Показ дописів із міткою Матвієнко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Матвієнко. Показати всі дописи
пʼятниця, 13 липня 2012 р.
Костянтин Матвієнко: Хто очолить ліквідаційну комісію?
Зневаги і
приниження зазнає Президент
в Україні та за кордоном. Лише за останні
місяці:травневий саміт НАТО; скасування саміту глав держав у Криму; бойкот
Євро-2012;... Апофеоз – учорашній В.Путін, який примусив В. Януковича чекати
себе 4 години. Затримавшись із прильотом на 3 години, він поїхав до байкарів,
замість поспішати до господаря із вибаченнями за запізнення. А ще було: недопущення
Президента в Український дім на підсумкову прес-конференцію; народні
"вітання" з днем його народження; повсякчасне кепкування в
українських та закордонних ЗМІ з його обмовок.
У вкрай незручне
становище ставлять гаранта і його соратники. Найсвіжіший приклад – мовний
закон. Мало того, що він став каталізатором суспільного невдоволення режимом,
який персоніфіковано уособлюється В. Януковичем, так, наразі, президент
опинився у ситуації, коли, як підписання ним цього закону, так і не підписання,
однаково погіршує його політичне становище – йому не довіряють. Це вочевидь
відчув Віктор Янукович-молодший, який оголосив про намір відкликати свій голос
за цей закон.
Довіра
міжнародного співтовариства до Віктора Януковича-старшого вже давно на нулі.
Складається враження, що спічрайтери гаранта навмисне виставляють його назовні
не поінформованою людиною. Чого варта учорашня заява В. Януковича про бажання
узяти участь у саміті "Великої двадцятки". Президентові не
доповідали, що до цього клубу входять двадцять країн з найрозвинутішими
економіками? У якості спостерігача там його теж не чекають, бо: по-перше такий
статус у клубі "G-20" непередбачено, а по-друге – Україна є парією у
світі і більшість лідерів країн – учасників двадцятки просто не бажають
зустрітися з В. Януковичем навіть випадково.
Загалом ряд заяв
Президента свідчать про його непоінформованість щодо реального стану справ в
країні та функціонування її конституційної моделі. То він публічно говорить
прем'єру, що уряд погано інформує населення про позитивні наслідки його –
уряду, діяльності. Або заявить про дострокові парламентські вибори, коли для
цього, направду, немає жодних конституційних підстав. У щорічному посланні
Президента взагалі написано, що в Україні "здійснено адміністративну реформу".
Знамениті "соціальні ініціативи" це вже точно "гасіння пожежі
бензином"! Дефолт набуває ознак неминучості. Навіть перепис населення, чи
бодай парад на День незалежності держава вже не спроможна провести.
Жовтневі
парламентські вибори в Україні напевне не будуть визнані Євросоюзом та США.
Допустити до участі у виборах ув'язнених лідерів опозиції, що є головною
вимогою Заходу для визнання їхніх результатів, українська влада не зможе, бо
тоді вона вибори програє. У іншому разі майбутній парламент у світі не визнають
легітимним. Переслідування в Україні опозиційних ЗМІ буде ще одним аргументом
для такої дії. Україна позбудеться місця в Парламентській Асамблеї Ради Європи,
багатьох інших міжнародних парламентських організаціях. За цим на повний зріст
постають перспективи санкцій, спочатку дипломатичних, а за тим –
повномасштабних економічних.
Втрата державою
зовнішньої легітимності накладеться на втрату нею легітимності внутрішньої. У
2013-му році нинішня форма української державності може вичерпати себе. Зупинити
цей процес неможливо. Його доведеться спрямовувати у позитивне річище.
Хто це спроможний
зробити? Опозиція? Так вона цим просто не займається. Її мета це лише
самозбереження і власний ґешефт на продажі місць у списках та політична
франчиза "КОДу" для майбутніх мажоритарних "тушок". Крім
того, усі "борці з тиранами" в історії (не плутати з меркатинтильними
заколотниками) мали надію – власне унікальне бачення соціального облаштування
суспільства після перемоги. От не пригадаю серед революціонерів-тираноборців
колишніх міністрів, керівників спецслужб, або підприємців, які свій бізнес
розвивали за рахунок корупційної співпраці з владою. Система політичного
симбіозу влади з опозицією, ширше: існуюча система політичних взаємин в країні
підлягає ліквідації.
Хто очолить
ліквідаційну комісію? Не знаю. Проте, очевидним є, як це треба робити.
По-перше. Слід
відправити у відставку діючий Уряд та сформувати новий – технічний, з
експертів, який проаналізує та оприлюднить реальний стан країни. Визначить
актуальні загрози – від дефолту до техногенних катастроф і епідемій.
Кардинально зменшить видатки на державне управління, запровадить механізми, які
унеможливлять розкрадання державних активів та паразитування на них. Нормативно
забезпечить стимулювання усілякої підприємницької активності та самозайнятості,
визначить сфери економічної діяльності втручання у які держави обмежиться
продажем разового патенту, наприклад вулична торгівля чи торгівля через
інтернет. Здійснить інші кроки щодо усунення корупційної складової із собівартості
українських товарів і послуг.
По-друге.
Організувати роботу над проектом інноваційної Конституції країни. (Своє
наймодерніше слово у світовому конституційному процесі вже сказала Ісландія.
Тут і велосипеда винаходити не треба.)
По-третє. Подолати
психічну залежність можновладців від розкошів. Це найскладніше, але... Уявімо
собі, наприклад, що на спеціально створеному сайті з'являються детальні плани
та описи маєтку-резиденції. Нехай це буде найбільша та найрозкішніша
"фазенда" в Україні. На тому ж сайті оголошується конкурс ідей щодо
перетворення її на публічний простір – заклад або групу закладів загального
користування: ботанічний сад, реабілітаційний центр, відкритий заміський клуб.
Хоча перше, що спадає не думку, це, чомусь, зоопарк. Далі "господар-фазендейро"
сам проводить для переможців конкурсу екскурсію маєтком і у прямому ефірі журі
проводить фінальне засідання з визначення ідеї-переможця. Господар на радощах
оголошує, що сам фінансуватиме роботи з переобладнання маєтку. За півроку урочисте
відкриття. Інші "фазендейро" по усюдах України навипередки поспішають
наслідувати приклад, а ті, хто квапиться недостатньо, отримують рахунки із
податкової зі стимулюючими цифрами податку на розкіш.
На поверхні
видно, ще десятки справді "соціальних ініціатив", які реально можна
втілити в Україні.
У кого найкращі
інституційні можливості для цього?
13.07.2012
Костянтин Матвієнко,
політичний експерт
//blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/50000f83ac2c7/
//mynews-in.net/news/2012-07-13/3271172.html
понеділок, 9 квітня 2012 р.
Шлях навпростець
У коротких і
нечисленних повідомленнях ЗМІ про Перший загальнонаціональний круглий стіл
"Місія інтелігенції та вільних людей України", ініційований групою "Першого грудня", є трохи
патетики, проте мало конкретики.
Це природно, бо
організатори цього безпрецедентного заходу – одинадцятеро шанованих та знаних
серед інтелігенції, релігійних, наукових, культурних та громадських діячів – не
мали на меті давати визначених рецептів терапевтичного втручання у плин нашого
суспільного буття.
Наразі, п’ятого
квітня, в Українському домі відбулася лише перша частина
"консиліуму", де діагностували букет гострих і хронічних суспільних
хвороб. Пацієнтів – "сіамських близнюків", що їх звати –
"Суспільство" і "Держава" визнано такими, що підлягають,
поки що, терапії.
Перші побажання
щодо "схеми лікування" буде оприлюднено у Хартії вільної людини. Так
названо проект документу, що має стати проміжним підсумком круглого столу.
Було б добре якби
й "пацієнти" погодилися бодай почути свій діагноз. У випадку із
суспільством така надія є. А – з державою?.. Хто зна? Хоча, до ініціативи
"Першого грудня" виявив увагу президент, запросивши частину членів
групи на двогодинну розмову. Її підсумки не конкретизуються обома сторонами.
Власне на круглий
стіл політиків вирішили не запрошувати. Були лише присутніми: як справжні
громадські активісти; так і патентовані гранітоїди.
Ближчим часом
частина з них перетвориться на кандидатів у народні депутати,.. а може й не
перетворяться.
Головною загрозою
на цьому етапі розвитку процесу суспільного діалогу, започаткованому групою
"Першого грудня", можуть стати намагання використати його у
політичних маніпуляціях майбутньої виборчої кампанії. Аж дивно, що
політтехнологи, які обслуговують "режим" та "опозицію" не
підказали своїм клієнтам спрямувати на адресу учасників круглого столу вітальні
телеграми.
Втім, коли
говорити серйозно, то добре, що політикам вистачило такту (невистачило
поінформованості?) не примазуватися до цього заходу. А можливо вони у ньому
відчули загрозу для себе, бо власне діяльність "ареопагу одинадцяти"
є політичною.
Робота, що розгорнеться
в рамках круглого столу, який стане, дасть Бог, постійно діючим, являтиме собою
ніщо інше, як випрацювання політики у всіх сферах суспільного буття.
Це робота
вимушена, бо її направду не роблять "режим" та "опозиція".
Вони підміняють політичну роботу участю у гламурних телешоу та іншими способами
симуляції політичної діяльності.
Громадський
ареопаг викрив симулянтів, навіть не ставлячи собі це за мету – самим лише
фактом того, що узявся до суспільної праці, яку не роблять політики. Та
симулянти і цю діяльність можуть спробувати використати задля збільшення
власних рейтингів.
Десь у
безрадицьких коноплях вже причаївся весь у білому "Пилип", який під
осінь вискочить та й заголосить, що саме його партійка палко підтримує і
поділяє принципи організації суспільного буття напрацьовані під час суспільного
діалогу.
