четвер, 23 червня 2005 р.

Народна конституція


Нормально зайняту людину раптові вихідні завжди застукують зненацька. Тільки розплануєш тиждень, призначиш зустрічі, приймеш запрошення, як виявляється, що наспіло ще одне свято, у зв’язку з яким усе доведеться відмінити. Бо коли у практично чотириденного (у п’ятницю всі вже п’яні) тижня відібрати один день, то й тижня, як такого, вважай, немає.

Відгулявши Трійцю, зібрався було надолужити все те, що не зробив за втрачений через свято тиждень, як знайшовся День Конституції. А це значить, що і новий тиждень можна присвятити риболовлі, аби не чути дзвінків із попередженнями про відкладені зустрічі і відстрочені платежі. А на вимушеному відпочинку і про Конституцію подумати можна.

Справді, чому після кожного вихідного дня, присвяченого черговій річниці славної дати ухвалення Конституції України, одразу ж міцно її забуваєш? І день, і Конституцію. Бо ж вони ніби (і день, і Основний Закон) принесли в наше життя саме те, без чого жити не можна. А чи не можна жити без Конституції? Навіщо вона взагалі потрібна, коли втілювати її в життя буде той самий дільничний інспектор і той самий постовий із ДАІ з прізвищем на букву «Ф»?

Можна хоч щодня змінювати закони, переглядати конституційні норми, але чи змінить це нас усіх, які, здебільшого залишаються на своїх місцях? І чи треба нас змінювати взагалі? Звісно, якщо жити десять років під особистою охороною і бачити світ виключно із вікон урядової дачі чи службового авто, то може здатися, що нас можна поміняти. Одних на інших.

Коли ж хоч раз на день особисто пройтись по міському асфальту чи сільській грязюці, побачиш, що змінювати нас немає ким. Подивіться на людей, яких «чесна влада» поприводила у кабінети начальства на заміну слугам «злочинного режиму». Слухати не обов’язково. Достатньо одного лише погляду і розуміння мудрості нашої держави, в якій начальником може бути будь-хто. Все одно життя йде за своїми правилами, які не мають нічого спільного із законами, навколо яких чубляться вітчизняні парламентарі.

Ніхто, здається, не приймав законів чи постанов про заохочення масових поїздок на базари до Югославії та Польщі на рубежі 80-90-х років минулого століття. Пізніше ніхто не видавав указу про необхідність завезення в країну сотень тисяч старих авто, відкриття тисяч базарів, будівництво приватних котеджів і багато іншого. Не лунало закликів від уряду, парламенту чи Президента, які б посилали мільйони українців на заробітки за кордон. Народ сам просочився крізь кордони, сам везе сюди гроші, сам будує свою економіку, сам захищає свою власність.

Існує справжня, народна конституція, згідно з якою живе більшість наших співгромадян. Вона діє попри те, що окремі її статті написані не українською мовою з домішками російських матюків, а окремі і взагалі видряпані кров’ю. Саме ця ніким не ухвалена конституція робить окремих іх нас бідними, окремих багатими, а більшість — просто впевненими, що дбати про себе треба самому. Не сподіваючись на закони, а тим більше на суди чи інші органи. Якби моя воля, так би і написав у першій статті справжньої конституції: сподівайся на себе і дивись довкіл. Навіть якщо сьогодні вихідний, а завтра — День Конституції.

Газета "Рівне вечірнє" №45, 23-06-2005 року
//rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=010933

//politanekdot.com/2010/07/27/narodnaya-konstituciya/



понеділок, 20 червня 2005 р.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок № 339/2005 щодо змін до Конституції України прийнятих 8 грудня 2004 року


Страсбург,
13 червня 2005 року
Висновок № 339/2005
CDL-AD(2005)015



Висновок
щодо змін до Конституції України
прийнятих 8 грудня 2004 року

Європейська Комісія за демократію через право
(Венеціанська комісія)

Схвалено Комісією на її
63-ій пленарній сесії
(Венеція, 10-11 червня 2005)

на підставі коментарів
п. Каарло Туорі (Фінляндія)
п. Сержіо Бартоле (Італія)
п. Фіноли Фланаган (Ірландія)

Вступ

1. Листом від 21 квітня 2005 пан Роман Зварич, міністр юстиції України, попросив Венеціанську Комісію підготувати висновок щодо Закону про зміни до Конституції України, прийнятого 8 грудня 2004 року.

