Жити за Конституцією – означає жити за законом, жити по совісті
Десятирічний ювілей Конституції України, прийнятої
28 червня 1996 року, — це серйозний строк на випробування фундаменту демократії
для нашої держави. Головним же завданням Конституційного Суду України,
створеного в тому самому році, — нагляд за її виконанням та сприяння
утвердженню принципів верховенства права Конституції, забезпечення
конституційних прав та свобод громадян. Саме Конституційний Суд останнім часом
прийняв рішення про статус народного депутата, про проведення політреформи, яка
визначила перехід до парламентсько-президентської форми правління в нашій
державі. Все, що діється за суворими мармуровими стінами Конституційного Суду
України, належить до державної таємниці. Тут дуже рідко щиро та відверто
спілкуються із представниками ЗМІ, ретельно зважуючи кожне слово, за яким
повинна стояти тверда буква закону.
Про те, які проблеми сьогодні хвилюють
Конституційний Суд України, як важко утверджуються конституційні рішення та які
події відбуваються на правовому полі держави, йдеться у бесіді голові
редакційної ради журналу «Потребитель + Власть», президента Consumer Media
Group Леоніда Школьника з виконуючим обов'язки Голови Конституційного Суду,
заслуженим юристом України. кандидатом юридичних наук Павлом Євграфовим, який
працює в Конституційному Суді майже з початку його діяльності.
Л.Школьник:
Павле Борисовичу, Президент України Віктор Ющенко на першому засіданні
новообраного парламенту вимагав від народних депутатів привести до присяги
суддів Конституційного Суду. Він назвав це головною умовою, від виконання якої
залежить доля прем'єра, уряду та парламенту. Але ж Конституційний Суд не може
бути розмінною монетою в політичних інтригах. Як ви вважаєте?
П.Євграфов: Державний механізм повинен функціонувати за Конституцією
та законами, як годинник. І в ньому не може бути збоїв. На превеликий жаль, час
від часу ми спостерігаємо подібні збої, що позначаються і на діяльності Конституційного
Суду. Президент України як глава держави має вжити усіх заходів для забезпечення
нормальної роботи органів державної влади, в тому числі Конституційного Суду. Його
заяву щодо неподання на призначення Верховною Радою України кандидатури прем'єр-міністра,
запропонованої коаліцією депутатських фракцій Верховної Ради, я сприймаю як один
із поштовхів привести дев'ять осіб, призначених Президентом і З'їздом суддів України
на посаду суддів Конституційного Суду. Проте не можна використовувати формулу «клин
клином вибивають» — неконституційними засобами встановлювати конституційність.
Л.Школьник:
Як Ви особисто оцінюєте ситуацію, коли країна фактично живе без Конституційного
Суду?
П.Євграфов: Ситуація, за якої Конституційний Суд понад півроку
працює в «апаратному» режимі, не приймає рішень з надісланих подань та звернень,
звичайно, не є нормальною. Тим більше, що Конституційний Суд є вищим органом державної
влади, який відіграє надзвичайно важливу роль у додержанні норм права в країні,
є конституційною противагою в державному механізмі. Можна стверджувати, що від обмеження
діяльності Конституційного Суду потерпає суспільство, громадяни, держава. До того
ж тим самим порушується і Конституція.
Л.Школьник:
Кому все ж таки вигідне затягування такого процесу?
П.Євграфов: Я не думаю, що блокування діяльності Конституційного
Суду комусь вигідне. Мені здається, що просто політики вийшли далеко за межі права
і закону, діють за своїми і, мабуть, тільки їм відомими правилами гри. Вони і несуть
відповідальність за цю ситуацію, звинувачуючи один одного у небажанні формувати
Конституційний Суд.
Л.Школьник:
За якою квотою саме Ви були обрані суддею Конституційного Суду?
П.Євграфов: Це сталося за квотою Верховної Ради в 1997 році, і
ось так непомітно вже пройшло дев'ять років.
Л.Школьник:
Ми пам'ятаємо, як на п'ятій сесії в червні 1996 року непросто приймалася
Конституція України. Пам'ятаємо безсонну парламентську
ніч напередодні цієї історичної події та ейфорію після цього. Ми
пам'ятаємо, як непросто приймалися пакетні зміни
до Конституції у грудні 2004 року. Чи все, на Ваш погляд, так детально
продумано і прописано як в самій Конституції, так і в прийнятих змінах до неї?
