четвер, 27 грудня 2012 р.

Леонид Кравчук: Разве у свободы есть выбор?


Если бы сегодня мне пришлось подписывать Беловежское соглашение, не задумываясь подписал бы!

Отношение граждан Украины к первому президенту и «соавтору» независимости Леониду Кравчуку в течение последних двух десятилетий диаметрально противоположное. Для кого-то он — спаситель украинской нации из-под «московского ига», для кого-то — инициатор распада «великого и могучего», один из трех подписантов исторического Беловежского соглашения.

В канун 90-летнего юбилея со дня образования СССР «2000» поговорили с Леонидом Макаровичем об истории создания независимого государства Украина, его современных политических амбициях и «месте под солнцем».

СССР был великой страной, но вот могучей ли?

— Леонид Макарович, 30 декабря — 90-летие образования СССР. Что скажете по поводу этой юбилейной даты нашим читателям?

— Сложный вопрос. Мне пришлось жить в Советском Союзе с 1939 года. Для меня это было государственное образование, которое имело свою историю, традиции, особенности, права и ментальность. Я был еще маленьким, чтобы понимать, что это за страна, а когда учился в техникуме, а затем в университете, начал изучать историю более глубоко.

Страна образовалась — и это, на мой взгляд, очень важно — на фундаменте царской империи. То есть не как объединение демократических структур. Империя «произросла» империей, коренным образом поменялись только формы управления и философия жизни. Вместо веры — атеизм, вместо плюрализма — однопартийная система, вместо управления страной через действительно федеративные формы — единое централизованное государство. Вместо уважения к народным ценностям, вере, традициям, быту — применение силы и подавление силовым способом всего того, что называется инакомыслием. Вместо собственности как мотива к производству — коллективная собственность и безответственность людей.

Колхозы — это форма полной безответственности и отсутствие любой мотивации человека к труду и постижению научно-технического прогресса. Вместо культуры и языков мы получили единый межнациональный язык с запретами и ограничениями национальных языков, которые велись еще с царского времени и продолжались КПСС.

То есть мы получили страну, которая образовалась не на исторически естественном базисе. Это конгломерат всех традиций, языков и вероисповеданий — чего-то объединяющего внутри не было. Было объединяющее сверху — партия, служба безопасности, силовые структуры, которые давили на любые проявления национального самосознания так называемого единого советского народа.

— Получается, ничего позитивного в Советском Союзе не было?

— В отличие от нынешнего периода, были тщательным образом выписаны обязанности людей. Сейчас в Конституции прав для человека гораздо больше, чем обязанностей — тогда было наоборот. Была колоссальная дисциплина, без которой нам никогда не удалось бы победить фашизм. Были социальные проекты, которые при внедрении малейших демократических институтов могли бы получить солидное развитие. Были примеры, которые рождались в народе и которые можно считать позитивными.

— «Великий и могучий Советский Союз» в вашем понимании все-таки был или нет?

— Он был великим, потому что действительно территория Советского Союза в два раза больше территорий США и Китая. Народ работал. Союз мог решать большие задачи, и он их решал.

Страна вышла в космос, получила мощные, оснащенные современным оружием вооруженные силы, способные противостоять в мировой гонке, но опять-таки за счет обнищания народа и абсолютно неприемлемой для человека жизни — жизни полураба. Понятно, что в таких условиях можно всего достичь — Римская империя за счет рабства достигла больших успехов... Пирамиды и сегодня поражают.

СССР был великой страной, но вот могучей ли? Пожалуй, наполовину: вооруженные силы — да, но экономика была слабой, так как не могла обеспечить нормальную жизнь и благосостояние людей.

— Стоило ли уничтожать плановую систему, при которой рост был в среднем 5% в год, если нынешняя «рыночная» никак не позволяет достичь уровня 1990 г., — все еще 70% промышленного производства того периода? Потери — 7 млн. человек за 20 лет!

— Плановая система нам оставила отсталую экономику, запущенное здравоохранение, примитивную инфраструктуру. Надо время! Я понимаю, что этой цифрой многие пользуются, прежде всего коммунисты, которые говорят, что мы оставили процветающую страну с высоким уровнем производства, а вы, мол, за 20 лет независимости не можете достичь уровня 1990 года. Не знаю таких мировых случаев, чтобы за 20 лет переделать страну, психологию людей, выработать единую стратегию в политике, экономике, решить социальные вопросы и достичь вершин успехов во всем. Я такого не знаю! Плюс к этому объективному процессу добавляются субъективные факторы — внутрипартийная борьба, борьба кланов, быстрое развитие корпоративных интересов, коррупции... Всего того, что отвлекает огромные ресурсы в пользу отдельных лиц и близких к власти людей.

Поэтому необходимо бороться против этого, а сегодня эффективной борьбы не ведется. Мы ведь видим, что происходит в стране — сколько людей выталкивают из производства, сколько людей получают собственность по заниженной стоимости, институты власти работают, к сожалению, не на народ, а в основном на корпоративные интересы тех, кто под видом участия в строительстве новой жизни строят богатую жизнь для себя.

Убежден: государству ЧФ не нужен

— Как-то в СМИ вы заявили, что приняли Украину от СССР в 1991-м с годовым бюджетом $120 млрд. С учетом инфляции доллара сегодня это составило бы $1,3 трлн. Разница большая. Получается, она оплачена народом Украины для построения кланово-олигархического государства?

— Так однозначно толковать нельзя. Шел процесс преобразования части единого государства — СССР, в котором была Украина. И эта собственность — $120 млрд. — была не только украинская: когда начали все делить, оказалось, что часть ее находится за пределами Украины. Скажем, наши граждане имели на сберкнижках 130 млрд. рублей. Это — личные деньги людей, но все они находились не в киевском банке — он был лишь отделением Сбербанка СССР. Сколько раз мы поднимали вопрос возвращения этих денег в Украину, но их так и не вернули!

Если говорить о военно-промышленном комплексе — он, конечно, имел большую ценность, но Украине был не нужен. Чтобы жить в независимом государстве, исповедуя принципы демократической жизни, нам не нужно было содержать этот могучий комплекс (а Украина производила 33% военного производства СССР). Нам не нужны были для внутреннего потребления другие сверхпроизводства, например кораблестроение — 5 корабельных заводов! Для своей страны мы не должны были производить столько кораблей, а потребностей в их приобретении не было ни у России, ни у других стран. То есть нам пришлось сворачивать многие отрасли производства, пытаясь их модернизировать.

Украина — страна не легкой промышленности, а прежде всего авиастроения, кораблестроения, машиностроения, тяжелой металлургической, угольной и атомной промышленности. Модернизировать эти отрасли было нелегко. Хотя философия, что люди должны платить за свободу и независимость, тоже живет.

— А куда делся Черноморский торговый флот? Украине ведь досталось огромное количество кораблей.

— Черноморский торговый флот был флотом всесоюзного масштаба, а Черное море было окном, через которое отправлялись и поступали различные грузы. И не только в Украину, а в СССР! И когда встали вопросы: нужен ли такой флот Украине и может ли Украина его содержать, используя его для выполнения тех задач, которые ранее выполнял ЧТФ, оказалось — это невозможно.

Поэтому началось постепенное, иногда бесконтрольное, уничтожение отдельных частей единого флота. Украина оказалась неспособной обеспечить жизнь и работу такого формирования, как ЧТФ. Поэтому часть кораблей пришла в негодность, часть была продана, а часть просто уничтожена. И до сих пор нет доказанного ответа, кто нажился на его остатках.

— Получается, установить истину невозможно?

— Установить невозможно — уже тех структур, которые работали ранее, не существует. Что происходило? Исчезали корабли, и сразу же исчезали управленческие структуры. То есть это была рейдерская атака на флот, поэтому он и перестал существовать. Но могу со всей ответственностью сказать — Украина в период перехода к независимости, в период потери тех экономических связей, которые работали в СССР, не могла обеспечить эффективную работу флота.

Можно ли было его сохранить? Были варианты, например, превратить флот в коммерческую структуру. Такая попытка была, но вот опыта не было. Да и коммерческая структура тоже требует денег... И сегодня ставится вопрос: а нужен ли Украине торговый флот?

— Так нужен или нет?

— Я многим задавал этот вопрос. Государству — не нужен! Что государство будет возить на кораблях ЧФ? Задавал вопрос бизнесменам из металлургической и строительной отраслей. Они говорят: а что выгоднее — арендовать корабль для перевозки грузов в другом государстве или свой построить? Убежден: государству ЧФ не нужен. Это должна быть частная компания. Если украинские бизнесмены объединятся и посчитают, что это им надо, они могут постепенно восстанавливать флот.

Невозможно было соединить несоединяемое

— Вы убеждены, что Советский Союз сохранить было невозможно. Все-таки, может, были какие-то механизмы для сохранения?

— Можно было сохранить, но модернизировав и реконструировав его коренным образом. Думаю, если бы Горбачев выслушал предложения Ельцина, Назарбаева, Шушкевича и мои относительно превращения федерации в конфедерацию, Союз можно было бы сохранить, постепенно преобразовав его в новую политическую, экономическую и социальную структуру с философией новой жизни — демократической и правовой, основывающейся на свободах и правах человека.

Но это был бы уже не тот СССР.

Но Горбачев категорически отказался. Когда официально на заседании в Ново-Огарево мы поставили перед ним этот вопрос, он спросил: а кто будет президентом в конфедерации? Ельцин сказал: Михаил Сергеевич, по очереди, как в Швейцарии! Нет, так не пойдет, ответил Горбачев. И после Верховный Совет категорически отказался от любых попыток демократизировать даже федерацию, создав больше прав для республик. Всесоюзный референдум 17 марта 1991 г. ставил задачу сохранения СССР как обновленной федерации.

Но когда мы спрашивали у Горбачева и его команды — что означает «обновленная» — ответа не получали. Это были лишь слова — политическая элита в Москве хотела оставить все как есть, не изменив основы жизни. А не поменяв основ, сохранить Союз было невозможно. Нужно было отказаться от старых, изживших себя форм устройства государства и методов управления.

— Кто все-таки был инициатором распада СССР?

— Инициаторами были те, кто встречался в Беловежской Пуще, — я, Ельцин и Шушкевич. Мы подписали соглашение, первый пункт которого гласил, что Советский Союз как геополитическая система, как субъект международного права перестает существовать. Пункт, подписанный лидерами трех стран, официально определил, что СССР перестает существовать. С этого момента началось уничтожение СССР как геополитической системы...

— Каким вы втроем видели в то время СНГ — Союз независимых государств?

