П'ятий пріоритет: Встановлення конституційних засад участі України у інтеграційних процесах

Конституційна асамблея: Віктор Янукович піде по двох етапах

Гарант Конституції раптом згадав, що давно хотів її реформувати, й уперше скликав Асамблею, котра має освятити перекроювання Основного закону.

Нова конституційна реформа почалася з прав… таксистів. По обіді 20 червня саме вони стали головними жертвами пробок в районі перетину Володимирської вулиці та бульвару Шевченка. Невідомо звідки, але це плем’я швидко дізналося, що потужні міліцейські кордони, котрі й стали каталізаторами пробкоутворення, охороняють прибуття до Університету Шевченка президента Януковича. У коментарях водіїв було мало поваги до інституту президентства, не кажучи вже про особу глави держави як таку. Тим паче, що президент затримувався.

Проте врешті-решт у залі на Володимирській, 60, президентів зібралось аж четверо. Перше засідання Конституційної асамблеї, котру Віктор Янукович утворив указом від 17 травня, не міг не відвідати голова цього дорадчо-консультативного органу Леонід Кравчук. Постарілий та стомлений з вигляду, Леонід Макарович усе ж таки знаходить в собі сили на подібну діяльність, і лишається тільки сподіватись, що почуття виконаного обов’язку служить йому достатньою компенсацією.

Творці нової Конституції?

Відвідали засідання й президенти Кучма та Ющенко (вони є членами КА за згодою). Леонід Кучма, в традиційній для себе синій сорочці, тримався флегматично. Нинішня Конституція України з’явилася саме за його президентства, не піддалася спробі реформування 2000 року, котрої пан Кучма прагнув від щирого серця, і піддалася реформі 2004 року, на котру він пішов вимушено… Тобто другий президент має в цій справі неабиякий досвід. От тільки в тому, що нинішній конституційний реформатор – Янукович – дослухатиметься до будь-яких порад Леоніда Даниловича, якому досі не може пробачити відступ перед Помаранчевою революцією, є великі сумніви.

Віктор Ющенко притягував погляди дивовижним поєднанням строгого темного піджака з білими літніми штаньми й легковажними світлими туфлями. Говорячи про учасників Асамблеї, Віктор Янукович загадково спіткнувся на імені попередника.

- Дуже вдячний Леоніду Макаровичу Кравчуку, першому президенту України, який взяв на себе цей тягар… Я вдячний президенту Кучмі Леоніду Даниловичу, президенту Ющенку, - тут Янукович раптом замовк, про щось замислився і, врешті-решт, гучно зітхнув.

Залом прокотилось пожвавлення. Проте Янукович уже продовжував читати свою промову. Чи справді він «забув» ім’я й по-батькові колишнього ворога (як припускали пізніше колеги), чи це була технічна накладка із текстом? Таємниця лишилась таємницею.

Таємницею лишаються й причини, що змусили Януковича терміново згадати про конституційну реформу, котру він оголосив «пріоритетом» ще в лютому минулого року, та так про це, здавалося, й забув. У більшій частині своєї промови, як і годиться в таких випадках, президент висловлювався максимально розлого й абстрактно. «Хотів би всіх вас привітати з цією подією, що ми з вами об'єдналися сьогодні заради діалогу щодо модернізації Конституції України», - виголошував Янукович. – «Наша мета – утвердження… основоположного закону національного права, що буде надійним фундаментом майбутнього Української держави». Кореспондент Тижня, безуспішно намагаючись уявити собі «фундамент майбутнього», вирішив уже було, що президентський спіч не міститиме зовсім ніякої конкретики.

