пʼятниця, 11 березня 2011 р.

Сергій Головатий: Конституція 1996 року - це українська цінність. Але...


За час існування найстарішої в світі американської конституції — з 1787 року, до неї було внесено лише 27 поправок. Остання, двадцять сьома — про обмеження права конгресменів підвищувати собі зарплату, стала найбільш багатостраждальною. Запропонована ще 1789 року, вона була ратифікована лише через 203 роки — 1992-го. Українська Конституція, незважаючи на свій молодий вік — прийнята у 1996 році, вже встигла зазнати змін. Наприклад, у 2004-му, коли в результаті політичного компромісу Україна перетворилася з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку. Правда, все стало на свої місця через шість років, коли Конституційний Суд реанімував Конституцію зразка 1996 року. В який спосіб все це робилося і в одному, і іншому випадках — це окреме питання.

Сьогодні Президент Віктор Янукович в черговий раз започаткував конституційний процес із реформування Основоположного закону України. Подібні процеси також ініціювали і його попередники. Поки що главою держави створена науково-експертна група (очолив перший президент Леонід Кравчук) з підготовки Конституційної асамблеї, яка, в свою чергу, пізніше буде розробляти зміни до Конституції. В цьому контексті виникає багато запитань. Що не влаштовує в старій Конституції? Навіщо саме зараз започаткований цей процес? Заради чого змінюється Основоположний закон? Наскільки суспільство готове до змін? Які можуть бути результати? Про все це говоримо з відомим українським фахівцем з конституційного права, головою Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права в Україні Сергієм Головатим.

— Восени минулого року влада реанімувала Конституцію зразка 1996 року, причому в легкий спосіб — рішенням Конституційного Суду. Навіщо ж їй сьогодні в такий важкий спосіб знову започатковувати процес внесення змін в Основний Закон?

— Як фахівець, я давно вже не вживаю поняття «основний закон». Сучасний європейський конституціоналізм не знає такого поняття. До нас воно прийшло з радянських часів — зі сталінської Конституції 1936 року, яку було витворено «під гострим оком» генерального прокурора часів масових репресій — Андрія Вишинського. Саме він випрацював радянську теорію держави і права на замовлення Сталіна. Відповідно до цієї теорії, конституцію творить держава. І сьогодні, на жаль, 99,99% наукового середовища України і майже 100% тих, хто отримав юридичну освіту, розуміють конституцію саме як продукт держави.

Європа ж знає іншу теорію — теорію «основоположного закону». Європейський конституціоналізм базується на природних правах людини, де конституція є продуктом людей, а не держави. Це результат установчої влади народу, яка здійснюється ним безпосередньо, через референдум, або опосередковано — через представницький орган. У цьому і є істотна відмінність у розумінні сутності конституції, її юридичної природи і філософського смислу. Конституція України 1996 року базується на саме такій філософії «основоположного закону», однак — парадокс! — тлумачать її відповідно до теорії Вишинського.

Наприклад, свобода слова притаманна людині від природи. Свободу слова людині не надає держава. Ми створені Природою чи Богом у такий спосіб, що у нас є розум. Саме він дає нам можливість відрізняти добро від зла, хороше від поганого, справедливе від несправедливого... Водночас люди, що творять закони, бувають різні — хороші, погані, їм властиво помилятися, у них є певні вади. Тому, в результаті їхньої діяльності з’являються закони, які не завжди сповідують вічне — добро, справедливість, розум, — тобто те, що властиве людині від природи. Саме через розуміння природних прав і пролягає вододіл у розумінні держави, суспільства, конституції, конституціоналізму.

Парадокс також полягає і в тому, що в Радянському Союзі були конституції, але не було конституціоналізму. Навіть після 1991 року, коли Україна постала як незалежна держава, не було поставлено мети — створення держави заради забезпечення природних прав людини. Ми жили, орієнтуючись на різні папери, документи, зокрема Конституцію УРСР 1978 року. Конституціоналізм в Україні з’явився тільки у 1996 році, після прийняття Конституції. У Росії, незважаючи на її вікову історію державності, конституціоналізм теж виник нещодавно — у 1993 році, коли було ухвалено конституцію пострадянської Росії.