Заспівати соло у
"Пилипа" не вийде, бо до нього приєднаються лідери інших партій та
"незалежні" кандидати у мажоритарних округах Заходу, Центральної
України та Києва. Заборонити їм так говорити неможливо – мають бо право
"поділяти".
Протидіяти
політичним маніпуляторам можна двома способами: м’яким – зробити упереджувальну
заяву про неприпустимість використання імені групи "Першого грудня"
та її документів у виборчій агітації; жорстким – розробити норми і принципи
громадянської люстрації та оприлюднити список осіб, які не мають морального
права претендувати на владу.
Першим
люстраційним критерієм має бути формальний: усі особи, що були, чи є,
президентами, членами уряду і парламенту, головами адміністрацій,… як
відповідальні за нинішній стан країни, не можуть претендувати на посади.
Пропозиція
громадянської люстрації річ не толерантна, але дієва. Хоча є й дієвіші.
Зокрема, час
чесно сказати суспільству, що способи формування якісної влади шляхом
застосування загального прямого виборчого права себе вичерпують – ніде у світі
не обирають найсумлінніших, найрозумніших та найпрацездатніших. Обивательська
більшість виборців часто є менш компетентною за "просунуту" меншість.
Таке твердження
не є політкоректним у традиційному розумінні політичної коректності. Та чи мають
моральні авторитети бути толерантними і політкоректними? Чи мають вони
повторювати ті ж самі моралізаторські банальності, які повсякчас виголошують
політики, і яких, насправді, не дотримуються?
Історія зіграла з
Україною поганий жарт. Ми заходилися будувати свою державу у час, коли доба
класичних держав майже добігла кінця. Світ переходить до розподілених держав,
коли, наприклад, освітні послуги ви можете отримувати дистанційно з однієї
країни, платіжна система вами може бути обрана в другій, а медичне страхування
в третій.
Відтворення та
розвиток національної ідентичності краще виходить у громадськості, ніж у
держави, ще з часів Тараса Григоровича.
З Україною так
було завжди, так воно і сьогодні – нам не подобається "історія" від
Дмитра Табачника, гаразд, тоді ми читаємо "Історичну правду".
Не подобається,
що Василь Шкляр не отримав офіційну Шевченківську премію за роман "Чорний
ворон", тоді пускаємо шапку по колу аби зібрати гроші на альтернативну.
Не подобається як
чиновники виконують, наприклад, функції охорони історичного середовища –
гуртуємося у громадське неформальне об’єднання "Збережи старий Київ",
наприклад.
Є також приклади
прямої громадянської дії у випадках боротьби зі сваволею, чи бездіяльністю
правоохоронців, дієвої суспільної допомоги жертвам злочинів та катастроф,
організації альтернативних служб контролю якості продукції. Це все відбувається
без участі, або за протидії держави.
Держава своєму
"сіамському близнюкові" Суспільству не партнер, а повсякчасна
перешкода.
Суспільство
позбавлене законних можливостей змінити цю ситуацію на виборах. Навіть, коли б
опозиція не освятила своїми голосами новий закон про вибори, за яким буде
обрано парламент, що являтиме собою кардинально погіршену копію нинішнього, то
і тоді шансів на трансформацію держави не було б.
Країна, чиє
населення наполовину складається з декласованих елементів, звично залежних від
панської ласки - суспільствознавці це називають "високим порогом
патерналіських настроїв", нездатна створити сучасної системи влади.
Вона відтворює
державу феодальну, головною ознакою якої є те, що влада являє собою джерело
статків, безпеки, суспільного статусу – людської гідності загалом. На це,
нажаль, є воля суспільної більшості, принаймні тих, хто прийде на вибори.
Тим часом, світ
вже поринув у кібернетичну добу. Виникають нові технологічні платформи
здійснення влади – цифрові пристрої та мережі. У близькій до нас Естонії
запроваджено новий спосіб фіксації громадянства – картку з чіпом, яка дає змогу
подорожувати країнами ЄС, працює проїзним квитком у міському транспорті,
дозволяє брати участь в виборах через інтернет, а незабаром стане ще й медичною
картою.
Україна
безнадійно відстала у соціальному, технологічному та культурному плані від
країн на які хотілося б рівнятися. Наздоганяти запізно.
Доведеться
рухатися навпростець. Шлях навпростець – це шлях суспільних інновацій. Під час
круглого столу така думка звучала, але вона потребує конкретизації.
Цифрові платформи
здійснення влади - це лише приклад інновацій у взаєминах громадянина і держави.
Пропозиції інновацій розроблюються і для інших типів суспільних взаємин та
сприйняти їх здатна суспільна меншість, а на виборах рішення приймає більшість.
Суспільний
прогрес протягом усієї людської історії був заручником консерватизму, але стан,
у якому перебуває Україна, не дозволяє нам таких розкошів.
На наших західних
кордонах знову зачиняється залізна завіса, а зі сходу насувається месіанська
імперія, для якої Україна являє собою єдино можливий об’єкт ментальної
експансії. Більшість працездатних громадян прагнуть виїхати з країни, а влада і
політики просто не знають, що несуть відповідальність за неї.
За таких обставин
від групи "Першого грудня" та започаткованого нею
загальнонаціонального діалогу очікують мало не суспільного дива, але дива є
прерогативою сил вишніх. Матеріальним наслідком громадського діалогу має бути
технологічна карта – маршрут прискореного суспільного руху. Перший круглий
стіл, щиро кажучи, такої надії не дав, але ще не вечір.
Для організації
роботи сімдесяти учасників круглого столу можна було б використати нові
технології колективного випрацювання рішень – взаємодію у динамічних мережах,
яка набуває поширення в Україні серед громадських організацій. Особливістю
такої технології є те, що у групі, яка працює як динамічна мережа, виникають не
ієрархічно-лідерські стосунки, а взаємини горизонтального партнерства.
Політичним
маніпуляторам, які прагнуть використати процес діалогу задля своїх виборчих
цілей, партнерські стосунки не потрібні. Вони прагнуть громадити політичні
дивіденди, використовуючи майданчик діалогу, як тло для власних виступів – як
політичну технологію, словом. Відтак, від ідеї динамічної мережі відмовилися,
будемо сподіватись не остаточно. В результаті розмова вийшла млявою та не дуже
конкретною.
"Патентовані
гранітоїди" також мають свій інтерес брати участь в круглому столі.
Імітуючи перед грантодавцями розвиток громадянського суспільства, вони не
можуть похвалитися реальними результатами. А тут – справжній громадський
авторитетний рух знизу, треба ж продемонструвати причетність, але так щоб не
показати своєї ідейної неспроможності.
Тому до участі в
роботі круглого столу компетентних носіїв інноваційних знань у багатьох сферах
сучасного суспільствознавства запрошували вибірково, аби змістовної планки не
піднімали. Байдуже, що їхні концепти мають добрий попит за кордоном.
Не було чомусь
представників молодіжних та екологічних рухів, альтернативних професійних
спілок. Проте, респектабельності заходу додала участь зірок телепубліцистики та
журналістики.
Відчуваючи
нестачу змістовності та почасти маніпулятивний характер процесу, не всі
задекларовані члени групи "Першого грудня" беруть у ньому активну
участь. Не всі з них навіть прийшли на засідання круглого столу.
Цю ситуацію можна
і слід виправити, структуризувавши тематику дискусії, залучивши до неї лідерів
думки громадських середовищ з регіонів.
Наостанок: ідея,
що загальнонаціональний круглий стіл "може бути майданчиком для дискусії
між владою та опозицією", є кепською, бо змістовних дискусій між собою вони
не ведуть. Якби це було не так, то і такий круглий стіл не знадобився б.
Натомість
надзавданням національного діалогу є розробка проекту тексту інноваційної
Конституції України. Нинішня – не відповідає умовам суспільного буття та
зовнішнім обставинам, в яких перебуває країна.
Конституційний
процес, започаткований нині владою, призведе лише до консервації феодальних
суспільних відносин. Потрібний громадянський конституційний процес на засадах
Хартії вільної людини.
Нехай сьогодні
немає законних способів прийняти якісну Конституцію. Головне, щоб було створено
її цілісний текст.
Він стане дуже
при нагоді у момент прийдешнього українського катарсису.
Костянтин Матвієнко, 09 квітня 2012 р.
//www.pravda.com.ua/articles/2012/04/9/6962375/
вівторок, 19 січня 2010 р.
Місія творення
Поза сумнівом націонал-демократи
займають особливе місце в українській політичній палітрі. Цілком заслужено ця політична
течія асоціюється зі здобуттям Україною незалежності, утвердженням національної
культури і мови, великою мірою - і з Помаранчевою революцією.
Для патріотів України
національна демократія завжди сприймалася як найбільш послідовна державницька сила;
для українофобів - як найлютіший ворог.
У той же час неможливо
заперечити неадекватність сьогоднішніх національно-демократичних сил вимогам часу,
їх дезорієнтацію, розпорошеність та слабкість. Здобувши державність у 1991 році
та політичну свободу у 2004-му, ця політична течія так і не змогла сформулювати
візії власної оновленої ролі в новітній Україні.
Відтак, логічно виникає
запитання - а чи потрібні націонал-демократи вже в сучасній, незалежній Українській
державі? Чи, можливо, ця політична сила вже вичерпала свою почесну місію результативним
референдумом за незалежність 1 грудня 1991 року, а відтак - об'єктивно приречена
на поступове згасання?
Для того, щоби сформулювати
повноцінну відповідь на це запитання, необхідно належно оцінити як внутрішньо українські,
так і загальносвітові тенденції розвитку держав і націй.
