Василь Тацій. Доповідь Комісії з питань правоохоронної діяльності щодо визначення поняття та системи правоохоронних органів

Голова Комісії Конституційної

Асамблеї з питань правоохоронної

діяльності, професор Тацій В.Я.

Шановний Леоніде Макаровичу, шановні члени Конституційної Асамблеї, присутні!

Із самої назви виникає необхідність напрацювання нашою Комісією пропозицій щодо конституційного оформлення, закріплення правоохоронних органів. У зв'язку з цим ми почали з'ясовувати саме поняття «правоохоронні органи», щоб з'ясувати їх функціональне призначення і визначити систему цих органів.

На жаль, ми прийшли до висновку, що поняття «правоохоронні органи» є одним із найбільш невизначених в українському правознавстві, внутрішньо суперечливим і надмірним за обсягом. Це поняття також відрізняється своєю безпредметністю в конституційних законах, відсутністю суб'єктності складу. У зв'язку з цим виникає певна колізія використання цього терміну і конкуренція між поняттями «правоохоронні органи», «правозахисні органи», «органи кримінальної юстиції» та з багатьма іншими.

Враховуючи, що цей аналіз досить детально ми подали в доповіді, яку роздали кожному члену Конституційної Асамблеї, а час обмежений, то я дуже скорочено, схематично назву тільки деякі параметри.

Була спроба розширити статус правоохоронних органів, включаючи судові органи. З іншого боку, в ряді законів до правоохоронних органів відносяться органи прокуратури, хоча вони не є структурою виконавчої влади і вони не можуть бути віднесені до правоохоронних органів. Це поняття з'явилося після введення в дію Конституції 1996 року, де в частині 3 статті 17 покладено забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України на військові формування та правоохоронні органи держави, реалізація і порядок діяльності яких визначається законом.

Таким чином, треба прийти до висновку, що поняття «правоохоронні органи» прийшло в Конституцію на зміну поняття «адміністративні органи», що було до цього. Ми підійшли у зв'язку з цим до визначення поняття «адміністративні органи», звернулися до наукових розробок у галузі адміністративного права і для себе з'ясували, що на сьогодні розбіжності становлять: до правоохоронних органів наука адміністративного права відносить від 17 до 80 міністерств, відомств і організацій. В широкому тлумаченні під правоохоронними органами фактично розуміють всі органи виконавчої влади.

Не може допомогти з поняттям «правоохоронні органи» і чинне законодавство. В одних випадках воно визначає правоохоронні органи шляхом конкретного переліку, це органи прокуратури, внутрішніх справ і багато інших. В інших законах, зокрема в Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» цей перелік розширено за рахунок включення до нього інших органів виконавчої влади: рибоохорони, державної, лісової охорони та багато інших.

У той же час була спроба ще в одному Законі, в статті 1 Закону «Про основи національної безпеки України» до правоохоронних органів віднести ті органи, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронної функції. Таким чином, функції фактично одні і ті ж.

Тому, на наш погляд, виходячи з термінологічних розбіжностей, на підставі тих аргументів, які ми досить детально проаналізували в доповіді, ми прийшли до висновку про необхідність систематизації всіх правоохоронних органів і про можливість використання цього поняття як чисто наукового і узагальнюючого. Бо, по суті, стосовно тих органів, щодо яких ми повинні дати рекомендації до конституційного закріплення, воно безпосереднього відношення не має.

На підставі цього ми виділили три групи правоохоронних органів. Перша - це органи охорони правопорядку. На відміну від інших органів виконавчої влади вони мають три відмінні особливості. Правоохоронна функція цих органів є основною, і вони здійснюють повноваження, спрямовані на захист прав, свобод людини та охорони правопорядку.

По-друге, у зв'язку з цим ці органи мають право легального застосування примусу до людей.

Третє - у своєму складі вони мають озброєні формування.

Вказані ознаки характерні саме для цих органів і тому дозволяють виділити їх в окрему групу, до якої пропонується включити перш за все органи внутрішніх справ, Служби безпеки, органи військової служби правопорядку, органи Митної служби, Податкової служби, Пенітенціарної служби, Прикордонної служби, Управління державної охорони. З іншого боку, ми подали в доповіді варіант - в ці органи не включати органи Податкової служби і органи Митної служби, залежно від того, як буде найближчим часом розвиватися законодавство стосовно цих підрозділів влади в нашій державі.

Друга група - це контрольні органи виконавчої влади.

Третя група, на якій я потім зупинюся, це органи охорони Конституції та державного контролю.

Але головне сьогодні - це все ж таки поняття «органи охорони правопорядку» в нашій державі. Для Конституційної Асамблеї особливе значення набуває формування органів охорони правопорядку. Це дуже важливо, оскільки саме їх діяльність безпосередньо пов'язана з обмеженням конституційних прав людини, втручанням до сфери приватності, застосуванням заходів примусу.

Конституювання окремих положень загального характеру, що мають засадничі значення до діяльності всіх цих органів, обмежує державу в можливості втручання до сфери прав людини і тим самим захищає людину від зловживання влади з боку органів державної влади.

Я хотів би звернути увагу на одну деталь. Шановні члени Конституційної Асамблеї, в Конституції під особливим захистом знаходяться ті розділи, які фіксують основні права і свободи людини і громадянина. Але адекватного відбиття стосовно конституційного регулювання органів, які втручаються в конституційні права людини і громадянина, нічого немає і такої рівноваги немає. В той же час ми розуміємо, що за межами Конституції, оскільки це не регулюється, багато змін, які вносяться в діяльність, в тому числі в чисельність, функціональні обов'язки, повноваження цих органів, пов'язані якраз не з діяльністю Конституції, а з можливістю за рахунок указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, а інколи наказів тих чи інших органів міняти і змінювати функції і призначення цих органів.

Тому ми переконані в тому, що на конституційному рівні обов'язково повинно бути зафіксовано правовий режим, правовий статус органів охорони правопорядку.

У той же час, на наш погляд, ця регламентація повинна мати тільки загальний характер. Перш за все ми вважаємо, що в розділі 6 Конституції України «Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади» треба зробити таке доповнення: визначити, що в системі органів виконавчої влади діють органи охорони правопорядку, завданнями яких є захист життя, здоров'я, прав і свобод людини, забезпечення безпеки, охорона громадського порядку, попередження та протидія злочинності, захист інтересів суспільства та держави.

Друге. Встановити, що конкретні завдання цих органів, їх чисельність, повноваження їх посадових і службових осіб визначаються виключно законом. Всі розуміють, чому ми ставимо категорично це питання, що тільки через закон, через Верховну Раду може визначатися порядок, компетенція, чисельність цих органів, можливість їх застосування.

Наступне. Передбачити, що працівники органів охорони правопорядку не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах. Передбачити в Конституції можливість здійснення парламентського та громадського контролю, а також прокурорського нагляду за діяльністю цих органів. Форми громадського та парламентського контролю мають визначатися законом.

Ми плануємо, що для правової регламентації, для конституційного закріплення досить буде сформулювати 2-3 статті для того, щоб закріпити правовий статус, конституційний рівень органів охорони правопорядку.

Іще одне питання, до якого я хотів би привернути Вашу увагу. Шановні члени Конституційної Асамблеї! В процесі цього дослідження ми дійшли висновку, що є ще одна група органів, яка не відноситься ні до однієї з груп традиційного розподілу державної влади на владу законодавчу, виконавчу і судову. Цю групу ми пропонуємо зафіксувати, виділити в Конституції як окремий підрозділ, окрему главу «Органи охорони Конституції та державного контролю». Це умовна назва, може бути варіант «Органи охорони Конституції, державний контроль». У цей розділ ми пропонуємо включити, бо іншого місця їм немає, Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції, що здійснює конституційний контроль, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як орган, покликаний захищати конституційні права людини шляхом здійснення парламентського контролю. Якщо додатково для парламентського контролю необхідно запровадження органу або уповноваженого з охорони прав дитини, то можна буде віднести теж сюди. Це також Рахункова палата як орган, який покликаний захищати конституційні засади фінансово-економічної безпеки держави шляхом здійснення контролю від імені Верховної Ради. Хоча ми переконані, що назва цього органу не досить вдала, треба думати про варіанти змін. Це може бути або Контрольна палата або Ревізійна палата.

І останнє. Ми переконані, що якраз сюди можна віднести статті, що регламентують діяльність органів прокуратури як системи органів, які забезпечують конституційну законність в діяльності владних інституцій, зокрема тих, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, виконання судами рішень тощо.

Узагальнення зарубіжного досвіду, який приведений в цій доповіді, свідчить, про багатофункціональність повноважень прокуратури. Останні зміни до закону про органи прокуратури дають підстави для того, щоб сформулювати ті положення, які повинні бути закріплені на конституційному рівні. Перш за все повинно бути зафіксоване місце прокуратури у системі органів державної влади. Сформулювати основні завдання, які покладаються на органи прокуратури та принципи організації її діяльності. Передбачити порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, вимоги до нього і строки повноважень. Всі інші питання як цих органів, так і органів охорони правопорядку повинні вирішуватися окремими законами.

Зазначені концептуальні підходи, що мають безпосередньо конституюватися в Конституції України, безумовно в чомусь мають і дискусійний характер. Ми його неодноразово розглядали на засіданні нашої підкомісії і все ж таки, незважаючи на різні підходи, прийшли до одноголосного голосування про підтримку цих засадничих підходів.

Якщо Конституційна Асамблея підтримає нашу позицію, наші пропозиції, то це відкриває нам дорогу для подальшого дослідження і до переходу, до практичного втілення ідей, спрямованих на підготовку нових статей, нових розділів, за які несе відповідальність наша Комісія, пов'язаних з діяльністю органів правопорядку, конституційним контролем і захистом Конституції.

Я просив би уважно подивитися на цей проект рішення і підтримати головні висновки нашого дослідження, що відкриває дорогу для подальшої активізації роботи Комісії.

Щиро дякую за увагу.

06.12.2012 Стенограма третього засідання КАЯК

Прес-служба Президента України Віктора Януковича, 06.12.2012
//www.president.gov.ua/news/26730.html

04.12.2012 Василь Тацій. Нову Конституцію України напише народ 

01.11.2012 Анатолій Колодій. Методологічні проблеми оновлення Конституції України

13.07.2012 Василий Таций. Итоги всеукраинского референдума 2000 года незаслужено забыты 

15.06.2012 Тетяна Печончик. Прокурор-правозахисник: є такий оксюморон 

16.10.2010 Вадим Карасьов. «Сильна» держава: силова чи правова?

//www.mk.ru/merinov/

Василь Тацій. Нову Конституцію України напише народ

16 років,

що минули від часу прийняття чинної Конституції України, свідчать про наявність проблем реалізації конституційних норм, які породжені недоліками як самого тексту Основного Закону, так і вибудованої моделі організації влади.

Насамперед це відірваність деяких конституційних декларацій від реалій сьогодення; відсутність належних гарантій проголошених прав і свобод людини і громадянина, особливо в соціально-економічній сфері; зайва лаконічність щодо форм безпосередньої демократії; недосконалість наявної форми правління та форми державного устрою, їх неефективність; тяжіння до зайвої централізації в державному управлінні.

Вади наявної моделі

Особливо слід відзначити групу проблем, які обумовлені серйозними вадами наявної моделі організації влади на місцевому рівні, яка на сьогодні є внутрішньо суперечливою, позбавленою необхідних системних зв’язків і водночас поєднаною з конкуренцією компетенції місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Недоліки територіальної організації влади в Україні значною мірою є наслідком недостатньо послідовної імплементації положень Європейської хартії місцевого самоврядування щодо організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, відсутності власних виконавчих органів місцевого самоврядування на регіональному рівні. Крім того, гостро стоїть проблема подальшої диверсифікації публічної влади, тобто більш чіткого й послідовного розподілу владних повноважень як «по горизонталі» (між вищими органами державної влади), так і «по вертикалі» (між центром і регіонами).

У підсумку складається ситуація, коли конституційні засади організації публічної влади почали відставати від реального стану суспільних відносин, гальмуючи їх подальший розвиток і викликаючи цілком обґрунтоване невдоволення населення. За даних умов реформування наявної системи територіальної організації влади, місцевого самоврядування, вдосконалення конституційної регламентації механізму гарантій прав і свобод людини і громадянина, особливо щодо форм безпосередньої демократії, має вигляд цілком органічної й об’єктивно зумовленої складової конституційної реформи, певного відгуку на виклики сьогодення.

