Декларація Директорії Української Народної Республіки [право народу на революцію] 1918

Протокол 

об’єднаного засідання Директорії, Міністрів, 

Керуючих Міністерствами та Комісарів Міністерств 

про прийняття Декларації Директорії та затвердження 

складу членів Ради Народніх Міністрів 

Української Народньої Республіки

24 грудня 1918 р.

Головував: голова Директорії В.К.Винниченко

Присутні: члени Директорії С.В.Петлюра, Ф.П.Швець і А.Г.Макаренко

Голова Ради Міністрів: В.М.Чеховський
Міністри: Мицюк, Осецький, Білинський, Шаповал
Керуючі Міністерствами: Коллард, Паливода, Гольдельман
Комісари Міністерств: С.П.Шелухін, Пилипчук, Холодний, Матюшенко, Тимофіїв, Лотоцький, Симонів, Мазуренко.

Т. в. о. Державного Секретаря: Сніжко
Секретарював: М.М.Павловський

Засідання почалося о 9 годині вечора.

І. Слухали: Оголошення головою зборів декларації Директорії Української Народньої Республіки.

I. Постановили: Прийняти Декларацію, згоджуючись з викладеною в ній програмою майбутньої політичної діяльності правительства.

II. Слухали: Оголошення головою зборів складу членів Ради Народніх Міністрів, а саме: голова Ради Міністрів і Міністр закордонних справ — Володимир Мусійович Чеховський, Міністр внутрішніх справ — Олександр Ко[р]нилович Мицюк, Міністр земельних справ — Микита Юхимович Шаповал, Міністр мистецтва — Дмитро Володимирович Антонович, Міністр морських справ — Михайло Іванович Білинський, Міністр народнього здоров’я — Борис Павлович Матюшенко, Міністр пошт і телеграфів — Іван Дем’янович Штефан, Міністр продовольчих справ — Борис Миколайович Мартос, Міністр торгу й промисловості — Сергій Степанович Остапенко, в. о. Міністра військових справ — Олександр Вікторович Осецький, в. о. Міністра народньої освіти — Петро Іванович Холодний, в. о. Міністра юстиції — Сергій Павлович Шелухін, в. о. Міністра фінансів — Василь Петрович Мазуренко, в. о. Міністра праці — Леонід Дмитрович Михайлів. Керуючий Міністерством шляхів — Пилип Каленикович Пилипчук, керуючий Управлінням культів при Міністерстві освіти — Іван Липа, Державний Контрольор — Дмитро Львович Симонів, т. в. о. Державного Секретаря — Ілля Михайлович Сніжко.

II. Постановили: Прийняти до відома.

III. Слухали: Пропозицію голови зборів надати право голові Ради Міністрів доповнити склад Кабінету.

III. Постановили: Прийняти.

IV. Слухали: Пропозицію голови зборів доручити обрання Товаришів Міністрів Раді Міністрів.

IV. Постановили: Прийняти.

Засідання зачинено о 12 годині ночі.

____________

Витяг із протоколу. Журнал об’єднаного засідання Директорії, Міністрів, Керуючих Міністерствами та Комісарів Міністерств, на якому було прийнято Декларацію Директорії УНР та затверджено склад Ради Народних Міністрів УНР. 24 грудня 1918 р. ЦДАВО України, ф.1065, оп.1, спр.15, арк.18-18 зв. Незасвідчена копія.

//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1229863&cat_id=661216
//memory.sumy.ua/uryad.html

ДЕКЛАРАЦІЯ

УКРАЇНСЬКОЇ ДИРЕКТОРІЇ,

що зробила Директорія

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархічне панування - гетьманщину.

Україну вичищено від карних експедицій, старост, жандармів та инших злочинних інституцій пануючих класів. Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує право кожної нації на вільне життя.

Цензові думи та земство, наставлені гетьманським урядом, скасовано і відновлено демократичні, вибрані всенародним голосуванням органи місцевого самоврядування.

До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила: всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванню попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки для боротьби з б[увшим] гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи организовано Народні Земельні Управи.

По "наказу N 1 Директорії селянам" робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим. Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань і злочинств, які було учинено над селянством поміщиками та гетьманським урядом.

Постановою 9 грудня Директорія одмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьмигодинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів.

В усіх инших галузях життя Директорія так само одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інтересів трудящих класів і шкідливих для всього громадянства.

Уповноважена силою і волею трудящих класів України - Верховна Влада Української Народньої Республіки - Директорія цими заходами довершила перший акт соціального та національно-політичного визволення українського народу.

Кому належить влада?

Слідуючим етапом нашої революції є творення нових, справедливих, відповідних до реального відношення сил у державі, соціяльних і політичних форм.

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу. Одержавши на час боротьби силу й право управління державою від першого джерела революційного права, трудящого народу, Директорія передасть свої повноваження тому ж самому народові.

Але Директорія вважає, що право управління й порядкування краєм повинно належати тільки тим класам, які суть основою громадського життя, які творять матеріальні та духовні цінності, які кров'ю і життям своїх членів вступили до боротьби з руйнуючими силами сучасного ладу.

Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише класам працюючим - робітництву й селянству, тим класам, що здобули цю владу своєю кров'ю.

Гріхи буржуазії

Так звані "пануючі класи", класи земельної, промислової буржуазії за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого панування на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу і в управлінню державою. Маючи всі матеріальні, фізичні й духовні засоби, маючи повну волю для организації економічного і політичного життя, ці класи внесли тільки дезорганизацію і руїну в край. Переслідуючи тільки свої вузько-класові егоїстичні інтереси, ці класи вели воїстину грабіжницьку політику в краї.

Ними розграбовано, розкрадено в чужі імперіялістичні руки значну частину державно-народнього майна.

Дбаючи тільки про накоплювання капіталів у приватних руках, ці люде довели промисловість до повного занепаду, а господарство краю до злиденного стану.

Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів.

Поводячись як у завойованій країні, великовласники правили методом безоглядного террору і насильства. Закопування живцем у землю, вирізування шматків живої шкури, випікання очей так званими "поміщицькими карателями" були цілком нормальними способами управління народом.

Будучи чужинцями в краю, великовласники брутально топтали національні права і здобутки нашого народу, ганьбили гідність його державності, продавали й зраджували з такими жертвами й такою працею збудовані державні форми.

З боку революційного правительства, поставленого народом, що в гніві й муках повстав проти цих гнобителів, було би злочинством супроти всього краю після всього цього допустити ці класи до участи в правлінню країною.

Вся влада трудовому народові

От же Директорія заявляє.

Класи не трудові, експлоататорські, які живляться й роскошують з праці класів трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й одзначили своє правління жорстокостями й реакцією, не мають права голосу в порядкуванню державою.

Директорія передає свої права і уповноваження лиш трудовому народові самостійної Української Народньої Республіки.

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії і встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з'їхатись в губернії і вибрати своїх делегатів на конгрес трудового народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є в військах, так і тих, що мирною працею допомагають творити народній державний лад та порядок.

2. Міському робітництву - вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на конгрес трудового народу України.

Частина робітництва неукраїнської національності під час боротьби українського народу з б[увшим] гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально.

Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилучиться до всього трудового народу України.

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, цеб-то: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помішникам, народнім кооперативам, служачим в конторах та инших установах, так само вибрати своїх представників на конгрес трудового народу України.

Конгрес

Місце і час одкриття праці конгресу, а також норми виборів на нього Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес трудового народу України матиме всі верховні права і повновласність рішати всі питання соціяльного, економічного та політичного життя Республіки.

Конгрес трудового народу, яко революційне представництво организованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, цеб-то Установчими Зборами.

Повернення контрибуцій

Конгрес трудового народу має вирішити форми влади, як на місцях, так і в центрі. Для цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею трудового українського народу і тому буде рішуче припиняти всяки такі самовольні виступи.

До Конгресу Директорія верховною властю своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Робітничий контроль

Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбування та безоглядної експлоатації робітництва і всього населення, Директорія поставить на фабриках, заводах та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, користного для народу життя.

Всі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка б відповідала сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ й на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обов'язком взяти під керування Української Народньої Республіки головні галузі української промисловості і направити господарство в них в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класа великовласників.

Боротьба з спекуляцією

Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть организовані "комісії боротьби з спекуляцією".

Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідності (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).

Соціяльні реформи

Стаючи твердо і непохитно на шлях соціяльних основних реформ, Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх заходів, щоб уникнути анархичних, неорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов'язком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-історичними й міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-європейська трудова демократія.

Міжнародні відносини

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав.

Ставлячи перед собою великі та складні завдання, Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на кріваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та на зведення порядку і ладу, так бажаного всім працюючим.

Внутрішня політика

Так само у внутрішніх відносинах Республіки Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружнє поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють українську землю.

Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети.

Одже класам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, цеб-то класам трудовим.

Поклик до спільної праці

Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих класів і в інтересах творення нового справедливого життя для всього народу прикласти своїх сил знаття і науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу.

Соціалістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі трудової Республіки.

Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки, - Раді Народніх Мінистрів, - Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму правительству в цій важній, відповідальній роботі.

26.12.1918 р.

Голова Директорії Української Народньої Республіки

В. Винниченко;

члени Директорії:

С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко

____________

Відродження. - 1918, 26 (13) грудня. - N 219 (Додаток).

Конституційні акти України. 1917 - 1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992

//zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0010300-18

//uk.wikipedia.org/wiki/Директорія_Української_Народної_Республіки

ДЕКЛАРАЦІЯ ДИРЕКТОРІЇ УНР 1918 – програмний документ конституційного характеру, оприлюднений 26.XII 1918 після вступу військ Директорії УНР до Києва. 

У Декларації було узагальнено положення низки важливих державних актів: Оповіщення громадян [Відозва Директорії УНР] від 15.XI 1918, Звернення до всіх правительств світу від 20.XI 1918, Наказів селянам від 21.XI 1918, Оповіщення громадянам від 21.ХІ 1918, Постанови Директорії УНР від 26.XI 1918, Ноти до народів світу від 15.XII 1918 та деяких інших, виданих упродовж листопада — грудня 1918 від імені Українського Національного Союзу і Директорії.

У преамбулі документа констатовано факт повалення гетьманського режиму П.П.Скоропадського, скасування дум і земств, жандармів, відновлення національно-персональної автономії, демократичних органів місцевого самоврядування та ін. 

Щодо найболючішого для України питання — власності на землю — Директорія у додатку до Наказу селянам № 1 підкреслювала, що всі трудові господарства залишаються у користуванні їх попередніх власників, а решта земель переходить до безземельних і малоземельних селян, насамперед тих, хто боровся з гетьманським режимом. 

Розпочиналося слідство з приводу зловживань гетьманської влади. Скасовувались усі постанови уряду Української Держави стосовно роб. політики. Відновлювалися 8-годинний роб. день, право на колективні договори, коаліції, страйки, права профспілок. 

Всі ці заходи Директорія вважала лише першим етапом соціального і національного визволення українського народу. Наступним мав стати етап власне державотворення, налагодження системи влади. 

Директорія проголосила себе «тимчасовою верховною владою революційного часу», владою, першоджерелом якої є право трудящого народу на революцію. 

На думку Директорії, буржуазія і поміщики довели свою цілковиту неспроможність в управлінні державою, а їхні дії завдали народові величезної шкоди. Наслідками грабіжницької політики панівних верств стали дезорганізація державного життя, злиденне господарство, занепад промисловості, розквіт спекуляції, терор і насильство. Багатії, зазначалося у Декларації, поводилися в Україні як чужинці, брутально нехтуючи національними правами. Вони ганьбили гідність українського народу і гальмували процес державотворення. 

Виходячи з того, що буржуазію і поміщиків не можна допускати до державного керма, Директорія заявила: «Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці класів трудових, класи, які нищили, руйнували господарство і відзначили своє правління жорстокостями і реакцією, не мають права голосу у порядкуванні державою».

Директорія закликала трудове селянство, озброєне вояцтво, робітників фабрик, заводів, майстерень та ін., а також працюючу інтелігенцію — вчителів, лікарів, членів кооперативів, контор, службовців та ін. обрати своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України.

Конгрес розглядався керівниками Директорії як тимчасове революційне представництво організованих працюючих мас, що має всі верховні права і повноваження вирішувати будь-які питання соціального, економічного і політ, життя України. На Конгрес було покладено обов'язок організувати владу як у центрі, так і на місцях.

Лідери держави усвідомлювали, що вибори до Конгресу не вдасться організувати на демократичних засадах, оскільки розробити відповідні виборчі процедури за короткий строк було неможливо. У майбутньому передбачалося скликати за допомогою інституту всенародних демократичних виборів Установчі Збори і передати їм усю владу в державі.

Директорія планувала повернути селянству пограбоване в них поміщиками за Гетьманату, встановити робітничих контроль на промислових підприємствах, відновити роботу основних галузей народного господарства, «безпощадно нищити спекуляцію за законами воєнного часу», вжити заходів для найшвидшого задоволення потреб трудящих у товарах, предметах першої необхідності тощо.

Головним завданням у сфері внутрішньої політики визначено «досягнення національної злагоди і єдності трудової демократії». 

У сфері зовнішніх відносин Директорія проголосила цілковитий нейтралітет України, прагнення до мирного співжиття з народами всіх держав світу, коли всі сили труд, народу спрямовуватимуться не на «криваву боротьбу з сусідами, а на творення нового життя». 

Звинувачення Директорією режиму гетьмана П.П.Скоропадського за характером і термінологією були схожі на ті, що містилися у Маніфесті Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України від 28.ХІ 1918 [який в свою чергу був дуже схожий на Відозву Директорії УНР від 15.ХІ 1918]...

____________

Літ.: Міцюк О. Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. Л., 1938; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917-1921, т. 1—3. Прага, 1942; Стахів М. Україна у добі Директорії УНР, т. 1-7. Скрентон, 1962; Мироненко О. М. Груднева (1918 р.) декларація Директорії. В кн.: Укр. державотворення: невитребуваний потенціал. К., 1997.

О.М. Мироненко.
//cyclop.com.ua/content/view/1030/58/1/13/
Декларація Директорії У.Н.Р. Ф. 257, оп. 2, спр. 1389, арк. 1

//www.archive.lviv.ua/materials/exhibitions/image/27/

Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 

Проект Конституції - Основних Державних Законів Української Народньої Республіки (Отона Ейхельмана) 1921 

Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки 1920 

Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Основний Державний Закон Української Народньої Республіки (проект урядової Комісії по виробленню Конституції Української Держави) 1920 

Тимчасовий закон про форму державного устрою та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової Республіки» (за постановою «Табору Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині») 1919 

Конституція національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході 1919 [четвертий закон Ньютона] 

Закон про форму української влади (ухвалений Конгресом Трудового Народу України) 1919 

Універсал Трудового Конгресу України 1919 

Велика Злука. День проголошення самостійності України 1919 

Ухвала Всенародніх зборів угорських українців 1919 

Закон про землю в Українській Народній Республіці 1919 

Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви 1919 

Закон про державну мову в Українській Народній Республіці 1919 

Протокол засідання Ради Комісарів Революційного Комітету Директорії Української Народньої Республіки 1918 

Універсал Симона Петлюри. Заклик Головного Командування Революційних військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині. Звернення дивізії «Сірожупанників» 1918 

Відозва Директорії Української Народньої Республіки 1918

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, владу якого було повалено 14 грудня 1918 року.

Cклад Директорії УНР:

Володимир Винниченко — голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року)

Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року).

Федір Швець — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі. 25 травня 1920 року постановою уряду УНР був виведений зі складу Директорії.

Панас Андрієвський — 4 травня 1919 року вийшов зі складу Директорії УНР (постанова Директорії про вибуття від 13 травня 1919 року).

Андрій Макаренко — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі.

Євген Петрушевич — як президент ЗО УНР з 22 січня 1919 до кінця червня 1919.

________________
Склад Директорії УНР в другій половині 1919 р. Зліва направо: 
Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра.
//uk.wikipedia.org/wiki/Директорія_Української_Народної_Республіки

Протокол засідання Ради Комісарів Революційного Комітету Директорії Української Народної Республіки 1918

Протокол засідання Ради Комісарів 

Українського Революційного Комітету Директорії 

Української Народньої Республіки

15 грудня 1918 р.

Головував: В.М.Чеховський.

Присутні: голова Ради Комісарів В.М.Чеховський.

Комісари Міністерств: Д.М.Симонов, М.М.Галаган, В.В.Мазуренко, Л.Н. Бобир-Бухановський, П.К.Пилипчук, Л.Д.Михайлів, М.М.Ковальський, Д.Донцов, М.Г.Левитський, С.П.Шелухін, О.Г.Лотоцький, А.А.Пісоцький, П.І.Холодний, Б.М.Мартос, І.А.Фещенко-Чопівський, В.П.Матюшенко.

Члени Революційного Комітету: М. Порш, Висоцький.

Секретарював: Комісар Державної канцелярії 

М.А.Корчинський.

І. Слухали: Доклад голови, що Революційний Комітет з часу повстання був весь час в контакті з Директорією, посилав їй постійні інформації про стан у Києві та отримував од Директорії інструкції. Серед вказівок Директорії мається й така, аби Революційний Комітет вжив відповідні після знищення гетьманської влади заходи до менту приходу Директорії схоронити державне майно та сприяти нормальному ходові життя у столиці. Керуючись цією директивою Директорії Революційний Комітет визнав відповідним наставити по всіх міністерствах комісарів, які провадили би біжучу роботу, та сберігали інтереси держави. Справа тим більш являлася негайною, що добровольці пороздавали зброю всяким непевним елементам, випустили карних злочинців і т. і., а все це вимагає для боротьби приладненого апарату.

І. Постановили: Визнати, призначення Революційним Комітетом комісарів відповідаючим потребам менту і згідними з загальними вказівками Директорії.

ІІ. Слухали: Пропозицію О.Г.Лотоцького, щоб доклад за Морським міністерством доручити Комісарові Військового Міністерства.

ІІ. Постановили: Пропозицію ухвалити.

ІІІ. Слухали: Доклад голови Ради про те, що Міська Дума призначила сама начальником міської міліції Короткова.

ІІІ. Постановили: Доручити Комісар[у] внутрішніх справ в порозумінні з командною владою призначити начальника міської міліції, а Короткова усунути.

ІV. Слухали: Пропозицію п. Мартоса аби відповідні комісари зажадали від Міської Думи розв’язання в першому засіданні цілком конкретних питань, щодо харчування людності, задоволення потреб українських військових частин тощо.

IV. Постановили: Пропозицію ухвалити.

V. Слухали: Доклад голови Ради, [про] одержання документа, підписаного «політичн[им] референт[ом]», аби в справі політичних ув’язнених керуватися такими правилами: а) увільнити всіх політичних в’язнів українців; б) увільнити політичних в’язнів росіян, посажених за аграрні справи, боротьбу проти гетьманської влади тощо; в) увільнити більшовиків, якщо вони дадуть підписку не виступати проти Української Народньої Республіки.

V. Постановили: З огляду на те, що виникає питання, чи являється цей документ приписом Директорії, чи гадкою згаданого референта, немає даних до вирішення цього питання, тому ухвалити: увільнити всіх політичних в’язнів, крім тих, хто обвинувачується у вчинках проти Української Народньої Республіки, доручивши переведення цієї справи комісарам внутрішніх справ, юстиції та військового, а вразі потреби і закордонних справ в порозумінні з командною владою та комісією по увільненню політичних в’язнів.

VI. Слухали: Доклад в справі арештів добровольців, дружинників тощо.

VI. Постановили: Доручити окремій комісії з Комісарів юстиції, внутрішніх справ та представника Революційного Комітету поставити ці арешти на законний шлях, та зосередити цих арештованих в окремих місцях, про що негайно увійти в порозуміння з командуванням.

VII. Слухали: Пропозиції О.Г.Лотоцького: 1) про улаштування комісій з представників Комісарів фінансів, військового та контролю для з’ясування справи з витратою гетьманською владою за час боротьби з народнім повстанням грошей та вжити заходів до спасіння того, що ще можна спасти; 2) про улаштування комісії з представників гарматного, інтендантського відомств та контролю для з’ясування справи з майном, що видавалося за той же час ріжним організаціям, з купівлею у німців майна та спасіння того, що можна спасти; 3) про припинення усіх операцій та видатків, зв’язаних з подіями попереднього часу.

VII. Постановили: Пропозицію ухвалити.

VIII. Слухали: Про доручення всім комісарам аби всі гроші, які маються по міністерствах, були внесені в Державну скарбницю.

VIII. Постановили: Ухвалити.

IX. Слухали: Доклад про те, що вважаючи на роль, яку відіграв «Протофіс» під час боротьби з народнім повстанням, та і роль його під час гетьманщини, необхідно: а) провести трус в «Протофісі» та відібрати переписку, протоколи тощо; б) заборонити видачу грошей «Протофісові» з банків, де маються його біжучі рахунки, вклади тощо, як виясниться, що гроші «Протофіса» числяться на рахунках окремих осіб, то заборонити видачу і тим особам; в) розшукати в вагонах належачі «Протофісові» слитки золота, по відомостям, [вони] досі не могли бути вивезені з Києва й мають бути десь на Курінівці.

IX. Постановили: Ухвалити.

X. Слухали: 1) Про надання права комісарам усовувати тимчасово урядовців, не виключаючи Товаришів Міністрів. 2) Про доручення Комісарові справ внутрішніх зробити розпорядження про те, що всі помешкання, зареквізовані попередньою владою не підлягають передачі по вільному найманню. 3) Про доручення голові Ради поговорити по прямому дротові з Директорією. 4) Про доручення Комісії по увільненню політичних в’язнів звернутися до населення з сповіщенням, що всякі арешти будуть провадитися на законних підставах. 5) Про доручення Комісарові Державного секретарства з’ясувати справу з грішми, що видані на газету «Миръ». 6) Пропозицію, щоб Рада Комісарів збиралася щоденно о 6 годині вечора на Терещенківській № 9. 7) Про доручення Комісарові Державного секретарства призначити урядовців для ведення протоколів Ради Комісарів.

X. Постановили: Ухвалити.

Оригінал підписаний головою Ради Комісарів та членами Ради.

З оригіналом згідно:
Виконуючий обов’язки державного секретаря

____________

ЦДАВО України. Ф. 1065. Оп.1. Спр.15. Арк.1-3. Незасвідчена копія.

//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1229863&cat_id=661216

Чехівський, Володимир Мусійович (Чеховський; 20.7.1876 - бл. 1938) [19.7.1876 - 3.11.1937] - визначний український політичний і церковний діяч, ідеолог УАПЦ, професор.

Н. у с. Горохуватці Київського повіту Київської губ. у родині священика. У 1896 закінчив Київську духовну семінарію, в 1900 - Київську духовну академію, одержав ступінь кандидата богослов'я (у 1905 присвоєно звання магістра). У 1900-01 вчителював у с.Янівці та Горохуватці на Київщині. У 1901-03 працював помічником інспектора Кам'янець-Подільської духовної семінарії, з якої 1904 за активну національну роботу переведений з попередженням до Київської духовної семінарії. У 1905-06 - учитель російської мови в Черкаському духовному училищі, учитель історії літератури та теорії словесності в Черкаській чоловічій гімназії. 

З 1905 належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. За свою політичну і громадську діяльність постійно перебував під наглядом поліції. У 1906 обраний депутатом І Державної Думи, в якій входив до складу Української парламентської громади. У 1906 за участь в українському національному русі заарештований і засланий до Вологодської губ. У 1907 повернувся в Україну. 

У 1908-17 жив в Одесі. Викладав історію, психологію, логіку в середніх навчальних закладах Одеси. Брав активну участь у роботі місцевих осередків Громади і “Просвіти”, редагував газету “Українське слово”, яку видавав Український комітет...

З квітня 1917 - член Української Центральної Ради від м.Одеси. [З листопада 1917 — політичний комісар Одеси і губернський комісар освіти Херсонщини. У листопаді 1917 був обраний членом Всеросійських установчих зборів (за списком українських соціал-демократів, від Одеси).] 

З квітня 1918 - на посаді директора департаменту віросповідань УНР. Директор департаменту загальних справ Міністерства віросповідань Української Держави... [Під час повстання проти гетьманського режиму в грудні 1918 очолив Український революційний комітет.] 

У період Директорії УНР з 26.12.1918 до 11.2.1919 очолював Раду Міністрів і Міністерство закордонних справ УНР. Надзвичайно багато зробив для становлення Української автокефальної православної церкви. За його безпосередньою ініціативою уряд УНР 1.1.1919 проголосив автокефалію УАПЦ. 

У 1919-20 - професор історії культури в Державному Українському університеті в Кам'янці-Подільському. У 1920-22 - професор Вінницького ін-ту народної освіти та Київського медичного ін-ту, доцент Київського політехнічного ін-ту.

З 1920 близько співпрацює з Всеукраїнською православною церковною радою, яка очолювала Всеукраїнську спілку православних парафій та вела підготовку до Всеукраїнського православного церковного собору з метою завершення організаційного оформлення УАПЦ. Учасник І і II Всеукраїнських православних церковних соборів. На І Всеукраїнському соборі (14-30.10.1921) - голова ідеологічної комісії УАПЦ, засновник і голова “Братства робітників слова”. У 1921-24 - член президії ВПЦР, благовісник УАПЦ, організатор і викладач пастирських курсів у Києві. 17-30.10.1927 - голова другого Всеукраїнського собору.

29.7.1929 заарештований за звинуваченням у приналежності до сфабрикованої органами ГПУ Спілки визволення України. Під час процесу СВУ 19.4.1930 засуджений до страти. Згодом вирок замінили на 10-річне ув'язнення. Відбував покарання в Харківському і Ярославському політізоляторах. У 1933 Ч. переведено до таборів особливого призначення без права листування...

[З 1933 - в Соловецькому таборі особливого призначення, в 1936 додатково засуджений до трьох років позбавлення волі. 3 листопада 1937 розстріляний (урочище Сандармох, Карелія) за вироком трійки УНКВД Ленінградської області.]

Автор праць на релігійно-церковну тематику (деякі роботи підписував псевдонімом Ілля Братерський): “Київський митрополит Гавриїл Банулеско-Бодоні. 1799-1908”, “Боротьба чехів за волю і правду в часи Гуса”, “Кому служить церковне панство на Україні”, “Основи визволення Церкви з-під влади князів тьми”, “За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми”, “Церковне панство на Україні”.

____________

О. Ігнатуша (Запоріжжя).
І.З.Підкова, Р.М.Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3370
//uk.wikipedia.org/wiki/Чехівський_Володимир_Мусійович
//www.anti-raskol.ru/pages/167

Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 

Проект Конституції - Основних Державних Законів Української Народньої Республіки (Отона Ейхельмана) 1921 

Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки 1920 

Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Основний Державний Закон Української Народньої Республіки (проект урядової Комісії по виробленню Конституції Української Держави) 1920 

Тимчасовий закон про форму державного устрою та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової Республіки» (за постановою «Табору Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині») 1919 

Конституція національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході 1919 [четвертий закон Ньютона] 

Закон про форму української влади (ухвалений Конгресом Трудового Народу України) 1919 

Універсал Трудового Конгресу України 1919 

Велика Злука. День проголошення самостійності України 1919 

Ухвала Всенародніх зборів угорських українців 1919 

Закон про землю в Українській Народній Республіці 1919 

Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви 1919 

Закон про державну мову в Українській Народній Республіці 1919 

Декларація Директорії Української Народньої Республіки (право народу на революцію) 1918 

Універсал Симона Петлюри. Заклик Головного Командування Революційних військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині. Звернення дивізії «Сірожупанників» 1918 

Відозва Директорії Української Народньої Республіки 1918

Велика Злука. День проголошення самостійності України. День соборності України. День Соборності та Свободи України (в документах)

Зміст сторінки:

• Передвступний договір між УНР й ЗУНР про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю 1918
• Ухвала Української Національної Ради про злуку ЗУНР з УНР 1919
• Повідомлення президії НР і Ради Державних Секретарів ЗУНР до Директорії УНР про ухвалення передвступного договору 1919
• Універсал Директорії УНР (про злуку ЗУНР з Наддніпрянською Народньою Республікою) 1919
• Закон про встановлення святкування 22 січня, як дня проголошення самостійності України 1919
• Постанова про введення в склад Директорії УНР д-ра Є.Петрушевича 1919
• Інформація УТА у газеті «Республіка» про Свято злуки у Києві 1919
• Указ Президента України Про День соборності України 1999
• Указ Президента України Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат та професійних свят (День Соборності та Свободи України) 2011
• Указ Президента України Про день соборності України 2014

Передвступний договір,

заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові

між Українською Народньою Республікою й

Західно-Українською Народньою Республікою

про маючу наступити злуку обох українських

держав в одну державну одиницю

1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою - значить заявляє свій намір перестати істнувати як окрема держава, а натомісць увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку.

2. Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохітний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українського Народньою Республікою - значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку.

3. Правительства обох Республік уважають зв'язаними повищими заявами, то значить: уважають себе посполу зобов'язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю.


4. Західно-Українська Народня Республіка з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію, которої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацію її рішень компетентними законодатними й правительственними державними органами обох Республік, Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох держав.
 
5. Договір цей, списаний у двох примірниках, як двох окремих оригіналах, призначених по одному для правительств кожної з обох держав, може бути опублікований за згодою обох правительств, т.є. Директорії Української Народньої Республіки й Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки.


Директорія Української Народньої Республіки:
В. Винниченко. П. Андрієвський. Ф. Швець


Отаман Укр. Респ. військ С. Петлюра


Повновласники Ради Державних Секретарів
Західно-Української Народньої Республіки:
Д-р Льонгін Цегельський. Д-р Дмитро Левицький

Винниченко В. Відродження нації.- Київ; Відень, 1920. - Т.3. - С.254-256. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0011300-18

Ухвала

Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 р.

про злуку Західно-Української Народної Республіки з

Українською Народною Республікою

Українська Національна Рада постановила:


Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зєдиненє з нинішним днем: Західно-Української Народної Республики з Українською Народною Республикою в одну, одноцільну суверенну Народну Республику.


Зміряючи до найскоршого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку, заключений між Західно-Українською Народною Республикою і Українською Народною Республикою дня 1 грудня 1918 р. у Хвастові, та поручає Державному Секретаріятови негайно розпочати переговори з київським правительством для сфінализовання договору про злуку.


До часу, коли зберуть ся установчі збори зєдиненої Республики законодатну владу на території бувшої Західно-Української Народної Республики виконує Українська Національна Рада.


До тогож самого часу цивільну і військову адміністрацію на згаданій території веде Державний Секретаріят, установлений Українською Національною Радою, як її виконуючий орган.


За Виділ Української Національної Ради: 
Др Горбачевський, в. р. Др Петрушевич, в. р.

Хрестоматія з історії держави і права України
//textbooks.net.ua/content/view/1022/17/

Ухвала Української Національної Ради про злуку ЗУНР з УНР. 

3 січня 1919 р. ЦДАВО України, ф.2192, оп.2, спр.3, арк.1
//www.archives.gov.ua/Sections/90AZ/CDAVO/index.php?63

Повідомлення про прилучення Західньої Української 

Республіки до України. Газета "Нова рада". 5 січня 1919 р.

//www.istpravda.com.ua/artefacts/4d3adbac87083/#16

До Світлої Директорії

Української Народньої Республіки

у Києві

Президія Національної Ради і Рада Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки мають честь подати отсим до відома Світлої Директорії і Правительства Української Народньої Республіки, що Українська Національна Рада, яко найвищий законодатний орган Західно-Української Народньої Республіки, на торжественнім засіданню в Станиславові, дня 3 січня 1919 року, одноголосно рішила, що слідує:


Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з'єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку.


Зміряючи до найскоршого переведення цеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір між Західно-Українською Народньою Республікою і Українською Народньою Республікою дня 1 грудня 1918 року у Хвастові та поручає Державному Секретаріятові негайно розпочати переговори з Київським правительством для офіназлізовання договора про злуку.


До часу, коли зберуться Установчі Збори об'єднаної Республіки, законодатну владу на території бувшої Західно-Української Народньої Республіки виконує Українська Національна Рада.

 
До того самого часу цивільну і військову адміністрацію на згаданій території веде Державний Секретаріят, установлений Українською Національною Радою як її виконавчий орган. Підписані Президія Української Національної Ради та Рада Державних Секретарів подають се до відома Верховної Української Народньої Республіки через окрему торжественну депутацію, зложену з представників усіх державних чинників і усіх кругів населення Західно-Української Народньої Республіки, а заразом висилають окрему комісію, що має з правительством Української Народньої Республіки увійти в близчі переговори що до способу зреалізовання вище наведеної ухвали.


Станіслав, дня 16 січня 1919 року.


За президію Української Національної Ради:
Доктор Лев Бачинський,
Доктор Стефан Левицький


За Раду Державних Секретарів:
Доктор Ізидор Голубович, Президент
Доктор Льонгін Цегельський,
Державний Секретар і Управитель закордонних справ

Нова Рада. - 1919, 11 (24) січня. - N16. 

Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0002300-19

Повідомлення президії Української Національної Ради і Ради Державних 

Секретарів ЗУНР до Директорії УНР про проголошення з'єднання ЗУНР 

з УНР та затвердження передвступного договору. 16 січня1919 р. 

ЦДАВО України, ф.1429, оп.1, спр.5, арк.1

//www.archives.gov.ua/Sections/AktZl/Revolution_1917-1921_p2/index.php?98

//www.archives.gov.ua/Sections/AktZl/Revolution_1917-1921_p2/index.php?99

УНІВЕРСАЛ

ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ

НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української.


3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою - в одноцільну, суверенну Народню Республіку.

 
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.


Од нині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.


Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.


Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

 
Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.


22 січня 1919 року, у м. Київі.


Голова Директорії: Володимир Винниченко


Члени: Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко

 
Член-Секретарь: Федір Швець

Нова Рада - 1919, 11 (24) січня. - N16. 

Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції 

України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0004300-19

Універсал Директорії УНР про злуку ЗУНР з Наддніпрянською 

Народньою Республікою за підписами Голови Директорії 

Володимира Винниченка та її членів. 22 січня 1919 р. 

ЦДАВО України, ф.1429, оп.1, спр.5, арк.5

//www.archives.gov.ua/Sections/Avtografy/R-14.php?21

Втративши Самостійність, Соборність і 

Свободу – проголосили Незалежність...

В. Ак-Мурза

Витяг з Вісника Державних Законів за 1919 рік. Випуск 6-й.                                          ч. 82.
 
ІМЕНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ затверджуємо:
 
                 ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ: В.Винниченко в.р. 
                 ЧЛЕНИ: Андрієвський в.р. А.Макаренко в.р.
                 Член-Секретарь: Ф.Швець в.р.

                                    24 січня 1919 р. Київ
 
                 Посвідчив: В.о. Державного Секретаря Михайло Корчинський в.р.
 
 
                 УХВАЛЕНИЙ РАДОЮ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ 

                                    З  А  К  О  Н
про встановлення святкування 22 січня, як дня проголошення самостійності України

На доповнення відповідних законів встановити щорічне святкування 22 січня, як дня проголошення Українською Центральною Радою самостійности України.


ГОЛОВА РАДИ НАРОДНИХ МІНІСТРІВ В.Чеховський
МІНІСТР НАРОДНОЇ ОСВІТИ Проф. Огієнко


З оригіналом згідно
Секретарь Р.Н.М [підпис]

Закон УНР про відзначення 22 січня, як дня проголошення самостійності 

України. 24 січня 1919 р. ЦДАВО України, ф.1065, оп.4, спр.5, арк.57

//dakiro.kr-admin.gov.ua/v/2010-01-22/exh.php
//www.archives.gov.ua/Sections/AktZl/Revolution_1917-1921_p2/index.php?103
//tsdavo.org.ua/4/webpages/63005915.html

Постанова про введення до складу Директорії УНР 

Є.Петрушевича, яко представника від ЗОУНР. 

12 березня 1919 р. ЦДАВО України, ф.1065, оп.1, спр.38, арк.3
//www.archives.gov.ua/Sections/90AZ/CDAVO/index.php?61

Інформація [Українського Телеграфного Агентства] УТА у газеті «Республіка» про святкування у Києві злуки Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою, 2 лютого 1919 р. 

ЦДАВО України, ф.3505, оп.1, спр.36, арк.1-1 зв.

//www.archives.gov.ua/Sections/90AZ/CDAVO/index.php?58

//www.archives.gov.ua/Sections/90AZ/CDAVO/index.php?59#photo

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

{Указ втратив чинність на підставі Указу Президента

N 1209/2011 (1209/2011) від 30.12.2011}

Про День соборності України

Враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави, постановляю:

Установити День соборності України, який відзначати щорічно 22 січня - у день проголошення в 1919 році Акта злуки (n0011300-18).

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 21 січня 1999 року

N 42/99

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/42/99

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про відзначення в Україні деяких

пам'ятних дат та професійних свят

З метою впорядкування відзначення в Україні деяких пам'ятних дат і професійних свят та на підтримку пропозицій громадян, громадських організацій постановляю:

1. Установити в Україні:

День Соборності та Свободи України, який відзначати щорічно 22 січня;

Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва, який відзначати щорічно у третю неділю травня;

День родини, який відзначати щорічно 8 липня;

День флоту України, який відзначати щорічно в останню неділю липня.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Указ Президента України від 21 січня 1999 року N 42 (42/99) «Про День соборності України»;

Указ Президента України від 21 березня 2000 року N 484 (484/2000) «Про Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва»;

Указ Президента України від 19 листопада 2005 року N 1619 (1619/2005) «Про День Свободи»;

Указ Президента України від 27 грудня 2006 року N 1132 (1132/2006) «Про відзначення у 2007 році Дня Соборності України»;

Указ Президента України від 13 грудня 2007 року N 1219 (1219/2007) «Про відзначення у 2008 році Дня Соборності України»;

Указ Президента України від 18 листопада 2008 року N 1053 (1053/2008) «Про День флоту України»;

Указ Президента України від 21 серпня 2009 року N 663 (663/2009) «Про День майстрів народного мистецтва»;

Указ Президента України від 1 грудня 2009 року N 986 (986/2009) «Про відзначення у 2010 році Дня Соборності України».

3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 30 грудня 2011 року

N 1209/2011

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1209/2011

Указ

Президента України

Про День Соборності України

1. Відзначати щорічно 22 січня - у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки - День Соборності України.

2. Внести до Указу Президента України від 30 грудня 2011 року № 1209 «Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат та професійних свят» зміну, виключивши абзац другий статті 1.

3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України П.ПОРОШЕНКО

м. Київ

13 листопада 2014 року

№ 871/2014

____________

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/871/2014

http://www.president.gov.ua/documents/18440.html

Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 

Проект Конституції - Основних Державних Законів Української Народньої Республіки (Отона Ейхельмана) 1921 

Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки 1920 

Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Основний Державний Закон Української Народньої Республіки (проект урядової Комісії по виробленню Конституції Української Держави) 1920 

Тимчасовий закон про форму державного устрою та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової Республіки» (за постановою «Табору Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині») 1919 

Конституція національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході 1919 [четвертий закон Ньютона] 

Закон про форму української влади (ухвалений Конгресом Трудового Народу України) 1919 

Універсал Трудового Конгресу України 1919 

Ухвала Всенародніх зборів угорських українців 1919 

Закон про землю в Українській Народній Республіці 1919 

Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви 1919 

Закон про державну мову в Українській Народній Республіці 1919 

Декларація Директорії Української Народньої Республіки (право народу на революцію) 1918 

Протокол засідання Ради Комісарів Революційного Комітету Директорії Української Народньої Республіки 1918 

Універсал Симона Петлюри. Заклик Головного Командування Революційних військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині. Звернення дивізії «Сірожупанників» 1918 

Відозва Директорії Української Народньої Республіки 1918

Святкування Дня Злуки УНР і ЗУНР в Калуші (нині - Івано-Франківщина).
8 січня 1919 р.

Молебень на Софійській площі в Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. Цивільні познімали головні убори. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 р.

Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві.
22 січня 1919 р. Знято з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.  //www.istpravda.com.ua/artefacts/4d3adbac87083/