Два сценарії глобалізації
Очевидно, що ми живемо
в час глобалізації, і глобалізаційні тенденції надалі посилюватимуться, продукуючи,
у той же час, системні світові конфлікти із тими геополітичними суб'єктами, які
відмежовуючись від загальносвітових тенденцій, залишатимуться на периферії розвитку
- приміром, сучасні Іран, Бірма чи Північна Корея.
Однак, глобалізацію
як вкрай складний процес не можна розглядати одновимірно. Наразі можна виділити
принаймні два ключових сценарії, за якими вона відбувається.
Ці сценарії зумовлені
не тільки і не стільки сучасними зусиллями окремих світових лідерів (нехай навіть
й надпотужних). Великою мірою відмінності в цих сценаріях були закладені історично
в процесі творення та трансформації сучасних держав та наддержавних утворень.
Так, на сьогодні ми
можемо виділити два домінуючих підходи:
- американський тип, в основі якого - архетип
держави, що постала на "очищеній" колонізаторами від основного етносу
території, і як наслідок, колонізатори отримали можливість для творення державної
організації "з чистого аркуша".
Цей тип, фактично,
не передбачає збереження бодай якоїсь національної самобутності окремих складових
і репрезентує ліберальний глобалізаційний підхід - у США, безвідносно до того, що
кожний окремий штат є де юре окремою державою ("state"), принципової соціокультурної
різниці між, приміром, Вірджинією та Вайомінгом, не існує.
Хоч регіональні відмінності
тут теж є і регіональний патріотизм заохочується - але, звісно, в рамках загально
американського. Втім, зауважимо, що в останні десятиліття мультикультурність утверджується
і в США - але за зовсім іншим сценарієм, з наголосом на збереження культурних особливостей
новоприбульців - а не давно асимільованих у масі своїй "автохтонів".
- європейський тип, відповідно до якого держава
постає як продукт творення певної етнічної спільноти, але у той же час, в процесі
творення держави титульний етнос бере на себе відповідальність за примирення і співжиття
з національними меншинами, що проживають на відповідній території, і як результат
цього примирення постає політична нація - основа відповідної суверенної держави.
При цьому сценарії
глобалізації не йдеться про відмову від національної самобутності. Європейці надто
цінують власну культуру та історію, й не мають наміру у масі своїй од неї відмовлятися.
Відтак, держава європейського
зразка, навіть увійшовши до наддержавного об'єднання - Євросоюзу, зберігає всі риси
класичної національної держави. А сам Європейський Союз не має жодних шансів зробитися
культурним монолітом типу Сполучених Штатів Америки середини ХХ століття.
Жодна країна ЄС жодною
мірою не асимілюється серед інших, а зберігає власну самобутність, утворюючи мультикультурний
світ сучасної Європи. При цьому збереження національної самобутності неможливе без
функціонування в країні національно-демократичних політичних сил у широкому розумінні
цієї дефініції.
Відтак, перед Україною постає стратегічне питання майбутнього
розвитку.
Чи приймаємо ми глобалізацію
як даність, чи ж заперечуємо її, відвертаючись від світу подібно Тегерану, Пхеньяну
і Рангуну? Якщо ж ми вважаємо себе частиною світу, то чи готові інтегруватися до
нього за "американським" (чи, кажучи у ближчих для нас дефініціях, - російським)
зразком?
Якщо ж ми цінуємо
власну унікальність, то в який спосіб ми можемо зберегти й розвинути власну культуру,
інкорпорувати її в загальносвітовий простір?
Нові завдання для націонал-демократів
Ми зобов'язані пам'ятати
про колосальні випробування, які випадали на долю українського народу впродовж століть.
На авторове глибоке переконання, ми не маємо права втратити свою самобутність, ба
більше - перед нами стоїть колосальне завдання відродити, а отже - актуалізувати,
укріпити та утвердити національну культуру.
На відміну від усіх
західно- та більшої частини східноєвропейських держав, ми й досі не завершили процес
творення модерної української політичної нації за європейським зразком.
За висловом відомого
незалежного інтелектуала Миколи Рябчука, процеси деколонізації й декомунізації в
Україні далекі від завершення.
По суті, ми (за прикладом
колишніх іспанських колоній у Латинській Америці на початку ХІХ століття) будуємо
значною мірою "креольську" державу, де незалежність від метрополії здобули
нащадки самих колонізаторів - "креоли", де мова й культура колишньої метрополії
далі є панівною, а мови й культури автохтонних Майя чи Інків так і залишилися упослідженими
(разом з носіями цих мов і культур!).
А враховуючи недвозначні
прагнення Росії асимілювати українців й перетворити нашу країну на "южно-русский
край", південний штат нової Великоросії, ми повинні докласти ще значних зусиль,
аби український національний проект став незворотною реальністю.
Переконаний, в усвідомленні цих загроз і задач й повинна
народитися нова місія національної демократії - місія вже не боротьби, але творення.
Ця місія, на моє переконання,
повинна включати дві основні складові.
Перше - це власне
націєтворення, що передбачає відродження національної духовності та культури, усвідомлення
власної, української, ідентичності та інтеграція в загальноукраїнський проект культурного
потенціалу національних меншин, що мешкають в Україні (і передусім - російської
меншини).
Українська держава,
на фундаменті української національної спадщини, повинна постати як спільний дім
і для українців, і для росіян, і для кримських татар, і для євреїв, і усіх інших
наших громадян.
Окремі починання у
цій сфері (на жаль, поки що належно не усвідомлені, а відтак - і не поціновані)
вже зроблені президентом Віктором Ющенком. Завдання націонал-демократів - продовжити
цей шлях, створити умови, за яких жодний політик не зможе повернути його назад.
Друге - це побудова
справедливого громадянського суспільства, яке дозволить кожному громадянину відчути
свою співвідповільність за власну державу, дасть можливість усвідомити власну причетність
до розвитку країни.
Для цього необхідно
подолати прірву, що існує сьогодні між владою і громадянином. Цей процес ніколи
не розпочнеться у високих владних кабінетах - його повинні розпочати самі громадяни
через щоденну ініціативність, відмову від звичної вже корупційної моделі, ретельний
аналіз дій політиків без сліпого обожнювання того чи іншого політичного фюрера.
Завдання національно-демократичних
політичних сил - це розпочати цей процес, розбудити державотворчу ініціативу мільйонів.
Першими кроками на цьому шляху може бути: формування нових чесних і справедливих
правил співжиття і державної організації, які будуть сформовані самим суспільством,
а отже - матимуть в його очах безсумнівну цінність та авторитет.
А також реальне наближення
влади до людей (через, зокрема, повернення до мажоритарної системи виборів до місцевих
органів влади всіх рівнів); прийняття нової
редакції Конституції установчими зборами - спеціально уповноваженим органом, члени
якого обиратимуться безпосередньо народом.
Переконаний, об'єднання
української національної демократії довкола цих ключових задач дозволить нашій державі
збагатити Об'єднану Європу власною національною самобутністю, і, відтак, зайняти
своє вагоме місце в процесі світового розвитку.
19 січня 2010 р.
Анатолій Матвієнко, голова Української республіканської
партії "Собор", народний депутат України, для УП
//www.pravda.com.ua/columns/2010/01/19/4638942/
![]() |
//www.mk.ru/merinov/
|
вівторок, 29 грудня 2009 р.
Проект Закону України Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України 2009
ПРОЕКТ
вноситься народними депутатами України
А.С. Матвієнко (посв. № 353)
В.М. Стретович (посв. № 356)
В.С. Марущенко (посв. № 396)
Ю.Я. Стець (посв. № 384)
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про порядок підготовки і затвердження
нової редакції
Конституції України
Верховна Рада України
постановляє:
З метою забезпечення
реалізації Конституційного принципу народовладдя шляхом закріплення права визначати
і змінювати конституційний лад в Україні виключно за народом (стаття 5 Конституції України) цим Законом встановлюється порядок підготовки і затвердження нової редакції
Конституції України.
Розділ І
Загальні положення
Стаття 1. Визначення понять
У цьому законі наведені
нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) Нова редакція Конституції
України - оновлений текст чинної Конституції України шляхом внесення змін до її
положень, що встановлюють засади конституційного ладу в Україні, закріплені в розділах
І, ІІІ і ХІІІ Конституції України.
2) Конституційна Асамблея
України (далі Конституційна Асамблея) - форма і орган представництва волі народу
щодо визначення або уточнення засад конституційного ладу в Україні при підготовці
(доопрацюванні) нової редакції Конституції України.
Стаття 2. Етапи підготовки (доопрацювання) і затвердження
нової редакції Конституції України
1. Етапи підготовки
(доопрацювання) нової редакції Конституції України включають:
1) ініціювання підготовки
(прийняття) нової редакції Конституції України;
2) обрання Конституційної
Асамблеї;
3) підготовка (доопрацювання)
нової редакції Конституції України Конституційною Асамблеєю;
4) проходження проектом
нової редакції Конституції України процедур розгляду, встановлених розділом ХІІІ
Конституції України з винесенням проекту нової редакції Конституції України на всеукраїнський
референдум для затвердження.
2. Ініціювання підготовки
(прийняття) нової редакції Конституції України здійснюється при наявності однієї
з таких підстав:
1) в результаті проведення
відповідного до Закону всеукраїнського референдуму за народною ініціативою (народною
вимогою) і отримання позитивної відповіді на такі питання:
1. «Чи висловлюєтесь
Ви за необхідність прийняття нової редакції Конституції України?».
2. «Чи згодні Ви з
тим, що нова редакція Конституції України має бути підготовлена всенародно обраною
Конституційною Асамблеєю України?».
3. «Чи вважаєте Ви,
що підготовлена Конституційною Асамблеєю України нова редакція Конституції України
підлягає винесенню на всеукраїнський референдум для затвердження?».