Але дещо сказано таки було. Янукович перелічив пріоритети конституційного реформування, як він їх бачить. Зокрема, гаранта цікавить переформатування судової системи. В якому напрямку – не сказано (не рахуючи традиційних обіцянок, що це буде напрямок «забезпечення ефективного і незалежного судового захисту прав і свобод»). Разом із тим, промайнула й така цікава фраза, як «запровадження європейських підходів доступу до судової професії». Зараз в Україні, нагадаю, суддів призначають спочатку президент (на 5 років), а далі – парламент (пожиттєво). В квітні Янукович запропонував депутатам затверджувати суддів без обговорення їхніх кандидатур у сесійній залі. Можливо, це був один із перших кроків у напрямку «запровадження європейських підходів», котре Банкова планує прописати в Конституції.

Ківалов і Ющенко тепер колеги

Ще більший пріоритет, якщо йти не за порядком, а за приділеною президентом увагою – реформа місцевого самоврядування. Така реформа, як відомо, була одним із передвиборчих коників «регіоналів» в усі часи. І той же Янукович уже далеко не перший рік обіцяє «розширити можливості мешканців територіальної громади впливати на прийняття рішень на місцевому та регіональному рівнях».Практика, щоправда, досі рухалась у діаметрально протилежному напрямку.

Як воно буде тепер – невідомо. Варто зазначити, однак, що 20 червня в президентських мантрах на тему самоврядування з’явився новий момент: за словами Януковича, під час таких реформ «необхідно передбачити ефективні заходи запобігання політичному сепаратизму».

Був названий гарантом і пріоритет, випадково чи навмисно випущений з поля зору тими членами Асамблеї, котрі коментували свою роботу для ЗМІ, як напередодні, так і після першого засідання. Звучить цей пріоритет так: «Встановлення конституційних засад участі України у інтеграційних процесах». До речі, в іншому місці промови Янукович наголосив, що реформування Конституції викликане, зокрема, і зовнішньополітичною ситуацією. Про що конкретно може йтися, можна лише здогадуватись. Є відчуття, що незабаром ми почуємо чимало здогадів на цю тему – особливо з опозиційних лав.

До речі, про опозицію. Вона запрошення до КА проігнорувала. Проте Віктор Янукович дивовижно впевнений, що це ненадовго.

- Переконаний у тому, що пройдуть вибори,й до нас приєднаються нові політичні сили, опозиція, які також візьмуть участь в формуванні Основного закону, - сказав він.

Зі слів Януковича можна зробити висновок, що «політиканство» опозиціонерів (як він же це назвав у іншому місці промови) викликане винятково наближенням парламентських перегонів. Проте можна зрозуміти все і так, що в новому складі Верховної Ради опозиція – чи ті сили, котрі так себе називатимуть – буде навіть лояльніша, ніж у цьому. Відомо, що на Банковій твердо на це розраховують.

До того ж, має велике значення, що саме архітектори реформи врешті-решт вкладуть в її основу. Опозиційна риторика на цю тему зводиться до того, що Янукович неодмінно втрачатиме популярність і надалі, а тому спробує поміняти Конституцію так, щоб 2015 року президента обирав не народ, а парламент.

Насправді до 2015 року загадувати зарано. Проте, в разі потреби, Банкова може спробувати й такий план. Адже для цього формально потрібно лише два голосування Верховної Ради – проста більшість голосів на одній сесії, й дві третини голосів на наступній. Звичайно, сьогодні учасники Асамблеї та представники президентської адміністрації таку можливість заперечують. Але ж можливість повернення України до жорстко президентської моделі влади вони всі колись заперечували теж…

В цьому контексті цікаво виглядає заява про «два етапи» конституційної реформи, яку в сьогоднішньому інтерв’ю газеті «Комерсант Україна» зробила секретар Конституційної асамблеї Марина Ставнійчук. «Я очікую, що буде два етапи й два законпроекти», - сказала вона. І додала, що перший законопроект, котрий, імовірно, торкнеться судової системи та місцевого самоврядування, може з’явитися до кінця цього року. Тобто головні пріоритети Януковича, описані вище, готуються всерйоз. А «продовження буде», коли (або якщо) їх вдасться успішно втілити в життя.

