Показ дописів із міткою Буткевич. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Буткевич. Показати всі дописи

неділя, 8 грудня 2013 р.

Володимир Буткевич. Лист-звернення до громадян України


Шановні мої знайомі і незнайомі однодумці!

Після моєї заяви про вихід з Конституційної Асамблеї десятки, сотні моїх колишніх колег по роботі в Київському університеті, парламенті України і міжнародних установах висловили свою підтримку моєму рішенню.

Мені особливо приємно, що серед них було багато моїх учнів. Значить, мої слова: бути порядною людиною, захищати гідність людини, ні за яких обставин не зневажати людину – впали на сприятливий грунт і проростають.

В цій складній ситуації, в якій опинився наш народ, я вас дуже прошу поважати наші міжнародні зобов’язання щодо прав людини. Допоможіть тим, до кого сьогодні влада ставиться свавільно, застосовує катування; фіксуйте її протизаконні дії, створюйте громадські комітети (я готовий їм допомогти безпосередньою участю) по виявленню таких дій.

Кожен - від сільського голови до Президента України, від рядового міліціонера до Міністра внутрішніх справ України має знати, що за насильство, порушення прав людини він неодмінно понесе покарання.

Ми маємо діяти спокійно, виважено і довести нашу справу до логічного завершення. Жоден порушник права людини не має уникнути покарання. Поки не призупинили членства України (а тим більше не виключили зі складу членів) в Раді Європи, ми маємо зібрати всі факти, пройти внутрішні судові процедури (в яких з огляду на останні рішення наших судів нам постійно будуть «забороняти» і «відмовляти») і шукати правового захисту і справедливого рішенні в Раді Європи і в Європейському суді з прав людини.

Не падайте духом. За нами правда!

[Володимир Буткевич
cуддя Європейського суду з прав людини у відставці,
доктор юридично наук, професор]

08 грудня 2013 року
http://cvu.ks.ua/profesor-volodymyr-butkevych-na-znak-protestu-prypynyv-spivpratsyu-z-konstytutsijnoyu-asamblejeyu/
http://uk.wikipedia.org/wiki/Буткевич_Володимир_Григорович

02.12.2013 Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї (Олександр Барабаш, Ігор Когут, Микола Козюбра, Ігор Коліушко, Володимир Крижанівський, Микола Мельник) 
28.11.2013 Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 
21.06.2013 Указ Президента України №341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 
15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 
01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 
17.08.2012 Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону 
06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

четвер, 28 листопада 2013 р.

Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 2013


«Виходячи з розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. «Питання укладення Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншої сторони», яке змінює вектор розвитку України, спрямовуючи його на країни Митного союзу і держави-члени СНД, беручи до уваги виступ Президента України Віктора Януковича під час офіційного візиту до Австрії на українсько-австрійському бізнес-форумі 21 листопада 2013 і його заяву про «несприятливу погоду», яка очевидно, перешкоджає йому підписати вищезгадану Угода на саміті у Вільнюсі 28 листопада 2013; керуючись п.п. 1 пункту 5 Регламенту Конституційної Асамблеї повідомляю Вам про свій вихід зі складу Конституційної Асамблеї.

Вважаю, що зміна державного курсу в галузі прав людини з демократичними європейськими стандартами, які гарантуються Європейським Союзом, на відсутність яких-небудь стандартів і поліцейський кулак, який поки панує в країнах Митного союзу, є спробою, яку я категорично засуджую, принизити гідність усього українського народу, а тому не можу бути членом зазначеного спеціального допоміжного органу при Президентові України».

[Володимир БУТКЕВИЧ
суддя Європейського суду з прав людини у відставці,
доктор юридичних наук, професор]

28 листопада 2013 року
http://www.unn.com.ua/uk/news/1277735-v-butkevich-napisav-zayavu-pro-vikhid-z-konstitutsiynoyi-asambleyi
http://uk.wikipedia.org/wiki/Буткевич_Володимир_Григорович

02.12.2013 Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї (Олександр Барабаш, Ігор Когут, Микола Козюбра, Ігор Коліушко, Володимир Крижанівський, Микола Мельник) 
21.06.2013 Указ Президента України №341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 
15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 
01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 
17.08.2012 Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону 
06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

пʼятниця, 21 червня 2013 р.

