Олег Березюк. Право на свободу

Кожен громадянин має знати свої права та обов’язки. І лише тоді, коли кожен з нас буде вимагати від посадових осіб органів державної влади точного виконання Конституції і законів, зможемо побудувати правову державу і громадянське суспільство. Лише тоді стаття 3 Основного Закону, де встановлено, що одним із головних обов’язків держави є забезпечення прав і свобод людини буде наповнена реальним змістом.

Теж саме стосується і статті 29 Конституції, яка передбачає, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Слід зазначити, що це право є одним із фундаментальних конституційних прав людини і тому може бути обмежене лише вмотивованим рішенням суду.

При обранні міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою кожній особі мають бути повідомлені причини її затримання чи арешту. Про арешт або затримання особи мають бути негайно повідомлені її родичі.

Якщо протягом 72 годин не винесено вмотивованого рішення суду про необхідність тримання особи під вартою, її мають негайно звільнити.

Конституцією і законами України передбачено, що для захисту своїх прав та законних інтересів кожна особа має право користуватись правовою допомогою захисника. Це право також є одним із основних конституційних прав людини.

Жодна посадова особа за жодних обставин не має права обмежувати право особи користуватись допомогою захисника. Більш того, за порушення права на захист передбачена кримінальна відповідальність.

Недопущення чи ненадання своєчасно захисника тягне за собою відповідальність передбачену статтею 374 КК України.

За порушення цієї статті посадова особа може отримати до 7 років позбавлення волі, в разі, коли порушення права на захист спричинило тяжкі наслідки.

Наприклад. Коли людину, яку було позбавлено права на захист, незаконно засуджено, завдано тяжких тілесних ушкоджень або навіть позбавлено життя.

Незважаючи на наявність цілого ряду юридичних норм, які захищають право на свободу і недоторканість та гарантують право на захист, в Україні досить часто фіксуються факти порушення цих прав.

Особливу суспільну небезпеку становлять незаконні дії співробітників правоохоронних органів, які проводять затримання та попереднє дізнання.

Ні для кого не секрет, що в Україні до затриманих за підозрою у вчиненні злочину досить часто застосовуються протиправні методи отримання інформації.

Іншими словами, людей на допитах б’ють, катують, а такі дії намагаються виправдати інтересами служби і необхідністю швидкого розкриття злочину.

Досить часто такий підхід дає прямо протилежні результати. Під тортурами навіть невинна особа може зізнатись у вчиненні злочину. У результаті – злочин не розкрито, злочинець на свободі і продовжує протиправні дії, а невинна особа відбуває покарання за злочин, який вона не вчиняла.

Маємо скалічені долі, низький рівень довіри громадян як до правоохоронних органів і суду, так і до державної влади загалом. Звичайно, що все це викликає зайву напругу у суспільстві і аж ніяк не сприяє встановленню соціально-політичної стабільності.

Очевидно, що все це завдає шкоди і конкретній людині, і державі, і всьому суспільству. Недарма ще древні римляни говорили, що краще не покарати 10 винних, ніж покарати одного невинного.

Чи можна вирішити проблему безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного засудження особи? Мабуть, що повністю вирішити це питання досить складно, але значно зменшити кількість випадків застосування протиправних методів впливу на затриманих і незаконного засудження людей все таки можна.

В першу чергу, потрібно забезпечити громадянам реальну можливість скористатися юридичною допомогою захисника. Якщо співробітники правоохоронних органів будуть знати, що до затриманого в будь-який момент може прийти адвокат, то вони добре подумають перед тим, як застосувати до нього засоби фізичного впливу.

З однієї сторони це дасть можливість зберегти життя і здоров’я затриманих, а з іншої, втримає правоохоронців від вчинення протиправних дій.

Окремо слід зазначити, що в Україні порушення права на захист відбувається незалежно від того, яка політична сила знаходиться при владі.

Наприклад. У березні 2007 року адвокат Віктор Василюк надавав юридичну допомогу суб’єкту підприємницької діяльності під час проведення позапланової перевірки співробітниками податкової служби.

Очевидно, що у присутності юриста досить складно зловживати владою і порушувати закон. Податківці вирішили проблему просто. Інкримінували адвокату адміністративне правопорушення і з порушенням вимог цілого ряду юридичних норм усунули його від виконання своїх прямих обов’язків.

Компанія і її керівники були позбавлені гарантованого статтею 29 Конституції права на правову допомогу.

Звернення народних депутатів, громадських діячів та правозахисників до вищих посадових осіб правоохоронних органів та президента з вимогою про забезпечення дотримання вимог Конституції і притягнення до відповідальності винних, результату не дало.

Лише об’єднаними зусиллями групи адвокатів вдалось захистити колегу від протиправних дій податківців. Ці події відбувалися за президентства Віктора Ющенка.

Чи щось змінилось тепер?

Практично нічого. Яскравим прикладом є справа громадянина Росії Магомеда Нальгієва, затриманого в аеропорту "Бориспіль" за спробу незаконного перетину кордону України.

Адвокат Юрій Мартиненко протягом 3 діб намагався потрапити до свого підзахисного. Про вчинення злочину, що передбачений статтею 374 КК (порушення права на захист), адвокат повідомив Генерального прокурора, але належна реакція на протиправні дії прикордонників відсутня.

І таких прикладів можна наводити сотні, якщо не тисячі.

Але найбільше непокоїть те, що суспільство ніяк не реагує на такі факти. Порушенням права на захист сьогодні важко когось здивувати, хоча ця проблема стосується всіх і кожного.

На місці затриманого може опинитись будь-яка особа – від суми і від тюрми ніхто не застрахований.

Особливо актуально це питання звучить. коли у засобах масової інформації з’являються повідомлення про загибель людей у відділках міліції.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є належне забезпечення права на захист. Охороняючи конституційне право громадян на свободу та особисту недоторканість, прокуратура має негайно реагувати на факти порушення права на захист і притягувати винних до відповідальності.

Президент, як гарант дотримання Конституції і законів, прав і свобод людини, має вимагати від призначених ним Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ та інших посадових осіб правоохоронних органів неухильного виконання їх підлеглими Конституції і законів.

Лише наявність політичної волі президента змусить цих посадових осіб добросовісно ставитися до виконання покладених на них обов’язків.

Народні депутати теж мають адекватно реагувати на факти порушення права на захист і вимагати притягнення винних до відповідальності, а також вимагати відставки вищих посадових осіб правоохоронних органів, які не змогли належним чином організувати роботу свого міністерства чи відомства.

Належним чином має бути проведена судова реформа. Лише незалежний і неупереджений суд може приймати справедливі і законні рішення та захищати конституційні права і свободи громадян.

Варто зазначити, що остання судова реформа була неефективної, що призвело до знищення незалежності судової гілки влади і колапсу всієї судової системи.

В Україні має з’явитись широкий громадський рух на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина. Цей рух має стати справою всіх і кожного.

Лише через усвідомлення кожним соціальної цінності наших прав і свобод, зможемо побудувати громадянське суспільство і забезпечити становлення України як правової демократичної держави, головним завданням якої буде забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

26 квітня 2011 р.
Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства

//world.pravda.com.ua/columns/2011/04/26/6140955/
//standupforamerica.wordpress.com/2009/03/19/why-dont-you-come-and-take-it-from-me/freedom-slavery-guns/

Права людини в Україні 2011: порушень все більше 

ООН. Логотип прав людини 

20 років добрих намірів. Огляд розвитку прав людини в Україні 

Права людини в Україні та світі 2010-2011 

Декларація прав людини в епоху Інтернет-революції 

Права людини: питання і відповіді

Сергій Головатий: Конституція 1996 року - це українська цінність. Але...

За час існування найстарішої в світі американської конституції — з 1787 року, до неї було внесено лише 27 поправок. Остання, двадцять сьома — про обмеження права конгресменів підвищувати собі зарплату, стала найбільш багатостраждальною. Запропонована ще 1789 року, вона була ратифікована лише через 203 роки — 1992-го. Українська Конституція, незважаючи на свій молодий вік — прийнята у 1996 році, вже встигла зазнати змін. Наприклад, у 2004-му, коли в результаті політичного компромісу Україна перетворилася з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку. Правда, все стало на свої місця через шість років, коли Конституційний Суд реанімував Конституцію зразка 1996 року. В який спосіб все це робилося і в одному, і іншому випадках — це окреме питання.

Сьогодні Президент Віктор Янукович в черговий раз започаткував конституційний процес із реформування Основоположного закону України. Подібні процеси також ініціювали і його попередники. Поки що главою держави створена науково-експертна група (очолив перший президент Леонід Кравчук) з підготовки Конституційної асамблеї, яка, в свою чергу, пізніше буде розробляти зміни до Конституції. В цьому контексті виникає багато запитань. Що не влаштовує в старій Конституції? Навіщо саме зараз започаткований цей процес? Заради чого змінюється Основоположний закон? Наскільки суспільство готове до змін? Які можуть бути результати? Про все це говоримо з відомим українським фахівцем з конституційного права, головою Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права в Україні Сергієм Головатим.

— Восени минулого року влада реанімувала Конституцію зразка 1996 року, причому в легкий спосіб — рішенням Конституційного Суду. Навіщо ж їй сьогодні в такий важкий спосіб знову започатковувати процес внесення змін в Основний Закон?

— Як фахівець, я давно вже не вживаю поняття «основний закон». Сучасний європейський конституціоналізм не знає такого поняття. До нас воно прийшло з радянських часів — зі сталінської Конституції 1936 року, яку було витворено «під гострим оком» генерального прокурора часів масових репресій — Андрія Вишинського. Саме він випрацював радянську теорію держави і права на замовлення Сталіна. Відповідно до цієї теорії, конституцію творить держава. І сьогодні, на жаль, 99,99% наукового середовища України і майже 100% тих, хто отримав юридичну освіту, розуміють конституцію саме як продукт держави.

Європа ж знає іншу теорію — теорію «основоположного закону». Європейський конституціоналізм базується на природних правах людини, де конституція є продуктом людей, а не держави. Це результат установчої влади народу, яка здійснюється ним безпосередньо, через референдум, або опосередковано — через представницький орган. У цьому і є істотна відмінність у розумінні сутності конституції, її юридичної природи і філософського смислу. Конституція України 1996 року базується на саме такій філософії «основоположного закону», однак — парадокс! — тлумачать її відповідно до теорії Вишинського.

Наприклад, свобода слова притаманна людині від природи. Свободу слова людині не надає держава. Ми створені Природою чи Богом у такий спосіб, що у нас є розум. Саме він дає нам можливість відрізняти добро від зла, хороше від поганого, справедливе від несправедливого... Водночас люди, що творять закони, бувають різні — хороші, погані, їм властиво помилятися, у них є певні вади. Тому, в результаті їхньої діяльності з’являються закони, які не завжди сповідують вічне — добро, справедливість, розум, — тобто те, що властиве людині від природи. Саме через розуміння природних прав і пролягає вододіл у розумінні держави, суспільства, конституції, конституціоналізму.

Парадокс також полягає і в тому, що в Радянському Союзі були конституції, але не було конституціоналізму. Навіть після 1991 року, коли Україна постала як незалежна держава, не було поставлено мети — створення держави заради забезпечення природних прав людини. Ми жили, орієнтуючись на різні папери, документи, зокрема Конституцію УРСР 1978 року. Конституціоналізм в Україні з’явився тільки у 1996 році, після прийняття Конституції. У Росії, незважаючи на її вікову історію державності, конституціоналізм теж виник нещодавно — у 1993 році, коли було ухвалено конституцію пострадянської Росії.

Сам конституціоналізм як явище виник майже одночасно у двох частинах світу — у Франції і в США. У Франції це відбулося внаслідок повалення абсолютизму і ухвалення Конституції Національними зборами, що діяли від імені народу задля утвердження свободи людини у старій державі. У США він виник після перемоги Півночі над Півднем, коли Конституцію також було ухвалено парламентом від імені народу, але з метою утвердження свободи як для людини, так і для новопосталої держави — на місці англійських колоній постала республіка з демократичним устроєм. В Україні сталося те ж саме, що тоді у Франції та США, лише у 1996 році, коли на засадах західної ідеї та практики конституціоналізму було ухвалено той основоположний акт, що закріпив як свободу для людини, так і свободу для держави. А саму державу зобов’язав гарантувати й забезпечити свободи людини.

— Тобто Конституція Пилипа Орлика 1710 року не була Конституцією?

— У розумінні європейського конституціоналізму — ні. Тому що тоді ще не було повноцінної української держави. Тоді був лише її прообраз. Але слід брати до уваги — тоді ще взагалі світ не знав такого поняття, як «права і свободи людини».

Головне, що лежить в основі конституціоналізму — суспільний договір людей стосовно заснування держави з метою забезпечення їхніх невід’ємних природних прав. З огляду на це, ми тепер можемо поставити запитання — чи потрібно нам змінювати українську конституцію? Причому конституцію з маленької літери. Тому що йдеться про щось більше, ніж просто паперовий документ, а саме — про принципи і правила, які зобов’язують державу забезпечувати природні права людини. Мова йде і про ті міжнародні договори, що Україна визнала для себе обов’язковими, а також рішення нашого Конституційного Суду. Певною мірою це стосується і вітчизняної доктрини права. Мало знати літери і вміти читати документ під назвою «Конституція». Треба передовсім володіти фундаментальними знаннями у філософії права, політичних науках, знати практику європейського судочинства у ділянці прав людини, іноземні мови. От за таких умов може будь-яка людина, тобто не фахівець, бути учасником конституційного процесу чи творцем нових юридичних формул? Ні, не може.

Погляньмо, як європейські структури оцінюють стан українського конституціоналізму. Давайте візьмемо хронологію європейських оцінок після того, як не так давно була відновлена Конституція 1996 року.

Перш за все — Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 4 жовтня 2010 року. У ній йдеться, що перешкодою для реформ у багатьох сферах є існуючі конституційні положення. Тому Асамблея закликала органи влади та опозицію спільно запровадити пакет конституційних реформ, який усунув би наявні недоліки.

У резолюції Європарламенту від 25 листопада 2010 року також ідеться про необхідність конституційної реформи в Україні з метою чіткішого розподілу повноважень та створення ефективної системи стримувань і противаг між інститутами влади.

Далі — висновок Венеціанської комісії про ситуацію в Україні від 20 грудня 2010 року. Там ідеться про те, що конституційна криза в Україні показала, наскільки нагальною та необхідною є конституційна реформа. Один з яскравих прикладів — це розуміння строку повноважень Верховної Ради. Позитивісти (послідовники Вишинського) кажуть, що, оскільки повернуто дію Конституції зразка 1996 року, вибори до парламенту мали б бути в кінці березня 2011 року. Ті ж, хто виходять з європейського розуміння права, кажуть, що народ у 2007 році уповноважив цей парламент на п’ять років.

Сьогодні полюбляють говорити, що наша Конституція — це одна з кращих конституцій у Європі. У зв’язку з цим вчитаймося у Висновок Венеціанської комісії*** від 11 березня 1997 року, де дано оцінку Конституції 1996 року відразу ж по її ухваленні. Так от, ще тоді Україні рекомендували внести зміни до неї. Зауваження торкались, по-перше, розділу про права та основоположні свободи людини. Ця частина в тексті Конституції викладена на основі знань, якими експерти володіли на той час і які тоді можна було здобути, читаючи здебільшого лише «советские книги»...

— Ви в тому числі.

— Так, і я в тому числі. Але надалі я вчився, читаючи західну літературу мовами оригіналу, тому пізніше зрозумів, що не всі права є природними. Є когорта соціальних прав — тих, що фіксуються стосовно громадянина як члена суспільства (зарплати, пенсії, стипендії...). А це вже інша юридична природа, що обумовлює і інший характер захисту цих прав.

Гляньмо на зауваження Венеціанської комісії майже п’ятнадцятирічної давнини стосовно Верховної Ради. Там наголошується, що необхідно скасовувати норму, яка вимагає ініціативи не менш ніж 150 депутатів для порушення питання про відставку Кабінету Міністрів. Це забагато, на думку Венеціанської комісії, оскільки опозиція може бути набагато меншою за кількістю. Потретє, звертається увага на те, що, відповідно до української Конституції, два органи в системі виконавчої влади — і Кабінет Міністрів, і Президент — мають право законодавчої ініціативи. Це той дуалізм, який необхідно усувати. Главі держави належить бути осторонь політичного процесу законотворення і впливати на нього лише через ветування законів.

Або ж взяти улюблений для багатьох вислів: «Президент є гарантом прав і свобод людини». Не може глава держави, будучи одночасно главою виконавчої влади, бути гарантом прав людини. Для цього є інша гілка влади — судова. Наступна проблема — прокуратура. Вона не повинна бути окремою структурою, що стоїть поза судовою чи поза виконавчою владою. Вона не повинна мати функції загального нагляду за дотриманням законності. Це компетенція судів...

Зрештою, у 1997 році Венеціанська комісія дала позитивну оцінку нашій Конституції, але при цьому зазначила, що в ній є декілька положень, які залишаються незадовільними з юридичної точки зору. Тому сьогодні є потреба, бодай на папері, я вже не кажу про практику, привести текст у відповідність до європейських стандартів. Конституція 1996 року — це українська цінність, але вона недосконала.

— Про це говорять протягом багатьох років, але питання в тому, чи здатна сьогодні влада на такі зміни.

— Я стою на позиції необхідності змін відтоді, як з’явився висновок Венеціанської комісії 1997 року. Надалі Венеціанська комісія вивчала та оцінювала всі подальші тексти українських політиків, які стосувалися змін до Конституції. Це і зміни 2004 року як продукт Медведчука, Мороза й Симоненка. Це і проект змін Шаповала, який, за задумом Ющенка, готувався в рамках Національної конституційної ради. Отже, можна вважати, що у нас є методологічна база для оновлення чинної Конституції. Щодо ж того, в який спосіб можна змінювати Конституцію, то слід виходити з того, що сама Конституція передбачає лише такий процес, який повинен проходити через парламент. Що ж до повноважень народу, то народ не може ні писати, ні приймати Конституцію, він може лише безпосередньо затвердити зміни до неї після того, як їх буде ухвалено Верховною Радою.

— Сьогодні якраз лунає критика, що своїм рішенням Президент відбирає у парламенту право ухвалювати зміни до Конституції.

— Це популізм. Що сказано у президентському Указі? Узяти до відома, що для напрацювання пропозицій щодо механізму створення й діяльності Конституційної асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також аналізу концепцій реформування Конституції України сформовано Науково-експертну групу з підготовки Конституційної асамблеї. Ще нічого не створено, навіщо ж робити такі заяви?

Окрім цього, Президент на першому засіданні Комісії зі зміцнення демократії і утвердження верховенства права 13 січня 2011 року зазначив, що Конституційна асамблея бачиться як дорадчий орган, а не владний.

У тій моделі Конституційної асамблеї, яку напрацювала Комісія, якраз і наголошується, що тут не може йтися про установчу владу. Це повинен бути дорадчий орган. Завдання Конституційної асамблеї — підготовка й попереднє ухвалення законопроекту про системне оновлення чинної Конституції. Далі — право Президента: вносити законопроект до ВР чи не вносити. Ми вирішили, що чисельний склад Конституційної асамблеї не повинен перевищувати 100 осіб, з яких: не більше 30% політиків (влада, опозиція — парламентська, позапарламентська); не більше 30% юристів; до 15% політологів; до 10% представників інших галузей суспільних наук; до 15% представників інститутів громадянського суспільства. У рамках такої асамблеї має бути створена експертна група чисельністю до 10 осіб. Це повинні бути найавторитетніші конституціоналісти, які, власне, будуть писати сам текст змін до Конституції. Очолити таку експертну групу має авторитетна людина, яка не перебуває при владі. Можливо, це буде Леонід Кравчук — як з’ясувалося, з подібною ідеєю він звернувся в листі-пропозиції до Президента ще влітку минулого року.

— Тарас Чорновіл заявляє, що в першу чергу скасують положення про безкоштовну медицину та освіту...