Олександр Михельсон, 21 червня 2012 р.

//tyzhden.ua/Politics/53428

//president.gov.ua/gallery/2007.html#33825

Чому опозиції не варто чіпати Конституцію

Президент Віктор Янукович ініціює скликання «конституційної асамблеї», в складі котрої всі провідні політичні сили, за участю громадськості та фахівців, повинні витворити Україні новий, досконаліший Основний закон. Потенційні учасники здебільшого вагаються: не даючи владі жодних обіцянок, усі (крім Партії регіонів, ясна річ) прагнуть спочатку побачити, наскільки вдало для себе влада зуміє провести наступні парламентські вибори. Тим паче, є велика підозра, що влада теж чекатиме результату цих виборів, і вже після формування більшості в наступному парламенті внесе в підготовані Конституційною асамблею свої, чисто конкретні, корективи.

Тим часом Юлія Тимошенко з застінків Качанівської колонії закликала всіх, хто вважає себе опозицією, категорично відмовитись від участі в Асамблеї. «Не варто сідати за стіл з людьми, в яких повні рукави краплених карт», - пише полум’яна опозицінерка в переданому пресі листі. Й наголошує, що за допомогою реформи Конституції Янукович просто мріє «зробити свій режим вічним».

Це – той випадок, коли з Юлією Володимирівною важко не погодитись. Але її аргументи можна розширити.

По-перше, грати з шулерами дійсно немає сенсу, а Віктор Федорович, як не сумно це визнавати, по відношенню до Основного Закону зарекомендував себе саме такого штибу «гравцем». Ще в 2004 році його соратники тихою сапою гальмували ініціативи тодішнього президента Кучми щодо перетворення України на парламентсько-президентську республіку. Але одразу погодились із ним, зрозумівши неминучість президентства Віктора Ющенка.

Нова Конституція заклала модель постійного конфлікту на верхівці влади. Але нинішньому президентові це… страшенно подобалось. Так, у своїй статті в червні 2007 року прем’єр Янукович писав: «Не варто вигадувати новий конституційний велосипед або повертатися до старої моделі влади, від якої абсолютна більшість політичних сил відмовилась у 2004 році. Це — нереально. Спробу скасувати політреформу більша частина суспільства розцінить як повернення до епохи тоталітаризму і ніколи не дозволить піти на це».

Тієї ж Віктор Федорович вів і на ХІ з’їзді своєї партії в квітні 2008 року: «Ми відстоюватимемо свої ідеї, спрямовані на вдосконалення конституційної реформи та збереження парламентсько-президентської форми правління».

А вже незабаром по приходу до влади ці «ми» - тобто соратники Януквича – «не послухались» власного боса. І поскаржились до Конституційного суду, котрий заіграшки скасував Конституцію, за якою країна жила шість років, обрала два склади парламенту, та й самого Віктора Федровича, між іншим, теж…

Тепер Янукович, за його власними ж словами п’ятирічної давнини, заходився «вигадувати велосипед». І не втомлюєтсья обіцяти, що машина відповідатиме всім європейським стандартам. От тільки чи варто вірити людині, уже зловленій на цинічній брехні на цю ж тематику? Їй-Богу, логічніше очікувати, що така людина знову зробить усе всупереч обіцянкам (у цьому контексті насторожує навіть дана Януковичем журналістам 26 січня в Давосі обіцянка не домагатися обрання президента у парламенті).

Крім передбачуваного шулерства влади, опозиція має і ще одну вагому причину не брати участі в підготовці нової Конституції. Річ у тім, що це непотрібно народові. Так-так, їм, виборцям, чиї інтереси нібито так ревно захищає кожен вітчизняний політик.

Ще з моменту її прийняття у 1996 році українська Конституція була проголошена такою, що ставить понад усе людину й громадянина – а не державу, як радянські взірці. Але саме «людські» статті Конституції, від права на мирні збори до права на життя, на ділі ніколи не гарантувались Українською державою.