2. Пан Каарло Туорі та пан Сержіо Бартоле, а також пані Фінола Фланаган, члени робочої групи Венеціанської Комісії щодо конституційної реформи в Україні, провели експертизу цього Закону.

3. Цей Висновок був підготовлений на підставі їхніх коментарів та схвалений Венеціанською Комісією на її 63-ій пленарній сесії у Венеції, 10-11 червня 2005 року.

I. Контекст

4. У квітні 2003 року, на прохання Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи, Венеціанська Комісія активно включилась в процес конституційної реформи в Україні. У грудні 2003 року, Комісія схвалила свій Висновок щодо трьох законопроектів про внесення змін до Конституції України (CDL-AD (2003) 19). У Висновку, хоча й вітаючи зусилля з реформування системи урядування в Україні для її наближення до європейських демократичних стандартів, критикувались багато аспектів кожного з проектів закону, особливо в частині мандата народних депутатів, роль Президента при призначенні Уряду та незалежності судової гілки влади.

5. 22 червня 2004 року, Моніторинговий комітет Парламентської асамблеї провів обговорення політичної ситуації в Україні. З цього приводу, комітет висловив серйозну стурбованість передвиборчим середовищем та, зокрема, відзначив, що “поточна конституційна реформа, яка в принципі є вкрай потрібною, має бути відкладена на час після президентських виборів і проведена тоді в демократичний та прозорий спосіб”[1]. Сама Парламентська асамблея також сильно розкритикувала запропоноване схвалення конституційних поправок напередодні президентських виборів у своїй Резолюції 1364 (2004) щодо політичної кризи в Україні.

6. 23 червня 2004 року, у Верховній Раді України відбулось голосування з приводу третього з трьох законопроектів про внесення змін до Конституції, які раніше аналізувались Комісією, а саме проекту Закону №4180, який було попередньо схвалено.

7. Законопроект №4180 був змінений перед схваленням; ці зміни стосувались положень щодо виборів Президента та строку повноважень суддів, таким чином були взяті до уваги дві з рекомендацій, зроблених Комісією у її Висновку від грудня 2003 року. Проте, багато інших положень, які критикувались, залишились в тексті проекту. Більше того, декілька політичних сил в Україні та більшість міжнародних організацій поставили під сумнів легітимність процедури голосування щодо різних варіантів поправок, а також саму процедуру попереднього схвалення законопроекту №4180.

8. На підставі прохання Моніторингового комітету Парламентської асамблеї, у жовтні 2004 року Венеціанська Комісія схвалила Висновок щодо процедури внесення змін до Конституції України (CDL-AD (2004)030, див. укр. переклад тут), де відзначалось те, з якою поспішністю та складністю конституційні поправки були запропоновані, змінені та проголосовані, коли кожна пропозиція зазнавала нових змін в процесі розгляду. У цьому Висновку, Комісія також наголосила, що конституційна реформа та набуття нею чинності не повинні бути заручниками короткострокових політичних розрахунків.

9. На фоні політичної кризи, яка виникла після президентських виборів, 8 грудня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон про внесення змін до Конституції (далі – “Закон про внесення змін”), який ґрунтувався на законопроекті №4180. Хоча Закон про внесення змін, у прийнятій редакції, враховує багато коментарів Комісії, зроблених в її попередньому Висновку (CDL-AD (2003) 019), деякі критичні зауваження Комісії залишаються актуальними.

II. Аналіз Закону про внесення змін,
прийнятого 8 грудня 2004 р.

A. Мандат народних депутатів

10. Комісія вітає поправку до пункту 6 частини другої статті 81 щодо мандату народних депутатів, якою з тексту змін було видалено положення про припинення повноважень народного депутата в разі його (її) виключення з парламентської фракції, до якої він (вона) належав на час виборів.