Сам конституціоналізм як явище виник майже одночасно у двох частинах світу — у Франції і в США. У Франції це відбулося внаслідок повалення абсолютизму і ухвалення Конституції Національними зборами, що діяли від імені народу задля утвердження свободи людини у старій державі. У США він виник після перемоги Півночі над Півднем, коли Конституцію також було ухвалено парламентом від імені народу, але з метою утвердження свободи як для людини, так і для новопосталої держави — на місці англійських колоній постала республіка з демократичним устроєм. В Україні сталося те ж саме, що тоді у Франції та США, лише у 1996 році, коли на засадах західної ідеї та практики конституціоналізму було ухвалено той основоположний акт, що закріпив як свободу для людини, так і свободу для держави. А саму державу зобов’язав гарантувати й забезпечити свободи людини.

— Тобто Конституція Пилипа Орлика 1710 року не була Конституцією?

— У розумінні європейського конституціоналізму — ні. Тому що тоді ще не було повноцінної української держави. Тоді був лише її прообраз. Але слід брати до уваги — тоді ще взагалі світ не знав такого поняття, як «права і свободи людини».

Головне, що лежить в основі конституціоналізму — суспільний договір людей стосовно заснування держави з метою забезпечення їхніх невід’ємних природних прав. З огляду на це, ми тепер можемо поставити запитання — чи потрібно нам змінювати українську конституцію? Причому конституцію з маленької літери. Тому що йдеться про щось більше, ніж просто паперовий документ, а саме — про принципи і правила, які зобов’язують державу забезпечувати природні права людини. Мова йде і про ті міжнародні договори, що Україна визнала для себе обов’язковими, а також рішення нашого Конституційного Суду. Певною мірою це стосується і вітчизняної доктрини права. Мало знати літери і вміти читати документ під назвою «Конституція». Треба передовсім володіти фундаментальними знаннями у філософії права, політичних науках, знати практику європейського судочинства у ділянці прав людини, іноземні мови. От за таких умов може будь-яка людина, тобто не фахівець, бути учасником конституційного процесу чи творцем нових юридичних формул? Ні, не може.

Погляньмо, як європейські структури оцінюють стан українського конституціоналізму. Давайте візьмемо хронологію європейських оцінок після того, як не так давно була відновлена Конституція 1996 року.

Перш за все — Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 4 жовтня 2010 року. У ній йдеться, що перешкодою для реформ у багатьох сферах є існуючі конституційні положення. Тому Асамблея закликала органи влади та опозицію спільно запровадити пакет конституційних реформ, який усунув би наявні недоліки.

У резолюції Європарламенту від 25 листопада 2010 року також ідеться про необхідність конституційної реформи в Україні з метою чіткішого розподілу повноважень та створення ефективної системи стримувань і противаг між інститутами влади.

Далі — висновок Венеціанської комісії про ситуацію в Україні від 20 грудня 2010 року. Там ідеться про те, що конституційна криза в Україні показала, наскільки нагальною та необхідною є конституційна реформа. Один з яскравих прикладів — це розуміння строку повноважень Верховної Ради. Позитивісти (послідовники Вишинського) кажуть, що, оскільки повернуто дію Конституції зразка 1996 року, вибори до парламенту мали б бути в кінці березня 2011 року. Ті ж, хто виходять з європейського розуміння права, кажуть, що народ у 2007 році уповноважив цей парламент на п’ять років.

Сьогодні полюбляють говорити, що наша Конституція — це одна з кращих конституцій у Європі. У зв’язку з цим вчитаймося у Висновок Венеціанської комісії*** від 11 березня 1997 року, де дано оцінку Конституції 1996 року відразу ж по її ухваленні. Так от, ще тоді Україні рекомендували внести зміни до неї. Зауваження торкались, по-перше, розділу про права та основоположні свободи людини. Ця частина в тексті Конституції викладена на основі знань, якими експерти володіли на той час і які тоді можна було здобути, читаючи здебільшого лише «советские книги»...

— Ви в тому числі.

— Так, і я в тому числі. Але надалі я вчився, читаючи західну літературу мовами оригіналу, тому пізніше зрозумів, що не всі права є природними. Є когорта соціальних прав — тих, що фіксуються стосовно громадянина як члена суспільства (зарплати, пенсії, стипендії...). А це вже інша юридична природа, що обумовлює і інший характер захисту цих прав.

