметке. Из-за политики, коррупции и судов.

Вот Евро-2012 должно было привлечь в Украину крупные мировые компании, которые бы построили современные дороги и, самое главное, качественную инфраструктуру, аэропорты, вокзалы, мосты, стадионы и т.д. Но никто не пришел. Все понимали непросчитываемые риски. Никто не мог позволить себе давать от 40% до 50% откатов на объектах Евро и работать субподрядчиком у местных олигархов.

- Вы стараетесь сейчас быть внепартийным экспертом. Советуете, рекомендуете ли вы что-то власти? К вам прислушиваются?

- До октября 2011 года я работал первым заместителем секретаря СНБО и регулярно составлял соответствующие докладные записки президенту и главе его администрации. Но ни на одну из них я не получил ответа. Я думаю, что причиной моего сокращения послужило именно то, что никому не нужны никакие  профессиональные, но с их точки зрения навязчивые советы.

Сегодня как политический эксперт я говорю, что нужно делать. Например, это касается новой конституционной реформы и работы Конституционной ассамблеи. Я считаю, что, прежде всего, необходимо понять, зачем нам нужны изменения в действующую Конституцию и какова степень ее легитимности? И если нужно менять Конституцию, то какие разделы? Или принимать новую Конституцию? Что нас в ней не удовлетворяет? Это чья-то очередная прихоть или назревшая капитальная перезагрузка страны? Какая после этого будет форма государственного правления? В чьих руках будет сосредоточена власть? Есть еще сотня вопросов. Но ни на один из них ни вы, ни я, ни общество не получили и, кажется, не получим ответа.

Вообще-то Конституционная ассамблея - это орган учредительной власти. Его задача только одна – подготовить, одобрить текст Конституции, отправить его на всенародный референдум. Поэтому в состав ассамблеи должны избираться делегаты по такому же принципу, как и в парламент. У нас обычному совещательному органу при главе государства присваивается громкое название. Непонятен и сам процесс принятия новой Конституции: ее будет принимать парламент или ее текст будет выноситься на всеукраинский референдум после завершения работы совещательного органа президента?

- "Дело Тимошенко" - ошибка или закономерность в действиях нынешней власти? Ожидать ли каких-то санкций со стороны Европы по отношению к Украине?

- Что касается дела Тимошенко, то это крупная и, возможно, фатальная политическая ошибка власти. Нет ни одной страны в мире, которая поддерживала бы сегодня действия власти по отношению к Юлии Тимошенко. Я - профессиональный криминалист и скажу, что все нормы о должностных преступлениях - это пережитки сталинско-вышинских времен и сильно устаревшие институты уголовной юстиции. Доказательство тому – самая высокая латентность этих правонарушений. Смею утверждать, в наших условиях нет должностных лиц, действия которых в той или иной мере не подпадали бы под составы этих преступлений. Без сомнения, это выглядит как политический процесс с формальным прикрытием Уголовным кодексом. Мне кажется, что здесь буквально использован принцип советских следователей - был бы человек, а статья найдется.

Кстати, и новый Уголовно-процессуальный кодекс тоже не улучшает ситуации с уголовным процессом. Он не пошел дальше Уголовно-процессуального кодекса 1960 года, поскольку еще больше ограничил защиту и сделал ее значительно слабее по отношению к обвинению. Я уже молчу об этом "карликовом суде" присяжных, где трое присяжных ничего не смогут сделать против воли двоих профессиональных судей - никакого свободного принятия решений о виновности или невиновности подсудимого не будет.

Возвращаясь к делу Тимошенко: мне кажется, что Европейский суд будет иметь все основания вынести достаточно серьезный вердикт в ее защиту. А насчет санкций… Думаю, что до Евро-2012 и, скорее всего, до парламентских выборов по отношению к Украине никаких серьезных санкций не применят. Если не считать таковыми усиливающуюся политдипломатическую изоляцию и беспрерывное падение всех без исключения рейтингов Украины на фоне таких же беспрерывных жестких резолюций ЕС и США. Отсчет нового политического кризиса и парад санкций могут быть запущены после октября 2012 года, если власть не докажет способности к демократическим процедурам и справедливым выборам в парламент,  поскольку их будут оценивать не по национальному законодательству, а по международным правилам, нормам и традициям.

