четвер, 5 лютого 2004 р.

Книга буття українського народу 1846



[97] І пропала Україна. Але так здається.
[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
[109] Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою 
в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи 
рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна:
«От камень, его же не брегоша зиждущий той бисть во главу».


1845 р. кінець - 1846 р. -
СПИСОК «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ», 
ЩО БУВ ВИЛУЧЕНИЙ У М.І. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ 
В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 
2 квітня 1847 р. (витяг)

[93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії. 
[94] І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу. 
[95] А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербурзький положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю. 
[96] А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панств[ом] і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками. 
[97] І пропала Україна. Але так здається. 
[98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось. 
[99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось. 
[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла. 
[101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли З мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того. 
[102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну. 
[103] І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою. 
[104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними. 
[105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла. 
[106] І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові. 
[107] І панує деспот кат над трьома народами слов’янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить. 
[108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар. 
[109] Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу».

____________
Опубл.: Наше минуле. - 1918. - № 1. - С. 1-21, укр. мовою. Частково опубл.: Яворський М. Україна в епоху імперіалізма. - Х., 1924. - С. 354-355. Опубл.: Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. - М., 1959. - С. 149-159. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 152-169.
//litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm




1845 р. кінець - 1846 р. - 
ВІДОЗВА «БРАТИ УКРАЇНЦІ», 
ВИЛУЧЕНА У М.І. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ 
В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 
02 квітня 1847 р.

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов’яне повинні з собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу [закреслено: «гражд»] общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, іллір[о]-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб в кожній Речі Посполитій була посполита рівність і свобода і станів не було ов[с]і [Закреслено: «подаємо на ува»].

6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра христова була основою закону, і общественної справи в цілому союзі і в кожній Речі Посполитой.

Отсе вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голов, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам господь бог дарує смисл і уразумєніе.


Братья украинцы!

Это рассуждение предлагаем вам перед глаза и даем на размышление: хорошо ли так будет, как эти пункты скажут.
Мы принимаем, что все славяне должны между собою соединиться. Но так, чтоб каждый народ составлял особенную Речь Посполитую и управлялся не слитно с другими; так, чтоб каждый народ имел свой язык, свою литературу, свое общественное устройство. Такими народами признаем: великороссиян, украинцев, поляков, чехов, лужичан, хорутан, иллиро-сербов и болгар.Чтоб существовал сейм или славянское собрание, где бы сходились депутаты от всех республик славянских и там рассуждали бы и решали дела, которые относятся ко всему союзу славянскому.
Чтоб в каждой республике был правитель, избранный на время, и над целым союзом был такой же правитель, выбранный на время.
Чтоб в каждой республике было всеобщее равенство и свобода и никакого различия сословий.
Чтоб депутатами и чиновниками делали не по происхождению и по имуществу, а по уму и образованности народным выбором.
Чтоб вера христова была основанием законодательства и общественного порядка в целом союзе и в каждой республике.
Вот братья украинцы, жители Украины обоих сторон Днепра, мы даем вам это размышление; прочитайте со вниманием и пусть каждый думает, как достигнуть этого, и как бы лучше сделать. Много голов, много умов, — говорит пословица. Если вы об этом станете прилежно думать, то когда придет пора вам заговорить об этом, господь дарует вам смысл и уразумение.

____________
Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодієвського товариства. №146. Ч. II, арк. 192. Автограф М.І. Костомарова [Список М.І. Гулака, ч. II, арк. 107-108 та копія III відділення, ч. 1, арк. 99 зв. автентичні з опублікованим]. 
Опубл.: Наше минуле. - 1918. - № 1. - С 36-37, укр. мовою. 
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С.170-172.



1847 р. квітня 2. -
РАПОРТ I.М. СКОБЕЛЕВА О.Ф. ОРЛОВУ 
ПРО ЗНАЙДЕННЯ У М.І. ГУЛАКА СТАТУТУ 
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА I 
«КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

Секретно

Главному начальнику III отделения с. е. и. в. канцелярии
г-ну генерал-адъютанту и кавалеру гр. Орлову
коменданта С.-Петербургской крепости
генерала от инфантерии Скобелева

Рапорт

Найденные при осмотре арестанта Гулака, по моему мнению, достаточной важности две бумаги, сего вашему сиятельству представить честь имею.

Генерал от инфантерии Скобелев
Апреля 2-го дня 1847 г., № 37

Помітка про одержання: 3 апреля 1847 г.