Гляньмо на зауваження Венеціанської комісії майже п’ятнадцятирічної давнини стосовно Верховної Ради. Там наголошується, що необхідно скасовувати норму, яка вимагає ініціативи не менш ніж 150 депутатів для порушення питання про відставку Кабінету Міністрів. Це забагато, на думку Венеціанської комісії, оскільки опозиція може бути набагато меншою за кількістю. Потретє, звертається увага на те, що, відповідно до української Конституції, два органи в системі виконавчої влади — і Кабінет Міністрів, і Президент — мають право законодавчої ініціативи. Це той дуалізм, який необхідно усувати. Главі держави належить бути осторонь політичного процесу законотворення і впливати на нього лише через ветування законів.

Або ж взяти улюблений для багатьох вислів: «Президент є гарантом прав і свобод людини». Не може глава держави, будучи одночасно главою виконавчої влади, бути гарантом прав людини. Для цього є інша гілка влади — судова. Наступна проблема — прокуратура. Вона не повинна бути окремою структурою, що стоїть поза судовою чи поза виконавчою владою. Вона не повинна мати функції загального нагляду за дотриманням законності. Це компетенція судів...

Зрештою, у 1997 році Венеціанська комісія дала позитивну оцінку нашій Конституції, але при цьому зазначила, що в ній є декілька положень, які залишаються незадовільними з юридичної точки зору. Тому сьогодні є потреба, бодай на папері, я вже не кажу про практику, привести текст у відповідність до європейських стандартів. Конституція 1996 року — це українська цінність, але вона недосконала.

— Про це говорять протягом багатьох років, але питання в тому, чи здатна сьогодні влада на такі зміни.

— Я стою на позиції необхідності змін відтоді, як з’явився висновок Венеціанської комісії 1997 року. Надалі Венеціанська комісія вивчала та оцінювала всі подальші тексти українських політиків, які стосувалися змін до Конституції. Це і зміни 2004 року як продукт Медведчука, Мороза й Симоненка. Це і проект змін Шаповала, який, за задумом Ющенка, готувався в рамках Національної конституційної ради. Отже, можна вважати, що у нас є методологічна база для оновлення чинної Конституції. Щодо ж того, в який спосіб можна змінювати Конституцію, то слід виходити з того, що сама Конституція передбачає лише такий процес, який повинен проходити через парламент. Що ж до повноважень народу, то народ не може ні писати, ні приймати Конституцію, він може лише безпосередньо затвердити зміни до неї після того, як їх буде ухвалено Верховною Радою.

— Сьогодні якраз лунає критика, що своїм рішенням Президент відбирає у парламенту право ухвалювати зміни до Конституції.

— Це популізм. Що сказано у президентському Указі? Узяти до відома, що для напрацювання пропозицій щодо механізму створення й діяльності Конституційної асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також аналізу концепцій реформування Конституції України сформовано Науково-експертну групу з підготовки Конституційної асамблеї. Ще нічого не створено, навіщо ж робити такі заяви?

Окрім цього, Президент на першому засіданні Комісії зі зміцнення демократії і утвердження верховенства права 13 січня 2011 року зазначив, що Конституційна асамблея бачиться як дорадчий орган, а не владний.

У тій моделі Конституційної асамблеї, яку напрацювала Комісія, якраз і наголошується, що тут не може йтися про установчу владу. Це повинен бути дорадчий орган. Завдання Конституційної асамблеї — підготовка й попереднє ухвалення законопроекту про системне оновлення чинної Конституції. Далі — право Президента: вносити законопроект до ВР чи не вносити. Ми вирішили, що чисельний склад Конституційної асамблеї не повинен перевищувати 100 осіб, з яких: не більше 30% політиків (влада, опозиція — парламентська, позапарламентська); не більше 30% юристів; до 15% політологів; до 10% представників інших галузей суспільних наук; до 15% представників інститутів громадянського суспільства. У рамках такої асамблеї має бути створена експертна група чисельністю до 10 осіб. Це повинні бути найавторитетніші конституціоналісти, які, власне, будуть писати сам текст змін до Конституції. Очолити таку експертну групу має авторитетна людина, яка не перебуває при владі. Можливо, це буде Леонід Кравчук — як з’ясувалося, з подібною ідеєю він звернувся в листі-пропозиції до Президента ще влітку минулого року.