Юлия Тарасова, 30.05.2012
//www.sq.com.ua/rus/article/politikum/stepan_gavrish_ya_pridu_v_parlament_s_gotovym_paketom_zakonodatelnyh_predlozhenij/


Марина Ставнійчук: Президент не подовжить термін своїх повноважень через Конституційну асамблею


Гість «Вашої Свободи»: Марина Ставнійчук, радник Президента України, керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента.

Ірина Штогрін: Днями голова Конституційної асамблеї Леонід Кравчук заявив, що робота асамблеї над проектом змін до Конституції буде проходити у два етапи.

Перший етап пов'язаний з напрацюванням ініціатив правового порядку. Сподіваються, що завершать до жовтня 2012 року. Тобто, до парламентських виборів. А на другому етапі остаточно буде сформований проект змін до Конституції. «Я думаю, що до 2014 року ми повинні його завершити», – сказав Леонід Кравчук.

Опозиційні сили теж відмовилися брати участь у роботі Конституційної асамблеї. Але двері для них залишаються відчиненими, – наголосив голова Конституційної асамблеї.

Пані Марино, європейські інституції в різні способи виказують своє занепокоєння ситуацією в Україні. Дехто прямо каже, що відбувається згортання демократичних процесів. Таку оцінку вони базують на тому, що є судові процеси, і лідери опозиції Юлія Тимошенко та Юрій Луценко перебувають під вартою.

У такій ситуації наскільки конструктивним може бути сприйняття Конституційної асамблеї? Оскільки все ж ініціатором її створення виступив Президент України.

– Хороше запитання!

Щодо позиції європейських структур у питанні конституційного процесу. Якщо ми проаналізуємо з Вами і процитуємо дослівно останню резолюцію ПАРЄ щодо функціонування демократичних інститутів в Україні, то чітко сказано ПАРЄ про те, що вона вітає створення в Україні Конституційної асамблеї і закликає Президента України і парламент розпочати всеосяжний конституційний процес, не чекаючи завершення парламентських виборів.

Отже, як на мене, ставлення європейських структур до необхідності проведення конституційної реформи чи необхідності започаткування конституційного процесу в Україні однозначне.

Бо і Європейська комісія «За демократію через право», Венеційська комісія говорять неодноразово і в своїх рекомендаціях щодо, скажімо, судоустрою, які за останніх два роки декілька разів надавалися Україні, і при оцінці інших законопроектів говорять про необхідність проведення всеосяжної, повномасштабної конституційної реформи.

Отже, у цьому питанні, у започаткуванні конституційного процесу, ніяких застережень європейських структур в Україні не існує. Більше того, вони спонукають нас до цієї роботи.

– Чи розумієте Ви ризики внутрішнього сприйняття?

– Безумовно!

– Які вони?

– Тут якби серйозними ризиками є те, що в ході конституційної реформи необхідно досягти двох важливих речей.

Насамперед режиму довіри у необхідності забезпечення, дотримання, віднайдення громадського такого консенсусу щодо необхідності змін, щодо якості, щодо змісту цих змін, а також необхідно провести відповідний політичний діалог і досягти відповідних політичних компромісів, які ґрунтуються на не просто політичних інтересах тих чи інших політичних сил, у тому числі і провладних, у тому числі й опозиційних, а виходячи з більш високих інтересів держави і суспільства у конституційному процесі.

Тобто, чітко зрозуміло, що Конституційна асамблея не є орган, який буде вносити зміни до Конституції України. Це орган, який має допоміжний характер при Президентові України. Однак, відповідно до всіх концептуальних документів щодо створення Конституційної асамблеї, це орган самоврядний, демократичний за своєю суттю, це відкрита публічна площадка для дискусій, насамперед фахової і експертної, у питаннях конституційної модернізації.