Володимир Буткевич. Потрібно доповнити Конституцію України новими правами людини


(IV) Засідання Конституційної Асамблеї,
Комісія з питань прав, свобод та
обов'язків людини і громадянина,
співдоповідь про проект Концепції
внесення змін до Конституції України

– Шановні члени Конституційної Асамблеї!

Комісія, яка працювала над розділом "Права і свободи людини і громадянина", на мій погляд, з основними завданнями, які стояли перед нею, справилася. Хоча вважалося, що прийдеться мало що робити в цьому розділі тому, що в Конституції України розділ прав і свобод є одним із кращих. Була думка деяких членів Комісії, що можна взяти за основу те, що є дещо змінити і на цьому завершити.

Аналізуючи Конституцію, від її преамбули і до перехідних положень, ми побачили, що, на жаль, у галузі прав людини в Конституції багато чого ще потрібно зробити. Хочу сказати, що наша Конституція дуже вільно обійшлася з обмеженнями в галузі прав людини. І ми до тих зобов'язань, які взяли за міжнародними конвенціями, додали ще п’ять, шість національних обмежень.

Таким чином, ті права і свободи, які закріплені в Конституції, досить часто перетворювалися у "фікції". Є проблема у тому, що в галузі прав і свобод людини було закріплено багато статей, що відсилають до законодавства. І лише в деяких випадках можна обійтися без відповідних законів, але у нас, на жаль, робилося не в такий спосіб, як це робиться в західних демократіях, наприклад, у Конституції Швеції. Якщо норма Конституції відсилає до закону, то відповідні закони мають прийматися у розвиток Конституції.

У нас є спроби аби допомогти законодавцю у вирішенні його проблем. Коли ми проаналізували текст Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яку ратифікувала Верховна Рада України, а потім проаналізували текст цієї Конвенції, а згодом усі ті зміни, які були внесені, то виявилося, що у нас ще є якась Верховна Рада України, яка змінює цей текст, який не відповідає тому, що у свій час було зроблено, коли затверджувалась і ратифікувалась зазначена Конвенція.

Ми побачили, що потрібно доповнити Конституцію новими правами людини, необхідно надати цим правам людини конституційного статусу і тут у нас виникла одна із проблем – яким із них. Тому що ви побачите, ми перерахували десять чи п’ятнадцять видів нових прав, яким пропонується надати статусу конституційних, але, враховуючи наші можливості і саму Конституцію, ми можемо додати два чи три права. І не більше.

Для вирішення тих проблем, які стояли перед нами і які нам було важко вирішити, ми запрошували експертів. Експерти нам допомагали, ми знаходили з ними спільну мову. Там, де не було можливостей нам це зробити, ми зверталися до наукових установ. Зокрема, можу сказати, що нам дуже допоміг Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Коли у нас виникло питання обговорити деякі проблеми, нам допомогли, оперативно організувавши міжнародну конференцію, на яку зібралися найбільш підготовлені фахівці з України, із-за кордону, і змогли деякі питання з'ясувати і напрацювати пропозиції. Крім цього на перспективу я хотів би тут попросити усіх членів Конституційної Асамблеї і експертів, якщо буде можливість, то приходьте, працюйте спільно з нами над вирішенням певних складнощів. Перш за все, щодо соціальних прав. Ми не можемо вилучити із Конституції соціальні права, але ми не можемо їх пропонувати у тому вигляді, як вони подані сьогодні, – гаслами, закликами чи деклараціями.