— Тарас Чорновіл заявляє, що в першу чергу скасують положення про безкоштовну медицину та освіту...

— Чомусь кожен політик вважає себе фахівцем у конституційному праві. А подібні заяви в черговий раз доводять, що політиків в асамблеї повинно бути мало. Напрацювання й розгляд пропозицій щодо змін — це справа майбутнього, це окремий етап, і над цим будуть працювати якраз наукові експерти. Однак Чорновіл чи Тимошенко уже все знають сьогодні. Водночас, усі ми пам’ятаємо, як Тимошенко задля своїх особистих політичних цілей пропонувала свій варіант Конституції, відповідно до якої Президента мали б обирати в парламенті.

— При попередніх президентах теж були спроби змінити Конституцію. Які сьогодні гарантії від влади, що нинішній процес — це серйозно?

— Коли ви переходите дорогу на зелено світло, у вас є гарантії, що вас не зіб’є машина? Гарантії в суспільно-політичних процесах — це передовсім саме суспільство — громадяни, журналісти, політичні партії. Гарантії є тоді, коли є суспільний контроль. Якщо немає суспільного супротиву, сама держава не забезпечить гарантії. Але вже той факт, що нинішній конституційний процес починається дещо в інший спосіб, ніж у попередні роки, дозволить журналістам слідкувати за ним і робити висновки.

— Перш ніж започатковувати конституційний процес, варто задатися питанням — чи створена в суспільстві платформа (чи є довіра) для сприйняття тих людей, які будуть писати Конституцію?

— Це питання найголовніше, я сказав би — визначальне. Такий процес не може здійснюватися на недовірі. І це стосується навіть уже початкового періоду — формування складу експертної групи, а відтак — і складу Конституційної асамблеї. Наприклад, не виникало питання довіри до процесу підготовки та прийняття Конституції 1996 року — тому що тоді до процесу її творення були залучені всі політичні сили та працювала відповідна експертна група, до якої був високий ступінь довіри...

— Але потім політики дискредитували себе.

— Дискредитовані політики, недосконала системи влади, незахищеність людини... Такий маємо залишок за підсумками двадцятилітнього існування незалежної держави. Так що? Нічого далі не робити?

— Ви теж вважаєте, що всі політики дискредитовані?

— Так.

— Чому?

— Тому що всіма без винятку декларувалося одне, а робилося інше. Хоч один політичний лідер в Україні за усі ці роки дотримав свого обіцяного слова? Окрім цього, немає довіри до всієї системи влади. Візьмімо ту ж судову владу. У Німеччині 95% громадян довіряють своєму Конституційному Суду, у нас — скільки? Нуль? І чи не самі судді — причина тому? І чи не тому, що для більшості з них поняття совісті вже давно не існує?...

Але нинішній стан суспільства такий, що немає довіри не тільки до політиків, а й одне до одного. Хоча людина, на відміну від інших істот Природи, має Божий дар — думати, мислити, осмислювати, оцінювати, зважувати, — однак все одно чомусь не може себе перебороти у своїх же вчинках проти розуму й моралі. Скільки у нас тих, кого можна назвати совістю української нації? Почнімо рахувати — Ліна Костенко, Кардинал Любомир Гузар, філософ і радянський політв’язень Євген Сверстюк... Хтось ще назве одне-два імені. І все? Все. Водночас, ніхто, окрім кожного із нас самих, не забезпечить відновлення довіри в суспільстві. Необхідно вивільнятися від того патерналізму, який внутрішньо сидить у нас давно. А особливою вимогою часу є протидія тому, що визначено як «неоцинізм».

У чому я бачу для себе сенс життя? Учитися, удосконалюватися і сприяти тому, щоб українське суспільство, українська держава рухались до вищих стандартів. Іншого сенсу не бачу. Проблема ж наших політиків у тому, що вони не хочуть учитися. Йдеться не тільки про освіту, де легко купити диплом. Йдеться про цінності. Про державу й людину в ній. Про людину як найвищу цінність, але не держави, не суспільства, а Природи. Тому українські політики й товчуться в одному кагалі вже 20 років і не дають нової якості.

— Чому ви не входите до науково-експертної групи, яка буде пропонувати склад Конституційної асамблеї?

— Не я ж її формував.

— А хто?

— Може, Леонід Макарович.

