Доповідь Amnesty International 2013 Україна

УКРАИНА

Глава государства: Виктор Янукович

Глава правительства: Николай Азаров

Пытки и жестокое обращение оставались повсеместным явлением и по-прежнему совершались безнаказанно. Вследствие изъянов системы уголовного судопроизводства люди подолгу содержались в предварительном заключении и не могли воспользоваться гарантиями защиты задержанных. Беженцам и лицам, ищущим убежища, грозило содержание под стражей и принудительное возвращение в страны, где их права могли быть нарушены. Права представителей ЛГБТИ находились под угрозой.

Пытки и другие виды

жестокого обращения

Продолжали поступать сообщения о пытках и других видах жестокого обращения в отделениях милиции. В докладе по итогам визита в Украину в 2011 году, опубликованном в ноябре, Комитет Совета Европы по предупреждению пыток заявил, что в комитет «поступило огромное количество сообщений от задержанных лиц», которых работники милиции подвергли жестокому обращению (как физическому, так и психическому. В частности, Шевченковское РУВД города Киева было отмечено как особо «проблематичное».

Восемнадцатого сентября парламент принял закон, позволяющий уполномоченному по правам человека при Верховной Раде выполнять функции национального превентивного механизма. Это было сделано в порядке выполнения обязательств Украины в рамках Факультативного протокола к Конвенции ООН против пыток.

Семнадцатого июня сотрудники Петровского РОВД города Донецка подвергли пыткам вышедшего на пенсию шахтёра по имени Михаил Беликов. В парке к нему подошли три дежурных милиционера, поскольку он употреблял алкоголь в общественном месте. По его словам, сначала его избили в парке, а затем доставили в Петровский РОВД. В отделении трое милиционеров его обездвижили и удерживали, а четвёртый – находившийся при исполнении служебных обязанностей сотрудник милиции – изнасиловал его дубинкой. Их начальник посоветовал потерпевшему забыть о случившемся и потребовал от него 1500 гривен (144 евро) за освобождение. Михаил Беликов согласился, и его освободили, не предъявив обвинений. В тот же вечер у него резко ухудшилось самочувствие. Его доставили в больницу, где врачи обнаружили у него тяжёлые повреждения внутренних органов, из-за которых ему потребовалась операция, включавшая выведение колостомы. В конце года три милиционера предстали перед судом. Они проходили по пяти разным эпизодам побоев и вымогательства начиная с 2009 года, в том числе в связи с пытками Михаила Беликова. Двум из них предъявили обвинения в пытках по статье 127 уголовного кодекса.

Безнаказанность

В октябре в рамках Универсального периодического обзора ООН была проведена оценка положения с правами человека в Украине. Совет ООН по правам человека рекомендовал государству создать независимый орган для расследования случаев пыток и гарантировать компенсацию потерпевшим. По состоянию на конец года Украина ничего не ответила на эту и 145 прочих рекомендаций, полученных ею по итогам обзора. Лица, пострадавшие в результате пыток и жестокого обращения, по-прежнему сталкивались с трудностями, пытаясь добиться расследования своих жалоб. При этом меры наказания, назначаемые судами, зачастую не соответствовали тяжести преступлений.

Пятого января сотрудника милиции Сергея Приходько приговорили к пяти годам лишения свободы условно за превышение служебных полномочий. Его действия привели к смерти Игоря Индило в Шевченковском РУВД города Киева в мае 2010 года. Второго милиционера – Сергея Коваленко – амнистировали в декабре 2011 года на том основании, что у него маленький ребёнок. Четырнадцатого мая апелляционный суд отменил оба этих решения (и амнистию, и условный приговор) и вернул дело на доследование. Двадцать девятого октября киевский апелляционный суд повторно запросил доследование.

Двадцать третьего марта в Киеве милиционеры задержали известного аккордеониста Игоря Завадского и подвергли его пыткам и жестокому обращению. Он утверждал, что неподалёку от дома милиционеры в штатском сбили его с ног, после чего избили. Кроме того, его досмотрели, изъяли мобильный телефон и провели обыск в его квартире без соответствующей санкции. По словам Игоря Завадского, его также подвергли пыткам и жестокому обращению в Шевченковском РУВД города Киева. Его избивали три милиционера, а один из них сильно сжимал ему яички, вызывая крайнюю боль. Когда его бросили на пол, он ударился головой и потерял сознание. Милиционеры настаивали на проведении допроса без адвоката, и Игорю Завадскому удалось увидеться с адвокатом только 27 марта. Впоследствии ему пред’явили обвинение в «насильственном удовлетворении половой страсти в извращённых формах» и «развращении несовершеннолетних». Второго апреля он обратился в районную прокуратуру с жалобой на пытки и жестокое обращение. Лишь третьего июля ему сообщили, что ещё шестого апреля прокуратура отказалась возбудить уголовное дело на основании его жалобы. Тридцать первого июля Шевченковский районный суд отменил решение прокуратуры и вернул дело на доследование. По состоянию на конец года никакой информации о ходе расследования не поступало. Следствие по делу Игоря Завадского ещё продолжалось.

Беженцы и лица,

ищущие убежища

Украина по-прежнему нарушала международные обязательства в рамках Конвенции ООН о статусе беженцев, удовлетворяя запросы об экстрадиции даже в отношении лиц, ищущих убежища, и лиц, получивших статус беженца.

Двадцатого сентября украинские власти вернули Руслана Сулейманова в Узбекистан вопреки обязательствам Украины в рамках Конвенции ООН против пыток и Конвенции ООН о статусе беженцев. К концу года он находился в ташкентском СИЗО. Руслан Сулейманов переехал в Украину в ноябре 2010 года, опасаясь несправедливого судебного разбирательства, пыток и других видов жестокого обращения в Узбекистане после того, как строительную компанию, где он работал, попытались поглотить конкуренты. Его задержали в Украине 25 февраля 2011 года, а в мае 2011 года Генеральная прокуратура подтвердила, что его экстрадируют в Узбекистан для судебного разбирательства по делу о предполагаемых экономических преступлениях. И хотя его прошение о предоставлении убежища в Украине было отклонено, УВКБ ООН признало его беженцем и активно добивалось его переселения.

Как сообщалось, 19 октября сотрудники российских правоохранительных органов похитили Леонида Развозжаева – гражданина России и помощника депутата Ильи Пономарёва. Это произошло в Киеве, возле офиса Общества помощи еврейским иммигрантам, куда он обратился за юридической помощью и консультацией по вопросу получения убежища в Украине. Двадцать второго октября Леонид Развозжаев заявил, что по возвращении в Россию его подвергли пыткам и жестокому обращению, заставляя инкриминировать себе и другим активистам оппозиции организацию массовых беспорядков. Двадцать пятого октября представитель Министерства внутренних дел Украины подтвердил, что Леонида Развозжаева похитили «сотрудники правоохранительных органов либо правоохранительные органы других стран». Он также заявил, что это не преступление, а «вопрос взаимодействия силовых структур, о котором мне ничего не известно».

В июне УВКБ ООН отметило, что, несмотря на новый закон о беженцах 2011 года, процедуры и законодательство в этой сфере по-прежнему не отвечают международным стандартам. В частности, лицам, ищущим убежища, у которых зачастую нет документов, грозит содержание под стражей сроком до 12 месяцев за незаконное пребывание на территории Украины.

В январе 81 человек, которых удерживали в двух пунктах пребывания и большинство из которых являлись гражданами Сомали, объявили голодовку в знак протеста против содержания под стражей. Их заключили под стражу на срок до 12 месяцев «в целях депортации» после милицейской операции по искоренению «нелегальной миграции» в конце декабря 2011 года. Украина никогда не возвращала в Сомали никого из сомалийских граждан. Более того, их возвращение на родину носило бы незаконный характер во всех случаях, кроме исключительных обстоятельств. Как минимум один человек был зарегистрирован в УВКБ ООН в качестве лица, ищущего убежища, однако множество других не смогли попросить убежища, поскольку во многих частях Украины большую часть 2011 года областные подразделения миграционной службы не функционировали. Задержанные прекратили голодовку 17 февраля после того, как областная миграционная служба заверила их, что вновь откроет подразделения в Волынской области (запад Украины) и начнёт принимать прошения о предоставлении статуса беженца и соответствующей защиты. К ноябрю 2012 года 53 задержанных освободили.

