понеділок, 7 серпня 2006 р.

Павло Євграфов: У конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом


Жити за Конституцією – означає жити за законом, жити по совісті

Десятирічний ювілей Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, — це серйозний строк на випробування фундаменту демократії для нашої держави. Головним же завданням Конституційного Суду України, створеного в тому самому році, — нагляд за її виконанням та сприяння утвердженню принципів верховенства права Конституції, забезпечення конституційних прав та свобод громадян. Саме Конституційний Суд останнім часом прийняв рішення про статус народного депутата, про проведення політреформи, яка визначила перехід до парламентсько-президентської форми правління в нашій державі. Все, що діється за суворими мармуровими стінами Конституційного Суду України, належить до державної таємниці. Тут дуже рідко щиро та відверто спілкуються із представниками ЗМІ, ретельно зважуючи кожне слово, за яким повинна стояти тверда буква закону.

Про те, які проблеми сьогодні хвилюють Конституційний Суд України, як важко утверджуються конституційні рішення та які події відбуваються на правовому полі держави, йдеться у бесіді голові редакційної ради журналу «Потребитель + Власть», президента Consumer Media Group Леоніда Школьника з виконуючим обов'язки Голови Конституційного Суду, заслуженим юристом України. кандидатом юридичних наук Павлом Євграфовим, який працює в Конституційному Суді майже з початку його діяльності.

Л.Школьник: Павле Борисовичу, Президент України Віктор Ющенко на першому засіданні новообраного парламенту вимагав від народних депутатів привести до присяги суддів Конституційного Суду. Він назвав це головною умовою, від виконання якої залежить доля прем'єра, уряду та парламенту. Але ж Конституційний Суд не може бути розмінною монетою в політичних інтригах. Як ви вважаєте?

П.Євграфов: Державний механізм повинен функціонувати за Конституцією та законами, як годинник. І в ньому не може бути збоїв. На превеликий жаль, час від часу ми спостерігаємо подібні збої, що позначаються і на діяльності Конституційного Суду. Президент України як глава держави має вжити усіх заходів для забезпечення нормальної роботи органів державної влади, в тому числі Конституційного Суду. Його заяву щодо неподання на призначення Верховною Радою України кандидатури прем'єр-міністра, запропонованої коаліцією депутатських фракцій Верховної Ради, я сприймаю як один із поштовхів привести дев'ять осіб, призначених Президентом і З'їздом суддів України на посаду суддів Конституційного Суду. Проте не можна використовувати формулу «клин клином вибивають» — неконституційними засобами встановлювати конституційність.

Л.Школьник: Як Ви особисто оцінюєте ситуацію, коли країна фактично живе без Конституційного Суду?

П.Євграфов: Ситуація, за якої Конституційний Суд понад півроку працює в «апаратному» режимі, не приймає рішень з надісланих подань та звернень, звичайно, не є нормальною. Тим більше, що Конституційний Суд є вищим органом державної влади, який відіграє надзвичайно важливу роль у додержанні норм права в країні, є конституційною противагою в державному механізмі. Можна стверджувати, що від обмеження діяльності Конституційного Суду потерпає суспільство, громадяни, держава. До того ж тим самим порушується і Конституція.

Л.Школьник: Кому все ж таки вигідне затягування такого процесу?

П.Євграфов: Я не думаю, що блокування діяльності Конституційного Суду комусь вигідне. Мені здається, що просто політики вийшли далеко за межі права і закону, діють за своїми і, мабуть, тільки їм відомими правилами гри. Вони і несуть відповідальність за цю ситуацію, звинувачуючи один одного у небажанні формувати Конституційний Суд.

Л.Школьник: За якою квотою саме Ви були обрані суддею Конституційного Суду?

П.Євграфов: Це сталося за квотою Верховної Ради в 1997 році, і ось так непомітно вже пройшло дев'ять років.

Л.Школьник: Ми пам'ятаємо, як на п'ятій сесії в червні 1996 року непросто приймалася Конституція України. Пам'ятаємо безсонну парламентську ніч напередодні цієї історичної події та ейфорію після цього. Ми пам'ятаємо, як непросто приймалися пакетні зміни до Конституції у грудні 2004 року. Чи все, на Ваш погляд, так детально продумано і прописано як в самій Конституції, так і в прийнятих змінах до неї?

П.Євграфов: Серед громадськості поширюється думка про те, що, як тільки збереться кворум Конституційного Суду, першою буде розгляд питання про внесені зміни до Конституції України. Це не так просто, як декому здається. По-перше, до Конституційного Суду поки що не надійшло подання з цього питання. По-друге, Конституційний Суд не має повноважень ініціювати порушення справи про конституційність Закону про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 р. за №2222-ІV. По-третє, навіть за наявності подання розгляд такої справи потребує ретельної підготовки суддею-доповідачем. Я думаю, що будь-який поспіх у цьому лише нашкодить. Слід додати, що після того, як буде сформовано склад Конституційного Суду, необхідно вирішити низку дуже важливих організаційних питань, до яких належать створення колегій суддів і обрання їх секретарів; розподіл справ між колегіями та суддями тощо. Не менш важливим є питання обрання нового Голови Конституційного Суду, який і буде пропонувати на затвердження суддів порядок денний, графік розгляду справ та інше. Хто стане наступним Головою Конституційного Суду? Цього я не знаю і навіть не прогнозую. Але наскільки мені відомо, «виборчий процес давно розпочався». З цього приводу хотів би зробити невелике застереження: посада Голови Конституційного Суду — це не синекура, а повсякденна відповідальна кропітка робота, яка охоплює велике коло проблем діяльності єдиного в Україні органу конституційної юрисдикції.

Повертаючись до внесених змін у Конституцію, які набрали чинності з 1 січня 2005 року, вважаю, що вони є частиною теперішньої Конституції і назад ходу немає. У разі, якщо подання буде надіслане до Конституційного Суду і Суд розгляне цю справу і прийме рішення про неконституційність Закону від 8 грудня 2004 року — авторам цього подання слід подумати і про наслідки: політичні та соціальні.

Л.Школьник: Кажуть, що ніхто з тих, хто працює у виконавчій владі, не буває вільним від кон'юнктури, навіть Президент України, а це — міжнародні, економічні, політичні, регіональні важелі впливу. Але, як мені здається, суд, а особливо Конституційний — має бути поза будь-якою кон'юнктурою. Щоб не виникало питання: «А судді хто?». Як ви гадаєте, чому за десять років існування Конституції суспільство так і не навчилося сприймати її норми як основу всієї правової системи?

П.Євграфов: Пройшло 10 років з дня прийняття нової Конституції України, проте, на превеликий жаль, її положення часто-густо ігноруються. До цього часу суспільство не усвідомило, що норми Основного Закону держави мають пряму дію, чому є чимало прикладів. Один з останніх — це застосування Закону про вибори народних депутатів, окремі положення якого явно не узгоджуються з Конституцією. Відповідаючи на запитання, я вважаю, що в нашій державі вкрай необхідно провести правову і судову реформи, причому не на папері, який підписали, потім прозвітували, а реальні реформи, розробка та прийняття яких потребує часу, високого рівня правової культури громадян, посадових і службових осіб, фахової підготовки, суддів, працівників правоохоронних органів тощо.

Л.Школьник: За 250 років існування Конституції США було прийнято чимало рішень їхнього Верховного Суду щодо її тлумачення — більш ніж 540 томів! І лише завдяки цьому зроблено всього 27 поправок до американської Конституції. Ми ж у зовсім невелику історію існування української Конституції вже внесли чимало вагомих змін. Чи не є це свідченням того, що наша Конституція із самого початку була недосконалою?

П.Євграфов: Дійсно, правова система США — одна з найбільш розвинутих у світі. Конституція США, хоча і не є на сьогодні найбільш досконалим документом, однак її положення сприймаються непорушними, оскільки саме ними цементується державна влада, визначаються принципи її діяльності, гарантуються права людини тощо. Та все-таки Конституція США не є настільки досконалим документом, щоб бути певним взірцем для інших країн. Зате Верховний Суд США наділений великими повноваженнями тлумачити Конституцію і здійснювати контроль за її додержанням. Як відомо, над проектом нової Конституції України впродовж п'яти з половиною років велася надзвичайно кропітка і творча робота. Було і всенародне обговорення проекту, запропоновані до нього тисячі поправок, які опрацьовувалися робочою групою спеціально створеної Конституційної комісії, фахівцями. Проводилися численні науково-практичні конференції, предметом яких був проект нового Основного Закону України. Здавалося, ми мали все для того, щоб ухвалена Конституція суверенної і незалежної держави стала для всіх її громадян не лише найповажнішим, а й улюбленим правовим актом. 28 червня 1996 року від імені українського народу Верховна Рада прийняла нову Конституцію, яка за своєю дієздатністю була розрахована на вічність. Але вже починаючи з 1998 р. і по цей час, до Конституційного Суду України подано більше десяти законопроектів про внесення змін до Основного Закону, один з яких був ухвалений 8 грудня 2004 р. і стосувався питань перерозподілу повноважень між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів. Зміни набули чинності і на сьогодні є частиною тексту Конституції України.

Автори зазначених законопроектів вбачають певну недосконалість Конституції, ухваленої 28 червня 1996 р., саме так я розумію їхню позицію. На Ваші питання, чи була наша Конституція недосконалою з самого початку, я не можу дати відповіді, оскільки мій обов'язок — охороняти її. Але я глибоко переконаний, що у конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом. Сьогодні ж Верховна Рада перебрала на себе цю роль. На сьогодні багато людей позбавлені, скажімо, можливості реалізувати своє конституційне право вільно обирати і бути обраним — цим самим порушено статтю 38 Конституції. Адже відповідно до закону, якщо ти хочеш бути кандидатом у депутати, вступай до партії або блоку. Це ж найгрубіше порушення прав людини.

Л.Школьник: А чому взагалі це сталося і як на ці, як Ви сказали «найгрубіші порушення прав людини» відреагував Конституційний Суд і чи можете Ви навести приклади, коли на Суд здійснювався тиск з боку якихось політичних сил? Можливо, застосовували телефонне право?

П.Євграфов: Прямого тиску з боку політичних партій чи громадських організацій на Конституційний Суд немає, а от опосередкований — є і здійснюється через засоби масової інформації. Були і напади на суддів після прийняття рішення 24 грудня 2004 року щодо неконституційності Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року». Особисто на мене був здійснений напад ввечері біля мого будинку. І це були не якісь там бандити, а «відповідні» люди. Про це вже було раніше надруковано в пресі. Можна говорити й про інші форми впливу на суддів Конституційного Суду. Що ж до так званого «телефонного права» — то тут все залежить від самого судді, від того, наскільки він сам є незалежним та незаангажованим та відданим присязі.

Л.Школьник: Мені все ж таки здається, що тиск був, наприклад, в 2004 році, після президентських виборів. Чи я помиляюся?

П.Євграфов: Прямого політичного тиску не було, але, я повторюю, були факти нападів на суддів після прийняття рішення 24 грудня 2004 року щодо неконституційності Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004». Звичайно, часу на реалізацію цього Закону не було. Суд зупинився на найголовнішому, найодіознішому, тобто на статті 6, що обмежувала права людей, які мають фізичні вади, немічних людей, які не мали змоги самі пересуватися. Суд визнав цю статтю неконституційною. Такої ж думки були представники фракції «Нашої України» та ЦВК. Проте 24 грудня, десь за 5 хвилин до опівночі, рішення було підписано. Ми зобов'язали ЦВК довести рішення Конституційного Суду до виборчих комісій. Але ЦВК надала пояснення зовсім протилежні. Як слід розуміти таке рішення? Після цього, я сказав, що ЦВК не має права давати роз'яснення. Лише Суд має таке право — пояснювати свої рішення та висновки.

Л.Школьник: Я вам хочу сказати, що у такому випадку в справжній демократичній країні Ярослав Давидович як Глава ЦВК за прийняття такого рішення пішов би у відставку, або відповідав би за порушення закону. Натомість, мабуть за це, сьогодні, нарешті, збувається заповітна мрія ЦВК — їй виділяють окрему будівлю, покращують її життя. В той же час вирішують й якісь особисті меркантильні інтереси, такі як присвоєння звань заслужених юристів тощо. Я пригадую таке старе прислів'я: «Платон мне друг, но истина — дороже». І коли люди такого державницького статусу приймають рішення на противагу істині — це ненормально і антидемократично. Як то кажуть: «риба має гарний вигляд, але від неї чимось тхне». І вона завжди гниє з голови.

До речі, чи є охорона у суддів Конституційного Суду?

П.Євграфов: Ні, охорони немає.

Л.Школьник: І в Голови Конституційного Суду немає?

П.Євграфов: У Голови вона є. Але життя підтверджує, що все одно ця охорона, як наприклад зі мною, ніяк не допоможе.

Л.Школьник: Я все ж таки почав би з того, що потрібно було б сім разів відміряти, а один — відрізати. Конфлікт інтересів між суддями Конституційного Суду закладений уже в самій природі цієї структури. По шість суддів представлено різними силами в державі: Президентом України, парламентом та З' їздом суддів. Наскільки це впливає на роботу?

П.Євграфов: Така формула складу Конституційного Суду в своїй основі та за принципом не спонукає до будь-яких конфліктів інтересів між суддями. Під час обговорення справи на пленарному засіданні між суддями виникає дискусія, можливо, конфлікт думок, але завжди йдеться про пошук найбільш аргументованого та оптимального варіанту проекту рішення, а не про захист суддею власних інтересів.

Л.Школьник: Сьогодні як ніколи гостро в країні постали конфесійно-мовні проблеми, проблеми демократичності чи недемократичності тих чи інших регіонів, питання федеральної побудови держави, тощо. Деякі політологи вважають, що можливо, Україна просто перестане існувати, тому що існує загроза її розколу або розподілу. Я — не менший патріот, ніж «блакитні» або «помаранчеві» політики. Але у нас вже ділять по кольорам весь народ України і мене дуже лякає, коли сьогодні дають такі вражаючі прогнози, що наша держава розділиться на 5-6 міні-держав, що кількість населення знизиться до 20 млн. через низьку народжуваність і так далі. Прогнози досить гнітючі. І, не дай Боже, може статися, що питання, які ми з Вами сьогодні розглядаємо, будуть вже другорядними на фоні всього того, що нас очікує.

П.Євграфов: Звичайно, другорядними. Колись, ще після проголошення Акта незалежності України, я, роздумуючи над цим, говорив своїм студентам: «Дай Бог, щоб не довелося ще коли-небудь приймати подібний Акт в Україні». Тобто мене, так само як і вас всіх, турбує питання про єдність країни, єдність нашої держави. Недостатньо просто прокопати рів між Луганською областю та Росією. І це не означає, що йдеться про зміцнення Української держави. Можна жити й без рову і ходити одне до одного в гості, маючи при цьому суверенітет, будучи незалежними, діяти з гідністю і честю, зберігаючи і нікому не віддаючи цю честь. Так і тут: є такі речі, як державність, якою ніколи не можна поступатися. Якщо почнеться хоч якийсь розподіл — це призведе до розвалу всієї держави. І насамперед це стосується суверенітету. Це явище викликає у мене особливу занепокоєність. Мені здається, що суверенітет України почав руйнуватися, його почали розмивати.

Л.Школьник: В 90-х роках Ви працювали керівником юридичної служби представництва президента в Автономній Республіці Крим і тому дуже добре знаєте, як легко порушити баланс інтересів в цьому регіоні. Я назвав би Крим ахіллесовою п'ятою України. Сьогодні в Криму вже загострилося багато питань. На Ваш погляд, внаслідок чого це відбулося?

П.Євграфов: Коли я працював в Криму, політико-правова ситуація там, на мій погляд, була набагато складнішою. Недаремно тоді працювала Тимчасова комісія Верховної Ради України, метою якої було зняття існуючої напруги в кримському соціумі, усунення явно штучних проблем, поставлених певними політичними силами Криму. Наслідки цього процесу ми знаємо: Крим як в географічному, так і в політичному відношенні є сьогодні невід'ємною складовою частиною України.

Взагалі Крим — регіон специфічний, і потрібно з усією увагою поставитися до цього. По-перше, етнічний склад. Це дуже багатонаціональний регіон, який має свої традиції, звичаї, які склалися, драматичні сторінки історії, які пережили народи, що населяють півострів. І, звичайно, потрібно завжди тримати руку на пульсі, стежити за процесами, що там відбуваються, ні на мить не відволікаючись від інших регіонів. Ось згадую 91-й, 92-й роки. В 91-му — розпад Радянського Союзу, створення СНД. Як бути з Кримом? (До цього Крим позиціювався як Кримська АРСР). Було проведено кримський референдум. (Я тоді готував тимчасове положення з проведення референдуму).

Особливо напружена ситуація склалася на початку травня 1992 року буквально на рівному місці. Маю на увазі випадок з генералом Кузнєцовим, який командував Сімферопольським гарнізоном. Через неузгодженість дій з керівництвом наших Збройних Сил він змушений був подати у відставку, і ситуація вибухнула: відносини миттєво загострились, почали створюватися партії, рухи. М.Багров, який на той час очолював Верховну Раду АРК, говорить мені: «Давай Конституцію». А я: «Не готова. Ситуація така, що готова приблизно на 80 % відсотків, але є питання, які необхідно узгодити з Верховною Радою України». А він своє: «Все одно давай, і все».

І пішов текст тієї Конституції, що була недопрацьована і винесена на обговорення. 6 травня десь об 11 годині ночі завершили роботу. А як наслідок напруги тих днів — у мене був сильний стрес і обширний інфаркт. Так що у той час політично-правова ситуація в Криму, на мій погляд, була набагато складнішою. Надзвичайно важливою подією для подальшого зміцнення ситуації в автономії було призначення Постійним представником Президента України в АРК політика, суто громадського діяча, неупередженої особи — народного депутата II скликання Степанюка Дмитра Петровича. За його безпосередньої участі політико-правовими методами було схвалене одне з принципових положень Конституції АРК, а саме: Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Таким чином, АРК повністю було введено в конституційне поле України. А, до речі, той же Д. Степанюк як Постійний представник Президента в АРК, тими ж політичними методами зміг налагодити нормальні стосунки з мас-медіа, навіть з тими, що займали тоді своєрідні «прокримські» позиції.

Якщо підсумовувати, то Представництво Президента України в АРК на чолі із Д.Степанюком досягло того авторитету владних структур, який сьогодні треба відновлювати. Тому, на мою думку, зараз в автономії знову ж таки потрібні дієві громадські політики. А особи, які мають високі генеральські звання, але не мають відповідного фахового рівня та компетентності, за своїм менталітетом не зможуть об'єктивно вирішувати проблеми, які час від часу виникають на Кримському півострові та в місті Севастополі, де базується Чорноморський флот Росії.

Л.Школьник: Виходить, що, як завжди, — кадри вирішують все. Тоді на кому особисто лежить відповідальність за те, що діється в Криму сьогодні?

П.Євграфов: Усе залежить від людей. Нас в Криму сприймали нормально, дуже добре. Люди йшли зі скаргами, і ми захищали людей, якщо потрібно було захистити. Спочатку, коли тільки створили Представництво, то в нас «кидали каміння», а коли побачили нашу роботу, то виявилося, що ми — свої. Тобто всі ці питання і міжетнічні відносини — все можна врегулювати, потрібно тільки правильно проводити політику, без агресивності, квасного патріотизму. Ось до чого призвело перебування на посаді Голови Ради міністрів Криму одного з його останніх керівників А.Матвієнка. Ви ж знаєте, що треба відчувати ситуацію. Це не якась партійна робота, це — зовсім інше. Щоб бути Головою Ради міністрів, необхідно і людей поважати, і регіон знати та вживати відповідні заходи. Він пішов проти людей, чого робити ні в якому разі не можна, за що власне і отримав.

Л Школьник: Останнім часом багато професійних управлінців було звільнено з посад держслужбовців, по суті, за політичною мотивацією. А на їхнє місце були призначені непрофесійні та непорядні, а інколи й забруднені корупцією особи. По деяким справам було винесено судові рішення, і людей поновлено на посадах за законом. Та хіба такі кадрові чистки не є грубим порушенням конституційних прав громадян?

П.Євграфов: Я хотів би підкреслити, що потрібно досить уважно ставитися до підбору кадрів до державного апарату. Він формується на за одну ніч, день чи тиждень. Він формується десятиріччями, із покоління в покоління. Тому такі різні постійні зміни одних керівників на інших — до ладу не приведуть. Взагалі управлінський персонал має все ж таки бути поза політикою, бо він працює на державу і створює всі умови для того, щоб ця держава функціонувала. Тому необґрунтоване, через політичні або ідеологічні мотиви, звільнення керівних кадрів — суперечить, в першу чергу, духу нашої Конституції. Я гадаю, що далеко не всі ті, хто сьогодні має стосунок до управління державою, розуміють, що таке держава і що таке «управління державою». Можливо, для когось це великий партком, великий завод, особиста крамниця або можливість матеріального збагачення. Крім того, управлінню державою, навіть окремими напрямами її діяльності, неможливо навчитися тільки закінчивши за 5 років університет та отримавши звання магістра права чи економіки. Це все добре, але до цього ще треба додати багаторічний досвід поколінь. Я скажу, що в цьому сенсі держава є більш складною системою, ніж найскладніший космічний апарат, яким можна керувати з Землі. Державою, вибачте, ми керувати поки що не навчилися. Це насправді є набагато складнішим, аніж здається на перший погляд.

Л.Школьник: Про корупцію в судах взагалі сьогодні багато говорять. Чи обійшла стороною ця проблема Конституційний Суд?

П.Євграфов: Відверто кажучи, проблема корупції у нас не виникала. На це є певні причини. Головна з них та, що КС займається питаннями щодо конституційності законів та правових актів, тлумаченням Конституції та законів України. Суд не має ніякого стосунку до розподілу матеріальних благ, не приймає рішень щодо того, як ці блага повинні бути розподілені. Тобто корупція має місце, скоріше, в площині судів загальної юрисдикції. Ось там вирішуються матеріальні питання. Корупція там, де є відношення до розподілу матеріальних благ.

Л.Школьник: А що ж нам зробити для того, щоб корупція в судах взагалі не виникала?

П.Євграфов: Я вважаю, що корупція роз'їла державний механізм. Скажу, що виконавча влада провокує корупцію, оскільки недофінансування судів, незабезпечення матеріальних умов призводить до того, що судді стають на шлях здійснення неправочинних дій, мають спонсорів, які можуть відремонтувати, забезпечити комп'ютерами, побудувати якусь «маленьку хатиночку». Корупція є, але хто її породжує? Якщо ми говоримо, що кадри повинні мати бездоганну репутацію на «високих» посадах, ми повинні мати резерв. Так виховувати кадри, як садівник вирощує блакитну троянду.

Л.Школьник: Павло Борисовичу, щиро дякую Вам за такую відверту співбесіду. І наостанок: що ж таке, на Ваш погляд, жити за Конституцією?

П.Євграфов: Думаю, це означає тільки одне: жити за законом, жити по совісті.

Леонід Школьник, Потребитель + Власть, 07.08.2006
//www.vlasti.com.ua/arhiv.php?idt=220&langid=
//www.yur-gazeta.com/article/90/

Виктор Мусияка. Гарантом Конституции должен быть не Президент 
Кирило Рубановський. Потрібні реальні правові механізми самозахисту людини та громадянина 
Леонід Кравчук. Я особисто кожен день свого життя святкую Конституцію 
Леонід Кучма. Переконаний, що маніпулювати Конституцією неприпустимо 
* 
17.08.2012 Сергій Головатий. У Конституційному Суді сидять не судді, а підприємці 

Леонід Кравчук: Я особисто кожен день свого життя святкую Конституцію


Конституція - базис чи надбудова?

10 років Основному Закону - подія неординарна. Ми всі чудово знаємо, що розроблялася і приймалася вона «в муках». З 1991 по 1996 рік країна жила за Конституційним договором і фактично за Конституцією 1978 року. Треба відзначити, що на завершальній стадії підготовки тексту важливу роль зіграла узгоджувальна комісія з представників різних політичних сил, яка і підготувала остаточний текст проекту Конституції, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Напередодні 10-річчя Конституції України редакція журналу звернулася до трьох Президентів України з проханням відповісти на нагальні питання сьогодення, пов'язані з Основним Законом: чи стала наша Конституція повноцінним «суспільним договором», регулюючим правові стосунки між суспільством і владою; чому вона, на жаль, не стала тим документом, за яким живе вся країна; чи потребує вона принципових змін і доповнень.

Ми попросили Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму і Віктора Ющенка також висловити свої думки з нагоди цього найважливішого державного свята країни.

Редакційна рада журналу висловлює свою глибоку вдячність Президентам України Л.Кравчуку і Л.Кучмі за співпрацю та надані фотографії з власних архівів і публікує їх бесіди з головою редакційної ради журналу, президентом Consumer Media Group Леонідом Школьником.

Редакцією журналу було також відведено місце і для нині діючого Президента України Віктора Ющенка. Але, на жаль, за словами чиновників інформаційної та аналітичної служб Секретаріату Президента, у гаранта Конституції «дуже напруження» графік, і він не зміг відповісти на питання журналістів напередодні ювілею.

Хотіли б нагадати відповідальним «апаратникам» Президента, що не дарма в народі кажуть: «короля робить свита» і робить, до речі, погано. Нагадуємо їм також, що відоме словосполучення «взаємини з громадськістю» (PR) було вперше використано майже двісті років тому, в 1807 році, третім президентом США Т. Джефферсона. Автор проекту Декларації незалежності США вважав, що без цілеспрямованого конструювання відносин з громадськістю демократія немислима.

Ми впевнені, що до тих пір, поки звернення громадян та журналістів до Гаранта їхніх конституційних прав будуть постійно залишатися без відповіді і нагадувати «голос волаючого в пустелі», говорити в Україні про перемогу демократії буде, щонайменше, наївно і смішно.

У нас є демократія для посадовців і немає демократії для народу

Л.Школьник: Вельмишановний Леоніде Макаровичу, скажіть, будь ласка, на Ваш погляд, бути гарантом Конституції — це тяжка відповідальність, яку потрібно нести все життя, чи найвище право?

Л.Кравчук: Я би сказав, що це і право, і відповідальність. Але це право дуже почесне, тому що воно надається за Конституцією тільки одній людині в державі — Президенту. Водночас бути гарантом Конституції — це означає те, що сам Президент повинен бути спроможним гарантувати дотримання законів в суспільстві. А це вже велика відповідальність.

Тут треба підкреслити: Президент не є гарантом дотримання законів і Конституції пересічними громадянами України. Він має забезпечити, щоб усі без винятку представники влади дотримувались Конституції, законів України. Для цього у нього є всі важелі, тут поле діяльності надзвичайно широке.

На жаль, змушений констатувати, що протягом майже 15 років незалежності України і 10 років з дня прийняття Конституції, наш Основний Закон не виконується. Прикро, що й загалом чинне законодавство порушується, причому всіма гілками влади без винятку. Навіть самим Президентом і Верховною Радою. Це є реальний факт, і це вже виходить за межі не тільки правового поля, а й політичного і морального сенсу. Так бути не повинно.

Отже, я би додав, що бути гарантом Конституції — це ще й важкий тягар, тому що це означає бути водночас гарантом демократії для усіх громадян держави.

Л.Школьник: Чому, на Ваш погляд, за 10 років існування Конституції вона поки що не стала тим вищим законом, за яким живе суспільство? В чому причина її постійного попрання?

Л.Кравчук: Дійсно, сьогодні ми можемо констатувати, що прості люди все частіше наголошують на тому, що вони живуть в умовах беззаконня; в умовах вседозволеності чиновників; в умовах, коли їхні конституційні права постійно порушуються, причому на всіх рівнях влади. Можливо, саме тому я це свято Конституції сприймав і сприймаю досить умовно. Хоча цілком зрозуміло, що добре, коли держава має Конституцію, яка не дає ні владі, ні політичним силам розхитувати державу.

Але, на мій погляд, поки що в Україні буква закону і виконання закону — це різні речі. Ви знаєте, я навіть можу сказати, що влада відійшла від всіх тих «високих» декларацій, які ми чули у 2004 році, а вони справді були і «високі», і благородні. Влада просто до них навіть не прийшла. Тому вже не дивує, що багато людей в державі кажуть: що жити стало набагато гірше, ніж за часів так званої «злочинної влади». В чому причина? Можу сказати просто і зрозуміло: Президент України, правоохоронні органи не забезпечили дотримання Конституції і законів у нашій державі.

До того ж, в Україні, на жаль, чиновникам і особливо тим, хто стояв на Майдані поруч з Президентом, «закони не писані». Якби вони знали, що за незаконне рішення, за свавілля, хабарі настане покарання, якого не можна уникнути в жодному випадку (не має значення, відрубати руку, голову, посадити на кіл чи просто звільнити з посади), то, можливо, був би толк. Чиновник проштрафився, у даному випадку порушив Конституцію, — відразу звільняється з роботи, а Президент публічно оголошує, що, наприклад, такий-то високопосадовець порушив закон і поставив Україну в незручне або навіть у важке політичне або економічне становище, а тому звільняється з ганьбою. Якщо центральна влада знає, що діється у вищих ешелонах влади і з якихось невідомих або незрозумілих суспільству причин закриває на це очі, то про що тоді загалом може йти мова, про яке правове суспільство?

Л.Школьник: Можливо, новостворена коаліція, яка сама себе вже охрестила «демократичною», зможе знайти вихід із цієї ситуації, тим більше в коаліційній угоді йдеться про проведення широкої судової реформи в Україні?

Л.Кравчук: Я думаю, що тут не доречні прогнози або епітети. Є реальний факт — спроба сформувати більшість. Якщо їм вдасться це зробити і дійсно буде створена більшість, не якась там fata morgana, а реальна, на основі нової Конституції, і яка буде служити народові, виконувати свої обов’язки, боротися з корупцією і так далі, то у такому випадку ми їм поаплодуємо. Я не хочу зараз говорити, добра ця більшість чи погана, протримається вона рік, два або три. Я не знаю, це вже із сфери фантастики. Я зараз кажу, виходячи із реальних фактів. А скільки часу «помаранчева коаліція» протримається, залежить від неї самої. От чи стане ця коаліція дійсно демократичною, а, вибачте, поки що я її демократичного обличчя не бачу — це також покаже саме життя. Поки що у вождів очі світяться, але тільки не демократією.

Л.Школьник: Леоніде Макаровичу, Ви прекрасно пам'ятаєте, що більшість народних депутатів у грудні 2004 року голосували за внесення змін у Конституцію, в тому числі і Ви, і Ющенко. Пізніше Президент України В. Ющенко неодноразово висловлювався про те, що необхідно переглянути ці зміни, адже він не погоджувався з деякими із них. На Ваш погляд, чому саме в рік 10-річчя Конституції виникло дуже багато охочих нею маніпулювати, включаючи власне і самого гаранта Конституції?

Л.Кравчук: Дійсно, за зміни до Конституції проголосувало 402 народних депутати, що перевершило конституційну норму більш ніж у 100 голосів. Я теж голосував «за» і брав участь у всіх переговорних процесах. Я пам'ятаю, як Віктор Андрійович активно виступав за зміни. Правда, він мав свої слушні зауваження. І те, що він не погоджується з багатьма її положеннями, не означає, що все слід розпочинати заново. Що тут сказати? Я також не з усім погоджуюсь, але давайте спробуємо рік-два пожити за цією Конституцією. На якій підставі, скажіть мені, будь ласка, не проживши жодного дня за новою Конституцією, ми вже кажемо про те, що вона не годиться. Так цьому ж не буде кінця! Президент, Верховна Рада мають забезпечити гармонізацію законодавчого поля і справи зміняться накраще.

Мене дивують розмови, що комусь мало влади. Скажіть, мало або багато — це скільки? Може, всю владу — у тому числі і законодавчу, і судову — треба віддати? То тоді це вже буде диктатура, зовсім інша форма правління.

Ми ж будуємо демократичну державу і про це вже голосно заявили на весь світ, так давайте будемо не лише говорити, а будемо будувати.

Л.Школьник: Я далекий від того, аби ідеалізувати все те, що було до осені 2004 року, втім те, що відбувається у нас в країні в останні часи, зовсім не піддається ніякій логіці. І це, до речі, бачать і на Заході. Євросоюз, наприклад, планує витратити 3 млн. євро на становлення недержавної системи захисту прав споживачів в Україні, а США виділили 45 млн. доларів ( у 15 разів більше) на боротьбу з корупцією. Чи допоможуть такі благі наміри навести порядок у державі в цих найболючіших для нас проблемах? Невже вони дійсно бачать, що нинішній режим найбільш недосконалий і корумпований за усі роки незалежності України, а положення пересічного громадянина-споживача сьогодні найуразливіше, бо він не захищений як від свавілля чиновників, так і від бізнесу?

Л.Кравчук: Я думаю, що тут питання не стільки у виділенні коштів, скільки у бажанні подолати корупцію. Оці 45 млн. можуть бути розкрадені за місяць, що власне і станеться, тому що вже є люди, які чекають на те, щоб ці гроші прийшли якомога швидше.

По-друге, я думаю, що частина цих грошей залишиться в самій Америці, як було завжди. Тобто вони призначать власних консультантів із своєї країни і призначать їм зарплату по 5 тис. доларів на місяць, а то й більше, і вони прийдуть і будуть вчити, як долати корупцію. Корупція в Україні набрала загрозливого для національної безпеки держави характеру. Проблема у тому, що в нашій державі люди поділяються на дві частини: одні шукають, де працювати і як заробити, інші — як украсти. І обидві категорії вдосконалюють технології. Хто кого. Візьмемо будь-яку сферу і ми це побачимо. І тому повірити у те, що ці 45 млн. принесуть Україні дійсно реальні можливості для подолання корупції, неможливо. Корупція — це система, а не поодинокі бажання окремих людей. Щодо захисту прав споживачів, то, будучи Головою Верховної Ради УРСР в радянські часи, я був переконаний, що, якщо ми хочемо побудувати дійсно демократичну державу, громадянин-споживач повинен відчувати себе впевнено. А тому Україна першою серед усіх республік СРСР ще у 1991 році прийняла Закон «Про захист прав споживачів», потім першою створила державний орган, який займався цими питаннями. На жаль, навіть ці надбання були загублені владою.

Л. Школьник: До речі, в США Президент Рузвельт серйозно займався подоланням корупції і виступив проти зрощування криміналітету з державним апаратом. Його дії у цьому напрямку були публічними, і саме через це він привернув на свій бік симпатії американського народу.

Л.Кравчук: На жаль, у нас в суспільстві немає інститутів контролю за владою, а точніше — немає розвинутого громадянського суспільства. У нас є демократія для посадовців і немає демократії для народу, тому що посадовці «граються» в демократію. Тому я впевнений: доки не буде загального системного контролю над діями влади і головне — реакції влади на цей контроль, ми не зможемо побудувати дійсно розвинуте демократичне суспільство.

Л.Школьник: В той же час аналіз Конституції України доводить, що вона найдемократичніша за всі попередні конституції, і свого часу навіть Рада Європи визнала, що положення нашого Основного Закону не поступаються багатьом європейським.

Л.Кравчук: Я особисто брав участь разом з іншими державними діячами, народними депутатами, політиками у розробці Конституції 1996 року. Це дійсно була колективна праця, а сам процес був доволі непростим. Конституція демократична, і заслуга українського парламенту, що він її розробив і прийняв. Але, повторюся ще раз, що Конституція може бути майже ідеальною, втім, якщо вона не виконується, паплюжиться і нехтується, то, як кажуть, «грош їй ціна». Тут потрібно, аби було поєднання тексту Конституції, духу суспільства і активних дій влади на виконання Основного Закону.

Л.Школьник: Леоніде Макаровичу, що для Вас означає День Конституції і як Ви його святкуєте?

Л.Кравчук: Я особисто кожен день свого життя святкую Конституцію. А от що стосується дня її прийняття, то скажу відверто: не буду накривати стола, не буду урочисто проголошувати, що живу в демократичній державі. 26 числа я піду на круглий стіл в парламент, щоб ще раз сказати: давайте ми припинимо фарисействувати, обдурювати один одного і не поважати власний народ, а почнемо жити по совісті, жити за Конституцією.

Розмову записала Оксана РАКОВА,
Потребитель + Власть, 07.08.2006
//www.vlasti.com.ua/arhiv.php?idt=220&langid=
//press.org.ua/politics/moskva-pytaetsya-stolknut-kiev-s-evropeiskogo-puti-zayavlyaet-leonid-kravchuk

Виктор Мусияка. Гарантом Конституции должен быть не Президент 
Кирило Рубановський. Потрібні реальні правові механізми самозахисту людини та громадянина 
Леонід Кучма. Переконаний, що маніпулювати Конституцією неприпустимо 
Павло Євграфов. У конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом

Леонід Кучма: Переконаний, що маніпулювати Конституцією неприпустимо


Конституція - базис чи надбудова?

10 років Основному Закону - подія неординарна. Ми всі чудово знаємо, що розроблялася і приймалася вона «в муках». З 1991 по 1996 рік країна жила за Конституційним договором і фактично за Конституцією 1978 року. Треба відзначити, що на завершальній стадії підготовки тексту важливу роль зіграла узгоджувальна комісія з представників різних політичних сил, яка і підготувала остаточний текст проекту Конституції, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Напередодні 10-річчя Конституції України редакція журналу звернулася до трьох Президентів України з проханням відповісти на нагальні питання сьогодення, пов'язані з Основним Законом: чи стала наша Конституція повноцінним «суспільним договором», регулюючим правові стосунки між суспільством і владою; чому вона, на жаль, не стала тим документом, за яким живе вся країна; чи потребує вона принципових змін і доповнень.

Ми попросили Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму і Віктора Ющенка також висловити свої думки з нагоди цього найважливішого державного свята країни.

Редакційна рада журналу висловлює свою глибоку вдячність Президентам України Л.Кравчуку і Л.Кучмі за співпрацю та надані фотографії з власних архівів і публікує їх бесіди з головою редакційної ради журналу, президентом Consumer Media Group Леонідом Школьником.

Редакцією журналу було також відведено місце і для нині діючого Президента України Віктора Ющенка. Але, на жаль, за словами чиновників інформаційної та аналітичної служб Секретаріату Президента, у гаранта Конституції «дуже напруження» графік, і він не зміг відповісти на питання журналістів напередодні ювілею.

Хотіли б нагадати відповідальним «апаратникам» Президента, що не дарма в народі кажуть: «короля робить свита» і робить, до речі, погано. Нагадуємо їм також, що відоме словосполучення «взаємини з громадськістю» (PR) було вперше використано майже двісті років тому, в 1807 році, третім президентом США Т. Джефферсона. Автор проекту Декларації незалежності США вважав, що без цілеспрямованого конструювання відносин з громадськістю демократія немислима.

Ми впевнені, що до тих пір, поки звернення громадян та журналістів до Гаранта їхніх конституційних прав будуть постійно залишатися без відповіді і нагадувати «голос волаючого в пустелі», говорити в Україні про перемогу демократії буде, щонайменше, наївно і смішно.


Підготовку й прийняття Конституції України розцінюю як одну з найважливіших справ у своїй президентській діяльності

Л. Школьник: Вельмишановний Леоніде Даниловичу, скажіть, будь ласка, — бути гарантом Конституції – це важкий тягар відповідальності чи найвище право?

Л. Кучма: Насамперед хочу висловити вдячність редакції журналу за порушення надзвичайно важливої для усього суспільства теми, якою є вшанування першої етапної річниці Основного закону Української держави.

Тепер, щодо відповіді на це досить непросте питання. Хотів би уточнити, що у повній відповідності з Конституцією Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина, а також додержання Конституції України.

Зрозуміло, що для реалізації цих повноважень Президент користується цілою низкою закріплених Конституцією прав і обов’язків. Це, зокрема, і участь глави держави у законодавчому процесі та забезпеченні виконання законів, і керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, і безпосередня його участь у формуванні найважливіших державних інституцій як у центрі, так і на місцях, і керівництво системою національної безпеки держави та інше.

Немає сумнівів, що усі ці права і обов’язки мають найвищий статус, оскільки вони закріплені саме в Конституції, а реальне здійснення функцій гаранта неможливе без активного задіяння всіх структур держави і суспільства.

Безсумнівно й те, що у зв’язку з реалізацією цих функцій на главу держави покладається і величезна відповідальність. Питання полягає лише в тому, наскільки ефективно і повною мірою Президент використовує надані можливості.

Л. Школьник: Чи стала українська Конституція за ці 10 років дійсно основним законом життя наших громадян, яка реально захищає їхні права?

Л. Кучма: Розуміючи певний підтекст цього запитання, хочу сказати, що Конституція стала і є основним законом для наших громадян. Ми маємо виходити з того, що Конституція визначає основні правила життя і діяльності як окремих людей, так і державних органів, громадських організацій, місцевого самоврядування тощо.

Реально ж права як окремих громадян, так і зазначених інституцій захищаються і реалізуються лише тоді, коли ці правила неухильно додержуються.

На жаль, сьогодні ми можемо констатувати, що вимоги Конституції повною мірою не додержуються ні державними органами, на які покладено виконання певних повноважень, ні окремими громадянами.

Навряд чи треба доводити, що Конституція в цьому не винна.

Л. Школьник: Чому саме в рік десятиріччя Конституції виникло стільки бажаючих маніпулювати нею в політичних цілях?

Л. Кучма: Я б розділив у даному випадку маніпулювання Конституцією як Основним законом держави від політичного маніпулювання як такого. Переконаний, що маніпулювати Конституцією ні на десятому році її існування, ні у будь-який інший час неприпустимо, оскільки наслідки можуть бути непередбачувані насамперед для самих маніпуляторів. На жаль, спроби використовувати окремі положення Конституції з метою політичного маніпулювання досить поширені. І особливо останнім часом ми нерідко є свідками такого явища. Дійшло, зокрема, до того, що об’єктом політичного торгу стала навіть посада Генерального прокурора України, який за Конституцією здійснює нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також за додержанням законів відповідними органами. Думаю, що подібне ігнорування букви і духу Основного закону ні до чого доброго не призведе.

Л. Школьник: Чим можна пояснити те, що для узгодження вирішального історичного Основного закону в 1996 році було достатньо однієї ночі. І він майже одноголосно був прийнятий Верховною Радою. А сьогодні той же парламент важко, майже три місяці створював коаліційну більшість?

Л. Кучма: Ніяк не можу погодитися з тим, що для узгодження тексту Конституції у 1996 році було достатньо однієї ночі. Хочу нагадати, що конституційний процес почався задовго до цього, причому в умовах глибокої економічної та політичної кризи. Як реальний вихід з цього становища був розроблений і прийнятий (на жаль, ще належним чином не оцінений в Україні) Конституційний договір, значна частина норм якого була використана в проекті нової Конституції. Задовго до згаданої «конституційної ночі» мною була утворена робоча група, яка протягом місяця створила перший робочий проект, що потім доопрацьовувався Конституційною комісією, утвореною Президентом і Верховною Радою України, робочою групою цієї комісії, узгоджувальною депутатською комісією. Хотів би висловити щиру вдячність усім, хто виконав цю надзвичайно відповідальну і важливу роботу. Про те, що ця робота була виконана якісно і на високому професійному рівні, свідчать оцінки фахівців як в Україні, так і за її межами. Тому я ніякою мірою не хотів би проводити паралель між конституційним процесом і створенням коаліції. Це різні речі. Як готувався проект Основного закону держави, я стисло сказав. Створення ж передбаченої Конституцією коаліції проходило у всіх на очах і, думаю, кожен може зробити висновки щодо цього процесу.

Л. Школьник: Леоніде Даниловичу, як Ви вважаєте, чи є наша Конституція абсолютно досконалою, чи все ж таки життя ще довго буде вносити до неї свої корективи?

Л. Кучма: Загальновідомо, що навіть у природі не існує нічого абсолютно досконалого. Безумовно, це стосується і такого важливого правового інструмента функціювання держави, як її Основний закон. Життя не стоїть на місці, в державі постійно відбуваються зміни економічного, політичного, соціального характеру. І Конституція має враховувати це.

В той же час Конституція є правовою основою, фундаментом для формування всієї правової бази держави, а тому часті, а тим більше необґрунтовані зміни до неї можуть призводити лише до нестабільності в державі, породжувати конфліктні ситуації, створювати приводи для нескінченної, безнадійної політичної боротьби, у якій немає переможців.

Л. Школьник: Що особисто для Вас означає цей день та як Ви його святкуєте?

Л. Кучма: Було б дивно, якби людина, яка не тільки причетна до створення найважливішого правового акта держави, а й організувала цей процес, була байдужа до нього. Тому я підготовку й прийняття Конституції України розцінюю як одну з найважливіших справ у своїй президентській діяльності. Відомо, що у кожній цивілізованій державі день прийняття Конституції відзначається як державне свято. Мабуть, логічно, що і для мене і моєї сім’ї цей день також є святом з усіма наслідками, що з цього випливають.

Леонід Школьник, Потребитель + Власть, 07.08.2006
//www.vlasti.com.ua/arhiv.php?idt=220&langid=
//news.pn/ru/politics/74710

Виктор Мусияка. Гарантом Конституции должен быть не Президент 
Кирило Рубановський. Потрібні реальні правові механізми самозахисту людини та громадянина 
Леонід Кравчук. Я особисто кожен день свого життя святкую Конституцію 
Павло Євграфов. У конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом

четвер, 3 серпня 2006 р.

Універсал національної єдності 2006




УНІВЕРСАЛ 
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ

Напередодні п’ятнадцятої річниці незалежності України перед українською владою, політичною та громадською елітою країни, усіма силами, яким небайдужа доля Батьківщини, постала історична вимога і можливість об’єднати свої зусилля, досягти національної єдності.

Усвідомлюючи відповідальність перед Українським народом та складність нинішньої політичної ситуації,

Шануючи волевиявлення народу, здійснене у демократичний спосіб на виборах 26 березня 2006 року,

Прагнучи зважено і відповідально вирішити політичні проблеми і приступити до розв'язання нагальних завдань економічного, соціального та гуманітарного розвитку,

Прямуючи до загальнонаціонального примирення, яке вважаємо ключем до майбутнього України та інструментом для вирішення сучасних проблем нашого суспільства,

Запроваджуючи традицію національного політичного і суспільного діалогу задля вирішення успадкованих і набутих проблем державного життя,

Засвідчуючи, що стрижнем консолідації народу є безумовне додержання принципів демократії та поваги до прав людини, дотримання європейського вибору України,

Підтверджуючи незмінність і незворотність зовнішньополітичного курсу України, зокрема на інтеграцію у Європейський Союз, та з метою посилення її міжнародного авторитету,

І в діях, і у вчинках неухильно керуючись національними інтересами України, проголошуємо спільну волю до об’єднання зусиль задля реалізації таких пріоритетів національного розвитку, як висока якість життя громадян, конкурентоспроможна, заснована на знаннях економіка, ефективна та справедлива влада, інтегрована у глобальні процеси та поважана у світі держава, погоджуємось на першочергове здійснення

ПЛАНУ ДІЙ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ:

1. Збереження суверенності і цілісності, унітарності та соборності України – непорушних принципів існування держави.

2. Подальше гарантування і неухильне дотримання прав людини. Послідовний розвиток таких безумовних надбань демократичної України, як свобода слова, вільне вираження поглядів і переконань.

3. Спираючись на встановлену чинною Конституцією України організацію державної влади, продовження удосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, створення збалансованої системи «стримувань і противаг» між Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, відновлення дієздатності Конституційного Суду України.

4. Забезпечення політичними силами відповідності прийнятих і подальших рішень всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування Конституції України та законам України.

5. Створення політичних та правових умов для безперешкодної діяльності опозиції у виборних органах влади усіх рівнів. Недопущення корупції у політиці.

6. Реформування структур виконавчої влади та унеможливлення політизації державної служби через першочергове прийняття Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про державну службу» (нова редакція), підготовлених для внесення Президентом України до Верховної Ради України.

7. Продовження судової реформи відповідно до схваленої Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні.

8. Забезпечення невтручання політичних сил та їх представників у діяльність правоохоронних органів, судів і Національного банку України.

9. Реформування правоохоронних органів відповідно до європейських стандартів, приведення кримінального законодавства, кримінального судочинства у відповідність із стандартами і рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи, Європейського Союзу та рішеннями Європейського Суду з прав людини.

10. Стимулювання розвитку місцевого самоврядування, підвищення його ролі і статусу шляхом забезпечення фінансово-економічної спроможності та реформування адміністративно-територіального устрою.

11. Реалізація антикорупційної політики на всіх рівнях влади через, зокрема, підтримку законодавчих ініціатив Президента України у цій сфері.

12. Всебічний розвиток і функціонування української мови як державної та мови офіційного спілкування у всіх сферах суспільного життя на всій території України – як основи самоідентифікації народу і держави. Гарантування кожному громадянину вільного використання у всіх життєвих потребах російської чи іншої рідної мови відповідно до Конституції України та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

13. Розвиток культури та відродження духовності Українського народу, забезпечення цілісності мовно-культурного простору.

14. Дотримання свободи віросповідання. Поважне ставлення до об‘єднавчих прагнень віруючих усіх православних церков без втручання держави та політичних сил у цей процес.

15. Підвищення добробуту громадян України, боротьба з бідністю засобами ефективного та адресного соціального захисту, гарантування гідної оплати праці та справедливого пенсійного забезпечення.

16. Становлення середнього класу через трансформацію політики доходів населення, розвиток підприємництва та стимулювання створення нових робочих місць.

17. Підвищення доступності та якості освіти, популяризація здорового способу життя, переорієнтування системи охорони здоров‘я на людський розвиток та створення національних центрів боротьби з туберкульозом, з ВІЛ/СНІДом, Національного центру серця, Національного інституту раку, Всеукраїнського центру охорони здоров'я матері і дитини.

18. Запровадження принципів науково-технічного та інноваційного розвитку, досягнення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не нижче ніж 5%, стимулювання створення щороку не менше 1 млн. робочих місць.

19. Проведення структурних реформ в економіці. Проведення податкової реформи, яка передбачає зниження податкового тиску на економіку з розширенням бази оподаткування, у тому числі шляхом поступового запровадження податку на нерухомість (податку на багатство) та єдиного соціального внеску з фонду оплати праці.

20. Забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення ефективності використання природних ресурсів, енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій.

21. Підвищення ефективності сільського господарства та уваги держави до селян. Запровадження не пізніше 1 січня 2008 року повноцінного ринку землі з одночасним матеріально-організаційним забезпеченням та створенням необхідної нормативно-правової бази (законів України про кадастр, ціну на землю та інших).

22. Гарантування та захист державою прав власності.

23. Підвищення доступності та якості комунальних послуг шляхом розвитку конкурентних відносин у житлово-комунальній сфері.

24. Налагодження ефективного економічного співробітництва з усіма зацікавленими зовнішніми партнерами, керуючись інтересами України. Невідкладне прийняття необхідних для вступу до Світової організації торгівлі змін до законодавства та вступ до цієї організації до кінця 2006 року на прийнятних для України умовах.

25. Продовження курсу європейської інтеграції України з перспективою вступу України до Європейського Союзу. Неухильне виконання Плану дій «Україна - ЄС», невідкладний початок переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

26. Завершення робіт щодо участі України у діяльності Єдиного економічного простору на принципах різнорівневої та різношвидкісної інтеграції з урахуванням норм і правил Світової організації торгівлі. Створення на першому етапі зони вільної торгівлі без обмежень та вилучень в межах ЄЕП.

27. Взаємовигідна співпраця з НАТО у відповідності із Законом України «Про основи національної безпеки України» (у редакції, чинній на дату підписання цього Універсалу). Вирішення питання щодо вступу до НАТО за наслідками референдуму, який проводиться після виконання Україною усіх необхідних для цього процедур.

Ми переконані, що втілення зазначених пріоритетів суспільного розвитку має стати визначальним критерієм формування та діяльності коаліції, яка опиратиметься у своїй роботі на нові суспільно-політичні механізми взаємодії, зокрема:

1. Розробку й запровадження регулярних публічних консультацій щодо важливих питань суспільного розвитку та державного будівництва, із залученням до діалогу, зокрема, позапарламентських політичних сил, об’єднань громадян та інших учасників суспільно-політичного процесу;

2. Формування ефективних механізмів громадського контролю за діями влади. Забезпечення прозорості та підзвітності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

3. Забезпечення відповідності діяльності органів влади національним інтересам України, стратегічним пріоритетам розвитку, інтересам окремих громадян, шляхом, зокрема, залучення політичних партій та громадських організацій до участі у підвищенні ефективності кадрової політики в державі.

Ми переконані, що реалізація положень цього Універсалу, які будуть покладені в основу діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України, можлива лише за умови національної єдності та згуртованості політичних сил.

Ми віримо, що взаємодія всіх органів влади, політичних партій та їх фракцій у законодавчому органі та органах місцевого самоврядування, громадських організацій, людей, які користуються незаперечним авторитетом у суспільстві, при втіленні зазначених пріоритетів згуртує суспільство.

Ми готові здолати розбіжності, об‘єднати свої зусилля, використати всі можливості задля покращення життя Українського народу і забезпечення процвітання нашої Вітчизни.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ В. ЮЩЕНКО
ГОЛОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ О. МОРОЗ
ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ Ю. ЄХАНУРОВ
Від фракції Партії регіонів В. ЯНУКОВИЧ
Від фракції «Наша Україна» Р. БЕЗСМЕРТНИЙ
Від фракції Соціалістичної партії України В. ЦУШКО
Від фракції Комуністичної партії України П. СИМОНЕНКО

Київ, 3 серпня 2006 року

____________
//www.president.gov.ua/done_img/files/universal0308.html

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної конституційної ради (Віктора Ющенка) 
02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко
Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 
26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 
17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 
31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 
16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 
23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 
20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 
18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 
27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 
30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 
30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 
27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 
2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 
05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

//www.restoran.ua/kiev/news/novosti/2011-08-01-skatert-samobranka/letnee-razdol-e-v-restorane-skatert-samobranka/