— В принятом нами документе определены политические, экономические и международные основы СНГ. Он просматривался нами как новая структура, пришедшая на смену Советскому Союзу и построенная на объединении полностью независимых государств. На первых порах в том документе предполагались возможности функционирования общих вооруженных сил, ведение общей международной политики и общие границы. Но приступив к созданию новых государств, мы поняли, что это невозможно, ибо эти независимые государства будут без своей армии, валюты, границ, без своей избираемой народом власти. Такое государство жить и работать не может.

— Мог ли СНГ стать аналогом ЕС?

— Нет, не мог, через месяц стало понятно: Россия этого не хочет. В рамках СНГ начали образовываться отдельные союзы — экономический, таможенный, союз России и Белоруссии — нечто похожее на советское объединение... Но ничего из этого не получилось, потому что ставился вопрос: или это будет новая страна, или — независимые государства со своими правами, внутренней и внешней политикой, которая формируется государством как независимым политическим институтом власти. Невозможно было соединить несоединяемое — это все увидели!

И сегодня мы видим попытки что-то объединить, возвратиться к чему-то, создать надгосударственные структуры. Но они снова сталкиваются с сопротивлением тех, кто видит в этом потерю какой-то части суверенитета, а со временем, может быть, и потерю независимости. То есть люди этого боятся...

— Откуда взялись легенды о золоте Полуботка, которое после референдума обещали раздать украинцам?

— Это легенда! В 1992 году, когда я с государственным визитом посещал Великобританию, в шутку был поднят вопрос о золоте Полуботка. Говорили, мол, давайте спустимся в подвалы мэрии и посмотрим, есть ли там золото? Думаю, что это фантазия, имеющая сказочную основу. Это надо воспринимать как политический миф. Вон в Греции сколько мифов! И мы можем некоторые возродить. Будем чувствовать себя увереннее, ведь у нас есть где-то золото!..

— Считаете ли вы Украину независимым государством? Не де-юре, а де-факто?

— Политически и юридически Украина — независимое государство. Живет, развивается, проводит реформы, на которые пошел президент Янукович... Мы свершили исторический подвиг — создали независимое государство, и, думаю, оно никогда не возвратится в тот период, чтобы быть под кем-то. Люди хотят сами строить свою жизнь.

Де-факто в мире нет в идеале независимых государств! Государства независимы тогда, когда на их территории проживают независимые люди. Хочу, чтобы мне назвали такое государство, где все люди независимы от внешних и внутренних условий, от веры и идеологии! Разве нищего человека можно считать независимым экономически?

Сейчас проводят много социологических опросов на тему, как вы оцениваете независимость, хотели бы вы жить в независимом государстве? 55% отвечают положительно. Да, тогда, на декабрьском референдуме 1991 года, было 90,32%. Но мы ведь прошли через коррупцию, нищету, унижения, насаждение нетрадиционных для Украины форм агрессий — моральной, идеологической и нравственной.

Мы выхолостили из права моральную составляющую, и надо над этим задуматься. Мораль не определяется как обязательная норма закона, это — традиции. Но когда нет взаимосвязи и диалектического единства между моралью и правом, народ перестает верить. А право сейчас часто подавляет мораль. Что нам преподносят в СМИ, какие философские формулы подаются «жевать» людям, что происходит в Верховной Раде?

— Демократия получается...

— Это не демократия! Это — низкая нравственно-политическая культура, потеря морали и ответственности перед законом, а списывают все на демократию. Это означает, что внутри человека нет ничего демократического — ни в душе, ни в поведении. Из человека вылазит тоталитарный идиот! Говорит, мол, не буду говорить на украинском языке, потому что меня заставляют в Верховной Раде! Так скажи прямо — я не буду выполнять Конституцию! А не выполняешь Конституцию — должен быть изгнан из Верховной Рады!

Под видом демократии нам часто насаждают чуждые вещи. В пьесе Николая Кулиша «Мина Мазайло» описано, как в 20-е годы решался вопрос так называемой украинизации. Они в шутку пригласили из Курска тетю Мотю, чтобы она всех рассудила. Выслушав, та заявила: лучше быть изнасилованной, чем украинизированной! Так вот сегодня таких «теть Моть», «теть Циль», «баб Парасок» и «Попандопул» — много в Верховной Раде. Можно ли с этими людьми строить законную нравственную базу жизни украинского общества? Нет, и не надо списывать, что кто-то виноват! Человек виноват! Он, попав в ВР, перестает служить людям, игнорирует Закон.

Знаете, я искренне за двуязычие

— Неужели в Украине, кроме языковых вопросов, нет проблем? Да и в Конституции не прописан запрет на употребление русского языка...

— Запрета нет, но там в законе прописано, что на официальном уровне чиновник должен общаться на государственном языке! Разве можно представить, чтобы во Франции часть депутатов говорили на английском языке?

— Пример Франции и Англии — далеко не пример Украины и России...

— Хорошо, что угрожает русскому языку в России? Ничего! А они приняли закон о государственном русском языке, и сегодня, чтобы поступить на работу дворником, нужно сдать экзамен на знание русского языка. И никто не поднимает руки вверх, не падает в обморок, ни у кого пена изо рта не идет... А у нас официально отказываются говорить на государственном! И кичатся этим, ходят в авторитетах.

— Думаю, дворник должен знать язык той страны, где он работает дворником. Для своей же безопасности... Леонид Макарович, почему ни при вас, ни при Кучме языковой вопрос не возникал? Никто не замечал, кто на каком языке говорит. А при Ющенко это стало притчей во языцех?

— Виктор Ющенко — первый из президентов, поставивший гуманитарный вопрос в очень четкую плоскость. Голодомор как геноцид, язык — не просто как средство общения... Он поставил все соответственно истории и закону. Ни я, ни Кучма так вопросов не ставили...

— Для вас, наверное, более приоритетной была экономика страны?

— Честно говоря — руки не дошли. А при Ющенко началось завершение строительства государства, и эти вопросы встали во весь рост. Это было неизбежно. Нельзя жить «среди тут и между там»: надо жить в определенных рамках государственных ценностей, символов, иначе это не государство.

Можно принимать законы, регулирующие языковую проблему. Многие говорят, что русский язык должен быть вторым государственным. Допустим, двуязычие для Украины — это благо, как говорят оппоненты украинского. Я не возражаю, только при одном условии: все говорят на двух языках. А если же одна часть говорит на русском, а другая на украинском, это не двуязычие, это избирательный подход. Украинский язык нуждается в лечении.

Знаете, я искренне за двуязычие: вся мировая классическая литература переведена только на русский. У меня в библиотеке двухсоттомник мировой литературы — ни одна страна мира не сделала столько, как бывший СССР, в этом плане! И вот сегодня, скажем, не знать русского языка: вы что, переведете произведения на украинский с языка оригинала? Сто лет надо! То есть я за то, чтобы русский язык в Украине изучали и знали, но надо уважать и знать украинский! Надо уважать землю, на которой ты живешь, а это — украинская земля. Я за двуязычие, при котором граждане знают русский язык, но государственным является украинский.

Надо принимать то состояние, которое есть

— Как глава Конституционной ассамблеи вы выступаете за проведение референдума по внесению изменений в Конституцию...

Конституционная ассамблея не утверждает, а только готовит проект закона об изменениях в Конституцию. Я напоминаю, что в главы I, III и XIII действующей Конституции после внесенных Верховной Радой изменений обязательно выносятся на референдум. Сначала эти изменения принимаются 300 голосами народных депутатов, а после выносятся на референдум. Можно ли и нужно ли выносить всю Конституцию на референдум? Нынешняя Конституция это не предусматривает. Но может возникнуть экстремальная ситуация. Кстати, Венецианская комиссия считает Конституцию, которая утверждена Конституционным Судом, нелегитимной. То есть мы пользуемся нелегитимным Основным Законом. Что делать? Надо находить выход. Нельзя жить в нелегитимном правовом поле.

— А что скажете по поводу референдума о вступлении Украины в ЕС или ТС? О русском как втором государственном? Власть ведь, по Конституции, принадлежит народу, почему бы не спросить мнения народа по столь важным вопросам?

— Я категорически против! Если мы хотим, чтобы в Украине словесное противостояние переросло в физическое, давайте вынесем эти вопросы на референдум! Сейчас Украина разделена условно, а тогда мы разделим ее фактически! Одна часть проголосует «за», другая — «против», и противостояние из зала Верховной Рады перейдет на улицу. Референдум — это обоюдоострая, очень сложная институция, и выносить на суд народа такие острые вопросы, где нет консенсуса, нельзя. Например, по языкам мнение жителей Украины разделяется примерно наполовину. Это согласно опросам. А что будет, когда это зафиксирует референдум? Одни возьмут себе украинский язык, а другие — русский? Только очень недалекие политики могут так думать!

— Вы считаете инициативу Виктора Медведчука о федерализации неактуальной. Тем не менее этот вопрос сейчас поднимается достаточно часто, что говорит о его актуальности, и многие поддерживают идею федеративного устройства. Что вас устрашает?

— Я не говорю, что федерация —это что-то страшное, но она сейчас не является панацеей. В силу раздела Украины — и ментального, и языкового, и по вере — мы создадим отдельные регионы, отличающиеся по своему внутреннему развитию, вместо того чтобы создать единое цельное государство. У нас уже есть элемент федерации — Крым, но, к сожалению, от того, что он федеративный, разве там более спокойная обстановка, чем в Киеве или Донецке? Там все время поднимается вопрос: а правильно ли в 1954 году Крым передали Украине? Не надо ли возвратиться в лоно России? То есть идея федерализма перерастает в вопрос, где быть Крыму. Думаю, если кто-то хочет развалить Украину, он может предложить ей федерализацию... И войдет в историю как могильщик.

— Вы согласны с тем, что Крым — это своего рода подарок Хрущева Украине? И это не тысячелетняя, а современная история...

— Я бы не назвал это подарком. Есть протоколы заседания Верховного Совета СССР, РСФСР и УССР, где значится, что это чисто экономический вопрос. Крым был всесоюзной здравницей. Россия была не в состоянии обеспечить его мясомолочными и другими продуктами, поэтому было принято решение передать Крым Украине, которая по продовольственным ресурсам была сильнее и богаче. Никаких политических вопросов тогда и в голову никому не приходило. Это очередной миф сродни золота Полуботка!

К этому вопросу подходили чисто прагматически. Но тогда ведь не было границ! Если бы сейчас поставили вопрос, скажем, о передаче Ростовской области Украине — это совершенно другое. А тогда было перераспределение в рамках одной страны, и это не было чрезвычайным событием. Теперь на государственном уровне решать вопрос — законно или незаконно — это юридически неграмотно и политически опасно. Если проанализировать, как со времен Александра Македонского распадались империи, то можно увидеть, что на сегодняшний день существует очень много территориальных проблем. И если начать их поднимать, то мир развалится, войны неизбежны! Поэтому надо принимать то состояние, которое есть, которое принято мировым сообществом.

