Асамблея Європейських Регіонів. Декларація щодо регіоналізму в Європі 1996

ПЕРЕДМОВА

Асамблея Європейських Регіонів прагне до визнання регіоналізму не лише в Європейському Союзі, але й за його межами. В той час, коли в Європі відбувається посилення Європейського Союзу, роль регіонів в процесі об"єднання набуває великого значення. Такі питання, як розширення відповідальності та партнерське співробітництво між різними політичними рівнями висуваються на перший план і при цьому субсидіарність стає основним принципом, що встановлює роль кожного. Рух за регіоналізм є міцним не лише в Європейському Союзі, але й за його межами. Цей рух посилює впевненість, що повноваження Європейського Союзу, Держав-членів Союзу та регіонів взаємно доповнюють одне одного.

Регіони, федеративні Держави та автономні утворення це, в першу чергу, головні підвалини демократії; вони є опорою культурного різноманіття в Європі, основними партнерами в соціально - культурному розвитку. Ось чому, саме вони мають взяти на себе відповідальність в тих галузях, де в них є перевага серед інших: в економіці (зайнятість), в культурі, у захисті навколишнього середовища, в регіональному та загальнодержавному плануванні, в наукових дослідженнях, тощо. Декларація щодо регіоналізму, яка була прийнята Асамблеєю Європейських Регіонів, служить регіонам надійним орієнтиром на шляху розширення та посилення їхнix повноважень. Цей документ вміщує ті норми та стандарти, які встановлюють пріоритети та вказують шляхи і засоби досягнення мети. Він не є хартією, що фіксує мінімум, за яким здійснюється визнання регіону. Велика різноманітність регіонів в АЄР обумовлює чималу кількість моделей і структур, що визначають регіональний розвиток. Декларація про регіоналізм встановлює напрямки, за якими йде розвиток регіонів-членів АЄР. Таким чином, регіони підтверджують мету АЄР: посилення регіонального розвитку.

Цією Декларацією АЄР хоче показати, що вона є зaвжди разом зі своїми членами, та поділяє їхні зусилля. Вони можуть збагатити та посилити АЄР. Саме тому, декларація розповсюджується, репрезентується та обговорюється як в АЄР, так і поза нею. В межах нашої компетенції, як кoлишньoгo так i теперішньoгo Пpeзидeнтiв АЄР, ми пpaгнeмo до подальшого розповсюдження регіоналізму в Європі, що дозволить регіонам взяти на себе більше відповідальності в Європі за те, що є ближче людям.

Жopдi Пyжoль

Президент АЄР (1992-1996)

Президент Гeнepaлiтeтy Кaтaлoнiї

Люк Ван ден Бранде

Президент АЄР

Міністр-Президент Уряду Фландрії

Засідання Асамблеї Європейських Регіонів (АЄР),

що відбулося в м.Базелі 4 грудня 1996 р., ухвалило:

Преамбула

1. Беручи до уваги, що АЄР репрезентує майже 300 європейських регіонів, які відрізняються за розміром та адміністративним і політичним устроєм, та з населенням близько 400 мільйонів;

2. Беручи до уваги, що регіони мають різний статус, який обумовлюється їх історією, культурою, конституційними принципами та характером територіальної організації кожної держави. Поважаючи існуючі відмінності, ця спільна декларація висловлює прагнення регіонів до подальшої регіоналізації в інституційних межах своїх держав, що мають федеративну, децентралізовану або автономну структуру. Цей текст не може тлумачитись як зобов’язання регіонів перед будь-якою з цих структур;

3. Беручи до уваги, що регіони є невід’ємними та незамінними елементами європейського розвитку та інтеграції;

4. Розуміючи, що регіони мають різне походження та функції, деякі історично базуються на відмінностях спільнот, етнічних груп або навіть націй, а інші утворені як адміністративні райони, що здійснюють повноваження, делеговані їм Державою;

5. Беручи до уваги важливість процесу інтеграції та регіоналізації в Європі;

6. Визначаючи, що саме через історичні, мовні, культурні, соціальні, економічні та географічні умови люди все більше і більше ототожнюють себе зі своїми регіонами, різноманіття яких є невичерпним багатством;

7. Беручи до уваги, що Держави із стійкими регіональними політичними структурами, тобто такими, що мають власну законодавчу владу і власні фінанси, можуть оптимально вирішувати власні економічні та соціальні проблеми;

8. Беручи також до уваги, що регіональні реалії виправдовують участь регіонів в роботі державних органів та в акціях міжнародного рівня;

9. Усвідомлюючи, що регіони в межах законодавства своїх країн є невід’ємною складовою частиною демократії, децентралізації і самовизначення шляхом залучення людей до усвідомлення своєї спільності та розширення можливостей їх участі у громадському житті;

10. Розуміючи, що регіони і їх населення мають необмежені можливості для здійснення та подальшого розвитку взаємовигідної політичної, економічної та культурної кооперації між ними;

11. Визначаючи величезний потенціал політичної, соціальної, економічної та культурної кооперації між європейськими регіонами, а також важливість такої кооперації на національному, транскордонному та міжнародному рівнях для розвитку об’єднаної і згуртованої Європи та для впровадження знання та розуміння цієї діяльності серед широкого загалу;

12. Беручи до уваги, що участь регіонів в процесі прийняття рішень в європейських інститутах у відповідності з принципом субсидіарності робить діяльність Європейського Союзу більш відкритою для громадян;

13. Беручи до уваги відповідні положення проектy Європейського Союзу щодо "Європейської Хартії регіонального самоврядування" (1996 р.) та "Хартії про регіоналізм" Європейського парламенту" (1988 р.);

14. Маючи впевненість у важливості цієї декларації, яка відображає політичну волю регіонів та прагнення, які вони бажають втілити в Європі, та поважаючи різноманітність у підходах до вирішення проблем, що виникають;

прийнялo викладену нижче Декларацію:

СТАТTЯ 1. РЕГІОН: ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОНЦЕПЦІЯ

1. Регіон - це територіальне утворення, яке сформовано у законодавчому порядку на рівні, що є безпосередньо нижчим після загальнодержавного, та наділене політичним самоврядуванням.

2. Регіон визнається національною конституцією або законом, які гарантують його автономію, самобутність, владні повноваження та організаційний устрій.

3. Регіон має власну конституцію, статут автономії або інший закон, який є частиною загальнодержавної правової системи на найвищому рівні і встановлює, якнайменше, його владні повноваження та устрій.

Статус регіону може бути зміненим лише за узгодженням з регіоном. В одній державі можуть бути регіони з різним статусом відповідно до їх історичних, політичних, соціальних та культурних особливостей.

4. Регіон є виразом певної політичної самобутності, яка може набувати різних політичних форм, що відображують демократичну волю кожного регіону набувати таку форму політичної організації, якій він віддає перевагу. Регіон формує і фінансує свою адміністрацію та встановлює свою представницьку символіку.

СТАТTЯ 2. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

1. Регіон має повний юридичний статус.

2. Базовий устрій регіону включає представницьку асамблею та виконавчий орган. Їх організація є виключним правом регіону.

3. Члени представницької асамблеї обираються прямим і таємним голосуванням на підставі рівного та загального виборчого права. Асамблеї можуть бути надані законодавчі повноваження, які обмежуються місцевим законодавством.

4. Виконавчий орган є політично підзвітним представницькій асамблеї, умови та процедура підзвітності встановлюються місцевим законодавством.

5. Члени представницької асамблеї і виконавчого органу непідконтрольні органам центральної влади, оскільки це заважатиме вільному виконанню їх функцій.

СТАТTЯ 3 ПОВНОВАЖЕННЯ

1. Розмежування повноважень між Державою та регіонами встановлюється національною конституцією або законодавством у відповідності з принципами політичної децентралізації та

субсидіарності. Згідно з цими принципами функції мають здійснюватись на рівні максимально наближеному до громадян.

2. Виконання національного законодавства, безпосередньо чи шляхом делегування, є, як загальне правило, відповідальністю регіону.

3. Регіон відповідає за здійснення усіх функцій, що переважно відносяться до регіонального відомa.

4. Якщо Держава має на регіональному рівні децентралізовану адміністрацію, вона, щоб уникнути дублювання, передає службовий персонал та фінансові ресурси відповідним регіональним органам.

5. Регіони здійснюють передані їм повноваження на індивідуальній основі. У разі необхідності регіони однієї держави домовляються про узгодження своїх дій, що здійснюються в сфері їх специфічної компетенції. При цьому вони виробляють необхідні процедури.

6. Рішення або дії Держави, що стосуються повноважень або інтересів регіонів, особливо дії, що впливають на фінансовий стан або на місцеві органи влади, чи рішення, що впливають на законодавчі повноваження регіонів, не можуть бути прийняті без попередньої згоди цих регіонів.

ДОДАТОК ДО СТАТТІ 3. ПАРАГРАФ 1.

Приклади існуючих регіональних повноважень:

- регіональна економічна політика,

- регіональне планування, будівництво і житлова політика,

- телекомунікації та транспортна інфраструктура,

- енергетика та навколишнє середовище,

- сільське господарство та рибальство,

- освіта на усіх рівнях, університети та науково-дослідницькі роботи,

- культура та засоби масової інформації,

- охорона здоров’я,

- туризм, відпочинок та спорт,

- поліція та громадський порядок.

СТАТTЯ 4. ФІНАНСУВАННЯ

1. Регіон має фінансову автономію, достатні ресурси для повного здійснення своїх повноважень. Управління здійснюється за принципами економності, продуктивності, ефективного використання

ресурсів, надання послуг громадянам і відкритості бюджетних рішень.

2. Основні принципи управління громадськими фінансами та розподілення прибутків, а також основні дії Держави по керуванню регіональним бюджетом мають бути закріплені у національній конституції або законодавством. Регіони виконують вирішальну роль у створенні законодавства щодо фінансової сфери на національному рівні.

СТАТTЯ 5. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ РЕГІОНУ

1. Фінансові ресурси регіону в основному складаються з податків, які частково чи повністю передаються Державою, а також місцевих податків.

2. Регіон отримує кошти, які необхідні для здійснення його функцій. Для цього він отримує частку загальнодержавних податкових надходжень. Цих коштів має бути достатньо і вони концентруються у вигляді невеликої кількості основних джерел прибутків від збору податків для забезпечення стабільного регіонального управління бюджетом, що дає можливість здійснювати економічну політику, яка спрямована на стійкий розвиток регіону.

3. У відповідності з національним законодавством регіон має право збирати власні податки і визначати джерела податкових надходжень. Для цього регіон встановлює критерії отримання податків, мита та зборів. Там, де це дозволено загальнодержавним законодавством, регіон може встановлювати місцеві надбавки до державних податків.

4. Якщo y розподілi податкових надходжень беруть участь кілька суб’єктів влади, розмір та процедура цього розподілy визначаються законодавством. Основні державні фінансові асигнування є пріоритетними відносно до місцевих асигнувань, які мають регулюватись тільки певними державними критеріями.

5. Якщо регіон не має права на збір податків, він бере участь у створенні відповідних органів та розробці механізму отримання податків. Він, також, бере участь у формуванні складу та процедури відповідних судів.

6. В межах встановлених законодавством, регіон може знаходити кредити для інвестицій. Лімітування та процедура моніторингу законності кредитів встановлюється законодавством.

СТАТTЯ 6. МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ ФІНАНСОВЕ ЗРІВНЯННЯ

1. Принцип солідарності веде до існування національних систем фінансового зрівняння. Мета та процедура фінансового зрівняння встановлюється національною конституцією або законодавством. Розрахунок має здійснюватись з урахуванням неоднаковості фінансового навантаження на регіони, на підставі об’єктивних критеріїв. Але фінансове зрівняння не повинно підштовхувати ці регіони до обов’язкового внесення зрівняльних платежів на противагу відповідному використанню джерел податкових ресурсів, які є у їх розпорядженні. Потреби муніципальних властей треба також брати до уваги при підрахунку зрівняльних платежів. Зрівняння є формою передачі коштів від Держави до регіонів та між регіонами.

2. Принцип солідарності, має також впроваджуватись в ЄС для зниження міжрегіональної нерівності і досягнення соціального та економічного згуртування в Європі. Одним із засобів для досягнення цієї мети є Структурний Фонд Європейського Союзу.

СТАТTЯ 7. УЧАСТЬ НА ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОМУ РІВНІ

1. Регіони відіграють відповідну роль у законодавчих органах Держави.

2. Держава в межах своїх повноважень координує участь регіональних інститутів у процесі прийняття рішень на державному рівні, якщо ці рішення впливають на повноваження регіонів.

3. Регіони беруть участь у створенні судових органів відповідальних за вирішення спірних питань щодо розподілення повноважень між Державою та регіонами. Розбіжності між регіонами та Державою мають вирішуватись у судовому порядку або в арбітражі.

СТАТTЯ 8. ДЕРЖАВА ТА РЕГІОНИ

1. Відношення між Державою і регіонами та між регіонами ґрунтуються за принципами взаємоповаги, співробітництва та солідарності. Регіони і Держава мають сприяти взаємному співробітництву та утримуватись від дій, які спричиняють шкоду або обмежують здійснення

повноважень на інших рівнях.

2. Там, де це існує, державний контроль щодо регіонів має регулюватись національною конституцією, або, якщо в конституції немає таких положень, відповідним законодавством.

3. Регіонам має бути надано право підписувати договори або угоди з іншими регіонами в межах однієї Держави.

4. Як загальний принцип адміністративні повноваження здійснюються регіонами і, лише у

виключних обставинах, Державою.

СТАТTЯ 9 РЕГІОНИ ТА МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ

1. Здійснюючи делеговані їм повноваження, регіони та місцеві органи влади співпрацюють на ґрунті взаємодовіри та у відповідності з принципом субсидіарності. Регіони та місцеві органи влади мають вживати усіх необхідних заходів для сприяння взаємній співпраці, з урахуванням контролю, який регіони можуть здійснювати щодо місцевих органів влади.

2. Необхідно консультуватись з місцевими органами влади, якщо на регіональному рівні здійснюються заходи, які торкаються сфери компетенції або інтересів місцевих органів влади.

СТАТTЯ 10. РЕГІОНИ ТА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

1. Регіони мають можливість діяти на міжнародному рівні. Вони можуть укладати договори, угоди або протоколи, які є міжнародними, за характером, і узгоджувати ці питання з центральним урядом, якщо цього вимагає національне законодавство.

2. З метою реалізації спільних проектів регіони здійснюють міжрегіональне внутрішнє та транскордонне співробітництво на двосторонньому та багатосторонньому рівні.

3. Регіони мають право самостійно або спільно з іншими регіонами засновувати свої представництва в інших Державах або у відповідних міжнародних організаціях.

4. На доповнення до параграфу 1 цієї Статті, регіони беруть участь у міжнародній діяльності своєї Держави відповідно до внутрішнього законодавства, або у випадках, коли торкаються їх повноважень або життєво важливих інтересів.

5. Перед укладанням міжнародного договору, що стосується їх інтересів, регіони мають консультуватися з Державою. Якщо підписується договір, який стосується повноважень регіонів, вони беруть участь у підготовці та укладанні договору. Така ж процедура встановлюється і при підписанні внутрішніх договорів між Державою та регіонами. Договори втілюються в життя у відповідності з розподіленням повноважень між Державою та регіонами.

СТАТTЯ 11. РЕГІОНИ ТА ПРИКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО.

1. Регіони, що мають спільні кордони здійснюють прикордонне співробітництво у відповідності з внутрішнім законодавством та міжнародним правом.

2. З метою розвитку співробітництва між регіонами вони мають право у межах власних повноважень та з урахуванням внутрішнього законодавства і міжнародних договорів між Державами укладати угоди про прикордонне співробітництво.

3. В правових межах кожної Держави, регіони мають право утворювати спільні дорадчі або виконавчі органи.

4. Діяльність цих органів регламентується процедурою відповідних судів так само, як і діяльність регіональних органів.

СТАТTЯ 12. РЕГІОНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

1. Європейський Союз визнає регіони Держав-Членів та регіональні асоціації активними учасниками своєї політики. Він має орган, що складається з представників регіонів, який бере участь у прийнятті рішень, що стосуються регіонів. Члени цього органу висуваються регіонами.

2. Регіони можуть мати представництва в організаціях Європейського Союзу. Такі представництва можуть створюватись спільно кількома регіонами. Європейський Союз та його Держави-Члени визнають відповідний статус цих представництв.

3. Регіони в межах своїх повноважень або там, де це стосується їх інтересів, беруть участь у визначенні позиції, якої дотримуються їх Держави в організаціях Спільноти.

4. Якщо питання стосується виключної відповідальності регіону або його безпосередніх інтересів, Держава не може займати позицію, що відрізняється від регіональної, за виключенням тих випадків, коли внутрішнє законодавство вимагає цього в інтересах єдності Держави.

5. Регіони в межах своїх повноважень здійснюють законодавство Спільноти.

6. Регіони в межах своїх повноважень отримують допомогу з фондів Спільноти. Для цього регіони встановлюють зв’язок з Європейським Союзом без посередництва Держави.

7. Регіони можуть брати участь в угодах, що призначені для поліпшення політики Спільноти. Органи правосуддя мають спостерігати за виконанням регіонами законодавства Спільноти. Держава та регіони обопільно інформують одне одного про дії щодо реалізації законодавства Спільноти та її програм.

8. Регіони мають право звертатися до Європейського Суду, якщо дії інститутів Спільноти торкаються повноважень або інтересів регіонів.

9. Законодавство по виборах до Європейського Парламенту включає регіональні виборчі округи держав, які мають децентралізований політичний та адміністративний устрій.

10. Має бути створено механізм здійснення контактів між Європейським Парламентом та регіональними парламентами, в межах їх компетенції, як інститутами, що представляють волю громадян.

СТАТTЯ 13. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ.

1. Ухвалюючи цю Декларацію, Асамблея Європейських Регіонів (АЄР) прагне до розвитку та посилення регіоналізму в Європі. В світлі великого різноманіття ситуацій в регіонах та їx прагнень цей документ, який не є законодавчо обов’язковим, має стати для деяких регіонів посібником, що вміщує основні положення та завдання регіоналізму.

2. АЄР та її члени здійснюють такі підходи до національних урядів, інститутів Європейського Союзу та інших європейських органів, які є необхідними для досягнення мети цього документу.

3. Декларація також підкреслює, що регіон є найбільш вдалою організацією для вирішення регіональних проблем у відповідній та незалежній формі. Європейські Держави мають в межах можливого сприяти тому, щоб регіонам були передані повноваження та фінансові ресурси, які необхідні для їх існування, вносячи у разі необхідності поправки до міжнародного законодавства.

4. АЄР та її члени також розвивають європейське міжрегіональне співробітництво на всіх рівнях та допомагають процесу регіоналізації, вносячи відповідні поправки до конституції або конституційного закону, і цим сприяють утворенню найбільш слушних форм регіональної структури.

5. Прикордонне співробітництво зміцнює та консолідує регіоналізм. Розвиток регіональних особливостей, які ґрунтуються на прикордонному співробітництві, сприяє політичній та соціальній стабільності.

6. Створення Комітету Регіонів в структурі органів Європейського Союзу та Конгресу місцевих та регіональних влад Європи в структурі органів Ради Європи є великим кроком на шляху до регіоналізації в Європі.

Довгостроковою метою має стати створення Європи Регіонів як третього рівня уряду; це дозволить Комітету Регіонів отримати статус дійсної регіональної Палати.

7. АЄР та її члени підтримують асоціації місцевих властей. Їх центральною метою, однак, залишається розвиток справжньої регіональної самобутності.

8. АЄР слідкуватиме за прогресом в європейських Державах у досягненні цілей, про які йдеться у цій Декларації.

Assemblée des Régions d’Europe

Assembly of European Regions

Versammlung der Regionen Europas

Asamblea de las Regiones de Europa

Assemblea delle Regioni d’Europa

Secrétariat Général

Immeuble Europe

20, Place des Halles

F-67054 Strasbourg Cedex (France)

✆ (+33) 3 88 22 07 07

✆ (+33) 3 88 75 67 19

e-mail: aerpress@sdv.fr

____________

//www.aer.eu/fileadmin/user_upload/PressComm/Publications/DeclarationRegionalism/.dam/l10n/ua/DR_UKRAINE[1].pdf

Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи Про участь громадян у місцевому публічному житті 2001

Хартія основних прав Європейського Союзу 2000 

Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 

Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин 1995 

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (міноритарних мов) 1992 

Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників 1989 

Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 

Декларація про поліцію 1979 

Європейська соціальна хартія 1961 

Європейська культурна конвенція 1954 

Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 

Статут Ради Європи 1949