____________
Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодієвського товариства. №143. Ч. II, арк. 179. Оригінал.
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 150.



1845 р. кінець - 1846 р. - 
СТАТУТ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

УСТАВ 
СЛАВЯНСКОГО ОБЩЕСТВА
св. Кирилла и Мефодия

Главные идеи

1. Принимаем, что духовное и политическое соединение славян есть истинное их назначение, к которому они должны стремиться.

2. Принимаем, что при соединении каждое славянское племя должно иметь свою самостоятельность, а такими племенами признаем: южно-руссов, северно-руссов с белоруссами, поляков, чехов с [сло]венцами, лужичан, иллиро-сербов с хурутанами и болгар.

3. Принимаем, что каждое племя должно иметь правление народное и соблюдать совершенное равенство сограждан по их рождению, христианским вероисповеданиям и состоянию.

4. Принимаем, что правление, законодательство, право собственности и просвещение у всех славян должны основываться на св[ятой] религии господа нашего Иисуса Христа.

5. Принимаем, что при таком равенстве образованность и чистая нравственность должны служить условием участия в правлении.

6. Принимаем, что должен существовать общий Славянский собор из представителей всех пле[мен].

Главные правила общества

1. Установляем общество с целью распространения вышеизложенных идей преимущественно посредством воспитания юношества, литературы и умножения числа членов общества. Общество именует своими покровителями святых просветителей славянства Кирилла и Мефодия и принимает своим знаком кольцо или икону с именами или изображением сих святых.

2. Каждый член общества, поступая, произносит присягу употреблять дарования, труды, состояние, общественные свои связи для целей общества, и ежели бы какой член потерпел гонение и даже мучения за принятые обществом идеи, то, по данной присяге, он не выдает никого из членов, своих собратий.

3. В случае член попадет в руки врагов и оставит в нужде семейство, общество помогает ему.

4. Каждый член общества может принять нового члена общества без необходимости сообщать ему об именах прочих членов.

5. В члены принимаются славяне всех племен и всех званий.

6. Совершенное равенство должно господствовать между членами.

7. Так как в настоящее время славянские племена исповедуют различные вероисповедания и имеют предубеждение друг против друга, то общество будет стараться об уничтожении всякой письменной и религиозной вражды между ими и распространять идею о возможности примирения разногласий в христианских церквях.

8. Общество будет стараться заранее об искоренении рабства и всякого унижения низших классов, равным образом и о повсеместном распространении грамотности.

9. Как все общество в совокупности, так и каждый член должны свои действия соображать с евангельскими правилами любви, кротости и терпения; правило же: «Цель освящает средство» общество признает безбожным.

10. Несколько членов общества, находясь в [закреслено: «различных»] одном известном месте, могут иметь свои собрания и постановлять частные правила для своих действий, но дабы они не противоречили главным идеям и правилам общества.

11. Никто из членов не должен объявлять о существовании и составе общества тем, которые не вступают или [не] подают надежды вступить в него.

Помітка: Найдено в бумагах Гулака, а писано рукою Белозерского.

____________
Опубл.: Русский архив. - 1893. - № 7. - С. 339-401; Киевская старина. - 1906. - № 2. - С. 138-140. Былое. - 1906. - № 2. - С. 66-67. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 150-152.
//litopys.org.ua/rizne/kmt01.htm



ЗАПИСКА ВАСИЛЯ БІЛОЗЕРСЬКОГО

Религія Христова дала міру новый нравственный духъ, которымъ онъ не былъ проникнуть до того времени. Спаситель открылъ человЂчеству любовь, міръ и свободу, равенство для всЂхъ и братство народовъ — новыя цЂли, указанныя народамъ для осуществленія въ нихъ великой идеи человЂческаго единства. Но приняли ли народы это благовЂстіе? Почувствовали ль они все благо, какое приносилось въ ихъ жизнь новыми лучами Божественной жизни? Да и могло ли быть иначе: народы какъ вянущій цвЂтокъ жаждали небесной росы, которая бы облегчила ихъ страданія.

ТЂ, въ рукахъ которыхъ дежитъ власть и возможность творить небесную правду, исполнили ли надежду подчиненныхъ народовъ? Призванные къ братской любви и свободЂ, стремились ли они къ утвержденію оныхъ между братьями?

Проходитъ XVIII вЂковъ и мы этого не видимъ. Народы по прежнему страдаютъ отъ неправды, по прежнему угнетаются; счастливы тЂ, у которыхъ сознаніе своей національности столь сильно и твердо, что никакая внЂшняя сила не въ состояніи покорить силы духовной; народъ сохранитъ тогда и свою самостоятельность и свободное развитіе: и вотъ цЂль, къ коей долженъ стремиться всякій народъ; ибо горе понесшему иго!

Едва ли есть другой народъ, испытавшій больше страданій и притЂсненій отъ неправильныхъ, языческихъ основаній правленія, чЂмъ Славянскій народъ, который, по словамъ НЂмца, достоинъ бы обожанія всего свЂта, если бы его счастье, его доля была соразмЂрна съ его добродЂтелями.

Еще и теперь продолжается тотъ же гибельний для славянскаго духа порядокъ, но Славяне уже пробудились для новой жизни, для жизни самобытной и свободной. Но это пробужденіе открыло имъ и новую жизнь и горестное положеніе, которое мЂшаетъ ихъ развитію: нося зародышъ всего прекраснаго, всЂ они подавляются самовластнымъ произволомъ. Ни ихъ политическая самостоятельность, ни свободное выраженіе мыслей и чувствъ, ни даже самый языкъ не находятъ себЂпокровительства закона; все осуждено на преслЂдованіе, все подавляется личнымъ произволомъ.

Въ такомъ же ужасномъ положеніи находится и наша свЂтъ-Украина, страна, заслужившая своими горькими страданіями за правду вЂчное уваженіе.

Присоединенная на основаніи своихъ собственныхъ правъ, она претерпЂваетъ множество несправедливостей. Права ея забыты — и теперь не какъ сестра единовЂрнаго народа, а какъ раба — она должна сносить все, что только есть горестнЂйшаго въ жизни народа. Ея судьба, ея будущность на вЂсахъ Божіихъ, но если долго продолжится настоящій порядокъ, когда ничто Украинское не уважено, когда на насъ набрасываютъ чуждое ярмо, когда „мы, о Боже мой! какъ чужестранцы въ своей древней дЂдинЂ, въ своемъ собственномъ отечест–, то Украина должна будетъ погубить свое народное, вЂковое достояніе и превратиться въ новаго недоляшка.

И неужели въ этомъ совершится Божія правда? Ужели мы своею жизнію заслужимъ такую низкую участь? НЂтъ, но мы заслужимъ ее, если предадимся бездЂйствію, когда будемъ спокойно глядЂть, какъ убиваютъ при нашихъ глазахъ величайшій даръ Божій — жизнь народную, съ ея духомъ, идеею, съ ея цЂлью, къ которой она должна направляться.

„Любитъ и защищать болЂе жизни свое, щадить и не угнетать чужого, есть священная обязанность какъ всякаго человЂка, такъ и народа, достигшихъ уже нравственнаго самосознанія себя и своего назначенія“. Какъ вЂрные сыны своей родины, одушевленные желаніемъ ей всякаго добра, и сознавая, что оно возможно только при выполненіи завЂщанія нашего Божественнаго Спасителя, мы должны стремиться къ осуществленію въ ней Божіей правды, къ воцаренію въ ней свободы, братской любви и народнаго благосостоянія, независимаго развитія той идеи, которая вложена Творцомъ въ натуру нашего народа.

____________
[Грушевський М. С. З ідеології кирило-мефодіївців //Україна: Науковий трьохмісячник українознавства. - 1914. - Кн. 1. - С. 78-83.]
//litopys.org.ua/rizne/kmt06.htm



1845 р. кінець - 1846 р. - 
ВІДОЗВА «БРАТЬЯ ВЕЛИКОРОССИЯНЕ И ПОЛЯКИ», 
ВИЛУЧЕНА У М. І. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ 
2 квітня 1847 р.

Братья великороссияне и поляки! 

Сие глаголит к вам Украина, нищая сестра ваша, которую вы распяли и растерзали и которая не помнит зла и соболезнует о ваших бедствиях и готова проливать кровь детей своих за вашу свободу. Прочитайте послание это братское, обсудите важное дело вашего общего спасения, восстаньте от сна и дремоты, истребите в сердцах ваших безрассудную ненависть друг к другу, возженную царями и господами, на общую погибель вашей свободы, устыдитесь ярма, которое тяготит ваши плечи, устыдитесь собственной своей испорченности, предайте проклятию святотатственные имена земного царя и земного господина, изгоните из умов ваших дух неверия, занесенный от племен немецких и романских, и дух закоснелости, вдохнутый татарами, облекитесь в свойственную славянам любовь к человечеству, вспомните также о братьях ваших, томящихся и в шелковых цепях немецких и в когтях турецких, и да будет целью жизни и деятельности каждого из вас: славянский союз, всеобщее равенство, братство, мир и любовь, господа нашего Иисуса Христа.

Аминь.


____________
Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодієвського товариства. №147.Ч. II, арк. 192. Автограф М.I. Костомарова [Список М. І. Гулака, ч. II, арк. 108 та копія III відділення, ч. І, арк. 100 зв. автентичні з опублікованим].
Опубл.: Былое. - 1906. - № 2. - С. 68.
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наук. думка. 1990. — Т. 1. — С. 172



КИРИЛО-МЕФОДІЄВСЬКЕ БРАТСТВО (товариство: Кирило-Мефодієвське братство) - українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 - січні 1846 у Києві. Братство існувало 14 місяців. У березні 1847 за доносом Олексія Петрова Михайлу Юзефовичу (останній, ймовірно - інспірував цей донос) діяльність братства була викрита, члени братства заарештовані.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня по 30 травня 1847. у Петербурзі. У розпал слідства 3 квітня 1847 у Києві на паркані віднайшлася, у єдиному примірнику, така собі прокламація «К верным сынам Украины». Папірець наробив страшенного переполоху і в Києві, і в Петербурзі та посприяв «якнайкращому» розв'язанню «дела Украйно-славянского общества»...



1847 р. квітня 3. - 
ПРОКЛАМАЦІЯ «К ВЕРНЫМ СЫНАМ УКРАИНЫ»

К верным сынам Украины.

Братья! Настает великий час — час, в который вам представляется случай смыть поношение, нанесенное праху отцов наших, нашей родной Украине, подлою рукою вечных врагов наших. Кто из Вас не подымет руки за великое дело...
За нас бог и добрые люди.
Вечно верные сыны Украины — враги кацапов.

[Внизу был изображен крест]

____________
П. А. Зайончковский. Кирилло-Мефодиевское общество (1846-1847). - M., 1959. - С. 117.[Із «Справи про поширення відозви у Києві та про підпорядкування учбових закладів Київському військовому губернатору». Ч. XVII, арк. 2, 3, оригінал.]



1847 p. квітня 13. - 
СУПРОВІДНА ЗАПИСКА Д.Г. БІБІКОВА 
ДО ЗАПИСКИ «К ВЕРНЫМ СЫНАМ УКРАИНЫ» 
ВИЯВЛЕНОЇ ПОЛІЦІЄЮ В КИЄВІ І 
НАДІСЛАНОЇ О.Ф. ОРЛОВУ

Секретно

Его сиятельству гр. А. Ф. Орлову
13 апреля 1847, № 1234

Милостивый государь гр. Алексей Федорович!

Честь имею препроводить к вашему сиятельству копию с записки которая оказалась приклеєною к забору дома одной непотребной женщины в Киеве присовокупляя притом, что записка эта была снята немедленно и о ней производится секретное разыскание и что кацапами (как написано в записке) простой народ в Малороссии называет обыкновенно русских.

Примите уверение в совершенном моем почтении и истинной преданности. Дмитрий Бибиков


Резолюція Миколи I

Явная работа той же общей пропаганды из Парижа; долго этой работе на Украине мы не верили, теперь ей сомневаться нельзя, и слава богу, что так раскрылось; Бибикову дай знать, что ему пора на место и надо везде строго смотреть.

Помітка III відділу: Собственною его и. в. рукою написано карандашом [далі повтор повного тексту резолюції] 14 апреля 1847 г.

Помітка про одержання: 14 апреля 1847 г.

____________
//uk.wikipedia.org/wiki/Кирило-Мефодіївське_братство
Кирило-Мефодіївське товариство. - К., 1990. - Т. 3. - С. 285.
//litopys.org.ua/rizne/kmt01.htm



ВИТЯГ ЗІ СПРАВИ М.І. ГУЛАКА
№ 69

1847 р. травня 26. - 
ДОПОВІДЬ О.Ф. ОРЛОВА МИКОЛІ I 
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА 
І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКАРАННЯ ЙОГО ЧЛЕНІВ

Решение дела

Всеподданейше докладывая о сем вашему и. в., я нахожу, что настоящее дело может быть решено ныне, не ожидая доставления из Киева студента Марковича и из-за границы помещика Савича, тем более, что они не были участниками Украйно-славянского общества и, вероятно, суть только украйнофилы, следовательно, дело о них может быть произведено и докончено отдельно. Входя же в смысл желаний вашего и. в., всегда направленных к высочайшему милосердию, и принимая во внимание молодость прикосновенных лиц (из них только Костомарову 28 и Гулаку 25, а прочим не более как от 19 до 23 лет) и, так сказать, детство их замыслов, я полагал бы ограничиться следующим:

1. Коллежского секретаря Гулака, как главного руководителя Украйно-славянского общества, вначале и долго запиравшегося в своих преступных замыслах, а еще более как человека, способного на всякое вредное для правительства предприятие, заключить в Шлиссельбургскую крепость на 3 года и потом отправить его в отдаленную губернию под строжайший надзор.

2. Коллежского асессора Костомарова, участвовавшего в Украйно-славянском обществе, придумавшего кольца и название обществу св. Кирилла и Мефодия, давшего ход преступной рукописи «Закон божий» и хотя впоследствии откровенно сознавшего я, но тем более виновного, что он был старее всех по летам, а по званию профессора обязан был отвращать молодых людей от дурного направления, заключить в крепость на один год и после того отправить в одну из отдаленных великороссийских губерний на службу, но никак не по ученой части, с учреждением за ним строжайшего надзора.

3. Кандидата 10-го класса Белозерского, также участвовавшего в Украйно-славянском обществе, составившего устав общества и преступную рукопись в объяснение этого устава, в уважение того, что он прекратил связи с киевскими славянистами еще в половине 1846 г., при допросах с первого раза сознался во всем с искреннейшим раскаянием, дал точное и положительное сведение об обществе, заключить в крепость на 4 месяца и потом определить в гражданскую службу, но вне министерства народного просвещения, не лишая преимуществ прежде приобретенных и с тем, чтобы начальство имело за ним на людение. В службу его определить или в С.-Петербург, или в одной из великороссийских губерний, но отнюдь не в Малороссии, доколе не докажет безвредность своего образа мыслей усердною службою и степенным поведением. Не могу умолчать, что Белозерский обладает большими способностями и потому следует иметь его виду для употребления на службе там, где он может быть наиболее полезен, особенно, когда будет в виду высшего начальства.

4. Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений.

5. [Чиновника] 9-го класса Кулиша, неумеренного в неправильных понятиях о Малороссии, во внимании к тому, что он сам с ужасом видит ныне тот вред, который мог произойти от его сочинений, и показывает искренное сожаление о прежнем своем заблуждении, происходившем от избытка любви к своей родине, заключить в крепость на четыре месяца и потом отправить в одну из отдаленных великороссийских губерний на службу, но никак не по ученой части, с учреждением за ним строжайшего надзора, не увольняя его ни в Малороссию, ни за границу, и с тем, чтобы цензура обращала строжайшее внимание на его сочинения, если он будет печатать их отдельно или в журналах.

6. Студента Андрузского, который сочинял возмутительные стихи и проекты о государственном преобразовании, доходя в них до республиканских мыслей, и сделал сначала многие ложные показания, в уважение того, что слишком молод и летами, и душою, искренно повинился в своих преступлениях, хотя является пылким украинофилом, говоря, что он никогда не отступится ни от малороссийского языка, ни от любви к своей родине, отправить для окончания курса в Казанский университет и потом определить на службу в великороссийские губернии с учреждением за ним и во время учения, и потом на службестрогого надзора и не увольнять в Малороссию.

7. Действительного студента 12-го класса Навроцкого, виновного не столько по сближению с украйно-славянистами, сколько по упорству в несознании, выдержать шесть месяцев на гауптвахте и потом определить на службу в одну из отдаленных великороссийских губерний, с учреждением над ним строгого надзора.

8. Студента Посяду, писавшего в преувеличенном виде о бедствии малороссийских крестьян, вменить в наказание содержание под арестом, отправить в Казанский университет для окончания курса наук, а потом определить на службу в великороссийские губернии.

9. Напечатанные сочинения Шевченко «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко» и Костомарова «Украинские баллады» и «Ветка» запретить и изъять из продажи.

10. Цензорам, дозволившим печатать сочинения Костомарова, Кулиша и Шевченко, сделать строгий выговор с тем, чтобы это не лишало их никаких прав, службою приобретенных, как людей, отлично аттестованных и сделавших ошибку более по неосмотрительности, нежели по умышлению и, сверх того, повелеть министру народного просвещения, чтоб предписал вообще цензорам обращать на труды литературные более строгое внимание.

11. Генерал-адъютантам Бибикову и Кокошкину сообщить, чтобы они наблюдали во вверенных им губерниях не остались ли в обращении стихотворения Шевченко, рукопись «Закон божий» и другие возмутительные сочинения, также не питаются ли мыслями о прежней вольнице, гетманщине и об правах на отдельное существование, чтобы обращали внимание на тех, которые особенно занимаются малороссийскими древностями, историею и литературою, и старались бы прекращать в этой области наук всякое злоупотребление, но самым незаметным и осторожным образом, без явных преследований и, сколь возможно, не раздражая уроженцев Малороссии.

12. Студента Петрова, который доставил правительству возможность открыть Украйно-славянское общество и прекратить зло в самом начале, определить сверх штата в III отделение с. е. и. в. канцелярии с правами действительного студента, выдержавшего экзамен, выдав ему на обмундирование 500 руб. серебром с тем, чтобы впоследствии сделано было ему приличное денежное вспомоществование, смотря по степени его усердия и службе. Сверх того, матери его, получающей пенсию вместе с детьми 100 руб. серебром, увеличить эту пенсию до 200 руб. серебром в год.

Испрашивая разрешения вашего и. в. на приведение моего мнения в должное исполнение, всеподданнейше присовокупляю, что счастливое обнаружение Украйно-славянского общества и уничтожение оного в самом корне, конечно, упрочит на десятки лет то спокойствие в Малороссии, которое там могло быть нарушено.

Подписал генерал-адъютант гр. Орлов
Скрепил генерал-лейтенант Дубельт
Верно: генерал-лейтенант Дубельт

26 мая 1847 г.

Помітка Л. В. Дубельта: На подлинном собственною его величества рукою написано карандашом: «Исполнить» 28 мая 1847 г.

Верно: генерал-лейтенант Дубельт.

____________
Опубл.: Русский архив. - 1894. - 16 7. - С. 335 - 347. 
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 62-70.
//litopys.org.ua/rizne/kmt03.htm


P.S

ОРГАНІЗАТОРИ ТОВАРИСТВА:

ГУЛАК Микола Іванович - 25 років, чиновник при канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова, колезький секретар.  
КОСТОМАРОВ Микола Іванович - 30 років, ад’юнкт кафедри російської історії Київського університету Св. Володимира. 
БІЛОЗЕРСЬКИЙ Василь Михайлович - 22 роки, неповний рік викладач словесності у Полтавському кадетському корпусі, шурин Куліша.

УЧАСНИКИ ТА ЗАЛУЧЕНІ 
ДО ТОВАРИСТВА:

ПЕТРОВ Олексій Михайлович - 20 років, студент юридичного факультету Київського університету, донощик. 
КУЛІШ Пантелеймон Олександрович - 27 років, письменник, викладач російської мови при Санкт-Петербурзькому університеті, за кордоном для вивчення слов’янських говірок.  
НАВРОЦЬКИЙ Олександр Олександрович - 24 роки, щойно закінчив філософський факультет Київського університету, кузен Гулака. 
АНДРУЗЬКИЙ Георгій (Юрій, Єгор) Львович - 19 років, студент юридичного факультету Київського університету Св. Володимира. 
ПОСЯДА (ПОСЯДЕНКО) Іван Якович - 24 роки, студент філософського факультету Київського університету. 
САВИЧ Микола Іванович - 39 років, поміщик Полтавської губернії, перебуває в Німеччині. 
МАРКОВИЧ Опанас Васильович - 25 років, щойно закінчив Київський університет. 
ПИЛЬЧИКОВ Дмитро Павлович - 26 років, викладач історії в Полтавському кадетському корпусі. 
ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович - 33 роки, вільний художник. 

ПРОХОДИЛИ У СПРАВІ:

АШАНІН Павло (П.А.) - поручик Полтавської губернії Новоархангельського уланського полку, двоюрідний брат Гулака. 
ТУЛУБ Олександр Данилович - 22 роки, викладач російської історії при Київському університеті. 
ЧИЖОВ Федір Васильович - 36 років, математик, учень Остроградського, дворянин, надвірний радник, перебуває у Польщі. 
ЧУЙКЕВИЧ Петро Омелянович - 28 років, учитель латинської мови, історії та географії у Рівненський (до 1846 р.) та Кам’янець-Подільській гімназіях. 
РІГЕЛЬМАН Микола Аркадійович - 30 років, чиновник канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова.

ПРЕДСТАВНИКИ ОРГАНІВ ВЛАДИ, 
СЛІДЧІ ТА ЧИНОВНИКИ:

ЮЗЕФОВИЧ Михайло Володимирович - 45 років, помічник куратора Київського учбового округу, провокатор, інспірував донос на Кирило-Мефодієвське братство, у 1976 р. донощик у «справі українофілів», результатом розгляду якої стане прийняття «Емського указу». 
ТРАСКІН Олександр Семенович - 42 роки, куратор Київського учбового округу, генерал-майор. 
ПИСАРЄВ Микола Еварестович - 41 рік, правитель канцелярії київського генерал-губернатора, дійсний статський радник. 
БІБІКОВ Дмитро Гаврилович - 55 років, київський військовий губернатор, київський подільський і волинський генерал-губернатор, герой Вітчизняної війни. 
КОКОШКІН Сергій Олександрович - 51 рік, обер-поліцмейстер, генерал-ад’ютант Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній.  
ФУНДУКЛЄЙ Іван Іванович - 43 роки, київський цивільний губернатор. 
ДУБЕЛЬТ Леонтій Васильович - 55 років, генерал-лейтенант, керуючий Третім відділом.  
Адлерберг Володимир Федорович - 57 років, генерал-ад’ютант, член Військової ради військового міністерства, граф. 
ОРЛОВ Олексій Федорович - 61 рік, шеф жандармів і начальник Третього відділу, наближений до імператора, граф. 
УВАРОВ Сергій Семенович - 51 рік, міністр народної освіти, граф. 
ДОЛГОРУКОВ Василь Андрійович - 43 роки, генерал-ад’ютант, князь, у 1863 році на посаді шефа жандармів візьме активну участь у прийнятті «Валуєвського циркуляру».   
//ua-kobzar.livejournal.com/250249.html?thread=184457

P.P.S

Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди. М.Костомаров.
Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885) - народився у слободі Юрасівка на Подонні - Східна Слобожанщина (зараз у Росії), син поміщика і кріпачки, літературний псевдонім Ієремія Галка - історик, етнограф, письменник, громадський діяч. 
Білозерський Василь Михайлович (1825 - 1899) – народився на хуторі Мотронівка на Чернігівщині у дворянській родині, педагог, журналіст,редактор першого українського щомісячного журналу - науково-літературного щомісячника «Основа» (Петербург, 1861 - 1862),громадський діяч. 
Маркович Опанас Васильович (1822 - 1867) - народився у селі Кулажинці на Полтавщині, шостий син начальника канцелярії військового міністра, етнограф, громадський діяч, перший чоловік письменниці Марії Олександрівни Вілінської (літературний псевдонім - Марко Вовчок). 
Пильчиков (Пильчиків, Пильняков) Дмитро Павлович (1821 - 1893) - народився на Херсонщині, син купця, педагог, статський радник, громадський діяч, один із перших меценатів Наукового товариства імені Тараса Шевченка (Львів, 1873), батько видатного українського фізика-теоретика Миколи Пильчикова. 
Навроцький Олександр Олександрович (1823 - 1892) - народився у селі Антипівка на Полтавщині (зараз Черкаська область) у сім'ї безмаєтних дворян, поет, перекладач, перекладав з англійської, німецької, російської, польської на українську мову, громадський діяч. 
Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 -1897) - народився в козачій сім’ї у містечку Вороніж на Чернігівщині (зараз Сумська область) український письменник, поет, драматург (за висловом І. Франка: «Один із корифеїв нашої літератури»), етнограф,перекладач, критик, редактор, видавець, громадський діяч. Автор українського фонетичного правопису - системи Куліша - «кулішівки» (заборонена «Емським указом» 1876 року), що згодом прислужилася для друку «Кобзаря» (1860) та журналу «Основа» (Петербург, 1861 - 1862). 
Гулак Микола Іванович (1821 - 1899) - народився у Варшаві у дворянській родині (рід Гулаків із Золотонощини, тепер Черкаська область, бере початок від генерального обозного Війська Запорозького за гетьмана Петра Дорошенка), юрист, педагог,викладач математики, природничих наук та історії, публіцист, перекладач (писав з історії, математики, філософії, юриспруденції, перекладав грузинську й азербайджанську літературу). 
//www.ukrlit.vn.ua/biography/kostomarov.html
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=1265
//grebenka.com/index/0-252
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=2747
//poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=7906
//litforum.org/index.php?r=61&a=5194 
Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського (Конституція УНП) 1905 
Конституційне питання і українство в Росії 1905 
Одвертий лист до галицько-української молодежі 1905 
Самостійна Україна 1900 
Землякам, що раз на рік збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898 
Profession de foi молодих українців 1893 
Проект засад Статуту українського суспільства «Вольний Союз» - «Вільна Спілка» (Конституція Михайла Драгоманова) 1884-р 
Указ (Емський) 1876-р 
Хто хоч би жменькою землю носить, той зможе насипати гору 1872-1874, 1878-1879 
Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867-р 
Циркуляр (Валуєвський) 1863-р 
Ще не вмерли України… 1862 
Начерки Конституції Республіки (Георгія Андрузького) 1850-р 
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє 1845

«Закон Божий». Список «Книги буття українського народу» 
М.І. Костомарова, що був вилучений у М.І. Гулака під час обшуку 
в Олексіївському равеліні 2 квітня 1847 р.
//litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm

3 коментарі:

Вадим Ак-Мурза сказав...

Після справи Кирило-Мефодієвського братства, малороси потрапляють у категорію неблагонадійних, причому стараннями навіть самого імператора Миколи І...

Далі - "Валуєвський циркуляр" 1863, "Емський указ" 1876. "Великороська партія" уніфікаторів та ранжирщиків - торжествує.

Проте, хіба указами та циркулярами може бути заборонена воля? Народна воля?

Вадим Ак-Мурза сказав...

Порівняймо:

М. М. Карамзін на початку XIX століття писав у передмові до своєї «Історії…»:
«… Історія, кажуть, сповнена брехні: скажімо краще, що в ній, як у справі рук людських, буває доважок брехні, однак характер істини завжди більш-менш зберігається, і цього досить для нас, щоб скласти собі загальне уявлення про людей і діяння…» [1.том 1, с. 18].
http://www.librius.net/b/3365/read

«Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди». М. І. Костомаров.

Вадим Ак-Мурза сказав...

Микола І як рятівник українства від декабристських прожектів?

Російську ж республіку Пестель бачив виключно жорсткою централізованою державою. Будь-яка форма федералізму вважалась шкідливою для різнорідної Росії. Заради кращої централізації навіть столицею він визначав Нижній Новгород, виходячи, зокрема, з того, що це місто розташоване в центрі держави.
Усі народи, які населяли імперію, мусили асимілюватися і злитися із росіянами, склавши із панівним народом одне ціле. При цьому Пестель враховував те, що Російська імперія є багатонаціональною, населення котрої, окрім "коренного народа русского" (до якого включались також українці та білоруси) він розподіляв на 10 "разрядов".
Для більшості з них було передбачено встановлення загальноросійських порядків та впровадження освіти, яка власне і мусила сприяти тому, аби всі усвідомлювали себе росіянами.
Право на державність Пестель визнавав лише за Польщею, і то за умови, що там буде встановлена республіка на тих самих засадах, що і в Росії. При цьому Польща повинна була б зберегти із Росією найтісніший союз, а під час війни "все войско свое присоединять к российской армии, чтобы тем в полной мере доказать чувство искренней дружбы и преданности к России".
Окрім того, вважаючи безперспективною асиміляцію "народа еврейского", Пестель розробив план "содействия евреям в учреждении особого отдельного государства в какой-нибудь части Малой Азии".

А от один із ідеологів Північного товариства Микита Муравйов бачив майбутню Росію федеративною державою на кшталт США. В розробленій ним Конституції імперія розподілялась на 13 держав і дві області.
На теренах України повинні були утворитися дві держави: Чорноморська (столиця Київ) та власне Українська (столиця Харків). Такий адміністративний устрій мав менший асимілятивний потенціал, але екзотичний проект мав малі шанси сподобатися як прихильникам диктатури, так і "Великого Собору".

Втім, кінцево, Муравйов, як і Пестель, бачив усіх громадян саме росіянами, а столицю також планував перенести до Нижнього Новгорода...

В. Семиволос
Читати статтю повністю:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/26/10929/

"Руська правда" Павла Пестеля
http://vivovoco.astronet.ru/VV/LAW/VV_PES_W.HTM

Проект Конституції Микити Муравйова
http://vivovoco.astronet.ru/VV/LAW/NIKITA_W.HTM