— Если гипотетически представить в составе суверенного государства автономии «Галичина» и «Донбасс» со своими языком и героями. Как считаете, это могло бы стабилизировать ситуацию на Украине?

— Будет две разные страны, и в рамках одного государства их не удержать! Это было бы искусственное разъединение территорий, которое приведет к углублению различий. Мы должны создавать государство, имеющее единый стержень, общую экономику, социальный и политический базисы, духовную платформу.

Неонацизм, неосталинизм и
клятвопреступники в парламенте

— Вы возглавляете Всеукраинское правозащитное движение «Украина без нацизма». Но вас-то как раз многие обвиняют в том, что вы притащили этот нацизм в националистическом обличье на Украину. Это и государственные символы УНР, под которыми осуществлялась оккупация Украины совместно с ОУН и УПА, и тот факт, что правый радикализм активизировался с обретения Украиной независимости.

— Убежден, так может говорить только пятая колонна в Украине! Те люди, которые живут в Украине, а получают инструкции из других стран — «Русский мир», русские партии... Такой философией они унижают государство Украина! Если президент России господин Путин официально заявляет, что Украина как государство не является естественным образованием и как таковая она не имеет длительной исторической перспективы... Может президент России как «большой друг» Украины так оценивать украинское государство?

— Наверное, какие-то основания так говорить у него есть.

— Да никаких аргументов! Как человек, создавший это государство, как коренной украинец, как я могу относиться к таким оценкам, что я, мол, принес правый радикализм?! Никто ничего не принес! Мы принесли честь и гордость человека, живущего на этой земле! Я живу в этой стране, это моя земля, здесь жили мои деды-прадеды, и я не могу перелетать, как кукушка, с одного места на другое, руководствуясь какими-то общими принципами гуманизма. Я хочу, чтобы мое государство развивалось и укреплялось. А воля народа — кого ему избирать.

Примут Конституцию относительно двух государственных языков — я буду подчиняться! Я не могу мириться с тем, что люди, понимающие в культуре ровно столько, сколько я понимаю в космосе, выступают в Верховной Раде и определяют, какой должна быть культура в Украине! Не люди, владеющие этой темой досконально, а просто депутаты на уровне Бессарабского базара. Я с этим не согласен!

— Как вы оцениваете на данный момент уровень парламентаризма в Украине?

— Уровень парламентаризма определяется уровнем входящих в него депутатов. Мне пока трудно судить, но по сравнению с уровнем депутатов, пришедших в 1990 г., подготовленных и юридически, и политически, сегодня мы имеем людей часто непрофессиональных, не имеющих представления о чести, совести и принципах. Пример Табалова. Человек на Библии поклялся выполнять те принципы, которые заложены в программе оппозиции. Пришел в парламент и говорит: я не хочу! Это клятвопреступление по православной морали! Он преступил мораль.

Если такой моральный климат будет в Верховной Раде, если человека-клятвопреступника принимают в другой партии и при этом оправдывают — это уже не парламент. В нормальном парламенте Табаловых должны выталкивать на обочину жизни.

— Может, моральные принципы несовместимы с торговлей парламентскими местами? Купил себе Табалов место — и никому ничего не должен.

— Купил себе место не только Табалов, там много таких! Брать большие деньги — это уже традиция украинского парламента. Но не надо было клясться на Библии! Ну купил себе место за несколько миллионов, но разве при этом можно клятву нарушать? Сегодня я люблю свою страну, а завтра меня страна чем-то обидела, и что, я стреляю в спину своей стране? Даже при купле-продаже должны соблюдаться принципы.

— ВО «Свобода» в Верховной Раде и реакция Европарламента на эту политическую силу. Ваша оценка?

— В свое время Европарламент отреагировал и на радикалов с фашистскими лозунгами, которые пришли во французский парламент. Так же и относительно украинского парламента. Надо с этими явлениями бороться. Но надо уважать и избирателей. Это непростая проблема.

— Бороться с Европарламентом или со «Свободой»?

С проявлением неонацизма. Это должно стать частью государственной контридеологии. Иначе если мы будем от события к событию проводить какие-то мероприятия или заседания антифашистского комитета, это ничего не даст. Это должна быть система. А для того чтобы людей успокоить, они должны понимать, что мы боремся не только с неонацизмом, но и с неосталинизмом.

— А в чем вы видите проявления неосталинизма?

— Если памятник Сталину открывают в Запорожье...

— А если памятник Бандере открывают во Львове?

— Я же и говорю: бороться надо и с тем, и с тем. Мы не должны акцентировать внимание на одном направлении радикализма. Надо вести борьбу на два фронта. Я за то, чтобы принцип борьбы с нацизмом дополнялся принципом борьбы с левым радикализмом. Тогда нас поймут и на западе, и на востоке Украины. Тогда будет взаимопонимание.

— То есть если вас завтра, например, пригласят одновременно на открытие памятника Бандере и памятника Сталину, вы никуда не пойдете?

— Ни туда не пойду, ни туда! Скажу, что это просто политический блуд — не время сейчас этим заниматься! Но запретить ставить памятники я не могу. А вот объяснять людям, что это не отвечает интересам украинского народа и его единству, попытаюсь... Люди в Европе не пережили ужасов сталинского режима, и они не понимают его опасности.

Экономический курс должен быть «плавающим»

— Какими своими достижениями вы можете гордиться как политик?

— Созданием независимой Украины. Все что я в жизни делал — это детали, частности. Через полвека это забудется, а вот то, что родилась Украина и я подписал все документы ее рождения от «А» до «Я» — это не забудется!

— Вы — президент общества «Украина — Китай». Значит ли это, что вам ближе восточный вектор интеграции?

— Конечно, но не исключаю евроинтеграции. Если мы имеем хорошие торговые отношения с Китаем, если мы используем китайские технологии, если мы можем использовать китайские кредиты — это вовсе не означает, что мы против европейской интеграции. Евроинтеграция — это наш политический курс, возведенный в закон.

— А какой у нас экономический курс?

— Думаю, сегодня он должен быть «плавающим». Быстро реагировать на меняющуюся ситуацию, на экономические потрясения.

— И как долго мы еще будем «плавать»?

— Если нам выгодно торговать со странами ТС, мы должны торговать. Если им выгодно покупать у нас, они покупают. ТС — это не завтрашний день... Наш курс — евроинтеграция. Конечно же, экономическая политика должна меняться, уточняться.

— Что менять? Правовая база готова еще со времен правления Леонида Кучмы и Россия может без проблем форсированно принять Украину в ТС.

— Почитатели ТС не знают этого вопроса! Спросите специалистов, и они скажут, сколько нужно всего поменять...

— Но я и основываюсь на мнении специалистов.

— Сторонники ТС говорят: хоть завтра вступай, противники — мы не можем вступить, а я вам говорю: надо очень много изменить в т. ч. и в законодательстве! И самое главное: ТС — это не ЗСТ. ЗСТ не имеет надгосударственного механизма, там лишь определяются условия торговли. ТС создал надгосударственную структуру, которая определяет и расписывает квоты, таможенные сборы.

Если мы вступим в ТС, торговля Украины с западными странами уже определяется не Украиной, а ТС. Вот на сегодняшний день Беларусь и Казахстан получают от таможни мизер по сравнению с Россией. Так было и в экономическом союзе: 80% — России, 20% — остальным. Россия объясняет такое положение тем, что она несет большие затраты. А чего же тогда она хочет, чтобы Украина вступила в ТС? С целью помочь Украине? И я в это должен поверить? Неужели еще так много легковерных людей?

— Согласны ли вы с тем, что интегрироваться нужно с равными, поскольку иная интеграция работает в пользу сильнейшего? В ЕС ведь нас не ждут.

— В 1992 году, когда я был президентом, по моему решению было подписано соглашение о ЗСТ с Россией. Через два дня из России прислали список товаров, извлеченных из ЗСТ. Изъяли все, без чего Украина не может жить. Я задаю вопрос: кому нужна такая ЗСТ?

— Около 380 наименований изъяты и европейцами.

— Если изымают по согласованию, то это демократично. Зона Свободной Торговди должна быть свободной! Конечно же, есть какие-то приоритеты, защита интересов национального производителя... Но когда эта защита превращается в изымание товаров, без которых нельзя существовать? В ВТО надо было вступать, продумав все нюансы, не оставив без защиты своего товаропроизводителя.

— Что бы вы сейчас предприняли на месте Виктора Януковича?

— Я бы делал шаг за шагом для вступления в Евросоюз. А с ТС, как и определил Янукович, формула «3+1».

Я ценю усилия президента Януковича

— Плюсы и минусы нынешней власти и соответственно оппозиции.

— Самый большой плюс нынешней власти в том, что в Украине наконец начались реформы: конституционная, судебная, пенсионная, налоговая и другие. Впервые в истории! Да, не все хорошо идет, согласен. Но мы говорим, что не все идет гладко с точки зрения проводимых реформ, а раньше вообще ничего не говорили, потому что реформ не было. И все были довольны! Поэтому я ценю усилия президента Януковича — он начал очень непопулярное и неимиджевое дело — модернизацию страны.

Минус — не удалось победить коррупцию, объединить украинское общество, принимаются законы, разделяющие Украину, на выборах страна делится по политическим «гаражам». И главное — не преодолена бедность!

Что касается оппозиции, я приветствую попытку объединения всех оппозиционных усилий. Тем не менее оппозиция — это часть власти, и она должна иметь программу оппозиционной власти. А что касается всего народа, надо находить общие точки соприкосновения: народ нельзя делить на власть и оппозицию.

— И напоследок. В 2005 году вы заявили: «Если бы я знал в 91-м году, что будет так, как сейчас.., что вместо демократии будет беспредел, я бы не подписал Беловежского договора, я бы скорее себе руку отрезал». Это искреннее сожаление?

— Это не сожаление! Все его воспринимают в отрыве от моей речи на заседании Верховной Рады. Объясняю: когда к власти пришел Ющенко, за неделю по Украине уволили 18 тысяч людей, не поддержавших «помаранчевую» революцию. Начались репрессии, многих взяли под стражу — того же Бориса Колесникова ни за что ни про что... И вот я, рассказывая об этом с трибуны Верховной Рады, чтобы привлечь внимание, поднял этот вопрос до эмоционального уровня. Это был риторический оборот, ход политического стресса, который должен был неминуемо обратить на себя внимание! Видите, никто не забыл: 7 лет прошло, а его повторяют! Правда, с разной целью.