П.Євграфов: Серед громадськості поширюється думка про те, що,
як тільки збереться кворум Конституційного Суду, першою буде розгляд питання про
внесені зміни до Конституції України. Це не так просто,
як декому здається. По-перше, до Конституційного Суду поки що не надійшло подання
з цього питання. По-друге, Конституційний Суд не має повноважень ініціювати порушення
справи про конституційність Закону про внесення змін до Конституції України від
8 грудня 2004 р. за №2222-ІV. По-третє, навіть за наявності
подання розгляд такої справи потребує ретельної підготовки суддею-доповідачем.
Я думаю, що будь-який поспіх у цьому лише нашкодить. Слід додати, що після того,
як буде сформовано склад Конституційного Суду, необхідно вирішити низку дуже важливих
організаційних питань, до яких належать створення колегій суддів і обрання їх секретарів;
розподіл справ між колегіями та суддями тощо. Не менш важливим є питання обрання
нового Голови Конституційного Суду, який і буде пропонувати на затвердження суддів
порядок денний, графік розгляду справ та інше. Хто стане наступним Головою Конституційного
Суду? Цього я не знаю і навіть не прогнозую. Але наскільки мені відомо, «виборчий
процес давно розпочався». З цього приводу хотів би зробити невелике застереження:
посада Голови Конституційного Суду — це не синекура, а повсякденна відповідальна
кропітка робота, яка охоплює велике коло проблем діяльності єдиного в Україні органу
конституційної юрисдикції.
Повертаючись до внесених
змін у Конституцію, які набрали чинності з 1 січня 2005 року, вважаю, що вони є
частиною теперішньої Конституції і назад ходу немає. У разі, якщо подання буде надіслане
до Конституційного Суду і Суд розгляне цю справу і прийме рішення про неконституційність
Закону від 8 грудня 2004 року — авторам цього подання слід подумати і про наслідки:
політичні та соціальні.
Л.Школьник:
Кажуть, що ніхто з тих, хто працює у виконавчій владі, не буває вільним від
кон'юнктури, навіть Президент України, а це — міжнародні, економічні,
політичні, регіональні важелі впливу. Але, як мені здається, суд, а особливо
Конституційний — має бути поза будь-якою кон'юнктурою. Щоб не виникало питання:
«А судді хто?». Як ви гадаєте, чому за десять років існування Конституції
суспільство так і не навчилося сприймати її норми як основу всієї правової
системи?
П.Євграфов: Пройшло 10 років з дня прийняття нової Конституції
України, проте, на превеликий жаль, її положення часто-густо ігноруються. До цього
часу суспільство не усвідомило, що норми Основного Закону держави мають пряму дію,
чому є чимало прикладів. Один з останніх — це застосування Закону про вибори народних
депутатів, окремі положення якого явно не узгоджуються з Конституцією. Відповідаючи
на запитання, я вважаю, що в нашій державі вкрай необхідно провести
правову і судову реформи, причому не на папері, який підписали, потім прозвітували,
а реальні реформи, розробка та прийняття яких потребує часу, високого рівня правової
культури громадян, посадових і службових осіб, фахової підготовки, суддів, працівників
правоохоронних органів тощо.
Л.Школьник:
За 250 років існування Конституції США
було прийнято чимало рішень їхнього Верховного Суду щодо її тлумачення — більш
ніж 540 томів! І лише завдяки цьому зроблено всього 27 поправок до
американської Конституції. Ми ж у зовсім невелику історію існування української
Конституції вже внесли чимало вагомих змін. Чи не є це свідченням того, що наша
Конституція із самого початку була недосконалою?
