Володимир Василенко. Лариса Масенко. Володимир Панченко. Відкритий лист до Президента України Віктора Януковича

Коордрада з питань захисту української мови при Київському «Меморіалі» ініціювала відкритий лист трьох відомих науковців НУ «Києво-Могилянська академія», який 13 липня 2012 року за дорученням 72 інститутів громадянського суспільства направлений Президенту

Пане Президенте!

11 липня ц.р. під час зустрічі з Клубом головних редакторів ЗМІ країн СНД, відповідаючи на запитання щодо перспектив законопроекту «Про засади державної мовної політики», Ви наголосили: «Найкращий орієнтир у цьому питанні — Європейська хартія про мови»; «наскільки цей закон відповідає цій хартії, її стандартам — мають сказати експерти». Крім того, Ви сказали, що «законодавці — ініціатори цього закону» запевнили Вас, що «він пройшов експертизу Венеціанської комісії». Напередодні Ваш представник у Верховній Раді повідомив, що 7 липня ц.р. Ви доручили Кабінетові Міністрів підготувати зміни до щойно проголосованого владною парламентською більшістю мовного законопроекту. Складається враження, що ініціатори законопроекту і Ваше оточення готують «легітимізацію» шахрайським чином сфабрикованого 3 липня ц. р. антиконституційного акту та налаштовують Вас на його підписання. У зв’язку з цим хотіли б звернути Вашу увагу на такі обставини:

1. В ієрархії правових актів, які визначають засади державної мовної політики і порядок застосування та підтримки мов, вищу юридичну силу має не Хартія, а Конституція України. Саме ст. 10 Конституції України, а не положення Хартії, повинна бути «найкращим орієнтиром» в оцінці законопроекту. На думку українського експертного середовища, законопроект Ківалова-Колесніченка в багатьох принципових моментах не відповідає вимогам Основного Закону та Рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 р. N10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України.

Порівняно з Конституцією України, яка визначила засади мовної політики та загальний порядок застосування мов, Хартія лише заохочує держави до вільного вибору перелічених у ній факультативних рамкових заходів на підтримку використання тих «історичних регіональних або міноритарних мов Європи, декотрим з яких із плином часу загрожує зникнення». При цьому преамбула Хартії передбачає, що «захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватись на шкоду офіційним мовам та необхідності вивчати їх».

2. Законопроект Ківалова-Колесніченка справді пройшов експертизу Венеціанської комісії, але його автори, вочевидь, приховали від Вас оцінку, яку виставила Комісія їхньому «продукту». У висновках Венеціанської комісії від 2 грудня 2011 р. відзначено, що зміст документу, попри проголошені в ст. 5 цілі і принципи, свідчить про те, що в самому законопроекті закладені механізми домінування російської мови на шкоду українській мові як державній.

Венеціанська комісія закликала авторів законопроекту до ретельного перегляду термінології і послідовного її застосування в тексті законопроекту, а головне — вона наполягає на пошуку українськими законотворцями «справедливого балансу між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови як інструменту інтеграції суспільства, з іншого» (пп. 66, 68). Отже, згідно з висновком Венеціанської комісії, законопроект потребує подальшого ґрунтовного опрацювання.

Законопроект також був негативно оцінений у висновках усіх профільних установ НАН України — Інституту мовознавства (16.09.2011 р.); Інституту української мови (22.09.2011 р.); Інституту політичних та етнонаціональних досліджень (22.09.2011 р.); Інституту держави й права (05.09.2011 р.); Українського мовно-інформаційного фонду (09.09.2011 р.); Академії наук Вищої школи (16.09.2011 р.); Інституту філології Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка (20.09.2011 р.).

Законопроект Ківалова-Колесніченка зазнав нищівної критики у висновках органів держаної влади України, а саме: Міністерства фінансів України (09.09.2011 р.) та Міністерства юстиції України (27.09.2011 р.), Комітетів Верховної Ради України — з питань культури і духовності (23.09.2011 р.) та з питань бюджету (03.11.2011 р.), а також Головного науково-експертного управління Верховної Ради України (23.05.2012 р.).

На слуханнях, проведених Комітетом з питань культури і духовності Верховної Ради України (20.06.2012 р.), законопроект «Про засади державної мовної політики» було визнано таким, що не відповідає вимогам Конституції України і потребує докорінної концептуальної переробки.

3. Від моменту внесення законопроекту його проходження у Верховній Раді супроводжувалося системними та грубими порушеннями ст.ст. 82 і 84 Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Апарат парламенту зареєстрував законопроект на порушення вимог ч. 3 і ч. 6 ст. 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», оскільки його автори не подали фінансово-економічного обґрунтування та порівняльної таблиці із зазначенням змін до чинних законів України, пропонованих розділом 11 Перехідних положень законопроекту.

Під час розгляду законопроекту у першому читанні 5 червня ц. р. було порушено ст. 102 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»: законопроект голосувався без обговорення його основних принципів, положень, критеріїв та структури. При цьому голосування здійснювалося з порушенням ст. 84 Конституції України, яка вимагає особистого голосування кожним народним депутатом.

Під час вечірнього засідання Верховної Ради 3 липня ц. р. порушення регламенту заохочував своїми маніпулятивними «технологіями» перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, який з голосу, без рішення погоджувальної ради і розгляду внесених народними депутатами численних поправок, поставив на голосування питання щодо позачергового включення до порядку денного законопроекту N 9073 «Про засади державної мовної політики». Воно провалилося («за» було подано 219 голосів). Друге голосування стосувалося пропозиції головуючого ще раз повернутися до щойно «проваленого» питання щодо зміни у порядку денному (результат: «за» — 241). Після цього Адам Мартинюк не поставив на голосування питання про включення до порядку денного даного законопроекту, а одразу, навіть без зазначення редакції, в якій голосується законопроект, поставив на голосування питання про прийняття законопроекту N9073 в цілому («за» — 248 голосів). Таким чином, було проголосовано питання, навіть не включене до порядку денного, а головне — абсолютно не підготовлене до голосування.

З погляду права і факту, обговорення, голосування й ухвалення мовного законопроекту в другому читанні не відбулося і не могло відбутися в принципі, оскільки головний комітет відповідно до положень глави 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» продовжував працювати над його підготовкою до другого читання у зв’язку з великою кількістю поправок (понад 2000). Саме тому законопроект не був (і не міг бути!) завізований головою профільного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного апарату Верховної Ради, як того вимагає ч. 1 ст. 117, а також не був (і не міг бути!) розданий народним депутатам «не пізніше як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради». Через відсутність підготовленого до другого читання законопроекту неможливо було виконати вимоги ст. 119 регламенту щодо постатейного обговорення і голосування поправок на основі порівняльних таблиць та узгодити остаточний текст закону. Отже, народні депутати проголосували за документ, якого в правовому сенсі не існує, за документ-фантом, до того ж — знову з порушенням ст. 84 Конституції України.

4. Спроба «вдосконалити» неіснуючий документ за допомогою структур підконтрольного Вам Кабінету Міністрів є нічим іншим, як продовженням грубих порушень Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Така спроба нелегітимна і з тієї причини, що доопрацювання законопроектів, які є на розгляді Верховної Ради, та погодження їхніх остаточних текстів має відбуватися лише в рамках парламенту і відповідно до процедур, встановлених главою 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Таким чином, Ви не маєте жодних підстав розглядати рішення Верховної Ради від 3 липня 2012 року стосовно законопроекту «Про засади державної мовної політики» як ухвалення закону, оскільки такого закону в принципі не існує. Навіть якщо це рішення буде підкориговане Кабінетом Міністрів, такий документ не може вважатися законом. Підписавши примарний акт, «ухвалений» із безпрецедентними порушеннями Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», Ви вчините неправомірні дії і станете співучасником фальсифікації, що тягне за собою моральну, політичну та кримінальну відповідальність.

Як гарант Конституції України, Ви повинні вжити усіх заходів, щоб антиконституційний законопроект Ківалова-Колесніченка, який збурює суспільство, розколює Україну і зазіхає на її конституційний лад, був узагалі знятий з розгляду. Вважаємо, що оптимальним шляхом виходу з ситуації могло б бути створення робочої групи, сформованої, серед іншого, з представників відповідних структур громадянського суспільства та експертного середовища, для підготовки якісно нового законопроекту «Про порядок застосування мов в Україні» у відповідності з вимогами Конституції України та з урахуванням європейського досвіду у сфері мовної політики.

Якщо Ви хочете бути Президентом усієї України, а не іграшкою в руках антиукраїнських сил, Вам варто припинити загравання з ними та утримуватися від співучасті в діях, спрямованих на підрив основ незалежної державності України. Сподіваємося, Ви не бажаєте, щоб Ваше президентство призвело до руйнації української державності.

Володимир Василенко,

професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор юридичних наук, один із розробників Закону «Про мови в Українській РСР», Надзвичайний і Повноважний Посол України

Лариса Масенко,

професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук

Володимир Панченко,

професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, народний депутат України першого скликання

За дорученням:

• Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса;
• Всеукраїнського Комітету на захист української мови;
• Народного комітету захисту України;
• Конгресу національних громад України;
• Української Всесвітньої Координаційної Ради;
• Спілки офіцерів України;
• Всеукраїнської громадської організації «Громадський рух «Не будь байдужим!»;
• Громадянського руху «Відсіч»;
• Харківської правозахисної групи;
• Київської міської організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса;
• Асоціації єврейських організацій та громад України;
• Ліги українських меценатів;
• Всеукраїнської громадської наукової організації «Експерти України»;
• Руху добровольців «Простір свободи»;
• Всеукраїнської громадської молодіжної організації «Національний Альянс»;
• Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Дебатна Академія»;
• Секретаріату Національної спілки письменників України;
• Асоціації українських письменників;
• Міжнародної громадської організації «Конгрес захисту української мови»;
• Фундації ім. Олега Ольжича;
• Громадського руху «Вільний простір»;
• Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність»;
• Громадського об’єднання «Українська справа»;
• Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;
• Центру громадянських свобод;
• Київського благодійного фонду імені О. Гірника «Українським дітям — українське слово»;
• Мистецького об’єднання «Остання барикада»;
• Громадської організація «Вікімедіа Україна»;
• Центру громадських ініціатив «Інформаційне суспільство»;
• Самоврядної альтернативної мережі (САМ);
• Комітету захисту українських журналістів;
• Київського центру журналістських досліджень країн ГУАМ «Шовковий шлях»;
• Об’єднання «Своя правда»;
• Товариства української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
• Громадської ініціативи «Кіно-переклад»;
• Центру UA;
• Холодноярської ініціативи;
• Громадської організації «Мамай» (Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ);
• Фонду розвитку аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела»;
• Об’єднання студіюючої молоді «Зарево»;
• Громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»;
• Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича (м. Харків);
• Інформаційної агенції культурних індустрій ПРО;
• Харківської крайової організації Спілки української молоді;
• Харківського українського культурно-мовного клубу «Апостроф»;
• Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка;
• Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка;
• Луганської обласної філії Асоціації дослідників голодоморів в Україні;
• Українського медійного центру (м. Харків);
• Конгресу Українців Севастополя;
• Громадського комітету «Український Севастополь»;
• Громадської організації «Центр політичних інновацій»;
• Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу;
• Луганського міського товариства української мови ім. Тараса Шевченка;
• Незалежної профспілки «Підприємці Луганщини»;
• Громадської організації «Правовий простір» м. Сєвєродонецька;
• Донецької обласної громадської організації «Народний контроль»;
• Донецького Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу;
• Громадсько-патріотичної організації «Східне Козацтво України»;
• Луганського обласного відділу «Союзу українок»;
• Луганського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка;
• Харківського обласного об’єднання громадян «Українська родина»;
• Союзу українок м. Севастополя;
• Спілки об’єднань громадян «Трудовий рух «Солідарність» у Луганській області;
• Конфедерації вільних профспілок Луганської області;
• Громадського об’єднання «Наш вибір»;
• Громадської організації «Луганці»;
• Луганського обласного осередку Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка;
• Луганської обласної правозахисної жіночої організації «Чайка»;
• Громадської організації «Схід України»;
• Біловодської районної правозахисної жіночої організації «Первоцвіт»;
• Новопсковської районної правозахисної жіночої організації «Чайка».

Контакти:

Київ, вул. Сковороди, 2

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Василенко Володимир Андрійович — 050 3859453

Масенко Лариса Терентіївна — 097 3891732

Панченко Володимир Євгенович — 050 3351463

Київ, 13 липня 2012 р., «Літературна газета»

//litukraina.kiev.ua/v-dkritiy-list-do-prezidenta-ukra-ni-v-ktora-yanukovicha

Фото: Євген Котенко //comments.ua/

Координаційна рада з питань захисту української мови. Висновок щодо законопроекту Про засади державної мовної політики 2011

Висновок щодо законопроекту

народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка "Про засади державної мовної політики" (№9073 від 26.08.2011)

1. Законопроект "Про засади державної мовної політики" майже повністю дублює поданий рік тому законопроект N1015-3 "Про мови в Україні" Єфремова-Симоненка-Гриневецького, що був негативно оцінений не лише профільними комітетами Верховної Ради України, парламентською опозицією, українськими науковими інституціями і громадськими організаціями, а й Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та експертами Венеціанської Комісії.

2. Автори нового законопроекту відмовилися лише від одіозної статті 7 старого законопроекту "Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність". Тепер замість 33 він складається з 32 статей, проте концептуально і структурно відтворює попередній законопроект і тому більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. N10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтується на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.

3. Незмінним залишилося ключове положення законопроекту, яке передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, "за умови, якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення" (п. 3 статті 7).

Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті) і в практичному плані покликаний забезпечити використання лише російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України. На це вказують, зокрема п. 2 частини другої статті 5 та частина 6 статті 7 законопроекту, формулювання яких з цією метою були суттєво відкориговані. Якщо в старому законопроекті передбачалось забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави (п. 2 частини другої статті 5), то в новому до цієї чіткої, простої і зрозумілої формули зроблено таке доповнення: "зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим" (п. 2 частини другої статті 5).

Якщо в попередньому законопроекті було записано, що регіональна мова "використовується на рівні з державною мовою на відповідній території України", то в новому йдеться про використання там лише регіональної мови або мови меншини.

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що В.Колесніченко того ж дня зареєстрував законопроект "Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України" (N9059-1 від 26.08.2011), в якому він пропонує ввести кримінальну відповідальність за порушення права громадян на використання регіональних мов або мов меншин. Зауважимо, що ні згаданий, ні аналізований законопроект Ківалова-Колесніченка не містять статті про відповідальність посадових осіб за порушення їхнього обов'язку вживати державну мову в офіційному спілкуванні. Отже, зазначені законопроекти мають на меті підрив державного статусу української мови.

4. Ще одна новела законопроекту Ківалова-Колесніченка стосується переліку мов, які підпадають під дію "Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов". В ньому до попереднього списку з 15-ти згаданих у законопроекті Єфремова-Гриневецького-Симоненка додано ще три – русинську, караїмську і кримчацьку. Оскільки русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської Хартії, в якій зазначено, що термін "регіональних або міноритарних мов" не включає діалекти офіційної мови держави".

5. Частина 1 статті 4 законопроекту Ківалова-Колесніченка передбачає, що "основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов – виключно цим законом". Проте даний законопроект кардинально ревізує конституційно визначені засади державної мовної політики України, вводячи в правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття і терміни, як "регіональна мова або мова меншини", "мовна група", "мовна меншина", "регіональна мовна група", "мовне самовизначення", "носії регіональної мови" (статті 1, 3, 7) і зобов'язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, підприємства, їхніх посадових і службових осіб і, навіть, громадян-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 статті 7).

По суті, йдеться про підміну Конституції України свавільно виписаним законом. Вельми показово, що пропонований законопроект передбачає внесення суттєвих змін до 32 Законів України, а також Положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про свідоцтво про народження, мовні приписи яких сформульовані відповідно до статті 10 Конституції України.

6. Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І "Загальні засади" Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття "конституційний лад". Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 статті 5 Конституції України). Поняття і терміни статті 10, яка визначає основи мовної політики в Україні, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому статтею 156 Конституції України.

Таким чином, спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених статтею 10 Конституції України, слід кваліфікувати як порушення Основного закону – зазіхання на засади конституційного ладу України.

7. Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій "право мовного самовизначення" сформульоване поза контекстом статусу української мови як єдиної державної мови, обов'язкової відповідно до статті 10 Конституції України для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя.

Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

Пропоноване у п.2 статті 3 законопроекту формулювання допускає тлумачення, згідно з яким і державні службовці мають право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному житті, а, отже, і при виконанні ними офіційних функцій. Натомість зі статусу української мови як державної випливає обов'язок державних службовців всіх рівнів та посадовців органів місцевого самоврядування володіти державною мовою та неодмінно використовувати її при виконанні службових функцій.

Отже, положення п. 2 статті 3 законопроекту, яку його автори вважають ключовою, створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов'язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень.

8. Як визнають автори законопроекту, він ґрунтується не на засадах статті 10 Конституції України, яка є фундаментом державної мовної політики, а на визнанні пріоритету прав людини, зафіксованого у її статтях 3, 21 та 22. Таке протиставлення найнегативнішим чином позначається на якості законопроекту і робить його концептуально хибним.

9. В законопроекті не враховано якісної відмінності статусу і функцій української мови як державної від інших мов, так чи інакше поширених на території України. Не враховано також і те, що термін "регіональні або міноритарні мови", відповідно до Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, застосовується не для визначення статусу цих мов, а лише для окреслення ареалу їх використання в межах держави.

10. Автори законопроекту проігнорували той факт, що мовна ситуація в Україні є результатом цілеспрямованого, насильного і штучного витіснення української мови з ужитку в багатьох сферах суспільного життя в окремих регіонах, і не передбачили заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до статті 3 Європейської Хартії.

Узагальнений висновок

Законопроект Ківалова-Колесніченка "Про засади державної мовної політики" майже повністю відтворює проект закону "Про мови в Україні", внесений на розгляд Верховної Ради України рік тому. Його автори внесли до законопроекту певні зміни, проте практично проігнорували принципові критичні зауваження щодо його концептуальної хибності і незбалансованості, висловлені як в "Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року стосовно проекту закону "Про мови в Україні" (N1015-3), так і у Висновку Венеціанської комісії щодо проекту закону "Про мови в Україні" від 30 березня 2011 року. Вилучення із законопроекту явно заполітизованих положень і відвертих виокремлень російської мови як такої, що заслуговує на пріоритетну підтримку, не змінили його спрямованості на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України.

Прихованою метою законопроекту Ківалова-Колесніченка є легітимізація русифікації України, яка здійснюється нинішньою владою на вимогу Росії.

В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, будуть порушені засади конституційного ладу України, розпочнеться процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності української держави.

Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект відповідно до Конституції України та принципів європейської мовної політики і практики із залученням фахівців, а не представників окремих політичних сил.

Координаційна рада з питань захисту української мови

при Київській міській організації товариства "Меморіал"

ім. В.Стуса

11 жовтня 2011 року

//blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4e940fe88e526/view_print/

//www.memorial.kiev.ua/pro-nas/pro-kyjivskyj-memorial.html

05.07.2012 Правовий висновок Центру політико-правових реформ щодо закону Про засади державної мовної політики 

19.12.2011 Висновок щодо проекту закону Про засади державної мовної політики. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) 

30.03.2011 Висновок щодо проекту закону Про мови в Україні. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія)

//dusia.telekritika.ua/novosti/18434