Еще раз заявляю — если бы сегодня мне пришлось подписывать Беловежское соглашение, не задумываясь подписал бы! За независимость, свободу и демократию подписал бы все документы. Разве у свободы есть выбор?

Оксана ШКОДА, 27.12.2012 г.
Данная статья вышла в выпуске «2000»
№52 (636) 28 декабря 2012 г. 3 января 2013 г.
//2000.net.ua/2000/svoboda-slova/90-year-ussr/86838

Леонид Макарович Кравчук - первый Президент Украины, председатель Конституционной Ассамблеи при четвертом Президенте Украины

середу, 26 грудня 2012 р.

(VІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 2012


[голова – Василь Маляренко,
секретар – Наталія Шукліна]

26 грудня відбулося чергове засідання Комісії з питань правосуддя Конституційної Асамблеї. Планувалося, що її представники обговорять проекти чотирьох статей, які, на думку комісії, мають бути записані в Конституції після внесення до неї змін. Однак, комісії вдалося розглянути лише три частини однієї статті, повідомила кореспондентка «ЗіБ».

Перша пропозиція стосувалася того, що назву розділу «Правосуддя» потрібно змінити «Судову влада».

Як зазначила член комісії Наталія Кузнєцова, у чинній Конституції визначені органи законодавчої та виконавчої влади, а судової – ні.

«Я категоричний противник, аби розділ Конституції називався «Правосуддя», - зазначив член комісії Василь Сіренко.

Проти запропонованої назви «Судова влада» виступив лише член комісії Євген Кубко. Решта представників комісії проголосувала за зміну назви «Правосуддя» на «Судова влада».

Другою пропозицією було у частині першій обговорюваного проекту статті записати: «Судова влада в Україні здійснюється Верховним Судом України, вищими спеціалізованими судами, апеляційними судами, окружними та мировими судами. До судової влади також відноситься Вища рада юстиції».

За словами голови комісії Василя Маляренка, «ВРЮ обов’язково має бути в розділі Конституції «Судова влада».

Євген Кубко застеріг, що якщо записати, що судова влада здійснюється Вищою радою юстиції, то це може означати, що «завтра ВРЮ розглядатиме справи».

Член комісії Валерії Євдокимов запропонував взагалі винести ВРЮ в окремий розділ як окремий державний орган, однак його ідею не сприйняли.

Представник комісії Микола Мельник запропонував викласти редакцію частини першої проекту статті таким чином: «Судова влада в Україні є самостійною та незалежною. Судова влада здійснюється Верховним Судом України та іншими судами, утвореними відповідно до законів».

А от Євген Кубко зазначив, що починати цей розділ потрібно зі статті про права громадян на справедливе правосуддя.

«На першому плані повинна бути людина, а не держава», - наголосив Євген Кубко. Однак деякі члени комісії зауважили, що про право громадян на справедливе правосуддя має бути записано у розділі Конституції про права людини.

Після бурхливого півторагодинного обговорення комісія вирішила частину 1 проекту статті викласти в такій редакції: «Судова влада в Україні є самостійною та незалежною. Судова влада в Україні здійснюється Верховним Судом України та іншими судами, утвореними відповідно до законів. Органом, що забезпечу діяльність органів судової влади є ВРЮ».

[Третя пропозиція.] …обговорення торкнулося статусу і повноважень Верховного Суду.

Як повідомила кореспондентка «ЗіБ», у частині другій проекту статті комісія запропонувала записати, що найвищим органом судової влади України є Верховний Суд України. Також представники комісії запропонували розписати у цій статті повноваження Верховного Суду.

«Якщо в Конституції не розписати повноваження Верховного Суду, то його взагалі може не бути», - зазначив голова комісії Василь Маляренко. Адже, наголошувалось на засіданні, повноваження органів виконавчої та законодавчої влади (Верховної Ради та Кабінету Міністрів) записані у чинній Конституції.

Член комісії Сергій Ківалов надіслав свої пропозиції щодо цієї частини проекту статті. На його думку, в Конституції не можна деталізувати повноваження Верховного Суду. Однак більшість членів комісії з цим не погодилась і проголосувала за таку редакцію частини другої проекту статті: «Найвищим органом судової влади України є Верховний Суд України».

За словами В.Маляренка, у цій частині також пропонується записати, що Верховний Суд має право законодавчої ініціативи з питань здійснення судової влади. Він пояснив, що судді як ніхто, застосовуючи закони на практиці, розуміють, що в них потрібно змінити, що потрібно доповнити, аби закони краще працювали.

«Сьогодні судді ходять на поклін до депутатів, просять їх аби вони внесли законопроект, який би удосконалив, наприклад, процесуальну роботу суду», - зазначив В.Маляренко.

На його думку, у ідеї наділити Верховний Суд правом законодавчої ініціативи є багато противників, тому вона може і не потрапити до Конституції.

Також комісія встигла обговорити одне з запропонованих у редакції статті повноважень Верховного Суду - розгляд ним скарг щодо порушення державними органами норм Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод. Тобто, по суті, комісія хоче, аби громадяни мали право звертатися до ВС зі скаргами, з якими вони сьогодні звертаються до Європейського суду з прав людини.

В.Маляренко сказав всім присутнім, аби вони подумали над тим, які повноваження повинні бути у Верховного Суду. Це питання комісія обговорить на наступному засіданні, яке відбудеться 17 січня.

Закон і Бізнес, 26.12.12
//zib.com.ua/ua/13469-verhovniy_sud_mozhut_pereformatuvati_pid_espl.html
//zib.com.ua/ua/photos/2012-12-26-zasidannya_komisii_z_pitan_pravosuddya_konstituciynoi_asambl/

07.02.2013 Василь Сіренко. Звітування перед Венеціанською комісією, погодження з нею кожного кроку в реформуванні - національне приниження 
17.01.2013 (VII) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя
06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України
04.12.2012 (V) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя (Концепція Миколи Оніщука) 
16.11.2012 (ІV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 
02 і 05.11.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя
18.10.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 
02.07.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 
26.06.2012 Круглий стіл «Принцип верховенства права в діяльності вищих судових органів України: людина - законодавець - суспільство»

Сергей Влащенко. Новая Конституция: догадки и предположения


"…надо быть подобным лисе, чтобы уметь обойти капканы,
и льву, чтобы отпугнуть волков". Никколо Макиавелли

Борьбу за завоевание и удержание власти в украинской политике можно смело сравнивать с условиями выживания в уголовном мире.

Лучше всего этот общий принцип сформулировал один известный криминальный авторитет: "Подняться легко – там стрельнул, там подрезал. Удержаться – сложно…".

Новейшая украинская история демонстрирует аналогичные проблемы: отечественной политической элите все сложнее удерживать почти абсолютную власть в стране. Чтобы остаться "при своих", нужно этой властью поделиться. Или хотя бы сделать вид…

Разделяй и властвуй

Взойдя "на трон" в 2010, Виктор Янукович довольно быстро восстановил Конституционный "статус-кво" в редакции 1996 года, вернув себе властные полномочия сильного президента.

Власть президента стала фактически абсолютной, а возможности – безграничными.

Однако эйфория длилась недолго. Парламентские выборы 2012 показали, насколько сильны сегодня в обществе протестные настроения, направленные против власти, которую в 2015 году придется представлять именно Виктору Федоровичу.

Хорошо, если у него не будет реального конкурента. А если будет…?!

Чтобы не оказаться в патовой ситуации, Банковая, скорее всего, последует римскому правилу divide et impera – разделяй и властвуй.

Чтобы удержать власть, ее нужно сначала разделить. Сделать это проще всего изменив Конституцию. Причем, до неузнаваемости.

Конституционная реформа – далеко не спонтанное решение власти, которое начало материализовываться в феврале 2011 года, когда президент своим указом сотворил с виду красивый, однако абсолютно нефункциональный орган под названием "Конституционная Ассамблея".

Полгода спустя Верховная Рада 6-го созыва на одном из последних заседаний продолжила реализацию инициативы главы государства, приняв закон о всеукраинском референдуме, который узаконил принятие нового варианта Конституции по инициативе 3 миллионов украинцев.

Обратите внимание, что о способах принятия новой Конституции уже не раз писали СМИ.

А вот текст ее до сих пор загадка. Почти год активных интеллектуальных баталий в Конституционной Ассамблее так и не дал результат. Иначе, где он, хотя бы очень примерный проект будущего основного закона?

В таких условиях экспертам и простым гражданам приходится только догадываться о его основных положениях, которые определят не только властные полномочия, но и судьбу всей страны в целом.

Догадка №1: перенесение выборов президента в парламент

Слухи о желании главы государства перенести выборы в парламент не подтверждены, и даже несколько раз опровергнуты им самим документально. Но муссируются с завидным постоянством.

Уже сегодня можно сказать, что это не только довольно рациональное, но и вполне осуществимое решение. Избираться в парламенте, сохранив за собой прежние полномочия "сильного" президента – это лучший вариант.

Однако в таком случае нарушается важный принцип баланса власти, или сдерживаний и противовесов, суть которого заключается в четком разделении полномочий законодательной, исполнительной и судебной власти, во избежание сосредоточения власти в руках одного человека.

Согласно этому постулату, президент с обширными полномочиями должен избираться всенародно. Если же главу государства выбирают в парламенте, то основные полномочия должны находиться в руках законодательного органа, как это происходит, например, в Италии или Германии.

Конечно, чисто теоритически можно наплевать на принципы вышеуказанных стран. Но тогда Банковая останется один на один с "дружественной" Россией и не менее "дружественными" гражданами собственной страны. Без надежды на какую-либо поддержку извне.

Кроме того, не факт, что такой имперский план сможет найти поддержку 300 народных депутатов, многие из которых представляют интересы отечественных олигархов, крупных кланов и даже иностранных государств.

Все эти группы влияния вряд ли захотят сосредоточения власти в одних руках.

Также сомнительно, чтобы такой вариант прошел всенародное одобрение, принимая во внимание все те же протестные настроения.

Итак, учитывая все вышеизложенное, а также печальный опыт Цезаря в римском парламенте, Янукович, возможно, все же решит поделиться с Верховной Радой своими полномочиями, в обмен на гарантированный второй срок.

Тогда новый вариант Конституции снова возвратит Украине "сильный" парламент.

Догадка №2: "сильный" парламент, но без неприкосновенности

"Дежа вю" в виде парламентско-президентской формы правления, конечно, очень напоминает эпопею с "обрезанием" властного достоинства Ющенко в декабре 2004 года.