П.Євграфов: Дійсно, правова система США — одна з найбільш розвинутих
у світі. Конституція США, хоча і не є на сьогодні найбільш
досконалим документом, однак її положення сприймаються непорушними, оскільки
саме ними цементується державна влада, визначаються принципи її діяльності, гарантуються
права людини тощо. Та все-таки Конституція США не є настільки досконалим документом,
щоб бути певним взірцем для інших країн. Зате Верховний Суд США наділений великими
повноваженнями тлумачити Конституцію і здійснювати контроль за її додержанням. Як
відомо, над проектом нової Конституції України впродовж п'яти з половиною років
велася надзвичайно кропітка і творча робота. Було і всенародне
обговорення проекту, запропоновані до нього тисячі поправок, які опрацьовувалися
робочою групою спеціально створеної Конституційної комісії, фахівцями. Проводилися
численні науково-практичні
конференції, предметом яких був проект нового Основного Закону України. Здавалося,
ми мали все для того, щоб ухвалена Конституція суверенної і незалежної держави стала
для всіх її громадян не лише найповажнішим, а й улюбленим правовим актом. 28 червня
1996 року від імені українського народу Верховна Рада прийняла нову Конституцію,
яка за своєю дієздатністю була розрахована на вічність. Але вже починаючи з 1998
р. і по цей час, до Конституційного Суду України подано більше десяти законопроектів
про внесення змін до Основного Закону, один з яких був ухвалений 8 грудня 2004 р.
і стосувався питань перерозподілу повноважень між Президентом, Верховною Радою і
Кабінетом Міністрів. Зміни набули чинності і на сьогодні є частиною тексту Конституції
України.
Автори зазначених
законопроектів вбачають певну недосконалість Конституції, ухваленої 28 червня 1996
р., саме так я розумію їхню позицію. На Ваші питання, чи була наша Конституція недосконалою з самого
початку, я не можу дати відповіді, оскільки мій обов'язок — охороняти її. Але я
глибоко переконаний, що у конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом.
Сьогодні ж Верховна Рада перебрала на себе цю роль. На сьогодні багато людей позбавлені,
скажімо, можливості реалізувати своє конституційне право вільно обирати і бути обраним
— цим самим порушено статтю
38 Конституції. Адже відповідно до закону, якщо ти хочеш бути кандидатом у депутати,
вступай до партії або блоку. Це ж найгрубіше порушення прав людини.
Л.Школьник:
А чому взагалі це сталося і як на ці, як Ви сказали «найгрубіші порушення прав
людини» відреагував Конституційний Суд і чи можете Ви навести приклади, коли на
Суд здійснювався тиск з боку якихось політичних сил? Можливо, застосовували
телефонне право?
П.Євграфов: Прямого тиску з боку політичних партій чи громадських
організацій на Конституційний Суд немає, а от опосередкований — є і здійснюється
через засоби масової інформації. Були і напади на суддів після прийняття рішення
24 грудня 2004 року щодо неконституційності Закону України «Про особливості застосування
Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня
2004 року». Особисто на мене був здійснений напад ввечері біля мого будинку. І це
були не якісь там бандити, а «відповідні» люди. Про це вже було раніше надруковано
в пресі. Можна говорити й про інші форми впливу на суддів Конституційного Суду.
Що ж до так званого «телефонного права» — то тут все залежить від самого судді,
від того, наскільки він сам є незалежним та незаангажованим та відданим присязі.
Л.Школьник:
Мені все ж таки здається, що тиск був, наприклад, в 2004 році, після
президентських виборів. Чи я помиляюся?
П.Євграфов: Прямого політичного тиску не було, але, я повторюю,
були факти
нападів на суддів після прийняття рішення 24 грудня 2004 року щодо неконституційності
Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента
України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004». Звичайно, часу на реалізацію
цього Закону не було. Суд зупинився на найголовнішому, найодіознішому, тобто на
статті 6, що обмежувала права людей, які мають фізичні вади, немічних людей, які
не мали змоги самі пересуватися. Суд визнав цю статтю неконституційною. Такої ж
думки були представники фракції «Нашої України» та ЦВК. Проте 24 грудня, десь за
5 хвилин до опівночі, рішення було підписано. Ми зобов'язали ЦВК довести рішення
Конституційного Суду до виборчих комісій. Але ЦВК надала пояснення зовсім протилежні.
Як слід розуміти таке рішення? Після цього, я сказав, що ЦВК не має права давати
роз'яснення. Лише Суд має таке право — пояснювати свої рішення та висновки.
Л.Школьник:
Я вам хочу сказати, що у такому випадку в справжній демократичній країні
Ярослав Давидович як Глава ЦВК за прийняття такого рішення пішов би у
відставку, або відповідав би за порушення закону. Натомість, мабуть за це,
сьогодні, нарешті, збувається заповітна мрія ЦВК — їй виділяють окрему будівлю,
покращують її життя. В той же час вирішують й якісь особисті меркантильні
інтереси, такі як присвоєння звань заслужених юристів тощо. Я пригадую таке
старе прислів'я: «Платон мне друг, но истина — дороже». І коли люди такого
державницького статусу приймають рішення на противагу істині — це ненормально і
антидемократично. Як то кажуть: «риба має гарний вигляд, але від неї чимось
тхне». І вона завжди гниє з голови.
До речі, чи є охорона у суддів Конституційного
Суду?
П.Євграфов: Ні, охорони немає.
Л.Школьник:
І в Голови Конституційного Суду немає?
П.Євграфов: У Голови вона є. Але життя підтверджує, що все одно
ця охорона, як наприклад зі мною, ніяк не допоможе.
Л.Школьник: Я
все ж таки почав би з того, що потрібно було б сім разів відміряти, а один —
відрізати. Конфлікт інтересів між суддями Конституційного Суду закладений уже в
самій природі цієї структури. По шість суддів представлено різними силами в
державі: Президентом України, парламентом та З' їздом суддів. Наскільки це
впливає на роботу?
П.Євграфов: Така формула складу Конституційного Суду в своїй основі
та за принципом не спонукає до будь-яких конфліктів інтересів між суддями. Під час
обговорення справи на пленарному засіданні між суддями виникає дискусія, можливо,
конфлікт думок, але завжди йдеться про пошук найбільш аргументованого та оптимального
варіанту проекту рішення, а не про захист суддею власних інтересів.
Л.Школьник:
Сьогодні як ніколи гостро в країні постали конфесійно-мовні
проблеми, проблеми демократичності чи недемократичності тих чи інших
регіонів, питання федеральної побудови держави, тощо. Деякі політологи
вважають, що можливо, Україна просто перестане існувати, тому що існує загроза
її розколу або розподілу. Я — не менший патріот, ніж «блакитні» або
«помаранчеві» політики. Але у нас вже ділять по кольорам весь народ України і
мене дуже лякає, коли сьогодні дають такі вражаючі прогнози, що наша держава
розділиться на 5-6 міні-держав, що кількість населення знизиться до 20 млн.
через низьку народжуваність і так далі. Прогнози досить гнітючі. І, не дай
Боже, може статися, що питання, які ми з Вами сьогодні розглядаємо, будуть вже
другорядними на фоні всього того, що нас очікує.
П.Євграфов: Звичайно, другорядними. Колись, ще після проголошення
Акта
незалежності України, я, роздумуючи над цим, говорив своїм студентам: «Дай Бог,
щоб не довелося ще коли-небудь приймати подібний Акт в Україні». Тобто мене, так
само як і вас всіх, турбує питання про єдність країни, єдність нашої держави. Недостатньо
просто прокопати рів між Луганською областю та Росією. І це не означає, що йдеться
про зміцнення Української держави. Можна жити й без рову і ходити одне до одного
в гості, маючи при цьому суверенітет, будучи незалежними, діяти з гідністю і честю,
зберігаючи і нікому не віддаючи цю честь. Так і тут: є такі речі, як державність,
якою ніколи не можна поступатися. Якщо почнеться хоч якийсь розподіл — це призведе
до розвалу всієї держави. І насамперед це стосується суверенітету. Це явище викликає
у мене особливу занепокоєність. Мені здається, що суверенітет України почав руйнуватися,
його
почали розмивати.
Л.Школьник:
В 90-х роках Ви працювали керівником юридичної служби представництва президента
в Автономній Республіці Крим і тому дуже добре знаєте, як легко порушити баланс
інтересів в цьому регіоні. Я назвав би Крим ахіллесовою п'ятою України.
Сьогодні в Криму вже загострилося багато питань. На Ваш погляд, внаслідок чого
це відбулося?
П.Євграфов: Коли я працював в Криму, політико-правова ситуація
там, на мій погляд, була набагато складнішою. Недаремно тоді працювала Тимчасова
комісія Верховної Ради України, метою якої було зняття існуючої напруги в кримському
соціумі, усунення явно штучних проблем, поставлених певними політичними силами Криму.
Наслідки цього процесу ми знаємо: Крим як в географічному, так і в політичному відношенні
є сьогодні невід'ємною складовою частиною України.
Взагалі Крим — регіон
специфічний, і потрібно з усією увагою поставитися до цього. По-перше, етнічний
склад. Це дуже багатонаціональний регіон, який має свої традиції, звичаї, які склалися,
драматичні сторінки історії, які пережили народи, що населяють півострів. І, звичайно,
потрібно завжди тримати руку на пульсі, стежити за процесами, що там відбуваються,
ні на мить не відволікаючись від інших регіонів. Ось згадую 91-й, 92-й роки. В 91-му
— розпад Радянського Союзу, створення СНД. Як бути з Кримом? (До цього Крим позиціювався
як Кримська АРСР).
Було проведено кримський референдум. (Я тоді готував тимчасове положення з проведення
референдуму).
Особливо напружена
ситуація склалася на початку травня 1992 року буквально на рівному місці. Маю на
увазі випадок з генералом Кузнєцовим, який командував Сімферопольським гарнізоном.
Через неузгодженість дій з керівництвом наших Збройних Сил він змушений був подати
у відставку, і ситуація вибухнула: відносини миттєво загострились, почали створюватися
партії, рухи. М.Багров, який на той час очолював Верховну Раду АРК, говорить мені:
«Давай Конституцію». А я: «Не готова. Ситуація така, що готова приблизно на 80 %
відсотків, але є питання, які необхідно узгодити з Верховною Радою України». А він
своє: «Все одно давай, і все».
І пішов текст тієї
Конституції, що була недопрацьована і винесена на обговорення. 6 травня десь об
11 годині ночі завершили роботу. А як наслідок напруги тих днів — у мене був сильний
стрес і обширний інфаркт. Так що у той час політично-правова ситуація в Криму, на
мій погляд, була набагато складнішою. Надзвичайно важливою подією для подальшого
зміцнення ситуації в автономії було призначення Постійним представником Президента
України в АРК політика, суто громадського діяча, неупередженої особи — народного
депутата II скликання Степанюка Дмитра Петровича. За його безпосередньої участі
політико-правовими методами було схвалене одне з принципових положень Конституції АРК, а
саме: Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Таким
чином, АРК повністю було введено в конституційне поле України. А, до речі, той же
Д. Степанюк як Постійний представник Президента в АРК, тими ж політичними методами
зміг налагодити нормальні стосунки з мас-медіа, навіть з тими, що займали тоді своєрідні
«прокримські» позиції.
Якщо підсумовувати,
то Представництво Президента України в АРК на чолі із Д.Степанюком досягло того
авторитету владних структур, який сьогодні треба відновлювати. Тому, на мою думку,
зараз в автономії знову ж таки потрібні дієві громадські політики. А особи, які
мають високі генеральські звання, але не мають відповідного фахового рівня та компетентності,
за своїм менталітетом не зможуть об'єктивно вирішувати проблеми, які час від часу
виникають на Кримському півострові та в місті Севастополі, де базується Чорноморський
флот Росії.
Л.Школьник:
Виходить, що, як завжди, — кадри вирішують все. Тоді на кому особисто лежить
відповідальність за те, що діється в Криму сьогодні?
П.Євграфов: Усе залежить від людей. Нас в Криму сприймали нормально,
дуже добре. Люди йшли зі скаргами, і ми захищали людей, якщо потрібно було захистити.
Спочатку, коли тільки створили Представництво, то в нас «кидали каміння», а коли
побачили нашу роботу, то виявилося, що ми — свої. Тобто всі ці питання і міжетнічні
відносини — все можна врегулювати, потрібно тільки правильно проводити політику,
без агресивності, квасного патріотизму. Ось до чого призвело перебування на посаді
Голови Ради міністрів Криму одного з його останніх керівників А.Матвієнка. Ви ж
знаєте, що треба відчувати ситуацію. Це не якась партійна робота, це — зовсім інше.