— Чомусь кожен політик вважає себе фахівцем у конституційному праві. А подібні заяви в черговий раз доводять, що політиків в асамблеї повинно бути мало. Напрацювання й розгляд пропозицій щодо змін — це справа майбутнього, це окремий етап, і над цим будуть працювати якраз наукові експерти. Однак Чорновіл чи Тимошенко уже все знають сьогодні. Водночас, усі ми пам’ятаємо, як Тимошенко задля своїх особистих політичних цілей пропонувала свій варіант Конституції, відповідно до якої Президента мали б обирати в парламенті.

— При попередніх президентах теж були спроби змінити Конституцію. Які сьогодні гарантії від влади, що нинішній процес — це серйозно?

— Коли ви переходите дорогу на зелено світло, у вас є гарантії, що вас не зіб’є машина? Гарантії в суспільно-політичних процесах — це передовсім саме суспільство — громадяни, журналісти, політичні партії. Гарантії є тоді, коли є суспільний контроль. Якщо немає суспільного супротиву, сама держава не забезпечить гарантії. Але вже той факт, що нинішній конституційний процес починається дещо в інший спосіб, ніж у попередні роки, дозволить журналістам слідкувати за ним і робити висновки.

— Перш ніж започатковувати конституційний процес, варто задатися питанням — чи створена в суспільстві платформа (чи є довіра) для сприйняття тих людей, які будуть писати Конституцію?

— Це питання найголовніше, я сказав би — визначальне. Такий процес не може здійснюватися на недовірі. І це стосується навіть уже початкового періоду — формування складу експертної групи, а відтак — і складу Конституційної асамблеї. Наприклад, не виникало питання довіри до процесу підготовки та прийняття Конституції 1996 року — тому що тоді до процесу її творення були залучені всі політичні сили та працювала відповідна експертна група, до якої був високий ступінь довіри...

— Але потім політики дискредитували себе.

— Дискредитовані політики, недосконала системи влади, незахищеність людини... Такий маємо залишок за підсумками двадцятилітнього існування незалежної держави. Так що? Нічого далі не робити?

— Ви теж вважаєте, що всі політики дискредитовані?

— Так.

— Чому?

— Тому що всіма без винятку декларувалося одне, а робилося інше. Хоч один політичний лідер в Україні за усі ці роки дотримав свого обіцяного слова? Окрім цього, немає довіри до всієї системи влади. Візьмімо ту ж судову владу. У Німеччині 95% громадян довіряють своєму Конституційному Суду, у нас — скільки? Нуль? І чи не самі судді — причина тому? І чи не тому, що для більшості з них поняття совісті вже давно не існує?...

Але нинішній стан суспільства такий, що немає довіри не тільки до політиків, а й одне до одного. Хоча людина, на відміну від інших істот Природи, має Божий дар — думати, мислити, осмислювати, оцінювати, зважувати, — однак все одно чомусь не може себе перебороти у своїх же вчинках проти розуму й моралі. Скільки у нас тих, кого можна назвати совістю української нації? Почнімо рахувати — Ліна Костенко, Кардинал Любомир Гузар, філософ і радянський політв’язень Євген Сверстюк... Хтось ще назве одне-два імені. І все? Все. Водночас, ніхто, окрім кожного із нас самих, не забезпечить відновлення довіри в суспільстві. Необхідно вивільнятися від того патерналізму, який внутрішньо сидить у нас давно. А особливою вимогою часу є протидія тому, що визначено як «неоцинізм».

У чому я бачу для себе сенс життя? Учитися, удосконалюватися і сприяти тому, щоб українське суспільство, українська держава рухались до вищих стандартів. Іншого сенсу не бачу. Проблема ж наших політиків у тому, що вони не хочуть учитися. Йдеться не тільки про освіту, де легко купити диплом. Йдеться про цінності. Про державу й людину в ній. Про людину як найвищу цінність, але не держави, не суспільства, а Природи. Тому українські політики й товчуться в одному кагалі вже 20 років і не дають нової якості.

— Чому ви не входите до науково-експертної групи, яка буде пропонувати склад Конституційної асамблеї?

— Не я ж її формував.

— А хто?

— Може, Леонід Макарович.

Але думаю, що між нашою Комісією і сформованою науково-експертною групою буде взаємодія. Хоча з деякими її членами я маю концептуально різні погляди на сутність конституції, конституціоналізму, держави й людини в ній. Ці розбіжності не особистісного характеру, а теоретичного. Наприклад, нещодавно директор Інститут держави і права, на базі якого має відбуватися конституційний процес, на одному із круглих столів сказав, що не треба змінювати «те, що вже працює». Йшлося про реформування українських так званих «силових» структур — СБУ, прокуратури, МВС тощо. Також він говорить: «Верховенство права — це абстрактна й містифікована ідея». Але ж не може бути такого, щоб повоєнну Європу було побудовано на «абстракції» чи на «містиці». Для цього вченого головне — «верховенство закону», яке повертає нас до теорії і практики Вишинського, а для мене — верховенство права, на якому збудовано сучасну Європу.

Таким чином, навіть для цього — змагання концепцій — потрібна Конституційна асамблея. Якщо формат конституційного процесу дозволятиме мені брати в ньому участь, я братиму. Не можна давати можливість людям з минулого цинічно заперечувати людські ідеали, тим більше керувати процесом — цьому так само необхідно чинити опір.

— Що тоді буде з українським законодавством, якщо ви сповідуватимете одну концепцією, а ті, хто працюють над створенням Конституційної асамблеї, — іншу?

— Я процитую Ліну Костенко (роман «Записки українського самашедшого»): «Наше правове поле заросло чортополохом». Де тут місце праву, якщо вести мову про те, що робить Верховна Рада щодня? Зміни, зміни, зміни — до законів... І все це здебільшого для лобіювання або ж своїх особистих, або ж групових чи чиїхось корпоративних інтересів. У нас парадоксальна країна, в якій заплутався «український самашедший». Він спостерігає хвору владу, Україну як резервацію для українців, обтяжених спадком рабського духу та недолугих понять, і запитує: «А при чому ж тут я?». Проте я переконаний: в Україні вже є ті, хто розуміє своє місце і хто бачить цей чортополох і знає, як його виполоти. Я не заплутався. Я знаю відповідь на запитання «а при чому ж тут я?» незалежно від того, що кажуть політики. Але щоб провести зміни, як завжди, потрібна — над усе для цього — політична воля.

Юридична служба у нинішнього президента є чи не найслабшою з усіх, що були при попередніх президентах. Критичними лишаються проблема команди і проблема оточення. Команда — це ті, хто працює в рамках єдиного концептуального бачення. Оточення ж завжди має свої інтереси, поєднує їх, спрямовуючи на досягнення корпоративних вигод. Коли немає команди, точиться гостра внутрішня боротьба усередині оточення.

— Ви до кого себе відносите?

— Мене прийнято вважати некомандною людиною. Незалежно від того, де це було — у Народному русі, який не був партією, у Народному русі, який став партією, чи у парламентських фракціях, до яких я входив як позапартійний. Я ніколи не зраджував принципам, за якими увійшов у політику. Я командний гравець однодумців, які ставлять собі за мету досягнення ідеалів плюралістичної демократії, верховенства права, прав людини і незалежності України. Я завжди буду в будь-якій команді, яка не тільки сповідуватиме ці ідеали, а й рішуче боротиметься за них.

— Президент Янукович прислухається до вас?

— Гадаю, що якби не прислухався, то не відновлював би діяльність Комісії, яку я вдруге очолив, і не затверджував би положення про неї та її склад у тому вигляді, в якому я їх подав...

КОМЕНТАРІ

Для чого все-таки потрібні зміни в Конституцію?

Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ:

— Українську Конституцію треба змінювати. Я бачу багато можливостей її покращити. Насамперед, найбільш гострими є статті, які регулюють місцеве самоврядування і адміністративно-територіальний устрій. Існуючі норми унеможливлюють проведення повноцінної реформи місцевого самоврядування. Гостро стоїть питання зміни статті 131 про склад Вищої ради юстиції. Також я б запропонував внести зміни в порядок формування і повноваження Конституційного Суду. Звичайно, норми, пов’язані з розподілом повноважень між президентом і урядом, формуванням уряду. На мій погляд, це найбільш гострі проблеми, які хотілося б вирішити в рамках конституційної реформи.

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

— На сьогодні Президент має повноту влади, він може керувати країною практично в ручному режимі. Тому немає логіки, виходячи з інтересів глави держави, змінювати Конституцію. Тож, виникає запитання — для чого тоді сьогодні започаткований весь процес зі зміни? Переконаний, що про людське око. Наприклад, щоб показати Заходу (були зауваження), що Україна готова змінювати Конституцію і суспільні відносини. Адже для того, щоб Янукович прийшов на другий термін, йому не потрібно змінювати Конституцію. Так, створена робоча група, там багато людей з іменами. Але можна було зробити набагато простіше. Згадайте історію, коли у США була створена Конституційна асамблея за часів президентства Джорджа Вашингтона. За чотири місяці вона підготувала проект Конституції, який згодом затвердили. Тобто йдеться про бажання щось змінювати. Не думаю, що у нашої влади сьогодні є таке бажання. Наприклад, Українське юридичне товариство давно підготувало проект Конституції, він презентований. Можна було хоча б ознайомитися з ним.

Нинішню Конституцію однозначно потрібно змінювати. Чому? Тому що вона дає всі підстави, щоб в країні відбулася узурпація влади. Проти авторитаризму в її положеннях немає запобіжників. Необхідно, щоб кожна з гілок влади мала реальні можливості контролювати один одного, існувала незалежна судова система. Чи стоїть сьогодні в суспільстві питання про зміну Конституції? Стоїть. Просто широкий загал мало розуміє, що таке Конституція, хоча вона є фундаментом державного будівництва. А все через те, що наші люди звикли до правового нігілізму. В Конституції мають бути виписані принципи, на основі яких живе суспільство і на основі яких функціонують органи державної влади. Треба створити такі умови, коли закон буде діяти однаково для всіх, незалежно від того, хто при владі. Опозиція має реально контролювати владу. Народ — і владу, і опозицію.

Віктор МУСІЯКА, професор права:

— Внесення змін у Конституцію у 2004 році — це ж не тільки чиясь забаганка, а потреба демократизувати конституційні засади організації влади, місцевого самоврядування, судової системи, правоохоронних органів... Але до місцевого самоврядування руки так і не дійшли... Такий незавершений процес фактично залишив Конституцію у стані, який вирішився КС тільки восени минулого року. Якщо ми прагнемо мати європейські засади організації життя в державі та суспільстві, треба системно змінити цілу низку положень нинішньої Конституції. Але перш ніж цим займатися, влада повинна поважати й виконувати чинний Основний Закон. Можна написати найкращу Конституцію у світі, але якщо вона не буде виконуватися, немає ніякого значення, якою вона буде у майбутньому. Якщо ж ставиться мета входження держави в конституційно-правове поле і поваги до Основного Закону, тоді в цьому є сенс.

Чому саме сьогодні започаткований цей процес? Основа легітимності — відповідність Конституції всім процесам, які відбуваються в державі. Коли в Європі є сумніви щодо реанімації нинішньої редакції Конституції, звичайно, діюча влада буде прагнути показати: ось, ми здійснили цей процес у демократичний спосіб. Скоріш за все, реформована Конституція буде затверджуватися на референдумі. До того ж, є точка зору Венеціанської комісії, Європарламенту. Вони хочуть бачити легітимну владу в Україні.

Я гадаю, влада намагатиметься підігнати все, що було зроблено за останній рік в антиконституційний спосіб у сфері так званих судової, адміністративної реформ, під нові положення в Конституції. Але якщо цей процес все-таки буде прозорим і доступним для сприйняття широким загалом, це буде непогано. Головне, щоб процес не відбувався кулуарно, як при так званій Національній конституційній комісії за часів Ющенка. Процес має бути прозорим, із залученням експертів в галузі конституційного права, представників громадянського суспільства, політичних партій (парламентських, позапарламентських), тоді можна не пропустити якихось «наглих» намагань влади. Я не думаю, що такі намагання будуть з боку Президента, але є люди у владній команді, які хотіли б все це зафіксувати в Основному Законі.

Я вже казав, що побічним результатом внесення змін в Конституцію може бути продовження каденції Президента. Зрозуміло, на це звертають велику увагу, але це не основне. Чому? Тому що вже є рішення Конституційного Суду щодо можливості Президента балотуватися ще на два терміни, якщо протягом його попередніх каденцій була змінена Конституція. Ми всі знаємо, що це рішення було прийнято ще за часів Кучми, але він цим так і не скористався. Тому сьогодні, якщо у когось будуть сумніви, це рішення можна просто продублювати. Можуть також бути якісь зміни, які стосуватимуться другої державної мови чи статусу державних органів. У цих положеннях можна записати що завгодно, але давайте почекаємо. Адже важливо, який саме механізм по створенню асамблеї буде запропонований, які на неї будуть покладені завдання тощо. На сьогодні обговорювати практично нічого, тому що поки є тільки обіцянки.

Чи долучений я до конституційного процесу? Ні. Мабуть, ініціатори чи організатори цього процесу не вважають мене гідним бути присутнім в цьому колективі. Я у свій час був долучений до Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при президенті Ющенко. Але через те, що не погоджувався з тим, як вона працювала, відмовився перебувати в її складі. Сьогодні комісія відновлена, її знову очолює Сергій Петрович Головатий. Маю надію, що вона працюватиме по-іншому.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— При живому парламенті ніякої Конституційної асамблеї не потрібно. Такий орган створюється лише за наявності серйозного конфлікту в країні, але конфлікту немає, громадянської війни — теж, більше того, в нас один начальник, єдине начало в усіх гілках влади. Й один орган влади — Адміністрація президента... У регламенті ВР усе прописано, навіщо створювати ще якусь асамблею, представників якої ми не знаємо?.. Захід тисне на Януковича тим, що кожен його крок із концентрації влади — нелегітимний, оскільки він нелегітимно перевів Україну на президентсько-парламентську форму правління. Тому, схоже, тепер придумали чисто африканський спосіб підвищення легітимності Януковича як президента. З політологічної точки зору тут пояснення лише одне — чим більша концентрація влади в руках Президента Януковича, тим менша легітимність цієї концентрації. Бо досі не вкладається в голові, як могли 18 дезорієнтованих, заляканих і малопрофесійних тоді нових членів Конституційного Суду взяти й змінити загальнополітичний устрій у країні. Такого ж не буває, й Європа ніяк не може визнати такого переходу, тому природно, що комусь прийшла в голову ось така африканська ідея. Але зовсім не має значення, хто входитиме в цю асамблею, тобто фігуруватимуть конституційні спеціалісти, котрі жодної ролі не відіграватимуть. Перше, що сьогодні мав би зробити КС, — визнати таку процедуру неконституційною, бо вона ніде не передбачена. А що робить КС? — Мовчить. Чому виникають різні припущення?.. Тому що нам не пояснили, навіщо це робиться». — УНІАН.

Іван КАПСАМУН, «День» №42-43, 11 березня 2011 р.

Малюнок Анатолія КАЗАНСЬКОГО / З архіву «Дня», 1996 р.

//www.day.kiev.ua/978

***
ВИСНОВОК ЩОДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
прийнятий Комісією на її 30 пленарному засіданні у Венеції, 7-8 березня 1997 року
//www.venice.coe.int/docs/1997/CDL-INF(1997)002-e.asp

ВИСНОВОК ЩОДО ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

(Текст схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року (CDL (96) 15))

//www.venice.coe.int/docs/1996/CDL(1996)020-e.asp

12.10.2012 Ігор Коліушко: Легітимність Конституції [держави - Україна] на даний час є сумнівною 

13.04.2012 Сергей Головатый. Демократия у нас есть

14.03.2012 Сергій Головатий. Конституція - це акт народу

06.03.2012 Спів… Головатий

06.03.2012 Комісія при Януковичу забракувала проект КПК Януковича

01.03.2012 Указ Президента України №168/2012 Про деякі питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого, Марини Ставнійчук)

16.08.2011 Олександр Северин. Симулякр під венеціанським соусом

27.04.2011 Леонід Кравчук. Не поспішай, бо встигнеш

29.03.2011 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок «Про концепцію створення і функціонування Конституційної Асамблеї в Україні» (Сергія Головатого)

10.03.2011 Виталий Червоненко. Схватка за Конституционную Ассамблею

16.02.2011 Концепція створення і функціонування Конституційної Асамблеї (Сергія Головатого)

09.12.2010 Указ Президента України №1116/2010 Питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого /положення, склад)

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад)

Узурпація права

В Україні віднині діє Конституція в редакції 1996 року.

Скасування політреформи-2004 слід було очікувати. Оскільки однією із причин виникнення системних соціально-політичних криз в Україні в період з 2005 по 2010 рік - була саме Конституція. Відсутність балансу між гілками влади породжувала виникнення конфліктів навіть у рядах провладної коаліції. Це не давало можливості налагодити ефективну роботу державного механізму.

Очевидно, що таку Конституцію потрібно було змінювати. Але чи варто було повертатись до Основного закону в редакції 1996 року?

Не зайвим буде нагадати, що основною причиною проведення так званої політичної реформи і внесення змін до Конституції в 2004 році - було небажання наділяти майбутнього президента України надто великими повноваженнями, з метою недопущення узурпації влади в країні однією особою.

До речі, саме Партія регіонів була основним ініціатором проведення конституційної реформи, оскільки не мала на той час реальних шансів провести свого кандидата на посаду президента України.

Сьогодні ситуація змінилась.

Віктор Янукович - президент України. І йому потрібні відповідні повноваження для того, щоб управляти країною. А Конституція в редакції 2004 року створювала формальні перешкоди. У зв'язку із цим у вищих ешелонах влади було прийнято рішення через КС скасувати зміни до Основного закону, і повернутись до зразку 1996 року.

Обґрунтованим таке рішення можна назвати хіба що з точки зору політичної доцільності.

Але якщо виходити з того, що Україна є правовою й демократичною державою, то дії влади й рішення Конституційного суду - є протиправними.

І це викликає серйозне занепокоєння.

Нова Конституція діяла протягом останніх п'яти років, і практично ніхто не заперечував проти її легітимності. На її основі приймались закони, видавались укази президента, взагалі, уся країна жила відповідно до норм нової Конституції.

Тепер рішенням КС Конституцію зразка 2004 року визнано нелегітимною. А це тягне за собою нелегітимність усіх законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих на її основі, а також рішень та розпоряджень посадових осіб, прийнятих за період з 2005 по 2010 роки.

У зв'язку із цим потрібно проводити реституцію. Тобто повертатись до того стану, який був до 2004 року.

Якщо навіть закони не можна переглянути й привести у відповідності до Конституції, то як бути з відповідними рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, які вже виконані? Як скасувати призначення посадових осіб, які відбувались за період дії нової Конституції? Як повернути кошти, які були затрачені на виконання законів та підзаконних актів, прийнятих на основі нелегітимної Конституції? І хто має відповідати за збитки, завдані державі у зв'язку із прийняттям протиправних рішень?

Відповіді на ці та багато інших питань, пов'язаних із визнанням нелегітимним закону про внесення змін до Конституції, у рішенні КС немає. Про що думали судді, приймаючи таке рішення, сказати важко.

Але очевидно, що це рішення виконати буде неможливо.

Тим більше, якщо виходити з 5-ї статті Основного закону, де встановлено, що право визначати й змінювати конституційний лад належить виключно народові України, і не може бути узурповане державою або її органами, то КС взагалі не мав права приймати такого рішення. Оскільки повернення до Конституції 1996 року - це є фактично зміна конституційного ладу.

Скасувати внесені до Конституції зміни КС мав право лише до введення їх у дію. І тоді це рішення було б юридично обґрунтованим, і не мало б тих негативних юридичних наслідків, пов'язаних зі скасуванням нормативного акту, який введено в дію.

Враховуючи те, що право визначати й змінювати конституційний лад належить виключно народові України, то приймати Конституцію або вносити зміни до неї можна було лише шляхом проведення всенародного референдуму.

У зв'язку із цим можна стверджувати, що процес формування Конституції в Україні не завершився. І не завершиться до того часу, поки текст Основного закону не буде затверджено на референдумі.

Відповідно до 1-ї статті закону "Про референдуми", рішення, прийняті на референдумі, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень, прийнятих ВР, президентом України, іншими органами влади.

У зв'язку із цим твердження про те, що лише Верховна Рада має право приймати Конституцію, або вносити зміни до неї, є безпідставним.

Верховна Рада є представницьким органом українського народу. А як відомо, представник не може мати більше прав, ніж той, кого він представляє. Якщо представник починає діяти всупереч інтересам того, кого він представляє, то останній відкликає в нього довіреність, і позбавляє недобросовісного представника права представляти його інтереси. Цей принцип діє і в приватному праві, коли представник діє на шкоду інтересам особи, яку він представляє, і в публічному праві, коли народ позбавляє мандата представницький орган, який діє не в інтересах народу.

Отже, після прийняття Радою в 1996 році Конституції мав відбутись всенародний референдум, і лише референдум мав визнати її легітимність.

Тоді б ні ВР у 2004-му, ні Конституційний cуд у 2010 році - не могли б скасувати Основний закон.

Отже, цілком очевидно, що Україні потрібна нова Конституція. Вона має забезпечити баланс між гілками влади та створити реальні механізми контролю за діями влади з боку народу.

Лише в цьому випадку вищі посадові особи не будуть зловживати владою й будуть діяти в інтересах народу, що має сприяти становленню й розвитку України як правової демократичної держави.

Олег Березюк, Українське юридичне Товариство, 08 жовтня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2010/10/8/5453403/

//operkor.wordpress.com/2010/03/19/карикатура-текущего-момента/

Конституція України (проект ГО «Українське юридичне товариство») 2009

Проект Конституції України

Розділ I

Загальні положення

Стаття 1. Україна унітарна, суверенна, демократична, правова держава.

Стаття 2. Державною мовою в Україні є українська мова.

Стаття 3. Столицею України є місто Київ.

Стаття 4. Головним обов’язком держави є забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 5. Єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ може здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Стаття 6. Нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу є Конституція України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 7. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Будь-яка особа може звернутись до суду за захистом своїх конституційних прав і свобод, посилаючись безпосередньо на норми Конституції України.

Стаття 8. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, і не може бути узурповане органами державної влади або їх посадовими особами.

Стаття 9. Народ має право чинити опір всім, хто насильницьким шляхом посягає на незалежність, територіальну цілісність і конституційний лад України.

Стаття 10. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Стаття 11. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та Законами України.

Стаття 12. Кожен зобов'язаний дотримуватись Конституції України та законів України.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 13. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження та накази.

Стаття 14. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення.

Стаття 15. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 16. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують становище, або скасовують відповідальність особи.

Стаття 17. Міжнародні договори, ратифіковані верховною Радою України є частиною національного законодавства України і є обов’язковими для виконання на всій території України.

Розділ II

Права і обов’язки людини і громадянина

Стаття 18. Усі люди є вільними і рівними у своїх правах.

Стаття 19. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки людини і громадянина, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, не оприлюднені у встановленому законом порядку, є нечинними.

Стаття 20. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 21. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 22. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 23. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе , членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Стаття 24. Кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист та надання правової допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 25. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 26. Кожен має право на власність.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Стаття 27. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом.

Стаття 28. Кожен має право на свободу віросповідання.

Стаття 29. Кожному гарантується право на свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, або з метою забезпечення громадського порядку.

Стаття 30. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте життя.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Стаття 31. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Стаття 32. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних програм.

Стаття 33. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Фінансування повної загальної середньої освіти здійснюється із держаного бюджету України.

Стаття 34. В Україні існує єдине громадянство.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Україна гарантує захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 35. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією та законами України.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, незаконне захоплення державної влади, пропаганду насильства, забороняється. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Стаття 39. Захист державного суверенітету та територіальної цілісності є почесним обов’язком всіх громадян України.

Стаття 40. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 41. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними та не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Розділ III

Вибори і референдуми

Стаття 42. Громадяни України беруть участь в управлінні державними справами шляхом участі у виборах і референдумах.

Стаття 43. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 44. Референдуми та вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Стаття 45. Референдум є вищою формою безпосередньої демократії.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування Конституції та законів України, інших рішень з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення.

Стаття 46. Конституція України, закони України та інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень органів місцевого самоврядування, на території яких він проводився.

Стаття 47. Закони, інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження органами державної влади чи місцевого самоврядування, і можуть бути скасовані або змінені лише шляхом референдуму.

Стаття 48. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Стаття 49. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про прийняття та зміну Конституції України, а також зміну території України.

Стаття 50. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 51. Організація проведення виборів і референдумів покладається на Центральну виборчу комісію України.

Розділ IV

Верховна Рада України

Стаття 52. Верховна Рада України є вищим представницьким органом українського народу. Верховна Рада України приймає закони, здійснює контроль за діяльністю органів державного управління, визначає порядок використання державних коштів та майна.

Стаття 53. До складу Верховної Ради України входять чотириста п'ятдесят народних депутати України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Стаття 54. Строк повноважень Верховної Ради України становить чотири роки.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти п'яти років, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 55. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця четвертого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться через шістдесят днів після опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Стаття 56. Перед вступом на посаду народні депутати України складають присягу.

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Стаття 57. Народним депутатам України на період виконання депутатських повноважень гарантується депутатська недоторканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Стаття 58. Народний депутат України має право на запит до посадових осіб Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 59. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвістно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) його смерті.

Стаття 60. Верховна Рада України працює сесійно.

Сесія Верховної Ради України є повноважною, якщо в ній беруть участь не менш як дві третини від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Перше засідання Верховної Ради України відбувається відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Стаття 61. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі оголошення Указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 62. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито.

Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

Стаття 63. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) прийняття законів;

2) призначення всеукраїнського референдуму на вимогу не менше ніж 1/3 депутатів від конституційного складу Верховної Ради України;

3) затвердження Державного бюджету України та звіту про його виконання;

4) призначення виборів Президента України;

5) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру.

6) усунення Президента України з посади в порядку імпічменту;

7) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та інших органів державного управління;

8) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

9) призначення на посади та звільнення з посад Голови та заступників голови Рахункової палати України;

10) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Антимонопольного комітету України;

11) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

12) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

13) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

15) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

16) затвердження державних символів України;

17) затвердження на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

18) надання згоди на звільнення з посади судді за порушення закону або вчинення злочину;

19) обрання суддів Верховного Суду України;

20) затвердження подання Кабінету Міністрів України про утворення та ліквідацію областей, районів, встановлення і зміну меж областей, районів, міст; віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів.

21) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

22) ратифікація та денонсація міжнародних договорів України;

23) надання згоди на використання військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань:

Стаття 64. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Стаття 65. Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України.

Голова Верховної ради України на період виконання обов’язків призупиняє своє членство в партії.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;

3) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та інших держав;

4) підписує нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України;

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».

Стаття 66. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових слідчих комісій встановлюються Законом України « Про Регламент Верховної Ради України».

Стаття 67. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Стаття 68. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Стаття 69. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається прийнятим і має бути офіційно оприлюднений протягом 10 днів.

Розділ V

Президент України

Стаття 70. Президент України є главою держави і вищою посадовою особою в системі органів державного управління.

Стаття 71. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п'ять років.

Стаття 72. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Стаття 73. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два терміни підряд.

Стаття 74. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в об'єднаннях громадян, а також займатися підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Стаття 75. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення його повноважень.

Стаття 76. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Стаття 77. Новообраний Президент України вступає на посаду не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Стаття 78. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з посади в порядку імпічменту.

Стаття 79. Президент України:

1) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

2) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

3) призначає та відправляє у відставку за поданням Прем’єр-міністра України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади;

4) за поданням Прем’єр-міністра України, в межах коштів, передбачених у держбюджеті України, утворює, реорганізує, ліквідує міністерства, інші органи державного управління;

5) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

6) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших військових формувань;

7) приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

8) приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

9) призначає суддів у визначеному законом порядку;

10) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

11) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

12) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

13) здійснює помилування;

14) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

15) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

16) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

17) проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

18) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

19) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

20) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

21) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

22) призначає на посади та звільняє з посад Голів обласних та районних державних адміністрацій;

23) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

24) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

25) Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

26) Президент України має право призначати всенародний референдум щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Якщо більше половини громадян, які взяли участь у референдумі, проголосує за дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, то повноваження парламенту вважаються припиненими і призначаються нові вибори Верховної Ради України. Якщо більшість громадян, які взяли участь у референдумі, висловлять довіру до Верховної Ради, то Президент України має піти у відставку.

Стаття 80. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Стаття 81. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України – за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Стаття 82. Президент України може бути усунений з посади Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Стаття 83. У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на посаду нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 10-14, 20, 21, 23, 24, статті 88 Конституції України.

Розділ VI

Кабінет Міністрів України

Стаття 84. Кабінет Міністрів України є вищим органом державного управління.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Стаття 85. Очолює Кабінет Міністрів України Прем'єр-міністр України.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України.

Стаття 86. Персональний склад Кабінету Міністрів України формується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Стаття 87. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Державний бюджет затверджується Верховною Радою України щорічно на період з 1 січня по 31 грудня.

Стаття 88. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 89. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата відповідно до закону.

Стаття 90. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

3) здійснює управління об’єктами державної власності.

Стаття 91. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Стаття 92. Прем'єр-міністр України, міністри, керівники інших органів державного управління можуть бути відправлені у відставку Президентом України за власною ініціативою або у випадку висловлення їм недовіри Верховною Радою України.

Якщо Верховна Рада України висловлює недовіру Прем'єр-міністру України, то Президент України відправляє у відставку весь Кабінет Міністрів України.

Якщо Верховна Рада України висловлює недовіру окремому міністру, то Президент України відправляє у відставку лише цього міністра.

Стаття 93. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів державної влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Розділ VII

Правосуддя

Стаття 94. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

В процесі судочинства в Україні діє принцип верховенства права.

Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Військові суди діють тільки в період військового стану.

Система судів в Україні будується за адміністративно-територіальним принципом.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 95. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Стаття 96. У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 97. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований.

Суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) припинення його громадянства;

5) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

6) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

7) смерті.

Стаття 98. Правосуддя здійснюють професійні судді.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 99. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Стаття 100. Вищим судовим органом України є Верховний Суд України.

Верховний Суд України вирішує питання відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Вирішує спори між вищими органами державної влади та їх посадовими особами як суд першої інстанції.

Розглядає звернення юридичних та фізичних осіб на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Здійснює касаційне провадження відповідно до закону.

Забезпечує однакове застосування законів на всій території України.

Здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності судової системи України.

Стаття 101. На посаду судді Верховного Суду України може бути обрано особу, яка відповідає вимогам, передбаченим у статті 99 та має стаж практичної роботи на посаді судді не менше 7 років.

Судді Верховного Суду України обіймають посади безстроково.

Стаття 102. Вищою посадовою особою в системі органів правосуддя є Голова Верховного Суду України, який здійснює свої повноваження відповідно до закону.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 103. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Стаття 104. Судді апеляційних судів призначаються Президентом України терміном на 5 років у порядку, встановленому законом.

Стаття 105. Судді місцевих судів призначаються Президентом України терміном на 2 роки в порядку, встановленому законом.

Стаття 106. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

2) змагальність сторін;

3) забезпечення обвинуваченому права на захист;

4) гласність судового процесу та повне його фіксування технічними засобами;

5) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

6) обов'язковість рішень суду;

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 107. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Держава забезпечує фінансування судової системи та належні умов суддям для здійснення правосуддя.

Розділ VIII

Прокуратура

Стаття 108. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

6) внесення до Верховної Ради України, або Президента України, подання про звільнення з посади Судді за порушення закону чи вчинення злочину.

Стаття 109. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України – п'ять років.

Розділ IX

Адміністративно-територіальний устрій України

Стаття 110. Адміністративно-територіальний устрій України ґрунтується на засадах цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.

Стаття 111. Основою адміністративно-територіального поділу України є принцип повсюдності місцевого самоврядування. Це означає, що в Україні немає території, яка знаходиться поза юрисдикцією органу місцевого самоврядування.

Стаття 112. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: області, райони, міста і села.

Розділ X

Місцеві органи державного управління

Стаття 113. Місцевими органами державного управління є обласні та районні державні адміністрації.

Обласні та районні державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державного управління;

2) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку;

3) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

Очолює обласну державну адміністрацію Голова обласної державної адміністрації;

Голова обласної державної адміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голова районної державної адміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням голови обласної державної адміністрації.

За свою діяльність голови обласних та районних державних адміністрацій несуть відповідальність перед Президентом України;

Розділ XI

Місцеве самоврядування

Стаття 114. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села, міста чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в столиці України місті Києві визначаються окремим законом.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, міські ради та їх виконавчі органи.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл та міст, є районні та обласні ради.

Стаття 115. До складу сільської, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають терміном на чотири роки відповідно сільського та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

Голови районної та обласної рад обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради.

Стаття 116. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 117. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються Головою обласної державної або районної адміністрації у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Розділ XII

Прикінцеві положення

Стаття 118. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

Стаття 119. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Стаття 120. Зміна конституції або внесення змін до Конституції України може відбуватись лише шляхом проведення всенародного референдуму.

Ініціаторами проведення референдуму щодо зміни Конституції можуть бути Президент України, половина від конституційного складу народних депутатів України, або не менше, ніж 3 млн. громадян України.

Стаття 121. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 122. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Українське юридичне товариство, 17 листопада 2009 р.

//uals.anticorruption.net.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=12:2009-11-17-08-23-30&catid=10:2009-11-17-08-19-22&Itemid=15