Судебная система

Четырнадцатого мая президент утвердил новый уголовно-процессуальный кодекс – значительно улучшенный по сравнению с предыдущим. В нём чётко оговаривалось, что взятие под стражу начинается с момента задержания сотрудником милиции, что с этого момента задержанные имеют право на адвоката и независимого медицинского эксперта, а также что мера пресечения в виде взятия под стражу может применяться лишь в исключительных обстоятельствах, в соответствии с рекомендациями Совета Европы. Кроме того, новый кодекс предусматривает автоматический пересмотр меры пресечения в виде взятия под стражу каждые два месяца. Тем не менее сохранялась обеспокоенность тем обстоятельством, что участие адвоката является обязательным лишь в случаях особо тяжких преступлений, за которые предусмотрено наказание в виде лишения свободы на срок более 10 лет, а также что бесплатная юридическая помощь предоставляется только в тех случаях, когда участие адвоката в деле обязательно.

Двадцать седьмого февраля бывшего министра внутренних дел и главу оппозиционной политической партии «Народная самооборона» Юрия Луценко приговорили к четырём годам лишения свободы и оштрафовали на 643 982 гривен (61 621 евро) за растрату государственной собственности и превышение должностных полномочий. Юрий Луценко находился в предварительном заключении с 26 декабря 2010 года. Третьего июля Европейский суд по правам человека вынес решение о том, что предварительное заключение Юрия Луценко является нарушением его права на свободу и личную неприкосновенность, что оно обусловлено политическими мотивами и противоречит Европейской конвенции о защите прав человека. Семнадцатого августа Юрия Луценко также признали виновным в служебной халатности за то, что он отдал приказ о незаконной слежке за водителем при расследовании дела об отравлении бывшего президента Ющенко. Вынесенный ему приговор остался без изменений.

В апреле намечалось новое судебное разбирательство по делу бывшего премьер-министра Юлии Тимошенко за уклонение от уплаты налогов, однако суд отсрочили в связи с состоянием её здоровья. Новые обвинения, предъявленные ей в октябре 2011 года, относились к её деятельности на посту главы компании «Единые энергетические системы Украины» (ЕЭСУ) с 1995 по 1997 год. Юлия Тимошенко по-прежнему отбывала семилетний приговор, вынесенный по политически мотивированным обвинениям в злоупотреблении служебным положением в связи с тем, что она подписала многомиллионный долларовый контракт с Россией в январе 2009 года, когда находилась на посту премьер-министра.

Права лесбиянок, геев, бисексуалов,

транссексуалов и интерсексуалов

В октябре парламент принял во втором чтении проект закона «О внесении поправок в некоторые законодательные акты (относительно защиты прав детей на безопасное информационное пространство)». В проекте закона предлагалось запретить производство, импорт и распространение изданий, фильмов и видеоматериалов, пропагандирующих гомосексуализм. В случае вступления в силу закон жёстко ограничит право представителей ЛГБТИ на свободное выражение мнения.

Двадцатого мая в Киеве отменили гей-парад всего за 30 минут до его начала. Это произошло после того, как милиция предупредила об угрозе срыва марша многочисленными протестующими из числа националистов и верующих. Группа молодых людей избила одного из организаторов, против другого применили перцовый аэрозоль.

Международное правосудие

Двадцать четвертого октября правительство заявило, что Украина по-прежнему привержена идее создания Международного уголовного суда. Однако при этом не предпринималось никаких шагов в плане необходимых законодательных реформ по практическому внедрению Римского статута Международного уголовного суда и Соглашения о привилегиях и иммунитетах, к которым Украина присоединилась 20 января 2000 и 29 января 2007 года соответственно.

Доклады Amnesty International

о ситуации в стране / визиты

Делегаты Amnesty International посетили Украину в апреле, мае, июне, июле, августе и сентябре.

• Ukraine: Euro 2012 jeopardised by criminal police force («Украина: уголовная милиция ставит под угрозу Евро-2012», на англ. яз.), индекс AI: EUR 50/005/2012.
• Ukraine: Proposed laws discriminate against LGBTI people and violate children’s rights («Украина: проект закона дискриминирует представителей ЛГБТИ и ущемляет права детей», на англ. и фр. яз.), индекс AI: EUR 50/008/2012.
• Ukraine: Authorities should not extradite refugees back to torture in Uzbekistan («Украина: власти не должны отправлять беженцев на пытки в Узбекистан», на англ. и фр. яз.), индекс AI: EUR 50/010/2012.
• Ukraine: Leonid Razvozzhayev abduction must be investigated («Украина: похищение Леонида Развозжаева должно быть расследовано», на англ., исп. и фр. яз.), индекс AI: PRE01/518/2012.

© Amnesty International 2012

 http://www.amnesty.org.ua/node/456

 http://www.amnesty.org.ua/AnnualReport2013

 http://amnesty.org.ua/sites/default/files/AI_Report_RUS_2013.pdf

Доповідь Amnesty International 2012 Україна
Доповідь Amnesty International 2011 Україна
Доповідь Amnesty International 2010 Україна
Доповідь Amnesty International 2009 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна

Доповідь Amnesty International 2012 Україна

УКРАЇНА
Глава держави: Віктор Янукович

Керівник уряду: Микола Азаров

Смертна кара: скасована за всі види злочинів

Чисельність населення: 45,2 млн. осіб

Середня тривалість життя: 68,5 років

Смертність дітей до 5 років: 15,1 на 1000

Грамотність дорослого населення: 99,7%

Тортури та інші види жорстокого поводження, як і раніше, залишалися безкарними. Судова реформа не привела до зростання незалежності суддів. Використовуючи систему кримінального правосуддя в політичних цілях, влада тим самим зневажала принцип верховенства права. Для шукачів притулку зберігалася загроза примусового повернення на батьківщину, і вони не могли розраховувати на справедливий розгляд своїх клопотань про надання притулку. Правозахисники через свою роботу ризикували опинитися під слідством або зіткнутися з фізичним насильством.

Тортури та інші види жорстокого поводження

Постійно надходили повідомлення про тортури та інші види жорстокого поводження під вартою в міліції. Європейський суд з прав людини виніс рішення по дев'яти позовам, поданим проти України. У всіх цих справах суд прийшов висновку, що мало місце порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини, яка забороняє тортури.

Громадянин України азербайджанського походження Фірдовсі Сафаров розповів Amnesty International, що 26 березня в Могильові-Подільському його побили шестеро співробітників РВВС. Міліціонери зупинили Фірдовсі Сафарова, коли той переганяв свою стару машину на звалище. Його вдарили кулаком по голові, при цьому ображаючи за національною ознакою. У будівлі РВВС його знову побили – раз цього разу начальник відділення разом з підлеглими. Побої тривали, з перервами, до першої години ночі, після чого його відпустили. За словами Фірдовсі Сафарова, за звільнення від нього зажадали 3000 доларів США. Пізніше його звинуватили у чиненні опору співробітникам міліції, але 25 червня він був виправданий. Фірдовсі Сафаров написав скаргу на жорстоке поводження, однак прокуратура двічі відмовляла йому в порушенні справи і лише в липні почала слідство. Станом на кінець року, незважаючи на розслідування, що ведеться, начальник РВВС продовжував обіймати свою посаду. У жовтні Фірдовсі Сафарова знову поклали до лікарні через травми, отримані під час побиття, проте його виписали достроково, не довівши лікування до кінця. Вважається, що він був виписаний через тиск, який міліціонери чинили на лікарів.

Безкарність

У країні зберігалася атмосфера безкарності міліцейського свавілля. Цьому сприяли структурні недоліки правоохоронних органів,корупція, порушення, допущені при розслідуванні злочинів, скоєних співробітниками міліції, – або повна відмова від розгляду (навіть у випадках, коли були неспростовні докази, в тому числі медичні), утиск і залякування осіб, що подавали скарги, а також той факт, що кримінальні справи порушувалися лише проти нижніх чинів. Величезна кількість скарг на дії міліції відхилялась ще на рівні першої інстанції. У липні Генеральна прокуратура повідомила, що з 6817 скарг, поданих на дії співробітників міліції у 2010 році, тільки в 167 випадках були порушені кримінальні справи, причому 21 з них згодом було закрито за браком доказів.

17 серпня троє суддів Апеляційного суду міста Києва не побачили необхідності  подальшого розслідування загибелі 19-річного студента Ігоря Індило, який помер під вартою в міліції у 2010 році. Таким чином суд фактично погодився з поясненнями співробітників міліції, що несумісні з життям травми голови студент отримав, впавши з лавки заввишки 50 см на підлогу своєї камери. У жовтні Генеральний прокурор оголосив, що дав вказівку ретельніше розслідувати смерть хлопця.

24 жовтня прокурор міста Києва повідомив про порушення справи за численними скаргами Олександра Рафальського на те, що в червні 2001 року його під тортурами змусили зізнатися у вбивстві. У 2004 році його засудили до довічного ув'язнення. Прокуратура незмінно відмовлялася порушувати справи за його скаргами.

Судова система

У країні триває судова реформа. У липні на розгляд парламенту був винесений новий проект Кримінального процесуального кодексу. Однак станом на кінець року документ ще не був прийнятий.

Загроза незалежності суддів виходила з боку Генеральної прокуратури, яка, як і раніше, могла порушувати кримінальні справи проти суддів і тиснути на них. 7 червня заступник Генерального прокурора зажадав відставки трьох суддів Апеляційного суду м. Києва, оскільки вони, посилаючись на відсутність підстав для взяття під варту, відхилили клопотання прокуратури про арешт підозрюваного.

У жовтні були прийняті поправки до закону «Про судоустрій і статус суддів». В поправках були враховані зауваження до закону, який був прийнятий у 2010 році і який, разом з іншими реформами, серйозно урізав роль Верховного суду.

Поправки лише частково повернули Верховному суду його повноваження. У жовтні Рада Європи критично відгукнулася про роль, яку відіграє парламент в призначенні і знятті суддів з посади. Попереднє призначення суддів на п'ять років перед тим, як затвердити їх на посаді довічно, ставить під загрозу їх незалежність. Рада Європи порекомендувала, щоб таким суддям не давали вести «гучні справи з великими політичними наслідками».

11 жовтня суд у Києві засудив Юлію Тимошенко (що була прем'єр-міністром з січня по вересень 2005 року, а потім з грудня 2007 по березень 2010 року) до семи років позбавлення волі, а також заборонив їй протягом трьох років обіймати державні посади. Звинувачення стосувалися її ролі у підписанні в січні 2009 року багатомільйонного контракту з Росією про постачання електроенергії. У звинуваченнях відсутні ознаки кримінально карного діяння; справа мала політичне підґрунтя. Її справу вів «тимчасовий суддя».

Біженці та шукачі притулку

8 липня в Україні був прийнятий новий закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У ньому вдосконалено правовий статус біженців, а також спрощується подача документів для шукачів притулку, і вводиться поняття додаткового захисту для тих, хто не повністю підпадає під визначення Конвенції про статус біженців. Однак документ не відповідає міжнародним стандартам, оскільки не передбачає додаткового захисту при міжнародному чи внутрішньому збройному конфлікті. УВКБ ООН (агентство ООН у справах біженців) критикує новий закон за те, що той не дозволяє агентству відвідувати людей, чия ситуація неоднозначна, і не дає УВКБ права виступати в ролі консультанта при ухваленні рішення про присвоєння статусу біженця.

У грудні 2010 року була створена нова Державна міграційна служба України, роботу якої координує Міністерство внутрішніх справ. У жовтні регіональні установи міграційної служби припинили свою роботу: до кінця року запрацювала нова система. Шукачам притулку, як і раніше, загрожує повернення назад в країни, де їх права можуть бути грубо порушені.

У березні влада повернула на батьківщину 10 громадян Афганістану, включаючи одну дитину. Прохання про надання притулку, подані деякими з них, були відхилені. Їм не дали оскаржити ні відмову, ні депортацію. За їхніми словами, їм не виділили перекладачів ні на етапі подання клопотань, ні під час депортації, і їм довелося підписувати документи на незнайомій мові. Як заявили 17 березня регіональним ЗМІ представники Державної прикордонної служби, до афганців застосовували силу, оскільки при депортації ті намагалися чинити опір.

Правозахисники

Правозахисники, що викривали корупцію і порушення прав людини з боку місцевих чиновників і міліції, стикалися з кримінальним переслідуванням і нападами з метою змусити їх мовчати.

12 січня главу Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана звинуватили в нарузі над національним гербом України та розповсюдженні порнографії за те, що у своєму блозі він розмістив сатиричні фото- та відеоматеріали з елементами еротики. Станом на кінець року суд над ним ще тривав, а сам Дмитро Гройсман знаходився під підпискою про невиїзд. Згідно з міжнародним правом використання таких зображень в подібному контексті знаходиться в межах допустимого публічного вираження поглядів. Дмитро Гройсман виявився єдиною людиною, на яку було заведено кримінальну справу за розміщення відеоматеріалів, хоча на той час вони були широкодоступні на багатьох сайтах. Це змушує припустити, що переслідування правозахисника може бути пов'язане з його професійною діяльністю.

Надійшли повідомлення про те, що 28 серпня невідомий напав на Андрія Федосова – голову організації «ЮЗЕР», яка захищає права пацієнтів психіатричних установ. Причиною нападу називалася його робота з викриття корупції та порушень прав людини в психіатричних лікарнях. Чоловік, особа якого залишилася невстановленою, запросив Андрія Федосова в кримське селище Мирне під приводом того, що психічно хворій людині потрібна його допомога. У селищі його відвели в квартиру, де почали піддавати тортурам. Як тільки його відпустили, він одразу зателефонував до міліції. Він побачив, як по вулиці селища віддаляється його нападник, і вказав на нього. Міліціонери доставили нападника разом з Андрієм Федосовим до відділення міліції селища. Скоріше за все, нападаючий був «на короткій нозі» з міліціонерами. Андрій Федосов написав заяву, залишив свої паспортні дані і пішов. Коли він зупинився біля відділу міліції, щоб подзвонити другу, його знову затримали працівники міліції, через те, що він «неадекватно себе поводив». Міліціонери повезли його до психіатричної лікарні на огляд, а коли він запитав, чому його туди везуть – вдарили по голові. У лікарні лікарі відразу його відпустили. Влада відмовлялася розслідувати напад, і Андрій Федосов зіткнувся з труднощами в документуванні отриманих тілесних ушкоджень. Незважаючи на спроби пройти огляд, лікарі в прилеглому місті Євпаторія, а також у Києві відмовлялися сприймати його травми всерйоз.

© Amnesty International 2012

//amnesty.org.ua/node/248

//www.amnesty.org/en/region/ukraine/report-2012

Доповідь Amnesty International 2013 Україна

Доповідь Amnesty International 2011 Україна
Доповідь Amnesty International 2010 Україна
Доповідь Amnesty International 2009 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна

Доповідь Amnesty International 2011 Україна

УКРАЇНА
Глава держави: Віктор Янукович

(змінив на цій посаді Віктора Ющенка в лютому)

Керівник уряду: Микола Азаров

(змінив на цій посаді Юлію Тимошенко в березні)

Смертна кара: скасована за всі види злочинів

Чисельність населення: 45,4 млн. чол.

Середня тривалість життя: 68,6 роки

Смертність дітей до 5 років (ч/ж): 18/13 на 1000

Грамотність дорослого населення: 99,7%

Надходили повідомлення про катування та інші види жорстокого поводження в тюрмах та під вартою в міліції. Ув’язненим та підозрюваним у скоєнні кримінальних злочинів не надавали належної медичної допомоги. Співробітники правоохоронних органів нападали на правозахисників й вчиняли утиски щодо них. Біженцям та прохачам притулку погрожували примусовим поверненням та іншими порушеннями їх прав. Міліція дискримінувала представників національних меншин, а мирних демонстрантів затримували та наносили побої.

Тортури та інші види жорстокого поводження

Не припинялися скарги на катування та інші види жорстокого поводження під вартою в міліції. В березні було реорганізовано Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ МВС України, що стежило за умовами утримання під вартою в міліції. Його замінили дрібнішим підрозділом без спостережних функцій.

1 липня Європейський суд з прав людини встановив, що групу ув’язнених, побитих у Замковій виправній колонії у Хмельницькій області в двох окремих випадках в 2001 та 2002 році, піддавали катуванням та жорстокому поводженню. Побиття відбувалися в ході учбових тренувань групи швидкого реагування - спеціального загону тюремної охорони для придушення заворушень в тюрмах.

Як стало відомо, 1 липня у Винницькому СІЗО № 1 співробітники групи швидкого реагування жорстоко поводилися з затриманими, щоб покарати за протест проти жорсткого поводження з групою затриманих, який мав місце на день раніше. Родичі затриманих у СІЗО розповіли про події, що відбувалися там протягом двох днів. 30 червня група з 15 затриманих повинна була відправитися на судове засідання. Міліціонери конвойної служби наказали одному з них роздягнутися догола. Коли той відмовився зняти труси, його побили, закували в наручники та прив’язали до стіни. Інших затриманих також побили. Коли на наступний день міліцейський конвой прибув для супроводу затриманих до суду, вони відмовилися виходити з камер на знак протесту проти побиття напередодні. Тюремна адміністрація викликала групу швидкого реагування, яка, як стверджують, без розбору побила усіх в’язнів.

Смерть під вартою

В січні заступник голови Державного департаменту з питань виконання покарань заявив про нестачу фінансування санчастин у тюрмах. При цьому затриманих не випускали з тюрми на лікування в установи поза тюремною системою.

7 квітня Тамаз Кардава помер у лікарні через те, що йому відмовили у життєво необхідній медичній допомозі. Він – громадянин Грузії, який утік від конфлікту в Абхазії. В серпні 2008 року Тамаза Кардаву затримали на території України, і на той момент він вже був хворий на гепатит С. Як стверджувалось, в Шевченківському РВВС міста Києва його катували, змушуючи зізнатися в збройному нападі. В медичних висновках підтверджується, що його жорстоко били та зґвалтували міліцейським кийком. В останні два місяці попереднього ув’язнення йому відмовляли в спеціальному лікуванні, й стан його здоров’я різко погіршився. 30 березня Тамаз Кардава шість годин пролежав на ношах на підлозі в залі Шевченківського суду міста Києва. Суддя відхилила прохання його адвоката про негайну госпіталізацію.

Правозахисники

Правозахисникам та правозахисним громадським організаціям стало важче працювати через перешкоди в судах та фізичні напади. Не менше трьох правозахисників цілеспрямовано переслідували у зв’язку з їх законною правозахисною діяльністю.

У травні на Андрія Федосова, голову організації «Юзер», яка відстоює права психічно хворих людей, після попередніх погроз, отриманих по телефону, напали невідомі. Міліція відмовилася приймати в нього заяву та не вжила жодних заходів. У липні його затримали на день у зв’язку зі злочином, ймовірно скоєному 10 років тому, коли йому було 15 років. 20 вересня з нього зняли обвинувачення, оскільки було доведено, що на момент злочину він знаходився у закритій дитячій лікарні й не міг його скоїти.

29 жовтня Вінницький суд видав розпорядження про примусове психіатричне обстеження профспілкового активіста Андрія Бондаренко. В листопаді після оскарження це рішення залишилось в силі. Андрій Бондаренко ніколи не страждав на психічні захворювання й пройшов три психіатричні експертизи, які підтвердили, що він психічно здоровий, при чому остання з них відбулася у жовтні. Серед інших причин, на які посилалася прокуратура, спрямовуючи його на обстеження, назвали «загострене усвідомлення своїх прав і войовнича, наполеглива готовність відстоювати їх неадекватно реальній ситуації». Андрій Бондаренко боровся за права сезонних працівників на заводах з переробки цукрового буряку у Вінницькій області та викривав корупцію на найвищому рівні.

Біженці, шукачі притулку та мігранти

Шукачам притулку в Україні, як і раніше, загрожують безпідставні затримання, расизм та здирства з боку працівників міліції. Крім того, їх повертали в країни, де їх права могли бути грубо порушені. Через недосконалість системи надання притулку вони залишилися без захисту.

У січні вступила в силу стаття Договору про реадмісію між Україною та ЄС стосовно громадян третіх країн. За умовами Договору, держави ЄС мають право повертати незаконних мігрантів в Україну, якщо ті прибули в ЄС через українську територію. За даними Міжнародної Організації з Міграції, в період з січня по липень в рамках цієї угоди вислали 590 чоловік. Надходили повідомлення про побиття мігрантів та жорстоке поводження з ними під вартою. Більш того, незважаючи на те, що угода повинна була розповсюджуватися на «нелегалів», за наявними даними, серед повернених були й шукачі притулку.

Станом на кінець року четверо шукачів притулку з Узбекистану: Умід Хамроєв, Косім Дадаханов, Уткір Акрамов и Зікрілло Холіков - утримувалися під вартою в очікуванні екстрадиції на батьківщину. Всі четверо розшукувалися в Узбекистані за такими звинуваченнями, як членство у незаконних релігійних та екстремістських організаціях; розповсюдження матеріалів, що містять погрозу суспільному ладу та безпеці; а також спроби повалення конституційного устрою. У випадку повернення їм загрожували катування та інші види жорстокого поводження. В липні Європейський суд з прав людини офіційно звернувся до уряду з проханням не повертати прохачів притулку в Узбекистан до розгляду їх справи, однак відкликав прохання після запевнень в тому, що чоловіків не повернуть, доки вони не пройдуть усі етапи процедури надання притулку.

Расизм

Співробітники правоохоронних органів продовжували затримувати й поміщати під варту через колір шкіри.

29 січня три міліціонери в цивільному підійшли до двох сомалійців, Ісмаіла Абді Ахмеді та Ібрагіма Мухаммада Абді біля під’їзду їх будинку та попросили пред’явити документи. Далі, як повідомлялося, міліціонери увірвалися в їх квартиру, обшукали її без ордеру та вдарили одного з мешканців. Міліціонери витягли 250 доларів США з кишені джинсів Ібрагіма Мухаммада Абді. Під час обшуку міліціонери назвали сомалійців «піратами». 30 лютого двоє з тих міліціонерів знову прийшли в квартиру. Вони сказали сомалійцям, які проживали в квартирі, що хочуть зняти на відео, як ті будуть спростовувати свої публічні заяви щодо обшуку. Сомалійці відмовилися відчиняти їм двері і через кілька годин міліціонери пішли.

Свобода зібрань

У травні та червні співробітники комерційної охоронної фірми «Муніципальна охорона», найнятої міською владою, побили мирних демонстрантів, які протестували проти незаконної вирубки дерев у Харкові. Пізніше деяким з них відмовили в медичній допомозі, в тому числі Любові Мельник. Жінка потрапила в лікарню після того, як її побила «Муніципальна охорона». За наявними відомостями, працівники охоронної фірми вимагали від неї заперечити факт побиття та говорити, що вона отримала травми при падінні. Її відправили з лікарні, повідомивши, що ліжок немає. Пізніше три харківські лікарні відмовилися її прийняти. Другого червня демонстранти, що влізли на дерева, отримали травми, коли дерева почали рубати.

Як повідомили учасники протесту, коли охоронці били демонстрантів і журналістів, міліція спостерігала за подіями та не втручалася. 28 травня міліція затримала від 10 до 12 чоловік приблизно на вісім годин, після чого їх доставили до суду. 9 червня Андрія Єварницького та Дениса Чернегу засудили до 15 діб арешту за «злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції», хоча на відеозапису видно, що демонстранти пішли за міліціонерами без спротиву.

Доповідь Amnesty International 2011: Права людини у сучасному світі охоплює період з січня по грудень 2010. Делегати AI відвідали Україну в січні, квітні та листопаді. 

ДОПОВІДЬ 2011: У РІК СВОГО 50-РІЧЧЯ AMNESTY INTERNATIONAL СТВЕРДЖУЄ, ЩО СВІТ ЗНАХОДИТЬСЯ ЗА КРОК ДО ІСТОРИЧНИХ ЗМІН

Заклики до свободи і справедливості, які все гучніше звучать на теренах Близького Сходу і Північної Африки, а також розквіт соціальних медіа – це безпрецедентний шанс на зміни у сфері прав людини, і від них світ віддаляє лише один крок. Про це говорить Amnesty International, публікуючи свою доповідь про стан з правами людини у світі напередодні 50-річчя організації.

«Через 50 років по тому, як свічка Amnesty почала проливати світло на репресії, революція у сфері прав людини стоїть на порозі історичних змін», - сказав Саліл Шетті, генеральний секретар Amnesty International.

«Люди відмовляються боятися. Відважні люди – часто під проводом молоді – піднімаються і голосно заявляють про себе, не зважаючи на кулі, побиття, сльозогінний газ і танки. Їх мужність разом із новими технологіями, за допомогою яких активісти минають і викривають урядові заборони на вільне висловлювання і мирний протест, - це сигнал репресивній владі, що їм лишились лічені дні.

Однак вони зіштовхуються із серйозною протидією зі сторони репресивних сил. Міжнародне співтовариство повинне використати шанс на зміни і зробити все, що від нього залежить, щоб 2011 рік не розвіяв жевріючих надій на дотримання прав людини».

Наразі уряди прагнуть підім’яти під себе нові суспільні рухи, які зароджуються у соціальних мережах; йде вирішальна битва за контроль над доступною інформацією, засобами зв’язку і мережевими технологіями. Як ми бачили на прикладі Тунісу та Єгипту, спроби держави блокувати доступ в Інтернет та відключення мобільного зв’язку виявились палицею на два кінці. Але влада не полишає надії перехопити ініціативу або ж навіть використати ці технології проти активістів.

Протести охопили увесь Близький Схід та Північну Африку, де люди вимагають припинення репресій та корупції. Подібні виступи яскраво демонструють нагальну потребу в свободі від страху та злиднів. Ті, чия думка була до сьогодні проігнорована, нарешті можуть підняти голос.

Успіх Тунісу і Єгипту у поваленні диктаторів прикував до них увагу всього світу. Тепер гомін йде повсюди – від Азербайджану до Зімбабве.

І все ж таки, незважаючи на те, що рішучі наміри протистояти тиранії набули нових форм, а боротьба за права людини вже переходить на нові – цифрові – поля, свобода слова (важлива як і сама по собі, так і для реалізації інших прав) зазнає утисків по всьому світу.

Уряди Лівії, Сирії, Бахрейну і Ємену вже продемонстрували свою готовність бити, калічити та вбивати мирних маніфестантів, аби тільки втриматись при владі. Навіть там, де диктатори були скинуті, інститути, на які вони спирались, все ще не ліквідовані, і для активістів відкрите ще досить широке коло діяльності. Репресивна влада Азербайджану, Китаю та Ірану намагаються запобігти аналогічним революціям у власних країнах.

У «Доповіді Amnesty International 2011» зафіксовано обмеження свободи слова не менш ніж у 89 країнах; розповідається про в’язнів сумління як мінімум у 48 країнах; задокументовані катування та інші види жорстокого поводження щонайменше у 98 країнах; а також повідомляється про несправедливі судові процеси, як мінімум, у 54 країнах.

Яскравими подіями 2010 року стало звільнення у М’янмі Аун Сан Су Чжи та нагородження Нобелівською премією миру китайського дисидента Лю Сяобо, попри відчайдушні спроби уряду Китаю зірвати церемонію.

Окрім випадків, про які ставало відомо усьому світові, тисячі правозахисників стикалися з погрозами, позбавленням волі, тортурами і гинули від рук убивць у таких країнах, як Ангола, Афганістан, Бразилія, В’єтнам, Зімбабве, Китай, Мексика, Росія, Таїланд, Туреччина і Узбекистан.

Ці активісти найчастіше привертали увагу до таких правозахисних питань, як бідність, маргіналізація цілих спільнот, права жінок, корупція, жорстокість та утиски. Події, що відбувалися у всіх регіонах, демонстрували важливість ролі активістів та необхідність того, щоби весь світ висловив солідарність із ними.

У річній доповіді Amnesty International також висвітлювались наступні питання:

• Погіршення ситуації в окремих країнах, включаючи сумну для активістів картину в Україні, Білорусі та Киргизстані, ріст насилля у Нігерії, а також ескалація кризи, спровокованого збройними повстанцями - маоїстами у центральних та північно-східних районах Індії.
• Регіональні тенденції, зокрема зростаюча кількість погроз корінним народам Північної та Південної Америки; погіршення юридичного стану жінок, які хочуть закривати обличчя чадрою у Європі; а також все більша готовність європейських держав депортувати людей до країн, де їм загрожують переслідування.
• Конфлікти, під час яких озброєні угруповання і армія нерідко вбивають мирних жителів, і які сіють хаос в Ізраїлі та на окупованій палестинській території, в Іраку, Колумбії, Демократичній Республіці Конго, в північнокавказькій частини Російської Федерації, в Сомалі, Судані, Центральноафриканській Республіці, Чаді і на Шрі-Ланці.
• Ознаки змін на краще, включно із поступовою відмовою від смертної кари, деякі поліпшення в сфері охорони материнського здоров’я (у тому числі в Індонезії та Сьєрра-Леоне), а також притягнення до відповідальності винних у злочинах проти прав людини, здійснених при колишніх військових режимах у Латинській Америці.

Як зауважив Саліл Шетті, впливові уряди, які недооцінили жагу свободи і справедливості у різних частинах світу, тепер повинні підтримувати реформи замість того, щоб знову цинічно продовжувати репресії. Справжньою перевіркою на порядність намірів влади стане надання допомоги у перебудові держав, які спиратимуться на права людини, але, можливо. не будуть союзниками, а також готовність (як у випадку із Лівією) передати найзапекліших злочинців Міжнародному карному суду після того, як будуть вичерпані інші засоби правового захисту.

Жорстоке придушення маніфестацій у Сирії, де з початку березня загинули сотні людей, а також відсутність скоординованих дій у відповідь на розгін мирних протестів у Ємені та Бахрейні засвідчують, що Раді Безпеки ООН необхідно послідовно проводити політику категоричної нетерпимості щодо злочинів проти людяності.

У ситуації стрімкої зміни очікувань у сфері прав людини близькосхідним та північноафриканським урядам потрібно набратися мужності і почати реформи. Вони повинні дотримуватися права на мирне висловлювання думок, права на об’єднання, а також забезпечити рівне однакове ставлення до всіх людей. Останнє стосується, зокрема, усунення перешкод до повноцінної участі жінок у суспільному житті. Необхідно приборкати таємну поліцію і силові структури, припинити жорстокість і вбивства і притягнути до відповідальності винуватців всіх зловживань, щоб справедливість запанувала, а потерпілі отримали відшкодування, якого вони давно і безуспішно домагалися.

Інтернет провайдери, мобільні оператори, сайти соціальних мереж, а також компанії, які надають підтримку цифрових медіа та комунікацій, зобов’язані дотримуватися прав людини. Вони не повинні перетворюватися на пішаків чи помічників репресивних урядів, які прагнуть задушити свободу слова і шпіонити за людьми.

«Ніколи ще з моменту закінчення холодної війни така кількість репресивних режимів одночасно не зіштовхувалася з проблемою влади, яка стрімко вислизає з їхніх рук. Вимоги політичних і економічних прав, які поширюються по всьому Ближньому Сходу і Північній Африці, - це вражаючий доказ того, що всі права однаково важливі й універсальні, - сказав Саліл Шетті. - За 50 років, що пройшли з того моменту, коли Amnesty International з’явилася на світ, аби захищати права людей, яких позбавили свободи за свої вільні погляди, відбулася революція у сфері прав людини. Вимоги справедливості, свободи і гідного життя набули міжнародного характеру і день за днем стають все гучнішими. Джин вилетів з пляшки, і ніякими репресіями його вже туди не повернути».

© Amnesty International 2011

//umdpl.info/index.php?id=1305292630

//www.amnesty.org/en/region/ukraine/report-2011

Доповідь Amnesty International 2013 Україна

Доповідь Amnesty International 2012 Україна
Доповідь Amnesty International 2010 Україна
Доповідь Amnesty International 2009 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна

Amnesty International: права людини в Україні та світі 2010-2011

У щорічному звіті правозахисної організації Amnesty International про дотримання прав людини у світі констатується погіршення ситуації з правами людини в Україні.

Amnesty International опублікувала звіт Права людини в сучасному світі за 2010 рік, в якому зібрані численні факти порушення прав і свобод людей в усьому світі. У розділі, присвяченому Україні, експерти зазначають, що ситуація з правами людини в порівнянні з минулим роком погіршилася. Автори доповіді називають стан справ «сумним».

Укладачі звіту назвали основні проблеми українського суспільства в сфері дотримання прав людини. На їхню думку, в Україні процвітають тортури і насильство у в’язницях і відділеннях міліції; біженцям та мігрантам, які шукають притулку в країні, загрожують незаконні затримання та депортація з України в країну, з якої вони втекли. Крім цього, у звіті наводяться випадки жорстокого поводження і побиття мігрантів у місцях їх утримання.

Крім того, експерти Amnesty International повідомили, що в Україні погіршилася ситуація зі свободою зібрань, а правозахисникам стало складніше працювати в країні. За підсумками 2009 року в Amnesty International зафіксували в Україні практично ті ж проблеми, однак не заявляли, що ситуація в країні погіршала в порівнянні з 2008 роком.

Українські правозахисники погодилися практично з усіма висновками організації. «Доповідь Amnesty International є серйозним джерелом інформації щодо дотримання прав людини. Ситуація з тортурами дійсно ніяк не змінюється і не зміниться, поки не будуть проведені повноцінні реформи», — заявив голова Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.

Єдиним поліпшенням за минулий рік Гройсман назвав збільшення кількості співробітників МВС, притягнутих до кримінальної відповідальності за жорстоке поводження з затриманими. «Однак системні проблеми залишилися», — вважає він.

Щодо проблем у світі, то, як йдеться у доповіді, цілком можливо, що 2010 рік увійде у світову історію як переломний, коли активісти та журналісти за допомогою нових технологій звернулися до влади, щоб розповісти про справжній стан речей, і тим самим домоглися більшої поваги прав людини.

«Люди відмовляються боятися. Відважні люди — часто під проводом молоді — піднімаються і голосно заявляють про себе, незважаючи на кулі, побиття, сльозогінний газ і танки. Їх мужність разом із новими технологіями, за допомогою яких активісти минають і викривають урядові заборони на вільне висловлювання і мирний протест, — це сигнал репресивній владі, що їм лишились лічені дні», — сказано у доповіді Amnesty International.

«Міжнародне співтовариство повинне використати шанс на зміни і зробити все, що від нього залежить, щоб 2011 рік не розвіяв жевріючих надій на дотримання прав людини», — зазначається у повідомленні.

Успіх Тунісу і Єгипту у поваленні диктаторів прикував до них увагу всього світу. Тепер гомін йде повсюди — від Азербайджану до Зімбабве, відзначають правозахисники. «Протести охопили увесь Близький Схід та Північну Африку, де люди вимагають припинення репресій та корупції. Подібні виступи яскраво демонструють нагальну потребу в свободі від страху та злиднів. Ті, чия думка була до сьогодні проігнорована, нарешті можуть підняти голос», — сказано у доповіді.

Таким чином передові технології стали інструментами, які допомагають відстоювати права людини всупереч витонченим спробам урядів обмежити і перекрити цензурою потік інформації.

Крім того, правозахисники відзначили вагомий вклад творців Wikileaks, які організували зручний майданчик, яким можуть скористатися усі охочі з різних кінців світу, щоб довести інформацію про зловживання до відома громадськості.

Однак, йдеться у звіті, незважаючи на те, що рішучі наміри протистояти тиранії набули нових форм, а боротьба за права людини вже переходить на нові — цифрові — поля, свобода слова (важлива як і сама по собі, так і для реалізації інших прав) зазнає утисків по всьому світу.

У доповіді Amnesty International-2011 зафіксовано обмеження свободи слова не менш ніж у 89 країнах, розповідається про в’язнів сумління як мінімум у 48 країнах, задокументовані катування та інші види жорстокого поводження щонайменше у 98 країнах, а також повідомляється про несправедливі судові процеси, як мінімум, у 54 країнах. Окрім випадків, про які ставало відомо усьому світові, тисячі правозахисників стикалися з погрозами, позбавленням волі, тортурами і гинули від рук убивць у таких країнах, як Ангола, Афганістан, Бразилія, В’єтнам, Зімбабве, Китай, Мексика, Росія, Таїланд, Туреччина і Узбекистан. Ці активісти найчастіше привертали увагу до таких правозахисних питань, як бідність, маргіналізація цілих спільнот, права жінок, корупція, жорстокість та утиски.

13 травня 2011 р.
За матеріалами: Кореспондент, Український тиждень

//ukrslovo.org.ua/nagolos/suspilstvo/amnesty-international-krytykuye-ukrayinu-za-pogirshennya-sytuatsiyi-z-pravamy-lyudyny.html

Права людини в Україні 2011: порушень все більше 

ООН. Логотип прав людини 

20 років добрих намірів. Огляд розвитку прав людини в Україні 

Право на свободу В Україні має з’явитись широкий громадський рух на захист конституційних прав і свобод 

Декларація прав людини в епоху Інтернет-революції 

Права людини: питання і відповіді

//sloff.net/wp-content/uploads/2011/09/843.jpg //anti-crime.org

Доповідь Amnesty International 2010 Україна

УКРАЇНА
Глава держави: Віктор Ющенко

Керівник уряду: Юлія Тимошенко

Смертна кара: скасована за всі види злочинів

Чисельність населення: 45,7 млн. чол.

Середня тривалість життя: 68,2 роки

Смертність дітей до 5 років (ч/ж): 18/13 на 1000

Грамотність дорослого населення: 99,7%

Біженцям та шукачам притулку загрожувало примусове вислання з країни. Особи, затримані з метою подальшої депортації, не мали можливості оскаржити законність як взяття під варту, так і вислання. Влада виявилася нездатною належним чином протистояти нападам на расовому ґрунті. Продовжували поступати повідомлення про тортури та жорстоке поводження із затриманими у міліції, а винні у порушенні прав людини залишалися безкарними. Свобода зібрань продовжує перебувати під загрозою.

Права біженці та шукачів притулку

Україна не припиняла порушувати право на притулок: у країні були відсутні належні, справедливі процедури надання притулку та висилки. Крім того, шукачів притулку та біженців примусово висилали у країни, де їх права могли бути грубо порушені. Протягом року Amnesty International зверталася до української влади у зв’язку із чотирма випадками примусового повернення. 25 серпня вступили в силу поправки до постанови Кабінету Міністрів про порядок в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну. Громадянам держав, перелічених у документі,а також особам без громадянства тепер належить мати при собі щонайменше 12 620 українських гривень (близько 1000 євро). Застосування таких правил до шукачів притулку суперечать міжнародному праву щодо біженців і прирівнюється до видачі.

31 серпня у аеропорт «Бориспіль» прибули шість громадян Демократичної Республіки Конго (ДРК). Їм не дозволили залишити аеропорт і 2 вересня депортували назад у ДРК через Дубай. За наявною інформацією, коли один з громадян ДРК спробував звернутися за наданням притулку, його побили та дали снодійне, через що він незабаром заснув. Прохання його було проігнороване. Як заявила Державна прикордонна служба, громадян ДРК не пустили в Україну через те, що вони мали при собі менш ніж 1000 євро на кожну особу.

Генеральний прокурор скористався своїм правом здійснювати нагляд за законністю усіх судових рішень. Він скасував рішення про надання статусу біженців 15 шукачам притулку з Афганістану, Білорусі та Узбекистану. Свої дії він аргументував незначними упущеннями у документах, такими, як відсутність довідки про проходження медогляду чи довідок з попередніх місць роботи на батьківщині. На думку Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (УВКБ), ці упущення не дають законних підстав для відмови у наданні статусу біженця. Шукачі притулку ніяк не могли оскаржити рішення Генерального прокурора.

Тортури та інші види жорстокого 
поводження /безкарність

Не припиняли поступати повідомлення про тортури та інші види жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів. Влада демонструвала нездатність провести ефективне, незалежне розслідування подібних заяв. З січня по жовтень у 13 правозахисних НУО, що належать до Української Гельсінської спілки, надійшли 165 звернень з приводу тортур та інших видів жорстокого поводження; сто з них стосувалися дій міліції. У 2006 році Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти тортур, проте у країні досі відсутній механізм моніторингу місць утримання під вартою у відповідності до зобов’язань, що взяті Україною у рамках даного протоколу.

24 березня Подільський районний суд засудив Вадима Главатого до дев’яти років позбавлення волі за зґвалтування та крадіжку. Станом на кінець року Вадим Главатий оскаржив вирок у суді вищої інстанції, проте справу ще не було розглянуто. За повідомленнями, з вересня 2006 року працівники Подільського РВ ДУ МВС України тричі піддавали Вадима Главатого тортурам та іншим видам жорстокого поводження. Вони вибивали з нього зізнання спочатку у крадіжці, а потім у зґвалтуванні. У результаті він отримав травми, для лікування яких був госпіталізований. У жовтні прокурор міста Києва відповів на листа Amnesty International, заявив, що підстави для порушення кримінальної справи проти працівників Подільського РВ ДУ МВС відсутні. У листі говорилося, що розслідування про жорстоке поводження ведуть інші працівники Подільського райвідділу.

Расизм

Боротьба зі злочинами на расистському ґрунті та обнародування статистики були недостатніми. Незважаючи на спільне розпорядження Генеральної прокуратури та МВС від 6 лютого з вимогою збирати дані по злочинах на расовому ґрунті та результатам розслідувань, станом на кінець року будь-яка статистика була відсутня. Злочини на расовому ґрунті, як і раніше, кваліфікувалися як «хуліганство», а расистські компоненти злочину не враховувалися. За даними Ініціативи за розмаїття - об’єднання місцевих НУО та міжнародних організацій, - до жовтня було зареєстровано 23 расово вмотивовані інциденти. За цей же період було порушено сім кримінальних справ по нападах за расовими мотивами і усі вони - за звинуваченнями у «хуліганстві».

Троє шукачів притулку з Сомалі розповіли Вінницькій правозахисній групі, що 28 лютого працівники міліції затримали їх та доставили у відділок, де двох з них побили. За їх словами, міліціонери зробили це для того, щоб помститися за викрадення українських моряків сомалійськими піратами. Районна прокуратура міста Вінниці відкинула подібні твердження. Генеральна прокуратура завірила УВКБ, що буде проведено ще одне розслідування, проте ні про які результати не повідомлялося. Пізніше Вінницькій правозахисній групі неофіційно повідомили, що двоє з можливих винуватців більше не працюють у міліції.

В’язні сумління

Українське законодавство не передбачає процедуру, згідно якої затримані з метою подальшої депортації могли б оскаржити законність взяття їх під варту та вислання.

7 липня Балаклавський районний суд відмовився розглядати клопотання Ігора Коктиша, що очікував депортації до Білорусі, про звільнення його з-під арешту, чим підтвердив відсутність будь-яких засобів правового захисту у рамках процедури екстрадиції. Ігор Коктиш знаходиться під вартою з 25 червня 2007 року - з того часу, як білоруська влада направила запит про його видачу з тим, щоб той постав перед судом за звинуваченням у вбивстві (у Білорусі покаранням за цей злочин може стати смертний вирок). У 2001 році з нього вже були зняті усі обвинувачення у даному злочині та його було звільнено, а 1 лютого 2002 року Верховний суд затвердив вирок, за яким його виправдали. 11 квітня 2002 року Генеральна прокуратура оскаржила цей вирок та повернула справу до суду на перегляд. Ігор Коктиш був активістом від опозиції і вів роботу по реабілітації юних наркоманів. Він переїхав до України у жовтні 2003 року, проте продовжував підтримувати білоруську опозиції підчас президентських виборів 2006 року. У жовтні 2007 року він звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини, де оскаржив рішення по екстрадицію та арешт. Суд закликав Україну не депортувати його до Білорусі до того часу, поки суд не вивчить його справу і не оцінить ймовірність того, що обвинувачення проти Ігора Коктиша сфабриковані білоруською владою, щоб покарати його за мирне використання свого права на свободу слова.

Свобода зборів

3 червня парламент ухвалив у першому читанні законопроект «Про порядок організації і проведення мирних заходів». НУО піддали критиці законопроект за невідповідність міжнародним нормам у області прав людини. Згідно цього документу, про будь-яку акцію слід повідомляти за п’ять днів, не допускаються спонтанні зібрання; дозволяється застосування сили працівниками правоохоронних органів, проте при цьому не міститься ніяких вимог до обмежувальних заходів. У законопроекті відсутнє положення про те, що держава зобов’язана забезпечити дотримання прав людини на мирні зібрання.

Насильницькі зникнення

27 січня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію, де схвалила винесення вироку трьом бувшим працівникам міліції, засудженим за вбивство репортера Георгія Гонгадзе, який займався журналістськими розслідуваннями. Разом з тим ПАРЄ вимагала притягти до відповідальності замовників та організаторів злочину, «незважаючи на ранг та положення підозрюваних». Георгій Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року, а у листопаді того ж року було знайдене його обезголовлене тіло. 23 липня, через 9 років після його зникнення, за звинуваченням у його вбивстві заарештували бувшого генерал-лейтенанта МВС Олексія Пукача.

© Amnesty International 2010

//helsinki.org.ua/index.php?id=1275489640

//www.amnesty.org/en/region/ukraine/report-2010

Доповідь Amnesty International 2013 Україна

Доповідь Amnesty International 2012 Україна
Доповідь Amnesty International 2011 Україна
Доповідь Amnesty International 2009 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна

Доповідь Amnesty International 2009 Україна

УКРАЇНА
Глава держави: Віктор Ющенко

Керівник уряду: Юлія Тимошенко

Смертна кара: скасована за всі види злочинів

Чисельність населення: 45,9 млн. чол.

Середня тривалість життя: 67,7 років

Смертність дітей до 5 років (ч/ж): 18/13 на 1000

Грамотність дорослого населення: 99,4%

Влада не приймала адекватних заходів у відповідь на зростання кількості расистських нападів. Біженцям і шукачам притулку загрожувало примусове повернення. Не припинялися тортури і жорстоке поводження під час утримання під вартою в міліції. Особи, винні в порушеннях прав людини, користувалися безкарністю.

Тло

Політична ситуація залишалася нестабільною. Після тертя між членами правлячої коаліції Президент Віктор Ющенко 8 жовтня розпустив парламент і видав указ про призначення виборів на 7 грудня. В кінці року законність цього указу оскаржувалася в суді. У квітні НАТО вирішило не пропонувати Україні членство, однак у грудні погодилося на більш тісне співробітництво в рамках існуючої комісії Україна - НАТО, з тим щоб стежити за виконанням України Плану дій з підготовки до членства в організації. У червні Президент Росії Дмитро Медведєв попередив Україну про можливі «серйозні наслідки» у випадку її вступу в НАТО. Вересневий Саміт ЄС – Україні заклав основу для зміцнення зв'язків між Україною та ЄС, однак так і не відкрив перед Україною перспективу вступу в ЄС.