На сьогоднішній день питання, які виникають в державному управлінні, обумовлені низкою чинників. Окремі з них лежать поза межами конституційної площини, як-то рівень політико-правової культури учасників політичних процесів, рівень довіри і терпимості в суспільстві, темпи економічного зростання тощо. Однак деякі питання можуть бути вирішені саме конституційним шляхом.

Демократичні стандарти

Назву лише одне, але найбільш показове — утвердження в Україні демократичних стандартів під час проведення виборів та забезпечення ефективності їх результатів. До того ж не хотілося б це питання зводити лише до певних негативних нюансів, що мають місце при проведенні майже кожної виборчої кампанії. Більш принциповим є інше питання. Як юрист, повинен сказати, що формування в державі принципу верховенства права обумовлюється такими явищами, як правова довіра та правова передбачуваність. Це означає, що має існувати певна стабільність у системі законодавства, особливо тих його інститутів, які стосуються реалізації та гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі й виборчих прав громадян.

Україна є чи не єдиною європейською державою, яка за 20 років незалежності спробувала всі виборчі системи. Сьогодні ми спостерігаємо втомленість виборців від надмірної політизації представницьких органів влади, насамперед місцевого рівня. Усе це обумовило повернення до змішаної (комбінованої) виборчої системи на загальнодержавному рівні і запровадження її на місцевому. Вважаю, що на сьогодні ця система є найоптимальнішою й відображенням бажання громадян мати у представницьких органах влади депутата, який адекватно відображатиме інтереси конкретного населеного пункту й обстоюватиме їх. Проте постійне експериментування з виборчою системою не дає підстав сподіватися отримати найближчим часом виборця з високим рівнем електоральної культури. Вважаю, що настав час поставити на всеукраїнське обговорення питання про закріплення на конституційному рівні типу виборчої системи, що не дозволить у майбутньому змінювати систему під чергові вибори.

Компроміс всередині суспільства

Справжня Конституція має бути компромісом, який досягається не тільки серед політичних сил, але, що важливіше, всередині суспільства. Тому принципово, щоб робота Асамблеї мала гласний характер, а кожен бажаючий зміг долучитися до процесу написання законопроекту про внесення змін до Конституції. Фактично це на сьогодні має місце. Досягненню цієї мети слугує створення сайту Асамблеї (...), висвітлення її діяльності на сайті глави держави, долучення до цих процесів провідної бібліотеки України — Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського та її наукових працівників, зокрема, через створення на сайті бібліотеки спеціального розділу «Конституційна Асамблея», де розміщено актуальні конституційні новини, бібліографії з конституційного права, а також випуски «Бюлетеня Конституційної Асамблеї». Важливо також і те, що кожен громадянин, який виявляє бажання озвучити своє бачення подальшого конституційного розвитку країни, може не тільки надіслати відповідне звернення до Асамблеї чи її робочих органів, а й отримати належну відповідь у вигляді розгляду його пропозицій на засіданнях комісій Асамблеї.

Ми схильні вважати, що на сьогодні Асамблеї цілком до снаги зробити так, щоб діяльність із розробки конституційного законопроекту пройшла під гаслом «Конституцію пише народ України!». Стратегічною метою всього цього є не так просте оновлення конституційного тексту, як сприяння за допомогою відкритого, легітимного конституційного процесу консолідації всього суспільства на основі базових, ключових цінностей (верховенство права, пріоритет прав людини, народовладдя, рівність, повага до людської гідності, підконтрольність та спільна відповідальність влади тощо), а також подальшого правового розвитку нашої держави.

Прикрим залишається той факт, що до роботи в Конституційній Асамблеї не долучилися представники низки опозиційних політичних сил. Їхні побоювання з приводу того, що робота Асамблеї матиме кон’юнктурний характер, за півроку її діяльності не виправдались. Насправді відбувається постійний діалог із важливих питань конституційного розвитку, мають місце серйозні дискусії, однак важливо, щоб учасниками цих дискусій були представники всіх партій, яким громадяни висловили свою довіру. Тоді індекс легітимності здійснюваних процесів може отримати значно більше значення.

Центральне місце в конституційній реформі традиційно відводиться оптимізації форми правління, адже вона є провідним елементом форми держави; без диверсифікації верховної влади в державі марно було б і мріяти про якусь децентралізацію та зміцнення місцевого самоврядування. Тому одним із завдань конституційної реформи є побудова в Україні такої моделі республіканської форми правління, яка є більш збалансованою порівняно з попередньою щодо співпраці трьох основних гілок державної влади — законодавчої, виконавчої та судової, і тому покликаної справляти позитивний вплив на демократизацію соціальних процесів в Україні, формування інститутів політичної системи та громадянського суспільства.

Баланс взаємовідносин

Для забезпечення балансу у взаємовідносинах гілок державної влади насамперед необхідно здійснити реформування місця і ролі в державному механізмі України інститутів Президента та уряду. До того ж гіпотетично здійснення такого реформування можливе фактично протилежними шляхами.

Вочевидь, що корисним у цьому аспекті буде і зарубіжний досвід державотворення. Адже на сьогодні переважна більшість європейських країн обрала саме парламентську форму правління. Водночас ціла низка розвинених держав з усталеними демократичними традиціями демонструє чудові приклади функціонування державного механізму із сильним інститутом Президента та підконтрольною йому виконавчою владою.

Водночас слід мати на увазі, що загалом ефективність виконавчої вертикалі не залежить від конкретної форми правління чи форми державного устрою. Кожна з наявних моделей республіканської форми правління може бути ефективною, якщо враховує особливості менталітету народу, усталену практику і, головне, позбавлена внутрішніх суперечностей.