– До слова, люди теж реагують. У мережі «Фейсбук» пишуть: «Навіщо Конституційна асамблея?

Це нова структура, має працювати на громадських засадах, але ж гроші на її діяльність будуть виділятися з нашої загальної кишені – з бюджету. Є ж парламент, уповноважений вносити зміни. Є КСУ врешті-решт, що визначає законність того чи іншого рішення. Для чого ж вона потрібна?».

Якщо питанням конституційного процесу займаються виключно політики, результати не мають позитивного характеру 
З державного бюджету будуть мінімальні кошти витрачені на роботу Конституційної асамблеї 
Умовою легітимності буде виключно конституційна процедура внесення змін до Конституції

– Ситуація така, що практика конституційного процесу і всі парламентські ініціативи щодо змін Конституції України впродовж не останніх двох років, а впродовж практично десятиліть, показують, що якщо тільки питанням конституційного процесу займаються виключно політики, результати конституційного процесу не мають позитивного характеру.

Ми знаємо реформу 2004 року як політико-правовий компроміс, більш політичний, ніж правовий. Розуміємо обставини повернення до редакції 1996 року і проблеми з цим пов’язані.

Отже, політики (і про це сьогодні неодноразово говорить Венеційська комісія у своїх рекомендаціях), політична ситуація в Україні така, що оцю публічність, транспарентність, легітимність конституційного процесу необхідно досягати за рахунок ширшого діалогу, ніж просто політичного.

Парламент. Парламентська процедура буде збережена. І буде дотримана стовідсотково. КСУ у процедурі внесення змін, відповідно до чинної Конституції України, має функції попереднього конституційного контролю. І вони також, ці процедури, будуть дотримані.

Скажу Вам, що мені здається, що з державного бюджету будуть мінімальні кошти витрачені на роботу Конституційної асамблеї. Ми вже сьогодні ведемо цілий ряд переговорів з міжнародними організаціями, в тому числі UCID, з офісом Ради Європи в Україні по різних напрямках і з іншими громадськими й міжнародними фондами та структурами, з посольствами іноземних держав, які надали б нам правову, організаційну і комунікативну допомогу у роботі Конституційної асамблеї. І по багатьох напрямках досягнуто відповідної домовленості щодо надання технічної допомоги.

Але тут головне в тому, що Конституційна асамблея сьогодні дійсно потрібна, як публічна площадка, яка буде працювати відкрито, прозоро, щоб люди чули, що там відбувається, що там обговорюється, для чого, з якою метою, які пропонуються рішення, хто які позиції займаються. І це дасть більшу легітимність конституційному процесу.

А другою умовою легітимності, я вже про це сказала, буде виключно конституційна процедура внесення змін до Конституції.

– Один із авторів Конституції 1996 року, народний депутат двох скликань, професор права Віктор Мусіяка вказує, що саме створення і функціонування Конституційної асамблеї обтяжене тим, що трапилося зі зміною Конституції, яка відбулася нещодавно.

Віктор Мусіяка: Ми маємо мати на увазі, що, оскільки ідея виникла в період функціонування цієї влади, то перш за все це буде вигідно владі з точки зору того, що вона, маючи достатньо серйозні зауваження з боку європейських структур про те, як була змінена, точніше, визнана неконституційною Конституція у 2010 році КСУ, було запропоновано привести у відповідність конституційні засади функціонування нашої державної влади, відповідно до Конституції, то вони будуть намагатися використати Конституційну асамблею, як спосіб легітимізації самої цієї влади через розробку змін до Конституції чи нової редакції Конституції.

– Чи зможе сама Конституційна асамблея стати запобіжником того, щоб хтось, чи влада, чи якась інша політична сила, не використала ці зміни до Конституції задля того, щоб себе закріпити у владі?