Щоб бути Головою Ради міністрів, необхідно і людей поважати, і регіон знати та вживати
відповідні заходи. Він пішов проти людей, чого робити ні в якому разі не можна,
за що власне і отримав.
Л Школьник:
Останнім часом багато професійних управлінців було звільнено з посад
держслужбовців, по суті, за політичною мотивацією. А на їхнє місце були
призначені непрофесійні та непорядні, а інколи й забруднені корупцією особи. По
деяким справам було винесено судові рішення, і людей поновлено на посадах за
законом. Та хіба такі кадрові чистки не є грубим порушенням конституційних прав
громадян?
П.Євграфов: Я хотів би підкреслити, що потрібно досить уважно
ставитися до підбору кадрів до державного апарату. Він формується на за одну ніч,
день чи тиждень. Він формується десятиріччями, із покоління в покоління. Тому такі
різні постійні зміни одних керівників на інших — до ладу не приведуть. Взагалі управлінський
персонал має все ж таки бути поза політикою, бо він працює на державу і створює
всі умови для того, щоб ця держава функціонувала. Тому необґрунтоване, через політичні
або ідеологічні мотиви, звільнення керівних кадрів — суперечить, в першу чергу,
духу нашої Конституції. Я гадаю, що далеко не всі ті, хто сьогодні має стосунок
до управління державою, розуміють, що таке держава і що таке «управління державою».
Можливо, для когось це великий партком, великий завод, особиста крамниця або можливість
матеріального збагачення. Крім того, управлінню державою, навіть окремими напрямами
її діяльності, неможливо навчитися тільки закінчивши за 5 років університет та отримавши
звання магістра права чи економіки. Це все добре, але до цього ще треба додати багаторічний
досвід поколінь. Я скажу, що в цьому сенсі держава є більш складною системою, ніж
найскладніший космічний апарат, яким можна керувати з Землі. Державою, вибачте,
ми керувати поки що не навчилися. Це насправді є набагато складнішим, аніж здається
на перший погляд.
Л.Школьник:
Про корупцію в судах взагалі сьогодні багато говорять. Чи обійшла стороною
ця проблема Конституційний Суд?
П.Євграфов: Відверто кажучи, проблема корупції у нас не виникала.
На це є певні причини. Головна з них та, що КС займається питаннями щодо конституційності
законів та правових актів, тлумаченням Конституції та законів України. Суд не має
ніякого стосунку до розподілу матеріальних благ, не приймає рішень щодо того, як
ці блага повинні бути розподілені. Тобто корупція має місце, скоріше, в площині
судів загальної юрисдикції. Ось там вирішуються матеріальні питання. Корупція там,
де є відношення до розподілу матеріальних благ.
Л.Школьник:
А що ж нам зробити для того, щоб корупція в судах взагалі не виникала?
П.Євграфов: Я вважаю, що корупція роз'їла державний механізм.
Скажу, що виконавча
влада провокує корупцію, оскільки недофінансування судів, незабезпечення матеріальних
умов призводить до того, що судді стають на шлях здійснення неправочинних дій, мають
спонсорів, які можуть відремонтувати, забезпечити комп'ютерами, побудувати якусь
«маленьку хатиночку». Корупція є, але хто її породжує? Якщо ми говоримо, що кадри
повинні мати бездоганну репутацію на «високих» посадах, ми повинні мати резерв.
Так виховувати кадри, як садівник вирощує блакитну троянду.
Л.Школьник:
Павло Борисовичу, щиро дякую Вам за такую відверту співбесіду. І наостанок: що
ж таке, на Ваш погляд, жити за Конституцією?
П.Євграфов: Думаю, це означає тільки одне: жити за законом, жити
по совісті.
Леонід Школьник, Потребитель + Власть, 07.08.2006
//www.yur-gazeta.com/article/90/
Виктор
Мусияка. Гарантом Конституции
должен быть не Президент
Кирило
Рубановський. Потрібні
реальні правові механізми самозахисту людини та громадянина
Леонід
Кравчук. Я особисто кожен день свого життя святкую Конституцію
Леонід Кучма.
Переконаний, що маніпулювати Конституцією неприпустимо
*
17.08.2012 Сергій Головатий.
У Конституційному Суді сидять не судді, а підприємці