Ба гірше – держава завжди з готовністю порушувала їх, як тільки заходилось про її (чи її органів) інтереси. Згадаймо, як торік Конституційний суд відмовлявся зменшувати захмарні пенсії депутатів, бо ж Конституція не дозволяє звужувати права громадян – але вже цьогоріч із легкістю дозволив урядові як завгодно маніпулювати сумами соціальних виплат пільговикам.

При цьому низку речей влада дійсно могла б прописати в Конституції та відповідних законах. Скажімо, адміністративно-територіальну реформу, про яку говорять стільки, скільки триває наша незалежність. Але той же Янукович, котрий за часів своєї опозиційності не втомлювався обіцяти права «сильним регіонам», прийшовши до влади, лише посилив як політичну, так і бюджетну вертикаль. І тепер, хоч у Києві сидять «донецькі», тому ж Донбасу залишається лише розводити руками.

Нарешті, третє. Попри всі «страшилки» від Юлії Тимошенко, влада Януковича не може бути вічною. Через чисто об’єктивні обставини. Лукашенкою можна зробитись, отримуючи дешеві енергоносії в обмін на запевнення в дружбі – але дешевих енергоносіїв більше не буде. А перелаштувати Україну, з її «трубою» й підконтрольними привладним олігархам застарілим промгігантам, на шлях якої-небудь Фінляндії, Сингапуру чи хоча б Грузії… Швидше вже, за відомим анекдотом, нам наведуть лад прибульці з сусідньої галактики.

Таким чином, «вічний режим» Януковича приречений, як капіталізм у радянських підручниках з політекономії. І от коли до Віктора Федоровича дійде, що треба поступатись владою, але при цьому якось зберегти непосильно зарблені статки «Сім’ї», він неминуче знову кинеться до чого? Правильно – до перекроювання Конституції. Як це, власне, робив свого часу Леонід Кучма, а зараз планує президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, та й час уже згаданого Лукашенки таки теж не за горами.

Ось тоді вже, звичайно, нашу опозицію, хто б її на той час не очолював, ніщо не утримає від участі в захоплюючій грі. Але доти, чесне слово, з участю в особистих іграх Віктора Януковича можна і потерпіти.

Олександр Михельсон, 07.02.2012

//tyzhden.ua/Columns/50/41644

Закон не для всіх

Українській Конституції виповнилось 15. Всупереч деяким очікуванням, її поточний гарант з цієї нагоди не змалював народові свого бачення її чергової реформи. Віктор Янукович сказав лише, що така реформа неодмінно буде, і що Конституція – це «головна правова угода українського народу».

В останньому пункті президентські спічрайтери відверто передали куті меду, і можна лише уявити собі, як на цю пишну фразу реагували численні «маленькі українці», котрих ніхто ні про що не питав ані під час прийняття Основного Закону, ані (попри позірне «всенародне обговорення») під час його реформування, ані під час скасування реформ.

З іншого боку, конституції, як і будь-які закони, в усіх країнах і в усі часи створюються тими, кому належить політична влада. А політична влада в усіх країнах і в усі часи належить тим, кому належить влада економічна.

Досить згадати цю прописну істину, і все стає на свої місця, а ст.3 нині чинної Конституції («Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю») стає тим, чим вона і є – маскувальним прийомом. Як, власне, і більшість статей розділів Першого («Загальні засади») та Другого («Права, свободи і обов’язки людини та громадянина»).

Історія знає різні підходи правлячих верств до конституційної творчості. Вожді Американської революції, масони-ідеалісти, створили хороший (і досі чинний) документ, бо дбали саме про його загальні засади. В усьому іншому вони справедливо покладались на майбутнє, котре саме розставить усе по місцях. Франклін, Медісон, Гамільтон, Джей та інші активно пропагували новий «суспільний договір» на шпальтах фінансованих ними ж видань, але показово, що слави ці заможні панове не шукали: підписувались псевдонімами (як правило, в дусі Стародавнього Риму).

Можливо, зазначені джентльмени дуже здивувались би, якби дізнались, що основоположні принципи їхньої конституції приведуть до визнання негрів рівними білим, права жінок обирати й обиратися до влади, зрештою, до законодавчої заборони водити собак на надто коротких повідках. А можливо, й не здивувались би. Права та обов’язки вони прописували лише для досить невеликої кількості виборців, котрі мали право голосу за віковим, статевим, расовим, але головне – майновим цензом. І, як уже було сказано, справедливо вважали, що коли майбутнє поставить до їхніх ідей нові вимоги, воно ж, майбутнє, ці вимоги й реалізує. Вони щиро вірили, що творять на віки – і, в принципі, не помилились.

А от у творців Конституції України цих віків не було. Що в них було, то це нагальна потреба розподілити владу та встановити принципи користування нею. Саме тому скопійовані українською Конституцією положення конституції США, такі, як заборона звужувати права громадян, працюють лише тоді, коли треба оберегти від уваги журналістів приватний простір президента, чи зберегти надвисокі пенсії для колишніх прокурорів.

Адже саме вони, президенти, прокурори, судді, депутати та інші, і є громадянами України. Тобто людьми, що реально мають гарантовані державою права та свободи. Саме вони, і тільки вони, мали й мають в Україні економічну владу – а відтак, і владу політичну. Просто творці конституції США відверто писали закони для небагатьох, а автори Конституції України такої відвертості собі дозволити не могли. Але ж суть справи від того не міняється: як і за радянських часів, абсолютна більшість українців не є повноправними громадянами – а конституції, як і закони взагалі, пишуться лише для громадян.

Абсолютна більшість українців, як, утім, і росіян, білорусів чи молдован, має замість «прав і обов’язків» щось на кшталт «вольностей» (котрі зі своєї примхи дає холопам феодал) та «повинностей» (котрі за наших часів найчастіше набувають форми корупційної ренти). Саме тому жодна з реформ української Конституції, як і її створення, не стосувались прямих інтересів більшості населення.

Згадаймо: 15 років тому Основний Закон виник як компроміс між засілими в парламенті «червоними директорами» і пропрезидентськими «технократами», колишніми комсомольцями, яким у майбутньому належало стати так званими «олігархатом». 9 років тому стартувала конституційна реформа, головною метою якої було зовсім не «обмежити повноваження майбутнього президента в інтересах Кучми», як і досі вважають окремі романтики, а розширити право вже зміцнілих олігархів на участь у політиці.

Нарешті, торішнє скасування прийнятої в інтересах олігархів Конституції судом, глузувати з назви якого навіть після таких рішень забороняє закон, було проведене, в кінцевому рахунку, в інтересах тих-таки олігархів. Подібним же чином великі феодали ранніх Середніх віків обирали собі короля, щоб мати гаранта своєї власності і не виснажувати її постійними війнами «всіх з усіма».

Ця паралель, звичайно, нагадує, що феодалам все одно притаманні чвари, і що рано чи пізно деякі з них об’єднуються, щоб скинути монарха. Але ця «конституційна реформа» у нас іще попереду. Наразі ж не варто дивуватися, що президент Янукович ніяк не пояснює свого бачення нової Конституції, а про роботу його «Конституційної Асамблеї» ніхто ніколи нічого путнього так і не почув. Громадян України – я маю на увазі справжніх громадян – усе поки що влаштовує так, як є.

Олександр Михельсон, 28 червня 2011 р.

//tyzhden.ua/Columns/50/25380

Закон – ворогам
Ловіть кайф: процес починається!

//caricatura.ru/2005/09/30/url/parad/tsvetkov/5632/