Однако вряд ли стоит думать, что вслед за частью полномочий Банковая отдаст также влияние в стране, а Янукович повторит ошибки тезки-предшественника.

Во-первых, понты вовсе не дороже денег. Ведь деньги, а вернее все главные активы в государстве, уже поделены между основными игроками.

Кроме земли, которая по всем прогнозам будет распилена с рекордной скоростью. А это значит, что парламенту, пусть даже с большими полномочиями, будет уже нечего делить.

Конечно, "сильный" парламент может попытаться переделить награбленное, да и доступ к бюджету будет иметь именно он. Поэтому, как не крути, президенту все же будет нужен реальный рычаг влияния на парламент.

И этот рычаг у него будет. Для этого Виктор Федорович, отдав право формировать правительство парламенту, все же оставит у себя право назначать силовиков – генпрокурора, глав СБУ и МВД.

Эта функция главы государства станет ключевой, если с народных депутатов будет снята неприкосновенность в части уголовного иммунитета, отсутствие которого будет означать абсолютную беззащитность парламентариев перед силовыми структурами.

Очевидно, что в нашей стране такая власть намного эффективнее, чем большинство официальных полномочий. Именно поэтому, скорее всего, новая Конституция, наделив парламент властью, лишит его членов защиты.

Однако существует еще один механизм контроля над Верховной Радой. Его озвучил сам президент. Имя этого механизма – двухпалатный парламент.

Догадка №3: двухпалатный парламент

Курс на двухпалатный парламент определил лично Янукович, между прочим, красиво аргументировав свою инициативу необходимостью "…посилення механізмів прямої участі та впливу громадян на владу, прозорості й підзвітності останньої перед громадянами…".

В то же время, на практике, верхняя палата парламента не является чем-то прогрессивным или эффективным, но напротив – откровенным рудиментом в современном цивилизованном мире.

Ведь эта дополнительная надстройка не имеет никаких функций, кроме ветирования законопроектов нижней палаты. Именно поэтому в Швеции от верхней палаты, как от пережитка прошлого компромисса с дворянством, отказались.

Однако именно это качество может сильно пригодится Банковой. Тем более, что в Украине члены верхней палаты могут избираться управляемыми местными советами, в зависимости от количества населения в области.

И тогда густонаселенные восточные области Украины будут выбирать наибольшее количество депутатов, как в Австрии.

Таким образом, введение второй палаты парламента может существенно усмирить слишком полномочный парламент.

И если Рада получит большие полномочия, то именно вторая палата будет служить прочной уздой для нардепов. Прием проверенный – с этой целью двухпалатный парламент был введен в РФ и Беларуси.

Сегодня все эти сценарии кажутся немного фантастичными. Однако не более чем способность украинского народа выживать на 1100 гривен зарплаты.

Не стоит забывать, что в нашей стране возможно все.

26 декабря 2012 года
Сергей Влащенко, политический аналитик, президент
ГО "Центр Политического Прогнозирования", для УП
//www.pravda.com.ua/rus/columns/2012/12/26/6979996/


//caricatura.ru/subj/alco/url/parad/demin_boris/13720

вівторок, 25 грудня 2012 р.

Конституційна реформа: нові реалії


За даними проведеного КМІС соціологічного дослідження, лише 9,9% громадян переконані, що проект змін до Конституції має розробляти саме Конституційна Асамблея [КАЯК]

Про це повідомила голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко на круглому столі "Конституційна реформа: нові реалії", що відбувся в УКРІНФОРМі з ініціативи Школи політичної аналітики національного університету "Києво-Могилянська академія".

"Згідно із соціологічним опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології у листопаді 2012 року, лише 9,9% громадян переконані в тому, що саме Конституційна Асамблея має розробляти проект змін до Конституції", - сказала Юлія Тищенко.

При цьому вона додала, що відсоток тих, хто покладає цю місію на Президента, становив лише 5,8%, а на спеціально створений для цього орган, зокрема, установчі збори - 29,6%. "Пальму першості" посів парламент - йому віддали перевагу 32,4% опитаних. "Питання збільшення довіри до парламенту пов'язане з тим, що пройшли парламентські вибори, парламент оновився, і в суспільстві є нові очікування щодо нього", - переконана експерт.

Ю.Тищенко також послалася і на думку опитаних щодо права Глави держави порушувати окремі статті Конституції. 18,3% респондентів вважають, що Президент може порушувати окремі статті, а 65,1% - не може порушувати за жодних обставин: "Це можна пояснити кризовим станом нашого суспільства, його економічними проблемами і певними патерналістськими очікуваннями".

Окрім того, вона навела й інші результати опитування. Зокрема, на запитання, чи підтримуєте ви необхідність внесення змін до Конституції, позитивно відповіли 56%, тоді як, для порівняння, у 2010 році таких було майже 64%. А ось цифра тих, кому важко відповісти, впродовж останніх років була стабільною - на рівні 25%, що свідчить про незрозумілість цих питань для суспільства.

"Тому обговорень на зразок нинішнього круглого столу має бути набагато більше і в різних форматах, щоб донести плюси і мінуси цього процесу і зібрати основні думки самого суспільства. Бо Конституція пишеться не політиками для політиків. Це угода в межах самого суспільства: як жити, контролювати владу і як взаємодіяти. Але провідним у цьому процесі має бути суспільство", - підсумувала Тищенко.

Наталія Андрусенко, 25 грудня 2012 року
//www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=ZYbb5R81qoo
//www.ukrinform.ua/ukr/news/menshe_10_gromadyan_pokladayutsya_na_konstitutsiynu_asambleyu___ekspert_1782007
//www.ucipr.kiev.ua/publications/kruglii-stil-konstitutciina-reforma-novi-realiii-kiiiv-25122012-r


Хто, на Вашу думку, має розробляти проект змін до Конституції України?

Листопад 2012. Президент - 5,8. Парламент - 32,4. Політичні партії - 3,7. Конституційна асамблея (дорадчий орган при Президентові України) - 9,9. Спеціально створений орган для ухвалення Конституції (конституанта, установчі збори) - 29,6. Інше - 2,6. Важко сказати/не знаю - 16%

Дослідження проводилося з 5 по 23 листопада 2012 року. Польовий етап тривав з 9 по 19 листопада 2012 року. Опитування проводилося в 110 населених пунктах (PSU) у всіх областях України та в Автономній Республіці Крим. В результаті польового етапу було зібрано 2048 анкет.

Хто, на Вашу думку, має розробляти проект змін до Конституції України?

Листопад 2011. Президент - 6.3. Парламент - 23.1. Політичні партії - 5.2. Конституційна асамблея (спеціально створений орган для ухвалення Конституції) - 42.3. Інше - 4. Важко відповісти - 19.1%

Дослідження проводилося з 28 жовтня по 18 листопада 2011 року. Опитування проводилося в 110 населених пунктах (PSU) у всіх областях України та в АРК. В результаті польового етапу було зібрано 2037 анкет.


Хто, на Вашу думку, має розробляти проект змін до Конституції України?

Лютий 2010. Президент - 12.6. Парламент - 25.3. Політичні партії - 3.1. Спеціально створений колегіальний орган (конституанта) - 39.3. Важко відповісти - 19.6%

Дослідження проводилося з 9 по 17 лютого 2010 року. Опитування проводилося в 110 населених пунктах (PSU) у всіх областях України та в АРК. В результаті польового етапу було зібрано 2032 анкети.
____________
//www.spa.ukma.kiev.ua/konst/staticpages/index.php?page=thoughtsviews

Томас Маркерт. Закон про референдум може загрожувати стабільності України
Тетяна Івженко. Страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв

Віктор Янукович: Належне місце в Основному законі мусить отримати громадянське суспільство


Виступ Президента на засіданні Ради регіонів

Шановні колеги, порядок денний сьогоднішнього засідання у нас дуже короткий.

Але нам треба буде не тільки сьогодні поговорити про результати виконання стратегій - і регіональних, і Державної стратегії розвитку, але більше нам треба буде поговорити про завдання за 2013 рік. Тому я вважаю, що ми зробимо короткий екскурс в 2012 рік, який вже минає. І коли ми говоримо про цей рік, можна сказати, що цей рік, якщо порівняти з життям людини, то умовно можна сказати, що це рік повноліття нашої держави. І яким він був для нас, для кожного українця, держави в цілому - нам треба поговорити. Можна сказати, що він був дуже і дуже непростим.

Тому які були у нас надії, невдачі, які були досягнення, розчарування, помилки - нові чи старі - нам треба буде про це поговорити. І, безумовно, потрібні нові плани. Ми повинні дивитися в майбутнє. Але нам потрібно зорієнтуватися, чого ми очікуємо, яка ситуація у світі.

Тому я пропоную поглянути на підсумки цього року не просто як на набір показників та індикаторів, але подивитися як на ще одну віху нашого життя.

Ми не можемо дивитися на 2012 рік окремо, ми повинні на нього подивитися з огляду на два-три роки нашого минулого життя. Що нам вдалося зробити, що не вдалося. Переконаний, що події, які визначали ці віхи життя, були для нас дуже значними. І той досвід, який ми придбали за цей час, нам треба буде використовувати і в майбутньому.

Які ж це були результати? Перш за все, у 2012 році тривали переговори з нашими сусідами і стратегічними партнерами – з ЄС, країнами СНД. Йшло формування економічних «правил гри» на довгострокову перспективу.

Було парафовано Угоду про зону вільної торгівлі та політичну асоціацію з Євросоюзом, ратифіковано Угоду про зону вільної торгівлі з країнами СНД.

За великим рахунком, це унікальна подія для України, яка відкриває шлях до реалізації ідеї спільного простору розвитку, де Україна відіграватиме роль єднальної ланки між ЄС та країнами євразійського регіону.

Реалізовано безпрецедентну за обсягами інвестицій та кількістю інфраструктурних проектів програму підготовки до Євро-2012.

Спільно з Польщею ми успішно провели європейський чемпіонат з футболу і отримали визнання світу як добрі господарі. А подія була, без перебільшення, світового значення.

Але поряд із цим хочу відмітити і той унікальний досвід, який ми отримали вперше за роки незалежності при здійсненні такого великого проекту. Цей досвід масштабних програм розвитку, які дають системний ефект для усієї економіки країни, нам треба буде використати і в подальшому дивитися, як нам розгортати великі інвестиційні проекти у країні, які позитивно впливатимуть на економіку і життя людей.

Створення нової інфраструктури країни, проведення структурної перебудови економіки, трансформації оборонно-промислового комплексу, формування національної інфраструктури культури та здорового способу життя, створення сучасного житлово-комунального сектору - це неповний набір тих напрямків, якими нам треба буде займатися.