Але думаю, що між нашою Комісією і сформованою науково-експертною групою буде взаємодія. Хоча з деякими її членами я маю концептуально різні погляди на сутність конституції, конституціоналізму, держави й людини в ній. Ці розбіжності не особистісного характеру, а теоретичного. Наприклад, нещодавно директор Інститут держави і права, на базі якого має відбуватися конституційний процес, на одному із круглих столів сказав, що не треба змінювати «те, що вже працює». Йшлося про реформування українських так званих «силових» структур — СБУ, прокуратури, МВС тощо. Також він говорить: «Верховенство права — це абстрактна й містифікована ідея». Але ж не може бути такого, щоб повоєнну Європу було побудовано на «абстракції» чи на «містиці». Для цього вченого головне — «верховенство закону», яке повертає нас до теорії і практики Вишинського, а для мене — верховенство права, на якому збудовано сучасну Європу.

Таким чином, навіть для цього — змагання концепцій — потрібна Конституційна асамблея. Якщо формат конституційного процесу дозволятиме мені брати в ньому участь, я братиму. Не можна давати можливість людям з минулого цинічно заперечувати людські ідеали, тим більше керувати процесом — цьому так само необхідно чинити опір.

— Що тоді буде з українським законодавством, якщо ви сповідуватимете одну концепцією, а ті, хто працюють над створенням Конституційної асамблеї, — іншу?

— Я процитую Ліну Костенко (роман «Записки українського самашедшого»): «Наше правове поле заросло чортополохом». Де тут місце праву, якщо вести мову про те, що робить Верховна Рада щодня? Зміни, зміни, зміни — до законів... І все це здебільшого для лобіювання або ж своїх особистих, або ж групових чи чиїхось корпоративних інтересів. У нас парадоксальна країна, в якій заплутався «український самашедший». Він спостерігає хвору владу, Україну як резервацію для українців, обтяжених спадком рабського духу та недолугих понять, і запитує: «А при чому ж тут я?». Проте я переконаний: в Україні вже є ті, хто розуміє своє місце і хто бачить цей чортополох і знає, як його виполоти. Я не заплутався. Я знаю відповідь на запитання «а при чому ж тут я?» незалежно від того, що кажуть політики. Але щоб провести зміни, як завжди, потрібна — над усе для цього — політична воля.

Юридична служба у нинішнього президента є чи не найслабшою з усіх, що були при попередніх президентах. Критичними лишаються проблема команди і проблема оточення. Команда — це ті, хто працює в рамках єдиного концептуального бачення. Оточення ж завжди має свої інтереси, поєднує їх, спрямовуючи на досягнення корпоративних вигод. Коли немає команди, точиться гостра внутрішня боротьба усередині оточення.

— Ви до кого себе відносите?

— Мене прийнято вважати некомандною людиною. Незалежно від того, де це було — у Народному русі, який не був партією, у Народному русі, який став партією, чи у парламентських фракціях, до яких я входив як позапартійний. Я ніколи не зраджував принципам, за якими увійшов у політику. Я командний гравець однодумців, які ставлять собі за мету досягнення ідеалів плюралістичної демократії, верховенства права, прав людини і незалежності України. Я завжди буду в будь-якій команді, яка не тільки сповідуватиме ці ідеали, а й рішуче боротиметься за них.

— Президент Янукович прислухається до вас?

— Гадаю, що якби не прислухався, то не відновлював би діяльність Комісії, яку я вдруге очолив, і не затверджував би положення про неї та її склад у тому вигляді, в якому я їх подав...


КОМЕНТАРІ

Для чого все-таки потрібні зміни в Конституцію?

Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ:

— Українську Конституцію треба змінювати. Я бачу багато можливостей її покращити. Насамперед, найбільш гострими є статті, які регулюють місцеве самоврядування і адміністративно-територіальний устрій. Існуючі норми унеможливлюють проведення повноцінної реформи місцевого самоврядування. Гостро стоїть питання зміни статті 131 про склад Вищої ради юстиції. Також я б запропонував внести зміни в порядок формування і повноваження Конституційного Суду. Звичайно, норми, пов’язані з розподілом повноважень між президентом і урядом, формуванням уряду. На мій погляд, це найбільш гострі проблеми, які хотілося б вирішити в рамках конституційної реформи.