У цілому по Україні сьогодні публікується в середньому до чотирьох тисяч статей з теми прав людини і кілька десятків монографій щорічно. Коли ми авторів почали запрошувати на практиці спробувати вирішити суто теоретичні викладки, то з'ясувалося, що юридичною технікою доволі часто ці науковці не володіють. А це ми повинні зробити. Не будемо ж ми звертатися до західних спеціалістів – мовляв, прийдіть, допоможіть нам сформулювати ту чи іншу норму.

У нас виникають проблеми у плані приведення у відповідність нашого законодавства до Конституції, і не все варто в Конституції відсилати до відповідного закону. Тут також виникає проблема, яка норма має бути в Конституції і як вона може розвиватися у законодавстві. Тут-то і не вистачає багатьом із нас відповідної кваліфікації, щоб вирішити ці питання.

Є ряд інших питань. Виникло у нас питання у зв'язку з обговоренням проекту Концепції, тому що ми будемо дивитися на неї крізь призму прав людини. І повинен вам сказати: щодо першого розділу вже зараз виникають запитання, які ми обов'язково обговоримо в Комісії і подамо свої міркування. У нас не повною мірою забезпечений механізм захисту гарантій прав людини. Там, де йдеться про правові механізми, доволі часто ці механізми практично відсутні. А ми маємо це напрацювати і внести пропозиції.

З вересня ми починаємо працювати безпосередньо над самим текстом Конституції. Починаємо працювати над розділом другим і хочемо цей розділ привести в систему. Я не буду повторюватися про безсистемний виклад тощо. Всіх бажаючих я запрошую до роботи. Комісія працює останній вівторок кожного місяця, третя година дня в Будинку профспілок. Будь ласка, приходьте і сприяйте нам у виконанні наших завдань.

Дякую.

Доповідач: Володимир Буткевич, 21.06.2013 р.
http://www.president.gov.ua/news/28333.html

пʼятниця, 5 квітня 2013 р.

Відкрите звернення до голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука 2013


Конституційній Асамблеї

Голові Конституційної Асамблеї
Л.Кравчуку

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

6 листопада 2012 року Верховна Рада України попереднього скликання «під завісу» своєї роботи з грубим порушенням конституційної та регламентних процедур, а також перевищенням своїх повноважень прийняла Закон України «Про всеукраїнський референдум».

Цей Закон встановлює неконституційний порядок внесення змін до Конституції України та ухвалення нової Конституції України. Прийняттям цього Закону було вочевидь проігноровано закріплений у статті 8 Конституції принцип верховенства права, який, зокрема, полягає у тому, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Верховна Рада України, прийнявши зазначений Закон, поставила його над Конституцією України.

Представники чинної політичної влади все частіше висловлюють думку про можливість проведення найближчим часом всеукраїнського референдуму з питань внесення змін до Конституції, над проектом яких працює Конституційна Асамблея, в обхід Парламенту. Не виключає такої можливості також Голова Конституційної Асамблеї Л. М. Кравчук, про що свідчать його висловлювання в засобах масової інформації. За повідомленнями окремих політиків та ЗМІ влада вже приступила до організаційної підготовки з проведення такого референдуму.

Практична реалізація Закону України «Про всеукраїнський референдум» у частині ухвалення на референдумі рішення про зміну чинної Конституції України є неприпустимою.

По-перше, Конституція України може бути змінена винятково у спосіб, який встановлено розділом XIII Конституції України– за обов’язкової участі у цьому процесі українського Парламенту і Конституційного Суду України.

По-друге, процедура внесення змін до Конституції референдумом за «народною ініціативою» без участі представницьких органів не відповідає європейським демократичним стандартам, однією з суттєвих складових яких є забезпечення балансу між безпосередньою і представницькою демократією та досягнення консенсусу в суспільстві. Тому така процедура без сумніву буде розцінена європейськими та міжнародними інституціями як антидемократична.

Реалізація зазначеного сценарію зрештою призведе до руйнування конституційного ладу України, поставить під загрозу її євроінтеграційні прагнення, демократичний і правовий розвиток нашої країни.

На наше глибоке переконання, Конституційна Асамблея не може стояти осторонь тієї ситуації, яка складається нині в Україні навколо конституційної реформи.

До основних завдань Конституційної Асамблеї як спеціального дорадчого (допоміжного) органу при Президентові України, утвореного з метою підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України, відповідно до Положення про Конституційну Асамблею належить: підготовка та схвалення Концепції внесення змін до Конституції України, подання її Президентові України; схвалення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та подання Президентові України для внесення на розгляд Верховної Ради України відповідно до розділу XIII Конституції України.

Таким чином, Конституційна Асамблея уповноважена не лише здійснювати підготовку відповідної Концепції та законопроекту (законопроектів), а й розглядати питання про порядок внесення змін до Конституції України.

Вважаємо, що у нинішній ситуації розгляд Конституційною Асамблеєю питання про такий порядок є громадянським і професійним обов’язком її членів. Конституційна Асамблея, до складу якої входять відомі правники, політики, громадські діячі, має авторитетно заявити суспільству і владі про те, що Конституція України може бути змінена винятково в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України. Конституційна Асамблея не може байдуже ставитися до того, у який спосіб і з якою метою будуть використані результати її роботи. Висловлення Конституційною Асамблеєю такої позиції продемонструє її відданість принципу верховенства права та демократії.

Враховуючи викладене, звертаємося до Вас, Леоніде Макаровичу, з пропозицією внести до порядку денного найближчого засідання Конституційної Асамблеї питання про підтвердження нею позиції щодо необхідності дотримання конституційного порядку зміни Конституції України.

Звертаємося також до наших колег – членів Конституційної Асамблеї – підтримати нашу ініціативу на засіданні Конституційної Асамблеї та офіційно визначити її позицію з цього доленосного для України питання.

Члени Конституційної Асамблеї:
О.Барабаш
І.Когут
М.Козюбра
І.Коліушко
В.Крижанівський
М.Мельник
О. Мороз

5 квітня 2013 року
//www.pravo.org.ua/politicreformandconstitutionslaw/2011-12-14-18-24-53/1333-vidkryte-zvernennia-do-holovy-konstytutsiinoi-asamblei-leonida-kravchuka.html

30.09.2013 Звернення щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

//blog.i.ua/user/1820604/?p=1

середа, 20 березня 2013 р.

Міжнародна науково-практична конференція «Права людини в сучасному світі» (резолюція) 2013


КОНСТИТУЦІЙНА АСАМБЛЕЯ УКРАЇНИ
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародного права
Національна Академія правових наук України
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
Українська асоціація міжнародного права
Львівська лабораторія прав людини і громадянина НАПрН України
Київський університет права НАН України

РЕЗОЛЮЦІЯ
міжнародної науково-практичної конференції
«Права людини в сучасному світі»

Учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Права людини в сучасному світі», відзначають, що права та свободи людини і громадянина є складним і багатовимірним явищем, а як наукова юридична категорія є об’єктом ретельної уваги та дослідження науковців.

Сучасний світ неможливо уявити без прав людини, які базуються на принципах свободи, рівності та справедливості.

Права та свободи людини і громадянина є найважливішим політико-правовим та соціальним інститутом, мірою розвитку суспільства та нації, а також основою і змістом функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Саме такий функціональний підхід до інституту прав і свобод людини, по-перше, слугує засобом доступу людини та громадянина до механізму публічної влади та його інституцій, формам народовладдя, і по-друге є безперечною умовою удосконалення та незалежності самої особистості. Поряд з цим, проблема реалізації, забезпечення та гарантування прав і свобод людини та громадянина в Україні на сучасному етапі посідає центральне місце в механізмі реалізації конституційно-правових норм. В країнах розвиненої демократії права та свободи людини є необхідною умовою реалізації принципу верховенства права, конституційності та законності.