У 2012 році були розгорнуті широкомасштабні реформи за напрямом дерегуляції та спрощення умов ведення бізнесу, реалізовано пакет соціальних ініціатив, розпочато реформи у сфері стимулювання розвитку реального сектору економіки та охорони здоров’я.

Почала роботу Конституційна Асамблея. Ця новація забезпечує широкий і фаховий діалог щодо глибоких конституційних змін, оптимізації політичної системи, створення нових засад розвитку самоврядування, судової системи, інститутів прямої демократії. 
Переконаний, що часи, коли зміни до Конституції вносились лише під впливом політичної кон’юнктури, як результат компромісу вузького кола політичних лідерів, назавжди відійшли в минуле. 
Ми повертаємо Конституції глибокий історичний зміст - бути основою національної самоврядності в якості «суспільного договору» щодо нашого майбутнього, стосунків громадян і державної влади, гарантій і прав для кожного громадянина, перспектив розвитку України як складової сучасної європейської цивілізації.

Нарешті, в цьому році відбулись вибори до Верховної Ради України сьомого скликання.

Громадяни обрали парламент на новій законодавчій основі, віддавши свої голоси не лише партіям, але й кандидатам у мажоритарних округах.

Цей парламент більш об’єктивно відображає ідеологічні уподобання та вимоги виборців.

Без сумніву, за своїм складом Верховна Рада стає багатополярним центром публічних політичних дискусій.

Тому, як то кажуть, «монополія на істину» однієї політичної сили чи навіть коаліції виглядає просто нереально в таких умовах.

Але водночас маю надію, що Верховна Рада буде більш відповідальною за результати діяльності. Адже за кожною парламентською партією і за кожним депутатом від мажоритарного округу - тисячі виборців, які розраховують на чесну і відповідальну роботу.

Виборці голосували в 2012 році не за барикади та революції, а за чесну політику, економічне піднесення, стабільність у країні, за діалог щодо майбутнього.

Саме тому ці вибори відбулись без потрясінь та протистояння.

У свою чергу, порушення та нечесна гра з боку окремих політиків та чиновників під час підрахунку голосів у кількох округах... Але я вважаю, що ми це зрозуміємо після детального розслідування, яким сьогодні займаються наші правоохоронні органи. І я як Президент, безумовно, триматиму хід цього розслідування під особистим контролем.

Водночас розраховую на те, що в наступному році Президент, Верховна Рада, Уряд, Національний банк, регіональна влада будуть діяти на основі порозуміння і згідно спільного «порядку денного». Тільки це дасть нам успіх, я в цьому переконаний.

У цілому 2012 рік засвідчив - ми вивели країну на траєкторію керованого, неконфліктного розвитку.

Часи, коли політична боротьба визначально впливала на економіку та зовнішню політику, залишились в минулому.

Про це свідчить і той факт, що парламентська виборча кампанія відбулась практично в усіх регіонах цивілізовано і в демократичному форматі. Як я казав, були поодинокі окремі випадки, з якими ми також повинні розібратися і зробити відповідні висновки.

Шановні колеги!

Нагадаю вам, що ще рік тому Україна і вся міжнародна спільнота розраховували на те, що колективними зусиллями вдасться подолати виклики глобальної кризи, створити дієві механізми колективної взаємодії в економічній та геополітичній площинах.

Нам усім дуже хотілося якісного перелому.

Реалізуючи курс на модернізацію України, ми тісно пов’язували наші національні плани з економічними фінансовими очікуваннями міжнародної спільноти.

На жаль, мушу констатувати: 2012 рік не виправдав надій світової спільноти на позитивний поворот.

Продовжує накопичуватись негативний кризовий потенціал у світових економічних центрах, що особливо проявляє себе в економіці Європейського Союзу.

Після буремних подій в Північній Африці та на Близькому Сході, що тривалий час сприймалися багатьма як початок модернізаційних змін, ситуація в цих регіонах загострюється та загрожує новими потрясіннями.

Посилюються відцентрові тенденції практично в усіх куточках світу.

На фоні загострення соціальних проблем та економічного песимізму все більш відчутним стає вплив старих ідеологічних кліше - націоналізму, націонал-соціалізму, авторитарних утопій з їх надією на одного, як кажуть, «вождя-рятівника». Це також зараз відмічається.

Світовий бізнес, стикнувшись з новими ризиками, згортає свою активність навіть у відносно стабільних економіках, намагається врятувати свої фінансові ресурси і не поспішає інвестувати в нові технології та виробництва.

Відповідно, національній капітал все сильніше відчуває дефіцит кредитно-інвестиційної підтримки та перспективного партнерства.

Про що свідчать всі ці тенденції? Які висновки ми маємо зробити для України?

Перш за все, маємо усвідомити, що в найближчі роки національні уряди і бізнес будуть вимушені більшою мірою покладатись на власні сили та можливості, проводити максимально прагматичну політику.

Використовувати зовнішні можливості не стільки для розгортання свого зовнішнього впливу, скільки для посилення своїх позицій у власній економіці, на внутрішньому ринку та на ринках своєї традиційної присутності.

По-друге, майбутнє кожної країни залежатиме від ефективної реалізації модернізаційних стратегій в умовах глобальної кризи, від швидкості та якості змін.

Зволікання, очікування кращої кон’юнктури – це шлях до нових криз.

Лише прискорені зміни, рішучість дій та забезпечення широкої соціальної підтримки, широкої національної громадянської «платформи реформ» забезпечать успіх.

Хочу підкреслити - така підтримка потрібна усім без винятку напрямкам модернізації - від сектору безпеки та медицини, до освіти та широких підприємницьких кіл.

Маємо зробити все, щоб справа реформ була не просто «політикою від держави», а справою і переконанням кожного активного громадянина.

І по-третє, ключового значення набуває конкуренція за ефективну, по-справжньому людяну, гуманістичну організацію суспільства.

Не лише економіка, але й справедлива система соціального захисту, правова захищеність людини, її творча та професійна самореалізація, якість життя, духовно-культурна насиченість визначатимуть конкурентоздатність національного розвитку, роль і місце держави в майбутньому післякризовому світоустрої.

Тому просвітницька та культурна політика набувають ключового значення у процесі модернізації.

І це серйозна та глибока тема, що потребує безумовно окремої розмови.

Шановні колеги!

Як ми сьогодні будемо відповідати на ці виклики?

За останні два роки Україна продемонструвала свою спроможність розвиватись в умовах світової кризи, зберегла соціально-політичну та макроекономічну стабільність.

Водночас мусимо визнати: плани по забезпеченню зростання економіки, ефективним реформаторським змінам Уряд реалізував не в повній мірі.

Навіть за умов відносної стабільності маємо дуже тривожні сигнали уповільнення економічної активності.

Результати роботи економіки у 2012 році значно гірші, ніж прогнози, що робилися рік тому. Вони гірші за показники, які були закладені при формуванні бюджету держави на поточний рік.

За попередніми оцінками Уряду, за рік очікується зростання ВВП на рівні до 1%. Тоді як бюджет 2012 року закладався під зростання ВВП на 3,9%.

Як наслідок, бюджетний рік завершуємо з очікуваним дефіцитом на рівні 2,6% ВВП, який є дещо вищим за цільовий показник у 1,7%, що закладався під час затвердження бюджету у минулому році.

Безумовно, є дуже багато країн, в яких ці показники набагато гірші. Але тішити себе цим ми не маємо права.

Найпростіше було б списати все на те, що не виправдалися оптимістичні очікування більшості міжнародних експертів щодо ослаблення світової фінансової кризи.

Такі аргументи, до речі, часто і лунають. Частково, можливо, це й правда. Скоріш за все, це правда, але лише частково.

Чи зможемо ми стверджувати, що було зроблено усе, щоб мінімізувати ризики світової кризи в Україні? Вважаю, далеко не все.

Перш за все, зверну увагу на той очевидний факт, що характер і вплив кризових процесів у 2012 році – інші, не такі, як ми очікували, не такі, як спостерігались впродовж 2008-2009 років.

Частково вдалося уникнути низки значних внутрішніх ризиків. З одного боку, є позитиви стабільності. Значно посилилася стійкість фінансово-банківської системи. Спільними зусиллями вдалося нівелювати спекулятивну атаку на гривню, зберегти стабільність національної валюти. Практично відсутнє зростання цін, що значно пом’якшує негативну соціальну «ціну» кризи.

За останні роки зроблено чимало для оновлення інфраструктурних галузей. Відновлено зростання інвестицій.

В умовах глобальної фінансової нестабільності Україна залишається привабливою для іноземних інвесторів.

Завдяки значним зусиллям держави вдалось підтримати позитивну динаміку соціальних показників.

Протягом року проведено кількаразове підвищення соціальних стандартів - прожитковий мінімум для різних категорій зріс на 10-15% порівняно з 2011 роком, відповідно зросли мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія.

Підвищено рівень пенсійних виплат для окремих, найбільш соціально вразливих категорій населення - інвалідів-ліквідаторів аварії на ЧАЕС, інвалідів війни, дітей війни. У результаті середня пенсія за 9 місяців виросла майже на 15%.

Але з іншого боку, маємо деякий застій в економіці з втратою темпів зростання.

Спад виробництва експортоорієнтованих сировинних секторів поширює негативний вплив практично на всю вітчизняну економіку.

Цей спад набуває системного характеру, і його не зупинить формальне покращення зовнішньої кон’юнктури. Гальмування стає дедалі відчутнішим. Наявність тенденцій до скорочення робочих місць, неоплачувані відпустки, затримки із виплатою заробітної плати - ми з цим у нашій новітній історії дуже часто стикалися. На жаль, зараз такі тенденції вже з’явилися. Це такі своєрідні штрихи сьогодення.

Падіння доходів експортерів, яке поступово поширюється на всю економіку, - це падіння випробовує на міцність банківську систему.

Зменшення валютних надходжень поглиблює дефіцит платіжного балансу та посилює напруженість на валютному ринку.

Вихід на автоматичне відшкодування ПДВ понад половини експортерів - безумовно, це досягнення. Та чи достатньо цього кроку для того, аби сприяти конкурентоспроможності наших експортерів у посткризовій глобальній економіці?

Чи запроваджено ефективні механізми державної фінансової підтримки експортерів?

Чи працюють належним чином структури Міністерства закордонних справ, які мають надавати українським компаніям сприяння в укладенні експортних контактів?

Я неодноразово казав про роботу Торгово-промислової палати, Миколо Яновичу (Азаров). Ви не торкнулися поки що цього питання і очікуєте. Чого тільки, я не розумію. Тому я звертаю увагу і нового Міністра економіки на це питання. Його негайно треба вирішувати. Треба реформувати ТПП. І цю концепцію треба розглянути разом з нашими товаровиробниками, експортерами, провідними галузями економіки.

Я не буду казати про бар’єри щодо діяльності малого і середнього бізнесу. Тут відповідь очевидна - зроблено ще недостатньо, і над цими питаннями треба багато працювати. Нам треба імплементувати ті рішення - ми їх багато прийняли - в реальне життя. І над цими питаннями нам треба найближчим часом також буде працювати.

Поліпшення соціальних показників, макроекономічна стабільність, виконання закладених до Держбюджету 2013 року зобов’язань держави критично залежать від нашої спроможності не лише відновити стійке економічне зростання, а й забезпечити перехід до формування якісно нової економічної моделі.

Світові кризи - це завжди перебудова всієї світової економіки, технологічне оновлення і навіть, як кажуть, хоча ми не дуже любимо це слово, революції - але технологічні.

Тут ніхто нікого і ніколи не буде чекати. Перехід до активної фази структурної перебудови, в тому числі через національні проекти та цільові програми, - це наша з вами спільна справа.

У найближчій перспективі нас не чекають на світовому ринку з розпростертими обіймами, тим більше – з новою продукцією. Нам треба поспішати.

Конкуренція буде не просто жорсткою - вона буде жорстокою. Адже ціна питання - це виживання не лише молодих національних економік, а навіть і провідних центрів зростання.

Тому маємо навчитися жити в умовах значного зменшення ваги експортного чинника. Місткий внутрішній ринок, незадоволений попит на товари споживчого та інвестиційного призначення, значний резерв імпортозаміщення - ось головний потенціал для економічного зростання в Україні.

Нам потрібно нарешті усвідомити - не експортні прибутки будь-якою ціною, а економічний, якщо хочете, патріотизм, збільшення, збереження домінуючої позиції національного капіталу, брендів вітчизняного виробника, навіть за участі іноземного капіталу, - це шлях до нових доходів і нової економічної якості.

Крім того, це робочі місця, збільшення податкової бази, створення нової промислової бази, стимул розвитку регіональних економік.

Як можна миритись з тим, що Україна, одна з провідних металургійних держав світу, близько половини власної потреби в металі задовольняє за рахунок імпорту? Є над чим працювати, так?

Частка українських товарів на внутрішньому ринку продукції машинобудування - лише 15%. Про легку промисловість я навіть не буду згадувати… Ми з вами знаємо, яка проблема. Тому ми повернулися зараз до створення Міністерства промислової політики, ми ввели посаду Віце-прем’єр-міністра, який буде займатися базовими галузями економіки. І це невипадково. Це той недолік, який нам треба найближчим часом подолати.

Приклад, який просто очевидний: чому, маючи власний прототип високошвидкісного потягу, кошти вкладали не в налагодження його серійного виробництва, а у придбання імпортної техніки? Що, нам не було зрозуміло, що ця техніка не пристосована до наших умов експлуатації до кінця? Не кажучи вже про інтереси нашого товаровиробника, нашої економіки.

Як задіяне вітчизняне сільгоспмашинобудування у вирішенні завдань технічного переоснащення українських агровиробників? Коли врешті-решт ми почнемо будувати наші українські комбайни? Що зробили у цій сфері Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Міністерством економічного розвитку та торгівлі? На це питання також треба дати відповідь.

Я вже неодноразово звертав увагу на те, що згідно оцінок наших науковців, потенціал відновлювального зростання на основі сировинної експортної моделі буде швидко вичерпаний.

У зв’язку з цим формування сприятливих умов для інвестування у структурні зрушення у 2013 році є необхідною умовою подальшого стійкого економічного зростання.

Тому прискорення модернізації традиційних експортних галузей має супроводжуватись і більш активним реінвестуванням у галузі з високою доданою вартістю.

І знову постають риторичні запитання. Чи зроблено все для спрощення інвестиційного кредитування? Я це питання вчора задавав у вузькому колі на зустрічі з Урядом. І ми з Прем’єр-міністром на цю тему дуже багато говорили, приділили достатньо часу, щоб зробити наголоси на тому, що така кредитна політика, яка зараз є в державі, не може далі продовжуватися. Тому завдання фінансово-економічному блоку Уряду - над цим питанням зараз працювати, опрацювати його і діяти в цьому напрямку.

Як відбувається реалізація Закону «Про індустріальні парки»? Також питання. Як посилено ефективність бюджетних інвестицій, які продовжують розподілятися у «ручному режимі»? Також на це питання треба дати відповідь.

Чи Уряд готовий та розробив відповідні нормативно-правові акти для запровадження з 1 січня наступного року законів щодо стимулювання інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць?

Мною було надано відповідні доручення, підготовлено конкретні завдання для активізації розвитку реального сектору, в тому числі за підсумками Всеукраїнської наради з питань його підтримки, наради з питань розвитку оборонно-промислового комплексу.

Нині завершується підготовка проекту Національного плану дій на 2013 рік, який я незабаром затверджу своїм Указом.

Прошу керівників виконавчої влади забезпечити належне виконання поставлених завдань, націлених на реалізацію структурної перебудови економіки, з максимальною участю національного капіталу, з фокусуванням на внутрішній ринок.

Звертаюсь також до представників великого капіталу: завдання щодо структурної перебудови на основі державно-приватного партнерства, реінвестування, активного впровадження політики імпортозаміщення, нарощування в експорті продукції з високою доданою вартістю не може бути вирішене без вашої активної безпосередньої участі.

Вважаю, що саме 2013 рік має стати роком ефективного державно-приватного партнерства. Практично вся законодавча база у нас для цього підготовлена і більшість цих законів прийнята. А там, де ми щось недопрацювали, Ірино Михайлівно (Акімова), завершити цей процес. І врешті-решт ми повинні промоніторити, як почнуть діяти ці закони, як вони почнуть впливати на життя людей, на економіку нашої держави.

Шановні колеги!

На цій основі ми зможемо реалізувати пакет першочергових кроків у соціальній та економічній сферах, який я означив би як пріоритети національного плану реформ на 2013 рік.

Але перш ніж викласти своє бачення пріоритетів на наступний рік, зроблю зауваження.

Результати практичного виконання попередніх планів свідчать про необхідність посилення контролю за їх реалізацією. Я про це неодноразово говорив. І вчора, коли ми зустрічалися з Урядом, я казав: невипадково ми запроваджуємо фактично нову систему контролю і ввели знову посаду Міністра Кабінету Міністрів, який повинен організувати цю роботу разом з Прем’єр-міністром, Першим віце-прем’єром. Ця система повинна врешті-решт запрацювати.

План на 2012 рік виконано не повністю. Аналіз причин по кожному напрямку - тема окремої і дуже серйозної розмови на засіданні Комітету з економічних реформ і Уряду. Я очікую, Миколо Яновичу (Азаров), від вас цих висновків.

Очевидним є, що ключовим фактором, який вплинув на стан справ із виконанням Національного плану дій у цьому році, стала низька виконавська дисципліна та брак відповідальності як на центральному, так і регіональному рівнях. І деякі помилки в організації роботи Уряду, в тому числі, у структурі його управління. Так, Миколо Яновичу (Азаров)? Тому нам треба буде подивитися і переглянути деякі положення про міністерства і значно підсилити рівень відповідальності.

Були також непоодинокі випадки внесення Урядом до Верховної Ради неякісних законопроектів, які повертались до Парламенту з пропозиціями Президента. У цьому році мною було повернуто 19 таких законопроектів. Тому йдеться зараз і про підсилення роботи Уряду з Верховною Радою. І звернути увагу на якість законів. Тут існує проблема.

Іншою проблемою є відсутність нормативної бази, яку мав розробити Уряд, для реалізації прийнятих законів.

Окремо стоять питання, коли не було забезпечено постійного моніторингу імплементації заходів, під які були розроблені закони і підзаконні акти та виділене бюджетне фінансування.

Так, у цьому році Одеська, Тернопільська і Сумська області провалили завдання щодо створення перинатальних центрів. На це питання також треба буде давати відповідь.

Хоча кошти були передбачені у Держбюджеті, але на місцях не змогли організувати виконавську роботу. Це призводить до зниження ефективності державної політики, дискредитації політики реформ.

Тому я вимагатиму персональної відповідальності за кожен пункт плану на наступний рік і кожен бюджетний показник.

Повертаючись до пріоритетів наступного року, відзначу наступні:

Перше. Розвиток реального сектору та внутрішнього ринку як основи впровадження нової економічної моделі зростання передбачають активну політику імпортозаміщення, широке впровадження механізмів державно-приватного партнерства.

Вимагаю від Уряду спрямувати зусилля на подолання проявів недобросовісної конкуренції.

Суттєвою складовою стратегії імпортозаміщення є політика енергозбереження, забезпечення зростання питомої ваги власних енергетичних ресурсів, включаючи нетрадиційні та відновлювані джерела енергії.

Вважаю, що ці орієнтири мають бути серед визначальних у галузевих, регіональних стратегіях, а також при розробці національних проектів.

Розвиток реального сектору потребує нових інструментів залучення коштів і стимулювання кредитування економіки.

Дотепер невідпрацьований ефективний механізм залучення заощаджень наших громадян до інвестування в реальний сектор економіки.

Наявні інструменти у цій сфері є недостатніми. Значний ресурс знаходиться поза межами банківського сектору і не працює на економіку держави.

У цій сфері потрібна тісна співпраця Уряду, Національного банку і новоствореного Міністерства доходів та зборів. Тим більше, що багато підготовлених ініціатив мають дійсно прогресивний характер і потребують спільної реалізації, такі, наприклад, як трансфертне ціноутворення.

Потрібне «перезавантаження» підходів до національних проектів. Я вчора про це казав, але не буду зараз багато говорити.

Слід визнати, що реалізація цієї продуктивної ідеї виявилась малоефективною та перетворилась на формальну кампанію щодо залучення іноземних інвесторів.

Національні проекти мають стати «точками зростання» для економіки, в основі якого - в першу чергу інтереси національної економіки, національного бізнесу та територій.

Друге. Послідовна реалізація політики соціальної справедливості.

Наголошую, що підвищення соціальних стандартів повинно продовжуватись, а для цього необхідно забезпечити позитивну динаміку економіки та збільшувати можливості держбюджету.

В умовах жорстких бюджетних обмежень має відбуватися вдосконалення організації соціальної сфери, посилення адресності соціальних видатків та фокусування роботи на ранньому виявленні проблем у сім’ях і своєчасному наданні якісних соціальних послуг.