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

— На сьогодні Президент має повноту влади, він може керувати країною практично в ручному режимі. Тому немає логіки, виходячи з інтересів глави держави, змінювати Конституцію. Тож, виникає запитання — для чого тоді сьогодні започаткований весь процес зі зміни? Переконаний, що про людське око. Наприклад, щоб показати Заходу (були зауваження), що Україна готова змінювати Конституцію і суспільні відносини. Адже для того, щоб Янукович прийшов на другий термін, йому не потрібно змінювати Конституцію. Так, створена робоча група, там багато людей з іменами. Але можна було зробити набагато простіше. Згадайте історію, коли у США була створена Конституційна асамблея за часів президентства Джорджа Вашингтона. За чотири місяці вона підготувала проект Конституції, який згодом затвердили. Тобто йдеться про бажання щось змінювати. Не думаю, що у нашої влади сьогодні є таке бажання. Наприклад, Українське юридичне товариство давно підготувало проект Конституції, він презентований. Можна було хоча б ознайомитися з ним.

Нинішню Конституцію однозначно потрібно змінювати. Чому? Тому що вона дає всі підстави, щоб в країні відбулася узурпація влади. Проти авторитаризму в її положеннях немає запобіжників. Необхідно, щоб кожна з гілок влади мала реальні можливості контролювати один одного, існувала незалежна судова система. Чи стоїть сьогодні в суспільстві питання про зміну Конституції? Стоїть. Просто широкий загал мало розуміє, що таке Конституція, хоча вона є фундаментом державного будівництва. А все через те, що наші люди звикли до правового нігілізму. В Конституції мають бути виписані принципи, на основі яких живе суспільство і на основі яких функціонують органи державної влади. Треба створити такі умови, коли закон буде діяти однаково для всіх, незалежно від того, хто при владі. Опозиція має реально контролювати владу. Народ — і владу, і опозицію.

Віктор МУСІЯКА, професор права:

Внесення змін у Конституцію у 2004 році — це ж не тільки чиясь забаганка, а потреба демократизувати конституційні засади організації влади, місцевого самоврядування, судової системи, правоохоронних органів... Але до місцевого самоврядування руки так і не дійшли... Такий незавершений процес фактично залишив Конституцію у стані, який вирішився КС тільки восени минулого року. Якщо ми прагнемо мати європейські засади організації життя в державі та суспільстві, треба системно змінити цілу низку положень нинішньої Конституції. Але перш ніж цим займатися, влада повинна поважати й виконувати чинний Основний Закон. Можна написати найкращу Конституцію у світі, але якщо вона не буде виконуватися, немає ніякого значення, якою вона буде у майбутньому. Якщо ж ставиться мета входження держави в конституційно-правове поле і поваги до Основного Закону, тоді в цьому є сенс.

Чому саме сьогодні започаткований цей процес? Основа легітимності — відповідність Конституції всім процесам, які відбуваються в державі. Коли в Європі є сумніви щодо реанімації нинішньої редакції Конституції, звичайно, діюча влада буде прагнути показати: ось, ми здійснили цей процес у демократичний спосіб. Скоріш за все, реформована Конституція буде затверджуватися на референдумі. До того ж, є точка зору Венеціанської комісії, Європарламенту. Вони хочуть бачити легітимну владу в Україні.

Я гадаю, влада намагатиметься підігнати все, що було зроблено за останній рік в антиконституційний спосіб у сфері так званих судової, адміністративної реформ, під нові положення в Конституції. Але якщо цей процес все-таки буде прозорим і доступним для сприйняття широким загалом, це буде непогано. Головне, щоб процес не відбувався кулуарно, як при так званій Національній конституційній комісії за часів Ющенка. Процес має бути прозорим, із залученням експертів в галузі конституційного права, представників громадянського суспільства, політичних партій (парламентських, позапарламентських), тоді можна не пропустити якихось «наглих» намагань влади. Я не думаю, що такі намагання будуть з боку Президента, але є люди у владній команді, які хотіли б все це зафіксувати в Основному Законі.

Я вже казав, що побічним результатом внесення змін в Конституцію може бути продовження каденції Президента. Зрозуміло, на це звертають велику увагу, але це не основне. Чому? Тому що вже є рішення Конституційного Суду щодо можливості Президента балотуватися ще на два терміни, якщо протягом його попередніх каденцій була змінена Конституція. Ми всі знаємо, що це рішення було прийнято ще за часів Кучми, але він цим так і не скористався. Тому сьогодні, якщо у когось будуть сумніви, це рішення можна просто продублювати. Можуть також бути якісь зміни, які стосуватимуться другої державної мови чи статусу державних органів. У цих положеннях можна записати що завгодно, але давайте почекаємо. Адже важливо, який саме механізм по створенню асамблеї буде запропонований, які на неї будуть покладені завдання тощо. На сьогодні обговорювати практично нічого, тому що поки є тільки обіцянки.

Чи долучений я до конституційного процесу? Ні. Мабуть, ініціатори чи організатори цього процесу не вважають мене гідним бути присутнім в цьому колективі. Я у свій час був долучений до Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при президенті Ющенко. Але через те, що не погоджувався з тим, як вона працювала, відмовився перебувати в її складі. Сьогодні комісія відновлена, її знову очолює Сергій Петрович Головатий. Маю надію, що вона працюватиме по-іншому.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— При живому парламенті ніякої Конституційної асамблеї не потрібно. Такий орган створюється лише за наявності серйозного конфлікту в країні, але конфлікту немає, громадянської війни — теж, більше того, в нас один начальник, єдине начало в усіх гілках влади. Й один орган влади — Адміністрація президента... У регламенті ВР усе прописано, навіщо створювати ще якусь асамблею, представників якої ми не знаємо?.. Захід тисне на Януковича тим, що кожен його крок із концентрації влади — нелегітимний, оскільки він нелегітимно перевів Україну на президентсько-парламентську форму правління. Тому, схоже, тепер придумали чисто африканський спосіб підвищення легітимності Януковича як президента. З політологічної точки зору тут пояснення лише одне — чим більша концентрація влади в руках Президента Януковича, тим менша легітимність цієї концентрації. Бо досі не вкладається в голові, як могли 18 дезорієнтованих, заляканих і малопрофесійних тоді нових членів Конституційного Суду взяти й змінити загальнополітичний устрій у країні. Такого ж не буває, й Європа ніяк не може визнати такого переходу, тому природно, що комусь прийшла в голову ось така африканська ідея. Але зовсім не має значення, хто входитиме в цю асамблею, тобто фігуруватимуть конституційні спеціалісти, котрі жодної ролі не відіграватимуть. Перше, що сьогодні мав би зробити КС, — визнати таку процедуру неконституційною, бо вона ніде не передбачена. А що робить КС? — Мовчить. Чому виникають різні припущення?.. Тому що нам не пояснили, навіщо це робиться». — УНІАН.

Іван КАПСАМУН, «День» №42-43, 11 березня 2011 р.
Малюнок Анатолія КАЗАНСЬКОГО / З архіву «Дня», 1996 р.
//www.day.kiev.ua/978

***
ВИСНОВОК ЩОДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
прийнятий Комісією на її 30 пленарному засіданні у Венеції, 7-8 березня 1997 року
//www.venice.coe.int/docs/1997/CDL-INF(1997)002-e.asp

ВИСНОВОК ЩОДО ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
(Текст схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року (CDL (96) 15))
//www.venice.coe.int/docs/1996/CDL(1996)020-e.asp

12.10.2012 Ігор Коліушко: Легітимність Конституції [держави - Україна] на даний час є сумнівною 
13.04.2012 Сергей Головатый. Демократия у нас есть
14.03.2012 Сергій Головатий. Конституція - це акт народу
06.03.2012 Спів Головатий
06.03.2012 Комісія при Януковичу забракувала проект КПК Януковича
01.03.2012 Указ Президента України №168/2012 Про деякі питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого, Марини Ставнійчук)
16.08.2011 Олександр Северин. Симулякр під венеціанським соусом
27.04.2011 Леонід Кравчук. Не поспішай, бо встигнеш
29.03.2011 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок «Про концепцію створення і функціонування Конституційної Асамблеї в Україні» (Сергія Головатого)
10.03.2011 Виталий Червоненко. Схватка за Конституционную Ассамблею
16.02.2011 Концепція створення і функціонування Конституційної Асамблеї (Сергія Головатого)
09.12.2010 Указ Президента України №1116/2010 Питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого /положення, склад)
02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)
27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)
2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад)

Немає коментарів: