Олег Романчук. Перезаснування України: ретросистемні загрози державності

Народні депутати з Верховної Ради, українські політики й політологи, журналісти раз у раз наголошують на потребі "перезавантаження держави". Тим часом спеціалісти з комп’ютерних технологій добре знають справжню суть терміна "перезавантаження" – reboot – перезапуск.

Йдеться про рестарт, перезапуск комп’ютера через перезавантаження операційної системи. При цьому сама операційна система жодних змін не зазнає. Висновок: лише перезавантаження неефективної соціально-економічної та політичної системи в жодному разі не поліпшить її якості.

Ті, хто в політичній риториці вдається до сентенцій на кшталт "перезавантаження держави", мають чітко усвідомити, що реальність потребує не "перезавантаження" Української держави, а її ПЕРЕЗАСНУВАННЯ – кардинальної заміни "операційної системи".

Бракує "елементарного" – ВІДПОВІДАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОВОДУ, бракує ВІДПОВІДАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ.

Більшість наших проблем є наслідком існуючої системи влади, яка створила умови, коли високі пости в державі займають не професіонали, а пристосуванці. Основні критерії виживання в такій системі: лицемірство, аморальність, підлість, зрадливість, боягузтво, покірність.

Має рацію відомий публіцист Леонід Капелюшний: "Ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії розбудови незалежної України й ідеологічного забезпечення незалежності. Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна.

Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей".

Отже, йдеться про перезаснування.

Українцям чимскоріш треба запропонувати цікавий, реалістичний, амбітний Проект держави, який би згуртував націю, виробив би для неї спільне бачення майбутнього.

Тільки хто запропонує українську дієву модерну альтернативу? Адже для цього насамперед потрібен Провідник-патріот, патріотична Влада, котрий/котра власним прикладом переконає/заохотить громадян до якнайскорішого втілення Проекту в життя.

Натомість по-державницьки налаштованої української еліти, яка б мала ще й економічну вагу та авторитет, катастрофічно бракує. Як може організувати ефективний спротив "пєрвопрєстольной" український провід, коли, приміром, один із його представників, йдеться про Леоніда Кучму, щиро був переконаний, що "історично Україна є частиною євразійського економічного та культурного простору", що "на сьогодні саме на цій території колишнього Радянського Союзу зосереджені життєво важливі національні інтереси України".

Метким адептам Системи вдалося вкрасти в України шанс стати успішною державою.

"Хлопці з Дніпропетровська та Донецька зрозуміли, що їм нічого не варто обміняти свої антикварні серпи та молоти на новенькі тризуби.

Як тільки російські брати прийняли ділового двоголового імперського орла, можна було більше не боятися, що за носіння тризуба потрапиш до в’язниці. Ідея корпорації була порятунком для них, і вони народилися наново.

Створюєш незалежне ТОВ "Україна" і доїш з нього все, що в ньому є цінного…

З їхнього погляду, Україна – не національна держава, а великий шматок нерухомості, що належить їм. Частини її вони можуть здавати у винайм, частини – перетворювати на фіктивні кримінальні "автономні республіки", і ніхто – ані американці, ані росіяни, ані будь-хто не може диктувати їм свою волю.

…ТОВ "Україна" – це аномалія. Хаотична суміш національної свідомості та нігілізму. Країна, в якій вибірково застосовуються закони, де її національний зміст вивітрився під впливом корпоративної культури полювання за вигодою" – писав Роман Купчинський.

Що ж робити? Найперш треба визначитись з пріоритетами, цінностями й принципами. Чого не було зроблено за останні два десятиліття. Чи прийнятні для Української держави у XXI столітті совєтські/імперські/російські цінності?

Історія засвідчує: ні російські, ні совєтські цінності – світоглядні, науково-технічні, ментальні, цивілізаційні – ніколи не були конкурентоспроможними на світовому ринку життя, окремі прориви, досягнення у тих чи інших галузях знань на загальну оцінку не впливали. У всепланетарному масштабі російська імперія, СССР перебували на задвірках цивілізації.

Нинішня РФ, правонаступниця совєтської імперії, як би ентузіастично не надували щоки її адепти, також продовжує пасти задніх у світовому вимірі – за рівнем життя, освіти, науки й техніки, культури, охорони здоров’я тощо.

Тож українцям немає жодного сенсу вдаватися до спільних з росіянами сумнівних політичних експериментів: заходити в небезпечний для Української державності Митний союз чи Євразійський простір, ставати частиною "русского міра".