2) при поданні до
Верховної Ради України Президентом України проекту нової редакції Конституції України,
що передбачають внесення змін до її розділів І, ІІІ, ХІІІ;
3) при поданні до
Верховної Ради України не менш як двома третинами від Конституційного складу Верховної
Ради України проекту нової редакції Конституції України, що передбачає внесення
змін до її розділів І, ІІІ, ХІІІ.
3. Після обрання Конституційної
Асамблеї відповідно до результатів всеукраїнського референдуму, проекти нової редакції
Конституції України, подані Президентом України та (або) відповідною кількістю народних
депутатів України, підлягають опрацюванню Конституційною Асамблеєю з метою підготовки
остаточного проекту нової редакції Конституції України.
Стаття 3. Конституційна Асамблея
1. Склад Конституційної
Асамблеї - триста народних представників.
2. Обрання Конституційної
Асамблеї здійснюється в порядку, визначеному розділом ІІ цього Закону.
Правовою основою оголошення
Центральною виборчою комісією початку виборчого процесу до Конституційної Асамблеї,
є Указ Президента України про вибори Конституційної Асамблеї. Якщо Президент України
протягом п’ятнадцяти днів після оголошення результатів всеукраїнського референдуму,
яким передбачено всенародне обрання Конституційної Асамблеї, не підпише Указ про
її вибори, Центральна виборча комісія об’являє про початок процесу виборів до Конституційної
Асамблеї на виконання волі народу, вираженої за результатами всеукраїнського референдуму,
проведеного відповідно до вимог частини ІІІ статті 2 цього Закону.
3. Строк повноважень
Конституційної Асамблеї – один рік.
Стаття 4. Повноваження Конституційної Асамблеї
До повноважень Конституційної
Асамблеї належить:
1) розробка проекту
нової редакції Конституції України у разі проведення всеукраїнського референдуму,
яким підтверджено необхідність розробки нової редакції Конституції України;
2) доопрацювання проекту
нової редакції Конституції України у разі ініціювання прийняття нової редакції Конституції
України Президентом України або не менш як дві третини народних депутатів України
від конституційного складу Верховної Ради України;
3) прийняття рішення
про винесення проекту нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським
референдумом у випадку, передбаченому цим Законом;
4) підготовка проектів
Законів України, які відповідно до Конституції України мають визначати підстави,
межі та способи здійснення повноважень органами та суб’єктами державної влади.
Стаття 5. Принципи діяльності Конституційної Асамблеї
Діяльність Конституційної
Асамблеї ґрунтується на принципах:
1) народовладдя -
забезпечення реалізації українським народом установчої влади;
2) верховенства права
- діяльності по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина;
3) законності - діяльності
у межах та в порядку, визначених Конституцією України та законами України;
4) гласності та відкритості
- проведення роботи Конституційної Асамблеї відкрито, забезпечення залучення громадськості
до процесу підготовки, обговорення і прийняття рішень, обов’язкового оприлюднення
всіх рішень Конституційної Асамблеї;
5) незалежності -
здійснення повноважень самостійно, незалежно від органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
6) професіоналізму
- обрання до складу Конституційної Асамблеї громадян з високим рівнем професійної
підготовки, освіти, високим почуттям відповідальності, підготовки проекту з дотриманням
вимог законодавчої техніки, урахуванням демократичних світових стандартів та досягнень
вітчизняної науки.
Стаття 6. Правові засади діяльності Конституційної
Асамблеї
1. Організація виборів,
повноважень і порядок діяльності Конституційної Асамблеї визначаються цим Законом
та Законом України «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України»
(за аналогією), а також рішеннями Конституційної Асамблеї.
2. У відповідності
до цього Закону Конституційна Асамблея приймає акти з метою належної організації
виконання своїх повноважень.
Розділ ІІ
Порядок обрання Конституційної Асамблеї
Стаття 7. Основні засади і принципи виборів до Конституційної
Асамблеї
1. Народні представники
(далі - представники) обираються громадянами України на основі загального, рівного
і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною)
системою.
2. Усього обирається
300 представників. З них 150 обирається в регіональних багатомандатних виборчих
округах на основі відносної більшості, а 150 - за списками кандидатів у представники
від об’єднань громадян у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на
основі пропорційного представництва.
3. При проведенні
виборів у регіональних багатомандатних виборчих округах не пізніше ніж за сто тридцять
днів до дати виборів Центральна виборча комісія визначає кількість мандатів на кожний
регіональний виборчий округ з урахуванням кількості населення кожного округу згідно
даних Держаного реєстру виборців.
4. Голосування виборців
на виборах народних представників здійснюється за допомогою двох виборчих бюлетенів
з виборів народних представників України. Ступінь захисту виборчого бюлетеня встановлюється
Центральною виборчою комісією.
5. У кожному з двох
виборчих бюлетенів виборець робить одну позначку "плюс" ("+")
або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви об’єднання громадян,
за кандидатів у народні представники від якого він голосує або проти кандидата,
за якого він голосує. У разі не підтримання кандидатів у народні представники виборець
робить позначку "плюс" ("+") або іншу, що засвідчує його волевиявлення,
у квадраті проти слів "Не підтримую кандидатів у народні представники від жодного
об’єднання громадян" або у квадраті проти слів "Не підтримую кандидатів
у народні представники України".
6. Участь громадян
України у виборах є добровільною. Вважається, що виборці, які не брали участі у
голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли
участь у голосуванні на виборах.
Стаття 8. Підстави призначення виборів до Конституційної
Асамблеї
1. Правовою підставою
оголошення Центральною виборчою комісією початку виборчої кампанії до Конституційної
Асамблеї, є Указ Президента України про вибори Конституційної Асамблеї. Якщо Президент
України протягом п'ятнадцяти днів після оголошення результатів всеукраїнського референдуму,
яким передбачено всенародне обрання Конституційної Асамблеї, не підпише Указ про
її вибори, Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчої кампанії до
Конституційної Асамблеї на виконання волі народу, вираженої за результатами всеукраїнського
референдуму.
2. Вибори для заміщення
представників, повноваження яких було достроково припинено проводяться лише у випадку,
коли кількість представників стає меншою ніж дві третини від конституційного складу
Конституційної Асамблеї України.
Стаття 9. Організація та фінансування виборів до Конституційної
Асамблеї
1. Витрати на підготовку
і проведення виборів представників здійснюються виключно за рахунок коштів Державного
бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів представників, коштів
виборчого фонду об’єднання громадян та коштів виборчих фондів кандидатів у народні
представники, яких зареєстровано Центральною виборчою комісією.
2. Інші положення
виборчого процесу, зокрема, пов’язані з фінансуванням, передвиборчою агітацією,
організацією роботи виборчих комісій, процедурою голосування застосовується згідно
до вимог виборчого законодавства України.
Стаття 10. Умови участі об’єднань громадян у виборах
до Конституційної Асамблеї
1. У виборах до Конституційної
Асамблеї може брати участь лише об’єднання громадян, яке:
зареєстроване в установленому
законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів;
є автором проекту
Конституції України, що має висновок Конституційного суду України;
на підтримку вказаного
проекту Конституції було зібрано підписи не менше 500 000 громадян України, що мають
право брати участь у виборах відповідно до вимог виборчого законодавства України.
Стаття 11. Вимоги до кандидатів у народні представники
у виборах до Конституційної Асамблеї
1.Народним представником
може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти п’яти
років, вільно володіє державною мовою та має право голосу.
3. Не може бути обрано
до Конституційної Асамблеї України Президента України, народного депутата України,
члена Кабінету Міністрів України та його заступника, керівника центрального органу
виконавчої влади та його заступника, суддю Конституційного Суду України або судів
загальної юрисдикції, а також громадянина, який має судимість за вчинення умисного
злочину.
4. Народний представник
не має права претендувати на обрання його главою держави, а також народним депутатом
України, на призначення його членом вищого органу виконавчої влади, керівником центрального
органу виконавчої влади та його заступником, а також суддею України протягом п’яти
років після затвердження всеукраїнським референдумом нової редакції Конституції
України, підготовленої Конституційною Асамблеєю України за його участі.
Стаття 12. Висування представників у загальнодержавному
виборчому окрузі
1.
Кількість кандидатів у представники, що висуваються об’єднанням громадян у загальнодержавному
виборчому окрузі, відповідає половині кількості представників, яка становить конституційний
склад Конституційної Асамблеї, визначений Конституцією України.
2. Громадянин України,
який відповідно до цього Закону має право бути обраним представником, може дати
згоду балотуватися кандидатом у представники від одного об’єднання громадян.
3. Висування кандидатів
у представники розпочинається за сто днів і закінчується за вісімдесят днів до дня
виборів.
4. Об’єднання громадян
може висунути кандидатом у представники особу, яка є членом цього об’єднання.
5. Висування кандидатів
у народні представники об’єднанням громадян здійснюється на його з'їзді (зборах,
конференції). У з'їзді (зборах, конференції), на якому здійснюється висування кандидатів
у представники, повинно брати участь не менш як 200 делегатів.
6. Висування кандидатів
у представники у загальнодержавному виборчому окрузі здійснюється у вигляді виборчого
списку кандидатів у представники від об’єднання громадян за формою, затвердженою
Центральною виборчою комісією. Усі кандидати у представники, висунуті об’єднанням
громадян, включаються до єдиного виборчого списку об’єднання громадян. Черговість
кандидатів у списку визначається на з'їзді (зборах, конференції). Особа може бути
включена до виборчого списку лише одного об’єднання громадян.
7. Форма виборчого
списку кандидатів у представники затверджується Центральною виборчою комісією не
пізніш як за сто днів до дня виборів.