Расизм

Тривожне зростання числа расистських нападів на іноземців, що проживають в Україні, відзначене в попередні роки, триває. Через недосконалість законодавчої бази, недостатність дій міліції та небажання визнавати важкість злочинів на расовому ґрунті винуватці залишалися практично безкарними. Деякі офіційні особи продемонстрували відсутність розуміння серйозності питання, брак політичної волі для боротьби з расизмом і заперечення самого існування проблеми. У серпні віце-прем'єр-міністром були схвалені повноваження міжміністерської робочої групи по боротьбі з ксенофобією і расовою нетерпимістю, але залишається неясним, чи є вони достатніми для ефективної роботи.

Європейська комісія по боротьбі з расизмом і нетерпимістю рекомендувала внести зміни до статті 161 Кримінального кодексу - однієї з двох статей, що безпосередньо стосуються расистських злочинів, - аби полегшити судове переслідуванню тих, хто розпалює расову ненависть. Комісія також закликала розширити сферу застосування статті 161, поширивши її на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією України, а не тільки на громадян країни.

23 квітня четверо молодих людей, у тому числі один неповнолітній, були засуджені до 13 років позбавлення волі за вбивство Джонг Квон Канга, громадянина Південної Кореї, на якого вони напали в квітні 2007 року. Консул посольства Республіки Корея повідомив, що на нападниках були черевики з шипами, якими вони били Джонг Квон Канга, «поки не вибили його мозок». За заявою прокуратури, один з нападників заявив, що хотів убити Джонг Квон Канга через його національність. Джонг Квон Канг помер 17 травня 2007 року в результаті важких травм голови, отриманих під час нападу. У травні 2007 року чотирьом молодим людям були пред'явлені звинувачення в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень та хуліганстві. У листопаді 2007 року, після тривалого тиску з боку посольства, їм пред'явили звинувачення у вбивстві і «ненависті з метою приниження національної честі та гідності людини» за статтею 161. Тим не менш, Генеральна прокуратура звернулася з клопотанням про виключення з обвинувачення расистської складової, пояснивши в листі, направленому в посольство в жовтні, що стаття 161 стосується поширення національної ненависті, а обвинувачені не здійснювали жодних дій, які можна було б класифікувати як пропаганду, агітацію чи демонстрацію расової ненависті. Клопотання було відхилене Верховним судом.

У листопаді 2006 року В'ячеслав Манукян, громадянин України вірменського походження, звернувся з цивільним позовом проти міліції, звинувативши її в дискримінації. Він розповів міліції, що його часто зупиняють для перевірки документів, тому що його «характерна зовнішність» примушує міліцію перевіряти «законність його перебування на території України». 27 березня 2008 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив, що міліція діяла «неупереджено, сумлінно і помірковано, відповідно до принципу рівності перед законом і не допускаючи несправедливої дискримінації». В'ячеслав Манукян опротестував це рішення, і 29 липня суд вищої інстанції оголосив, що співробітник міліції не поінформував В'ячеслава Манукяна про його права, але залишив в силі рішення суду першої інстанції, що поведінка міліції не носить дискримінаційного характеру. Суд ухвалив, що вираз «характерна зовнішність» стосується не тільки етнічного походження, але й зовнішнього вигляду в цілому.

Біженці та шукачі притулку

Українська влада продовжує примусово повертати шукачів притулку в країни, де їм можуть загрожувати грубі порушення прав людини, а також нехтує правилами розгляду прохань про притулок.

4 і 5 березня 2008 року влада примусово повернула 11 шукачів притулку - тамілів у Шрі-Ланку, де їм загрожували грубі порушення прав людини, включаючи тортури та інше жорстоке поводження. Всі 11 шукачів притулку були зареєстровані в київському відділенні УВКБ ООН у справах біженців, і шість із них уже звернулися до української влади з клопотанням про надання статусу біженців. 27 лютого міграційна служба Хмельницької області відхилила ці шість клопотань з процедурних причин. Права на апеляцію не було надане.

Тортури та інші види жорстокого поводження

Місцеві правозахисні організації продовжували отримувати скарги на катування та інші види жорстокого поводження під вартою в міліції, слідчих ізоляторах та в'язницях. У 2008 році Харківська правозахисна група зареєструвала 197 заяв про катування та жорстоке поводження, з них 136 заяв про жорстоке поводження з боку міліції і 49 - з боку персоналу в'язниць.

27 червня співробітники міліції затримали Сергія Ушакова, його дружину Анну і тещу у Фрунзенському районі Харкова в зв'язку з убивством Анатолія Логвиненко, що сталося в ніч з 26 на 27 червня. Сергію та Анні Ушаковим не надали можливості зв'язатися з адвокатом, а саме затримання не було зареєстроване офіційно. Анна Ушакова заявила, що їй погрожували, її били, і примушували підписати заяву про причетність її чоловіка до вбивства. Сергій Ушаков також заявив, що його побили і примусили підписати зізнання. Його адвокат зауважив, що у нього на зап'ястках були рани, нехарактерні для звичайного використання наручників. Анну Ушакову звільнили 28 червня, а Сергія Ушакова був звільнений прокурором 1 липня у зв’язку з відсутністю доказів його причетності до вбивства. 1 липня Анна та Сергій Ушакова оскаржили жорстоке поводження з ними. Проте, коли вони давали свідчення в кабінеті заступника прокурора, в кабінет увійшла група співробітників міліції, які силою забрали їх назад у відділення міліції Фрунзенського району. За словами подружжя, там їх знову змусили підписати неправдиві свідчення. Анну Ушакову відпустили в той же день, а Сергія Ушакова - на наступний день. Поки вони перебували у відділенні міліції, їх обох приховували від прокурора. У якийсь момент Сергія Ушакова змусили покинути будівлю через вікно, а потім возили кілька годин по всьому Харкову, щоб приховати його місцеперебування. 4 липня Сергію Ушакову було пред'явлено звинувачення у вбивстві, а 21 липня його знову взяли під варту. Станом на кінець року справа продовжується.

Безкарність

15 березня Апеляційний Суд Києва засудив Миколу Протасова до 13 років позбавлення волі, а Олександра Поповича і Валерія Костенка - до 12 років позбавлення волі за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Георгій Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року, а два місяці потому в лісі на околиці Києва знайшли його обезголовлене тіло. Його вдова Мирослава Гонгадзе заявила, що судити також необхідно організаторів і замовників вбивства. У червні Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) висловила стурбованість у зв'язку з тим, що слідство обмежилося притягненням до судової відповідальності тільки виконавців злочину, хоча і був досягнутий певний прогрес у розслідуванні щодо тих посадових осіб, хто замовив це вбивство. ПАРЄ закликала владу України активніше зміцнювати незалежність слідчих органів, особливо органів кримінального переслідування, і поновити розгляд справи.

У липні Генеральна прокуратура знову відмовила у порушенні кримінальної справи за звинуваченням у тому, що співробітники міліції неодноразово катували Олександра Рафальського у 2001 році. У листі батькам Олександра Рафальського генеральний прокурор заявив, що немає ніякої необхідності починати розслідування настільки «незначних порушень». Міліція затримала Олександра Рафальського в Києві 13 червня 2001 року, розслідуючи справу про вбивство. За його словами, співробітники міліції побили його при затриманні, а потім - у відділенні міліції на вулиці Володимирській у Києві, де вони наділи йому на голову чорний поліетиленовий пакет, затягли його на шиї ременем і кілька разів ледь не задушили його. Після цього вони наділи йому на голову протигаз поверх пакета. 16 липня 2001 року його відвезли в ІТТ міста Ставище Київської області, де, як заявлено, до різних частин його тіла неодноразово під'єднували електричні дроти і били його струмом. 30 червня 2004 року Олександра Рафальського засудили до довічного ув'язнення за вбивство. Усі звернення до влади із закликом розслідувати звинувачення у застосуванні тортур були безуспішними.

© Amnesty International 2009
//www.amnesty.org/en/region/ukraine/report-2009
//www.amnesty.org.ua/

Доповідь Amnesty International 2013 Україна

Доповідь Amnesty International 2012 Україна
Доповідь Amnesty International 2011 Україна
Доповідь Amnesty International 2010 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна