Міжнародний білль про права людини. |читать по-русски|
У період з 1948 року, коли була прийнята і проголошена Загальна декларація прав людини, до 1976 року, коли набрали чинності Міжнародні пакти про права людини, Декларація була єдиною повністю завершеною частиною Міжнародного білля про права людини. Як Декларація, так і згодом Пакти мали серйозний вплив на уми і діяльність людей та їхніх урядів в усіх частинах світу.
На Міжнародної конференції з прав людини, що відбулася у Тегерані в 1968 році був проведений огляд роботи, виконаної за двадцять років з часу прийняття Загальної декларації прав людини, і складена програма на майбутнє. У прийнятій на Конференції відозві урочисто заявляється, що:
- Конче необхідно, щоб члени міжнародного співтовариства виконували свої урочисті зобов'язання дотримувати і заохочувати повагу прав людини і основних свобод для всіх, без яких-небудь відмінностей за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів;
- Загальна декларація прав людини відображає загальну домовленість народів світу відносно невід'ємних і непорушних прав кожної людини та є зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства;
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, [Декларація та], Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, а також інші конвенції і декларації в області прав людини, прийняті в рамках Організації Об'єднаних Націй, спеціалізованих установ та регіональних міжурядових організацій, встановили нові міжнародні принципи і зобов'язання, які повинні дотримуватися державами.
Загальна декларація прав людини стала визнаним історичним документом, в якому закріплені загальні визначення людської гідності і людських цінностей. Декларація є мірилом досягнень всіх народів і всіх країн в частині пошани і дотримання міжнародних стандартів в області прав людини.
Набрання чинності Пактів, приєднуючись до яких держави беруть на себе як юридичні, так і моральні зобов'язання заохочувати і захищати права людини і основні свободи аж ніяк не зменшили загальновизнаного значення Загальної декларації. Навпаки, сам факт існування Пактів і наявності в них механізмів, що забезпечують реалізацію прав і свобод, закріплених в Декларації, додає нової сили самій Декларації.
Крім того, Загальна декларація має воістину всеосяжний обхват, оскільки повсюдно зберігає свою цінність для кожного члена людської сім'ї, незалежно від того, розділяє чи ні його уряд ці принципи або ратифікувало воно чи ні ці Пакти. З іншого боку, Пакти за своєю природою є ніщо інше, як багатосторонні конвенції, що мають юридично обов'язковий характер лише для тих держав, які приймають їх шляхом ратифікації або приєднання.
Загальна декларація прав людини і один або обидва Пакти беруться за основу у багатьох важливих резолюціях і рішеннях органів ООН, включаючи Генеральну Асамблею і Раду Безпеки. Майже всі міжнародні договори в області прав людини, прийняті органами ООН з 1948 року, засновані на принципах, закладених в Загальній декларація прав людини.
У преамбулі Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визнається, що «згідно Загальної декларації прав людини, ідеал вільної людської особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити, тільки якщо будуть створені такі умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними та політичними правами».
Аналогічна заява міститься і у преамбулі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
У Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, що затверджена резолюцією 3452 (XXX) Генеральних Асамблеї від 9 грудня 1975 року, «враховується стаття 5 Загальній декларації прав людини і стаття 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, обидві з яких передбачають, що ніхто не може піддаватися катуванню чи жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження і покарання».
Це положення знайшло свій подальший розвиток із прийняттям у 1984 році Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї). Аналогічним чином Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань, прийнята резолюцією 36/55 Генеральної Асамблеї від 25 листопада 1981 року, чітко визначає характер і обхват «принципів недискримінації і рівності перед законом і право на свободу думки, совісті, релігії або переконань, проголошені в Загальній декларації прав людини і в Міжнародних пактах».
Схожа ситуація складається і відносно міжнародних договорів в області прав людини, прийнятих відповідними організаціями, що не входять в систему Організації Об'єднаних Націй. Наприклад, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, прийнята Радою Європи в 1950 році в Римі, закінчується наступними словами:
«Сповнені рішучості, як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації».
У Статті II Статуту Організації африканської єдності, прийнятому в Аддіс-Абебе у 1963 році, говориться про те, що однією із цілей Організації є «сприяння міжнародній співпраці з належним врахуванням положень Статуту ООН і Загальної декларації прав людини».
Американська конвенція про права людини, підписана у Сан-Хосе, Коста-Ріка, в 1969 році, у своїй преамбулі зобов'язується поважати принципи, викладені в Статуті Організації американських держав, Загальній декларації прав людини та Американській Декларації Прав і Обов'язків Людини (перший в історії міжнародний документ, який проголошував принципи прав людини, прийнятий народами Америки 30 квітня 1948 року на Дев'ятій Міжнародній Конференції Американських Держав у Боготі, Колумбія: Memorial de las víctimas del Mozote, ред. – В. Ак-Мурза).
Судді Міжнародного кримінального суду незрідка згадують як основу для своїх рішень принципи Міжнародного білля про права людини.
Національні і місцеві трибунали часто посилаються на принципи, викладені в Міжнародному біллі про права людини. Крім того, останніми роками в текстах національних конституцій і законодавчих актів все частіше стали передбачатися заходи юридичного захисту цих принципів. Фактично багато з недавніх національних або місцевих законодательств були створені на основі положень Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів, які продовжують залишатися орієнтиром для усієї поточної і майбутньої діяльності в області прав людини, як на національному, так і на міжнародному рівні.
Нарешті, у прийнятих шляхом аккламації Всесвітньою конференцією з прав людини, в червні 1993 року, Віденській декларації і Програмі дій вітався «прогрес, досягнутий в області кодифікування договорів про права людини», і містився наполегливий заклик «до універсальної ратифікації договорів про права людини. В адресу усіх держав проголошувався заклик ... у міру можливості уникати робити обмовки». (Частина 1, пункт 26).
Таким чином, Міжнародний білль про права людини є крупною віхою в історії прав людини, справжньою «Великою хартією», що знаменує собою життєво важливий етап розвитку людства: усвідомлене набуття людської гідності і цінності людського життя.
Українська хартія вільної людини («Першого грудня») 2012
Акт економічної свободи (Грузія) 2011
Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів 2007
Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003
Хартія основних прав Європейського Союзу 2000
Декларація щодо регіоналізму в Європі 1996
Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996
Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини 1995
Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин 1995
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (міноритарних мов) 1992
Декларація прав і свобод людини і громадянина (РРФСР) 1991
Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників 1989
Азіатсько-Тихоокеанська декларація людських прав індивідів і народів 1988
Декларація про право на розвиток 1986
Європейська хартія місцевого самоврядування 1985
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984
Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань 1981
Загальна Ісламська Декларація прав людини 1981
Африканська Хартія Прав Людини і Народів 1981
Декларація про поліцію 1979
Загальна декларація прав народів 1976
Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1975
Хартія економічних прав і обов'язків держав 1974
Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972
Американська конвенція про права людини 1969
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965
Декларація про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1963
Європейська соціальна хартія 1961
Декларація про надання незалежності колоніальним державам і народам 1960
Європейська культурна конвенція 1954
Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй 1953
Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950
Статут Ради Європи 1949
Загальна декларація прав людини 10 грудня 1948
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948
Американська Декларація Прав і Обов'язків Людини 30 квітня 1948
Статут Міжнародного Суду 1945
Статут Організації Об'єднаних Націй 1945
- Право на гідність. Народний Трибунал
- Конституанта - Конституційна Асамблея - Установчі Збори
- Озброєна Америка: портрети власників зброї у себе вдома
- 1000-літня Конституційна Асамблея України
- Право на повстання - право на спротив
- Права людини: питання і відповіді
- Мордернізація
2010-2014
- КАЯК //Документи
- КАЯК 2010-2012
- КАЯК //Склад
- РФерендум
- Про вічне
«Права людини в малюнках»: Марко Де Енджеліс, Італія та Меді Белотраджа, Албанія //un.org/russian/events/humanrights/udhr60/exhibit.shtml |
Немає коментарів:
Дописати коментар