Стосовно питання про двопалатний парламент, незважаючи на той факт, що воно виносилось на всеукраїнський референдум як консультативне, то воно також не втратило своєї актуальності й може бути предметом обговорення в ході конституційної реформи. Тим паче що двопалатний парламент не є іманентною характеристикою виключно федеральної держави. З огляду на кількість унітарних країн із системою бікамералізму на Європейському континенті, така модель організації парламенту може бути застосована і до держав із простим адміністративно-територіальним устроєм. На карті Європи можна знайти як мінімум 10 таких країн, а саме: Білорусь, Ірландію, Іспанію, Італію, Нідерланди, Польщу, Румунію, Францію, Хорватію та Чехію. Запровадження двопалатного парламенту дало б змогу розширити представницьку демократію та посилити процеси децентралізації, запровадити конституційний механізм рівного представництва регіонів, оптимізувати законотворчий процес.

На першому етапі функціонування Конституційної Асамблеї проблемні питання реалізації конституційно-правових норм, а також напрацювання пропозицій щодо Концепції внесення змін до Конституції України за відповідними конституційними розділами розглядаються в межах роботи комісій Конституційної Асамблеї. Після цього відповідні пропозиції детально розглядатимуть, узгоджуватимуть і прийматимуть на пленарних засіданнях Конституційної Асамблеї.

Методологічні питання оновлення Конституції, зокрема щодо концептуальної єдності конституційного регулювання, техніко-юридичного оформлення, вибору способів усунення прогалин і суперечностей, розглядаються на засіданнях постійно діючого методологічного семінару «Сучасний конституційний процес в Україні: питання теорії і практики», організованого Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

Нехтування ключовими принципами

Причиною багатьох проблем конституційного розвитку в нашій державі до останнього часу було нехтування ключовими принципами проведення реформи Основного Закону, а саме системності в її проведенні та професійного підходу під час підготовки змін і доповнень до Конституції. Отже, фаховість, виваженість та системність є запорукою подальшого реформування Конституції на гуманістичних і демократичних засадах. Водночас напрацьовані пропозиції мають бути ретельно досліджені, піддані критичному науковому аналізу, обговорені за участю не тільки фахівців, а й широких верств населення, запроваджуватися без зайвого поспіху і з урахуванням як власного, так і різноманітного зарубіжного досвіду.

На сьогодні реформування прокуратури України ми можемо розглядати у двох найважливіших напрямах: 1) здійснення прокуратурою правозахисної діяльності; та 2) участь у кримінальному провадженні.

Реформування правозахисної діяльності прокуратури обумовлено прийняттям Закону України від 18 вересня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури», який набрав чинності 1 грудня 2012 року.

На мій погляд, завданням подальшого вдосконалення конституційної функції нагляду за додержанням і застосуванням законів є зосередження зусиль прокуратури на таких пріоритетних напрямах, як захист соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина, насамперед осіб, які потребують державної підтримки та допомоги, нагляд за додержанням законів органами державного контролю (в тому числі й у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності), бюджетного законодавства, екологічного законодавства тощо.

Із набранням чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України змінився статус прокурора у кримінальному провадженні, що позначилося на реалізації конституційних функцій прокуратури щодо нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Прокурор постає одним із головних суб’єктів кримінального провадження на всіх його етапах: починаючи із внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчуючи винесенням судового рішення, забезпечуючи неухильне додержання закону і захист прав та законних інтересів особи у кримінальному провадженні. Можна стверджувати, що, виходячи з концептуальних засад нового КПК України, прокурор виступає фундатором кримінального провадження: на досудових стадіях він виступає центральною його фігурою, здійснюючи нагляд у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, а на судових — підтримує державне обвинувачення, сприяючи суду, який є незалежним і неупередженим арбітром, у вирішенні справи.

Реформування здійснення прокуратурою правозахисної діяльності та нове становище прокурора у кримінальному провадженні обумовлюють необхідність формування нової ідеології прокурорської практики, в основу якої має бути покладено високий рівень професіоналізму прокурорського працівника, ґрунтовну професійну правосвідомість та належну міру відповідальності. Зазначене потребує формування прокурорського працівника нової формації. І це є першочерговим завданням не лише органів прокуратури, а й юридичних навчальних закладів.

Василь ТАЦІЙ,

голова комісії з питань правоохоронної діяльності Конституційної Асамблеї, академік НАН України, ректор НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 04 грудня 2012 р.

//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=274246

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правоохоронної діяльності щодо визначення поняття та системи правоохоронних органів 

01.11.2012 Анатолій Колодій. Методологічні проблеми оновлення Конституції України 

13.07.2012 Василий Таций. Итоги всеукраинского референдума 2000 года незаслужено забыты 

15.06.2012 Тетяна Печончик. Прокурор-правозахисник: є такий оксюморон 

16.10.2010 Вадим Карасьов. «Сильна» держава: силова чи правова?

//glavcom.ua/articles/5450.html

Василий Таций. Итоги всеукраинского референдума 2000 года незаслужено забыты

А путь и далек, и долог

Конституционная Ассамблея Украины – «специальный вспомогательный орган при президенте, главной целью создания и деятельности которого является подготовка законопроектов о внесении изменений в Конституцию Украины».

Сейчас в состав Конституционной Ассамблеи входят 95 человек. Пока остаются неиспользованными квоты «пяти отдельных политических сил». Более половины состава Ассамблеи — 73 человека — составляют ученые-конституционалисты и другие специалисты в отрасли права. Среди членов Ассамблеи около двадцати харьковчан.

— По моему мнению, каждому человеку в Украине нужно предоставить возможность принять участие в разработке предложений по изменению Конституции, — говорит президент Национальной академии правовых наук Украины, член Конституционной Ассамблеи Василий Таций. – Тем более, что это позволяет нынешний уровень технологий.

Сегодня можно услышать разные, порой – диаметрально противоположные – отзывы о нашей Конституции, принятой в 1996 году. Солидная часть специалистов уверена, что наша Конституция была и остается одним из лучших конституционных актов, известных за последнее время. Другие призывают к изменению Конституции, ограничению некоторых предусмотренных в ней прав и гарантий, поскольку они все равно остаются декларативными, так как экономика страны не позволяет их реализовать.

— Наша Конституция сформулирована так, что изменения в нее вносить очень сложно, — отмечает академик Таций. – Для некоторых поправок нужно набрать в Верховной Раде не просто конституционное большинство – 300 голосов нардепов, а 3/4 или даже 4/5 ее состава. Более того, Конституция предусматривает, что изменения в разделах о правах, свободе и гарантиях гражданина могут эти права только расширять. А забрать нельзя…

Василий Яковлевич считает весьма небезопасными тенденции, когда законодатели, приняв закон, чуть ли не сразу же – «еще чернила не высохли» — принимаются вносить в него поправки. Но признает, что в процессе завершающей работы над Конституцией были допущены определенные ошибки.

— Мир настолько быстро меняется, что даже такой закон как Конституция стал отставать, возможно, даже давать определенные сбои, — отмечает Василий Таций. – Но при этом нужно так сформулировать раздел о порядке внесения изменений в Конституцию, чтобы не возникало искушения ее изменять под настроения, под ту или иную расстановку политических сил, под кого-то или под определенный политический момент…

— Не должно часто меняться избирательное законодательство, — уверен ученый. – Но у нас как получается? Вводит Верховная Рада запрет на изменения в выборном законодательстве позднее чем за год до выборов. Потом – за 200 дней, за сто… Но и за две недели до выборов вносит изменения. Если зафиксировать избирательную систему в Конституции, выборы на протяжении длительного времени будут проходить на одних и тех же принципах…

Еще одной неотложной задачей является построение судебной власти. Изменить его можно только путем внесения поправок в Конституцию. Сегодня к работе судов и судей выдвигается много вполне справедливых претензий. С другой стороны, общеизвестно, что суды перегружены. И это не может не отражаться на сроках рассмотрения дел и качестве судейских решений. Выход из такого положения может быть в расширении судейской системы созданием института мировых судей как судей низшего уровня. По оценкам, они могли бы взять на себя 30—40 процентов дел. При этом была бы введена ускоренная система обращений в такой суд, ускоренная система рассмотрения дел, принятия решений. Более качественной в этом варианте, как отмечает Василий Таций, могла бы стать и процедура формирования судейского корпуса. Ведь человек, поработавший мировым судьей, при условии самоподготовки сможет стать квалифицированным судьей более высокого ранга.

По мнению Василия Яковлевича, в рамках конституционных изменений нужно рассматривать и вопрос об ограничении депутатской неприкосновенности. В связи с этим академик вспоминает о «незаслуженно забытых итогах всеукраинского референдума 2000 года», на который были вынесены четыре изменения в Конституцию Украины. В нем приняли участие более 28,7 миллиона человек — 81,15 проц. наших сограждан, имеющих право голоса. Абсолютное большинство из них – от 81,68 до 89,91 проц. — положительно ответили на все четыре вопроса референдума. Первый — о предоставлении президенту права распускать Верховную Раду, если она в течение месяца не сформировала парламентское большинство или в течение трех месяцев не утвердила представленный правительством бюджет. Второй — о сокращении общего числа депутатов Верховной Рады с 450 до 300 человек. Третий — о необходимости формирования двухпалатного парламента. Четвертый — об отмене депутатской неприкосновенности. После этого референдума президент создал комиссию по подготовке изменений в Конституцию Украины. Но Верховная Рада из четырех решений референдума одобрила только то, где президент получил право распускать парламент.

Главной ценностью Конституции Василий Таций называет заложенные в ней основы строительства правового государства. Пока еще мы не готовы жить в условиях правового государства. Пока нам не удастся создать общество людей, которые с детства воспитаны в условиях, когда нужно жить по законам, условиям, правилам государства, будет трудно что-то принципиально изменить к лучшему.

Разумеется, все это далеко не полный перечень важных проблем, пути решения которых будут обсуждаться Конституционной Ассамблеей. Президент страны Виктор Янукович рекомендовал «проводить эту работу без излишней поспешности и политической конъюнктурщины». По словам председателя Ассамблеи Леонида Кравчука, проект изменений в Основной Закон будет внесен в парламент в конце 2013 – начале 2014 года.

Аркадий Генкин, 13 июля 2012 г.

//timeua.info/130712/61907.html

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правоохоронної діяльності щодо визначення поняття та системи правоохоронних органів 

04.12.2012 Василь Тацій. Нову Конституцію України напише народ 

01.11.2012 Анатолій Колодій. Методологічні проблеми оновлення Конституції України 

15.06.2012 Тетяна Печончик. Прокурор-правозахисник: є такий оксюморон 

16.10.2010 Вадим Карасьов. «Сильна» держава: силова чи правова?

Сергей Кивалов: Население должно избирать всех судей

Избранные народом: кто будет агитировать за судей?

О том, что действующая Конституция Украины 1996 г. морально устарела, в последнее время активно заговорили в высших эшелонах власти. На первом заседании Конституционной ассамблеи 20 июня обсуждение коснулось и раздела Конституции о правосудии. Планируется, что в Украине внедрят новую процедуру, согласно которой судьи будут избираться народом. Правда, пока самим творцам нового Основного Закона не до конца ясно, следует выбирать всех судей в Украине или только определенную категорию. В частности, президент Национальной академии правовых наук Украины Василий Таций на заседании Ассамблеи акцентировал внимание на необходимости введения института мировых судей:

«Сегодня вопрос не столько в совершенствовании государственной деятельности, а, в первую очередь, в возобновлении доверия людей к судебной власти, в обеспечении ее настоящей независимости, профессионализма и ответственности. В связи с этим опять возникает немаловажный вопрос, непосредственно связанный с возобновлением системы мировых судей. К слову, проект закона уже подготовлен. Этот вид судебной деятельности наиболее приближен к человеку. В первую очередь, это даст возможность разгрузить суды общей юрисдикции. И самое главное, что эта система судов была бы хорошим полигоном для профессиональной подготовки будущих судей: они бы получили опыт на практике рассмотрения несложных дел. На мой взгляд, нужно внедрить систему избираемости мировых судей непосредственно народом».

Но другой академик НАПрН, председатель Комитета ВР по вопросам правосудия Сергей Кивалов, придерживается мнения, что население должно избирать всех судей. В данном случае возникает вполне логичный вопрос, каким образом будет воплощена такая процедура на практике.

Судебная кампания за рубежом

Наиболее ярким примером избрания судей населением является США. В верховные суды избирают судей в 22 штатах (по партийному принципу или из независимых кандидатов). Еще в 12 штатах выборы не проводятся. В 24 штатах действует система, по которой губернатор штата назначает судью из списка кандидатов, который направляет ему неправительственная комиссия. Интересно, что за последнее десятилетие в США расходы на предвыборные кампании судей в верховные суды штатов увеличились более чем вдвое, достигнув $208 млн. Например, на выборах трех судей в 2009 г. был поставлен рекорд по затратам – $45 млн. Главными финансистами были группы компаний, заинтересованные в определенном исходе выборов. Выходит, эти затраты не обременяют государство, так как их источник – не бюджет. На выборы судей жертвуют партии, бизнесмены и граждане Америки.

Главный источник расходов на предвыборную кампанию – телевидение, но на ТВ-рекламу больше всего тратят не сами кандидаты, а группы поддержки. Исследователи называют рекламную предвыборную кампанию судей на ТВ самой настоящей информационной войной. Ролики, которые снимаются для судей, не выдерживают критики и похожи на черную PR-кампанию, направленную против соперников. Поэтому нередко избирательные кампании судей обрастают судебными разбирательствами, которые являются дополнительным инструментом давления на участников гонки. Кроме того, в последние годы появились неофициальные, скрытые от общественного внимания кампании по борьбе за места в верховных судах штатов. Это выражается, например, в том, что не афишируется, кто именно выделяет крупные суммы на поддержку кандидатов. Практика эта сомнительная, и в некоторых штатах, в частности, в Техасе, запретили не указывать, какая именно структура или какой гражданин выделил средства на выборы судьи в верховный суд штата.

Практикой доказано, что судьям не удается не реагировать на приближение выборов. В год выборов судьи выносят более строгие приговоры, значительно возрастают сроки, к которым приговариваются совершившие тяжкие преступления. Ситуация осложняется еще и отсутствием у большинства избирателей интереса к этим выборам, поскольку их считают не столь важными, как президентские или парламентские выборы, и за кандидатами не следят так внимательно, как за конгрессменами. К тому же, у избирателей просто нет времени, чтобы узнать своих кандидатов. За победу «своих» кандидатов активнее борются бизнесмены, а также работающие в судах юристы и их объединения.

Что судья может обещать?

Возникает логичный вопрос: если кандидату в судьи кто-то дает деньги на предвыборную кампанию и благодаря этому он становится судьей, сможет ли он оставаться непредвзятым по отношению к своему спонсору? К примеру, если к судье поступят иски от компаний, которые финансировали его приход на должность, сможет ли он выносить объективные решения?

Отметим, что многие украинские судьи предложенную новацию отвергают, отмечая, что на выборах нужно что-то обещать, а что судья может обещать, кроме честного исполнения законов и служения правосудию? С другой стороны, чтобы судебная власть смогла высказываться беспристрастно и была по-настоящему независимой, она должна находиться вне контроля других ветвей власти. Установленный Конституцией Украины порядок назначения и увольнения судей, по мнению европейских экспертов, не обеспечивает независимости судей и не соответствует международным стандартам.

Не так давно, 5 июня 2012 г., был принят в целом законопроект «О внесении изменений в некоторые законодательные акты» об усилении гарантий независимости судей (р. №10425), согласно которому назначение осуществляется Президентом в пределах представления Высшего совета юстиции без проверки соблюдения требований к кандидату, и любые обращения в отношении кандидата не препятствуют назначению его на должность. Но Президент Украины и парламент – органы власти, которые являются потенциальными участниками судебных процессов, особенно во время выборов. Кроме того, известны ситуации, когда своевременность избрания и увольнения судей зависела от возможного досрочного прекращения полномочий парламента, а также от времени проведения выборов народных депутатов Украины, создания коалиции депутатских фракций и других политических событий. Поэтому, возможно, внедрение предложенного принципа избрания судей местных судов путем тайного голосования гражданами будет серьезным демократическим прорывом Украины в направлении второго этапа судебной реформы.

Напомним, что новую Конституцию ждать раньше 2014 г. не стоит. Таким образом, у авторов идеи народного избрания судейских кадров есть время на раздумья, как сделать так, чтобы нововведения пошли на пользу обществу, а их достоинства не превратились в угрозу независимости Фемиды.

Наталья Мамченко,

«Судебно-юридическая газета»

Комментарии

Зампредседателя Высшего админсуда Украины

Михаил Цуркан:

– Кто будет оплачивать агитацию и выдвижение кандидатов в судьи? Для начала нужно ответить на этот вопрос. Сегодня процедура отбора и назначения судей новая, демократическая, т. е. понятно, кто и каким образом может претендовать в судейский корпус. А представьте себе ситуацию, когда человек будет претендовать на должность в большом городе (я не говорю о маленьком райцентре, где каждый друг друга знает), например, в Киеве, в Печерском районе. Кого там знают как достойного кандидата в судьи, если он не является публичным лицом (а желательно, чтобы он не был таковым)? Другое дело, если на должности судей будут претендовать очень высококвалифицированные юристы, адвокаты. Но даже в США не во всех штатах внедрена избираемость судей, а там, где она есть, очень критично относятся к утверждению, что судьи являются абсолютно незаангажированными. Агитация, коммуникация с будущими избирателями требует финансирования, поэтому возникает вопрос: кому будет обязано лицо после своего избрания. Для того, чтобы бороться и вкладывать средства в выборы на должность судьи, нужно иметь мотив. Если у человека не будет средств, соответственно, он должен будет их где-то найти. А средства есть у богатых людей или у политических партий.

Зампредседателя Ассоциации судей и работников судов Украины Святослав Пограничный:

– Систему народного избрания судей представляют как лучший способ народного контроля за организацией осуществления правосудия. Аргументом в пользу народного избрания судей может являться то, что такие судьи станут независимыми от влияния других ветвей власти. Сторонники такого способа говорят о множестве положительных результатов, которые должна дать такая система. Действительно, нужно расширить полномочия простых людей, которым бывает непросто защитить свои права.

Но следует понимать, что на практике в условиях современной Украины все теоретические позитивы народного избрания судей могут быть нивелированы. Логично предположить, что обычные украинцы, которые получат право на избрание судьи, могут стать инструментом в руках крупных бизнес-структур для формирования удобного судейского аппарата. Лицу же, которое имеет намерение занять выборную должность, нужно будет выдвинуть свою кандидатуру и заручиться поддержкой избирателей. На практике этот процесс рискует стать чем-то наподобие избирательной кампании, которая, как правило, стоит больших денег. В результате может создаться ситуация, при которой судья окажется в прямой зависимости от спонсоров своей кампании.

Однако с тем, что общество должно стать активным участником системы судопроизводства, а система отбора кадров в судейские ряды должна быть прозрачной, спорить нельзя.

Председатель Комитета ВР по вопросам правосудия

Сергей Кивалов:

– В первую очередь, нам нужно изменить соответствующие статьи Конституции, на которых держится нынешняя система наполнения судейских кадров. Как раз над этим и работает Конституционная Ассамблея, и в разумные сроки мы увидим новый Основной закон нашей страны. Возможно, необходимо будет разработать отдельный избирательный закон в отношении судей по той же модели, как сейчас избираются народные депутаты и депутаты местных советов. Чтобы избежать чрезмерных расходов, выборы судей местных и апелляционных судов можно совместить с выборами депутатов местных советов, сельских, поселковых и городских голов, а выборы судей высших судов и Верховного Суда – с парламентскими.

Анонимное тестирование и квалификационный экзамен однозначно нужны. Уже хотя бы для того, чтобы обеспечить объективный отсев кандидатов на судейские должности в рамках всенародных выборов. Если любой самовыдвинувшийся кандидат будет автоматически включаться в бюллетень, мы на выборах каждого районного судьи получим сотни кандидатов, а на каждое место в высшем спецсуде – и того больше. Альтернативы анонимному тестированию и квалифэкзамену как условию регистрации гражданина кандидатом в судьи на всенародных выборах не существует. В этом случае люди будут выбирать не «кота в мешке», а кандидата, который, по крайней мере, профессионально готов к отправлению правосудия. Также необходимо предусмотреть аналогичный (т. е. народом) способ увольнения судей за нарушение присяги. Я убежденный сторонник того, что народ Украины должен иметь возможность не только избирать судей, но и отозвать с должности каждого, кто позорит высокое звание судьи и честь судейского корпуса.

А чтобы всенародное избрание судей не стало объектом манипуляций с деньгами и прессой, можно запретить кандидатам любые формы ассоциирования с политическими партиями, а если не поможет – и агитацию как таковую. За квалифицированного кандидата в судьи должны агитировать репутация и эрудированность.

Глава ВККС [Высшей квалификационной комиссии судей]

Игорь Самсин:

– И я в советское время избирался народом, но тогда были совсем другие условия, другое общество и государственный строй. А выборы судей в США – это вековая традиция, ставшая нормой. Если же внедрить такую процедуру в Украине, каждый кандидат на должность судьи, кроме своей квалификации, должен будет иметь определенный ресурс – хотя бы для того, чтобы напечатать листовки с автобиографией и провести встречи с избирателями. На выборах нужно что-то обещать, а что судья может обещать, кроме честного исполнения законов и служения правосудию? Мы отдадим судебную систему в заложники популизму. Судить будут не обладатели высшей квалификации, а самые красноречивые и убедительные. Опять же, если у кандидата в судьи нет предвыборного ресурса, он должен будет заручиться поддержкой третьих лиц, перед которыми автоматически останется в долгу. Это очень опасно.

№ 25-26 (143-144), 5 стр., 9 июля 2012 года

//sud.ua/newspaper/2012/07/09/40356-izbrannie-narodom-kto-bydet-agitirovat-za-sydej

"Выберем достойных". Плакат СССР. Худ. М. Соловьев, 1960 г.

//logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=peu&load=istornarvt.html

15.03.2013 Микола Оніщук. «Правосуддя» потребує доопрацювання

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

23.11.2012 Микола Мельник. Підпорядкування судової влади: завершення процесу 

12.11.2012 Марина Ставнийчук. Что необходимо изменить в украинской системе правосудия 

19.10.2012 Микола Мельник. Як при Ющенку так і при Януковичу відбувається масштабна дискредитація судової влади 

27.06.2012 Виктор Мусияка. Юристы сегодня чаще всего решают вопросы, даже не ссылаясь на закон 

18.06.2012 Микола Оніщук. В процес відправлення правосуддя потрібно залучити безпосередньо народ 

01.04.2011 Микола Оніщук. Дилеми правової держави 

23.10.2010 Марина Ставнійчук. Судова реформа: крок вперед і два назад 

10.04.2010 Марина Ставнійчук. За реальну судову реформу 

28.05.2010 Віктор Мусіяка. Закрита корпорація

Потрібно змінювати незалежно від політичних настроїв

Через 16 років після ухвалення Конституції Незалежної України знову заговорили про потребу конституційних змін. 20 червня розпочала роботу Конституційна асамблея, створена указом Президента України як спеціальний допоміжний орган при главі держави, пише "Голос України".

Квапитися із оновленням Основного Закону не збираються — 95 політиків та експертів, серед яких чинний та попередні президенти, народні депутати, судді Конституційного Суду у відставці та інші фахівці у галузі конституційного права, до 2014 року мають внести пропозиції до нового тексту Основного Закону, виробити Концепцію конституційних змін, передати її Президентові, а вже він внесе до парламенту проект закону.

На першому засіданні Асамблеї було створено сім комісій — з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції; прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; здійснення народовладдя; організації державної влади; правосуддя; правоохоронної діяльності; адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування. Вони напрацьовуватимуть пропозиції до відповідних розділів Основного Закону. Однак долучитися до оновлення Конституції може кожен бажаючий — обіцяють врахувати всі пропозиції, що надійдуть, у тому числі, й від рядових громадян.

На всі закиди опозиції, котра відмовилася від участі в роботі Асамблеї (квоти п’яти політичних сил досі не використано), її організатори, очільники та учасники запевняють, що Асамблея буде лише дорадчим органом і жодним чином не підмінятиме повноваження парламенту. Адже право вносити зміни до Основного Закону належить лише Верховній Раді, є чітка процедура конституційних змін, якої доведеться дотримуватися.

Про те, які саме зміни до Конституції, до яких статей напрацьовуватиме Асамблея, наразі прямо не говорять. Було заявлено лише про потребу вдосконалення, чи то пак модним словом «модернізації», конституційних статей, які стосуються місцевого самоврядування та здійснення правосуддя. «Дитина» у вигляді пропозицій до Основного Закону та концепції конституційних змін має народитися упродовж півтора року в процесі відкритої дискусії, до якої запрошують усіх. Однак, хоча дискусія ще фактично не розпочалася, Партія регіонів вустами свого депутата Вадима Колесніченка вже заявила про наміри пропонувати норму Конституції про двомовність і надання російській мові статусу другої державної, використати Асамблею як політичний інструмент. Утім, подібні заяви поки що лунають не як офіційна позиція партії, а як думка окремого депутата.

Опозиційні політичні сили вирішили не входити до складу Конституційної асамблеї, оскільки вважають, що не матимуть там ніякого впливу. Регламентом Асамблеї передбачено, що за вироблену Концепцію конституційних змін повинні проголосувати дві третини Асамблеї. П’ять голосів серед 95 великої ролі не гратимуть — розрахували в опозиції і вирішили наразі залишитися осторонь дискусії.

Утім, Президент особисто пообіцяв критикам нинішньої влади, що й вони можуть у будь-який момент долучитися до роботи Асамблеї, вносити свої пропозиції і висловив сподівання, що невдовзі так і станеться. Можливо, вже після парламентських виборів.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Юрій МІРОШНИЧЕНКО, 

постійний представник Президента України у Верховній Раді:

— Конституційна асамблея — це експертно-громадський орган, який буде працювати в режимі конституційно-дорадчого органу і розробить пропозиції, що розглядатиме Верховна Рада. Президент звертає увагу на недосконалості в законодавстві, які стали очевидними. Йдеться про ефективність роботи органів місцевого самоврядування, розширення їхніх прав, можливостей, забезпечення ресурсної бази, про правову систему, яка піддається критиці як з боку українського суспільства, так і експертів міжнародної спільноти. Йдеться також про цілий ряд моментів, пов’язаних із взаємодією органів влади.

Глава держави буде модератором цього процесу. Тобто напрацювання Конституційної асамблеї — як консолідованої думки суспільства він як суб’єкт законодавчої ініціативи презентуватиме Верховній Раді. А парламент уже буде ухвалювати відповідні рішення щодо змін до Конституції відповідно до 13 розділу Основного Закону. З процесу не будуть виключені ані сектор суспільства, ані Президент як гарант Конституції, ані парламент як єдиний законодавчий орган. Таким чином, ми маємо максимально консолідовану і консенсусну форму внесення змін до Конституції та ухвалення її нової редакції.

Владислав ЗАБАРСЬКИЙ, 

народний депутат України (Партія регіонів):

— Основне завдання Конституційної асамблеї — професійний, відкритий і консолідований підхід до модернізації Основного Закону, підготовка Концепції змін Конституції. Причому не лише з огляду на ті зобов’язання, які Україна брала перед європейським співтовариством, а й, проаналізувавши стан виконання чинних норм Конституції, підготувати цілісну концепцію. На її основі вже буде розроблятися законопроект.

До складу Асамблеї увійшли академіки, доктори й кандидати наук, представники провідних вузів. Політики, представники політичних сил і фракцій там займають дуже незначну частку. Будь-які пропозиції, що надходитимуть, будуть обговорюватися і вироблятиметься спільна позиція. Завдання Конституційної асамблеї — підготувати консолідований проект, який підтримають суспільство і сили, які прийдуть до парламенту. Це повинен бути вивірений, максимально прийнятий суспільством та в політикумі документ. Сподіваюся, що в опозиції переважить здоровий глузд. І повністю підтримаю сподівання Президента, що після виборів опозиція все-таки приєднається до роботи Асамблеї, переконавшись в необхідності цього органу.

Василь ТАЦІЙ, 

президент Національної академії правових наук України:

— Дуже важливо, щоб Конституційна асамблея стала майданчиком, який був би відкритим і доступним, щоб кожен громадянин нашої держави, всі бажаючі, хто хоче долучитися до процесу формування Конституції, мали можливість надати свої пропозиції. Це дасть можливість дійсно вивчити стан громадської думки і найголовніше — сприятиме єднанню, підвищенню політичної активності наших громадян. Тоді напрацювання справді будуть сприйматися суспільством.

Однак цілий ряд розділів Конституції не потребує певної ревізії. Це, зокрема, стосується першого, другого і фактично третього розділів. Якщо і треба буде вносити зміни до цих розділів, то їх можна буде вносити за рахунок інших розділів. Наприклад, проблеми, пов’язані з виборами, Верховною Радою, безумовно, принципово змінювати найближчим часом буде дуже важко з огляду на політичний склад парламенту і суспільства. Зараз знову говорять про зміну виборчого закону. За роки незалежності ми випробували всі виборчі системи, які є у Європі, й постійно їх змінюємо. І це свідчить про те, що, з одного боку, Україна шукає свій шлях, а з другого — про те, що нам, мабуть, треба зупинитися. А зупинитися можна буде тільки на одному рівні: якщо на рівні Конституції ми зафіксуємо ту чи іншу виборчу систему.

Іван ТИМЧЕНКО, 

суддя Конституційного Суду України у відставці, академік НАПНУ:

— Треба буде чітко попрацювати Конституційній асамблеї, зокрема, щоб утвердити принципи верховенства права, справедливості у відносинах державних органів та органів місцевого самоврядування, посадових осіб і людини. Сьогодні по суті започатковується якісно новий конституційний процес. Беззаперечно, пріоритет у визначенні кола питань, над якими має працювати Асамблея, — за Президентом України.

16-річна робота Конституційного Суду засвідчує деякі проблемні питання, передусім щодо конституційної скарги, хто може звернутися з такою скаргою до КС по захист своїх прав і свобод. Заслуговують на увагу і проблеми формування складу КС, підготовки і призначення суддів, складення присяги і їх звільнення з посади. Як на мене, то повноваження призначати суддів КС повинен мати лише Президент України, це він є гарантом Конституції, прав і свобод людини та громадянина. Також було доцільно поставити питання про створення Вищої ради конституційної юстиції, яка б самостійно обирала кандидатури на посади суддів, розглядала б питання звільнення суддів та їх дисциплінарної відповідальності.

Анна ШЕВЧЕНКО, 27.06.2012

//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=260578