11. З іншого боку, на жаль, відповідно до нового пункту 6 частини другої статті 81 повноваження народного депутата будуть припинені в разі невходження народного депутата, обраного від політичної партії, до складу депутатської фракції цієї політичної партії або виходу депутата із складу такої фракції. Відповідне рішення прийматиметься вищим керівним органом відповідної політичної партії або виборчого блоку політичних партій (ч. 6 ст. 81).

12. Збереження запропонованої процедури в Конституції надає партіям можливість скасовувати результати виборів. Це також може мати наслідком ослаблення самої Верховної Ради через втручання у вільний і незалежний мандат депутатів, які відтепер не обов’язково слідуватимуть своїм переконанням для того, щоб зберегти членство в парламенті. Як наголошувалось Комісією в попередньому Висновку, прив’язка мандата народного депутата до членства в парламентській фракції також є несумісною з іншими конституційними положеннями, враховуючи те, що члени парламенту повинні представляти народ, а не свої партії[2].

13. Тому Комісія настійливо рекомендує вилучити з тексту Конституції пункт 6 частини другої статті 81 та частину шосту статті 81. Натомість, слід чітко гарантувати вільний та незалежний мандат депутатів.

B. Зміни стосовно відносин між Президентом,
Верховною Радою та Урядом

14. Стосовно відносин між головними конституційними органами влади в Україні, Закон про внесення змін приніс деякі позитивні зміни, що посилюють парламентські риси політичної системи. Проте, текст містить деякі положення, які викликають стурбованість, оскільки вони наділяють Президента повноваженнями, що можуть підірвати незалежність та ефективність Уряду.

Коаліція парламентських фракцій

15. Відповідно до частини шостої статті 83, у Верховній Раді України має бути сформована коаліція депутатських фракцій. Така коаліція формується “за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій”. Формування коаліції має відбутись протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або з дня припинення діяльності попередньої коаліції. Така коаліція висуває кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра та пропонує кандидатів до складу Кабінету Міністрів України (ч. 8 ст. 83).

16. Можуть виникнути запитання чи сприятиме така формалізована процедура формування парламентської більшості покращенню політичної стабільності в Україні. Крім того, навряд чи цю процедуру можна розглядати як таку, що узгоджується зі свободою вибору та прийняття рішення, гарантованих політичним партіям Конституцією у відповідності з європейськими стандартами в цій сфері. У цілому, союзи між політичними партіями залежать від вільного вибору відповідних партій та триватимуть доти, доки керівні органи партій вважатимуть вигідним дотримання досягнених домовленостей. До того ж, коаліційний уряд може надати непропорційну владу малим партіям і тому бути непредставницьким.

17. Мети забезпечення політичної стабільності в Україні можна було б також досягнути без втручання в незалежний мандат депутатів та право політичних партій на вільний вибір.

18. Слідуючи прикладу німецької конституції, стаття 87 Конституції України, що стосується відповідальності Кабінету Міністрів, може бути змінена для того, щоб передбачити, що Верховна Рада може виразити свою недовіру Кабінету Міністрів лише шляхом обрання наступного Прем’єр-міністра більшістю голосів від конституційного складу[3]. Така поправка дозволила б створення нової коаліційної більшості політичних груп всередині парламенту в момент внесення на розгляд вотуму недовіри.

19. Внесення зазначеної зміни до статті 87, знову ж таки слідуючи німецькому прикладу, також очевидно вимагатиме скасування пункту 1 частини другої статті 90, що уповноважує Президента розпустити Верховну Раду, якщо протягом одного місяця не сформовано коаліцію парламентських фракцій.

20. У світлі цих міркувань та враховуючи нову повністю пропорційну виборчу систему (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень), що далі сприятиме сильнішому зв’язку між партіями та обраними депутатами, Комісія вважає вимогу формування парламентської коаліції зайвою та дуже схвалила б її вилучення з Конституції.