На часі - модернізація політики зайнятості, яка має бути адекватною потребам структурних зрушень в економіці.

Наступний рік пройде під знаком реалізації нового закону про зайнятість.

Ми якісно змінимо підходи до стимулювання створення робочих місць, передусім для найбільш вразливих на ринку праці категорій: молодь, інваліди, люди передпенсійного віку.

У наступному році буде продовжено зусилля по стабілізації Пенсійного фонду та формування джерел для наступних підвищень пенсійних виплат.

Пріоритетом реформи системи охорони здоров’я має бути становлення дієвої системи екстреної медичної допомоги та розбудова мережі первинної медичної допомоги у всіх регіонах.

У пілотних регіонах - Вінницька, Дніпропетровська, Донецька області, м. Київ - повинні бути запроваджені нові моделі бюджетного фінансування медичних закладів як основа для підвищення якості меддопомоги.

Необхідно «запустити» інструменти державно-приватного партнерства в соціальній сфері, передбачені прийнятим два роки тому законом.

Окреме питання - підвищення рівня залученості приватних компаній до соціально значущих проектів. Соціальна відповідальність має стати синонімом успішності бізнесу як великого, так і середнього.

Третє. Послідовне продовження політики дерегуляції, насамперед - здешевлення витрат бізнесу на дотримання обов’язкових регулятивних процедур. Наголошую: йдеться про фактичне поліпшення умов для ведення бізнесу.

Адміністративний пресинг, з яким сьогодні стикаються підприємці, не має нічого спільного зі стратегією дерегуляції, визначеною Програмою реформ.

За останній рік прийняті законодавчі акти спостили процедури ведення бізнесу та запровадили більш цивілізовані правила гри, але ці закони на практиці не завжди працюють. Тому нам треба підходити до цих питань дуже-дуже принципово. І повірте, не треба чекати, коли ми почнемо на цю тему жорстку розмову з виконавцями. Тому я прошу, Миколо Яновичу (Азаров), провести аналіз цих питань разом з Акімовою, головами ОДА, подивитися, чому не працюють ці закони в повному обсязі.

Зокрема це стосується Закону «Про містобудівну діяльність», реалізація якого багато в чому залежить і від місцевої влади.

Відбувається із затримкою відкриття центрів надання адміністративних послуг. Тому я просив би звернути увагу на необхідність повноцінного вирішення цього питання.

Ставлю Уряду завдання, щоб бізнес реально відчув зменшення тиску контролюючих органів, а Україна в цілому значно поліпшила свій рейтинг в оцінці легкості ведення бізнесу та увійшла в ньому до сотні найкращих країн.

Четверте. Практична реалізація нової регіональної політики.

Вона передбачає перехід регіонів та громад до системного освоєння власних ресурсів на стратегічних засадах, поширення міжрегіональної співпраці.

На жаль, Держбюджет-2013 практично не містить вирішення цих завдань.

Викликає суттєві запитання обґрунтованість розподілу цільових коштів на заходи соціально-економічного розвитку окремих територій.

Коштів, виділених у державному фонді регіонального розвитку для прямого бюджетного фінансування проблем розвитку регіонів – один мільярд гривень, далеко недостатньо.

У наступному році передбачено впровадження нового механізму функціонування державного фонду регіонального розвитку, а саме залучення під державні гарантії кредитів, що використовуються для реалізації його завдань і заходів. Ми на цю тему з вами, Сергій Геннадійович (Арбузов), багато говорили.

Тому я прошу Уряд не зволікати з визначенням порядку здійснення відповідних запозичень та відпрацювати його з регіонами для забезпечення максимальної ефективності роботи такого механізму.

Окремо хочу зазначити: регіональні програми та стратегії мають реалізовуватись синхронно із завданнями Національного плану дій.

Ефективність їх впровадження великою мірою залежить від того, як враховуються конкретні потреби і запити населення регіону, як використовується потенціал місцевого бізнесу.

Вважаю обов’язковим запровадження регулярних моніторингів регіонального розвитку, які б на основі соціологічної і статистичної інформації дозволяли вимірювати «температуру розвитку» по кожній актуальній проблемі - від бізнес-клімату до стану справ з медичними, соціальними та іншими послугами.

П’яте. Один з ключових напрямів подальшого реформування - аграрний сектор.

Реформування цієї сфери має полягати в поширенні ефективних форм господарювання у сільськогосподарському виробництві, розвитку кооперативних засад, модернізації державної допомоги.

Ми черговий раз продовжили мораторій на продаж сільгоспземель. Проте відстрочка, нарешті, має бути дійсно використана для створення умов для повноцінного впровадження ринку землі.

У цьому ж контексті - реалізація пакету заходів по розвитку сільських територій, про що ми неодноразово говорили на засіданнях Уряду та Ради регіонів.

Шосте. Незважаючи на попередні спроби, за залишковим принципом реалізується політика в царині освіти, культури, науки. Вимагаю від Уряду перейти від слів та формальних рішень до реалізації конкретних проектів у цій сфері.

Розвиток університетів, впровадження нових підходів до реалізації наукових досліджень на конкурсній основі, формування сучасного культурного медіа-простору на основі телеканалу «Культура», національної мережі електронних бібліотек, розвиток музейної справи та популяризація нашої спадщини, створення спільно з регіональною владою сучасної матеріальної бази для закладів дошкільних та середніх шкіл - це неповний перелік заходів, які ми маємо реалізувати в наступному році.

Нерозкритим залишається потенціал народної творчості.

У цих питаннях я буду непохитним – тому, будь-ласка, вже на наступній Гуманітарній раді чекаю від профільних міністрів звіту про стан справ у своїх сферах та чіткі плани дій по модернізації гуманітарної сфери в цілому.

Ми дуже багато говорили про відродження культури та духовності; настав час вам самим довести свою спроможність бути менеджерами у цій святій царині.

Сьоме. Серед пріоритетів - подальша реформа сектору безпеки.

Завершена розробка цілої низки концептуальних документів, зокрема щодо реформи армії, правоохоронної сфери.

Навіть за умов дефіциту бюджетних коштів будемо винаходити можливість проведення цих змін.
Окрема проблема - подальше реформування оборонно-промислового комплексу.

Досить безплідних дискусій. Вже в наступному році має бути проведена глибока реорганізація цієї галузі, вона має стати складовою національної економіки.

Зволікання з подальшою реформою комплексу може привести до непоправних втрат.

Чекаю від профільного комітету при Президентові України конкретних пропозицій до плану дій на наступний рік вже найближчим часом та від Міністерства оборони і, безумовно, «Укроборонпрому».

Восьме. Очевидною є вимога раціонального використання бюджетних коштів у 2013 році.

Схвалений у грудні бюджет на наступний 2013 рік не може влаштовувати нікого.

Його головне завдання не допустити погіршення соціального захисту громадян в умовах складної економічної ситуації.

Оскільки бюджетний ресурс є обмеженим, його необхідно спрямовувати на реалізацію пріоритетних напрямків реформ та впровадження соціальних ініціатив.

За результатами роботи економіки у першому кварталі бюджет необхідно буде переглядати.

Крім того, контроль за використанням бюджетних коштів у наступному році повинен стати пріоритетом у діяльності Уряду. Я цього очікую і очікую конкретних пропозицій у цьому напрямку. Конкретних, не тієї писанини, яка у нас є, як кажуть, «на корзину», яка потрапляє в правоохоронні органи і там як розчиняється, а конкретних заходів. Я чекаю.

Це питання також буде під моїм пильним контролем. Тому що ми кожну бюджетну гривню повинні високо цінити.

Більшою мірою це буде бюджет виживання. А якщо й розвитку, то лише на основі суцільної економії.

У ньому закладено зростання соціальних стандартів, зокрема прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати на 7,4%, тоді як інфляція на 2013 рік прогнозується на рівні 4,8%.

У зв’язку з обмеженістю бюджетних ресурсів для стимулювання економічного розвитку буде задіяний альтернативний механізм залучення інвестиційних коштів під державні гарантії - до 50 млрд грн.

Дев’яте. Продовжить свою роботу Конституційна Асамблея, яка, маю надію, підготує концепцію та конкретні пропозиції щодо змін до Основного закону. 
Першочергова увага має бути приділена розширенню можливостей громадян впливати на владу. Зокрема, їх права брати участь у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування. 
Належне місце в Основному законі мусить отримати громадянське суспільство. 
Зокрема, це стосується гарантій свободи мирних зібрань, діяльності окремих категорій громадських об’єднань, місцевих референдумів, участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, вирішенні питань місцевого значення тощо.

Шановні колеги!

Я перерахував далеко не повний перелік завдань, що постають перед нами у наступному 2013 році.

Попереду  я хочу підкреслити - головування України в ОБСЄ, підписання угоди з ЄС та нова якість стосунків з Митним союзом.

Ми очікуємо поглибленої співпраці з міжнародними фінансовими установами - МВФ та Світовим банком.

Розраховуємо на позитивний хід переговорів із Світовою організацією торгівлі щодо внесених пропозицій стосовно врахування наших національних інтересів у сфері міжнародної торгівлі.

Водночас, маємо усвідомлювати - головним викликом для влади у 2013 році є криза очікувань і довіри в нашому суспільстві.

Безумовно, громадяни ще не відчули радикальних позитивних змін.

Низькі середні доходи родин, складна ситуація в медицині та освіті, безробіття, високий рівень корупції, складнощі з організацією та веденням бізнесу, особливо малого, - все це суттєво впливає на настрої та запити людей.

Безумовно, і наслідки кризових явищ, які були у 2008-2009 роках. На 2013 рік буде найбільша виплата зовнішнього боргу, і ми про це повинні пам’ятати. 9 млрд доларів. Тому я невипадково на цьому роблю наголоси, що цей рік буде роком чергових іспитів. Але він нам даватиме і унікальний шанс - примножити результати політики модернізації за рахунок доброї волі, відповідальності та нових підходів у внутрішній політиці.

Я вірю в наш успіх. Буду вимогливий до себе і до кожного з вас. І буду розраховувати на наші власні сили, на відновлену довіру і творчу енергію наших громадян.

Переконаний, що лише спільно ми зможемо забезпечити стабільність і процвітання України.

Дякую за увагу.

25.12.2012
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
//www.president.gov.ua/news/26485.html
//www.president.gov.ua/gallery/2046.html#34434

Виталий Бала. Вряд ли Виктор Янукович готов ущемлять себя в полномочиях 
Сергій Данилов. Уроки подій в Єгипті для України
Віктор Янукович. Зарази втілення реформ… (Олександр Северин. Моделі)