Юлія Тимошенко: Кучма, як молодий олень, прискакав підписати політреформу. Для нього та його оточення — це акт реінкарнації!

Образ революціонерки, одного слова якої достатньо, щоб сколихнути сотні тисяч людей на блокаду всіх державних установ, майже змусив забути про титул «газова принцеса». Масові арешти рідних та близьких, сорок дві доби у слідчому ізоляторі перетворили Юлію Тимошенко у найрішучішого лідера помаранчевої хвилі. Саме її приходу до влади найбільше бояться люди з оточення Леоніда Кучми, бо усвідомлюють, що вона не гірше за них розуміється на економічних схемах. Прем’єр-міністр Тимошенко — так зветься головний кошмар кількох потужних фінансово-політичних угруповань (колишніх усемогутніх олігархів). Політична реформа, яка в наступному році передає повноваження з призначення прем’єр-міністра до рук парламенту, залишає невелику ймовірність затвердження Тимошенко. І немає нічого дивного в тому, що фракція БЮТ стала єдиною, яка не підтримала змін до Конституції. Що думає чарівна пані Юлія про політичну реформу та про сучасний політичний момент — у відвертому інтерв’ю.

Новостворена «парламентарна» модель у кулуарах Верховної Ради влаштовуватиме фінансові аукціони

— Глобальне запитання: як ви оцінюєте прийняття політичної реформи 8 грудня?

— Коли країна переживає затяжний перехідний період, стоїть на порозі нової надглибокої кризи, коли державу роз’їдають метастази корупції, клановості та беззаконня, потрібно мати сильного загальнонаціонального лідера, який зумів би розламати старі конструкції, встановити порядок. Але для цього йому потрібні широкі конституційні повноваження. І саме президентсько-парламентська форма правління відповідає вимогам часу, хоча я згодна, що президентська вертикаль має перебувати під якісним контролем. Контроль та відповідальність обов’язкові для будь-якої системи. І конституційні зміни повинні були народити саме ці складові. Та ж модель змін до Конституції, яку нашвидкуруч, за десять хвилин, прийняла Верховна Рада, не має жодних систем контролю та відповідальності і взагалі є непрофесійною.

За цією, з дозволу сказати, реформою, прем’єр-міністр, міністри призначаються на посади і звільняються з посад більшістю Верховної Ради. А губернатори, які є продовженням виконавчої гілки влади, призначаються президентом і підконтрольні йому персонально. В цих розбіжностях легко вбачається повний розрив виконавчої вертикалі. Якщо бодай один фахівець із конституційного права пояснить, як така система може ефективно функціонувати, я буду йому невимовно вдячна.

Окрім того, не створено абсолютно ніяких механізмів контролю за діяльністю виконавчої влади, її відповідальністю. Навіть натяку немає. Парламентські фракції, що формують уряд, водночас виступають і його контролерами — це нелогічно. Фракції та їхні міністри стануть єдиним механізмом, який неодмінно породить безмежну корупцію та нечистоплотний лобізм. Парламентські фракції захищатимуть своїх людей в уряді, прикриватимуть їх. То де ж тут контроль? Ідеологи реформи натякають, що контроль здійснюватиме Генеральна прокуратура. Проте і виконавча гілка влади, і генеральний прокурор призначаються одним і тим самим фігурантом — парламентською більшістю. Як вони одне одного контролюватимуть? Ніяк! Адже у них один господар — лідери фракцій більшості.

Також політреформа повернула до життя такий рудимент радянських часів, як загальний нагляд прокуратури. Тобто прокуратура контролює все і може робити все, що їй заманеться, аж до ревізії рішень судів. Фактично парламент відродив НКВС зразка 1937 року. Для назви всього цього безладу, на мій погляд, годиться тільки один термін — конституційний маразм.

— Чому ж депутати голосували за «конституційний маразм»?

— Зрозуміло чому. Власники парламентських фракцій, які мають або реальний електорат, або реальні гроші, буквально з м’ясом вирвали реальну владу з рук майбутнього президента — Віктора Ющенка. І годі вже посилатися на європейські форми державного устрою, бо у світі немає бодай двох країн з ідентичними конституціями. Треба мати мужність називати речі своїми іменами. Особливо мене тішить, коли ініціатори політреформи заявляють, що передають владу народу. Це — анекдот. Та наберіться сміливості бодай визнати й зізнатися, що цю владу власники фракцій забрали собі і при цьому намагаються виглядати високоморальними та непідкупними.

— До речі, Віктор Ющенко, хоча й не голосував за реформу, відзначив, що ця подія означає «майже перемогу», яка наблизила до перемоги на президентських виборах. Тобто ви не проти політичної реформи та обмеження повноважень президента Віктора Ющенка, але у вас є своє бачення цієї реформи?

— Я, безперечно, за політичну реформу, але таку, яка не просто передає владу із рук президента до рук власників фракцій парламентської більшості, а яка підвищує якість державної влади. Коли посилаються, скажімо, на німецьку модель, то слід пам’ятати, що там канцлера (прем’єр-міністра) обирають на загальнонаціональних виборах. Його прізвище відоме вже під час голосування. Йому народ безпосередньо довіряє формувати більшість. А наша новостворена «парламентарна» модель, маю таку підозру, в кулуарах Верховної Ради влаштовуватиме фінансові аукціони: який із парламентських кланів за свого прем’єр-міністра більше заплатить. З усього виходить, що керівником виконавчої гілки влади буде не загальнонаціональний лідер, а людина, яка на цей конкретний момент найзручніша для великого капіталу. А чого ж іще, ви гадаєте, Леонід Кучма, як молодий олень, прискакав до парламенту підписувати конституційні зміни. Тому що для нього та його оточення це був акт справжньої реінкарнації. Він уже був готовий вести переговори про те, щоб йому залишили дачу та яхту, аж раптом з’ясувалося, що йому готові залишити і владу під виглядом реформи. Події в парламенті 8 грудня нагадали мені Салтикова-Щедріна та «Історію міста Глупова».

Я знаю, що навколо Віктора Андрійовича на цей час є десяток прем’єр-міністрів, котрі вже бачать, як вони формують уряд

— Чому ж тоді Віктор Ющенко дозволив власній фракції «Наша Україна» проголосувати за політичну реформу? Ви ж йому це пояснювали.

— Головне, що він сам не голосував.

— Так, і ви назвали це «своїм єдиним досягненням». Але ж він усе одно дав згоду на політреформу.

— Його фракція складається з декількох сильних груп на чолі з не менш сильними лідерами, які теж хочуть себе бачити гравцями під час розподілу портфелів у Верховній Раді. Проте все одно важко пояснити, чому фракція «Наша Україна» впевнено блокувала цю реформу впродовж кількох років, а потім раптом здалася за кілька годин.

Пакет змін залишився таким самим, як і під час останніх не результативних голосувань, однак три чверті «Нашої України» проголосували за нього. За цей час політичні позиції Ющенка істотно посилилися, перемога в кишені, а частина лідерів фракції чомусь добровільно відмовляється від великої частини повноважень для майбутнього президента. Тут, очевидно, були якісь потужні аргументи, природа яких мені до кінця не зрозуміла.

(Витримує тривалу паузу). Є логіка офіційна. А є неофіційна. Публічно це подавалося так: в обмін на політреформу ми отримаємо заміну Центрвиборчкому, зміни та доповнення до закону про вибори президента, аби запобігти фальсифікаціям, звільняють генпрокурора і т.д. Ось це і було ціною зменшення повноважень Ющенка. Однак, на мою думку, тут була й неофіційна логіка. Я знаю, що навколо Віктора Андрійовича на цей час є десяток прем’єр-міністрів, котрі вже бачать, як вони формують уряд. Мало хто сумнівався в тому, що тепер Ющенко переможе, незалежно від складу ЦВК та змін виборчого законодавства. Всі розуміли, що Ющенко стане президентом за будь-яких умов. Якщо для когось це не є переконливим аргументом, то я можу додати, що в межах останнього «круглого столу» з участю Ющенка, Кучми, Януковича та міжнародних посередників було чітко домовлено, що Кучма подасть до парламенту новий склад ЦВК та підпише закон про вибори президента, який запобігатиме фальсифікаціям, незалежно від результатів голосування за конституційну реформу. Я працюю в парламенті і твердо знаю, що під вирішення обох питань існувала реальна більшість у парламенті, приблизно 230—240 голосів, без будь-яких передумов та ультиматумів щодо реформи. А тому мені видається авантюрою твердження такого змісту: «Добре, хай вони сьогодні нав’язали нам політичну реформу, ми її проголосуємо, а потім скасуємо». Це безвідповідальна лотерея — «скасуємо — не скасуємо». Невідомо, які сили стануть на захист цієї конституційної реформи, а я думаю, що це потужні сили.

У парламенті тривалий час за рахунок великих грошей та преференцій утримувалися кланові фракції. Це фракції Медведчука, Пінчука та Януковича, які не збираються просто так поступитися своїми інтересами й зійти з історичної сцени. Я вважаю, Кучма теж є гравцем за нових обставин. На жаль, у нас багато що в політиці продається, причому (весело всміхається) і за дуже невеликі гроші! Тому залишається ризик, що ці клани силою великих капіталів створять собі більшість у парламенті, з допомогою якої спробують реанімувати свій вплив, розтрачений в період помаранчевої революції. Однак навіть за таких вихідних умов я залишаюся оптимістом і не драматизую ситуацію.

— Не драматизуєте?!

— Єдине, що мене хвилює, — щоб оточення президента не вдалося до брудних технологій, які б унеможливили вступ Ющенка на президентську посаду до 1 вересня 2005 року. Маються на увазі юридичні та політичні технології. В оточення Кучми з’явилася календарна мета — 1 вересня, коли набирають чинності зміни до Конституції. До прийняття цих змін вони вже було змирилися з тим, що запрацюють нові правила гри, що вже стане неможливо заносити через «чорний хід» адміністрації Президента валізи «готівки», що вже не буде повернення до старого. Але тепер у них на горизонті з’явилася велика дата — перше вересня! Разом із дітьми, які цього дня підуть до школи, вони також хочуть повернутися у владу непереможними.

— Ходять, до речі, чутки, нібито ви й самі не відмовилися від посади прем’єр-міністра й навіть зондували цю тему серед окремих фракцій.

— Моя свідома позиція полягає в тому, що будь-які розмови про будь-які посади можна вести тільки після офіційно визнаної перемоги Віктора Ющенка на виборах президента України. Сьогодні говорити про таке вкрай небезпечно. Це може призвести до конфліктів у команді Віктора Ющенка. Шлях до перемоги треба пройти цілісною командою, без сварок, без конфліктів і суперечностей через передчасний розподіл посад. Я знаю, що після перемоги президент Ющенко дуже швидко й оптимально вирішить усі кадрові питання.

— А чому ви не запропонували свій варіант політреформи — більш професійний? Адже за кілька місяців було відомо зміст документів, які 8 грудня затвердила Верховна Рада. Чи не було б це кращим засобом протидії існуючому варіанту реформи?

— Питання політреформи виникло спонтанно, під час передостаннього «круглого столу», а тому запропонувати за три дні альтернативу цьому було неможливо. Тому що працювати над концепцією зміни державного устрою треба не день і не два. В хаосі виборів, при перевантаженні організаційною роботою — це неможливо і безвідповідально.

— Проте вже після першого туру виборів Віктор Ющенко підписав угоду з Олександром Морозом, де в обмін на підтримку його кандидатури Віктор Андрійович гарантував голосування «Нашої України» за політичну реформу до першого січня. Це було більше місяця тому, зміст реформи був відомий, адже член вашої фракції Анатолій Матвієнко входив до складу робочої групи з розробки законопроекту.

— Олександр Олександрович — високопрофесійний політик. Я сама з ним розробляла проект угоди. Там спочатку було передбачено проведення політичної реформи: «після виборів президента, до першого січня». Мороз як досвідчений політик каже: «До першого січня — це все одно після виборів, то давайте викреслимо фразу «після виборів президента», тому що це й так зрозуміло». Я дала згоду. Виходить, ми постраждали через нашу довірливість.

— Тобто в угоді з Морозом немає фрази «після виборів президента», і, за буквою угоди, реформу треба було прийняти до цього Нового року?

— Так. Цю фразу викреслили на пропозицію Мороза. Але ж ніхто не міг спрогнозувати, що буде третій тур виборів! Крім Олександра Олександровича. На відміну від нього, ми планували, що вибори закінчаться 21 листопада і в нас залишиться час опрацювати власний проект політреформи.

— Ви звернулися до Конституційного суду з поданням щодо неправомірності прийняття парламентом змін до Конституції. Що саме ви оскаржуватимете?

— Ні, ми ще не звернулися, однак обов’язково зробимо це у відповідний момент. Для цього подання знайдеться достатня кількість народних депутатів.

— Ви вважаєте, що депутати підтримують ваш запит до Конституційного суду, де буде доведена незаконність рішення, за яке вони самі щойно проголосували?

— За Конституцією, для запиту потрібна підтримка 45 депутатів. За реформу проголосували 402 депутати з 450. Тобто 45 голосів ми знайдемо, а потім — побачимо... Успіх буде.

— Хто переміг після прийняття політреформи? Хто виграє від зміни правил гри у владній верхівці?

— Політреформа стала перемогою для оточення Кучми.

— Чому ж голосувала «Наша Україна»?

— Там є різні групи, які будують власну політику.

— З адміністрацією президента Кучми?

— Просто власну політику. В будь-якому разі, я впевнена, що Віктор Ющенко та ті політичні сили, котрим він доручить формувати уряд, не залишать державний устрій у такому хаосі, який нам загрожує тепер. Не можна допускати поспішних кроків у зміні державного устрою. Є чітке бачення недоліків, і є чітке бачення того, як їх виправити.

— Що стосується ваших відносин із «Нашою Україною», то цікава ситуація виникла на погоджувальній раді голів фракцій напередодні голосування. Упродовж усієї виборчої кампанії ви виступали повноважним представником Віктора Андрійовича, робили заяви, коментарі, і всі розуміли, що ваші слова збігаються з його думкою. Проте коли на погоджувальній раді ви заявили, що тільки-но погодились із Ющенком про неприйнятність політреформи, один із лідерів «Нашої України», Петро Порошенко, відразу вас виправив — що ви не маєте права висловлювати позицію «Нашої України». Чи є це проявом боротьби за майбутні портфелі, тієї «власної політики», про яку ви казали?

— Під час виборчої кампанії я є одним із лідерів коаліції «Сила народу», яка підтримала Віктора Ющенка. І тому у межах повноважень маю право виступати від коаліції. Але в парламенті я представляю власну фракцію, а Порошенко — «Нашу Україну». Тут усе зрозуміло. Проте за п’ять хвилин до погоджувальної ради я спілкувалася з Віктором Андрійовичем, і він справді висловився проти політреформи, і він за неї не голосував. А Петро Порошенко та Віктор Пинзеник виступили рушійною силою цієї реформи, вони переконували Віктора Ющенка проголосувати.

— Це нормально, коли Віктор Ющенко має перемогти, а його ж прихильники напередодні перемоги позбавляють свого лідера значної частини повноважень? Чи не є це необачністю, щоб не сказати грубіше?

— Я можу сказати тільки одне — на мою думку, це неправильне рішення. Але це не завадить нашій із Віктором Ющенком єдності і перемозі. Я впевнена, що ніякі кулуарні конституційні піруети не зможуть обмежити право й можливості президента Віктора Ющенка виправдати очікування нації і провести глибокі перетворення в українському суспільному житті. Тому що влада дається Віктору Андрійовичу не народними депутатами, вона дається йому народом. І такої підтримки, яку Віктор Ющенко сьогодні має, не має жоден політик не тільки в Україні, а й у Європі. З погляду сьогоднішнього авторитету Ющенка в Україні та безпрецедентного рівня довіри народу, вся так звана «конституційна реформа» є метушнею.

— Інакше кажучи, на нас чекає нова політична реформа. Вона відбудеться до парламентських виборів 2006 року чи після?

— Гадаю, що до парламентських виборів. І ця реформа буде початком справжньої гармонії та балансу влад.

Головна мета всіх цих пінчуків, щоб я не змогла взятися за їхні викохані, зманіжені шийки!

— Існує думка, що прийняття політичної реформи створило щось на зразок «суспільного договору» з колишньою політичною елітою і знизило рівень напруги та протистояння у суспільстві.

— Я не вважаю, що люди, котрі були при владі, є політичною елітою. Еліта — це щось позитивне, високе та моральне, зрештою... Тобто таке, що не має жодного стосунку до команди Кучми. Навіщо йти з ними на компроміс, який консервує негативи? Вибори для того й проводяться, щоб змінити зміст розвитку країни. Народ підтримав Ющенка і висловив недовіру старому політично-клановому коктейлю, збовтаному колишнім президентом. Компроміс — це не завжди позитив, тому що інколи під його лаштунками ховається безвихідь.

— Як позначиться нова політична система на стосунках із представниками старої влади? Чи може статися, що після компромісу політреформи будуть і нові компроміси — наприклад, стосовно судових процесів над президентом Кучмою та його командою? Адже раніше опозиція обіцяла відкриті судові процеси над фігурантами плівок майора Миколи Мельниченка, над людьми, котрі фігурують на записах, розповсюджених Олегом Рибачуком. Можливо, якщо такі процеси пройдуть терміново й принципово, вони змінять політичну ситуацію в Україні, незалежно від політреформи? Адже в різних іпостасях до суду може потрапити більшість політичних діячів останнього десятиліття.

— Це питання моралі. Хто має право вибачити сотні злочинів, які задокументовані на плівках? Тут річ не в моїх особистих образах на ті незаконні дії, що їх чинила ця влада щодо мене. Адже люди, які перемогли велике шахрайство та злочини влади на президентських виборах, вимагають правди. У нової влади совість має бути чистою. Ми не можемо проголосити правову державу і боротися за справедливість, якщо не доведемо нашу спроможність відстояти справедливість та рівність усіх громадян перед законами нашої нової держави. У цьому питанні ніяких амністій чи поступок бути не може. Всі самовпевнені діячі, котрі багато років намагалися привчити нас, нібито «закон — це дишло», побачать, що закон справді на боці правди. Не можна вибачити вбивство опозиційних журналістів, політиків, співробітників правоохоронних органів, членів виборчих комісій, до яких причетна стара влада. Хто може дати індульгенцію?

— Як бути з тим, що, наприклад, із вами нині працює народний депутат, який був певний час помічником Кучми у сумнівних фінансових питаннях і який, згідно із записами Мельниченка, безпосередньо організовував ваш арешт? Як бути з тим, що кілька осіб, наближених до керівництва «Нашої України», згідно із записами Мельниченка, давали Кучмі хабарі за економічні привілеї? Чи буде в цих питаннях рівність та прозорість? Чи ті, хто «перекувався», будуть амністовані?

— Тут треба бачити дві речі. Є особливо тяжкі злочини проти народу України. Вони, на мій погляд, отримають максимально жорстку оцінку, яку визначить суд. Але нині склалася така ситуація, коли люди, які багато років виконували накази влади, у складний час перейшли на бік народу і спільно з народом ішли до перемоги. Це люди, котрі довели здатність очиститися й відродитися як патріоти. В кожній людині є і нице і високе, добре і зле. Це і є право вибору кожного. І, залежно від того, яка навколо людини існує суспільна аура, залежно від того, яка домінує в ній сутність, вона може нескінченно низько морально падати або ж — яскраво і свідомо відроджуватися. Мені здається, що помаранчева революція перетворила Україну у справжній храм, де відбуваються каяття, очищення й відродження багатьох людей, у тому числі й політиків. Таких людей ми зобов’язані помітити і підтримати, бо покарання чи в’язниця — це не самоціль. Але є й інші, які видаються сьогодні «біснуватими», вони не збираються ні каятися, ні просити прощення в народу. Їхня єдина ціль — шкодити своєму народу. Таких справді слід ізолювати від суспільства. Я, наприклад, бачу виступи губернатора Харківщини Кушнарьова і розумію — це є божевілля. Таких сьогодні чимало в оточенні Кучми. Та й сам він, очевидно, зовсім не помітив народження української політичної нації на майданах та барикадах.

Коли суд даватиме оцінку діяльності Кучми та його оточення, ми маємо пам’ятати уроки Нюрнберзького процесу. Не можна виносити вирок тисячам людей, котрі виконували накази злочинної влади. Треба карати організаторів злочинної діяльності, а не її виконавців, які здатні стати на шлях виправлення. Моя позиція полягає в тому, що я можу вибачити несправедливість влади стосовно мене особисто. Але я ніколи не вибачу злочинів проти народу України.

— Стосовно ваших відносин зі старою владою. Цікаво висловився зять президента Віктор Пінчук. Він вважає, що через ваш радикалізм ви є головним ворогом Віктора Ющенка. Скажіть, скільки часу після виборів Пінчук буде ще контролювати «Криворіжсталь»?

— Я переконана, що головна мета всіх цих пінчуків — максимально віддалити мене від Віктора Ющенка, посварити і роз’єднати нас. Тобто зробити так, щоб я не змогла ніжно взятися за їхні викохані, зманіжені шийки... і трішечки потрусити, аби скарбниця в Україні стала повною!

— Поясніть ситуацію із запитом російської Генеральної прокуратури на ваш розшук до Інтерполу. То ви з’явилися на сайті Інтерполу у графі «розшук» поруч із бін Ладеном, то вас звідти швидко зняли у зв’язку з недоведеністю доказів. Серйозні речі перетворюються на фарс. Чому?

— Уся ця метушня з російським Інтерполом настільки театралізована, що видається просто смішною й абсурдною. Не здивуюся, коли московські слідчі пришлють до мене на розмову Камєнскую, Віолу Тараканову чи Дукаліса з «Ментів». По-перше, стосовно розшуку. Я ні від кого не ховаюсь, і, щоб мене знайти, галасу зчиняти не треба. За кожну таку піар-акцію, коли виходить якийсь «силовик» і вкотре оголошує мене в розшук, платяться конкретні гроші.

— Хто платить?

— Точно не наша команда! (Сміється). Бо те, що роблять мої опоненти, — це від відчаю. Володимир Володимирович Путін чотири рази привітав Віктора Януковича з перемогою, а його генеральний прокурор уже тричі оголосив мене у розшук. Нічого оригінального. Як свідчать події в Україні, це дуже неефективна тактика. Я переконана, що все це припиниться, коли в країні запрацює чесна влада.

— У якій країні?

— Я впевнена, що помаранчева революція — це доброякісна епідемія, якою «хворітимуть» не тільки в Україні. У мене є мрія, щоб одного ранку на Красній площі з’явилося багато автомобілів різних марок — від «таврій» до «мерседесів» — і всі з помаранчевими стрічками! В Росії також, я переконана, народиться помаранчеве цунамі. І мені дуже приємно, що Україна нарешті вирвалася з фарватеру Росії і здатна продемонструвати приклад іншим.

— Припустімо, виграє вибори Ющенко і їде з візитом до Москви, а ви, як людина, котра, ймовірно, матиме посаду в уряді, також повинні їхати в Росію, де вас розшукують. Причому ви погрожуєте Путіну революцією. Чи будуть можливі якісь домовленості?

— Я не погрожую Путіну революцією, я радію за нього. Бо помаранчева революція для справжнього президента — це щастя!

— Особливе щастя було для Леоніда Кучми. Якщо серйозно — Росія не визнає легітимності політичних процесів в Україні, рішення Верховного суду, пакетного голосування у Верховній Раді, про це заявив голова Держдуми Борис Гризлов. Чи можливі добросусідські відносини?

— Безперечно! Наші відносини між справді братніми народами не можна розірвати через якусь політичну кампанію. Ця напруга виникає тільки під час виборів, а потім зникає, бо поза виборами на неї зникає попит. Я переконана, що ця напруга — ініціатива окремих чиновників, які на сьогодні вже є колишніми.

— Я чув, до вас телефонують із Донецька, запитують, чому ви заявили, що хочете стати донецьким губернатором і щоб вам татарин підлогу підмітав. Це, я так розумію, така ваша погроза на адресу Ахметова.

— Ніколи таких дурниць я не говорила. Ще мені приписують, буцімто я одеситів хочу потопити у Чорному морі, а шахтарів — зарити в шахти. Або обнести колючим дротом Луганську та Донецьку області й створити там гетто. Ті люди, котрі робили фальсифікацію виборів, нині фальсифікують мої висловлювання у тих регіонах, у яких немає доступу до об’єктивної інформації. Я людина мирна, бо революція, на мою думку, має означати зміни у свідомості, а не насильницькі дії. Помаранчева революція — революція проти насильства.

— Ви стали одним зі справжніх лідерів революції на Майдані, вам вірили люди і слухалися ваших закликів. Що чекає на енергію Майдану? Як вона буде використана, і якими будуть ваші стосунки з «Нашою Україною» на парламентських виборах 2006 року?

— На Майдан прийшли кращі люди України. Їхні серця зігрівали Україну посеред зими. Тих, хто був на майданах, вважають героями. Такі герої є мало не в кожній родині. Бути на Майдані стало ознакою мужності. Люди розповідали одне одному новини з майданів, як із поля бою. Коли люди понесуть далі це помаранчеве світло, в нас буде інша нація, прості люди якої щасливі від того, що допомагали наметовому містечку, бізнесмени якої пишаються, що у своїх офісах розміщували сотні людей. Така єдність — це нова якість, якої ще не бачив світ.

Я впевнена, що лідери помаранчевої революції довго йтимуть пліч-о-пліч, бо цього теж очікувала нація. Хтось готовий віддати життя за Віктора Ющенка, а хтось — за Олександра Мороза, і мені люди пишуть такі листи, які неможливо читати без сліз вдячності за добрі, теплі слова. У нас різні погляди на деякі політичні питання, але ми всі об’єднані справжнім обов’язком, щоб не розчарувати непослідовністю та бездіяльністю мільйони людей. Ми не маємо права дати згаснути в їхніх серцях новому помаранчевому світлу надії.

Юрій Бутусов «Дзеркало тижня» №50, 11 грудня 2004 р.

//dt.ua/ARCHIVE/yuliya_timoshenko_kuchma,_yak_molodiy_olen,_priskakav_pidpisati_politreformu_dlya_nogo_ta_yogo_otoch-42007.html

//www.newsmarket.com.ua/2011/11/timoshenko-vidchuvaye-provinu-za-nezdiysneni-mriyi-ukrayintsiv/