Сучасні конституції держав світу, прагнуть закріпити основоположні принципи правового статусу особи, виходячи із норм та принципів міжнародного права. Саме цими принципами розпочинаються преамбули, а також перші розділи конституцій держав світу з розвинутими демократіями. Згідно з основоположними міжнародними нормативно-правовим актами в сфері прав людини, зокрема Загальною декларацією прав людини ООН (1948 р.), Міжнародними пактами про громадянські та політичні права, та про економічні, соціальні і культурні (1966 р.), Європейською конвенцією 1950 р. про захист прав людини і основних свобод, а також конституцій держав світу можна виділити наступні фундаментальні принципи, зокрема принцип гуманізму, загальної поваги прав і свобод, не відчуженості прав і свобод та приналежність від народження, рівності прав і свобод, безпосередньої дії прав і свобод, гарантованості та захисту прав і свобод, принцип справедливості тощо.

Перелік вищезазначених принципів не є вичерпним. І саме з метою поглиблення гуманістичного виміру правового становища особи в суспільстві та державі постає необхідність привернути увагу вчених не тільки до дослідження сутності та змісту фундаментальних принципів в сфері прав людини, скільки до дослідження ступеню їх безпосередньої та опосередкованої дії в межах національних правових систем.

Водночас учасники конференції наголошують, що в сучасних умовах конституційно-правової дійсності причинами, які зумовлюють необхідність удосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина за Конституцією України є: зокрема,

  • вихідні світоглядно-методологічні засади їх конституційно закріплення та захисту суттєво відрізняються від тих, на які спрямовані обов’язкові для України міжнародні пакти;
  • положення про невідчужуваність, непорушність, гідність і неподільність основоположних прав і свобод людини, задекларовані у І розділі Конституції, нівелюються, а то й заперечуються змістом деяких статей її наступних розділів;
  • конституційний статус переважної більшості передбачених прав і свобод поставлено в залежність від їх подальшого законодавчого регулювання, чим виключається їх пряма дія; соціальні та економічні права сформульовано у такий спосіб, що вони залишаються суто декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями реалізації;
  • підстави можливих обмежень прав і свобод людини є значно ширшими від тих, котрі передбачені в міжнародних угодах, за якими Україна взяла на себе зобов’язання;
  • низка конституційних прав і свобод людини вже не відповідають науково підтвердженим реаліям. Ці недоліки можуть бути усунені або принаймні послаблені не тільки через трансформацію тих економічних, політичних і духовно-ідеологічних факторів, які їх глибинно зумовлюють, але й поліпшенням конституційного регулювання таких прав і свобод.

Поряд з цим учасники конференції звертають увагу на те, що в ієрархії конституційних цінностей досить чітко визначена природа правового зв’язку особи і держави. Визначаючи державу Україна як соціальну, Конституція підкреслює, що вищою соціальною цінністю в ній є людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека. Конституція не просто зламала визначення сутності прав людини, як таких, що даровані державою, формально закріплюючи принципи рівності, а фактично забезпечуючи оптимальні умови існування лише частині суспільства, як правило, правлячій верхівці. Конституція унеможливила повернення до примату держави над особою, чітко визначивши імперативні вимоги до першої: а) держава відповідає перед людиною за свою діяльність; б) головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; в) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та основний напрям діяльності держави та ін.

Виходячи з того, що основоположні конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені чи скасовані, будь-яка діяльність щодо удосконалення, внесення змін чи модернізації Конституції має базуватися на вказаних та інших конституційних вимогах та заборонах. Саме на цьому наполягає Указ Президента України «Про Конституційну Асамблею», коли в Положенні про Конституційну Асамблею, серед правових актів, якими має керуватися остання в своїй діяльності, він на перше місце ставить вимогу – керуватися чинною Конституцією України.

Конституція України як нормативна основа національної правової системи, з однієї сторони, своїми конституційними приписами повинна забезпечити стабільність та непорушність основ конституційного ладу та демократичного устрою держави, а з іншого боку, забезпечити прогресивний розвиток та модернізацію суспільних відносин. Оголошена в Україні конституційна реформа повинна базуватися на загальносвітових стандартах порядку прийняття та внесення змін до конституцій. Оскільки, сучасна практика прийняття конституцій базується на принципах, насамперед, забезпечення демократичності та прозорості конституційних процедур, то забезпечення участь народу держави в цьому процесі є необхідною умовою задля подальшої легітимізації Основного Закону.

Водночас учасники міжнародної науково-практичної конференції звертають увагу на проблеми в сфері прав та свобод людини і громадянина, які потребують невідкладного вирішення, зокрема:

  • посилення природно-правової обґрунтованості й універсалізація конституційних прав і свобод. Йдеться про втілення положень природно-правової доктрини щодо невід’ємності, непорушності, взаємозалежності, єдності та неподільності таких прав і свобод, а також про підвищення ступеня їх відповідності європейським та світовим стандартам, що має реалізовуватись, по-перше, через надання конституційного статусу не передбаченим в Основному Законі правам і свободам, а також введення до конституційного тексту нових, «додаткових» прав і свобод, які нині у ньому взагалі не згадані (хоча деякі з них і закріплені у тих міжнародних договорах, що ратифіковані Україною або принаймні закріплені в актах ООН чи актах європейських інституцій, ухвалених нею вже після прийняття Конституції України). По-друге, − через приведення конституційного регулювання праволюдинної проблематики до строгої відповідності з ратифікованими нею відповідними міжнародно-правовими актами. Це, зокрема, вимагає використовувати в Конституції саме такі термінологічні позначення прав і свобод, що їх вжито у цих актах. По-третє, відповідно до ратифікованої Україною Віденської конвенції про право міжнародних договорів держава у своїй правовій системі має надавати пріоритетного значення не тільки ратифікованим нею міжнародно-правовим актам, але й також і самій практиці їх застосування тими міжнародними органами, юрисдикція яких нею визнана;
  • конкретизація змісту конституційно-правових норм в частині прав і свобод людини та громадянина. Конкретизація змісту конституційно-правових норм є важливою умовою реалізації правових норм про права людини. Оскільки, близько п’ятидесяти норм другого розділу Конституції України мають відсилочний характер, що, в свою чергу, призводить до тлумачення по суті конституційних норм в процесі їх правозастосування, а це не завжди відбувається в руслі базових конституційних цінностей та принципів свободи і демократії;
  • посилення забезпечення та гарантованості прав і свобод. Незважаючи на те, що права та свободи людини та громадянина, які в статті 3 Конституції України набули статусу найвищої соціальної цінності, на сьогодні потребують не лише політичної декларації, а на наше глибоке переконання – впровадження юридичного механізму забезпечення їх реалізації та гарантування. Найбільшого значення в цьому сенсі набувають саме юридичні гарантії, як система правових процедур, способів та інститутів, які гарантують реалізацію та захист суб’єктивних прав людини та громадянина. Незважаючи на широкий набір конституційно-правових засобів захисту прав і свобод людини, правозастосовча практика в Україні свідчить про системні порушення в цій сфері. Доцільно та необхідно запровадити в Україні можливість індивідуального доступу громадян до Конституційного Суду України через впровадження інституту конституційної скарги, що дозволить зменшити навантаження на Європейських суд з прав людини, куди зараз поступає чимало скарг від українців;
  • системність внесення змін до Конституції України в частині прав і свобод людини та громадянина. Права людини – це універсальна цінність, яка дозволяє співставити та виміряти всі важливі явища та події, які відбуваються у суспільстві та державі. Сучасне право та права людини покликані визначати межі свободи політики, політиків та державної влади. Будь-які політичний вплив, який призводить до порушення прав людини – це посягання на свободу індивіда. Оскільки права людини – це не тільки відображення правового досвіду розвитку людства, а й кристалізація його моральних основ, пов’язаних з повагою свободи та автономії індивіда.

Права і свободи людини та громадянина визначають сутність, зміст і прийняття нормативно-правових актів, а також спрямовують та визначають діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також органів місцевого самоврядування. І саме тому, внесення змін в частині прав та свобод людини і громадянина має стати системоутворюючим фактором для всієї структури оновленої Конституції України та перебувати у структурно-логічному зв’язку з іншими розділами Основного Закону.

Додаткова можливість для відстоювання прав і свобод людини та громадянина та оперативного реагування на будь-які порушення цих прав з боку органів і посадових осіб держави та місцевого самоврядування, з’явилася у зв’язку з законодавчим визначенням, вперше в законодавстві України, обсягу компетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина, та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі.

Аналізуючи відповідність статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Паризьким принципам 1991 р. можна зробити висновок, що інститут українського омбудсмана задовольняє мінімальні вимоги, які висуваються до такого типу національних установ міжнародними стандартами і володіє достатніми повноваженнями для належного функціонування. Проте, деякі аспекти діяльності Уповноваженого потребують законодавчого врегулювання:

  • наділення Уповноваженого правом законодавчої ініціативи, що значно б посилило позиції українського омбудсмана та підвищило його статус;
  • законодавче закріплення прав і обов’язків у взаєминах з урядом, парламентом та іншими компетентними органами в плані надання їм консультативних висновків, визначення не тільки сфер реалізації консультативної функції Уповноваженого, але й обов’язку зазначених органів враховувати рекомендації омбудсмана у своїй діяльності;
  • встановлення правового зв’язку у сфері співробітництва Уповноваженого з громадськими організаціями.

Поряд з цим, питання свободи вираження поглядів є особливо актуальним для нашої держави, значною мірою впродовж останніх років після ухвалення Основного Закону – Конституції і ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р.).

Якщо звернути увагу на практику ЄСПЛ стосовно України у справах щодо порушення права на свободу вираження поглядів (п. 1 ст. 10) та правомірного обмеження права на свободу вираження поглядів (п. 2 ст. 10) Конвенції 1950 р., можна простежити, що статистика кількості поданих заяв дуже мала порівняно з іншими європейськими країнами. У рішеннях ЄСПЛ застосовує лише п.1 ст.10 Конвенції 1950 р., тим самим вказуючи на порушення права на свободу вираження поглядів. ЄСПЛ не підтримує рішень національних судів України, у яких накладено обмеження на свободу вираження поглядів, тим самим вказуючи на велику проблему розуміння та користування правом на свободу вираження поглядів, не кажучи про правомірне її обмеження. Саме в цих умовах Радою Європи неодноразово наголошувалося на введення відповідних механізмів з метою створення кращих та сприятливих умов на теренах України щодо права на свободу вираження поглядів та її правомірного обмеження, як основи демократичності.

Учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Права людини в сучасному світі» зазначають, що мета модернізації Конституції України полягає в розширенні, змістовному збагаченні й посиленні реалістичності конституційно-правового статусу людини і громадянина, а отже − у підвищенні рівня гуманістичності Основного Закону.

Учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Права людини в сучасному світі» відзначають, що обрана тема наукового диспуту послугувала плідним підґрунтям для обміну думками із зазначеної проблематики. У зв’язку з актуальністю піднятих питань запропонувати до друку збірку матеріалів тез та доповідей конференції.

Схвалено учасниками
Міжнародної науково-практичної конференції
«Права людини в сучасному світі»

20 березня 2013 року
//science.univ.kiev.ua/research/confend2013/mizhnarodnoyi-naukovo-praktychnoyi-konferentsiyi-prava-lyudyny-v-suchasnomu-sviti-/

Інформаційний звіт: Завантажити
Матеріали конференції: Завантажити

http://kul.kiev.ua/novini/predstavniki-kup-nanu-vzjali-uchast-u-mignarodniy-naukovo-praktichniy-konferenciji-prava-ljudini-v-suchasnomu-sviti.html