Тим паче, що українські традиційні національні цінності помітно відрізняються від російських. Щоправда, їх значною мірою деформувало довготривале перебування в російсько-совєтській імперії.

Ментально українцям значно ближчі цінності польські й словацькі, чеські й хорватські. Бо українці ІНШІ, ніж "россіянє".

Навіть лихої для українців пам’яті Пьотр Столипін у циркулярі – "письме губернаторам" від 20 січня 1910 року українців прирівнював до "інородців" [див. коментар]. Тому політика русифікації українців, зміни їхньої ментальності упродовж століть не втрачала актуальності для Москви.

Ми все ще є підросійською колонією в царині ідеології та культури. Тим часом культура – це стратегічний ресурс нації, одна з форм її існування, її фундамент, її майбутнє. А сьогодні українська культура по суті перебуває в інформаційному гетто. Тобто титульну націю позбавляють майбутнього.

Всесвітньо відомий філолог Олександр Потебня наголошував, що мова та ментальність народу однозначно пов’язані між собою. Недаремно в післявоєнній Японії програму з вивчення рідної мови збільшили вдвічі.

Тим часом традиційну українську ідентичність наша північно-східна сусідка спільно зі своєю креатурою в Києві наполегливо й вперто намагається розмити та спотворити, заохочуючи до запровадження в Україні офіційної двомовності, торпедуючи найменші ініціативи, спрямовані на захист української мови.

"Білінгвінізм – це чистої води форма асиміляції, шлях до монолінгвінізму, тобто, у випадку України, русифікації. Насаджується те, що називаємо мовною шизофренією, тобто хаотичне, штучно нав’язане всім українцям вживання своєї та сусідської мови у межах однієї хвилини ефірного часу…

Мовна шизофренія призводить до того, що питомий носій української не може залишитися хоч на п’ять хвилин зі своєю рідною мамою. Відбувається її знекровлення – коли носії втрачають здатність думати лише нею, так як це має місце з кожною іншою вільною мовною спільнотою" – упевнений філолог Юрій Шевчук.

Саме з метою зміни/деформації української ментальності проти неї ведеться брутальна психологічна війна. 2012 року вперше за двадцятилітній період незалежності України в державі зафіксовано зменшення кількості учнів, які навчаються українською мовою.

Натомість підростаючому поколінню нав’язується залежалий колоніальний товар – проведення Всеукраїнського учнівського конкурсу з російської мови "Лукомор’є", який аж ніяк не сприяє формуванню українського патріотизму.

І це коли в усьому світі мовою міжнародного спілкування є англійська, коли знання англійської мови – ознака освіченості.

Вже зараз помітно, на прикладі мовних конструкцій теле -і радіоведучих, сурдоперекладів, інформаційних рухомих рядків, як у систему української мови – в її граматику, фонетику, синтаксис й лексику – вторглися й спотворили її чужинецькі слова, насамперед російські, та мовні конструкції – кримінальний жаргон героїв російських телесеріалів брутально увірвався в молодіжну лексику.

Але ж мова – це одна з найяскравіших ознак самоідентифікації. Тобто маємо конкретне підтвердження того, що Росія конче прагне асимілювати людський та інтелектуальний потенціал України з метою інкорпорування його в "русскій мір". Нам хочуть нав’язати облудний стереотип спільності долі, спільних уподобань.

Андрій Куликов, відомий тележурналіст, констатує, що маємо "закупівлю великої кількості низькопробної продукції, насамперед російської, хоча і американської також.

Російська продукція – небезпечніша. Вона показує майже таких людей, як ми, тому і впливає на глядача більше, ніж, скажімо, американська з таким же сюжетом. Українська аудиторія швидше асоціюватиме себе з росіянами, аніж з американцями чи навіть поляками".

Українську молодь (насамперед молодь!) хочуть переконати, що Росія для них психологічно ближча, ніж, приміром, Польща чи Словаччина. Такий міф відчутно підриває здатність до опору – і психологічного, і мілітарного.

Наприкінці грудня 2012 року керівництво Національної телекомпанії закупило права на показ майже півсотні совєтських кінофільмів на суму 734 тисячі гривень. Зрозуміло, що призначені вони не лише "совкам" і малоросам, які продовжують ностальгувати за СССР, але й для української молоді. Насамперед.

За умов відсутності національної інформаційної політики в окупованому чужою державою українському інформаційному просторі вирішальне слово може сказати тільки народ.

Все залежить від сукупного інтелекту нації, від IQ індивіда, його бажання та вміння ДУМАТИ й АНАЛІЗУВАТИ, не дозволяти собою маніпулювати.

Світ не чекатиме, поки українці оговтаються. Бо якщо пацієнт не хоче лікуватися, то жоден лікар йому не допоможе.

Іншими словами, чимало українців мають пережити катарсис самоідентифікації. Успішну, самодостатню Українську державу здатні збудувати лише ті громадяни, які зможуть себе ідентифікувати з українством.

Треба діяти так, щоб УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ опанувала масами.

Нинішнім опозиціонерам у Верховній Раді можна лише порадити якомога ретельніше вивчати матчасть, енергійніше й ефективніше відвойовувати інформаційний простір, наполегливо консолідуватися самим і консолідувати націю.

Tertium non datur – третього не дано.

Нинішню Українську державу треба перезасновувати. Перезасновувати реальними діями, не теревенячи на кухнях, сидячи за столом, чи блукаючи електронними хащами інтернету, відважно критикуючи на сайтах зловорожу Систему.

Кожен українець має починати з індивідуальної делімітації культурного кордону з Росією, створюючи в суспільній свідомості узгоджену систему цінностей, відтак формуючи новітню українську ідентичність. Прийнятну для українського Сходу й Заходу, для української Півночі й українського Півдня.

Треба навчитись створювати індивідуальну ефективну систему самозахисту від московської інформаційної агресії. Громадянський націоналізм має сказати своє слово.

"Нація перемагає у своїй країні тільки тоді, коли її очолює еліта, наснажена філософією націоналізму" – казав італійський революціонер Джузеппе Мацціні.

20 лютого 2013 року
Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП

//www.pravda.com.ua/columns/2013/02/20/6983904/

Степан Гавриш. Сверху или снизу? 
Василь Куйбіда. Україну потрібно перезаснувати 

Сергій Дацюк. Перезаснування країни
Дмитро Сінченко. Тюнінгована УРСР? 

Тарас Стецьків. На злобу дня нинішнього і завтрашнього
Андрій Левус. Країна вільних людей VS проект «Україна - 91»
Андрій Квятковський. Перезавантаження. Конституанта 

Віктор Андрусів. Нова республіка - неминуча

//www.malecha.org.ua/forum/index.php?showtopic=35789

Установчі збори для України

За повідомленням Майдан-ІНФОРМу від 25.01. 2010 (Всенародним Конституційним зборам – бути!), у чергову річницю Злуки українських земаль, у Києві відбувся всеукраїнський форум громадських організацій. Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський, організатор Форуму, заявив, що готуватимуться умови для скликання Всенародного Конституційного зібрання, яке має вирішити майбутнє України. На Форумі було прийнято рішення про створення координаційної ради, куди увійдуть представники громадськості різних регіонів країни з метою підготовки наступного етапу – висунення делегатів для участі у Всенародних конституційних зборах.

1 лютого Оргкомітет Громадянської Асамблеї України звернувся з відкритим листом до кандидатів на пост Президента України з проханням дати відповідь, чи поділяють вони рішення Громадянської Асамблеї України про термінову необхідність проведення Конституційної реформи шляхом скликання Конституційних зборів.

Цього ж дня «Українська правда» надрукувала статтю старшого аналітика програми МЦПД «Демократизація та належне врядування» Віктора Чумака «Який шлях у Конституційної реформи в Україні?». Автор констатує: «59,5 % громадян України підтримують «обрання на всенародних виборах спеціального органу – Конституційних Зборів, – що розроблять проект Конституції, який буде винесений на всенародний референдум для затвердження». <…> З огляду на те, що політична еліта в Україні неспроможна на реалізацію Конституційної реформи, в силу існуючої політичної недовіри до політичних союзників або опонентів, а проблеми Конституції роблять українську державу все більш неконкурентоспроможною, росте сподівання що «конституційний пат» змусить політиків відкрити шлях для реалізації установчої влади українського народу».

Ці думки суголосні з моїми, оприлюднені УП 2007 року: 

«Установчі збори для України?» – 30.05.2007

//pravda. com.ua/articles/4b1a9d2521de9/ 

«Природне право» – 17.08.2007

//pravda.com.ua/articles/4b1a9d9367cbd/

«Єдиний важіль…» – 19.03.2009

//pravda.com.ua/articles/4b1aa4c180146/

Основний посил зазначених матеріалів такий. Щоб збалансувати владу, в найближчі три-чотири місяці слід скликати Установчі збори (Конституційну асамблею). Перше завдання УЗ – визначити соціально економічний устрій суспільства. Цей устрій має забезпечити умови зростання економічного добробуту країни та її громадян, дотримання свобод і соціального захисту.

Саме УЗ визначають повноваження та відповідальність кожної гілки влади, граничну кількість державних чиновників і розміри їхнього утримання. Ці норми мають бути зафіксовані, й надалі жодна гілка влади не може їх перевищувати.

Принцип відсторонення членів УЗ від влади і неучасті їх у виборних владних структурах у майбутньому гарантує, що при встановленні меж повноважень і привілеїв гілок влади вони створюватимуть їх не «під себе». Це найважливіша умова будівництва ефективних структур влади.

Головна особливість Установчих зборів полягає в тому, що після виконання покладених на них функцій їх члени уже ніколи не займатимуть виборних державних посад.

УЗ мають також строго розділити гілки влади, заборонити так зване «делегування повноважень» від однієї гілки влади до іншої. Саме через таке делегування виконавча влада звичайно підпорядковує собі інші структури, у результаті чого демократія замінюється авторитарним режимом і деспотією.

Установчі збори мали б затвердити не тільки новий виборчий закон, а й нову Конституцію (вона може бути й модифікованою сучасною). «Розвести» всі гілки влади повинна нейтральна сторона.

Оскільки в судовій гілці влади цілковитий обвал, то для посилення (чи тотальної зміни) цієї гілки влади необхідно здійснити два заходи: а) виборність суддів (як і депутатів); б) введення в судову систему інституту судових засідателів (у кожному засіданні має брати участь 10–12 засідателів).

Нинішня Верховна Рада цих змін, звісно, не внесе. Вона не змінить навіть закон про вибори. У нинішній кризовій ситуації в Україні єдиний важіль, який може зсунути замшілу (антидержавну по суті) політичну брилу з місця, – це Установчі (Конституційні) збори. Якщо вони (збори) не будуть скликані найближчим часом і не буде здійснене «перезавантаження» системи, держава може ввійти у стан ступору.

1 лютого 2010 року секретар Оргкомітету Громадянської Асамблеї України Андрій Когут надіслав листа кандидатам на пост Президента України. У ньому, зокрема, сказано: 

Необхідність проведення дієвої Конституційної реформи та внесення змін до виборчого законодавства – це ті основні завдання, що були визначені представниками понад півтисячі громадських організацій з усіх регіонів України під час Громадянських Асамблей 2007-2009 років. Без виконання цих завдань неможливе подолання системної кризи в Україні. Оргкомітет Громадянської Асамблеї України звертається до вас з проханням на теледебатах 1 лютого 2010 року, або в окремому виступі дати відповідь, чи поділяєте ви рішення Громадянської Асамблеї України про термінову необхідність: Конституційної реформи, шляхом скликання Конституційних зборів; реформи виборчого законодавства, зокрема запровадження системи «відкритих» списків під час виборів до Верховної Ради.

Треба думати, «Конституційний віз» таки мало-помалу рушає з місця…

Олег К. Романчук, шеф-редактор журналу «Універсум», 

кандидат філологічних наук

Журнал «Універсум, 12.02.2010. 1–2 (195–196)

//www.universum.lviv.ua/journal/2010/1/romanch_1.htm

С. І. Васильківський. Козача левада. Чумацький Ромаданівський шлях.
Початок 1890-х років. //web.znu.edu.ua/euk/articles/3_7.htm

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1

Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року:
Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення.

Орест Друль. Status quo влади проти суверенітету народу
Неефективна система влади розглядається громадянами як невдалий контракт, і може бути ними же і переукладений. Влада десакралізована і оцінюється виключно з позиції ефективності менеджменту. Виникнення конкурента на владу в такій системі заохочується – як можливість знайти більш ефективного менеджера. При блокуванні процесу зміни (узурпація влади) – право на повстання в такій концепції виглядає цілком природнім.
//www.zgroup.com.ua/print.php?articleid=7

Олег Романчук. Природне право
Суспільство також має природне право на захист від узурпації влади. Найдієвішим механізмом такого захисту є право відкликання влади народом. Коли ж немає реальних механізмів відкликання або зміни влади, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Про це право писали ще перші філософи-енциклопедисти напередодні Великої французької революції.
//www.pravda.com.ua/articles/2007/08/17/3271782/

Олексій Толкачов. Через терни до громадянського суспільства
Проект Конституції від 26 жовтня 1993 року надавав настільки широку свободу і настільки відверто утверджував пріоритет громадянського суспільства над державою, що в статті 12 закріпив право громадян «чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади». Фактично за суспільством закріплювалося право на повстання.
//www.radiosvoboda.org/content/article/1840348.html

Свобода. Равенство. Права человека. Просветительская группа по правам человека «Мемориал»
Когда правительство нарушает права народа, восстание для народа и для каждой его части есть его священнейшее право и неотложнейшая обязанность. Декларация прав человека и гражданина. Из Конституции 24 июня 1793 г.
//www.memo.ru/about/biblio/swoboda/chapt2.htm

Конституционное право зарубежных стран
Конституции, принятые в последние десятилетия, стали закреплять право на сопротивление, которое стало более «компактным» и потеряло свой революционный оттенок. Статья 21 Конституции Португалии 1976 г. установила: «Каждый пользуется правом оказывать сопротивление любому приказу, который наносит ущерб его правам и свободам и их гарантиям, а также применять силу для отпора любой агрессии, если невозможно обратиться к представителям власти.
//books.google.com.ua/books?id=zZXatjTp9NsC&pg=PA230&lpg=PA230&dq#v=onepage&q&f=false 

Джон Локк. Два трактата о государственном правлении
Если правитель не оправдывает доверия, люди имеют право и даже обязаны перестать ему подчиняться. Иначе говоря, люди имеют право на восстание.
//books.atheism.ru/gallery/Locke/

В. Речицкий. Эссе о политике 
С другой стороны, присутствие права на демократическое восстание в конституциях США, Германии, Чехии, Словакии, Литвы и некоторых других стран является впечатляющим свидетельством того, что главные приоритеты конституции на самом деле принадлежат не столько государству, как долгое время было принято считать в традиционной теории конституционного права, сколько гражданскому обществу и его характерным "хаотическим" субъектам.
//library.khpg.org/index.php?id=1080686571

В. В. Кудрявцев. Три понятия свободы
Осмысленность понятий «беззаконие» и «неправомерное использование власти» влечет за собой требование определенных политических прав. В случае, если лица, находящиеся у власти, используют ее незаконно или неправомерно, подданные (народ) имеют право взять верховную власть в свои руки и либо изменить форму правления, либо сохранить ее и передать власть в другие руки.
//hpsy.ru/authors/x1016.htm 

В. Середа. Мы имеем право на восстание 
Преступная деятельность государства предоставляет моральное и юридическое право народу на восстание, о чем сказано в Декларации прав человека, принятой ООН. Однако ни одна политическая партия Украины не поднимает проблем государственной важности — утверждения и обеспечения прав и свобод человека, необходимости административной реформы. Это характеризует уровень компетентности политиков.
//2000.net.ua/2000/forum/40257 

Сергей Гайдай. Мнение: право на восстание
Миф о гражданской войне. При словосочетании «государственный переворот» украинцы приходят в испуг. В их представлении переворот – это потрясения, стрельба, беспорядки и разруха. Этому нас научили «историки». Этот миф как никогда выгоден любому правящему классу. Как бы неэффективно и преступно они ни правили страной, народ не должен хотеть реализовать своё священное право на восстание. Граждане должны бояться любых переворотов. И тогда правящий класс может чувствовать себя безнаказанным.

//constituanta.blogspot.com/2012/01/blog-post.html

Вадим Мурачов. Заява ВО "Народна Конституція" 
про право народу на повстання
Україна – на колінах. Українці – принижені і розгублені. Довіра до будь-якої влади розтоптана на роки вперед. Наскрізь по країні гуляє-розгулює беззаконня і свавілля нового українського "панства". Століттями омріяна Українська Держава вже давно нагадує м’ясорубку: людських життів, ідей, прагнень, сподівань, віри у справедливість і Закон.
//constituanta.blogspot.com/2011/02/blog-post_9078.html

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2 

ІМХО

Андрій Нечипоренко. Повстання - основний засіб захисту прав людини 

Юрій Кириченко. Щодо конституційного закріплення захисту прав і свобод людини і громадянина (право на захист)

Всеволод Речицький. Ідея обмеженого правління як політико-правова доктрина 

Олексій Курінний. Право народу на повстання у філософсько-правових концепціях європейської цивілізації 

Олександр Северин. Jus resistendi (Право на спротив) 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о праве народа на восстание 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о гарантиях для Украинского Народа

Паріс. Скитські воїни (зображення з кургану Куль-Оба)
//ru.wikipedia.org/wiki/Фригийский_колпак