8. У протоколі з'їзду
(зборів, конференції) об’єднання громадян, зазначаються: дата його проведення, порядок
денний, відомості про осіб, висунутих кандидатами у представники (прізвище, ім'я,
по батькові, число, місяць і рік народження, громадянство, партійність, відомості
про освіту, посада (заняття), місце роботи, місце проживання), підсумки голосування
щодо виборчого списку кандидатів у представники. Протокол підписується головуючим
на з'їзді (зборах, конференції), а виборчий список кандидатів у представники - керівником
об’єднання громадян. Вказані документи скріплюються печаткою об’єднання громадян.
9. Про час і місце
проведення з'їзду (зборів, конференції) об’єднання громадян щодо висунення кандидатів
у представники керівник об’єднання повідомляє у письмовій формі Центральну виборчу
комісію не пізніш як за п'ять днів до дня проведення з'їзду (зборів, конференції).
На такому з'їзді (зборах, конференції) за дорученням Голови Центральної виборчої
комісії має право бути присутнім член Центральної виборчої комісії.
10. Про час і місце
проведення з'їзду (зборів, конференції) з метою висунення кандидатів у представники
засоби масової інформації повідомляються не пізніше ніж за три дні до дня проведення
з'їзду (зборів, конференції). Порядок акредитації представників засобів масової
інформації на такому з'їзді (зборах, конференції) визначається організаторами заходу.
Стаття 13. Формування виборчого фонду об’єднання громадян
та використання його коштів
1. Виборчий фонд об’єднання
громадян формується за рахунок власних коштів об’єднання, а також добровільних внесків
фізичних осіб (далі - добровільний внесок).
2. Добровільний внесок
до виборчого фонду одного об’єднання не може перевищувати двадцять відсотків суми
загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи за попередній звітний
рік. Копія податкової декларації фізичної особи, яка робить добровільний внесок
або внески на суму, що перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати, в обов’язковому
порядку розміщується на офіційному сайті об’єднання.
Власні кошти об’єднання,
які перераховуються на накопичувальний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою
і кількістю перерахувань.
3. Забороняється робити
добровільні внески до виборчого фонду об’єднання:
1) іноземцям та особам
без громадянства;
2) анонімним жертводавцям
(без зазначення в платіжному документі відомостей, передбачених частиною четвертою
цієї статті;
3) юридичними особами.
4. Добровільний внесок
до виборчого фонду об’єднання приймається установою банку або відділенням зв'язку
за умови подання громадянином одного із документів, що засвідчують його особу, а
також довідки відповідного органу державної податкової служби, яка засвідчує суму
загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи. Форма та порядок видачі
органом державної податкової служби довідки про суму загального річного оподатковуваного
доходу фізичної особи, затверджуються Державною податковою адміністрацією України
не пізніш ніж за сто днів до дня проведення виборів. У платіжному документі обов'язково
зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, а також місце проживання
й адреса житла особи.
5. Добровільний внесок
перераховується установою банку або переказується відділенням зв'язку на накопичувальний
рахунок виборчого фонду об’єднання не пізніше наступного робочого дня з дня отримання
відповідного платіжного документа. Загальний строк безготівкового перерахування
внеску на накопичувальний рахунок виборчого фонду об’єднання не повинен перевищувати
двох банківських днів.
6. Розпорядник накопичувального
рахунку виборчого фонду об’єднання має право відмовитися від внеску фізичної особи,
про що він подає відповідну заяву та платіжний документ до установи банку, в якій
відкрито накопичувальний рахунок виборчого фонду об’єднання. Такий добровільний
внесок повертається фізичній особі за рахунок її добровільного внеску, а в разі
неможливості такого повернення - перераховується до Державного бюджету України.
7. У разі надходження
від фізичної особи добровільного внеску, який перевищує розмір, встановлений частиною
другою цієї статті, сума, що перевищує встановлений розмір внеску, на підставі відповідної
заяви та платіжного документа, поданих розпорядником накопичувального рахунку виборчого
фонду об’єднання, повертається фізичній особі установою банку, в якій відкрито накопичувальний
рахунок виборчого фонду об’єднання, за рахунок цих коштів, а в разі неможливості
такого повернення - перераховується до Державного бюджету України.
8. Розпорядник накопичувального
рахунку виборчого фонду об’єднання зобов'язаний відмовитися від внеску фізичної
особи, яка відповідно до вимог цього закону та виборчого законодавства не має права
робити такий добровільний внесок, якщо розпоряднику про це відомо. На підставі заяви
розпорядника про відмову від внеску з цієї причини установа банку, в якій відкрито
рахунок виборчого фонду об’єднання, перераховує такий добровільний внесок до Державного
бюджету України. Якщо розпоряднику накопичувального рахунку виборчого фонду об’єднання
стало відомо про те, що фізична особа, яка зробила добровільний внесок, не мала
на це права, він зобов'язаний протягом трьох днів від дня, коли йому стало про це
відомо, відмовитися від цього внеску, подавши заяву до установи банку, в якій відкрито
накопичувальний рахунок виборчого фонду об’єднання, про перерахування відповідної
суми до Державного бюджету України.
9. Установа банку,
в якій відкрито накопичувальний рахунок виборчого фонду об’єднання, на підставі
відповідного звернення розпорядника накопичувального рахунку виборчого фонду об’єднання
перераховує кошти з накопичувального рахунку на поточні рахунки цього ж виборчого
фонду об’єднання.
10. Контроль за надходженням,
обліком і використанням коштів виборчих фондів об’єднання здійснюється Центральною
виборчою комісією та установою банку, в якій відкрито рахунок виборчого фонду об’єднання,
відповідно до порядку, встановленого Центральною виборчою комісією спільно з Національним
банком України та уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку
не пізніше ніж за дев'яносто днів до дня виборів.
11. Установа банку,
в якій відкрито поточний рахунок виборчого фонду об’єднання, не пізніше ніж на п'ятий
день після дня виборів перераховує кошти, не використані об’єднанням, на накопичувальний
рахунок відповідного виборчого фонду об’єднання.
12. Кошти виборчого
фонду, не використані об’єднанням, за рішенням керівного органу об’єднання, прийнятим
у десятиденний строк після офіційного оприлюднення результатів виборів, перераховуються
з накопичувального рахунку виборчого фонду об’єднання на поточний банківський рахунок
об’єднання у п'ятиденний строк з дня надходження до установи банку відповідного
рішення об’єднання. У разі неприйняття у цей строк об’єднання такого рішення невикористані
кошти виборчого фонду об’єднання перераховуються установою банку до Державного бюджету
України на п'ятнадцятий день з дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою
комісією результатів виборів.
13. Внески, що надійшли
на накопичувальний рахунок виборчого фонду об’єднання громадян пізніше ніж за день
до дня виборів, повертаються установою банку відповідній фізичній особі за рахунок
коштів її добровільного внеску, а в разі неможливості такого повернення - зараховуються
до Державного бюджету України.
14. Інформація про
всі внески, що надійшли на накопичувальний рахунок виборчого фонду об’єднання, а
також про фізичних осіб, які їх роблять, відповідно до пункту 4 цієї статті, в обов’язковому
порядку протягом 2 днів з моменту надходження на рахунок виборчого фонду об’єднання,
розміщується на офіційному веб-сайті об’єднання.
15. Якщо об’єднання
протягом двох днів після надходження внеску на накопичувальний рахунок виборчого
фонду об’єднання, що перевищує три мінімальних розміри заробітної плати, не розмістило
відповідної інформації на своєму офіційному веб-сайті Центральна виборча комісія
робить письмове попередження, яке надсилається на юридичну адресу об’єднання.
16. Повторне нерозміщення
інформації вказаної у пункті 15 цієї статті тягне скасування Центральною виборчою
комісією рішення про реєстрацію кандидатів від цього об’єднання.
Рішення Центральної
виборчої комісії щодо скасування реєстрації кандидатів від об’єднання може бути
оскаржене до суду.
Стаття 14. Умови реєстрації кандидатів у представники
у загальнодержавному виборчому окрузі
1. Центральна виборча
комісія реєструє кандидатів у представники, включених до виборчого списку об’єднання,
за умови отримання нею таких документів:
1) заяви про реєстрацію
кандидатів у представники, підписаної керівником об’єднання та скріпленої печаткою
об’єднання;
2) копій свідоцтва
про реєстрацію об’єднання та його статуту, засвідчених безоплатно Міністерством
юстиції України після оголошення про початок виборчого процесу;
3) витягу з протоколу
з'їзду (зборів, конференції) об’єднання про розгляд питання про висунення кандидатів
у представники від об’єднання, який повинен бути засвідченим підписом керівника
об’єднання і скріпленим печаткою об’єднання;
4) виборчого списку
кандидатів у представники від об’єднання за формою, затвердженою Центральною виборчою
комісією;
5) заяв осіб, включених
до виборчого списку об’єднання, про згоду балотуватися кандидатом у представники
від цього об’єднання та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв'язку
з участю у виборах;
6) автобіографій осіб,
включених до виборчого списку об’єднання, обсягом до двох тисяч друкованих знаків,
що обов'язково повинні містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік
і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду
(заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), склад
сім'ї, місце проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про
наявність чи відсутність судимості;
7) проект Конституції
України, викладеної державною мовою та висновок Конституційного суду України щодо
нього;
8) декларації про
майно та доходи кожного кандидата у представники відповідно до вимог виборчого законодавства
України;
9) фотографій осіб,
включених до виборчого списку об’єднання, за розмірами та у кількості, встановленими
Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто днів до дня виборів;
10) підписи за підтримку
проекту Конституції України відповідно до вимог ст. 10 цього закону.
2. Документи, подані
до Центральної виборчої комісії після оголошення про початок виборчого процесу в
порядку, передбаченому цим законом, повторно не подаються.
3. Центральна виборча
комісія видає представнику об’єднання у Центральній виборчій комісії, який подав
документи, зазначені у частині першій цієї статті, довідку про їх прийняття.
Довідка має містити
перелік прийнятих документів, число, місяць і рік, а також час їх прийняття, посаду
і прізвище особи, яка прийняла документи.
Стаття 15. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів)
у представники
1. Центральна виборча
комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у представники в разі:
1) порушення вимог
цього закону при висуненні кандидатів у представники;
2) відсутності або
неналежного оформлення документів, зазначених у статті 13 цього закону;
3) припинення громадянства
України кандидата у представники;
4) вибуття особи,
висунутої кандидатом у представники, за межі України для проживання чи з метою отримання
політичного притулку;
5) визнання особи,
висунутої кандидатом у представники, недієздатною;
6) набрання щодо особи,
висунутої кандидатом у представники, законної сили обвинувальним вироком суду за
вчинення умисного злочину.
2. Рішення про відмову
в реєстрації кандидатів у представники повинно містити вичерпні підстави відмови.
Копія цього рішення не пізніше наступного дня після його прийняття видається представнику
об’єднання у Центральній виборчій комісії.
3. Відмова в реєстрації
кандидатів у представники, включених до виборчого списку об’єднання, через невідповідне
оформлення поданих об’єднанням документів не виключає повторного подання об’єднанням
заяви про реєстрацію кандидатів у представники, включених до виборчого списку об’єднання.
Така заява з виправленими відповідно до вимог цього закону документами повинна бути
подана до Центральної виборчої комісії не пізніше ніж за сімдесят п'ять днів до
дня виборів. Остаточне рішення щодо реєстрації кандидатів у представники, включених
до виборчого списку об’єднання, Центральна виборча комісія приймає не пізніше ніж
за сімдесят один день до дня виборів.
Стаття 16. Голосування за кандидатів у народні представники
у загальнодержавному виборчому окрузі
1. Форма, розмір,
колір і текст виборчого бюлетеня для голосування за пропорційною системою повинні
бути однаковими та затверджуються Центральною виборчою комісією не пізніш як за
тридцять два дні до дня виборів.
2. У виборчому бюлетені
зазначаються повна назва кожного об’єднання.
3. Назви об’єднань
у виборчому бюлетені розміщуються у порядку їх номерів, визначених жеребкуванням,
яке проводить Центральна виборча комісія за участю представників об’єднань у Центральній
виборчий комісії після закінчення реєстрації кандидатів у представники від об’єднань
та перед затвердженням форми і тексту бюлетеня.
4. Виборчий бюлетень
містить роз'яснення щодо порядку його заповнення виборцем під час голосування.
5. Виборчий бюлетень
має контрольний талон, відокремлений лінією відриву. Контрольний талон повинен містити
назву та дату виборів, номер територіального виборчого округу або позначення закордонного
виборчого округу, номер виборчої дільниці, а також позначення місця для номера,
за яким виборця внесено до списку виборців на дільниці, підпису виборця, який отримує
виборчий бюлетень, прізвища та підпису члена дільничної виборчої комісії, який видаватиме
виборчий бюлетень.
6. Виборчий бюлетень
є документом суворої звітності.
7. Центральна виборча
комісія, окружні та дільничні виборчі комісії забезпечують суворий облік отриманих
та виданих виборчих бюлетенів відповідно до вимог виборчого законодавства. Документація,
що забезпечує облік виборчих бюлетенів, передається підприємствами-виготовлювачами,
окружними та дільничними виборчими комісіями до Центральної виборчої комісії. Центральна
виборча комісія після офіційного оприлюднення результатів виборів забезпечує передання
облікової інформації на збереження до відповідних архівних установ.
Стаття 17. Встановлення результатів виборів народних
представників у загальнодержавному виборчому окрузі
1. Центральна виборча
комісія на своєму засіданні на підставі протоколів окружних виборчих комісій про
підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, у тому
числі з поміткою "Уточнений", не пізніш як на п'ятнадцятий день з дня
виборів встановлює результати виборів представників, про що складає протокол.
2. У розподілі мандатів
народних представників беруть участь об’єднання громадян, виборчі списки яких за
підсумками голосування на виборах набрали не менше двох відсотків голосів виборців,
що взяли участь у голосуванні.
3. Мандати народних
представників розподіляються між виборчими списками об’єднань громадян пропорційно
до кількості голосів виборців, що проголосували за кандидатів у народні представники,
включених до виборчих списків об’єднань громадян, які мають право на участь в розподілі
мандатів.
4. Центральна виборча
комісія встановлює сумарну кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у представники,
включених до виборчих списків об’єднань громадян, що отримали два і більше відсотків
голосів виборців.
5. Кількість голосів
виборців, необхідних для отримання одного мандата народного представника (далі -
виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців
на сто п’ятдесят мандатів.
6. Кількість голосів
виборців, поданих за кандидатів у представники, включених до виборчого списку цього
об’єднання, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість
мандатів, що отримали кандидати у представники від цього об’єднання. Дробові залишки
враховуються при розподілі відповідно до частини сьомої цієї статті решти мандатів
народних представників.
7. Об’єднання громадян,
виборчі списки від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення
відповідно до частини шостої цієї статті, отримують по одному додатковому мандату
народного представника, починаючи з виборчого списку об’єднання громадян, що має
найбільший дробовий залишок. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках
об’єднання громадян однакові, першим додатковий мандат представника отримує той
виборчий список, за кандидатів від якої віддано більшу кількість голосів виборців.
Розподіл додаткових мандатів народних представників закінчується після вичерпання
загальної кількості мандатів народних представників.
8. Результатом виборів
народних представників за пропорційною системою є визначення в порядку черговості
у виборчих списках об’єднань громадян осіб, обраних народними представниками від
об’єднань громадян, відповідно до кількості мандатів представників, отриманих виборчими
списками об’єднань громадян.
Стаття 18. Висунення та реєстрація народних представників
у багатомандатних регіональних округах
1. Для проведення
виборів народних представників у територіальних регіональних округах утворюються
27 багатомандатних виборчих округів відповідно до вимог виборчого законодавства
при проведенні виборів до Верховної Ради України, межі яких відповідають межам Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
2. Право висувати
кандидата у народні представники мають Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
Київська та Севастопольська міські ради, районні ради в містах Києві та Севастополі,
міські (міст обласного значення), районні та обласні ради (далі – місцеві ради),
а також об’єднання громадян, що відповідають вимогам ст.10 цього закону. Особа,
яка відповідає вимогам ст.11 цього закону, може висуватися кандидатом у народні
представники шляхом самовисування зібравши на свою підтримку не менше половини відсотка
підписів громадян України, що мешкають на території відповідного округу та мають
право брати участь у виборах відповідно до вимог виборчого законодавства України.
3. Центральна виборча
комісія формує окружні виборчі комісії відповідно до вимог виборчого законодавства
України у складі голови, заступника голови, секретаря та дванадцяти членів виборчої
комісії.
Окружна виборча комісія
утворюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за шістдесят днів до дня
виборів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у
кількості не менше дванадцяти і не більше дев’ятнадцяти осіб.
Право подання кандидатур
до складу окружних виборчих комісій мають всеукраїнські об’єднання громадян. Центральний
керівний орган об’єднання громадян може запропонувати для включення до складу окружної
виборчої комісії не більше вісімнадцяти осіб.
У разі, якщо кількість
таких громадських організацій є більшою за дев’ятнадцять, гранична кількість осіб,
яка може бути включена від кожної такої громадської організації до складу відповідної
окружної виборчої комісії, не може бути більшою за одиницю, причому особи, запропоновані
відповідними громадськими організаціями для включення до складу відповідної окружної
виборчої комісії, включаються до складу такої окружної виборчої комісії за результатами
жеребкування по кожній відповідній окружній виборчій комісії, що проводиться Центральною
виборчою комісією не пізніше ніж на третій день після закінчення строку внесення
подань, зазначених у частині другій цієї статті.
4. Дільничні виборчі
комісії формуються відповідно до вимог виборчого законодавства України відповідними
окружними виборчими комісіями.
Дільнична виборча
комісія звичайної або спеціальної виборчої дільниці утворюється не пізніш як за
двадцять днів до дня голосування у складі голови, заступника голови, секретаря та
інших членів комісії.
Дільнична виборча
комісія утворюється у складі:
1) для малих дільниць
- 10-18 осіб;
2) для середніх дільниць
- 14-20 осіб;
3) для великих дільниць
- 18-24 особи.
На малих виборчих
дільницях, де кількість виборців не перевищує п’ятдесяти осіб, дільнична виборча
комісія може утворюватися у складі голови, секретаря та двох - шести членів комісії.
Право подання кандидатур
до складу дільничних виборчих комісій мають всеукраїнські об’єднання громадян.
Якщо кількість кандидатур
перевищує кількість вакантних місць у відповідній дільничній виборчій комісії, кандидатури,
які включаються до складу комісії, визначаються шляхом жеребкування в порядку, встановленому
Центральною виборчою комісією. Таке жеребкування проводиться виборчою комісією,
яка утворює дільничні виборчі комісії, не пізніше ніж на третій день після закінчення
строку внесення подань.
5. Кандидати в народні
представники реєструються окружною виборчою комісією, на території юрисдикції якої
знаходиться місцева рада, що висунула їх. Кандидати в народні представники від об’єднань
громадян можуть реєструватися у будь-якому з територіальних регіональних округів.
6. Окружна виборча
комісія реєструє кандидата у представники, за умови отримання нею таких документів:
заяви про реєстрацію
кандидата у представники, підписаної головою відповідної місцевої ради;
витягу з протоколу
засідання відповідної місцевої ради або протоколу з’їду об’єднання громадян або
підписні листи на підтримку кандидата-самовисуванця відповідно до частини 2 цієї
статті;
заяви особи, включеної
до протоколу відповідної місцевої ради, про згоду балотуватися кандидатом у представники
від цієї ради з її автобіографією, що містить положення визначені виборчим законодавством;
програми кандидата
у народні представників щодо напрямків конституційних змін, викладеної державною
мовою.
7. Подання документів
до окружної виборчої комісії для реєстрації кандидатів у народні представники закінчується
за вісімдесят днів до дня виборів.
8. Окружна виборча
комісія не пізніш як на сьомий день з дня прийняття заяви про реєстрацію кандидатів
у представники та доданих до неї необхідних документів приймає рішення про реєстрацію
кандидатів у представники або про відмову в їх реєстрації.
9. Рішенням про реєстрацію
кандидатів у представники в цей же строк оприлюднюється в місцевих засобах масової
інформації та надсилається до Центральної виборчої комісії.
Стаття 19. Голосування на виборах народних представників
у багатомандатних регіональних округах
1. Форма, розмір,
колір і текст виборчого бюлетеня для голосування за кандидатів у представники від
адміністративно-територіальних одиниць повинні бути однаковими та затверджуються
Центральною виборчою комісією не пізніш як за тридцять днів до дня виборів.
2. У виборчому бюлетені
зазначаються прізвища, імена, по батькові кандидатів у народні представники, зареєстрованих
відповідною окружною комісією та найменування відповідної місцевої ради, що висунула
кандидата. Послідовність кандидатів визначається шляхом жеребкування, яке проводить
окружна виборча комісія.
Стаття 20. Встановлення результатів виборів народних
представників у багатомандатних регіональних округах
1. Окружна виборча
комісія після прийняття і розгляду протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок
голосів виборців на виборчих дільницях, у тому числі з поміткою "Уточнений",
встановлює результати виборів народних представників, про що складає протокол.
2. Вимоги до складення
протоколу встановлюються відповідно до виборчого законодавства України.
3. Відомості про підсумки
голосування в межах територіального виборчого округу цифрами і прописом заносяться
до протоколу окружної виборчої комісії про підсумки голосування в межах округу.
4. Право на отримання
мандату народного представника мають кандидати, які отримали найбільшу підтримку
виборців, що взяли участь у голосуванні. Кількість кандидатів, що отримали мандати
в конкретному регіональному окрузі визначається відповідно до частини 3 статті 7
цього закону.
5. Рішення про результати
виборів народних представників у відповідному окрузі невідкладно оприлюднюється
в місцевих ЗМІ та надсилається до Центральної виборчої комісії.
6. На підставі рішення
окружної виборчої комісії Центральна виборча комісія реєструє народного представника.
Стаття 21. Реєстрація обраних народних представників
Центральна виборча
комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів та отримання
протоколів від окружних виборчих комісій офіційно оприлюднює результати виборів
народних представників у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр",
а також розміщує інформацію на офіційному сайті ЦВК. Список обраних народних представників
публікується із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові,
року народження, освіти, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, суб'єкта
висування.
Стаття 22. Набуття повноважень народними представниками
та Конституційною Асамблеєю України
1. Повноваження народних
представників починаються з моменту їх реєстрації Центральною виборчою комісією.
2. Повноваження Конституційної
Асамблеї України починаються з моменту реєстрації Центральною виборчою комісією
не менш як чотирьох п’ятих народних представників від конституційного складу Конституційної
Асамблеї України.
Розділ ІІІ
Статус народних представників та Конституційної Асамблеї
Стаття 23. Статус народних представників
1. Народний представник
- обраний відповідно до цього Закону представник українського народу до Конституційної
Асамблеї і уповноважений ним протягом строку повноважень Конституційної Асамблеї
реалізовувати установчу владу українського народу шляхом участі в підготовці нової
редакції Конституції України.
2. До повноважень
народного представника належить:
1) участь у пленарних
засіданнях Конституційної Асамблеї та роботі її органів;
2) підготовка і подання
пропозицій до проекту нової редакції Конституції України;
3) право на виступи,
участь в обговореннях питань на пленарних засіданнях Конституційної Асамблеї та
її органів;
4) викладення окремої
думки як додатку до рішень робочої комісії Конституційної Асамблеї та до остаточного
проекту нової редакції Конституції України;
5) інші повноваження,
передбачені актами, що регламентують діяльність Конституційної Асамблеї.
3. Народний представник
зобов’язується не претендувати на обрання (або призначення) на посади в органах
державної влади протягом п’яти років після затвердження всеукраїнським референдумом
нової редакції Конституції України , підготовленої за його участі Конституційною
Асамблеєю.
4. На час виконання
народними представниками своїх повноважень їм забезпечуються належні житлові умови.
Народним представникам виплачується щомісячне утримання, розмір якого встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
5. Народні представники
здійснюють свої повноваження на постійній основі.
6. Держава створює
необхідні умови для ефективного здійснення повноважень народними представниками
і гарантує недопущення втручання до їх діяльності будь-яких органів чи осіб.
7. Народний представник
під час реалізації свої повноважень зобов’язаний дотримуватись Конституції України,
Законів України, загальновизнаних норм моралі.
8. На час виконання
народними представниками своїх повноважень за ними зберігається їх попереднє місце
роботи (посада).
Стаття 24. Припинення повноважень Конституційної Асамблеї
і народного представника
1. Повноваження Конституційної
Асамблеї припиняються у відповідне число відповідного місяця останнього року строку,
визначеного статтею 3 цього Закону.
2. Повноваження народного
представника припиняються одночасно з припиненням повноважень Конституційної Асамблеї.
3. Повноваження Конституційної
Асамблеї припиняються достроково, якщо за це рішення проголосує не менше двох третин
від складу Конституційної Асамблеї.
4. Повноваження народного
представника припиняються достроково у разі:
1) складення повноважень
за його особистою заявою;
2) набрання законної
сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом
недієздатним або безвісті відсутнім;
4) припинення його
громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) його смерті.
Рішення про дострокове
припинення повноважень народного представника у випадках, передбачених пунктами
1, 4 частини четвертої цієї статті, приймається Конституційною Асамблеєю.
У разі набрання законної
сили обвинувальним вироком суду щодо народного представника, визнання народного
представника недієздатним або безвісті відсутнім його повноваження припиняються
з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного представника
- з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.
Розділ ІV
Організація роботи Конституційної Асамблеї
Стаття 25. Перше засідання Конституційної Асамблеї
1. Конституційна Асамблея
збирається на перше засідання не пізніше, ніж на п’ятнадцятий день після реєстрації
Центральною виборчою комісією не менше двох третин складу Конституційної Асамблеї,
встановленого цим Законом.
2. Перше засідання
Конституційної Асамблеї відкриває найстарший за віком народний представник, який
веде пленарні засідання Конституційної Асамблеї до обрання Голови Конституційної
Асамблеї.
Стаття 26. Голова Конституційної Асамблеї та його заступники
1. Голова Конституційної
Асамблеї обирається Конституційною Асамблеєю на строк її повноважень таємним голосуванням
шляхом подання бюлетенів з числа народних представників.
2. Кандидатури на
посаду Голови Конституційної Асамблеї висуваються на пленарному засіданні Конституційної
Асамблеї народними представниками. Народний представник може висунути власну кандидатуру
для обрання на посаду Голови Конституційної Асамблеї.
3. Головою Конституційної
Асамблеї вважається обраним кандидат, який отримав більшість голосів народних представників
від встановленого цим Законом складу Конституційної Асамблеї.
4. Голова Конституційної
Асамблеї пропонує кандидатури на посади двох заступників Голови Конституційної Асамблеї.
Обраним заступником Голови Конституційної Асамблеї вважається кандидат, який отримав
більшість голосів народних представників від складу Конституційної Асамблеї, встановленого
цим Законом.
5. Голова Конституційної
Асамблеї, його заступники можуть бути в будь-який час відкликані з посад:
1) за їх особистою
заявою;
2) у зв’язку з незадовільним
виконанням повноважень на письмову вимогу не менше третини народних представників
від складу, встановленого цим Законом;
3) через інші обставини,
що унеможливлюють виконання ними своїх повноважень.
Стаття 27. Повноваження Голови Конституційної Асамблеї
та його заступників
1. Голова Конституційної
Асамблеї:
1) організовує роботу
Конституційної Асамблеї;
2) веде засідання
Конституційної Асамблеї;
3) представляє Конституційну
Асамблею;
4) пропонує Конституційній
Асамблеї кандидатури на посади заступників Голови Конституційної Асамблеї;
5) координує діяльність
робочих груп Конституційної Асамблеї;
6) організовує роботу
секретаріату Конституційної Асамблеї та здійснює контроль за його діяльністю;
7) підписує акти,
прийняті Конституційною Асамблеєю;
8) забезпечує оприлюднення
рішень Конституційної Асамблеї;
9) організовує розробку
нової редакції Конституції України;
10) організовує доопрацювання
проектів нової редакції Конституції України, поданих суб’єктами законодавчої ініціативи;
11) виконує інші повноваження.
2. Заступники Голови
Конституційної Асамблеї виконують окремі повноваження Голови Конституційної Асамблеї
за розподілом повноважень за його рішенням.
3. У разі відсутності
Голови Конституційної Асамблеї або неможливості виконання ним своїх повноважень
його повноваження виконує старший за віком заступник Голови Конституційної Асамблеї.
Стаття 28. Рада Конституційної Асамблеї
1.Рада Конституційної
Асамблеї - постійно діючий консультативно-дорадчий орган, до складу якого входять
за посадою:
1) Голова Конституційної
Асамблеї (Голова Ради).
2) Заступники Голови
Конституційної Асамблеї.
3) Голови робочих
комісій Конституційної Асамблеї.
2. Рада Конституційної
Асамблеї:
1) узгоджує план роботи
Конституційної Асамблеї;
2) організовує розгляд
питань за пленарних засіданнях Конституційної Асамблеї;
3) вносить пропозиції
щодо скликання позачергового засідання Конституційної Асамблеї;
4) розглядає питання
щодо вжиття заходів по забезпеченню присутності народних представників на пленарних
засіданнях;
5) здійснює інші повноваження,
визначені Конституційною Асамблеєю.
Стаття 29. Робочі комісії Конституційної Асамблеї
1. Робочі комісії
Конституційної Асамблеї (далі - робочі комісії) - органи Конституційної Асамблеї,
які утворюються з числа народних представників для підготовки (доопрацювання) нової
редакції Конституції України з окремих напрямків, попереднього розгляду окремих
питань, роботи над законопроектами.
2. Робочі комісії
обираються Конституційною Асамблеєю на строк її повноважень і підзвітні їй. Робочі
комісії обирають зі свого складу Голову, його заступників і секретаря комісії.
3. Діяльність робочих
комісій координується Головою Конституційної Асамблеї та його заступниками.
4. До роботи робочої
комісії можуть залучатися народні депутати України, вчені та інші фахівці за їх
згодою.
Стаття 30. Основні функції робочих комісій Конституційної
Асамблеї
Робочі комісії здійснюють:
1) опрацювання нової
редакції Конституції України у визначених Конституційною Асамблеєю напрямках;
2) попередній розгляд
та підготовку висновків щодо проекту нової редакції Конституції України;
3) доопрацювання проекту
нової редакції Конституції України;
4) узагальнення зауважень
і пропозицій, що надійшли до проекту нової редакції Конституції України.
Стаття 31. Види рішень Конституційної Асамблеї
1. Рішенням Конституційної
Асамблеї є акти Конституційної Асамблеї, а також процедурні та інші рішення, які
заносяться до протоколу пленарних засідань Конституційної Асамблеї.
2. Акти Конституційної
Асамблеї приймаються у формі постанов, резолюцій, заяв, звернень.
3. Рішення Конституційної
Асамблеї приймаються більшістю голосів від складу Конституційної Асамблеї, встановленого
цим Законом, окрім рішень з процедурних питань.
Розділ V
Форми роботи Конституційної Асамблеї
Стаття 32. Основні форми роботи Конституційної Асамблеї
1. Конституційна Асамблея
проводить свою роботу сесійно. Сесії є черговими та позачерговими.
2. Сесії Конституційної
Асамблеї складаються з пленарних засідань Конституційної Асамблеї, засідань робочих
комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, зустрічей народних
представників з об’єднаннями громадян, в засобах масової інформації, зустрічей з
окремими громадянами.
3. Відкриття сесії
Конституційної Асамблеї оголошується головуючим на пленарному засіданні, закриття
сесії - по завершенні останнього пленарного засідання.
Стаття 33. Пленарні засідання Конституційної Асамблеї
1. Пленарні засідання
Конституційної Асамблеї є повноважними, якщо на них присутні не менше двох третин
від складу Конституційної Асамблеї, визначеного цим Законом.
2. Пленарні засідання
Конституційної Асамблеї проводяться відкрито.
3. Пленарні засідання
Конституційної Асамблеї веде Голова Конституційної Асамблеї , а в разі його відсутності
- старший за віком його заступник.
4. Рішення Конституційної
Асамблеї приймаються винятково на пленарних засіданнях після обговорення питання
шляхом особистого поіменного голосування розгляду питань і прийняття рішень встановлюються
Конституційною Асамблеєю.
5. Порядок проведення
засідань Конституційної Асамблеї, їх стенографування і оформлення протоколом, процедура
підготовки та прийняття рішень Конституційної Асамблеї визначаються по аналогії
з порядком, встановленим Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом
України «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України».
Стаття 34. Засідання робочих комісій Конституційної
Асамблеї
1. Засідання робочої
комісії Конституційної Асамблеї є повноважним, якщо на ньому присутні не менше половини
народних представників від її складу.
2. У засіданнях робочих
комісій можуть брати учать з правом дорадчого голосу запрошені народні депутати
України, залучені до роботи комісії вчені та інші фахівці за їх згодою.
3. Засідання робочої
комісії Конституційної Асамблеї веде голова робочої групи, а у разі його відсутності
- заступник.
4. Рішення робочої
групи приймаються виключно на її засіданнях після обговорення питань шляхом особистого
голосування народних представників більшістю голосів народних представників від
загального складу робочої групи.
5. Засідання робочої
групи стенографується і оформлюється протоколом, який підписує головуючий на засіданні.
6. Порядок проведення
засідань робочої групи, процедурні питання діяльності робочої групи визначаються
по аналогії з порядком, визначеним Законом України «Про комітети Верховної Ради
України».
Стаття 35. Попередня підготовка (доопрацювання) та
розгляд проекту нової редакції Конституції України
1. Проект нової редакції
Конституції України попередньо розробляється (доопрацьовується) і розглядається
у робочих групах у урахуванням предметів їх спеціалізації. За підсумками розгляду
проекту робоча група приймає відповідний висновок, який направляється Голові Конституційної
Асамблеї.
2. Після розробки
(доопрацювання) та попереднього розгляду проекту у робочих групах, від передається
до Ради Конституційної Асамблеї для його розгляду і обговорення в режимі пленарних
засідань Конституційної Асамблеї.
Стаття 36. Експертиза розробленого (доопрацьованого)
проекту нової Конституції України.
1. За рішенням Конституційної
Асамблеї проект нової редакції Конституції України перед початком процедури розгляду
в пленарному режимі направляється на юридичну, наукову чи іншу експертизу.
2. Проект нової редакції
Конституції України направляється також до Верховної Ради України, Президента України,
Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, до наукових та аналітичних
установ.
3. Експертні висновки
подаються до Конституційної Асамблеї не пізніше тридцяти днів з дня надходження
проекту нової редакції Конституції України до конкретних органів та організацій.
Стаття 37. Розгляд нової редакції Конституції України
в пленарному режимі
1. Розгляд проекту
нової редакції Конституції України здійснюється з процедурою трьох читань:
1) перше читання -
обговорення основних принципів, концептуальних положень, структури проекту та прийняття
його за основу;
2) друге читання -
постатейне обговорення і прийняття проекту в другому читанні;
3) третє читання -
прийняття проекту в цілому.
2. Після здійснення
процедури другого читання проект нової редакції Конституції України публікується
в засобах масової інформації для всенародного обговорення протягом шістдесяти днів.
3. Після розгляду
результатів всенародного обговорення проекту Конституції України, Конституційна
Асамблея приймає рішення про необхідність його доопрацювання або про перехід до
процедури прийняття рішення за процедурою третього читання.
Стаття 38. Заключні процедури щодо проекту нової редакції
Конституції України після її схвалення Конституційною Асамблеєю
1. Після схвалення
проекту нової редакції Конституції України Конституційною Асамблеєю за процедурою
третього читання, він подається до Верховної Ради України та Президента України.
2. Якщо Верховна Рада
України не схвалить проект нової редакції Конституції України протягом тридцяти
днів чергової сесії не менш як двома третинами голосів від конституційного складу
Верховної Ради України, Конституційна Асамблея ухвалює звернення до Президента України
про винесення нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським
референдумом.
3. Якщо Президент
України протягом п’ятнадцяти днів після отримання ним звернення Конституційної Асамблеї
про винесення проекту нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським
референдумом не підпише відповідний указ, Конституційна Асамблея приймає постанову
про винесення проекту нової редакції Конституції України на затвердження всеукраїнським
референдумом відповідно до волі народу, вираженої за результатами всеукраїнського
референдуму, проведеного відповідно до вимог частини третьої статті 2 цього Закону.
Розділ VІ
Прикінцеві положення
1. Цей Закон набуває
чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів
України протягом трьох тижнів з дня опублікування цього Закону подати до Верховної
Ради України пропозиції стосовно внесення змін до чинного законодавства у зв’язку
з ухваленням цього Закону.
Голова Верховної Ради
України
В.Литвин
В.Литвин
Номер, дата
реєстрації: 5502 від 29.12.2009
Сесія реєстрації:
5 сесія VI скликання
Суб'єкт законодавчої ініціативи: Народний депутат України
Суб'єкт законодавчої ініціативи: Народний депутат України
Текст
законопроекту та супровідні документи у форматі DOС:
Документи,
пов'язані із роботою над законопроектом у форматі DOС:
Останній стан:
Повернуто на доопрацювання
Повернуто на доопрацювання
Останній етап проходження:
Повернуто суб'єкту ініціативи (03.06.2010)
Повернуто суб'єкту ініціативи (03.06.2010)
//gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=36807
Проект Постанови Верховної Ради України Про системне вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин (Арсенія Яценюка) 2011
***
Виктор Мусияка. Гарантом Конституции должен быть не Президент
***
14.05.2014 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності
05.07.2012 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу подій навколо ухвалення законопроекту №9073
22.03.2012 IV Форум Громадянської Асамблеї України «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства». Громадянська Конституційна Асамблея
18.03.2012 Положення про Громадянську Конституційну Асамблею (проект)
23.02.2012 Громадянська Асамблея України закликає надати право писати Конституцію народу
01.02.2012 Заява Оргкомітету Громадянської Асамблеї України з приводу Указу Президента України про Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї
09.04.2009 Резолюція ГАУ 2009: Дія громадянського суспільства в умовах державної кризи
21.06.2008 Резолюція ГАУ 2008: Нова Конституція: позиції громадянського суспільства
29.04.2008 Повернемо Україну народу! (звернення)
24.07.2007 Резолюція ГАУ 2007: Політична криза: позиції громадянського суспільства
![]() |
//www.mk.ru/merinov/
|
Підписатися на:
Дописи (Atom)