– По-перше, Віктор Лаврентійович – член Конституційної асамблеї. І він про це знає. Я не знаю, коли він давав це інтерв’ю для Радіо Свобода: чи вчора, чи місяць…

– Ні. Це було напередодні.

– Але ситуація полягає у тому, що з першого дня, коли виникла ідея створення Конституційної асамблеї, Ви знаєте, що науково-експертна група під керівництвом Леоніда Макаровича Кравчука розробляла відповідний проект концепції, який вносився потім Президенту України щодо формування й функціонування Конституційної асамблеї, і наукове супроводження забезпечувала група науковців з Інституту держави і права імені Володимира Михайловича Корецького.

І Віктор Мусіяка, один із тих, хто працював у цій робочій групі, є один із тих науковців, який давав пропозиції щодо концепції формування й функціонування Конституційної асамблеї.

– Він і тоді, коли давав нам це інтерв’ю (це було кілька місяців тому), казав про те, що в Конституційній асамблеї, на його думку, краще працювати і що він буде працювати.

– І я Вам скажу, що я, як людина, яка також була певною мірою долучена до підготовки цих концептуально-методологічних документів, до формування Конституційної асамблеї, наполягала на тому, що, крім науковців, у Конституційній асамблеї має бути представлений громадський сектор, аналітичні центри, експертні центри громадянського суспільства, які займаються тими чи іншими проблемами конституціоналізму.

І таких серед членів Конституційної асамблеї є серйозна питома вага, які можуть формувати позицію, представляти думку, позицію громадянського суспільства у Конституційній асамблеї. Залежатиме від членів Конституційної асамблеї, від кожного окремо, і колективу, який буде працювати, яка позиція буде взята, наскільки об’єктивними будуть пропозиції.

Я точно знаю і про це декілька разів на зустрічах Президента України, чинного Президента Віктора Януковича з головою Конституційної асамблеї Леоніда Кравчука, першого Президента України, лунала позиція про те, що чинний Президент перед Конституційною асамблеєю буде ставити завдання загального методологічного плану.

– Чи вважаєте Ви, що цього достатньо, щоб не склалася ситуація, коли Президент прийде до Конституційної асамблеї і скаже: зробіть так, щоб термін мого перебування при владі був подовжений, щоб це виглядало легітимно?

Конституція України у питаннях термінів, строків, кількості строків, терміну кожного строку президентського визначена. Це абсолютно в традиціях європейського конституціоналізму

– Я виключаю взагалі такий підхід.

Сьогодні Конституція України у питаннях термінів, строків, кількості строків, терміну кожного строку президентського визначена. До речі, це абсолютно в традиціях європейського конституціоналізму. Я взагалі виключаю саме ці обставини, про які Ви говорите.

– З мережі «Фейсбук: «Передайте пані Ставнійчук, хай хоч раз приїде на Донеччину. Я її зустріну і покажу, що жодна стаття чинної Конституції на Донеччині не діє ніде: ні в суді, ні в міліції, ні в прокуратурі, ні в органах місцевого самоврядування – ніде нічого».

До речі, сьогодні луганські шахтарі збираються до Києва йти, оскільки їм не виплачують зарплату. І це теж пряме порушення Конституції.

– Звичайно, проблему, яку ставить радіослухачка, я знаю навіть без поїздки на Донеччину. І проблема ця має системний характер і характерна для всієї країни. І тому серед пріоритетів Конституційної асамблеї, її роботи – створення конституційних засад для ефективного і незалежного правосуддя.

Як би, скажімо, сьогодні це складно не виглядало, але ми, всередині країни, і європейські експерти розуміємо, знаємо і говоримо про те, що судова реформа неможлива без внесення змін до Конституції України у багатьох питаннях.

– Ми опитували експертів. І вони погоджуються у цьому. Вони кажуть, що саме тут треба працювати.

– Чому Леонід Макарович говорив про два етапи роботи Конституційної асамблеї?