Призначення Прем’єр-міністра

21. Стосовно призначення Прем’єр-міністра та формування Кабінету Міністрів, зміни внесені Законом про внесення змін достатньо обмежені, порівняно із законопроектом №4180, що попередньо коментувався Комісією у Висновку від грудня 2003 року. Збережено положення, що це коаліція парламентських фракцій уповноважена висувати кандидатуру Прем’єр-міністра та пропонувати кандидатів до складу Кабінету Міністрів (ч. 8 ст. 83).

22. Нездатність парламенту сформувати коаліцію та сформувати уряд матиме наслідком розпуск Верховної Ради та позачергові вибори (п. 2 ч. 1 ст. 90). Комісія відзначає, що частина четверта тієї ж статті вводить однорічну заборону на повторне дострокове припинення повноважень парламенту. Разом з тим, Конституція не передбачає жодних шляхів вирішення потенційної кризи, спричиненої нездатністю новообраного [на позачергових виборах] парламенту сформувати стабільну більшість та досягнути згоди при формуванні Кабінету Міністрів.

23. Цю неузгодженість можна було б оминути шляхом внесення змін до статті 87, як це пропонувалось раніше (див. вище, пункт 16), або передбаченням винятку з однорічної заборони, коли жоден з кандидатів на посаду Прем’єр-міністра не здобув підтримку новообраного парламенту[4].

Формування Кабінету Міністрів

24. Стосовно більшості членів Кабінету Міністрів, Верховна Рада затверджує склад Уряду за поданням Прем’єр-міністра (п. 12 ч. 1 ст. 85). Закон про внесення змін зберіг відмінність між процедурою призначення міністрів оборони та закордонних справ та рештою членів Кабміну; міністри оборони та закордонних справ призначатимуться Верховною Радою за поданням Президента. Верховна Рада матиме повноваження звільнення зазначених осіб з посад (п. 12 ч. 1 ст. 85).

25. Процедура внесення кандидатур та відмінності в статусі [членів] такого важливого політичного органу як Кабінет Міністрів викликають занепокоєння стосовно необхідної згуртованості Кабінету та реалізації його політики, особливо в умовах специфічного контексту української політичної системи, де відносини між Президентом та Прем’єр-міністром інколи стають різко суперницькими.

26. Крім того, відповідно до пунктів 1 та 3 частини першої статті 106, Президент “забезпечує державну незалежність, національну безпеку …” та “здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави”. З іншого боку, згідно зі своїми завданнями уряд “забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави …” та “здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України …” (пп. 1, 7 ч. 1 ст. 116). Ці повноваження, що накладаються одне на одне, можуть стати джерелом майбутніх конфліктів між президентом та урядом(ами).

27. Сильна позиція Президента далі проявляється в частині другій статті 113, відповідно до якої Кабінет Міністрів відповідальний не лише перед Верховною Радою, але й перед Президентом.

28. До того ж, Закон про внесення змін залишив незміненою частину третю статті 106, згідно з якою “Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України”. Точне значення цього положення є суперечливим та вимагає роз’яснення.

29. Закон про внесення змін також зберігає [закріплене в законопроекті №4180] повноваження Президента ініціювати процедуру висловлення недовіри Кабінету Міністрів (ч. 1 ст. 87), як і його право законодавчої ініціативи.

30. Як уже відзначалось Комісією, такі положення не видаються узгодженими із зазначеною метою конституційної реформи, а саме скороченням повноважень президента та посиленням парламентських рис форми правління в Україні.

Призначення та звільнення деяких керівників органів державної влади

31. Повноваження з призначення, за поданням Прем’єр-міністра, та звільнення деяких важливих керівників державних органів (Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України) залишається за Верховною Радою (п. 12 ч. 1 ст. 85). З іншого боку, Голова Служби безпеки України призначатиметься та звільнятиметься за поданням Президента.

32. На думку Комісії, рішення про призначення та звільнення зазначених посадовців має прийматись спеціальною, кваліфікованою більшістю. Зазначені посади характеризуються нейтральністю їхніх функцій та вимагають незалежності і неупередженості відповідних осіб. Особи, які пропонуються на вищезазначені посади, не можуть прив’язуватись до більшості або будь-якої політичної партії.

33. Стосовно процедури контрасигнування, відповідно до зміненої частини четвертої статті 106, скріплення підписом Прем'єр-міністра України і відповідального міністра актів Президента з питань “ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України” і “національної безпеки та оборони” більше не вимагається. Ця зміна суперечить загальному напрямку поправок, спрямованих на посилення парламентських рис системи, і тому заслуговує на несхвалення.

34. Стосовно права виконавчої гілки влади на контрасигнування з питань, що стосуються системи судів, Комісія вважає, що підстави, які дозволяють Прем’єр-міністру та відповідному міністру відмовитись від скріплення підписом таких актів повинні бути чітко вказані в Конституції (див. нижче, пункт 44).

C. Зміни стосовно прокуратури та системи судів

35. Із Закону про внесення змін було вилучено вкрай суперечливе положення щодо призначення суддів (крім суддів Конституційного Суду) на 10-річний термін, що має вітатись. Але залишаються проблематичними ряд інших положень, що стосуються судочинства.
Прокуратура

36. Приведення ролі та функцій прокуратури у відповідність з європейськими демократичними стандартами є одним із зобов’язань, взятих Україною при вступі в Раду Європи[5] (див. декілька резолюцій та рекомендацій Парламентської асамблеї стосовно виконання обов’язків та зобов’язань Україною, зокрема останні – Резолюція 1346 (2003) та Рекомендація 1622 (2003)).

37. Комісія з жалем відзначає, що Закон про внесення змін все ж таки передбачив раніше розкритиковане доповнення статті 121 пунктом 5, що пропонувалось законопроектом №4180[6], яке надає прокуратурі суттєву додаткову роль “нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами”.

38. Проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”, схвалений в першому читанні Верховною Радою, який спрямований на впровадження зазначеної конституційної зміни, уже аналізувався Комісією[7]. Тоді Комісія дійшла до наступних висновків:

- законопроект продовжує концентрувати занадто багато повноважень в руках прокуратури та Генерального прокурора, і зокрема не позбавив прокуратуру функцій, які задумувались лише як перехідні;

- законопроект продовжує порушувати принцип поділу влади. Повноваження прокуратури залишаються переплетеними з повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;

- видається, що законопроект наділяє прокуратуру функціями, які більше відповідали б тим, що мають виконуватись судовою владою;

- відносини між прокуратурою та виконавчою владою залишаються заплутаними та непрозорими;

- положення статті 7 являють собою потенційну загрозу свободі слова;

- повноваження представляти громадськість та захищати права від її імені виписані занадто широко;

- законопроект продовжує наділяти прокуратуру повноваженнями та обов’язками, які виходять за межі кримінального переслідування та захисту громадського інтересу за допомогою системи кримінального судочинства. Такі повноваження та обов’язки не відповідають тим, які мають надаватись прокуратурі;

- статус прокурора не відповідає Рекомендації Rec(2000)19;

- відсутній незалежний контроль за діяльністю та управлінням прокуратурою.

39. У цьому відношенні, Комісія не може не нагадати знову, що подібне розширення повноважень прокуратури суперечить європейським стандартам у цій сфері[8], а також українським зобов’язанням, прийнятим при вступі в Раду Європи[9].

40. У такій державі як Україна, де ціллю [реформи] є покращення ефективної політичної демократії, надзвичайно важливо, щоб інституція, яка наглядає з дотриманням верховенства права, була неполітичною.

41. У тому ж дусі, у своїй Рекомендації 1615 (2003) щодо інституції Обмудсмена Парламентська асамблея наголосила на “важливості інституції омбудсмена в національних системах захисту прав людини та забезпечення верховенства права, а також в її ролі забезпечення належної поведінки публічних органів влади. Обмудсмени мають відігравати корисну роль на всіх рівнях державного управління та мають звітувати про свою діяльність політичним органам, яким вони підзвітні”[10].

42. Відповідно, Комісія настійливо рекомендує, щоб це повноваження прокуратури, яке перехрещується з компетенцією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини зі здійснення “парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина” (стаття 101 чинної Конституції), було вилучено з тексту, а офіс Уповноваженого з прав людини був посилений.

Призначення та звільнення суддів Конституційного Суду

43. Стосовно призначення суддів Конституційного Суду, прийнятий Закон про внесення змін повернувся до первинної редакції статті 148 Конституції 1996 року, яка передбачає, що Верховна Рада, Президент та з'їзд суддів України призначають по третині суддів, що має вітатись. Конституція, проте, має також передбачати обрання суддів КС парламентом кваліфікованою, спеціальною більшістю. Така норма змусить більшість та меншість в парламенті знаходити порозуміння при відборі конституційних суддів та забезпечить більш збалансоване членство в Суді.

44. Також необхідним буде призначення третини суддів Конституційного Суду з’їздом суддів України спеціальною, кваліфікованою більшістю.

45. Нова частина четверта статті 106, якою встановлюється право Прем’єр-міністра контрасигнувати акти [Президента] про призначення та звільнення суддів Конституційного Суду, забезпечила б кращий баланс у здійсненні повноваження президента з призначення суддів КС, якби можливі підстави відмови Прем’єр-міністра скріплювати такі акти були чітко вказані. З іншого боку, вимога, що акти Президента стосовно призначення та звільнення суддів КС також мають скріплюватись підписом “міністра, відповідального за акт та його виконання”, викликає деяку занепокоєність, оскільки таке положення може стати основою втручання виконавчої гілки влади в діяльність Суду.

46. Комісії відомо, що конкретні підстави звільнення судді Конституційного Суду перелічені в статті 126 Конституції. У цьому відношенні, Комісія настійливо рекомендує закріпити спеціальну норму в статті 149, відповідно до якої попереднє рішення з цього питання виноситиметься самим Конституційним Судом. Таке положення істотним чином посилить гарантії незалежності суддів.
47. Крім того, Конституції має чітко передбачати ухвалення нормативного акту про внутрішню організацію та функціонування Суду, зберігаючи відмінність між питаннями, що мають регулюватись законом, та тими, що залишаються для врегулювання внутрішніми правилами Суду.

D. Прикінцеві та перехідні положення

48. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень, зміни, прийняті в грудні 2004 року, наберуть чинності 1 вересня, якщо до цього часу будуть прийняті поправки стосовно реформи місцевого самоврядування в Україні. Якщо цього не відбудеться, більшість змін вступлять в силу 1 січня 2006 року. Решта поправок наберуть чинності у день обрання нового складу Верховної Ради в 2006 році.

49. Перехідні положення, які прив’язують набуття чинності змінами до прийняття пакету інших змін, ясно відображають контекст, у якому ці зміни приймались. Дійсно, хоча конституційна реформа тривала кілька років, Закон про внесення змін був схвалений поспішно, з метою вирішення гострої політичної кризи.

Висновок

50. Закон про внесення змін, прийнятий у грудні 2004 року, враховує багато коментарів Комісії, висловлених у попередніх висновках з цього питання. Тим не менше, ряд положень, такі як право законодавчої ініціативи, належне як Кабінету Міністрів, так і Президенту, або роль Президента у зовнішній та оборонній політиці можуть призвести до зайвих політичних конфліктів і, таким чином, поставити під сумнів необхідне посилення верховенство права в країні. У цілому, конституційні зміни у прийнятій редакції не повністю дозволяють досягнути мету конституційної реформи – встановлення збалансованої та функціональної системи правління.

51. На підставі наведених вище міркувань, Комісія вважає, що з метою приведення Закону про внесення змін у відповідність до принципів плюралістичної демократії та верховенства права, слід продовжити обговорення Закону та його вдосконалення.

Зокрема, слід приділити увагу наступним питанням:

- положення щодо народних депутатів не повинні пов’язувати окремого депутата з членством в парламентській фракції партії чи блоку, тим самим порушуючи його (її) вільний та незалежний мандат (депутат має бути вільний залишити або не приєднуватись до парламентської фракції партії (блоку), за списком якої він був обраний);

- принципи, що визначають взаємовідносини між Президентом, Верховною Радою та Урядом мають бути повністю несуперечливі: Президент не повинен мати “сильний” статус, підриваючи тим самим потрібну згуртованість Кабінету Міністрів (наприклад, право законодавчої ініціативи Президента, право подавати кандидатури міністрів оборони та закордонних справ, відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом);

- рішення про призначення та звільнення деяких керівників органів державної влади та суддів Конституційного Суду повинні прийматись Верховною Радою спеціальною, кваліфікованою більшістю;

- роль та повноваження прокуратури повинні бути переглянуті для того, щоб привести їх у відповідність з європейськими стандартами;

- слід посилити роль Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

52. Прийняття нових поправок до Конституції на підставі викладених вище міркувань покращить відповідність Конституції України принципам представницької демократії та верховенства права. На думку Комісії, прийняття таких нових поправок буде особливо схвально сприйнято як доказ готовності нової української влади покращувати стан демократії та верховенства права в її країні.

53. Комісія також бажає ще раз наголосити, що відведення достатнього часу для знаходження справжнього консенсусу всіх політичних сил та громадянського суспільства з приводу добре збалансованої та гармонійної конституційної реформи забезпечить легітимність нової Конституції та політичної системи в Україні.

____________
[1] Заява Моніторингового комітету від 22.06.2004.
[2] Про це чітко вказує текст присяги народного депутата, викладений в статті 79 Конституції. Див. Висновок CDL-AD (2003)019, пункти 56 – 58.
[3] Див. статтю 67 Конституції ФРН. Нова польська конституції 1997 року також ввела таке правило (див. ч. 1 ст. 158). Див. також ч. 2 ст. 113 Конституції Іспанії.
[4]. Див. ч. 5 ст. 99 та ч. 3 ст. 115 Конституції Іспанії.
[5] Див. Висновок №190 (1995) Парламентської асамблеї щодо заявки України на членство в Раді Європи.
[6] Див. Висновок Комісії щодо трьох законопроектів про внесення змін до Конституції (CDL-AD (2003) 19), пункти 71-74.
[7] Висновок щодо проекту Закону про внесення змін до Закону про прокуратуру (CDL-AD (2004) 038).
[8] Див. Рекомендацію Парламентської асамблеї 1604 (2003) про роль прокуратури в демократичному суспільстві, керованому верховенством права, та пункт 12 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи, який передбачає, що прокурори не повинні втручатись в компетенцію законодавчої та виконавчої влад.
[9] Див. Резолюцію 1244 (2001) щодо виконання обов’язків та зобов’язань Україною, де Парламентська асамблея Ради Європи нагадала зобов’язання українських органів влади змінити роль та функції прокуратури (особливо в частині здійснення загального нагляду за законністю) з метою досягнення відповідності європейським стандартам. Пізніше, у своїй Резолюції 1346 (2003), Парламентська асамблея виразила глибоке занепокоєння щодо функціонування прокуратури та, зокрема, щодо незалежності та втручання в діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади.
10. Пункт 1.

Неофіційний переклад з англійської Дмитра Котляра

____________
© 2003 Лабораторія законодавчих ініціатив
//lib.rada.gov.ua/LibRada/static/about/text/venez_konst.html

Ігор Коліушко: Легітимність Конституції [держави - Україна] на даний час є сумнівною
Сергій Головатий: Конституція 1996 року - це українська цінність. Але... 
Рішення Конституційного Суду України (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Віктор Шишкін, Петро Стецюк (окрема думка) 2010 
Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 2005 
Закон України Про внесення змін до Конституції України (Леоніда Кучми) 2004

Венеціанська комісія:
Член
Асоційований член
Спостерігач
Спеціальний статус
//uk.wikipedia.org/wiki/Венеціанська_комісія