Profession de foi молодих українців 1893

PROFESSION DE FOI МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ

(Символ віри для молодих Українців)

Читане на Тарасові роковини 1893 р. ув

університетському місті на Україні

(Правопис оригіналу максимально збережено)

Василь Совачів

Знаючи сучасний стан і рух української молодїжи по багатох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозї за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і спогодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).

Кожна осьвічена людина з науки і власного досьвіду знає, що людськість уся подїляєть ся на раси, народности, нацї т. ін. Знає і тямить, що через те тільки й існують сї колективні одиниці й носять таку назву, що вони мають щось своє власне, що відрізняє одну таку одиницю від другої. Так кожна нация має свою мову, звичаї, історию, культуру і взагалі свій світогляд, одним словом, власне психічне я.

Значить, ми, яко козмофіли, що любимо усіх людей і бажаємо усїй людскости однаково добра і широкої волї, повинні бути националами, бо того вимагає від нас моральне почуттє наше. Ми повинні віддати усї свої сили на те, щоб визволити свою нацию з того гнету, в якому вона зараз перебуває і дати задля користи людскости ще одну вільну духом одиницю.

Уважаючи на час, місце й обставини, ми повинні звернути свою увагу й на Росийську державу і її народи і, яко інтелігенти тої держави, ми конечне бажаємо усім її народам повного добра, волї й широкої осьвіти духу й розуму. Але ми знаємо, що держава, а надто Росийська, се єсть поверховний агрегат часто-густо багатьох наций, що нїчим не в'єднані проміж себе опріч самодержавія, і через се ідея пановання такого абсолютизму єсть ідея мертва, нация-ж єсть жива істота.

Тим то ми змагаємось проти усякого деспотизму, або опікунства, над яким би се не було народом, чи походитиме сей деспотизм або опікунство від одної особи, чи від якого уряду, чи від якої громади, чи навіть з якого-небудь дужчого народу.

Іван Липа

Ми стоїмо за повну автономию у всїх народів, за дрібну децентралізацію, як у інших народів, так і на Україні. Таке наше бажанняе випливає з того, що такий лад практикою й наукою виявляєть ся поки найморальнїщим і найкращим для кожної людини.

Бачимо-ж, що Російська держава, захопивши такий великий обшир, так багато розмаїтого люду скувала і сковує своєю державною ідеєю, що не може через свій абсолютизм ні сама поступати уся разом, а також і не дає змоги вільно поступати поодиноким народам, що сковані її кайданами, бо розмаїті народи у Російській державі не можуть разом, купою, з однією мовою і накиненими спільними інтересами йти шляхом поступу. Кожен нарід може розвиватись і дійти до добробиту, до сьвідомости тільки лишаючи ся на рідному грунті, бо інакше тільки вибивати муть ся поодинокі одиниці з його, а він увесь буде непорушний.

Таким робом безодня межи народом та інтелігенцією ставати ме що далі більшою. Значить, тоді тільки поступ у Росії й можливим стане, як кожному народови надано буде вільно користуватися власною духовною силою, іти до осьвїти й добробуту. Тим то ми, яко інтелігенти загальноросийські працювати мемо в такому напрямку, щоб він сприяв розбити росийські кайдани й визволити усї росийські народи зпід гнїтучого їх деспотизму й централізму.

Наука й життя Вкраїнського народу доводять нам, що Україна була, єсть і буде завсїди окремою нациєю, і як кожна нация, так і вона потрібує национальної волї для своєї праці й поступу.

Національна праця існує скрізь, де єсть нация; але як дужий, нормальний чоловік користуєть ся з свого здоровя, так і вільна нация користуеть ся з усїх своїх духовних сил. Де-ж нацию пригнічено, де їй заборонено користувати си з своїх духовних сил і коли в неї не зовсім ще убито духа, то вона почина протестувати проти такого насильства над її живою істотою. 3'являєть ся національне питаннє й національні змагання. Нестемиїсінько так, як і кожна поодинока людина протестує, коли заслонюють їй сонця світло, коли не дають для неї широкої волї особи, коли силою нищуть її живого духа.

Євген Тимченко

Україна під гнетом; і після закону людської психольогії вона підіймає свій національний прапор. Тим ми, як діти України, як сини свого народу єсьмо националами і перед усїм дбаємо о те, щоб дати свому народови волю национальну. Скоро Україна добуде сю волю, зміст національного прапору сам собою перемінить ся, бо людскість поступає і довічні ідеали чергують ся.

Коли хто візьме на себе працю простежити вкраїнський національний рух по історичним документах українських, той побачить, що национальне питаний й національні змагання на Вкраїні з'являли ся з того часу, як тільки Україну почали гнітити чужоземні вороги, а коли Богдан прилучив до Московщини український нарід "як вільний до вільного, як рівний до рівного", то нарід і сам Богдан зараз же зрозуміли, що се була помилка, бо "Москва не свій брат".

Зараз же знов випливають національні змагання, навіть повстання народні. Але з мечем і вогнем Україна нічого не вдїяда проти добре організованої сили. Нарід втомивши ся, спинив ся, ніби заспокоїв ся. Але-ж під сім нїби спокоєм тріпотить його народне серце в грудях могутніх, ллєть ся по жилах його горяча кров і обливає живе, наболіле серце його.

Перегодом під час комісиї Єкатерини II, найкращі поступові люди зрозуміли, що їх відірвано від народу московською псевдокультурою, яку силоміць почав заводити цар Петро і спочули потребу єднання з народом для піднесення його духовних і моральних сил. З сього повстало і українофільство, як "народничество". Національні змагання, значить, не загинули на Вкраїні, бо доки не вбєм усієї живої істоти, доти не вбєм і живої души. Нарід під проводом поступових своїх дїтий знов став до боротьби, змінивши тільки способ її: не вогнем і мечем добуває він тепера волю собі, а духом та розумом.

Володимир Шемет

Українофільский рух починало багато, та не багато затримало ся людий на високости ідеї. Багато залежало се від тих тяжких обставин, що серед їх довело ся розвивати ся нашому национальному рухови. Український нарід хоч і мав у собі такі основи, що від разу міг поставити на певний цілком нормальний грунт ідею культурно-национального відродження України, але у починаючих не було такої сили, щоб перемогти сї обставини, щоб відразу стати ся вкраїнською інтелїгенциєю, щоб зараз же збудувати і лїтературу і науку і всї інші здобутки культурного життя, щоб фактами і своєю істотою довести існовання Українцїв, яко окремої самосотійної нациї.

От як би разом з генієм і апостолом слова Тарасом, з'явив ся у нас гений в політиці, то певна річ, він би показав інший шлях і усі-б пішли тим шляхом., Тодї-б Україна, принаймні що до своєї культури, зараз би не залежала від сьогочасних обставин. Але Кирило-Методиєвське братство далеко не передбачало. Костомарів повів се братство справді на Україну, але не просто, не навпростець, а манівцями проз усю Московщину і за ним сїм далеким і непевним шляхом пішло багато народу.

Микола Міхновський

Не будемо довго спиняти ся тут на українофільстві. Що минуло, те не вернеть ся. Скажемо коротко: українофільство показало нам і цілому світови, що існує і нидіє якийсь зневолений, зрабований нарід, що зветься Українцями; воно поставило нашу ідею на науковий міцний грунт; воно стало підвалиною сучасних Українців. В сїм його історична заслуга.

Про те, з другого боку воно зробило й чимало помилок. Воно мимо своєї волї сприяло розвою, опріч людей ідеї, аматорів українського народу, української істориї, природи, пісень, мови. Воно часом ідеалізувало вкраїнський нарід.

І в той час, коли нарід наш гине мілїонами тільки від тяжких тих обставин, в яких йому доводить ся жити по Росийському цісарству, ходять анекдоти про багату сторону, де галушки самі падаюшь в ріт, де люди сало їдять і сало п'ють, бо-ж від краю до краю лунають українофільські сьпіви, як от характерне, наприклад Ал. Толстого:

"Ты знаешь край, где всё обильемъ дышетъ,

Где реки льются чище серебра,

Где ветерокъ степной ковыль колышетъ,

Въ вишневыхъ рощахъ тонуть хутора...

Среди садовъ деревъя гнуться долу,

И до земли виситъ ихъ плодъ тяжелый...

Туда, туда всемъ сердцемъ я стремился."

і морочать такі сьпіви кожну чесну людину, що далеко живе від дійсної України, від живого народу.

Олександр Черняхівський

Таке українофільство для нашого люду вельми шкодливе. Се лихо, якого нам трудно запобігти, бо Вкраїна справді містить в собі стільки чарівних смуг, що так званий «благодатний югь» завсїди приваблювати ме до себе непроханих гостей, аматорів, що кохають Україну. За своїм коханням вони не бачать нї темноти, нї бідноти, нї голодної смерти, ані величезного економічного й духовного підупаду загалу.

Серед такого й іншого українофільства давно вже прокладало стежку здорове, нормальне вкраїнство, як струмочки чистої води серед кальної дороги, і коли українофільство було раніш ніби нормальним з'явищем нашого ненормального стану, то тепер українофіли вже неможливі, як дійсні й щирі патриоти, як люди ідеї. І коли ми бачимо тепера, що яка-небудь молода людина сьвідомо йде старим шляхом українофільским, то сьміливо, не вагаючи ся можемо сказати, що то не єсть син України,- то її ворог, то зрадник, перевертень, ренегат.

Для такої молодїжи нема місця поміж нас! Коли давнїш для звичайної осьвіченої людини було за дурницю відірвати ся від народу, то тепер ми уважаємо се за злочинство проти свого народу. Хоч ми не маємо цїлковитої змоги заспокоїти усї свої духовні потреби, про те можемо й повинні есьмо буті консеквентними у всьому Українцями, роблючи на народному грунті усе, що вимагає від нас ідея відродження України, усе, що вимагає від нас всесьвітнїй поступ.

І по скільки ми поважаємо й шануємо щирих українофілів, наших батьків, по стільки ми, сьвідомі Українцї, не бажаємо о дальший розвиток українофільського руху серед нашої суспільности. І як би справа стояла й досї так, як вона почала ся, то се-б тільки сьвідчило, що або ідея наша єсть гнила, нїкчемна, або ми самі люди нікчемні.

Тим тепер кожен молодий перевертень, кожен слабодухий, най винуватить себе самого. Кажемо слабодухий, бо щоб зробити ся й стати дїйсно осьвіченим і корисним Українцем, то се вимагає від чоловіка дрібної, повсякчасної, непомітної для інших духової роботи, бо кожна велика ідея вимагає духової сили.

З міцною-ж душею, певним почуттєм і послідовостю, ми поставимо нашу национальну справу так, що вона не залежати ме від сьогочасних обставин; своєю істотою і моральною силою ми знищимо сї обставини й виробимо з себе українську ініелїгенцію в самому високому розумінню сьго слова.

З усього, що досі сказано випливає й програма нашої практичної дїяльности. В словах її може й нема нічого нового, але тут нове те, що ми робимо власне в такому напрямі як далі висловлюємо.

Михайло Коцюбинський

Для нас сьвідомих Українців єсть один українсько-руський народ. Україна Австрийська і Україна Російська однак нам рідні, і жадні географічні межі не шощть роз'єднати одного народу і, аби була у нас моральна міць, то нї нас не зможуть відірвати від Галичини, нї Галичини від нас, бо ідеї, духа розірвати на два шматки не можна, як нїчим не можна спинити Дніпрової течиї: вона завсїди опинить ся у морі, які-б перепони нї були.

Бажаючи поставити свою справу незалежно від росийських обставин, ми осередок ваги нашої культурно-полїтичної справи переносимо в Галичину й користуємо ся з Австрійської конституциї. Визнаючи широку критику нашій справі, ми не визнаємо партійної сварнї і ворогування на Росийський Україні. Бо з одного боку партиї мають розумну підставу тільки там, де єсть політична воля слову й ділови. І ми-б дуже бажали й радїли, як би у Галичинї, коли се можливо, не було партийної розтичи, бо вона зменшує продуктивність наших сил.

На підставі науки, так званої психо-фізиольогії ми знаємо, що мова єсть одною з найважливіших прикмет, що найдужче виявляє внутрішній зміст национальний, що мова орган духу і виявляч психольогії народної. Нарід, що немає письменства на рідній маві, не становить нациї. Тим дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загально-суспільних, у громадї, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Українї. Так кожен з нас, сьвідомих Українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по вкраїнському.

Виховуючи свої дїти, кожен сьвідомий Українець повинен вживати вкраїнської мови, яко мови виклядової з початку вчення, а як дитина піде до офіцияльної школи, вчити її вкраїнської мови, істориї, літератури дома окремо, щоб дїти наші були вже стихийними Українцями.

Вважаючи, що кожен нарід може осьвідчувати ся і з поводженням і користно для себе розвивати ся на национальному грунті і що в нас віднято змогу й право на такому грунті розвивати ся, ми дбаємо про те, щоб піднести й розворушити на Вкраїнї национального духа, відживити і виробити серед інтелїгенциї й народу национальні почування вкраїнські на підставі їх бажання рідної школи з власною викладовою мовою.

Тим кожен Українець в справі популяризовання вкраїнської ідеї фактами щоденного життя свого, своїми відносинами і усякими іншими способами повинен завсїди відрізняти свою нацию від інших і підносити национальне питаннє й право Вкраїнської нациї скрізь, де тільки можливо: в осьвіченому товаристві, в народі, у відносинах з урядом, в літературі не тільки московській та польській, але й по західно-европейских лїтературах, не забуваючи одначе, що першим і найголовнішим обовязком Українця єсть писати рідною мовою.

Борис Грінченко

Зрозуміла річ, що діяльність наша здебільшого поки що буде культурно-просвітня. Але не можемо ми занехаяти і справ економічних. Тут діло найбільше вже залежить від загально-росийських обставин, поки ми не маємо широкої волї для особи. Проте дбати мемо по змозі про добробут народний, знаючи й повсяк час памятаючи, що тільки матеріально забезпечений народ може добре дбати про национально-просвітні справи.

Маючи-ж на увазі, що вихаваниє найголовнїйше виробляє людей, ми дбаємо і будемо дбати про те, щоб узяти до своїх рук вихованиє й освіту на Україні, збираючи собі й пособляючи іншим Українцям забирати посади всякі, з яких можна впливати на просвіту, повертаючи її на вкраїнський грунт. З усьго, що досї було сказано, сама собою випливає й максимальна програма для нашої діяльности.

Ми бажаємо такої відміни сьогочасних обставин, щоб при нїй був можливий вільний розвій і цілковите вдовольнениє усїм моральним, просьвітним, социальним і політичним потребам Українського народу.

Досягаючи свого, мусимо працювати в дусі такого на моральному й науковому грунтї заснованого ідеалу людського ладу, в якому немає місця нациї пануючий і нациї підвладній, а українська нация в ряд з усякою другою, користуєть ся однаково рівними правами. Через се ми маємо бути цілковитими прихильниками до федерального ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля.

Володимир Самійленко

В справах социяльно-економічних працювати мемо в дусі такого ладу, в якому немає місця нї панови, нї мужикови, нї визискувачеві, нї визискуваному, а є місце цїловкраїнській національній родинї, що складаєтеся з рівних поміж себе правом, можливо однаково забезпечених, национально сьвідомих братів працівників.

В справі релігійній, яко в справі особистого сумлїння мусить панувати серед нас абсолютна толерация, в справах відносин до інших наций ми будемо о стільки толерантні, о скільки наші сусіди й кольонисти на нашій землі будуть толерантні до нас.

Працюючи у сьому напрямкові ми єднаємой ся з усякими іншими пригніченими нациями в Росиї, щоб гуртом боронити ся проти асиміляцийних заходів і гуртом здобувати волю. Єднаймо ся і з поступовими московськими гуртками не ворожими вкраїнству, але-ж ніколи не мішаючи ся проміж себе, а неодмінно, скрізь і завсїди мусимо ставати, яко виразно українська нация на федеративних основах повної реальної рівноправности, а коли поталанить в Росиї на конституцию, то щоб про реальну рівноправність нашого народу, яко самостійної нациї, не було анї найменшого змагання.

«Братство тарасівців»

Подаючи сю вперший раз письменно висловленну национальну програму молодих Українцїв, пересилаємо їй помагайбіг в сїм напрямі, витаючи їх словами безсмертного Тараса : Боріте ся, поборете, Вам Бог помагає! - редакція «Правди»

____________

«ПРАВДА» (місячник політики, науки і письменства) 

випуск І цьвітень. Том ХVII. м. Львів, 1893 р.

//blog.i.ua/community/662/618909/

БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ

(1891 (1892) - 1898)

Таємна політична організація «націоналів», самостійників, «свідомих українців», прихильників українського національного активізму (на відміну від малоросійства та аполітичного українофільства), заснована під час відвідин могили Тараса Шевченка на Чернечій горі біля Канева. Ідеологічні основи Тарасівців виготував Іван Липа (проголошені у Харкові на Шевченківських поминках у лютому 1893); дещо доповнені, вони були надруковані в журналі «Правда» (квітень 1893) під назвою «Profession de foi молодих українців».

Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910) - тарасівець, український письменник, поет, педагог, лексикограф, історик, етнограф, один із засновників Української радикальної партії.
//uk.wikipedia.org/wiki/Грінченко_Борис_Дмитрович 

Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913) - тарасівець, класик української літератури.
//uk.wikipedia.org/wiki/Коцюбинський_Михайло_Михайлович 

Іван Львович Липа (1865-1923) - тарасівець, упорядник "Profession de foi", лікар, поет, письменник, літературний критик, видавець, міністр охорони здоров'я Уряду УНР в екзилі, один із організаторів Української партії соціалістів-самостійників (1917).
//familyface.net/people/view?12753 

Микола Іванович Міхновський (1873-1924) - тарасівець, адвокат, публіцист, ідеолог націоналістичної самостійницької течії українського руху кінця ХІХ - початку ХХ ст., засновник та керівник Української народної партії (1902), член Братства самостійників (1912), співзасновник Української демократично-хліборобської партії (1917).
//uk.wikipedia.org/wiki/Міхновський_Микола_Іванович 

Володимир Іванович Самійленко (1964-1925) - тарасівець, український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.
//uk.wikipedia.org/wiki/Самійленко_Володимир_Іванович 

Василь Совачів (1876-1924) - тарасівець, за студентських років голова "Молодої громади" у Києві, військовий лікар, шеф санітарної управи армії УНР, член Української демократично-хліборобської партії, племінник Миколи Міхновського.
//lib.rus.ec/b/251954/read 

Євген Костянтинович Тимченко (1866-1948) - тарасівець, український мовознавець-україніст, перекладач, академік АН УРСР, член-кореспондент АН СРСР, професор Варшавського та Київського університетів.
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3201 

Олександр Григорович Черняхівський (1869-1939) - тарасівець, український вчений-гістолог, професор Київського та Донецького медичного інститутів, словникар, перекладач.
//uk.wikipedia.org/wiki/Черняхівський_Олександр_Григорович 

Володимир Михайлович Шемет (1873-1933) - тарасівець, депутат І Державної Думи Росії, видавець газети "Хлібороб", один із організаторів Української народної партії (1902) та Української демократично-хліборобської партії (1917).
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3949

ПРОГРАМА БРАТСТВА ТАРАСІВЦІВ

(основні положення)

• самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби;
• федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини;
• на чолі держави гетьман як президент і сейм;
• мета держави - передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа;
• свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія;
• боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками;
• Україна для українців, себто, що визнають себе українцями;
• культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля, свій Бог;
• не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо.

____________

//uk.wikipedia.org/wiki/Братство_тарасівців

Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського (Конституція УНП) 1905 

Конституційне питання і українство в Росії 1905 

Одвертий лист до галицько-української молодежі 1905 

Самостійна Україна 1900 

Землякам, що раз на рік збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898 

Profession de foi молодих українців 1893 

Проект засад Статуту українського суспільства «Вольний Союз» - «Вільна Спілка» (Михайла Драгоманова) 1884-р 

Указ (Емський) 1876-р 

Хто хоч би жменькою землю носить, той зможе насипати гору 1872-1874, 1878-1879 

Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867-р 

Циркуляр (Валуєвський) 1863-р 

Ще не вмерли України… 1862 

Начерки Конституції Республіки (Георгія Андрузького) 1850-р 

Книга буття українського народу 1846 

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє 1845

Чернеча гора //kyivsta.gov.ua

Всеукраинский революционный комитет (Всеукрревком) 1919-1920

Содержание страницы:

• О завершении работы и прекращения деятельности Всеукрревкома и создание Совнаркома УССР
• О земле
• О применении исключительного меры наказания - расстрела - к активным контрреволюционерам в пределах территории Украины 1920
• О распространении на УССР декретов РСФСР
• Об организации Советской власти на Украине
• О создании Всеукраинского революционного комитета (Всеукрревкома) 
• Петровский Григорий Иванович 
• Затонский Владимир Петрович 
• Ермощенко Вениамин Иосифович 
• Тараненко Корний Степанович 
• Мануильский Дмитрий Захарович 
• Мошинский И.Н. (Юзеф Канарский)

Постановление

Центрального Исполнительного Комитета и

Совета Народных Комиссаров УССР

О СОЗДАНИИ ВСЕУКРАИНСКОГО РЕВОЛЮЦИОННОГО КОМИТЕТА

(ВСЕУКРРЕВКОМА)

11 декабря 1919 г.

Победоносная Красная Армия освободила Харьков, Полтаву и значительную часть украинской территории. Недалек день окончательного освобождения трудовой Украины от власти белогвардейских насильников. Все силы, вся воля, все напряжение трудового украинского народа - на завершение победы, на окончательное освобождение трудовой Украины.

Чтобы приспособить существующие органы центральной Советской власти УССР (Президиум ЦИК и Совнарком Украины) к настоящей военно-революционной обстановке, ЦИК и Совнарком Украины постановляют:

1. Создать временный орган революционной власти - Украинский Революционный Комитет в составе: председателя Петровского Г. И., членов: Мануильского Д. 3., Затонского В. П., одного представителя украинских коммунистов (боротьбистов) и одного представителя украинских левых социалистов-революционеров меньшинства (борьбистов).

2. Укрревкому поручается:

а) организация всемерного содействия продвижению красных войск до окончательного разгрома белогвардейцев;

б) революционная окончательная ликвидация помещиков и помещичьего землевладения;

в) установление твердой крестьянской и рабочей власти на территории свободной Советской Украины.

3) Укрревкому поручается немедленно по освобождении большей части украинской земли созвать Четвертый Всеукраинский съезд Советов рабочих, селянских и красноармейских депутатов.

Председатель Центрального Исполнительного

Комитета Советов Украины Г. И. Петровский.

Председатель Совета Народных Комиссаров Украины [подпись]

11 декабря 1919 г. - день освобождения Полтавы и Харькова.

Временное положение

Всеукраинского революционного комитета

ОБ ОРГАНИЗАЦИИ СОВЕТСКОЙ ВЛАСТИ НА УКРАИНЕ

22 декабря 1919 г.

До освобождения Украины от разбойничьей контрреволюции и до созыва Всеукраинского съезда Советов крестьянских, рабочих и красноармейских депутатов, приноравливаясь к условиям войны с контрреволюцией, издается следующее временное “Положение об организации Советской власти на Украине”.

1. Во главе политико-административной власти на Украине стоит временный Всеукраинский ревком, который составлен из пяти человек (три коммуниста-большевика, один коммунист-боротьбист и один украинский левый эсер-борьбист).

2. При Всеукраинском ревкоме имеется аппарат по управлению и урегулированию советского строительства на Украине:

а) во главе каждой отрасли советского строительства стоит коллегия (из двух-трех человек), назначенная Украинским ревкомом;

б) хозяйственные коллегии (народного хозяйства, путей сообщения, почт и телеграфа, социального обеспечения, труда и др.) работают в полном контакте с соответствующими центрами РСФСР под контролем Украинского ревкома;

в) практические отношения отдельных коллегий между собой регулируются Украинским ревкомом;

г) все денежные выдачи на советское строительство Наркомфин РСФСР по соглашению с Украинским ревкомом разассигновывает по утвержденным Украинским ревкомом сметам губревкомам;

д) Украинский ревком по мере надобности имеет право переводить кредиты на др. нужды, передавать за счет одного ревкома другому, закрывать их и т. д.;

е) Украинский ревком имеет в своем распоряжении денежные суммы для удовлетворения непредвиденных расходов советских учреждений, как в центре, так и на местах, а также для своих расходов по руководству советским строительством на Украине и на устройство городского и сельского хозяйства.

3. Всеукраинский ревком в прифронтовой полосе (сто верст), по соглашению с высшим военным командованием, а в некоторых местах с губернскими комитетами партии, назначает губернские ревкомы.

Губернские ревкомы составляются из представителей КПУ (большевиков), УКП (боротьбистов) и украинских левых эсеров (борьбистов).

4. Уездные ревкомы назначаются губернскими по соглашению с военными властями на таких же основаниях, как и губернские (по возможности из местных работников).

5. Волостные и сельские ревкомы - соответствующими высшими инстанциями.

Примечание. Отношения между ревкомами остаются такие же, какие существовали между исполкомами. Каждый низший ревком подчинен высшему по инстанции.

Председатель Всеукраинского ревкома Г. Петровский

Члены: Д. Мануильский, К. Тараненко

Постановление

Всеукраинского революционного комитета

О РАСПРОСТРАНЕНИИ НА УССР ДЕКРЕТОВ РСФСР

27 января 1920 г.

В развитие соглашения Всеукраинского ЦИК и Всероссийского ЦИК от 1 июня 1919 г. об объединении деятельности обеих республик, впредь до окончательного оформления взаимоотношений последних, объявляется:

1. Все декреты и постановления УССР, касающиеся органов власти и подведомственных учреждений, связанных с вышеуказанным соглашением (как-то: военные, ВСНХ, продовольствия, трудособеза, путей сообщения, почты и телеграфа и финансов), аннулируются и заменяются декретами РСФСР, вступающими в силу на всей территории Украины с момента опубликования сего и подлежащими немедленному исполнению.

Постановление

Всеукраинского ревкома

О применении исключительного меры наказания

- расстрела -

к активным контрреволюционерам

в пределах территории Украины

2 февраля 1920 г.

В действие вводится по телеграфу

Всеукраинский революционный комитет, обсудив вопрос о применении высшей меры наказания, т.е. расстрела, по приговорам чрезвычайных комиссий и ревтрибунала в пределах территории Украины, в связи с постановлением об отмене смертной казни в РСФСР, находит:

отмена смертной казни в РСФСР, явившаяся результатом:

1) полного подавления шпионской, дезорганизаторско-мятежнической деятельности агентов Антанты и служащих ей царских генералов в тылу Красной Армии;

2) разгрома контрреволюции на фронтах;

3) уничтожения крупнейших тайных организаций контрреволюционеров и бандитов и

4) достигнутым вследствие этого укреплением Советской власти, - не может быть ныне осуществлена в пределах территории Украины, где все вышеуказанные условия, угрожающие существованию Советской власти на Украине, еще не ликвидированы, где враг оказывает нашей Красной Армии еще достаточное сопротивление, где с каждым днем обнаруживаются все новые заговоры против Советской власти на Украине, а посему впредь до полного уничтожения препятствий, нарушающих устойчивость Советской власти на Украине, Всеукраинский революционный комитет, ответственный перед рабоче-крестьянской массой Украины за всемерное укрепление ее, в своей неуклонной и решительной борьбе со всякими попытками контрреволюционного характера, не может остановиться ни перед какими мерами, вплоть до применения системы красного террора.

Но пусть украинский народ, убедившись на примере Советской России, знает, что террор и все тяжелые репрессии в отношении врагов рабочих и крестьян навязываются нам исключительно свергаемой буржуазией и ее наемниками, и что эти тяжелые меры отменяются, как только укрепление власти рабочих и крестьян считается завершенным.

Председатель Всеукраинского революционного комитета Петровский

Члены Всеукрревкома: Затонский, Гринько

Зам. председателя Комиссии юстиции при Всеукрревкоме Канарский

Управдел Всеукрревкома Ермощенко

Закон

Всеукраинского революционного комитета

О ЗЕМЛЕ

5 февраля 1920 г.

В действие вводится по телеграфу

Восстановленное кровью жертв русско-украинской рабоче-крестьянской армии рабоче-крестьянское правительство Украины, приступая к своей государственной работе, считает своей обязанностью довести до полного освобождения трудящееся крестьянство на Украине, избавить его раз навсегда от власти помещиков, обеспечить его землей и создать с помощью самих крестьян условия для утверждения господства труда в деревне.

Рабоче-крестьянское правительство объявляет для всеобщего сведения рабочих и крестьян и всех военных и гражданских властей на Украине:

I. Землепользование

1. Отныне на территории Украины право пользоваться землей имеют только трудящиеся.

2. Все существующие трудовые хозяйства, принадлежавшие до сих пор трудовым крестьянам, собственникам, казакам, бывшим государственным крестьянам и т. д., остаются неприкосновенными и впредь они свободно продолжают пользоваться всей землей в той форме, в которой они пользовались до сих пор (подворной, хуторской, отрубной, общинной и прочее).

3. Все бывшие помещичьи, казенные, монастырские и удельные земли, конфискованные еще в прошлом году Советской властью, переходят без всякого выкупа в пользование всего украинского трудового народа и в первую очередь для удовлетворения нужды в земле безземельных и малоземельных крестьян и земледельческих рабочих.

Все бывшие нетрудовые владельцы — помещики и нетрудовые арендаторы — подлежат немедленному выселению из своих экономий.

4. Все советские хозяйства, образовавшиеся в прошлом году из бывших помещичьих земель, переходят в непосредственное пользование безземельного и малоземельного крестьянства, за исключением тех участков, которые с ведома самих крестьян и в форме, предусмотренной ниже, должны остаться для создания образцовых советских хозяйств, опытных станций и т. д. там, где таковые необходимы будут для развития сельского хозяйства.

5. Весь живой и мертвый сельскохозяйственный инвентарь нетрудовых хозяйств передается в распоряжение земельных отделов и предназначается для удовлетворения потребностей в нем трудящегося крестьянства, безземельного и малоземельного в первую очередь, земледельческих рабочих и для государственных образцовых хозяйств.

6. Все постройки бывших помещиков и оставшийся в их имениях инвентарь не сельскохозяйственный поступает в распоряжение земельных отделов и предоставляется ими в пользование советским организациям, обслуживающим народное просвещение, социальное обеспечение, здравоохранение и тому подобные общественно-полезные цели.

7. Бывшие помещичьи земли, а также советские хозяйства, перешедшие в пользование нетрудовых элементов крестьянства, должны быть немедленно переданы также без всякого выкупа и аренды в пользу трудового крестьянства и в первую очередь безземельного и малоземельного.

II. Землеустройство

8. Распределением для пользования трудового крестьянства бывшей помещичьей земли, а также земли советских хозяйств и сахарных заводов ведают земельные отделы при волостных, уездных и губернских ревкомах и исполкомах.

Там, где их нет, они должны быть немедленно образованы в недельный срок после опубликования настоящего закона.

9. Никакое советское учреждение, а также никакое частное лицо не может пользоваться бывшими помещичьими, монастырскими, удельными и казенными землями, а также землями советских хозяйств без надле­жащего на это разрешения земельных отделов.

10. Распределение земель между трудовым крестьянством, в первую очередь безземельным и малоземельным, и между земледельческими рабочими производится в отдельности по каждому району (уезду, группе уездов или губерний) по нормам трудового обеспечения землей, устанавливаемым для каждого района местной практикой и исчисляемым на наличную душу едока.

Нормы эти устанавливаются уземотделами и утверждаются губземотделами.

11. По установленным нормам в первую очередь наделяются безземельные крестьяне сел и земледельческие рабочие данного района.

III. Земли сахарных заводов и советских хозяйств

12. В районе расположения сахарных заводов потребность их в земле для добывания необходимого для них сырья (сахарной свекловицы) удовлетворяется из нетрудового земельного фонда бывших помещиков и заводских земель.

Если оставшаяся часть нетрудового земельного фонда окажется недостаточной для удовлетворения потребностей в земле местного крестьянства по трудовой норме, то часть заводских земель передается через земотделы в обработку местного крестьянства на определенных договорных условиях, обеспечивающих сахарные заводы необходимым сырьем (сахарной свекловицей), а также и рабочих этих заводов необходимым продовольствием.

При этом за заводом во всяком случае закрепляется часть земель, необходимых для организации производских хозяйств (маточных рассадников).

13. Образцовые советские хозяйства, сохранение которых будет признано необходимым для дальнейшего развития сельского хозяйства, сохраняются в размерах, необходимых для этой цели, особым постановлением земельного отдела при Всеукраинском ревкоме.

Излишняя земля таких хозяйств поступает в распределение между безземельными и малоземельными крестьянами и земледельческими рабочими.

14. Оставлению той или иной площади земли в распоряжение Советской власти под советским хозяйством должно предшествовать обследование ее на месте с участием представителей местного крестьянства и рабочего населения.

Задачей этого исследования должно быть: выяснить заинтересованность местного населения в предполагаемой к изъятию из распределения земле, нормы его земельного обеспечения, возможность организации на этой территории хозяйства силами государства и т. п.

Противоречащее этому огульное оставление земель за органами Советской власти не допускается.

Общее положение

В месячный срок со дня опубликования этого закона волостные, уездные и губернские земельные отделы должны кончить возлагаемый на них учет и распределение земель как помещичьих, так и земель советских хозяйств, руководствуясь настоящим законом и подробной инструкцией, которая им определяется одновременно с этим законом.

Всеукраинский съезд Советов разработает подробно настоящий закон о земле.

5 февраля 1920 г., г. Харьков

Председатель Всеукраинского революционного комитета Петровский

Члены Всеукраинского революционного комитета [подписи]

Управдел Всеукрревкома Ермощенко

Постановление

Президиума Всеукраинского Центрального

Исполнительного Комитета

О завершении работы и прекращения деятельности

Всеукраинского революционного комитета и

создание Совета Народных Комиссаров УССР

19 февраля 1920 г.

В декабре 1919 г., когда героическая Красная Армия победоносно вступила на территорию Украины, заняв Харьков и Полтаву, и когда впереди предстояла еще жестокая борьба с упорно сопротивлявшимся врагом, Президиум Центрального Исполнительного Комитета в согласии с Совнаркомом Украины нашел нужным приспособить существующие органы центральной Советской власти УССР к военно-революционной обстановке, образовав временный орган революционной власти в лице Всеукраинского ревкома.

Ныне же, ввиду освобождения большей части территории Украины и ввиду полного уничтожения организованной контрреволюционной армии белогвардейских насильников, Президиум ЦИК считает задачи Всеукраинского ревкома завершенными, а посему, в согласии с Совнаркомом Украины и Всеукрревкомом, постановляет:

1. Считать деятельность Всеукраинского ревкома законченной и Всеукраинский ревком упраздненным.

2. Образовать нижеследующие семь Народных комиссариатов, деятельность которых не объединена на основе соглашения от 1 июня 1919 г. [с] Советской Россией:

Наркомвнудел, Наркомзем, Наркомпрос, Наркомпрод, Наркомтрудсобес, Наркомздрав, Наркомюст...

Председатель Всеукраинского ЦИК и Всеукрревкома Г. Петровский
Председатель Совета Народных Комиссаров Украины [подпись]
Члены Всеукрревкома [подписи]

____________

Хрестоматія з історії держави і права України 
//textbooks.net.ua/content/view/1038/17/

//textbooks.net.ua/content/view/1037/17/

//textbooks.net.ua/content/view/1057/17/

//textbooks.net.ua/content/view/1058/17/

//pravo.biz.ua/content/014/0186.htm

//textbooks.net.ua/content/view/1038/17

Петровский Григорий Иванович (23 января (4 февраля) 1878, с. Печенеги Волчанского уезда Харьковской губернии — 9 января 1958) - русский революционер, советский партийный и государственный деятель. Член масонского Межпарламентского союза. Первая жена - Доменика Фёдоровна. Его зятем был Юрий Коцюбинский. Был вторым советским наркомом внутренних дел РСФСР (17 (30).11.1917 — 30.03.1919 гг.). В 1918 г. участвовал в переговорах с немцами по поводу Брестского мира. Кандидат в члены ЦК РКП(б) в 1918—1919, 1920—1921 гг.. Член ЦК РКП(б) — ВКП(б) в 1921—1939 гг.. В 1926—1939 гг. кандидат в члены Политбюро ЦК. Председатель Всеукраинского ЦИК с 28.11.1918 по 03.1938 гг. (с перерывами). Председатель Всеукраинского революционного комитета (11.12.1919 — 19.02.1920 гг.). Со стороны УССР подписал Договор об образовании СССР и являлся одним из сопредседателей ЦИК СССР, а также был председателем Всеукраинского ЦК неимущих крестьян в 1920 - 1923 годах, занимал важные посты в Коминтерне. После принятия в 1936 году Конституции СССР, утвердившей новую систему Советов, избран депутатом Верховного Совета СССР 1 созыва (1937 - 1946 гг.) и занимал пост заместителя председателя Президиума Верховного Совета СССР с 17.01.1938 г. по 31.05.1939 г. Петровский Г. И. похоронен в Москве на Красной площади у Кремлёвской стены.

____________
//ru.wikipedia.org/wiki/Петровский,_Григорий_Иванович

Затонский Владимир Петрович (27 июля (8 августа) 1878 года, село Лысец, Ушицкий уезд, Подольская губерния - 29 июля 1938 года) - украинский и советский политический и партийный деятель. Академик ВУАН (1929 год; с 1936 года - АН УССР). В 1912 году окончил физико-математический факультет Киевского университета, на котором учился с 1906 года, но дважды исключался за участие в революционном движении. После окончания университета преподавал физику в Киевском политехническом институте. С Февральской революцией порвал с меньшевиками и перешёл на сторону большевиков - в марте вступил в РСДРП(б). В том же году он стал членом, а с ноября - председателем Киевского комитета РСДРП(б). Был одним из руководителей октябрьского восстания в Киеве, членом ревкома. В декабре 1917 года на 1-м Всеукраинском съезде Советов был избран в правительство Украинской Народной Республики Советов и возглавил Секретариат (Наркомат) просвещения. 2-й Председатель Всеукраинского ЦИК. 1-й Председатель Галицкого Революционного Комитета. 3 ноября 1937 года был арестован, а 29 июля 1938 года приговорён к смертной казни. В тот же день расстрелян. Был реабилитирован 19 марта 1956 года. В том же году был восстановлен в партии.

____________
//ru.wikipedia.org/wiki/Затонский,_Владимир_Петрович

Ермощенко Вениамин Иосифович (17.11.1889, с. Городецкое Курской губ. - 26.09.1937, Москва). Самарский округ. № 2 - большевики. Николаевск. Из крестьян. Низшее образование. Работал шахтером в Донбассе. В РСДРП с 1909, большевик. Был в ссылках в Олонецкой и Астраханской губерниях, бежал в 1914. В 1917 прапорщик. Делегат VI съезда РСДРП(б), II Всероссийского съезда Советов РСД. Участник Гражданской войны. В советское время секретарь ВЦИК, управляющий конторой «Чайсбыт». Арестован в октябре 1936. Военной коллегией Верховного суда СССР 26 сентября 1937 приговорен к расстрелу. Реабилитирован в 1956.

____________
//www.hrono.ru/biograf/bio_ye/ermoshenko.php

Тараненко Корний Степанович (около 1895 - около 1935/1937) - деятель партии боротьбистов, "экономист-практик" и по образованию. Родился в Кременчугском уезде Полтавской губернии. На Трудовом конгрессе (Директории Украинской Народной Республикм) 1918 возглавлял боротьбистську фракцию, 1919 при вступлении боротьбистов в правительство Христиана Раковского (Совет Народных Комиссаров УССР) был сначала заместителем председателя, затем председателем Высшего Совета народного хозяйства УССР. 1920 року став членом КП(б)У і тоді ж перейшов на господарську роботу до Москви. Розстріляний у 13 листопада 1937 року в Києві.

____________
//uk.wikipedia.org/wiki/Тараненко_Корній

Мануильский Дмитрий Захарович (партийные псевдонимы - «Мефодий», «Фома», «Иван Безграмотный», 21 сентября (3 октября) 1883, Святец, Кременецкий уезд, Волынская губерния - 22 февраля 1959, Киев) - советский и украинский политический деятель. Академик АН УССР (12.02.1945). Автор многих работ по вопросам стратегии и тактики международного рабочего и коммунистического движения, воспоминаний о В. И. Ленине. С 1953 персональный пенсионер. Награждён 3 орденами Ленина, орденом Красной Звезды и медалями. Умер и похоронен в Киеве.

____________
//ru.wikipedia.org/wiki/Мануильский,_Дмитрий_Захарович

Мошинский И.Н. (Юзеф Канарский)

____________
//www.scribd.com/doc/81235118/Енциклопедія-історії-України-v1-VIM-VIA 

Договор об образовании СССР 1922 

Декларация об образовании СССР 1922 

Союзный рабоче-крестьянский договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой 1920

Конституция Украинской Социалистической Советской Республики (УССР). Декларация прав и обязанностей трудящегося и экслуатируемого народа Украины 1919 

Манифест Временного Рабоче-Крестьянского правительства Украины 1918

Конституция Российской Социалистической Федеративной Советской Республики (РСФСР) 1918 

Украинская Советская Федеративная Народная Республика (Народный Секретариат УСФНР) 1918

(ІІ) Декларация прав трудящегося и эксплуатируемого народа 1918 

Декрет Центрального Исполнительного Комитета О роспуске Учредительного Собрания 1918

(І) Декларация прав трудящегося и эксплуатируемого народа 1918

Конфликт революций. Центральный Совет и Совет Народных Комиссаров («Генеральский» и Народный Секретариат УНР) 1917-1918 

Декларация прав народов России (Иосифа Сталина) 1917 

Съезд Народов и Областей России (Михаила Грушевского) 1917

Манифест Михаила Романова (Учредительное Собрание) 1917 

Величайший Манифест (отречение Николая ІІ) 1917

Письмо Исполнительного комитета Александру ІІІ («Самая смелая и страшная петиция о правах») 1881

Народная Воля (Учредительное Собрание) 1879-1881

Земля и Воля 1878