Я думаю, щонайближчі два пріоритети у роботі Конституційної асамблеї, які необхідно у короткі строки вирішувати – це питання дійсно реформи правосуддя і напряму пов’язане з ним питання засад формування та діяльності правоохоронної системи, інституту адвокатури. Це також має знайти відображення у тексті, у пропозиціях щодо вдосконалення Конституції України. А друге питання – це питання реформи місцевого самоврядування. Це найбільш такі точкові серйозні пріоритети, які треба вирішити найближчим часом. Над цим будемо працювати.

Разом з тим робота Конституційної асамблеї передбачає все-таки такий концептуальний, системний, комплексний підхід, аналіз всієї правозастосовчої практики і потім напрацювання концепції, на основі цієї концепції – системне реформування.

Але ж оці пропозиції, які стосуються, скажімо, правосуддя, вже не раз обговорювалися. Навіть є декілька висновків щодо саме проектів Конституції Венеційською комісією якраз у частині правосуддя. До речі, які вже й мали позитивні більш-менш оцінки. І самі рекомендації по законопроектах щодо реформи правосуддя. Нам є з чим працювати.

Більш того, у нас існує серйозна домовленість з Венеційською комісією, з її керівництвом про те, що буквально після того, коли започаткується перше засідання Конституційної асамблеї…

– А коли буде це?

– Планується, що у 20-их числах червня. Виходячи з того, що в країні Євро проводиться, має бути врахований графік поїздок ( у тому числі й закордонних, і по країні) Президента, от виходячи з цього, пропонується орієнтовно на 20 червня.

На сьогодні ще уточнимо і буквально від початку червня вже будемо розсилати запрошення, щоб члени Конституційної асамблеї мали можливість планувати і відпустки, і свою роботу організовувати, і таке інше.

Правильно піднімають це питання. І я знаю ці проблеми.

– Експерти згодні, що треба змінювати. І серед цього називають 131 статтю Конституції…


– Ваше особисте бачення: що треба там змінювати?

Вищу раду юстиції варто формувати за рахунок насамперед суддів у відставці. Там не місце народним депутатам, чиновникам, керівникам силових відомств

– Свою особисту позицію, незалежно від того, чи я у владі перебуваю, чи я була певний період часу у відставці, маю чітку і незмінну.

Вищу раду юстиції, як певний орган суддівського самоврядування, варто розглядати і формувати за рахунок насамперед суддів у відставці, людей авторитетних у судовій системі, людей, які мають величезний досвід і можуть незалежно від сьогоднішньої кон’юнктури оцінювати роботу тих чи інших суддів.

Адже Вища рада юстиції займається і підбором суддів, до певної міри, певні повноваження має. Там не місце народним депутатам України, чиновникам. У складі Вищої ради юстиції також не місце, якщо буде змінено її повноваження, повноваження треба міняти, і керівникам силових відомств. Це має бути незалежний фаховий насамперед орган за рахунок серйозних авторитетів у суддівській системі, які зважено, неупереджено, об’єктивно можуть оцінювати роботу того чи іншого судді і застосовувати або не застосовувати до нього форми відповідальності. Це дуже важливо!

І з огляду на це має бути змінений порядок і має бути переглянутий обсяг повноважень Вищої ради юстиції.

– А чи можна якось, на Вашу думку, запобігти тому, щоб включався «клановий» принцип? Бо, як правило, батько – суддя, син – суддя…

Традиції сімейні у суддівстві є. Діти суддів мають право на професію. Єдиним запобіжником позбавитися «клановості», сімейності – прозорий конкурс на посади

– Цю проблему ми не один раз піднімали і аналізували ситуацію. І дійсно, традиції сімейні у суддівстві є. Діти суддів мають право на професію, мають право на доступ до професії. І поскільки немає такого чіткого адміністративного підпорядкування суддів, а є лише відповідна підпорядкованість, відповідно до процесів: цивільного, адміністративного, кримінального і перегляд у касаційному, апеляційному порядку, то єдиним запобіжником забезпечити цю «клановість» чи позбавитися «клановості», сімейності – це дійсно відкритий, прозорий конкурс на посади.

Ніхто не заборонить дітям юристів ставати юристами. Але якщо вони на свої посади йдуть за рахунок відкритого, публічного конкурсу – це нормально, хай працюють.

– КСУ. Всі експерти теж прийшли до думки в руслі останніх рішень КСУ, що в Конституції треба щось міняти, те, що стосується …

– Щодо підбору суддів на суддівські посади.

– Так.

Має бути більш жорсткий підбір кандидатур і жорсткіша процедура формування КСУ

– Я Вам скажу, що в ході попередніх напрацювань пропозицій щодо конституційно-правового статусу КСУ, як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, обговорювалися різні механізми формування. І більшість експертів у цій сфері схиляються до того, що має бути ретельніший підбір кандидатур і вимогливіша процедура формування КСУ.

– Є ще пропозиція ліквідувати взагалі КСУ. А все віддати Верховному Суду.

– Коли я чула про розгін КСУ, мені щось нагадало про анархію на межі 21 століття. Я розумію, що запал політичної боротьби напередодні наступних парламентських виборів, риторика зрозуміла всім, тобто чим більше і гостріше говорять, тим більша прихильність електорату, але мені це щось попахує анархією.

Ми живемо у сучасному світі. І конституційні суди зарекомендували себе добре. Інше питання, що має бути чітко пропрацьований, уже зі врахуванням досвіду роботи КСУ, механізм формування КСУ, механізм його незалежного, ефективного функціонування і механізми відповідальності. Безумовно, треба дивитися на обсяг повноважень КСУ також.

– Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, який теж сказав, що він обов’язково працюватиме в асамблеї, каже, що для нього головне, щоб був зміцнений парламентаризм і збалансовані повноваження Президента, уряду.

Чому? Він пояснив.

Ігор Коліушко: Усередині Конституційної асамблеї запобіжників протидії влади бути не може, тому що Конституційна асамблея – це консультативно-дорадчий орган. Від його чи рішень, чи ініціатив не так багато щось залежить. Вона може щось запропонувати Президенту – він цим може скористатися чи не скористатися.

Тому, якщо у Президента є намір якимось чином у неправий спосіб продовжити своє перебування у владі, внести зміни в Конституцію, які допоможуть цьому, я зовсім не виключаю, що він створює цю так звану Конституційну асамблею саме з цим прицілом.

Але від того, чи ми підемо всередину, чи ми не підемо всередину, вплинути на це чи заблокувати цей процес ми зможемо. Тому ми готові до співпраці і зі владою, і з опозицією стосовно дискусії про внесення змін у Конституцію.

Якщо я побачу, що цей орган не несе ніякого конструктиву, а готує якийсь неправовий конституційний переворот, я завжди маю можливість вийти з такого процесу, причому зробити це публічно.

– Чи дасть конструктивний підхід можливість збалансувати владу в нас у країні?

– Так.

Більше того, тільки конструктивний підхід і забезпечить нормальну роботу і напрацювання об’єктивних пропозицій до Конституції України.

Ігор Борисович вважає себе порядною людиною. Я теж себе вважаю порядною людиною. І такі люди, мені здається, всі у Конституційній асамблеї сьогодні. Люди з досвідом, люди з позицією, люди з фаховими знаннями. І зважена державницька позиція кожного може забезпечити якісну роботу.

Я далека від думки, що влада буде ставити якісь недемократичні завдання, недержавницькі завдання перед Конституційною асамблеєю.

Більше того, я, як секретар Конституційної асамблеї, чітко розумію, що довіра до цього органу у суспільства (бо це дуже важливо!) може бути тільки тоді, коли ми на першому етапі покажемо якість державницької позиції у конституційному будівництві.

– І відкритість самого процесу.

– Згодна абсолютно.

Ірина Штогрін, 30.05.2012
//www.radiosvoboda.org/content/article/24598156.html